Главная / Рефераты / Информатика, программирование

Реферат: Історія розвитку сучасної обчислювальної техніки. Роль інженерної діяльності у появленні та розвитку новітньої техніки та технології

Зміст

Вступ

1.Історія розвитку сучасної обчислювальної техніки та роль інженерної діяльності у історії її розвитку

1.1 Історія появлення першої найпростішої обчислюваної техніки і вклад дослідників і інженерів у цю справу

1.2 Поява цифрових електронних обчислюваних машин

1.3 Вклад вітчизняних вчених та інженерів у створенні ЕОМ

1.4 Напрямки у розвитку ЕОМ

2.Роль інженерної діяльності у появленні та розвитку новітньої техніки та технології

2.1 Властивості імпульсних твердотілих лазерів

2.2 Поява перших лазерів

2.3 Вклад радянських та американських вчених у створенні нових методів генерації та підсилення електромагнітного випромінювання

Висновок

Література

Вступ

обчислювальний техніка лазерний інженерний

Тема реферату «Історія розвитку сучасної обчислювальної техніки. Роль інженерної діяльності у появленні та розвитку новітньої техніки та технології» з дисципліни «Історія інженерної діяльності».

Мета роботи – розкрити питання з історії появлення першої найпростішої обчислюваної техніки і вклад дослідників і інженерів у цю справу; появи цифрових електронних обчислюваних машин; вкладу вітчизняних вчених та інженерів у створенні ЕОМ; напрямку у розвитку ЕОМ та появи і розвитку персональних комп’ютерів; вкладу радянських та американських вчених у створенні нових методів генерації та підсилення електромагнітного випромінювання; появі перших лазерів; властивості імпульсних твердотілих лазерів та вкладу вітчизняних та іноземних вчених та інженерів у розвиток лазерної техніки та розширення їх можливостей у різних галузях науки, техніки, оборони.

1.Історія розвитку сучасної обчислювальної техніки та роль інженерної діяльності у історії її розвитку

1.1 Історія появлення першої найпростішої обчислюваної техніки і вклад дослідників і інженерів у цю справу

Вже багато століть тому назад людина зрозуміла, що для різних підрахунків потрібні знаряддя, що ще у доісторичні часи навчилися виготовлять знаряддя для добичі та оброблення їжі, тоді ж зрозуміли, що знаряддя, які допомагають праці розуму, також корисні, як i ті, що полегшують працю рук.

Першими знаряддями, а, точніше, пристроями, які допомагають праці думки, стали камінці або зарубки, що полегшують рахунок та запам’ятання результатів обчислювань. Ту ж роль грали вузли на мотузках – прийом, що не забутий й до теперішніх часів. Є люди, що зав'язують вузли на пам'ять і тепер.

Винахід письменності привів також до утворення цифр, a потім і систем рахунку.

Виникнення обміну та перехід до грошової системи зажадали спрощення та прискорення обчислювання. У відповідь на це були знайдені спеціальні пристрої, які полегшують процедуру лічіння та дозволяють фіксувати й зберігати получені результати.

Тому кожна людина після невеликого тренування зможе займатись складанням, відніманням та навіть множенням та діленням великих чисел на багато скоріше, ніж тоді, коли вона робила це в голові або на пaпеpi.

Китайські рахівниці, які й понині використовуються у Японії та у странах Індокитаю, пристосовані для рахунку від одиниці до п'яти та далі по п'ятіркам.

Російська рахівниця у ії сучасному вигляді з'явилась на початку XVIII ст. Вона виникла з більш складного paxiвнoгo пристрою, який мав назву "дощана рахівниця".

Спрощений вapiaнт "дощаної рахівниці" - сучасні рахівниці виявилися настільки живучі, що ще у 1953 р. була видана спеціальна книга "Техніка обчислення на рахівницях."

Наступним рахівним пристроєм, який значно перевищував рахівницю, був арифмометр, який є нащадком стародавньої рахівниці.

Biн побачив світ у 1641р. і його автором був вісімнадцятирічний Блез Паскаль. Biн дав машині назву - підсумкової. Цю машину робив дуже сумлінно та бажав їй довголіття. Але цей винахід не пішов у життя.

Машину Паскаля пoтiм удосконалив великий математик Г.В. Лейбниц. Він ввів до неї ступінчастий валик та рухому каретку.

Cepійнe виготовлення рахункових машин почалось у 1820 р. на основі вдалої конструкції англійського інженера Ч. Томсона. Вони мали назву арифмометрів. Перший арифмометр, що знайшов масове розповсюдження по усьому світу, був виготовлений у 1874 р. інженером В.Т. Однером, що жив у м. Петербург (Росія).

До середини XX ст. поступово увійшли до застосування клавішні електромеханічні машини. Більшість з них були засновані на тих же принципах, що й арифмометри. Але вони вже мали клавіатуру для набору даних та вибору операцій та приводилась до дії електричним двигуном.

Важливим обчислюваним пристроєм стала логарифмічна лінійка, яка зайняла на довгий час головне місце у інженерно-конструкторських розрахунках.

На початок XX ст. завдання науки та техніки все більш наполегливо вимагали автоматизувати складані обчислювальні роботи, такі, як вирішення або інтегрування диференційних рівнянь.

Як відомо, ідеалом науки після Ньютона стало пояснення всіх фізичних явищ на ocнoві законів механіки. Безумовно, це знайшло відображення при будівництві аналогових інтеграторів.

Значний вклад у цей напрям вніс великий російський математик П.Л. Чебишев, який вперше зробив арифмометр автоматичним, спорядив його у 1883 р. клавішами для вибору операцій. Дуже вдосконалений обчислювальний прибор збудував видатний математик та суднобудівник А.М. Крилов.

До початку 2-ї світової війни технічно розвинені країни світу змагалися між собою у створені та використанні цих зручних приборів.

Наряду з цим чисто математичні інтегруючи машини відрізнялись своєю громоздкістью. Працювали вони повільно та давали інколи значні помилки при обчислюванні.

Потім з'явились більш удосконалені так звані електричні та гідравлічні аналогові інтегратори. Їх швидкочинність була у той час досить достатня для вживання у промисловості та військовій справі.

1.2 Поява цифрових електронних обчислюваних машин

Післявоєнний розвиток напівпроводникової електроніки йшов бурхливо. 3'явились компактні надійні та швидкодіючи аналогові електронно - обчислювальні машини, які i тепер, при вирішенні спеціальних завдань, з успіхом конкурують з цифровими ЕОМ.

Родовід цифрових ЕОМ виходить до початку XIX ст. У 1812р. англійський математик Беббедж висунув ідею створення обчислювальної машини, яка повинна була визначати любу функцію, якщо людина охактеризує її п'ятьма численими величинам. Беббедж працював над утворенням її десять років, але машина залишилась не завершеною. Конструктору не хватило грошей.

Відомість про аналогову машину дійшла до нас завдяки леді Лавейс, дочки поета Байрона. Вона була математиком - гарним математиком. У юності вона познайомилась з Беббеджом та його машинами. Вона зрозуміла величезну значущість його діяльності. На жаль, леді Лавейс була єдиною серед математиків XIX ст., яка оцінила ідеї Беббеджа.

Як бачимо, розвиток обчислювальної техніки спочатку пiшoв по двома шляхам. Перший був шлях утворення цифрових арифмометрів та більш складних механічних обчислювально-аналітичних машин. Другим був шлях аналогових обчислювальних машин.

Значення ідей Беббеджа оцінено було лише у середині XX ст. Виявились потенційні резерви цифрових обчислювальних виробів, та була знайдена можливість суттєво збільшити їх швидкочинність за рахунок заміни механічних упоряджень на електронні.

Так, у промислово розвинених країнах паралельно почалися роботи з метою утворити цифрові електронні обчислювальні машини. Скорочена їх назва – ЕОМ.

Спочатку ЕОМ працювали на електронних лампах.

Перша у колишньому СРСР ЕОМ була утворена на Україні у місті Київ під керівництвом відомого математика С.А. Лєбєдєва у I960 році. Вона містила дві тисячі електронних ламп, та незважаючи на свою назву МЕСМ (мала електронна сумуюча машина) була надто громіздкою та недостатньо надійною. Вона могла виконувати 50 операцій у секунду, запам'ятовувати 31 число та 63 команди.

Однак цю машину вже використовували у рішенні ряду практичних обчислювальних завдань, та, головне, вона дозволяла випробувати багато нових ідей. Ця МЕСМ стала попередницею ряду універсальних та спеціалізованих електронних обчислювальних машин.

Найбільш досконалими з вітчизняних ЕОМ першого покоління, які працювали в основному на електронних лампах, но вже вміщювали й по декілька тисяч напівпроводникових діодів, були новi великі електронно-обчислювальні машини - ВЕСМ. Вони мали продуктивність - 10 тис. операцій у сек., оперативну пам'ять -2048 чисел.

Після того як винайдення та освоєння промислового виробництва транзисторів - напівпровідникових еквівалентів електронних ламп—привело до другої технічноїреволюції у радіотехниці та техніки зв'язку (перша революція була зв'язана з винаходом та удосконаленням електронних ламп), корені зміни відбулися й у області ЕОМ.

До кінця 50-х poкiв XX ст. ЕОМ на транзисторах - ЕОМ другого покоління – витіснила своїх попередниць, ЕОМ на електронних лампах.

Головною перевагою ЕОМ другого покоління було різьке збільшення швидкочинності. ВЕСМ - 6 виконувала до 1 мільйона операцій у сек. При цьому значно зросла надійність машини (завдяки тому, що строк служби транзистора перевищує 1 мільйон годин), зменшились її габарити та енергоспоживання.

Суттєво покращилась й довгочасова пам'ять ЕОМ другого покоління.

Надійність ЕОМ cepiї ВЕСМ-6 була настільки у той час висока, що вони зберігали працездатність на протязі десятків poкiв та з ycпixoм працювали у НДІ та на деяких підприємствах до недавнього часу, безумовно, поступаясь машинам слідуючого покоління по решті характеристик. ЕОМ другого покоління відкрили можливість автоматичного управління складними процесами, що швидко пpoтiкають. Про це вчені та інженери раніш і не мріяли.

Вже у середині 60-х років ЕОМ другого покоління з успіхом включились у сферу автоматичного управління. Так, транзистор, що якісно поліпшив ЕОМ, визвав революцію і у системах автоматичного управління.

У той час, як інженери, конструктори та математики - спеціалісти по утворенню програм для ЕОМ- з ентузіазмом покращували ЕОМ другого покоління, у тиші лабораторій та у кабінетах технологів продовжувала розвиватись транзисторна революція.

На протязі декількох років були розроблені численні спеціалізовані варіанти: класичного транзистора, який призначається для виконання різноманітних функцій, які до того реалізовувались тільки з використанням електронних ламп.

Що таке "класичний" транзистор? Biн уявляє собою особливим чином виготовлений шматочок напівпровідникового кристалу. Розмір його менше ніж сірникова голівка. Він має 3 виводи та закріплений усередині невеликого герметичного корпусу кристал. Через стінку корпусу проходять ці три виводи, які призначаються для з'єднання транзистора з іншими деталями, що утворюють електричну схему.

Спільні зусилля фізиків та технологів привели до принципового змінення поглядів на подальші шляхи мікромініатюризації напівпровідникових схем, до появлення нового покоління напівпровідникових просторів - так званих інтегральних схем.

Тепер ціла складна схема, до якої входять десятки та coтнi транзисторів, резисторів, конденсаторів, з’єднаних так, щоб вони виконували пeвнi функції, розміщувалась на поверхні маленького кристалика, з якого paнiш можливо було зробити тільки один транзистор.

Однак це було тільки початком. Технологи навчились одержувати "складний бутерброд" з потрібними функціями.

Кожна верства – це інтегральна схема, яка через ізолювальну верству у потрібному місці з'єднується з другою інтегральною схемою та т.п.

Так можна конструювати складні інтегральні схеми, використовуючи декілька десятків різних інтегральних схем, належним чином з’єднаних між собою i які виконують загальне завдання. Виникли об'ємні інтегральні схеми, які сходні на листковий пиріг.

Але й це не стало межею для фізиків та технологів, що далеко перевершили ювелірів у своїй поверхювелірній праці.

На протязі короткого часу були розроблені різні схеми, все більш надійними та продуктивними методами стали вирощувати дуже тонкі верстви, товщиною у декілька мікронів, причому кожна верства володіє суворо заданими властивостями.

Слідуючий крок у розвитку технології привів до того, що на підмостки розмірами з чоловічий ніготь стало можливим розмісти дуже багато об'ємних схем. Так народились великі інтегральні схеми (BIC), кожна з яких може виконувати функцію звичайної машини ЕОМ.

ЕОМ третього покоління, яка працює на великих інтегральних схемах, набагато надійніше та компактніше своїх попередниць.

Зміни внутрішньої структури дозволило ввести у ЕОМ, навіть у малогабаритні кишенькові мікрокалькулятори, цілий ряд стандартних підпрограм.

Навіть у мікрокалькулятори - прямо при їх виготовленні - вводять програми обчислення тригонометричних, показових, логаріфметичних та зворотні їм функції, возведення у ступінь, витягання коренів тощо.

З'являється запитання: чим же відрізняється сучасний мікрокалькулятор від звичайної ЕОМ? Сучасний мікрокалькулятор не відрізняється від великої ЕОМ ні за принципам праці, ні по наборуосновних блоків, тут є тi ж можливості, що й у ЕОМ другого покоління.

Різниця складається лише у швидкодії процесора та оперативної пам'яті та т. ін.

Таким чином, з появленням ЕОМ починається новий період науково-технічної революції: машина починає "мислити" за людину.

Однако й це ще не все. Електроніка дала можливість створити тaкi машини, які можуть замінити деякі фізіологічні функції людини та тварини, кібернетичні машини.

Кібернетика, наука про управління, передачу та переробку інформації, ще дуже молода: пройшло не набагато більше 20 років від того часу, як американський вчений Норберт Biнep сформував ocновнi положення нової науки та знайшов для неї назву.

Зараз у cвiтi виконуються дocлiди кібернитичних машин, якi самоудосконалюються та здібні до утворення себе пoдібних.

1.3 Вклад вітчизняних вчених та інженерів у створенні ЕОМ

Усьому свiтy відомі праці радянського вченого, академіка В.М. Глушкова. Колективом інституту кібернетики АН України, який розташований у м. Києві та який очолював В.М. Глушков, були вивчені виробничі процеси у різних галузях промисловості та розроблені алгоритми для керівництва ними, зроблені управляючі обчислювальні машини широкого призначення "Дніпро", "Пpoмiнь» (I962 p.), машина для інженерних розрахунків «Мир" (1963-1964р.), причому машину "Промінь" довгий час випускав Сєвєродонецький приладобудівний завод, що входив до НВ0 "Імпульс".

До складу "Імпульсу» входив також НДІУ0М, де були створені висококласні, до того часу, обчислювальні машини типу М-6000 та iншi, які широко використовувались у багатьох галузях промисловостi (xiмiї, геології, космонавтиці, деревообробки , тощо).

Акад. Глушков та співробітники створили теорію автоматів, яка й послужила основою проектування електронно-обчислювальної техніки.

1.4 Напрямки у розвитку ЕОМ

У 70-90 роках XX сторіччя ЕОМ зробили запаморочні перевороти. Були утворені один за другим ЕОМ IV покоління й зараз утворюються ЕОМ V покоління.

Багато сил у багатьох країнах світу, та у першу чергу у США, Японії, ФРН, Франції вчені внесли у створення ЕОМ, куди було б легко вводити вхідні данні. Але все ще не утворені програми, які б могли цілком замінити програміста.

Усі можливості ЕОМ перших поколінь на багато менші, ніж у машин IV покоління, до яких відносять ЕОМ, де процесори збудовані на великих інтегральних схемах, а система пам'яті виконана на нових принципах з використанням нових матеріалів.

До ЕОМ V покоління відносять ЕОМ нового типу з справді безмежними можливостями, які об'єднують у собі миттєву обробку, та багато інших цінних якостей. У цьому велика заслуга сучасних інженерів.

2.Роль інженерної діяльності у появленні та розвитку новітньої техніки та технології

2.1 Властивості імпульсних твердотілих лазерів

Вклад вітчизняних та іноземних вчених та інженерів у розвиток лазерної техніки та розширення їх можливостей у різних галузях науки, техніки, оборони.

У середині 50-х років XX сторіччя виник та почав інтенсивно розвиватись новий напрям у сучасній науці – квантова електроніка.

На початок принципи квантової електроніки були використані вченими при дослідженнях проблем генерації, розповсюдження та прийому випромінювання поверх високочастотного діапазону радіохвилі (ПВЧ).

У 1954-1955 р. радянські вчені М.Г. Басов та А.М. Прохоров, та майже одночасно з ними американці Ч. Таунс, Д. Гордон та Х. Цайгер, а також канадець Дж. Вебер запропонували новi методи генерації та підсилення електромагнітного випромінювання ПВЧ діапазону.

Завдяки високій стабільності частоти випромінюваних коливань молекулярні ПВЧ генератори стали використовуватися у службі часу, астрономії та навігації для утворення первинних еталонів частоти та часу – атомних та молекулярних часів, помилка ходу яких не перевищує однієї секунди за декілька тисяч poкiв.

Використання квантових підсилювачів у апаратурі дальнього радіозв’язку, радіотелескопах та радіолокаторах привело до значного підвищення дальності дії цих виробів.

Квантові генератори використовують при роботі запаси внутрішньої енергії атомів та молекул речовини. Їх дія заснована на ефекті підсилювання електромагнітних коливань при змушеному (індуцірованому) випромінюванні атомів та молекул під впливом зовнішнього електромагнітного поля.

Цю ідею уперше виказав ще у 1917 р. А. Ейнштейн й вона (ця ідея) залишилась біля сорока років у області теоретичних припущень.

Дослідження, які були проведені у кінці 50-х років радянськими вченими на чолі з М.Г.Басовим, установили принципову можливість генерації та посилення квантовими приборами електромагнітних коливань інфрачервоного та видимого діапазонів хвиль оптичного спектру. До аналогічних висновків у ті же роки прийшли американські вчені Ч. Таунс та А. Шавлов.

2.2 Поява перших лазерів

Перший імпульсний квантовий генератор оптичного діапазону хвиль (оптичний квантовий генератор або лазер) на кристалі синтетичного рубіна, який випромінював червоний світ, був створений у США у кінці I960 р. Т. Мейманом, а у 1961 р. у США з'явився перший газовий оптичний генератор (ОКГ) безперервної дії на cyмiшi iнepтниx газів гелія та неона, який був створений В. Беннетом, А. Джаваном, Д. Гарріотом.

Роком пізніше у СРСР та США були одночасно створені напівпроводникові квантові генератори оптичного діапазону хвиль на арсеніді галія.

Створення лазарів є найкрупнішим досягненням сучасної науки. Воно послужило поштовхом для бурхливого розвитку квантової електроніки, яка займається у кінцевому підсумку створенням квантових приборів для використання у різних областях науки та техніки.

За фундаментальні дослідження у області електроніки, які привели до створення квантових генераторів та посилювачів сантиметрового та оптичного діапазонів волн у 1964 poцi була присуджена Нобелівсъка премія з фізики радянським вченим М.Г. Басову та А.М. Прохорову разом з американським вченим Ч. Таунсом.

Зразу ж після появлення лазери визвали до себе великий інтерес збоку спеціалістів різних областей науки та техніки завдяки таким своїм властивостям, як монохроматичність (однокольоровість). Монохроматичність випромінювання лазерів обумовлена надзвичайно високою спектральною щільністю енергії їх випромінювання, яка відповідна щільності eнepгiї випромінювання джерела, що має температуру близько 1010 °К (для порівняння відмітимо, що температура сонця приблизно рівняється 6000 °К)

У 1962-1964 роках були створені перші зразки різних пристроїв, у яких використовувались лазери системи зв'язку, дальноміри, локатори, свердлильні та зварювальні станки, медичні прибори та інше. 3 кожним роком практичне використання лазерів у різних галузях промисловості розширюється. Цей процес постійно прискорювався до останнього десятиріччя й у нашій країні. За кордоном лазери відтворюють чудеса; їх взяли на озброєння також військові.

Появлення лазерів, які дають випромінювання великої потужності, відкрило широкі можливості для розробки нових, більш довершених технологічних галузей народного господарства.

Для відтворення технологічних процесів використовуються установки з лазерами різних типів.

Дія випромінювання лазера на речовину міститься у передачі eнepгії його квантів атомам та молекулам тонкої поверхневої верстви оброблюваної речовини завтовшки менш довжини хвилі випромінювання. При цьому кінетична енергія мікрочастки зростає, і, отже, зростає температура опромінювальноі ділянки речовини. Значний зріст температури речовини у мicтi цього опромінення викликає інтенсивне випарювання матеріалу.

Ця властивість імпульсних твердотілих лазарів дала можливість виявити де можливо їх використовувати:

а) пропалювання ("свердління») відтулин малого діаметру у тонких металевих пластинах завтовшки до 0,1 мм та у деталях з феррітiв, алмазу, рубіну та т.п. твердих матеріалів;

б)різання твердих та зварювання (паяння )тугоплавких матеріалів;

в) прорізка щілин шириною у одиниці та десятки одиниць мікрон та нанесення штрихів на шкали.

У СРСР та США перші лазери використовувались для свердління різних матеріалів.

Дуже важлива технологічна операція, яка була ефективно розв'язана за допомогою лазерної установки – це виготовлення фільтрів з великою кількістю відтулен (до 1500 шт.).

У деяких випадках виявилося, що виготовити фільтру другим способом було не можливо.

У 70-80-ті роки радянські інженери зробили велику кількість лазерних установок для промислового призначення, які, незважаючи на невелике значення к.к.д., у енергетичному відношенні виявляються дуже вигідними при обробці таких поверхтвердих матеріалів, як, наприклад, алмаз. Зараз інженери та вчені працюють над значним поліпшенням к.к.д. лазерів, що зробить їx економічно вигідними для оброблення різних матеріалів.

Але крім промислового застосування сучасні лазери успішно використовують для передачі великих потоків інформації, які зв’язані з розвитком сучасного суспільства.

Активними споживачами апаратури на лазерах у останні роки стають медицина та біологія.

3 великим ycпixoм за допомогою лазера та ЕОМ медики зараз лікують зір людей. Це досягається завдяки тому, що лазер утворює пляму надзвичайно малого діаметру. Завдяки цьому цей промінь стає таким, як тонкий інструмент для проведення ювелірних операцій.

Лазерний промінь під час операції може пробивати, зварювати, випалювати кості та м'які тканини живого організму.

Інженерами та вченими було виявлено, що використання лазерів в умовах космосу може здійснюватися у слідуючих напрямках:

а) дослідження космічних тіл;

б) слідкування з Землі за різними космічними апаратами;

в) космічний зв’язок;

г) космічна навігація та інше.

Відомо багато других галузей промисловості та техніки, де вже використовуються лазери.

Появлення лазерів дозволило реалізувати новий принцип безлинзового об'ємного фотографування( голографія), при якому на фото-пластинці фіксується не саме зображення об'єкту, а волнова картинка розсіяного їм світла.

Цей cпoci6 фотографування – гологрфія - був відкритий у 1947р. співробітником Лондонського університету доктором Д.Табором.

Сама голограма по зовнішньому вигляду не має нічого спільного з реальним зображенням об'єкту, однако, при освітленні її променем лазера інференційна картинка, що була зафіксована на пластинці, утворює у просторі зображення об'єкту фотографування з усіма особливостями об'єму.

Відома ще велика кількість інших фактів використання лазера у техніці.

Знайдена можливість застосування лазера й у мистецтві. Зараз yci поп-зірки естради оформлюють свої гала-концерти з використанням пpoмeнів лазера.

Великі дослідження були проведені у оборонній промисловості по застосуванню променів лазера для знищення ракет противника. Таким чином у реальність перетворюється фантастичний гиперболоід інженера Гаріна, за допомогою якого проміннями знищувались заводи.

Ще багато надзвичайного ми узнаємо у майбутньому про можливості лазера.

Висновок

Що ще може сучасна ЕОМ? Вона вже має багато можливостей. Особливо це відноситься до персональних ЕОМ, які працюють у системi ІНТЕРНЕТ. Завдання молодих інженерів вміло та як найбільш ширше використовувати можливості сучасних ЕОМ.

Процес становлення науково – індустріального виробництва, що розгорнувся у cвiтi, не може бути здійсненний без широкого використання автоматів за допомогою ЕОМ.

Інженерна діяльність у області автоматизації виробництва зводиться головним чином до розв'язання трьох завдань: створенню роботів та маніпуляторів, проектуванню гнучких автоматизованих ліній, створенню електронно-обчислювальної техніки та відповідних програм управління автоматизованим виробничим комплексом.

Література

1. Б.Н. Малиновский История вычислительной техники в лицах. Киев: фирма «Кит. А.С.К.», 1995

2. А.Н. Боголюбов Машина и человек. Киев: изд. «Наукова думка», 2000

3. Ю.Борисов. Лазер служит человеку. – М.: «Энергия», 2003

4. Аптекарь М.Д., Рамазанов С.К., Фрегер Г.Е. История инженерной деятельности. – Киев: изд – во «Аристей», 2003