Реферат: Глобальна розподілена та функціональна площина

Глобальна Розподілена та функціональна площина

1. Глобальна функціональна площина

Глобальна функціональна площина дає абстрактне подання мережних можливостей у вигляді, найбільш зручному для сприйняття розробником послуги. На цій площині визначені такі основні елементи:

– незалежні від послуг конструктивні блоки (SIB);

– базовий процес обслуговування викликів (BCP);

– глобальна логіка послуги (GSL);

– точки ініціації (POI) і точки завершення (POR).

Блоки SIB є базовими модулями, що забезпечують виконання стандартних багаторазово використовуваних мережних функцій, з яких складається послуга.

Базовий процес обслуговування викликів є спеціалізованим SIB, що описує процес обробки викликів базової мережі зв'язку, з якої здійснюється запит на послуги інтелектуальних мереж (IN). BCP взаємодіє з іншими блоками за допомогою точок ініціації та завершення.

Якщо в процесі обробки виклику виявлено одну з точок ініціації, то це призводить до визначеної послідовності звернень до блоків SIB. Після завершення цієї послідовності звернень виконується керуюча дія на процес обробки виклику, яка залежить від точки завершення. Внаслідок такої взаємодії забезпечується послуга або компонент послуги. Порядок взаємодії визначається глобальною логікою послуги GSL (Global Service Logic).

Для конкретної послуги (атрибута послуги) CS-1 глобальна логіка послуг визначає:

- точку POI, у якій відбувається функціональний перехід з процесу ВСР до ланцюжка блоків SIB;

- точки POR, у яких може відбуватися повернення з ланцюжка SIB у процес ВСР;

- перелік SIB, поєднаних у ланцюжок, і порядок їхнього об'єднання, ланцюжок починається в точці POI і закінчується однією або декількома точками POR;

- статичні та динамічні параметри для кожного SIB у ланцюжку.

На рис. 1 показано процес взаємодії GSL і BCP, що здійснюється через точки POI та POR.

Рисунок 1 – Взаємодія GSL і BCP

У табл. 1 наведено точки ініціації та завершення CS-1.

Згідно з визначенням, блоки SIB незалежні від того, які послуги/атрибути послуг вони реалізують. SIB не містить інформації ні про попередні, ні про наступні SIB, які використовуються в описі послуги/атрибута. Щоб описати конкретну послугу або її атрибут, необхідно щоразу вводити в ці блоки деякі елементи залежності від послуг. Для цього використовують параметри, значення яких обумовлені даними, що дозволяють „налаштувати” SIB на виконання необхідних функцій. Ці параметри специфіковані незалежно для кожного SIB і доступні йому через глобальну логіку послуги.

Таблиця 1 – Точки ініціації та завершення CS-1

Для кожного блока SIB потрібні дані двох типів:

1. Дані, що стосуються конкретного виклику (Call Instance Data, CID).

Дані CID визначають характеристики абонентів і користувачів послуги (наприклад, інформацію про викликаючу або викликувану лінію), а також динамічні параметри, значення яких змінюються з кожним новим викликом. Ці дані можуть бути отримані з ВСР, можуть генеруватися якимось іншим блоком або вводитися самим абонентом.

2. Дані, пов'язані з підтримкою конкретної послуги (Service Support Data, SSD).

Дані SSD визначають статичні параметри, значення яких для різних викликів є незмінними – вони залежать лише від послуги або атрибута послуги.

Кожен блок SIB має опис згідно зі стандартним шаблоном (табл. 2) Приклад графічного подання блока SIB наведено на рис. 2.

Таблиця 2 – Опис блока SIB

Рисунок 2 – Графічне подання блока SIB

Виконувані блоками SIB операції та дані, необхідні для їхнього виконання, специфіковані в рекомендації ITU-T Q.1213. Короткий опис цих чотирнадцяти SIB наведено в табл. 3. Європейський інститут стандартів електрозв'язку (ETSI) вимагає наявності в IN додатково ще семи блоків SIB (табл. 4).

Таблиця 3 – Блоки SIB (згідно з ITU-T)

Таблиця 4 – Додаткові блоки SIB (згідно з ETSI)

2. Розподілена функціональна площина

На третьому рівні INCM (розподілена функціональна площина) загальномережні функції визначені у вигляді окремих функціональних об'єктів (FE). Визначені на глобальній функціональній площині блоки SIB реалізовано на розподіленій функціональній площині у вигляді послідовності функціональних об'єктів (FEA), у результаті виконання якої виникають інформаційні потоки (IF). В CS-1 визначено 60 різних IF, що відповідають процедурам прикладного протоколу інтелектуальної мережі INAP.

Вузли IN, як правило, виконують одну або кілька функцій, які поділяються на три основні категорії (табл. 5):

- функції, що стосуються управління викликом;

- функції, що стосуються управління послугами;

- функції, що забезпечують послуги (експлуатаційна підтримка та адміністрування мережі).

Функція комутації послуг SSF тісно пов'язана з функцією управління викликом CCF. Зазвичай вважається, що ці дві функції утворюють єдиний пакет SSF/CCF. Запит на послугу, як правило, полягає в знятті трубки телефону та наборі деякої кількості цифр. Роль функції комутації послуг полягає в тому, щоб зафіксувати виклик і сформувати стандартний запит. Функція управління викликом не "інтелектуальна", але запрограмована так, щоб розпізнати запит на послугу та надіслати його функції управління послугами SCF.

Функція управління послугами SCF декодує отриманий запит та інтерпретує його в контексті послуг IN, що надаються мережею. Після цього формує, кодує та надсилає стандартне підтвердження функції комутації послуг SSF. Процес формування підтвердження може включати виконання комплексу програм, у тому числі контакт із викликуваним абонентом і звернення до функції підтримки даних SDF.

Таблиця 5 – Функції вузлів IN

Функція комутації послуг SSF, отримавши від SCF підтвердження, декодує та інтерпретує його, а потім надсилає функції управління викликом CCF інструкції про те, як здійснити процес встановлення з'єднання.

У процесі формування підтвердження від SCF до SSF може знадобитися діалог між SCF і викликаючим або викликуваним абонентом. Такий діалог зазвичай полягає у відправленні підказки та отриманні деякої послідовності цифр. Функція управління послугами SCF не має засобів для безпосереднього здійснення такого діалогу, тому він відбувається не інакше, як за допомогою функції спеціалізованих ресурсів SRF. Зазвичай SCF звертається до SRF із запитом про з'єднання абонента з відповідним пристроєм, що входить у SRF (наприклад, з мовним автоінформатором), і про необхідність отримати від абонента певні дані.

На відміну від описаного порядку взаємодії між SSF, SCF і SRF, що здійснюється з ініціативи абонентів, функції, що стосуються забезпечення послуг, ініціюються операторами мережі. Ці функції не пов'язані з викликом абонента або наданням конкретної послуги.

Функції SMF, SMAF і SCEF можна використовувати для видалення або зміни вже наявних послуг, а також для створення нових послуг. Це досягається шляхом зміни інформації в SSF, SCF, SDF і SRF. Причому такі зміни не повинні впливати на якість послуг, що надаються на даний момент.

Схема взаємозв'язку функцій набору CS-1, що визначає архітектуру розподіленої функціональної площини, подано на рис. 3

Рисунок 3 – Архітектура розподіленої функціональної площини

Доступ кінцевого користувача до процесів надання з'єднань і/або послуг в CS-1 забезпечується як для звичайних аналогових ліній і ліній ISDN (BRI та PRI) на абонентській ділянці, так і для сполучних ліній (каналів) із традиційними системами сигналізації та системою СКС№7 на міжстанційній ділянці.

На рис. 3 у вигляді опорних точок подано 13 функціональних зв'язків:

Для CS-1 визначені тільки три з них: D, Е та F.

Можливості управління потрібні тільки для перших шести функціональних зв'язків: А, В, С, D, E та F. Для них визначені чотири групи засобів управління, що мають назву класу управління:

• клас 1: засоби управління з'єднанням;

• клас 2: засоби управління обслуговуванням виклику;

• клас 3: засоби управління послугою IN;

• клас 4: засоби експлуатаційного управління.

Функціональний зв'язок у деякій опорній точці може передбачати один або кілька класів управління. Будь-яке сполучення функціонального зв'язку та класу управління називається управляючим зв'язком. Управляючий зв'язок позначається рядком виду <буква>.<цифра>, де <буква> позначає функціональний зв'язок, а <цифра> – клас управління. Наприклад, D.3 означає управляючий зв'язок між функціональними елементами SSF і SCF для класу управління 3. У табл. 6 наведено інтерфейси, що підтримують різні управляючі зв'язки набору CS-1.

На розподіленій функціональній площині CS-1 визначені такі правила:

1. Тільки функція управління викликом CCF уповноважена контролювати процес установлення та роз'єднання з'єднання.

2. Взаємодія функції комутації послуг SSF і функції управління викликом CCF є послуго-незалежною. Тому SSF і CCF не повинні містити нічого, що залежить від послуг, які надаються в IN.

3. У випадку збоїв виконання функції управління послугами SCF можливостей функцій SSF/CCF має бути достатньо для завершення виклику та відповідного повідомлення викликаючого і викликуваного абонентів.

4. Функція комутації послуг SSF у будь-який момент часу не повинна взаємодіяти більш ніж з однією функцією управління послугами SCF.

5. Допускається взаємодія між декількома SCF і SSF але так, щоб не порушувалася умова 4.

6. Тільки функція управління послугами SCF може формулювати запити до SRF, SSF і обробляти відповіді від них.

7. Не допускається будь-якої взаємодії між SSF і SRF інакше, ніж через SCF.

8. Функція управління послугами SCF повинна мати можливості для того, щоб з ініціативи викликуваного або викликаючого абонента призупинити надання послуги, а потім відновити його з ініціативи того самого абонента.

Таблиця 6 – Інтерфейси керуючих зв'язків IN