Реферат: Іcторія Болгарії

План:

Загальні відомості

Столиця Болгарії – Софія

Головні дати найновішої історії Болгарії

Болгарія та комуністичний режим СРСР

Болгарія та Європейський союз

Болгарія та НАТО

Референдум 8 вересня 1946

Прийняття конституції 1991

Уряд Ф. Дімітрова

Болгарія в косовському конфлікті

Національна програма по підготовці і приєднанню Болгарії до НАТО

Використана література

Болгарія – держава, розташована в північно-східній частині Балканського півострова.

Болгарія - дуже стародавня держава ,має тисячолітню історію. Вона має виключно багату історію. В цій невеликій країні, розташованій на порозі Європи і Азії, залишили свій слід практично всі великі культури старовини. Фракійці, греки, римляни, візантійці, імперія Османа. Всі вони встигли побувати на болгарській землі, всі вони залишили тут незліченні пам'ятники: усипальні, фортеці, храми, мечеті і предмети мистецтва.

Багата Софійськая улоговина, роздоріжжя безлічі доріг, прекрасний клімат виявилися причиною поява міста в дуже стародавні часи. Є фактом те, що Софія не тільки одне з якнайдавніших міст Болгарії, але і всієї Європи.

Столиця Болгарії, головний політичний, економічний науковий, культурний, транспортний центр. Населення 1 096 389 душі. Розташована в середній частині Західної Болгарії, в Софійській улоговині, на висоті 550 м, в підніжжі гір Вітоша і Люлін. Багато мінеральних джерел. Чорна металургія, машинобудівна, хімічна, каучукова, текстильна, харчова, поліграфічна промисловість. Транспортний центр, міжнародні залізничні лінії і шосе, аеропорт. Метро. Університети, академії, Болгарськая академія наук (БАН), музеї, театри, опера і інші наукові і культурні інститути. Збереглися залишки римських (кріпосні стіни, залишки будівель), ранньохристиянські (церкві "Світи Георги" і "Світла Софія") і середньовічні архітектурні пам'ятники (Банити баши джамия, церква "Світла Петка Самарджійська"), багато історичних пам'яток.

В результаті всенародного руху 18 вересня 1885 року було проголошено З'єднання князівства Болгарія і Східного Румелії. Це відбулося проти волі великих сил. Відразу після цього сербський король Мілан оголосив війну Болгарії. Але регулярні сербські війська, що вторгнулися в межі країни, були розбиті тільки що створеною болгарською армією і добровольцями. Бухарестський договір 1886 року визнав статус з'єднаної Болгарії. В результаті всенародного руху 18 вересня 1885 року було проголошено З'єднання князівства Болгарія і Східного Румелії. Це відбулося проти волі великих сил. Відразу після цього сербський король Мілан оголосив війну Болгарії. Але регулярні сербські війська, що вторгнулися в межі країни, були розбиті тільки що створеною болгарською армією і добровольцями. Бухарестський договір 1886 року визнав статус з'єднаної Болгарії.

5 вересня 1944 року, коли радянські війська знаходилися на болгарсько-румунській межі, СРСР оголосив війну Болгарії. Злагодженими діями з озброєним опором і деякими частинами болгарської армії. Червона Армія увійшла до країни. В ніч на 9 вересень монархічна влада була повалена і її замінив уряд Вітчизняного фронту на чолі з Кімоном Георгіевим, лідером незалежної партії "Ланка". Референдум 8 вересня 1946 року оголосив країну республікою. Її першим керівником став Георгій Дімітров. 4 вересня 1947 року набула чинності нова конституція. Після 10 листопаду 1989 року в країні почалися крупні зміни в політичному і суспільному житті. Країна стала на демократичний шлях і переходу від планової до ринкової економіки.

21 жовтня 1997 був прийнятий закон, який усилив лінію на "повну декомунізацію країни", раніше проголошену президентом.

При Стоянові і Костові Болгарія зробила крупні кроки у напрямі політичних і економічних перетворень. Країна прагне інтеграції з країнами Європи. Укладений ряд угод з Європейським союзом. Болгарія - член програми НАТО "Партнерство в ім'я світу".

1944 р. Скидання монархії. Прихід до влади Вітчизняного фронту.

1946 р. Скасування монархії після всенародного референдуму.

1948 р. Болгарія проголошена Народною Республікою.

1962-1989 рр. Правління Тодора Живкова.

1989 р. Відставка Т. Живкова на засіданні ЦК БКП.

1991 р. На чергових виборах до влади приходить Союз демократичних сил (СДС).

1994 р. На нових виборах більшість голосів одержують соціалісти (колишні комуністи).

1996 р. На президентських виборах перемогу бере кандидат від СДС Петро Стоянов

1997 р. ОДС (З'єднані Демократичні сили) взяли перемогу на виборах.

2001 р. Сімеон Саксбургскі декларує своє бажання жити і працювати в Болгарії і для Болгарії і створює свій політичний рух Національний Рух Семеон Другої (НДСВ). НДСВ перемагає на виборах і 24 липня 2001 г, Сімеон Сакськобургготські дав клятву, як міністр - голова Болгарії.

22 січня 2002 року вступив на посаду новий президент Республіки Болгарії Георгі Пирванов

В 1944 р., після вступу Червоної Армії на територію Болгарія, її уряд оголосив війну Німеччини. В серпні цього ж року Патріотичний фронт, створений рухом Опору, узяв владу в свої руки. У вересні 1946 р. на минулому референдумі була відмінена монархія. З жовтня 1944 р. болгарська армія брала участь в бойових діях на радянсько-німецькому фронті у складі 3-го Українського фронту. Жорсткий курс БРП(к) в боротьбі за владу поруйнував коаліцію Вітчизняного фронту. Першою ознакою конфлікту стала відставка лідера БЗНС Г.М.Дімітрова, який емігрував в США. В 1945–1946 розкол усередині Вітчизняного фронту поглибився, і лідер БЗНС Никола Петков очолив «терпиму опозицію», що включала соціалістів і представників інших партій. Як уряд, так і опозиція мали намір ліквідовувати монархію і створити республіку. В 1946 р. Болгарія проголошена народною республікою. На виборах 27 жовтня у Великий народний збір, який повинен був розробити нову конституцію, опозиція набрала бл. 30% голосів і отримала 99 з 465 місць. БРП(к) отримала 277 місць. Уряд, повністю що знаходилося під її контролем, був сформований Георгієм Дімітровим, який в 1945 листопаді повернувся з СРСР.

В 1950 році з Болгарії депортовано 250 тис. турок, і в 1951–1952 близько 160 тисяч з них було переселене до Туреччини. Щоб усилити елементи болгарського націоналізму в цій кампанії і заручитися підтримкою Болгарської православної церкви, в 1953 їй був доданий статус патріархату, якого вона позбавилася в XIV столітті при захопленні країни турками-османами.

В лютому 1950 Червенков очолив БКП. Після смерті Сталіна в 1953 позиції Червенкова в Болгарії стали слабшати. Передвісником змін з'явилася його відставка з поста керівника БКП в 1954 березні. Першим секретарем ЦК БКП став Тодор Живков, а в 1962 р. він став главою держави. Під час його правління компартія злилася з державою. Після падіння Хрущева в 1964 внутріпартійна політика Живкова зводилася до лавірування між «ревізіоністами», тобто проюгославськими елементами, і «догматиками», тобто сталіністами і прокитайськими елементами. Він намагався створити широку базу для своєї підтримки серед партійних кадрів і народу, закликаючи до помірності. Проте політика Живкова не була бездоганною. В зовнішній політиці Болгарія копіювала СРСР. Болгарія виступила проти демократичних реформ в Чехословакії і в серпні 1968 разом з СРСР, Угорщиною, Польщею і ГДР брала участь у введенні її територію військ Варшавського Договору.

Функцію парламенту і конституційного збору в країні з червня 1990 року починає виконувати Великий народний збір. В квітні 1990 БКП була перейменована в Болгарську соціалістичну партію (БСП). У Великому народному зборі БСП отримала 211 з 400 місць, а Союз демократичних сил (СДС) – 144 місця.

Аж до середини XX в. Болгарія вважалася «городом Європи»: головними статтями її експорту були тютюн, овочі, фрукти, трояндова олія, по виробництву якої вона і зараз займає перше місце в світі. Болгарія небагата мінеральною сировиною: тут ведеться видобуток тільки бурого вугілля, залізних і марганцевих руд. Проте за післявоєнні десятиріччя була створена крупна багатогалузева промисловість. В 70—80-х рр. Болгарія лідирувала серед соціалістичних країн в області розробки комп'ютерів і програм для них. В 1995 р. в болгарській індустрії переважала продукція хімічної, нафтопереробної, харчової промисловості і машинобудування. Все більше значення придбаває туризм: в 1996 р. країну відвідало 6,8 млн. іноземців. Величезною популярністю користується Чорноморське побережжя — знамениті курорти Золоті піски, Сонячний берег, а також гірські курорти Боровец і Пампброво.

1971 рік – рік ухвалення нова конституція, яка узаконила економічне, політичне і ідеологічне повновладдя комуністів. На початку 1970-х років розвернулася кампанія проти прав деяких національних меншин, зокрема болгаромовних мусульман (помаків), циган і турок. Ця кампанія отримала ідеологічну підтримку на десятому з'їзді БКП (1971) у вигляді тези про соціальну однорідність, що росте, на стадії «розвинутого соціалістичного суспільства». В 1973–1974 помаків вимушували міняти мусульманські прізвища на болгарські. Настання на права етнічних турок привело до поступового закриття турецьких шкіл і мечетей; число видань на турецькій мові систематично скорочувалося, а атеїстична пропаганда була направлена в першу чергу проти ісламу. Ця кампанія досягла апогею в 1984–1985, коли всіх турок примусили прийняти слов'янсько-болгарські імена і прізвища.

Після цієї кампанії, що супроводилася репресіями, комуністичний режим потрапив в смугу економічної, політичної і етичної кризи, що заглиблюється. Ситуація ускладнювалася міжнародною ізоляцією країни, а також зовнішнім боргом, який в 1990 досяг 10 млрд. долл. Реформи, початі радянським лідером М.С. Горбачевим, не були підтримані Т. Жівковим.

До 1991 р. при владі перебувала Болгарська комуністична партія. 10 листопаду 1989 р. почалися зміни, направлені на демократизацію країни. Були відновлені політичні партії; узятий курс на створення ринкової економіки. В 1991 р. була прийнята нова конституція. Були проведені структурна і фінансова реформи, реституція власності, що відняла в 1947 р., приватизація промисловості. Зовнішня політика орієнтувалася на приєднання до євроатлантичних структур.

В кінці 1989 року - початку 1990 р. в країні відбулася зміна політичного режиму. Узятий курс на демократичні перетворення, перехід до ринкової економіки, прискорену інтеграцію країни до європейських і євроатлантичних структур. Зроблена в середині 90-х років, кабінетом міністрів спроба здійснити модель соціально орієнтованої ринкової економіки на початку 1997 року закінчилася гострою політичною кризою і достроковими парламентськими виборами.

12 липня 1991 була прийнята нова конституція. Після ряду відстрочень 13 жовтня 1991 були проведені вибори в новий Народний збір Болгарії. Прихильники СДС отримали 110 з 240 місць, БСП – 106, Рух за права і свободи – 24 місця. Філіп Дімітров, який став головою СДС в грудні 1990, був призначений прем'єр-міністром.

В 1991 р. Болгарія стала парламентською республікою. Як в більшості демократичних держав, в країні діє розділення властей на старанну, законодавчу і судову. Президент обирається загальним народним голосуванням на п'ять років.

В січні 1992 Желю Жельов переміг в перших прямих президентських виборах, проведених відповідно до нової конституції.В жовтні 1992 уряд Ф. Дімітрова втратив вотум довір'я в парламенті.

Після періоду урядової нестабільності (за сім років, з 1991-го по 1997рр., змінилося сім урядів) до влади прийшла права коаліція. Інтеграція Болгарії в демократичне співтовариство виявилось більш тривалої, ніж для деяких інших країн Варшавського договору. Тільки в 1995 р. Болгарія стала асоційованим членом Європейського співтовариства. На початку 1996 економіка Болгарії знаходилася в стані застою. Країну охопила банківська криза, відчувався брак зерна, бастували шахтарі. На цьому фоні дивно виглядала кандидатура в президенти маловідомого адвоката Петра Стоянова. В цей час Болгарія стає на шлях політичних і економічних перетворень. Програма приватизації реалізується більш швидкими темпами. Країна прагне інтеграції з країнами Європи. Укладений ряд угод з Європейським союзом. Болгарія стає членом програми НАТО «Партнерство в ім'я світу». В період політичної кризи 1996-1997 рр. консенсус був досягнутий завдяки Союзу демократичних сил і партії турецької меншини. Після виборів 1997 р. Союзу демократичних сил отримав 50% місць в парламенті (більше 60% разом з партіями-однодумцями).

Вибори в Народний збір (НС) 38-го скликання проходять 19 квітня 1997 року, в них взяло участь 3,82 млн. виборців, майже 56% загальної чисельності електорату. Тут більшість голосів отримав блок Об'єднання демократичних сил (ОДС), в який входили СДС, БЗНС і Демократична партія. За нього проголосували 52,5% виборців (ОДС отримав в парламенті 137 мандатів, СДС – 69). Другий виявилася БСП, яку підтримали 22,1% учасників голосування. Далі слідували: Об'єднання за національний порятунок – 7,5%, партія «Еврольовіца» – 5,6% і БББ – 5,3% голосів. Решту 30 політичних партій і рухів, що взяли участь у виборах, не змогли подолати чотиривідсотковий бар'єр і не пройшли в НС. 21 травня НС затвердило І. Костова, лідера СДС, на пост глави нового уряду. З метою стабілізації економіки уряд зразу ж уклав угоди з міжнародними фінансовими організаціями. В кінці грудня 1996 соціалісти вибрали нового партійного лідера – 39-річного Георгія Пирванова.

21 жовтня 1997 був прийнятий закон про люстрації, який усилив лінію на «повну декомунізацію країни», раніше проголошену президентом. В ході його здійснення біля 50 тис. колишніх членів БКП були позбавлено роботи по політичних мотивах. У зв'язку з цим голова БСП Георгій Пирванов призвав до організації антидекоммунізаціонного руху, який підтримали і партії інших орієнтацій.

З 2000 р. ведуться активні переговори про вступ країни до Європейського союзу. В квітні 2005 р. був підписаний договір про приєднання до ЄС, який набуде чинності після ратифікації (намічена на 2007 р.) членами Союзу. В тому ж році були відмінені в'їзні туристичні візи в ЄС для болгар. Косовській криза, під час якої Болгарія зіграла важливу роль, приймаючи і забезпечуючи транзит для військ НАТО, з'явився свого роду поворотним моментом в політичних відносинах із західними союзниками Болгарії, хоча прозахідна позиція болгарської влади була оцінена жителями країни неоднозначно. В квітні 2004 року Болгарія стала членом НАТО, так само як Естонія, Литва, Латвія, Румунія, Словенія і Словаччина.

Член ООН, а також багатьох інших міжнародних і регіональних організацій і установ 5 травня 1992 року Болгарія прийнята в Союз - Європи, 29 березня 1993 року підписала угоду про вільну торгівлю з ЕАСТ, а 17 липня 1998 року - з ЦЕАСТ. З квітня 2004 року - член НАТО. З 1995 року - асоційований член ЄС. Республіка Болгарія є членом МВФ і МБРР, розвиває співпрацю з ЄБРР, в грудні 1996 р. прийнята у ВТО.

Болгарія прагне грати активну роль в процесах співпраці в Південно-східній Європі. Вона з'явилася організатором першої Наради міністрів закордонних справ Балканських країн (липень 1996 р., Софія), практика проведення яких придбала регулярний характер. Республіка Болгарія надає важливе значення розширенню військово-політичної взаємодії з державами - членами НАТО.

В березні 1941 р. крупні німецькі військові з'єднання, зосереджені на території Румунії для нападу на Грецію (операція "Маріта"), вступили на територію Болгарії. Операція "Маріта" розвернулася також на території Югославії і Греції. Після того, як німецька армія завоювала ці країни в квітні 1941, Болгарії відповідно до попередніх угод було дозволене ввести свої війська і адміністрацію в грецьку Західну Фракію і югославську Вардарськую Македонію. Болгарська пропаганда представляла Бориса царем-об'єднувачем, але територіальні придбання мали важкі наслідки. Після швидкого висновку звідти значного контингенту німецьких військ для військових операцій проти СРСР в Югославії і Греції розвернувся могутній рух Опору, і болгарській армії довелося вести боротьбу з партизанами.

Після нападу на СРСР в червні 1941 Гітлер неодноразово вимагав від царя Бориса відправки болгарських військ на Східний фронт. Проте, побоюючись зростання проросійських настроїв, цар ухилявся від виконання цієї вимоги, і Болгарія фактично не брала участь у війні Німеччини проти СРСР. Коли в грудні 1941 Японія розв'язала війну з США, цар Борис з відчуття солідарності поступився німецьким вимогам, і 13 грудня 1941 Болгарія оголосила війну США і Великобританії. Цар Борис надав в розпорядження німців економічні ресурси країни і ввів дискримінаційні заходи по відношенню до нечисленного єврейського населення Болгарії, включаючи виселення євреїв з великих міст. Проте він порахувався з громадською думкою, набудованою проти видачі євреїв німцям, і жоден болгарський єврей не був депортований.

Коли Німеччина стала терпіти військові поразки, цар Борис спробував перервати союз з Німеччиною, але 28 серпня 1943 після відвідин штаб-квартири Гітлера, раптово помер. Регентська порада, що складалася з брата Бориса принца Кирила, прем'єр-міністра Філова і генерала Ніколи Міхова, з схвалення німців узяв на себе контроль в країні, правлячи від імені сина Бориса - Сімеона, якому тоді виповнилося 6 років. Філов і новий прем'єр-міністр Добрі Божілов сталі чітко бути слід пронімецькому курсу, проводячи за всяку ціну політику "лояльності" по відношенню до Німеччини.

Радянські заклики про допомогу примусили болгарських комуністів почати саботаж і партизанську боротьбу в німецькому тилу, і поступово в Болгарії наростав рух Опору. Воно очолювалося комуністами, але включало також представників інших партій - лівого крила аграріїв, соціалістів, "Ланки", Союзу офіцерів і інших супротивників союзу з Німеччиною. В 1942 ці політичні угрупування за ініціативою болгарського комуністичного лідера Георгія Дімітрова утворили коаліцію Вітчизняний фронт. Перемога Червоної Армії під Сталінградом і її настання на захід в значній мірі сприяли розвитку руху Опору в Болгарії. В 1943 Болгарська робоча партія (БРП) створила з'єднану Народно-визвольну повстанську армію. У вересні 1944, коли Червона Армія вийшла до меж Болгарії, в русі Опори брало участь близько 30 тис. партизан.

Військове положення і бомбардування Софії, що погіршилося, союзниками вимусили Божілова піти у відставку, і 1 червня 1944 був сформований кабінет на чолі з представником правого крила аграріїв Іваном Багряновим. Новий уряд спробував утихомирити СРСР і внутрішню опозицію, а також досягти перемир'я з США і Великобританією. 26 серпня воно оголосило про повний нейтралітет Болгарії і зажадало висновок німецьких військ з країни. Зустрівши недоброзичливе відношення з боку СРСР, і не добившися позитивних результатів на переговорах про перемир'я, уряд Багрянова пішов у відставку. Новий уряд, що складався з аграріїв, демократів і представників інших партій і що очолювалося аграрієм Костянтином Муравієвим, прийшло до влади 2 вересня. Прагнучи отримати повний контроль над Болгарією, радянський уряд 5 вересня оголосив їй війну. Червона армія окуповувала країну, 8-9 вересня комуністи і співчуваючі їм вчинили державний переворот і сформували уряд Вітчизняного фронту на чолі з Кимоном Георгиевим, а 28 жовтня 1944 в Москві було підписано перемир'я.

Висновок перемир'я з СРСР, США і Англією відбувся в Москві 28 жовтня 1944 року. Болгарська армія разом з радянськими військами взяла участь в звільненні Югославії, Угорщини і Австрії. Її активна участь в бойових діях допомогли болгарським представникам на мирній конференції в Парижі добитися недоторканності державних меж. Цей договір визнав Південну Добруджу болгарською територією.

Референдум 8 вересня 1946 року оголосив країну республікою. Її першим керівником став Георгій Дімітров. 4 вересня 1947 року набула чинності нова конституція. Після смерті Дімітрова в 1949 році, державу очолював Васил Коларов, а в період з 1950 по 1956 рр. - Вилко Червенков. Під час боротьби проти культу Сталіна якийсь час державним керівником був Антон Півднів. З 1962 року Тодор Жівков став головою Ради міністрів, а пізніше як голова Державної ради генерального секретаря ЦК БКП управляв країною аж до 10 листопаду 1989 року. Після цієї дати в країні почалися крупні зміни в політичному і суспільному житті. Країна стала на демократичний шлях і переходу від планової до ринкової економіки.

В 1988-1989 в Болгарії розвернулася широка політична дискусія. Серед перших дисидентських об'єднань найпомітнішими були Комітет із екологічного захисту "Русе", Незалежне суспільство по захисту прав людини, клуб в підтримку гласності і перебудови "Екогласность" і профспілка "Підкрепу". Активно виступали проти властей і етнічні турки. Після масових демонстрацій в турецьких районах весною 1989 уряд відкрив межу з Туреччиною, і протягом двох місяців близько 300 тис. турок покинули Болгарію, причому деякі з них - проти своєї волі.

Суспільна незадоволеність розжарилася до межі після арешту 20 членів "Екогласності" в жовтні 1989, а також після демонстрації, проведеної за ініціативою цієї організації перед будівлею Народного збору на початку листопаду. З цією акцією виступили 4 тис. людина, які вимагали звернути увагу на стан навколишнього середовища. Партійні функціонери, відчувши загрозу для існуючого режиму, 10 листопаду 1989 змістили Жівкова з постів генерального секретаря ЦК БКП і голови державної поради.

Після відставки Жівкова політична активність населення різко зросла. Прем'єр-міністр комуністичного уряду Андрій Луканов і голова держради Петро Младенов, що замінив на цій посаді Жівкова, зробили ряд кроків, направлених на демократизацію політичної системи. Найважливішими серед них були визнання можливості офіційної реєстрації політичних партій і організацій з явними антикомуністичними платформами; ліквідація первинних організацій БКП на підприємствах; залучення до судової відповідальності Жівкова і деяких видних функціонерів БКП; перші кроки по деполітизуванню армії і сил безпеки; виключення з конституції статті 1, гарантувала БКП провідне положення в суспільстві і державі. Етнічним меншинам було дозволене відновити через суд свої мусульманські прізвища.

В квітні 1990 БКП була перейменована в Болгарську соціалістичну партію (БСП). 10 і 17 червня 1990 відбулися перші вибори у Великий народний збір, який повинен був виконувати функції парламенту і конституційного збору. БСП отримала 211 з 400 місць, а Союз демократичних сил (СДС) - 144 місця. Решту місць в парламенті зайняли представники БЗНС (колишньої маріонетки БКП) і Руху за права і свободи (ДПС), яке представляло інтереси турецької меншини. Великий народний збір був уповноважений прийняти нову конституцію. Воно почало свою роботу 10 липня 1990, через чотири дні після відставки голови держради Младенова, яка при Жівкове займала пост міністра закордонних справ. 1 серпня 1990 президентом Болгарії був вибраний Желю Жельов, лідер СДС. В листопаді у відповідь на масові демонстрації і чотириденний загальний страйк уряд Луканова пішов у відставку. Незалежний кандидат Дімітр Попів насилу сформував з членів БСП і СДС коаліційний уряд.

При уряді Ф.Дімітрова коаліція партій, що входили в СДС, стала розпадатися. Хоча всі партії виступали проти комунізму, вони мали різні погляди на темпи і кінцеву мету політичного і економічного переходу. Відносини між президентом і урядом залишалися напруженими. В жовтні 1992 уряд Ф.Дімітрова втратив вотум довір'я в парламенті. БСП вдалося отримати політичну підтримку з боку багатьох болгар, які випробовували економічний і психологічний дискомфорт. Хоча багато економічних проблем своїми коренями йшли до тих часів, коли на чолі держави стояла комуністична партія, БСП змогла переконати велику частину електорату в тому, що за все насущні проблеми несе відповідальність СДС.

30 грудня 1992 Народний збір Болгарії затвердив уряд на чолі з Любеном Беровим, професійним економістом, який обіцяв продовжити процес економічних і політичних реформ. Проте уряд зіткнувся з обструкцією з боку парламенту і внутріпартійними розбіжностями. Болгарія страждала через відсутність правових норм, некомпетентного управління економікою і зростання організованої злочинності. Багато колишніх партійних керівників зберегли контроль над важливими галузями промисловості.

Республіка Болгарія підтримує міжнародні відносини з більше 130 країнами світу, в 2007 році вона повинна стати повноправним членом Європейської Співпраці (зараз вона є асоційованим членом ЄС). Вибрана постійним членом Ради Безпеки ООН.

Болгарія є членом різних міжнародних організацій:

Організації з'єднаних націй (ООН, з 1955 р.)

Організація по безпеці і співпраці в Європі (ОБСЄ),

Європейський союз з питань зовнішньої політики і безпеки

Всесвітня організація охорони (ВІЗ)здоров'я,

Пакт за стабільність в Південно-східній Європі,

ЮНЕСКО,

УНІЦЕФ,

ЦЕФТА (1999г.),

БЮРМ,

ІСПА

І безліч інших, як політичної, економічної, культурної спрямованості, так і духовного зближення людей різних національностей. Всього більше 300 міжнародних і регіональних організацій і установ.

5 травня 1992 р. Болгарія прийнята в Раду Європи, 29 березня 1993 р. підписала угоду про вільну торгівлю з ЕАСТ. В травні 1994 р. Болгарії наданий статус асоційованого партнера ЗЕС. З 1 лютого 1995 р. вона стала асоційованим членом ЄС; в березні 2000 р. почалися реальні переговори про приєднання Болгарії до Євросоюзу З 1 червня 1996 р. РБ - повноправний член ЦЄЇ, а з 1 січня 1999 р. - ЦЕАСТ. 17 лютого 1997 р. болгарський уряд подав "офіційну заявку" на вступ країни в НАТО. Болгарія - активний учасник Чорноморського економічного співробітництва, є членом МВФ, МБРР, ВТО.

В 1996 р. за ініціативою Софії в болгарській столиці проведена зустріч балканських держав, що поклала початок процесу між балканської співпраці (т.з. "софийский процес"). З жовтня 1997 р., коли в Софії за ініціативою РБ відбулася перша нарада міністрів оборони держав регіону, регулярно проводяться зустрічі розділів оборонних відомств балканських країн. Софія активно просувала ідею створення Багатонаціональних сил миру ЮВЕ (Албанія, Болгарія, Греція, Італія, Македонія, Румунія, Туреччина) і добилася розміщення їх штабу в р. Пловдіве на перші чотири роки (відкритий у вересні 1999 р.).

В косовскому конфлікті Болгарія, слідуючи "євроатлантичній солідарності", підтримала силову акцію НАТО проти СРЮ і надала свій повітряний простір для військової авіації НАТО.

Після трагедії 11 вересня 2001 р. Софія заявила про беззастережну підтримку що проводиться США антитерористичної кампанії.

Болгарія проводить активну регіональну політику, яка характеризується відвертим натоцентризмом і підлеглістю пріоритетним задачами найшвидшого вступу до західних економічних і військово-політичних структур.

18 березня 2004 року Болгарський парламент ратифікував договір про вступ Республіки Болгарії в НАТО. Зараз необхідна ратифікація Договору рештою учасників Пакту.

Болгарія у зв'язку з приєднанням до ЄС постійно покращує свої відносини з іншими країнами. Вона продовжує лібералізовувати свою торгову політику, знижуючи митні тарифи і ліквідовуючи поступово ліцензії і експортні квоти. Середня митна тарифу (такса) - 8.2% від 1999 р. і продовжує бути вищим за тарифи ЄС.

Болгарія продовжує виконувати свої обов'язки як член організації СТО. В рамках СТО Болгарія бере участь в договорі по фінансових послугах (GATS) і по Продуктах Інформаційних технологій, а також безмитне обслуговування товарів з країн, що розвиваються. Болгарія бере участь в європейськой системі кумуляції походження товарів (з січня 1999 р.).

З багатьма країнами укладені договори по митному обслуговуванню як країни "найблагородніших націй" у взаємній торгівля. Це Мароко, Ізраїль, Кіпр і Мальта, Туреччина, середземноморські країни і ін. З більшістю з них діють домовленості в області не тільки торгівлі, але і фінансів, транспорту, наукової і технологічної співпраці. Країна також бере участь в ініціативах міжнародних організацій по допомозі країнам, що розвиваються.

Болгарія, Румунія, Словенія, Словаччина, Литва, Латвія і Естонія 21.11.2002 г в Празі були офіційно запрошені для вступу в НАТО, проте сім країн зможуть стати членами НАТО не раніше першої половини 2004 р. після закінчення переговорів по приєднанню і після ратифікації результатів переговорів. 18 березня 2004 року Болгарський парламент ратифікував договір про вступ Республіки Болгарії в НАТО. Зараз необхідна ратифікація Договору рештою учасників Пакту.

До 1998 року Болгарія член Варшавського договору. В 1997 р. до Мадрида НАТО запросила в свої члени перші країни від колишнього радянського блоку. В 1989 р. у Вашингтоні договорили перші "дипломатичні відносини" між Болгарією і НАТО. В 1999 р. Болгарія дозволила використовування свого повітряного простору для прольоту літаків НАТО під час військових дій в Югославії. В 2001 р. вперше в Болгарії в Бургасе була створена тимчасова американська база для заправки Натівських літаків під час війни в Іраку. В афганістані у складі тимчасового контингенту НАТО єдино Болгарія (з країн, кандидатів в НАТО) зараз має свій підрозділ, що відповідає за протихімічний захист контингенту.

Після офіційного оголошення запрошення в НАТО нинішній уряд НДСВ високо оцінив дії всіх п'яти попередніх урядів у напрямі наладки відносин з НАТО за той, що пройшов 13-річний період.

Уряд НДСВ повинна поспішити і до початку грудня підготувати струнку концепцію про те, як Болгарія бачить своя присутність в НАТО. Буквально за декілька тижнів парламент повинен розглянути закон про національну безпеку, який, нарешті, регламентує діяльність спецслужб, а також і закон про класифікацію інформації. Це дві області, в яких Болгарія набрала більш всього чорних крапок, на які обертає Пентагон. В наступний місяць прибуде делегація з Брюсселя для початку переговорів, які до кінця березня повинні привести до підписання протоколів про приєднання до НАТО. Якщо Софія не надасть ясну концепцію про те, з якими озброєними силами ввійде в НАТО, яку інфраструктуру надасть пакту і, як буде її підтримувати, то все це буде вказано самим альянсом.

Спершу Міністерство оборони буде примушено переосмислити основу самої ідеї, як повинна виглядати армія і як використовується.

Стратегічна концепція пакту еволюціонувала після 11 вересня 2001 р. і військова концепція проти тероризму стала на порядку денний. В цій війні танкові дивізії не мають місця. Сучасний солдат повинен бути професіоналом, а не новобранцем, відмінно обладнаний і уміючим користуватися спорядженням, і здатним виконувати швидше поліцейські, ніж військові місії. Ця нова концепція корисна і Болгарії, тому що національна безпека, як частина НАТО, буде гарантована на більш високому рівні. Окрім цього підтримка мобільної армії значно дешевше, зміст піхотної дивізії.

Проблема в тому, що професійні солдати офіційного заклику в болгарській армії зараз виконують в основному адміністративні задачі. Так виходить парадокс, що єдині болгарські сили швидкого реагування практично не армійський, а поліцейський Спеціалізований загін для боротьби з тероризмом (СОБТ), який полягає від менше 200 душі. Маленькі, добре навчені військові частини тактичного рівня - єдине, що Болгарія могла б запропонувати NATO для участі в майбутніх операціях. Зараз в болгарській армії професійні солдатів, одиниці. Якщо судити по звіту Військового відомства: "Від запланованих для заклику в 2001 р. 158 душі були набрано тільки 98 душі, що складає 75% від плану і пояснюється високими критеріями для відбору особового складу", пишеться в документі МО. За рахунок цього, офіцерський і адміністративний склад залишається занадто високий. "Ніколи Болгарія не мала стільки високого відсотка офіцерського складу, як закладений в актуалізованому Плані 2004", наголошується в докладі Атлантичного клубу і суспільства "Джордж Маршал".

Керівництво болгарських військ, ймовірно, повинне буде переглянути існуючу практику розпиленості грошей з армійського бюджету на дорогі мега проекти, користь від яких сумнівна. Приклад цього скандальні проекти по створенню комунікаційно-інформаційної системи для потреб сил швидкого реагування, яка за 3 роки так і не упроваджена, або проект по модернізації винищувачів Міг-29. Для нього потрібні близько 64 мільйона лева, а всі засоби у військовому бюджеті на капітальні витрати близько 40 мільйона. Ці літаки навряд чи будуть включені в коаліційні операції. Навіть Німеччина, яка має ескадрилью Мить-29, успадковану від того, що був ГДР і адаптовані за стандартами пакту, використовують ці літаки тільки для тренувань і імітації повітряного бою з подібним супротивником. Коротше кажучи, інвестування в такий проект бюджетних засобів не особливо добра ідея.

Інша серйозна проблема, що болгарські війська продовжують брати участь в господарській діяльності армійського відомства і торгівлі з бойовою технікою, яка знята з озброєння. Робота військового відомства підтримувати озброєні сили, а не займатися господарською діяльністю. Особливо, що ця діяльність часто проводиться на вістря закону, а іноді і зовні закону, про що у пресі періодично зустрічаються повідомлення про контрабандний експорт товарів з подвійним застосуванням.

"Тільки мертвий знає, ціну безпеки, але не може сказати!" Цей афоризм часто використовується західними аналізаторами, коли вимагається пояснити, скількох коштує прийом в НАТО нових членів. В Болгарії теж це питання мало дискутується, оскільки політики бояться, що реальні цифри можуть убити євроатлантичний ентузіазм.

Приведу деякі дані по аналізу цього питання:

Перший аналіз: бюджетна комісія американського конгресу в березні 1996 р. обчислила, що розширення НАТО коштуватиме між 61 і 125 мільярда долара за період від 13 років. Місяць пізніше корпорація РАНД визначила межі між 10 і 110 мільярда долара, а експерти прийняли за вірогідну суму в 42 мільярди долара. Базою для цих прогнозів було те, що стратегічною концепцією пакту від 1991 р. було, що СРСР самий серйозна загроза для країн членів. Ці суми були значно зменшені в грудні 1997 р., коли почалися серйозне обговорення в Брюсселі розширення НАТО. Тоді розрахунки показали, що прийом нових членів коштуватиме 5 мільярда долара за 10 літній період.

Найдетальніший аналіз витрат по розширенню північноатлантичного пакту був зроблений в середині 1998 р. бюджетною комісією американського конгресу (www.cbo.gov). Він констатував, що розширення значно зменшить витрати США на військову мету, не уточнюючи деталей. Так американським Сенатом практично були ратифіковані договори по приєднанню Польщі, Чехії і Угорщини в 1998 р. без ясного фінансового балансу. Але так були спростовані нечувані прогнози про ціну розширення НАТО.

Прямі витрати на НАТО, які інакше б не були зроблені, якби Болгарія залишилася нейтральною і не приєдналася б до якого-небудь союзу.

По висновку фахівців цивільні витрати нехтує маленька. Другий вид витрат на оборонну мету і складуть близько 10 млн.$ (що дорівнює на близько 0.65% від загального бюджету НАТО за оборонну мету). Третя група витрат не обчислювалися, оскільки, не будучи членом НАТО, будь-яка країна робить їх. Четверта група фінансується із загального бюджету північноатлантичного пакту і практично означає, що, в єстві, вони повинні бути перенесений в графу користі. Або, загалом, витрати Болгарії можуть скласти близько 200 млн. $ за 10 років по переобладнанню за натівськими стандартами. Якщо порівнювати з іншими країнами (Польща, Угорщина і Чехія), то їх витрати опинилися в районі 4-15 млн. $ в рік.

Внески країн членів до загального бюджету НАТО визначається по складній формулі, але приблизно, як база для числень беруть БВП на голову населення. На основі цих обчислень болгарські експерти встановили, що внесок країни до загального бюджету НАТО складе близько 2 мільйона долара, але до них необхідно додати оплату персоналу і підтримку інфраструктури, з ними сума, ймовірно, збільшиться до близько 9 мільйона долара в рік.

Зараз єдиним документом, в якому офіційно розглянуто питання розрахунку ціни прийому Болгарії в НАТО, є Національна програма по підготовці і приєднанню Болгарії до НАТО. За 2002 р. в програмі заплановано 72 мільйони лева (36 млн. $), але з цієї суми фінансується участь болгарського контингенту в афганістані і місія Болгарії в НАТО. Це практично так звані НАТО витрати і вони можуть зрости в наступні роки. В середньому в наступні роки за програмою закладені суми в 20-40 млн.лв., але сподіваються на великі вкладення з боку НАТО в болгарську інфраструктуру.

До прямих витрат буде необхідний додати не тільки засоби від Міністерства оборони, але і від міністерств закордонних і внутрішніх справ, міністерства економіки і інші аж до міністерств екології і освіти. Так витрати коливаються в широких межах, але консервативна оцінка близько 10 мільйона долара, тоді як верхня межа може досягти до 50 мільйона долара. Значно складніше розрахувати не прямі витрати, які пов'язані з модернізацією озброєння, створенням відповідної інфраструктури, підтримка високої постійної готовності в окремих військових частинах. Це у великій мірі залежатиме об договори, який складуть, врешті-решт, Болгарія і НАТО.

При добре наміченій меті і ясній стратегії по створенню озброєних сил, Болгарія може отримати і озброєння на принципі каскаду, тобто зайве сучасне озброєння одна країна член може безвідплатно передавати інший, що значно зменшить витрати на модернізацію. (За грубими оцінками в рік Туреччина одержує так допомогу близько мільярда долара, а польські ВМС отримали два американські фрегата, 4 норвезькі підводні човни і т.п.).

Приклад з трансферт зброї показує, що якщо членство в НАТО використовувати уміло, то можна отримати не тільки збільшення безпеки. За даними сумісного дослідження Союзу працедавців і Центру по ліберальних стратегіях Болгарії від жовтня 2001 р. економічна користь від членства Болгарії в НАТО збільшення витрат на оборону на 0.1% від БВП може привести збільшення економічного зростання на 0.2%.

До цього необхідно додати поліпшення середовища для бізнесу, пов'язаного з обороною, який може привернути зовнішні інвестиції і розширити ринки для болгарської продукції. Болгарія повинна буде більше відділяти засобів для поліпшення інфраструктурних об'єктів, частина з яких буде сплачена з Брюсселя. Ухвалення Болгарії в НАТО розкриє і нові можливості в освітньому і науково-дослідному секторах, оскільки будуть потрібно нові знання і уміння. За попередніми даними, все це може привести до збільшення БВП між 0.3% і 0.4%.

Значно важливіше непряма користь від включення Болгарії в НАТО.

В довгостроковому плані приєднання до пакту поліпшить інституційну рамку болгарської економіки. По найскромніших розрахунках наслідків, Болгарія зможе додати до 1% до річного економічного зростання. Зараз важко прогнозувати, але вже в липні 2002 р. декілька десятків американських компаній висловили бажання відкрити офіси в Софії і чекають тільки офіційного запрошення Болгарії в НАТО.

Вивчення громадської думки про "любов" до Європейського союзу в різних країнах оформили парадокс, що, чим далі країна від союзу, тим більша підтримка там спостерігається. Але зупинимося тільки на Болгарії. Перші натяки на можливе приєднання до пакту з'явилися в 1990 р. і зустріли негативно, або швидше глузливо.

Майже до краю на 1996 р., коли членство в північноатлантичному альянсі стала частиною президентської кампанії, схвалення коливалося близько 20 відсотків. Від того час довір'я до пакту росло з виключенням періоду косовскої кризи, коли підтримка впала до близько 45%.

Зараз дві третини болгар за членство в НАТО, тоді як, тільки близько 30%, виступають проти. Це співвідношення зберігається майже без зміни від початку 2001 р., а протистояння пакту має практично нульову підтримку в суспільстві.

По соціологічних анкетах дві основні характеристики, з якими болгари пов'язують з НАТО, з позитивним напрямом - "альянс і захист" - 37%, і "утихомирюючий союз" - 30%. 24% - роздивлюються НАТО, як "агресивний військовий блок". Негативізм до НАТО зв'язаний, в основному, від скріплення альянсу тільки із захистом єдино своїх інтересів великих сил. Тільки 26% болгар вважає, що пакт захищає і інтереси цілої міжнародної спільності. Безпосередній висновок з цих даних показує, що більшість болгар розглядає національну безпеку, як функцію від інтересів великих сил, оскільки багато болгар визнає незначну роль, яку Болгарія може грати на міжнародній сцені.

Переважаюче позитивно більшість залишається і при відповіді на питання: "Членство в НАТО чи підвищить гарантії для національної безпеки Болгарії". В співвідношення 57%: 38% домінують позитивні відповіді.

Зараз, після отримання запрошення в НАТО, громадську думку, за даними болгарських ЗМІ, повертається у бік більшого довір'я до НАТО. Якщо, проте, болгари не усвідомлюють, що членство в клубі розвинутих західних демократій зажадає від них і певної відповідальності, ефект для Болгарії в цілому буде маленьким. І на Болгарію продовжать дивитися, не як на частину від клубу західноєвропейських країн, а тільки як на країну, допущену до столу великих демократій.

Після початку бойових дій Америки в Іраку, Болгарія виступила одній з перших країн, що підтримали вторгнення до Іраку, надавши свій повітряний простір для перельоту військ Північноатлантичного Альянсу. З осені 2003 року в Іраку знаходиться постійний болгарський контингент в кількості близько 200 чоловік.

Використана література :

1. Болгария.Ru

2. http://aboutbulgaria.biz

3. Все страны мира. - М.: Вече, 2001.

4. Яковлев. "События 1944-1971 гг. - взгляд с полувековой дистанции". "Правда". 1989, N 230.

5. “Всесвітня історія” Іван Крип’якевич К., Либідь , 1995р т.1

6. “Історія держави і права зарубіжних країн” К., 1995р

7. “Хрестоматія історії держави і права зарубіжних країн” К., 1995р., “Вентурі”