| Скачать .docx |
Реферат: Грузія політичний економічний розвиток останні півроку
Реферат на тему:
Грузія (політичний, економічний розвиток, останні півроку)
Зміст
1. Грузія (політичний, економічний розвиток, останні півроку)3
1. Грузія (політичний, економічний розвиток, останні півроку)
Розглядаючи ситуацію в Грузії в за останній період, у першу чергу необхідно торкнутися конфліктної ситуації, яка виникла з Росією.
Нагадаємо, що найбільшої гостроти російсько-грузинські відносини досягли у вересні 2002 року, коли Володимир Путин по суті пред'явив своєму грузинському колезі ультиматум. Головні претензії Москви до Тбілісі були тоді сформульовані в такий спосіб: Шеварднадзе не може навести порядок у власній державі, на території якої привільно почувають себе міжнародні терористи, які безкарно здійснюють бандитські вилазки в Росію. Тому, говорилося в заяві Путина, Росія залишає за собою право захищатися всіма наявними в її розпорядженні засобами, аж до превентивних ударів по базах і інших місцях скупчення чеченських бойовиків на грузинській території.[2]
Президент Грузії Едуард Амвросійович Шеварднадзе раз у раз дорікав Росію в імперських замашках, у бажанні диктувати маленькій країні свої умови, не зважаючи на її суверенітет, тоді як Володимир Володимирович Путин, навпроти, ставив Грузії на вид її явно антиросійську політику, особливо в зв'язку з контртеррористичною операцією в Чечні.
Обидві сторони в цьому дипломатичному конфлікті, що ледь не переріс у конфлікт військовий, трималися хоробро і не показували виду, що вважають свої претензії необґрунтованими і готові відступити. Сміливість Грузії додавав той факт, що на її стороні, у принципі, була світова громадськість, яка співчутливо відносилася до спроб невеликої закавказької республіки протистояти головному спадкоємцю колишньої імперії зла.
І все-таки сили виявилися явно нерівними. Усерйоз протистояти російським ударам з повітря по Панкисській ущелині Грузія, безсумнівно, не змогла б. До того ж восени 2002 року симпатії світової громадськості вже не настільки беззастережно були віддані країні, що вкриває на своїй території міжнародних терористів. І Шеварднадзе довелося відступити.
В главу кута російсько-грузинських відносин восени 2002-го року Москва поставила долю чеченців, що здалися грузинській владі на початку серпня. 4 жовтня Тбілісі видав п'ятьох з 13 затриманих бойовиків, але потім призупинив екстрадицію, поклавшись на рекомендацію Європейського суду з прав людини, який вважав, що чеченців у Росії неодмінно чекає негуманне поводження і, можливо, страта.
Шеварднадзе маневрував мистецьки. Відразу після самміту грузинські силові структури приступили до переговорів з російською стороною про спільні дії на границі і навіть у Панкисській ущелині. Раніше в самій Грузії була оголошена антитеррористична операція на території Панкисської ущелини. Усе це дозволяло Шеварднадзе тягти час і стверджувати, що терористів у Грузії залишилося зовсім небагато, а 8 з 13 затриманих чеченців він не видає просто тому, що вони самі, мол, постійно привласнюють собі інші прізвища, плутають слідство і не дають встановити істину.
Але в результаті тонку гру Шеварднадзе, як звичайно, зіпсували самі чеченці - правда, не ті, що сидять у Грузії, а ті, що захопили Театральний центр "Норд-Ост" у Москві. Після зухвалого теракту, зробленого прямо в центрі російської столиці, члени Європейського суду з прав людини махнули рукою на передбачувані катування і страти і відізвали свою рекомендацію Тбілісі не видавати бойовиків.
Прорив у російсько-грузинських відносинах відбувся - це помітили всі, включаючи, природно, керівників чеченських сепаратистів. Так, 6 грудня із заявою на адресу Тбілісі виступив один з головних ічкерійских ідеологів Мовладі Удугов. В інтерв'ю грузинській газеті "Трибуна" він пригрозив Шеварднадзе "відповідними діями", у результаті яких події в Грузії, за його словами, будуть розвиватися "зненацька і небажано".
Однак Удугов явно поквапився з погрозами. Вже наступного дня Шеварднадзе продемонстрував, що це моджахеди не оцінили великодушності грузинської влади, протягом декількох років дававших їм притулок і захист від Росії. І тоді Шеварднадзе почав діяти, разом розвіявши міф, що став стійким в останні місяці, про марність і непрофесіоналізм грузинських спецслужб. На території Грузії пройшли масові затримки чеченців. Усі ці кроки грузинського керівництва не залишилися непоміченими в Кремлі. 9 грудня, виступаючи на засіданні російського уряду, російський президент Володимир Путин перемінив гнів на милість і вперше за довгі місяці відгукнувся про Шеварднадзе схвально. Більш того, Путин навіть подякував своєму грузинського колезі за рішучі дії в боротьбі з тероризмом.
Наступні актуальні питання, що автор хотів би проаналізувати в даній роботі це вибори в Грузії в 2003, Оксамитна революція, її причини і соціально-економічні наслідки для грузинського народу.
За даними Центральної Виборчої Комісії Грузії, в країні в 2003-му році було зареєстровано близько 2,9 мільйони виборців. 2 листопаду 2003-го року голосування проходило в 79 виборчих округах на 2870 ділянках. 59 округів перебували за межами Грузії. На 235 депутатських місць претендувало майже 3700 кандидатів. 150 депутатів повинне було бути обране по партійних списках, а ще 75 - у мажоритарних округах. 10 місць у парламенті Грузії зарезервовано за парламентаріями, обраними в Абхазії в 1992 році.
Головною передвиборною колізією в Грузії було протистояння пропрезидентського блоку "За нову Грузію" і опозиції.
Положення Шеварднадзе можна порівняти із ситуацією Єльцина в Росії в 1993 році. Опозиція в країні досить популярна: за даними опитувань, що приводила Страна.ру, до початку виборів близько 75 відсотків виборців висловлювали недовіру президентові. Шеварднадзе також не мав можливості контролювати грузинський парламент, а пристрасті в країні були напружені до межі.[8]
От у якій обстановці в Грузії почалися 2 листопаду парламентські вибори. Із самого ранку неділі стали надходити повідомлення про численні порушення на виборчих дільницях. Головною проблемою стали виборчі списки.
У ситуації, що створилася, ЦВК довелося наприкінці дня оголосити про зміну процедури голосування. Громадянам, яких не було в списках, було дозволено з'явитися на виборчу дільницю з паспортом, у присутності представників МВС підтвердити своє місце проживання і проголосувати.
Однак це вже не могло врятувати положення. Опозиційні партії і незалежні спостерігачі продовжували повідомляти про численні порушення.
У ніч з неділі на понеділок ЦВК оголосив недійсними результати голосування на 17 виборчих дільницях. В якості можливих причини називалися правопорушення і порушення процедурного характеру. Крім відсутності громадян у виборчих списках, офіційні влади назвали також випадки недопущення виборців на ділянки, черги і спроби зірвати вибори. Повторне голосування на цих ділянках було призначено на 16 листопада.
Однак у цілому і вибори і референдум були визнані такими, що відбулися. З понеділка почали надходити перші заяви міжнародних і іноземних спостерігачів. Представники парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) заявили, що шоковані кількістю допущених порушень.
На тлі цих заяв провокаційним показався виступ президента Грузії, що пролунав в понеділок по національному радіо. Едуард Шеварднадзе повідомив, що "відбулися більш справедливі й об'єктивні вибори, чим усі попередні вибори з дня незалежності Грузії". З приводу порушень президент повідомив дослівно наступне: "На деяких ділянках мали місце факти насильства з боку окремих опозиційних сил, але, думаю, тут прокуратура повинна сказати своє слово".[8]
Вже в понеділок вибухнув наступний скандал. Попередні дані результатів голосування не збіглися в ЦВК і незалежних спостерігачів. Згідно з офіційними даними, лідирував проурядовий блок "За нову Грузію". На другому місці, за даними ЦВК, виявився опозиційний блок "Національний рух". Дві інші опозиційні партії виявилися на третьому і четвертому місцях: партія лейбористів з 16 відсотками і блок "Бурджанадзе - демократи" з 8,8 відсотками.
При цьому незалежна організація "Чесні вибори" вела рівнобіжний підрахунок голосів, і по їх результатам "Національний рух" одержав 26,26 відсотки, а блок "За нову Грузію" - усього 18,92. Результати лейбористів і блоку "Бурджанадзе - демократи" були вищими, ніж оголошені ЦВК. Ще один незалежний моніторинг був проведений американською компанією Global Strategy Group. Дані її exit poll (опитування виборців на виході з ділянок) також підтвердили лідируючу позицію "Національного руху" і перемогу опозиції.
Весь день 4 листопаду опозиція проводила мітинги протесту. У будинку філармонії зібралися прихильники блоку Бурджанадзе, "Національного руху" і лейбористів. Учасники вимагали справедливого підрахунку голосів і обвинувачували ЦВК у фальсифікації. Тим часом молодіжний рух "Кмара" проводив акцію "захисти свій голос" і розкидав листівки на вулицях Тбілісі.
Лідери опозиції вимагали відставки Шеварднадзе.
Увечері у вівторок опозиція пред'явила ультиматум. Її лідери повідомили, що якщо до полудня середи не будуть оголошені "справедливі результати", то опозиційні партії будуть бойкотувати вибори і призвуть народ до рішучих дій. У середу 5 листопаду ультиматум продовжувався два рази - до 18.00 і до опівночі. Однак ЦВК так і не оголосив підсумки голосування.
Шеварднадзе тим часом заявив, що може піти у відставку в будь-який момент, але робити цього не збирається. Він запропонував лідерам опозиції піти на мирний діалог і одночасно зібрав Раду національної безпеки Грузії. На раді міністр внутрішніх справ Коба Нарчемашвілі повідомив, що за фактом проведення забороненого мітингу на лідерів опозиції заведені кримінальні справи.
Це повідомлення дуже не сподобалося послу США в Грузії, який заявив, що громадяни просто "реалізують своє право на мирні мітинги". Він призвав Шеварднадзе зробити усе для відновлення довіри виборців і швидше оголосити підсумки виборів. Офіційну заяву зробив і МЗС РФ. "Російську сторону не можуть не турбувати повідомлення про наростання і посилення протистояння між різними політичними силами країни", - говорилося в повідомленні.[8]
Увечері 23 листопаду 2003 року, після багатоденних мітингів опозиції, Едуард Шеварднадзе оголосив про свою відставку: "Я пішов. З опозицією відбулася людська розмова. Я прийняв рішення піти". На питання, куди він направиться, екс-президент сказав: "Додому. Буду писати мемуари".[4]
Західні оглядачі продовжують коментувати становище у Грузії після відставки президента Шеварднадзе. На думку багатьох оглядачів, перед новим керівництвом лежать надзвичайно тяжкі проблеми.[10]
Газета «Вашингтон таймс» містить коментар Мартіна Сіффа, який на самому початку ставить запитання: чи успішна безкровна революція у Грузії насправді допоможе цій країні забезпечити своє демократичне, стабільне і процвітаюче майбутнє? Звичайно, грузинське населення, веде далі автор, продемонструвало свій ентузіазм і рішучість у справі відновлення бажаних відносин із Західною Європою і Сполученими Штатами. Грузія радо вступила б до союзу НАТО і Європейського союзу. Однак грузинським керівникам доведеться тепер мати справу з російським президентом Путіним. Кремль постійно й рішуче тисне на Грузію, змушуючи її іти в ногу з Москвою. З огляду на стратегічне положення Грузії, її близькість до Каспійського басейну і сусідство з Чечнею Росія зацікавлена в дальшому утриманні на її території своїх військових баз. Москва підтримує близькі стосунки із керівниками Аджарії і Абхазії – двох грузинських автономних республік, які залишаються дестабілізуючим фактором для Грузії. Як з усього видно, закінчує коментатор, Росія без захоплення ставиться до прозахідних симпатій у Грузії, тому, попри добрий старт, на його думку, грузинських керівників очікує довгий і тяжкий шлях.[10]
Повалення режиму Шеварднадзе може стати останньою перемогою опозиції. Тепер політикам, які пришли до влади, потрібно буде налагодити життя в країні, що страждає від убогості, безробіття, корупції і постійних відключень світла. Для цього, крім всього іншого, необхідно уникнути повторення громадянської війни. Від свого попередника Бурджанадзе, Жбанія і Саакашвілі відрізняються молодістю, рішучим настроєм на зміни і безхмарні відносини з Заходом. Найближчі події покажуть, чи досить цих якостей для ефективного вирішення численних грузинських проблем.
У СРСР Грузія вважалася однієї із самих багатих і процвітаючих республік - "радянською Швейцарією". Однак соціальні потрясіння і цивільне протистояння початку дев'яностих разом з руйнуванням існуючої системи постачання і збуту привели до повного розпаду економіки країни. У 2002 році ВВП Грузії з її п’ятимільйонним населенням склав, за даними Всесвітнього банку, 3,3 мільярди доларів США. Це не тільки менше одної вісімдесятої внутрішнього валового продукту тієї ж Швейцарії, але і всього лише 40% від ВВП Грузії 1990 року.
Середня зарплата в Грузії складає 125 лари (близько 50 доларів США). При цьому пенсіонери одержують 7 лари на місяць. На ці гроші можна купити 7 буханців хліба. Велика частина створених під час форсованої радянської індустріалізації заводів, включаючи найбільший металургійний завод у Руставі, стоять вже 12 років. Тому провідною статтею експорту з Грузії є металевий брухт, фактично розхищаємий ентузіастами з промислових ділянок. У ситуації промислового колапсу жителі Грузії знаходять для себе вихід в еміграції (близько 1 мільйона грузинів живе за кордоном, з них 700 тисяч - у Росії) у сільському господарстві або в тіньовій економіці.
В аграрному секторі в даний момент зайнята майже половина населення. Після розпаду і приватизації радянських колгоспів, сільським господарством займаються в основному фермери-приватники. Клімат Грузії дозволяє їм забезпечувати власні потреби і продаж овочів і фруктів у невеликих обсягах. Однак гнітюча кількість фермерів живе в убогості, тому що відсутність сучасних технологій, вільних засобів, а також структури переробки і збуту сільськогосподарської продукції не дозволяє їм налагодити масштабний експорт.[10]
Важливою складовою грузинського експорту могли б стати такі продукти, як вино і мінеральна вода. ДО 1995 року завод "Боржомі" скоротив виробництво з 300 до 5 мільйонів пляшок на рік. Однак, будучи приватизований, завод намагається повернути бренду привабливість на ринку, розраховуючи в основному на Росію і країни СНД. Зараз на "Боржомі" приходиться 7 відсотків легального експорту з країни. Розширюють експорт і виноробні компанії.
Однак розвитку торгівлі й експорту заважає корупція. При середній зарплаті, що не перевищує 50 доларів США, співробітники держапарату не можуть стати рушійною силою позитивних змін. В основному вони зацікавлені в збереженні існуючих корупційних схем. Це відбивається й у податковій політиці. Торік консолідований доход склав тільки 16,6% ВВП, податок з обороту - менш 5% ВВП, податок на доходи - 1,8%, податок на прибуток -1,3%. Велика частина економіки Грузії залишається в тіні, а бюджет - у постійному дефіциті.
Від цього страждають не тільки бюджетники і пенсіонери, але і все населення. Однієї з найважливіших проблем Грузії є енергетика. Зимові відключення світла й опалення є зовсім нормальною справою не тільки в регіонах, але й у Тбілісі. При цьому, якщо в попередні роки країні хоч якось вдавалося виживати за рахунок західної допомоги, що надходить в основному зі США (щорічний обсяг американської "енергетичної" програми складав 36 мільйонів доларів), у 2003 було оголошено про значне скорочення цієї підтримки. В таких умовах у Грузії залишався одні варіант: звернутися до Росії, - і восени були укладені угоди з РАО ЄС і "Газпромом" про постачання російського газу й електрики за зниженими цінами.
Таке рішення було для грузинського керівництва змушеним. Як колишній президент, так і опозиція, що змінила його у влади, у своїй політиці орієнтуються в основному на Захід. Грузія вже багато років є одним з головних бенефіціаріїв США в регіоні. Агентство США по міжнародному розвитку (USAID) надає Грузії засоби на кредитування малих і середніх підприємств. На забезпечення грузинського населення теплом узимку 2002/2003 р. USAID виділило 5 мільйонів доларів. Згідно даним Держдепартаменту США, у рамках різних програм допомоги за останні 10 років Грузії було надано близько 1,508 мільярда доларів.
Дуже серйозну допомогу Грузії надає МВФ. Загальний зовнішній борг країни досягає двох мільярдів доларів, з яких на частку МВФ приходиться 300 мільйонів. Однак у грудні минулого року МВФ припинив кредитування Грузії через хронічний дефіцит бюджету, низького рівня податкових надходжень, високого рівня корупції і невиконання рекомендацій Валютного фонду. На такі ж заходи пішли Всесвітній банк, Євросоюз і деякі європейські держави - донори Грузії. Восени США також оголосили про значне скорочення своїх програм. У цих умовах Грузія фактично стоїть на порозі дефолту.
Під скорочення потрапила також і програма Пентагона "Навчання й оснащення". Покладаючи на Грузію великі надії як на плацдарм у стратегічно важливому регіоні, США фінансували розвиток грузинських збройних сил. Свою роботу програма почала в квітні 2002 року, а її загальна вартість складає 64 мільярда доларів. У рамках програми грузинські батальйони проходять навчання за допомогою американських інструкторів і одержують комплекти військового оснащення - точно такі ж, як в американських солдатів.
У рамках програми підготовки вже пройшли батальйон "Командо", 16-й Сачхерский гірничо-стрілецький батальйон і 111-й батальйон легкої піхоти в Телаві. Недавно ввійшов у лад 113-й батальйон армійського спецназу "Шавнабада" з 636 чоловік. Крім того, підготовлені чотири взводи прикордонників і 50 офіцерів-артилеристів. Грузинська влада дуже сподівалася на розширення програми, однак 26 вересня спеціальний посланник держдепартаменту США Томас Адамс заявив у Тбілісі, що очікувати нових заходів у рамках "Навчання й оснащення" найближчим часом не варто.
При цьому власне грузинська армія знаходиться в досить жалюгідному становищі. Вона нараховує близько 20 тисяч чоловік, однак, по кількаразових заявах військового керівництва, збройні сили в результаті хронічного недофінансування і процвітаючої корупції знаходяться на грані розвалу і мало на що здатні. Майже всі призовні кампанії останнього років також були провальними. По неофіційним даним, будь-який громадянин, що досяг призовного віку, може відкупитися від призову, заплативши всього 200 лари (близько 80 доларів США).
При цьому Грузія має потребу в сильній армії для вирішення своїх територіальних проблем. Розпад держави, який почався в 1992 році продовжується дотепер. При цьому як багато громадян, так і політичні сили в Грузії аж ніяк не упокорилися з фактичним відділенням Абхазії і Південної Осетії, вважаючи ці території споконвіку грузинськими. Проблема збільшується великою кількістю грузинських біженців з цих районів, що наполягають на поверненні своєї власності. З огляду на те, що політичні події останнього місяця з великою імовірністю ведуть до виходу зі складу Грузії також і Аджарії, питання про цілісність Грузії, швидше за все, перейде в чергову стадію загострення в самий найближчий час.
Таким чином, опозиції, що тільки що перемогла Шеварднадзе, дісталася держава, що прийшла в занепад, з масою економічних і політичних проблем. Перед новою владою стоїть безліч майже нерозв'язаних задач. Наприклад, одночасно задовольнити МВФ (який завжди вимагає скорочення держвитрат) і голодуючих бюджетників, при цьому успішно здійснюючи боротьбу з корупцією. Або уникнути громадянської війни в умовах очікуваного відділення Аджарії і підйому націоналістичних настроїв. Також цікаво, яким образом Грузії удасться одержати від Росії газ і електрику і при цьому залишитися кращим другом США в регіоні.
1. Борисов В. Военно-полевой театр работает без антрактов.//Российская Газета от 09.09.2002
2. Выбор грузинского президента.// Лента.Ру от 09.12.2002
3. Грузія намагається визначитися із датою парламентських виборів. ICTV, повідомлення від 27.11.2003 13:22
4. Дзись-Войнаровский Н. Седой лис ушел.// Лента.Ру от 23.11.2003
5. Іскоростенська О. ШЕВАРДНАДЗЕ — СПОЛУЧНА ЛАНКА ГУУАМ?//Дзеркало тижня № 44 (368) Субота, 10 - 16 Листопада 2001 року
6. Катамадзе Г. Грузія на шляху до Європи.// Дзеркало тижня № 20 (344) Субота, 26 Травня - 1 Червня 2001 року
7. Любарская Е. Грузинское наследство.// Лента.Ру от 24.11.2003
8. Любарская Е. Октябрьская революция в Грузии.// Лента.Ру от 06.11.2003
9. Минобороны: Ситуация в Грузии не касается дислоцированных там российских военных.// Лента.Ру от 16.12.2003
10. Міжнародний щоденник Радіо „Свобода”. Огляд західної преси: Грузія. Ірак. - http://www.radiosvoboda.org/programs/others_text/uk/2003/11/F7E6D702-884D-4E4F-A83F-2EF227ABC125.ASP