Реферат: Григорій Сковорода

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Григорій Сковорода

Роботу виконав:

Микулин Юрій

ЛЬВІВ 2009

Г.С. СКОВОРОДА (1722—1794)

Найвидатнішим явищем в українській літературі XVIIIстоліття була творчість мандрівного філософа Сковороди.

БІОГРАФІЯ

У 1722 році в сім'ї малоземельного козака Сави Сковороди в с. Чорнухах на Полтавщині народився син Григорій. З малих років він виявив велику любов до науки й музики, і батько віддав його до Київської академії. Вчився добре. Духовна влада хотіла зробити Сковороду попом, але він рішуче відмовився. Жадоба бачити більше світу спонукала Сковороду поїхати за кордон.

Спочатку він був в Угорщині при російській церкві в Токаї, куди його відрядили. Не нагрівши місця в Токаї, він з паличкою в руках помандрував по Європі. Побував у Німеччині, Польщі, познайомився з видатними ученими. З порожніми кишенями, але збагачений досвідом повернувся Сковорода на батьківщину.

Тут він спробував зайнятися педагогічною діяльністю як викладач піїтики в Переяславському колегіумі. Відкинувши старі поетичні зразки і поставивши викладання піїтики за Ломоносовим і Тредьяковським, Сковорода звернув на себе увагу переяславського єпископа, який запропонував йому повернутися до старих методів викладання. Сковорода відповів на це латинським прислів'ям: «Одна річ — єпископський жезл , інша річ— пастушасопілка» (не сунь, мовляв, єпископе, свого носа до того, чого не знаєш). І опинився без роботи.

Деякий час був домашнім учителем у поміщика, учителював кілька років у Харківському колегіумі, але й цю посаду примушений був покинути, бо влада визнала його неблагонадійним як поширювача небезпечних думок.

Не раз умовляли Сковороду стати монахом, але він завжди різко відмовлявся. Наприклад, монахам Київської лаври, які говорили, що Сковорода міг би бути «стовпом церкви і окрасою монастиря», він відповів: «Досить і вас, стовпів неотесаних».

З 1769 року і до кінця свого життя Сковорода лишався мандрівним учителем. З палицею в руках, у простій селянській свиті, з торбою за плечима ходив він по селах і в живих розмовах учив народ. Усе його майно складалося з кількох книжок та рукописів власних творів. Супутницею його була сопілка, на якій він виконував свої пісні.

Жив Сковорода надзвичайно скромно.

Помер він у 1794 році на Харківщині, в селі Пан-Іванівці (тепер — Сковородинівка).

Життя й творчість Сковороди пройняті протестом проти кріпосницького ладу, проти знущання з трудових мас.

Сковорода негативно ставився не тільки до духовної кар'єри, духовенства і релігійних обрядів, а й до деяких основних положень християнської релігії. В його творах підносилась думка, що природа ніким не створена. Вона не має ні початку, ні кінця, існувала й існуватиме завжди. В цьому Сковорода підходив до матеріалізму. Але в його світогляді були і суперечності. Він вважав, що духовне начало панує над матерією.

Різко критикував великий філософ і біблійні легенди. Цим усім він поширював вільні передові думки і сприяв їх розвиткові.

ТВОРЧІСТЬ СКОВОРОДИ

Спадщина Сковороди велика: складається вона з філософських творів, збірки віршів «Сад божественних писней», збірки байок під назвою «Басни харьковскія», а також віршів і притч.

Великий філософ з народу і в своїх творах, і на прикладі свого власного життя підніс ідею народолюбства. В одному з своїх філософських трактатів він писав: «Я знаю багатьох учених. Вони горді, не хочуть розмовляти з селянином». У поезії Сковорода, протиставляючи себе багатим людям, говорить:

Вас богодарил грунтами, но вдруг можетто пропасть, а мойжребій с голяками, но богмудрости дал часть.

«Мой жребій с голяками» — це було не пустою фразою, а змістом життя великого письменника-гуманіста.

Сковорода вважав, що освіта, культура повинні бути доступні не тільки багатим, не тільки небагатьом «жерцям науки», а й широким масам народу. Коли йому вказували, нібито маси не здатні до засвоєння положень науки, нібито простий народ спить, вій відповідав: «Всякий сон пробудний, і хто спить, той не мертвечина й не одубіле мертве тіло. А коли виспиться, так проснеться, коли намариться, то очуняє й набере відваги».

Болісно відчуваючи трагізм життя покріпачених народних мас, Сковорода засудив кріпосницький лад як «людоїдство» і прославив волю. В поезії «Dе Ііbertatе» («Про волю») він оспівує Богдана Хмельницького як захисника «вольності»:

Что то за вольность? Добро в ней какое?

Ины говорят, будто золотое.

Ах, не златое, если сравнить злато,

Против вольности еще оно блато.

О, когда би же мне в дурни не пошитись,

Дабы вольности не могл как лишитись.

Будь славен вовік, о муже избранне,

Вольности отче, герою Богдане !

Сковорода вважає, що воля є найбільша цінність на світі, більша, ніж «злато», ніж багатство. У вірші «Голова всяка свой імеет смысл» він визначав:

... мни вольность одна єсть нравна

и беспечальний, препростий путь,

Се —моя мира в житіи главна...

Тому до глибини душі письменник ненавидів тиранію і завжди гостро говорив про царів, вельмож, панів. Він сміливо запитує сильних кріпосницького світу:

О мире! Мир бессоветний!

Надежда твоя в царях!

І відповідає:

Вихрь развеетсей прах.

«Правителів» свого часу письменник порівнює з вовками, що порядкують у «вівчарні».

Виступаючи з критикою владарів феодального світу, Сковорода вдавався до їдкого сміху й сатири. В його творах є багато сатиричних стріл, спрямованих проти тиранії, насильства кріпосників, проти їх розкішного і розпутного життя, проти зловживань чиновників тощо. Особливо відзначається сатиричним спрямуванням пісня «Всякому городу нрав и права», яка була поширена в народних масах і ввійшла до репертуару кобзарів та лірників.

Тут Сковорода виводить цілу галерею образів тогочасного життя. Один «непрестанно стягает грунта», це — поміщик або козацький старшина, що захоплює чужі землі. Другий — «для чинов углы панскіи трет», це — чиновник-кар'єрист, що пробиває собі дорогу підлабузництвом. Шахрай-купець «при аршине все лжет». Представник тогочасного суду («юриста») «строит на свой тон... права». Не кращі й інші, які «образы жирових чтут тузов», у яких «шумит дом от гостей, как кабак» і т. п.

Сатира має народний характер. Письменник підносить ідею совісті, «как чистий хрусталь» правди, розуму. Але щастя він вбачає в тому, щоб жити відповідно до своєї природи, до свого стану. Через те критика феодального ладу, незважаючи на її гостроту, маєу Сковороди пасивний характер.

Сковорода підніс вимогу самовдосконалення і «сродної праці», тобто такої праці, яка відповідає нахилам і здібностям людини. Виходячи з цього, він засуджував тих, «кто високо вгору дмется». «Природный и честный сапожник милее и почтеннее, чем бесприродный штатский советник». У тогочасних правлячих колах Сковорода бачив багато людей, яких вважав не гідними свого стану.

Ідею «сродної» праці розвинув також Сковорода в одній з найцікавіших своїх байок «Пчєла и Шершень». Разом з тим байка є протиставленням трудящих і нероб.

Шершні — паразити, що живуть крадіжкою чужого. «Бджола- це мудра людина, що у своєму сродному ділі працює». Шершні — це люди, які дивляться на науку тільки як на засіб власного збагачення, які не хочуть бути корисними людству. Сковорода гостро нападає на них, протиставляє їм бідних, тих, що не в розкоші, а в праці для людства вбачають сенс життя, для яких праця є природною потребою.

Великий філософ взагалі вчив, що труд є основою всієї «машини» життя і прославляв людей праці як «трудолюб-ствующих», чистих серцем і т.п. Їм протиставляв він представників панівної верхівки, як звірів, зміїв, що мають серце, жадібне до золота, „любящее мудрствовать об одних кошельках и чемоданах”.

Сковорода — патріот, який прославив героїчне минуле І народного героя Богдана Хмельницького. Він мріяв про краще майбутнє народу, про нову Русь.

У притчах «Благородный Еродий» та «Убогий жаворонок» Сковорода, як і передові російські письменники XVIII століття (Фонвізін, Новиков та ін.), висміює дворян, які виховують дітей за допомогою вчителів-іноземців (німців, французів). Він картає раболіпство панів перед іноземщиною, обстоює виховання на народній основі, зазначаючи, що в природі народу лежать ті здобутки, які має дати виховання, тільки їх не видно, як вогню в кремені. «Не шкодуй руки,— говорить Сковорода,— І вдар кресалом і викрешеш вогонь у себе вдома й не ходитимеш по сусідніх хатах вклонятися й просити: позич мені вогню».

ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ СКОВОРОДИ

Найвидатніший український письменник XVIIIстоліття підніс у своїх творах ідеї демократизму, гуманізму,ненависті до гнобителів, любові до батьківщини. В його творчості відбились прагнення трудящих до волі, до кращого життя, ненависть селянства до поміщиків. Сковорода — просвітитель, близький своїми поглядами до передових людей Росії того часу. Його погляди зросли в зв'язку з тими ідеями, які були піднесені в творах Ломоносова, Новикова, Фонвізіна.

Письменник гостро критикує верхівку феодального суспільства. Правда, сатира Сковороди ослаблюється тим, що, критикуючи кріпосників, він водночас закликає до тихої мирної праці і близького до природи життя, а не до боротьби проти кріпосницького суспільного ладу.

Характерне для Сковороди прагнення до народності виявлялося в тому, що він, несучи свою науку й свої пісні в народні маси, використовував народну поезію. Проте в мові його творів поєднані старослов'янські, українські та російські елементи, що утруднює розуміння його творів для читачів нашого часу.

Вплив Сковороди на дальший розвиток української літератури великий. Він готував шлях до наступного покоління письменників — Котляревського, Гулака-Артемовського, Гребінки, Квітки-Основ'яненка та інших.

Дуже цікавився особою і творчістю Сковороди великий російський письменник Л.М. Толстой. Оспівав його в своїх творах і видатний український поет П. Тичина.

Сковорода був твердо впевнений, що прийде прекрасне майбутнє, «второе время», і вогонь знищить усе мертвенне. І земля стане «землей живых, страной и царством люби без вражды и раздора, где все общее». В майбутньому в «горней Руси вижу все новое: новых людей, новую тварь, новое творение и новую славу. О, как мне тогда и легко, и весело, и мило, и любо, и вольно». В ім'я цього майбутнього жив і працював великий філософ.

Пам'ять про Сковороду зберігає і шанує народ. В 1922 році було відзначене 200-річчя з дня народження Сковороди, в 1944, в дні Великої Вітчизняної війни, відбулося урочистевшанування пам'яті великого філософа.

У XIV—XVI століттях, зі створенням української народності, формується її культура, починає розвиватися українська література. Вона, як і російська та білоруська література, є органічним продовженням літератури Київської Русі. Розвиток її відбувається в тісному єднанні з літературою братнього російського народу.

Народні маси і прогресивні культурні діячі України, борючись проти натиску польської шляхти і католицького та уніатського духовенства, проти українських панів, шукають підтримки у братнього російського народу.

Значне піднесення української культури почалося з другої половини XVII століття після возз'єднання України зРосією в 1654 році.

Найвидатнішими письменниками XVI—XVIIIстоліть були Іван Вишенський і Григорій Сковорода. В їх творчості виявився зв'язок з народними масами і любов до цих мас. У посланнях Вишенського з-під релігійної оболонки пробивається гнів народних мас проти польських і українських феодалів, непримиренність у боротьбі з гнобителями. У творах Сковороди мотив любові до трудящих є провідним.

Література XVI—XVIIIстоліть відбиває боротьбу класів цієї епохи. В ряді віршів, у драматичних та інших творах того часу відбились погляди й інтереси козацької старшини та панів, виявляється вороже ставлення до селян, до козацьких низів та трудящих тодішнього міста. Навпаки, найкращі твори цих століть пройняті симпатією до мас і спрямовані проти гнобительської верхівки тогочасного суспільства, проти панів-кріпосників (українських і польських) і проти козацької старшини.

Письменники XVI—XVIIIстоліть користувалися в своїх творах старою книжною мовою. Але елементи живої народної мови в деяких галузях літератури, зокрема в творах сатиричних, гумористичних, були досить сильні.

На ґрунті літератури XVIIIстоліття в значній мірі виріс Котляревський.

ЛІТЕРАТУРА

1. Поліщук Ф. М. Григорій Сковорода: Життя і творчість. К.

2. Попов П. Григорій Сковорода: Літературний портрет. К.

3. Григорій Сковорода: Матеріали про відзначення 250-річчя з дня народження. К.