| Скачать .docx |
Реферат: Публічні виступи в роботі секретаря-референта
Зміст
Вступ
1. Публічний виступ. Основні закони
2. Основи ораторського мистецтва
3. Об'єктивні перешкоди контакту оратора і аудиторії
4. Стратегія і тактика оратора
Висновки
Література
Вступ
У практичній роботі секретаря-референта досить часто виникає необхідність публічного виступу на тих чи інших заходах. Отже, він мусить знати хоча б елементарні основи ораторського мистецтва, володіти методами і прийомами успішного публічного виступу. Адже перебуваючи в аудиторії в ролі слухачів, ми й не замислюємось над тим, чому одного виступаючого ми згодні слухати годинами, а інший викликає незадоволення уже після 5 хв. спілкування. Очевидно, що перший оратор володіє секретами ораторського мистецтва, другий - ні. Що це за секрети, яка методика успішного виступу? Спробуємо розібратися в цьому.
Тема контрольної роботи – «Публічні виступи в роботі секретаря-референта».
Мета контрольної роботи – розглянути проблему публічного виступу, а саме:
- публічний виступ та основні закони;
- основи ораторського мистецтва;
- об'єктивні перешкоди контакту оратора і аудиторії;
- стратегію і тактику оратора.
1. Публічний виступ. Основні закони
Мистецтво вдалого виступу можна визначити як комплекс знань, умінь і навичок оратора щодо підготовки і проголошення переконливої промови. Маємо на увазі цілий комплекс знань і умінь:
- формулювання проблеми;
- висунення ідеї (знаходити предмет розмови);
- мистецтво побудови самої промови, її композиції;
- знання прийомів впливу на аудиторію,
- уміння доводити і спростовувати, вміння переконувати;
- мовна майстерність.
Отже, предмет ораторського мистецтва зумовлюється змістом фактичної діяльності оратора і його можна визначити як мисленнєво-мовленнєву діяльність і закони, що її розкривають. Головна вимога до оратора не до його здібностей, потенційні здібності є у кожного, а до того, щоб він мав що сказати і мав потребу висловити це. Але ідею оратор може віднайти і певним чином її довести лише лише тоді, коли він знає, перед ким він виступатиме. Тому всі моменти мисленнєво-мовленнєвої діяльності тісно пов'язані між собою.
Предмет ораторського мистецтва розкривається через низку законів: аудиторії, стратегії, тактики, мовного (мовленнєвого), ефективної комунікації (динаміки діяльності оратора) та контрольно-аналітичного (рефлексії).
Сутність закону аудиторіїнаступна: не існує безадресних промов. Тобто, кожна промова має свого певного, конкретного адресата, аудиторію, і чим краще оратор знає свою аудиторію, чим ретельніше він окреслить її портрет, тим ефективнішою буде його промова. Закон аудиторії формує і розвиває в ораторові вміння вивчати систему ознак аудиторії (формально-ситуативних, соціально-демографічних, соціально-психологічних) і, спираючись на них, вести прицільний пошук ідеї та шляхи подальшого її розкриття.
Закон стратегіївимагає від оратора розробки основних напрямків промови програми діяльності з урахуванням характеристики аудиторії.
Під напрямками діяльності розуміється послідовне, поетапне визначення мети діяльності, тобто цільової установки, що складається, насамперед, з завдання й надзавдання та тези, головної ідеї промови. Закон стратегії формує і розвиває в особистості вміння розробляти програму діяльності на основі певної концепції знань і зважаючи на характеристику аудиторії.
Під тактикоюоратора розуміється сукупність принципів, способів і засобів (прийомів) реалізації стратегії, тобто розгортання й доведення тези. Цей закон формує і розвиває в особистості вміння оперувати фактами, вибудовувати композицію при застосуванні комплексу основних принципів (логічних та дидактичних), композиційних прийомів та вибору способів розгортання тези. Крім того, тактика - це і використовування засобів активізації мисленнєвої активності аудиторії.
Мовний законговорить про те, що не можна говорити однаково в різних аудиторіях. Кожна аудиторія потребує як певної лексики і певного стилю, так і дотримування мовної норми; грамотності, повної ясності, відповідності ситуації й теми спілкування. Наслідком дотримування мовного закону є вміння людини втілювати свою думку в словесну дію - інтелектуальну і чуттєву (передаючи зміст думки і своє ставлення до неї вербальним способом і підбором емоційно забарвлених слів).
Закон ефективної комунікації(динаміки діяльності оратора) є законом „виконання" вже підготовленої промови. Під час спілкування виявляється, що „словесна дія" може відбуватися зовсім не так, як її підготував промовець. Сприйняття думки аудиторією буде тим ефективнішим, чим краще оратор зможе встановити, зберегти і закріпити контакт з нею (аудиторією). Від цього залежить результат промови, реалізація мсти оратора.
Контрольно-аналітичний закон- це оцінка оратором власного стану; результатів мовної діяльності (промови), це вміння оцінювати якість і ефективність виступу. Закон формує і розвиває в особистості вміння рефлексувати, виявляти й аналізувати власні відчуття, робити висновки з помилок - своїх і чужих, а відтак, вміти аналізувати публічні виступи і знати ймовірні практичні результати впливу проголошеної промови.
Починається діяльність оратора з вивчення аудиторії (не з вивчення проблеми, бо мається на увазі, що оратор виступає перед аудиторією з тих проблем, в яких він обізнаний). Вивчивши аудиторію, склавши її портрет, оратор вже може більш точно окреслити тему своєї промови, знайти оригінальну ідею, пройшовши всі моменти (послідовно) в розробці стратегії, аби віднайти єдино придатну для певної аудиторії ідею промови. Потім наступає етап тактики — упорядкування матеріалу. Тут проводиться як визначення логічного плану промови, так і побудови промови, компонування положень, їх викладення через композиційні прийоми. Після того, як оратор знайшов місце кожному аргументу, композиційну форму промови, можна приступати до її вербального оформлення, стилістичного та технічно-мовного (обмірковувати й визначати необхідну інтонацію, аби правильно передати зміст думки і своє ставлення до неї).
Наступний етап - виконавчий (підготовка вже закінчена), коли оратор проголошує свою промову. Зважаючи на те, що кожна з промов може мати лише один з двох результатів (переконав аудиторію чи не переконав), оратор аналізує отриманий результат на контрольно-аналітичному етапі [8, с. 7-8].
2. Основи ораторського мистецтва
Коли ми ведемо мову про ораторське мистецтво, ми завжди маємо на увазі одне й те саме: форму, в якій розглядається зміст. Під формою розуміється майстерність викладання змісту. І коли мова йде про підвищення ефективності ораторського мистецтва, майстерності, питання стоїть саме про форму передачі змісту, ідеї іаргументи на її доведення.
Існують певні чинники підвищення майстерності публічного виступу: мовні, технічні, психологічні, педагогічні (дидактичні), логічні.
Мовні, технічні (інтонаційні) - це способи передачі інформації. Вони впливають на якість інформації опосередковано, підсилюючи (або послаблюючи) інформацію. Культура мовна й інтонаційна (технічна) визначає ефективність впливу, така закономірність сприйняття, закономірність процесу переконання. Психологічний чинник також дуже важливий: слово спрямоване на людей, які в той час виконують діяльність слухання, важку діяльність, отже оратору необхідно знати психологічні закономірності прояву уявлення, уваги, сприйняття. Необхідно знати також про дивактичні засоби підтримання уваги, організації контакту оратора і аудиторії, що значною мірою впливає на ефективність слухання, навчання взагалі. Останній, логічний фактор, забезпечує організацію інформації з точки зору упорядкування процесу мислення, його послідовності, незаперечності, тотожності, доказовості.
Отже, існує п'ять основ ораторського мистецтва: лінгвістична (мовна), техніко-інтонаційна, психологічна, педагогічна (дидактична), логічна. Ці основи нерівнозначні. Чотири перші можна назвати зовнішніми, вони впливають опосередковано; остання - внутрішня, вона впливає безпосередньо.
Дійсно, коли говорить оратор перші хвилини, часто сприйняти, зрозуміти його ідею та аргументи майже неможливо. Що ми сприймаємо, як слухачі, насамперед? Мову оратора. І якщо оратор припускається мовних помилок або мова безбарвна, то аудиторія слідкує не за тим, що оратор говорить, а як, і, зробивши висновок про відсутність мовної культури, починає сумніватися і в його ідеї, у тому, в чому автор намагається переконати. Часто до ідеї справа і не доходить. Тим більше, що неправильно виголошена, спотворена промова може перекрутити її зміст.
Значне місце посідає також психологічна основа, адже оратор має справу з живими людьми, а не з механізмами, тому оратор має опікуватися тим, сприймають його ідеї чи ні, розуміють чи ні, співчувають чи ні. Переконання, таким чином, залежить від того, чи створив він необхідну атмосферу в аудиторії, чи налагодив контакт зі слухачами. В даному випадку мова йде про комунікативні уміння оратора подолати перешкоди спілкування, які завжди виникають у кожного оратора саме через психологічні труднощі такої діяльності людини, як слухання (нестійкість сприйняття, нетривалість уваги, інерція включеності, „відчуження" думки іншого тощо).
На подолання психологічних перешкод спілкування спрямована дидактична (педагогічна) основа як сукупність способів, прийомів та принципів усного виступу для ефективності навчання. Для засвоєння ідеї, сприйняття аргументів, для переконання важливо і те, як побудована уся промова, чи відповідає вона принципам органічної єдності, посилення, економії, наочності тощо. Чи вдало застосовані композиційні прийоми.
Нарешті, внутрішня основа, логічна. Під логічністю ми розуміємо таке міркування, яке відповідає основним логічним принципам і законам.
Будь-який виступ оцінюється перш за все з точки зору логіки. Аудиторія може пробачити недоліки мовні, відсутність педагогічної майстерності тощо, але не пробачить лише одного - коли у виступі немає логіки. Тут не врятує ні „оксфордська" вимова, ні уміння психологічно утримувати аудиторію. Отже, провідним фактором, головною основою ораторського мистецтва є логічність промови.
Таким чином, кожен оратор, усвідомлює він це чи ні, має три „обличчя":
1. Це особа, яка професійно висловлюється про певний предмет, тобто має:
а) фундаментальні знання у певній галузі;
б) знання найбільш типових точок зору;
в) розуміння гострих проблем з предмета промови.
2. Це виразник громадської думки і вихователь: підкоряється при здійсненні ораторської діяльності принципам:
- відповідності особистої поведінки тим ідеям, які він проголошує у своєму виступі;
- єдності слова і справи;
- неухильного дотримання стичних стосунків з аудиторією.
3. Це людина, яка не тільки досконало володіє прийомами доказовості ораторської майстерності, а також має такі риси:
а) любов до істини;
б) ясність мислення й висловлювання;
в) , емоційність;
г) повагу до аудиторії.
Дотримання етичних відносин є основою людської культури, ораторської праці. Дотримуючись не уклінно на очах аудиторії певних вимог, оратор, по-перше, примушує її рахуватися з цими вимогами, створює необхідні позитивні, гарні відносини, навіть в екстремальних ситуаціях, а по-друге, це є важливим виховуючим моментом, предметно повчаючи слухачів певним нормам моральності. Із ораторських якостей, яких можна назвати не один десяток, основоположними (тобто такими, від яких залежать інші якості) є:
1) ясність мислення й розмірковування. Навіть якщо у вас дефекти мовлення, але є зазначені якості, то слухачі вас зрозуміють, а якщо ви ще й цікаво розповідаєте, то дефекти слабшають, їх майже не помічають. Але якщо не буде ясності мислення, то все інше станс непотрібним;
2) уміння доказувати, аргументувати. В самій природі людського мислення закладена схильність до сумнівів. Та й з практичної точки зору не можна вірити оратору тільки тому, що він про це говорить. Люди рідко сприймають на віру - ідея повинна підкреслюватися точними, безперечними доказами.
3) повага до аудиторії. Розуміється не як зовнішні ритуальні правила стосунків з аудиторією (це похідне), а повага до її думок, інтересів, життєвого досвіду, людських якостей. Така повага важлива і психологічно, й пізнавально для самого оратора. Вона є моральним фундаментом і задоволеності, і сенсу ораторської діяльності. І навпаки, виступи без поваги до аудиторії приводять до деградації особистості оратора. Досвід свідчить: якщо у виступаючого відсутня повага до аудиторії, він не стане хорошим оратором, якщо навіть у нього є певний набір інших, необхідних оратору якостей і прийомів майстерності.
Висновок, який витікає з цих міркувань, може здатися неймовірним: коли мова йде про ораторську майстерність, починати треба не з вивчення прийомів, а зусиль по формуванню своїх людських і професійних якостей, з формування себе як гідної особистості. Всі видатні оратори були, як правило, і великими людьми [8, с. 10-16].
3. Об'єктивні перешкоди контакту оратора і аудиторії
Організація аудиторії за допомогою збудження в неї певного емоційного стану, як правило, ускладнюється перешкодами при встановленні інформаційного (передавального і сприймаючого) контакту між оратором і аудиторією.
Перешкод існує багато — і суб'єктивних, і об'єктивних.
Суб'єктивні- це такі, виникнення яких залежить від рівня підготовки оратора, знання ним предмета виступу, уміння визначати характеристику аудиторії тощо. Тобто ці перешкоди ніби задаються самим оратором, і для того, щоб їх здолати, треба краще готуватися до виступу.
Об'єктивні - це такі, які змінити оратор не може, адже вони походять з наших психологічних властивостей, їх змінити неможливо, можна лише враховувати і знаходити єдино можливі способи організації аудиторії.
Першою з об'єктивних психологічних перешкод є інерція включеності. Це такий стан людини, аудиторії, коли вони ще знаходяться у своїх думках, проблемах і не можуть відразу активно слухати, сприймати виступ оратора. Це означає, що ораторові потрібно звільнити на час виступу свідомість слухачів від тих життєвих обставин, які могли б негативно вплинути на їхнє відношення до одержуваної інформації. Інерція включеності заважає людині переключити увагу на оратора, породжує навіть консерватизм поглядів, може привести і до звуження поля зору.
Друга перешкода - висока швидкість розумової діяльності. Людина думає в 4 рази швидше, ніж викладає свої думки і знання. Коли оратор говорить, інтелект слухачів велику частину часу вільний і може відключатися від промови оратора.
Третя - нестійкість уваги. Увагу може відвернути зовнішність оратора, його голос, манера говорити, оформлення приміщення, звук дверей, що відчиняються, шепотіння тощо.
Четверта перешкода - антипатія до чужих думок. Люди часто звикають до своїх точок зору. їм зручніше додержуватися логіки свого міркування, тому у них утворюється стійке несприйняття точки зору оратора, а іноді це породжує репліки, вигуки й інші реакції незгоди.
Які знання допоможуть опанувати ці перешкоди та які існують психологічні й педагогічні прийоми усунення перешкод у психологічній організації аудиторії?
Перш за все, знання того, що можливість стійкого сприйняття без розсіювання уваги не перевищує тридцяти секунд. Тому треба при підготовці до виступу підібрати квантовий викид інформації в аудиторію, суть якого в тому, щоб через визначені часові інтервали пропонувати слухачам нові факти, нетрафарстні висловлення, оригінальну ідею тощо.
Важливо також уміло застосовувати такі педагогічні принципи дидактики, як наочність, систематичність, послідовність, посильність. Для концентрації уваги слухачів необхідно опанувати такі соціально-психологічні способи як зараження, наслідування і навіювання - внутрішні механізми контакту.
Зараження - це несвідома, мимовільна схильність людини до визначеного психологічного стану. Воно здійснюється як передача особистості психічного настрою іншої особистості, що володіє великим емоційним зарядом. При цьому емоційне співпереживання оратора і аудиторії в процесі виступу є одночасно і фоном, і основним пусковим механізмом їхнього контакту. Варто підкреслити, що емоційне співпереживання аудиторії викликається, в першу чергу, самою особистістю оратора. Його зацікавленість, переконаність, емоційний підйом неминуче породжують відповідну емоційну реакцію слухачів, їх мимовільний інтерес до того, що хвилює оратора. У силу цього ставлення оратора до виступу ніби стає ставленням до нього аудиторії, що і забезпечує у певній мірі взаєморозуміння і погодженість з обох сторін. Чим можна забезпечити зараження? Знанням і використанням найбільш співпадаючих інтересів і настроїв людей, емоційною яскравістю викладу, виразністю прикладів, манерою поведінки оратора.
Складніші справи щодо механізму наслідування, що відігравало завжди велику роль в історії ідей, смаків, моди, звичаїв. Наслідування - це імітація людиною якихось зовнішніх рис і зразків поведінки, манер, учинків, що характеризуються визначеною раціональною й емоційною спрямованістю. Тобто значення і зараження, і наслідування в тому, щоб забезпечити такий стан аудиторії, коли підсилюється момент єдиного співпереживання слухачів і оратора. А це допомагає кращому засвоєнню інформації.
Навіювання - це словесний вплив особистості на людей. Це такий спосіб комунікативного впливу, що розрахований на некритичне, бездоказове сприйняття інформації. Володіння «ефектом навіювання» припускає знання двох основних груп умов. Перша група пов'язана з тим, кому вселяють, друга - з тим, хто вселяє. Сприйнятливість навіювання залежить від віку, від індивідуальних особливостей людини, її переконань, волі, емоцій і т.ін.
„Ефект навіювання" багато в чому залежить від внутрішнього стану особистості. Одна і та сама людина в один час може піддатися навіюванню, а в інший - не може. Це трапляється, коли людина стомлена або переживає розгубленість, страх. У такі хвилини треба вміти „перекрити" цей стан і привернути до сприйняття необхідної інформації.
Переконання - логічно, обґрунтоване впровадження у свідомість слухачів певних положень. За допомогою переконань можна досягти перебудови свідомості, мотивів діяльності, сформувати бажання, змінити спосіб життя особистості. Як видно, саме переконання - провідний метод виховання і навчання.
Існує ряд педагогічних прийомів переконання. Один з них: показ і роз'яснення наслідків якого-небудь учинку. Оцінка вчинку, обґрунтування його правомірності (або неправомірності) впливають на почуття і розум, сприяють переосмисленню людиною своєї поведінки.
Інший прийом - порівняння дій того або іншого індивіда з поведінкою авторитетних людей, літературних героїв тощо.
Отже, перші хвилини оратором виграні. Як забезпечити увагу аудиторії протягом усього виступу? Для цього необхідно дотримуватися трьох психолого-педагогічних вимог: новизни, доказовості й експресивності.
Перша вимога представляє сьогодні для оратора дуже серйозну психологічну і методичну проблему. Новий матеріал, природно, задовольняє пізнавальні потреби слухачів. Але, як відомо, оратор часто не може повідомити тим, ще зібралися, щось абсолютно нове. Це пояснюється тим, ще сучасні люди одержують сьогодні великий обсяг інформації з каналів масової комунікації. Дає про себе знати й високий культурний і освітній рівень слухачів. Виходить, потрібно шукати інші засоби підвищення ефекту новизни.
Одним з підходів до вирішення цієї задачі є виклад уже відомого аудиторії під новим кутом зору. У такому випадку слухач буде обов'язково зацікавлений, буде думати про те, чи зміг би і він сам вибудувати таку систему викладання матеріалу, може, і зміг би, але раніше над цим не думав. Виходить, те, що сказав оратор, для нього нове.
Іншим важливим підходом служить виявлення оратором свого ставлення до розглянутого питання. У кожному виступі він повинен бути особистістю, що має і висловлю свою думку з тієї або іншої проблеми. Адже не в кожному виступі відкриваєш істину. Це завжди важко і дається не кожному. Але завжди можна і варто висловити своє ставлення до предмета. Слухач думає так, але йому цікаво, як думає оратор. Йому важливо зіставити свою думку з думкою оратора. Це допомагає аналізувати, уточнювати, прийти до необхідних висновків.
Отже, новизна - не обов'язково нові дані з розглянутої проблеми, але і нові уявлення про раніше відомі факти, події, положення, і зіставлення того, що відомо слухачам під новим кутом зору, і прояв власного ставлення до того, про що говорить оратор.
Доказовість - це логіка викладу й аргументація висунутих положень. Адже задача оратора - не просто дати нову інформацію. Його обов'язок - показати, що він захищає, у чому переконує і переконаний. Без ґрунтовної доказовості оратор не зуміє передати свою переконаність слухачам. Звідси задача - допомогти слухачам опанувати наукові поняття, логіку міркування, що являють собою відбиття знань і досвіду.
Експресивність - це візуальний і звуковий прояв ставлення оратора до того, про що він говорить: обурення, радість, жаль, упевненість, подив і т.ін. Цицерон стверджував, що без серцевого хвилювання і запалу мова оратора буде непридатна. Тон, тембр голосу, характер інтонацій говорять про певне ставлення оратора до проблем іноді більше, ніж інші прийоми ораторського мистецтва. Інтонація може донести близько 40 % інформації. Міміка і жести також впливають на сприйняття. Є. Вахтанов говорив: „Руки доводять думку". Емоційна яскравість виступу багато в чому забезпечує увагу аудиторії, ефективність засвоєння. При емоційно яскравому, експресивному виступі зростають розумова діяльність слухачів, їхнє прагнення міркувати по ходу виступу оратора, вносити корективи у свої знання.
Безпосередній контакт зі слухачами дозволяє використовувати у виступі новизну, доказовість і експресивність найбільш комплексно, а значить, і оптимально. Важливо володіти не тільки логічністю викладу своїх думок, правильно будувати фрази, а й правильно інтонувати слова, користуватися модуляцією голосу, мімікою, жестами. Вони активізують сприйняття інформації, більш поглиблену її обробку.
Перейдемо тепер до розгляду однієї з основних психологічних умов ефективності процесу взаємодії оратора й аудиторії, до аналізу такого виду контакту, як інтелектуальне співпереживання. Розумове сприяння визначається включеністю обох сторін у єдину активну діяльність по розгляду тієї або іншої проблеми і спрямовану на розв'язання певних розумових задач. Оратор, викладаючи свою точку зору, ніби привселюдно мислить, і аудиторія, стежачи за розвитком його думки, робить ту саму розумову роботу. У результаті такої спільної розумової діяльності, співмислення між оратором і слухачами виникає контакт у повному змісті цього слова.
Важливо підкреслити, що інтелектуальне співпереживання викликається переважно усною формою мови, зрозуміло, при ясній постановці проблеми обговорення, строгій логіці і послідовності її викладу оратором. Саме такими особливостями - незламною логікою, ясністю і гостротою постановки питання, значущістю і важливістю предмета обговорення — відрізнялися виступи видатних ораторів минулого і сьогодення. І це завжди приводило до встановлення найтіснішого контакту між оратором і аудиторією. Деяких ораторів аудиторія могла слухати впродовж багатьох годин.
Зовнішнім проявом наявності або відсутності контакту між оратором і слухачами є їх поведінка під час виступу. Так, увага слухачів, погляди і жести схвалення, робоча, регульована самим оратором тиша в залі, напружене мовчання аудиторії під час пауз оратора й інші показники свідчать, що слухачі включені в загальну з оратором активну розумову діяльність. Якщо ораторові вдається установити контакт з аудиторією, він говорить природно, у звичній для себе манері. У цьому випадку в мові почувається впевненість, бажання вести довірчу бесіду. Він часто користується прямими звертаннями до слухачів (товариші, панове), питаннями-звертаннями (Чи ясно?), риторичними питаннями. Його вільна манера триматися, міміка, жести прагнення зменшити дистанцію, ніби наблизитися до слухачів свідчать, що він сам одержує задоволення від спілкування з аудиторією [8, с. 41—46].
4. Стратегія і тактика оратора
Відомий афоризм „якщо вам треба щось сказати, то найкраще - сказати саме те, що ви хочете" приводить нас до проблеми стратегії і тактики. Дійсно, про що ви збираєтесь говорити? Спочатку треба з'ясувати, що ви маєте довести або розвинути. Все має бути чітко спланованим, виваженим, мати чітку спрямованість. З того, що ви хочете сказати, складається каркас вашої промови, на який в подальшому накладатимуться інші елементи. Наразі необхідно уяснити ключову думку, яка є основою вашої промови. Все інше - факти, докази, приклади і т.ін. - доповнюватимуть і розкриватимуть основну думку. Але нічого не повинно закривати те, заради чого створюється промова, і, як говорив Плутарх, промови декотрих ораторів можуть бути такими, як кипариси: „Вони такі великі й красиві, але, на жаль, не мають плодів", недостатньо лише добре триматися під час виступу, треба щось і сказати; будь-яка аудиторія розраховує на те, задоволення не приходить від пустих слів.
Для того, щоб переконати аудиторію, необхідно додержуватися деяких правил, а саме: слід розпочинати промову з великим прагненням досягти поставленої мети; належить твердо знати те, про що йтиметься. Ораторові треба спрямувати всі зусилля на те, щоб привернути, немов присунути, до себе увагу аудиторії, зацікавити промовою слухачів з першої миті виступу.
Якщо людина не обміркувала, не спланувала заздалегідь промову, вона буде почуватися невпевненою перед слухачами і навряд чи зможе їх переконати у будь-чому.
Промова - це не просто набір речень, вона містить у собі низку певних елементів, без яких була б безглуздою і нікому не потрібною. По визначенні теми виступу і моделювання аудиторії (складання її портрета) важливо розробити стратегію промови (виявити основні її напрями), а потім будувати її тактику - мати зовнішню структуру доказу ідеї, реалізовувати в ході виступу відповідні принципи мовлення, способи та прийоми доказу.
Розглянемо тепер у загальних рисах, які елементи охоплює той складний процес, що дістав назву «розробка стратегії і тактики промови».
Стратегія оратора- це загальний, всебічний план досягнення цілей, вона являє собою розробку основних напрямків промови. Тактикавиступає як сукупність прийомів, методів реалізації стратегії, це зовнішньомовна структура промови, форма розкриття основної ідеї виступу оратора. В ораторському мистецтві стратегія - це загальна схема спілкування, загальний план його організації, тактика ж - система послідовних дій, що веде до реалізації обраної стратегії.
Стратегію визначають мета (спільна чи індивідуальна комунікативні установки (маніпулятивні чи гуманістичні), характер спілкування (діалогічний чи монологічний). У деяких випадках люди, спілкуючись, можуть і не ставити будь-якої мети, цс правильно. Однак, коли оратор готує виступ перед аудиторією, то він завжди таку мету ставить, ретельно обмірковуючи і точніше формулюючи її.
В залежності від мети стратегії можуть бути різноманітними. Наприклад, гуманістично-діалогічні, коли оратор бажає досягнути спільної мети з аудиторією, або маніпулятивно-монологічні, якщо промова спрямована на задоволення індивідуальної мети оратора. Одну і ту ж стратегію можна втілити в різних тактиках. Побудова стратегії залежить як від індивідуальних особливостей оратора, так і від специфіки аудиторії, на яку розрахована певна промова, від їх системи цінностей, інтересів, соціальних установок. Побудова тактики базується, перш за все, на знаннях про ситуацію та особливості співрозмовників (оратора й аудиторії). Стратегія впливає на тактику, визначаючи в ній систему дій, яку застосовує оратор, передаючи певну інформацію.
Будь-який вплив співвідноситься з метою оратора, з закріпленням або реконструкцією установок, поглядів, почуттів, взаємної дії тощо, й це має бути відбитим у стратегії, і тут тактика вирішує питання способів впливу. Скажімо, в одній аудиторії для досягнення мети (наприклад зміни установки) необхідно використати навіювання, в іншій аудиторії - наслідування, в наступній - психологічне зараження тощо, адже всі види впливу не однакові, вони мають свою специфіку і застосовуються за певних умов.
Отже, стратегія дій становить таку послідовність:
- необхідно визначити установки;
- вичленувати з концепції запитання, що розраховані на певну аудиторію;
- знайти систему коротких відповідей суб'єкта на поставлені запитання, зробити їх аналіз;
- сформулювати тезу, тобто основну думку промови.
Стратегія, хоча і являє собою певне уточнення концепції, все-таки є досить загальним явищем, яке потребує подальшої конкретизації: розгортання тези та її обґрунтування, нейтралізації опонентів, схиляння на свій бік тих, хто вагається. Щоб досягти даної мети, необхідно розробити тактику виступу.
Тактика оратора.
Тактика являє собою систему дій, спрямованих на ефективну реалізацію стратегії. Змістом тактики є аргументація і активізація мислення та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії. Тактику можна визначити як зовнішньо-мовну побудову промови, як сукупність принципів, способів та прийомів розгортання тези.
Аргументація засновується на логічному обґрунтуванні суб'єктом тези шляхом доказу, переконання. Аргументація - явище комунікативне, яке містить два аспекти: гносеологічний (пізнання предмета, поглиблене його розуміння, пошук істини, поширення істинних думок та їх обстоювання) і етичний (оратор та аудиторія визнають себе рівноправними сторонами пізнання істини).
Аргументація як частина тактичного закону спрямована головним чином на реалізацію завдання (переконання), тобто передбачає активну діяльність передусім з боку оратора, при цьому аудиторія знаходиться у більш-менш пасивному стані (набуває нової інформації). Для цілковитого досягнення установки необхідно, щоб аудиторія не тільки вбирала інформацію, нехай навіть дуже сумлінно, але й досить активно її опрацьовувала, тобто проектувала на себе, на свою діяльність, свій досвід, іншими словами, щоб аудиторія виявлялася на рівні застосування набутих знань.
Для здійснення цього необхідно звернутися до іншої частини тактичного закону - активізації мисленнєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії, яка спрямована на реалізацію надзавдання, тобто досягнення практичної мети - спонукання до дії.
Активізація передбачає таку послідовність дій:
- необхідно зацікавити аудиторію;
- створити в аудиторії атмосферу розмірковування;
- вивести аудиторію на рівень обговорення.
Насамперед слід зацікавити аудиторію, тобто передати емоційно-естетичний мотив адресату, що досягається використанням:
а) аудіовізуальних прийомів як статичних (графіки, таблиці, малюнки, схеми), так і динамічних (відеоматеріали і т. ін.); відомо, що ця група прийомів становить основу близько 20 % засвоєння інформації, концентрує увагу слухачів, знімає втому;
б) психологічних прийомів, наприклад реклами, за допомогою якої можна захопити аудиторію ще на початку комунікативного етапу; прийоми шокової терапії, тобто створення несподіваного ефекту, який дозволяє швидко переключати увагу аудиторії, концентрувати її на потрібних мовцеві аспектах, знімати втому слухачів і, головне, оперативно збуджувати зацікавлення аудиторії і підтримувати його в процесі спілкування.
Завдяки першому етапу активізації можна уникнути морально-дисциплінарного мотиву спілкування, позбавитися байдужого ставлення, викликати особистісну потребу спілкування, вийти на другий ступінь розуміння питань, що обговорюються, вищий рівень осягнення змісту.
Сутність другого етапу активізації - створення в аудиторії творчої атмосфери розмірковування - полягає в тому щоб викликати у слухачів потребу обміну думками з приводу питань, що обговорюються. Це досягається логічними, психологічними та дидактичними засобами.
Цей етап активізації мисленнєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії (міркування) сприяє появі інтелектуально-пізнавального мотиву, нейтралізації байдужого ставлення, розвиткові особистішої та професійної потреби, поглибленню розуміння проблеми.
Нарешті, третій етап активізації - виведення аудиторії на рівень обговорення та прийняття рішення — передбачає пошук загальних точок зіткнення, який досягається логіко-психологічними та аудіовізуальними прийомами.
Третій етап активізації (обговорення) сприяє закріпленню інте-лектуально-пізнавального мотиву, розв'язанню конфліктних ситуацій та встановленню конструктивних відносин, розвитку суспільної потреби і досягненню глибинного рівня розуміння.
Тактика, таким чином, дозволяє ораторові знайти ефективні засоби впливу на аудиторію, завдяки чому здійснюється реалізація установки (завдання та надзавдання) і розгортання тези [8, с. 51-57].
Висновки
У процесі виконання контрольної роботи було розглянуті такі питання:
- публічний виступ та основні закони;
- основи ораторського мистецтва;
- об'єктивні перешкоди контакту оратора і аудиторії;
- стратегія і тактика оратора.
Треба підкреслити важливість розглянутих питань при підготовки до публічного виступу.
Розглянута тема є актуальною, бо кожна людина, не тільки секретар-референт, повинен вірно організувати публічний виступ, та зробити щоб цей виступ був цікавим, яка б не була тема виступу.
Література
1. Блощииська В. А. Сучасне діло ведення Навч. посібник. - Івано-Франківськ: Інститут менеджменту та економіки, 2000. -270 с.
2. Вербіщька Т. С, Чіішікова В. П. Секретарська справа та сучасне справочинство. - Львів: Оріяна - Нова, 2001. - 392 с.
3. Гордієнко. К. Д. Діловодство в роботі секретаря. Практичний посібник. - К.: КНТ, 2006. - 280 с.
4. Задорожный Э.М, Задорожный С. Э. Работа секретаря-референта в иностранных и совместных фирмах: Практическое пособие секретарю, предпринимателю, менеджеру. - К., 1994. -176 с.
5. Кондратюкова Л. К., Ткачева Л. Б., Акулина Т. В. Аннотирование и реферирование английской научно-технической литературы: Учебное пособие. - Омск: Изд-во Ом. ГТУ, 2001. - 184 с.
6. Кульицький С. П.Основи організації інформаційної діяльності у сфері управління: Навчальний посібник. - К.: МАУП, 2002. -224 с.
7. Кушнаренко Н. Н. Документоведение: Учебник. - К.: Знання,2003. -459 с.
8. Ораторське мистецтво: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. закл. юрид. спец. 2-ге вид. / Н. П. Осипова, В. Д. Воднік, Г. П. Клімова та ін. За ред. професора Н. П. Осипової. -Х.: Одісей, 2006.-144 с.
9. Палеха Ю. І. Іміджологія: Навчальний посібник / За заг. ред. 3.І. Тимошенко. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2005. - 324 с.
10. Палеха Ю. І. Ключі до успіху, або Організаційна та управлінська культури: Навчальний посібник. - 2-гс вид., доп. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2002. - 337 с.
11. Палеха Юрій. Управлінське документування: Навчальний посібник: У 2 ч. 3-тє вид., доп. - К.: Вид-во Європейського ун-ту. 2003.
12. Слободянюк Н.Ю. Діловодство та управлінська документація: Навчальний посібник. - Вінниця: ВНТУ, 2004. - 80 с.
13. Сорока М. Б. Національна система реферування української наукової літератури / НАН України. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. - К.: НБУВ, 2002. - 209 с.
14. Стенюков М. Б. Секретарское дело. - М.: Приор, 1996. -192 с.
15. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Підручник. Вид. 2-ге, доп. і переробл. - К.: Атіка, 2004. - 592 с.
16. Шейнов В. П. Секретар: секреты профессии. - М.: Ось - 89, 2005 - 208 с.
17. Шепель В. М. Имиджеология: Секреты личного обаяния. - 2-е изд. перераб. и доп. - М.: Культура и спорт; ЮНИТИ, 1997. -382 с.
18. Варенко В.М. Референтна справа. Навч. посібник – К., Кондор, 2008-212 с.