Курсовая работа: Державно-економічне регулювання виробничо-господарської діяльності видавництв

Міністерство освіти і науки України

Східноукраїнський національний університет

Імені Володимира Даля

Коледж

Курсова р о бота

з дисципліни „Організація і економіка видавничої справи”

на тему:

«Державно-економічне регулювання виробничо-господарської діяльності видавництв»

Луганськ 2009

Зміст

Вступ

1. Сутність державного регулювання в Україні

2. Органи управління видавничою справою

3. Зміст державного регулювання у видавничій справі

3.1 Функції державного регулювання

3.2 Методи державного регулювання

3.3 Особливості обліку та оподаткування видавничої справи

3.4 Суміжні засоби регулювання

4. Пріоритети державного регулювання політики у видавничій справі

5. Розрахункова частина

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження: в умовах переходу українських підприємств до ринкової економіки, при якій активно розвивається приватне підприємництво, особливої уваги вимагають методи державного управління органів виконавчої влади державними підприємствами і оцінка ефективності дії держави на економіку підприємств. Це пов'язано з тим, що держава продовжує залишатися найвпливовішим економічним суб'єктом. На це є, принаймні, дві причини. По-перше, при галузевих міністерствах ще залишається значна кількість державних унітарних підприємств. По-друге, в ході приватизації все тих же державних підприємств в руках держави, виступаючої як основний власник, опинилися значні пакети акцій.

Функціонування державних підприємств в сучасній ринковій економіці України є однією з форм участі держави в економіці. Ці підприємства є не тільки виробниками суспільно-значущих товарів, потреба в яких ринок не в змозі задовольнити із-за нерентабельності їх виробництва, але і виступають як одне з джерел неподаткових доходів державного бюджету у вигляді доходів від використання державної власності.

Особливої уваги вимагає і проблема державного управління пакетами акцій, що знаходяться у власності держави, а також оцінки ефективності управління ними.

Особливо актуальна ця проблема у видавничому бізнесі де велика частина державних видавництв і поліграфічних підприємств акціонована, утворюється значна кількість відкритих акціонерних суспільств, частина акцій яких знаходиться в руках держави. Ця нова форма державної власності потребує ефективного управління і, далі, в його оцінці.

Проблема участі держави в ринковій економіці розглядалася в працях багатьох економістів (До. Маркс, Дж. М. Кейнс, Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчел), представників різних напрямів економічної думки. Дотепер остаточна крапка в суперечці про вибір оптимальних меж участі держави в ринковому механізмі так і не поставлена.

Проблемами державного управління на сучасному етапі займалися такі економісти як Бальцеровіч Л., Відлюдків В., Корнай Я., Кузнецова Е., Мізес Л., Савіцкий До., Стігліц Дж., Эллерман Д. У галузі книговидання цій проблемі присвячені роботи Борісової С.Г., Кублашвілі О.В., Мерзлікиной Е.М.

Цей поза сумнівом важливе питання не знаходить поки належного теоретичного обґрунтування з погляду сучасної економічної науки. При цьому він вже потребує практичного рішення. Необхідна розробка методики оцінки ефективності, що відображає всі аспекти і особливості управління державним підприємством на сучасному етапі, зокрема, на етапі приватизації.

Актуальність цієї проблеми і її практична значущість для економіки в цілому, а особливо для галузі книговидання на даному етапі — етапі акціонування, з метою подальшої приватизації деяких видавництв, — визначили вибір теми курсової роботи і її зміст.

Цілі і завдання дослідження : метою дослідження є розробка методики оцінки ефективності державного управління діяльністю видавництв. Відповідно до поставленої за мету були поставлені і вирішені наступні завдання:

- розглянуті теоретичні аспекти державного управління з погляду різних наукових концепцій;

- виділені функції, що виконуються державою в сучасній ринковій економіці, і форми дії держави на економіку, у тому числі і на видавничий бізнес;

- оцінені методики оцінки ефективності діяльності державних підприємств, вживані на державному рівні в даний час;

- запропоновані методи усунення проблем сучасного книговидання;

- застосувати запропоновану методику на підприємствах.

Об'єктом курсової роботи є методологія і практика державного управління і регулювання діяльності видавництв.

Предметом дослідження є ефективність державного управління діяльністю видавництв на Україні

Теоретичну і методологічну основу дослідження склали положення економічної теорії, праці вітчизняних і зарубіжних фахівців у області державного регулювання економіки, у тому числі і в галузі книговидання, публікації в періодичних виданнях економічної і галузевої тематики, законодавчі акти різних рівнів. При проведенні досліджень використаний системний підхід, загальнонаукові методи аналізу і синтезу, методи виконання загальних функцій державного управління.

Наукова новизна дослідження полягає в наступних результатах:

1. Систематизовані наукові погляди на проблему державної участі в економіці, що дозволило сформулювати сучасний підхід до питання оцінки ефективності державного управління.

2. Класифіковані форми державного регулювання і управління, вживані в даний час у видавничому бізнесі, на основі дослідження механізму державного управління і регулювання діяльності федеральних державних унітарних підприємств у видавничому бізнесі з урахуванням існуючих законодавчих норм. Це дозволило зробити висновки про недоліки державного регулювання видавничого бізнесу і намітити шляхи його вдосконалення.

3. Проаналізована методика оцінки ефективності діяльності державних підприємств, вживана в даний час, і відмічені її недоліки, на основі чого висунуто пропозицію про використання показника доданої вартості для оцінки ефективності державного управління діяльністю підприємства.

4. Запропонована методика оцінки та рекомендації щодо ефективності державного управління, що дозволить створити гнучкішу систему державного управління діяльністю державних підприємств.

Практична значущість роботи полягає в тому, що застосування розробленої методики оцінки ефективності державного управління сприятиме не тільки ухваленню обґрунтованих управлінських рішень на рівні держави в цілому і органу виконавчої влади, контролюючого даний вид діяльності зокрема, але і допоможе самим підприємствам найдоцільніше використовувати ресурси у вигляді майна, переданого на основі права господарського ведення.Структура і об'єм роботи: Курсова робота складається зі вступу, чотирьох глав(разом із розрахунковою частиною), висновків, списку використаних джерел і додатків.

1. Сутність державного регулювання в Україні

Реформи, що здійснюються у країні, покликані змінити характер участі держави в господарській діяльності, зменшити частку державної власності, створити економічні умови для забезпечення високої ділової активності. Мета державного регулювання економіки — створити таку господарську систему, яка б орієнтувалася на вибір найефективніших варіантів використаним наявних факторів виробництва та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов життєдіяльності.

Орієнтирами, яких дотримується держава у процесі регулювання економіки, є показники, що характеризують рівень економічного розвитку та якість життя: тривалість життя людини, дохід (валовий внутрішній продукт) на душу населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан навколишнього середовища.

Державне регулювання — це майже всі функції держави, пов'язані з економічною та економіко-соціальною діяльністю і покликані забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи.

Державне регулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак першочергова увага приділяється регулюванню відносин власності та підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку та грошового обігу, територіальних пропорцій і регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний зміст державного регулювання економіки. Водночас з огляду на наявні особливі умови реформування вирішуються гострі економічні та соціальні проблеми, зокрема структурні перетворення, технологічні оновлення, подолання кризових явищ.

Процес опосередкування державою економічного життя всіх галузей виробництва, в тому числі видавничої справи — це процес державного регулювання економіки. Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об'єктивно властивих державі економічних функцій. В умовах існування різних форм власності роль державного регулювання полягає, з одного боку, в забезпеченні юридичного механізму їх реалізації, а з іншого — в спрямованому впливі на ринкові параметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи як цілого.

В економічній науці є два протилежні підходи до участі держави в регулюванні процесів: класична й кейнсіанська теорії. На думку класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту й пропозиції, а відтак унеможливлює тривалі порушення в економіці, зокрема спад виробництва, інфляцію, безробіття.

На відміну від традиційної класичної теорії англійський економіст Джон Мейнард Кейнс обґрунтував об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. Його теорія — це аналіз взаємодії та взаємозв'язків різних агрегованих економічних категорій і величин, дослідження того, як невідповідність між ними впливає на стан економіки, а також в яких межах і якими методами державного втручання можна досягти узгодження між цими категоріями та величинами з метою постійного економічного розвитку.

Загострення соціально-економічної кризи у країнах з ринковою економікою змусило їх переглянути методи й підходи до макроекономічного регулювання, а тому великого поширення дістали неокласичні теорії. В їх основу покладено концепцію саморегулювання економіки та обмеженого державного втручання. На відміну від кейнсіанського стимулювання попиту вони, допускаючи безробіття, значну увагу приділяють обмеженню інфляції. Водночас перехід до консервативної моделі регулювання не означає повної відмови від кейнсіанських методів, а є лише зміною стратегії щодо збереження в певних межах традиційних інструментів у разі їх модернізації. Держава, незважаючи на майже повсюдне проведення політики приватизації, приділяє увагу важелям регулювання, продовжує виконувати властиві їй функції, насамперед політико-стратегічні, економічні, соціальні та екологічні.

Державне регулювання потрібне за таких обставин:

1. У разі природної монополії, коли вихідною є теза про обмеженість ресурсів у галузі. Найчастіше цю обмеженість, покликану сформувати особливі умови ринкової діяльності, штучно створюють підприємства, які функціонують у цих галузях.

2. За ринкової монополії, коли йдеться про неконкурентне ринкове витіснення, тобто продавці через дискримінацію цін або їх агресивне зниження намагаються витіснити з ринку конкурентів з метою встановлення панівного ринкового середовища.

3. Коли спостерігається побічна дія, тобто коли у процесі виробництва або споживання товарів з'являються недоліки у ціновій системі. Ціна втрачає властивість показника обмеженості, бо до уваги беруться лише ті вигоди та невигоди, їх визначне економічний суб’єкт. Побічний ефектможе бути і негативним, і позитив ним. у першому випадку соціальнівитрати перевищують особисті, (і особисті вигода перевищує суспільну).

Найважливіші завдання економічної політики України потрібно конкретизувати в політиці таких державних пріоритетів: прискорення структурної перебудови економіки з метою розвитку конкуренції; збільшення обсягу випуску продукції, що користується попитом, експорто-спроможна та імпортозамінна; модернізація і технічне переозброєння підприємств, виробничих потужностей яких не вистачає для створення замкнених циклів із виробництва особливо важливих виробів виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання тощо.

Економічну політику слід реалізовувати лише через державне регулювання економічних процесів в умовах ринкової економіки. Для цього Україна має великий арсенал випробуваних світовою та вітчизняною практикою економічних, правових та адміністративних важелів — ціни, податки, державний контракт, субсидії, субвенції та ін. Ефективність державного регулювання залежить від того, наскільки розумно й виважено використовуються ці важелі у процесі реалізації економічної політики.

Особливо актуальним є питання цінового регулювання тиску промисловості на сільське господарство через державне регулювання. Для цього держава за допомогою цін має впливати насамперед на споживання продукції базових галузей (вугілля, нафти, газу, електро- і теплоенергії, послуг транспорту і зв'язку), підтримувати сільськогосподарське виробництво (забезпечувати паритет обміну з промисловістю), декларувати зміни цін на основні види продукції виробничо-технічного призначення, обмежувати торговельно-постачальницькі надбавки при визначенні роздрібних цін і тарифів, а в подальшому взагалі відмінити їх. На сучасному етапі особливу увагу держава повинна звернути на фактори, які б сприяли посиленню інвестиційної діяльності. Внутрішніми джерелами фінансування технічного переозброєння підприємств мають бути прибуток і амортизаційні відрахування, зовнішніми — емісія цінних паперів і кредит. Причому частка зовнішніх джерел фінансування технічного розвитку галузей господарства повинна збільшуватись.

Правильне поєднання зазначених чинників сприяє забезпеченню структурної переорієнтації економіки, створенню передумови для ефективної роботи всіх її складових (промисловості, сільського господарства, діяльності поліграфічних підприємств та ін.) як на етапі переходу до ринку, так і в умовах його функціонування. Для її здійснення потрібні передусім політична воля та науково обґрунтований план практичних дій.

2. Органи управління видавничою справою

Політику держави у сфері видавничої справи, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України.

Державний комітет України у справах видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження (Держкомвидав) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.

Органи виконавчої влади забезпечують реалізацію політики у видавничій справі; здійснюють за участю громадських об'єднань розроблення державних програм розвитку культури та їх фінансування. Управлінська діяльність здійснюється системою органів виконавчої влади, кожен з яких реалізує свою компетенцію на окремих ділянках культурного будівництва, до якого безпосередньо належить друкарська справа.Видавнича справа — сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції. Складовими частинами видавничої справи є: видавнича діяльність сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції;виготовлення видавничої продукції —виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами; розповсюдження видавничої продукції — доведення видавничої продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими способами

Загальні засади видавничої справи в Україні врегульовано Законом України від 5 липня 1997 р. «Про видавничу справу», який закріплює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів видавничої справи.

Державна політика у видавничій справі визначається Верховною Радою України і спрямована на підтримку розвитку національного книговидання, наповнення україномовними виданнями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів, Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій необхідними виданнями державною мовою.

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у видавничій справі, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади у сфері видавництва.

До суб'єктів видавничої справи належать видавці, виготівники та розповсюджувачі видавничої продукції. Ними можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законній підставі, юридичні особи України та інших держав. З метою їх обліку ведеться Державний реєстр України видавців, виготовників і розповсюджувачів видавничої продукції. Положення про який затверджується Кабінетом Міністрів України.

У сфері видавничої справи та інформаційної діяльності певна роль належить державній культурно-науковій установі — Книжковій палаті України, повноваження якої закріплені в ст. 27 Закону України «Про видавничу справу».

З метою підвищення ефективності державного управління в систем видавничої підготовки, поліграфічного виконання і розповсюдження друкованої продукції відповідно до Указу Президента України від 16 вересня 1998 р. «Про вдосконалення державного управління інформаційною справою» постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1998 p. утворена Державна акціонерна компанія «Українське видавничо-поліграфічне об'єднання», яка є відкритим акціонерним товариством і діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1998 p.

Держкомвидав реалізує державну політику у сфері видавничої справи, поліграфії та книгорозповсюдження, розробляє та здійснює заходи щодо розвитку матеріально-технічної бази друкованих засобів масової інформації та книговидання. Основними завданнями Держкомвидаву є: реалізація державної науково-технічної, інвестиційної, соціально-економічної, кадрової політики, спрямованої на розвиток друкованих засобів масової інформації видавництв та книжкової справи, підприємств поліграфії та книгорозповсюдження; здійснення заходів щодо поліпшення якості та конкурентоспроможності друкованої продукції України здійснення заходів щодо розвитку державної бібліографії творів друку, ведення державної бібліографічної статистики з розробленням аналітичних наукових і довідково-інформаційних матеріалів; розвиток міжнародного співробітництва у галузі видавничої справи та книгообміну.

Держкомвидав відповідно до покладених на нього завдань розробляє та забезпечує реалізацію державних і цільових програм, планів економічного і соціального розвитку книговидавничої справи, друкованих засобів масової інформації, поліграфічного виробництва та книгорозповсюдження , здійснює у встановленому порядку державну реєстрацію та перереєстрацію друкованих засобів масової інформації, облік видавництв, видавничих організацій та поліграфічних підприємств та підприємств книгорозповсюдження , розробляє та в установленому порядку вносить відповідним органам державної виконавчої влади пропозиції щодо забезпечення економічної підтримкидіяльності друкованих засобів масової інформації та ін.

3. Зміст державного регулювання у видавничій справі

3.1 Функції державного регулювання

Функції державного регулювання різноманітні. Фактично економічна роль уряду виявляється в таких широких масштабах, що досить важко скласти вичерпний перелік його економічних функцій. Залежно від завдань уряду можна систематизувати функції державного регулювання. Окремі економічні завдання уряду мають за мету підтримувати функціонування ринкової системи. У цій сфері виокремлюють дві найважливіші функції державного регулювання: забезпечення правової бази та громадського порядку ,які сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи, і захист конкуренції.

Виконуючи функцію захисту конкуренції, уряд посилює та модифікує функціонування ринкової системи. Тут важливого значення набувають такі функції державного регулювання:

· перерозподіл доходу і багатства;

· коригування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту;

· стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості та інфляції, що породжуються коливаннями економічної кон'юнктури, а також

· стимулювання економічного розвитку.

У межах кожної з перелічених функцій передбачається вжиття відповідних заходів. Щоб створити необхідну для ефективного функціонування ринкової економіки правову базу, потрібні заходи з надання законного статусу приватним підприємствам, визначення власності та гарантії виконання контрактів. Уряд установлює також законні "правила гри", що регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами.

Приймаючи певний закон, держава впроваджує правила поведінки, якими мають керуватись виробники у взаємовідносинах і відносинах зі споживачами, а в окремих питаннях — працівники підприємств із дирекцією. Правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні врегульовано Законом України від 16 листопада 1992 p. «Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні». Їх діяльність регулюється також законами України від 3 липня 1996 р. «Про рекламу», від 7 лютого 1991 p. «Про підприємництво», від 23 грудня 1993 p. «Про авторське право і суміжні права», від 23 березня 2000 р. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм», постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтім 2000 р. «Про затвердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» та іншими законодавчими актами. Всі друковані засоби масової інформації, що видаються на території України, підлягають державній реєстрації в органах виконавчої влади. Це є базова форма діяльності уряду.

Конкуренція — основний регулюючий механізм у ринковій економіці. Досконала конкуренція передбачає існування достатньої кількості виробників, де вплив кожного підприємства на ціноутворення не може бути визначальним.

Недосконала конкуренція та наявність монополій створюють серйозні проблеми. Недосконала конкуренція виникає тоді, коли будь-який конкурент має змогу одноосібно впливати на ціни. Якщо монополія замінює конкуренцію, то продавці впливають на ринок і маніпулюють цінами на власну користь, завдаючи шкоди суспільству загалом.

Монополісти можуть штучно обмежувати обсяги виробництва, одержувати вищий прибуток. В інтересах монополістів розподіляються також ресурси. Це зумовлює необхідність державної антимонопольної діяльності. Ефективною є тільки система антимонопольних законів, мета якої — захистити і посилити конкуренцію, підвищити ефективність виробництва.

Зважаючи на особливості монополізованих товарних ринків в Україні, тут доцільно впроваджувати такий комплекс заходів щодо захисту конкуренції:

· децентралізація управління;

· зменшення кількості чи зняття бар'єрів, що обмежують вихід суб'єктів господарювання на існуючі ринки;

· стимулювання виходу на монополізовані ринки нових суб'єктів господарювання;

· поділ існуючих державних монопольних утворень;

· ліквідація державних організаційних структур монопольного типу.

Держкомвидав здійснює державну політику у сфері обмеження монополізму у видавничій справі, книгорозповсюдженні та демонополізації друкованих засобів масової інформації, запровадження у видавничу практику прогресивних форм ринкових відносин і структур, підтримку господарської ініціативи та підприємництва, а також щодо роздержавлення видавництв, поліграфічних підприємств та підприємств книгорозповсюдження. Державна політика у видавничій справі спрямовується на підтримку розвитку національного книговидання, наповнення україномовними виданнями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів, Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій необхідними виданнями державною мовою. Відповідно до Закону України "Про друковані засоби масової інформації в Україні" випуск друкованого засобу масової інформації може бути припинено за рішенням засновника (співзасновника) або суду. Згідно із Законом держава надає підтримку видавництвам, видавничим організаціям, поліграфічним і книготорговим підприємствам, які випускають чи розповсюджують не менше 50% продукції державною мовою та малотиражні (до 5 тисяч примірників) видання мовою мало чисельних національних меншин шляхом надання пільг зі сплати податків і зборів. Видавництвам, які спеціалізуються на випуску продукції рекламного та еротичного характеру, підтримка з боку держави не надається.

Історично склалося так, що стабілізація економіки всіх сфер господарствапевною мірою є найважливішою функцією уряду, яка полягає в тому, щоб стабілізувати, згладити промисловий цикл, попередити безробіття, запобігти інфляційним явищам та інфляційному попиту.

В економіці можуть також виникнути несприятливі ситуації, коли загальний рівень витрат у приватному секторі буде надто низький для реалізації повної зайнятості. У цьому разі уряд має доповнити витрати приватного сектору, щоб загальний рівень витрат — приватних і державних — був достатній для створення повної зайнятості. З одного боку, потрібно збільшити бюджетні видатки на суспільні блага й послуги, а з іншого — зменшити податки з метою стимулювання витрат приватного сектору.

Може виникнути й інша ситуація, коли суспільство витрачатиме більше, ніж дозволяють виробничі потужності. Якщо сукупні витрати перевищують обсяг випуску продукту за повної зайнятості, то надлишкові витрати призведуть до підвищення цін. Надмірні сукупні витрати мають інфляційний характер. У такому разі уряд повинен ліквідувати надмірні витрати, зменшивши видатки.

3.2 Методи державного регулювання

Державне регулювання економіки передбачає використання ряду методів. Під методами державного регулюван ня економіки розуміють способи впливу держави, законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку комерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності. Методи державного регулювання поділяються на дві групи: прямого і непрямого (опосередкованого) впливу.

До методів прямого державного впливу належать такі:

· визначення стратегічних цілей розвитку економіки і відображення в індикативних та інших планах, цільових програмах

· державні замовлення і контракти на поставки певних видів продукції, виконання робіт, надання послуг;

· державна підтримка програм, замовлень і контрактів;

· нормативні вимоги до якості і сертифікації технології та продукції;

· правові й адміністративні обмеження та заборони щодо виробництва певних видів продукції;

· ліцензування операцій з експорту та імпорту товарів, тобто зовнішньоторговельних операцій.

Прямі методи державного регулювання економіки не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не загрожують фінансовими збитками і спираються на силу державної влади.

Методи непрямого (опосередкованого) державного регулювання ґрунтуються переважно на товарно-грошових важелях, визначають правила гри в ринковому господарстві та впливають на економічні інтереси суб'єктів господарської діяльності. До цих методів належать:

· оподаткування, рівень оподаткування і система податкових пільг;

· регулювання цін, їх рівні та співвідношення;

· плата за ресурси, відсоткові ставки за кредит і кредитні пільги;

· митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси та умови обміну валют.

Сфера застосування опосередкованого регулювання в міру розвитку ринкової економіки значно розширюється. Водночас зменшуються можливості прямого втручанні держави у процеси розширеного відтворення.

Залежно від засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні, економічні, зокрема кредитно-грошові, методи регулювання. Механізм поєднання методів прямого і опосередкованого регулювання, а також правових, адміністративних і економічних методів може бути різний, незалежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової та економічної ситуації в країні.

Правові методи регулювання розвитку економіки передбачають прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України, видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю. Закони, законодавчі та нормативні акти визначають об'єкт і зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб у разі їх невиконання. Закони виконують функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, — короткострокового, або оперативного.Закон України "Про видавничу справу" визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів видавничої справи. Відповідно до Конституції України цей Закон покликаний сприяти національно-культурному розвитку українського народу, громадян України всіх національностей, утвердженню їх духовності та моралі, доступу членів суспільства до загальнолюдських цінностей, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виготовлювачів, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції. Закон України "Про поштовий зв'язок"цей закон визначає правові, соціально-економічні та організаційні основи діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку, а також регулює відносини між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, операторами поштового зв'язку і користувачами їх послуг.

Адміністративні методи регулювання ринку виражають, по суті, пряме управління з боку держави. Суть адміністративних методів значною мірою залежить від обраного засобу управління суб'єктами ринкової діяльності. Адміністративні методи базуються на стилі державної влади і поділяються на засоби заборони, дозволу і примусу.

Адміністративна діяльність є засобом виконання обов'язків, покладених на відповідні підрозділи і керівники, а також створює передумови вирішення економічних соціальних завдань, переведення системи в новий стан розв’язання конфліктних ситуацій і т. ін. Глибока адміністративна дія в різних формах орієнтована на забезпечення ефективного функціонування управляючої системи. За її допомогою вирішується багато завдань, зокрема підтримка параметрів системи в нормальних межах, попередження відхилень від заданої програми, в разі потреби — їх усунення, перехід системи з одного стану в інший.

Відповідальні завдання, як правило, вирішуються за допомогою адміністративних методів. У країнах з розвиненою ринковою економікою сфера адміністративних заходів помежується переважно захистом навколишнього середовища, створенням сприятливих умов для життєдіяльності малозабезпечених верств населення, а також запобіганням розвитку тіньового бізнесу.

Економічні методи регулювання — це система прийомів і способів прямого впливу та його напряму на суспільно-господарський розвиток з дотриманням вимог економічних законів за певних товарно-грошових відносин і з використанням інших економічних важелів задля створення умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів. Державний комітету України у справах видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження визначає пріоритетні напрями розвитку галузевої науки, вживає заходів щодо підвищення ефективності науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, рекомендує для впровадження у поліграфічне виробництво прогресивних технологій та устаткування, вживає заходів щодо залучення до цього коштів підприємств та організацій; виступає замовником наукових досліджень і проектних робіт комплексного характеру з технологічних, організаційних та екологічних проблем розвитку поліграфічної промисловості та видавничої справи, а також на розроблення нової техніки для поліграфічної промисловості .

Пакет законів, що регулюють економічні відносини у видавничій справі – «Про рекламу», "Про єдиний митний тариф", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів",Про зовнішньоекономічну діяльність" та ін.

Зміни і доповнення законів передбачаються відповідними законодавчими актами, постановами Верховної Ради України, постановами та декретами Кабінету Міністрів України.

За допомогою економічних методів створюються економічні умови, що стимулюють прагнення досягати у праці високих результатів, їх застосування передбачає порівняння витрат і результатів. До економічних методів регулювання належать прогнозування, планування, програмування, матеріальне стимулювання і санкції, фінансування й кредитування, використання таких економічних категорій, заробітна плата, собівартість, прибуток, ціна та ін. Українська держава для реалізації власних стратегічних цілей економічного розвитку має активно використовувати всі демократичні важелі.

3.3 Особливості обліку та оподаткування видавничої справи

До головних інструментів здійснення регулюючої функції держави щодо розвитку ринкових відносин в економіці належить податкова система, тобто сукупність податків, що стягуються в державі, методів їхнього розрахунку і стягнення, а також сукупність відповідних державних органів, які практично здійснюють цю специфічну діяльність. За побудови податкової системи важливо дотримуватись певних принципів оподаткування. Такими принципами є: стабільність, обов'язковість, соціальна справедливість за визначення й стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, передбачення відповідних пільг для окремих платників податків.

Згідно із законом «Про систему оподаткування» в Україні запроваджено низку податків, зборів та обов'язкових платежів. При цьому відповідні податки й платежі зараховуються частково або повністю до бюджетів різних рівнів.

З-поміж податкових надходжень та обов'язкових платежів у бюджет основними є податок на додану вартість (у середньому 50% цих надходжень), податок на прибуток (приблизно третина) та акцизний збір (решта).

Податок на додану вартість (ПДВ) — це та частина новоствореної вартості, що сплачується у державний бюджет на кожному етапі виробництва товарів (виконання робіт, надання послуг). Платники податку на додану вартість — це національні та іноземні суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають на території України. Об'єктами оподаткування є:

· для вітчизняних товарів — обороти з їхньої реалізації (окрім обсягу продажу за іноземну валюту);

· для імпортних товарів — різниця між цінами їхньої реалізації за національну валюту України та їхньою митною (закупівельною) вартістю, перерахованою за курсом Національного банку України;

· для товарів (робіт, послуг), що їх реалізують посередники, — різниця між цінами продажу й цінами, за якими посередники розраховуються з постачальниками (включаючи суму податку на додану вартість).

Особливості обліку видавничої діяльності:

1. Облік видавничої діяльності має особливості залежно від суб'єктів видавничої діяльності, тобто він відрізняється у видавництва, у виробника та у розповсюджувача видавничої продукції.

2. Мають місце специфічні витрати: авторський гонорар, ціна паперу на певне видання, реклама, витрати на поліграфічні роботи, на підготовку оригінал-макету тощо. Витрати видавництва і друкарні є різними.

3. Прибуток визначається за кожним виданням, і облік витрат виробництва ведеться в розрізі окремих видань на окремих субрахунках рахунку.

4. Для видавничої діяльності характерними є такі ділянки обліку, як облік браку, давальницької сировини, поворотних відходів.

5. Видавнича продукція характеризується такими параметрами: обсяг видання, формат, тираж, художньо-технічне оформлення, розмір винагороди авторам основного тексту, перекладачам, верстальникам, художникам.

6. Працівники друкарні мають пільги за працю у важких і шкідливих умовах (додаткова відпустка, компенсації, робочий тиждень не більше 36 годин, достроковий вихід на пенсію, право на пільгову пенсію) відповідно нормативних актів. Специфічні рахунки: для обліку давальницької сировини; для обліку зворотних відходів, "Матеріали, прийняті для переробки", "Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні."

Особливості оподаткування: продаж усіх видів видавничої продукції вітчизняного виробництва здійснюється з використанням пільгового торгового патенту за умови наявності реєстраційного свідоцтва.

Податок на прибуток підприємств: до 1 січня 2009 року буде звільнятися від оподаткування прибуток видавництв, видавничих організацій та підприємств поліграфії, отриманий від видавничої діяльності, діяльності з виготовлення і розповсюдження книжкової продукції, виготовленої в Україні, крім видань рекламного і еротичного характеру (підпункт 7.13.7 Закону про прибуток).

У розрахунку приросту балансової вартості купованих товарів, матеріалів, сировини, продукції і напівфабрикатів не бере участь балансова вартість матеріалів, які використовуються для отримання пільгових доходів. Проте рядок 10 і додатки К5 і К1/1 декларації про прибуток підприємств ці підприємства заповнюють.

Податок на додану вартість згідно п. 5.1.2 Закону про ПДВ звільнено від обкладання ПДВ операції з продажу (передплати) і доставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва.

До 2008 року були звільнені від оподаткування ПДВ операції з виконання робіт та надання послуг у видавничій діяльності, діяльності з виготовлення та розповсюдження видавництвами, видавничими організаціями, підприємствами поліграфії, розповсюджувачами підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва, а також операції з виробництва і продажу паперу і картону українського виробництва для виготовлення таких підручників. Розміщення матеріалів рекламного та еротичного характеру і видання рекламного та еротичного характеру обкладається ПДВ на загальних підставах.

При виконанні підприємством одночасно робіт, звільнених і не звільнених від ПДВ, і в разі неможливості відразу визначити, для яких робіт використовуватимуться закуплені матеріали, в кінці звітного періоду робиться коригування податкового кредиту пропорційно до розміру доходів від оподатковуваних і неоподатковуваних операцій. Клас професійного ризику виробництва для сплати збору на страхування від нещасних випадків на виробництві для більшості видів видавничої діяльності, для друкування газет.

Оподаткування авторської винагороди: із суми авторської винагороди утримується податок з доходів як штатних, так і позаштатних авторів. Страхові внески до всіх фондів сплачуються тільки із заробітної плати штатних авторів.

Якщо автор працює за сумісництвом, то страхові внески до всіх фондів, крім Пенсійного, не сплачуються практично в усіх випадках.

Збір до Пенсійного фонду сплачується, якщо автор створює свій твір за договором замовлення (бо це договір цивільно-правового характеру). Якщо авторську винагороду виплачують за договором про передання прав на використання авторського твору, об'єкт для нарахування Пенсійного збору не виникає.

Податок на експорт та імпорт є формою вилучення в дохід держави чистого прибутку, утворюваного внаслідок різниці у рівнях зовнішньоторговельних і внутрішніх цін на окремі види товарів, які ввозяться на територію України або вивозяться з неї; його сплачують всі суб'єкти господарювання, що здійснюють зовнішньоторговельні операції. Мито справляється з вартості або обсягу товарів, що підлягають митному контролю на території України. Плата за землю визначається залежно від якості та розміщення земельної ділянки, виходячи з кадастрової її оцінки, та стягується у вигляді земельного податку або орендної плати з тих суб'єктів господарювання, яким землю надано у володіння або в користування. Екологічний податок сплачують усі підприємства й організації, що завдають шкоди довкіллю. Державне мито справляється з підприємств, організацій та громадян за документи й учинення юридично-правових дій.Митне регулювання — це регулювання питань, пов'язаних зі встановленням мит і митних зборів, проведенням митного контролю. Механізм митного регулювання в Україні регламентується Законами України "Про зовнішньоекономічну діяльність" і "Про єдиний митний тариф". Цей закон містить систематизований перелік ставок мита, встановлених на товари та інші предмети, що ввозяться на територію України або вивозяться за її межі.

Законом визначаються порядок обчислення ввізного вивізного та сезонного мита, а також сфера застосування особливих видів мита: спеціального, антидемпінгового і компенсаційного. Спеціальні статті закону регулюють порядок обчислення та оплати мита, а також надання тарифних пільг.

До 2009 року звільнялися від сплати мита та вхідного ПДВ імпорт товарів для видавничої діяльності та виготовлення книжкової продукції (п. 11.37 Закону про ПДВ).(Додаток 1)

Податкові пільги під час митного оформлення застосовуються щодо товарів, у т.ч. запасних частин, комплектуючих виробів, спеціального оснащення та витратних матеріалів, які використовуються у видавничій діяльності та діяльності з виготовлення книжкової продукції, яка виробляється в Україні.

Положенням визначається перелік документів та порядок отримання висновку Мінпромполітики. У 20-денний строк після подання документів, якщо товар виробляється в Україні, Мінпромполітики направляє заявнику лист з інформацією, що відповідний товар виробляється в Україні, при цьому вказуються найменування аналогічного вітчизняного товару, місцезнаходження та телефони його виробника. А якщо зазначений товар не виробляється в Україні, Мінпромполітики за результатами розгляду документів видає заявнику потрібний висновок.

Податки виступають важливим інструментом макроекономічного регулювання економіки, перерозподілу валового внутрішнього продукту на цілі економічного розвитку і соціальних гарантій населенню, розвитку науки, освіти, охорони здоров'я, культури, забезпечення демократії та прав людини в державі. Тому умовою успішного функціонування економіки держави має стати ефективна податкова система.

3.4 Суміжні засоби державного регулювання

Серед інших засобів впливу держави на процес функціонування економіки велике значення мають державні асигнування, що надійно забезпечують діяльність усіх суб'єктів господарювання.

Державні асигнування — це певні суми коштів, виділені із централізованих і децентралізованих джерел, фінансових ресурсів для покриття видатків на певні цілі. Бюджетні асигнування для окремих установ визначаються їх затвердженими коштами. Кошти для покриття видатків відповідно до дозволених асигнувань надаються установам шляхом відкриття фінансовими органами кредитів у банківських установах. Бюджетні асигнування на капітальне будівництво перераховуються фінансовими органами банкам, які фінансують ці будівництва.

Для того, щоб визначити дію механізму використання в управлінні економікою бюджетних асигнувань і дотацій, аналізують дохідну та видаткову частини консолідованого бюджету України за такими напрямками: непряме фінансування у вигляді податкових пільг і пільгового кредитування, субсидії місцевим бюджетам, трансфертні платежі, субсидії, дотації.

Залежно від економічної ролі ці засоби державного впливу мають відповідні характеристики:

· субвенція — кошти, що виділяються з державного бюджету місцевим бюджетам;

· трансфертні платежі — будь-які прямі виплати з державного бюджету населенню або підприємствам, що здійснюються у вигляді субсидій, пенсій та допомоги на соціальні потреби, оплати відсотків за державний борг;

· субсидії — фінансова допомога (пряма чи непряма), що надається населенню або госпрозрахунковим підприємствам і організаціям. До прямих субсидій належать дотації, державні інвестиції, підтримка нових форм власності; до непрямих — пільгове оподаткування, політика прискореної амортизації та пільгове кредитування;

· державні дотації — кошти, що спрямовуються на відшкодування різниці в цінах, спричиненої державною політикою регулювання цін.

Державний бюджет через видатки виконує функції політичного, соціального та господарського регулювання. Перше місце в бюджетних видатках посідають соціальні статті: допомоги, освіта, охорона здоров'я. У цьому проявляється основна мета державного регулювання — стабілізація, збалансованість, зміцнення і пристосування існуючого соціально-економічного устрою до умов, що постійно змінюються. Соціальні витрати покликані пом'якшити диференціацію соціальних груп, що властива соціальному ринковому господарству.

Держкомвидав визначає структуру, пріоритети та пропорції розвитку книговидавничої справи з залученням для цього інвестицій з оптимальним поєднанням використання державних централізованих капітальних вкладень, позабюджетних асигнувань і коштів з фондів підприємств (за їх згодою) для забезпечення їх виробничого і соціального розвитку, сприяє вдосконаленню структури виробничих потужностей для випуску книжкової, газетно-журнальної та іншої друкованої продукції, виходячи з матеріально-технічних, економічних можливостей, обсягів державного замовлення, потреб ринку і необхідності розширення експортних поставок.

Розробляє та в установленому порядку вносить відповідним органам державної виконавчої влади пропозиції щодо забезпечення економічної підтримки діяльності друкованих засобів масової інформації, випуск навчальної, дитячої та іншої соціально важливої літератури, а також з питань фінансової, податкової, митної політики держави щодо видавничої справи, преси, поліграфії та книгорозповсюдження.

Політика цінового регулювання може здійснюватися шляхом встановлення відповідної системи ціноутворення з урахуванням динаміки інфляції, рівня конкуренції та монополізації виробництва, соціальної політики.

Квоти й ліцензії в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності: до найпоширеніших інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать квоти і ліцензії. Це нетарифні засоби регулювання, що застосовуються майже в усіх розвинених країнах і країнах, що розвиваються.

Ліцензія експортна (або імпортна) — це оформлене належним чином право на експорт (імпорт) товарів або валютних коштів з метою інвестування чи кредитування протягом установленого терміну.

Закон Про ліцензування певних видів господарської діяльності поширюється на всіх суб'єктів господарювання. Ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Види господарської діяльності, крім випадків, передбачених частиною другою статті Закону про ліцензування певних видів господарської, які не включені до переліку видів господарської діяльності, не підлягають ліцензуванню. Видавнича діяльність не потребує ліцензії крім виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності. Видавнича діяльність регулюється законом про видавничу справу. Він передбачає внесення до реєстру. Вимоги до видавця зазначені в цьому ж законі.

Ліцензійною системою передбачається, що держава через спеціально уповноважене відомство видає дозвіл на здійснення зовнішньоекономічних операцій певними товарами, занесеними до списків ліцензування експорту та імпорту. Системи ліцензування, що застосовуються в різних країнах, відзначаються великим різноманіттям форм і процедур.

Загальноприйнятими є такі ліцензії:

· відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного проміжку часу (щонайменше один місяць) з визначенням його загального обсягу;

· генеральна — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції щодо певного товару (товарів) з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування стосовно цього товару (товарів);

· разова (індивідуальна) — разовий дозвіл, що має плановий характер і видається для здійснення кожної операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший за необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції. В разовій ліцензії зазначаються кількість товару, що експортується (імпортується), його вартість, країна походження і призначення, а в деяких випадках — ще митний пункт, через який має ввозитись (або вивозитись) товар.

Необхідність ліцензування товару пояснюється багатьма внутрішніми обставинами. Зокрема, воно дає змогу раціональніше використовувати іноземну валюту, зважаючи на її недостатність для імпортування найважливіших для країни товарів, або обмежувати експорт дефіцитної на внутрішньому ринку продукції, вивезення якої загрожує підвищенню цін на неї. Ліцензування полегшує вирівнювання торговельного та платіжного балансу з тією чи іншою країною, особливо коли потрібно швидко зупинити зростання зовнішньоторговельного дефіциту, і використовується також у торговельно-політичних цілях: для одержання зустрічних поставок (на умовах взаємності) і як засіб у відповідь на дискримінаційні дії країн — торгових партнерів.

Складним елементом ліцензування є контингентування і ввезення деяких товарів у межах означених квот протягом невизначеного періоду. Квота експортна (імпортна) — це обмежений обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території країни (або імпортувати на територію країни) протягом певного часу і який має натуральне або вартісне вираження.

Розрізняють квоти глобальні, групові та індивідуальні. Глобальні квоти встановлюють на товар (товари) без зазначення конкретної країни (групи країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.

Групові квоти встановлюють на товар (товари) з зазначенням країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.

Індивідуальні квоти встановлюють на товар (товари) з зазначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись. Імпортні квоти вводять з метою захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції та зменшення обсягів імпорту для поліпшення торговельного балансу. Застосування імпортних квот дає результати, подібні до ефекту від митних тарифів, однак існують і певні відмінності.

Квотування і ліцензування імпорту впливають на державні доходи інакше, ніж установлення мита. Якщо мито є джерелом бюджетних надходжень, то квоти та ліцензії становлять державний дохід лише тоді, коли вони продаються; якщо квоти та ліцензії розподіляються безкоштовно, виграє імпортер; якщо імпортні ліцензії продаються, держава отримує у вигляді доходу частину різниці між ціною товару на світовому ринку і ціною на національному ринку.

У межах установлених квот експорт та імпорт товарів здійснюються за ліцензіями, виданими уповноваженими на те державними організаціями. Копії ліцензій додаються до митних декларацій для пропускання товарів через кордон.

4. Пріоритети державного регулювання політики у видавничій справі України

Масштабна інформатизація людської діяльності сприяє суспільному розвиткові, процесам оперативного розповсюдження інформації, взаємної інтеграції виробництва, науки, культури й освіти. Українське книговидання є складовою частиною інформаційної сфери та, незважаючи на всю складність та суперечливість розвитку, відіграє важливу роль у самоусвідомленні нації, формуванні культури, духовності та водночас є свідченням національно-культурного відродження українського народу.

Незважаючи на наявність окремих розробок у царині дослідження сучасних проблем розвитку книговидання в Україні такими науковцями, як О. Афанасенко, О. Афонін, Я. Зелінська, Н. Сенченко, М. Тимошик, Л. Швайка та ін., низка важливих питань щодо механізмів державного регулювання зазначеної сфери залишається поза увагою.

Дослідивши сучасний стан українського книговидання, можна виділити такі основні проблеми його розвитку :

1. Велика кількість імпортованої друкованої продукції на вітчизняному

книжковому ринку;

2. Економічна та фінансова немічність суб’єктів видавничої справи;

3. Нерозвиненість і безсистемність книгорозповсюдження в Україні,

недостатність попиту на українську книгу і тривалі строки її реалізації;

4. Відсутність програми економічного розвитку книговидавничої справи в Україні.

Для усунення цих проблем пропонуємо такі напрями їх розв’язання:

Для реалізації преваг української книги над імпортованою друкованою продукцією на українському книжковому ринку потрібно:

· створення спеціалізованого відомства (органу центральної влади) з широкими повноваженнями щодо вирішення питань, пов’язаних з організацією життєдіяльності видавничого сектора національної економіки, а також регіональних представництв цього органу в усіх областях шляхом підписання Президентом України указу про створення відповідного органу з повноваженнями і функціями;

· повернення підприємствам книжкової торгівлі пільги з податку на прибуток від продажу української книги через внесення змін до Закону України “Про державний бюджет України на 2009 р.” та відновлення пільги з оподаткування прибутку, отримуваного з продажу книги;

· встановлення більш жорсткого контролю за ввезенням в Україну книжкової продукції з паралельним упровадженням систем відслідковування товарних потоків. Як варіант – введення акцизних марок для всього книжкового імпорту шляхом внесення змін до Митного кодексу України;

· розробка Міністерством економіки спільно з Державним митним комітетом, Державним комітетом телебачення і радіомовлення, Державним комітетом статистики методик та критеріїв оцінки вартості імпортованих книжок та їх статистичного обліку за допомогою внесення змін до митного кодексу України;

· розробка Міністерством економіки спільно з Державним комітетом телебачення і радіомовлення та Державним агентством з авторських та суміжних прав чітких механізмів щодо купівлі авторських правна видання творів зарубіжних авторів в Україні та розрахунків за них шляхом прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України, розробка та запровадження нових кодів статистичного обліку і виділення гуртового та роздрібного продажу книжок окремим рядком із існуючих “виробництво поліграфічної продукції” та “роздрібний продаж книжок і паперових виробів” за допомогою прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України.

Для усунення економічної та фінансової немічності суб’єктів видавничої справи можливі такі шляхи та засоби розв’язання:

· визначення на конкурентній основі з числа комерційних банків декількох, яким буде надано Національним банком України кредитні ресурси за зниженою обліковою ставкою для кредитування програм суб’єктів видавничої справи, пов’язаних з підготовкою та друком видань освітнього, наукового та культурного характеру, художньої літератури шляхом розробки Кабінетом Міністрів України та Національним банком України спільної постанови, яка б враховувала зазначені варіанти ліквідації причин, що породжують цю проблему;

· виділення коштів для розвитку системної гуртової та роздрібної книжкової торгівлі, збільшення розмірів площ та кількості суб’єктів книжкової торгівлі по продажу вітчизняної книги за допомогою розробки Кабінетом Міністрів України комплексу заходів по розвитку гуртової та роздрібної торгівлі українською книгою;

· розробка механізмів поступового переходу від бюджетного дотування виробника до бюджетного дотування споживача та залучення кредитних ресурсів до виконання програм видання навчальної та соціально значущої літератури за допомогою розробки проекту Закону України “Про національний підручник”;

· звільнення від оподаткування коштів, інвестованих з інших сфер діяльності у видавничу справу, а також спонсорських внесків на розширення асортиментної бази вітчизняних видань. Невирішеність проблеми по оподаткуванню меценатських і спонсорських коштів, спрямованих на розвиток видавничої справи через розробку Закону України “Про меценатську та спонсорську діяльність”;

· установлення пільгових ставок орендної плати за займані площі та тарифів на комунальні послуги та послуги пошти за доставку книг шляхом ухвалення постанови Кабінету Міністрів України “Про ставки орендної плати для суб’єктів видавничої справи, що мають відносини по оренді площ у будівлях загальнодержавної та комунальної власності”.

Для усунення нерозвиненості і безсистемності книгорозповсюдження в Україні, недостатність попиту на українську книгу і тривалі строки її реалізації потрібне включення до статистичної звітності обласних адміністрацій інформації про кількість видавництв та книжкових магазинів, встановлення для видавництв та книготорговельних підприємств ставок орендної плати на рівні культурно-освітніх закладів через ухвалення відповідної постанови Кабінету Міністрів України, розробка чіткого термінологічного апарату щодо визначення суб’єктів видавничої справи, технологічних видавничих термінів, а також визначення видавництв, поліграфічних та книготорговельних підприємств як суб’єктів оподаткування за допомогою розробки, за дорученням Кабінету Міністрів України внесення відповідних змін до Закону України “Про видавничу справу”.

Для розв’язання відсутності програми економічного розвитку книговидавничої справи в Україні – необхідно затвердити і застосувати Програму розвитку книговидання в Україні, яка б включала такі основні положення:

· збільшити фінансування випуску цих книг.

· звільнення від оподаткування коштів, інвестованих з інших сфер діяльності у вітчизняне книговидання, а також спонсорських внесків на розширення асортименту видань. Вирішення проблеми з оподаткування меценатських і спонсорських коштів, спрямованих на розвиток вітчизняної книги.

· розроблення механізмів покращання взаємодії і координації діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування з книговидавничими органами та видавництвами щодо розвитку вітчизняної книги.

· удосконалення механізмів ліцензування, патентування, квотування, сертифікації та стандартизації української книги.

· розроблення системи фінансового та іншого ресурсного забезпечення українського книговидання на нормативній основі з урахуванням специфіки регіонів, типів, видів і категорій видавництв.

· розроблення нормативів і механізмів здійснення державного фінансування наукової діяльності наукових та освітніх організацій на основі поєднання прямого фінансування діяльності цих організацій з цільовим фінансуванням конкретних наукових програм і проектів.

· реалізація необхідного державного забезпечення фінансовими та іншими ресурсами фундаментальних та прикладних досліджень, що сприятимуть розвиткові науки і техніки, як наслідок, науковому, довідковому та освітянському книговиданню.

· розроблення і реалізація заходів з удосконалення диференційованої системи оплати всіх категорій працівників, що беруть участь у випуску вітчизняних книг залежно від рівня професійної майстерності і механізму індексування заробітної платні (з урахуванням оплати праці і пільг працівникам аналогічних професій в інших державах).

Виконання запропонованої програми в повному обсязі якнайкраще сприятиме розвитку вітчизняної книги в Україні.

Висновки

Отже, держава в сучасній економіці — це підприємець, інвестор, організатор науково-дослідних робіт і споживач кінцевої продукції. Воно безпосередньо бере участь у виробництві, розподілі, обміні і споживанні товарів і послуг.

Функції державного регулювання різноманітні. Фактично економічна роль уряду виявляється в таких широких масштабах, що досить важко скласти вичерпний перелік його економічних функцій. Залежно від завдань уряду можна систематизувати функції державного регулювання. Окремі економічні завдання уряду мають за мету підтримувати функціонування ринкової системи. У цій сфері виокремлюють дві найважливіші функції державного регулювання: забезпечення правової бази та громадського порядку,які сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи, і захист конкуренції.

Державне регулювання економіки передбачає використання ряду методів. Методи державного регулювання поділяються на дві групи: прямого (державні замовлення і контракти на поставки певних видів продукції, виконання робіт, правові й адміністративні обмеження, ліцензування) і непрямого (оподаткування, регулювання цін, митне регулювання експорту й імпорту).

До головних інструментів здійснення регулюючої функції держави щодо розвитку ринкових відносин в економіці належить податкова система(ПДВ, оподаткування авторської винагороди, податок на експорт та імпорт та інші).Облік видавничої діяльності має особливості залежно від суб'єктів видавничої діяльності, тобто він відрізняється у видавництва, у виробника та у розповсюджувача видавничої продукції; мають місце специфічні витрати: авторський гонорар, ціна паперу на певне видання, реклама; прибуток визначається за кожним виданням; для видавничої діяльності характерними є такі ділянки обліку, як облік браку, давальницької сировини, поворотних відходів.

Видавнича продукція характеризується такими параметрами: обсяг видання, формат, тираж, художньо-технічне оформлення, розмір винагороди авторам основного тексту, перекладачам, верстальникам, художникам.

Політику держави у сфері видавничої справи, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України.

Державний комітет України у справах видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження (Держкомвидав) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Держкомвидав реалізує державну політику у сфері видавничої справи, поліграфії та книгорозповсюдження, розробляє та здійснює заходи щодо розвитку матеріально-технічної бази друкованих засобів масової інформації та книговидання. Основними завданнями Держкомвидаву є: реалізація державної науково-технічної, інвестиційної, соціально-економічної, кадрової політики, спрямованої на розвиток друкованих засобів масової інформації видавництв та книжкової справи. Функціонування підприємств різних форм власності приводить до конкурентної боротьби на ринках орендних, акціонерних, приватних і державних підприємств. Реалізація програми роздержавлення і приватизації дозволяє ліквідовувати монополізм держави на власність і сприяє створенню конкурентного середовища. Тому діяльність державних підприємств — один з важливих аспектів державного управління і регулювання в сучасній ринковій економіці. Він потребує особливо уважного розгляду і теоретичного осмислення.

Список використаних джерел

1. Афанасенко О.Сучасний книжковий ринок України як об’єкт професійного дослідження // Вісн. Книжкової палати. – 2004. – №3. С. 28-30.

3. Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге. – К.: КНЕП, 2001.

4. Закон України «Про єдиний митний тариф».

5. Закон України «Про видавничу справу».

6. Зелінська Н.Наукове книговидання в Україні. Історія та сучасний стан: Навч. посіб. – Л.: ПАІС, 2003. – 544 с.

7. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. – Л.: Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ, 2002. – 520 с.

8. Карамишев Д. Концепція інноваційних перетворень: міжгалузевий підхід до реформування системи охорони здоров'я (державно-управлінські аспекти): Моногр. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. – 304 с.

9. Семиноженко В.Книговидання в Україні – “відкрита книга” // Уряд. кур’єр. – 2002. – №209

10. Сенченко М.Світове книговидання: випуск друкованої продукції в 2004 році в контексті інформаційної безпеки // Друкарство. – 2005. – №3. С. 15-27

11. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2003

12. Тимошик М.Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Наша культура і наука, 2006. – 560 с.

13. Швайка Л.Розвиток і регулювання видавничого підприємництва: Моногр. – Л.: Українська академія друкарства, 2005. – 432 с.

14. http://www.kyiv-obl.gov.ua