| Скачать .docx | Скачать .pdf |
Курсовая работа: Історія архітектури Болгарії
ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Архітектура епохи Першого Болгарського царства
І.1 Столиці Плиска і Преслава. Фортеці в Мадарі та Охриді
І.2 Культова архітектура
І.3 Архітектура житла
Розділ ІІ. Архітектура епохи Другого Болгарського царства
ІІ.1 Фортифікаційна та культова архітектура
ІІ.2 Культове будівництво
Розділ ІІІ. Архітектура ХV- XVIII століть
IІІ.1 Архітектура житла
IІІ.2 Культова архітектура
Висновок
ВСТУП.
Болгарія займає північно-східну частину Балканського півострова, де ще з часу бронзового століття жили фракійські племена, що вже в V в. до н.е. мали свою державну організацію. У VII і VI ст. до н.е. на західному узбережжі Чорного моря виникло кілька грецьких колоній. Вони вели оживлену торгівлю з місцевим населенням і внесли в його первісну культуру багато елліністичних елементів. З початку I ст. країна знаходився під владою римлян, що проклали військові і торгівельні шляхи, перетворили фракійські поселення в адміністративні центри, спорудили фортеці і заклали нові прикордонні і внутрішні міста.
У містобудівному відношенні ці римські міста мали багато загального з містами східних елліністичних провінцій. Вони були забудовані величними суспільними, культовими і приватними будинками, площі і вулиці були прикрашені колонадами і статуями, а в оздобленні палаців і гробниць широко застосовувалися декоративний живопис і мозаїка. Римські міста, розкидані по всій країні, справляли великий економічний і культурний вплив на місцеве фракійське населення. До V-VI ст. переважна частина його втратила свою мову і почала говорити на латинській або грецькій мові.
До кінця античної епохи Римська імперія, ослаблена глибокими соціальними протиріччями, уже не могла захищати свої границі від набігів північних народів. У IV-V ст. готи і гуни жорстоко спустошували землі Балканського півострова. Багато сіл і міст лежало в руїнах, а ті з них, що вціліли під прикриттям своїх фортечних стін, вели обмежене економічне і культурне існування.
На початку VII ст., що прийшли з півночі через Дунай, південнослов’янські племена густо заселили східну половину Балканського півострова, у тому числі Македонію і частину Греції. До середини того ж століття народ тюркського походження — праболгари, — залишивши свою батьківщину — береги Азовського моря і передгір'я Кавказу, — оселився поруч зі слов'янами в північно-східній частині півострова, між Дунаєм, Балканами і Чорним морем.
Слов'яни, що оселилися на балканському півострові, переживали процес розкладання первіснообщинного ладу. На новій батьківщині слов'янські племена утворили не родові, а територіальні об'єднання, займалися винятково землеробством і знали вже приватну власність на землю. У VII ст. процес додавання суспільних класів серед слов'ян привів до утворення політичних об'єднань, що обумовили державотворення.
Також оселилися на Балканах праболгари мали сильну військову організацію і різко виділився клас знаті. Це також сприяло становленню ранньофеодального ладу, заснованого, як і в слов'ян, на землеробстві.
В умовах ранньофеодальних відносин слов'яни і праболгари після успішної війни з Візантією утворили в 680 р. свою власну державу. Основне населення його складали вже не фракійці або залишки римського і грецького населення, а слов'яни. Вони асимілювали старе місцеве населення і своїх праболгарських союзників і передали як одним, так і іншим свою слов'янську мову і спосіб життя. По імені праболгар, у руках яких на початку знаходилася військова і політична влада, нова держава була названа Болгарією, а його населення - болгарами.
Ставши фактичними господарями країни, слов'яни незабаром проникнули в села і міста фракійців, греків і римлян. Однак, за нових умов вони, як і праболгари, не могли зберегти усі свої старі традиції і відгородити їх від впливу місцевої, більш високої культури. Болгарські державні діячі і зодчі засвоїли багато нового в старих містах цієї частини країни і застосовували ці пізнання при побудові нової держави і його столиці — Плиски. В цих містах вони ознайомилися ще глибше з римсько-візантійським способом побудови фортець, із системою і водопостачанням поселень, з високорозвиненою суспільною і житловою архітектурою римлян і візантійців. Вони збагатили своє будівництво середземноморською будівельною технікою і сприйняли у своїй практиці місцеві будівельні матеріали — тесаний камінь, цеглу, черепицю, цеглу сирець і вапняний розчин, застосування яких їм не було відомо на їхній старій батьківщині.
Але було б помилковим вважати традиції античності, що вгасала, єдиними стимулами цієї багатої і різноманітної культурної творчості. Вона розгорталася також і в результаті живого впливу тодішнього середземноморського світу і, зокрема, Візантії. Цей вплив проникав в країну протягом усього періоду існування болгарської держави як через християнство, так і за посередництвом державного апарата.
Проголошення в 865 р. християнства офіційною релігією Болгарії вплинуло на розвиток болгарської культури.
Починаючи з VI ст. на території Болгарії встановлено чотири головних архітектурних типи християнського храму:
1) базиліка;
2) однонефна церква;
3) хрестоподібна церква;
4) церква з центричним планом.
Слід розрізнити три варіанти базиліки: елліністичний, склепінчастий та купольний.
Дана робота присвячена закономірностям розвитку та еволюції Болгарської архітектури від часу її становлення загалом та періоду середньовіччя - в цілому. Період формування та становлення середньовічної архітектури Болгарії, залишив по собі пам’ятки фортифікаційної, житлової та культової архітектури, що і до сьогодні являються особливим досягненням світового мистецтва.
Хронологічні межі охоплюють період ІІV-ХVІІІ століть.
Територіальні рамки – тогочасні межі Болгарської держави, що в силу обставин мали можливість змінюватись протягом часових меж визначених для даного дослідження.
Об’єкт даного дослідження – болгарська архітектура та закономірності її розвитку.
Предмет дослідження – середньовічні пам’ятки фортифікаційної, житлової та культової архітектури Болгарії.
Метою даної роботи є – дослідити пам’ятки архітектурної спадщини як феномен винятковості болгарського мистецтва.
Відповідно до даної мети постають такі завдання:
1) Ознайомитись з найрізноманітнішими джерелами, що стосуються теми.
2) Дослідити історичні передумови розвитку та еволюції болгарської архітектури.
3) Визначити закономірності появи нових напрямків та етапів в архітектурі Болгарії.
4) Докладно описати найвизначніші архітектурні пам’ятки епохи Першого та Другого Болгарського царств.
5) Визначити роль та місце, яке посідає архітектура Болгарії в світовому мистецтві.
Наукова новизна даного дослідження полягає у спробі віднайти особливі риси світосприйняття болгарського народу в IIV- XVIIIстоліттях, що мають своє місце у мистецтві цього часу.
Актуальність теми. Наше сьогодення з його технократією та поверхневим сприйняттям мистецтва рухається в тривожному напрямку. Чудові приклади гармонії зі світом надає нам середньовічна архітектура Болгарії. Структура роботи. У вступі представлений короткий огляд тогочасного мистецтва, визначений об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження, означені новизна й актуальність теми. У першому розділі мова йде про закономірності розвитку архітектури епохи Першого Болгарського царства. У другому - докладно визначається розвиток архітектури Болгарії Другого царства. Третій розділ присвячений занепаду середньовічної архітектури у XV- XVIIIстоліттях. Додаються ілюстрації.
І.АРХІТЕКТУРА ЕПОХИ ПЕШОГО БОЛГАРСЬКОГО ЦАРСТВА
І.1 Столиці Плиска і Преслава. Фортеці в Мадарі та Охриді
Особливе значення для створення болгарської архітектури і формування її характерних рис мало утворення в 680 р. Першого Болгарського царства. На основі синтезу культури, зокрема будівельних традицій, слов'ян і праболгар, з одного боку, і безпосереднього впливу античної спадщини, традиції якого продовжували жити у Візантії і Болгарії, з іншого, склалася як болгарська народна архітектура, так і архітектура панівних класів.
Державі в особі хана і його військової аристократії, що оточувала, були потрібні фортеці для захисту від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Неприступними як фортеці і величними по розмірах і архітектурі повинні були бути палаци хана і чертоги бояр. Християнській церкві теж були необхідні монументальні і багато прикрашені храми.
Але поряд з панівними класами існував простий народ, житла якого були бідними і нескладними за планом і будівлею. Історичні основи болгарської народної архітектури коренилися переважно в будівельних традиціях слов'ян, що збагатилися пізніше впливом народної архітектури античної епохи.
Самі старі і значні пам'ятники болгарського зодчества знаходяться в перших болгарських столицях — Плисці і Преславі. Ці міста, що виникли один після іншого, були не тільки резиденціями ханів і царів, але і великими культурними і господарськими центрами.
Загальна містобудівна й оборонна система Плиски складалася з зовнішнього земляного укріплення і внутрішньої цитаделі (іл. **8,1). Земляне укріплення являло собою в плані прямокутник, утворений ровом і насипом, що оточував простір 23,3 км2. У середині цього простору піднімалася внутрішня цитадель площею 0,5 км2. Вона була обнесена кам'яними стінами з великих правильно отесаних блоків на червоному розчині. Товщина стін складала 2,4м, а висота досягала 10м. Зверху вони завершувалися платформою з парапетом і зубцями. Кожен кут фортеці був укріплений круглою вежею; інші вежі були п'ятигранними. До фортеці вели четверо монументальних воріт — по одним з кожної сторони. Вхід знаходився між двома симетрично розташованими подвійними чотиригранними вежами. Від цих воріт починалися чотири вулиці, спрямовані до центра цитаделі. Там піднімалися монументальні спорудження ханського палацу: тронний зал, житлові приміщення, церква і господарські будівлі. Цитадель забезпечувалася водою по водопроводах із глиняних труб.
Територія зовнішнього міста, тобто простір між кам'яною цитаделлю і земляним укріпленням, цілком не досліджена. Самим значним пам'ятником, виявленим тут, є монастир, розташований на відстані 1400м. від цитаделі і зв'язаний з ханським палацом вимощеною великими кам’яними плитами дорогою, що починалася у східних воріт цитаделі і закінчувалася у воріт монастирської церкви. Крім того, на території зовнішнього міста розкопками виявлено близько 30 маленьких церков, і приблизно стільки ж церков очікує розкриття і дослідження.
Початок історії другої болгарської столиці — Преслава відноситься до 893 р., а кінець її розквіту — 972 р., коли східна половина Болгарії разом з її столицею підпала під владу Візантії. Археологічні дослідження встановлюють, що столиця царя Симона, безпосереднє продовження Плиски, мала таке ж планування (іл. **8,2). Тут також було дві фортеці — зовнішня і внутрішня, тільки менших розмірів, і обидві кам'яні, побудовані з кам'яних блоків на білому розчині. Ворота внутрішньої фортеці точнісінько відтворюють ворота Плиски. І тут внутрішня фортеця мала по кутах круглі вежі, але інші вежі були чотиригранними, а не п'ятигранними, як у Плисці.
Іншим прикладом болгарської фортифікаційної архітектури є фортеця над скелями в околиці с. Мадара (Коларовградский район). Тут оборона забезпечувалася з однієї сторони неприступністю скель, а з іншого боку - кам'яною стіною (іл. ***9,1) і частково земляним валом. Мадарська фортеця мала один головний вхід, увінчаний двома п'ятигранними вежами. Три кам'яні сходини вели на бойову площадку стіни. Стіна була складена з добре обтесаних кам'яних блоків і з дрібних каменів на білому розчині з домішкою великих шматків товченої черепиці. У цій фортеці не виявлено залишків монументальних споруджень. Знайдено тільки фундамент маленької однонефної церкви і двох однокімнатних будинків. Ці будинки, як і церква, були побудовані з ламаного каменю і глини.
До числа фортець періоду Першого Болгарського царства відноситься і фортеця царя Самуїла, побудована на підвищенні біля міста Охриди. Її стіни, складені з ламаного каменю на білому розчині, і донині піднімаються над землею. Збереглися в декількох місцях і кам'яні сходи. Величне враження справляють фортечні ворота, увінчані двома значними круглими вежами (іл.** 9,2).
Царські палаци в Плисці і Преславі являли собою обнесені міцними стінами архітектурні комплекси, що задовольняли всі потреби особистого й офіційного життя їхніх мешканців. Царський палац у Плисці складався з парадного тронного залу, житлових і господарських приміщень, язичницьких, а згодом християнських храмів. Археологічні дані про преславський палац, які має наука в даний час, усе ще досить незначні.
Тронний зал у Плисці (іл.** 10) був побудований безпосередньо після 811 р. над руїнами більш старого палацу, при цьому використовувалась частина його блоків і навіть деякі з його стін. Новий тронний зал також являв собою ізольовану будівлю; до наших днів збереглися тільки нижні частини її стін. Судячи з масивних і товстих стін (2,2—2,6м.), викладеним подібно стінам внутрішнього міста з великих кам'яних блоків на червоному розчині, тронний зал походив скоріше на фортецю, чим на спорудження, призначене для урочистих церемоній. Тронний зал був прямокутним у плані, довжиною 52 і шириною 26,5м. У плані першого поверху виступає з однієї сторони *переддень*, розділений на двох частин зламаної в плані стіною, що підтримувала підлогу верхнього поверху. На протилежній стороні була апсида, включена в контур будівлі і увінчана двома прямокутними приміщеннями. Судячи з її сьогоднішнього стану, головна частина будинку складалася з чотирьох довгастих розташованих паралельно одне іншому приміщень. По суті, це *субструкция* великого залу верхнього поверху, що складався із середнього і двох бічних нефів. Підлога середнього нефа лежала на двох рівнобіжних цегельних зводах різної ширини. По обидва боки цих приміщень тяглися склепінні коридори, що відповідали бічним нефам верхнього поверху. В зовнішніх стінах першого поверху, як і в стінах середнього залу, було по чотири розташованих в один ряд входи, через які можна було проходити по всьому першому поверсі. У верхньому поверсі цим проходам відповідали *інтерколумнії* колонад, що розділяла нефи, і вікна його зовнішніх стін. Про архітектурне оздоблення тринефного залу можна судити лише по знайденим у руїнах фрагментам, мармурових колон, мармуровій базі і декільком капітелям трапецієподібної форми; звертає на себе увагу одна композитна капітель з іонічними волютами і подвійними трилистими пальметами між ними.
Тронний зал у Преславі піднімався майже в середині царського палацу. Від нього збереглися лише руїни, по яких можна відновити план тільки загалом. Судячи з залишків першого поверху, преславський зал був такою ж монументальною будівлею, як і зал у Плисці, незважаючи на менші розміри (34х23м). Він також являв собою окрему прямокутну в плані будівлю з масивними стінами. Верхній поверх складався з одного залу з передоднем і апсидою, розділеного мармуровими колонами на два нефи. При розкопках були виявлені фрагменти колон з різного каменю і з різними поперечниками, мармурові різьблені плити з акантовими пальметами, мармурові *аттические* бази і капітелі.
Поряд із тронними залами важливе місце в царських палацах у Плисці й у Преславі займали житлові будівлі царської родини. Ці будівлі були менше тронних залів, але, подібно їм, були побудовані з каменю і мали монументальний характер.
Житловий палац у Плисці (іл. *11*) здіймався у великому прямокутному дворі (128 х 84м.), де знаходилося і кілька інших культових і господарських будівель. Сам палац складався з двох прямокутних будинків розмірами 14х19м, майже однакових за планом і кладкою; можна думати, що це дві половини одного цілого. Їхні стіни товщиною 1,12м були викладені з кам'яних блоків на червоному розчині з залізними скобами. Перший поверх складався з квадратного в плані приміщення з передоднем, що відкривався до півдня. Зі сходу і заходу уздовж цих двох приміщень проходили обходи, розділені поперечними стінами на три маленькі частини, зв'язані між собою і з центральними приміщеннями. Залишки сход показують, що житлові палаци в Плисці мали верхній поверх, а знайдені при розкопках частини карнизів (іл. *12*) дають деяке представлення про оздоблення їхніх фасадів. План житлового палацу в Преславі, також побудованого з кам'яних блоків, ще не встановлений.
І.2 Культова архітектура
Незабаром після оголошення християнства офіційною релігією, у 865 р., князь Борис (852—889 р.) заснував у Плисці монастир, у якому була побудована найбільша в той час церква в Болгарії, відома в літературі за назвою «Велика базиліка». Це була одна із семи соборних церков, будівлю яких історичні джерела приписують цьому болгарському правителеві.
До нашого часу зберігся тільки фундамент «Великої базиліки», але незважаючи на це вона досліджена порівняно добре. Її довжина складає 99м, ширина— 29,5м. Вона складається з атріуму, нартекса і тринефної церкви з трьома апсидами. Атріум являє собою прямокутний в плані двір з колонадами тільки з північної і південної сторін. З західної сторони атріуму було п'ять приміщень; крайні з них були по всій імовірності вежами, а середнє служило проходом до атріуму (іл. 13).
На східній стороні атріуму розміщався тричастинний зовнішній нартекс із двома чотиригранними вежами по кутах. У них знаходилися сходи, що вели до верхнього поверху внутрішнього нартекса і до галерей над бічними нефами. Внутрішній нартекс церкви був розділений двома парами колон на три частини, що відповідали трьом нефам.
Довжина церкви складала 40,3м, а ширина— 29,5м. До її бічних нефів примикали квадратні в плані приміщення, за яких у тригранних апсидах знаходилися жертовник і діаконник.
Квадратні приміщення з входами в жертовник, діаконник і нефи складають особливість «Великої базиліки», викликану, імовірно, особливими практичними потребами. Мармурові колони, що розділяли нефи, були узяті з більш старих будівель. Відсутність достатньої кількості таких колон змусило будівельників застосувати і чотиригранні стовпи. Стелі нефів були, імовірно, дерев'яними. Кладка стін — змішана, з тесаного каменю і цегли.
За складом і формами «Велика базиліка» у Плисці близька до візантійських базилік VI ст., що були і на території Болгарії. Подібно їм вона мала витягнутий із заходу на схід об’єм з апсидою наприкінці середнього нефа. Сполучаючи в собі елліністичні і константинопольські конструктивні і стилістичні елементи, вона була одним із самих закінчених і величних здобутків болгарської архітектури IX ст.
Однак «Велика базиліка», побудована князем Борисом у дворі монастиря, не могла задовольнити релігійні потреби населення зовнішнього міста. Тому там було побудовано вісім тринефних базилік, зовсім однакових по розмірах, планові, формам і кладці. Довжина кожної з них 17,2м, ширина— 13,2м. Їхні нефи були відділені один від іншого парою стовпів. До середнього нефа примикала зі сходу тригранна апсида (іл. *14,5*). Нартекс являв собою єдине приміщення і мав по одному вході в кожен неф.
Наземні частини цих восьми базилік не збереглися. Однак якщо врахувати їхньої особливості, що зближають їх з доболгарскими базиліками, то можна допустити, що середній неф піднімався над бічними. Він мав дерев'яне кроквяне перекриття, що лежало на відносно тонких стінах з тесаного каменю і глини. Але перекриття, вівтарних частин було склепінним, про це свідчать зміцнені частини подовжніх стін у жертовнику, діаконнику і середньої частини вівтаря. Стіни цих маленьких базилік не мали ніяких членувань ні зовні, ні усередині. Були відсутні й елементи декоративного оздоблення, і ці вісім однотипних базилік, незважаючи на їхні гарні пропорції, були *скромними* по своїй конструкції й обробці будівлями.
На території зовнішнього міста було виявлено ще кілька невеликих базилік, що мали велику подібність з тільки що згаданими вісьма базиліками, але маючі і деякі особливості. Обидві подовжні стіни однієї з цих церков, зовсім гладкі з внутрішньої сторони, були розчленовані чотирма різної ширини глухими арками, що спиралися на гладкі пілястри. Тимпани глухих арок, як ненавантажені, були складені з іншого будівельного матеріалу і більш недбалою кладкою.
На північному і південному фасадах іншої церкви спостерігаються залишки п'яти пілястр, також несучих глухі арки. Таке членування фасадів не відповідає внутрішньому членуванню будівлі (іл. *14*). Отже, пілястри не грали конструктивної ролі. Це були псевдо конструктивні пілястри, на які спиралися глухі аркади, і їхнє призначення, як і призначення аркад, було чисто декоративним: вони повинні були своїм ритмом оживляти одноманітну поверхню протяжних стін. Цей декоративний прийом став згодом однієї з особливостей старої болгарської архітектури, що відрізняла її від візантійської.
Церковне будівництво в Преславі почалося пізніше, коли вплив Константинополя міг проникнути в нову столицю вільніше, ніж у стару. Але незважаючи на це в преславській архітектурі продовжувалися традиції Плиски, і великі церкви продовжували будуватися у вигляді базилік. Нам відомі руїни трьох таких базилік: у Делідушці, Черешето і Гебеклисі.
Базиліка в місцевості Делідушка мала 29,3м у довжину і 14,5м у ширину. Два ряди колон по п'ять в кожнім розділяли її на три нефи, середній з яких був дуже широкий (7,4м при бічних по 2м). Напівкругла апсида зі слідами синдрону примикала зі сходу до середнього нефа. З західної сторони знаходився притвор, що відрізнявся від притворів інших базилік у Болгарії (іл. *14,2*). Його західна стіна без звичайного в цих випадках головного входу посередині була товстішою, ніж всі інші, довшою ширини церкви і, повертаючи на схід, утворювала разом з колонадою з п'яти колон подобу двох бічних притворів. На сході вони стикалися з двома прямокутними з плані приміщеннями, що примикали до бічних нефів базиліки. Стіни базиліки побудовані з ламаного каменю і глини. Їх незначна для такої великої будівлі товщина (1,1м), їхня слабка кладка і велика ширина середнього нефа говорять про порівняно легку верхню частину і дерев'яне кроквяне перекриття.
Базиліка в місцевості Черешето являла собою монастирську тринефну церкву. Її план і розміри відомі нам тільки по її фундаментах.
Від базиліки, відомої за назвою Гебеклисе, до нас теж дійшли тільки фундаменти. Вона також була тринефною із трьома апсидами. Її стіни були викладені з ламаного каменю на білому розчині; у вівтарних частинах вони були значно потовщені, щоб нести важкі кам'яні або цегельні зводи (іл. *14,4*).
У третьому культурному центрі Болгарії IX і X ст. — Західної Македонії — типом великої церкви також є базиліка.
Два її самих характерних варіанти знаходяться в столицях— Охриді і Преспі.
Собор Софії в Охриді (іл. *15*) зберігся до наших днів з більш пізніми прибудовами і перебудовами. Спочатку це була тринефна купольна базиліка з подобою трансепту. Купол спочивав на квадратній підставі, утвореній перетинанням цього трансепту із середнім нефом. Зі сходу до кожного нефа примикало по апсиді: середня з них була п'ятигранною. З західної сторони притвор був двох'ярусним. Перша реконструкція собору Софії відбулася в XI ст., а в 1317 р. був прибудований зовнішній притвор із двома крилами. У своєму теперішньому стані церква також тринефна, але не має купола, і її зводи знаходяться під загальною двосхилою покрівлею. Інтер'єр собору суворий і простий. Стіни широкі і не розчленовані, а масивні стовпи переходять безпосередньо в арки.
Однієї з великих церков у Західній Македонії була базиліка св. Ахілла на одному з островів Преспанського озера (іл. *16*). Вона також має три нефи, розділених чотиригранними стовпами, що, як і в Охридскому соборі, переходять безпосередньо в арки. До середнього нефа примикала широка апсида, а наприкінці бічних нефів були виділені як окремі приміщення жертовник і діаконник, покриті куполами. Покрівельна конструкція базиліки була дерев'яною, а арки і зводи у вівтарних частинах були викладені з цегли.
Церкви з центричним планом були рідким явищем у болгарській церковній архітектурі IX-XI ст., як і в місцевій до-болгарській архітектурі. Єдина для розглянутого часу церква знаходилася в Преславі; її план, композицію й архітектурні форми важко зв'язати безпосередньо з місцевою архітектурною традицією доболгарської епохи.
Кругла церква в Преславі складалася з трьох частин: круглого храму з поперечником 10,5м, притвору й атріуму. До центрального круглого простору примикало 12 напівкруглих екседр. Одна з них, на сході, мала більш значні розміри і доповнювалася квадратним приміщенням перед нею. Три західних екседри були відкритими й утворювали три входи в храм. Незважаючи на ці три входи і вівтарне приміщення, єдність центрального круглого простору не порушувалося. Навпроти, його підкреслював і підсилював вінець з 12 мармурових колон, що знаходилися перед захованими в стінах масивними стовпами, що складали конструктивну основу круглого будинку. З зовнішньої сторони кожній колоні відповідала пілястра. У середині як центр усієї композиції знаходився високий мармуровий амвон, над яким піднімався напівсферичний купол церкви (іл. *17*).
По сторонах нартекса піднімалися циліндричні вежі. Дві пари мармурових колон розділяли його на три частини. Він був двох'ярусним; на другий поверх вели сходи, що знаходилася в північно-західній вежі.
На захід від нартекса постилався майже квадратний в плані атріум, оточений, як і церква, екседрами з рядами колон перед ними. Узагалі, характерну рису цієї церкви складає сполучення закруглених, опуклих і увігнутих поверхонь, що докорінно відрізняє її від церков у Плисці, Преславі, Охриді і Преспі з їх простими, гладкими, прямими стінами.
Кругла церква в Преславі відрізнялася від староболгарських базилік також і своїм внутрішнім і зовнішнім архітектурним оздобленням. При розкопках у ній знайшли безліч фрагментів внутрішніх і зовнішніх карнизів з мармуру і вапняку з найрізноманітнішими профілями й обробкою, конструктивні і декоративні колони з тих же матеріалів, античні (коринфські) капітелі, застосовані поряд із середньовічними, трапецієподібними, усілякі профільовані й орнаментовані плити і т.д. Особливо характерні для цього будинку мармурові карнизи і багатогранні стовпчики, інкрустовані різнобарвними керамічними вставками (іл. *18*). Підлога була викладена плитами з мармуру і шиферу, що утворювали геометричні фігури. Нижні частини стін були облицьовані мармуром, а над ними були розміщені багатобарвні мозаїки. Багатство мозаїк і мармурів доповнювалося прекрасними кольоровими орнаментами й іконами, намальованими на поливних глиняних плитках, що покривали зовні деякі частини стін.
Створенням Круглої церкви в Преславі, що відноситься до 900-х років, болгарська архітектура досягла вершини свого розвитку.
Руїни невеликих церков у с. Вініци й у монастирі Патлейна — обидві поблизу Преславши — характерні для преславської архітектурної школи X ст. Вони мали середню квадратну в плані частину, цілком покриту напівсферичним куполом, покладеним за допомогою сферичних вітрил на її зовнішні стіни. Завдяки цьому, під купольний простір складав єдине ціле; численні ніші оживляли його стіни.
Церква в селі Вініци була квадратною в плані, але здавалася закругленою завдяки чотирьом великим напівкруглим екседрам, що врізались у масивні подовжні стіни (іл. *19*). Криволінійні поверхні екседр оживляли зовнішній і внутрішній вигляд церкви, але вони не були підпорядковані суворому ритмові і конструктивній логіці, як екседри Круглої церкви в Преславі. У цьому відношенні церква в с. Вініци була кроком назад у порівнянні з високим мистецтвом, виявленим будівельником Круглої церкви.
Церква в Патлейні відрізнялася від Вініцької церкви тим, що вона мала вівтарний простір. Зовні до цим трьох частин примикали багатогранні апсиди. Тут функцію притвору виконували два прямокутних приміщення, прибудованих до західного фасаду. Церква в Патлейні була багато прикрашена мармуром, а деякі частини її стін були облицьовані керамічними плитками, на яких кольоровими вітками були намальовані геометричні і рослинні орнаменти.
Перша чотиристовпна одно купольна церква в Болгарії, побудована ще в X ст., була зв'язана з житловим палацом у Плисці. Велика кількість таких церков знаходилося в Преславі. Виявлені дотепер у Преславі чотиристовпні церкви з куполом знаходяться на території зовнішнього міста й у місцевості, що прилягає до правого берега р. Тічі. Усі вони належать до складного константинопольського типу з передапсидним простором, що подовжувало церкву до сходу і дозволяло улаштовувати по обидва боки його зручні приміщення для жертовника і діаконника (іл. *19,2*).
Преславскі чотиристовпні церкви були невеликі: сама маленька з них мала приблизно 10м у довжину, а найбільша— близько 15м. Усі ці церкви, що належали до однієї і тієї же архітектурної школи і до одного часу (X ст.), були однакові по композиції. Підкупольні опори, у них були монолітними або складеними з окремих циліндричних блоків колонами. Принцип розчленовування фасадів глухими аркадами, що ми спостерігали в деяких церквах у Плисці, застосовувався в Преславі більш послідовно, і зовнішні членування відповідали тут внутрішньої композиції простору і розміщенню в ньому конструктивних елементів.
Для обробки і горизонтального членування інтер'єра і фасадів у деяких преславських церквах застосовувалися профільовані карнизи і паски з вапняку і мармуру. Під-покрівельні карнизи, зроблені переважно з вапняку, були сильніше профільовані і мали один або два ряди гострих або чотирикутних зубців. У деяких преславських церквах були і полові настили з розмальованих кольоровими глазурями керамічних плиток, інкрустованих у плити вапняку.
У Західній Македонії чотиристовпна купольна церква була побудована в с. Герман у Преспанського озера (іл. *19*,3). По всій імовірності вона була споруджена царем Самуілом у 1006 р. Це єдина добре збережена церква того часу, що може дати уявлення і про зруйновані церкви цього типу в Плисці і Преславі. Ця церква належить до простого варіанта чотиристовпних купольних церков. Вона квадратна в плані з трьома напівкруглими апсидами і нартексом з єдиним входом у західній стіні. Купол лежить на чотирьох стовпах квадратного перетину і на чотирьох зводах, кінці яких лежать безпосередньо на відповідних зовнішніх стінах. Барабан купола — низький і циліндричний з чотирма вузькими вікнами. З зовнішньої сторони навколо барабана чітко виступають усі чотири зводи, що завершуються трикутними фронтонами. Низькі кутові частини церкви перекриті циліндричними зводами. Церква побудована переважно з ламаного каменю, але в окремих місцях застосована цегла. Прості і суворі фасади позбавлені декоративних елементів, зате церква відрізняється красивими пропорціями й урівноваженістю всіх частин.
І.3 Архітектура житла
Археологічні дослідження староболгарської житлової архітектури усе ще не дають досить матеріалу для того, щоб хоча б загалом скласти уявлення про житло болгар у період з VII по X ст. Однак, не можна сумніватися в тім, що і на Балканському півострові більшість слов'янських населень продовжувало жити в бідних хатинах, описаних Прокопієм. На території зовнішнього міста з Плисці було виявлено трохи землянок. На початку X ст. Іоанн Екзарх писав про солом'яні хатини в околицях Преслава, а арабський письменник Ібрагім ібн-якуб повідомляв у 965 р., що македонські слов'яни в західній частині Балканського півострова живуть у дерев'яних будинках.
Однак, говорячи про бідні солом'яні хатини IX і X ст., не слід вважати, що за три століття, що пройшли після переселення слов'ян на Балкани, усі слов'янські племена, і особливо їхні вищі верстви, не підвищили своєї житлової культури і свого будівельного уміння і що вони продовжували жити в тих же первісних будівлях, у яких жили на півночі від Дунаю. Безсумнівно, що на історичний розвиток болгарського житла справило свій вплив і старе місцеве будівництво, що, головним чином у містах, було на високому рівні. Іоанн Екзарх у своєму цитованому вище свідченні дуже виразно розмежовує архітектуру столиці й архітектуру тодішнього села.
Про міські боярські житла в Плисці і Західної Македонії, що характеризуються своєю специфічною побудовою і більш складним архітектурним оформленням, говориться в житії Климента Охридського, написаному Феофілактом (XI ст.). Коли учні Мефодія прибули в Плиску, князь Борис велів надати їм житла, що були визначені для бояр Есхача і Чеслава. У тім же житії ми знаходимо інформацію про те, що князь Борис подарував Клименту три будинки в Деволі, що відрізнялися багатством оздоблення і належали одному боярському родові. На жаль, не надається подробиць про їхню архітектуру, кількість і розподіл приміщень та оздоблення.
ІI. АРХІТЕКТУРА ЕПОХИ ДРУГОГО БОЛГАРСЬКОГО ЦАРСТВ
ІІ.1 Фортифікаційна та палацова архітектура
В епоху Другого Болгарського царства з'явилися всі передумови для відтворення болгарської феодальної культури, однак її розвиток уже не міг піти по тім історичному шляху, що намітився в епоху Першого Болгарського царства. Це відноситься в першу чергу до старої офіційної культури, традиції якої зникли під час візантійського ладу. Другому Болгарському царству через його нестабільне зовнішнє і внутрішнє становище також були необхідні фортеці. Але при феодальній роздробленості країни роздробленими були і її оборонні сили. Нечисленні дружини царів і феодалів не могли обороняти великі фортеці. Тому нові фортеці на відміну від фортець Першого царства будувалися на високих пагорбах, природно захищених стрімкими скелями і ріками. Ці місця були майже недоступні навіть для самих удосконалених облогових машин і могли захищатися порівняно невеликими силами.
Кожна фортеця складалася з міцної кам'яної стіни, що замикала визначений простір і підкорялася рельєфові місцевості. На стінах піднімалися циліндричні, чотиригранні або багатогранні вежі. З більш доступних сторін фортеця була захищена глибоким ровом. Але рівень будівельної техніки понизився. Фортечні стіни будували переважно з ламаного каменю на недоброякісному, що обсипався білому розчині, а для вирівнювання кам'яних рядів у стіни закладали дерев'яні балки.
Нові або відновлені під час Другого Болгарського царства міста не являли собою єдиного замкнутого цілого. Вони складалися звичайно з фортеці, що піднімалася на самому неприступному місці, і з житлових кварталів, розташованих у її підніжжя. Типовими представниками таких середньовічних міст Болгарії були столиця Тирново, Червен, Ловеч і інші.
Царський палац у Тирново являв собою складний архітектурний комплекс, головними частинами якого були тронний зал, церква і житлові приміщення. Він побудований на майже неприступному пагорбі. Усі його частини безпосередньо примикали одна до іншої, майже без дворів між ними, утворити замкнутий блок. Спочатку в палаці був один однонефний зал з передоднем і п'ятигранною апсидою. Пізніше замість цього залу був побудований інший, більш значних розмірів (довжина 32м, ширина 19м), що мав вигляд тринефної базиліки з передоднем і напівкруглою апсидою на східній стороні середнього нефа. Цей зал був багато прикрашений мозаїкою, стінним живописом і декоративними елементами.
Палацева церква була порівняно невеликою чотиристовпною купольною будівлею, прикрашеною усередині мозаїкою і мармуром, а з зовнішньої сторони — зеленими і жовтими керамічними розетками і кружками, розміщеними по вигнутих частинах глухих стінних аркатур.
ІІ.2 Культове будівництво
Особливо оживлене церковне будівництво розгорталося в Тирново й у Месемврії, у Тирново — як у столиці, а в Месемврії — як у важливому торговельному порту. З XI по XIV ст. у цих містах було побудовано багато суспільних, родових і фамільних церков. Ці церкви різні по своєму архітектурному типу, але їх можна об'єднати в окремі групи по їх конструктивних і декоративних особливостях.
У цей же час церкви будувалися й в інших місцях, у старих містах і новозаснованих феодальних укріплених поселеннях, у багатьох монастирях і в деяких селах. Усі церкви цієї епохи відрізняються порівняно невеликими розмірами і розмаїтістю архітектурних форм.
Чотиристовпні церкви існували в трьох варіантах: 1) церкви з подовженою східною віткою планового хреста, але без окремого передапсидного простору; 2) церкви з передапсидним простором (константинопольський варіант) і 3) церкви з однаковими по довжині вітками планового хреста і без притвору (провінційний варіант).
Церкви першого варіанта знаходяться переважно в Тирнове і Месемврії.
Церква Петра і Павла в Тирново являє собою в плані подовжений прямокутник, до якого примикала зі східної сторони тільки одна напівкругла апсида. Притвор, порівняно просторий, покритий поперечним відповідно головної осі будинку циліндричним зводом. У храм з нього ведуть три аркових входи, що відповідають трьом нефам храму. Вони покриті подовжніми циліндричними зводами, середній з яких ширше і вище бічних. Вони перетинаються, у середині поперечним нефом, висота і ширина якого такі ж, як і в середнього. Над перетинанням середнього і поперечного нефів встановлений на сферичних вітрилах барабан купола, що спочиває на чотирьох мармурових колонах (іл. 6). Розміщення зводів хреста вище зводів бічних нефів є особливістю, що не зустрічається в інших чотиристовпних церквах. Східна вітка хреста в два рази довша інших і перекрита одним безперервним зводом. Останній лежить на двох подовжніх стінах, що зв'язують східні колони з двома напівпілястрами східної стіни по обидва боки апсиди. Дві колони розділяють нижню частину цих стін на два проходи до жертовника і до діаконника. При першому погляді на план справляється враження, що дві східні колони відокремлюють прямокутний в плані передапсидний простір, характерний для чотиристовпних церков константинопольського варіанта. Але в цьому випадку передапсидноий простір відсутній. Він існує тільки в плані, а не як просторовий об’єм, обмежений зверху самостійним більш низьким зводом. По своєму стінному живописі церква Петра і Павла датується XIV ст.
В другому центрі церковного будівництва XII-XIV ст. — Месемврії — частково збереглися дві чотиристовпні церкви: Вседержителя й Івана Алітургітоса (Неосвяченого). Вони характерні для месемврійської архітектурної школи, і тому заслуговують докладного розгляду.
Церква Вседержителя (іл. 7) — подовжена в плані будівля (довжина 16м., ширина 6,7м) зі стрункими пропорціями і деталями, більш дрібними вгорі. Її загальний план являє собою замкнутий прямокутник, з якого виступають тільки три перехідні одна в іншу апсиди. Усередині церква розчленована на три чітко розмежовані частини вівтар, храм і притвор. У вівтарі передапсидний простір архітектурно не виділений, і храм має довгасту форму. На західних частинах його північної і південної стін виділено по одній широкій плоскій ніші, що трохи оживляє гладкі стіни храму. Простоту форм підкреслюють і рівні циліндричні зводи нефів, що додають їм базилікальний вигляд. Слід зазначити характерну рису: звід західної вітки хреста перетинається іншим циліндричним зводом, кінці якого утворять на південному і північному фасадах напівкруглі закомарі, подібні до закомарів головного поперечного нефа. Підкупольний барабан розділений всередині на 16 увігнутих граней у формі каннелюр, що звужуються догори і, що з'єднуються в центрі купола.
Стіна товщиною 1,2м відокремлює притвор від храму; по середині неї — вхід, що веде в храм. У притвор вели два входи — головний із заходу і менший з півночі. Притвор, прямокутний у плані, покритий еліпсовидним зводом, що несе чотиригранну дзвіницю з восьмигранним куполом під пірамідальною покрівлею.
Церква Вседержителя побудована з каменю і цегли, використаних також і в декоративних цілях. На фасадах від цоколя до верха барабана і дзвіниці три або чотири ряди цеглин ритмічно чергуються з трьома або чотирма рядами добре обтесаних каменів. Зсередини стіни складені більш недбало, тому що тут вони оштукатурені і покриті фресками.
Розробка всіх чотирьох фасадів церкви неоднакова. Най багатший східний фасад. Південний фасад, звернений до міста, також оброблений більш різноманітно, ніж західний і північний. Однак на усіх фасадах зодчі прагнули до того ж самого ефекту, що виходив у результаті комбінування пластичних і колірних елементів. Пластичні елементи складаються з ритмічно покладених закомар, глухих арок, аркатурних пасків, зубцюватих карнизів і інших деталей, розташованих один над іншим. Ефект цього декоративного оздоблення ґрунтується на суворому ритмі форм, світла і тіні. Його доповнює колірний ритм, здійснений простим сполученням білизни каменю, червоного кольору цегли, зеленою і червоною глазур'ю глиняних декоративних кружків і розеток.
Рельєфне керамічне оздоблення з'явилося, у Тирнове ще наприкінці XII ст. Воно продовжувало застосовуватися й у XIII-XIV ст. і досягло найбільшої досконалості в месемврійских церквах, ставши важливим компонентом їхнього архітектурного стилю.
У церкві Івана Неосвяченого оздоблення фасадів було доведено до віртуозності. По своєму архітектурному типу вона така ж, як і церкви Петра і Павла і Вседержителя в Месемврії, однак у деяких деталях наближається до типу константинопольської чотиристовпної церкви (іл.8). Церква Івана Неосвяченого також має замкнутий прямокутний план, з якого виступають тільки три апсиди зі східної сторони. Інші пластичні елементи на інших стінах не порушують їхнього загального площинного характеру. Основна частина будівлі — майже квадратна в плані. Зсередини подовжні стіни не розчленовані пілястрами, тому що всі арки, що йдуть до них, лежать на консолях.
У середині храму піднімалися чотири колони, що підтримували за допомогою сферичних вітрил барабан з куполом. Чотири циліндричних зводи навколо барабана утворювали характерний для цього типу церков хрест. І тут, як у церкві Петра і Павла й у церкві Вседержителя, східна вітка хреста продовжена до апсиди. Правда, звід цієї вітки складається з двох частин — хрестового зводу з притупленими ребрами і циліндричним зводом, але передапсидний простір не виділений, тому що обидві частини зводу злиті в єдине ціле. Кутові частини церкви були перекриті не циліндричними зводами, як у церквах Петра і Павла і Вседержителя, а по константинопольському зразку— за допомогою арок, підтримуючих невеликі глухі куполи, сховані під дахом.
У церкві Івана Неосвяченого, як і в церкві Вседержителя, кладка стін змішана, а зводи й арки викладені з однієї цегли. Ряди тесаного каменю і цегли з зовнішньої сторони стін викладені дуже ретельно, ряди цегли не проходять на всю товщину стін. Внутрішня частина стін складена з ламаного каменю, вирівняного шарами цегли, оштукатурена і покрита фресками.
Як у церкві Вседержителя, так і тут особливий інтерес представляють фасади (іл.*8*). Їхній загальний ефект ґрунтується на пластичних і колірних елементах. Основні елементи пластичного оздоблення стін — це глухі двосхідчаті аркади, один або два (по апсидах) пояса арочок, що лежать на кам'яних консолях, скульптурні орнаменти на консолях і зубцюваті цегельні карнизи. І тут колірне оздоблення ґрунтується на ритмічному чергуванні білого каменю і червоної цегли. Для цієї церкви характерно рясне застосування цегельної орнаментації. Цегельними прикрасами заповнені тимпани глухих арок і кути між арками. Цеглинами, покладеними зигзагоподібне або в шаховому порядку, викладені два горизонтальних пояси по середині апсиди. Зелені і червоні поливні розетки і кружки обгинають суцільними поясами усі фасади. І в цій церкві фасади прикрашені не однаково. Усього багатше прикрашений східний фасад з його трьома апсидами. Західний фасад розчленований трьома глухими арками відповідно до традиції, характерної для церковної архітектури епохи Першого Болгарського царства. На північному фасаді — п'ять арок. У поділяючих їхніх лопатках зроблені вузькі і високі ніші з напівкруглим верхом. На південному фасаді — шість арок; між ними немає ніш, і їхні тимпани прикрашені скромніше. Цей фасад звернений до моря, тому він був прикрашений більш скромно. Псевдоконструктівні арки на фасадах були розміщені зовсім довільно і не відповідали ні внутрішнім членуванням церкви,, ні частинам будинку, що знаходиться над ними.
Прикладом церков другого (константинопольського) варіанта є церква в Колуші, в околицях міста Кюстенділя, побудована в першій чверті XIV в. (мал. 24).
У плані вона являє собою майже правильний квадрат, тому що не має притвору; зі східної сторони до неї примикають три напівкруглі апсиди. Чотири масивних стовпи підтримують: чотири циліндричних зводи хреста і барабан купола. Кутові частини покриті глухими куполами на арках, що з'єднує стовпи зі стінами. Галузі хреста мають однакову довжину, але до східного доданий ще один більш низький звід, що покриває характерне для константинопольського варіанта хрестово-купольної церкви передапсідний простір.
Зовнішні стіни церкви оброблені двоступінчастими глухими арками; ці арки з відмінність від месемврійських церков мають тут і конструктивне призначення. Лопатки, що розділяють арки, знаходяться точно проти внутрішніх стовпів і виконують функцію контрфорсів. Ця особливість також зближає Колушську церкву з константинопольським варіантом хрестово-купольної церкви.
Представниками церков третього (провінційного) варіанта, хрестово-купольних церков з однаковими по довжині галузями хреста і без притвору є церкви Івана в Месемврії й у Земенському монастирі, що мають подібно всім церквам цього типу порівняно невеликі розміри (мал. 25). Перша з них має в плані форму злегка подовженого прямокутника, до якого зі східної сторони примикають три напівкруглі апсиди; із західної сторони традиційного притвору не було. Внутрішній простір розділений двома подовжніми стінами на три склепінних нефи, що мають власні входи з заходу. Точно посередині ці три нефи пересікаються поперечним, теж склепінним нефом. На перетинанні його зі зводом середнього нефа піднімається на сферичних вітрилах високий циліндричний барабан з куполом. Месемврійська церква відрізняється від розвитого константинопольського типу відсутністю прямокутного простору між східною галуззю хреста й апсидою і тим, що купол спочиває не на колонах або стовпах, а на подовжніх стінах.
Зовнішній вигляд церкви цілком відбиває її внутрішнє членування. Зводи, що покривають галузі хреста, високо підняті і завершуються трикутними фронтонами, над якими піднімається стрункий барабан (мал. 26). Східний фасад утворений трьома гладкого, позбавленого якого-небудь оздоблення апсидами. Три інших фасади являють собою рівні площини з високої, що доходить до фронтону, глухою аркою в середині, що відзначає головні нефи. Ці арки не мають конструктивного призначення, як подібні їм арки у Візантії, але це ще не псевдо конструктивні арки, відомі нам по церквах у Плісці й у Преславі.
За планом, по конструкції всього будинку й окремих його частин, по простим, але струнким формам, по фронтонах галузей хреста, по кладці і по скромній рельєфній керамічній обробці церква Івана можна віднести тільки до XII в.
Церква Земенського монастиря, що датується по своїх фресках XIV століттям, у її сьогоднішньому стані має форму куба з трьома циліндричними апсидами зі сходу, що тут усупереч традиціям болгарської церковної архітектури мають однакову висоту і доходять до. покрівлі церкви. Підпокрівельний карниз оперізує й апсиди, поєднуючи них в одну групу тісно зв'язуючи них з обсягом церкви. Існуюча чотирьохскатна покрівля відрізняється за своєю формою від покрівель всіх інших хрестово-купольних церков на Балканському півострові. Над покрівлею піднімається високий циліндричний барабан із глухими арками, розташованими одна над іншою в два ряди по восьми. У чотирьох з нижніх арок розміщені вікна (мал. 27).
Конструкція Земенської церкви точно така ж, як церкви в Колуші. Чотири стовпи, не зв'язаних між собою підпряжними арками, несуть чотири циліндричних зводи галузей хреста. На їхньому перетинанні спочиває на сферичних вітрилах циліндричний барабан.. Кутові частини покриті циліндричними зводами, що спираються на арки, перекинуті зі стовпів на стіни.
Багато загального з церквою в Колуші є й у фасадів. Північна, західна і південна стіни розчленовані кожна трьома двоступенчатими глухими арками, з яких середня ширше і вище бічних. По своєму місцю розташування і висоті ці арки цілком відповідають зводам усередині будинку. Таким чином, глухі арки на фасадах Земенської церкви, як і Колушської церкви, мають конструктивне призначення, а лопатки між ними виконують роль контрфорсів. Розташування арок на різній висоті дозволяє припускати, що первісна покрівля була іншою.
Існування цього архітектурного типу в Болгарії в XI в. можна установити в даний час тільки по убогим археологічним даним. У XIII-XIV ст. у західно-болгарських землях він з'явився знову як спрощену копію афонських трьохконхових церков. До нас дійшли три таких монастирських церкви — в Ореховському монастирі (Радомирський район), в Архангельському монастирі на р. Ермі в околицях міста Трину й у Погановському монастирі. Такий же була і церква Рильського монастиря, побудована протосевастом Хрельо в 30-х роках XIV в.
Ці церкви дуже схожі один на одного за планом і по конструкції. Це однонефні будівлі з напівкруглою апсидою зі сходу і двома такими ж апсидами з півночі і півдня. На західній стороні знаходиться притвор досить значних розмірів. Подкупольний барабан спочиває на циліндричних зводах зі сходу і заходу і на конхах бічних апсид. Крім того, церква Погановського монастиря має над притвором чотиригранну вежу. Ця церква збережена краще інших трьохконховых церков, являє собою скромну кам'яну будівлю, над якою піднімаються згадана чотиригранна вежа над притвором і восьмигранний барабан купола (мал. 28). Самою низкою є східна, вівтарна частина, до якої примикає напівкругла вівтарна апсида. Наступна по висоті частина — самий храм, увінчаний барабаном купола і розширений з усіх боків напівкруглими конхамп. Третя, найвища частина будівлі— притвор зі своєю чотиригранною вежею і трьома фронтонами навколо неї, що утворять ефектні переломи покрівлі.
Церкви цього типу — маленькі будівлі, звичайно без притвору. Усередині них могутні кутові опори підтримують чотири подпружні арки, що несуть на вітрилах барабан купола. Ця конструктивна система була широко поширена в Малій Азії, Константинополю, Греції, Македонії, Сербії й в інших місцях між VI і XV ст. Вона застосовувалася в більш значних церквах як жертовник і діяконніка або ж виступала як самостійна будівля.
Цей тип продовжував існувати в Болгарії і під час візантійського панування. Він застосовувався як самостійні церкви в двох варіантах, що відрізняються своїм зовнішнім виглядом: 1) церкви зі схованим внутрішнім хрестом і 2) церкви з хрестоподібною зовнішньою формою.
Представником першого варіанта є стара частина церкви в Бояне, що по збережені в ній стінопису, датується XI—XII в. У плані ця маленька церква майже квадратна (5,85x5,76 м); до неї примикає зі сходу маленька напівкругла апсида. Кожен бічний фасад розчленований зовні трьома глухими арками, середня з яких більш висока. Ці арки дають лише загальне. представлення про внутрішнє членування простору, не будучи точним відображенням внутрішньої конструкції. У середині покрівлі піднімається циліндричний барабан купола, прорізаний чотирма вузькими віконцями.
Церква в Сапарева лазня, нині реставрована, знаходилася в зниклому стародавнім місті Німеччина. Вона теж позбавлена притвору і має одну велику напівкруглу апсиду. Подпружним аркам, що утворять внутрішній хрест, відповідають зовні напівкруглі закомари. Кожна з їхніх широких площин до півночі і півдня була розчленована двома глухими двоступінчатими арками. Купол спочиває на широкому і низькому дванадцятигранному барабані з чотирма віконцями і вісьма глухими арками (мал. 31).
Цю церкву по ширині барабана можна датувати XI-XII ст.
У церкви Федора біля с. Бобошеве галузі хреста більш розвиті зовні і додають будівлі форму вільного хреста. Вона також не має притвору, і зі сходу до неї примикає широка напівкругла апсида. Її барабан — порівняно великий, циліндричний, з чотирма вікнами. Цілком ймовірно, вона була побудована в XII в.
Цей архітектурний тип з'явився з Болгарії не раніш епохи візантійського панування. Його самим раннім представником є церква Богородиці Петрічськой в околицях Асеновграда, відома за назвою «Асенова церква». За історичними і археологічними даними вона датується XII в. Її довжина складає 18 м, ширина — 7 м. Пристрій її нижнього поверху було, імовірно, обумовлено рельєфом нерівної скелястої місцевості, і він, мабуть, не мав іншого призначення, як служити субструкцією самої церкви (мал. 32).
Верхній поверх складається з маленького притвору й одного подовженого нефа, що представляє собою в просторовому відношенні єдиний купольний зал. Зі сходу неф закінчується двома стовпами, за яких випливає простір з жертовником і діаконніком. Наприкінці нефа знаходиться апсида, п'ятигранна зовні. Перекриття нефа улаштоване, як у хрестово-купольних церквах: купол спирається за допомогою вітрил на два могутніх зводи з заходу і сходу і на дві вузькі арки уздовж північної і південної стін. Самий купол спочиває на невисокому дванадцятигранному зовні барабані з діаметром, приблизно рівним ширині нефа. Тут зводи в результаті своєї неоднакової довжини і ширини не утворять характерного для хрестово-купольної церкви хреста. Поперечний неф зник майже цілком, і тому перекриття Асенової церкви робить враження єдиного подовжнього зводу, пересіченого куполом.
Особливий інтерес представляє зовнішній вигляд церкви, що володіє ясними і гармонічними пропорціями. Крім купольного барабана, над притвором піднімається чотиригранна вежа, що вперше зустрічається в болгарській архітектурі. Порівняно низький і подовжений верхній поверх будівлі з важкою вежею на одному кінці здавався б придавленим нею, якби церква не мала ще нижнього поверху. Саме цей поверх додає всій будівлі домірність. Обидва поверхи, особливо якщо дивитися на них з південної сторони, являють собою одне ціле. Вони зв'язані великою плоскою нішею, висота якої дорівнює висоті всієї будівлі і яка закінчується над покрівельним карнизом аркою, що відповідає внутрішній арці і покритої плоским трикутним фронтоном. Кладка всієї будівлі однакова — ряди каменю, що чергуються, і цегли. Стіни нижнього поверху являють собою гладкі поверхні, розчленовані тільки на південному фасаді двома пілястрами великої арки. Гладкими є і стіни апсиди.
Пластичне оздоблення, призначене для посилення художньої виразності будинку, застосовано тільки на південній стороні верхнього поверху. Ця стіна розчленована не тільки великою аркою, але і поруч менших глухих двоступінчастих арок, що не мають конструктивного призначення і не відповідному внутрішньому членуванню.
В Асенової церкви ми знаходимо і саму ранню керамічну обробку. По дугах арок ритмічно розташовані групи радіально покладених цеглин, що чергуються з клиноподібними каменями. Кути між арками заповнені ґратчастим цегельним орнаментом; такий же орнамент видний і на стінах апсиди.
Цей архітектурний тип зустрічається й у Месемврії, де він представлений однієї з найкрасивіших церков містом-церквою архангелів Михайла і Гаврила (мал. 33,1). Ця церква дійшла до нашого часу без покрівлі і східного фасаду, але все-таки збереглося досить даних, що говорять про її первісний вид.
За своїм планом і конструкції вона дуже схожа на Асенову церква. Вона також має вузькому і витягнутий у плані корпус (13,9X5,2 м), до якого примикають зі сходу три багатогранні апсиди. Вона складається з власне храму, вівтаря і притвори. Хрестоподібна форма храму слабко виражена в плані, але зате вона збереглася в перекритті, незважаючи на те, що зводи до півночі, півдневі і заходові від купола походять скоріше на арки. Східна галузь хреста значно повздовжні інших і доходить, як в Асенової церкви, до двох стін, що відокремлюють вівтар від жертовника і діаконніка.
Барабан купола, давно зниклий, був порівняно великим і займав майже всю ширину храму. Дві ніші з напівкруглим завершенням у західних пілонах і дві широких ніші в подовжніх стінах, одна з яких була використана як двері, оживляють площини стін храму.
Усі три частини вівтаря чітко відділені одна від інший і від храму, покриті циліндричними зводами, і до кожної з них примикає апсида. Звід вівтаря нижче зводу самої церкви і завдяки цьому тут, як і в Асенової церкви, виділений передапсідний простір.
Притвор, майже квадратний у плані, має входи з півночі і з півдня. Західна стіна притвору товстіше (1,05 м) інших стін церкви, тому що в ній розміщалися сходи (шириною 0,45 м), що вела до поверхові над притвором, де височіла чотиригранна вежа-дзвіниця.
Церква Михайла і Гаврила, як і інші сучасні їй церкви Месемврії, побудована змішаною кладкою з каменю і цегли. Зовнішній вигляд церкви був досить мальовничий: фасади розчленовувалися одноступінчатими глухими аркадами, люнети й архівольти аркад були багато прикрашені (мал. 34). З північної і південної сторін аркатури перетиналися великими напівкруглими закомарами, що мали по трьох вікна. Церква Михайла і Гаврила по кладці конструкції й обробці фасадів відноситься до групи месемврійських церков XIII-XIV ст..
Інші варіанти цього типу, але вже в значно спрощеному виді представлені церквою Архангелів у Бачковському монастирі біля Асеновграду і церквою № 4 на Трапезіці в Тирнові (обох XIII — XIV ст.). Обидві ці церкви являють собою однонефний зал з куполом на барабані, що спочиває на вітрилах і чотирьох арках, що з'єднують дві пари пілястр на північній і південній стінах. У відмінність Асенової церкви від церкви Михайла і Гаврила в Месемврії, тут на сході і заході барабан купола спирається на вузькі арки, а не на циліндричні зводи, що подовжують простір до сходу або заходу. У них відсутні і передапсідні стовпи, внутрішній простір коротшає, і як домінуючий елемент перекриття виступає купол.
Однонефні склепінні церкви відомі ще з часів Першого Болгарського царства, але в перших болгарських столицях вони мали слабке поширення. Без сумніву, однонефні склепінні церкви, як найбільш скромного і дешеві, продовжували будувати і пізніше, під час візантійського панування і Другого Болгарського царства, у маленьких і бідних монастирях і селищах.
Але поряд з цими невеликими церквами, що не виділяючи своєю архітектурою, протягом XI-XIV ст. у Болгарії було побудовано трохи однонефних церков з більш багатим зовнішнім оздобленням, що суперничали з хрестово-купольними церквами в містах і займали видне місце в церковній архітектурі Месемврії і, головним чином, Тирнова.
Церкви цього типу покриті циліндричним зводом. В один звід був гладким, в інших він був посилений декількома арками, що спочивали на пілястрах подовжніх стін.
На перше місце серед таких церков треба поставити єдиний у своєму роді пам'ятник — так називану «усипальницю» («кістниця») Бачковського монастиря побудовану в 1083 р.
Усипальниця являє собою двоповерхову будівлю довжиною 18 і шириною 7 м. Нижній поверх складається з притвору і довгастого однонефного склепінного залу із широкою напівкруглою апсидою зі сходу. У кам'яний ползалу було вправлено 14 склепів. Притвор квадратний із входом із заходу. Верхній поверх вище і закінчується зі сходу п'ятигранною апсидою однієї ширини з нефом. Притвор відкривався на три сторони широкими арками, забитими ще в XIV в. Незабитої залишилася тільки широка арка на західній стіні, що додає притворові вид лоджії, над якої знаходилося потрійне вікно. Старе перекриття верхнього поверху усипальниці було зруйновано й у більш пізній період замінено дерев'яною конструкцією. Однак три пілястри на північній і південній стінах показують, що на них спочивали три поперечні арки, що підтримували також поперечні у відношенні довгої осі зводи (мал. 35).
Нижній поверх усипальниці побудований цілком з ламаного каменю, а стіни верхнього поверху — з рядів цегельної і, що чергуються, кам'яної кладки. На п'ятьох гранях апсиди викладене п'ять глухих арок, дуги яких зроблені з радіально поставлених цеглин. Вісім таких же, але більш високих арок оживляють протяжну площину південної стіни. Ці арки не зв'язані з внутрішньою конструкцією і мають чисто декоративне призначення. Арки двоступінчаті і розділені не плоскими пілястрами, а напівколонами, причому цегельні і кам'яні ряди проходять і через на півстовпчики
По своєму вигляді усипальниця Банківського монастиря далека старій болгарській архітектурі. Її двоповерхова композиція, трактування нижнього поверху як монастирської усипальниці й особлива декоративна обробка фасадів знаходять паралелі в сірійській і вірмено-грузинській архітектурі. Це порозумівається тим, що засновником монастиря був грузин або вірмен і що спочатку монастир призначався тільки для його співвітчизників. Але змішана кладка з рядів цегли, що чергуються, і каменю характерна не для Сходу, а для Балкан, де вона продовжувала застосовуватися до пізнього середньовіччя. Зате ізольованої в Родопах залишилася бачковська декоративна аркада з її напівколонками на лопатках.
До групи однонефних церков з арковими поясами відносяться і кілька церков XIII і XIV ст. на Трапезиці (Тирново). До нас дійшли тільки частини стін цих невеликих будівель. Їхні розміри коливаються між 15 х 4,5 і 9,57 х-4,37 м. У плані вони прямокутні, мають одну багатогранну апсиду і притвор. Їхній вівтарний простір архітектурно не відділений від нефа. Залишки двох пар пілястр на подовжніх стінах дозволяють думати, що арки, що лежали на них, несли циліндричний звід.
Церкви цього типу будувались з ламаного каменю на білому розчині з вирівняною лицьовою стороною. Місцями в стінах видніються гнізда від згнилих тепер дерев'яних балок. Там, де стеньг збереглися на велику висоту, видні ряди цеглин, що свідчать про те, що і тут застосовувалася змішана кладка. Зовні церкви мали, імовірно, двосхилу покрівлю, що покривала всю будівлю.
На західному фасаді було звичайно три арки: середня — із входом, а бічні — глухі. Глухі арки були і на зовнішній стороні апсид, і на бічних фасадах, причому їхнє розміщення не мало ніякий зв'язку з членуванням внутрішнього простору. Всі аркади на фасадах починалися над цоколем, складеним з більш великих блоків. Колірне оздоблення фасадів ґрунтувалося на чергуванні червоних цеглин з білим каменем або білими швами. Архівольти арок і вікон були прикрашені глазурованими керамічними кружками і четирехлістними розетками.
До того ж типові належить і церква Параскєви в Месемврії (див. мал. 33,2), що має такий же план і таке ж покриття нефа, як і церкви на Трапезиці, вона мала притвор, що майже цілком повторював притвори церков Пантократора і Гаврила як по своєму покриттю куполом посередине, між двома арками, так і наявністю в другому ярусі дзвіниці.
По своїй кладці й обробці стін церква Параскєви аналогічна розглянутим вище месемврійскім церквам. Над цоколем із трьох рядів каменів випливає змішана кладка з одного ряду каменю і трьох рядів цегли. Нижня частина фасадів оброблена глухою аркадою, а вище повторюється та ж аркада, але з меншому масштабі. Люнети великих арок заповнені різними фігурами з цегли: сонце, шаховий візерунок, зиґзаґ, «риб'яча кіста» і ін. Обробка західного фасаду така ж, але тут наявність головного входу змусило підкреслити його в нижній і верхній смугах арками більш значних розмірів.
За аналогією з месемврійскіми церквами XIII-XIV ст. церква Параскєви можна віднести до того ж часу.
ІІІ. АРХІТЕКТУРА XV-XVIII СТОЛІТЬ
ІІІ.1 Архітектура житла
До кінця XIV в. Болгарія, ослаблена феодальною роздробленістю і частими війнами, підпала під владу турків.
Захоплення країни супроводжувався страшними руйнуваннями. Турки знищили частково або цілком (як, наприклад, місто Червені біля Рущука) багато селищ, знесли кріпаки мури міст усередині країни, зруйнували царські палаци, замки феодалів, велику частину монастирів і церков, а багато хто з більш великих церков, як, наприклад, Сорока мучеників у Тирнові, Софії і Георгія в Софії,, перетворили в мечеті. Велика частина уцілілого болгарського населення пішла з рівнин у гори, а його місце зайняли турецькі колоністи. Майже не залишилося болгар і у великих містах. Господарське життя країни завмерло на довгий час.
Турецьке панування знищило багато хто з досягнень болгарської культури і затримало, але не змогло зупинити її розвиток. Старі болгарські міста, такі як Софія, Пловдів, Рущук, Відін і ін., перетворені турками у військово-адміністративні центри, поступово ставали і торгово-ремісничими центрами і здобували новий вигляд. На великих караванних шляхах створювалися і нові невеликі міста — Свіленград, Татар-Пазараджік і ін. Міста виходили за межі колишніх фортечних стін. Населення групувалося по релігійній ознаці в житлових кварталах навколо торгово-ремісничої частини міста, густо забудованої одноповерховими будівлями. Вулиці були вузькими, крив і брудними. Вуличні фасади житлових кварталів були утворені огорожами дворів висотою вище людського росту з великими воротами. Удома міського і сільського населення, невеликих і бідні, розташовувалися усередині дворів, а коли виходили фасадами на вулицю, те рідко мали в них вікна. Тільки масивні корпуси критих ринків, караван-сараїв, лазень, мечетей і інших культових будинків піднімалися над тісною одноповерховою житловою забудовою. Найбільші болгарські міста — Софія і Пловдив — не складали виключення. Так виглядали і найбільші турецькі міста того часу Адріанополь і столиця Константинополь. За свідченням Б. Рамберті (1534), майже усі вдома в Адріанополю були побудовані з дощок і. глини. Ст. Герлях (1578) і Г. Дерншвамм (1583) писали, що будинку в Пловдиві погані і низки, як у Константинополю. У силу умов - жорстокої феодальної експлуатації і національної і релігійної дискримінації — національна архітектурна творчість обмежувалася головним чином будівлями скромних як по розмірах, так і по архітектурі будинків і церков.
Про архітектуру житла болгарських земель до другої половини XVIII в. відомо дуже мало. Дорожні замітки того часу стосуються в загальних вираженнях лише величини і матеріалу, з якого побудовані вдома. Дуже рідко можна знайти уривчасті зведення про архітектуру, розподіл приміщень, внутрішнім оздобленні і способі життя.
Відсутні й археологічні дані, а через неміцність будівельних матеріалів до нашого часу збереглися лише окремі будинки. Судячи з деяких збережених будинків, по свідченнях іноземних мандрівників і по характері забудови пізнішого часу, широкі шари міського і сільського населення жили в землянках, у дерев'яних '"хатинах і у фахверкових наземних будинках з одним або двома житловими приміщеннями. Тільки представники імущого класу жили в будинках, більш великих. Письмові джерела XVI в. згадують про будинки в кілька кімнат з верандою по усьому фасаді, а также про двох- і четирехкомірних будинків з відкритою верандою в середині. Збережені в невеликій кількості вдома належали переважно багатим власникам. Такі, наприклад, стародавні будинки в с. Арбанаси біля Тирнова.
Завдяки своєму розташуванню в місцевості, багатої сировиною, с. Арбанаси біля XVII в. досягло високого економічного і культурного розвитку. У цей період тут будувалися, розширювалися і розписувалися церкви. У цей же час був створений тип теперішнього великого арбанаського житлового будинку.
Великий арбанаський будинок розташований у великому обгородженому високим кам'яним забором дворі, куди ведуть великі ворота. Вхід у цокольний поверх знаходиться в глибокій склепінній ніші, над якою міститься схованка, доступний з боку верхнього, житлового поверху. У цокольному поверсі, що має внутрішній зв'язок з житловим поверхом, знаходяться підсобні приміщення і склади для товарів. Житловий поверх великого арбанаського будинку складається з трьох груп приміщень: приймально-жилою, вогнища з піччю для хліба з коміркою поруч і умивальної з убиральнями (мал. 36). У деяких будинках третя група приміщень відсутній (мал. 37), а самі маленькі будинки мають тільки першу групу приміщень, однакову у всіх арбанаських будинках. По цих групах можна простежити розвиток типу арбанаського будинку.
Цокольний поверх арбанаських будинків побудований з каменю на глиняному розчині; кам'яні зводи — напівкруглі, рідше — стрілчасті.
Стіни житлового поверху складені з товстих дубових дощок шириною до 70 див; рубані — для першої групи, «талпені» - для другої; каркасні обшиті дошками — для третьої групи.
Усередині, а пізніше, і зовні стіни оштукатурювались по дранці. Міжповерхові конструкції виконувалися з відкритих товстих балок з настилом товстих дощок. Стать у приміщеннях житлового поверху покривався цеглою, кам'яними плитами або глиною в залежності від приміщення. Потовк житлового поверху також робився з дерева, але зі спеціальною ізоляцією проти пожежі з боку даху. Існують і будинку, побудовані цілком з каменю. Більш старі арбанаські дома мали відкриті сходи. Пізніше в деяких з них сходи були закриті. Арбанаські будинки мають горизонтальні подовжені пропорції. Це враження підсилюється завдяки великому числу вікон у житловому поверсі і горизонтальній тіні від широкої підтримуваної підкосами стрехи. У минулому, коли кам'яні цокольні і дерев'яні верхні поверхи не оштукатурювались, горизонтальне членування фасаду почувалося ще сильніше.
Великі арбанаські будівлі належали багатим торговцям, що вели торгівлю з Італією, Угорщиною, Польщею і, особливо, з Руссю. Доцільною була велика чисельність приміщень, з яких кожне має визначене призначення, і це говорить про високу культуру їхніх мешканців. Багата і різноманітна внутрішня декоративна обробка цих будинків. Вона прикрашає двері, шафи, ставні вікон, фризи верхньої частини стін і площини стель (мал. 38—40).
ІІІ.2 Культова архітектура
Турецьке панування не давало розвитку культовому будівництву. До 30-х років XIX в. спорудження великих церков було заборонено. Нові церкви дозволялося будувати тільки дерев'яну, низьку або уриті в землю. Невеликі можливості малися і для відновлення зруйнованих церков. Зате не припинялося руйнування церков і перетворення їх у мечеті. Для цього використовувалися різні приводи. У зв'язку з опором населення Чепинської міжгорної западини в Родопах насильницькому потуреченню в 1656 р. були зруйновані 218 церков і 33 монастиря, що знаходилися між с. Костенець і м. Станімака (Асеновград).
Але незважаючи на все це будівництво церков остаточно не припинилося. При цьому застосовувався найпростіший тип маленької однонефної церкви з циліндричними зводами й однієї або трьома апсидами. Велика частина цих церков спочатку була без притвору, але іноді притвори будувалися одночасно з церквою. Церкви споруджувалися з каменю, на вапняному розчині без домішки товченої цегли і перекривалися кам'яними плитами, покладеними прямо поверх зводу. Внутрішні поверхні стін покривалися живописом; іноді стінопис зустрічається і на зовнішній стороні західної стіни. У західній частині країни переважає тип церкви з трьома апсидами, висунутими назовні за межі західної стіни.
Церква в Дмитриевському монастирі біля с. Бобошеве (Станке-Дімітровська околія) другої половини XV в. із притвором XIX в. і церква Георгія в с. Студена (Кюстендильська околія), що по архітектурі, характерові будівництва і стінописи варто віднести до XVI-XVII ст., можуть служити прикладами церков з однієї і трьома апсидами (мал. 41, 42).Серед церков, побудованих у період турецького панування, особливо цікаві всі сім церков у с. Арбанаси. Ці церкви придбали свою остаточну форму поступово, у результаті прибудов. Сама стара з вони церква Різдва Христова (мал. 43). Вона складена з каменю на вапняному розчині, має циліндричні зводи і, судячи з написів у розписі притвору, закінчена на самому початку XVII в. Аналіз конструкцій і будівельної техніки дозволяє виявити кілька послідовних періодів розширення будинку і дає підставу припускати, що первісна однонефна церква без притвору відносилася, імовірно, вчасно, що передує турецькому завоюванню.
Єдиною великою церквою цього періоду, що збереглася до наших днів, є соборна церква в Бачковському монастирі біля Асеновграду (мал. 44, 45). Вона побудована в 1604 р. на місці більш старої церкви, що відносилася, імовірно, вчасно засновника монастиря Пакуріана. Церква 1604 р.— хрестово-купольна з циліндричними і хрестовими зводами і куполом на широкому барабані, що спочиває на чотирьох колонах. Церква зведена з цегли на вапняному розчині й облицьована місцевим мармуром. Розпису стін виконані в 1634 р. і вдруге в у 1850 р.
У порівнянні з іншими монастирями країни Бачковський монастир знаходився в кращих умовах, тому що ще при турецькому пануванні він перейшов у безпосереднє підпорядкування константинопольському патріаршеству. Цим порозуміваються великі будівельні роботи, здійснені в монастирі в першій половині XVII в., і те, що він уцілів при величезних руйнуваннях, нанесених турками цьому краєві в 1656 р.
ВИСНОВКИ
1.Архітектура Болгарії, що виникла на базі культурної спадщини фракійців, греків і римлян, що населяли раніше її територію, розвивалася відповідно до завдань, що висувало історичний розвиток країни, і в тісному зв'язку з архітектурою сусідніх народів.
2.Перше Болгарське царство було ранньофеодальною державою, єдиним, із сильною центральною владою, і його будівлі були великими, строгими і монументальними. Такі спорудження, як Мадари й Охріди, палаци в Плісці і Преславі і великі храми-васильки, виявляють більше зв'язку з місцевої до-болгарської, переважно піздньоантичною, архітектурою, чим із сучасним ним візантійським зодчеством. Вже в перші століття свого існування болгарська архітектура вступила на шлях самостійного розвитку, що яскраво проявився в таких будівлях X в., як Кругла церква в Преславі. Це будинок не знаходить аналогій ні в доболгарскої, ні у візантійській архітектурі, хоча її атріум, ротонда, екседри і колонади і говорять про переробку болгарськими зодчими римських мотивів.
3.Візантійський вплив в епоху Першого Болгарського царства позначилося більше всього в появі в Болгарії типу чотирьохстовпної хрестово-купольної церкви зі зниженими кутами (переважно в провінційному, а не в константинопольському варіанті) і в поширенні змішаної кладки стін з рядів каменю, що чергуються, і цегли, що використовувалася і для прикраси фасадів.
4.В Другому царстві феодальні відносини досягли повного розвитку: підсилилася влада окремих феодалів, зросло значення місцевих центрів, загострилися класові протиріччя. Відповідно до цього змінилася й архітектура. Міцності стали менше, але них почали розміщати в більш неприступних місцях. Меншими стали і церкви, придворні, монастирські парафіяльні. Серед них переважали чотирьохстовпні хрестово-купольні церкви, іноді з притвором і дзвіницею над ним, однонефні церкви з куполом, з такими ж притвором і дзвіницею і зрідка с бічними конхами, а також найпростіші однонефні церкви, покриті циліндричним зводом. Невеликі розміри церков відшкодовувалися добірністю пропорцій і більш багатим, чим раніш, оздобленням фасадів. Усе це ріднить болгарську архітектуру XII-XIV ст. із сучасної їй візантійської, що розвивалася в подібних історичних умовах, але ще більш близька вона до архітектури інших північно-слов’янських земель.
5.Тип однонефного храму з куполом, дзвіниця над притвором, нарядність фасадів були характерні і для сербської архітектури XIV в., але там у декоративній обробці, переважало кам'яне різьблення. У Болгарії ж одержав подальший розвиток відомий там з IX в. прийом декоративних, не зв'язаних зі структурою будинку аркад, з'явилися аркові паски під карнизами, закомарі й обробка барабанів. Сполучення каменю, цегли і розчину створювало на фасадах кольорові візерунки, що доповнювалися керамічними вставками, відомими вже в архітектурі Першого Болгарського царства, що з'явилися з XII в. в архітектурі Македонії, а з XV в.— і до півночі від Дунаю, у Валахії і Молдавії, але невідомими Візантії. Візантійська архітектура часу Палеологів сама запозичала в південних слов'ян, і зокрема в болгар, деякі форми і прийоми декоративного оздоблення, про що наочно свідчать фасади константинопольського палацу Текфур-Серай і церкви Апостолів у Салоніках з їхньою багатою орнаментикою.
6.Подальший розвиток архітектури Болгарії було перервано турецькою навалою, що припинила на чотири сторіччя будівництво великих будинків суспільного призначення. Лише з кінця XVIII — початку XIX в. епоха Відродження наступив і для болгарської архітектури, у якій поряд з новими прийомами, що відбивали зміни, що відбулися до цього часу в архітектурі Європи, одержали подальший розвиток і старі традиції.