| Скачать .docx |
Курсовая работа: Курсовая работа: Буржуазні революції в Англії та США
Курсова робота
Буржуазні революції в Англії та США
Зміст:
1. Буржуазна революція Англії
1.1Особливості економічного розвитку Англії напередодні
революції. Економічні передумови…………………………………...…..3
1.2.Розміщення соціальних сил напередодні революції.
Соціальні передумови…………………………………...…………...……6
1.3.Політичні передумови революції …………………………………...……9
1.4.Конституційний період……………………………………………...….....9
1.5.Перша громадянська війна…………………………………………...….10
1.6.Друга громадянська війна. Протекторат Кромвеля.
Закінчення революції……………………………..………………...……11
1.7.Наслідки буржуазної революції…………………………………...…….13
2. Буржуазна революція США
2.1.Причини війни за незалежність США. Посилення колоніального
гніта Англії з 60-х років XVІІ століття………………………..…….....14
2.2.Складання революційної ситуації (1773-1774)………………………...15
2.3.Початок війни (1775). Другий Континентальний конгрес і
Декларація незалежності 4 липня 1776 року…...…………………....…17
2.4.Хід воєнних дій у 1776-1777 роках. Капітуляція англійських
військ у Саратогі 17 жовтня 1777 року……..…………………………..18
2.5.Історичне значення визвольної війни північноамериканських
колоній і утворення США……………………………………………….20
Список використаної літератури…………………………………………..22
1. Буржуазна революція Англії
1.1Особливості економічного розвитку Англії напередодні революції. Економічні передумови.
Напередодні революції Англія була країною аграрної. З 4,5 мільйонів її населення близько 75% складали сільські жителі. Але це не означало, що в Англії була відсутня промисловість. Металургійна, кам'яновугільна і текстильна галузі вже досягли в цей час значного розвитку, і саме в промисловій сфері, особливо в текстильній промисловості, найбільше чітко виявлялися риси нового капіталістичного укладу.
Нові технічні винаходи й удосконалення, а головне - нові форми організації промислової праці і виробництва яскраво свідчили про те, що англійська промисловість усе більш і більш переймалася капіталістичними тенденціями, духом комерції.
В Англії були досить великі запаси залізної руди. Особливо багатий був рудою Глостершир. Обробка руди велася головним чином у графствах Чешир, Суссекс, Герифордшир, Йокшир, Сомерсетшир. Англія мала також великі запаси вугілля - головним чином у графстві Нортумберленд. Кам'яне вугілля як паливо ще не застосовувався в металургії, але широко використовувався в побуті (особливо в Лондоні). Потреба в куті і для внутрішнього споживання і для вивозу за кордон була дуже велика.
І в металургійній і в кам'яній промисловості в XVІІ столітті вже було чимало досить великих мануфактур, де працювали наймані робітники, і існував поділ праці. При усій важливості цих галузей промисловості, вони, однак, ще не стали в той час основними в англійській економіці.
Найбільш розповсюдженої в Англії галуззю промисловості була текстильна, особливе виробництво вовняних тканин. У більшому або меншому ступені воно існувало у всіх графствах. Найбільше поширення вовняна промисловість одержала в Глостершире, Вустершире, Уилтшире, Дорсетшире, Сомерсетшире, Девоншире, західному Райдинге (Йоркшир) і в східній Англії, де було сильно розвите вівчарство.
У текстильній промисловості існувала значна розмаїтість організаційних форм виробництва. У Лондоні й у багатьох старих містах ще зберігалися ремісничі цехи з їхніми середньовічними правилами, що гальмували вільний розвиток промисловості. У сільських місцевостях і в тих населених пунктах, де не було цехів, працювало велике число самостійних дрібних ремісників, причому в сільських місцевостях вони, як правило, сполучили ремесло з землеробством.
Лляна промисловість розвивалася головним чином в Ірландії, де малися підходящі для вирощування льна кліматичні умови. У XVІІ столітті з'явилася бавовняна промисловість, сировина для якої привозилося з Леванту, Смірни і з острова Кіпр. Центром цієї галузі став Манчестер.
Але поряд з цехами і дрібними ремісниками поступово складалася нова форма організації виробництва - мануфактура, що була перехідною формою від дрібного виробництва ремісників до великої капіталістичної промисловості. У XVІІ столітті в Англії вже існувала централізована мануфактура. Але в більшості галузей промисловості переважної була так називана розсіяна мануфактура, зв'язана з обробкою вдома сировини, що належить підприємцеві. Іноді робітники користувалися й інструментами хазяїна. Це вже були колишні самостійні ремісники. Вони перетворювалися, власне кажучи, у найманих робітниках, що піддаються капіталістичної експлуатації, хоча в ряді випадків вони ще зберігали малюсінький клаптик землі, що служив додатковим джерелом засобів до існування. Кадри мануфактурних робітників вербувалися з числа що обезземелюються і селян, що розоряються.
В англійському селі в XVІ - XVІІ вв. розвивалося капіталістичне фермерство, що представляло собою в економічних відносинах аналогію з мануфактурою в промисловості. Фермер - підприємець експлуатував у великому масштабі сільськогосподарських робітників із сільської бідноти. Однак центральною фігурою села стюартовского періоду ще були не великі фермери - орендарі чужої землі, і не безземельні коттеры - сільські батраки, а чисельно переважали йомени - самостійні землепашцы, власники спадкоємного наділу.
Селянське населення (йомени) переживало процес майнового і правового розшарування і знаходилося в більшому або меншому ступені від поміщиків. Найбільш заможні селяни, що наближалися до положення повних власників землі, називалися фригольдерами (вільними власниками). У південно-східній частині країни вони складали біля третини селянства, а на північно-заході їхній було набагато менше. Основну масу селян представляли так називані копигольдеры (власники по копії, або за договором ), що знаходилися в набагато гіршому положенні. Частина їх вважалася вічними спадкоємними власниками землі, але звичайно поміщики схильні були розглядати це тримання як тимчасове і короткострокове. Короткострокові власники називалися орендарями або лизгольдерами. Копигольдеры зобов'язані були сплачувати поміщикові постійну грошову ренту, але при переході надягла до нового власника в спадщину або в результаті купівлі - продажу поміщики збільшували ренту. Важкими поборами були файны - спеціальні платежі поміщикові при переході надягла в інші руки, а також посмертні внески (гериоты). Лендлорди стягували побори за користування вигонами, лісами, млинами і т.д. На північно-заході країни нерідко зберігалися натуральний оброк і панщинні роботи. Копигольдер тримав відповідь перед судом поміщика по дрібних справах, що не входила у ведення спеціальної судової влади.
Найбіднішу частину села складали безземельні батраки, поденники, подмастерья і робітники сільських майстерень, що мали тільки свою хатину, або котедж, - них називали коттерами. Серед сільської бідноти підсилювалося прагнення до рівняння майна і ворожість до багатих землевласників.
Таким чином, Англія XVІ й у першій половині XVІІ ставати великою економічно-розвинутою державою з високорозвиненою промисловістю і капіталістичною формою виробництва. "Побудувавши сильний морський флот, англійці змогли брати участь у Великих географічних відкриттях і в захопленні багатьох заморських територій. У 1588 р. вони розгромили флот головного свого суперника по колоніальних захопленнях - Іспанії. Колоніальні володіння Англії розширювалися. На їхньому пограбуванні наживалися купецтво і міцніюча буржуазія, а на "обгородженні, що відбувалося," - нове дворянство. У руках цих шарів населення фактично зосереджувалася економічна міць країни, і вони стали прагнути через парламент (палату громад) направляти державну політику у своїх інтересах".
1.2.Розміщення соціальних сил напередодні революції. Соціальні передумови.
Політико-економічний вигляд суспільства передреволюційної Англії визначало наявність одночасно двох господарських укладів: нового - капіталістичного і старого - феодального. Ведуча роль належала капіталістичному укладові. Англія істотно швидше, ніж інші європейські країни, просувалася по капіталістичному шляху, і особливість розвитку цієї країни полягала в тім, що активне ламання середньовічного укладу господарства почалося в селі набагато раніш, ніж у місті, і протікала істинно революційним шляхом. Англійське сільське господарство набагато раніш промислового перетворилося у вигідний об'єкт прибуткового вкладення капіталу, сферу капіталістичного типу господарювання.
Аграрний переворот, що почався, в англійському селі давав промисловості необхідна сировина і виштовхував одночасно масу "надлишкового населення", що могло бути використане капіталістичною промисловістю в різних видах домашнього і концентрованого мануфактурного виробництва.
З цих причин саме англійське село стало центром соціального конфлікту. В англійському селі в класовій формі відбувалися два процеси - збезземелювання селянства і формування класу капіталістичних орендарів. Збезземелювання селян, значною мірою викликане сумно відомими обгородженнями общинних земель, зайшло настільки далеко, що зникла безліч сіл, а тисячі селян перетворилися в бурлак. Саме в цей час спостерігався підйом руху селянства і міської бідноти. Безпосередні приводи для виступів селянства давало той або інший черговий утиск (найчастіше обгородження або позбавлення селян общинних заболочених пасовищ під приводом осушки боліт). Справжньої ж причини підйому селянського руху лежали глибше. Селянство прагнуло до ліквідації феодальної ренти, до радикальної аграрної реформи, що перетворила б незабезпечене феодальне земельне тримання селян у їх повну "вільну" власність.
Виступи селян були майже постійним явищем. Одночасно в перші десятиліття XVІІ в. у різних містах час від часу спалахували "бунти" міського плебейства. Усі ці народні хвилювання, зрозуміло, не були ще початком революції. Але вони розхитували існуючий "порядок" і створювали в буржуазних лідерів відчуття, що варто лише дати поштовх - і сили, необхідні для перемоги, прийдуть у рух по всій країні. Так і трапилось в 40-х роках. Энгельс, говорячи про революційне повстання в Англії, указує: "Міська буржуазія дала йому перший поштовх, а середнє селянство сільських округів, йоменри (yeomanry), привело його до перемоги. Оригінальне явище: у всіх трьох великих буржуазних революціях бойовою армією є селяни; і саме селяни виявляються тим класом, що після завоювання перемоги неминуче розоряється внаслідок економічних наслідків цих перемог. Завдяки втручанню цього йоменри і плебейського елемента міст боротьба була доведена до останнього рішучого кінця, і Карл І догодив на ешафот. Для того, щоб буржуазія могла роздобути хоча б тільки ті плоди перемоги, що тоді були вже цілком зрілі для збору, необхідно було довести революцію значно далі такої мети".
Таким чином, у ході англійської буржуазної революції неминуче повинні були розкритися досить складні і суперечливі взаємини між буржуазією і селянсько-плебейською масою. Союз з цією масою, здатний привести до перемоги, не міг у той же час і не лякати буржуазію, тому що таїв у собі небезпека надмірної активізації мас. Англійська буржуазія, тому на практиці лише використовувала рух мас, але не вступила з ними в союз; вона увесь час не переставала побоюватися занадто похитнути і розхитати стару державну машину, що приборкувала народні маси.
Феодально-абсолютистська держава довгий час уміло використовувало ці коливання буржуазії.
Основною соціальною опорою абсолютизму було дворянство. Але особливістю соціальної структури Англії XVІ-XVІІ ст. було те, що саме англійське дворянство в деякій частині піддавалося капіталістичному переродженню, наближаючи по своєму соціально-економічному вигляді усе більш до буржуазії.
Абсолютизм, що гальмував розвиток капіталізму, не міг вирішити проблему робочих місць для величезної маси безробітними селян, що стали. Діяльність уряду зводилася до прийняття законодавства проти бурлак і здорових жебраків, що передбачає покарання і примус до праці, і створенню системи "допомоги бідним". Дев'ять десятих населення Англії складали особи, позбавлені права брати участь у виборах членів парламенту. Лише одного десяту чоловічого населення складали джентльмени, бюргери, заможні селяни, що мали доступ до керування.
Найбільш примітною рисою суспільної структури Англії передреволюційного періоду є розкол дворянського стану на два суспільних класи, багато в чому антагоністичних - старе і нове (обуржуазнене) дворянство. Джентри (дрібнопомісне дворянство), будучи дворянами по становому положенню, по господарському укладі були буржуа. Історія промисловості і торгівлі Англії передреволюційного періоду в значній мірі діялася представниками нового дворянства. Ця особливість додала революції 40-х рр. XVІІ в. історична своєрідність і визначило і її характер, і кінцевий результат.
Отже, у соціальної конфлікт між Англією феодальної й Англією буржуазного минулого утягнені різні шари населення.
1.3.Політичні передумови революції
Кризова ситуація виявилась і в парламенті. Опозиція, яка склалась тут, переходить в наступ. В 1614 році парламент був розпущений до строку. Але король чинить опір і розправляється з опозицією .
В 1628 році парламент приймає "Петицію про права, основою якої є ідея конституційної монархії, ніяких податків без парламенту, ніяких арештів, відміна всіх надзвичайних судів. Король Карл і без особливого бажання затверджує Петицію показуючи, що він не збирається її притримуватись. І в 1629 році розпускає знову парламент. В Англії наступає пора безпарламентського правління. В 1640 році король скликує новий парламент, що вирішити питання про війну з Шотландією (він намагався нав'язати Шотландії богослужіння по англійському взірцю). Парламент нічим не допоміг королю, армія виявилась безсильною. Король знову зтикається з ворожістю парламенту. Нова сесія парламенту скликана восени 1640 року, стає "довгою", так як парламент в умовах кризисної ситуації стає керівником широкого антифеодального руху.
1.4.Конституційний період
З діяльністю Довгого парламенту зв'язана ліквідація в Англії абсолютної монархії. Обмежується право короля на командування армією і створюється парламентська армія. У мулі 1641 були прийняті два акти , що обмежили повноваження таємної ради в області судочинства і передбачили знищення системи надзвичайних трибуналів, насамперед Зоряної палати і Високої комісії. . Затверджується правило імпічменту - право парламенту залучати до суду вищих сановників. У 1641 р., щоб убезпечити себе від несподіваного наказу про розпуск, Довгий парламент прийняв два важливих акти: так називаний трирічний акт, що передбачав регулярне скликання парламенту кожні три роки незалежно від волі короля, а також акт, відповідно до якого даний парламент не може бути розпущений інакше як по його власному рішенню.
У цьому ж році парламентом приймається документ, що одержала назва "Велика Ремонстрация". У цьому важливому документі конституційного етапу революції у виді "скарг" на "положення країни", що склалося в період одноособового правління Карла І, по суті була викладена програма класів - союзників у революції, як вона бачилася їм на даному етапі. Велика ремонстрация , однак, не була затверджена королем. Нова політична орієнтація парламенту втілилася в документі " 19 пропозицій" (2 червня 1642р.). У сутності, в документі, мова велася про встановлення конституційної монархії. Король рішуче відкинув ці пропозиції. Так завершився конституційний етап революції і почалася громадянська війна.
1.5.Перша громадянська війна
Під час війни в країні установилися дві ворогуючі і незалежні влади. Більшість представників великої знаті і значна частина середнього дворянства виступили на стороні короля, точно так само як велика частина торгово-підприємницьких елементів у селі і місті, народні низи, якщо їхній вибір виявлявся більш-менш вільним, виступали на стороні парламенту. Суть "конституційного" по видимості конфлікту , що переріс до осені 1642 р. у конфлікт збройний , полягала у фундаментальному протиріччі між двором - в інтересах великої феодальної знаті (включаючи ієрархів церкви) і зрослої з нею торгово-фінансової олігархії внутрішньою і зовнішньою політикою і життєво важливими інтересами нових суспільних класів. У 1643 був скасований єпископат і введене пресвітеріанський пристрій церкви. Землі єпископів і роялістів були конфісковані на користь держави і пущені в розпродаж. У результаті цих мір значна частина земельної власності перейшла в руки буржуазії і джентри. Закріпити новий статус цих земель був покликаний Акт 1646 р. про скасування системи феодальних лицарських тримань "на загальному праві" .
Однак виявилося, що пресвітеріанська більшість палат громад пущі вогню боялася військової перемоги над королем, тому що це могло розв'язати революційну ініціативу народних низів міста і села, і без того "надміру осміліли". У ряді міст, у тому числі в Лондоні, під тиском знизу відбулися перевороти, у результаті яких до влади прийшли вихідці з менш заможних і більш демократичних кіл. Для рішення цієї проблеми у вересні 1643 р. був укладений військовий союз із шотландцями. У "обмін" на військову допомогу проти Карла І.
У червні 1646 р. Карл І був одержав поразку і втік на північ, у розташування армії шотландців. Таким чином, перша громадянська війна завершилася повною військовою перемогою парламенту, спираючи на самовідданість і масовий героїзм селян і міських ремісників, одягнених у солдатські мундири.
1.6.Друга громадянська війна. Протекторат Кромвеля. Закінчення революції.
Період другий, більш коротких і переможний для пуритан громадянської війни приходиться на 1648-1649р.Армія роялістів була остаточно розгромлена. Короля полонили і незабаром стратили. Відбулося утвердження буржуазної республіки 1649 - 1653 рр. Органічним продовженням цієї республіки став режим військової диктатури відомої під назвою протекторату Кромвеля. (1653-1658). Це державний устрій одержав своє відтворення в Конституції, яка відома під назвою Оруддя управління - 1653, по якій признавались законодавча влада парламенту, зосереджена в одній палаті парламенту. Народні маси були усунені від виборів. Парламент протекторату не став парламентом народу. Комадування армією зосередилось в руках Кромвеля. По суті влада знову зосередилась в руках однієї особи.
В 1658 році Кромвель помер, а в 1660 році здійснилась реставрація династії Стюартів, при підтримці частини військових і буржуазії до влади син страченого - Карл, який урочисто підтвердив "Велику Хартію 1215 року", "Петицію про права", податкові права парламенту, обіцяв правити в згоді з парламентом, не переслідувати діячів революції. Але він не виконав своїх обіцянок. Труп Кромвеля був викопаний і повішений, хто лишився живим з діячів революції був страчений або втік з країни. В 1677 році Карл прийняв закон, по якому вносились корективи в земельне право. Якщо у селянина не було відповідного титула на землю, земля його признавалась власністю лендлорда. В інтересах землеволодіння новий уряд встановлює вигідні мита при ввозі дешевого хліба. Таку ж політику проводив і брат Карла ІІ Яків. Отже, реставрація монархії повернула країну до старої виборчої системи, старої палати лордів, непомітно скасувала хоч якісь революційні завоювання.
Така політика, якою знову був незадоволений в першу чергу панівний клас, привела до утворення в цьому класі двох партій - торі і вігі. Торі об'єднала в своїх рядах конкрективні круги землевласників, вігі представляла інтереси промисловців і торговців.
Виникнення цих двох партій поклало початок буржуазної двопартійної системи, яка є основою політичного устрою сьогоднішньої Англії - консерватори - (торі), ліберали - (вігі).
В 1679 році вігі перемагають на парламентських виборах і добиваються закону, за допомогою якого противники урядової політики були захищені від репресій. Згідно цього закону арештованим надавались права і можливості заявляти клопотання про хід слідства, особистого характеру, умови звільнення арештованого. Позитивне значення цього закону в тому, що в ньому закріплювались гарантії проти неправосудних арештів.
В 1688 році через три роки після того, як місце на престолі зайняв Яків ІІ торі і вігі об'єднавшись здійснили так звану славну революцію, в результаті якої Яків ІІ був зміщений з престолу і втік з країни. Його місце зайняв Вільгельм Оранський.
Кандидатура Вільгельма була приємлема по причині, що він був протестантом, політичним діячем, вихованим в дусі конституційного правління, був близький інтересам і землевласників, і промисловості, і тому, що він був з королівської родини (чоловік Марії дочки Якова).
В 1689 році пройшла коронація Вільгельма і в цьому ж році був підписаний акт, який став юридичною основою англійської конституційної монархії "Біль про права".
Основні положення:
1. всякий закон виходить від парламенту;
2. узаконюється свобода дебатів в парламенті, свобода петицій, гарантується часте скликання парламенту;
3. парламент визначає склад і чисельність армії і кожний рік виділяє для цього кошти.
Отже, переворот 1688 року здійснений без пролиття крові, був справою обох партій торі і вігі. Цей договір мав свої наслідки. Компроміс між феодальним дворянством і буржуазією не дивлячись на зберігся в ХVІІІ, ХІХ ст. Зберігається він і до цього часу. Він полягав в тому, що земельному дворянству були залишені всі основні місця в державному апараті і дворяни землевласники в своїй політиці будуть керуватися не тільки власними інтересами, але і інтересами буржуазії. Але раз дворянство звергло панівне положення в державному апараті. І значну частину своїх земель значить
1.7.Наслідки буржуазної революції
Англійська буржуазна революція вплинула на інші європейські країни. Вона розпочалася в умовах індустріального розвитку країни. Зростав обсяг багатогалузевого мануфактурного виробництва, торгівлі. З'явилося економічно сильне середнє і дрібне дворянство — джентрі, яке господарювало па підприємницькій ослові. Аграрний переворот XVIст. знищив старе феодальне землеволодіння, прискорив процес знеземелювашія селян, сприяв організації сільського господарства на фермерській основі.
Заходи, проведені в процесі й після буржуазної революції в Англії, зміцнилибуржуазні відносини у сфері промисловості, торгівлі, кредиту. Були відмінені всі рицарські подарувапия, що перетворило лордів па єдиних власників землі. Зберігався копігольд, усі феодальні платежі були па користь землевласника. Землі церкви, коропи, противників революції продавалися па комерційній основі. Поширився перехід копігольда па лізгольд — короткострокове користування землею. В 1651 р. було опубліковано Навігаційний акт, який заборонив каботажне плавання іноземних кораблів між англійськими портами, дав змогу іноземцям постачати в Англію лише товари своєї країни і підтверджував монополію англійських комерсантів на торгівлю з колоніями Англії. Цей акт забезпечив напування Англії па світовому і ринку. Революція закінчилася компромісом між новим дворянством і буржуазією, проте вона створила умови, що забезпечили перемогу індустріального суспільства в Англії. З 1707 р., після укладення унії з Шотландією, Англія дістала офіційну назву Великобританія.
2. Буржуазна революція США
2.1. Причини війни за незалежність США. Посилення колоніального гніта Англії з 60-х років XVІІ століття.
Швидкий економічний ріст колоній спонукував їх звільнитися від обмежень, створюваних Англією в області торгівлі, промисловості і користування землею. Колонії бажали звільнитися від податків, що вводяться Англійським урядом по своїй сваволі. Усупереч усьому цьому в 60-х роках XVІІІ століття колоніальний гніт Англії підсилився. Семирічна війна 1756 - 1763 рр. виснажила її фінансові ресурси. Державний борг Англії виріс з 53 тис. до 140 тис. Фунтів стерлінгів. Король і міністри хотіли поправити фінансове становище за рахунок колоній. Захоплення Англією Канади, Флориди і земель на захід від Аллеган полегшував проведення нових насильницьких мір у 13 колоніях.
У 1765 р. Англійський парламент прийняв так називаний квартирний акт, що дозволяв посилати в колонії нові війська і розміщати солдат і офіцерів на постій серед населення. ЦІ міри мали на увазі забезпечити стягування нових податків і підпорядкування колоній новим заборонам.
У колоніях у XVІІ і на початку XVІІІ століть існувала безліч заборон на відкриття мануфактур, виробництво і вивіз вовняних виробів, різного роду інструментів. Торгівля колоній з іншими країнами, минаючи англійських купців - посередників, була заборонена, але велася контрабандою, що прийняла величезні розміри. Фактично багато заборон погано дотримувалися, і на них не звертали уваги. Але з 1761 року англійський уряд стало вимагати їхнього неухильного виконання і видало закон, що зобов'язував суди і населення колоній сприяти митним збирачам при розшуку і конфіскації товарів, що вважалися контрабандними.
Англійські купці відкрито призивали до заборони мануфактур у колоніях. Початок промислового перевороту в Англії збільшило можливість збуту англійських промислових виробів за океан і ріст мануфактур у колоніях.
Але не слід перебільшувати роль промисловості в економіці колоній, зайнятих у той час головним чином сільським господарством і торгівлею.
Заборонні міри англійського уряду у відношенні користування землею, нові податки і торговельні мита викликали в колоніях ще більше невдоволення, чим обмеження в області промисловості.
У 1763 році Георг ІІІ видав указ про заборону колоністам займати землі і селиться на захід від Аллеганских гір. Ця міра позбавляла рабовласників можливості захоплювати західні землі і переносити на них плантації з уже виснажених ділянок у південних колоніях. Великі земельні спекулянти теж утрачали можливість збагачення на захопленні нових земель. Королівський указ зачіпав і інтереси дрібних орендарів, що бажали піти на Захід і стати там самостійними фермерами. Орендарям приходилося залишатися на землях, що належали великим англійським власникам, і продовжувати сплату їм так званих твердих рент.
Посилення колоніального гніта Англії і панування англійської земельної аристократії стали головною перешкодою на шляху самостійного капіталістичного розвитку колоній. У цьому і полягала основна причина, що викликала революційно-визвольну війну північноамериканського народу за незалежність.
2.2.Складання революційної ситуації (1773-1774)
У 1773-1774 роках у колоніях склалася революційна ситуація. Маси народу вже не бажали виносити положення, що створилося. Конфлікти з англійськими колонізаторами загострювалися. Для зв'язку між окремими колоніями були створені кореспондентські комітети. У Віргінії керівниками такого комітету були прихильники революційних дій Томас Джефферсон і Патрик Генрі, у Массачусетсе - Самюэль Адамс.
Рух за бойкот англійських товарів ширилося. Англійський уряд знизило мита на чай, ввезений у колонії Ост-Индской компанією, у надії, що збут збільшиться і колонії примиряться зі сплатою хоча б невеликого чайного мита. Але це призвело лише до нових контрзаходів. Наприкінці 1773 року відбулася подія, відоме під ім'ям Бостонского чаювання: жителі Бостона, переодягнувшись індіанцями, проникнули на кораблі з вантажем чаю, що стояли в гавані, і викинули його в море. У відповідь на це британські влади перейшли до нових репресій і вирішили з липня 1774 року закрити Бостонский порт; у місті було введено облогове положення. Король позбавив жителів Нової Англії права займатися рибним промислом у Ньюфаундленду. Самоврядування в Массачусетсе було скасовано. Усі ці міри означали, що англійські колонізатори вже не в змозі були зберігати свою владу над колоніями колишніми методами.
Новий вибух обурення викликав закон, виданий у 1774 році англійським урядом, про передачу великого простору між ріками Міссісіпі й Огайо канадської провінції Квебек, що позбавляло жителів Нової Англії і Віргінські плантаторів можливості займати нові землі на північно-заході. "Акт про Квебек" як би доповнював ненависний закон 1763 року.
У 1774 році у Філадельфії зібрався Континентальний конгрес представників колоній, серед яких переважали помірні. Конгрес не зважився на розрив з Англією, але призвав колонії до спільного бойкоту англійських товарів і звернувся до короля Георгу ІІІ з адресою про надання колоніям більш широких прав. Але в багатьох кореспондентських комітетах переважали прихильники рішучих дій. Вони створювали склади зброї, організовували групи місцевої міліції і групи партизанів, готові по першій тривозі виступити проти англійських військ.
2.3Початок війни (1775). Другий Континентальний конгрес і Декларація незалежності 4 липня 1776 року.
Збройна боротьба почалася навесні 1775 року, 19 квітня англійський загін рушив з Бостона в Конкорд із метою знищення партизанського військового складу, але велику частину зброї колоністи уже устигли вивезти. Коли королівський загін пустився в зворотний шлях, партизани розсипалися за будинками, пагорками і кущами і відкрили вогонь. Утративши 273 чоловік убитого і пораненими, королівські війська відступили в повному безладді. У цьому бої позначилися переваги тактики розсипного бою, використаної колоністами в революційній війні проти королівських військ, що застосовували застарілі лінійні порядки.
Бій у Конкорда прискорило поділ населення колоній на патріотів (вігів) і контрреволюціонерів (лойялистов). Біля Бостона був утворений величезний партизанський табір, куди зібралося більш 20 тисяч добровольців - фермерів, ремісників, негрів, Які сподівались, що війна принесе їм звільнення. Місто з королівськими військами був обложений колоністами.
Одночасно з діями проти королівських військ розгорталася громадянська війна між патріотами (вігами) і лойялистами. Останні складали головну опору англійських колоністів усередині країни. У Північній Кароліні лойялистов виганяли з маєтків. Зіткнення з ними почалися в Нью-Йорку й інших місцях.
У травні 1775 року у Філадельфії відкрився другий Континентальний конгрес. Його учасники були представниками плантаторів і великої буржуазії.
4 липня 1776 року Конгрес прийняв Декларацію незалежності. Декларація оголосила, що колоніальний гніт суперечить "невідчужуваним правам" людини на волю, життя і прагнення на щастя і що повсталі колонії, що об'єдналися в Сполучені Штати Америки, є "вільними і незалежними державами". Головним автором її був Томас Джефферсон (1743-1826), буржуазний демократ, один з найвизначніших діячів американської революції. Незважаючи на свою буржуазну обмеженість, Декларація незалежності була прогресивним і революційним документом. Але ідеї Декларації про рівність і права людей йшли набагато далі практичних прагнень плантаторів і буржуазії, на ділі не збиралися надавати політичні права широким масам населення. Конгрес прийняв Декларацію тільки під напором народних мас, не збираючи виконувати всі її пункти. Проголошення Декларації підняло авторитет Конгресу в народі і дозволило буржуазії і плантаторам зберегти за собою керівну роль у ході північноамериканської революції.
2.4.Хід воєнних дій у 1776-1777 роках. Капітуляція англійських військ у Саратогі 17 жовтня 1777 року.
Армія колоністів тримала в облозі Бостон. У березні 1776 року вона захопила висоти, що панували над портами, і примусила англійців до евакуації. Бостон був звільнений. Але, повернувшись на судна, королівські війська під начальством генерала Гоу направилися в Нью-Йорк і захопили його. Тоді Вашингтон рушив революційну армію до Трентону і зненацька наніс англійським військам сильний удар, що затримав їхній наступ. Але влітку 1777 року англійці за підтримкою свого флоту зайняли Філадельфію.
Ці події призвели до того, що до 1777 року ціни піднялися в кілька разів. У деяких місцях на Півночі народні маси домоглися видання розпоряджень про введення максимуму цін, але купці легко обходили ці постанови, вносячи пункт про максимум зарплати.
Воєнні дії проти королівських військ сполучилися з загостренням громадянської війни всередині країни. У приморських районах, особливо в Нью-Йорку і на Півдні в штаті Джорджия, було багато лойялістов, зацікавлених у торгівлі з Англією і зв'язаних із земельною аристократією. Лойялісти доносили англійцям шпигунські зведення, створювали свої збройні банди або надходили на службу в англійські війська. У багатьох місцях вони грабували і спалювали будинку патріотів і вирізували їхньої родини. Боротьбу з лойялістами вели створені по всій країні Комітети безпеки. Вони заарештовували контрреволюціонерів, конфісковували їхнє майно, а серед патріотів вербували добровольців у визвольну армію.
Англійці часто залучали на свою сторону індіанців, залякуючи їх тим, що колоністи у випадку перемоги будуть тіснити їх далі на Захід. У революційній армії боролося багато негрів-рабів. Надалі кілька тисяч негрів-рабів були викуплені Конгресом у плантаторів для вербування в армію.
Головна мета англійців полягала в тому, щоб відрізати від Півдня Нову Англію і розгромити там революційні війська. Для цього на з'єднання з Гоу з Півночі, з Канади, рушив великий загін генерала Бургойна. Але маневр цей був розгаданий революційною армією. Війська Бургойна були оточені в Саратогі і після поразки 17 жовтня 1777 року здалися в полон. Ця перемога колоністів продемонструвала силу повсталих колоній і сприяла вступу у війну Франції й Іспанії.
Після бою під Саратогою французький уряд визнав незалежність США і 6 лютого 1778 року уклало з ними союз і торговельна угода. Незабаром союз був укладений і з Іспанією. В Америку були послані французькі війська і військові кораблі. Дипломатія молодої американської республіки використовувала в інтересах війни за незалежність протиріччя між старими колоніальними державами.
Вступ у війну Франції й Іспанії різко погіршило положення Англії на море. Зусилля Англії знайти союзників не увінчалися успіхом.
У 1782 році англійський уряд вирішило припинити війну і початок переговори про мир. США вступили з Англією в попередню сепаратну змову з метою обмежити колоніальні домагання своїх союзників - Франції й Іспанії. Ці держави хотіли знову розширити свої володіння в Америці, що не відповідало інтересам ні США, ні Англії. 3 вересня 1783 року у Версалю були підписані мирні договори. США визнавали незалежною державою. Територія від Аллеган до Міссісіпі була включена в їхні границі. Іспанія повернула собі Флориду й острів Менорку, а Франція змушена Була задовольнитися Сенегалом і деякими дрібними островами у Вест-Індії.
2.5.Історичне значення визвольної війни північноамериканських колоній і утворення США.
Війна американських колоній Англії за незалежність знищила основні перешкоди для самостійного розвитку в них капіталізму. Влада перейшла від англійської аристократії і чиновництва до плантаторів - рабовласникам Півдня і буржуазії Півночі США. У підсумку війни були припинені спроби англійських поневолювачів насадити в колоніях феодальні порядки. Дворянські титули і майораты були скасовані, а великі латифундії, що належали лойялістам (торі), конфісковували. Скасовувалося будинкове рабство. У результаті перемоги колоній і прийняття конституції 1787 року утворилася велика самостійна республіка - США, в основі своєї буржуазна, але зі збереженням рабства. Все показує, що війна північноамериканських колоній Англії була першою північноамериканською буржуазною революцією, що прийняла характер національно-визвольної війни, дозволила ряд задач буржуазної революції. Перемога північноамериканського народу у війні за незалежність була однієї з вирішальних битв капіталізму, що підіймається, проти феодального ладу. У працях У. Фостера й інших добутках сучасною марксисткою історіографії США твердо обґрунтована точка зору на війну 1775-1783 років як буржуазну революцію, що була складовою частиною загальної революційної боротьби народів Америки проти колоніального гніту і спроб насадження феодалізму. Війна американських колоній за незалежність дозволила ряд задач буржуазної революції, забезпечила завоювання національної незалежності і розширення території. Завоювання незалежності сприяло подальшому складанню і росту північноамериканської буржуазної нації.
Вирішальною рушійною силою північноамериканської революції були народні маси: фермери, ремісники і міська дрібна буржуазія. Їхня роль яскраво проявилася в патріотичному підйомі народу під час війни, у створенні місцевого ополчення (міліції) у Новій Англії і Західній Віргінії. Народні маси склали основу партизанської армії, що розгромила англійських гнобителів. Установлення республіканського ладу, обмеження і заборона рабства на Півночі.
Але внаслідок неорганізованості народних мас керівна роль у війні й у створенні нової буржуазно-рабовласницької держави США належала великим землевласникам-плантаторам і буржуазії. У країні збереглася велика земельна власність, західні землі захоплювали у свої руки рабовласники і великі земельні спекулянти. Рабство в південних штатах було узаконено, і плантаційне рабовласницьке господарство одержало подальше поширення на південний захід країни.
Загалом , в підсумку в США демократичні прагнення народу не здобули перемоги. Північноамериканська революція була буржуазної, а не буржуазно-демократичної, незважаючи на сильні демократичні тенденції, що особливо позначилися на Півночі країни, у Новій Англії. Нова буржуазно-рабовласницька держава володіла передовий для свого часу, але далеко не демократичною конституцією. Інтереси плантаторів і великої буржуазії одержали в ній пануюче значення. Нова буржуазно-рабовласницька республіка пішла по шляху розвитку капіталізму, що супроводжувався територіальною експансією, винищуванням індіанців, ростом плантаційного рабовласницького господарства, збагачення великих капіталістів, ростом прірви між бідністю і багатством.
Список використаної літератури:
1. Татаринова К.И. «Очерки истории Англии» М., 1958
2. Польская Н.М. «Великобритания» М., 1986
3. Новая история, под ред. В.В.Бирюковича, М., 1951
4. История мировой экономики, под ред. Г.Б. Поляка, А.Н. Марковой, М., 2004.
5. Економічна історія України. Підручник. Лановик, Лазарович, Матейко, Матисякевич / За ред. Лановика . К – 2000.