Реферат: Чернівецькі некрополі

Міністерство освіти і науки

Чернівецький національний університет

Реферат

Чернівецькі некрополі

Тоненької Надії

(1-курсу, 121гр.)

Чернівці 2003

Християнські та іудейські цвинтарі – невід’ємна складова частина Чернівців.До цього спричинилися жваві демографічні процеси, течія яких селила в міських мурах різні народи, котрі жили за своїми звичаями, сповідували притаманну їм віру. Тому кожна громада молилася у своєму храмі,відсилала дітей до запровадженої нею школи, ховала померлих на облаштованому її силами цвинтарі.

Розташоване на торговельному шляху Краків – Львів – Коломия – Сучава – Білгород на Чорному морі, головне місто буковинського краю приймало до себе представників різних народів. У ньому мешкали українці та румуни, німці та євреї, поляки та вірмени, угорці, чехи, словаки, словенці, турки, татари, греки, росіяни . Ці динамічні спільноти наклали свій відбиток на історичний розвиток Чернівців, залишили немалий спадок по собі. Цвинтарі без сумніву одна з його ознак.

Досі спеціалізованого і кваліфікованого дослідження чернівецьких некрополів не проводилося, хоча окремі згадки про кладовища міста зустрічаються у краєзнавчих працях місцевих істориків, як-от Ф. А. Віккенгаузера, Ф. Ціглауера, Р.Ф. Кайндля, І. Гроніха, О. Масана та І.Чеховського

Історична традиція розпорядилася так, що при кожному чернівецькому християнському храмі існував цвинтар, на якому покоїлися приналежні до нього віруючі. Ховали всіх, не звертаючи уваги на те, помер небіжчик природною смертю чи від якоїсь інфекційної хвороби, що часто-густо тягнуло за собою спалахи в місті різних епідемій. Така ситуація зберігалася в Чернівцях до 70-их років ХYІІІ століття. Після підписання Кючук-Кайнарджійського мирного договору, що завершив російсько-турецьку війну 1768-1774 рр., Буковина, котра досі входила до складу Молдавського князівства, відійшла до Австрійської імперії

У першій половині ХІХ ст. спостерігається значний приплив до Чернівців нових жителів, чисельність яких зростала. Вони безкоштовно отримували земельні наділи, кредити під забудову тощо.

Хоч Чернівці зростали, але вони довго залишалися невпорядкованими. І як наслідок, у місті виникла серйозна санітарно – епідеміологічна проблема, пов’язана зі спалахом холери на Буковині, а всі кладовища знаходилися в межах міста, що було дуже небезпечним для його мешканців. У зв’язку з цим підшуковуються місця, зручні для облаштування кладовищ, які були б безпечні із санітарно-епідеміологічних міркувань.

У 1848 р., коли громадськість міста звернулася до муніципалітету з проханням перенести місця поховання євреїв на інші пристосовані для цих цілей ділянки, виникло питання стосовно старого християнського кладовища, яке було переповнене і знаходилося близько від помешкань. У квітні 1850 р., згідно з рішенням Буковинської окружної управи, була створена спеціальна комісія, що складалася із представників усіх існуючих тоді у Чернівцях релігійних конфесій, якій дали доручення розглянути справу щодо переносу і розширення кладовищ. 25 вересня 1855р. крайовий начальник Вінклер домагався розташувати кладовища для померлих від холери на пагорбі Гореча і в кінці гори Домінік. У 1866р. на Горечі розмістили такі кладовища : Римо-, греко- та вірмено - католицьке ; Православне ; Євангелістське ; Іудейське .

Ще в 1831 р. під час епідемії холери на пагорбі Гореча були закладені перші поховання померлих від цієї хвороби городян .

Одним із найстаріших поховань серед тих, які збереглися на цьому цвинтарі, є могила Йосифа Шнірха, що помер в 1836р. В 40-их роках ХІХ ст. кількість могил збільшується. В цей період тут ховають Лазаря Міхаловича (1840р. кв.№61), Людвіга Денаровського (1840 р. кв. №54). та інших. В 60-их роках ХІХ ст. австрійське командування постановило збудувати в Чернівцях великі склади амуніції. Тодішній бургомістр Яків Петрович вирішив перенести поховання, котрі підпадали під військову забудову, на цвинтар до Горечі. Це була тільки ідея, яку розвинув його наступник Антон Кохановський.І у 1866 р. перепоховано на Горечі велику кількість останків померлих.Цього ж року новий цвинтар було освячено і офіційно зареєстровано.

Починаючи з середини 60-их років ХІХ ст., померлих християн ховали тільки на Горечі. З часом цвинтар розширювався, територія загущувалася новими могилами.

Насамперед вулиця, на якій розмістився цвинтар, отримала назву„Фрідгофсгассе”. Відповідно до „Особливої постанови про кладовище ”, на цвинтарі передбачалося п’ять видів поховань : Родовий склеп, Сімейне місце поховання; Власне місце поховання; Окреме місце поховання; Загальне місце поховання. Всі без винятку поховання повинні були отримати свій порядковий номер, який заносився до протоколу поховань. Написи на монументах, пам’ятниках чи хрестах підлягали затвердженню управлінням .

За розробкою будівельного інженера Реллі територія християнського цвинтаря становила ансамбль садово - паркової архітектури. Проводилися роботи по осушуванню території, які доручалися фірмі Е. Таубера .

Розширення міського некрополя продовжувалось і в період румунського правління. Зокрема у 1942 р. начальник технічного відділу примарі Еп. Осадець рекомендував адміністрації кладовища зайняти ділянку площею 2,9 га, що знаходилася позаду кладовища між вулицею Авіаторілор (тепер Московської Олімпіади) і старою дерев’яною церквою Успення Богородиці на Калічанці. Цим земельним набутком процес формування сучасної цвинтарної території фактично і завершився.

Ще в 1783 р. цісар Йосиф ІІ видав рескрипт, яким дозволяв споруджувати надмогильні пам’ятники найбільш заслуженим перед владою особам. У середині ХІХ ст. надгробок міг дозволити собі кожний. Внаслідок цього цвинтар чимраз більше набирав репрезентативного характеру, ставав цариною творчості будівничих художників, скульпторів, поетів.

Для оздоблення цвинтаря найбільше прислужилися місцеві майстри: Карл Кундль, Лаврін Кукурудза ( виготовив надгробки на могилах Сидора Воробкевича, Франциска Вайди та Міхала Регвалда), Микола Жемна (надгробки Гуго Жуковського, Георге де Реус-Мірзи, гробівець Морошкевичів).

Родина Москалюків мала каменотесну майстерню, яка знаходилася на вулиці Руській. Карл Москалюк був головою фірми. Вона проіснувала до початку 40-их років ХХ ст.

На цвинтарі збереглися роботи й інших чернівецьких майстрів: Карла Готтмана, Н. Легерлеца, Бетона Ребана, Д. Дюкштайна-Чізека.

Для спорудження численних надгробків, гробівців, каплиць потрібен був матеріал. Він завозився з Трансільванії, Добруджі, Поділля. Розробка кам’яних кар’єрів проводилася в долині Дністра, поблизу сіл Чунькова, Василева, Дорошівців, Самушина, в самих Чернівцях працювали керамічні та цегельні заклади. Оздоблення надмогильних пам’ятників не могло обійтися без металевих виробів: хрестів, огорожі, ліхтарів, вазонів тощо. Виготовленням цих та інших речей займалася робітня Володимира Будзинського.

На християнському цвинтарі знайшли свій починок люди різних національностей, професій і конфесійної приналежності, котрі мешкали в Чернівцях. Тут знаходяться могили вчених: Гуго Жуковського, Франца Вікенгаузера, Фердинанта Ціглауера; педагогів: С. Шпойнаровського, В.Корна, Ю. Кобилянського; п’ятьох чернівецьких бургомістрів та інших. Велику частину поховань християнського некрополя становлять могили церковних діячів, інженерів, літераторів, які своєю працею примножували славу буковинського краю. Тут знайшов свій спочинок „буковинський соловейко” Юрій Федькович (1888р.). За свідченням сучасників, день поховання письменника видався морозним, але похорон був багатолюдний.

На цьому кладовищі поховані письменники: брати Григорій і Сидір Воробкевичі, Ольга Кобилянська, Євгенія Ярошинська. Тут же спочиває німецький письменник, автор багатьох розвідок з історії Буковини Франц Віккенгаузер.

У 1905 р. в Чернівцях був заснований перший український театр, котрий з 1907 р. називався Буковинським народним театром. Він проіснував до 1910 р. Його організатором і керівником був актор Іван Захарко. Уродженець Львова, опанувавши професію друкаря, він з юнацьких років захоплювався сценічним мистецтвом. В Чернівцях організував театральне життя. Помер у 1919 р. і похований на християнському цвинтарі.

Окрема сторінка історії Чернівецького некрополя належить військовим похованням – як меморіальним, так і індивідуальним. До перших належать могили вояків австрійської армії, котрі загинули у Першій світовій війні 1914-1918 рр., радянських воїнів та могили на місці страти фашистами мирних жителів та підпільників. Іншу групу становлять поховання вояків різних армій.

Велика увага приділяється поховальному ритуалу, котрий довгий час зберігав притаманні йому форми і ознаки. Організацією похоронів займалися відповідні спеціальні заклади . Найдавнішим і найавторитетнішим з них був Ентерпріз де помпе фунебре, заснований у 1884 р. Проведення траурного ритуалу вважалося відповідальною і почесною справою. Водночас ще й прибутковою.

Є на кладовищі й ціла низка поховань 1945-1947 рр. За даними реєстраційних книг органів НКВС в цей період тут було захоронено 58 осіб обох статей.

Хоча цвинтарю 160 років, але він не перестає виконувати призначену йому функцію і сьогодні. Зараз його площа вимірюється 20,96 га. Перетини алей і доріжок утворюють квартали, число яких сягає 80. Їх оздоблюють різноманітні надгробні пам’ятники, що мають велику історичну та мистецьку цінність і яких зафіксовано майже 1400. Створені у різні роки вони віддзеркалюють розвиток і зміну стилістичних і художніх напрямків в архітектурі та мистецтві.

Перші поховання християнського цвинтаря не мали характерних надмогильних пам’ятників. На могилах встановлювалися прості хрести з дерева чи металу. Спорудження надмогильних пам’ятників розпочалося в 60-их роках ХІХ ст.одночасно із щораз інтенсивнішим освоєнням цвинтарного простору. В цей час виробився їх найпростіший тип. Хрест встановлюється на чотиригранний постамент, обидві складові частини виконуються з пісковику. а саме такими збереглися надгробки Марії Монтум і Марії Губець. Цей тип утримувався досить довго, хоча зазнав певних модифікацій.

Насамперед урізноманітнювався матеріал пам’ятників. Поруч з пісковиком застосовувалися граніт, мармур, білий камінь. Пам’ятники оздоблювались вінками, ликами святих, портретами померлих ( Міхал Пельцер,1904 р.; Жозеф Ледвінка, 1894 р., Ніколає Гормузакі,1909 р.). На 70-ті роки ХІХ ст. припадає спорудження обелісків. Найдавніші з них – це колони, усічені і повні, оздоблені вінком, хусткою, факелом, рушницею (Маріон Ончул, 1907 р.; Франциск Урбанський, 1879 р.).

З наступного десятиліття набули поширення пірамідальні обеліски, котрі розсіяні майже по всіх кварталах християнського кладовища. Чисельно представлені також стели. Пам’ятники цього типу почали споруджуватися на початку ХХ-го ст. Одним з перших такий з'явився на могилі родини Денаровських ( 1900 р.). Це стела, що імітує курган, викладений з ламаного каменю, завершений хрестом. Ще одна різновидність цього типу надгробок Лазаря Міхаловича (1840 р.), котрий спроектовано як скелю.

До особливостей християнського некрополя належить присутність на ньому значної кількості різних за формою та розмірами едикул: великих, наближених до каплиць, ротонд,споруд у формі потужних арок, портиків різних ордерів, порталів (гробівці родини Невечерелів,1885 р., Скібінських, 1881 р., Сембратовича, 1884 р.

Набагато скромніше представлені саркофаги. Своїм виглядом вони нагадують домовини, що легко відкриваються ( надгробки родини Книш, 1872 р., Фердинанда Гілберта, 1882 р.)

Скульптурними композиціями цвинтар не надто перенасичений. Найчастіше вони виступають як декоративне та знакове доповнення до стели, едикули чи обеліска. У їх формах помітна антична та християнська посмертна символіка. Характерні приклади повторюють постаті жалібних ангелів, жінок, обіймаючи саркофаги, журливих плакальниць, які символізують біль, смуток, жаль, а також християнський вияв скорботи, віри, надії, любові.

Характерну групу християнського некрополя становлять каплиці- споруди малої цвинтарної архітектури. Переважають, звичайно, родинні каплиці. Таких на цвинтарі одинадцять і усі позначені оригінальністю.

Діючих каплиць на цвинтарі всього дві, причому обидві належать до найдавніших пам’яток некрополя. На головній алеї кладовища розташована квадратна в плані споруда – каплиця з шестигранною апсидою при задньому фасаді. Вхід має півкругле завершення і оздоблений ліпним порталом.

Чудово збереглася каплиця Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла, будівництво якої завершилося в 1884 р. Споруда каплиці витягнута за віссю захід – схід. Цегляна, тинькована,тридільна. Вхідна частина оформлена порталом традиційного вирішення: на пристінних колонах – півциркульна арка. Обабіч порталу – монументальний розпис із зображенням постатей Святих Архангелів Михаїла і Гавриїла.

Ансамбль християнського некрополя формують також меморіальні поховання. Таких чотири. Найдавніше з них поховання „ Сестер Родини Марії”. Воно почало складатися ще в австрійські часи. Тут поховані черниці згромадження феліціанок, які утримували в Чернівцях навчально – виховний заклад для дівчат. Його заснував варшавський архієпископ Щенсни Зелінський у 80–х роках ХІХ-го ст.. У цьому закладі навчалися моральності, патріотизму, любові до вітчизни, інтелігентності. Могили „сестер” доволі скромні, здебільшого це прості латинські хрести, зрідка трапляються хрести на постаменті.

Найпізніше створено меморіал вояків австрійської армії. Його організацію зініціювало товариство «Австрійський Чорний Хрест», здійснивши ідею у 1996 р. Про це говорять написи на каменях, встановлених при головному вході некрополя ( німецькою та українською мовами).

Відразу за похованням вояків австрійської армії розташований меморіал воїнів Червоної армії, створення якого розпочалося в 50- х роках ХХ- го ст. В 1974-1976 рр. Проведена реконструкція могил. Домінуючим композиційним елементом комплексу є велика стела, змонтована в горизонтальному положенні, з горельєфним зображенням смертельно пораненого воїна в композиції з вічним вогнем ” та латунною п’ятикутною зіркою, розташованими біля підніжжя стели.

За нею, власне, розпочинається головна алея цвинтаря, в кінці якого розміщений ще один меморіал. Тут поховані жертви фашистської окупації - керівники підпільного руху, хотинські комсомольці, а також близько 100 мирних жителів, розстріляних у перші дні війни.

Важливим атрибутом надмогильних пам’ятників є написи та епітафії. Особливою своєрідністю відзначаються епітафії, написані українською мовою. Тексти епітафій почерпнуті із псалмів, творів Т.Г. Шевченка, його послідовників або просто зі щирих батьківських і синівських вуст. Привертає увагу епітафія на надгробку Ю. Федьковича ( 1888 р.).

На мармурових плитах з трьох боків нижньої частини пам'ятника викарбовано слова із віршів самого Соловія:

«Бо я для України лише жию,

Її і душу й тіло завдаю,

За ню рікою козацька моя кров.

Се моя заповідь.

За те ж ти честь і слава, витязю,

Не тільки тут, але й поки по цілім світі.

Не тільки нині, але й поки світа.

І хто святую Русь лиш спом’яне,

Той свою честь і славу не мине.

Спи ж ти, руський соловію,

Я за тебе тужу,

А як тутки зазоріє,

Я тебе пробуджу».

Надписи та епітафії на надгробках пишуться і в наші дні, однак вони поступаються як задумом, так манерою і стилем виконання тим, котрі з’явилися тут набагато раніше.

Християнське кладовище по вулиці Зеленій залишається частково діючим, тут продовжують поховання померлих. Територія кладовища повсякчас упорядковується, доглядається. Це не випадково, адже цвинтар - складова частина історико – культурного заповідника, створеного в 1995 р. згідно з рішенням виконкому Чернівецької міської ради народних депутатів від 07.02.1995 року за № 83/3. У 1997 р. проведено реорганізацію „ Заповідника і створено міське комунальне підприємство „Історико- культурний заповідник „Кладовища по вул.. Зеленій”.

Розмаїття форм, стилів, манер виконання, оригінальність задумів у створенні багатьох пам’ятників дозволяють віднести християнський цвинтар на Горечі до унікальної пам’ятки серед інших некрополів України.

У становленні Чернівців як міста зробило свій внесок його єврейське населення. В певні періоди історичного розвитку він був неоднаковим, але загалом значним, особливо в австрійський період.

Перші ізраїліти ( таку назву євреїв надибуємо в історичних джерелах) з’явилися на Буковині, природно, і в Чернівцях, у ХY-му ст. Сюди вони переселилися з Трансільванії. Крім них, тут мешкали переселенці з Польщі та Німеччини. Тодішніх прибульців було небагато, позаяк молдавські господарі , котрі володіли краєм, всіляко унеможливлювали їхнє перебування на цих землях. Відомо, що австрійці, котрі зайняли Буковину у 1774 р., нарахували тут 562 єврейські родини.

Єврейське життя скупчувалося в окремому кварталі, який називався гетто. Чернівецьке гетто знаходилося в нижній частині міста, ближче до району, де нині пролягає залізничне полотно. Ця єврейська дільниця не булла обмежована ані парканом, ані муром, лише формувалася групою будинків, котрі оточували невелику площу. Найважливішими з цих будинків були синагога (або божниця), далі – кагальний дім, лазня, школа, торгові ятки, а також цвинтар.

Прихід австрійської адміністрації на Буковину істотно вплинув на становище тутешніх євреїв. Особливо це стосується часу, коли на імператорському троні цісарював Йосиф ІІ (1780 – 1790 рр.). Цей „революціонер на троні”, як його називали сучасники, відразу заявив, що прагне перетворити євреїв „ у корисних громадян монархії”.

Незважаючи на те, що політика його наступників на троні стосовно єврейської людності була менш толерантною, її числельність не переставала зростати. Особливо багато ізраїлітів потягнулося на Буковину після революції в 1848 р. і отримання нею автономії в 1949 р. Євреї працювали у фінансових урядах, поштово – телеграфічних, судових і комунікаційних сферах. Активно займалися наукою. Безсумнівно, кінець ХІХ-го - початок ХХ-го .– період найбільшого розвитку єврейського життя в Чернівцях.

Воно дещо погіршилося в роки румунського періоду історії краю та міста (1918 -1940 рр.): послабилися позиції євреїв у політиці, промисловості та ремеслах, кредитній справі, науці, проте це були незначні втрати. Їх чисельність продовжувала переважати серед міського населення.

Тільки воєнне лихоліття перетворилося для них у справжню життєву катастрофу. Однак це – широковідомий історичний факт, котрий не потребує зайвих коментарів.

Найважливішими з – поміж усіх складників життя єврейської громади були три : лазня, синагога і цвинтар. Найдавніший єврейський цвинтар у Чернівцях виник з поселенням тут перших ізраїлітів. Він знаходився неподалік гетто, на тому місці, де зараз розташовані корпуси трикотажної фабрики. Проіснував до 1946 р., коли, власне, фабрика розбудовувалася, внаслідок чого цвинтар ліквідовано.

Справді, ще задовго до цієї події (протягом майже 80 років) на ньому поховання не проводилося. Відтак кагал постановив закласти новий . Померлих одноплемінників спочатку ховали на невеликому земельному клаптику у верхній частині християнського цвинтаря на Горечі, а в кінці 60–х років ХІХ-го ст. з’явилися перші могили на новому єврейському цвинтарі (Абрагама Шльоссмана, 1866 р., Сари Меєрзанд, 1867 р., Іліллеса Вайзельгіля, 1868 р).

Сусідство християнського та єврейського кладовищ спричинилося до того, що магістрат опікувався як першим, так і другим. І у наступні десятиліття він приділяв єврейському цвинтарю немало уваги, всіляко сприяючи його впорядкуванню і розширенню.

Перші цвинтарні оздоби – надмогильні пам’ятники з’явилися одночасно із заснуванням цвинтаря, в 1860-х роках. Їх риси – традиційні для єврейського поховання. Це для населення Чернівців помітно позначилося на влаштуванні надмогильних пам'ятників. Вони перегукуються з надгробками, спорудженими на сусідньому християнському цвинтарі. Тут зустрічаються саркофаги, обеліски, колони, едикули, гробівці сакральних типів, розкішні мавзолеї.

Ансамбль єврейського некрополя формувався поступово, але фахово. До цього процесу були причетні люди різних професій, уподобань, з неоднаковими фінансовими можливостями. Тут знайшли своє місце спочинку євреї різного соціального походження, слави і пошанівку: Бено Штраухер – депутат австрійського парламенту та буковинського сейму, при румунській владі - депутат парламенту Румунії, голова сіоністської партії та єврейської громади Едуард Райс- перший єврейський бургомістр Чернівців (1905 – 1907 рр.); Макс Фокшанер - голова чернівецької палати адвокатів, відомий політик. Власне, вони за свої кошти збудували єврейський громадський та культурний центр Буковини «Тойнбіхалле».

Єврейський цвинтар і надалі займає західну частину Горечівського пагорба. Цвинтар має два входи: один з вулиці Лубенської, інший з вулиці Зеленої. Його акцентує масивна споруда, збудована з цегли, прямокутна в плані. Її формують три частини – однакової висоти бічні крила і вище центральне, котре має завершення, типове для єврейської архітектури, купол. Ця будівля - Бейт Кадішін (Дім прощання», покійницька). Без неї не обходився жоден єврейський цвинтар.

У стильовому відношенні надмогильні пам'ятники єврейського некрополя представлені зразками, характерними для архітектури доби історизму, сецесії, модернізму.

Крім індивідуальних надмогильних пам'ятників, середовище єврейського некрополя формують ще п’ять меморіальних поховань. На першому спочивають євреї, котрі загинули у Першій світовій війні 1914- 1918 рр. (81 могила) . Друге поховання також часів Першої світової війни включає 11 окремих могил. На третьому – російські вояки-мусульмани, котрі так само загинули тоді ж . 900 розстріляних мирних жителів – жертв Другої світової війни – поховані у великій братській могилі, кв.№ 95.

На території єврейського цвинтаря при вході з вулиці Лубенської знаходиться невелика ділянка, зайнята християнськими похованнями. До і під час Другої світової війни тут знаходилися цивільний та військовий цвинтарі, що займали площу близько 1 га. В 1941 – 42 рр. тут розмістили « кладовище героїв», де поховані близько 400 румунських громадян, що загинули від більшовицької окупації.

Творчий доробок майстрів, які виготовляли надгробки та встановлювали їх на могилах, сягнув високого художнього рівня. Окрім наукової і культурної цінності, єврейський некрополь становить значний інтерес для зарубіжних та українських громадян, які сповідують іудаїзм.

Чернівецьке передмістя Садгора (колишнє окреме містечко) прилягає з півночі до міської території. Своїм виникненням воно завдячує російсько - турецькій війні 1768- 1774 рр., під час якої росіяни зайняли Буковину та наддунайські князівства. Імператриця Катерина ІІ зажадала заснувати тут монетний двір. Опісля сюди потягнулися люди, аби замешкати цю місцину. Оскільки переважна більшість нових поселенців були німці, вони й прийняли назву, споріднену з прізвищем засновника - Гартенберг, котра пізніше трансформувалась у “ Сад гора” (Садагура). Проте найбільшої слави зажило містечко після поселення тут євреїв - хасидів у середині ХІХ-го ст..

Хасидизм – це релігійна течія в іудаїзмі. Початково хасидизм нагадував секту, власне, сприймали його так противники. Одначе подальший розвиток показав, що він надавався для того, щоб стати справді народною релігією. Саму ж Садгору популярно називали «Єрусалимом на Пруті», адже 90% всього населення становили хасиди-ізраїліти. Більшість з них знайшли свій вічний спочинок на місцевому цвинтарі. Один з найдавніших надгробків садгірського цвинтаря знаходиться на могилі Симона Майзільмана (1823 р.)

Історія садгірського окопища вимірюється щонайменше 150 роками. Останні поховання на ньому здійснювалися на початку 1940-х років. Після війни його закрили.

Сьогодні встановити загальний вигляд садгірського цвинтаря дуже важко, оскільки основна його частина втрачена. Зокрема, західна зруйнована повністю під час будівництва стадіону. Відсутні надгробки зі східного боку. Лише в центральній частині збереглися ряди надмогильних пам'ятників.

Надмогильні пам’ятники так само мають традиційну композицію, вони представлені вертикальними стелами - мацевами, виконаними з пісковику. Модерних надгробків немає зовсім. Найдавніший тип- повністю прямокутна мацева (Клара Фіндлер, 1909 р. Суре Райш, Факе Гінгольд).

Композицію надмогильної плити, як правило, творять три елементи: верхня частина, заповнена декором, обрамлена площина та епітафія. Єврейські митці застосовували оригінальні мотиви та символи, котрі закарбувалися в людській пам’яті від найдавніших часів. Джерело цих мотивів та символів криється в релігійному єврейському письменстві, тому на надгробках зустрічаються характерні декоративні ознаки, як от: грона винограду, пальми, плоди граната, повні колоски, леви, олені тощо.

Майстри, котрі працювали на садгірському цвинтарі, природно, були добре обізнані з цією традиційною декорацією надмогильних пам’ятників. Вони залишили по собі чимало характерних прикладів. Приміром, два леви, симетрично розміщені, зображені на надгробку Клари Фіндлер (1909 р.). Надгробки Якова Брундмана, Норбера Кульха оздоблюють олені.

Всі символи мали чітко визначене місце і розміщувались у верхній частині надмогильної стели. Під ним карбувалися написи – епітафії.

На старих єврейських цвинтарях, окрім мацев, споруджувалися надмогильні пам’ятники іншого типу – саркофаги, хоча дуже рідко. Сад- гірський некрополь має лише один пам’ятник такого типу. Він оздоблює гробівець цадика Ізраїля Фрідмана. З мистецького погляду саркофаг не має значної вартості. Його первісний вигляд втрачено.

Дослідження трьох чернівецьких некрополів уможливило розкриття питання про час їх виникнення, місце розташування, становлення та оформлення, розгляд поховального ритуалу, який відповідав національним традиціям, релігії та віросповіданню населення.

Список використаних джерел та літератури

кладовище некрополь чернівці

1. Державний архів Чернівецької області ( далі - ДАЧО), магістрат. м.Чернівці . – Ф. 39. – ОП. 1. – Спр. 15.ДАЧО. Примарія м. Чернівці. – Ф. 43 . – ОП. 1. –Спр. 1543.

2. ДАЧО. Примарія м.Чернівці. – Ф.43. – Оп. 5 – Спр. 155

3. ДАЧО. 10-й окружний інспекторат міністерства торгівлі та промисловості. – Ф.311. – Оп. 1. - Спр.89.

4. ДАЧО. Чернівецька єврейська релігійна громада. – Ф. 325. – Оп.1. –Спр. 817.

5. ДАЧО. Чернівецька єврейська релігійна громада. Ф. 325. – Оп. 1. – Спр. 580.

6. ДАЧО. Довідка №1/377 від 15.12.1996 р.

7. Православний календар за звичайний рік 1913 ( річник 41). Чернівці, 1913.

8. Демочко К. Перші вогники / Радянська Буковина, - 1963. - № 256.

9. Історія міст і сіл Української РСР. Чернівецька область. – К., 1969.

10. Масан О., Чеховський І. Чернівці : 1408 – 1998. –Чернівці, 1998.

11. Павлюк О. М., Скорейко Г.М. З історії розвитку м. Чернівці (кін. 19 ст. – поч.. 20 ст.). // Матеріали наукової конференції викладачів та студентів, присвяченої 120-річчю заснування Чернівецького Університету, 4-6 травня, 1995 рік .- Чернівці , 1995 , - Т.1. – Кн.. 1.

12. Чернівці. Екомічно – географічний нарис. – Львів, 1957.