| Скачать .docx | Скачать .pdf |
Курсовая работа: Мовностилістичні особливості німецьких чарівних казок
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА
Факультет іноземних мов
Кафедра німецької філології і перекладу
КУРСОВА РОБОТА
На тему: «Мовностилістичні особливості німецьких чарівних казок»
Виконавець: студентка групи ЯН-41Тарасенко Д.В.
Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент
Сотникова Світлана Іванівна
Харків 2010
ЗМІСТ
казка німецький жанр мовностилістичний
ВСТУП
1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ЧАРІВНОЇ КАЗКИ
2. МОВНОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НІМЕЦЬКИХ ЧАРІВНИХ КАЗОК
ВСТУП
Актуальність дослідження курсової роботи полягає в тому, що проблема творчих взаємозв’язків фольклору та літератури давно приваблює дослідників і набуває останнім часом нового наукового осмислення. Усе частіше з’являються праці, у яких ґрунтовно досліджені як прямий, так і опосередкований вплив усно поетичної традиції на окремі художні твори і на ідіостиль того чи іншого письменника. Фольклорні сюжети, мотиви, образи, жанрово-стильові форми завжди збагачували літературну творчість. Однак мовностилістичний вплив фольклору на формування літературних жанрів, їх розвиток і функціонування все ж вивчені недостатньо. У цьому зв’язку великий інтерес становить чарівна казка і, зокрема, німецька чарівна казка.
На протязі розвитку німецької літератури відбувалася взаємодія між фольклором і літературою, що виявилася в різноманітних формах – від переказів і стилізацій до написання оригінальних творів на основі усної народної творчості.
Якщо зіставити спосіб відображення світу в німецькій народній казці й романтичній повісті, баладі чи поемі, то виявиться, що маємо справу з багато в чому подібними художніми явищами. Поетична ідеалізація головного героя, фантастичний вимисел, різноманітні пригоди і надприродні події німецької фольклорної казки відповідають особливостям романтичного бачення світу.
Мета курсової роботи полягає у визначенні мовностилістичних особливостей німецької чарівної казки
Відповідно до мети дослідження формулюються його основні завдання:
• вивчити поняття казки;
• розглянути основні особливості чарівної казки;
• проаналізувати мовностилістичні особливості німецьких чарівних казок.
Об’єктом курсового дослідження є німецькі чарівні казки.
Предмет дослідження – мовностилістичні особливості німецької чарівної казки.
Методи дослідження – генетичний, порівняльний і типологічний методи.
1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ЧАРІВНОЇ КАЗКИ
Поняття казки як жанру народнопоетичної творчості. Казка є з одним основних жанрів усної народнопоетичної творчості. Це епічний, переважно прозаїчний художній твір чарівного, авантюрного або побутового характеру з установкою на вимисел. Казка неможлива без історії народів світу, етнографії, історії релігії, історії форм мислення та поетичних форм, лінгвістики та історичної поетики. Кожен народ має свої національні казки, свої сюжети. Але існують сюжету іншого роду – сюжети інтернаціональні, відомі у всьому світі. Дивовижним є не тільки широке розповсюдження казки, але то, що казки народів світу пов’язані між собою. До деякої міри – казка є символом єдності народів та незважаючи на мовні або на територіальні кордони, казки рухаються з однієї нації до іншої.
За тематикою та художньо-образною структурою жанр казки дуже різноманітний. Казкова традиція виробила та зберегла безліч сюжетів давньослов’янських та міграційних, часто в текстах поєднуються елементи різних періодів та історичних епох, різнонаціональні нашарування, територіальні та регіональні впливи в межах українських земель. Це спричиняє труднощі класифікації казкового матеріалу.
Традиційним, прийнятим у сучасній науці є поділ казок на казки про тварин (птахів, рослин, комах), чарівні (їх іноді називають героїчні чи фантастичні) та суспільно-побутові (реалістичні, новелістичні), з окремими розгалуженнями чи підвидами у кожній з названих груп.
Найчисленнішу групу культово-анімістичних казок становлять казки про тварин, які відображають тотемічні вірування, що часто поєднуються з анімізмом та елементами інших культів.
Вважається, що казки про тварин – це в історичному плані найдавніший пласт народного казкового епосу. У праслов’янських племен, як і у багатьох інших народів, у період зародження та розвитку мисливства з’явилися прозові оповіді про звірів, що мали на меті замовляти тварин [2]. Із розвитком людської свідомості змінюється і ставлення людей до навколишнього світу. З’являються нові мотиви в оповідях.
Серед казок про тварин, що в усних переказах чи записах дійшли до нашого часу, найчисельнішу групу становлять казки про диких (лісових) звірів. Є підстави вважати що генетично вони найдавніші [9, 125].
Багато казок про диких звірів присвячені темі помсти лісових хижаків людині (як звірі мстилися чоловікові). Але і у цьому випадку людина виявляється спритнішою та хитрішою і отримує перемогу над мешканцями лісу. До мотиву перемоги долучається мотив вигоди, яку людина отримує, поборовши звірів: з вовчої шкіри шиє одяг, з лисиці робить бабі комір на шубу, із зайця – шапку та рукавиці тощо.
Казкою називають різні види усної прози, звідси різнобій у визначенні її жанрових особливостей. Від інших видів художньої епіки казка відрізняється тим, що казкар подає її, а слухачі сприймають насамперед як поетичний вимисел, гру фантазії. Це, однак, не позбавляє казку зв’язку з дійсністю, що визначає ідейний зміст, мову, характер сюжетів, мотивів, образів. В епоху капіталізму збільшується інтерес казкарів до теми грошей , торгівлі; у казках зображується контраст багатства й бідності, усе сильніше звучать мотиви класового антагонізму. У цей час одні казки продовжують своє життя в книзі, інші йдуть із народного побуту або стають надбанням дітей, треті продовжують цікавити дорослих слухачів. У багатьох казках знайшли відбиття первісні суспільні відносини й уявлення, тотемізм, анімізм і інші. Для казок, що склалися при феодалізмі, характерні такі образи, як цар, царевич, лицар, король. У казках народів миру багато загального, що пояснюється подібними культурно-історичними умовами їхнього життя. Разом з тим казки мають національні особливості, відбивають уклад життя того або іншого народу, його працю й побут, природні умови. Казкарі привносять у виконувані ними казки свої індивідуальні риси, тому більшість казок відомо в багатьох варіантах [ 10, с. 84-88].
Можна виділити найбільш характерні групи казок, кожна з яких має особливу морфологічну структуру. Казки про тварин займають видне місце у фольклорі народів Півночі Російської Федерації, Північної Америки й особливо Африки. Частина їх виникла, мабуть, у докласовому суспільстві й була пов’язана з тотемізмом. Їх часом вони губили свій міфологічний і магічний характер, наближаючись до повчальної байки. Деякі із чарівних казок також спочатку були пов’язані з міфами й мали магічне значення. Багато прихильників має гіпотеза про те, що казки - це звироднілі міфи, що утратили своє сакральне значення. До неї примикає версія про те, що казки - це стилізований опис давно забутих первісних ритуалів.
Трансактний аналіз звертає основну увагу на рольові взаємодії в казках.
Іншими словами, кожен персонаж може описувати реально окрему людину, точніше - визначену роль, що людина може грати чи навіть брати в основу свого життєвого сценарію. Ті, хто приділяють основне значення емоціям, також часто розглядають казкових героїв як персоніфіковані емоції. Якими б вигаданими не були персонажі та їхні дії, викликані ними емоції зовсім реальні. При цьому найчастіше говорять про те, що в казці дитина проживає такі емоційні стани, яких йому не вистачає в зовнішнім житті.
Дійові особи казок, як уже повідомлялось, в переважній більшості поділяються на позитивних і негативних, ї протилежність між ними розкривається через безпосередню діалогічну мову, через їх дії, вчинки, обставини, яких вони живуть і діють, через ставлення до них народу І автора (якщо казка літературного походження). В цілому такі компоненти твору створюють його динаміку, виражають ідейне спрямування І манеру читання тексту. Тому кожний вчинок, дія героя, кожне слово — все, що вказує а особливість його характеру, повинно відбиватися у відповідній інтонації, її відтінках, різних тональних, динамічних і темпоральних змінах.
Світове поширення одержали чарівні казки про змієборство, про мачуху й пасербицю, про добування чудесних предметів і інші. Чарівні казки всіх народів відрізняються багатою словесною орнаментикою, їм властиві вигадливі приповідки й кінцівки, повтори тощо [31, с. 7].
Казка – один з основних жанрів у творчості письменників та поетів, у культурі усіх народів. Казка зародилася як жанр усної народної творчості, але згодом трансформувалася і стала невід’ємною частиною творчості авторської. В різних країнах, у різні часи покоління митців зверталися до чарівного світу казки, що є необхідним для гармонійного розвитку особистості, не тільки дитини, але й дорослого, бо без надії імрії неможливо прожити життя.
Побутові казки часто відрізняються гострою соціальною спрямованістю. Героєм їх звичайно виступає бідний селянин, працівник або солдат у добре знайомій казкареві обстановці. Відомі також казки-небилиці, так звані докучні казки і інші. Авантюрні казки викладають незвичайні пригоди героя, трактуючи їх звичайно без чарівної фантастики. До них примикають й казки про історичних діячів. [30, с. 172-178].
Компаративісти цікавилися головним чином збігом сюжетних схем або окремих мотивів у казках різних народів і намагалися встановити шляхи поширення казки. Прихильники антропологічної школи створили теорію про єдину побутову й психологічну основу самозародження казкових сюжетів. Народним казкам присвячена велика дослідницька література. Представники міфологічної теорії у фольклористиці вивчали казку як «осколок древнього міфу».
Значну роль у казці відіграє функція магічних предметів, що дає змогу краще відобразити авторську концепцію людини як такої, що здатна змінювати світ. Опис речей, що з них складається середовище, в якому перебуває людина, становить основний масив тексту і має величезне значення для розуміння самого тексту[15, с. 95].
Велике значення має нова для казкового жанру категорія – театральність, яка посилює комічний ефект. Вона визначає принципи побудови сюжетних ситуацій та характер їх подачі, вибір фону, вираження героями почуттів та намірів. Усі ці аспекти підкреслюють умовність подій.
Наукові праці філософського, культурологічного і літературознавчого змісту належать представникам міфокритики (О. Афанасьєв, О. Веселовський [6], Дж. Фрезер, К.-Г.Юнг [46], Є. Мелетинський [23-28] та ін.), структуралістського і пост структуралістського напрямку (Р.Барт [1], М.Еліаде, Ю.Кристева [16], Ц.Тодоров, К.Леві-Стросс [19], Ю.Ломан [21], В.Топоров [11, с. 88-158], Б.Успенський та ін.). В деяких працях висвітлено виняткове значення фольклору як проміжної ланки між міфом і літературою для становлення жанру літературної казки (В.Пропп [36], О.Потебня [35], О.Фрейденберг). М.Бахтін запропонував концепцію «пам’яті жанру» [2, с. 107], що знайшла своє продовження в роботах М.Липовецького [14, с. 21-26]. Щодо природи жанру цікавими є висновки досліджень М.Бахтіна[2], Л.Гаспарова, С.аверінцева, Ю.Тинянова та ін.
Чарівна казка та її мовностилістичні особливості. Особливості чарівної казки полягають в тому, що в ній всі сюжети будуються, виходячи з «шкідництва або потреби» або «початкового шкідництва» (В.Я.Пропп). Якщо виходити з того, що чарівна казка – це «казка, підлегла семіперсонажній схемі» [36, с. 174], то вона знає «сім» діючих осіб: антагоніст, помічник, царівна або її батько, дарувальник, герой, помилковий герой, відправник.
Найбільшу групу казкового народного епосу становлять чарівні (героїчні) казки. Інколи їх ще називають фантастичними. Але те, що сучасна людина сприймає як елемент фантастики “в далекому минулому частиною образного розуміння світу, елементами обряду, розгорненими метафорами, що збереглись із праміфів” [3; 442].
Означення “чарівні” щодо цього виду казок може вживатися лише умовно, оскільки елемент чарівності зустрічається й у інших жанрах усної народної творчості (у плані надзвичайних персонажів чи подій). Але у казковому епосі “до цього виявляється неабиякий інтерес, а чари, чарівні речі, чарівні персонажі набувають найширшого трактування” [5]. Серед чарівних казок виділяється велика група творів, які окреслюються терміном “героїчні казки”. Героїчними вони називаються тому, що у центрі зображення у них знаходиться образ героя-богатиря, лицаря, завдяки доблесті, мудрості та звитязі якого відбуваються всі описувані події. Героїзм обов’язковий для казок цього типу, оскільки вони виникли та розвинулись у передкняжий та княжий періоди слов’янської історії. Значна частина героїко-чарівних казок носить виразний історичний характер.
Вирішальною та обов’язковою ознакою всіх вищезгаданих груп чарівних казок є незвичайність описуваного, надприродність, таємничість, чудесність подій, динамічність їх розгортання. Центральним мотивом кожної казки, яку зараховують до цього жанрового різновиду, є зображення подорожі, дороги її головного персонажа [4]. Як явище пізніше за походженням, ніж тваринний епос, чарівні казки – значно складніші у сюжетно-композиційному та художньо-образному планах. Вони об’єднані рядом спільних ознак.
Важливою особливістю цих творів є їх динамізм. Розвиток сюжету відбувається у зв’язку з подіями навколо центрального героя. Дія, як правило, розгортається не лише у часі, а й у просторі, який постійно змінюється. Категорії часу та простору (хронотоп казки) функціонують за певними законами. Час як такий майже не вказується – не повідомляється, скільки часу минуло між вказаними подіями (наприклад, скільки герой був у дорозі). Часові періоди часто поділяють один одного. У багатьох казках вік героя, який досягнув зрілості, залишається незмінним.
Простір у чарівній казці плинний. Він поділяється на світ “своїх” і “чужих”, “живих” і “мертвих” (своє царство, тридесяте царство тощо). Чуже, потойбічне царство знаходиться під землею, у воді, на небі, або “за тридев’ять земель”. Воно функціонує за своїми особливими законами. Межею між царствами служить ліс, море, річка, колодязь, міст, гора, вогонь, дерево чи інша рослина, яма, печера, щілина в горах і т. п., перейшовши або перестрибнувши які герой опиняється у потойбічні. Інколи цей перехід можливий в певний зачарований час. Героєві можуть допомагати інші персонажі – одухотворені чи неодухотворені. Чуже середовище завжди виявляється ворожим до головного героя. На нього звідусіль чатують небезпеки та випробування, що вимагають фізичної та магічної сили. Пройшовши, герой отримує винагороду.
На відміну від казок про тварин, чарівні казки характеризуються значно багатшою художньо-образною структурою. У них діє більша кількість образних типів. Російський дослідник В. Пропп виділив сім основних типів персонажів:
1) герой;
2) суперник (той, проти кого бореться герой);
3) лжегерой (той, хто присвоює результати героя);
4) чудо-помічник (людина, тварина, чи предмет);
5) дарувальник (той, хто дарує героєві чарівний предмет);
6) об’єкт, якого шукає герой (жива істота чи предмет);
7) відправник (той, хто ставить умови, виряджає героя в дорогу; як правило виконує епізодичну роль) [5].
Поряд з головними образами діє значна кількість персонажів для зв’язку дії – скаржники, наклепники, зрадники і т. п. Л. Дунаєвська подає три категорійну систему казкових персонажів, поділяючи їх на зло творців, добро творців та знедолених [3, 94].
Усі персонажі чарівних казок є статичними, остаточно сформованими. В оповіді не вказуються фактори, не змальовуються обставини, за яких вони викристалізувались, під впливом чого сформувався їх характер. У дії жоден персонаж не міняє своєї приналежності до визначеної категорії (добротворець не стає злотворцем і навпаки), морально-ціннісні характеристики не змінюються. Більшість дослідників вбачають обов’язкову умову казки в тому, що торжествує добро та справедливість (а отже, і їх прихильники), а зло покаране [1, 83].
У трактуванні добра і зла у чарівній казці простежується дохристиянський підхід; принцип корисності та шкоди (шкода чужим заради користі своїм). Тому мотив перемоги добра над злом є тільки умовно трансформованим мотивом перемоги “своїх” над “чужими”. Тобто головний герой (“свій”) виходить переможцем із світу “чужих” чи “мертвих”.
Чарівні казки як жанровий різновид відрізняються сталими законами побудови. Їх сюжет розгортається динамічна та в хронологічній послідовності. Елементи сюжету завжди розміщені у традиційному порядку, який ніколи не змінюється. Поширене явище – наявність кількох кульмінацій, часто однотипних за силою та емоційним напруженням. Експозиція казки завжди коротка і чітка, у ній, як правило, повідомляється про місце або час подій. Розвиток дії завжди динамічний; основні події розгортаються у потойбічні; найпоширеніша кульмінація чарівної казки – двобій героя та антигероя, який, як правило, завершується перемогою героя; розв’язка завжди проста – зло переможене, зло творці покарані, добро творці нагороджені за свої вчинки.
Важливою рисою казки є те, що в ході її відбувається трансформація. Хтось маленький і слабкий до кінця перетворюється в сильного, значимого і багато в чому впевненого. Це можна назвати історією про дорослішання. Юнг говорив про подібне, коли основним мотивом казки вважав процес індивідуації. Це не просто дорослішання - це цілком конкретна його стадія, на якій вже оформлена й відокремлена свідомість повертається до своєї підсвідомої основи, оновлюючи і поглиблюючи їхні взаємні зв'язки, розширюючи, знаходячи доступ до нових архетипічних образів і енергій.
У результаті вивчення фундаментальних робіт, присвячених питанням теорії і практики стилю, вишикувалося розуміння стилю як історично сформованим, об’єднаним визначеним функціональним призначенням і закріпленою традицією за тієї або інший з найбільш загальних сфер соціального життя системи язикових одиниць усіх рівнів і способів їхнього добору, сполучення і вживання.
Стиль є основним параметром казки як художнього тексту.
Виступаючи способом реалізації задуму, стиль як загальний колорит тексту існує на стику ідіолекту, жанрових і мовним особливостей вираження.
Казкові тексти як складний об’єкт дослідження вивчаються в різних аспектах: у власне лінгвістичному (як зразки мови), як ресурси стилістичних засобів мови; у функціонально-стилістичному – як художній стиль мови; у лінгво-літературознавчому – як втілення в тексті ідейно-образного змісту, авторського задуму, коли термін «літературна мова» розуміється як елемент форми або матеріалу словесного твору. Справедлива думка Д.Н. Шмельова. Що «матеріалом» усіх текстів є мова, але… тільки в художній сфері мовні засоби самі по собі служать створенню творів мистецтва [45, с. 5]. Тим самим можна говорити про «мову» у казці як факті мистецтва.
Найважливішим типологічним параметром художнього тексту є жанр як історично сформований тип літературного твору. Жанр казки має визначений набір естетичних якостей, має характерний обсяг, загальну структуру. Жанр, що має тривалу історію свого існування, характеризується відпрацьованою, стійкою системою мовних і стильових засобів, що його маркують. Для дослідників цікавий сам процес формування мовностилістичних засобів, з одного боку, як обмежений рамками жанру і підкорюється його установок і, з іншого боку – як що об’єктивно відбиває загальні тенденції мови і стилю в процесі його історичного розвитку: «Висловлення і їхніх типів, тобто мовні жанри, - це приводні ремені від історії суспільства до історії мови» [2, с. 165].
Чарівні казки найчастіше мають щасливий кінець і не менш традиційну фінальну формулу, що свідчать про благополуччя героїв.
В основі чарівного казкового сюжету лежить чудесний вимисел і зв’язані особливі форми усного оповідання [39].
Текст є стилістично забарвленою, типізованої в жанровому відношенні мовною конструкцією. Казка, у свою чергу, існує у мові як стилістично забарвлена стереотипна схеми своєї побудови. У складі стилістичного забарвлення мовних одиниць виявляються компоненти, обумовлені жанровим розшаруванням мови. Таким чином, основу казкової форми складають тематичний зміст, стиль і композиційна побудова. Така триєдність визнається як літературознавцями, так і мовознавцями.
Характеризуючи народні казки, С. Х. Грундтвіг відносив ці твори до поетичних, створених у вільному стилі. У народних казках, за словами вченого, немає ні рим, ні інтонацій; але усе-таки вони мають і яскраво вираженим стиль, і досить визначену форму [Цит. За:4].
Як відомо, у чарівний казці, глибоко вивченій В. Я. Проппом, можливі будь-які перетворення, чудеса, але при цьому в ній працює твердий канон функцій, жанрових розпоряджень. Так, для казкового тексту характерні особливі дискурсивні формули, що маркірують, як правило, сильні позиції тексту. Дискурсивні формули в чарівній казці – клішовані формули, що організують початок і кінець казкового тексту. Відповідно до визначення В. І. Карасика, дискурсивні формули – це «своєрідні мовні звороти, властиві спілкуванню у відповідному соціальному інституті» [13, с. 45].
У лінгвістичний літературі відомі багато спроб виявлення композиційні частин у текстах різних жанрів, і для кожного з них названі складові його частини. Так, композиція казки, запропонована К. Бременом, складається з зачину, дії і результату [5].
Також варто помітити, що існують певні правила композиційного оформлення текстів, обумовлені не тільки жанровими особливостями, але і культурними, і мовними традиціями тієї або іншої країни.
Варто підкреслити, що властивостями часу чарівного світу є, в першу чергу, його постійна мінливість, нестабільність, здатність до різного роду перетворень, що веде до порушення хронологічної, історичної, лінійної стрункості часу. Особливістю текстів з чарівним часом є несподіваний перехід від реального часу до нереального, незвичайного. Так, у чарівних народних казках вже в зачині відбувається стрімке перенесення читача в далекі часи.
З метою розкриття комунікативного задуму тексту необхідно й актуальне вичленовування тих семантичних блоків, що окреслюють багатомірний простір тексту і які умовно названі сильними текстовими позиціями.
Н. А. Ні коліна розмежовує в багатомірному художньому просторі тексту зовнішню композицію (архітектоніку) і внутрішню. «Якщо внутрішня (змістовна) композиція визначається насамперед системою образів-характерів, особливостями конфлікту і своєрідністю сюжету, то зовнішня композиція – це членування тексту, що характеризується безперервністю, на дискретні одиниці. «Кожна композиційна одиниця характеризується прийомами висування, що забезпечують виділення найважливіших змістів тексту й активізують увагу його адресата» [12, с. 50].
Поряд із заголовком до сильних тестових позицій відносяться також епіграф, початок і кінець тексту, різні цитації й оказіональна словотворчість автора, що складають архітектоніку всього твору і що мають такі ж властивості, як і заголовок.
Казка як провідний жанр німецьких романтиків. Романтизм став найвизначнішою літературною подією кінця XVIII – початку XIX ст. У німецький літературі, як і в літературах інших країн Західної Європи, романтизм був породженням складних політичних процесів зламу старого феодального суспільства та розвитку нових, буржуазних відносин. Але з огляду на історичні обставини, розвиток німецького романтизму ускладнюється трагедією роздробленості країни, її феодальною відсталістю та слабкістю демократичного руху.
З романтизмом пов'язане збагачення літературних жанрів, руйнування колишніх уявлень про межі і правила творчості. Основними жанрами романтичної літератури стали драма, новела, романтична поема, балада, роман у віршах, де розмивається грань між епосом і лірикою, а також казка лірико-філософського або фантастичного змісту. Втеча від дійсності у світ фантазій і вигадок не виключала інтересів романтиків до навколишнього світу. Але дійсність, побачена крізь призму романтичної іронії, жила у творіннях німецького романтизму.
Для німецьких романтиків, казка – породження чистої фантазії, гра духу, що претендує на глибинне розуміння сутності буття та на своє образне розуміння різних подій життя. Вона сприймалася як найбільш вільна форма для самовираження творчого суб’єкта та як своєрідний міф, що закріпляю у художній літературі деякі початкові основи світосприйняття.
Взагалі, казки, твори народної літератури, майже повністю прозаїчні, часто об’єктивно епічного змісту, частково з метою дидактичною, існують у всіх народів. У казках міфологічні елементи змішані з історичними легендами про давно минувші події, дійсність свободо переплітається з вимислом. Вони містять багатий матеріал для вивчення народної психології та побуту.
Казка досить популярний жанр усної народної творчості, жанр епічний, прозаїчний, сюжетний. Предметом розповіді у ній є незвичні, чарівні, не рідко таємничі та страшні події; дія ж має пригодницький характер. Це в значній мірі передбачає структуру сюжету. Він відрізняється багатою епічністю, закінченістю, драматичною напруженістю, чіткістю та динамічним розвитком дії. Позитивний герой, долаючи перешкоди, завжди досягає своєї мети. Для казки властивий щасливий кінець. У творах цього жанру все зосереджено навколо героя та його долі. Казка відрізняється особливою формою, обов’язковістю деяких моментів, а також постійністю компонентів. У ній майже завжди відсутні картини природи та побуту. Для неї характерні композиційні особливості: зачин та кінцівка, повторення епізодів, чудесні персонажі, які допомагають герою досягнути мети. У казці описуються вигадані події та герої, які представляються трохи реалістично, але зі значними відступами. Вигадка у казці може нагадувати дійсність, але може мати і фантастичний характер.
Казка, не дивлячись на значну роль фантастики, має життєві основи: у ній у особливій формі відображається дійсність та розкриваються народні сподівання. Казки мають три жанрові різновиди: казки про тварин, чарівні казки та казки соціально-побутові. Кожна має свої сюжети, персонажі, поетику, стиль.
Видатне місце у розвитку німецької літератури та філологічної науки займають брати Якоб та Вільгельм Грімм. Їх активна видавницька діяльність супроводжувалася не менш активною науковою, а гуманістичні та демократичні прагненнях вчених та письменників були втілені у їх фольклорно-літературній діяльності.
Фантастика казок часто носить чітко виражений соціальний та етнографічний характер. Одні казки – це страшні розповіді про жорстокі події старовини, про відьом та інші образи, що живи у віруваннях народу, а інші – казки, що переплітаються з християнськими легендами.Героями казок найчастіше виступають люди сильні та незалежні, розумні та кмітливі, добрі та порядні, які повинні стати представниками усього роду. Це – хоробрий кравчина, кмітлива донька селянина, солдат, роботяща служниця, пастух. Але, використовуючи епічні порівняння, казка часто називає їх королівськими іменами.
Оповідач гриммівських казок, на відміну від фольклорних казок багатьох інших збірок, рідко звертаються до самого слухача. У цьому і виражається стилістична обробка зібраного матеріалу.
2. Мовностилістичні особливості німецьких чарівних казок
Мовностилістичні особливості зачину. Дослідження мовностилістичних особливостей німецьких чарівних казок здійснюються на матеріалі німецьких текстів казок братів Грімм 8, які прийнято відносити до чарівних казок.
Зачин, будучи сильною позицією тексту, стрімко занурює читача в події казки, називає головних героїв, з якими надалі будуть відбуватися неймовірні метаморфози. У казці традиційним чином вважається зачин «Es lebte einmal…» (Якось жив…), «Es war einmal…» (Жив якось…).
Такий зачин-формула, що повторюється з казки в казку, стає однією з важливих дискурсивних характеристик казкового жанру і тягне за собою визначену граматику. Так, перше речення містить лише самі загальні відомості про героя або предмет, тому у ньому зустрічаються, як правило, іменники загальні з невизначеним артиклем, іноді з декількома прикметниками-визначеннями, що дають читачу перше представлення про головного героя казки.
Час дії казки також звичайно визначається в її зачині. Важливо відзначити, що в чарівних казках майже не зустрічаються вказівки на час і місце, усе надзвичайно невиразно. Таким чином, зачин казки підкреслює невизначеність, віддаленість часу подій казки від моменту повідомлення про них, характеризує неквапливу манеру розповіді оповідача. У такому зачині використовується дискурсивні формули невизначеності (einmal – колись, одного разу), а також сигнали «розтягнутого» часу, наприклад:
Es ist schon lange her, da lebte ein König, dessen Weisheit im ganzen Lande berühmt war…-Давно жив собі на світі король, і був він славний по всій землі своєю мудрістю…Vor Zeiten war Schneider, der drei Sohne hatte und nur eine einzige Ziege [47].
Давно жив на світі кравець. Було в нього три сини і одна єдина коза…
Слід зазначити й архаїчну форму початку як німецьких, так і українських текстів у другому фрагменті, і застарілу форму в українському тексті в першому контексті, не властиву іншим жанрам, і, таким чином, що маркує дискурсивну формальність чарівних народних казок.
Клішована форма зачину і натяк на неправдоподібність дозволяють читачу відразу зрозуміти, що це казка. Як відомо, основна форма зв’язки будь-якої казки – лихо або потреба в чому-небудь, причому форми її можуть бути найрізноманітнішими.
На думку В. Я. Проппа, «з перших же слів казки… слухач відразу охоплений особливим настроєм, настроєм епічного спокою». Але цей настрій учений вважає оманним: «Цей спокій – тільки художня оболонка, що контрастує з внутрішньою жагучою і трагічною, а іноді і комічно-реалістичною динамікою» [37, с. 80].
Так, у казці «DerMond»(«Місяць») уночі ніколи не сходить місяць і в темряві не сіяє жодна зірка:
Vorzeiten gab es ein Land, wo die Nacht immer dunkel und der Himmel wie ein schwarzes Tuch darüber gebreitet war, denn es ging dort niemals der Mond auf, und kein Stern blinkte in der Finsternis [47].
Давним-давно була така земля, де ніч завжди була темною і небо було немов чорним покривалом укрито, - а все від того, що там ніколи не сходив місяць і не сіяла жодна зірка.
Такий зачин передвіщає трагічний розвиток подій.
У наведеному нижче контексті темпоральний номінатор niemals підкреслює тривалість дії, але вже в наступному реченні відбувається стрімкий розвиток подій, на раптовість яких указує часовий інтенсифікатор einmal, сюжетні дієслова gelangenі стійкий зворот aufdieWanderschaftgehen. Міняється місце подій, герої попадають в іншу державу, простір локалізується:
Auf diesem Land gingen einmal vier Bursche auf die Wanderschaft und gelangten in ein anderes Reich, wo abends, wenn die Sonne hinter den Bergen verschwunden war, auf einem Eichenbaum eine leuchtende Kugel stand, die weit und breit ein sanftes Licht ausgoss [47].
І ось відправилися один раз з цієї сторони четверо хлопців мандрувати. Прийшли вони до іншої держави, а там увечері, тільки сонце сховалося за горами, сходило на дубі світове коло і лило усюди своє м’яке світло.
У казці «DerFroschkönigoderdereiserneHeinrich» («Король-жабеня, або залізний Генріх») золотий м’яч королеви попадає в глибокий колодязь:
Nun trug es sich einmal zu, dass die goldene Kugel der Königstochter nicht in ihr Händchen fiel, dass sie in die Höhe gehalten hatte, sondern vorbei auf die Erde schlug und geradezu ins Wasser hereinrollte [47].
- Але ось одного разу, підкинувши свій золотий м’яч, вона піймати його не встигла, він упав додолу і покотився прямо в колодязь.
У даному контексті як предикат використовується сюжетне дієслово в імперфекті ( estrugsichzu) з інтенсифікатором einmal. Як відзначає А. Ф. Папіна, даний інтенсифікатор відзначає однократність і несподіванку того, що відбулося, при цьому сюжетні дієслова вводять результативність події [33, с. 20].
Такий зачин стрімко розгортає сюжет казки, однак значно частіше використовуються зачини казки з «розтягуванням» часу. Так, казка може починатися з позначення тривалості дії, вираженого формою несюжетного часу (минулого недоконаного), однак період може бути названий.
Як правило, кількість названого року являє собою певне магічне число. Розповідачем казок може бути названий рік подій, що відбулися, однак він є вигаданим:
Es ist wohl tausend um mehre Jahre her, da waren hier im Lande kleine Könige… [47].
Було це понад тисячу років тому назад, і жили тут, у нашій країні, усі одні тільки маленькі королі…
Vor ein paar hundert Jahren, als die Leute noch lange nicht so klug und verschmitzt waren, als sie heutzutage sind, hat sich in einer kleinen Stadt eine seltsame Geschichte zugetragen [47].
Років так зі двісті тому назад, коли люди ще не були такими розумними і хитрими, як у нинішні часи, приключилася в одному маленькому містечку надзвичайна історія.
Аналізуючи німецькі чарівні казки, можна зробити висновок, що у зачину німецької народної казки спостерігаються певні закономірності у відношенні часових форм. Так, перевага віддається тут претеритуму як основному часу оповідальних текстів. Казка рідко починається з дієслова в формі дійсного часу, крім стійких дискурсивних зачинів-формул, його ще можна зустріти в одному типі казкових зачинів – у зачині-узагальненні, його оформлюваним генералізуючим презентом:
Berg und Tal begegnen sich nicht, wohl aber die Menschenkinder, zumal gute und böse [47].
Гора з горою не сходиться, а люди, буває, сходяться, інший раз добрі і злі.
Форма презенту в зачині казки може оформляти слова автора, що є ще однією характерною рисою німецької народної казки, тому що казка відкривається саме словами автора, на відміну, наприклад, від літературної казки, що допускає пряму мову в зачині, що можна проілюструвати наступним контекстом:
Sage niemand, dass ein armer Schneider es nicht weit bringen und nicht zu hohen Ehren gelangen könne, es ist weiter gar nichts nötig, als dass er an die rechte Schmiede kommt und, was die Hauptsache ist, dass es ihm glückt [47].
- Нехай ніхто не каже, що бідний кравець, мовляв, не в силах досягти багато чого і домогтися високих почестей, для цього тільки треба потрапити на правильну колію, ось це є найбільш головна справа, - щоб пощастило людині.
Мовностилістичні особливості в розгортанні казкового сюжету. Для частини казки, де розгортається казковий сюжет, також характерне вживання особливих фольклорних дискурсивних формул, що описують протяжний, не обмежений початком і кінцем процес дії. Для формул такого роду характерні повтори, а також певні синтаксичні конструкції із союзом aber (але), що перериває тривалість і маркірує зміни, що відбувалися.
Die vier versorgten den Mond mit Öl, putzten den Dach und erhielten wöchentlich ihren Taler. Aber sie wurden alte Greise…[47].
- Четверо хлопців піклувалися про те, щоб було в місяці досить олії, поправляли гніт і одержували за це щотижня талер. Але, от, нарешті, зробилися вони вже старими дідуганами… .
Взаємообумовлена послідовність і стрімкість подій, що розвиваються, підкреслюється за допомогою форми плюсквамперфекта і дейктичного темпорального інтенсифікатора:
Der Frosch, als er die Zusage erhalten hatte, tauchte seinen Kopf unter, sank hinab, und über Weilchen kam er wieder heraufgerudert, hatte die Kugel im Maul und warf sie ins Gras [47].
Отримавши з неї обіцянку, жабеня пірнуло у воду, опустилося на траву.
Важливо підкреслити, що в зачин як сильну позицію тексту найчастіше виносяться ключові слова, що підкреслює їх концептуальну текстову значимість. Так, зокрема, Л. Н. Мурзіним відзначається тенденція ключових знаків до концентрації на початку тексту [22, с. 67].
Наприклад, у зачинах казок «DerMond» («Місяць») і «DerFroschkönigoderdereiserneHeinrich» («Король-жабеня, або Залізний Генріх») сконцентровані наступні ключові слова: DieNacht (ніч), derHimmel (небо), derMond (місяць), які пронизують усю тканину тексту і повторюються в інших його сильних позиціях – ц назві і кінцівці. «DerMond» лексема Mond, крім заголовка, зустрічається ще 9 разів, у тому числі в зачині й у кінцівці, вживається і варійований повтор Mondlicht (місячне світло), і метафоричні повтори eineleuchtendeKugel (світлова куля), dieseLampe (ця лампа), dieglänzendeKugel (сяюча куля), dieneueLampe (нова лампа), що відносять події до нічного часу, повного несподіванок і небезпек. У казці «DerFroschkönigoderdereiserneHeinrich» у зачині і розгорненні повторюються ключові слова, і лише в кінцівці з’являється заявлене в заголовку і метаморфічне ім’я Залізний Генріх: Вірний слуга королевича так горював і засмучувався, що велів окувати своє серце трьома залізними обручами.
Характерним для німецького казкового тексту є те, що заголовок, як і зачин тексту, мають тенденцію експлікувати символіку магічних чисел.
В назвах народних казок братів Грімм найбільш частотними є цифри 3 (у 14 казках), 7 ( у трьох казках), 12 ( у трьох казках). Можливі і субстантивовані числівники як імена власних, наприклад казка Einäuglein, ZweiäugleinundDreiäuglein.
Слід зазначити, що структурний зв'язок між сильною текстовою позицією і основним текстом виявляється за допомогою двох основних форм зв’язку: експліцитним і імпліцитним. Основний спосіб вираження експліцитного зв’язку – дискантний повтор, причому найбільш тісний зв'язок між заголовком і основним текстом виявляється тоді, коли такий повтор пронизує весь твір, «де початок і кінець розповіді утворюють своєрідне значеннєве кільце»
Значну роль в організації казкового світу грає також категорія визначеності або невизначеності. Так, невизначений артикль дозволяє скласти словник казки: слова, що з’являються в тексті з невизначеним артиклем, дуже важливі для її змісту і являють собою якісь значеннєві опорні пункти.
У німецькій чарівний казці нове слово, що з’являються в тексті казки з невизначеним артиклем, сигналізує про новий сюжетний хід. До того ж, невизначений артикль обов’язково з’являється в зачині казки, називаючи героя, а іноді і простір, і час [43, с. 23].