Реферат: Відлига Хрущова

М.С. ХРУШОВ: ДВА КОЛЬОРИ ЧАСУ

(Урок-суд )

Тема: М.С.Хрущов: два ко­льори часу. «Відлига».

Мета: розкрити позитивні і не­гативні наслідки діяльності лідера КПРС і Радянської держави М.С.Хрущова, вчити давати харак­теристику історичного діяча, розви­вати навички дискутування. Вихо­вувати прагнення приносити людям користь і протистояти злу, вчити аналізувати і узагальнювати мате­ріал, давати свою оцінку явищам і процесам.

Форма уроку: урок-суд.

Обладнання: політична карта світу, порт­рет М.С. Хрущова, плакати з історії космонав­тики.

Література:

1. Алексей Аджубей. Крушение иллюзий. — М.: «Интербук», 1991.

2. Рой Медведєв. Н.С. Хрущев. Политическая био-графия. — М.:«Книга»,1990.

3. XXсьезд КПСС и его исторические реальности. Под общей ред. В.В. Журавяна. — М.: 1991.

4. Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.П. Но­вітня історія України. — ч. II. — К.: «Генеза», 2001.

5. Давлетов О.Р., Комина В.Г., Мороко В.М. Все­світня історія, 1945-1997. — Запоріжжя: видавництво «Просвіта», 1997.

Хід заняття.

І. Вступне слово викладача. Швидко пробігають дні за днями, і кожен прожитий день стає історією. Хто ж творить історію? Чому одні люди скромно проживають життя і непомітно відходять у вічність, а інші залишаються у пам'яті нащадків (вдячній чи невдячній — це вже по заслугах) не лише на роки, а й на цілі століття.

Сьогодні ми поведемо мову про одного з таких історичних діячів СРСР, чия особиста діяльність вплинула не лише на долю радянсь­кого народу, а й на перебіг подій в Європі і навіть у світі — Микиту Сергійовича Хрущова. Влаштуємо своєрідний суд над його справа­ми, постараємось зрозуміти суть і наслідки його реформ, успіхи і невдачі у політиці. Спочатку пригадаємо:

а) Коли Хрущов займав найвищі партійні і урядові пости на Україні?

— З 1938 по грудень 1949 — Перший секретар ЦК КП(б)У і Голова Ради Міністрів СРСР.

б) Коли він займав найвищі пости у СРСР?

— З 1953 по жовтень 1964 — Пер­ший секретар ЦК КПРС і з 1958 — Голо­ва Ради Міністрів СРСР.

в) Який період в історії називають хрущовською «відлигою»?

— 1956—1961 рр.

г) Чому? Що це значить?

— «Потепління» серед зими. Це час демократизації, лібералізації існуючої командно-адміністративної системи. А на­ступні всі кроки у зовнішній і внутрішній політиці розглянемо у вигляді судового засідання.

Завдання студентам (на дошці).

1. На основі виступів обвинувальної і захи­щаючої сторін зробити висновки і відповісти на питання.

«Основні напрями політики Хрущова»

2. У чому проявлявся волюнтаризм та суб'є­ктивізм М.С. Хрущова?

3. Чому ми кажемо про суперечливий ха­рактер у розвитку культури в той час?

Сценарій суду.

Дійові особи:

— суддя (веде судове засідання);

— секретар суду (складає протокол);

— народні засідателі;

— державний обвинувач;

— адвокат;

— підсудний (М.С. Хрущов);

— свідки;

— експерти;

Всі інші студенти можуть з дозволу судді виступати як обвинувачі або захисники.

— Прошу учасників судового засідання зай­няти свої місця і розпочати судове засідання.

— Встати! Суд іде. Прошу сісти.

Суддя: (інформує про обвинувачення М.С. Хрущова).

— Сьогодні слухається справа про одного з найвидатніших керівників Радянської дер­жави середини 50-х — середини 60-х років XXст. — М.С. Хрущова.

М.С. Хрущов народився 17 квітня 1894 року у с. Калинівка Дмитрієвського повіту Курської губернії у селянській сім'ї. До 15 років найми­тував у поміщиків, а далі почалось робітниче життя на Україні — Донбасі, де у трудовій Юзовці працював слюсарем. У 1919 р. всту­пив до лав більшовицької партії. Під час гро­мадянської війни він — червоноармієць, голо­ва партосередку, політрук, комісар батальйону, інспектор політвідділу 9-ї Кубанської армії.

Після війни — знову на Рутченській копальні. Із серпня 1922 р. він — учень робітфаку при Юзівському гірничому технікумі, з 1923 р. — член Юзівського окружкому партії. З липня 1925 р. — на партійній роботі. У квітні 1928 р. за рекомендацією Л. Кагановича його заби­рають у Київ на посаду завідуючого орг­відділом Київського окружного партійного ко­мітету. У 1929—1931рр. — на навчанні у Мос­ковській Промисловій академії ім. Сталіна (теж допоміг Каганович).

У 1935 р. — він очолює уже Московську парторганізацію. У 1938—1949 рр. — І секре­тар ЦК КП(б)У. З 1953 по 1964 — 1 секретар КПРС і з 1958 по 1964 р. — Голова Раді Міністрів СРСР.

Прокурор: М.С.Хрущов обвинувачується у наступному:

1. У провалі спроб підняти сільське госпо­дарство (зокрема, у намаганні штучно впрова­дити кукурудзу на непідготовлених для цього ґрунтах і без урахування відповідних природ­но-кліматичних умов).

2. Різкому скороченні підсобного господар­ства колгоспників.

3. Падінні життєвого рівня населення з 1959 р.

4. Пограбуванні населення внаслідок гро­шової реформи 1961 р.

5. Урядових репресіях на Україні у 1930— 40-х рр.

6. Розриві з українською інтелігенцією, реп­ресіях щодо неї у 1960-х рр.

7. Карибській кризі 1961—1962 рр.

8. Берлінській кризі 1961 р.

9. Придушенні революції в Угорщині у 1956 р.

10. Погіршенні відносин з Китаєм.

11. Присвоєнні звання Героя Радянського Союзу керівникові Єгипту Г.А. Насеру, а також у Суецькій кризі.

12. Порушенні принципів колегіального ке­рівництва, прояві власного культу особи.

Секретар: Слово учню-експерту.

Студент-експерт: Удень свого 70-річчя (1964 р.) Хрущов порівняв власне життя з драбиною, підкреслюючи, що подолав її, не перестрибую­чи через «щаблі», виконуючи будь-яку справу.

Загалом, як свідчать факти, так воно й було. Разом з тим не слід забувати, що деякі «щаблі» йому допомагали долати впливові тогочасні керівники. Серед них варто назвати, насампе­ред, Л. Кагановича, який очолив ЦК КП(б)У у квітні 1925 р. Саме він, викликавши Хрущова у 1928 р. в Харків, запропонував йому посаду заступника завідуючого оргвідділом ЦК, моти­вуючи це тим, що в апараті ЦК дуже мало робіт­ників.

Так Хрущов вперше опинився у Києві.

Вступити у Московську промислову акаде­мію ім. Сталіна не міг, бо мало було стажу ке­рівної господарської роботи, але теж допоміг Каганович. Не закінчивши академії, Хрущова забирають на партійну роботу в Москву.

Вже у ті роки Сталін шанобливо ставився до Хрущова. Чому? Бо М.С.Хрущов беззасте­режно підтримував ту політичну лінію, яку по­ступово нав'язували партії і суспільству Сталін і його найближче оточення. У політичному до­робку М.С.Хрущова — енергійна боротьба з усякого роду опозиціонерами, багато з яких виступали не проти лінії партії, а проти Ста­лінського диктату. У 1920-і роки Хрущов підтри­мував Кагановича, а Сталін, який зміцнював свої позиції, спираючись головним чином на молоді сили партії, гнівно засуджував «нову опозицію», потім «правий ухил» в партії. Тоді М.С.Хрущов був «вірним учнем і соратником Сталіна».

У 1938 р. Хрущов — на Україні, на посаді І секретаря ЦК КП(б)У. У цей час політика «коренізації» остаточно зійшла нанівець. У шко­лах ведеться боротьба проти «буржуазно-на­ціоналістичного впливу на дітей» у національ­них школах. Поступово ліквідуються націо­нальні школи, здійснюється русифікація шкіл, чистка партії від «шкідників» і «ворогів наро­ду». Серед жертв репресій можна назвати таких партійних і державних діячів, як Попов, Любченко, Затонський, Сухомлинь, Хатаєвич, Квірінг, Демченко, Савицький, Якір, Вегер, Ку­лик, Саркісов, Клименко, Строганов, Чернявський та ін., майже весь керівний склад КПЗУ. Згадуючи пізніше про свої враження після при­їзду в Україну, Хрущов зазначив: «Партійне ке­рівництво було майже повністю розгромлено. Нам довелося починати з нуля». У лютому 1938 у Київ приїжджав тодішній нарком внутрішніх справ М.І.Єжов. Наркомом внутрішніх справ України був призначений О.І.Успенський, після чого «розпочався на Україні справжній розг­ром ворожих міст». Єжов на оперативній на­раді дав вказівку: на Україні потрібно розстрі­ляти ще ЗО тисяч «ворогів народу». Хрущов зак­ликав на XVIII з'їзді ВКП(б) до нещадності зни­щення ворогів, усіх «підлих шпигунів любченків, хвильових, затонських та інших нечистей». Май­же всі репресовані засуджувались до найви­щої міри покарання.

В той час, коли голова НКВС на Україні (Ус­пенський) керував боротьбою з «ворогами народу», було викрито «замах» на самого Хру­щова. Отже, він, як і інші представники ста­лінського оточення, повинен нести відпові­дальність за всі викривлення і злочини, які вчинив Сталін. Ряд справ діячів, приречених у роки терору на смерть, вже у період «відлиги» були вилучені з архівів О.І.Серовим, — роби­лося це за прямою вказівкою Хрущова: адже на них стояв і його підпис.

Секретар: Слова просить адвокат.

Адвокат: Микита Сергійович Хрущов є лю­диною цікавою. Як говорив академік А.Д.Сахаров, він є фігурою світового значення. У який час прийшов він до влади? Все більш убожіюче і, по суті, напівзруйноване село, технічно відстала промисловість, найгостріший дефіцит житла, низький рівень життя населення, мільйо­ни ув'язнених у тюрмах і таборах, ізольованість країни від зовнішнього світу — все це вима­гало нової політики, радикальних змін. Не варто забувати того, що органи держбезпеки сто­яли фактично поза реальним партійним конт­ролем. Вони, загалом по країні, замикалися безпосередньо на Сталіна, та багато регіональ­них керівників часто-густо змушені були бра­ти на віру ті версії про «шкідників» та «шпи­гунів», що їх пропонували «драматурги» з НКВС. З приїздом Хрущова на Україну поча­лося «виправлення помилок», які мали місце при виключенні комуністів з партії, багато з них були поновлені у її лавах.

Непросто, неоднозначно розвивалися тоді суспільно-політичні процеси. І ті політичні діячі, які стали жертвами репресій, і ті, хто, як М.С. Хрущов, вижив і потім розгорнув гостру критику сталінських методів керівництва, — всі вони були дітьми свого часу. І, скажімо, те, що Хру­щов був певною мірою відповідальним за без­законня, зовсім не принижує його ролі як діяча, що знайшов у собі сили і мужність засудити ці беззаконня, розвінчати культ особи Сталіна.

Хрущов — виходець з народу. Людина, яка визволила мільйони висланих, а народ не може вибачити йому масових посівів кукурудзи.

Як багато енергії віддав Хрущов справі роз­витку економіки України, зокрема вугільної про­мисловості! Хрущов був одним із перших, кому Сталін розповів про підсумки переговорів із Ріббентропом у серпні 1939 р. і про секрет­ний протокол до нього. Він знав, що «пакт Ріббентропа—Молотова» — історична неми­нучість, але сама по собі домовленість з фа­шистською Німеччиною викликала неприєм­не почуття, тривогу.

У роки Великої Вітчизняної війни всі зусил­ля Хрущова, члена Військової Ради Сталінградського фронту, підпорядковувались одній меті — захисту твердині на Волзі. Тут, під Сталінградом, він пережив особисту трагедію: у березні 1943-го в бою загинув його старший син Леонід.

Як велику драму пережив Хрущов і катаст­рофу радянських військ під Харковом навесні 1942. Він декілька разів телефонував Сталіну з проханням зупинити контрнаступ ЧА під Хар­ковом. Сталін відмовив: на його думку Тимошенко (головнокомандуючий Південно-Захід-ним фронтом), Хрущов (член Військової ради) і начальник штабу Баграмян «перебільшують небезпеку».

8 вересня 1943 р. Хрущов звертається до Сталіна із клопотанням про нагородження учас­ників підпільної комсомольської організації «Молода гвардія».

З лютого 1944 р. Хрущов, займаючи посаду Першого секретаря ЦК КП(б)У, однозначно очо­лював уряд республіки. Це був перший досвід суміщення високої партійної і радянської ро­боти. Іде відродження партійних організацій України, возз'єднання Закарпатської України з УРСР, відбудова зруйнованих підприємств. Було піднято з руїн Дніпрогес ім. Леніна, ста­ли до ладу гіганти чорної металургії — заво­ди «Запоріжсталь», «Азовсталь», Макіївський ім. Кірова, Харківський тракторний. У рес­публіці виникла нова галузь — газова індуст­рія (газопровід Дашава-Київ).

Хрущов —у вирі всіх справ. Предметом його особливої уваги стало сільське господарство.

В результаті самовідданої праці та значної до­помоги уряду СРСР трудівники села добилися неабияких успіхів.

У голодний 1946/47 рік Хрущов поїхав до Москви. Він був готовий до всього, навіть до того, що його оголосять «ворогом народу» і тут же відправлять на Луб'янку. І все ж наполягав на своєму: республіці потрібна допомога. І це ще дужче розгнівило Сталіна, але він дав вка­зівку виділити Україні продовольчу і насіннєву позику, а також 140 млн. крб. для організації безплатного харчування населення.

Прокурор: 21 лютого 1948 Президія ВР СРСР прийняла указ «про виселення з УРСР осіб, які злісно відхиляються від трудової діяль­ності у сільському господарстві і ведуть анти­громадський, паразитичний спосіб життя». Колгоспні збори виносили «громадські виро­ки» «дармоїдам», яких виселяли; тих, хто не ви­робив мінімуму трудоднів — попереджали. До липня 1950 р. було винесено 11991 «громадсь­кий вирок» про виселення «дармоїдів» за межі УРСР.

— Чим ви можете це пояснити?

М.С.Хрущов: Я писав у квітні 1948 р. лис­та Сталіну, засуджуючи перегини і помилки, розповідав про хід виконання указу на Україні і висловлював пропозицію прийняти такий указ у РРФСР та інших радянських республі­ках. Це потрібно було, щоб піднести усе гос­подарство колгоспів.

Не дивно, що 1949 р., останній рік мого пе­ребування на Україні, був кращим роком для республіки. У міжреспубліканському змаганні ми випередили Білорусію та всі інші райони Союзу, які були спустошені і теж відбудову­вались. Питома вага України значно піднялась, зріс і мій авторитет. Сталін неодноразово до­ручав мені виступи з доповідями на сільсько­господарські теми, мої доповіді передрукову­вались у «Правді», а досвід подавався як при­клад для наслідування. Я сам росіянин і не хотів би виявити неповагу до російського на­роду, але я повинен сказати, що нашими успі­хами по відбудові республіки ми зобов'язані саме українському народу.

1949 рік — рік 70-річчя Сталіна. Він запро­понував мені очолити Московську партійну організацію, на що я відповів: «Я зроблю все, що у моїх силах». Менше, ніж через 4 роки, у вересні 1953, мене буде обрано Першим сек­ретарем ЦК КПРС.

Секретар: Слово студенту-експерту.

Студент-експерт: Слід погодитися з думкою англійського видавця мемуарів Хрущова, що прихід у 1938 р. на Україну став для Хрущова своєрідним порятунком: «12 років він був да­леко від Москви, від щоденної боротьби за по­сти, від інтриг, лестощів, брехні, що процвітали при Сталіні і знесилювали навіть знатних лю­дей на зразок Маленкова». Саме на Україні Хрущов був — настільки, наскільки це можливо за Сталіна, — сам собі господарем, тут він одер­жав можливість розвинути свої здібності й за­датки, котрі в іншому випадку були неминуче і безнадійно перекручені. Нарешті, Хрущов свої­ми ж очима побачив жахливі страждання, котрі змушений був переживати народ, а також по­бачив, як цей народ, попри усі свої страждання, встав проти німців... Хрущов на собі випробу­вав і ясно уявляв на своєму досвіді справжнє життя у Радянському Союзі при Сталіні. Я ду­маю, це змінило Хрущова.

Переїхавши до Москви у 1949, Хрущов зберіг тісні взаємовигідні зв'язки з українсь­кою компартією. Вона стала першою респуб­ліканською парторганізацією, яка підтримала його в боротьбі за владу й залишалась для нього надійною опорою. Через кілька місяців після смерті Сталіна за звинуваченнями у «ру­сифікації вищої школи Західної України» та «дискримінації місцевих кадрів» було усунуто з посади першого секретаря ЦК КПУ росіянина Леоніда Мельникова. Натомість призначено Олексія Кириченка, першого на цій посаді ук­раїнця. (Відтоді 1-ми секретарями КПУ при­значатимуться тільки українці.) Високі пости отримали також українці: Дем'ян Коротченко очолив Президію Верховної Ради УРСР, Никифор Кальченко — Раду Міністрів. Правління «трьох К» підсилювалося й іншими призначен­нями із українців, деякі з них швидко дісталися союзного рівня. Військові Радіон Малиновський, Андрій Гречко, Кирило Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Со­юзу, Володимир Семичасний обійняв пост го­лови союзного КДБ, а 4 українці — Кириченко, Підгорний, Полянський і Шелест — увійшли в одинадцятку Політбюро ЦК КПРС. Головною причиною їхнього піднесення були тісні зв'яз­ки з Хрущовим, а не те, що вони були україн­цями. Це свідчило про зростаючу вагу українців та України — «другої серед рівних» республі­ки. Для Кремля отримати підтримку українців мало основоположне значення, оскільки вони були єдиною нацією в СРСР, яка могла висту­пити серйозним суперником російської геге­монії.

Адвокат: У 1954 р., глибоко поважаючи ро­сійсько-українську дружбу і партнерство, М.С. Хрущов на честь 300-річчя возз'єднання Укра­їни з Росією «подарував» Україні Кримський півострів.

Студент-експерт: Кримський «подару­нок» не був таким доб­рочинним актом, як здавалося.

Адже з моменту утворення Кримської АРСР у складі РРФСР у 1921 р. через близькість до України і економічну залежність від неї Крим утримував з УРСР тісніші зв'язки, ніж з Росією. (Цікава деталь: навіть на сьо­годнішній день не існує прямих шляхів сполучення між півостровом і Російською Федерацією.) Після Другої світової війни гос­тро постало питання модернізації економіки Криму, зокрема іригації кримських земель, що без участі України неможливо було зробити. Тим більше, що на це потребувалися значні кошти, людські ресурси і... дніпровська вода (якраз у 1954 р. була збудована Каховська ГЕС, між іншим, з метою водопостачання Північного Криму, при цьому після зведення греблі води затопили пам'ятні для українців місця, зокре­ма Запорізьку Січ; отже, потребувалася хоч якась компенсація). Натомість 1954 р. всі зу­силля росіян були спрямовані на освоєння цілинних казахстанських земель. Тобто, саме економічний чинник зважив на рішенні М.С.Хру­щова «віддати» Крим Україні, хоча насправді цей крок означав відновлення історичної спра­ведливості — руські (українські) поселення в Криму відомі ще з IX ст., а Тмутараканське кня­зівство (територія сучасної Керчі і прилеглих земель) було інтегральною частиною давньої Руської держави з центром у Києві.

Суддя: У 1953—1954 рр. були переглянуті всі основні політичні справи післявоєнного часу, зв'язані з незаконними репресіями ста­лінського режиму. Але Хрущов не наважився піти на перегляд політичних процесів 1930-х рр., адже він сам мав відношення безпосеред­ньо до політичних репресій, в тому числі до трагічної долі Бухаріна і Рикова. Але в окремих персональних випадках реабілітація заче­пила і в правовому, і в партійному відношенні діячів: Постишева, Чубаря, Косарева, Гамарника, Тухачевського. У 1955 р. були переглянуті

справи Косіора, Рудзутака, Ейхе. їх імена назвав Хру­щов у своїй до­повіді на XXз'їзді КПРС.

З початку 1954 р. і до XXз'їзду КПРС (1956 р.) Військовою ко­легією Верховно­го Суду СРСР були реабіліто­вані 7679 чоловік, багато з яких по­смертно. Із тю­рем і таборів вий­шли десятки ти­сяч людей. Комі­тет партійного контролю при ЦК КПРС реабілітував 5456 ко­муністів, необґрунтовано виключених із партії. Важливим кроком на шляху утвердження пра­вової законності було притягнення до кримі­нальної відповідальності і працівників НКВС, що були продовжувачами «справи Берії». Серед них — колишній міністр Абакумов, начальник слідчої частини з особливо важливих справ Ле­онов, його замісники Лихачов і Комаров. їх за­судили до вищої міри покарання — розстрілу. Процес оздоровлення, оновлення охопив всю країну.

Прокурор: Але розвиток подій пішов таким шляхом, що вимагало розкриття культу особи Сталіна. Сталінське оточення не могло на це піти — міф про «великого вождя» народів, ве­ликого продовжувача справи Леніна все ще був живий.

У грудні 1954 широко відмічалось його 75-річчя. У «Правді» відкрилась спеціальна рубри­ка, в якій з'явились статті «Й.В. Сталін — видат­ний теоретик марксизму», «Сталін — великий продовжувач справи Леніна» та інші.

Складалася вкрай суперечлива ситуація, що вела до серйозних політичних ускладнень, вона повинна була бути розв'язана.

Секретар: Слово надається студенту-експерту.

Студент-експерт: Потрібно віддати належне Хрущову в справі арешту Берії на липневому Пленумі ЦК КПРС в 1953 р., а розстріляний 23 грудня 1953 р. як «ворог народу». З цього часу розпочинається демократизація суспіль­ства.

Але повна демократизація суспільства була неможлива без розкриття культу Сталіна. На багатьох делегатів доповідь Хрущова на XXз'їзді КПРС у лютому 1956 р. «Про культ осо­би і його наслідки» зробила такий вплив, як бомба, що розірвалась. Делегатам було роз­дано і ленінський «Лист до з'їзду». Особливе значення мало розкриття сталінської форму­ли «ворог народу». В доповіді дана, в основ­ному, стара оцінка ідейно-політичної бороть­би в партії і ролі в ній Сталіна. Заслуга Хру­щова в тому, що він поставив перед партією питання про неправомірність і недопустимість репресивної розправи з ідейними противни­ками. Роль Сталіна в створенні режиму полі­тичного терору в доповіді розкрита в дос­татній мірі. Але пряма участь в політичному терорі соратників Сталіна і справжні масшта­би репресій залишились «за кадром». Це мож­на зрозуміти, адже М.С.Хрущов не був готовий до опору з боку більшості членів Президії ЦК, тим більше, що і сам належав до цієї більшості. Пізніше доповідь критикували за недостат­ню глибину і широту, відсутність теоретично­го аналізу. Але в умовах, в яких готувалась до­повідь, не можна було зробити більше. Адже ніхто, крім Хрущова, не пішов би на такий крок. Він виявився єдиною людиною у складі пар­тійного керівництва, здатною сміливо поста­вити на з'їзді питання про засудження поми­лок і злочинів Сталіна.

Здивовані делегати і небагаточисленні гості мовчки слухали цю доповідь. Дехто відчув себе погано, і їх винесли на носилках.

Хрущов говорив про масові незаконні ре­пресії, санкціоновані Сталіним, про жорстокі до­пити, яким піддавались заарештовані, в тому числі і недавні члени Політбюро, про їх перед­смертні листи і заяви. Хрущов говорив про конфлікт між Леніним і Сталіним в останні роки життя Леніна і про пропозиції останнього змінити Сталіна з поста Генерального секре­таря. Хрущов говорив про загадкове вбивство С.М.Кірова і про можливість причетності Ста­ліна до цього вбивства. Хрущов говорив про грубі прорахунки Сталіна у передвоєнний пе­ріод, про його розгубленість в перші дні війни і фактичне дезертирство зі своїх постів в ці дні. На Сталіна він переклав відповідальність за поразки Червоної Армії 1941—1942 і окупа­цію величезних територій Радянського Союзу. Сталін знищив перед війною більш як 2/3 скла­ду ЦК і більш як половину делегатів XVII з'їзду ВКП (б). В останні роки життя Сталін готував­ся до нових репресій і фактично усунув від участі в керівництві партєю Молотова, Мікояна, Ворошилова і Кагановича. На Сталіна Хрущов покладав відповідальність і за глибоку кризу в сільському господарстві, за грубі прорахунки у зовнішній політиці СРСР. Розповів, що Сталін сам сприяв культу своєї особи, фальсифікував історію партії і вписував у автобіографію цілі сторінки, що возвеличувало вождя.

Прокурор: Як же ви, Микито Сергійовичу, ризикнули виступити з подібною доповіддю про культ особи? Так сміливо, емоційно і так необдумано? Звідки така мужність і така впев­неність в кінцевому успіху? Адже Ви постави­ли на карту свою особисту владу і навіть жит­тя в ім'я вищих суспільних цілей?

Хрущов: Мене про це часто питали. Скільки років ми вірили цій людині. Піднімали його. Створювали культ. І ось такий ризик. Але коли мене вибрали Першим, я повинен сказати прав­ду. Сказати правду, чого б це не коштувало і як би не ризикував. Ще Ленін нас вчив, що партія, яка не боїться говорити правду, ніколи не загине. Ми винесли уроки із минулого і хотіли, щоб такі уроки винесли і інші братні партії, коли наша загальна перемога буде за­безпечена.

Секретар: Слова просить адвокат.

Адвокат: Але справа не тільки в почутті обов'язку. Мені доводилось не раз слухати спогади Хрущова про Сталіна. Це були роз-думи-монологи, ніби розмова із самим собою, зі своєю совістю. Він був глибоко травмова­ний сталінізмом. Тут змішалось все: і містич­ний страх перед Сталіним, здатним за один неправильний крок, жест, погляд знищити лю­дину, і жах за невинно пролиту кров. Тут були і почуття особистої вини, і нагромаджений де­сятиліттями протест, який рвався назовні, як пар із котла.

Прокурор: Розкриття культу особи Сталі­на не зміцнило авторитет КПРС, не сприяло розвитку світового комуністичного руху. XXз'їзд завдав серйозний удар не тільки по ав­торитету Сталіна. У західних партіях багато ко­муністів виходило з їхніх рядів. Противники комуністичного руху тріумфували. Все те, про що вони раніше писали, знаходить сьогодні підтвердження. Це викликало серйозну кризу в світовому комуністичному русі. І вже у квітні-травні 1956 спробам поглибити критику куль­ту Сталіна було покладено край. Почались пе­реслідування і виключення з партії тих, хто це робив. ЗО червня 1956 року ЦК КПРС прийняв постанову «Про переборення культу особи і його наслідків», яку надрукували всі газети. Ця постанова була кроком назад у порівнянні з доповіддю Хрущова на XXз'їзді. І сам Хру­щов в низці своїх виступів тепер говорив, що «Сталін — це великий революціонер і вели­кий марксист-ленінець, і партія не дозволить віддати ім'я Сталіна ворогам комунізму».

Попередній порядок реабілітації відміняв­ся. Процес відновлення доброго імені репре­сованих, зняття з них надуманих обвинувачень уповільнився. Реабілітація розстріляних і по­мерлих проводилась тільки за заявою родичів чи друзів. Не були реабілітовані Бухарін, Риков, Зінов'єв, Радек, Каменєв, П'ятаков, Шляпни-ков, Рязанов і десятки інших видатних діячів, ак­тивних учасників революції і громадянської війни. Багато заяв проти слідчих НКВС зали­шились без наслідків. Сам Хрущов відповідав, що партія не може влаштовувати «Варфо­ломіївські ночі»: якщо притягати до відповідаль­ності всіх, хто прямо чи безпосередньо брав участь в злочинах Сталіна, то прийдеться відпра­вити в тюрму більше людей, ніж при реабілі­тації.

Точно і коротко про це написав анонімний поет:

«Без траурн ы х флагов на башнях казённых,

Без поминальных свечей и речей,

Россия простила невинно казнённых,

Казнённых простила и их палачей».

Студент-експерт: Рік XXз'їзду був надзви­чайно складним в галузі зовнішньої політики СРСР. Стались перші тріщини у відносинах СРСР з Китаєм. Підтримка Єгипту у війні з Ізраїлем, викликану націоналізацією арабською країною Суецького каналу, посилила напру­женість на Близькому Сході, погіршились відносини з Англією та Францією.

Розкриття злочинів Сталіна викликало кризу в деяких країнах народної демократії: Польщі (розстріл робітничої демонстрації у Познані) і особливо в Угорщині. Попереднє партійне керівництво тут просто розпалось, втративши довіру народу. Командування армії втратило контроль над збройними силами, а органи безпеки перестали функціонувати. Політичне бродіння в країні переросло в національно-де­мократичну революцію, яка швидко перерос­тала в антисоціалістичну. В Угорщину повер­тались десятки тисяч недавніх політичних емі­грантів, кордони країни були фактично відкриті. Радянські війська покинули Буда­пешт, хоч в Угорщині залишились. В місті по­чались вбивства колишніх працівників органів безпеки і розправи над окремими партійни­ми функціонерами. Були розгромлені устано­ви комуністичної партії; комуністи, що захища­ли будинок міському партії, загинули.

Ні Хрущов, ні інші радянські діячі не мали чіткої думки, що робити. На території Угорщи­ни знаходились Суслов, Мікоян, Жуков. В Бу­дапешті посольство СРСР очолював Ю. Андропов. Через кордон в Угорщину перекида­лись нові радянські дивізії. Врешті решт, Хру­щов прийняв рішення про необхідність зброй­ного втручання. Натомість угорський лідер Імре Надь заявив про вихід Угорщини з Варшавсь­кого Договору, про нейтралітет країни. З 23 по ЗО вересня 1956 в Угорщину було перекинуто 5 радянських дивізій, та в операції «Вихор» (ко­дова назва вторгнення в Угорщину) брали участь вже 2 армії в складі 9 дивізій та особ­ливий корпус у складі 3 дивізій. Були залу­чені повітрянодесантні частини. На світанку 4 листопада 1956 радянські війська за наказом маршала Конєва розпочали виконання постав­леного завдання: «допомогти зламати опір за­колотників, відновити законну владу та уряд країни».

Всього було задіяно близько 60 тис. ра­дянських солдатів та офіцерів. Війська пере­кидались в спішному порядку з Одеського та Прикарпатського округів, частина із складу угруповання генерала А.П. Гетьмана, що дис­локувалося в Румунії.

Угорські підрозділи майже не виявляли організованого опору. Бої з повстанцями (15 тис. чол.) відрізнялись запеклістю. Загинуло до 4 тис. угорців. За 7—9 днів опір був злама­ний. Ціна перемоги для радянських військ не мала значення — в боях загинуло 669 радянсь­ких солдатів і офіцерів, 1450 було поранено. Почались арешти. На 15 листопада радянсь­кими органами держбезпеки було заарешто­вано 1372 чол., велика кількість повстанців роз­зброєна. Комуністичний режим було віднов­лено.

Секретар суду: Слово студенту-експерту.

Студент-експерт: Після кількох років розряд­ки міжнародної напруженості (у IIполовині 1950-х років — на початку 60-х років) відноси­ни між СРСР і США знову по­чали погіршу­ватись, голов­ним чином в зв'язку з ситу­ації в Карибсь­кому басейні. США ще у 1960 році розірвали дипломатичні і торговельні відносини з Кубою, готували тає­мно інтервенцію на Кубу. Вона розпочалась в день народження Хрущова — 17 квітня 1961 р. Але інтервенція не вдалася. До 20 квітня сили вторгнення зазнали пораз­ки. Це привело до зближен­ня СРСР і Куби. СРСР по­дав допомогу кубинській армії.

В липні 1962 р. СРСР на прохання Фіделя Кастро розмістив на Кубі ракети середнього радіусу дії з ядерними боєзарядами і бомбардувальники, здатні нести ці боєзаряди.

Американська розвідка про це дізналась, США про­вели біля берегів Куби ма­неври (45 кораблів і 10 тис. морських піхотинців), збільшили число розві­дувальних польотів. Ра­кети були сфотографо­вані. СРСР при цьому не порушував норми міжнародного права, ос­кільки Куба була суве­ренною державою. США створили військові бази поблизу радянських кордонів на території Ту­реччини, Японії, Норвегії, Ірану, Італії, ФРН, де теж була розміщена ядерна зброя. США оголосили повну блокаду Куби. В Карибському регіоні згромадилась армада із 180 воєнних кораблів, які були в стані підвищеної готовності. На Фло­риді знаходилось 6 дивізій, додаткові війська перекидались на воєнну базу Гуантанамо на Кубі. 22 жовтня 1962 р. президент США Кеннеді виступив по радіо, оголосивши про бло­каду Куби і її причини. Радянська розвідка до­повіла про військові приготування США.

24 жовтня був оголошений протест проти блокади Куби з боку СРСР. На Кубі проводи­лась загальна мобілізація. Два радянські ко­раблі наблизились до лінії блокади за 500 миль від Куби. їх прикривав підводний човен. Хру­щов не хотів ризикувати, запропонувавши Кеннеді зустріч. Один із американських літаків був збитий. 26 жовтня Кеннеді віддав наказ про підготовку вторгнення на Кубу. Хрущов напи­сав ще одного листа, в якому просив проявити витримку, «щоб не почалась війна». Тепер уже

Микита Сергійович не відкидав факт присут­ності на Кубі радянсь­ких ракет. Американська блокада не мала сен­су, бо зброя уже була доставлена на Кубу.

Хрущов запропонував зняти блокаду і не втор­гатися на Кубу, натомість СРСР тоді забере і зни­щить зброю на Кубі. Ця пропозиція виявилась компромісом, що влаштовував обидві сторони.

Хрущов дозволив аме­риканським експертам оглянути радянські ко­раблі, перерахувати в трюмах на них ракети. За цю кризу в однаковій мірі відповідають і американські, і радянські керівники. Водно­час і Хрущов, і Кеннеді проявили у вирішаль­ний час розумну стриманість, зберегли конт­роль над плином подій і не дозволили спалаху конфронтації перерости у війну. Піднявся авторитет Кеннеді, а в СРСР — Хрущова, який зумів своєчасно зупинитись і по­ступитись. Разом з тим, світу після­воєнний період ще ніколи не був так близько до пропасті світової війни.

Секретар суду: Слово свідку подій.

Студент-експерт: Найважливіше значення мали реформи Хрущова у промисловості. В липні 1955 відбувся Пленум ЦК КПРС, присвя­чений НТП. Були прийняті рішення про при­скорення впровадження досягнень науки і тех­ніки в виробництво. Відбулись певні зрушення. Якщо в 1951-55 р. щорічно створювалося в се­редньому 869 зразків нової техніки, то в цілому в 1950-і рр. - 2580. Але НТР знайшла в СРСР своє місце. Хоча пе­реважно — у військовому вироб­ництві та впрова­дження ядерної зброї і ракетної тех­ніки, в освоєнні кос­мосу. СРСР 4 жовт­ня 1957 р. вивів на

навколоземну орбіту перший у світі штучний супутник Землі. 12 квітня 1961 р. відбувся пер­ший в історії людства пілотований політ. Пер­шою людиною-космонавтом став Ю. О. Гагарін. Вражаючим було і введення в експлуатацію льодоколу «Ленін» з ядерною силовою уста­новкою.

У 1957 р. була здійснена спроба реформи управління економікою, спрямована на обме­ження абсолютної влади величезного центра­лізованого бюрократичного апарату. Скасову­вались міністерства, і функції управління пере­давались до створюваних в регіонах радянсь­ких народних господарств (раднаргоспів). Ро­бота промисловості пожвавлювалась. Однак до заводів і фабрик, а тим більше до конкретних робітників реформа не дійшла, втім, це і не пе­редбачалось. Натомість М.С.Хрущов виношу­вав ще більш грандіозні плани переоблаштування країни і на XXII з'їзді КПРС у жовтні 1961 р. партія взяла курс на перехід до без­посередньої побудови комунізму. Створення матеріально-технічної бази комунізму плану­валось зробити за 20 років. Проголошувався «найважливіший» принцип КПРС: «Все в ім'я людини, все для блага людини».

Саме на шляхах нарощування традиційних галузей промисловості керівництво СРСР спо­дівалося «наздогнати і перегнати» капіталізм. Але це був хибний курс. НТР потребувала но­вих технологій, які не передбачали великої кількості металу. Але такі технології в Союзі не розроблялися. Втім, у середині 1960-х рр. в УРСР з'явилася нова галузь в промисловості — автомобілебудування (Запоріжжя). Розпочав­ся випуск найбільших у світі суховантажних суден і риболо­вецьких траулерів у Миколаєві. Було налагоджено ви­пуск нових типів пасажирських і транспортних літаків високогокласу, реактивних повітряних лайнерів ТУ-104. Почався випуск серійного виробництва 5,2 тис. нових зразків машин, приладів і обладнання. За се­мирічку 1959—65 рр. виробництво

нових засобів автоматизації збільшилося у 4,2 р. Але всього цього було замало. Як і раніше, в Україні найрозвинутішими галузями промис­ловості залишались чорна металургія, вугледобування та електроенергетика. Дніпро став перетворюватися у справжню енергетичну ар­терію України. Металург, шахтар, будівельник посіли місце героїв кінофільмів, газетних на­рисів, навіть пісень.

Студент-експерт: Певний час після XXз'їзду КПРС в результаті вжитих заходів сільське гос­подарство республіки розвивалося досить ус­пішно. Це сталося внаслідок зміцнення мате­ріально-технічної бази колгоспів, радгоспів, де­якого розширення сфери товарно-грошових відносин. Заготівлі сільськогосподарської про­дукції змінились закупівлями. Зросли закупі­вельні ціни на зернові у 7 р. У 1957 р. Хрущов висунув утопічне завдання: «Найближчими ро­ками наздогнати США по виробництву м'яса, молока й масла на душу населення». Семи­річка планувала приріст обсягу валової сільськогосподарської продукції на 70%. Але на село коштів не вистачало, все йшло на роз­виток промисловості, на оборону. Основна надія покладалась на адміністративно-командні ме­тоди, що давали максимальні результати за мінімальні затрати. У роки семирічки тривало укрупнення колгоспів, безліч дрібних сіл і ху­торів були оголошені «неперспективними». В 1965 р. в Україні існувало 9,5 тис. колгоспів проти 13 тис. у 1950 р.

За вказівками зверху «вдосконалювалась» і вся система землеробства, що підтримувала мінімальну родючість землі в умовах дефіциту міндобрив і вологи в ґрунті, селяни навіть відмовились від парів. В 1959 р. після офіційного візиту М. Хрущова до США на полях у широких масштабах стала впроваджуватись ку­курудза, котра швидко витіснила традиційні сільськогосподарські культури. Це були при­мусові заходи.

З 1958 по 1963 посівні площі, зайняті куку­рудзою, зросли більш як удвічі, а валовий збір — у 1,3 р. Врожайність, втім, залишалась не­змінною — 25-28 ц/га. Впровадження кукуру­дзи призвело до порушення сівозмін, структу­ри ґрунтів, знизилась врожайність зернових. Становище у сільському господарстві усклад­нив неврожай 1963 р., хоч голоду вдалось уник­нути. Отже, ні цілина, ні кукурудза не розв'язали проблем у сільському господарстві. З 1958 по 1964 рр. обсяг валової продукції колгоспів і радгоспів збільшився тільки на 3%. Держава у 1963 р. змушена була купувати хліб за кордо­ном — в Австралії, Канаді.

Секретар суду: Слово надається свідкові...

Свідок: Починаючи з 1959 р., рівень життя народу погіршується. Почастішали збої в сис­темі постачання продуктами харчування, гос­тро відчувається дефіцит промислових товарів, особливо негативний вплив мала грошова ре­форма 1961 р., внаслідок якої зросли ціни. Впав добробут населення. Усе це — результат «хрущовських» реформ.

Секретар суду: Суттєві зміни в житті на­селення відбулися, зокрема, істотне підвищен­ня зарплат: з 642 у 1950 році до 806 крб. Замість оплати праці колгоспникам у 1960 році один раз на рік було введено щомісячне, по­декуди поквартальне грошове і натуральне авансування. Грошова оплата колгоспників зросла в чотири рази. У 1956 р. на 80% було збільшено розміри пенсії — максимальна ста­новила 1200 крб, мінімальна — 300 крб. У 1964 році почали виплачувати пенсії колгоспникам — мінімальна складала 12 крб. У 1956 р. було ліквідовано кримінальну відповідальність ро­бітників і службовців за самовільне залишення підприємств, ліквідовано «радянське кріпосне право», селяни отримали паспорти, вільно пе­ресувались у межах держави, виїжджали на навчання чи на роботу до міст.

Високими темпами розвивалось житлове будівництво. Впроваджувався залізобетон. У 1951—58 рр. в УРСР було збудовано майже два мільйона квартир загальною площею 85,7 мільйона кв. м., а в 1958—1965 рр. — ще близь­ко 60 млн. кв.м. житла (так звані «хрущовки»). Таких темпів Україна ще не знала.

Однак після 1961 р. вартість карбованця підвищилась в 10 разів, в обіг були випущені нові гроші. Але ціни на колгоспних ринках знач­но зросли. їх підняла і державна торгівля. Гро­шова реформа 1961 р. негативно позначила­ся на життєвому рівні населення.

Після прийняття програми комуністичного будівництва розгорнулася боротьба за «нові виробничі відносини» на селі. Відновилася ата­ка на присадибні ділянки, а селяни змушені були здавати в колгоспи особисту худобу. З 1958 по 1962 рр. кількість корів на селянських подвір'ях скоротилась з 22 млн. до 10 млн. голів. Селяни втомилися від безупинних ек­спериментів. Почався масовий від'їзд в міста молоді. Різко впав приріст валової продукції господарств — в три рази в грошовому вира­женні. Помітно скоротилися поголів'я худоби та надої молока. Вперше після 1947 року з'я­вились картки — талони на хліб. Вперше в історії довелося купувати хліб за кордоном. З того часу це робилось щорічно у всезростаючих розмірах.

Суддя: Незважаючи на успіхи науки, Хру­щова звинувачують у розриві із значною час­тиною інтелігенції, репресіях проти шістдесят­ників, дисидентів.

Студент-експерт: Необережність і непослі­довність Хрущова і його оточення в здійсненні економічних реформ несприятливо позначилось на стані народної освіти. Згубно вплинула на національну культуру русифікація України, яка проводилася під гаслами «інтернаціоналізму», «зближення і злиття націй». Хрущов був пере­конаний, що без впровадження в усі сфери життя союзних республік російської мови і культури комунізм не можливий.

«Залишковий принцип» забезпечення соці­ально-культурної сфери особливо гостро відчу­вався в Україні.

У грудні 1958 р. було прийнято закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про по­дальший розвиток системи народної освіти в СРСР». У квітні 1959 року відповідний закон прийнято в Україні. Це була структурна пере­будова загальноосвітньої школи, введення восьмирічного всеобучу, перетворення деся­тирічних шкіл на одинадцятирічні, створення матеріальної бази для оволодіння учнями од­нією з масових професій, зміна мовного режи­му.

Але у школах існували серйозні труднощі, не вистачало кваліфікованих кадрів, розшару­валась мережа заочної освіти. На перший план висунулась політехнізація школи, зміцнення її зв'язку з виробництвом. З цією метою у шко­лах створювались виробничі бригади.

Однак хронічна нестача коштів, матеріаль­но-технічних засобів не дозволила реалізува­ти норми закону.

У літературу і мистецтво приходить блис­куче, талановите покоління шістдесятників як прояв опору політично різних соціальних верств населення існуючому режимові. Багато з них зазнали переслідувань: Е.Сверстюк, І. Світличний, Л. Костенко, М.Вінграновський, І. Драч,О. Довженко тощо.

Влада намагалась втримати будь-що на­род під контролем і проводити дестабілізацію тільки у визначених межах. Це викликало опір і прояви дисидентства (рух незгодних з режи­мом). Проти останніх були застосовані полі­тичні репресії — за ст. 62 — «антирадянська агітація і пропаганда». Серед них — активісти Української робітничої селянської спілки (1959—1961), керованої Л. Лук'яненком, який був засуджений до страти, що замінили п'ятнадця­тирічним ув'язненням та десятирічним заслан­ням. В такий спосіб М.С.Хрущов порвав зв'яз­ки з інтелігенцією і налаштував проти себе її частину. Це готувало його падіння.

Секретар: Слово надається свідку.

Студент-експерт: В квітні 1964 р. відміча­лось 70-річчя з дня народження М.С. Хрущова. Йому було присвоєно звання Героя Радянсь­кого Союзу, вручена четверта Золота Зірка. Вручаючи нагороду, Голова Президії Верхов­ної Ради СРСР Л.І. Брежнєв, звертаючись до Хрущова, сказав: «Радянські люди завжди вдячні вам за те, що ставши біля керма партії, Ви про­явили мужню ініціативу в розкритті культу осо­би Сталіна і очолили велику роботу по усунен­ню шкідливих наслідків в різних галузях життя. Ви відродили ленінські норми партійного і гро­мадського життя, відродили безсмертний дух Леніна у всій його чистоті і правдивості». Сла­вослів'я вилилось із вуст членів президії, сек­ретаріату ЦК КПРС. Так поступово складався культ самого Хрущова. До 70-річного ювілею Хрущова Політвидав випустив останній, вось­мий том зібрання промов і документів Хрущо­ва.

І ось жовтневий Пленум 1964 року. За де­в'ять місяців 1964 року він 135 днів провів у поїздках. Намічена ним перебудова вела до дальшої дезорганізації народного господар­ства. Наростала напруженість відносин Хру­щова з керівними кадрами. Він був винен в тому сам, відкрито відкладаючи колективність, вважаючи, що у нього немає гідних соратників, до думки яких треба прислухатись. Нетерпи­мою була і його зовнішня поведінка. Нарос­тав волюнтаризм в політиці і суб'єктивізм в керівництві. Ввечері 12 жовтня 1964 р. Л.І.Брежнєв подзвонив на дачу в Піцунду, де Хрущов був на відпочинку, і від імені Президії ЦК наполегливо його попрохав перервати відпустку і приїхати в Москву: розглядається питання, пов'язане з восьмою п'ятирічкою і листопадовим Пленумом ЦК по сільському гос­подарству.

У другій половині дня 13 жовтня Хрущов разом із Мікояном прилетіли в Москву, прямо пішли в Кремль. На за­сіданні Пре­зидії ЦК висту­пили всі члени і кандидати, секретарі ЦК КПРС. Дії, стиль і методи керів­ництва Хрущо­ва піддались гострій і сер­йозній критиці. Спочатку Хрущов почав виправдовуватись, не визнавав помилок. Але далі зрозумів, що йому не встояти. Йому надали останнє слово.

Секретар: Останнє слово Хрущову.

Хрущов: «Ви тут багато говорили про мої нега­тивні якості і дії, і про позитивні теж, за це вам спа­сибі. Я з вами боротись не збираюсь, і не можу. Я ра­зом з вами боровся з антипартійною групою у 1957 році. Вашу чесність я оцінюю. Я по-різному відносив­ся до вас і вибачаюсь за грубість, яку допускав. Вибач­те мені за це.

Я багато не пам'ятаю, про що тут говорили, але головна моя помилка в тому, що я проявив слабість і не бачив помилок. Я намагався не мати два пости, але ви ж їх самі мені дали. Моя помилка в тому, що я не поста­вив це питання на ХХІІ з'їзді КПРС. Але щодо Академії наук СРСР, то я визнаю, що допустив щодо неї по­милку, в чому вибачаюсь.

Тут багато говорили про кукуру­дзу, але майте на увазі, що кукуру­дзою і надалі прийдеться вам займа­тися.

Про Суецьку кризу. Так, я був ініціатором. Гордився і горджусь цим. Карибська криза. Це питання ми розглядали не раз і все відкладали.

Берлінська криза. Визнаю, що я допустив помилку, але разом з тим горджусь тим, що все так добре було зроблено і так добре закінчилось.

Щодо поділу обкомів партії на промислові і сільські. Я вважав і вва­жаю, що рішення про це було прий­нято правильно.

Я розумію, що мене, моєї пер­сони уже нема, але я на вашому місці зразу мою персону не відкидав би... Я не прошу у вас милостині. Виходячи зі сцени, повторюю: боротися з вами не збираюся і чернити не буду, бо ми з вами однодумці. Я тепер пе­реживаю і радію, що настав період, коли члени Пре­зидії ЦК почали контролювати діяльність Першого секретаря ЦК і говорити повним голосом.

Хіба я культ? Ви мене облили брудом, а я кажу: «Правильно». Хіба це культ? Сьогоднішнє засідання Президії ЦК — це перемога партії. Я думав, що мені треба піти. Я сам бачу, що не справлюсь із справою, ні з ким із вас не зустрічаюсь. Я відірвався від вас. Ви мене сьогодні чудово за це критикували, а я і сам переживав за це.

Я в кістки і більярд ніколи не грав. Я завжди був на роботі. Я дякую за надану можливість мені піти у відставку. Життя мені більше не потрібне. Прошу вас, напишіть за мене заяву, а я її підпишу. Я готувався зробити це в ім'я інтересів партії. Я 46 років був у партії. Може, ви надасте якусь почесну посаду, але я вас про це не прошу. Де мені жити — вирішуйте самі. Я готовий виїхати куди завгодно. Ще раз спасибі вам за спільну роботу на протязі ряду років і за вашу го­товність дати мені можливість піти у відставку».

Суддя: Суд засуджує стиль і методи керів­ництва М.С. Хрущова, прояви культу особи, виз­нає неможливим залишення його на посадах Першого секретаря ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР.

На ці посади Пленум ЦК КПРС рекомендує Л.І.Брежнєва (І секретар ЦК КПРС) і О.М.Косигіна (Голова Ради Міністрів СРСР).

Виділити М.С. Хрущову персональну пен­сію — 400 крб. на місяць, машину ЗІЛ з приват­ним номером. Він має право користуватись ме­дичною допомогою Кремлівської лікарні і спе­ціальним квитком. Крім дачі, зберегти за ним квартиру на Арбаті.

Викладач: Відставка М.С.Хру­щова знаменувала завершен­ня цілого періоду в житті краї­ни. Хрущов увійшов в історію як діяч, що в складний час відва­жився сказати правду про сталінські злочини і взяв курс на оновлення, олюднення соці­алізму. Але підвела його тра­диційна, вихована в сталінські роки вождистська психологія, неготовність серйозно сприй­мати колективне керівництво. Борець з культом особи, сам ви­явився його жертвою, не витри­мав іспиту владою, покладався на все ті ж вольові методи ке­рівництва.

11.09.1971 р. про смерть пенсіонера М. Хрущова деяким центральним газетам дозволи­ли надрукувати дрібним шриф­том коротенькі повідомлення на останніх сторінках. На його мо­гилі стоїть виконаний скульп­тором Е. Нєізвєстним пам'ят­ник: бронзова голова М. Хрущова на тлі чор­но-білого муру. Контраст кольорів символізує протиріччя і парадокс як хрущовської ери, так і самого колишнього Першого секретаря ЦК КПРС.

Підсумок заняття.

Оголошення оцінок, тим, хто були «дійовими особами». У решти студентів — перевірка виконан­ня проблемних завдань уроку.