Реферат: Українська діаспора 5

Реферат на тему:

Українська діаспора

По світу

Діаспора (від гр. слова діаспора - розсіяння) – розсіяння в різних країнах народу, вигнаного з батьківщини чужинцями. Вперше поняття “діаспора” вжите щодо єврейського народу, вигнаного римлянами в I ст. н. е. з Палестини і розсіяного по теренах Римської імперії. Українська діаспора утворилася передусім внаслідок сталінських депортацій та міграцій часів II Світової війни, умовно поділяється на східну (Росія 4,3 млн., Казахстан 900 тис., Молдова 600 тис., Білорусь 300 тис., Узбекистан 150 тис., Киргизія 100 тис. жителів українського походження) і західну (США 2 млн., Канада 800 тис., Бразилія та Аргентина по 400 тис., Австралія і Франція по 40 тис., Велика Британія 30 тис., Німеччина 25 тис. жителів українського походження). Частина українців віддавна проживає на територіях, які після II Світової війни увійшли в межі державних кордонів сусідніх з Україною держав (Польща 300 тис., Румунія 100 тис., Словаччина 40 тис. жителів українського походження). Частина української еміграції віддає перевагу термінові “українці в країнах поселення”.

Загалом по світу за межами України проживає близько 10 млн. осіб, які є за походженням українцями.

Зв'язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється через товариство "Україна", громадські та культурні організації. Помітну роль у зміцненні цих зв'язків відіграє часопис "Українська діаспора", який видає Національна академія наук України.

У країнах СНД

Найбільшою за чисельністю діаспорою українців є російська. Загальна чисельність українців у Росії становить 4 379 690 осіб. Найбільше українців проживає на Кубані (до 47%), у Тюменській області - до 800 тис., у Воронезькій, Брянській, Омській областях, Ставропольському і Приморському краях. У Молдові проживають 600,4 тис. українців, що становить 13,8% населення республіки. У Росії є культурна автономія українців на чолі з Руденком-Десняком (керівництво автономії займає праволіберальні позиції, а сам Руденко-Десняк у 1995 році балотувався в Державну думу РФ за списком "Демократичний вибір Росії - Об'єднані демократи").

У 1991 році уряд Республіки Молдова ухвалив постанову "Про заходи для забезпечення розвитку української національної культури в республіці", а також здійснив ряд кроків для забезпечення мирного розв'язання придністровського конфлікту, проте питання про українське населення в Молдові виникає практично на всіх переговорах міждержавного рівня. У Бєларусі питання про збереження етнічної належності українців-поліщуків також вирішується на державному рівні.

В далекому зарубіжжі

Українська діаспора в Польщі не така велика і становить близько 300 тис. осіб. Українські діаспори є також у Східній Словаччині і Румунії. У країнах далекого зарубіжжя українські діаспори існують у Канаді (понад 1 млн. осіб), США, Великобританії і Німеччині, у даний момент українська громада організовується в Еквадору. Серед найбільших організацій української діаспори - Український державницький фронт (Великобританія), Український державницький фронт країн Бенілюксу, Європейський конгрес українців, Ліга українців і Ліга українок Канади, українсько-американська організація "Воля".

Політичною організацією, що має найтісніші зв’язки з українською діаспорою на Заході, є КУН (Конгрес українських націоналістів). Також із діаспорою мають зв'язки ще кілька менш впливових правонаціоналістичних партій.

Українська влада покладала особливі надії на українців далекого зарубіжжя в перші роки становлення української державності. Орієнтація на діаспору переважно відстоювалася західноукраїнською політичною елітою, що прийшла до управлінських важелів і практично контролювала міжнародну діяльність, духовне і культурне життя країни. Однак надії на значні інвестиції, приплив західних капіталів в українську економіку не виправдалися через економічну і політичну слабкість української діаспори. Водночас досить багато здійснено на засоби української діаспори: відкриті посольства і представництва України, гуманітарна допомога, особливо навчальною літературою і медикаментами і т. ін.

Державна політика щодо української діаспори

Україна здійснює політику стосовно української діаспори, дотримуючись принципу недоторканності кордонів і цілісності держав. На жаль, на сьогодні українська держава не має достатніх фінансових засобів, щоб задовольнити всі прохання, що надходять від українського населення зарубіжжя, про повернення в Україну.

Державна політика України спрямована на підтримку української діаспори. Саме з цією метою 24 вересня 2001 року Указом Президента України затверджено національну програму "Закордонне українство" на період до 2005 року. Ця програма передбачає підтримку і розвиток зв'язків з українцями, які проживають за межами України, сприяння збереженню їх етнічної ідентичності, залучення до участі в процесах, що відбуваються в Україні, через концентрацію зусиль у цій сфері органів виконавчої влади України і створених у державі та за її межами громадських організацій українців.

Серед виписаних у програмі завдань - формування механізмів широкого залучення потенціалу українців, які проживають за межами України, до розвитку української держави та інших процесів, що відбуваються в Україні; сприяння поглибленню співробітництва між створеними в Україні та за її межами громадськими організаціями українців.

До реалізації програми в установленому порядку залучаються органи дипломатичної служби України, створені в Україні та за її межами громадські організації українців, зокрема Українська всесвітня координаційна рада (далі - УВКР), товариство "Україна - Світ".