Реферат: Політичний портрет Конрад Аденауер

Реферат на тему:

Політичний портрет.

КОНРАД АДЕНАУЕР

Федеральний канцлер ФРН (1949-1963 рр.), міністр закордонних справ (1951-1955 рр.). Правління Аденауера склало цілу епоху повоєнного відновлення Західної Німеччини, створення ФРН, її вступу в Західноєвропейський союз і НАТО. У 1955 році встановив дипломатичні стосунки з Радянським Союзом. Конрад Аденауер народився 5 січня 1876 року в Кельні у родині секретаря міського суду. Він був третім сином у родині. Пізніше народилися ще дві сестри. Добропорядні батьки Конрада сповідали католицьку віру. Дітям передалася їхня набожність, віра і моральні цінності. 5 березня 1894 року Конрад закінчив навчання в гімназії Святих апостолів у Кельні, потім навчався на юридичних факультетах університетів Фрайбурга, Мюнхена і Бонна (1894-1897 рр.). Після складання державних іспитів він працював у прокуратурі міста Кельна судовим асесором, а потім у конторі адвоката Каузена (1903-1905 рр.).

Конрад мріяв стати нотаріусом, але вдалий шлюб змінив його плани. 20 січня 1904 року Аденауер одружився з Еммою Веєр, яка походила зі знатної кельнської родини. Шлюб був укладений більше за коханням, ніж за розрахунком. У чоловіка і дружини народилися два сини і дочка. Однак сімейне щастя тривало недовго - хвороба прикувала до ліжка дружину. Лікарі виявилися неспроможні. У 1916 році Емма вмерла. Їй було лише тридцять шість років. Політична кар'єра Аденауера складалася вдало. У 1906 році він став десятим помічником бургомістра Кельна і відав муніципальними податками і зборами. Потім його призначають першим помічником бургомістра (1910 р.), бургомістром Кельна (1917 р.). Кайзер Вільгельм II присвоїв йому звання обербургомістра. Муніципальні радники не помилилися у своєму виборі: Кельн перетворився у великий центр рейнської індустрії, що динамічно розвивалася. Але саме тоді Аденауер писав: "Я страшенно сумую за своєю Еммою, мені її бракує. У молоді роки я жагуче мріяв про велику кар'єру. Зараз я поважна людина, але, Боже, який я самотній...". Але самітність протривала недовго: Аденауер у 1919 році одружився з дочкою знайомого лікаря, Августиною Цинссер, яка на 20 років була молодшою від нього. Народилися ще два сини і дві дочки. Вони росли і виховувалися разом з дітьми від першого шлюбу. Глава родини багато часу приділяв дітям. У родині панували взаємоповага і доброзичливість.

Перші роки перебування Аденауера на посаді кельнського бургомістра збіглися з поразкою Німеччини в Першій світовій війні і укладенням принизливого Версальського миру. Він не раз висловлював здивування: заради чого благополучна і розвинута Німеччина вплуталася в настільки масштабну і небезпечну сутичку. Аденауер працював по вісімнадцять годин на добу, організовував життя в нових умовах. Він мріяв перетворити Кельн у великий і красивий центр Рейнської області. І багато що йому вдалося.

Обербургомістр став відомою в країні фігурою. Його обрали президентом Державної ради - дорадчого органу з представників провінції в Берліні. У 1926 році Аденауеру запропонували посаду канцлера. Він відмовився, тому що не поділяв поглядів націонал-соціалізму. З приходом до влади Гітлера 13 листопада 1933 року Аденауер був зміщений з посади бургомістра Кельна. Побоюючись арешту, він переїжджав з міста в місто, поки нарешті не осів з родиною в Рендорфі - містечку, розташованому на березі Рейну, неподалік Кельна. Аденауер не приєднався до жодної антинацистської групи. Він відмовився брати участь у змові проти Гітлера, тому що не вірив у успіх.

У липні 1944 року, після невдалого замаху на Гітлера, Аденауера заарештували. Однак допит показав його непричетність до змови. 26 листопада 1944 року його було звільнено. Перед самим кінцем війни його знову заарештували й вислали до концтабору неподалік Кельна. Старшому синові, що служив у вермахті, вдалося домогтися звільнення батька. Дійсна політична кар'єра Аденауера почалася після військової поразки Третього рейху. У березні 1945 року американський комендант Кельна запропонував Аденауеру виконувати обов'язки бургомістра. Він погодився.

У 1948 році на окупованій американцями, британцями і французами території Німеччини були утворені 11 західнонімецьких земель. У Бонні почала роботу Парламентська рада, президентом якої обрали Аденауера, як голову й одного із засновників Християнсько-демократичного союзу (ХДС). Християнський світогляд, орієнтація на західні духовні цінності привертали увагу німців з різних соціальних шарів. Аденауер виступав за ринкову економіку. Ознайомившись з лекціями баварського професора-економіста Л. Ерхарда, він разом з представниками ХДС узяв на озброєння теорію соціального ринкового господарства.

Почалася холодна війна. Возз'єднання Німеччини відсувалося на невизначений час. Логіка політичного розвитку вела до формування західнонімецької держави. 23 травня 1949 року була прийнята Конституція Федеративної Республіки Німеччини, а 15 вересня 1949 року з перевагою в один голос федеральним канцлером був обраний 73-літній Конрад Аденауер. У 1948 році померла його дружина Августина. Він залишився у колі сімох дітей і численних онуків. З 1951 по 1955 рік Аденауер одночасно займав і посаду міністра закордонних справ. Повернутися в міжнародне співтовариство було зовсім не просто - потрібно було перебороти відчуження країн, що постраждали від німецького фашизму. Це стало головною метою дипломатії першого канцлера ФРН. Країна поступово скидала окупаційні пута і здобувала незалежність.

2 травня 1951 року ФРН стала засновницею Європейського об'єднання вугілля і сталі - прообразу Євросоюзу. Аденауер здійснив перші офіційні візити в Париж, Рим, Лондон, а через два роки - до Вашингтона. 10 вересня 1952 року в Люксембурзі він підписав угоду про репараційні платежі, у якій передбачалася допомога молодій державі Ізраїль. Переборюючи опір політичних супротивників, 5 травня 1955 року ФРН стала членом НАТО. У тому ж році, зі вступом у силу Паризьких угод, підписаних 23 жовтня 1954 року, для ФРН закінчився період окупації. Майбутнє Європи канцлер бачив у сполученні різних типів економік, у постійному обміні духовними і культурними цінностями.

Виступаючи в бундестазі і пояснюючи причину незгоди з пропозиціями Радянського Союзу про скорочення озброєнь і закликаючи відхилити пропозиції фракції СДПГ про відмову від провадження в життя передбачених паризькими угодами заходів для ремілітаризації Західної Німеччини, Аденауер говорив: "Я, канцлер ФРН, як і раніше, проти демілітаризації країни... Ми подбаємо про те, щоб ні соціал-демократи, ні комуністи ніколи більше не прийшли до влади". При цьому він заявляв, що уряд Бонна за будь-яких обставин виконуватимиме військові зобов'язання, що випливають з паризьких угод. У вересні 1955 року Аденауер відвідав з офіційним візитом Москву. Усі правила протоколу: ритуал почесної варти, виконання гімну республіки, підйом у Кремлі державного прапора ФРН - були дотримані.

Після війни в Аденауера з'явилися думки про можливість мирної взаємодії західних країн і Радянського Союзу. Ілюзії швидко розсіялися: світ розколовся на два табори з різними світоглядами, етичними цінностями і політичними завданнями. Протистояння двох систем наростало. У його епіцентрі виявилася розколота Німеччина. Аденауер твердо вирішив, що нейтральна позиція німців у такій ситуації неможлива: Німеччина буде із Заходом. У єдності з Заходом канцлер бачив і передумови вирішення питання про возз'єднання країни. Він виступав проти будь-якого компромісу з комуністичною ідеологією і планово-розподільчою системою господарювання. Об'єднану Німеччину бачив тільки в союзі з західним світом і відкидав усі плани її нейтралізації. Визнаючи роль Радянського Союзу у світі, його вплив на вирішення німецького питання, Аденауер пішов на встановлення дипломатичних, а потім і торговельно-економічних відносин з СРСР. На переговорах у Москві він шанобливо ставився до радянських керівників, не дозволяючи при цьому виходити за рамки рівноправності.

Переговори з Хрущовим пройшли успішно. Останні 10 тисяч німецьких військовополонених і 30 тисяч інтернованих повернулися на батьківщину. Між СРСР і ФРН були встановлені дипломатичні відносини. Авторитет Аденауера постійно ріс. ХДС/ХСС чотири рази підряд вигравали парламентські вибори. Керівники західних країн сприймали Аденауера як рівноправного і шановного партнера. Особливо тісні відносини склалися в Аденауера із Шарлем де Голлем. Вінцем дипломатичної кар'єри Аденауера стало 22 січня 1963 року, коли канцлер ФРН і президент Франції обійнялися на Єлисейських полях. Столітню міжнаціональну ворожнечу була переборено. Аденауер і де Голль підписали угоду про дружбу. "Не забувайте, - вимовив тоді Аденауер, - що я - єдиний німецький канцлер, який перед усе ставить єдність Європи, а вже потім своєї власної держави. Я готовий пожертвувати німецьким возз'єднанням, якщо ми створимо і увійдемо в сильний західний табір. У взаєморозумінні між Німеччиною і Францією знаходиться європейське майбутнє". У 1961 році Аденауер говорив: "Наша мета, щоб у майбутньому Європа стала єдиним домом для всіх європейців, щоб в она стала житлом волі".

Єдиною великою невдачею Аденауера була неможливість перешкодити зведенню Берлінської стіни, що роз'єднала німецьку державу. 15 жовтня 1963 року Аденауер пішов у відставку з посади федерального канцлера. Він керував країною 14 років. 15 жовтня 1963 року він виступив з останньою промовою як федеральний канцлер. Наступні чотири роки життя він провів у колі родини в Рендорфі, хоча й протягом трьох років продовжував очолювати ХДС.

Аденауер писав мемуари і доглядав за садом - він відомий не тільки як політик, але і як автор ряду агрономічних нововведень. Він відрізнявся помірністю в усьому, прихильністю до родини і суворим самоконтролем. Щодня з 9 години ранку і до вечора працював у своєму кабінеті в палаці Шаумбург. Під час передвиборних кампаній він їздив країною, і люди охоче слухали його. Цей політик умів маневрувати, іноді хитрити, наполягати і переконувати, вислуховувати інших, а прийнявши рішення, жорстко вимагати його виконання, і в той же час не давати приводу для звинувачень у диктаторстві, порушенні конституції і демократичних норм.

19 квітня 1967 року Конрад Аденауер помер у віці 91 року. Перед смертю він встиг відвідати своїх давніх друзів-політиків у Парижі, Римі, Лондоні і Тель-Авіві. Він говорив: "Для мене найважливіше за все проста людина. Якщо мене розуміють, то моя ціль досягнута. Смерті не боюся, от тільки цікаво, що буде з Німеччиною і Європою, коли мене не стане".

У квітні 1967 року на церемонію поховання у Бонн прибули президент США Джонсон, генерал Шарль де Голль, прем'єр-міністр Великобританії Вільсон, глави всіх західних європейських і більшості азіатських, африканських і латиноамериканських країн.

Уміле використання складної зовнішньополітичної кон'юнктури висунуло Аденауера в число видатних діячів сучасності. Уінстон Черчіль говорив, що Аденауер - найрозумніший німецький державний діяч з часів Бісмарка.