Реферат: Першопочатки людського життя на території України

Першопочатки людського життя на території України

Історія людського суспільства сягає в глибину віків. Групи первісних людей (пралюдей), з'явившись більше двох мільйонів років тому в Африці, освоювали все нові й нові землі та континенти. Через Передню Азію, Балкани вони проникли на територію України. Поступово люди винаходять найпростіші знаряддя праці. Це було справжньою революцією в їхньому житті, сприяло виділенню їх з тваринного світу та прискоренню психічного розвитку. Виникає усвідомлений процес виробничої діяльності, розвивається мислення.

Залежно від матеріалу, з якого вироблялися знаряддя праці найдавніша історія людства поділяється на кілька епох: палеоліт (стародавній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік), епоха бронзи, міді, заліза.

Первісна людина з'явилася на території України близько мільйона років тому, в часи раннього палеоліту. Це були архантропи (прадавні люди). Об'єм їхнього мозку — 800-1300 смЗ, зріст 160-170 см. Палеоліт — найбільший у часовому вимірі період історії людства. Почалося використання вогню й одягу, споруджуються перші житла, складаються початкові форми людських колективів, зароджуються ідеологічні уявлення та першопочатки мистецтва. Основним заняттям людей було збиральництво та полювання на дрібних тварин. В Україні виявлено близько ЗО стоянок людей того часу: біля села Королеве (Закарпаття), міста Амвросіївка (Донецька обл.) та ін. Основне знаряддя праці — ручне рубило, яке вироблялося з каменю.

Життя первісних людей значно ускладнювалося надзвичайно різкими змінами клімату, пов'язаними з періодичним похолоданням, а також геополітичними катаклізмами (землетрусами та ін.). Приблизно 150 тис. років тому, наприкінці другого зледеніння, з'являються люди нового типу — неандертальці: невисокі на зріст (150-160 см), сутулі, з масивною головою, їхній мозок відповідав об'єму мозку сучасної людини, досягаючи 1600 смЗ. Спосіб життя неандертальця стає більш «цивілізованим»: значно удосконалюється виробництво крем'яних і кам'яних знарядь, мисливської зброї, будуються перші житла, використовується вогонь, виникають зародки родового ладу, виготовляється перший одяг зі шкур, зароджується мова і мистецтво. В багатьох печерах, в яких проводилися розкопки, зустрічаються поховання у відповідності з певними релігійними віруваннями. В Україні відомо понад 200 поселень неандертальців: у Наддніпрянщині, Подесенні, Наддністрянщині, Прикарпатті і Закарпатті, на Донеччині. У період пізнього палеоліту (40-10 тис. р. дон.е.), коли клімат України характеризувався як континентально-холодний, а землю вкривали лісотундра і степ, з'являється людина сучасного типу — кроманьйонець (гомо-сапієнс — людина розумна). В межах України відомо близько 800 пізньопалеолітичних пам'яток-поселень. В цей період склався родовий лад, коли люди об'єднувалися в племена. Кроманьйонці вміли виготовляти багато різних знарядь праці, використовуючи для цього кістки звірів. Значного розвитку набуває мистецтво, в тому числі перші музичні інструменти, з'являються зародки вірувань: анімізм (культ предків, вшанування померлих), тотемізм (віра в спільного предка з тварин чи рослин), фетишизм (поклоніння предметам неживої природи).

У середньокам'яну добу — мезоліт (9-6 тис. до н.е.) — сформувався сучасний клімат, став близьким до нинішнього тваринний і рослинний світ. Важливим заняттям людини залишалося полювання. Значно зростає роль рибальства. Також набуло поширення збирання черепах, ягід тощо. У межах України можна виділити три групи мезолітичних племен: полісько-північну, наддністрянську і степову, які дещо різнилися між собою побутом та звичаями.

У мезоліті відбувалися значні зміни у виробництві і подальшому вдосконаленні знарядь праці. Зокрема, були винайдені лук і стріли. Почалося приручення диких тварин — собак, свиней. Таким чином, виникають перші форми відтворюючого господарства. Судячи з поховального обряду, люди вірили в загробне життя, поклонялися небесним світилам, передусім сонцю. Померлих почали ховати на могильниках, за межами стоянок.

Завершальною стадією кам'яного віку була епоха неоліту (новий кам'яний вік), котра тривала з VI по 111 тис. до н е. На цей час клімат стає більш теплим і вологим. Відбувається подальше удосконалення знарядь праці, приручаються всі основні види домашніх тварин, виникає примітивне землеробство. Значно розширюється відтворююче господарство, особливо мотижне землеробство, скотарство, що сприяло швидкому зростанню чисельності населення. Все це свідчило про настання нового етапу в історії людства, своєрідної неолітичної революції. В цей час виникло виробництво ліпного глиняного посуду без гончарного круга.

У соціальному аспекті характерною рисою неоліту був розквіт родового ладу, зростання ролі парної сім'ї. У людей неолітичної епохи вже були сформовані складні релігійні уявлення, які включали елементи анімізму, фетишизму, первісної магії. З'являється комплекс обрядів, пов'язаних з культом вогню, домашнього вогнища, домашніх тварин, особливо коня. Культ предків насичується багатою обрядовістю, ускладнюються поховальні ритуали. Епоха неоліту належить до первіснообщинної формації. Це племінний лад, соціальною основою якого був матріархат.

ІV-ІІІ тис. до н.е. — час переходу від кам'яного періоду до доби металів, що отримав назву енеоліт (мідно-кам'яний вік). В цю перехідну епоху на території України людина не лише опанувала технологію обробки міді, а й зробила кроку подальшому прогресі відтворюючих форм господарства — землеробства і скотарства. Слід відзначити, що кольорові метали практично не вплинули на господарство, проте прискорили соціальний розвиток. Відбувалося подальше зростання продуктивності праці, створювалися умови для товарообміну та майнового розшарування суспільства. Найвищого розвитку цивілізації досягли племена, які жили в межиріччі Дністра і Дніпра в IV-III тис. до н.е. Культура цих племен отримала назву Трипільської. її пам'ятки вперше були виявлені і вивчені поблизу села Трипілля (Київської обл.) вкінці XIX — на початку XX ст. вченим В.Хвойкою. Більша частина дослідників вважає, що витоки цієї цивілізації слід шукати в Східному Середземномор'ї і на Балканах, звідки прийшли і розповсюдилися серед місцевого населення передові форми ведення землеробства, скотарства, домобудування, ремісництва. Трипільська спільнота формувалася на терені сучасної України на основі синтезу місцевих і прийшлих груп населення. Вона також була поширена на території Молдови та Румунії.

Основними галузями господарства трипільців були землеробство і скотарство. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо, бобові, льон. Обробка ґрунту здійснювалася переважно мотиками, рідше застосовували рала. Це різко підвищило загальну культуру землеробства. Розводили також велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней та ін. Трипільці знали прядіння і ткацтво, ліпили і випалювали в печах глиняний посуд з досить складним, в тому числі фарбовим, орнаментом, використовували металеві вироби і одночасно продовжували виробляти різні речі з кременю. Кам'яні знаряддя праці значно переважали металеві за кількістю, а часто і якістю.

Про високий рівень цивілізації трипільців свідчать будівлі, селища, які розташовувалися в основному на берегових схилах річок. їхні поселення мали по кілька десятків житлових та господарських приміщень, розміщених рядами або по колу. Найтиповішим житлом був наземний глинобитний або дерев'яний, обмазаний глиною будинок прямокутної форми з кількома приміщеннями. Були й двоповерхові будівлі. Селища трипільців — різні за своїми розмірами. На пізньому етапі з'явилися трипільські протоміста. Про релігійні уявлення свідчать знайдені жіночі статуетки, зображення Богині Матері та ін., які свідчили про панування культу родючості.

Трипільська цивілізація пов'язана з розвинутою культурою Східного Середземномор'я. Вона входила в єдине ціле тодішнього культурного світу і значно вплинула на формування виробничих сил та культури народів України, передала йому в спадок частину своєї цивілізації.

У другій половині III тис. до н.е. із Центральної та Північної Європи, а також з Поволжя на територію України переселяються нові й нові групи племен, які й призвели до загибелі трипільської цивілізації. У II тис. до н.е. на території Східної Європи поширюються вироби з бронзи (сплав міді з оловом та іншими домішками, що мав більшу твердість, нижчу температуру плавлення). Відбувається подальше вдосконалення та розширення виробництва, підвищується якість знарядь праці. У другій половині III тис. — першій половині II тис. до н.е. у Східній Європі проживали носії шнурової кераміки. Для цього періоду важливим є відокремлення скотарства від землеробства, поширення кочового скотарства, яке стає основним видом діяльності чоловіків, і вони починають відігравати головну роль у господарському житті. Розвивається металургійне виробництво, і чоловіки були провідною силою у цій сфері господарського життя, як і в землеробстві, обміні, суспільному житті, військовій діяльності. Зростання ролі чоловіків веде до патріархату.

Характерними археологічними культурами бронзового віку на значній частині України є катакомбна і зрубна, залежно від форми поховань.

У похованих чоловіків тих часів виявляється все більше зброї, що означало зростання ролі військової справи. На цей час війни стали вигідними, бо велися з метою розширення території, заради грабежів, захоплення військовополонених, яких перетворювали на рабів або використовували як товар. Користуючись достатньо досконалими знаряддями праці, людина виробляє більшу кількість землеробської, тваринницької та іншої продукції, ніж це було необхідно для підтримання її життєдіяльності. З розвитком виробництва зростає потреба в нових робочих руках. Ці потреби задовольняли війни, під час яких захоплювалися полонені. Вони стали майже безперервними, і кількість рабів зростала. Але на території Східної Європи рабство в період бронзового віку мало переважно патріархальний характер: раби (військовополонені) в більшості випадків входили до складу патріархальних сімей, працювали разом з її членами. Частину їх відпускали. З'явилися фахова диференціація, соціальна нерівність, багатство і бідність. Формується військово-політична структура суспільства, особливо в степовій частині України, яка спиралася на патріархальну сім'ю, племінну організацію та кочову скотарську економіку. У лісостеповій зоні соціально-політична і економічна структури були близькі до степової.

У добу бронзи відбуваються значні суспільно-політичні зміни: великі племена розпадалися, менші об'єднувалися, заселяли нові землі, завойовуючи або мирно співіснуючи з давнішими поселенцями.

Утворювалися нові етнічні спільності, які, як стверджують сучасні дослідники, стали основою більшості сучасних європейських та азіатських націй.

На той час в Україні існували три етнічно-культурні зони, в яких населення, вірування і господарство мали свої характерні риси. У північно-східній частині України жили нащадки неолітичних племен, а також південна частина величезного праугрофінського етнічного масиву. Всі вони розвивалися повільніше, зазнавали менше культурних та етнічних впливів. У степовій зоні — від Дону до Дунаю жили кочові та напівкочові племена, частково місцеві, індоіранські, частково ті, що прийшли з Кавказу та східних степів.

На Правобережжі Дніпра, в Наддністрянщині, на Волині та Поділлі мешкали індоєвропейські племена з давніми традиціями землеробської культури, серед яких були предки праслов'ян. Лінгвістичні та археологічні дослідження доводять, що землі між Сяном на заході і Дніпром на сході, Прип'яттю на півночі та Карпатами на півдні були прабатьківщиною слов'ян. Тут уже в середині II тис. до н.е., як вважають вчені, починається формування праслов'янських племен, походження яких пов'язується з консолідацією частини племен, які ще на початку II тис. до н.е. відділилися від індоєвропейського масиву, їхня мова, матеріальна культура і вірування мали багато спільних рис. їм належить тшинецько-комарівська культура, що увібрала в себе елементи інших культур (сусідніх праугрофіннів та прибалтів на півночі, прафракійців, індоіранців — на півдні). Але у більшості археологів слов'янське коріння у тшинецько-комарівській культурі викликає сумнів. Історію праслов'ян вчені поділяють на два періоди: ранній (протослов'я-ни) та пізній.

Ранній (XVI—XI ст. до н.е.) був періодом консолідації праслов'янських (протослов'янських), в основному індоєвропейських, племен. Йому відповідали тшинецька, комарівська та білогрудівська археологічні культури. Племена, що залишили ці культури, жили на берегах річок та озер у наземних і напівземлянкових житлах, збудованих переважно із дерева. Ці племена займалися землеробством і скотарством. В орному зем-леробстві використовувалися тяглові тварини (бики), дерев'яні рала, крем'яні та бронзові серпи, кісткові, рогові та кам'яні мотики, зернотерки та ін. Вирощували пшеницю, ячмінь, просо, виробляли посуд для збереження зерна, розводили велику рогату худобу, коней, свиней, кіз.

Розвинутими були прядіння і ткацтво, виготовлення кам'яних і крем'яних знарядь праці. Посуд ліпився вручну (без гончарного круга). Кераміка вражає багатством форм і орнаментації. Широко використовувалася бронзова зброя, менше — знаряддя та прикраси.

Поховальні обряди були різноманітними, адже протослов'яни формувалися із племен шнурової кераміки, прафракійців, нащадків трипільців. Померлих ховали у скорченому чи випростаному положенні або спалювали (кремація). Над померлими насипали кургани або ховали їх в ґрунтових могильниках, нічим на поверхні не позначених. Праслов'яни вірили у потойбічний світ і клали в могилу зброю, знаряддя праці, прикраси, посуд з їжею. Зустрічаються поховання родової знаті. Поховальні пам'ятки свідчать про наявність у ранніх праслов'ян (протослов'ян) культу померлих, культу предків. У часи пізньої бронзи він насичений багатою обрядністю. Поряд з цим з'являються землеробські культи та вірування: культ вогню, сонця, домашнього вогнища, домашніх тварин та ін. Культи і вірування ранніх праслов'ян наприкінці бронзової доби вже формуються у складну світоглядну систему — слов'янське язичництво.

На початку І тис. до н.е. людина опанувала виробництво заліза, яке широко використовувалося у господарській і військовій справі, що значно підвищило продуктивність праці у землеробстві та ремісництві. Це ще більше загострило соціально-майнову нерівність і розклад родообщинного ладу, посилило роль окремої сім'ї як господарської одиниці.

Родова община перетворюється на сусідську (територіальну), формуються союзи споріднених племен з власними територіями, виділяється військово-аристократична верхівка суспільства. Зосереджуючи в своїх руках значну владу, вона мала можливість відчужувати багатства, вести війни з метою захисту своєї території, загарбання чужої, пограбування сусідів. Під впливом різних факторів степові кочівники започатковують державні об'єднання. На території України на початку І тис. з'являються державотворчі традиції.