Реферат: Культ давних славянских богов Рода и Рожениц

Міністерство освіти і науки Украіни

Дніпропетровський Національний Університет

Факультет украінськоі філології

та мистецтвознавства

Реферат

зі вступу

до слов ’ янської філології

на тему:

Культ Роду і Рожаниць

Виконала

м.Дніпропетровськ

2003

Світлий ірій вважався в древніх слов'ян джерелом усілякого життя, прабатьківщиною рослин, птиць та звірів. Були й Боги, особливі «відповідальні» за процвітання і приплід усього живого в природі, а також за збільшення роду людського, за шлюб й кохання між людьми. Це — Рід та Рожаниці, які згадуються в древньорусській літературі. Учені давно ведуть суперечки про те, наскільки важливу роль відводили слов'яни Богові на ім'я Рід. Деякі стверджують, що це дрібне «сімейне» Божество на зразок Домовика. Інші, навпаки, вважають Рода одним з найважливіших верховних богів, приймавших участь у творенні Всесвіту: згідно віруванням древніх словян, саме він посилає з небес на Землю душі людей, коли народжуються діти. Крім того, дослідники пропонують брати до уваги, скільки найважливіших слів походить від кореня «рід», співзвучного імені цього Бога: РОДня, вРОЖай (а що може бути найголовнішим для древньої людини!), РОДина, природа. І навіть родинне йому англійське слово «гео.», що означає «червоний».У докладних словниках російської мови (наприклад, у тім, що наприкінці XIX століття складено В. И. Далем) перелік цих слів з поясненням змісту займає не одну сторінку.

Про Богинь Рожениць говорять звичайно в множині . У древніх рукописах про них сказано коротко, лише згадані хліб, мед і сир, що приносили їм у жертву. Утім, рукописи були складені діячами православ'я з метою відвернути недавніх язичників від шанування колишніх святинь, так що в них важко знайти докладні і точні описи. Через убогість цих зведень деякі дослідники минулих років звикли бачити в Рожаницях численні, безликі Божества жіновий статі, що допомагали в різних жіночих турботах і роботах, а також при народженні дітей. Однак сучасні вчені, обробивши великий археологічний, етнографічний, мовознавчий матеріал, звернувшись до зведень, що стосується сусідніх народів, прийшли до висновку, що Рожаниць було дві: Матір і Дочка (Донька).

Рожаниця-Мать зв'язувалася слов'янами з періодом літньої родючості, коли дозріває, тяжчає, наливається врожай. Цьому цілком відповідає образ зрілого материнства: згадаємо — плодоносну Осінь художники звичайно зображують літньою жінкою, доброю і повнотілою. Це поважна господарка будинку, мати численного сімейства. Древні слов'яни дали їй ім'я Лада (або Ладу), і з ним пов'язано, мабуть, не менше слів і понять, чим з Родом. Усі вони мають відношення до встановлення порядку: «ЛАДити», «наЛАГоджувати» і так далі. Порядок при цьому мислився в першу чергу сімейний: «Лада», «Ладо» — ласкаве звертання до улюбленого чоловіка, чи чоловіка до дружини. «ЛАДини» — весільна змова. Болгарське «ЛАДуванье» — гадання про наречених.

Але сфера діяльності Лади аж ніяк не обмежується будинком. Деякі дослідники визнають Велику Ладу матір'ю дванадцяти місяців, на які поділяється рік. Але ж місяці, як ми знаємо, зв'язані з дванадцятьма сузір'ями Зодіаку, що, відповідно до астрологічної науки, впливають на людську долю!.. Таким чином, наприклад, Скорпіон і Стрілець — надбання не тільки закордонної (неслов'янської) культури, як ми звикли вважати. А Лада з'являється перед нами не просто Богинею літа, домашнього затишку і материнства, вона зв'язана ще і з загальним космічним законом. От вам і «примітивний», «варварський» культ!

...Усім, хто слухав оперу Н. А. Римского-Корсакова «Снігурка», напевно запам'ятався один з персонажів, юнак Лель. Опера оперою, але насправді, як пишуть учені, у древніх слов'ян була Богиня на ім'я Леля — дочка Лади, молодша Рожаница. Вдумаємося: недарма дитячу ЛЮЛЬку часто називають «коЛИСкою», ніжне, дбайливе відношення до дитини передають словом «плЛЕКати». Птах, що нібито приносить дітей, — «ЛЕЛЕка». А саме дитя і зараз іноді називають ласкаво «ЛЯЛЕчкой». Так народилася слов'янська Леля — Богиня трепетних весняних паростків, перших квітів, юної жіночності. Слов'яни вважали, саме Леля піклується про сходи, що ледь проклюнулися — майбутній врожай. Лелю-Весну урочисто «закликали» — запрошували в гості, виходили зустрічати її з подарунками і частуванням. А колись запитували дозволу в Матері Лади: чи відпустить дочка?

Свято Рожаниць справляли навесні — 22-23 квітня. У цей день приносили жертви рослинними і молочними продуктами, що урочисто, з молитвами з'їдали на священному бенкеті, а потім ніч безперервно палили багаття: величезний, на честь Лади, і довкола нього ще дванадцять поменше — по числу місяців року. Відповідно до традиції, це було жіноче і дівоче свято. Хлопці, чоловіки дивилися на нього здалеку. Що ж стосується опери "Снігурка", вона, звичайно, прекрасна як художній твір, але не як «історичне джерело». Наприклад, «берендеї», серед яких розвертається дія, історично були зовсім не слов'янами, а кочівниками-тюрками, вихідцями зі степів. І Яріла зовсім не Бог Сонця, як там печуть...

За версією Б. Рибакова, не підтримуваної багатьма іншими дослідниками, однак улюбленої неоязичницької версії, Роду і Рожаниць є другим етапом слов'янських вірувань. Віра народу в ці божества, схоже, була повсякденнана, стійка і невигубна. Згадування про цих божеств зустрічаються в багатьох давньослов'янських рукописах. До наших днів дійшла навіть календарна дата свят і бенкетів на честь Рожаниць — 8 вересня/21 вересня (та весняні свята), день Різдва Богородиці. Щоб народ визнав церковні свята, Церква примирилася з "бесівською" трапезою на честь Роду і Рожаниц. На жаль, у письмових пам'ятниках, що дійшли до нас, не розкривається сутність тодішніх представлень про Рід: питання про шанування Рода і Рожаниц — найтемніші і заплутані.

Перше згадування про Рід і Рожаниць — це "Слово святого Григорія, винайдене в толцеях про тім, како перше Погани суще языци кланялися ідолом і треби їм клали; те і нині діють" (для стислості його називають "Слово про ідолів"). Передбачається, що "Слово про ідолів" було написано на початку XII в. на кораблі, що плив по Егейському морю в Константинополь через Афіни. Російський автор користався грецьким текстом 39-го слова Григорія Богослова "На святі світла явищ господніх", що він скорочено перевів і доповнив своїми спостереженнями про російське язичество. Це добуток дуже коштовний для історії російського язичества. Особливо цікава періодизація слов'янських вірувань, приведена автором "Слова про ідолів". Якщо перелічити етапи слов'янського язичества, що згадуються там, у хронологічному порядку, то ми одержимо наступний список:

- слов'яни спочатку «клали треби» упирям і берегиням;

- під впливом середиземноморських культів, слов'яни почали ставити «трапезу» Роду і рожаницам";

- з'являється культ Перуна (був головним серед інших богів);

- по прийнятті християнства Перуна "отринули", але "отай" (таємно) молилися як безлічі богів, очолюваних Перуном, так і більш древнім — Роду і Рожаницям.

Цей перелік цікавий, насамперед, своєю самостійністю і тим, що він не пристосований ні до біблійних, ні до візантійських сказань. Автор "Слова про ідолів" приводить систему поглядів наших предків на світ, побудовану з трьох елементів: сили зла, сили добра і людей, що приносять жертви тим і іншим.

Епоха Роду поставлена в цьому списку між далекою первісністю й епохою Перуна (дружинним язичництвом феодальної держави, що зароджується,). Вона продовжувалася досить тривалий проміжок часу переходу від полювання і рибальства до землеробства і скотарства. Важливо, що автор "Слова про ідолів" вважав культ Роду однієї зі світових релігий, що деякий час панувала в Єгипеті, Вавилоні, Греції, Римі і слов'янському світі. Він зіставляє Рода з єгипетським богом Осірисом. В одному зі списків "Слова про ідолів" (Паісієвськом) є доповнення, де Рід і Рожаниці уподібнені еллінськими Артеміду й Артеміді. Однак, в античній міфології не існує бога Артеміда: єдиного чоловічого божества, близького Артеміді, — це її брат Аполлон. Отже, у пошуках аналогій Роду, автор звертається не до дрібних божеств, а до божеств найвищого рангу.

Іноді Рода вважають божеством, що втілює єдність роду, єдність нащадків одного пращура, обмежуючи його рамками однієї родини. Інколи він розглядається старшим над Рожаницями, але, знов-таки, у межах тільки однієї родини чи одного князівського будинку. Тим самим зменьшується роль центрального персонажа слов'янської міфології.

За уявленнями древніх слов'ян, з вірою в Рода і Рожаниць з'єднувалася ідея долі, приречення. Випадки, що підстерігають людину, не могли не уражати її фантазію — тим більше, що в первісному своєму стані вона цілком віддавався матері-природі, і усе, що ні траплялося з нею, пояснювала впливом добрих чи ворожих сил, що діють на неї ззовні. На думку древніх, життя, із усіма його радостями і лихами, уже наперед визначалося під час самого народженні дитини. На такий зв'язок Роду і Рожаниць із судьбою вказує народна приказка: Так йому на роді написано!

Безсумнівно, що слов'янське поняття, позначене словом Рід, містило в собі ідею родючості, врожаю (на це вказують слова з коренем "рід"). Для слов'ян, що займаються землеробством, було повністю природньо сполучити в одному понятті долю і врожай, тому що їхня доля прямо залежала від врожаю. Тому Рода треба розцінювати як дуже значне божество родючості, що велить землею.

В одному російському рукописі XVI в. говориться: "те ти не Рід седя на повітрі метає на землю купи й у тім народжуються діти". Таким чином, Рід виступає не як уособлення роду, а як сам Творець. Язичники саме Рода вважали творцем нового життя на Землі. Для того щоб народилися діти, язичеський бог повинний скидати з неба якісь "купи", що сприяють народженню. Найбільш ймовірно, що це слово означало просто дощові краплі ("грудие" - краплі, "грудие росное" — краплі роси, "градные купи" – дробинки граду). Рукопис спростовує думка язичників, що виникнення життя на землі виробляється Родом, що зрошує Землю небесними краплями, унаслідок чого народжуються діти. Тут Рід виглядає Зевсом, що зійшов до Данаї золотим дощем. Далі Рід представляється не тільки продовжувачем життя, але і творцем світу.

Коштовним свідченням про значимість Роду і Рожаниць є «Слово Ісайї пророка, витлумачено святим Іоанном Златоустом об поставляющих другу трапезу Роду і Рожаницям". Це повчання присвячене винятково культу Рода і Рожаниць. Вважається, що "Слово Ісайї пророка" створено не пізніше середини XII в., близько за часом до "Слова про ідолів". "Слово Ісайї пророка" являє собою скорочений переказ 65-й глави Книги пророка Ісайї, що входить у Біблію. Зміст створення цього добутку полягав тільки в тім, щоб обрушити усю вагу біблійних прокльонів на Рода і його двох Рожаниц.

Рід, щопрямує по небесах, розглядається як суперник біблійно-християнського Бога-Батька — творця всього сущого на Землі. Примітне згадування невідомого автора про те, що, на думку язичників, Рід "сидить на повітрі", тобто знаходиться десь на небі, у божественній сфері. Цим раз Рід зрівнюється з Ваалом, "єздящим на хмарі".

Цікаво розглянути давньоруські слова, що містять корінь "рід". Раніше вже згадувалася перша група слів, зв'язаних з поняттям споріднення і народження: РІД, наРОД, РОДичи, РІДня, батьківщина (рос. «РОДина»), наРОДжувати, приРОДа, вРОЖай. Крім названої групи слів, існують слова з цим коренем — це позначення води, водяного джерела — "РОДища", джеРЕЛа, а також і квітів, що ростуть біля води, — лілій ("РОДій").

І остання група слів, об'єднана значеннєвим поняттям: вогненне, червоне полум'яніюче, блискавкоподібне: родиа — блискавка; рдеть, рьяный – червоніти, червоний, родъ-ство — геена вогненна ("родьство огньное" — так переводили поняття пекла слов'янські перекладачі в різних містах і в різні століття), родиа — плід граната. Слова-омоніми, що позначають блискавку і плід граната, дозволяють усвідомити, про яку саме блискавку мова йде, — червоному круглому гранату подібна лише кульова блискавка. Зв'язок Роду з блискавкою і громом пояснює нам афоризм Данила Заточника: "Діти бігають роду, а господь п'яної людини".

Таким чином, Рід з'являється перед нами всеосяжним божеством Всесвіту з усіма його світами: верхнім, небесним, відкіля йде дощ і летять блискавки; середнім світом — природи і народження; і нижнім — з його "вогненним спорідненням". Тепер стає зрозумілим протиставлення Роду християнському богу, уседержителю Всесвіту. У ранніх перекладах біблійної книги Буття, у якій розповідаєтьсяся про створення світу, іменується "Родьство", а бог-творець — "рододєлатєль".

А що ж незмінні супутниці Роду — Рожаниці? Як могло вийти, що Рід, який дорівнює християнському божеству — Творцю Всесвіта, у джерелах завжди згадується з Рожаницями — божествами меншими за масштабом? Відповідь можна одержати, якщо згадати античних мойр, з якими часто зіставляють Рожаниць: адже мойри — богині долі людини – були дочками Зевса і Феміди. Зевс велів світом, а мойрі висловлювали волю богів, прядучи нитку життя, обриваючи її в призначений термін. Мойри так само відносяться до Зевса, як, наприклад, християнські ангели-хоронителі — до Саваофу. Завдяки цим зіставленням стає більш зрозумілої зв'язок Роду і Рожаниць.

Культ Рожаниць, як жіночих божеств, піклувавшихся про народження, повинний був бути багатозначним, у ньому поєднувалися і риси культу загальної плідності (людей, промислових звірів, домашньої худоби), і представлення хліборобів про богинь врожаю. Може бути, корені культу Рожаниць треба шукати в древніх віруваннях праслов'ян у сили, що оберігають — берегини. З культом рожаниць могли бути пов'язаніі міфи мисливських народів про двох небесних господарок, напівжінках-напівлосихах, що народжують всіх земних лосів і оленів на потребу людям і вовкам.

Рожаниць, мабуть, було дві. Саме дві "рожаниці"-лосиці (мати і дочка) існують у сибірських мисливських міфах, дві богині наповнюють усе трипільське землеробське мистецтво. Дві богині, мати і дочка, присутні й у грецькій міфології: Деметра і Персефона - південна пара, Літо й Артеміда — північна пара, до якої близька слов'янська пара "рожаниц" — Лади і Лелі, у свою чергу, що зближається з литовською Великою Ладою (Дидис Ладу).

Культ Рожаниць відрізнявся від інших язичницьких обрядів насамперед своєю явністю, відкритістю, урочистими бенкетами на честь богинь, частково замаскованими святами Різдва Богородиці. Російські люди, що прийняли християнство, Х1-Х11 вв. усе ще, за свідченням автора "Слова про ідолів", улаштовували трапези Роду і Рожаницам із усенародністю, що спокушає; на противагу цьому "кладение треб" іншим язичницьким богам вироблялося таємно.

В усіх християнських повчаннях проти язичництва всі слов'янські божества згадуються звичайно загальним переліком, але Рід і Рожаниці завжди виділяються особливо. До трапез на честь цих божеств автори повчань повертаються повторно. Ці язичницькі бенкети займали видне місце. Рожаничні трапези особливо тривожили церковників як самий помітний і невигубний прояв язичництва.

Календарне місце свята Рожаниць у річному циклі пояснює його значення й урочистість рожаничних бенкетів. День Різдва Богородиці для всіх східнослов'янських областей — це свято врожаю, свято завершення найголовнішого циклу землеробських робіт. Жнива закінчені, хліб — у засіках, врожай остаточно відомий. Саме цей врожайний характер свята і визначав склад страв на рожаничних трапезах: хліб, каші з різних круп, сир і хмільний мед. Аж до наших днів православна Церква на свято Різдва Богородиці робить "благословення хлібів". Таким чином, язичницька сутність свята ввійшла зрештою в церковну практику.

Ритуальні бенкети на честь Роду і Рожаниць, очевидно, відбувалися так: після збирання врожаю влаштовувалися "збори", на яких співали пісні, що гудяться церковниками, поїдали страви з продуктів землеробства і пестили по колу чаші з медом. Древнє свято Роду і Рожаниць стало "другою трапезою", яка организовувалася після церковного дня — імовірно, наступного дня – 9 вересня.

Отже, головне свято Роду і Рожаниць було суспільним осіннім святом врожаю. Удруге Рода і Рожаниць ушановували на Різдво Христово (після 25 грудня). Обоє ці приурочення до християнських свят пояснюються не тільки цілком зрозумілими і дуже древніми уявленнями про необхідність дякувати богам за врожай і про зимове сонцестояння як переломной момент зими, але і тим, що в обоїх випадках у християнській міфології діють "Рожаниці" — богині, що родять. (Існувало ще третє, весняне свято Рожаниць, як більш сприймалося як свято жінки взагалі.) У першому випадку — це Ганна, що родила Марію, а в другому — Марія, що родила Ісуса. Християнські персонажі легко злилися з древніми язичницькими Рожаницями, що і дозволило широко святкувати древнє вдячне моління під прикриттям церковних обрядів.

РІД - Сущий, Єдиний, прабатько богів і творець світу, "Уседержитель, иже единъ бесмертенъ і непогибающихъ творецъ, дуну бо людині на обличчі духъ життя, і бысть человекъ въ душю живу: те ти не Родъ, седя на вздусе, мечеть на землю купи - і въ томъ ражаются діти...", згадають, наприклад, у повчаннях проти язичества "Про натхнення святаго духу", "Слові про Ідолів", "Слово Ісайї пророка", рукопису Четьи Мінеї з давньоруського духівника. Можливо, як Стрибог, тобто стрий (старий) бог-батько згадан у "Слові об Полку Ігореве" і російських літописах, а також як бог у договорі русов Ігоря з ромеями. Гельмольд повідомляв: "Серед різноманітних божеств, яким вони присвячують полючи, лісу, прикрості і радості вони (слов'яни) визнають і єдиного бога, що панує над ними в небесах, визнають, що він усемогутній, піклується лише про справи небесних, інші боги коряться йому, виконують покладені на них обов'язку, і що вони від крові його відбуваються і кожний з них тим важливіше, ніж ближче він коштує до цього бога богів" . Таким "Богом богів" у західних слов'ян іменують Свентовита, швидше за все, це одна з головних іпостасей Роду.

"Томові речей Боян і перше приспівку, смислений, рече: "Ні хытру, ні горазду, ні пытьцю горазду Суду Божиа не минути". Було б смішно, якби онук Велесов, звертався до іншого суду, крім язичеського, Велесова чи суду Роду. Ми припускаємо, що й отут під ім'ям Бога ховається саме Рід. Рода супроводжують Рожаниці. У "Питаннях Кирика" знаходимо пам'ятнику словесності XII століття: "Аже се Роду і Рожанице крають хліби і сири і мед...", якось пов'язані з долею. Імовірно, якщо Рода іменують Судом, то Рожаниць - судиницами - а головне, з посмертним життям язичника, переродженням "чоловічого принципу" через "жіночий".

Іноді згадана тільки одна Рожаниця: "Извыкоша елени класти треби Атремиду й Артеміді, рекше Роду і Породіллі, тации ж игуптяне. Також і до словен доиде се слів, і ти начаша треби класти Роду і Рожаницам,... а се егуптяне треби кладуть Нілу й огневе, рекуще Ніл плододавецъ і раститель класом" . У світлій іпостасі Рід зіставлений з Аполлоном-Атремидом (Артемидом): "Артеми, юже нарицають Родъ" . Цікаво, що як синонім до "родъ" Срезневський проводить слово "геена, вогонь невгасимий". Рід по Срезневському протиставляється християнському Богу, тобто прирівнюється до його супротивника, Сатаневі, рівним йому по "призначенню": "Те, иже служать Богу і волю його діють, а не Роду, ні Породіллям, кумиром суєтним, а ви печете песнь бесівську Родоу і Породіллям" . Рожаницями вважають Ладу і Лелю (див. раніше), хоча жодного разу їх не іменують так. Ясно, що Рожаниці - діви життя і долі, які "з робятъ первыя волосс стригутъ і баби каші варятъ на збори рожаницамъ" , і люди ще в 13 столітті "готовающеи ражаницам трапезоу і исполняюще демонови чьрпания" "А вівці вернии людьи, иже работають Богу, а не рожаницам" "Ставление трапези рожаницам і інша вся служенья дьавола"

У шістнадцятому столітті в "Статуті преподобного Сави" знаходимо таке сповідальне питання: "Не сблудила чи з бабами богомерзкие блуды, не молилася чи вилам, чи Роду і рожаницам, і Перунові, і Хорсу, і Мокоши, пила і їла?"

Сучасні язичники ставлять кумири Роду у виді дерев'яних фалістичних символів, пофарбованих у червоний колір. Це може бути і просто кам'яна купа, що має аналоги в Індії, де фалістична линга символізує Рудру. Кумири такі ставлять завжди на відкритому місці і чим вище - тим краще. Для виготовлення кумирів Роду найкраще використовувати бук, в'яз, ясен, але оскільки дерева ці рідкі, то пропонується замінити їх кленом. Треби Роду дотепер неусвідомлено приносять у виді "великодніх" яєць на могили предків. Особливе ушановування Роду приходиться на 21 квітня (православний Родіон-льодолам). Свято це називається по-язичнецьки Радогощем.

Птахом Роду варто почитати качку. А риба Роду - щука, тому після юшки інша цариця в казках приносить дитя.

Література:

1. Д.Гаврилов, А.Наговицын. Боги Славян. Язычество. Традиция – М., 2002

2. М.Семенова. Мы - Славяне! – К., 1998

3. В.Рыбаков. Язычества древних славян – К., 1981

4. В.Давидюк. Українська міфологічна легенда – К., 1992

5. Матеріал з Інтернету