Курсовая работа: Проблематика роману Т. Манна "Королівська високість"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. І.І. МЕЧНИКОВА

Кафедра зарубіжної літератури

ПРОБЛЕМАТИКА РОМАНУ Т . МАННА «КОРОЛІВСЬКА ВИСОКІСТЬ»

Курсова робота

студентки 2 курсу

німецького відділення

факультету романо-

германської філології

Л.Ю. СТРАМНОВОЇ

Науковий керівник

к. ф. н., доцент

Л.В. КОВАЛЬЧУК

Одеса 2008

Зміст

Вступ

Проблематика роману Т. Манна «Королівська високість»

1. Проблеми родинних відносин принца Клауса-Генріха

а) з братом Альбрехтом

б) з батьками і майбутньою дружиною

2. Проблема співвідношення життя і духу

3. Проблема відповідальності

4. Проблема митця і мистецтва

5. Проблема самовиховання

6. Соціально-політичні проблеми

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Під проблематикою художнього твору у літературознавстві розуміють область осмислення, розуміння письменником відображеної дійсності. У цій сфері виявляється авторська концепція світу та людини, його розміркування та переживання, де тема розглядається під визначним кутом зору. В проблематиці підлягає обговоренню та інша система цінностей, ставляться питання, наводяться художні «аргументи» за і проти той чи іншої життєвої мікроорієнтації [6, 45].

Проблематика — це центральна частина художнього змісту, неповторний авторський погляд на світ. При аналізі треба чітко визначити певний тип проблематики, її особливості та своєрідність [6, 46].

В романі Т. Манна «Королівська високість» важливу роль відіграє соціокультурна та власне романна проблематика. На думку А. Б. Єсина, «соціокультурна проблематика — це стійкі суспільні відносини, умови та образ життя той чи іншої частини суспільства, які склалися у сфері масової свідомості, тобто в звичках та організації побуту» [6, 48]. У романі робиться акцент на політичний момент, коли співвідносяться стара та нова форма правління, соціальні відносини між людьми і те, як впливає уряд на життя країни.

Романна проблематика — це інтерес до особистості, герой, який виступає «сам по собі» [6, 48]. Одним із видів романної проблематики є ідейно-моральна, яка показує життєву позицію людини, її спроби відповісти на питання про сенс життя, про добро та зло, про правду та справедливість [6, 49]. Особистість чітко визначає власну цінну орієнтацію в дійсності, зіставляє різні «правди», тобто власного особистого та конкретного розуміння світу.

У монографії Т. Манна «Художник і суспільство» говориться про те, що у романі «Королівська високість» показується «убогая немецкая действительность, а не передовая страна, какой была Германия была в 1900- годах» [11, 115].

В монографіях С.К. Апта, І. Дірзен, А.В. Русакової є важливі факти біографії Манна, які були використані у творі. В робтах І.І. Девицького, Б. Сучкова, Є. Тамарченко виділються головні проблеми роману.

Проблематика роману Т . Манна «Королівська високість»

1. Проблеми родинних відносин принца Клауса-Генріха

Сімейні відносини, як патріархальні, стійкі, завжди визивали інтерес Томаса Манна. Він показує, що не завжди нові тенденції можуть бути кращими, ніж традиційні норми.

а) з братом Альбрехтом

Старший брат Клауса-Генріха герцог Альбрехт вважає, що не може керувати державою, що він не здатен бути добрим прикладом для інших. Представницька роль — не для нього, а його молодший брат зможе з нею впоратися.

Великий герцог Альбрехт порівнює діяльність володаря з ідеєю нерозумного Готліба — дурня, який уявляє те, коли «он помахает рукой, то и поезд поедет» [5, 142]. Альбрехт не вважає себе аристократом, бо він розумний та має смак, крім цього презирливо відноситься до натовпу ні з гордовитістю, а як він говорить «з добрих почуттів» [5, 143]. Герцог об’єктивно дивиться на комічну сторону свого положення, усвідомлюючи, що не може грати роль монарха, який обожнює свій народ. Щоб бути добрим монархом, потрібно мати контакт, близькість до народу.

Альбрехт не може брехати, він не здатен приховувати щось, він говорить правду і не грає якісь ролі. І за станом здоров’я він не витримує численних аудієнцій, постійних церемоній, на яких він повинен бути присутнім, бо це королівський обов’язок.

Молодший брат Клаус-Генріх має інші риси характеру. Він веселий, добродушний, невисокого розуму, поступово набуває комічних рис, тому що соромиться своєї призначеної ролі.

Відносинах між братами дуже складні. Як зазначає С. Апт, Альбрехт був серйозним, нетовариським, самовпевненим [2, 144]. Він роками не розмовляв з молодшим братом без приводу до сварки. А Клаус-Генріх відчував себе «плебеем» [9, 156] по відношенню до свого брата. Але як герой, який має комічні риси, він відноситься до усіх форм навколишнього життя з іронією та намагається їх пародіювати. Це людина, яка володіє рисами артистизму. Як зазначає Є. Тамарченко, то «ирония художника выражается в пародировании им окружающей жизни средствами искусства и самопародировании, ироническому отношению к искусству и его средствам» [16, 159].

Альбрехт вважає, що Клаус-Генріх є «справжнім королем», який легко може керувати народом та виконувати свої обов’язки, який наступник династії з самого народження та в світогляді народу, тому що народ полюбляє Клауса [5, 88].

Альбрехт допомагає своєму брату досягти визнання та популярності, коли Клаус-Генріх починає займатися державними справами.

б) з батьками і майбутньою дружиною

З великогерцогською сім’єю, переважно з батьками стосунки Клауса-Генріха були «холодні», крім його сестри Дітлінди. Батьки принца не дозволяли йому проявляти свої почуття, а вимагали дотримування етикету. Герцогиня Доротея — «прославлена мати-красуня» [9, 57], яка вважалася самою гарною жінкою у королівстві, насправді мала холодний розум і, на думку свого сина, не мала любові. Але у глибині душі вона переживала за своїх дітей. Її неповторна краса була основним сенсом в житті, тому без неї вона не могла почувати себе королевою. Батько також дотримувався дистанції в відносинах з рідними людьми. Герцог Іоганн-Альбрехт — типовий аристократ, який повинен підкорятися певним нормам поведінки, виконував в державі представницьку роль. Його хвилювало тільки те, що про нього будуть думати люди.

Відносини між Клаусом-Генріхом та його батьками мали формальний представницький характер, тому що в них не було тих щирих почуттів, які звичайно відчувають батьки до своїх дітей.

І ці відносини відрізнялися від тих, які були у принца з Іммою.

До зустрічі з нею Клаус-Генріх вів представницьке життя, з’являвся в численних церемоніях та заходах, де увага була зосереджена на ньому самому, але він не цікавився реальними проблемами народу та не змінив справжнє положення речей. Але, коли він зустрів доньку мільйонера Імму, яка вела протилежний спосіб життя, то вирішив змінитися.

Імма — ділова, має раціональний погляд на речі, як її батько. Вона вчить Клауса практичним справам, більш цікавитися життям людей, діловому розуму. І. Девицький зазначає, що Імму Шпельман письменник називає по-різному: «избавительница Клауса-Генриха от бремени одиночества», «сказочная заморская невеста», «редкостное чудо», «маленькая принцесса в своем роде» [4, 92–93], тобто можна сказати, що це не тільки незвичайна розумна дівчина, але й красуня. Але «не только супружеский союз принца и Иммы представляет собой «удивительное явление»; но и неожиданное благоденствие населения герцогства в конце романа» [4, 93].

Заради кохання, заради того щоб завоювати Імму принц «воспитывался к деятельной, активной жизни» та «учился управлять своими владениями, своим хозяйством, своей страной» [1, 115]. Тільки після того як він здобув необхідні знання, відношення Імми до нього потеплішало, стало зовсім іншим, бо вона справді почала поважати свого «принца» [1, 116].

2. Проблема співвідношення життя і духу

У романі «Королівська високість» досить чітко визначені відмінності між конкретним практичним та духовним життям, тобто протиріччя між «життям» та «духом». Опираючись це, Т. Манн намагався намітити нові сфери, в яких боротьба цих сил находить своє вираження. Зазначається, що «Томас Манн приближает свою проблематику к конкретной жизни, хотя сфера княжеского существования… далека от подлинной реальной жизни» [1, 116].

Автор створює свій позитивний ідеал, але «исходит из своего метафизического противопоставления «жизни» и «духа» [1, 113].

Аристократія має лише формальний, показний характер, а буржуазія займається дійсно справами, розв’язує економічні проблеми. У романі «Королівська високість» є глава, де можна побачити реальну та виразну картину життя, конкретну та достовірну.

У романі основним конфліктом є конфлікт поміж артистичним героєм та навколишнім середовищем, який завжди зароджується та розвивається за ходом дії роману [16, 160]. З одного боку це конфлікт інтелігента з бюргерською середою, яка його породила, а з другого боку це конфлікт «життя» та «духу», «здоров’я» та «хвороби», «наївності» та «мудрості» [16, 163].

Письменник не обмежується трактовкою суперечності між «життям» та «духом» у біологічному плані або у формі суперечності між життям та мистецтвом, а намагається знайти для нього і більш прямі «объективно-социальные» формы воплощения» [1, 116]. Продуктивним є зв’язок проблематики «життя» та «духу» з конкретною соціальною дійсністю лише тоді, коли вона дається в великій історичній перспективі, як «иносказание общих путей развития буржуазного общества» [1, 116].

Роман «Королівська високість» далекий від реальності, тому що предметом зображення є життя при дворі маленького німецького князівства. Як зазначає В. Адмоні та Т. Сільман, то Томас Манн всупереч обвинуваченням монархічної династії писав: «История маленького одинокого принца, который на столь забавний лад становится супругом и оказывается благодетелем своего народа… не является реалистичной картиной нравов из природной жизни в начале 20-ого века, а представляет собой поучительную сказку» [1,114].

Доля героя роману, принца Клауса-Генріха, розглядається в «Королівській високості» з більш широкої точки зору, ніж прагнення сатирично відобразити старий придворний етикет. Як зазначає І. Девицький, письменнику «была свойственна ирония сложная и с «более широким и высоким содержанием» [4, 90]. Ця іронія зводилась до релятивізму, інтелектуальної гри, до «пафосу середини», з-за чого письменник не давав абсолютної переваги одному своєму персонажу та врівноважив своїх основних героїв, перетворюючи один недолік в достоїнство іншого.

3. Проблема відповідальності

Дія роману «Королівська високість» відбувається у деякому великому герцогстві, яке знаходилось на території Німеччини до її возз’єднання у єдину імперію, тобто «смещая историческое время, Томас Манн переносит обветшалый мирок захудалого немецкого княжества из середины прошлого века в век двадцатый, с его могучим развитии индустрии и торговли, с новыми королями…за столами банков и создающих денежную аристократию, по сравнению с которой аристократы крови кажутся жалкими провинциалами» [15, 369].

Герой роману Клаус-Генріх вважав, що його історична роль є зберігання патріархальних відносин. Виконуючи свої «високі» обов’язки, Клаус-Генріх дотримувався етикету, але не знав справжніх буднів та дійсності. Але як нащадок династії він відповідальний перед народом, перед своєю країною. Принц серйозно сприймає своє покликання, яке йому подарувала доля, тобто «быть главой государства, отцом подданных, которых ему надлежит повести к благоденствию и соединить патриархальные традиции с благами индустриального века» [15, 369].

Його «декоративне» представницьке існування — це пряма паралель к існуванню митця, який не має доступу до справжнього життя [11, 114]. Його роль у суспільстві формальна, яка не має ніяких наслідків у житті інших, і це лише «театральна бутафорія» [10, 33], за якою усі спостерігають. Його роль у суспільстві означає показати те, що немає проблем в німецькому герцогстві.

Життя «королівської високості» і є відповідальна праця, яка необхідна для подолання проблем, які виникли в німецькому суспільстві. Але «выполняя свои «высокие обязанности», сводившиеся к строгому соблюдению этикета, присутствуя на торжественных церемониях… при закладке нового здания, на каком-нибудь съезде или банкете Клаус-Генрих «не знал ни настоящих будней, ни настоящей действительности» [2, 129].

Для того щоб повноцінно виконувати свої обов’язки, принцу було потрібно знання свого предмету, яке він поступово здобував, а потім застосовував. Як зазначає С. Апт, що принц є «аллегорическая фигура, призванная выразить всю трудность представительства, не имеющего опоры ни в сознании духовности искусства, ни в причастности…художника к «делам человеческим, к подлинной жизни» [2, 128]. Для того щоб допомогти іншим, йому потрібно подолати свою індивідуальність, стати суспільним діячем.

4. Проблема митця і мистецтва

Коли принц стає головою держави, він починає виконувати формально-показову роль, з’являючись на урочистих церемоніях та відкриттях. Монарх виконує представницькі обов’язки, які йому допомагає виконувати його артистичний склад натури, але з цим пов’язані певні проблеми.

У монографії І. Дірзен є відомості про те, що в кінці 1903 року у листі, який Томас Манн надіслав Вальтеру Опіцу, повідомляється, що митець живе «символической представительской жизнью, подобной властелину» [5, 83] і він збирається писати роман про те, як король-артист грає усе життя свою представницьку роль. А коли відбувається зіткнення почуттів, тобто «пристрастие к представительству» та поняття, що «представительство чисто формально», то можна зрозуміти, що головний герой веде авантюристичну гру з дійсністю [2, 129].

Томас Манн пише в нотатках до роману «Королівська високість»: «Кто такой писатель? Тот, чья жизнь — символ» [10, 35]. Письменницька діяльність вважається символічною, бо вона створює ті речі, які не завжди можна зустріти у реальному житті. Таким чином, «Королівська високість» поринає коріннями в проблематику «символічного» та репрезентативного існування митця та його труднощів в встановленні життєвих контактів з суспільством.

Томас Манн часто згадував: «Вы знаете, какой обедненной, чисто исполнительской, чисто репрезентативной жизнью я жил много лет; знаете, что много лет…я ни во что не ставил себя как человека и хотел, чтобы меня принимали во внимание только как художника…» [3, 14].

«Какая у него была утомительная, какая напряженная жизнь! Иногда его жизненное назначение казалось ему печальным и жалким, хотя он любил и охотно выполнял «свои связанные с представительством обязанности» [9, 161]. Можна сказати, що принц має пристрасть до представництва, але він розуміє, що представництво формальне, яке не має нічого спільного з дійсністю.

Відповідаючи одному з критиків роману «Королівська високість» Томас Манн висловлює своє розуміння співвідношенню між дійсністю та зображенням її в мистецтві: «…Я заострил эту действительность, по-своему осветил ее» [10, 32]. Тобто дійсність не відповідає реальним фактам часу, але він розуміє під цим сучасну навколишню дійсність, яку не зміг побачити критик.

Письменник неодноразово зазначав, що такий роман як «Королівська високість» присвячений проблемі відносин митця з дійсністю. У критичній праці Є. Тамарченко зазначає, що королівська мантія героя є тільки характеристикою його життя як «життя формального» [16, 159]. У романі «Королівська високість», який порушує тему артистичної діяльності, спостерігається несміливе, але очевидне заперечення відчуженості митця та індивідуалізму, що перетворює свою самітність на специфічний різновид мистецтва. Художня творчість представляє собою ізольовану царину, відчужену від демократичної аудиторії [14, 55]. Тобто індивідуалізм Клауса-Генріха, його представництво і є та артистична діяльність, яку виконує принц. Для роману характерна ситуація, герой якої є носієм артистизму, лине до пародіювання навколишнього світу. Початковим етапом є зображення середовища, у якому народився принц [16, 160]. У надрах цього середовища зароджується поступово конфлікт «побуту та духу», тобто відбувається зімкнення реального життя з представницьким. Артистизм розкриває його творчий потенціал, його творчі можливості, його перевтілення. Коли відбувся вже конфлікт між «побутом та духом», то поступово з’являється іронія, яка виражається в пародіюванні навколишнього життя засобами мистецтва та самопародіювання, іронічне відношення до мистецтва [16, 160].

Поняття «духу», артистизму з’єднується у письменника з поняттям хвороби. Тому той же конфлікт називається конфліктом «хвороби» та «здоров’я». Тобто зіткнення «побуту» та «духу» ( побуту та артистизму) асоціюється з зіткненням «хвороби» та «здоров’я». Можна сказати, що аристократія — це «хвороба», а буржуазія — це «здоров’я» нації, усього людства. Є. Тамарченко зазначає, що «если манновский герой, иронизируя, остается влюбленным во все бюргерское, то это всегда означает и любовь духа к жизни, болезни к здоровью» [16, 163]. Тобто автор монографії хоче сказати, що Томас Манн віддає перевагу буржуазії, капіталістичної формі правління.

Проблема митця — одна з головних проблем роману. Ця проблема показує внутрішню будову характеру головного героя, його артистизм та подолання його.

5. Проблема самовиховання

Самовиховання головного героя лежить в зміні його світогляду, зміні його моральних цінностей. Щоб це відбулося, потрібно була велика подія. Такою подією є любов, яка раптово настигла молодого героя та зумовила його зміни.

Закохавшись у доньку американського мільйонера Клаус-Генріх починає під впливом своєї майбутньої дружини займатися «важливими питаннями» і домагатися добробуту своїх підданих. Любов кладе кінець його індивідуалістичної відірваності від справжніх людських потреб. Як зазначає С. Апт, Томаса Манна у цьому випадку хвилює проблема поєднання звичайного щастя та «репрезентативного» життя [3, 15].

У судьбі Клауса-Генріха символічно відображена криза індивідуалізму, яку він долає шляхом самовиховання, шляхом пізнання нового, а також заради кохання. Займаючись під впливом Імми «по-настоящему важными вопросами», успішно домагаючись благополуччя для своїх підданих, Клаус-Генріх без усяких зусиль звільняється від почуття формальності [2, 130].

Його «изъян» [5, 87], потворна ліва рука, яка є непомітною, тому що всі її не хочуть помічати, а «изъян» Імми невелика кількість індіанської крові.

Імма Шпельман списана з дружини письменника Каті. Вона має блідо-перлиний цвіт обличчя, займається математикою, донька залізничного магнату [11, 130]. Багато епізодів є автобіографічними, бо письменник узяв їх з реального життя, коли він сватався до Каті.

Самовиховання світогляду принца це не тільки його внутрішня перебудова, але й соціальні зміни у суспільстві, тобто початок переходу до демократії, до іншого державного уряду, але, зберігаючи монархію, яка виконує формальні діяння або функції.

Інші представники славетної династії обурювалися тим, що наречена Клауса-Генріха незнатного походження, що не має аристократичної крові. Але принц вже дотримувався передових поглядів: «Я и не думал бросать вызов своему сану… и вовсе не гнался за одним только личным счастьем. Нет, я с чувством полной ответственности исходил из общих интересов» [9, 350].

У романі «Королівська високість» головний герой завдяки самовихованню переміг свій індивідуалізм, ставши мудрішим, та допоміг власній державі.

6. Соціально-політичні проблеми

XX століття — це епоха становлення капіталістичних відносин. Епоха імперіалізму вимагала нових змін, нових реформ. Ще не почалась перша світова війна, але зміни в суспільстві вже відбувались. Було зрозуміло, що і Германська імперія потребує деяких змін.

Т. Манн на початку ХХ століття ідеалізував бюргерство та протиставляв його культуру ідеології нової буржуазії епохи імперіалізму, але починав об’єктивно виступати як критик буржуазної демократії [15, 368]. Тому співставлення аристократії та буржуазії було актуально в суспільному житті Німеччини.

Пізніше, в 1930 році Т. Манн писав у «Нарисі мого життя», що в «Королівській високості» він «синтезировал уединение и общность, аристократическое сознание, с новыми требованиями, с буржуазией» [10, 116]. Він вважав, якщо б поняття «аристократія» та «буржуазія» функціонуватимуть разом, то настало б загальне благополуччя для народу та країни. Письменник протиставляє «скудный духовный мир» буржуа 20-го століття з «патриархальными традициями» аристократії [15, 370]. Він думає про нові соціальні реформи, які збережуть патріархальні засади бюргерської культури та її життєвий побут і включаться в сучасний розвиток капіталізму. Але «гуманістичні ідеї письменника не були з’єднані з передовими суспільно-політичними рухами свого часу» [15, 371].

Аристократія зберігала патріархальні звичаї, шанування монарха та принципи вірності та гідності. Буржуазія ж являла собою свободу у всіх сферах життя, право вибору. Але бажання зберегти та захистити патріархальні сторони буття від розпаду відокремлювало письменника від пошуків в самому житті нових соціальних цінностей, які можуть вивести його світовідчуття за межі суспільного консерватизму [15, 370].

Проблема економічної відсталості дуже докладно описана в романі та займає цілу главу. Сама Німеччина переживала в XIX столітті економічну кризу, тому що країна була роздроблена на численні маленькі князівства і не було єдиної держави. Клаус-Генріх виконує свої «високі» обов’язки, але він не здогадується, що країна знаходиться в збіднілому економічному становищі, яке марнотратили представники фамільної династії на будову позаміських замків з французькими назвами та мармуровими колонами, на розкішні оперні вистави [5, 89].

Початок ХХ століття характеризується складним перехідним періодом в свідомості людини, коли вже вироджувалися аристократичні форми та домінували буржуазні. Письменник в соціальному плані показує можливість сполучення аристократичних форм з новим буржуазним змістом.

Висновки

Проблематика роману «Королівська високість» є різноплановою та яскраво відображає різні актуальні питання початку ХХ століття. У романі можна виділити сімейну етичну, естетичну і соціально-політичну проблематику.

Роман «Королівська високість» посідає значне місце не в творчості письменника, а в його долі. Це роман-автобіографія, де автор зображує події, схожі з його реальним життям: відносини з братом, батьками, нареченою.

Проблеми співвідношення життя і духу розкриває конфлікт між особистістю та буржуазним суспільством, різницю та несумісність їхніх інтересів.

Проблема відповідальності виявляє обов’язок служіння на користь людям та захист їхніх інтереси. Королівська особа відповідає за свої діяння перед народом.

Проблема митця — це особисті відчуття героя, його театральність та артистичність, індивідуалістичність та неповторність.

Проблема самовиховання показує, як завдяки любовним почуттям герой вступає на істинний шлях заради загального блага народу, усвідомлює своє справжнє призначення.

Соціально-політичні проблеми виявляють убогість німецької дійсності на початку ХХ століття.

Список використаної літератури

1. Адмони В. Г., Сильман Т.П. Томас Манн. Очерк творчества. — Л.: Советский писатель, 1960. — 351 с.

2. Апт С.К. Над страницами Томаса Манна: Очерки. — М.: Советский писатель,1980. — 392 с.

3. Апт С.К. Томас Манн. — М.: Молодая гвардия, 1972. — 349 с.

4. Девицкий И.И. Роман «Королевское высочество» Томаса Манна в автор­ской оценке // Русская и зарубежная литература. — 1971. — № 2. — С. 87–93.

5. Дирзен И. Эпическое искусство Томаса Манна: Мировоззрение и жизнь. — М.: Прогресс, 1981. — 303 с.

6. Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения. — М.: Флинта, Наука, 2003. — 247 с.

7. Какабадзе Н. Томас Манн: Грани творчества. — Тбилиси: Мерани, 1985. — 215 с.

8. Кургинян М.С. Романы Томаса Манна. Формы и метод. — М.: Художественная литература, 1975. — 351 с.

9. Манн Т. Собрание сочинений: В 10-ти томах. — М.: Художественная литература. — 1959. — Т. 2. — 759 с.

10. Манн Т. Собрание сочинений: В 10-ти томах. — М.: Художественная литература. — 1960. — Т. 9. — 686 с.

11. Манн Т. Художник и общество. — М.: Радуга, 1986. — 438 с.

12. Русакова А.В. Томас Манн. — Л.: Изд-во Ленинск. ун-та, 1975. — 184 с.

13. Русакова А.В. Томас Манн в поисках нового гуманизма. Л.: Изд-во Ленинградск. ун-та, 1969. — 159 с.

14. Скуратівський В. Мистецькі проблеми в німецькому романі XX ст. — К.: Вид-во Київськ. ун-ту, 1972. — 180 с.

15. Сучков Б. Лики времени: Ф. Кафка, С. Цвейг, Л. Фейхтвангер, Т. Манн. — М.: Художественная литература, 1969. — 446 с.

16. Тамарченко Е.Д. Ирония Томаса Манна // Вопросы сатиры и юмора. — 1965. — № 132. — С. 158–173.

17. Тимофеев Л. Основы теории литературы. — М.: Просвещение, 1976. — 448 с.

18. Федоров А. Томас Манн: Время шедевров. — М.: Изд-во МГУ, 1960. — 334 с.

19. Хализев В.Е. Теория литературы. — М.: Высшая школа, 2002. — 437 с.