Реферат: Історичне значення острова Хортиця

ЗМІСТ

Вступ

1. Основні географічні відомості про острів Хортицю

2. Версії виникнення назви острова

3. Історія острову в різні епохи

4. Острів Хортиця сьогодні - пам’ятник національного значення

Висновки

Список літератури

Вступ

хортиця острів дніпро

В нашій роботі ми висвітлимо найбільш важливі відомості про острів Хортицю: його географічне положення, розглянемо версії про походження назви острова, відомі історичні події, що відбулися на Хортиці (особливо звернемо увагу на період Запорізької Січі ).

Острів «Хортиця» є найбільшим островом на Дніпрі, унікальність якого в рідкісному поєднанні на одній території різноманітних природних комплексів – цілинних степів, байрачних та плавневих лісів, наскальної рослинності, рідкісних та зникаючих видів рослин, пам’яток геології.

На Хортиці в мініатюрі представлені зразки усіх ландшафтних зон України. До новітніх часів степовим ділянкам поталанило зберегтися, насамперед, на східних схилах, уздовж узбережжя Старого Дніпра. Кількість видів рослин, що знайшли собі прихисток на прадавніх степових ділянках, перевищує 600 видів (для порівняння, в Асканійському степу близько 600 видів рослин, у Хомутівському – 528, на Кам’яних Могилах – 460, на Михайлівський цілині – 490).

Балки та урочища, які помережили степові схили, теж ведуть свій іменний родовід від запорожців: Наумова, Костіна, Шанцева, Громушина, Музичина, Велика Молодняга, Корнієва, Ганнівка, Крутенька, Зміївка, Похмурий Яр.

Актом, украй потрібної, проте дещо запізнілої, справедливості стало надання цій землі статусу пам'ятки природи місцевого значення (1958р.). Далі – пам'ятка природи республіканського значення (1963р.). Природна (разом із декоративними, на острові знайшли притулок більше 1000 видів рослин) та історична (тут зафіксовано близько сотні історико-археологічних об'єктів) винятковість Хортиці дала підстави для оголошення її Державним історико-культурним заповідником (1965р.). Нині увесь острів є Національним заповідником (з 1993р.)

1.Основні географічні відомості про острів Хортицю

Хо́ртиця – найбільший острів на Дніпрі, розташований у районі міста Запоріжжя нижче Дніпрогесу, унікальний природний й історичний комплекс. Хортиця є одним з семи чудес України.

Хортиця є найбільшим островом на Дніпрі. На північній стороні острова був останній дніпровський порог. Хортиця витягнута із північ-заходу на південь-схід, має довжину 12,5 км, ширину в середньому 2,5 км і площу приблизно З 000 га.

Острів до останнього часу зберігав ліси в прибережних балках, а в післявоєнні часи був залісений лісовим господарством в північній частині, де ґрунти є пісчаними. В південній частині зберігається степ з багатьма реліктовими видами рослин, які зберіглися тільки на острові, але в давнини зростали на всій території півдня України. На крайньому півдні острова існують плавні. З геологічної точки зору, Хортиця являє собою частину Українського кристалічного щита. Долина Дніпра в районі Хортиці є єдиною збереженою ділянкою порожистої частини ріки. До будівництва Дніпрогесу русло Дніпра перетинало дев'ять порогів. Безпосередньо біля о. Хортиці не було порогів, але збережені скельні острови й скельні структури в північній частині острова мають характерні для порогів особливості. Хортиця й прилягаючі до неї острови оголошені геологічним заказником «Дніпровські пороги».

Геологічною основою острова служать докембрійські породи віком близько 2,5 млн. років, у першу чергу – граніти, покриті шаром більш молодих осадових порід. У північній частині Хортиці над берегом піднімаються скелі висотою 40-50 м, що спадають до півдня.

Флора Хортиці нараховує більше 1000 видів вищих рослин, з яких 15% є ендеміками. На острові зустрічаються різноманітні природні зони: різнотравно-ковилові степи, дубові й хвойні ліси, заплавні луки. Завдяки особливим мікрокліматичним умовам, утвореним могутньою рікою, рослинні групування істотно відрізняються від материкових.

2. Версії виникнення назви острова

Існує дуже багато версій походження назви острова, втім більшість дослідників виводять назву від тюрксько-половецького „орт”, „орта”, що означає „середній” (посеред Дніпра). Серед низки версій, назву виводять від «хорт» - «пес», від давньослов'янського бога Хорса.

Вперше назва острова зустрічається в імператора Костянтина Багрянородного у праці "Про управління імперією". В різних списках цієї праці Хортиця носить назву острів Святого Григорія та острів Святого Георгія. Щодо Григорія, то вважають що це був вірменський просвітник Св. Григор. Згідно версії В. Фоменка, грецька назва "острів Святого Георгія", походить від імені скіфів-землеробів, де грецьке георгія означає землеробоство. В руських літописах острів називається Хортичем, Кортицьким, Городецьким, Ортинським, Інтрським островом. Вперше назва Хортичий острів згадана у зв'язку з походом князя Святослава Ізяславича проти половців 1103 року. У Воскресенському літопису під 1223 роком острів названий Варязьким островом. Еріх Лясота, Боплан писали про Хортицю та Хіртицю, польський хроніст Мартин Більський писав про Хорчика. Василь Зуєв й князь Мишецький називали острів Хортиц. У атласі Дніпра 1786 року адмірала Пущина іменується Хитрицький, в Рігельмана — Хордецький острів.

Дмитро Донцов наводить легенду, де йдеться про те, що "Хортицею той острів прозивався по причині, що там колись у давнину стародавня була хвортеця". Ця легенда не є переконливою з наукової точки зору.

Перша позначка на картах о. Хортиці відноситься до першої половини XV століття (1436 р. - карта венеціанця А. Біанки, 1459 р. - карта іспанця де Мауро).

3. Історія острову в різні епохи

Острів Хортиця розташований на перехресті стародавніх сухопутних та водних шляхів, які починають функціонувати за часів енеоліту. З півночі та півдня острів оточували дві переправи: Крарійська та Протолча. Хортиця була місцем закінчення судоплавного русла Дніпра та початком Дніпровських порогів.

Доба бронзи (2 тис. до н.е. – 1 тис. н.е.) стає для Хортиці часом розквіту, бо саме в цей час виникають числені поселення, мешканці яких займались землеробством, скотарством, рибальством та ремеслами. На о. Байда виявлена фортеця цього часу з кількома рядами стін та ровів .

Неукріплені поселення культур цього часу (катакомбної, культури багатопружкової кераміки, зрубно-сабатинівської, білозерської) чітко локалізовані та прив'язані за звичаєм до схилів балок в їх устях на берегах Дніпра. Під землеробські угіддя та під випас худоби частіш всього використовувалися степові природно-територіальні комплекси (ПТК) прибалочних схилів.

У добу бронзи на острові було збудовано декілька святилищ, які крім поминально-обрядових функцій, можливо, використовувалися для найпростіших астрономічних спостережень. В кінці VI-V ст. до. н.е. на острові з'являються кочові племена скіфів, які, з часом, переходять до осілого способу життя. Вони займалися землеробством та тваринництвом, обробляли метали, вели торгівлю з античними містами Північного Причорномор'я. Крім забезпечення своєї життєдіяльності та охорони переправ та перевозів, осілі хортицькі скіфи частково забезпечували ремісничими виробами, продуктами землеробства та рибальства степових кочовиків. Для спостереження та захисту переправи (зі східного берега) на скелі Совутиній (північно-східна частина острова) була споруджена фортеця, на південь від якої знаходилося неукріплене передмістя. На городищі "Совутина Скеля" досліджено міцні (до 6 м) оборонні споруди, житлові та господарчі комплекси .

На сьогодні, на Хортиці відомі окремі місцезнаходження та ділянки культурного шару скіфського часу, але стаціонарні дослідження на них не проводилися.

В руслі Старого Дніпра існувала стародавня переправа біля балки Наумової, яка, ймовірно, була добре відома скіфам. Матеріали скіфського часу фіксуються як у вигляді скупчень амфорної та ліпної кераміки, так і окремими знахідками. Серед них слід відмітити античні амфори гераклійського, херсонеського, хіоського виробництва V-III ст. до. н. е., цілі форми ліпних скіфських посудин, бронзові вістря стріл VII-VI ст. до.н.е.

Можливо, що з переправою поєднувалася судова стоянка цього часу, бо о. Хортиця був північним пунктом перебування суден давньогрецьких мореплавців. Шлях далі вище по річці перетинали пороги, які робили її несудоплавною.

Поховальні пам'ятки о. Хортиці доби бронзи - раннього залізного віку представлені грунтовими та курганними могильниками. Загальна кількість курганів, які знаходяться в шести курганних групах, в кінці XIX ст. складала 129. Для грунтових могильників характерною рисою поховального обряду є наявність різних за формою кам'яних закладів, типових лише до Нижнього Подніпров'я. В скіфський час під землеробські угіддя та для випасу худоби використовувались, як правило, прибалочні та придолинні степові схили.

В сарматську добу (II ст. до н. е.- III ст. н. е.) життя на Хортиці затухає, кількість населення відчутно зменшується. Пам'ятки цього часу представлені окремими похованнями на острові та на прилеглій до нього території, а також знахідками монет. В 1925 році в Дніпрі біля о. Хортиці була знайдена тетрадрахма царя Єфтидема Бактрійського (II-I ст. до н.е.). Одночасно було знайдено римський динарій імператора Андріана. У II ст. н. е. у Степовому Придніпров'ї з'являються землеробські племена, носії черняховської культури. На острові Хортиці відомо декілька місцезнаходжень пам’яток цього періоду, наприклад, могильник на території сучасної СШ № 43, культурний шар черняхівської культури відомий на о. Байда та на річці Середня Хортиця, в балці Корнійчиха (розвідки С. Кравченко).

Період Київської Русі

В період Київської Русі Хортиця була важливим пунктом на торгівельному шляху із "варяг в греки". На о. Хортиця виявлено цілу серію пам'яток ранньослов'янського часу та декілька давньоруських поселень. Слов'яни займались орним землеробством, скотарством, полюванням, рибальством, бджолярством.

Острову відводиться роль важливого стратегічного центру - місця збору руських дружин, які відправлялися у походи на кочовиків, про що є записи у літописах під 1103, 1190, 1223 роками.

В районі стародавньої переправи через Дніпро, "Протолчого броду", в південній частині острову в IX ст. виникає найбільше на острові торгово-ремісницьке поселення слов'ян - бродників, яке мало неукріплений характер. Археологічні дослідження дають можливість стверджувати, що це поселення, яке А. Сокульський називає «Протолче», датується X – XIV ст. – воно, як і вся Хортиця та східна частина Великого Лугу традиційно входило у сферу впливу кочових племен (номадів). В XII-XIV століттях територія о. Хортиці потрапляє під вплив та залежність від татар та золотоординських ханів.

Пізніше на Хортицькому поселенні будуються укріплення, що не характерно для золотоординських міст та поселень. Необхідність їх будівництва виникає в зв'язку з подіями 60-80-х років XIV ст., коли розвернулася запекла боротьба за престол в Орді. Перше будівництво укріплень Хортицького поселення може бути пов'язано з періодом появи Мамая та його боротьбою з останнім з ханів Сарай-ал-Джедід Кільдібеком, які мали вплив на Подніпров'ї та Подонні. Кільдібек вступив в боротьбу з Мамаєм восени 1361 р. та загинув в бою влітку 1362 р. Монета цього періоду була знайдена на Хортицькому поселенні. Місцем своєї ставки Мамай вибирає Шехр-аль-Джедід (Кучугурське городище) в 18 км від Хортиці. З цими подіями може бути пов'язане знищення оборонних споруд та руйнація поселення на о. Хортиці.

Період запорозького козацтва

Починаючи з кінця XV століття, острів Хортиця стає одним з центрів формування запорозького козацтва. Тут, як і на інших островах, за Дніпровськими порогами, козаки будували свої укріплення - "засіки". В 1552-1558 рр. на острові Мала Хортиця князем Дмитром Вишневецьким побудований замок, який деякі вчені вважають прототипом Запорозької Січі. Звідси Вишневецький в 1556 р. ходив на турецьку фортецю Іслам-Кермень. Кримський хан Девлет - Гірей у січні 1557 року привів до Хортиці майже всю кримську орду та числені ногайські орди і взяв в облогу хортицький "городок", облога якого тривала більше трьох тижнів. Зазнавши значних втрат, Девлет-Гірей змушений був повернутися до Криму "з великим соромом", як писав російському царю Д. Вишневецький. У жовтні 1558 році хан прийшов до Хортиці вдруге з великими силами - крім татарських орд, з ним прибули і турецькі війська, які йшли на човнах Дніпром. На допомогу ханові було надіслане підкріплення з Молдавії - васала Туреччини. Після запеклих боїв Д. Вишневецький залишає Хортицькі укріплення, і повертається до Черкас. Турки й татари увійшли в "городок" і вщент зруйнували всі його укріплення. Свідчення про зруйнування турками і татарами городка Д. Вишневецького залишив посол німецького імператора Е. Лясота, який відвідав ці місця в 1594 році. У працях С. Мишецького, Г. Спасського та інших зазначається, що у 1618-1620 рр. запорозькі козаки побудували фортецю - кіш на Хортиці. Можливо, що про ці події свідчать і назви окремих місцевостей в районі Хортиці: урочище Сагайдачного, ліжко Сагайдака, Січові ворота. Проте, на жаль, археологічних матеріалів, що підтверджували б дані про перебування на Хортиці козацьких ватажків Я.Шаха та П.Сагайдачного, поки що не знайдено. У 1625 році розгорнулось повстання на чолі з гетьманом запорозького козацтва Марком Жмайлом, який об'єднав запорожців та реєстрових козаків і вирушив на боротьбу проти польсько-шляхетської армії. Існує припущення, що деякий час він перебував з військом на о. Хортиця. Але польському уряду вдалось провести переговори з реєстровцями і укласти Куруківську угоду. Після цих подій в 1626 році в районі Хортиці була залишена залога в кількості 1 тисячі чоловік на чолі з реєстровим полковником І. Кулагою. За народними переказами з Хортиці вирушали у походи проти турок і татар загони гетьмана Війська Запорозького І. Сулими (1628-1629). У 1630 році вибухає нове селянсько - козацьке повстання проти польсько - шляхетського поневолення. Очолив повстання гетьман Війська Запорозького Т. Трясило. До нього приєднується частина реєстровців з Хортицької урядової залоги на чолі з полковником Дацьком Білоцерковцем. За деякими відомостями, вже навесні 1632 р. реєстровий полковник І. Кулана захопив Хортицю і витіснив звідти повсталих козаків, спалив частину човнів і захопив у полон Т. Трясила. Для продовження боротьби із запорожцями Кулага відновив реєстрову залогу біля о. Хортиці залишивши там 1500 козаків. Наприкінці січня 1648 року запорожці на чолі з Богданом Хмельницьким напали на урядову залогу біля о. Хортиці. Більша частина реєстровців перейшла на бік запорожців. 15 лютого 1648 року Машкевич записав у щоденнику: "якийсь Хмельницький, забравши трохи гультяйства, із Запоріжжя прогнав корсунський полк, який був на ''' залозі, прогнавши об'явив сваволю, до нього приєдналось все живе..." Повстання на Запорожжі стало початком війни українського народу проти шляхетської Польщі. З цього часу і до зруйнування Січі у 1775 році Хортицею незмінно володіли запорожці. Хортиця мала не тільки стратегічне значення для Запорожжя а також стала важливим центром розвитку козацького господарства. В період існування Нової Січі (1734-1775 рр.), удосконалюється адміністративно-територіальний поділ Вольностей Війська Запорозького, в результаті якого Хортиця опиняється в межах Самарської паланки. У 1768 р. острів входить до новоутвореної Протовчанської паланки. Територія цих паланок була більш заселена і мала найкращі зимівники запорожців.

В 1735 р. розпочалась російсько-турецька війна. За наказом адміралтійської колегії від 03.09.1736 р. були утворені польове адміралтійство та дніпровська експедиція під керівництвом віце-адмірала Н. Сенявіна. Було вирішено побудувати фортецю "Запорозька корабельна", для будівництва якої вибрали місце на острові Байда, що напроти балки Канцеровської. За даними 1739 року біля Хортиці знаходилось понад 300 суден різних типів: галери, бригантини, козацькі чайки та ін. Через розповсюдження епідемії чуми, флотилії не надавалось потрібного нагляду, через що декілька десятків суден затонуло. В 2000 році загальна чисельність комплексу затонувших суден в руслі Старого Дніпра, на невеликій ділянці 200х30 м досягла 8 одиниць. Судна відносяться до різних типів. Корпус одного з них було піднято у 1999 році. Було з'ясовано, що конструкцією та пропорцією корпус знайденого судна нагадує креслення галерного майстра А. Алатчанинова 1736 р. морського козацького човна, відомого під назвою чайка. В вересні 1739 р. було підписано мир з Туречиною, згідно якого російська армія залишала все Дніпровське Пониззя. Під час другої російсько-турецької війни (1768 - 1774 рр.) захист о. Хортиці було покладено на Запорозьке військо. Командував Хортицьким форпостом Іван Бабура, йому були підпорядковані два полкових старшини і двісті запорожців.

В результаті цієї війни, Росія отримала вихід до Чорного моря, і внаслідок цього Запорізька Січ втратила своє стратегічне значення - південного форпоста у боротьбі з Османською імперією. До того ж економічна незалежность Запорозької Січі стала небезпечною для царського уряду – це стало головними причинами зруйнування Січі. Повертаючись з Криму, російські війська, 5 червня 1775 р., зруйнували Запорозьку Січ.

Територія Вольностей Війська Запорізького увійшла до складу створених Новоросійської та Азовської губерній, Хортиця з навколишніми лівобережними місцями увійшла до складу Новомосковського повіту Азовської губернії, а у 1784 р. стала частиною новоствореної Катеринославської губернії.

4. Острів Хортиця сьогодні - пам’ятник національного значення

Музей історії запорозького козацтва на острові відкрито 14.10.83 року. Але тоді, коли про українських степових лицарів уголос, до того ж публічно, говорити заборонялося, називався цей заклад Музеєм історії м. Запоріжжя. Сьогодні під зводами Музею зібрано більше 30 тисяч предметів, які охоплюють історичний період від палеоліту до ХІХ століття поточної ери. Експозицію доповнюють чотири діорами. Особливістю хортицького Музею є те, що, по-перше, вельми оригінально оформлене саме приміщення: гранітні пластини, припасовані одна до одної, створюють враження, ніби відвідувачі рухаються печерою, біля стін якої розташовано мовчазні реліквії різних ер та епох. По-друге, переважна більшість експонатів зібрані-знайдені саме на Хортиці та на хортицькому довкіллі. Це кам'яні знаряддя праці, кераміка, зброя, якорі, фрагменти старовинних суден, стовбур дуба, який був зрубаний кілька тисячоліть тому і стільки ж пролежав на Дніпровому дні. Експозиційна площа, яка розгорнулася на 1600 квадратних метрах, окрім артефактів, так би мовити місцевого походження, наповнена також матеріалами, переданими із Львівського, Луганського, Рівненського та інших музеїв, а також надходженнями із археологічних та етнографічних експедицій. Розкопки, проведені археологами заповідника протягом 1976-1980 років, дають підстави стверджувати певним чином, що один із прототипів Запорозької Січі, її предтеча, існувала на Хортиці біля плавневої частини, неподалік від озер Осокорове та Коржеве. Бо саме тут виявлено військове поселення Х-ХІV століть, а окремі знахідки (зброя, кераміка) свідчать про те, що коріння унікального об'єкта сягали глибше на кілька століть. У п'яти досліджених напівземлянках (археологи впевнено називали їх куренями (!)) мешкали оборонці не лише Хортиці, а й взагалі частини південних рубежів протоукраїнського державного угрупування.

Знахідки із поселення Протовчого зайняли достойне і значне місце в експозиції Музею історії запорозького козацтва, а там, де було саме поселення, створено меморіально-туристичний комплекс. Ще на початку ХХ століття на Хортиці було 129 курганів, проте до наших днів уціліло лише близько двох десятків. Кургани (найстаріший із них споруджений представниками культур доби бронзи у ІІІ тисячолітті до н.е., а наймолодший – скіфами у ІІІ столітті до н.е.) розташовувалися кургани кількома групами на узбіччі так званого Скіфського шляху, що колись проходив уздовж Хортиці її серединною, підвищеною частиною. Зараз комплекс склали одинадцять курганів – "живих", реконструйованих та стилізованих. На курганах установлено стародавні скульптури, людиноподібні стели і просто стели доби бронзи. Органічним доповненням до ділянки відновленого історичного ландшафту Хортиці (хортицька акція з масового відновлення курганних насипів стала першою в Україні) є Музей кам'яних витворів, розгорнутий в одному із куточків комплексу. Експонати Музею просто неба – гармани, ступи, корита, жорна, скульптури, кам'яні стовпи та хрести – знайдені у навколишніх селах і привезені на Хортицю протягом березня-травня 2006 року. Меморіально-туристичний комплекс "Скіфський стан" ("Зорова Могила") займає близько п'яти гектарів. Разом із прилеглим дубовим гайком та ділянками Першостепу він складає дивовижне середовище, відвідавши яке, людина не лише отримує інформацію, а й естетичну насолоду. З козацької сторожової вежі відкривається краєвид у радіусі 25 кілометрів. Влітку 1843 року 29-річний Шевченко подорожував по Україні, відвідав Олександрівськ, побував на Хортиці. У травні 2005 року, з допомогою краєзнавців, визначено маршрут, яким ходив по Хортиці поет, і оздоблено його сімома гранітними брилами. На брилах висічені рядки із творів Великого Кобзаря, де згадується Хортиця і Великий Луг Запорозький. Таким чином, виник меморіально-туристичний маршрут “Тарасова Стежка”, який полюбився запоріжцям і гостям міста і Хортиці.

Будівництво історико-культурного комплексу “Запорозька Січ” було урочисто відкрите 14 жовтня 2004 року, на свято Покрови пресвятої Богородиці, в День українського козацтва. Загальна територія історико-культурного комплексу 3,5 гектарів. Місцем розташування нашої «Запорозької Січі» обране мальовниче північно-східне узбережжя Хортиці, з якого відкривається чудовий краєвид на Дніпрогес, скелі та острови, що нагадують колишні грізні Дніпрові пороги. За плануванням комплекс розділяється на дві різновеликі частини –“Внутрішній Кіш” та “Передмістя”.

Всього на території комплексу «Запорозька Січ» збудовано 23 зрубних та турлучних споруди. Передбачається, що в комплексі також функціонуватимуть об’єкти експозиційного призначення, в яких планується відтворити інтер’єри козацьких жител (курінь та будинок кошового отамана), офіційні та освітні установи (військова канцелярія та січова школа). Центральним об’єктом комплексу стане трибанна церква Покрови пресвятої Богородиці. Споруди “Зовнішнього Кошу” мають носити рекреаційний (корчма) та інтерактивний характер (діючі кузня і гончарне виробництво). За зразки фортифікаційних споруд козацького часу правитимуть три вежі, рови та земляний вал з частоколом.

Висновки

Під час виконання роботи ми дійшли наступних висновків:

Хортиця - надзвичайно гарний, мальовничий острів. З обох боків оповитий широким і могутнім Дніпром, обгорнутий високими кам'яними скелями, піскуватими берегами, вкритий зеленим лісом та уквітчаний різнобарвними квітами. Дивовижний краєвид та славна минувшина привертають увагу до Хортиці мешканців міста Запоріжжя, мандрівників з різних куточків України та світу.

Острів прославлений поетами, художниками, істориками та краєзнавцями. Серед видатних відвідувачів можна пригадати "Кобзаря" українського народу Т.Г. Шевченка, композитора М.В. Лисенка, художників І.Ю. Рєпіна та В.О. Сєрова, письменників І.О Буніна та О.М. Горького. Найяскравіші сторінки історії Хортиці пов'язані із запорозьким козацтвом. Перше укріплення козаків побудовано на о. Мала Хортиця Дмитром Вишневецьким у 1556 році. Він здійснював походи на татарські міста та охороняв кордони Польсько-Литовської держави, в межі якої входив і наш край. Перебування козаків за дніпровими порогами сприяло заселенню родючих земель та пожвавленню тут господарчої діяльності. Сьогодні острів – це унікальний заповідник, де поєднується казкова природа та сива давнина. Упродовж останніх 50 років острів збирає регалії та звання. З 1965 р. тут діє Державний історико-культурний заповідник. У 1994 р. Хортиця з прилеглими скелями та островами отримує статус Національного заповідника, а в 2004-му тут почалося будівництво історико-культурного комплексу “Запорізька Січ”. Стилізоване козацьке містечко XVI-XVII століть вже встигло розпочати свою кінокар’єру: минулого року режисер Володимир Бортко фільмував тут “Тараса Бульбу“. Навіть якщо відроджена під час дійства Січ здається комусь не надто історично-достовірною, вона формує образ України, сучасної і колишньої. І образ цей - завзятий, вільний і сміливий. Такий, якими були запорізькі козаки.

Література

1. Тошев Г.Н., Шаповалов Г.И. Находки периода энеолита-бронзы со дна Днепра вблизи Хортицы// Древности Степного Причерноморья и Крыма.-Запорожье, 1991.-С.45-51.

2. Ільїнський В.С., Пустовалов С.Ж. Розкопки багатошарової фортеці на о.Мала Хортиця// Археологічні дослідження Україні, 1991.-Луцьк, 1993.-С.39-40.

3. Новицкий Я. Остров Хортица на Днепре, и его природа история, древности. – Запорожье: РА «Тандем-У», 1997. - С.88.

4. Ильинсикий В.Е., Козловский А.А. Золотоордынское поселение на о.Хортица. // Древности Степного Причерноморья и Крыма. – IV. – Запорожье, 1993. – 345с.

5. Егоров Е.Л. Историческая география Золотой орды в XIII-XIV вв. – М.: Наука,19858. – 248с.

6. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К.: Вища школа, 1994. – 539с.

7. Яворницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. – К.: Веселка, 1995. – 447с.

8. Скальковський А.О. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького. – Дніпропетровськ, 1994. – С.49-53.

Размещено на http://www.

Реферат: Історичне значення острова Хортиця

Похожие рефераты: