Реферат: Архітектура Стародавнього Єгипту

Архітектура Стародавнього Єгипту

Близько 3000 року до н.е. була створена держава Єгипет, що включала північний і південний райони долини ріки Ніл. Спочатку існувало Раннє царство, приблизно в 2800-2400 роках до н.е. його перейменували в Древнє царство, потім, наприкінці III тисячоріччя до н.е., — Середнє царство й у XVI-XI століттях до н. э. — Нове царство.

З різних архітектурних споруд цього періоду найбільший інтерес представляють піраміди, зведені в роки Древнього царства, а також храмові комплекси, побудовані в епоху Нового царства.

Для монументальних споруджень використовували різні гірські породи. Досить часто застосовувався асуанський граніт і турский вапняк, що добувався біля Мемфіса, а також піщаник, базальт, порфір, діорит і ін. Зі скель висікали квадри — кам'яні брили необхідного розміру, і доставляли їх до місця будівництва. Кладка могла бути сухою, тобто без розчину, чи з розчином — з вапна, глини і піску.

Для створення великих житлових будівель, гробниць і пірамід Середнього царства широко використовувався цегла-сирець розміром 14 ' 38' 11 див. Для його виготовлення гальку і рубану солому перемішували, поміщали в спеціальні дерев'яні форми і сушили на сонці.

Житлові будинки простолюдинів зводили з щільних очеретяних і очеретяних циновок, дверні прорізи закривали більш тонкими циновками з соломи чи трави. У більш пізній період для будівництва жител стали використовувати глину.

Деревини було мало — її привозили з інших країн і використовували в конструкціях перекриттів, для обробки апартаментів фараона і придворної знаті, а також для виготовлення меблів.

При будівництві різних господарських будівель і складів робили склепінчасті перекриття. Часто споруджували помилкові зводи — безрозпірні конструкції, при яких кожен наступний ряд каменю нависав над попереднім.

Таким же способом будували і купольні конструкції.

Гробниці

Зі словом «Єгипет» відразу ж пригадуються одні із самих грандіозних споруд за всю історію людства — піраміди. Однак це не єдині архітектурні будівлі-усипальниці Древнього Єгипту. Спочатку для фараонів і придворної знаті зводилися гробниці, що носили назву мастаби, що в перекладі з арабської означає «лави». Вони споруджувалися в епоху Раннього і Древнього царства і були попередниками пірамід. Особливо багато мастаб у Саккарі і Гізі — тут вони розташовуються біля пірамід рядами, кварталами й утворювалт цілі містечка.

Мастаби клали з кам'яних плит або цегли. Вони не мали внутрішніх порожнеч, похоронна камера знаходилася в землі, безпосередньо під спорудою. Потрапити усередину гробниці можна було через стрімкий коридор. Після закінчення похоронної церемонії коридор засипався піском і каменями, а вхід замуровувався.

Перші мастаби за формою нагадували зрізані піраміди з похилими стінами і мали висоту не більш 4 м. Зовнішні стіни гробниць, призначених для фараонів, прикрашалися зображеннями, або скульптурами бичачих голів, до яких прикріплювалися дійсні роги (мал. 2). У стінах малися численні ніші. Похоронні камери облицьовували кам'яними плитами, іноді деревом. Однієї з таких гробниць, побудованих в епоху Раннього царства, є мастаба цариці Хер-Нейт, що знаходиться в Саккарі. Її стіни прикрашені зображеннями левів, яких єгиптяни вважали хоронителями усипальниць.

Пізніше стали будувати гробниці, що складалися з декількох мастаб, поставлених одина на одну. Кожна наступна мастаба мала менший розмір основи, у результаті закінчена гробниця за формою нагадувала східчасту піраміду. Такі споруди уже включали внутрішні камери, іноді до 30 і більше. В одній з камер за назвою сердаб поміщали статую, що зображувала покійного в розквіті років.

Бі гробниць, що відносяться до більш пізнього періоду, встановлювали стелу, що нагадувала вхід (т.зв. помилкові двері), на якій писали ім'я і звання померлого.

Слід зазначити, що не у всіх мастабах були поховані мумії. Іноді єгиптяни будували кілька однакових гробниць і на усіх писали ім'я того самого фараона чи придворного. Однак правдивим похованням була тільки одна, інші ж несправжніми (кенотафи).

Одним зі зразків епохи Древнього царства є мастаба Хесира фараона Джосера в Саккарі. Її стіни прикрашають ніші і барельєфи тонкої роботи з зображеннями Хесира.

Небагато пізніше була побудована мастаба сановника, що відрізняється від інших спрощеним плануванням: з її північної сторони розташований вхід, від нього йде галерея з колонами, що закінчується невеликим двором, обнесеним стінами і колонами. У центрі дворика починається вхід у шахту, через котру можна було потрапити в будинок мастаби, що майже не має внутрішніх приміщень. Стіни прикрашають барельєфи, що зображують сановника за державними справами, на полюванні і т.д.

Сама оригінальна і складна за плануванням є гробниця Мерерука, фараона Тітки. Вхід, усупереч багатовіковим правилам, розташований не на півночі, а на півдні, помилкові двері знаходяться не під відкритим небом, а у великому залі із шістьма колонами. У мастабі мається 31 внутрішня камера. Замість барельєфів біля помилкових дверей установлене скульптурне зображення Мерерука. Стіни похоронної камери вперше прикрашені розписом.

Однією з найвідоміших гробниць є східчаста піраміда Джосера, що знаходиться в Саккарі і побудована близько 2780 року до н.е. (мал. 3). Архітектором і будівельником цього спорудження, що сьогодні вважає першістю пірамідою, був Імхотеп, великий учений того часу: архітектор, астроном, лікар.

Споруда, що складається із шести мастаб, має основу 118 х 140 м, висоту 60 м. Для її будівництва використовувалися кам'яні блоки різного розміру, для облицювання — відшліфовані плити білого вапняку. Під пірамідою на глибині 28 м розташовувалася похоронна камера, стіни якої були покриті рівними плитами рожевого граніту. До неї вела головна галерея, що поступово поділяється на кілька коридорів з численними відгалуженнями і бічними ходами. Стіни деяких коридорів прикрашали барельєфи із зображенням фараона. У східної стіни гробниці під землею на глибині 33 м малося 11 похоронних камер меншого розміру.

Піраміда розташовувалася на площадці розміром 545 х 278 м, обнесеною кам'яною стіною з білого вапняку. У стіні було виконано чотирнадцять воріт, причому при погляді на них зсередини комплексу здавалося, що усі вони відкриті, однак правдивими були тільки одні. Комплекс включал зал-вестибуль з колонами, заупокійний храм, нижній храм, північний будинок, південний будинок і південну гробницю, інший простір займав великий двір.

Як уже було відзначено вище, ця гробниця вважається перехідним спорудженням від мастаб до пірамід. Саме піраміди є самими грандіозними і вражаючими уяву будівлями Древнього Єгипту й одним із семи чудес світу. З'явилося навіть прислів'я: «Усе на світі боїться часу, але час боїться пірамід». Для їхнього створення була потрібний праця великої кількості людей. Викликає замилування не тільки їхня величина, але і точність проектування: адже архітектори повинні були, незважаючи на значні розміри сторін (100 і навіть 200 м), точно розрахувати основу, а також кут нахилу ребра кутових каменів так, щоб вони зійшлися в одній крапці на висоті 100 м і більш. Крім того, усі піраміди були ретельно зорієнтовані по сторонах світу.

Кожен фараон після приходу до влади починав споруджувати свою гробницю. На будівництві працювали тисячі єгиптян і рабів з інших країн. На возведення піраміди йшло від десяти до п'ятнадцяти років. Народи, що жили пізніше, у тому числі римляни і греки, дивувалися жорстокості царів і безглуздості цих грандіозних споруд. Але древні єгиптяни думали, що піраміди повинні були підкреслити велич правителя і країни. Висота конструкції як би говорила про божественне походження фараона, а широка, стійка основа — про незмінність, вічність його панування. Для жителів Древнього Египта піраміди, видимо, уособлювали вічність і відновлення життя. Фараони дуже уважно стежили за зведенням пірамід і навіть робили їм культові почесті, про що свідчать древні тексти, що збереглися до наших днів. Масив пірамід Древнього Царства створювали з кам'яних брил, зовнішню сторону стіни обкладали добре підігнаними плитами без розчину. Думають, що будівництво починали зі зведення зовнішньої сторони, а потім виконували внутрішню. Уступи зовнішньої сторони стіни використовувалися як площадки для складування будівельного матеріалу. На закінчення зовнішня сторона стіни облицьовувалася відшліфованими плитами білого вапняку, а вершина покривалася мідними пластинами. В епоху Середнього Царства внутрішню сторону стіни викладали з цеглин на розчині.

У внутрішньому просторі піраміди створювалися чотирикутні похоронні камери, що з'єднувалися між собою похилими коридорами, а також вентиляційні канали. Входи в коридори ретельно замуровувалися і замасковувалися. Над стінами похоронних камер улаштовувалися так названі розвантажувальні камери, завдяки яким рівномірно розподілялося навантаження на перекриття.

Піраміди Древнього Царства, найвищі з усіх побудованих у Єгипті, розташовуються недалеко від Каїра, на лівому західному березі Нілу біля поселення Гіза. Ансамбль складається з трьох пірамід: Хеопса, Хефрена і Мікерина. Найвідомішою і високою з них є піраміда Хеопса (Хуфу) (мал. 4), зведена в XXVI I столітті до н.е. Її висота складає 147 м, довжина сторони основи — 230 м. Висота дорівнює радіусу уявної окружності, у яку уписана основа. Сторони цієї піраміди зорієнтовані по сторонах світу з разючою точністю: погрішність складає усього кілька мінут. Головним архітектором споруди був близький родич фараона, вельможа Хемиуну(Хемон).

Піраміду зводили протягом 20 років сто тисяч рабів. Внутрішнє облицювання виконане з жовтих вапнякових брил, зовнішня — з білого мокатамского вапняку, основа викладена гранітом. Сьогодні зовнішня поверхня граней із гладкої перетворилася в східчасту (висота сходинок коливається від 1,5 до 2 м, біля вершини — близько 55 см).

Вхід у піраміду, що знаходиться з північної сторони, був замурований. Від нього йде похилий коридор (кут нахилу відповідає куту, під яким єгиптяни спостерігали на небі Полярну зірку). Поступово похилий коридор переходить у висхідний, що закінчується в центральній частині невеликою камерою, що служить вестибулем. Далі починається Велика галерея довжиною 47 м, висотою 8,5 м. Її стіни облицьовані плитами з вапняку, перекриття являє собою хибний звід з таких же плит, що нависають один над іншим. Велика галерея закінчується похоронною камерою розміром 5,2 х 5,8 м, висотою 10 м, оброблена рожевим гранітом. У ній містився саркофаг, у якому знаходилася мумія.

Над похоронною камерою розташовуються п'ять розвантажувальних камер, завдяки яким, як уже говорилося вище, зменшується тиск кам'яної маси на стелю похоронної камери. Верхня камера має двосхилий дах, виконаний із гранітних блоків. Віддавши наказ про початок будівництва піраміди, фараон повелів, щоб гробниця була готова прийняти його тіло в будь-який час, тому, крім головної похоронної камери, були споруджені ще дві, виконані на самому початку робіт. Перша розташовується наприкінці похилого коридору, що починається від входу, друга — трохи вище (сучасні вчені якийсь час помилково приймали її за усипальницю, призначену для цариці). Обидві похоронні камери залишилися незакінченими.

Поруч з пірамідою Хеопса був зведений похоронний комплекс, що спочатку складається з трьох гробниць, призначених для дружин фараона, декількох мастаб і двох храмів, з'єднаних між собою критим переходом.

Неподалік розташовується піраміда Хефрена висотою 169 м і частково збережений до наших днів храмовий комплекс. Він містить у собі заупокійний храм, чи храм Сфінкса, як його часто називають, і нижній заупокійний храм. Поруч знаходиться скульптура Сфінкса (лев з людською головою), висічена з величезної скелі (її довжина складає 57 м, висота — 20 м)(мал. 5). Обличчю Сфінкса додали подібність з обличчям фараона. Сфінкса не один раз заносило піском, однак фараони щораз віддавали наказ звільнити його від заметів. До наших днів збереглася пам'ятна таблиця фараона Тутмоса IV, що свідчить від цій події.

Від нижнього заупокійного храму крита галерея (дромос) вела до храму Сфінкса, що примикав до піраміди, але не з'єднувався з нею, а залишався ізольованою, самостійною спорудою.

На відміну від гробниці Хеопса у верхній частині піраміди Хефрена уциліли плити облицювання. Нижня частина споконвічно була покрита плитами з граніту, що до наших днів не збереглися. Від входу починається коридор, оброблений плитами з граніту. Він закінчується похоронною камерою, у якій знаходився саркофаг. Стеля камери, виконана із блоків вапняку, була двосхилою.

Найбільш цікавий заупокійний храм, що складається з п'яти основних елементів: залу-вестибуля, центрального двору, оточеного кам’яними колонами, п'яти камер з культовими статуями, святилища, складських приміщень. Його планування згодом часто використовувалося архітекторами Древнього Єгипту як зразок.

До входу в храм вела дорога сходження. Відразу за входом розташовувалися три колонних зали. Потім починався двір, прикрашений колонами, виконаними з червоного граніту. Підлога була викладена алебастровими плитами. У центрі двору знаходився жертовний вівтар, біля колон — високі білі статуї, що зображували бога Осиріса. У західній частині були споруджені п'ять глибоких камер, у яких знаходилися культові статуї фараона. У північній частині починався коридор, що веде до площадки, котра знаходиться перед пірамідою. Коридор, що починався на протилежній стороні храму, вів до святилища і різних господарських приміщень. У західній стіні коридору малася велика ніша, по припущеннях археологів, що служила місцем для складання підношень, що призначалися покійному правителю.

Із всього ансамблю найбільше добре зберігся нижній заупокійний храм висотою 13 м, побудований з вапняку й облицьований асуанським гранітом (мал. 6). У плані споруда має форму квадрата. Східна стіна включає двоє симетрично розташованих двер. По обидві сторони від кожних дверей розташовувалися скульптури лежачих сфінксів, над дверима у камені були вирубані ім'я і титул фараона. Через входи можна було потрапити в зал-вестибуль, з якого починався коридор, що веде в центральний зал, котрий має планування у формі букви Т. Споконвічно зал був критим, стелю підтримували шістнадцять стовпів. Однак перекриття до наших днів не збереглися. Стіни залу були облицьовані плитами рожевого граніту, підлога покрита плитами з білого алебастру. Зал прикрашали двадцять три статуї фараона, виконані з темно-зеленого діориту й інкрустовані ясно-зеленим сланцем і світлим алебастром. На жаль, сьогодні з них збереглася тільки одна: археологи знайшли її під підлогою залу-вестибуля. В даний час статую можна побачити в Єгипетському музеї в Каїрі.

У стінах під самою стелею були прорубані невеликі вікна, через які в зал попадало сонячне світло. В одному з кутів починався короткий коридор, що розгалужується на три подовжні камери. У протилежній стороні був ще один коридор, що веде до дороги сходження.

Піраміда Мікерина майже в два рази нижча за піраміду Хеопса, довжина сторони її основи 108,5 м. Вона складена з кам'яних брил, облицьована вапняком, нижня частина — рожевим асуанським гранітом. Коридори і похоронна камера оброблені відшліфованими гранітними плитами. На півночі від піраміди був зведений заупокійний храм. У складських приміщеннях археологи знайшли скульптури, що зображують фараона з богинями. Піраміда Мікерина зорієнтована по сторонах світу не так точно, як піраміда Хеопса: погрішність складає 14'З".

Піраміди оточувалися кам'яними стінами, усередині яких знаходилися піраміди-супутниці. Деякі з них були усипальницями дружин і дітей фараонів, в інші зберігалися жертовні підношення і навіть останки кораблів. Наприклад, біля піраміди Хеопса було побудовано п'ять споруд, призначених для кораблів фараона. У двох «доках» археологи знайшли дерев'яні тури.

Фараони V і VI династій продовжували будувати піраміди, однак вони вже не були такими величезними, як гробниці, зведені в період IV династії. По висоті вони були майже в два рази нижче піраміди Хеопса. Погіршилася і якість будівлі. Планування похоронного комплексу не змінилося: крім піраміди, зводився заупокійний храм, нижній храм, піраміди-супутниці, прокладалася дорога сходження.

Краще інших збереглася усипальниця фараона Сахура висотою 50 м (сьогодні вона піднімається тільки на 36 м). Місцями ще видне облицювання стін, виконана з плит турского вапняку. Вхід в усипальницю, відповідно до традицій, знаходився в північній стіні. На сході розташовувався заупокійний храм і двір, що був одночасно вестибулем. Двір оточували опори, що мають не тільки пальмовидну капітель, але і базу (опори, що зводилися доти, не можна було назвати колонами). У центрі двору був встановлений обеліск (можливо, на цьому місці знаходилося святилище, присвячене богу Сонця). Стіни храму прикрашалися барельєфами з зображенням сцен з життя фараона. До заупокійного храму примикали дві відкриті веранди, прикрашені колонами. З веранд відкривався прекрасний вид на Ніл.

Храм цікавий ще і тим, що в ньому малася система відвідних каналів: дощова вода збиралася на даху і стікала по водозбірниках у формі левиних голів. Вода знадвору зливалася через спеціальні канали, виконані в підлозі. Вода і бруд після жертвоприносин також виводилися через систему каналізаційних стоків.

Поруч із гробницею Джосера знаходиться піраміда Уніса, останнього фараона V династії. Спочатку її висота складала 44 м, довжина сторони основи — 67 м. Сьогодні вона частково занесена піском, тому піднімається усього на 19 м. До піраміди вела дорога сходження шириною 6,5 м і довжиною 750 м. Через нерівності рельєфу її прокладали не по прямій — вона двічі відхилялася убік. Вірніше назвати її не дорогою, а коридором: по обидва боки дороги були споруджені кам'яні стіни висотою 4 м, що мали перекриття з кам'яних плит. На внутрішній поверхні стін були виконані барельєфи, що представляли побутові сцени з життя фараона. У перекритті, пофарбованому в блакитний колір (символ неба), малися невеликі вікна, через які в коридор проникав сонячне світло.

Над входом уперше була поставлена маленька молитовня із складними дверима. Від входу починався похилий коридор, що закінчувався залом-вестибулем. Горизонтальний коридор вів із залу до невеликого приміщення з потрійними дверима з граніту, за якими знаходилася похоронна камера.

Згодом таке планування внутрішніх приміщень піраміди зустрічалося досить часто. Однак коридор, що виходить із залу-вестибуля, найчастіше розгалужувався: лівий вів у приміщення з трьома нішами, у яких знаходилися статуї фараона, правий закінчувався дверима, що ведуть у похоронну камеру, оброблену алебастром. Незабаром з'явилося ще одне нововведення; на стінах похоронної камери стали вибивати тексти релігійного змісту, що одержали назву «тексти пірамід». Стелю розписували під небо, засіяне зірками. У центрі камери знаходився саркофаг, виконаний з чорного базальту.

Згодом будівельники усе менше уваги приділяли якості кладки, відчого багато пірамід частково зруйнувалися. Однак внутрішня обробка з роками ставала багатшою — стіни прикрашалися кольоровими барельєфами тонкої роботи і розписами.

У Саккарі є ще одна піраміда, побудована цілком з кам'яних брил фараоном Піопі II, що правив наприкінці епохи Древнього царства. Висота цієї гробниці складає 52 м, довжина ребра — 78 м, облицювання виконане вапняком. Оточувала гробницю стіна, зведена з вапнякових блоків товщиною до 6 м (дослідники думають, що вона робила піраміду більш стійкою). Вхід знаходився в північній стіні, під фундаментом. Планування гробниці повторює еталон — піраміду Уніса. Стіни прикрашені «текстами пірамід», велика частина яких збереглася до наших днів.

Планування заупокійного храму має деякі відмінності від храмів, що будувалися раніш, зокрема ніші для статуй, святилище, комори і скарбниці знаходилися за вапняковою стіною, тому в зал-вестибуль і двір Сонця могли потрапити всі бажаючі. Стіни будівель прикрашені кольоровими барельєфами.

Поруч з усипальницею фараона Піопі II знаходяться три піраміди-супутники, що служать гробницями для дружин фараона. На стінах їхніх похоронних камер також вибиті релігійні тексти (до цього їх дозволялося наносити тільки на стіни похоронної камери фараона). Кожна піраміда була частиною невеликого похоронного комплексу, у який входив заупокійний храм і ще одна піраміда меншого розміру.

Недалеко від усипальниці Піопі II розташовується незакінчена гробниця фараона Ібі. Споконвічно розміри сторін її основи становили 31 х 31 м (сьогодні вони скоротилися до 21 х 21 м). Висота, видимо, не перевищувала 20 м. Піраміда не була орієнтована по сторонах світу. Незважаючи на те що вона так і залишилася недобудованою, у ній мається похоронна камера, прикрашена ієрогліфами, що передають тексти релігійного змісту, щоправда, у скороченому виді.

Згодом якість пірамід сталася різко погіршуватися. Кам'яні блоки тепер вирізували на місці будівництва піраміди, а не в каменоломнях, як раніш. Для їхнього скріплення використовували річковий намул. Потім для зведення гробниць стали застосовувати цегла-сирець, що приводило до ще більш швидкому їх руйнуванню.

Фараон Ментухотеп I, засновник XI династії, був відомий тим, що об'єднав землі Єгипту і переніс столицю держави у Фіви. Він же вперше побудував піраміду в скелі. Ансамбль включав нижній храм, від якого починалася дорога сходження, що веде до двору перед заупокійним храмом. Дорога, як і раніш, більше нагадує коридор, однак не має перекриттів. Стіни, що тягнуться уздовж її, закінчувалися у входу в двір. Після його проходження похоронна процесія знову попадала на дорогу сходження, по обидва боки якої росли високі кипариси, і просувалася до скельної тераси. На ній піднімався заупокійний храм фараона, у свою чергу, що складається з двох східчастих терас, по периметрі оточених критими колонадами. У центральній частині верхньої тераси знаходилася піраміда з підставою 20 х 20 м (мал. 7).

За храмом знаходився двір, оточений колонами, з якого починався потайний хід , що веде в похоронну камеру. Археологи знайшли в ній статую фараона, одягнену в убрання, призначені для свята Сет, і заплетену, як мумію. Саму мумію вчені так і не знайшли. Біля західної стіни скельної тераси розташовувалися шість невеликих усипальниць, призначених для дружин і дочок правителя.

Гробниця Ментухотепа I є єдиної у своєму роді. Надалі фараони продовжували будувати традиційні піраміди, однак по розмірах і якості вони значно уступали кращим зразкам архітектури Древнього Єгипту: пірамідам Хеопса, Хефрена і Мікерена. Піраміди правителів XII династії розташовувалися на півдні від Саккари.

Планування архітектурного ансамблю як і раніше включали всі складові елементи: нижній храм, дорогу сходження, заупокійний храм, саму піраміду і піраміди-супутники. Зміни торкнулися лише внутрішнього планування: по діагоналі підстави споруджували перегородки, що з'єднують протилежні кути.

До них пристроювалися поперечні стіни. Спочатку стіни і перегородки зводилися з каменю, пізніше — з цегли-сирцю і щебеню. Для заповнення основи піраміди використовували кам'яні блоки, з яких складалася більшість будівель Древнього царства. Зовнішні стіни піраміди облицьовували добре відшліфованими вапняковими плитами.

У цей період представлення древніх єгиптян про загробне життя сильно змінилися. Раніш вони думали, що душу фараона підноситься на небо, тому до похоронної камери вів висхідний коридор. Потім стіни похоронної камери стали прикрашати «текстами пірамід», видимо, думаючи, що покійний фараон зможе сам прочитати ритуальні письмена, що допоможуть йому знайти шлях до благословенних полів Іау.

У період правління XII династії представлення єгиптян про потойбічне життя знову перетерпіли сильні зміни. Тепер вони вірили в те, що фараон після смерті повинний пройти по складному і небезпечному шляху і потрапити в царство Осіріса (країну мертвих). Видимо, тому планування пірамід більше нагадувала лабіринт із численними коридорами, розгалуженнями, тупиками, камерами. Існувала ще одна причина, по якій лабіринти ставали усе складніше і заплутаніше: фараони побоювалися, що їхні усипальниці будуть розграбовані злодіями. Однак у більшості випадків ніякі лабіринти не могли удержати зловмисників, що найчастіше вступали в змову з будівельниками чи охоронцями пірамід, що знали всі таємні ходи і пастки усипальниць, тому майже всі піраміди в остаточному підсумку виявлялися розграбованими.

Сенусерт II уперше розташував вхід не в північній, а в південній стіні. Нову традицію згодом підтримали спадкоємці фараона. Крім того, для заповнення основи піраміди Сенусерта II будівельники використовували новий матеріал — глиняні цеглини.

Аменемхет III віддав наказ побудувати дві піраміди. Одна з них розташовувалася в Дашурі, друга — у Гаварі, на березі Меридова озера. Основа останньої дорівнювало 101 х 101 м, висота складала 58 м. Ядром піраміди була скеля: саме в ній була вирубана заупокійна камера, що представляє собою чотирикутну шахту. У ній знаходилася уси пальниця, виложена з брили жовтого кварциту. В усипальниці містилися два саркофага. Перекриття також були виконані з кварциту, причому останню плиту установили вже після поховання тіла фараона; для зменшення тиску кам'яної товщі над нею спорудили дві розвантажувальні камери. Перекриття верхньої камери було двосхиле, виконане з вапнякових плит, над якими мався цегельний звід.

Для того щоб потрапити в гробницю, потрібно було перебороти вкрай заплутаний лабіринт із коридорів і їхніх розгалужень, частина з яких закінчувалася тупиками. Однак, незважаючи на складне планування, цю піраміду осягла доля всіх інших — злодії проникнули в неї і винесли скарби фараона.

Заупокійний храм піраміди вражав уяву навіть сучасників і був названий лабіринтом. Про нього згадували Геродот, Страбон і Плиній. На жаль, до наших днів храм не зберігся, тому для того, щоб представити, як він виглядав, прийдеться скористатися описами древніх. Наприклад, давньогрецький історик Геродот писав, що бачив лабіринт і той потряс його своєю пишнотою, що переважала навіть піраміди.

У храм, оточений стіною, вели дванадцять критих воріт, що розташовувалися навпроти. Він мав два поверхи, причому перший поверх розташовувався нижче рівня землі і включав 1500 приміщень. Туди Геродота не пустили охоронці, пояснивши, що приміщення є місцем поховання правителів і крокодилів, що вважалися в Древньому Єгипті священними тваринами. Однак Геродот оглянув 1500 приміщень, що знаходилися на другому поверсі. Він проходив по коридорах і попадав у кімнати, зали з колонами, галереї, дворики і т.д. Храм мав кам'яні перекриття і стіни, покриті численними рельєфами. Дворики прикрашали колони, зведені з білого каменю.

Опис Страбона багато в чому схожий з описом Геродота, але в його працях можна знайти і подробиці, про які грецький історик не писав. Наприклад, число двориків дорівнювало двадцяти семи (число номів — провінцій — Єгипту), а лабіринт був настільки заплутаний, що без провідника, що знав усі коридори, зали і камери, пройти по ньому було неможливо.

Цей грандіозний храм проіснував до I тисячоріччя н.е. Потім його розібрали на камені, що використовувалися як будівельний матеріал для житлових будинків в околишніх селищах.

Незважаючи на те, що лабіринт за місцем свого розташування варто вважати заупокійним храмом, багато дослідників сумніваються в цьому і висувають припущення, що він виконував функції палацу, або адміністративного будинку, а можливо, і ті й інші одночасно. Як би те булоо, ні до до, ні після в Єгипті не зводили подібних будівель.

Фараон XIII династії Хінджер побудував піраміду на півдні від Сакакари. По плануванню вона повторювала піраміду Аменемхета III. Її похоронна камера була вирубана з цільної брили кварциту. Основа піраміди складала 55 х 55 м, висота дорівнювала 37,7 м. Припускають, що останнім піраміду в Древньому Єгипті побудував фараон Яхмос I. Вона не знайдена дотепер, однак в Абідосі виявлена символічна гробниця у формі піраміди.

Піраміди будувалися не тільки в Древньому Єгипті. Південніше (на території сучасного Судану) розташовувалася країна Куш, правителі якої, у наслідування єгиптянам, також споруджували собі гробниці у формі пірамід. Однак вони були набагато нижче (висота найбільшої піраміди не перевищувала 30 м) і виконувалися з цегли, через що багато пірамід сьогодні частково зруйновані. У входу в них ставили невелику молитовню, що з'єднувалася з пірамідою критим коридором.

На території Америки виявлені будівлі, за формою піраміди, що нагадують, і службовці постаментами для храмів. Вони зводилися в I тисячоріччі н.е. племенами майя й ацтеків.

Наприкінці епохи Середнього царства будівництво пірамід у Єгипті припинилося. Їх замінили скельні, печерні гробниці і наземні храми, присвячені вже не фараонам, а богам.

Скельні гробниці, придумали не єгиптяни, такі поховання відомі з найдавніших часів. Єгиптяни тільки додали деякі елементи: спочатку над усипальницями зводилися мастаби, потім піраміди. Однак скельні гробниці без яких-небудь додаткових споруджень також використовувалися для поховання, але не фараонів, а їх наближених з числа найбільш знатних придворних правителів чи номів, що володіли на своїх територіях практично необмеженою владою — крім усього іншого, вони мали право висікати печери не поблизу пірамід, а на території номів.

Найбільш сприятливі природні умови для створення гробниць малися в південній частині країни, там, де край пустельного плоскогір'я піднімався вище, ніж у Саккарі і Гізі. Тут гробниці висікали у великих скелях приблизно посередині — між вершиною гори і її основою.

Однак скельні гробниці висікалися й у Гізі, де вони служили усипальницями знатних вельмож. Самої цікавий і оригінально оформленої є гробниця цариці Мересанх, онученяти фараона Хеопса.

На західному березі Нілу, на території самого південного нома (сучасного Асуана), виявлені скельні гробниці періоду VI династії. Їхнє планування нагадує планування мастаби: через вхід, що розташовується на сході, можна потрапити в коридор, що проходить через молитовню і розгалужуються на два проходи, що ведуть у сердаб і похоронну камеру. Перед молитовнею в гробницях вирубувався невеликий зал-вестибуль. Стіни часто прикрашалися розписами.

Один раз побудована гробниця згодом розширювалася, поглиблювалася, у ній вирубувалися нові коридори і приміщення, що служили похоронними камерами для нащадків.

Як приклад можна розглянути планування гробниці Сабни і його сина Хутру. У самого берега Нілу починаються вирубані в скелі сходів, по яких можна піднятися на терасу перед гробницею. Фасад гробниці не мав ніяких прикрас, за винятком двох стел, що розташовувалися по обидва боки від входу. Ввійшовши в гробницю, похоронна процесія попадала у великий зал з вісімнадцятьма круглими колонами, що розміщені у три ряди і підпирають стелю. Далі починався зал Хутру, у якому стояли дванадцять квадратних у перетині стовпів. Далі були вирубані невеликі камери, жертовний вівтар і хибні двері.

Багато скельних гробниць виявлено на території від Бени Хасана до Асуана (усі вони були створені в епоху Середнього царства). Особливий інтерес представляють усипальниці Бени Хасану. Їх умовно поділяють на три типи. До першого типу відносяться гробниці, що складаються з одного чи декількох послідовно розташованих приміщень, вирубаних у скелі. Другий тип включає великий зал, розділений колонами з лотосовидной капітеллю на кілька частин (гробниця правителя Хети). Усипальниця, що відноситься до третього типу, крім перерахованих приміщень, включає невелику лоджію з двома колонами, за якою починається внутрішній зал, розділений на частини рядами шестнадцатигранных колон (гробниці Аменемхета (Амени) і Хнумхотепа.

Скельна гробниця, як і піраміда, була лише одним з елементів похоронного комплексу. Якщо гробниця знаходилася на правом березі Нілу, а її вхід — на заході, до неї вела дорога сходження, що починалася від самого берега, від маленького прийомного дворика. Стеля лоджії (якщо вона була) виконувався у формі сегментарної арки. У стіні напроти входу вирубувалася ніша, у якій установлювалася культова статуя.

Гробниці Асуана також мають лінійне планування. Однієї з них є гробниця правителя Сиренпута I, висічена у вертикальній стіні, що знаходиться на західному березі Нілу. Від берега починається дорога сходження, що приводить до невеликого дворика перед входом у гробницю. В дворику знаходилася лоджія із шістьма стовпами, що підпирали звід. Стіни у входу прикрашали рельєфні зображення правителя. Сама гробниця складалася з залу-вестибуля з чотирма колонами, коридору і приміщення з двома колонами, у якому знаходилася статуя. З цієї камери коридор вів у похоронну камеру.

Саркофаг фараона і предмети, що відносилися до культу поховання того періоду, виконувалися з чистого золота. Крім того, у похоронній камері знаходилися й інші скарби фараона, через що багато гробниць осягла доля пірамід — вони були розграбовані, не рятував навіть ретельно замаскований вхід. Сучасні дослідники знайшли нерозкрадену гробницю Тутанхамона, що зберігає безліч коштовностей. Тому що ця гробниця була порівняно невеликого розміру, можна тільки догадуватися, які скарби зберігалися у величезних усипальницях Мережі I, Мерептаха і Рамсеса III.

На західному березі Нілу в схилі гори були виявлені скельні гробниці придворних. По розмірі вони набагато менше усипальниць фараонів, але за рівнем архітектури і декору нітрохи не уступають ім. Усі вони мають однакове планування: перед входом знаходиться невеликий дворик чи тераса, відразу за входом починається зал-вестибуль, з якого вів вузький коридор, що приводить у камеру з молитовнею. У ній зберігалися культові статуї, що зображують покійного в розквіті років і членів його родини. З цього приміщення починається похилий чи коридор, скоріше, шахта, що веде в похоронну камеру. Самі знатні придворні прикрашали вестибуль-зал і приміщення перед молитовнею колонами з лотосовидной капітеллю (гробниця Рамоса, візира фараона Аменхотепа II).

Усього було виявлено більш 400 гробниць. Серед них особливий інтерес вчених і туристів викликає гробниця Сеннофера, головного садівника храму Амона при фараоні Аменхотепі II. Похоронну ка-міру цієї усипальниці висікли в скелі і розписали. Малюнки на стінах додають їй подібність з альтанкою, повитої виноградними лозами.

Однак найчастіше похоронні камери по сформованій багаторічній традиції прикрашали малюнками, фресками і рельєфами з зображенням ритуальних обрядів і загробного життя.

До цікавих архітектурних споруджень тієї пори відносяться таємні усипальниці фараонів, що знаходяться в долині, розташованої за гробницею фараона Ментухотепа I (пізніше вона одержала назву Доліна царів). Доліна була місцем поховання членів царської родини і придворних. Першим тут поховали фараона Тутмоса I. Його гробниця по плануванню була найпростіший, причому приміщення розташовувалися уздовж неправильної кривої. Похоронна камера мала форму овалу, стеля підпирали стовпи.

Ще якийсь час у коридорах гробниці робили повороти, іноді на 90°. Однак наприкінці правління XIX династії архітектори знову стали розташовувати приміщення і коридори друг за другом, по уявлюваній прямій. Звід часто робили циліндричним, стіни прикрашали кольоровими картинами і рельєфами, що зображували богів і покійних у загробному житті. Гробниця була символом загробного світу, по якому по ночах подорожує сонце, тому кожному приміщенню привласнювалося ім'я.

Деякі гробниці мали велику довжину і будувалися досить глибоко під землею. Наприклад, усипальниця цариці Хат-шепсут мала довжину 213 м і розташовувалася під землею на глибині 97 м.

Після закінчення епохи Нового царства царі і придворні перестали будувати скельні і підземні гробниці. Однієї з причин були численні розгарбування усипальниць незважаючи на ретельно замасковані входи й охорону. Видимо, у зв'язку з цим поховання стали вироблятися на території храму Амона, що вважався священним місцем і обгородженого стіною.

Релігійні храми єгиптян

Храми для поклоніння богам зводилися приблизно починаючи з періоду Древнього царства, однак вони не мали нічого загального з заупокійними храмами, що входили в заупокійні комплекси пірамід. Матеріалом для них служили цегла-сирець, дерево й очерет, тому храми згодом зруйнувалися. До наших днів збереглися толь-до їхнього зображення, по яких можна судити, що вони мали форму наметів. Про храми, від яких сьогодні нічого не залишилося, згадували і древні історики. Це храм бога Пта в Мемфісі, храм у Бубастисе, побудований фараоном Пиопи I, і т.д. Досить часто представники наступних династій стирали імена попередніх фараонів, вибиті в стінах, і навіть знищували храми, побудовані ними. Кам'яні храми чи перебудовувалися розбиралися, а камені використовувалися для будівництва інших споруджень. І все-таки по збереженим описах і руїнам можна одержати представлення про єгипетські храми.

Храм уключав святилище (недоступне місце, що умовно було місцем перебування бога), головний зал (у нього мали доступ тільки присвячені) і двір, оточений портиками (у нього допускалися що молилися). У входу зводилися пілони з щоглами, на яких кріпилися прапори. У стін встановлювалися обеліски і статуї фараонів — будівельників цих споруджень.

При будівництві храмів використовували стояково-балкову систему, що складалася з міцних стовпів-опор, на яких розташовувалася масивна балка, що служила, у свою чергу, опорою для кам'яних плит перекриття. На різних етапах розвитку древньої архітектури складалися свої оптимальні пропорції, розроблялися деталі і декоративні прикраси. Згодом елементи, що входять у стояково-балкову систему, і їхня художня обробка стали називатися ордером. Головним елементом ордера є колони, особливе оформлення їхньої верхньої частини (капітелі) і нижньої (бази), а також горизонтальна балка (карниз).

На ранньому етапі розвитку ордера опори мають геометрично правильну форму, найчастіше квадратного перетину, без капітелі,додаткових деталей і прикрас. Іноді поверхня опор прикрашається рельєфами. Перед стовпами, як правило, установлюються скульптурні зображення.

Пізніше, в епоху Середнього царства, опори стали робити менш масивними, більш пластичними і стрункими. Їхній поперечний переріз являв собою гранований циліндр із вісьма чи шістнадцятьма гранями. Іноді в опорі вирізували каннелюры (подовжні жолоби).

Деякі опори рівномірно зменшувалися в обсязі по напрямку від підстави до верха. При цьому висота опори перевищувала діаметр підстави в 5—5,5 разів. Такі опори вже мали капітель — квадратну плиту (абаку).

З плином століть сильніше всего змінювалася форма колон, точніше, її капітелі і бази. В епоху Нового царства стали робити капітелі, що нагадують різні рослинні форми, завдяки чому вони й одержали свою назву: пальмовидная, а також лотосообразная і па-пирусообразная, із зображенням стебла, закритого чи бутона квітки, що розпустилося. Сама колона залишалася круглої, чи їй придавалось подібність з пучком стебел різних рослин, наприклад очерету, лотоса. Іноді опора мала загострені ребра, як у стебла папірусу. Вертикальний орнамент перетинався горизонтальним — чи джгутами мотузками, що стягають пучки стебел. Пізніше стали виконувати капітелі у формі голови богині Хатор.

Одним із самих знаменитих комплексів епохи Середнього царства є ансамбль храмів цариці Хатшепсут у Дейр-эль-Бахри, створений архітектором Сенмутом {мал. 8). Він являє собою сполучення наземних приміщень і споруджень, виконаних безпосередньо в скелі. При будівництві храмів були використані деякі з перерахованих вище варіантів ордерів.

В епоху Нового царства храмове будівництво досягло свого розквіту. Жрецы стали більш активно брати участь у політичному житті країни, у зв'язку з чим зводилися нові храмові комплекси.

Саме в цей період були споруджені два найбільших храмових комплекси Древнього Єгипту: храм Амона (бога сонця) у Карнаке і храм Амона в Луксоре.

Храмовий комплекс у Карнаке був зведений недалеко від Фив і присвячений фиванским богам Амону, Мут і їхньому сину Хонсу. Неподалеку знаходилося селище Карнак, завдяки якому цей ансамбль і одержав свою назву. Будівництво велося протягом десяти століть (I тисячоріччя до н.е.). Деякі храми були споруджені в період Середнього царства. В епоху Нового царства були побудовані головні спорудження: храм Амона, ансамблі Мут і Хонсу. Сьогодні цей знаменитий хра-мовый комплекс займає територію довжиною 1,5 км, шириною 700 м.

Будівництво храму почалося в роки правління фараона Тутмоса I і включало кілька етапів. Кожен етап закінчувався зведенням стіни з двома вежами-пілонами, що оточував територію храмового комплексу.

Велике значення при будівництві храмів придавалось їхньому орієнтуванню на місцевості. Звичайно архітектори розміщали храм щодо переміщення сонця по небу протягом дня, тому що від цього багато в чому залежало висвітлення в залах. Крім того, перед початком будівництва майже завжди вироблялися астрономічні спостереження й обчислення, що також приймалися в увагу при розташуванні осі, уздовж якого будувалися всі приміщення храмового комплексу.

Новий етап у розвитку древньої архітектури почався в роки правління фараона Аменхотепа IV (Эхнатона). Зі східної сторони храму Амона був зведений комплекс Атона. Однак після смерті фараона спорудження осягла доля багатьох попередніх будівель, що зводилися на території Карнака, — храм був цілком зруйнований. Пришедшие до влади Тутанхамон і Эйе внесли свій внесок, спорудивши статуї і стели. За вказівкою останнього фараона XVIII династії, Харемхеба, у Карнаке були зведені нові статуї сфінксів і стели, а також ще одна стіна з пілонами, що оточував територію храмового комплексу, що розширилася.

Одним із самих грандіозних споруджень є гипостильный зал Мережі I і Рамсеса II. На стінах і колонах, що прикрашають приміщення, минулого виконані рельєфи, що розповідають про військові подвиги фараонів. В епоху Нового царства рельєфи досить часто служили ілюстраціями до поем, написаним у той час. На стінах залу в Карнаке можна знайти зображення, що передають сюжет поеми

Пентаура.

Надалі правителі прикрашали територію храмового комплексу різними будівлями і скульптурами. Мерептах. Мережі II, Рамсес III, а також фараони-жерці XXI і XXII династій не тільки зводили нові храми, але і перебудовували і навіть переносили старі будівлі. Часто вони віддавали наказ висікти на стінах храмів свої імена і різні тексти.

Після того як Єгипет завоював Олександр Македонський, будівельнику храмів не припинилося. Навіть навпаки, прославлений полководець віддав наказ перешикувати і прикрасити деякі з них. Потім будівництво продовжували царі династії Птолемеев, а після вікон-^ния їхнього правління — римляне.

Карнакский храмовий комплекс з'єднувався з храмом Амона в Цибулі-смітті дорогою довжиною 3 км, уздовж якого в стародавності стояли кам'яні скульптури сфінксів. В даний час на цьому місці виросло місто, однак частина дороги і деяких сфінксів збереглися до наших днів.

В епоху Нового царства в Луксоре був зведений ще один храмовий комплекс, присвячений богу Амону. Початок його будівництва зв'язують з ім'ям фараона Аменхотепа III. У період його правління був побудований храм для свят (мал. //). Він розташовувався південніше молитовні Тутмоса III, паралельно плину Нілу. Головним архітектором храму був єгиптянин, що носив, як і фараон, ім'я Аменхотеп (він єдиний одержав право побудувати собі гробницю на західному березі Нілу, серед гробниць фараонів).

Відкритий двір оточували ряди колон зі стовбурами, виконаними у виді зв'язувань папірусу.

Папіпусоподібні капітелі вінчали маленькі абаки, завдяки чому колони здавалися тонше і легше, ніж були насправді. Капітелі колон першого двору мали форму бутонів, другого — квітів, що розпустилися. Стіни молитовні прикрашали рельєфи, що розповідають про народження фараона Аменхотепа III від бога Амона.

Наступні правителі проводили будівельні роботи, спрямовані на прикрасу храму. Так, наприклад, при Тутанхамоне перед входом була побудована нова колонада.

В роки правління Рамсеса II до північної частини храму були прибудовані пілон і двір. Перед входом були встановлені тронні статуї фараона з чорного граніту. Фасад прикрасили два обеліски і шість величезних статуй Рамсеса II з червоного граніту. Крім того, фараон віддав наказ висікти своє ім'я на статуях Аменхотепа III, цариці Тейе і спадкоємця престолу.

Зовнішня сторона стін, що оточували двір, була покрита фресками з зображеннями сцен боїв під Кадешем. Відразу за входом починався двір, оточений рядами колон зі стовбурами у виді пучка папірусу. Стіни двору прикрашалися барельєфами релігійного змісту.

До сьогоднішнього дня зберігся фрагмент барельєфа, що зображує релігійний хід, що направляється до пілона, дві тронні статуї, одна з яких що коштує, і обеліск. Другий обеліск був подарований Мухаммедом Алі французькому королю Луи Пилипові в 1829 році. Завдяки цьому подарунку Мухаммед Алі сподівався одержати підтримку Франції в боротьбі за незалежність Єгипту проти султана Османа. Обеліск, покритий єгипетськими ієрогліфами, був привезений у Париж і встановлений на площі Згоди на місці пам'ятника Людовику XV. Його відкриття відбулося в 1833 році.

Зал для тур згодом був цілком перебудований Олександром Македонським. На початку I тисячоріччя н.е. у храмі розташовувалася Церква коптів. Сьогодні в східної стіни знаходиться мусульманська мечеть.

Житла єгиптян

Палаци для знаті містили в собі житлові приміщення, що нагадували вежі, і господарські будівлі різної висоти. У садах малися галереї, альтанки, невеликі павільйони, а також штучні водойми. Стіни житлових приміщень прикрашалися розписом, в основному зображеннями пальм, папірусів, лотосів, різних плодових дерев, риб, птахів, звірів. Іноді мотивами служили жанро-во-бытовые сцени з повсякденного життя.

Портал (вхід у будинок) нагадував портал храмів, але мав не такі значні розміри і був більш скромно оформлений. Його прикрашали прості лиштви і сандрики, обрисами прикраси храмів, що повторювали. Вікна закривалися ґратами, виконаними з чи очерету дерева.

Багаті городяни зводили легкі двоповерхові асиметричні будинки з тонкими колонами, прикрашеними простими капітелями; Поруч з будинком знаходився двір і сад, оточений високою огорожею. На відміну від монументальних храмів житлові будинки можна було зруйнувати досить легко.

Селяни жили в темних і тісних будинках, побудованих з каменю-сирцю. У таких житлах найчастіше малися дві кімнати з невеликими вікнами, що виходили в двір.

Раби, як думають, жили в спеціально відведених кварталах. Археологи знайшли квартал рабів у місті Кахуна — він забудований одноповерховими тісними хатинами з цегли-сирцю і розділений вузькими вуличками на ділянки однакового розміру. По периметрі квартал обнесений глинобитною стіною. Територія Передньої Азії включає півострів Мала Азія, Аравійський півострів. Вірменське нагір'я і велику частину Іранського нагір'я, територію, омывающуюся зі сходу Средиземным морем, і Месопотамскую низовина.

У VIII-VII тисячоріччях до н.е. на території Передньої Азії, точніше, на місці сучасних Сирії і Палестини, існували древні поселення. Одним з них був Єрихон, що знаходився до північно-заходу від Мертвого моря, у долині ріки Йордан. Він був забудований типовими для тієї епохи невеликими глинобитними житловими будинками, що мали в плані овальну форму. У VII тисячоріччі до н.е. у Єрихоні стали зводити прямокутні будинки з обмазаною підлогою; стіни фарбували в кремовий чи червоний колір. Для захисту від набігів поселення обнесли стіною з бутового каменю товщиною 1,75 м. Про висоту всієї стіни сьогодні сказати важко, але археологи знайшли її збережений ділянку, що піднімається над землею на 4—6 м. Для зміцнення стіни жителі Єрихона спорудили круглу вежу висотою 8 м із внутрішніми сходами з двадцяти двох кам'яних ступіней. Підстава вежі складало 12 м.

На півострові Мала Азія, на рівнині Конии, були виявлені залишки двадцяти двох селищ, що відносяться до VII — першої половини VI тисячоріччя до н.е. Їхнім центром було поселення Чатал-Гуюк площею 12 га, забудоване глинобитними будинками і святилищами, прикрашеними глиняними рельєфами і розписами.

В У-1У тисячоріччях до н.е. Малу Азію заселяли різні племена, що займалися головним чином землеробством. До цього періоду відносяться культури Хаджилар, Мерсин і Бейче-Султан. Поселення тих часів завжди обносилися глиняними і кам'яними могутніми стінами, товщина яких доходила іноді до 3 м.

У IV—III тисячоріччях до н.е. на території Месопотамії — області, що розкинулася в середньому і нижньому плині рік Тигр і Євфрат, розвивалася найдавніша цивілізація, що одержала назву месопотамская.

Надалі на зміну месопотамской цивілізації прийшла культура народів, що проживали на територіях держав, що примикали ^до границь Месопотамії. Серед них особливо виділялися Ассирія і Новий Вавилон (VIII-VI століття до н.е.), а також Древній Іран періоду Ахеменидов (VI-IV століття до н.е.).