Дипломная работа: Товариство "Просвіта"

Просвіти

Дипломна робота

ЗМІСТ

Розділ 1. Виникнення Товариства "Просвіта" як української просвітницької організації

Розділ 2. Діяльність Товариства "Просвіта"

2.1 В період з 1868 по 1914

2.2 В період першої світової війни, визвольних змагань українського народу та їх поразки

2.3 В період з 1929 по 1939

Розділ 3. Характеристика Видань Львівського Товариства "Просвіта"

Список використаних джерел

Додаток

РОЗДІЛ 1.ВИНИКНЕННЯ ТОВАРИСТВА "ПРОСВІТА" ЯК УКРАЇНСЬКОЇ ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

"Весна народів" 1848 р. не лише призвела до скасування панщини і створення зародків конституційного ладу в Австрійській імперії, але і сприяла розбудженню національної свідомості українського люду Галичини, Буковини, Закарпаття. "Головна Руська Рада" та "Собор руських учених" стали першими форумами української громадськості, які поставили питання про державну самостійність українського народу, злу-ку єдинокровних братів від "Сяну до Дону" та розвиток національної культури і освіти.

В ті часи розпочалась побудова у Львові Народного Дому, який відкрито в 1857 році, утворювались культурні осередки в Відні, Перемишлі, Коломиї, Станіславові, Чернівцях, інших містах і містечках.

На жаль, більшість діячів українського відродження 40-50-х років XIXстоліття не витримували спротиву австрійського поліційно-бюрократичного апарату та польської шляхти і піддались слов'янофільським впливам православної великодержавної Росії, розраховуючи на підтримку царського уряду. Живу народну мову у виданнях "Ставропігійського інституту", "Галицько-Руської Матиці" замінили на штучне "язичіє", пояснюючи це необхідністю боронитись від нав'язуваного тодішнім намісником Галичини Агенором Глуховським латинського абецадла та інших колонізаційних впливів.

Лише декілька випробуваних патріотів з 1848 р. Іван Гушалевич, Богдан Дідицький, Йосип Заячківський, Степан Качала — не піддавались московському очаруванню і намагались займатись народною освітою доступною для простого люду мовою. На щастя, їх підтримала студентська і учнівська молодь, молода патріотична інтелігенція, пробуджена "Кобзарем" Т. Шевченка.

На противагу "москвофілам" зароджувався новий суспільно-політичний рух — "Народовці-українофіли". В основу свого мислення і в програму своєї діяльності народовці ставили освітню і організаційну працю в народних масах, вживали в мові і в письмі чисту народну мову та намагалися впроваджувати її в літературний вжиток і товариське життя, пресу і театр, школу і науку.

Народовецька молодь захоплювалась не лише творами письменників з Великої України, вишиваними сорочками та гарасівками, але і демократичними козацькими звичаями.

Після короткого життя перших періодичних народовецьких видань "Вечерниці" (1862 р.), "Мета" (1863 р.), "Нива" (1865 р.) з квітня 1867 року почала вже постійно виходити по кілька разів на місяць "Правда".

В 1861 році засновано Товариство "Руська Бесіда", яке стало пристановищем української думки у Львові, при ньому в 1864 році утворено театр.

В 1867 році заснували чеські просвітителі в Празі освітнє товариство "Матиця люду", а в Кракові утворилось "Товариство приятелів освіти люду" з філією у Львові. Назрівала необхідність утворення української освітньої установи, ініціатором якої й став. о. Степан Качала. Його заклик підтримала народовецька молодь. На початку 1868 року було утворено організаційний комітет, до якого увійшли професори гімназії й учительської семінарії Анатоль Вахнянин, Юліян Романчук, Омелян Партицький, Олександр Борков-ський, урядники Корнило Сушкевич, Михайло Коссак, студенти Андрій Січинський, Олександр Огоновський.

Ще в березні 1868 року створено статут майбутнього Товариства, але галицьке намісництво його не затвердило. На щастя, в час перебудови Австрійської монархії, викликаної поразкою під Садовою від "пруського шкільного вчителя", влада в столиці була більш поступовою, ніж на місцях, і 2 вересня 1868 року розпорядженням № 3491 віденське міністерство освіти прийняло статут до відома і дозволило заснувати Товариство "Просвіта".

8 грудня 1868 року у Львові скликано Перший Загальний збір Товариства "Просвіта", на якому було фактично започатковано діяльність цієї заслуженої для України громадської організації. За григоріанським календарем, яким ще тоді, на відміну від Російської імперії, послуговувались на державному рівні в Австро-Угорщині, 8 грудня 1868 року був вівторок, але одночасно і День Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці у римо-католицькій церкві. Це був вихідний день для державних урядовців, учнів і студентів вищих шкіл та гімназій. Одночасно для греко-католицьких священиків це був день, вільний від обов'язкової недільної служби. Отож, надіялися на те, що прийде багато учасників з-поза меж Львова.

На жаль, сподівання не виправдалось, бо крім 64 львів'ян серед засновників був лише один представник з провінції — о. Й. Заячківський, парох з села Лопянки коло Долини.

"Москвофіли", які фактично розпоряджались тоді Народним Домом, не надали приміщення для проведення установчих зборів Товариства, і тому Перший загальний збір "Просвіти" відбувся в залі польської міщанської Стрільниці у Львові при Курковій вулиці (тепер вулиця М. Лисенка).

Серед 65 засновників найбільше було молодих людей — студентів, урядовців, вчителів, журналістів, до яких звертався представник старшого покоління українських діячів о. Й. Заячківський: "Бідна Україна-мати, бідні і ви, сини її. Праця -це ваш капітал, з котрого маєте сплатити довг народові. Так, ви знаєте, і нарід того свідомий, що ваша нинішня наука оплачується по найбільшій части тим мізерним грошем, на котрий нарід криваво працює. А як доробитеся куска хліба, щоби вас Бог охороняв від тої сьогочасної чуми, від огидного космополитизму, котрий є погибеллю всякій народности,— то держіться свойого народу,... хоч як високо піднесла би вас доля, не дайтесь відорвати від вашої матері — від народу! Тоді лише ви будете сильні в народі, а нарід вами славний! О то просить вас нарід моїми устами".

Студент Андрій Січинський говорив у своїй промові на зборах: "Кожний нарід, що хоче добитися самостійності, мусить передусім дбати про те, щоби нижчі верстви суспільності, народні маси піднести до тої степені просвіти, щоби ця народна маса почула себе членом національного організму, відчула своє громадянське і національне достоїнство й узнала потребу існування нації, як окремішної народної індивідуальності, бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього".

На голову новоствореного Товариства пропонували щирого народовця, енергійного діяча, професора академічної гімназії отця доктора Омеляна Огоновського, однак він відпросився від вибору з огляду на брак часу, а на своє місце запропонував молодого, але загально відомого музиканта, диригента та письменника, теж професора академічної гімназії Анатоля Вахнянина, голову організаційного комітету. До речі, Омелян Огоновський очолював "Просвіту" від 1877 до 1894 року.

До керівного органу Товариства, так званого виділу, обрано професорів академічної гімназії Олександра Борковського, Омеляна Огоновського та Юліяна Романчука, професора учительської семінарії Омеляна Партацького, студента університету Івана Комарницького, урядників Михайла Коссака та Корнила Сушкевича, докторанта прав Максима Михаляка, художника і письменника Корнила Устияновича. Майже всі вони відіграли важливу роль не лише в самій "Просвіті" (троє були в різний час головами Товариства), але й в українському суспільному житті взагалі.

РОЗДІЛ 2.ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА "ПРОСВІТА"

2.1 В період з 1868 по 1914 рр.

Успішне проведення першого Загального зібрання було відзначено в політичному житті Галичини як велика перемога народовського руху. До "Просвіти" потягнулася молодь, натхненна тією обставиною, що завдяки їхній енергії вдалося втілити в життя ідеї революції 1848 року. Зібрання вітали українські, а також чеські, сербські та словацькі народовські організації. Несхвальне відгукнулася про щойно народжене Товариство москвофільська газета "Слово", назвавши його "польською інтригою".

Діяльність "Просвіти" регламентувалася статутом Товариства, зміни в котрий вносилися в разі необхідності. Згідно з першим статутом, "Просвіта" була науково-просвітницькою організацією. Крім освічення народу шляхом збирання та видання всіх здобутків усної словесності... і всього, що дає можливість вивчити народ та його історію, Товариство повинно було "видавати популярні перекази з усіх галузей науки, які відповідали б поняттям народу та його потребам". Напрямки діяльності Товариства, викладені в першому статуті, не передбачали залучення до його роботи широких народних мас. Та й просвітницька діяльність з майже поголовне неписьменним народом не була в ньому передбачена. Обмеженість кола членів "Просвіти" зумовлювалася також високим вступним та щомісячними членськими внесками. Бажаючі стати членом нового Товариства повинні були заплатити 4 крони, а потім щомісячно виплачувати ще 1,04 крони. Якщо врахувати, що на той час за 2 крони можна було придбати вівцю, стане зрозумілим, що ініціатори створення Товариства розраховували тільки на заможну інтелігенцію, яка повинна була працювати для народу, але ще не з народом.

Недоліки статуту виявилися одразу після початку роботи, і вже друге загальне зібрання (26 травня 1870 р.) приймає другий статут, запропонований комісією під головуванням доктора К. Сушкевича та Ю. Романчука.

Головні зміни полягали в обмеженні наукового характеру діяльності Товариства, яку вирішили зосередити у Товаристві ім. Т. Шевченка (згодом НТШ), заснованому в 1873 році.

Із зміною статуту відпала необхідність у збиранні та виданні етнографічних матеріалів, для чого було створено спеціальну етнографічну секцію. Упорядкований за 2 роки етнографічний матеріал "Просвіта" так і не видала. 1871 року, не дочекавшись заснування у Львові наукової організації, відправила до Києва, де він був використаний М. Бучинським, який працював у "Юго-Западном отделе русского географического общества".

За своєю структурою Товариство "Просвіта" спочатку було одноступеневою організацією (1868—1870 рр.). Після прийняття другого статуту, крім Головного Виділу, що працював у Львові, Товариство могло розповсюджувати свою діяльність на райони, де повинні були створюватися самостійні відділи, наділені правами проводити власні збори. Створення нової структури повинно було сприяти залученню нових членів до лав Товариства. З цією метою статутом передбачалося зниження вступного внеску до 2 крон, а щомісячного — до 0,5 крони. Крім того, всі члени Товариства мали право одержувати 2 примірники кожного видання "Просвіти" за половину номінальної вартості.

У вересні 1869 року на внесок доктора К. Сушкевича "Просвіта" подала петицію до Сейму з проханням субсидувати просвітницьку діяльність Товариства. Завдяки старанням віце-маршала Сейму Ю. Лаврівського, "Просвіта" в 1870 році одержала від держави 2 тисячі крон допомоги на видання книжок. Допомога від держави була великою матеріальною та моральною підтримкою Товариства, що вставало на ноги.

Можливість купувати книжки за півціни не викликала різкого притоку членів до Товариства, бо вступний та щомісячний внески залишалися досить високими не лише для селян, але й для народних вчителів, яких хотів об'єднати Головний Виділ.

Основним напрямком діяльності "Просвіти" від початку й до кінця залишалося книгодрукування. Приступаючи до видання книжок для народу, необхідно було вирішити питання тематики та правопису. Ще на першому Загальному зібранні було вирішено видавати книжки чистою українською мовою без польських, російських та церковнослов'янських слів, в простому й доступному стилі. Перейти ж до фонетичного правопису "Просвіті" вдалося лише в 1898 році, хоча його переваги були зрозумілими ще від початку. Застосування етимологічного правопису було необхідним для підтримки авторитету Товариства, бо його використання залишалося престижним в регіоні, а крім того, обов'язковим для вивчення в школі. Підтвердженням цьому є той факт, що після переходу до фонетичного правопису "Просвіта" втратила в прирості нових членів. Якщо в 1897 році до Товариства вступило 1333 члени, то в 1898 —1137, а в 1899 — всього944.

Друга проблема, яка вимагала вирішення до початку видавничої діяльності — це стиль викладу матеріалу. Загальні положення не викликали сумнівів, але труднощі були у відсутності людей, котрі вміли б викладати популярно. Перший взявся за цю справу професор вчительської семінарії О. Партицький. Весною 1869 року він уклав "Читанку для сільських людей" під назвою "Зоря". Це був збірник різноманітних за змістом статей, оповідань, байок, в кінці якого було вміщено розділ "всячина" та "лікарський порадник". Про те, що перша книжечка була вдала в усіх відношеннях, свідчить той факт, що весь тираж (2000 прим.) було розпродано упродовж двох тижнів. Першого липня 1869 року О. Партицький повідомив про те, що тираж "Зорі" розібрано, наче в одну мить". В листі від 6 липня 1869 р. заслужений просвітитель О. Барвінський писав своєму братові з м. Бережан: "Висилаю тобі гроші за продаж "Зорі"... Тут дуже за "Зорею" питають. Сільські вчителі і навіть селяни приходять до мене, а я змушений відправляти їх ні з чим, бо не маю жодного примірника. Таким чином, скажи, щоб як можна скоріше 70 примірників прислали".

Натхненні успіхом, просвітителі видають другу книжку С. Качали "Що нас губить, а що помочи може?". Написана вона в формі діалогів про згубний вплив пияцтва, необхідність організації громадських кас взаємодопомоги, комор і т. п.

8 зв'язку з великим попитом, книжка С. Качали упродовж 5-ти років перевидавалася тричі (загальний тираж її досягнув 9 тис. примірників) і розійшлася з тим же успіхом.

В наступних виданнях — "Катехизм для дітей" К. Се-лецького та "Народний календар" (за редакцією О. Партиць-кого), тираж збільшився до 3 тисяч, поряд із збільшенням обсягу.

Успіхові перших видань сприяла добра редакторська підготовка. Крім О. Партицького, редакцією книжок займалися Володимир Шашкевич (син Маркіяна Шаиікевича, засновника "Руської Трійці") та буковинський письменник, що став класиком української літератури, Юрій Федькович. Книжка Ю. Федьковича "Село Фармазони" перевидавалася 4 рази в 1873, 1874, 1884 та 1933 роках і користувалася незмінним успіхом. Крім неї, "Просвіта" видала твори Ю. Федьковича в 2-х томах в серії "Українське письменство", а в 1934 році вшанувала пам'ять одного з перших своїх редакторів випуском книжки В. Сімовича "Юрій Федькович. Життя тадіяльність" з додатком реферату І. Брика "Федькович у "Просвіті".

Перші 5 років були періодом найбільшого попиту покупців, якщо врахувати, що у зв'язку з високими внесками "Просвіта" нараховувала в своїх лавах досить мало членів: 1869— 100, 1870 рік—204, 1872 рік—145, 1874 рік—289.

Розповсюдження власних видань було пов'язано з численними труднощами. Своєї книгарні "Просвіта" не мала, тому продаж книжок здійснювали самі члени Товариства. В 1872 році "Просвіта" через австрійський уряд звернулася з листом в російське міністерство закордонних справ з проханням дозволити продаж своїх видань на Наддніпрянській Україні і одержала відмову.

Ситуація змінилася з прийняттям нового статуту в 1876 році. Згідно із затвердженими ним правилами, кожний член "Просвіти" одержував за рахунок місячного внеску в середньому біля 4 книжок, які розсилалися поштою. Таким чином, відпала необхідність розповсюдження книжок по регіону. Враховуючи умови, в яких доводилося діяти Товариству, нова форма розповсюдження була явищем прогресивним, бо дозволяла знайти споживача в найвіддаленіших від Львова селах. Для залучення більшої кількості членів новий статут передбачав зменшення щомісячних членських внесків з одночасною ліквідацією вступних. Причому вперше застосовується дифе-ренційний підхід до майбутнього споживача. Селяни та городяни повинні виплачувати по 2 крони в рік, а для інтелігенції сума внеску збільшена до 4 крон.

До цього часу, а саме до травня 1874 року, "Просвіта" видала 81628 книжок, з них було продано 29436 примірників.

Розсилання книжок поштою всім членам Товариства, як основна форма розповсюдження, збереглося до 1914 року.

Зменшення розміру щомісячних внесків призвело до досить великого притоку нових членів до Товариства. Якщо до цього часу кількість щорічно вступаючих обмежувалася 2—З сотнями чоловік, то в 90-х роках ситуація докорінно змінилася. Зокрема, в 1890 році прибуло 770 нових членів, а в 1897—1333. Однак, розсилання книжок поштою мало й свої негативні наслідки, а саме: унеможливлювало контроль за попитом. Заплативши 2 або 4 крони, споживач одержував 10—12 книжок різних за змістом, не маючи можливості вибору.

Та все ж головним недоліком в організації видавничої діяльності "Просвіти" 70—90-х років була відсутність планової системи видання книжок. За ініціативою Головного Виділу не раз складали й публікували програму випуску книг, проте вона не втілювалася в життя.

Окрім продажу, а пізніше — розсилання поштою, "Просвіта" досить велику кількість книжок безкоштовно передавала в лікарні, тюрми, церковні братства та інші організації. Книги друкували спеціально для премій, як заохочення культурно-просвітницької роботи в районі. Зокрема, тільки в 1883 році з цією метою було видруковано 18 назв книжок, тиражем 50—100 примірників. А на кінець 1903 року було обдаровано 380 організацій, які одержали 23 тисячі книжок загальною вартістю 4 тисячі крон.

Розсилати свої видання Товариство намагалося також за межі Галичини, з метою налагодження систематичного книгообміну.

Насамперед погляд просвітителів був спрямований на так звану Велику Україну, яка знаходилася в складі Російської імперії. Недивлячись на те, що українське населення Наддніпрянщини мало набагато менше умов для розвитку національної культури, поодинокі книговидавці всіляко намагалися підтримувати книгообмін, про що свідчить той факт, що лише за 1886 рік "Просвіта" одержала з України 119 книжок.

Ще 1873 року Головний Виділ Товариства звернувся з листом до уряду в Будапешті з проханням про використання підручників, якими користуються в українських школах Галичини і на Закарпатті. Після дворічного листування з угорським міністерством "Просвіта" одержала відповідь, в якій говорилося про неможливість такого обміну.

Багато зробив для встановлення ділових контактів з українським Закарпаттям І. Я. Франко завдяки особистій дружбі з письменником Ю. Жатковичем.

Тісний контакт зав'язала "Просвіта" з Буковиною. Завдяки співпраці з професором Чернівецького університету доктором С. Смаль-Стоцьким тут відкриваються українські читальні, яких підтримували галицькі видання. За великі заслуги в царині просвітництва серед буковинського народу Товариство "Просвіта" іменувало доктора С. Смаль-Стоцького своїм почесним членом (1925 р.).

Діяльність будь-якої організації багато в чому залежить від її голови. Від 1870 до 1873 року рішенням другого Загального зібрання "Просвіта" обирає головою віце-маршала Крайового Сейму Ю. Лаврівського. З цього часу діяльність Товариства набуває політичного забарвлення. Яскравий представник та керівник народовського спрямування, Ю. Лаврівський активно займається громадською роботою і прилучає до неї очолюване ним Товариство.

60—70-і роки XIXст. в Галичині насичені безліччю політичних подій. В 1861 році Австрія знову стала на конституційний шлях. "Коронним краям" австрійської монархії надавались окремі статути і виборна ординація до Крайового Сейму.

Але замість вирішення давно вже назрілих національних питань висувалося право охорони інтересів громадських станів. Таким чином, тільки заможні верстви суспільства та землевласники одержували нові права. Це призвело до того, що в першому Галицькому Сеймі більшість голосів (101 з 150) було віддано польській шляхті. Спочатку Сейм перевів на польську мову всю початкову освіту в регіоні, а з часом — і університет, діловодство в судах та адміністрації.

За такої ситуації Ю. Лаврівський намагався досягти взаєморозуміння з польською стороною в Сеймі, бо звернення до самого монарха Франца-Йосифа І не привело до бажаного результату. Ці спроби дали привід "москвофілам" звинуватити народовців у догідництві перед поляками. Для оборони позицій Ю. Лаврівський починає видавати власну газету "Основа", хоча трибуною народовців була і залишалася "Правда", що виходила щотижня від 1868 року за редакцією професора О. Пар-тицького.

Розкол стався і в самій "Просвіті", що призвело до відмежування Товариства від політики свого голови. Про це свідчить той факт, що постановою Головного Виділу від 1 червня 1872 року повідомлення про діяльність "Просвіти" вирішено було публікувати не в "Основі", а в "Правді", бо "Основа" не є органом народовської партії.

Велику роботу провів Ю. Лаврівський в справі утвердження самостійності української мови та літератури. Разом з Головним Виділом він підготував чимало звернень до міністерства освіти у Відні, на частину з яких отримано позитивну відповідь.

Зокрема, від 1867 року затверджено українську мову навчання в чотирьох початкових класах академічної гімназії. Але в цілому справа українізації освіти посувалася досить повільно. В 1907 році, тобто через 40 років після початку боротьби, з 66 середніх шкіл Галичини було тільки 6 гімназій, а реальних торговельної або промислової української школи не було зовсім. Можливо, щоб заповнити прогалину в освіченні українського народу, "Просвіта" в 1871 році починає вести перший курс української мови — читання і правопис для службовців. Курс мови вів учитель народної школи при гімназії Адам Федорович.

Періодично "Просвіта" влаштовувала музично-декламаторські вечори, щорічно з академічною молоддю — вечорниці на честь Т. Шевченка, М. Шашкевича, а в 1873 році Головний Виділ зайнявся підготовкою до святкування 25-річного ювілею відміни панщини. Таким чином, можна сказати, що "Просвіта" стояла біля керма культурного та громадського життя українців Галичини, залучаючи в першу чергу до цієї праці молодь, що мало велике виховне значення. "Просвіта" зав'язує активне листування з Сеймом та його виконавчим органом — Крайовим Комітетом про надання кредитів на видавничу діяльність та інші цілі.

Завдяки старанням свого голови Товариство зміцнює матеріальне становище. Якщо на 1871 рік Крайовий Комітет виплатив йому 1 тис. ринських (2 тис. крон), то вже в 1872 році — 2 тис. ринських (4 тис. крон), а в 1873 році —5 тис. ринських (10 тис. крон), що на той час було відчутною матеріальною допомогою.

Завдяки державним дотаціям Товариство знайшло можливість винайняти приміщення, завести канцелярію, взяти на роботу адміністратора, а головне — оплачуваного редактора популярних видань.

Саме в цей час засновується стипендіальний фонд для бідної шкільної молоді, що, очевидно, стало можливим також завдяки державній допомозі.

Та все ж головна частина дотацій ішла на видання книжок і, в першу чергу, на випуск підручників для українських шкіл.

Про необхідність випуску та значення підручників для початкових шкіл говорити не доводиться. Одним з аргументів переводу навчального процесу в Галичині на польську мову була саме відсутність підручників. За ліквідацію цієї суттєвої прогалини береться Товариство "Просвіта". Головний виділ склав анкету, відібрав окремі комітети спеціалістів, котрі повинні були зайнятися опрацюванням термінології та упорядкуванням оригінальних чи перекладних підручників. Оскільки це процес досить довгий, Товариство потурбувалося про переклад викладу деяких предметів і видання його літографським способом. В 1870 році Головний Виділ випустив звернення до спеціалістів писати підручники та надсилати їх до Товариства, де буде докладено всіх зусиль щодо виплати гонорару.

Для досягнення якісно високого рівня укладання підручників "Просвіта" налагодила зв'язок майже з усіма регіонами компактного проживання українців.

Для співпраці з наддніпрянськими просвітителями необхідно було подолати значні перепони. Царський уряд настільки боявся проникнення національно-демократичних ідей з Галичини, що в 1892 році департамент поліції видав таємний циркуляр, який забороняв в'їзд до Росії Франка, Павлика, Шлея, а в 1898 році — Гнатюка та його друзів, тому що їхньою метою могло бути "встановлення стосунків з київськими студентами в справі як соціальної, так і української пропаганди".

Але просвітяни все ж знаходили можливість для співробітництва. Незабаром рукописи підручників почали надходити і з Великої України.

З часом вдалося домогтися оплати праці авторів, котру взяло на себе австрійське міністерство освіти.

Згідно зі "Списком видань Товариства "Просвіта" І. Ка-линовича, від 1869 до 1876 року вийшло 22 підручники загальним тиражем 15100 примірників, з них видрукувано 300 літографським способом. Це були перші підручники українською мовою для гімназій і народних шкіл, видання яких має велике значення не тільки в історії "Просвіти", але й в історії українського культурного розвитку в цілому. В. Барвін-ський на Загальному зібранні Товариства в 1879 році сказав: "Одним з найтяжчих і важливих досягнень нашої народної боротьби за існування було відкриття української гімназії. Це було першим дійсним визнанням того принципу, що наша мова має право володарювати в усіх школах на Україні. Але це була тільки основа, право. Необхідно це право вибороти власними руками, а саме: подбати про шкільні підручники. А це велика, важка праця, за час якої необхідно майже все тільки-но створювати. Ця справа — одна з найбільших наших здвигів... Ми сьогодні ще не можемо собі уявити всієї важливості цього факту. Але історія запише його з таким притиском, як в свій час хрещення Русі".

Великі заслуги Товариства "Просвіта" на грунті шкільного книговидання були також відзначені на Україні.

Від 1876 року видання шкільних підручників переходить до Наукового товариства ім. Т. Шевченка. З часом вирішення шкільних та педагогічних проблем перебирає створене 1881 року "Руське Педагогічне Товариство" (пізніше "Українське Педагогічне Товариство").

Окрім об'єктивних труднощів, з котрими зустрічається будь-яка нова справа, видавцям українських шкільних підручників довелося переборювати ідеологічні перепони. Року 1874 в Коломиї зусиллями І. Наумовича створюється конкурентне просвітницьке Товариство москвофільського спрямування під назвою "Общество им. М. Качковского". Щоденна москвофільська газета "Прикарпатская Русь" писала: "Замість природної національно-руської школи австрійський уряд, недивлячись на постійні масові та гучні протести руського населення, силоміць накинув йому антируську, так звану "українську" школу,— з потворним псевдомалоруським штучним жаргоном викладання і найбезглуздішим, так званим фонетичним правописом...". Успіхи розвитку мережі українських учбових закладів оцінювалися москвофілами як оплутування Галичини "від початкових училищ до університетських кафедрвключно, цілою мережею згубних гнізд і розсадників мазе-пинської агітації...".

Від 1873 року, після смерті Ю. Лаврівського, "Просвіта" на Загальному зібранні вибирає третього голову, котрим став молодий, високоосвічений землевласник Володислав Федорович. Чотири роки під орудою В. Федоровича відзначені в історії "Просвіти" поворотом від політичної діяльності до освічення народу, розширення географії діяльності Товариства. В своїй інаугураційній промові, виданій "Просвітою" 1874 року коштом О. К. Селецького окремою брошурою, голова сказав: "Про економічне значення освіти найкраще сказав Мон-тескьє, а саме: що культуру краю визначає не ступінь родючості землі,— а ступінь освіченості громадян. Та й політиком може бути лише освічена людина... Отже нам, русинам, необхідно в першу чергу усвідомити, що скільки голів завоюємо для освіти, стільки ж осіб скаже, що ця земля — Русь, а вони Русини. Нехай же політикою русинів тепер стане праця над освіченням народу. Тільки власна діяльність допоможе вибороти для себе наші права". Недивлячись на відсутність відповідного положення в статуті, "Просвіта" в 1875 році відкриває першу філію в селі Бортниках біля Ходорова і бере під свою опіку першу читальню в селі Денисові на Тернопільщині.

Членами першої філії, створеної з ініціативи Маркила Же-лехівського, були здебільшого селяни. З часом вони стали першими представниками широких селянських мас, що взяли участь в Загальному зібранні Товариства (15 червня 1876 р.). На відкриття філії зі Львова прибули професор А. Вахнянин, професор О. Партицький, доктор В. Ганкевич.

Слабкою стороною в організації "Просвіти" була концентрація роботи у Львові і поганий зв'язок з провінціями Галичини. Тут просвітницька робота велася в уже існуючих читальнях, історія зародження котрих сягає в середину XIXст. Читальні на Галицькій землі створювалися при церковних братствах. Перша така читальня для городян виникла в Коломиї в 1848 році. У Львові першу читальню при духовній семінарії організував її вихованець В. Ковальський (1849 р.). Організаційно вона копіювала читальні Відня, де В. Ковальський проходив стажування, і Праги, куди Львівський семінарист був скерований делегатом від галицьких українців на Слов'янський конгрес. На час зародження Товариства в Галичині досить успішно вже діяло достатньо культурних осередків, в основному під назвою "Руська читальня". Недоліком в їхній роботі була відсутність єдиного центру та координації між собою.

Частину осередків взяла під свою опіку "Просвіта" (у1881-1885 роках —320), але організаційно вони їй не належали. Назріла необхідність в організації власних читалень зі своїми статутами. У виданій "Просвітою" в 1884 році книжці "Про закон о товариствах і право збору" Костя Антоновича (псевдо доктора К. Левицького) читаємо: "Сама тільки книжка не дасть освіти, для неї необхідне ще живе слово, потрібні провадарі цього слова! Нам неодмінно потрібні просвітницькі основи, потрібні нам читальні в усіх селах нашої Галичини, в усіх селищах та містах". Для втілення цієї ідеї необхідно було внести зміни до статуту Товариства. Крім того, в 1890 році члени "Просвіти" наполягають на тому, щоб Товариство займалося не тільки освіченням народу, але і його економічним піднесенням. В результаті Загальне зібрання "Просвіти" від 25 березня 1891 року схвалює новий статут, проект якого уклав доктор К. Левицький, а намісництво рескриптом від 18 серпня 1891 року затверджує нововведення.

На основі нового статуту Товариство дістало право організовувати "Читальні "Просвіти", які можуть проводити курси для неписьменних, голосні читання, вечорниці, ставити театральні вистави, а також мати свою позичкову касу, створювати земельно-господарські промислові спілки, утримувати громадські комори. Допомагати в роботі, а також контролювати діяльність читалень повинні філії "Просвіти".

Як методичний посібник для втілення в життя настанов нового статуту Товариство видає книжечку "Що повинна робити "Просвіта" на основі нового статуту?" (1892 р., 32 с.) і "Статут: Перший для читалень "Просвіти", схвалений Головним виділом Товариства "Просвіта" у Львові, дня 24 січня 1894 р." (1894 р., с. 2).

Завдяки закладеній в статуті можливості організувати власні філії та читальні, "Просвіта" невдовзі виростає в найбільш значне в регіоні Товариство, що охопило своєю діяльністю всі ланки культурного та економічного життя Галичини. Про це свідчить відкриття філій та читалень, які вкрили своєю мережею всі найбільш віддалені від Львова регіони Галичини.

З вступом в дію четвертого статуту "Просвіта" стає за своєю структурою трьохступеневою організацією: 1. Головний Виділ у Львові; 2. Районні відділи (філії); 3. Читальні. Вищим контролюючим органом Товариства залишається Загальне зібрання, тобто з'їзд делегатів від філій та читалень з метою затвердження напрямків діяльності Товариства, внесення змін до статуту та ін. Загальне зібрання скликається раз на 3 роки (при необхідності — позачергово). Головний Виділ складався з голови, 6 заступників, 15 членів правління.

Члени читалень "Просвіти" за користування ЇЇ бібліотекоюплатили невеликі щомісячні внески. Далеко не всі вони були дійсними членами Товариства. Ця різниця була досить великою і збільшувалася з роками. Від такого роздвоєння членства "Просвіта" нічого не втрачала в ідеологічному плані, але програвала матеріально. Членські внески упродовж всього часу існування Товариства не забезпечували його потреби. За 40 років діяльності "Просвіта" одержала 222348 крон, а від 1909 до 1920 року—142623 крони від своїх дійсних членів. Більш вагомим джерелом доходів були добродійні пожертви. З метою їхнього збільшення Товариство під час святкування свого 40-річчя засновує спеціальний фонд під назвою "Дар "Просвіті". Така акція незабаром приносить плоди. Щорічно Товариство одержує чималі суми від заможних українців краю. Згідно з даними, наведеними в річних звітах Товариства, від 1908 до 1920 р. загальна сума пожертв у фонд "Дар "Просвіті" склала 174195,5 крон.

Третім джерелом доходів "Просвіти" були гроші, одержані від продажу власних видань. На жаль, підрахувати їх немає можливості, бо Товариство не завжди виділяло виторг від продажу власних видань, а обмежувалося фіксуванням кількості проданих книжок. Залишилися свідчення, що "Просвіта" за рахунок виторгу від продажу видань покривала організаційні видатки. Частина їх йшла на платню службовцям і ремонт приміщень. Це свідчить про високу рентабельність видавничої діяльності Товариства. З цифрових даних, що маємо, наведемо такі: а) за час від 15 травня 1874 до 27 травня 1875 року продано 29436 книжок; б) від 1 квітня 1876 до 1 квітня 1877 року продано 22734 книги на суму 2507 крон; в) від 1 вересня 1879 до 31 грудня 1880 року продано 17409 книжок. Згідно зі Звітом про діяльність Товариства від 1.01.1896 до 31.12.1897 р." до кінця 1897 року видано 362 назви книг, а продано більше 2 млн. примірників.

Основним джерелом використання книжок до першої світової війни залишалася бібліотека. З метою розповсюдження свого впливу "Просвіта" безкоштовно давала книжки в читальні краю. В 1876 році Головний Виділ приймає постанову, згідно з якою книжки будуть безкоштовно передаватися тільки тим читальням, що вступили в члени Товариства. Для них "Просвіта" друкувала та розсилала статути. Власні читальні (відкриті після 1891 р.) Товариство регулярно забезпечувало книжками та періодичними виданнями.

Крім розповсюдження книжок по всіх повітах Галичини "Просвіта" від самого початку своєї діяльності вирішує створити велику бібліотеку у Львові. Це повинна бути національна наукова бібліотека, яка має й архів. На заклик "Просвіти" чимало українців офірували свої видання і навіть цілі бібліотеки. Багато галицьких та зарубіжних товариств поспішили вступити в книгообмін зі щойно створеною бібліотекою.

Крім подарунків, Головний Виділ "Просвіти" закуповував для своєї бібліотеки необхідні книжки, а особливо рукописи, автографи письменників та ін.

Значно збільшилася бібліотека, коли у 1871 році до неї приєдналися книжкові фонди Товариства "Руська Бесіда", "Побратим" та редакції газети "Правда".

Досить цінні матеріали до бібліотеки "Просвіти" надходили з Наддніпрянської України, від П. Куліша, М. Костомарова, О. Білозерського, О. Кониського та ін. Серед них були автографи та рукописи таких письменників, як Т. Шевченко, Марко Вовчок, М. Костомаров, Л. Боровиковський, Д. Мордо-вець, І. Нечуй-Левицький, І. Тобілевич, Г. Глібов, Б. Грінченко. Для того, щоб уявити собі цінність зібраної "Просвітою" бібліотеки, вкажемо на наявність в ній таких реліквій як переклад П. Куліша на українську мову "Дон Жуана" Бай-рона, рукописи Варфоломія Шевченка, княгині Варвари Рєпніної, польської письменниці Е. Ожешко, російських письменників М. Салтикова-Щедріна, С. Чалова та ін. О. Кониський подарував бібліотеці рукописи з документами про село Перехо-довку та хутір Кониських за описом Рум'янцева 1769 року. З реліквій галицьких просвітителів у архіві "Просвіти" зберігалися автографи М. Устияновича, подаровані його сином Корнилом, а також "Євангеліє" у перекладі Маркіяна Шаш-кевича. Цю книгу Головний Виділ придбав у сина поета — Володимира.

В архіві зберігалися також матеріали середніх віків, зокрема, рукопис Транквіліона Ставровецького, куплений Товариством в 1876 році.

Після відкриття бібліотеки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка "Просвіта" передала їй чимало цінних матеріалів, залишаючи собі белетристику та книжки науково-популярного змісту.

Реліквії, що збереглися після руйнівних подій Першої та Другої світових воєн, зберігаються сьогодні в архіві НТШ (ЦДІА України у Львові, Ф. 309).

Чимало зусиль доклав Головний Виділ для відкриття читального залу при бібліотеці "Просвіти". Тут необхідно відзначити особисті заслуги нового голови Товариства, професора української мови Львівського університету, автора першої "Історії української літератури", доктора Омеляна Огонов-ського.

Час головування О. Огоновського (травень 1877— жовтень 1894) не був найсприятливішим періодом в історії українського руху в Галичині. Саме в цей період австрійський уряд розгортає кампанію боротьби з соціалістичними ідеями, які просочувалися з Росії.

У Львові час від часу проводилися ревізії з метою виявлення забороненої літератури та листівок. Під час такої ревізії в приміщенні, яке орендувала "Просвіта", слідчий суддя з поліцією вилучили майже всі книжки, видрукувані в Києві з дозволу російської цензури. Серед них були книжки, що не мали навіть політичного забарвлення, зокрема, "Исторические песни малорусского народа" В. Антоновича і М. Драгоманова, "Монографії" М. Костомарова та ін. Вилученням у "Просвіті" літератури скористалися поляки, щоби скомпрометувати Товариство серед селян. Неоднорідність політичної орієнтації спостерігалася і в самому українському таборі. Поглибленню розколу сприяло розходження думок з приводу російсько-турецької війни 1877—1878 рр. Австро-Угорщина заявила про нейтралітет, а насправді зайняла- недоброзичливу позицію щодо Росії, бо не бажала закріплення її впливу на Балканах. "Москвофіли-твердоруси" не приховували своїх симпатій до російського уряду. "Народовці" бажали звільнення для сербів та болгар, одночасно сподіваючись, що Росія, програвши війну, буде змушена надати більших свобод народам, що населяють її окраїни, в тому числі й українцям. Необхідно було боротися за симпатії народних мас, на інтересах яких маніпулювали різні політичні групи. Про те, що "Просвіта" не втратила своїх позицій в цих складних умовах, говорить той факт, що в 1877 році відкриваються дві її філії і ще одна в 1878 р. Під опіку "Просвіти" все більше переходить діючих в краю чита-лен: 1881 рік—18, 1882 р.—36, 1883—42, 1884 р.—132, 1885 р.—94.

На той час назріла нагальна необхідність у виданні власного періодичного органу. Від жовтня 1877 року починає виходити газета "Письмо з "Просвіти". Пізніше вісник української книжкової скрави в Галичині "Книжка" писав про неї: "Письмо з "Просвіти" все-таки було мовби енциклопедією нашого просвітницького руху в Галичині". Але час вимагав масового політичного органу, і "Просвіта", ціною припинення випуску власної газети, субсидує вихід газети "Діло", редактором якої став член Головного Виділу Товариства Володимир Барвінський.

Залишаючись єдиною представницею народовського табору, "Просвіта" бере участь в громадсько-політичних акціях Галичини. В 1880 році Товариство організовує святкування 100-річного ювілею скасування панщини в Австрії, а В. Барвінський користає з нагоди для скликання першого українського народного віча (ЗО листопада 1880 р.). Значення цих зборів важко переоцінити, бо в них вперше взяла участь велика кількість селян, що знаменувало початок демократизації українського політичного життя в Галичині.

Щоб не перетворити "Просвіту" в політичну організацію, члени Головного Виділу О. Огоновський, Ю. Романчук, О. Сте-фанович, І. Белей, К. Левицький та ін. створюють перше в Галичині українське політичне Товариство "Народна Рада". Для організації українських городян Львова "Просвіта" виходить з ініціативою створення організації ремісників, котра в 1884 році перетворюється в Товариство "Зоря".

Звільнившись від непередбачених статутом турбот, "Просвіта" активно включається в просвітницьку роботу. Цьому сприяло придбання в 1895 році триповерхового будинку в центрі міста (площа Ринок, 10). "Просвіта" стала першим українським Товариством, котре спромоглося придбати власний будинок. Передачею 3000 крон через професора М. Грушевського вітали купівлю кияни.

Три кімнати в новому будинку займала бібліотека, котра на той час поповнилася подарованими їй книжковими зібраннями голови "Просвіти" Ом. Огоновського (1886 р.) та чеського вченого Франтішека РжепЗржа (1890 р.) В 1894 році під керівництвом К. Паньківського складено каталог бібліотеки, що дало можливість відкрити її фонди для широкого користування.

Разом з бібліотекою "Просвіта" вирішила заснувати український національний музей. В річних звітах Товариства вперше про музей згадується вже в 1886 році.

Останню згадку про музей знаходимо в опису майна Товариства за 1909 рік, де його оцінено в 3 тисячі крон. Надалі більша частина музею "Просвіти" перейшла в "Національний музей ім. митрополита А. Шептицького" у Львові, а деякі матеріали було передано до музею НТШ.

Хоч Товариство "Просвіта" не стало важливішим сховищем основних історичних реліквій українського народу, значущість його музею полягає в тому, що він поклав початок українській національній музейній справі.

На початку XXст. в Галичині діяло вже чимало українських видавничих товариств та спілок.

В умовах часткової насиченості краю друкованою продукцією, більш гостро постає питання про розповсюдження книжок та журналів. "Просвіта" розгортає роботу по організації книгарень при читальнях та філіях. Прикладом торговельної діяльності було створене 1883 року т-во "Народна Торгівля". Метою нової народовської організації було "придбання та продаж товарів, відкриття магазинів, посередницька діяльність при закупівлі та доставці товарів і забезпечення фондами для ведення торгівлі". Специфіку роботи та методику організації крамниць "Просвіта" роз'яснює в книзі "Порадник для крамниць", підготовленій Головним Виділом у 1887 році. Кількість крамниць, створених при читальнях "Просвіти", збільшується з кожним роком. Якщо в 1897 році їх нараховується 146, то в 1903 р.—450, а в 1908 р.—466.

Для покращення якості членських книжечок в 1874 році створюється "Літературний комітет", перейменований в 1891 році в "Літературну секцію". Найбільшою популярністю користувалися календарі "Просвіти", тираж котрихдосягав 10—13 тис. примірників. Календарі виходили майже щорічно, починаючи від 1870 року, за виключенням 1871, 1883—1889 та 1919 р.

В тому, що вони стали настільною книжкою в багатьох укр. родинах, велика заслуга в першу чергу редакторів. У довоєнний час календарі редагували О. Партицький, Ю. Целе-вич, Ю. Романчук, В. Лукич (псевдо В. Левицького), К. Пань-ківський, П. Огоновський, К. Левицький, О. Борков-ський, І. Франко, В. Білецький, Я. Весоловський, Г. Хотке-вич, Ю. Балицький. Як видно зі списку, укладанням та редагуванням календарів займалося чимало відомих людей і талановитих письменників, але необхідно особливо вирізнити заслуги публіциста й редактора газети "Зоря" В. Левицького, під керівництвом котрого вийшло 18 календарів "Просвіти". Крім високої якості редагування, щорічники т-ва визначалися цікавим художнім оформленням.

Серед членських книжечок відзначимо "Історію Руси" І. Нечуя-Левицького та О. Барвінського. Всього від 1879 до 1884 р. вийшло 5 частин "Історії", загальним тиражем 15 тис. прим. Книжка користувалася підвищеним попитом, і "Просвіта" повертається до неї в 1904 році, видавши об'ємний однотомник (727 стор.) за редакцією О. Барвінського, тиражем 12 тис. прим. Покращання поліграфічної бази дозволяє доповнити "Історію" великою кількістю ілюстрацій (49) та картою України.

Послідовно працюючи над розширенням світогляду народних мас, "Просвіта" видає доповнену картами "Географію Руси" (1887 р., 150 с.).

Звертається Товариство також і до історії інших народів. Щоб заповнити прогалину, яка виникла в 70-х роках у виданні в Галичині творів Т. Г. Шевченка, "Просвіта" випускає для народу вибіркові поезії українського генія.

Користуються попитом також життєписи видатних особистостей української культури. В кінці XIXст. Товариство видає популярні перекази життя й діяльності Т. Г. Шевченка, М. Ша-шкевича, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, О. Ко-ниського. Окремими книжечками вшанувала "Просвіта" своїх трудівників О. Барвінського та О. Огоновського.

В 1878 році з дозволу митрополита Сильвестра Сем-братовича "Просвіта" видає український молитовник, написаний чистою народною українською мовою. Ця подія мала велике значення, бо молитовник поряд з "Біблією" був і залишався головною настільною книгою в кожній родині. Висловивши подяку митрополитові, голова "Просвіти" О. Огоновський заявив, що своїм дозволом "розвалив він, мов громо-носним тараном, неподвижимі заборола тої закостенілости, що не дозволяла молитися до Отця небесного рідною мовою". Про популярність молитовника говорить той факт, що до першої світової війни книга витримала 7 перевидань загальним тиражем 95,3 тис. прим.

Підвищенню ролі Товариства серед українського населення Галичини сприяла організація ювілейних урочистостей. До двадцятип'яти- та сорокаріччя "Просвіта" видавала окремі книжечки, оформлені ілюстраціями, портретами та картами.

Вагомі зміни в тематиці видань відбулися в зв'язку з прийняттям нового статуту 1891 року, котрим санкціонувалася економічна діяльність Товариства.

Розширити свою діяльність "Просвіту" змусило злиденне становище українського селянства, змушеного переносити на своїх плечах пережитки панщини та кріпосного права в Галичині. Одним тільки актом відміни панщини селянське питання було вирішене. Зусилля церковних братств і уряду не змогли вивести народ на шлях культурного та економічного відродження. Повернути громадську думку в бік необхідності розширення господарської освіти намагаються приватні особи, шляхом підготовки та випуску популярних періодичних видань. С. Шехович від 1863 до 1864 року видає газету "Дім і школа". В той же час за редакцією І. Гушалевича виходить "Неділя", М. Попель випускає газету "Порадниця домашня". В 1865 році С. Шехович робить ще одну спробу забезпечити український народ економічним виданням і починає випуск газети "Секретар". В той же час починають з'являтися книжечки на господарську тематику: "Рільництво" (Перемишль, 1862 р.); "Порадник для любителів скотарства" (Коломия, 1864 р.). Все це були поодинокі спроби впливу на українську громаду Галичини.

Одразу після свого утворення "Просвіта" дає початок ремісницькому товариству "Побратими" (1875). Перша книжка "Просвіти" "Зоря" здебільшого присвячена господарським питанням. Практично посібником для виходу українських селян з матеріальної скрути стає друга книжка Товариства "Що нас вигубить, а що помочи зможе", її вихід значно підвищив авторитет "Просвіти" в регіоні. Відчувши підтримку, С. Шехович видає 28 чисел газети "Господар" (1869— 1870 рр.). В 1874—1875 роках "Просвіта" видає 24 книжечки для народу, загальним тиражем 281 850 прим. Це було початком духовної революції в регіоні.

Активізувати свою діяльність "Просвіту" змушувало й конкуруюче москвофільське "Общество им. К. Качковско-го". Його голова І. Наумович видає газети "Наука" і "Русская Рада", розгортає акцію по створенню сільськогосподарських крамниць в селах.

Очевидно, така конкуренція давала свої позитивні наслідки.

Основними труднощами в скраві господарського піднесення народу була недостатня кількість економічно грамотних людей, здатних вести активну просвітницьку діяльність. Для їхнього виховання ще не було необхідного грунту, котрим, крім освіти й національної самосвідомості, є матеріальний добробут народу.

На розвиток торгівлі й промисловості в регіоні значно вплинуло відкриття залізниці від Відня до Львова (1861 р.), а з часом до Чернівців (1866 р.) В той же час селянинові, що вів досі натуральне господарство в межах свого села, залізниця не принесла нічого, крім підвищення податків, які збільшувались прямо пропорціонально розвиткові промислово-капіталістичного господарства. Про це красномовно свідчить той факт, що в період від 1880 до 1910 року зі Східної Галичини емігрує 357 941 українець, в основному це були селяни, в той час 318 589 осіб інших національностей прибуває в регіон, і для них знаходиться заняття.

Захистити селянина могла тільки розгалужена мережа професійних організацій та кредитних установ.

В таких соціальних умовах "Просвіта" почала свою піонерську працю. За її ініціативою в 1873 році відкривається ремісницьке товариство "Поміч" в Підгайцях, "Надія" в Збаражі й "Порука" в Поморянах.

В 1873 році австрійський уряд приймає закон про кооперацію. З метою роз'яснення його дії, "Просвіта" видає статут для позичково-кредитових кас, інструкцію по організації комор, а також книжечки з окремих питань сільського господарства. Серед них відзначимо "Практичну науку сільського господарства" І. Бичая, "Пастка" І. Негребецького, "Льон і конопля", "Рогата худоба" та ін.

Поступово "Просвіта" вкриває край мережею позичкових кас та крамниць, котрі стали основою для розгортання економічної діяльності на другому ЇЇ етапі. Робота переноситься в філії, що стрімко росли після прийняття статуту 1891 року. В цей період необхідно відзначити заслуги члена Головного Виділу Товариства д-ра К. Левицького. Написані ним книжки стали не тільки роз'ясненням нового статуту, але й справжньою програмою дій, як для організаторів просвіти, так і безпосередньо для селян. Це, зокрема, "Що повинна робити "Просвіта" на основі нового статуту" (1892 р.), "Про комори й крамниці" (1893 р.), "Про сільські каси позичкові й ощадні" (1894 р.).

Теоретичне забезпечення економічної діяльності стало одним з ланцюгів реорганізації всієї системи книговидання "Просвіти". Інженер В. Нагірний пише "Поради для торговельних підприємств" (1897 р.) і організовує крамниці при читальнях; К. Кахникевич видає перший україномовний підручник з торгівлі "Наука о товарах" (1895 р.). Значне місце проблемам народної господарки присвячують щорічні календарі Товариства, що користуються великим попитом в регіоні.

Таким чином, "Просвіта" стає центром економічної праці в містах і селах Східної Галичини. Вже в 1897 році, на базі 522 читалень товариства діє 146 крамниць, 124 позичкові каси і 60 комор. Це була непогана база для майбутніх самостійних господарсько-економічних установ.

Необхідно відзначити, що початок XXст., а саме 1905 рік, став важливим періодом в історії українського визвольного руху. Програвши війну з Японією і переживши революцію 1905 року, уряд царської Росії був змушений надати конституцію народам, що її населяли. Народжується нова віра в життєві сили українського народу, в можливість переборення всіх культурних перепон, що існували досі. М. Гру-шевський висловлює надію на те, що "минули ті обставини, коли ми були змушені виступати з петиціями, доводити свої права навіть на культурне самовизначення, навіть на такі елементарні речі, як вживання рідної мови для своїх культурних потреб. Нині вже немає українського питання, його замінила практична організаційна праця, котра безповоротно це питання вирішила, а саме: що є вільний, великий український народ, котрий будує свою долю в нових умовах свободи".

За прикладом галицьких, створюються "Просвіти" на Наддніпрянщині. Загальне піднесення українського національного руху відбилося й на політичному житті Галичини. Під тиском народних мас уряд Австро-Угорщини змушений був провести в січні 1907 року виборну реформу. Не-дивлячись на свою обмеженість, реформа, в основному, ліквідувала застарілу середньовічну систему і була кроком вперед в справі демократизації політичного устрою Австро-Угорщини. Перемога в боротьбі за проведення реформи призвела до збільшення кількості українських послів в австрійському парламенті до 32 чоловік. Таке представництво, безумовно, створювало більш сприятливі умови для "емансипації галицького українства з-під польської гегемонії".

Провідником "Просвіти" у Львові на цей час був один з фундаторів Товариства проф. Ю. Романчук, який доклав чимало зусиль для наведення культурних зв'язків між всіма українськими землями. Після нього короткий час головував д-р Є. Олесницький, який до цього часу очолював філію Товариства в м. Стрию. Очолюючи одночасно український посольський клуб в Галицькому Сеймі, Олесницький не має можливості приділяти достатньо часу роботі у Львові й передає повноваження професору Львівського університету д-ру Ол. Колессі. Скликане позачергове "загальне зібрання" в 1906 році сьомим головою свого Товариства обирає професора Петра Огоновського.

Саме під його орудою "Просвіта" вдосконалює структуру своєї діяльності. Крім господарсько-промислової, створюються просвітницько-організаційна та видавнича комісії. Головний Виділ і "Загальне зібрання" Товариства схвалюють положення про роботу видавничої комісії, котре включало в себе такі пункти:

1. Метою комісії є планове й інтенсивне підвищення освіти українського народу.

2. До складу комісії входять 7 львівських членів Товариства, троє з яких повинні бути членами Головного Виділу; крім того, до комісії повинен входити, з правом дорадчого голосу, редактор видань, призначений відділом.

3. Поточні питання повинні вирішуватися на засіданнях комісії, що проводяться мінімум двічі на місяць.

4. Керує комісією голова Товариства або його заступник. Звіт про її діяльність повинен бути частиною загального річного звіту товариства.

5. Затверджені Головним Виділом постанови комісії виконує редактор видань з допомогою референта, а при необхідності — спеціально залучених редакційних співробітників.

6. Способи й засоби втілення цих завдань такі:

- збирати відомості про рівень освіти в різних регіонах Галичини, а також про читацький попит на книги;

—- виявляти побажання народу відносно тематики книг і необхідності змін видавничої політики Товариства;

— випускати одну чи більше серій книжок для народу;

— підготувати періодичний орган для навчання й просвітницько-організаційної інформації;

— проводити в читальнях "Просвіти" драматичні вистави, популярні літературні вечори й школи для неписьменних;

— упорядкувати відповідно до своїх завдань бібліотеку з популярної літератури українських видавництв;

- організувати в рамках закону продаж і розповсюдження видань "Просвіти".

7. У випадку необхідності, з дозволу Головного Виділу, комісія може розширити сферу діяльності в просвітньо-організаційному керунку.

8. Необхідні для роботи комісії матеріальні кошти виділяються щорічно на основі рішень Головного Виділу.

9. Комісія працює 2 роки, подає звіт про свою діяльність, після чого Головний Виділ затверджує склад її членів.

В першу чергу нова комісія спрямувала свою діяльність на виявлення читацького попиту, що повинно було стати за основу при укладанні видавничого плану Товариства. З цією метою було складено спеціальну анкету, на основі аналізу результатів якої книговидавці прийшли до висновку, що: "Розповсюджена думка, начебто для народу, котрий стоїть на низькому культурному рівні, необхідно давати речі легкого змісту, як подаються дітям казочки, а взагалі матеріали, що не вимагають пробудження думки... Цей погляд невірний і протинародний. Популяризація — це легкість форми, але не змісту... З великим інтересом народ читає речі історичні, особливо, коли вони видані не в формі підручника, а в формі монографічній, без перерахування сухих дат, а з цікавим зображенням подій, їхніх причин та результатів... На першому місці, очевидно, повинна стояти рідна історія — проте не виключно". Анкета також виявила велику різницю між членами "Просвіти" стосовно рівня освіти та знань. Все це було враховано при складанні детального плану випуску літератури, котрий був затверджений Головним Виділом і ділив усі видання на дві категорії.

До першої категорії належали видання, призначені для найменш освічених селян. Книжки розсилалися безкоштовно всім членам Товариства. Відповідно, це мали бути невеликі за обсягом, дешеві, популярні за змістом книжечки, написані в формі збірників. Друга група книжок, призначена для більш освіченого кола громадськості, повинна була виходити серіями. Придбати книжки могли всі бажаючі.

В цей же час "Просвіта" наймає власного редактора — співробітника газети "Діло" Я. Весоловського. З початком 1907 року поновлюється випуск періодичного органу "Письмо з "Просвіти", котрий спочатку (в 1907 р.) виходив щомісячно, а пізніше (з 1908 р.), двічі на місяць, як неполітичний науково-популярний журнал. Від кінця 1909 року "Письмо з "Просвіти" стає просвітньо-організаційним органом Товариства.

З метою ознайомлення народу з перлинами української класики, "Просвіта", ще в 1904 р., починає видавати серію "Руська письменність " за редакцією Ю. Романчука. Продовження цієї серії поряд з іншими входило до плану випуску літератури, призначеної ДО Продажу. Активізувати роботу вдалося не одразу.

До початку 1908 року в серії "Руська письменність" вийшло всього 5 книжок. Почати видання нової серії, котрою стала "Господарська бібліотека", вдалося лише в 1908 році. Виконання видавничого плану, налагоджене після 1910 року, було перервано Першою світовою війною.

В 1909 р. "Просвіта" бере на себе важку, але почесну місію. З метою координації просвітницької діяльності не тільки в Галичині, але й в усіх українських землях, і з нагоди свого 50-річчя, Товариство проводить Перший український просвітньо-економічний конгрес, котрий перетворився в справжнє свято української культури. Основною темою був розвиток видавничої діяльності в усіх куточках українських земель, як головного чинника розповсюдження освіти. Якщо в 1904 році в Австро-Угорщині нараховувалося 38 українських періодичних видань, то в царській Росії 27 мільйонів українського населення не мало жодної газети чи журналу.

Прочитані на конгресі реферати й прийняті резолюції "Просвіта" видала окремою книжкою за редакцією секретарів конгресу І. Брика та М. Коцюби. Конгрес відкрив нові можливості для творчих та ділових зв'язків з українськими організаціями поза Галичиною. В архіві "Просвіти" збереглося численне, різноманітне листування з окремими авторами про видання їхніх книжок та виплату гонорарів (ф. 348, оп. 1, № 6505, 6498), редакціями журналів та газет (№ 6507а), установами та організаціями про книгообмін (№ 6497). Враховуючи побажання, висловлені на конгресі, і використовуючи матеріали доповідей виступаючих, директор Канцелярії Товариства А. Гапяк складає "Програму діяльності філій Товариства "Просвіта", котра виходить окремою книжкою і розсилається за призначенням. В той же час (1910 р.) виходить "Інструкція для організаторів читалень "Просвіти", і пізніше (1913 р.), "Правильник діяльності для читалень Товариства "Просвіта".

На початку 1910 року інспектор хліборобства С. Кузик та інспектор крамниць при читальнях "Просвіти" Я. Литви-нович взяли участь в Міжнародному кооперативному конгресі в Гамбурзі. Тут вперше зустрілися посланці галицьких українських кооперативів з представниками Наддніпрянщини.

Про високий рівень організаційної роботи говорить той факт, що "Просвіта" починає займатися бібліографічною діяльністю. В 1913 році двома виданнями виходить "Ілюстрований каталог видань Товариства "Просвіта" у Львові". Це була перша спроба систематизувати накопичений до цього часу книжковий масив. В архіві "Просвіти" зберігається бібліографічний покажчик статей, надрукованих 5 ПЕРІОДИЧНИХ виданнях Товариства 1889—1899 р. р. Оскільки покажчик не перевидали, можна зробити висновок, що його було складено для службового користування.

Аналізуючи видавничу діяльність Товариства, С. Руд-ницький в 1914 році пропонує, крім рекламних каталогів, видавати "Загальний цінник своїх видань", тобто, в сучасному розумінні, каталог — прейскурант. Поступ у видавничій справі гальмувала стара система розповсюдження книжок. Члени "Просвіти" продовжували одержувати в обов'язковому порядку популярні брошури. Решту видань Товариство продавало в 45 книгарнях (1912 р.), але мати своїх посильних, котрі могли б їздити по селах, забороняв діючий в Австро-Угорщині пресовий закон, за порушення якого книжки підлягали конфіскації. Такий стан з продажем призвів до того, що, друкуючи щорічно приблизно 20 друкарських аркушів книжкової продукції (крім календарів, обсяг яких перевищував 20 друкарських аркушів) і розсилаючи своїм членам щорічно 12 тис. примірників на суму 24 тис. корон, "Просвіта" заборгувала друкарні Товариства ім. Т. Шевченка значну суму (70 тис. корон). Для покращання фінансового становища С. Рудниць-кий пропонує низку прогресивних заходів, зокрема, ліквідацію членських книжок, запровадження системи попередніх замовлень, зробивши своїх членів передплатниками книжок, встановлення цін на книжки, котрі складали б 50 відсотків прибутку, а для членів Товариства —25. Прийняття таких заходів, безумовно, сприяло б вивченню попиту, забезпеченню плановості видань, збільшенню тиражів.

Виконанню цих планів перешкодила Перша світова війна, яка паралізувала будь-яку роботу в краї. А на той час українське книгодрукування складало вагому частину всієї книжкової продукції Австро-Угорщини. В цілому в Галичині 1913 року виходило 347 назв книжок, з них: 277 польських, 38 українських, 9 єврейських, 7 німецьких, 16 інших.Про досягнення української видавничої справи, значну частину якої складала продукція "Просвіти", свідчить той факт, що за перше десятиліття XX ст. кількість неписьменного українського населення зменшилася на 16 відсотків.

2.2 В період першої світової війни, визвольних змагань українського народу і їх поразки

В кінці XIXна початку XXст. український національно-визвольний рух зосереджено в Галичині. Літературні та громадські сили Великої України в періоди посилених репресій прибували до Галичини й брали участь в місцевій культурній роботі. Врешті-решт українці засвоїли погляд на Галичину, як на острів свободи Українського національного Відродження, тоді як російські офіційні сфери звикли дивитися на неї, як на вогнище українського сепаратизму, що підтримується чужостороннім впливом. Москвофільські течії Галичини були опорою такого погляду.

За десятиліття до Першої світової війни негативне ставлення офіційних кіл царської Росії до українського руху помітно збільшилося. Головна небезпека руху була саме в його культурній ролі, що загрожувало Росії національним та культурним розколом. Аналізуючи національно-політичну ситуацію, яка склалася в Росії, акад. В. І. Вернадський відзначав, що в цей час на арену виходять "провісники російського імперіалізму, котрі визнають право творити культуру тільки за великими націями і на цій підставі прирікать культуру 30-міль-йонного українського народу на розчинення у великоросійському морі".

Війна 1914 року була в певній мірі результатом таких настроїв, бо відносини між Росією та Австро-Угорщиною визначалися, переважно, слов'янофільською ідеологією, в котрій одне з провідних місць займало вороже ставлення до росту української культури в Галичині й прагнення до т. зв. "воз'єд-нання під'яремної Русі" з Росією на засадах етнографічної єдності. Російська військова влада панічно боялась пробудження національної свідомості серед солдатів-українців, які опинились в Галичині. Наприклад, у перші дні російської окупації м. Львова серед вояків було продано всі примірники "Кобзаря" Т. Шевченка, що були на складі "Просвіти".

"Просвіта" була першим у Львові українським Товариством, що прийняло на себе весь тягар окупаційної влади. Успіхи Росії на австрійському фронті в перші місяці війни дали можливість урядові зайнятися знищенням ненависного "джерела мазепинства та сепаратизму". То ж не дивно, що вибір прибулого до Львова губернатора впав саме на "Просвіту", котра на початок війни стає найбільшою українською організацією, що охопила мережею культурних центрів всю Галичину (77 філій, 2944 читальні, 109950 членів). В першу чергу закривалися філії й читальні, по-варварському знищувалися книжки й умеблювання бібліотек. Спалено цінні папери, сховані в касі кооперативного банку "Дністер". Найбільш важкі наслідки залишило насильницьке вигнання місцевих інтелігентних сил. Редактора видань Товариства Ю. Балицького вислано до Сибіру, де він і загинув. Кілька членів Головного виділу емігрувало до Відня, розгорнувши там по можливості видавничу діяльність, але повернутися до рідних місць вдалося не всім. Колишній голова П. Огоновський, його заступник Є. Озар-кевич і Я. Весоловський спочили на віденському цвинтарі.

Таким чином, "звільнення" звелося спочатку до руйнування української культури в ім'я російської єдності, а потім і віддання українського населення Буковини та Галичини на жертву румунізації та полонізації.

Члени "Просвіти", що знаходилися за межами окупації, регулярно збиралися на засідання, 10-тисячним тиражем видали календар Товариства на 1915 рік і, крім цього, збірку поезій Б. Лепкого. Обидві книжечки багато ілюстровані. Для українців, що тимчасово мешкали у Відні, Головний Виділ вирішив проводити лекції на сучасні та наукові теми, для чого було створено спеціальну комісію. Для перебуваючої тут інтелігенції організовано курс практичної торгової справи, "щоб вона -використовуючи вільний час — набула найнеобхідніших знань з бухгалтерії, торгового листування, рахівництва та іншої інформації, необхідної після повернення на батьківщину".

Архів "Просвіти" зберігає листування Головного Виділу з воєнним міністерством у Відні про розповсюдження календарів Товариства серед військовослужбовців. Налагодити таку роботу, очевидно, не вдалося, бо в березні 1916 року члени просвітньо-організаційної комісії під головуванням о. Т. Лежо-губського зібралися на своє засідання вже у Львові. Робота комісії ускладнювалася тими обставинами, що, в зв'язку з військовим станом у краї, не дозволялося збирати будь-які збори, а здібну молодь, що могла б оживити роботу, було покликано на військову службу. Щоб налагодити зв'язок з філіями, у травні 1916 року виходить газета "Письмо з "Просвіти" за редакцією В. Левицького, але поновити випуск свого періодичного органу не вдалося.

У червні 1916 року виникла загроза повторної окупації Львова військами царської Росії. У зв'язку з цим Головний Виділ приймає рішення про перевезення цінних паперів і по одному примірнику своїх видань до Відня, де вони зберігалися у "Вінер банк" і конторі "Загальноукраїнської ради".

Поновити просвітницьку діяльність вдалося тільки в 1917 році. Почалася робота по відбудові читалень, підготовка до святкування 50-літнього ювілею Товариства.

У лютому 1918 року прийнято важливе рішення, яке стало переломним в системі організації книговидання "Просвіти". На пропозицію видавничої комісії, Головний Виділ вирішив ліквідувати систему обов'язкового розсилання членських книжок. "В кінцевому результаті, це єдиний шлях до того, щоб "Просвіта" стала дійсно видавничим Товариством і своїми виданнями заповнила ринки збуту не тільки в Галичині, але й на Україні, і в Америці" — відзначалося в звіті Товариства за період війни і до 1921 року. Для членів "Просвіти" встановлювалася 25% знижка при купівлі книжок Товариства.

Велика кількість "Просвіт" виникає з 1917 року на Наддніпрянщині, де 22 січня 1918 р. проголошується Українська Народна Республіка. Українські читальні та школи, що масово відкривалися, потрібно було забезпечити друкованим словом. Через відкритий кордон львівські видання потекли на Україну, де, в свою чергу, починається піднесення книгодрукування. У 1918 році тут виходить 1084 назви українських книжок, а у 1919 році лише у Києві діють понад 100 друкарських установ. Від 1918 до 1921 року в Україні засновано близько 890 сільських бібліотек.

Для "Просвіти" найбільш плідні в плані книгодрукування були 1917 і 1918 роки. За чей час виходить 16 книг з серії "Просвітні листки", 6 великих збірок народних пісень, як патріотичних, так і ліричних, 5 портретів національних героїв і просвітителів та ін. Як навчальний посібник для нового покоління просвітителів у 1918 році 3-тисячним тиражем виходить книжка В. Целевича "Віднова життя і відбудова майна просвітніх товариств".

Ще з осені 1917 року значно підносяться ціни на видавничу продукцію. Причина — інфляція воєнного часу, подорожчання паперу й друкарських поклуг внаслідок девальвації австрійської крони. Зокрема, ціни на книжки "Української видавничої спілки" збільшилися на 50 відсотків, на церковні книги — на 200, від початку 1918 року на 100 відсотків подорожчали видання Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

1 листопада 1918 року українці здобувають державну владу в Східній Галичині та Північній Буковині, проголосивши на руїнах Австро-Угорщини Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР). Товариство "Просвіта" стає основою Міністерства освіти ЗУНР.

Вже через кілька днів починається затяжна українсько-польська війна. Від липня 1919 року польські війська при підтримці держав Антанти зайняли Східну Галичину, Західну Волинь і частину Полісся, встановивши на цих землях жорстокий режим. Каральні органи польової жандармерії проводили масові розправи в селах, вимагаючи контрибуції, знищуючи українські видання. Українську мову повністю вилучено з державного вжитку.

Не менш тяжкими були й матеріальні збитки. Земельні маєтності Товариства знищені й після війни перестали приносити прибуток. Грошові дотації, котрі "Просвіта" одержувала від австрійського уряду, припинилися. Інфляція призвела до зменшення вартості членських внесків і пожертвувань для Товариства.

З цього важкого становища "Просвіта" вийшла завдяки наполегливій праці її активних членів, котрі винесли на своїх плечах весь воєнний тягар і зуміли вивести Товариство на новий шлях. Назвемо хоча б І. Кивелкжа, І. Брика, М. Галущин-ського, Т. Лежогубського та ін. З 16 членів і 6 заступників Головного Виділу в 1913 році, після війни залишилось всього 4.

У 1919 році видавнича діяльність Товариства майже припинилася в зв'язку з відсутністю матеріальної та поліграфічної бази і ворожого ставлення польської окупаційної влади. Головний Виділ в цей час оголошує конкурс на кращі воєнні спогади 1914—1920 років. Розпочату "Просвітою" роботу по збиранню матеріалів до історії визвольної боротьби Галицької України з часом взяло на себе окреме видавництво "Червона Калина". З метою збору фотографій, записів, впорядкування воєнних могил при Товаристві створюється "Громадський комітет", який поклав початок "Крайовому товариству охорони воєнних могил".

Для поновлення економічної діяльності не було жодних умов. Розпочати навчальний процес пощастило лише "Торговельній школі "Просвіти". У 1919 році Товариство видає звіт про свою діяльність за час воєнних дій (1915—1918), кошти на видання якого виділило правління школи.

Першого листопада 1921 року вперше по війні збирається Загальне зібрання Товариства, котре вибирає новий Головний Виділ і затверджує на посаду голови Івана Кивелю-ка, який віддав чимало сил просвітницькій роботі. В березні 1922 року місце голови посідає Іван Брик, "людина темпераментна, енергійна, з широким кругозором".

Налагодити просвітницьку роботу в регіоні новому голові не дозволяла вороже настроєна до Товариства польська адміністративна влада. Офіційною причиною заборони діяльності філій та читалень в 1919 році була невідповідність нормам санітарних умов у краї. У 1921 році влада знаходить нову версію, згідно з якою члени-засновники Товариства — не дають гарантії в тому, що вони не переслідують політичної мети. Після відміни військового стану (серпень 1922 р.) польська влада вимагала затвердження статуту окремо в кожному воєводстві, бо новий адміністративний поділ не визнавав цілісності Галичини, а ділив ЇЇ на воєводства: Львівське, Тернопільське, Станіславське, Краківське. В результаті, з 73 громад, котрі бажали відкрити читальні, дозвіл одержали лише 18. До кінця 1923 року діяло 63 філії з 77 передвоєнних.

У перші роки по війні прибутки Товариства складалися, в основному, з членських внесків та фондів, отриманих від продажу видань. Нерухоме майно "Просвіти" було настільки зруйноване війною, що ще вимагало коштів на реставрацію. Як видно, нестача коштів змусила Головний Виділ звернути велику увагу на систему розповсюдження своїх видань. Відміна членських книжечок відкрила дорогу для більш вільного просування книжки в народ, але Товариство зіткнулося з проблемою відсутності книготорговельних кадрів, реклами, системи вивчення попиту та ін.

Основна надія покладалася на кооперативну торгівлю. "Якби кожний кооператив окрім іншого товару продавав ще й книжки, хоч би в мінімальній кількості (зрозуміло, й періодику), тоді наш рух виріс би щонайменше на 100—200% в порівнянні з теперішнім",— писав журнал "Книжка", що виходив у Станіславі. Наявність в кооперативних крамницях книжок повинна була також привчити селянина до книжки, викликати попит на неї. Інколи кооперативні крамниці брали книжки для комісійного продажу, але цей метод розповсюдження не був достатньо ефективним.

Відкриття власних книгарень при видавничих товариствах дозволило б значно розширити мережу розповсюдження книжок. Майже 4 млн. українців Галичини мали всього 2 книгарні у Львові — магазин НТШ і Ставропігійського інституту. У провінції книжки продавали на "Народних базарах", де їхня доля й місце не були належними. Якщо у повітових центрах і діяли окремі книгарні, то вони не завжди хотіли брати українські книжки, навіть для комісійного продажу. Наприклад, в м. Коломиї книжкову торгівлю вели 5 єврейських і 1 польська крамниці.

Для збільшення продажу видань необхідно було серйозно займатися вивченням попиту. Просвітитель Д. Бачинський відзначав, що "...нашому селянинові як ніколи потрібна вузько-професійна книжка, потрібна проста й зрозуміла порада з сільського господарства, що, на жаль, в останній час не зроблено. Попит на спеціальну книжку, безумовно, великий".

Можливо, саме тому основний прибуток "Просвіта" одержувала від продажу календарів, в котрих багато уваги приділялося господарським проблемам. В період від 1921 до березня 1923 року тільки в канцелярії Товариства їх реалізовано 17,5 тис. Календарі "Просвіти" з задоволенням беруть на комісію книгарні не тільки Львова, але й провінції, про що свідчить жваве листування Товариства з крамницями й товариствами Косова, Надвірної та ін. міст. Головний Виділ "Просвіти" постійно розсилає "Звернення" до членів і прихильників Товариства із закликом допомагати в збиранні коштів і розповсюдженні видань. Такий живий зв'язок з провінцією мав своє позитивне значення, та все ж шляхом роздачі книжок для комісійного продажу можна було розповсюджувати тільки календарі. Час продажу інших видань був настільки довгим, що призводив до збитків у зв'язку з високим ступенем інфляції в регіоні. З цієї ж причини не могло бути й мови про надання кредитів на торгівлю.

У 20-ті роки спостерігається підвищений інтерес галицьких читачів до видань Радянської України. Якщо до війни в книгарні Наукового товариства ім. Т. Шевченка можна було придбати всі книжки на українській мові, де б вони не видавалися, то зараз на закупівлю сторонньої літератури не вистачало коштів.

"Просвіта" вела листування з культурно-освітніми й науковими організаціями Радянської України, але ці зв'язки не були настільки плідними, як, наприклад, у НТШ, в архіві котрого збереглося чимало документів, які свідчать про тісне співробітництво з Всеукраїнською Академією наук, Українським науковим інститутом книгознавства та іншими організаціями.

Видавнича політика "Просвіти" після Першої світової війни кардинально змінилася. На пропозицію професора М. Возня-ка складено нову програму, котру Головний Виділ рекомендував для виконання. Згідно з новим планом, всі видання Товариства поділялися на 4 групи: 1. "Народна бібліотека" (популярно-белетристичного змісту) — призначена для широких народних мас; 2. "Загальна бібліотека" — для більш освіченого читача; 3. "Українська письменність" — продовження видання кращих зразків літератури; 4. "Письма з "Просвіти" -періодичний орган Товариства. У 1922 р. проф. Возняк зробив ще одну цікаву пропозицію, яку було викладено в журналі "Книжка". "На жаль,— писав Возняк,— в нас немає жодноговидавництва, котре поставило б собі за мету видати архітвори світової літератури, і в першу чергу повістей в блискучих українських перекладах... Добре було б включити до цієї серії польську та московську літературу, котру українська інтелігенція могла б читати в оригіналі". На жаль, здійснити такий план не вдалося.

У просвітницькій періодиці початку 20-х років майже відсутня книжкова реклама. Ця обставина ускладнила орієнтацію споживача в книжковій продукції. З метою усунення цього недоліку в 1925 році "Просвіта" починає випуск періодичного органу "Бібліотечний порадник" і відкриває в ньому рубрику "Українська просвітницька бібліографія". Крім повного бібліографічного опису і детальної анотації нових книжок, тут подаються вказівки на контингент споживача тієї чи іншої книжки за рівнем освіти. Розділення провадиться таким чином: книжки, доступні всім членам Товариства, навіть малописьменним; книжки для читачів з початковою освітою; книжки для розширення знань освічених читачів.

"Бібліотечний порадник" не був першим книгознавчим органом в регіоні. Від 1921 року в Станіславі виходив журнал "Книжка", котрий не знайшов належної підтримки і проіснував усього 3 роки. У грудні 1921 року у Відні виходить єдиний номер неперіодичного органу об'єднання українських видавців "Книга" за редакцією професора Д. Антоновича. Функції вісника книжкового руху на Радянській Україні виконував журнал "Нова книга", що виходив у Харкові.

Випускаючи перший номер "Бібліотечного порадника", видавці мали на увазі подати читачеві "не сухий перелік книжок, але їхню оцінку, оцінку того, що книжка може дати". Необхідно було підготувати грунт для книжки, і, таким чином, регулювати випуск нових видань.

Велику роботу в напрямку реклами книжки проводив орган "Спілки українських видавців та книгорозповсюджувачів" у Станіславі, котрий від 1927 року видає журнал "Книжник". Нова "Спілка" об'єднала більшість видавничих колективів, котрим допомагала в організації роботи і позичками. "Книжник" публікує цікаві матеріали, що торкаються теорії книгознавства та бібліографії. Вперше вводяться єдині правила бібліографічного опису книжок.

У 1921 році, відзначаючи 60-річчя від дня смерті Тараса Шевченка, на зібрані серед населення гроші за ініціативою "Просвіти" створюється видавничий фонд "Учітеся, брати мої..." За умови, що до фонду постійно будуть надходити добровільні пожертви, планувалося за його рахунок видавати одну книжку в квартал. У 1921 році вийшло 2 книжки, і вже наступного року Товариство вкладає свої кошти у видання книжок під грифом "Учітеся..." з тим, щоб підтримати доброчинне починання.

У квітні 1923 року "Просвіта" вибирає дев'ятим своїм головою професора Львівської Академічної гімназії М. Га-лущинського. Розуміючи складність політичної ситуації в регіоні і сподіваючись на її стабілізацію, новий голова всю просвітницько-організаційну роботу розділяє на 2 частини: виконання найближчих завдань і проведення загального курсу розвитку.

Першочерговим завданням було поновлення діяльності філій та читалень хоча б на довоєнному рівні, організація гуртків самоосвіти з метою ліквідації неписьменності, особливо серед молоді, створення бібліотеки на базі кожної читальні й поновлення діяльності "мандрівних" бібліотек, залучення нових членів до лав Товариства, як з регіону, так і з еміграції; розповсюдження сфери діяльності "Просвіти" на територію Волині, Холмщини та Полісся.

Для досягнення цієї мети великі надії покладаються на філії Товариства. Незважаючи на перепони, створювані польською владою, філії "Просвіти" проводили основну культурно-просвітницьку роботу в регіоні, бо іншої організації, котра охоплювала б таку кількість повітів в Галичині, не було.

За таких умов філії повинні були проявляти більше самостійності й ініціативи в роботі, турбуватися про підвищення професійного рівня керівників, вдосконалювати методи своєї роботи.

Одна з найбільш активних філій в місті Борщів (Тернопільщина) до 1923 року поновила свою діяльність у 37 читальнях, 24 аматорських гуртках, об'єднала 2860 членів. Філія мала 18 власних будинків, при котрих функціонувало 9 хорів та 18 бібліотек, де було 3518 книг.

Далеко не всі читальні мали книгарні. Однією з перешкод до їх організації була відсутність кваліфікованих продавців книжок, здатних вести справу на рівні польських, німецьких чи єврейських книгарень, що діяли на терені Галичини. Інші види торгівлі вже мали достатню кількість спеціалістів, завдяки функціонуванню таких учбово-практичних закладів як "Народна торгівля", "Доставка", "Народний базар" та ін.

Організувати окрему книготоргову школу за прикладом західних країн у Східній Галичині було складно, тому основні надії на виховання книготоргових кадрів покладалися на книгарню НТШ і торгову школу "Просвіти".

Продаж своїх видань "Просвіта" здійснювала тільки в канцелярії Товариства у Львові і розсилала поштою. Спеціально створена комісія з питань розповсюдження книжок зверталася в 1922 р. з проханням до польської влади

видавництва, котре поставило б собі за мету видати архітвори світової літератури, і в першу чергу повістей в блискучих українських перекладах... Добре було б включити до цієї серії польську та московську літературу, котру українська інтелігенція могла б читати в оригіналі". На жаль, здійснити такий план не вдалося.

У просвітницькій періодиці початку 20-х років майже відсутня книжкова реклама. Ця обставина ускладнила орієнтацію споживача в книжковій продукції. З метою усунення цього недоліку в 1925 році "Просвіта" починає випуск періодичного органу "Бібліотечний порадник" і відкриває в ньому рубрику "Українська просвітницька бібліографія". Крім повного бібліографічного опису і детальної анотації нових книжок, тут подаються вказівки на контингент споживача тієї чи іншої книжки за рівнем освіти. Розділення провадиться таким чином: книжки, доступні всім членам Товариства, навіть малописьменним; книжки для читачів з початковою освітою; книжки для розширення знань освічених читачів.

"Бібліотечний порадник" не був першим книгознавчим органом в регіоні. Від 1921 року в Станіславі виходив журнал "Книжка", котрий не знайшов належної підтримки і проіснував усього 3 роки. У грудні 1921 року у Відні виходить єдиний номер неперіодичного органу об'єднання українських видавців "Книга" за редакцією професора Д. Антоновича. Функції вісника книжкового руху на Радянській Україні виконував журнал "Нова книга", що виходив у Харкові.

Випускаючи перший номер "Бібліотечного порадника", видавці мали на увазі подати читачеві "не сухий перелік книжок, але їхню оцінку, оцінку того, що книжка може дати". Необхідно було підготувати грунт для книжки, і, таким чином, регулювати випуск нових видань.

Велику роботу в напрямку реклами книжки проводив орган "Спілки українських видавців та книгорозповсюджувачів" у Станіславі, котрий від 1927 року видає журнал "Книжник". Нова "Спілка" об'єднала більшість видавничих колективів, котрим допомагала в організації роботи і позичками. "Книжник" публікує цікаві матеріали, що торкаються теорії книгознавства та бібліографії. Вперше вводяться єдині правила бібліографічного опису книжок.

У 1921 році, відзначаючи 60-річчя від дня смерті Тараса Шевченка, на зібрані серед населення гроші за ініціативою "Просвіти" створюється видавничий фонд "Учітеся, брати мої..." За умови, що до фонду постійно будуть надходити добровільні пожертви, планувалося за його рахунок видавати одну книжку в квартал. У 1921 році вийшло 2 книжки, і вже наступного року Товариство вкладає свої кошти у видання книжок під грифом "Учітеся..." з тим, щоб підтримати доброчинне починання.

У квітні 1923 року "Просвіта" вибирає дев'ятим своїм головою професора Львівської Академічної гімназії М. Галущинського. Розуміючи складність політичної ситуації в регіоні і сподіваючись на її стабілізацію, новий голова всю просвітницько-організаційну роботу розділяє на 2 частини: виконання найближчих завдань і проведення загального курсу розвитку.

Першочерговим завданням було поновлення діяльності філій та читалень хоча б на довоєнному рівні, організація гуртків самоосвіти з метою ліквідації неписьменності, особливо серед молоді, створення бібліотеки на базі кожної читальні й поновлення діяльності "мандрівних" бібліотек, залучення нових членів до лав Товариства, як з регіону, так і з еміграції; розповсюдження сфери діяльності "Просвіти" на територію Волині, Холмщини та Полісся.

Для досягнення цієї мети великі надії покладаються на філії Товариства. Незважаючи на перепони, створювані польською владою, філії "Просвіти" проводили основну культурно-просвітницьку роботу в регіоні, бо іншої організації, котра охоплювала б таку кількість повітів в Галичині, не було.

За таких умов філії повинні були проявляти більше самостійності й ініціативи в роботі, турбуватися про підвищення професійного рівня керівників, вдосконалювати методи своєї роботи.

Одна з найбільш активних філій в місті Борщів (Тернопільщина) до 1923 року поновила свою діяльність у 37 читальнях, 24 аматорських гуртках, об'єднала 2860 членів. Філія мала 18 власних будинків, при котрих функціонувало 9 хорів та 18 бібліотек, де було 3518 книг.

Далеко не всі читальні мали книгарні. Однією з перешкод до їх організації була відсутність кваліфікованих продавців книжок, здатних вести справу на рівні польських, німецьких чи єврейських книгарень, що діяли на терені Галичини. Інші види торгівлі вже мали достатню кількість спеціалістів, завдяки функціонуванню таких учбово-практичних закладів як "Народна торгівля", "Доставка", "Народний базар" та ін.

Організувати окрему книготоргову школу за прикладом західних країн у Східній Галичині було складно, тому основні надії на виховання книготоргових кадрів покладалися на книгарню НТШ і торгову школу "Просвіти".

Продаж своїх видань "Просвіта" здійснювала тільки в канцелярії Товариства у Львові і розсилала поштою. Спеціально створена комісія з питань розповсюдження книжок зверталася в 1922 р. з проханням до польської влади"Просвіта" терміново видає "Список українських видань, дозволених цензурою" (1924 р.) та "Перелік дозволених до постановки п'єс" (1923 р.). Під заборону потрапляє більшість книжок, одержаних шляхом обміну з Радянською Україною. Це твори Т. Шевченка, А. Головка, В. Винниченка, М. Хвильового, Б. Грінченка та ін. Як небажані, вилучено з бібліотек календарі "Просвіти" за 1897, 1922, 1930 роки, а також двотомник С. Руданського з серії "Руська Письменність" (1913 рік видання).

В той же час куратор львівського шкільного округу Со-бинський посилає меморандум державним органам влади на Західній Україні із закликом ліквідувати приватні українські навчальні заклади.

Щоб захистити права переслідуваної української інтелігенції та покращити її матеріальне становище, "Просвіта" в 1926 році розробляє спеціальний "Проект працевлаштування українських безробітних інтелігентів". Проект, що його розробив М. Галущинський, передбачає надання матеріальної допомоги розміром 80—100 злотих у вигляді безпроцентної позички всім, хто бажає працювати на ниві освіти українського народу і звернеться з відповідним проханням до Товариства "Просвіта".

1915—1928 роки в історії "Просвіти" були періодом поновлення діяльності Товариства після воєнної руйнації. Найбільш зримою частиною роботи була видавнича діяльність. Різкий спад у книгодрукуванні спостерігався в 1915 і 1919 роках, коли вийшло всього, відповідно, 3 і 2 книжки. В цілому за весь період Товариство випустило 181 назву книжок і аркушної продукції.

Надії на залучення фондів для розширення книгодрукування покладалися на широке залучення нових членів до лав "Просвіти". Поновити довоєнний рівень членства вдалося тільки до 1925 року.

Стрімкий ріст філій, читалень та бібліотек припинився з настанням загальної економічної кризи кінця 20-х — початку 30-х років.

2.3 В період з 1929 по 1939 рр.

Кінець 20-х — початок 30-х років XXст. позначений в історії Європи як період важкої економічної кризи.

В Польщі криза розпочалася навіть раніше, ніж в інших країнах, бо значні феодально-кріпосницькі пережитки та незавершена інтеграція обмежували її внутрішній ринок. Польська газета "\Уіесг6г \Уагзга\У5КІ" ("Вечірня Варшава") писала, що "в добу пари та електрики, в добу дивних винаходів і технічного прогресу злидні змушують селянина повернутися до серпа. Замість того, щоб посуватися вперед, у ногу із загальним прогресом, польське село повернулося до середньовіччя, коли селяни самі виготовляють все необхідне для життя".

Тяжкий економічний стан селянства призвів до масової еміграції з краю, але на чужині не знаходилось вже роботи. Якщо в 1926—ЗО роках з Польщі емігрувало 964 тис. чоловік, а реемігрувало тільки 459,7 тис., то від 1930 до 1935 року кількість тих, що від'їхали, складала 229,3 тис., а прибуло 232,5 тис. чоловік.

Разом з економікою приходить до занепаду й культурне життя регіону. Неможливість сплати членських внесків призводить до зменшення кількості членів у всіх культурно-просвітніх організаціях Галичини, в тому числі й "Просвіті". Через нестачу людей змушені закриватися читальні, бібліотеки і навіть філії Товариства. Різко скорочуються тиражі книжок, котрі видавала "Просвіта". Для підтримки матеріального стану Товариство змушене задля погашення боргів продати маєток і землю в Угерцях Винявських, де по війні успішно поновилися заняття в "Жіночій школі домашнього господарства".

З поглибленням кризи все більше філій не мають можливості розрахуватися з канцелярією Товариства, звідки регулярно надходили книжки. За невиконання договірних зобов'язань по розповсюдженню книжок власник фірми Я. Оренштейн, з котрим "Просвіта" уклала торговельну угоду ще в 1923 році, зажадав векселів на суму 5 тисяч доларів. Коли "Просвіта" упродовж 3-х років не змогла сплатити заборгованість, Оренштейн у примусовому порядку почавстягати відсотки від прибутку з будинку Товариства у Львові. Матеріальний стан "Просвіти" став катастрофічним. На загальних зборах, котрі відбулися в червні 1931 року, член Головного Виділу М. Творидло навів такі цифри: професійні журнали завдали збитків на 40 тис. злотих; примусовий ремонт будинку у Львові —40 тис. злотих; борг за розповсюдження книжок Я. Оренштейна без відсотків склав 200 тис. злотих; борг за організаційну та видавничу роботи -188 тис. злотих. В сумі за станом на 1931 рік баланс "Просвіти" складав мінімум 468 тис. злотих, або 52,6 тис. доларів. Разом з відсотками і невиконанням зобов'язання про відновлення стипендіального фонду борги Товариства перевищили 63,6 тис. доларів.

Гостро постало питання про виплату гонорарів. У листі до класика української літератури Богдана Лепкого до Кракова дирекція Товариства писала: "одна з найбільших труднощів, котру сьогодні гостро відчуває "Просвіта", це страхітлива фінансова криза... Зрозуміло, що ми дуже хворобливо сприймаємо свою неспроможність у виконанні зобов'язань перед тими людьми, котрі віддають нам свою працю".

Галицькі письменники, а також наукові працівники частково підтримували свій матеріальний стан за рахунок гонорарів, що надходили за їхні праці з Радянської України. Оплата авторської винагороди в Державному видавництві України на початку 30-х років втричі перевищувала гонорар, що його виплачувало Наукове Товариство ім. Т. Шевченка у Львові.

В Галичині економічна криза співпала з другою хвилею антиукраїнських виступів з боку польських шовіністів. Найбільш яскравим свідченням таких виявів стала демонстрація польських студентів 14 жовтня 1930 року, наприкінці котрої було вчинено погром у приміщеннях майже всіх українських організацій. Зокрема, в будинку Наукового Товариства ім. Т. Шевченка в цей день було вибито 81 віконне скло і розбито 8 вітрин у книгарні НТШ.

Ускладнилися умови існування українських шкіл в Галичині. В параграфі 109 польської конституції 1921 року було записано: "Кожний громадянин має право зберігати свою національність, розмовляти рідною мовою і зберігати свою національну гідність. Спеціальні державні закони Польщі забезпечують меншинам вільний розвиток їхніх національних особливостей за допомогою автономних союзів меншин, які мають громадсько-правовий характер у повному обсязі загального самоврядування". Конституція 1935 року не відмінила цієї статті. Але насправді на початку 20-х років з ЗО 318 шкіл у Польщі тільки 2370 були українськими. Холмщина і Шдляшшя на 463 тис. населення не мали жодної української школи, а на Волині діяло 600 польських та 453 українські школи, незважаючи на те, що польське населення тут складало не більше 7 відсотків.

Від 1933 до 1935 року в органи адміністративної влади надійшло від "Просвіти" 270 заяв з проханнями про відкриття нових читалень у селах. З різних причин одержано відмови на відкриття 45 з них. Крім того, упродовж вказаного періоду було заборонено діяльність 49 вже діючих читалень.

Найбільш важкі роки економічної кризи (1929—1930) співпали в Польщі з черговими виборами до Сейму, що також провокувало нападки на українські культурні організації, бо саме вони висували своїх кандидатів і вели агітацію за збільшення українського представництва в Сеймі Речі Посполитої.

Вийти з важкого економічного стану "Просвіта" могла тільки за допомогою збільшення продажу своїх видань, котрі в усі часи були й залишалися найбільш стійким джерелом її прибутків. У зв'язку з цим у 1932 році ревізійна комісія складає "Проект заходів для покращання планування роботи і діловодства книгарні "Просвіти". Висловлені в проекті зауваження поділялися на дві групи: торговельно-господарського порядку і товарознавства магазину. Внесені ревізійною комісією зауваги суттєво змінили систему розповсюдження книжок.

Зміни в господарсько-торговельному плані проводилися в 3-х напрямках: 1) збільшення кількості продажу власних видань; 2) зменшення кількості книжок, що продавалися в кредит; 3) відміна торгівлі з філіями, а натомість -збільшення безпосередніх зв'язків з читальнями.

1925 року "Просвіта" видає перший каталог власних видань, в 1932 році вперше виходить каталог-прейскурант книгарні "Просвіти", примірник котрого зберігається в архіві Товариства (ЦДІА України у Львові, ф. 348, оп. 1, № 6667, 12 с.). В каталозі показані всі видання, які були в продажу. При книгарні відкрився пункт прокату книжок, що мало б привернути більшу кількість читачів за рахунок невисокої платні за користування книжкою.

З метою покращання інформаційного забезпечення читача "Просвіта" від 1933 року видає і безкоштовно розсилає "Списки рекомендованої літератури для читалень" (ЦДІА України у Львові, ф. 348, оп. 1, № 6680-а, 6 с.). Необхідність у списках була викликана постійними цензурними нововведеннями з боку польської влади (наявність щойно забороненої літератури в читальні була приводом для заборони її діяльності).

Всього в Східній Галичині діяло 5 українських книгарень (З — у Львові і 2— в провінції). Безумовно, така кількість немогла забезпечити ані потреб українського населення регіону, ані необхідного прибутку від продажу видань. Відкривати магазини української книги в повітах не було можливості через негативне ставлення польської влади до створення нових вогнищ української культури. Та й сама "Просвіта" не мала для цього достатньої кількості кваліфікованих кадрів. Марними виявилися зусилля, спрямовані на одержання національної позики від місцевого Сейму. В такій ситуації Головний Виділ виходить з пропозицією доручити розповсюдження українських книжок книгоношам, з виплатою їм 25 відсотків від вирученої суми.

З метою наведення порядку в плануванні видавничої діяльності в травні 1931 року, за рішенням Президії Товариства, починає роботу книжково-видавничий відділ "Просвіти". Згідно з інструкцією про порядок діяльності, що зберігається в архіві Товариства (№ 6496, с. 1—2), новий відділ повинен розробити перспективний план видань, проводити облік видрукованої продукції і тої, що ще друкується, укладати торговельні угоди на реалізацію чужих видань у магазині та книгарнях "Просвіти", слідкувати за діловим листуванням магазину та ін. Новий відділ підготував і розповсюдив "Правильник діловодства книгарні і видавництв".

При складанні видавничого плану "Просвіта" користувалася результатами анкетування, котре провів журнал "Життя і знання" з метою вивчення читацького попиту. Анкета містила 22 питання різного змісту і була розіслана більше як 1,5 тис. передплатникам журналу. Той факт, що на проведену Товариством акцію відгукнулося лише 7 відсотків опитуваних, дозволяє зробити висновок про пасивність українського населення, що, безперечно, ускладнювало просвітницьку роботу. Найбільшу зацікавленість і активність виявили вчителі, значно меншу — хлібороби, священики, адвокати. Організовану відповідь прислали 6 читалень та 2 кооперативи.

Переламним моментом у діяльності "Просвіти" стало прийняття видавничого плану на 1934 рік. Велику увагу обговоренню саме цього плану приділила українська преса Галичини. Свої критичні зауваги висловили газети "Новий час", "Мета", "Життя і знання", "Діло".

Зробивши аналіз всієї своєї видавничої практики, "Просвіта" від 1934 року поповнює випуск щомісячних книжок обсягом 3—4 друкованих аркуша (48—60 сторінок). Призначені для масового читача книжки не обмежені жанром чи тематикою. Від передвоєнних їх відрізняє більш висока якість поліграфічного виконання, наявність ілюстрацій.

На кошти фонду "Учітеся, брати мої..." намічено випускати щоквартально книжку з серії "Науково-популярна бібліотека". За тематикою нова серія повинна охопити всі галузі знань і, в першу чергу, українознавство. Книжки видаються добре ілюстровані, в доступному викладі, обсягом близько 100 сторінок. З часом намічену періодичність випуску книжок "Науково-популярної бібліотеки" було порушено.

Видання оригінальних і перекладних повістей було вирішено об'єднати в серію "Бібліотека повістей", у котрій планувалося випускати 1 книжку на рік обсягом до 20 друкарських аркушів. Налагодити випуск цієї серії так і не вдалося.

Продовжується видання журналу "Життя і знання", котрий завойовує все більшу популярність. Користуються попитом брошури, що виходять під загальною назвою "Бібліотека "Життя і знання".

Членам Товариства і організаціям, котрі купували видання "Просвіти", надавалася значна торговельна знижка. Щомісячні видання можна було одержувати по передплаті. Якщо річний комплект на 1934 рік надходив у продаж по ціні 5,4 злотих, то передплатники могли одержати 12 книжечок всього за 3,6 злотих. Кооперативи, котрі заплатили 12 злотих, мали право на одержання комплекту щомісячних видань і 4-х книжок "Науково-популярної бібліотеки". Читальні "Просвіти" платили 25 злотих у рік і одержували від Товариства ті ж 16 книжок і журнал "Життя і знання".

Передбачалося також поновлення видання журналу "Письмо з "Просвіти" і бібліотеки української класики "Українське письменство". У перспективі намічалося видати низку підручників українознавства для освіченої інтелігенції в серії "Наукова Бібліотека".

Виконання планів гальмувала нестача коштів, яка підсилювалася падінням курсу польської валюти.

Проте розробка та широке обговорення видавничого плану пвзитивно відбилися на матеріальному стані Товариства, про що красномовно свідчать такі цифри: якщо в 1933 році тираж видань "Просвіти" складав 74560 примірників, то в 1934—175000. Всього упродовж 1934 та 1935 років вийшло 36 назв книжок, що разом з журналом "Життя і знання" склало майже 180 друкованих аркушів. Велика заслуга в цьому редактора видань "Просвіти" В. Сімовича.

Збільшення обсягу видавничої продукції позитивно вплинуло на стан бібліотек Товариства. Кількість книжок у них в 1933, 1934 та 1935 роках складала, відповідно, 361,7; 452,8 та 581,2 тис. примірників. Добре зарекомендувала себе така форма доведення книжки до споживача, як "мандрівні бібліотеки". У 1935 році їх число збільшилося до 115.

Значний інтерес становить кількісна характеристика замовлених у бібліотеці книжок. Наведемо дані про рухлітератури в центральній бібліотеці Товариства у Львові. Загальна кількість книжок (без періодики) в 1935 році складала 16897 томів. Впродовж попередніх трьох років бібліотеку відвідало 9002 читача, котрі прочитали 12509 книжок та журналів.

Майже незмінним залишається тематичний склад книжок, що користуються попитом. Насамперед це художня література, далі йдуть книжки історичні, історія літератури, суспільствознавство.

У 1935 році змінюється тематика щомісячних книжок, зменшується кількість історичних, натомість з'являються книжки з географії (В. Кубійович "Територія й людність українських земель", О. Бочковський "Абісинія й абісин-ська справа"), природознавства (О. Терлецький "Вплив природи на історію України"), про боротьбу народів за самовизначення (Б. Галайчук "Про Грузію та грузинів", "Боротьба сьогочасних греків за волю", І. Брик "Боротьба чехів за волю").

Тематичні музичні вечори були й залишалися однією з головних форм роботи просвітницько-організаційних комісій усіх українських товариств. Великої популярності зажили спектаклі аматорських театральних гуртків. Численні "свята книги" та ювілеї не обходилися без музичного супроводу. За таких умов відкриття музичного видавництва не могло бути збитковим. Час підтвердив правильність рішення "Просвіти". Недорогі партитури творів українських композиторів-кла-сиків (Миколи Лисенка, Філарета й Миколи Колесси, Нестора Нижанківського та ін.) користувалися великим попитом, швидко знаходили свого споживача, й забезпечували прибуток "Народному музичному видавництву", створеному "Просвітою" в 1935 році.

В тому, що "Просвіта" зуміла гідно вийти з важкого стану часів світової війни, велика особиста заслуга тодішнього голови І. Брика. Завдяки його старанням у вересні 1929 року у Львові проходить другий Всеукраїнський освітянський конгрес.

Велику увагу І. Брик приділяє наведенню тісних контактів з культурними організаціями за кордоном. "Просвіта" зав'язує дружні стосунки й починає книгообмін з чеським інститутом ім. Масарика в Празі й вступає у члени "Всесвітнього Союзу освіти для дорослих у Лондоні".

У 1929 році І. Брик брав участь у роботі всесвітнього з'їзду "Союзу", котрий проходив у Кембріджі. У 1935 році, після проведення акції по масовому залученню українського населення до Товариства, чисельність останнього в порівнянні з 1934 роком збільшилася з 14 до 25 тисяч чоловік. "Масове членство — це можливість перетворити широкі народні маси в одну національне-духовну спільність",— підкреслювалося в календарі "Просвіти" на 1936 рік.

Ще з початку XX ст. "Просвіта" намагається охопити культурно-просвітницькою роботою українське населення південно-західної окраїни Польщі — Лемківщини, яка особливо потребувала матеріальної та організаційної підтримки. Спеціальна лемківська комісія при "Просвіті" була створена ще 1911 року. Поновити її роботу після війни вдалося лише в 1932 році.

Спроби проводити культурну роботу серед українського населення Карпат постійно перепинялися акціями з боку вороже настроєної польської адміністративної влади. Так, лише від 1934 до 1936 року було здійснено переведення лемківського регіону з Львівського до Краківського судового підпорядкування; закрито майже всі читальні "Просвіти" на терені Новосадецької філії; заборонено проведення ревізій українських кооперативів "Львівським ревізійним союзом українських кооперативів"; офіційно заборонено діяльність лемківської комісії при Головному Виділі "Просвіти" у Львові та створення Апостольської Адміністрації Лемківщини для греко-ка-толицької церкви з метою відриву її від Львівської митрополії.

Отож, розповсюдити свій вплив на Карпатський регіон "Просвіта" змогла лише від 1932 до 1936 року. Але, недив-лячись на недовгочасність праці, комісія зробила великий внесок у ліквідацію масової неграмотності українського населення, підвищення його національної самосвідомості.

У важкі післякризові роки на культурні потреби лемків з бюджету виділено: в 1933 році 608 злотих; у 1934— 1006; у 1935—2500; у 1936^3400 злотих.

Приватний книговидавець І. Тиктор на кошти філії "Просвіти" видає періодичний журнал "Наш Лемко". Всього в 1932 році в регіоні розповсюджувалося 3112 примірників української національної преси та 250 примірників періодики москвофільського спрямування.

Стараннями львівської комісії були налагоджені стосунки з "Союзом охорони Лемківщини", створеним українськими емігрантами в США. Союз видавав газету "Лемківський дзвін" і, по можливості, надсилав матеріальну допомогу на адресу комісії у Львові. Від 1933 до 1936 року допомога з Америки складала 748.289 злотих, у той час, як, згідно з касовим звітом лемківської комісії, "Просвіта" за цей період зібрала пожертв і виділила з власних коштів 1256.075 злотих.

У "Матеріалах по розповсюдженню української книги і преси на Лемківських теренах" зберігаються листи, що їх Головний Виділ "Просвіти" надсилав до усіх українських видавничих спілок та кооперативів з проханням про безкоштовне розповсюдження їхніх видань на теренах Лемківщини. В результаті проведеної роботи українське населення Карпат щорічно безкоштовно отримувало такі періодичні видання: "Неділя", "Мета", "Сільський господар", "Світ дитини", "Дзвіночок".

Крім періодики стараннями "Просвіти" в регіон безкоштовно було надіслано книжки від "Ревізійної спілки українських кооперативів", видавництва "Народна справа". На суму 60 злотих зробив замовлення для Лемківщини у видавництві "Сільський господар" український "Центросоюз". Від себе видавництво надіслало 3114 примірників книжок на суму 1202 злотих, 859 книжок Товариство одержало з Праги; в архіві зберігаються подяки за безкоштовне одержання книжок з Берліна та Варшави.

Після заборони діяльності лемківської комісії "Просвіта" неодноразово робила спроби поновити допомогу своїм побратимам, але жодна з них не увінчалася успіхом. Зокрема, в ЦДІА України у Львові вдалося віднайти "Меморандум Головної управи товариств львівському воєводі в зв'язку з перепонами в діяльності "Просвіти" на Лемківщині, а також репресіями з боку державних органів Польщі". Документ датовано 1939 роком, тому доля його, як і результати дії — невідомі. Для Польщі це був час початку Другої світової війни.

Репресії з боку влади розповсюджувалися не тільки на терени Карпат. У період від 1936 до 1938 року заборонена діяльність однієї філії та 134 читалень. На прохання відкрити 342 читальні в селах Галичини дозволено розпочати їх роботу лише в 92 місцевостях.

Від 1936 року починається новий етап у діяльності Товариства. Робота проводиться в 11 комісіях: просвітницько-організаційній, видавничій, освітньо-виховній, боротьби з неписьменністю, бібліотечній, театральній, господарсько-фінансовій, розповсюдження книжок, пропаганди та реклами, адміністративній, комісії для роботи на західних землях.

У видавничій діяльності помітний поворот до зменшення тиражів (з 10-12 до 5-6 тисяч примірників), а також обсягу щомісячних книжечок Товариства (з 4-х до 3-х друкованих аркушів). Частина щомісячних книжечок виходить у вигляді спарених номерів. У результаті, в 1936 році їх вийшло 8, у 1937—9, у 1938—7, до вересня 1939 року —5.

У 1936 році з підзаголовком "Журнал — одноденка", виходить шеститисячним тиражем книжечка • "Просвіта" — Гу-цульщині". Гарно ілюстроване, доповнене картою, видання розповсюджувалося на гуцульській землі за символічну плату — 0,5 злотих.

З періодичних видань продовжує виходити журнал "Життя і знання", а в 1936 році виходить перший номер нового журналу — "Просвіта" (редактор М. Дужий), тираж 5 тисяч, обсяг — близько 200 сторінок на рік.

Незмінним попитом користуються щорічні календарі Товариства. Яскраве свідчення цьому — збільшення тиражу від 6 до 27 тисяч примірників.

Від 1936 до 1939 року "Просвіта" видає 2 каталоги своєї книгарні. Великий інтерес викликають 2 видання "Списку конфіскованих та заборонених українських книжок в Польщі". До нього потрапляють календарі "Просвіти" за 1930, 1934 та 1935 роки, книжки, видані українською діаспорою в Америці, видання Радянської України. Всього список налічує 249 назв книжок українською мовою, і одну — чеською.

Велику активність в останні роки виявляє комісія з питань розповсюдження книжок. З нагоди ювілею —70-річчя Товариства — вирішено знизити ціни на власні видання на

50 відсотків.

У діяльності Товариства "Просвіта" у Львові в 1928—1939 роках можна виділити 3 періоди: 1. 1928-1932 — роки морального та матеріального занепаду в роботі, викликаного економічною кризою, яка охопила всі країни Європи; 2. 1932-1935 — роки піднесення діяльності Товариства до рівня передкризового; 3. 1936-1939— роки найвищого розквіту в просвітницькій та видавничій роботі.

В період світової кризи в економіці Західної України боротьба за ринки збуту призвела до неможливості селянину прогодувати себе й свою родину в селі і, в той же час, до масового безробіття в містах.

Злиденне становище народу не могло не відбитися на роботі культурно-просвітницьких організацій. Кількість безпосередніх членів "Просвіти" впала з 12,5 тисяч у 1928 році до 7 тисяч у 1933.

Відсутність членських внесків і падіння платоспроможності населення відбилося, в першу чергу, на видавничій діяльності Товариства. Якщо в 1928 році вийшло 22 назви книжок, то в 1933 —тільки 5.

До кінця 1933 року становище покращалось. У наступні два роки виходить 39 назв книжок, що разом з журналом "Життя і знання" складало 179,7 друкованих аркушів. Тираж періодичного органу Товариства збільшується до 2 тисяч

примірників.

Значно збільшується тираж книг "Просвіти": 1933—74,56 тисяч; 1934—175,0 тисяч; 1935—164,1 тисячі примірників.

У 1936-37 роках "Просвіта" знову стає міцною матеріально й фінансове Підсумовуючи діяльність Товариства в 1938 році. Головний Виділ відзначав: "За останній час в просвітницькому житті розпочато нову фазу розвитку, котра забезпечує сталість й гнучкість нашої організації". Закріплення позицій дозволяє Товариству повернутися до втілення своєї заповітної мрії — відкрити у Львові Інститут освіти, котрий би виховував необхідні кадри для просвітницької праці, "де наша інтелігентна молодь готувала б себе до повсякденної праці для народу".

Для втілення такого задуму не вистачило часу. На останнє загальне зібрання "Просвіта" зібралася 8 червня 1939 року.

На той час Товариство нараховувало в своїх лавах 360 тисяч членів, що складало 15 відсотків усього дорослого українського населення. Бібліотеки Товариства нараховували 700 тисяч книжок, котрими користувалися 3500 тисяч чоловік. Прибутки "Просвіти" на 56 тисяч злотих перевищували видатки (238 тисяч проти 182). П'ятнадцять тисяч злотих прибутку щорічно приносив дім "Просвіти" у Львові.

Однак необхідно відзначити звуження географії сфери впливу Товариства. Якщо в 1928 році на північно-західних землях (Волинь, Холмщина, Полісся й Підляшшя) діяло 600 читалень "Просвіти", то через 10 років не лишилося жодної. Всього від 1936 до 1939 року польська влада заборонила діяльність однієї філії й 135 читалень.

У вересні 1939 року внаслідок так званої змови Молотова-Рібентроппа Західна Україна була поділена між Радянським Союзом і гітлерівською Німеччиною. В результаті державні кордони відірвали від України Берестейщину, Підляшшя, Холмщину, Надсяння, Лемківщину, Придністров'я.

Більшовицький режим не зміг пробачити "Просвіті" ЇЇ виняткової ролі у розбудові світогляду людей, які ставали свідомими українцями, здобували навички цивілізованого господарювання, позбувались неуцтва і безкультур'я, прилучались до здобутків світової культури та чистих джерел національних традицій. Тому не дивно, що поряд з деякими спектакулярними заходами у розбудові українських радянських установ освіти, культури й науки більшовицький режим ліквідував восени 1939 року Товариство "Просвіта". В 1939 році були закриті й, в більшості випадків, знищені практично всі діючі тоді українські культурні, наукові й господарські організації, котрі розглядалися як вогнища "сепаратизму". Частину вчених було репресовано.

Можливо, чи не найбільшою втратою для української культури стало знищення величезної кількості українських книжок, рукописів, архівних матеріалів, незалежно від їхньої ідейної спрямованості та змісту; і навіть — медичних та господарських порадників.

Тисячі діячів, активістів, членів "Просвіти" було ув'язнено в тюрмах і таборах ГУЛАГу, заслано в сибірську тайгу та степи Казахстану, загинуло під час масових розстрілів у 1941 році. Репресії щодо вцілілих просвітян продовжувались і після 1944 року. ЗО червня 1941 року саме в будинку "Просвіти" у Львові (пл. Ринок 10) було проголошено відродження Державності України, але нова окупаційна влада швидко ліквідувала всі спроби розвитку українського політичного й культурного життя. Деякі просвітницькі організації діяли в 1940—1943 роках на Холмщині та інших регіонах.

РОЗДІЛ 4.ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДАНЬ ЛЬВІВСЬКОГО ТОВАРИСТВА "ПРОСВІТА"

Основна маса видань Товариства "Просвіта" зберігається у Львові в бібліотеці АН України ім. В. Стефаника та бібліотеці Інституту суспільних наук АН України. В зв'язку з тим, що в регіоні часто змінювалася політична ситуація, велика кількість книжок знаходиться за кордоном, зокрема, в Слов'янській бібліотеці в Празі, бібліотеці Національного музею ЧСФР, в книгосховищах Варшави, Кракова, Відня.

За типом видань перші книжки "Просвіти" належать до популярної літератури. Це збірники, укладені О. Партицьким, а потім В. Шашкевичем під назвою "Зоря". Написані живою, доступною мовою, вони користувалися великою популярністю в Галичині. Показником високої якості першої книжки Товариства є той факт, що вихід її вітав голова організації московського спрямування І. Наумович. В своєму листі до "Просвіти" він писав: "З сердечною радістю вітаю ваш перший плід... Якби ми на протязі 20 років свободи докладали б усіх зусиль для випуску таких популярних видань як "Зоря", ми сьогодні стояли б набагато вище.

Періодично "Просвіта" вносить зміни до свого статуту. Випуск статутів Товариства і читалень можна віднести до окремої групи видань. Характерно, що їх тираж не поступався популярним книжечкам та календарям (1,5—2 тис. прим.), це дає можливість зробити висновок про те, що вони були призначені не тільки для службового користування.

Велику групу видань перших років складали підручники початкових та середніх українських шкіл Галичини. Від 1869 до 1876 року "Просвіта" випустила 22 підручники загальним тиражем 15,1 тис. примірників. За ступенем інформативності вони не становлять інтересу на сьогоднішній день, хоч їх значення на момент виходу було величезним. Серед авторів та укладачів підручників відомі західноукраїнські просвітителі О. Огоновський, А. Вахнянин, О. Барвінський, П. Свєнціцький, Ю. Романчук та ін. Це були перші українські підручники для середніх шкіл.

В 1877 році Товариство випускає "Буквар" і читанки з другого до четвертого класу для народних українських шкіл.

На форзаці майже всіх популярних видань вміщено заклики про вступ до лав Товариства (наприклад: "Вступайте в наші ряди!", "Хто не член "Просвіти" — той не українець!"). Відомості про ціну та розпродаж видань дають нам уяву про купівельну спроможність українського населення на час виходу книг у світ.

Тираж видань в більшості випадків не вказаний. Відомості про нього містяться в бібліографічних джерелах.

В 80—90 роках XIXст. змінюється тематика видань в бік збільшення випуску художньої літератури. Коло авторів не обмежене західноукраїнськими письменниками. З допомогою налагодженого ділового та особистого листування Товариство одержує рукописи з Великої України. Часто придніпровські майстри слова знаходили в Галичині єдину можливість опублікувати свої твори. Деякі вперше опублікувалися саме в "Просвіті".

В книжках, що виходили до 1899 року, вживався етимологічний правопис, що не применшує їхньої історико-куль-турної цінності на сучасному етапі.

Особливої уваги заслуговують серійні видання. В сучасному розумінні серія — це сукупність видань, об'єднаних спільністю задуму, тематики, цільовим чи читацьким призначенням, що виходять під загальною назвою, як правило, в однотипо-вому оформленні. Виходячи з цього означення, можна говорити про вісім серій Товариства.

Першу серію під назвою "Руська письменність" "Просвіта" почала видавати в травні 1904 року. За визначенням редактора серії Ю. Романчука, Товариство за власним бажанням вирішило видавати бібліотеку українських класиків з метою: "1. видати твори всіх наших славетних письменників (крім сущих), починаючи від Котляревського і кінчаючи Кониським як найголовніше, бо вони мають не тільки часову, але й більш тривалу літературну цінність; 2. щоб у кожній книжці були портрет автора та його коротка біографія, а також стилістичні та мовні пояснення для кращого розуміння; 3. щоб крім популяризаторської цілі, мати на увазі також ціль наукову, тобто друкувати текст критично вивірений, з ретельною коректурою, згідно з плановим розкладом, з подачею в примітках невідомих, але важливих подробиць і т. ін."

Сьогодні можна з певністю сказати, що "Просвіта" зробила все можливе для виконання поставленого перед собою завдання. Від 1904 до 1928 року вийшло 25 томів творів класиків української літератури загальним тиражем 172 тисячі примірників.

Ініціатором видання, автором численних передмов, редактором та укладачем був Ю. Романчук. Його стараннями випуск книжок серії "Руська письменність" продовжився і після першої світової війни, незважаючи на скрутний матеріальний стан "Просвіти". В роки економічної кризи 1928—1930-х років припинився випуск всіх серій. Поновити видання творів українських класиків Товариство не змогло навіть після стабілізації матеріального становища. В той же час в архіві "Просвіти" зберігаються матеріали, що свідчать про наміри в 1934 році поновити випуск серії, яка була гордістю ЇЇ видавців.

Більша частина книжок серії витримувала два, а то й три перевидання. Це твори Т. Шевченка, І. Котляревського, П. Гу-лака-Артемовського, М. Костомарова, Ю. Федьковича, Г. Квіт-ки-Основ'яненка та ін.

Від 1908 до 1'910 років у серії "Руська письменність" виходить шеститомник творів П. Куліша. Тираж кожного тому 5 тис. примірників, а загальний обсяг —3428 сторінок.

Великою популярністю користуються твори С. Руданського. Перед війною, від 1912 до 1914 року, "Просвіта" видає три томи його творів. Але здійснити перевидання і навіть розповсюдити весь тираж не вдалося. Твори С. Руданського, видані в серії "Українське письменство" (так потім стала називатись серія), ми знаходимо в списку заборонених в Польщі українських книжок, що зберігається в архіві "Просвіти" (ЦДІА України у Львові, Ф. 348, Огі. 1, Д. 6668).

Тексти серії надруковані з уживанням фонетичного правопису; він до 1904 року надійно закріпився в українському книгодрукуванні Галичини. Книжки виходять зменшеним форматом, що надає їм особливої оригінальності.

"Руська письменність" — найдорожча серія з усіх видань Товариства. В першу чергу варто відзначити якісне поліграфічне виконання книжок, що дало їм можливість добре зберегтися і навіть в наш час слугувати за взірець книговидавничого мистецтва. На коленкоровій обкладинці золотом відтиснуто орнамент, назву серії, прізвища та портрети авторів. Тиснутий золотом корінець і кольоровий обріз вдало завершують зовнішнє оформлення книжки. Кольоровий форзац також несе поліграфічне навантаження, хоч і не пов'язаний з тематикою видання. Кожна книжка оздоблена портретом автора.

Заслуговує на увагу також довідковий матеріал; він супроводжує всі книжки серії, або завершує твори кожного письменника, якщо книжка включає одразу кількох авторів. Обсяг додатків сягає ЗО сторінок. У післявоєнних виданнях довідковий апарат доповнюється "Словарем рідкісних українських іособливо чужомовних слів". Всі перераховані позитивні якості дають нам право говорити про високий видавничий рівень книг серії "Руська письменність".

В книжках представлено кращі взірці української літератури незалежно від їхньої тематики та жанру. Тексти творів ретельно вивірені, а мова максимально наближена до оригіналу. Ця якість видань "Просвіти" набуває особливого значення сьогодні, коли спотворена численними "реформами" мова тих же майстрів не дає уяви про індивідуальні мовні особливості автора.

Серія "Руська письменність" виходила до 1928 року, збільшивши свій тираж (від 1904 року) із 3 до 5 тисяч примірників. Роздрібна ціна серійних видань була досить високою в порівнянні з щомісячними книжечками "Просвіти". Проте відзначимо, що їхня номінальна вартість лише покривала витрати на підготовку та випуск книжок, не залишаючи Товариству будь-якого зиску. Та однак, книжки серії "Руська Письменність" не були доступними для кожної селянської родини. Назріла необхідність в дешевшій і меншій за обсягом серії. Таким потребам цілком відповідали "Просвітні листки", що почали виходити в 1907 році.

Нова серія містила різноманітні за тематикою і жанром передруки з періодичного журналу Товариства "Письмо з "Просвіти". Журнал виходив щомісячно і, за визначенням видавців, давав "способи і шляхи, якими народ може йти до кращої долі, вміщує розповіді з минулого нашого й інших народів, а також інформацію про досягнення людського духа".

Перші три роки "Просвітні листки" виходять щомісячно, але вже від 1910 р. така періодичність порушується. В 1911 році виходить лише одна книжка, але серія не припиняється. Після українсько-польської війни "Просвітні листки" знову розлітаються по всій Галичині, хоч тепер їх доводиться видавати в значно важчих матеріальних умовах, що впливає на ціну видання.

Від 1907 до 1913 року видавці зуміли збільшити тираж з 1,5 до 3 тисяч примірників, майже не змінюючи ціни в залежності від обсягу. В повоєнний же час "Просвіта" докладає всіх зусиль для збереження тиражу на рівні 3 тисяч примірників, піднявши ціну на книжки відповідно до риски інфляції тепер уже в польській державі. В цілому книжечки з серії "Просвітні листки" виконували функцію візитних карток кожного члена "Просвіти"; на обкладинці та форзаці вони часто вміщували рекламу Товариства із закликами вступати в ЇЇ ряди.

В перші роки видання цієї серії на 16 сторінках вміщується чимало різноманітної інформації, так що книжечка нагадує зброшуровану газету. Періодично з'являється розділ "Вісті з "Просвіти", де Головний Виділ подає інформацію про діяльність філій та читалень "Товариства". Всього в серії вийшло 60 випусків загальним тиражем 190450 примірників.

Накресливши в статуті не тільки культурне, але й економічне освічення українського населення Галичини, Товариство в 1908 році починає видавати нову серію "Господарська бібліотека". До неї входять популярно написані виклади основ науки господарювання, необхідних кожному селянинові. Оскільки основну частину читачів складали саме селяни, більшість книжок присвячено практичним та економічним аспектам сільського господарства.

Тираж серійних видань не перевищував 4 тисячі примірників, а за поліграфічним виконанням поділявся на дві частини. За більш низькими цінами виходили книжки в м'якій обкладинці. Друга частина тиражу оправлена коленкором з розкішними витисками.

Напевно, не всі книжки серії зберегли до цього часу свою наукову вартість, але безперечна їхня громадсько-корисна вага в час виходу. Книжки серії "Господарська бібліотека" вміщували переважно дослідження прикладного характеру. Так, у 1911 році "Просвіта" видає книжку С. Кузика "Рільничі досьвіди і проби, роблені заходом Товариства "Просвіта" у Львові на селянських господарствах в літах 1908— 1910". Детальним аналізом можливостей поліпшення господарювання охоплено 40 повітів, 83 місцевості, вміщено звіти 121 дослідника. Вихід такої книжки говорить про те, що Товариство працювало не тільки словом, але й ділом над ліквідацією економічної та фахової безграмотності українських селян Галичини, поліпшенням методів їхнього господарювання. Книжка ілюстрована, довідковий матеріал включає алфавітний покажчик районів та місцевостей проведення досліджень, а також перелік людей, які вмістили свої звіти.

Книжки господарського змісту завжди були предметом підвищеної уваги Товариства. До випуску спеціальної серії ввійшло 36 членських книжок, присвячених господарським темам, а в "Господарській бібліотеці" з'явилось 8 книжок, загальним тиражем 23 тисячі примірників. Редактором був М. Коцюба, потім С. Кузик.

На час першої світової війни (1914—1918 рр.) видавнича діяльність "Просвіти" переноситься до Відня. Кілька виданих тут книжок і календар Товариства на 1915 рік відзначаються вищим рівнем поліграфічного виконання.

У воєнний час частково змінюється тип видань. Виходячи з громадської потреби в наочній агітації, "Просвіта" збільшує випуск аркушевої продукції. Здебільшого це портрети українських національних героїв і заслужених просвітителів (наприклад, Є. Олесницького, Т. Шевченка, І. Франка, І. Мазепи, А. Шептицького). Розмір портретів—37X26 см. .

По війні видавнича комісія Товариства змінює план випуску літератури, виходячи з ситуації в регіоні. Постановою від 13 листопада 1919 року вирішено розділити видання книжок на 4 групи: 1. "Народна бібліотека"; 2. "Загальна бібліотека"; 3. "Українське письменство"; 4. "Письмо з "Просвіти" — періодичний орган Товариства.

Перше повоєнне засідання не обрало окремого редактора майбутніх видань "Просвіти", а редакційний нагляд за випуском книжок доручило В. Дорошенку. З часом, очевидно, в зв'язку із збільшенням обсягу видавничої продукції, було створено редакційну колегію.

Відповідно до накресленого плану, в 1920 році "Просвіта" починає видавати одночасно дві серії книг — "Загальна бібліотека" та "Народна бібліотека".

В "Загальній бібліотеці" видавці намагаються дати уяву про теорію та історію літератури, про методи та значення народної освіти і т. ін. Хоч у серії вийшло лише 8 книжок (1920— 1925 рр.), саме вони мають найвищу інформативну вартість та громадську спрямованість як на момент випуску, так і насьогодні.

Особливий інтерес викликає книжка видатного українського композитора Філарета Колесси "Українські народні думи. Перше повне видання з розвідками, поясненнями, нотами та знімками кобзарів" (1920 р., 160 с.).

Це не звичайний пісенник, який включає перелік відомих і популярних українських "Дум". У розгорнутому вступі автор подає ретельний аналіз аналогічних книжок, що раніше видавалися в Петербурзі, Відні і т. ін. Текст вміщеної книги доповнений численними посторінковими коментарями. Книжку ілюстровано фотографіями кобзарів з їхніми хлопчи-ками-поводирями. Довідковий апарат в кінці книжки включає перелік ілюстрацій та список праць автора, доктора філософії та мистецтвознавства Ф. Колесси. Безперечно, що така книжка вельми цінна не тільки для істориків-книгознавців, але й музикантів, композиторів, мистецтвознавців. Перший, четвертий та п'ятий випуски серії присвячені двотомній праці М. Возня-ка "Історія української літератури". Перший том обіймає період до кінця XVст., другий том, що вийшов у двох книгах,— від XVIдо XVIIIст. Обсяг видання — 1412 сторінок, тираж 18 тис. примірників. До тексту додано 153 ілюстрації. Робота М. Возняка й досі залишається однією з найбільш фундаментальних праць з історії української літератури. Серію "Загальна бібліотека" без застережень можна назвати науковою. За своїм поліграфічним виконанням вона, однак, не становить особливого інтересу. В серії — книги збільшеного розміру, в м'якій обкладинці, обсягом від 32 до 565 сторінок. На жаль, рівень освіти українського населення Галичини на той час не був достатньо високий, щоб належно оцінити й визнати необхідність такого гатунку видань, а Товариство не було досить заможньою організацією, щоб випускати збиткові видання. Тираж "Бібліотеки" падає від 6 до 0,5 тис. примірників, і в 1925 році видавці приймають рішення припинити випуск такої цікавої, але непосильної для них серії. Очевидно, у випуску наукових видань "Просвіті" важко було змагатися з Науковим Товариством ім. Т. Шевченка, що на той час стало скравжньою Академією Наук українського населення Галичини.

Затверджуючи план випуску літератури на 1934 рік, "Просвіта" збирається повернутися до видання наукових праць і заснувати з цією метою "Наукову бібліотеку", яка містила б ряд підручників з українознавства. Тут же робить застереження, що задум можна було здійснити при наявності коштів і "відповідно до того, чи схвалить такий план громадськість". На жаль, важке матеріальне становище Товариства не дозволило реалізувати цей задум.

Інакше склалася доля "Народної бібліотеки" "Просвіти". Серія призначалася для широких народних мас. Зміст книжок не обмежено жанром чи тематикою. В основному — це оповідання українських письменників, переклади зарубіжної класики. Нерідко тут зустрічаються видані окремою книжкою реферати на актуальні теми.

Від 1920 року в серію "Народна бібліотека" "Просвіти" входять також щорічні календарі Товариства, тираж котрих досягає 12 тисяч примірників. "Календарі" "Просвіти" заслуговують на особливу увагу. Вони виходили упродовж всієї видавничої діяльності Товариства і користувалися незмінним попитом. Календарі розкривали перед читачем широку панораму народного життя кінця XIX— початку XXст. Велику зацікавленість викликають вони і сьогодні.

В тому, що календарі в Галичині одержали статус настільної книги кожної української родини, велика заслуга насамперед редакторів просвітянських видань: О. Партицького, Ю. Романчука, В. Левицького, І. Франка, Г. Хоткевича, С. Шаха та ін.

Всього в серії "Народна бібліотека" вийшло 38 книжок загальним тиражем 203 тисячі примірників.

Постійне погіршення матеріального становища Товариства в зв'язку з наближенням економічної кризи призводить до того, що в 1927 році виходить остання книжка популярної серії.

З тієї ж причини видавцям не вдається здійснити ще один задум: в рамках "Народної бібліотеки" випустити театральну серію, котра знайомила б читачів з кращими взірцями української драматургії і разом з тим подавала матеріал для численних драматичних гуртків, які функціонували при кожній філії Товариства. В 1922 році виходять лише дві книжки цієї серії, й на цьому вона припиняє своє існування.

У 1921 році "Просвіта" виступає з ініціативою створення видавничого фонду, куди б поступали добродійні пожертви від українського населення. Перші кошти зібрано при вшануванні пам'яті великого українського поета Т. Г. Шевченка. За умови, що до фонду під назвою "Учітеся, брати мої..." будуть регулярно надходити доброчинні внески, планувалося за його рахунок видавати одну книжку щоквартально. В 1921 році дійсно підготовлено 4 книжки, але вже наступного року Товариство вкладає свої кошти з тим, щоб підтримати благодійне починання.

Всього під гаслом "Учітеся, брати мої..." вийшло 9 книжок науково-популярного змісту загальним тиражем 45 тисяч примірників.

Економічна криза 1929 —1930 років важким тягарем лягає насамперед на селянство. Українське населення Галичини, що знаходилося ще й під національним гнітом, особливо гостро відчуло її наслідки. Все це призводить до того, що члени "Просвіти" не можуть вчасно сплатити членські внески, не кажучи вже про поповнення лав Товариства. В 1928 році припиняють виходити всі серії "Просвіти". Доброчинні пожертви не надходять взагалі, внаслідок чого від 1929 року в рамках видавничого фонду "Учітеся, брати мої..." не виходить жодної книжки.

Нестача матеріальних засобів змусила видавців відмовитися від випуску ще однієї серії — "Історична бібліотека" (1923—1925 рр.). Необхідно зазначити, що видання цієї серії започатковане після широкого вивчення читацького попиту, проведеного шляхом анкетування. В результаті було виявлено, що найбільшою популярністю серед українського населення користуються книжки на історичну тематику, написані живою, народною мовою. Враховуючи побажання своїх читачів, "Просвіта" починає видавати серію книжок, які розповідають про основні історичні події, пов'язані з долею українського народу. Тут ми зустрічаємо також історію стародавніх галицьких міст (Крип'якевич І. Княжий город Галич: Переказ про минуле), життєпис історичних осіб (Крип'якевич І. Іван Федорович — перший український друкар).

"Історична бібліотека" була досить дешева. Ціна кожної книжки не перевищує вартості щомісячних видань Товариства.

Згідно з видавничим планом книжки історичної серії мали виходити щоквартально, проте в дійсності за 3 роки існування серії вийшло всього 10 книжок (загальний тираж 48 тис.прим.).

Після 1928 року "Просвіта" робить спробу відродити традицію видавничих серій. Внаслідок цього починає виходити нова серія "Бібліотека "Життя і Знання", за задумом та поліграфічним виконанням аналогічна "Просвітнім листкам", що виходили раніше. Дешеві, невеличкі за обсягом книжечки містять відбитки з другого періодичного журналу товариства "Життя і Знання". Не пощастило тільки зберегти на попередньому рівні тираж серії. Всього вийшло 53 книжечки (158 тисяч примірників).

До середини 30-х років "Просвіті" вдається частково стабілізувати своє матеріальне становище за рахунок збору членських внесків та поповнення Товариства новими членами. Це дало можливість в 1934 році за рахунок благочинного фонду "Учітеся брати мої..." розпочати випуск серії книг "Науково-популярна бібліотека".

Згідно з затвердженим планом в новій серії щорічно повинно було виходити чотири книжки: дві з історії, дві з природознавства. Насправді ж переважають книжки історичної тематики. Можна сказати, що в "Науково-популярній бібліотеці" відродилися не втілені доти в життя задуми видавців "Народної" та "Історичної" бібліотек.

Основний тираж "Науково-популярної бібліотеки" — 5 тисяч примірників. Серія добре ілюстрована. Книжки з історії та географії мають необхідні карти, статистичні дані подано у вигляді таблиць та діаграм.

В 1926 році після укладання І. Калиновичем бібліографії видань "Просвіти" голова Товариства М. Галущинський вирішив поновити загальну нумерацію видань, починаючи від 1869 року. Таким чином, "Загальна", "Народна" та "Історична" бібліотеки почали виходити під черговим номером випуску книги, і тільки "Руська Письменність" мала свій індивідуальний видавничий номер.

Протягом всієї діяльності Товариства вийшло 3 ювілейних видання. Це книги: 1. Белей І. Двадцять й пять леть исторіи Товариства "Просвіта" (1894, 69 с.); 2. Лозинський М. Сорок літ діяльности "Просьвіти" (1908, 72 с.); 3. Перський С. Популярна історія Товариства "Просвіта" у Львові (1932,268 с.).

Перша книжка видана етимологічним правописом, що на сьогодні ускладнює сприйняття тексту. В той же час, книжка глибоко емоційна, в ній звичайною, розмовною мовою розповідається про зародження та становлення "Просвіти", пода ються цікаві факти, які неможливо виявити в офіційних документах.

Багато в чому схожа на перше ювілейне видання друга книжка М. Лозинського. Автор та видавці намагаються більше показати життя Товариства зсередини, ніж провести аналіз його діяльності. Наявність 15 ілюстрацій в тексті помітно вирізняє її з загального максимуму популярних видань.

Статистичні дані й перелік подій подані в річних звітах "Просвіти", а ювілейні видання, не претендуючи на науковість, передають особливу атмосферу епохи, що, без сумніву, підносить ступінь їхнього сучасного громадсько-політичного значення.

Від перших двох помітно відрізняється третя книжка, присвячена 60-річчю Товариства. Автор С. Перський (псевдонім Степана Шаха) подає матеріал з узагальненням. Аналізуються напрями діяльності Товариства, подано значний цифровий матеріал. Книжка позначена високим рівнем наукової інформативності. Каталоги видань "Просвіти" — неоціненне джерело бібліографічної інформації для історичних та книгознавчих досліджень.

Після 1920 року вийшло 25 бібліографічних покажчиків, їх можна розділити на такі групи: 1. Каталоги видань "Просвіти" (7); 2. Каталоги книгарні Товариства (3); Тематичні каталоги (3); 3. Каталог книжок, що були на складі Товариства; 4. Списки книжок, заборонених польською цензурою (5); 5. Списки конфіскованих українських книжок (4)|6. Каталог знижених в ціні книг (1).В останні роки діяльності Товариства відбувалися зміни в художньому оформленні видань. Популярні книжечки до 1939 року мали на обкладинці ілюстрації, пов'язані зі змістом. Наприкінці 1937 року видавці повертаються до модернізованої віньєтки роботи П. Ковжуна. Від 1938 року популярним виданням Товариства повернуто віньєтку К. Устияновича, частково перероблену й доповнену С. Гординським. Всі ці зміни говорять про те, що "Просвіта" приділяла велику увагу зовнішньому вигляду своїх книжок.До їхнього оформлення запрошували таких відомих українських художників як К. Устиянович, П. Ковжун, І. Труш та ін., що було суттєвим фактором підвищення історико-культурної цінності видань.

У більшовицькій історіографії майже повністю відсутні дослідження, присвячені історії культурного життя Галичини. Діяльність "Просвіти" розглядалася крізь призму політичних оцінок "Короткого курсу історії ВКП(б)". А існуючі публікації написані на матеріалах вузького кола періодики досліджуваного періоду і повторюють висновки, зроблені в енциклопедичних виданнях про те, що філії "Просвіти" були "в більшості своїй джерелами українського буржуазного націоналізму".

Відкриття цілої низки архівних фондів дало можливість широко і всебічно вивчати найбільш масове українське Товариство в Галичині. Ретельне вивчення архіву Товариства, а також опрацювання матеріалів зарубіжної історіографії дозволило зробити об'єктивні висновки про його діяльність. Про авторитет і масштаби діяльності "Просвіти" свідчить той факт, що до 1939 року мережею ЇЇ філій та читалень було охоплено 85% західноукраїнських земель. "Просвіта" стає наймасовішою культурною організацією, яка спрямовує свої погляди на потреби народного загалу.

Залишаючи за собою культурно-просвітницьку функцію, "Просвіта" дала початок численним економічним, фінансовим, спортивним та іншим інституціям.

Необхідно особливо відзначити діяльність Товариства у важкі роки Першої світової війни та визвольних змагань. Велика заслуга Товариства в розвою економіки краю. Головною умовою культурного піднесення народу "Просвіта" вважала саме високий матеріальний рівень життя.

Новим етапом у розробці економічних програм в Галичині став організований "Просвітою" Перший український просвітньо-економічний конгрес 1909 року. Ініціаторам конгресу вдалось об'єднати зусилля просвітителів всієї України, з'ясувати й обговорити проблеми роз'єднаного народу, скоординувати свої дії.

Культурно-просвітницькі функції Товариства не обмежувалися виданням та розповсюдженням книжок.

Пропаганда української культури за межами Галичини для "Просвіти" була тісно пов'язана з необхідністю морально підтримати велику частину нашого народу, змушеного покинути рідну землю у зв'язку з важким матеріальним становищем. Про значення "Просвіти" для українців красномовно говорить той факт, що аналогічні організації відкривалися й ставали єдиним джерелом духовності для української еміграції в Канаді та Америці, де проживали тисячі українців, так само як і в Уругваї, Парагваї, Манчжурії та інших місцях, де українська громада нараховувала кілька сотень, а то часом і десятків чоловік. Завдяки галицькій "Просвіті" українське друковане слово забезпечувало культурні потреби українців в усіх куточках Земної кулі, що допомогло не тільки зберегти, але й збагатити українську культуру.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

.1. Андрусяк М. Нариси з історії галицького москвофільства.— Львів, 1935.

2. Багалій Д. Нарис української історіографії—К.: ВУАН, 1923.— Т. 1.— 108 с.

3. Барвінський В. Коротка історія Галичини продовж тисячоліття 907—1941.— Львів: Українське видавництво, 1941.—43 с.

4. Барвінський О. Історичний огляд засновин Народного дому у Львові.— Львів, 1908.—66 с.

5. Буковський Л. Книгарні — бібліотеки — академія. Спомини 1919— 1922.— Мюнхен, 1971.—152 с.

6. В польськім ярмі. Промова посла доктора О. Колесси, виголошена в бюджетовій дебатії дня 18 червня 1909 р.— Львів, 1909.—11 с.

7. Ваврик В. Телергоф. В 20 роковини народної трагедії галицько-руського народа.— Львів, 1934.—64 с.

8. Вахнянин Н. Спомини з життя.— Львів, 1908.— С. 105—106.

9. Велика історія України.— Вінніпег, 1948.— 976 с.

10. Вернадський В. Українській вопрос і русскоє общество // Родіна.—№ 1.— 1990.—91—95 с.

11. Возняк М. їв. Белей і Ол. Кониський. До зв'язків Галичини з Наддніпрянщиною в 80-х роках XIXст.— Львів, 1928.—45 с.

12. Возняк М. Із зносин М. П. Драгоманова з Галичиною.— Львів, 1926.— С. 137—155.

13. Возняк М. Як пробудилося українське народне життя в Галичині за Австрії.—Львів, 1924.—180 с.

14. Галицько-руське письменство 1848—1865 р. р. на тлі тогочасних сускіль-но-політичних змагань галицько-руської інтелігенції.— Львів: НТШ, 1903.—146 с.

15. Галущинський М. Михайло Драгоманів — ідеолог Нової України.— Львів, 1921.—18 с.

16. Гнатюк В. Національне відродження австро-угорських українців 1772— 1880.— Відень, 1917.

17. Грушевський М. Звідки пішло українство і до чого воно йде.— К., 1917.— 2-е вид.—16 с.

18. Грушевський М. Из польско-украинских отношений Галиции.— Петербург, 1907.—84 с.

19. Грушевський М. Национальньїй вопрос й автономия.— Петербург, 1907.—15 с.

20. Грушевський М. Освобождение России й украинский вопрос. Статьи й заметки.— Петербург, 1907.—201 с.

21. Дашкевич Я. Матеріали І. О. Левицького як джерело для бібліографічного словника // Історичні джерела та їх використання.— К.: Наукова думка, 1966.— Вип. 2.— С. 35—54.

22. Звіт з діяльності товариства "Просвіта" у Львові. — 1902 — 1938 р.

23. Звідомлення товариства "Просвіта" у Києві, заснованого в пам'ять Т. Г. Шевченка за 1906 р.— К., 1907.— 74 с.; 1908.— 71 с.

24. Звіт з діяльності філії "Просвіти" в Стрию, за час від 11 червня 1903 р. до мая 1904 р,— Львів, 1904.

25. Справозданє з діяльності товариства "Просвіта" за рік 1876 — 1900 р.

26. Справозданє Катеринославського літературно-артистичного товариства "Просвіта". — Катеринослав, 1907. — 16 с.

27. Справозданє українського товариства "Просвіта" у Миколаєві. — Миколаїв, 1909.— 18 с.

28. Статут товариства "Просвіта".— Львів, 1891.— 18 с.

ДОДАТКИ

СТАТУТ ТОВАРИСТВА "ПРОСВІТА" (Затверджений в 1913 р.)

А) ЦІЛЬ ТОВАРИСТВА І ОБЄМ Д1ЛАНЯ.

§ 1. Цілию Товариства є: просьвіта і піднесене культури та добробуту українського народу у всіх його верствах і напрямах житя.

§ 2. До осягнення сеї ціли прислугують Товариству отсі способи:

а) видаване усякого рода книжок, творів, письм, журналів і часо-писий в мові українській або після потреби иншій, особливож творів і письм популярних для сільського і міського люду,— та їх розширюване;

б) устне поучуванє народу в усяких справах просьвітних, культурних, господарських, торговельних і промислових, а то че-ред делегатів, люстраторів і мандрівних учителів;

в) закладанє в Галичині (§ 4) філій і читалень Товариства "Просвіта", як також поміч і оцінка над тими товариствами;

г) уладжуванє публичних лекций і викладів, літературно-музичних продукций, концертів, аматорських вистав театральних,— взагалі плекане музики та співу і ведене людового театру та кінотеатру;

д) уладжуванє народних сьвят та з'їздів і прогульок в ціли пізнання краю і народу на гідних звижуваня місць;

е) закладанє і удержуване бібліотек, народних музеїв, публічних читалень і випозичалень книжок, як також збиране і видаване всяких матеріалів, відносячих ся до пізнаня краю і народу;

ж) основуване і ведене книгарень, друкарень, переплетень і инших до осягнення цілий Товариства потрібних помічних підприємств;

з) уладжуванє і ведене шкіл: народних, середних і вис-ших, як також шкіл господарських, торговельних, ремісничих і промислових з мовою викладкою українською,— зглядно після потреби иншою,— та устроюванє курсів для неграмотних і курсів для доповняючої і підготовляючої науки, як також курсів торговельних, рільничих, промислових і домашнього господарства;

і) закладанє і ведене бурс, захоронок, захистів, діточих городів, вакацийних осель і инших добродійних заведень, в яких виховувала би ся убога а талановита молодіж відповідно до своїх здібнос-тий і потреб українського народа;

й) закладанє взірцевих господарств, досьвіднкх стаций, взірцевих садів, шкілок деревних і городів,— як також змаганє до зало-женя самостійних економічно-господарських інституций — як крамниці, шпіхлеря, каси позичкової, щадниці (§ 50) і инших спілок та підприємств рільничо-господарських, торговельних і промислових, з особливим узглядненєм домашнього промислу;

к) уділюванє помочи і поради при набуваню доброго насіня, машин, приладів та других рільничо-господарських і промислових витворів, як також вказуване жерел зарібку;

л) запомаганє материяльне письменників, артистів, учених, учителів народних і образуючої ся молодіжи стипендиями, преміями і иншими способами;

м) уладжуванє анкет, з'їздів і конгресів в справах прось-вітно-наукових і економічних;

н) оголошуване конкурсів і премій за найкращі твори письменства та умілости;

о) уладжуванє промислово-господарських і етнографічних вистав;

п) взагалі заохочуване всіх верств українського народа до просьвіти і науки; розбуджуване замилуваня до ощадности і праці, як також діланє всього, що може причинити ся до піднесеня просьвіти, культури і добробуту українського народу.

§ 3. В ціли придбаня або побільшеня своїх матеріяльних засобів приймає Товариство вкладки членів, добровільні дари, спадщини і записи, по одержаню на се дозволу властий. Взагалі може Товариство набувати на власність всякого рода предмети так движимі як не-движимі, з правного обігу невиключені і свобідно орудувати своїм майном і фондами під його заряд через когонебудь переданими.

Б) ОСІДОК ТОВАРИСТВА ІТЕРИТОРИЯЛЬНИЙ ОБСЯГ ДІЛАНЯ.

§ 4. Осідком Товариства є місто Львів, де пробуває також Головний Виділ,— а своєю діяльністю обіймає цілий край Галичину.

В) СКЛАД ТОВАРИСТВА, ПРАВА І ОБОВЯЗКИ ЧЛЕНІВ.

§ 5. Товариство складаєть ся з членів звичайних, почесних, добродіїв і спомагаючих.

§ 6. Членом звичайним є

а) кожда особа української народности, котру Головний Виділ Товариства як члена звичайного прийме;

б) громади, товариства і инші особи правні під тим самим услівєм.

§ 7. Членом почесним може бути кождий, хто яким ділом для українського народу або для Товариства високо заслужив ся і коли на запрошене Товариства (§ 19 в) цю почесть прийме.

§ 8. Членом добродієм може бути особа української народности, що зложить до Товариства одноразову вкладку 200 корон, згляд-но жертвує предмет тої вартости, та як члена-добродія Головний Виділ її прийме.

Під тим самим услівєм можуть стати членами добродіями громади, товариства і инші особи правні.

§ 9. Членом спомагаючим може бути кождий, хто:

а) зложить для Товариства одноразову вкладку найменше 20 (двацять) корон, або

б) зобовяжеть ся складати річно по одній (1) короні — і як такого члена Головний Виділ прийме.

§ 10. Звичайні члени Товариства мають право:

а) бувати на загальних зборах з голосом дорадним, забирати там голос, ставити внесеня і інтерпелювати Виділ, як і право пасивного вибору;

б) бувати на зборах філіяльних і окружних своїх філій і округів з голосом рішаючим та з правом на них вибирати і бути вибраним до виділу філії, як також на відпоручників на загальні збори Товариства;

в) вглядати по замкненю рахунків в часі 14. днів перед загальними зборами в книги Товариства;

г) перекладати Виділові письменне внесеня в справі видаваня діл і заряду майном, котрі Виділ має взяти під розвагу;

д) діставати безплатно по одному примірнику книжок популярних, видаваних Товариством по часі вступленя члена до Товариства, а призначених Головним Виділом для роздачі між членів;

е) діставати лєгітимациї членської приналежносте до Товариства;

ж) уживати членських відзнак і прапорів по одержаню на се дозволу власти. Українські громади і інститути беруть участь в зборах через своїх заступників, управнених до заступства законом згляд-но статутом.

§ 11. Почесні члени мають право:

а) бувати на загальних зборах Товариства і на зборах філії свого осідку з голосом рішаючим, забирати на них голос, ставляти внесення, як і право активного і пасивного вибору;

б) перекладати Виділови письменні внесення в справі видаваня діл і заряду майном, котрі Виділ має взяти під розвагу.

Члени добродії мають право:

а) бувати на загальних зборах Товариства і на зборах філії свого осідку з голосом рішаючим, забирати на них голос, ставляти внесеня, як і право активного та пасивного вибору;

б) предкладати Виділови письменно внесеня в справі видаваня діл і заряду майном, котрі Виділ має взяти під розвагу.

§ 12. Члени спомагаючі мають право подавати Головному Виділови зглядно філіяльному письменно внесеня в справі видавництв Товариства і заряду майном, котрі ті виділи мають взяти під розвагу.

§ 13. Звичайні члени мають обовязок:

а) платити до Товариства вкладки по чотири корони річно, однак Головний Виділ має право незаможним членам Товариства річну вкладку знизити. Зміна висоти вкладки може наступити тільки на загальних зборах, що зміною статута не вважаєть ся;

б) причиняти ся відповідною працею до осягнення спільної ціли Товариства;

в) підчиняти ся в справах Товариства тогож рішеням. Вільний від вкладок є:

а) хто шістьдесять (60) корон нараз зложить, або

б) кого Головний Виділ для заслуг коло Товариства від вкладок увільнить.

Г) ПРИНЯТЄ В ЧЛЕНИ Г УТРАТА ПРАВ ЧЛЕНА

§ 14. Членів звичайних, добродіїв і спомагаючих приймає Головний Виділ. Членів почесних іменує Загальний Збір на внесене Головного Виділу голосованєм без наради.

§ 15. Членом перестає бути:

а) хто зрече ся права належаня до Товариства;

б) хто за який знеславляючий злочин зістане правосильно засуджений;

в) хто з причини шкідливої для Товариства діяльности, або з причини нечесного чи неморального поведеня буде виключений з членів Товариства.

Про виключене члена з Товариства в случаях б) і в) рішає Головний Виділ. Виключеному членови прислугує право відклику до Загального Збору Товариства.

§ 16. Членом звичайним або спомагаючим перестає бути:

Хто, не будучи увільненим, через рік не платив вкладки, і мимо зазиву Головного Виділу під загрозою вичеркнення з членів Товариства, залеглости не вирівнав.

§ 17. Хто перестав бути членом, може знова вступити в члени тільки на підставі рішення Головного Виділу і по зложеню членської вкладки.

Д) ЗАРЯД ТОВАРИСТВА І ОБЄМ ЙОГО ДІЛАНЯ. 1. Загальний Збір.

§ 18. Найвисшою властию рішаючою Товариства є Загальний Збір членів.

Участь в Загальнім Зборі з рішаючим голосом прислугує:

а) відпоручникам звичайних членів, вибраним на зборах філіальних або окружних,— і відпоручникам читалень "Просвіти";

б) почесним членам і членам добродіям;

в) всім членам Головного Виділу Товариства, ак також кождо-часному голові зглядно заступникови голови або делєгатови Виділу кождої філії Товариства.

Відпоручники звичайних членів Товариства легітимують ся грамотами вибору, підписаними предсідателем збору філіального, зглядно окружного і Головним Виділом провіреними (§ 28. з.).

Вибір отсих відпоручників на Загальний Збір Товариства доко-нуєть ся тим способом, що на зборі філіальнім, зглядно в тій ціли скликанім окружнім вибирають присутні припадаюче на округ філі-яльний зглядно окружний число відпоручників. Вибирають на кож-дих 50 звичайних членів по одному відпоручникови. Неповне число первісне (понизше 50 звичайних членів Товариства) та всяка надвиж-ка поверх 50 звичайних членів Товариства управняють також до вибору по одному відпоручникови.

Сі збори скликують Виділи філіальні на зазив Головного Виділу Товариства, а в тих округах, де філії Товариства нема, мужі до-віря, установлені Головним Виділом Товариства (§ 28. в.). На сих зборах проводить голова філії, зглядно його заступник або установлений муж довіря.

Кожда читальня "Просвіти" на Загальний Збір Товариства вибирає без огляду на число своїх членів лишень одного відпо-ручника, а вибір сей доконуєть ся на звичайних або надзвичайних зборах читальні.

Вислані відпоручникк мають на Загальнім Зборі Товариства лише один голос.

§ 19. Загальний збір Товариства:

а) приймає до відома звіт Головного Виділу і на внесене Комі-сиї ревізийної уділяє уступаючому Виділови абсолюториї з веденя рахунків і діловодства;

б) вибирає зпоміж членів Товариства, управнених до пасивного вибору, голову Товариства на три роки і Головний Виділ (по мисли § ЗО. сього статута);

в) іменує членів почесних;

г) рішає внесеня Головного Виділу, збору філіяльного, читальні і поодиноких членів;

д) рішає про зміну статута;

е) рішає про висоту вкладки;

ж) рішає про розвязанє Товариства;

з) вибирає Комісію ревізийну.

§ 20. Рішеня Загального Збору западають абсолютною більшістю голосів і лиш до рішена зміни статута треба двох третин (2/3) а до розвязаня Товариства пять шестих (5/6) голосів присутніх членів.

§ 21. Голосованє на Загальнім Зборі відбуваєть ся устно і явно, лиш при виборі голови Товариства, виділу і членів почесних голо-суєть ся тайно, картками. Загальному Зборови прислугує однак право постановити, що і над сими справами відбудеть ся голосованє явне.

§ 22. Під наради і рішення на Загальнім Зборі беруть ся лиш ті внесеня Головного Виділу, філій, читалень або поодиноких членів, що поставлені на дневнім порядку.

Внесеня філій, читалень або поодиноких членів мусять бути зголошені що найменше 14 днів перед Загальним Збором на руки Головного Виділу в ціли поставленя їх на дневнім порядку Загального Збору. Поза тим можуть прийти на Загальнім Зборі під наради лишень ті внесеня, за яких наглячістю заявить ся Головний Виділ або дві третини (2/3) присутних членів.

§ 23. Для порішеня справ Товариства скликує Головний Виділ Звичайний Збір членів Товариства що року до Львова.

Крім сього Загального Збору може Головний Виділ в міру потреби скликувати зібраня членів будь то загальні, будь окружні до Львова або иншої місцевости в краю: — а для справ просьвітно організацийних і видавничих може скликувати також зібрання самих делегатів філій, або делегатів філій і читалень. На тих зібранях може Головний Виділ уладжувати прилюдні відчити, вокально-музикальні продукциї, вистави театральні, як також вистави промислово-господарські і етнографічні.

§ 24. В міру потреби Головний Виділ має право кождого часу скликувати надзвичайний Загальний Збір Товариства, а є обовязаний такий Загальний Збір скликати на мотивоване жадане сто (100) звичайних членів. Право участи в тім надзвичайнім Загальнім Зборі мають члени Товариства, котрим то право прислугує на Загальнім Зборі звичайнім.

§ 25. Час і місце Загального Збору мають бути оголошені на ЗО днів наперед з докладним поданєм дневного порядку в органі Товариства і в одній з українських часописий, означеній Головним Виділом.

§ 26. До правосильности рішень Загального Збору треба присут-ности сто (100) членів, зглядно делегатів, управнених до голосо-ваня; коли однак ходить о зміну статута, треба присутности двіста (200) членів, зглядно делегатів, а до розвязаня Товариства присутности двох третин (2/3) всіх членів, зглядно делегатів, управнених до голосованя.

§ 27. Загальному Зборови проводить голова Товариства або один з його заступників, а в случаю їх перешкоди вибрана Збором зпоміж присутних членів президія.

II. Головний виділ.

§ 28. Головний Виділ є найвисшою управляючою властию Товариства.

Всі права Товариства, які не є застережені Загальному Зборо-ви, прислугують Головному Виділови, а іменно:

а) приймати членів звичайних, членів добродіїв і членів спома-гаючих;

б) видавати твори літературні і часописи, входячі в обсяг діяль-ности Товариства;

в) засновувати філії і читальні Товариства в спосіб означений законом і сим статутом, як також установляти до виконуваня справ Товариства мужів довіря в тих округах, де філії Товариства нема;

г) орудувати майном Товариства і фондами, в заряд Товариства відданими, як також заведенями і інститутами Товариства, приймати всякі зобовязаня, як також установляти учителів, інструкторів, урядників і слуг Товариства;

д) вести верховний нагляд над діяльністю і розвоєм філій і читалень Товариства з правом скликуваня засідань виділу і загальних зборів філій, читалень і інституций до них приналежних, з правом кождо-го часу жадати від філій, читалень і інститутів Товариства звітів, як також висилати в тій ціли своїх делегатів і установляти, зглядно затверджувати установлених через філії окружних люстраторів;

е) уневажнювати зглядно застановлювати (систувати) рішеня філій і читалень, як узнаєть їх для інтересів Товариства шкідливими;

ж) розвязувати філії і читальні, які виступають проти цілий Товариства, зглядно не виконують постанов свого статута;

з) провірювати вибір відпоручників на Загальний Збір, скликувати і переводити Збір та видавати звіт з діяльности Товариства;

і) скликувати Збори філіяльні для вибору відпоручників на Загальний Збір в тих повітах і місцевостях, де тих зборів мимо зазиву Головного Виділу не скликано або вибору не переведено;

й) творити для полагоджуваня справ Товариства при Головнім Виділі секциї і комісиї, до яких можна покликувати членів зпоза Виділу, і ухвалювати для них регулямін;

к) запрошувати до участи в своїх нарадах і рішенях делегатів тих властий, що своїми фондами Товариство в його діяльности спома-гають;

л) взагалі вказувати напрям діяльности Товариства і виконувати всі права, прислугуючі Товариству по мисли §§ 2. і 3. сього статута, о скілько тіїж не застережені Загальним Зборам;

Від рішень Головного Виділу, виданих по мисли уступів е) ж) і з) сього §-у прислугує філіям і читальням право відклику до Загального Збору Товариства.

§ 29. Головний Виділ Товариства обовязаний предкладати Загальному Зборови звіти з діловодства і орудованя майном Товариства, як також зі стану і поступу просьвітної організациї, найменше що три роки.

§ ЗО. Головний Виділ Товариства складаєть ся — крім голови — з пятнадцятьох (15) членів і шістьох (6) заступників, вибираних після постанов §§ 19. б), 20. і 21. сього статута.

Уряд виділових треває три роки, а по трьох роках аж до вибору нового виділу.

З Головного Виділу уступає що року пять (5) членів, а на їх місце вибираєть ся нових. Жереб витягнений на засіданю Головного Виділу через голову, що не підлягає льосованю, рішає, котрі з первісних членів Головного Виділу мають уступити по першім і другім році. В третім і дальших роках уступають ті, що були вибрані перед трьома роками. Уступаючого члена Головного Виділу можна вибрати поновно. Всіх заступників членів Головного Виділу вибираєть ся кождого року.

§ 31. Головний Виділ вибирає зпоміж себе кождого року двох заступників голови, секретаря і його заступника, касиєра, контрольора, завідателя книжного магазину, бібліотекаря і потрібних референтів.

Головний Виділ ухваляє для себе регулямін. З виїмком директора канцелярії і редактора видань Товариства — урядник Товариства членом Головного Виділу бути не може.

§ 32. Засіданя Виділу скликує голова або один з його заступників, а в разі їх перешкоди — найстарший віком член виділу.

Рішеня Виділу є правосильні, коли вісім (8) членів є присут-них, а більшість заявить ся за внесенєм. На случай рівности голосів рішає голова, який впрочім не голосує.

НІ. Філії Товариства.

§ 33. Найменше двацять (20) звичайних членів може заложи-ти філію Товариства на підставі сього статута і за дозволом Головного Виділу, по мисли приписів закона.

Філія вибирає на постійний осідок місцевість, для її діяльности найвідповіднійшу. В одній місцевости може бути більше філій, а діяльність їх розмежовує Головний Виділ, по вислуханю внесень дотичних філій, зглядно їх основателів.

Філія сповняє в своїм окрузі задачі Товариства, сим статутом означені (§ 1) і є управнена до осягнення тої ціли послугувати ся всіми способами, обнятими § 2. сього статута, з виїмком § 2 уст. в), о скільки місцеві обставини і сили філії на се позволять.

Кождій філії прислугує право на свої ціли приймати датки, добровільні дари, спадщини і записи, по узисканю на се дозволу власти.

Надто може філія набувати на свою власність всякого рода предмети, особливо недвижимости і має право своїм майном і фондами, під її заряд через когонебудь переданими, свобідно завідувати. Тільки своїх недвижимостей не може філія позбувати без згоди Головного Виділу.

§ 34. Філіями Товариства управляють: філіяльний Збір членів і філіяльний Виділ.

Членами філії можуть бути лишень члени Товариства (звичайні, почесні, добродії і спомагаючі), мешкаючі в окрузі дотичної філії.

Хто не є або перестав бути членом Товариства, не може бути також членом філії. З другої сторони всі члени Товариства, мешкаючі в окрузі якоїсь філії, обовязані до тої філії належати і її рішеням повинувати ся.

§ 35. Збір філіяльний відбуваєть ся під проводом голови філії, його заступника, а в случаю їх перешкоди вибраного Збором провідника.

Право участи в Загальнім Зборі філії з голосом рішаючим мають крім членів філії (§ 34). мешкаючих в окрузі дотичної філії також делегати читалень, вибрані по мисли § 46. б) сього статута.

Однак делегати читалень права пасивного вибору до Виділу філі-яльного не мають, як не суть теж членами філії. До важности Збору філіяльного потрібно присутности двацяти (20) членів з округа дотичної філії, а всі рішеня западають абсолютною більшістю голосів.

§ 36. Збір філіяльний:

а) вибирає голову і Виділ філіяльний в спосіб приписаний для вибору Головного Виділу (§ 21.);

б) веде наради над способом переведення в своїм окрузі цілий Товариства;

в) подає свої рішеня до відома Головному Виділови;

г) розглядає звіти Виділу філіяльного і на внесене вибраної собою Комісиї контрольної уділяє йому абсолюториї;

д) вибирає Комісию контрольну з трьох членів. Члени Комісиї контрольної не можуть бути заразом членами Виділу філіяльного.

Комісия має право і обовязок вглядати в адміністрацийну діяльність Виділу філії і її заведень, провірювати книги, рахунки,— взагалі діловодство філії. Уряд членів Комісиї контрольної треває один рік;

е) рішає про потребу і висоту додаткових оплат від членських вкладок на покрите видатків філії.

§ 37. Виділ філіяльний складаєть ся з голови, шістьох (6) членів і трьох (3) заступників. Члени Виділу вибирають зпоміж себе заступника голови, секретаря, касиєра і контрольора.

§ 38. Уряд виділових треває один або два роки аж до вибору нового Виділу.

Засіданя Виділу скликує голова або його заступник, а в разі їх перешкоди найстарший віком член Виділу.

Рішеня Виділу філіяльного є правосильні, як чотирьох (4) членів Виділу (або заступників) є присутних, а більшість за внесенєм заявить ся. Голова (заступник) голосує лишень в разі рівности голосів.

§ 39. Виділ філіяльний:

а) скликує в перших трьох місяцях кождого року Збір філіяльний, о чім має повідомити Головний Виділ Товариства 8 днів наперед, а також скликує на зазив Головного Виділу філіяльні Збори в ціли вибору відпоручників на Загальний Збір Товариства зпоміж членів звичайних, почесних і добродіїв;

Вибір тих відпоручників може відбути ся також на звичайнім річнім Загальнім Зборі філії (§ 18.);

б) збирає вкладки від членів своєї філії і відсилає що чверть року Головному Виділови;

в) скликує в своїй філії, по змозі кождого місяця, зібраня членів для наради в справах просьвітно-економічних свого округа, уладжуючи рівночасно прилюдні відчити, музикально-вокальні про-дукциї і вистави театральні;

г) уладжує в порозуміню з Головним Виділом господарсько-промислові і етнографічні вистави;

д) закладає в своїм окрузі читальні Товариства, курси для неграмотних, бурси, захоронки, школи і инші інституциї прось-вітні і економічні в § 2. статута вичислені,— і то так під зарядом власним як і осібним; веде безпосередний нагляд над їх діяльністю через своїх делегатів і люстраторів, зглядно інструкторів філіяльних та стараєть ся о їх успішний розвій. Виділ філії має право скликувати засіданя Виділу і Загальні Збори читалень свого округа;

е) жадає кождого часу від Виділів читалень, собі підчинених, справоздань з їх розвою і потреб, як також приходить їм в поміч радою і ділом.— Взагалі є посередником між членами і читальнями своєї філії а Головним Виділом;

ж) виконує припорученя Головного Виділу і має беречи інтересів Товариства в своїм окрузі в тім напрямі, щоби читальні Товариства не переступали цілий Товариства ані постанов сього статута;

з) предкладає Головному Виділови свої внесеня що до уневажненя ухвал і рішень читалень свого округа, котрі має право тимчасом застановити (систувати), як також внесеня що до розвязаня тих читалень;

і) орудує майном філії і Товариства, о скілько се послідне є призначене для ужитку філії Головним Виділом або жертводавцями;

й) надсилає Головному Виділови свої внесеня що до справ просвітньо-економічних, які Головний Виділ має взяти під обради,— і предкладає Головному Виділови звіти зі своєї діяльности і зі стану про сьвітно-економічної організації свого округа — разом з замкненєм рахунків;

к) скликує після потреби з власної ініциятиви, а надто на зазив Головного Виділу або письменне жадане пятнацяти (15) членів свого округа надзвичайний Загальний Збір філії;

л) стараєть ся о придбане на ціли свої і Товариства потрібних фондів, та для веденя справ філії удержує філіяльну канцелярию і іменує потрібних урядників;

м) після потреби може творити для успішнійшої праці філії — секциї і комісиї, до яких може покликувати також членів зпоза Виділу. Ті секциї і комісиї ухвалюють для себе регулямін, який має бути затверджений Виділом філії.

§ 40. На свої потреби може Виділ філіяльний при кождоразовій висилці до Головного Виділу задержати 15% від зібраних собою членських вкладок. Крім того Головний Виділ приходить з матери-яльною помочию Виділам філіяльним в міру потреби і засобів головної каси. Філії мають теж право установляти до членських вкладок додатки і їх в свій хосен збирати (§ 36. е.).

§ 41. Виділ філіяльний складає свої звіти і рахунки Зборови філі-яльному.

Головний Виділ має право вислати на Збір філіяльний свого делегата, іменованого з поміж членів Товариства. Той делегат має право голосу і право ставляти внесеня, котрі мусять прийти під обради.

§ 42. Головний Виділ може кождого часу жадати вияснень і спра-воздань від Виділу філіяльного про стан справ Товариства, через своїх делегатів переводити контролю книг, письм, книгозборів, закладів, інститутів і маєтку філії, а також систувати або зносити ухвали філії, Товариству шкідливі. Від рішеня Головного Виділу в послідній справі прислугує філії право відклику до Загального Збору Товариства.

§ 43. Філія може бути розвязана рішенєм Головного Виділу, від чого члени розвязано'ї філії можуть відкликати ся до Загального Збору Товариства,— а надто рішенєм Збору філіяльного, затвердженим через Головний Виділ.

Маєток філії, що перестане істнувати, переходить на власність Товариства.

§ 44. Для успішнійшого осягненя цілий Товариства може Головний Виділ Товариства скликувати окружні Збори кількох філій, територияльно близько себе положених. Зборам тим проводить делегат Головного Виділу, а відбувають ся вони після подібних постанов, приписаних для Загального Збору Товариства.

IV. Читальні Товариства.

§ 45. Читальня "Просьвіти" може завязати ся в кождій громаді на основі сього статута по мисли приписів закона і за дозволом філіяльного Виділу тої філії, до котрої дотична місцевість належить, а як би такої філії не було, за дозволом Головного Виділу, коли-що найменше десять (10) місцевих членів громади української народности заявить охоту до читальні приступити.

В одній місцевости може бути більше читалень "Просьвіти".

Читальня "Просьвіти" виповнює в міцевости свого осідку задачі Товариства а до осягненя тої ціли може послугувати ся всіми способами, обнятими § 2. статута, з виїмком § 2. уст. в), оскільки місцеві обставини і сили Читальні на се позволять.

Права читальні.

§ 46. а) Кожда читальня носить назву: "Читальня Просьвіти" і є управнена при ріжних народних і сьвяточних обходах, в яких бере корпоративну участь, уживати власного прапора, котрого форму і вигляд для всіх читалень приписує Головний Виділ;

б) кожда читальня має право через вибраних відпоручників брати участь з голосом рішаючим в Загальнім Зборі філії, котрій вона піддягає. На кождих 50 членів вибирає читальня одного відпоручника;

в) кожда читальня має право висилати по одному відпоручнико-ви з голосом рішаючим (§ 18.) на Загальний Збір Товариства.

Відпоручників названих під б) і в) вибирає кожда читальня на Загальних Зборах звичайних або надзвичайних, в тій ціли скликаних — і вони мають виказати ся лєгітимациєю, виставленою Виділом

Читальні;

г) кожда читальня має право приймати на свої ціли датки, добровільні дари, спадщини і записи, о скільки на се добуде дозвіл властий. Надто може читальня набувати на свою власність всякого рода предмети, особливож недвижимости і має право своїм майном і фондами, під її заряд переданими, свобідно завідувати. Свої недвижимости може читальня інтабульовати або в хосен самої читальні, або в користь Товариства "Просьвіта", але не може їх без згоди Головного Виділу ані обтяжувати ані позбувати. Г еред своїм рішенєм в тій справі має Головний Виділ засягнути думки дотичного Виділу філіяльного.

Обовя.іки читальні.

§ 47. а) Кожда читальня "Просвіти" мусить підлягати філії свого округа, зглядно філії, до котрої Головний Виділ її приділить і підчиняти ся зарядженям філії і Головного Виділу;

б) кожда читальня обовязана платити до Головного Виділу через Виділ філіяльний річну вкладку звичайного члена (§ 13.), а до Ви ділу філіяльного річний додаток на потреби філії, яку Збір філіяль-ний на читальні свого округа наложить (§ 40.),— хиба що Виділом Головним або філіяльним від тих оплат буде звільнена.

Загальний збір читальні.

§ 48. Звичайний Загальний Збір членів читальні відбуваєть ся що року, по змозі в місяци січни, під проводом голови читальні, його заступника або найстарішого віком члена Виділу читальні, евентуальне делегата Виділу філіяльного або головного.

Загальний Збір читальні:

а) приймає звіт з діяльности Виділу і на внесене Контрольної комісиї уділяє або відмовляє уступаючому Виділови абсолюто-риї;

б) вибирає відпоручників на Збори філіяльні і на Загальний Збір Товариства;

в) вибирає зпоміж членів Виділу і Контрольну Комісию;

г) установляє висоту членської вкладки;

д) рішає про внесеня членів, Виділу філіяльного, будь Головного, і Виділу читальні;

ж) іменує на внесене Виділу читальні заслужені для читальні особи почесними членами читальні.

Всі рішеня Загального Збору читальні западають абсолютною більшістю голосів в присутносте найменше 10 членів з виїмком рішеня що до розвязаня читальні, за чим мусять заявити ся дві третини (2/3) членів читальні.— Голосованє відбуваєть ся явно.

Виділ читальні.

§ 49. Виділ читальні складаєть ся з сімох (7) членів і трьох заступників, вибираних Загальним Збором читальні, мешкаючих в місци й осідку, хиба сусідна місцевість так близько лежить коло осідку читальні, що творить з місцем осідку читальні хоч не адміністрацийну, а дійсну цілість.— Виділ вибирає зпоміж себе голову, його заступника, секретаря, касиєра, бібліотекаря і господаря. Перший Виділ виби-раєть ся з поміж членів-основателів читальні.

Виділ читальні ухвалює для себе регулямін.— Засіданя Виділу скликує голова або його заступник, а в разі їх перешкоди найстарший віком член Виділу.

, До важности рішеня Виділу читальні треба крім голови або його заступника ще присутности трьох виділових читальні. Рішеня Виділу читальні западають більшістю голосів. Предсідатель засіданя не голосує, лиш рішає в разі рівности голосів.

Права і обовязки виділу читальні. § 50. Виділ читальні має право і обовязок:

а) приймати і виключати членів читальні.— Виключеним членам присугує право відклику до Загального Збору читальні. В члени приймає Виділ особу української народности без ріжниці пола, котра заявить свою волю до читальні приступити;

б) орудувати майном читальні;

в) скликувати надзвичайні Загальні Збори членів на припору-ченє Головного Виділу або дотичного Виділу філіяльного, або коли Виділ читальні узнасть се за потрібне, або на умотивоване бажане одної третої (1/3) части членів читальні;

г) відбувати що місяця звичайні засіданя, а в разі потреби ча-стійше;

д) скликувати кождого року, по змозі в місяци січни, Загальний Збір членів читальні — при попереднім повідомленю своєї філії і Головного Виділу що найменше на вісім (8) днів перед Збо-р_ОМ) — здавати справу зі своєї діяльности і предкладати сьому Збо-рови свої рахунки і внесеня;

е) здавати з кінцем кождого адміністрацийного року письменний звіт Головному Виділови і своїй філії Товариства про розвиток читальні, а то про число членів, степень осьвіти, про стан бібліотеки, про перешкоди, які належалоб усунути з уваги на добро Товариства, як також про потреби і жаданя читальні;

ж) виконувати припорученя Головного Виділу і Виділу філіяльного;

з) скликувати як найчастіше сходини членів читальні в ціли розбудженя житя в читальни через уладженє відчитів, народних сьвят, театральних вистав, товариських забав і т. й.;

і) заводити науку співу і музики;

й) закладати і удержувати школи, курси для неграмотних і курси для підготовляючої і доповняючої науки — як також курси торговельні, рільничі і промислові,— закладати і удержувати бурси, захоронки, діточі городи і инші добродійні інституциї;

к) старати ся о заложенє самостійних економічно-господарських інституций в громаді,— як крамниці, каси позичкової, спілки, щад-ниці і т. й.;

л) нести членам поміч при закупні доброго насіня, машин і знарядів господарських, як також вишукувати для них жерела зарібку;

м) взагалі причиняти ся до осягненя цілий Товариства, о скільки переведене їх не належить виключно до Головного Виділу Товариства або філії.

§ 51. Кождий член читальні має право, зглядно обовязок:

а) брати участь в Загальнім Зборі і всяких нарадах читальні, забирати голос, ставити внесеня, голосувати, вибирати та бути вибраним до Виділу читальні і на відпоручника на Збори філіяльні і Загальний Збір Товариства, як також вглядати в рахунки Виділу, перекладані Загальному Зборови читальні;

б) читати книжки, часописи і всякого рода письма, що є в читальни;

в) позичати їх до дому під услівями Виділом читальні постановленими і оголошеними;

г) платити до каси читальні вкладки, які ухвалить Загальний Збір читальні;

д) приєднувати нових членів, словом і ділом причиняти ся до сповненя цілий Товариства, а особливо старати ся поширити просьвіту в сво'їй громаді і дбати про піднесене власного ґаздівства і промислу;

е) в означених днях збирати ся на спільне читане пожиточних книжок і письм, як також на наради в справах просьвітно-економіч-них;

ж) взагалі користати з помочи і добродійств, які читальня буде своїм членам давати.

Контрольна комісия.

§ 52. Контрольна комісия складаєть ся з трьох (3) членів, вибраних Загальним Збором читальні, провірює діловодство Виділу, складає перед Загальним Збором звіт і приходить з відповідним внесенєм що до затвердженя звіту і рахунків Виділу або відмовлення абсолюто-риї. Члени Комісиї не можуть бути рівночасно членами Виділу читальні.

§ 53. Коли би читальня була розвязана в наслідок розпорядженя власти, рішеня Головного Виділу або Загального Збору читальні, має перейти маєток читальні на Товариство "Просьвіта" у Львові.— Однак той маєток обовязане Товариство "Просьвіта" звернути назад читальни "Просьвіти", як би така читальня в тій місцевости пізнійше завязала ся.

V. КОМІСИЯ РЕВІЗИЙНА.

§ 54. Комісия ревізийна складаєть ся з пяти (5) членів і двох (2) заступників, вибраних Загальним Збором на один рік.— Трьох членів Комісиї мусить мешкати постійно у Львові і трьох членів становить комплєт Комісиї.

Члени Комісиї ревізийної не можуть бути заразом членами Головного Виділу. Комісия ревізийна має право і обовязок вглядати після свого узнаня в адміністрацийну діяльність Головного Виділу, провірювати книги і всі рахунки, контролювати бібліотеку та магазин, а перед Загальним Збором мусить комісия провірити діловодство Товариства.

VI. РІШЕНЯ СПОРІВ.

§ 55. Всякі спори, що повстали з відносин в Товаристві, його філіях або читальнях рішає суд мировий, зложений з двох членів, яких спорючі сторони кожда по одному зпоміж членів Товариства вибирають,— і зверхника, іменованого вибраними судиями, а як би судиї не могли згодити ся на зверхника, тоді зістає ним особа, вильо-сована зпоміж осіб судиями предложених.

VII. ЗАСТУПСТВО НА ЗВЕРХ.

§ 56. На зверх заступає Товариство його Головний Виділ, філії — їх Виділи філіяльні, а читальні — їх Виділи читальняні. Головний виділ заступає на зверх голова, зглядно заступник голови і один член Головного Виділу,— так само Виділи філіяльні і читальняні заступає на зверх голова зглядно містоголова і один член Виділу.

Всі письма і грамоти правні від Товариства, його філій або читалень походячі, носять печать Товариства, зглядно філії або читальні і мають бути підписані головою, зглядно його заступником і одним членом Виділу Товариства, філії або читальні.

Печать Товариства носить напись "Товариство Просьвіта у Львові", печать філії напись: "Філія Товариства Просьвіта в...", а печать читалень напись: "Читальня Просьвіти в...".

§ 57. Як би Товариство "Просьвіта" розвязало ся або було розвязане, а Загальний Збір про майно Товариства не рішив нічого, тоді переходить майно Товариства на Наукове Товариство імени Шевченка у Львові; колиж би се Товариство в тім часі не істнува-ло, на Товариство "Руська Бесіда" у Львові, а коли би і се Товариство в тім часі не істнувало, то члени послідного Головного Виділу мають право і обовязок постановити більшістю голосів, на котру з українських інституций має перейти майно Товариства "Просьвіта". Інституция, що на неї та спадщина перейде, мусить приняти на себе зобовязанє, ужити те майно виключно на ціли, означені в §§ 1. і 2. сього статута. Ужите маєтку Товариства "Просьвіта" на инші ціли, як згадані просьвітно-добродійні, виключаєть ся раз на все.