Реферат: Грамема суперлатива у структурі семантично неелементарного простого речення

У сучасній українській літературній мові реальне речення не завжди реалізується за схемою семантично елементарних простих конструкцій. Часто воно містить у собі компоненти, не зумовлені валентністю предиката, або з предикатними компонентами у валентній рамці іншого предиката. За семантико-синтаксичними ознаками така структура становить ускладнену синтаксичну одиницю, що утворилася внаслідок формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних трансформацій складного речення. До вказаного класу зараховуємо конструкції з грамемою найвищого ступеня порівняння, якщо вони за стосунком до позначуваної ситуації є семантично складними, а на рівні формально-граматичної структури характеризуються монопредикативністю. У межах останніх розмежовуємо різноманітні реченнєві побудови, які класифікуємо з урахуванням ускладнювального компонента. Крім того, розрізняючи суперлативні якісні прикметники, якісно-означальні прислівники, прислівники міри і ступеня, слова категорії стану та прислівники місця і часу, доцільно розмежувати відповідно п’ять сфер вживання грамем найвищого ступеня порівняння, що у свою чергу формують певні групи ускладнених синтаксичних структур. До класу неелементарних простих речень із суперлативним прикметником зараховуємо такі синтаксичні конструкції:

1) з відокремленими членами речення (напівпредикативними конструкціями), наприклад: Лише Євстафій, ...найстарший роками з-поміж усіх, ..порішив боронити Вчителя (Р.Федорів);

2) з атрибутивним вживанням суперлатива, не зумовленим валентністю предиката наприклад: Він і наймогутніший на Русі володар.. (В.Малик); Найпоширеніше дерево сахарських оазисів - фінікова пальма.. (“Географія материків”);

3) з однорідними членами речення: Варани не лише найбільші, але й найрозумніші із сучасних ящірок (“Наука і суспільство”);

4) із суперлатавними компонентами, що входять до складу подвійного присудка, наприклад: Дівчина з екзамену прийшла найщасливіша від усіх;

5) з грамемою найвищого ступеня порівняння, яка являє собою вторинний присудок, взаємопов’язаний із вторинним підметом, вираженим знахідним відмінком, наприклад: (Аттілу).. в вічі називали... найславнішим.. (В.Малик);

6) із суперлативним прикметниковим предикатом якості-відношення, у валентну рамку якого входять предикатні іменники, наприклад: ..(таке) рішення не є найкращим (Ю.Щербак); ..найнестерпнішим для в’язнів були.. перекидки (з одного боку в інший) (“Що залишимо у спадок?”).

В українській мові значного поширення набули конструкції з відокремленими членами речення, наприклад: ..я ваш вождь, найславетніший і наймудріший (Р.Іваничук). Відокремлені звороти найчастіше являють собою поєднання опорного суперлатива із залежними від нього компонентами. Очевидною є їхня похідність від вихідних елементарних простих речень, наприклад: Банани - найвищі з трав’янистих рослин - дають (смачні) плоди (“Георафія материків”) ¬ Банани дають (смачні) плоди + Банани - найвищі з (трав’янистих) рослин. Особливість подібних неелементарних структур полягає у значеннєвому виділенні ускладнювальних частин, у посиленні їхнього змістового навантаження. Набуваючи відповідних вирізнювальних характеристик, відокремлені конструкції становлять своєрідне додаткове повідомлення до головного змісту речення. Вияви синтаксичної автономності відокремлених членів дозволяють кваліфікувати їх як напівпредикативні конструкції. На противагу синтаксично відокремленим суперлативним прикметниковим зворотам у мовній системі вирізняють невідокремлені структури. Певна втрата інтонаційного та значеннєвого вирізнення зумовлена їхнім переміщенням у препозицію щодо опорного субстантива. В український мові такі конструкції засвідчують послаблення ознак похідності їх від елементарного простого речення, наприклад: Він брат найбільшої з усіх цариці (В.Слапчук); З ім’ям цієї людини пов’язана найбільша в історії географічних відкриттів помилка (О. Ємченко).

Наступний тип речень з атрибутивним вживанням суперлатива подібно до попередніх формується внаслідок об’єднання в одну просту ускладнену структуру кількох вихідних конструкцій. Семантико-синтаксичною основою таких речень виступає нетрансформоване просте речення, що включає до свого складу перетворене на синтаксемний елемент інше елементарне речення із суперлативним присудком. За такої умови згорнута конструкція перетворюється на атрибутивний член ускладненої структури і поширює найчастіше підмет, іменну частину складеного присудка та керований член речення, наприклад: Найстарша дочка так і не вийшла заміж (В.Яворівський); Найбільші акули – китова і гігантська (“Наука і суспільство”); Та найкращим педагогом він вважає саме життя (В.Качкан). Потрапляючи в атрибутивну позицію, суперлативи втрачають власне-дієслівні категорії, натомість набуваючи прикметникового оформлення.

Окрему групу ускладнених речень із грамемою найвищого ступеня порівняння формують синтаксичні структури з однорідними членами речення. З погляду синтаксичної деривації вихідними конструкціями подібних реченнєвих побудов є складносурядні речення, згортання яких зумовлене структурною однотипністю базових сурядних частин, наприклад: Найбільшим і найсильнішим (на той час) було плем’я венетів.. (В.Малик) ¬ Плем’я венетів було найбільшим + Плем’я венетів було найсильнішим. Цікаве розв’язання проблеми однорідних присудків дають сучасні чеські лінгвісти. Вони вважають, що речення такого типу є складними синтаксичними структурами, аргументуючи це тим, що присудок – це визначальний член речення і кількість присудків відповідає кількості предикативних частин. Логічніше, на нашу думку, не надавати особливої переваги однорідним присудкам, а ставити їх у рівноправне становище з іншими однорідними членами речення, серед яких виділяємо ще однорідні суперлативні означення, наприклад: ..найкращі, найвищі свої, почуття люди висловлюють у поезії і в піснях (М.Зарудний).

До простих дериваційних перетворень синтаксичних одиниць одного рангу належить згортання складносурядного речення у просте речення із суперлативними компонентами, що перебувають у подвійному синтаксичному зв’язку. Подібні конструкції є трансформами речень з подвійним присудком. Такі структури засвідчують такт синтаксичної деривації, вихідну базу якої становлять дві сурядні частини із семантикою одночасності. Предикат першої частини виражений дієсловом із значенням дії, предикат другої – ступеньованим прикметником з дієсловом-зв’язкою бути, що визначає фізіологічний або психічний стан істоти, наприклад: Хлопець повернувся найвеселіший з усіх ¬ Хлопець повернувся + Хлопець був найвеселіший з усіх. У другому реченні експерієнсив зазнає редукції, а ступеньований предикат, приєднавшись до першого речення, стає представником семантики згорнутого речення [4, 56]. Внаслідок цього суб’єктна синтаксема простої ускладненої конструкції вступає у синтаксичні зв’язки з обома компонентами подвійного присудка – щодо дієслівного компонента вона виконує семантичну функцію діяча, щодо прикметникового – семантичну функцію експерієсива [3, 61-62].

Подвійні синтаксичні зв’язки маємо також в ускладнених структурах із синкретичним другорядним членом. Як і прості речення з подвійним присудком, вони є трансформами елементарних конструкцій із значенням одночасності. У процесі об’єднання двох елементарних речень в одне ускладнене називний відмінок другого речення нівелювався перехідним дієсловом першого речення і перетворився на знахідний, тобто на залежний підмет, який, у свою чергу, зумовив підпорядкування залежного присудка в роді і числі [1, 95]. Внаслідок цього знахідний відмінок іменника, зосереджуючи у собі значення об’єкта дії і суб’єкта прикметникової якості-відношення, потрапив у подвійні синтаксичні зв’язки з обома присудками, наприклад: Батьки побачили сина найщасливішим ¬ Батьки побачили сина + Син був найщасливіший.

Розглянуті неелементарні речення із суперлативними прикметниковими компонентами являють собою синтаксичні конструкції, у яких виділяють базову структуру одного з вихідних елементарних речень і модифіковану структуру іншого елементарного речення. Варто зазначити, що подібні утворення порівняно з вихідними реченнями не зазнають якісних змін. Ускладнювальні компоненти лише кількісно модифікують структурну схему неелементарного простого речення.

Неелементарними є усі типи речень із суперлативними якісно-означальними прислівниками. З-поміж них виділяємо структури з такими видами синтаксичного ускладнення:

1) з прислівними другорядними суперлативної природи членами, не зумовленими валентністю предиката, наприклад: Всяке зазіхання на мову.. людина сприймає.. найболючіше з усього (І.Дзюба);

2) із суперлативними якісно-означальними компонентами, що функціонують у позиції предиката, наприклад: ..для нас найголовніше - ..отоваритися.. (Л. Дениско);

3) із вставними словами, вираженими найвищим ступенем порівняння якісно-означальних прислівників, наприклад: Найвірогідніше, молодиця взяла б ліворуч.. (Л.Дениско).

У граматичній системі української мови реченнєві побудови з прислівними другорядними членами у формі якісно-означального прислівникового суперлатива уособлюють модель ускладненого речення, що сформувалося в результаті об’єднання двох взаємопов’язаних елементарних синтаксичних структур, наприклад: Всі були якнайдокладніше поінформовані.. (О.Назарук) ¬ Всі були поінформовані + Поінформованість була якнайдокладніша; Та найдужче вразили її листи.. (В.Качкан) ¬ Її вразили листи + Враження було найдужче. За такого функціонування грамема найвищого ступеня порівняння поєднується з опорним дієсловом формою прилягання. Серед вказаних синтаксичних структур специфічне місце посідають прислівники найбільше/найменше, що сполучаються з прикметниковими формами. Подібні сполуки якоюсь мірою прилягають до власне-ступеньованих аналітичних форм, хоча ще остаточно не сформувалися у єдине синтаксичне слово, пор.: Третій син найбільше схожий на матір.. (М.Томчаній) і Третій син найбільш схожий на матір; Найменше винуватий телефон.. (В.Слапчук) і Найменш винуватий телефон. На нашу думку, компоненти найбільше та найменше займають проміжне місце між прислівниковими словами й аналітичними морфемами.

Ознаки семантико-синтаксичного ускладнення наявні й у реченнях із суперлативними якісно-означальними прислівниками, які вживаються у позиції предиката. У таких структурах прихованим ускладнювальним елементом виступає інфінітив, наприклад: Та все ж найкраще - досягнути лісу.. (В.Малик).

Найвищий ступінь ускладнення неелементарних простих речень засвідчують модальні слова, виражені суперлативними прислівниковими формами. Вони вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Прості неелементарні конструкції із вказаними компонентами, як і попередні, варто розглядати в їхньому співвідношенні з іншими реченнєвими структурами. Найчастіше вихідною базою синтаксичних одиниць із вставністю є складнопідрядні речення з’ясувального типу, у яких згортання зазнає головна частина. У процесі її конденсації редукується суб’єктна синтаксема, а дієслово з модальним значенням, що виражає предикатну синтаксему, заступається таким лексичним еквівалентом, який виразніше передає цю модальність [4, 43], наприклад: Найімовірніше, що Баба Середа - це сама Земля.. (С.Пушик) ¬ Дослідник припустив, що Баба Середа - це сама Земля. Модальність опорних дієслів головної частини складнопідрядного речення з підрядною з’ясувальною частиною може стосуватися логічного впорядкування мовлення, виділення головної інформації. З цією метою вживають компонент найголовніше, наприклад: Найголовніше - потрібні будь-які відомості про потерпілу (Л.Дениско) ¬ Хтось підкреслив, що потрібні будь-які відомості про потерпілу.

В українській мові засвідчені також семантично неелементарні речення із суперлативними прислівниками міри і ступеня. У їхній сфері виділяємо два типи реченнєвих структур: 1) речення з предикатами кількості-відношення, у суб’єктні чи об’єктній позиції яких функціонує віддієслівний іменник, наприклад: Думок найбільше; Спогадів найменше. Вказаний тип ускладнювальних синтаксем кваліфікують як предикатно-субстанціальні [2, 266]; 2) конструкції, у яких ускладнювальним компонентом виступає суперлативний прислівник міри і ступеня, який перемістився з присудкової сфери у приіменникову. Разом з опорним субстантивом він формує складений член речення, надаючи йому кількісних модифікацій, наприклад: - Найбільше грошей ужила б я для найбільш нещасливих людей (О.Назарук); Іван Запорожний.. поспішав висадити якнайбільше сосонок.. (М.Зарудний).

Характерною ознакою неелементарних речень з предикатом у формі найвищого ступеня порівняння слів категорії стану є наявність вторинних предикатних синтаксем. У трансформаційному плані вказаний тип ускладнювальних одиниць тісно пов’язаний з вихідними елементарними структурами, які внаслідок згортання перетворилися на компонент синтаксемної природи, наприклад: Найвеселіше було старшому братові; Найважче матері стало від тих слів.

Ускладнювальними компонентами неелементарних простих речень виступають детермінантні другорядні члени, виражені найвищим ступенем порівняння прислівників місця і часу. У дериваційному плані вони є похідними від предикативних частин складнопідрядних конструкцій. У процесі цього перетворення зазнає змін підрядна частина із семантико-синтаксичними відношеннями та формально-граматичними зв’язками між головною та підрядною частинами. Функціонуючи у детермінантній позиції, прислівники місця і часу набувають певної синтаксичної автономності, граматичного відокремлення в реченні вони звичайно не зазнають, наприклад: Найближче до вершин гір ліси змінюються луками (“Географія материків”); Найпізніше прибув купець Меандр.. (Є.Шморгун).

Отже, у сучасній українській літературній мові трапляються прості неелементарні речення із суперлативними якісними прикметниками, суперлативними якісно-означальними прислівниками, прислівниками міри і ступеня, словами категорії стану та прислівниками місця і часу. Вони є наслідком згортання вихідних елементарних конструкцій в одну ускладнену структуру.

Список литературы

Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. – К.: Наук. думка, 1992. – 222с.

Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 368 с.

Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. – К.: Наук. думка, 1983. – 219 с.

Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. – К.: Наук. думка, 1991. – 192 с.