Реферат: Контрольная работа: Психологізм дитячих оповідань у творах Івана Франка

Міністерство освіти і науки України

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури

Кафедра української літератури та

краєзнавства

Крнтрольна робота з предмету:

«Українська література»

на тему:

«Психологізм дитячих оповідань у творах Івана Франка»

Виконала : студентка гр.5-8/2

Настенко Н.В.

Перевірила : асс. Кірнос В.М.

Дніпропетровськ 2009 р

Зміст

Вступ

1. Психологізм як спосіб зображення персонажів

1.1 Визначення психологізму

1.2 Літературний психологізм творчості Франка

2. Дитячі оповідання Франка : зразок психологізації прози

2.1 Біографічні передумови створення дитячих оповідань

2.2 Психологізм дитячого оповідання «У кузні»

2.3 Психологізм дитячого оповідання «Грицева шкільна наука»

2.4 Психологізм оповідання «Малий Мирон»

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Дана робота присвячена в першу чергу загальній актуальності питання дитячого психологізму у оповіданнях письменників, які здійснили неоціненний вклад у формуванні української літератури. І саме твори Франка, присвячені темі дітей, дають нам змогу досить повно відчути загальну картину внутрішнього світу дитини. Автор настільки майстерно моделює форму та стиль сюжету, де відчувається величезне різнобарв'я прийомів для зображення світу ззовні та в душі дитини, завдяки чому дана тема потрапляє на новий рівень актуалізації та затребуваності в суспільстві.

Творчий геній І.Франка описаний також у багатьох працях наших видатних сучасників, які доклали зусиль до аналізу й узагальнення публіцистики І. Франка, насамперед, це академік М. Возняк, В. Дмитрук, О. Дей, М. Нечиталюк, І. Курганський.

Франко лишив нам величезний спадок, до якого ми маємо можливість доторкнутися у даній роботі. Він зображував у своїх творах різних людей, це були твори і про «верхи суспільства»-поміщиків, капіталістів, лихварів, спекулянтів, бюрократів, і про «демократичну інтелігенцію» та її участь у визвольній боротьбі народу, і про простих робітників, селян, заробітчан.

Для дітей Франко писав окрім дитячих оповідань, ще й казки. Він підкреслював, що його книжки для дітей мають суто педагогічний характер, і далекі від політики. Його ідеалом у суспільній сфері, що синтезує всі інші цінності, був «ідеал повного, нічим не в'язаного і не обмежуваного життя і розвою(рівноправ'ям) концесій. Все, що йде за рамки нації, се або фарисейство людей, або хворобливий синтементалізм фантастів, що раді би широкими, «вселюдськими» фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації».

Перейдемо до обраної теми, а насамперед чим вона зумовлена. Отож тема зумовлена потребою осмислення проблеми психологізму як у теоретичному,так і у художньому аспектах, необхідністю висвітлення сутності Франкової концепції психологізму, психологічного зображення дитини у своїх оповіданнях, необхідністю змалювати його та передати повним барв читачеві.

Зауважимо, що концепція психологізму даних оповідань Франка має авторський стиль та проходить у площині «дитина і світ», «дитина і суспільство» , «дитина і школа». Також дана робота буде досліджувати поставлені у творах філософсько – психологічні проблеми , з потребою з’ясування функціональності форм,засобів і прийомів психологічного зображення у світлі авторської світоглядної позиції та автобіографічного контексту.

Об’єктом курсової роботи обрано оповідання «У кузні», « Грицева шкільна наука», «Малий Мирон» як найпоказовіші з погляду психологічного зображення авторської світоглядної позиції та мають дуже виражене автобіографічне забарвлення.

Предмет дослідження - психологізм дитячих оповідань І.Франка «У кузні», «Грицева шкільна наука», «Малий Мирон», а саме їх зв'язок з автобіографією самого письменника та спосіб відображення у образах головних героїв рис та описів дитинства Франка.

Метою курсової роботи є з’ясування особливостей психологізму дитячих оповідань І.Франка «У кузні», «Грицева шкільна наука», «Малий Мирон». Відповідно до мети формулюються такі завдання :

- аналіз дитячих оповідання І.Франка;

- висвітлення головних постулатів художнього психологізму у формулюванні І.Франка;

- дослідити функціональне спрямування психологічного зображення в оповіданнях, окреслити людинознавчу концепцію митця, враховуючи автобіографічний і психографічний контекст його творчості;

- виокремити наявні в оповіданнях письменника форми, засоби і прийоми психологічного зображення, рангувати та систематизувати їх,проаналізувати з погляду художньої доцільності.

Наукова новизна полягає в тому , що вперше в українському літературознавстві епічна творчість ,зокрема дитячі оповідання І.Франка стали предметом цілісного осмислення з погляду художнього психологізму в контексті теоретико-літературних поглядів письменника-педагога ,його концепції дитини і світу,з опертям на автобіографічний матеріал, тобто всі основні напрями та шляхи формування письменником його творчості. Його унікальний творчий пошук, автобіографічне забарвлення творів, надали у підсумку його оповіданням ліній гротеску, сатири а інколи гіркого драматизму, притаманних лише оповіданням самобутнього, видатного письменника.

У циклі оповідань представлених в даній курсовій роботі, Франко виявив себе визначним педагогом, обстоював найпрогресивніші методи навчання й виховання юнацтва, глибоко заглянув у душу юних героїв-школярів, майстерно зобразив їх психологію, широко розкрив внутрішній світ дитини.

Загалом ці оповідання описують дітей їх дитинство, їх перший досвід взаємовідносин зі школою, навчанням, вчителем та вихованням у сім'ї та школі.

Отож маємо до аналізу автобіографічні твори письменника, з нарисами виховання сільського хлопчини 30-40 років 19 століття у Галичині, починаючи від перших проблисків власного мислення та закінчуючи досвідом отриманим у середній школі того часу.

1. Психологізм як спосіб зображення персонажів

1.1 Визначення психологізму

Для подальшої роботи з проведення аналізу оповідань по заданим параметрам, підведемо теоретичну основу. Отже дамо визначення таким термінам, як «психологізм» :

1) як метод, психологічний підхід до тлумачення текстів, образів, уявлень, переживань, емоцій, особливостей мислення автора та персонажів, тощо;

2) як художній засіб відображення широкої палітри явищ психічної активності автора, персонажів, персоніфікованих субстанцій та ін.

Визначено центральний аспект літературного психологізму – психологічне зображення персонажів у художньому творі.

Тепер слід провести основні лінії, точки дослідження:

1) основні фільсофсько-психологічні проблеми творів;

2) основні риси психологізму;

3) портрет героїв з рисами автобіографії письменника.

Також слід зазначити, що Франко відзначався не простим описом або простим зображенням своїх героїв, це стосується також і героїв дитячих оповідань. Дуже часто Франко представляє нам внутрішню психологію дитини як не однорідний, окремий образ а дитяча психологія поєднує в собі певний симбіоз психології власної та скажімо психології чи психологічного стану батьків а також вбирає в себе деякі психологічні риси автора. Письменник полюбляє вимальовувати складні психологічні портрети своїх героїв наділяючи їх складним внутрішнім світом, інколи суперечливими діями намагаючись якнайточніше через такі прийоми дати зрозуміти нам внутрішній світ дитини.

Відомо, що Франко написав цілу низку критичних та літературних статей про художні твори та художню діяльність тих письменників, яких вважав визначними, загалом це були західні письменники та філософи. Аналізуючи лише цей факт можна зрозуміти, що у теолога, критика та письменника Франка є одна характерна якість в усіх названих сферах літературної роботи, це поглиблений інтерес до „психофізичних” основ оповідань критикуємих авторів та до описаних героїв. Тобто письменник тяжіє до проникнення у внутрішній світ людини, кожне оповідання наділене антропоцентричністю(антропос-людина) сюжету, Франко приміняючи ідею поєднання психо-соціального підходу до написання своїх творів з великою точністю зображує психологічну анатомію людей. Так у ході вивчення та зображення потім психологічної анатомії людей, Франко у основних оповіданнях, переносить створені ним психологічні портрети на тваринний світ, наділяючи тварин людськими якостями у казках до дітей. [10, c.55-62]

Тож філософсько-соціальна векторність психологізму оповідань Франка, а зокрема його творів були однією з унікальних рис таланту Великого Каменяра.

1.2 Літературний психологізм творчості Франка

Слід також підкреслити, що Франко постійно і дуже вдало в своїх використовує багатий психологічний інструмент, так зокрема в літературно-критичній діяльності, де за допомогою таких інструментів він зміг відзначити ті основні аспекти, якими оперує сучасна теорія літературного психологізму дитячої літератури: рецептивно-комунікативний, аспект психології першого ступеню життя людини, аналізу внутрішнього світу героя тощо.

Так психологізм у дитячих оповіданнях письменника, він дуже вдало примінив принцип художнього зображення внутрішнього світу дитини та її оточуючих, Франко дуже тонко «промальовував» у своїх оповіданнях емоційно-психологічні зв'язки між героями та суспільством.

Особливе місце психологізму надається завдяки художнім та характерним особливостям дитячих оповідань письменника, які випливають з автобіографії Франка. Характерно, для письменника і те що він дає нам змогу долучитися до внутрішнього світу героїв та розкрити суть оповідання через площину психології та філософії життя у своїх творах.

Так психологічні мотиви головних персонажів дитячих оповідань, а саме дітей Франко зумовлює особливими соціальними, ментальними рисами українського народу та українського суспільства 19 століття. Хоча й сюжетна динаміка, як така відсутня зміни та доповнення сюжетних ліній несуть на собі нариси внутрішнього світу дитини, основною конструкцією сюжету є індивідуальна психологія дитини з усім різнобарв'ям переживань та емоцій дитячого життя. Де переживання та відчуття дитини становлять головну основу психологізму дитячих оповідань Франка.[11, c.40-48]

Діапазон душевних переживань дитини не сильно поступається по палітрі переживань дорослим. Навіть збагачує надбання української літератури 19 століття магією відчуттів дитини, барвами її внутрішнього світу та індивідуальними психологічними особливостями.

Треба також підкреслити, той факт що по особливостям художньої обробки своїх творів Франко тяжіє до творчості Нечуя-Левицького та Панаса Мирного.

2. Дитячі оповідання Франка : зразок психологізації прози

2.1 Біографічні передумови створення дитячих оповідань

Відштовхуючись від заданої тематики аналізу в даній роботі, а саме виокремлення основних ліній психологізму дитячих оповідань, знаючи що вони за своєю направленістю мають автобіографічний характер, я пропоную для початку ознайомитися з біографічними передумовами створення даних оповідань. Адже саме вони надали письменнику творчого поштовху до написання дитячих оповідань.

Отже, Іван Якович Франко народився 25 серпня 1856 року, у сім'ї вправного ремісника-коваля Якова Франко та Марією Кульчицької, що походила з дрібної загонової шляхти. Дитинство Яся (Ясем або Мироном часто називали тоді Івана в родині) минуло в селах мальовничого Підгір'я –Нагуєвичах та Ясениці Сільній- в селянському оточенні. З батькового обійстя й від кузні, що знаходилось на високому горбі, у нагуєвицькому присілку Слободі, було видно все село. Чуйна дитяча натура всотувала все побачене та відчуте, пам'ять фіксувала постаті людей, що відвідували батьківську кузню чи гостювали в хаті, і їх розмови та розповіді, їх радощі і турботи.

Найраніші життєві враження супроводять людину весь вік, з роками стають колоритнішими й гострішими. Дитячі та юнацькі враження позначались на багатьох творах і працях Франка. Зрештою, на реально-життеву підоснову своїх творів вказував і сам Франко у автобіографії 1890 року: «Про новели свої скажу тільки одно, що майже всі вони показують дійсних людей, котрих я колись знав, дійсні факти, на котрі я дивився або котрі чув від свідків, малюють край образи тих закутків нашого краю ,котрі, я, як то кажуть, переміряв власними ногами. В такім розумінню - всі вони частки моєї автобіографії».

Варто підкреслити, що тривалий розвиток солеварного промислу в Нагуєвичах та околиці впливав на психологію мешканців, які традиційно, із покоління до покоління, виявляли своєрідну симпатію до робітників. Вона була заронена і вдушу малого Франка, якому довелося пізнати вже тоді робітників іншого промислу-нафтового-і згодом вперше їх змалювати.[9, c.170-178]

В дитинстві Франко чув перекази про колишні солеварні промисли в селах Нагуєвичі, Ясениця Сільна та інших, де топили з ропи сіль і формували в так звані «товпки» (є документальні свідчення про солеварні в цих місцевостях у 17 і 18 століттях); запам'ятав легенди про замок панів Туркулів ( такі пани справді існували і в 1770-х роках володіли Нагуєвичами); наслухався оповідань і пісень про гірських месників – опришків, на чолі з славним на весь край Довбушем, про таємничі печери з повними бочками червінців, призначених для бідноти…

Повз батькову кузню слався шлях із Борислава через Нагуєвичі до дальших сіл. У кузню заходило багато людей, особливо заробітчан, бориславських сезонних робітників(ріпників). Постійно бували в кузні односельчани, заїжджали селяни із сусідніх сіл. Яків Франко любив брати до кузні малого Івася, і той вслуховувався тут у розмови та розповіді, в яких відлунювався і тодішній «великий шум» народного гніву проти несправедливого ладу, і народна віра в перемогу правди. До кузні манили хлопця різні люди, що заходили сюди, й «ті веселі та сумні оповідання, котрих так багато можна було так наслухатися в татовій кузні».

Згадуючи ті «найщасливіші й найприємніші хвилі» свого дитинства, І.Франко відзначив, що батьки і трудове середовище рідного села запалили в його серці ті перші вогники, що потім розгорілися великим полум'ям посвяти всього його життя боротьбі за щастя трудового народу. Тобто маємо вже картину формування основної лінії психологізму творів—їх інтервертної направленості.

Поет назавжди зберіг у серці ніжну вдячність батькові за його мудру школу виховання, з гордістю згадував його як мужню натуру, що не зломилася під тиском нестерпної панщини і змогла промінитись душевною теплотою та щедрістю. Тобто письменник наголошує про вплив архетипу поведінки батька на своє життя і в першу чергу на свою творчість, який висвітлив як найточніше саме у дитячих оповіданнях.

Отже, письменник широко узагальнював типові явища тодішньої дійсності. Питання народної освіти, навчання і виховання дітей у школі і поза нею глибоко хвилювало письменника. В художніх творах і публіцистичних статтях він викривав антинародну реакційну систему навчання й виховання молодого покоління Галичини в умовах подвійного гніту – цісарської монархії і польської шляхти. Боротьбу за народну освіту революціонер - демократ Франко поєднував з боротьбою проти соціального і національного гніту. Він підкреслював, що освіта для трудящих стане доступною при справедливому, без експлуататорів, суспільному ладові. Освіта в умовах Австро-Угорській імперії була перетворена в знаряддя гноблення трудового народу. Тогочасна школа, як писав Франко, не ставила своїм завданням «образувати народ. По кількалітній науці виходять наші діти з тих шкіл такими ж темними, як і були, або. що гірше, виходять з щепленою в серці погордою до всього, що своє».[8, c.229-231]

У своїх автобіографічних оповіданнях-спогадах Франко реалістично відобразив антинародну політику в системі навчання й виховання в цісарській школі, яка калічила дитячі душі, створив хвилюючи образи своїх юних героїв.

Щоб зламати волю трудящих до визвольної боротьби, австрійські власті і польська шляхта не допускали української молоді до освіти. А тим, хто потрапляв до школи, доводилося відчути на собі весь тягар тієї системи освіти, яка робила з дітей покручів. «Наше виховання та освіта чи не є млинок, в котрий кладуть здорових дітей, а виймають покалічених дітей?» - писав Франко.[7, c.22-25]

Темі навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку письменник присвятив низку творів, позначених рисами автобіографізму. Серед них були «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «У кузні».

Франко ніколи не забував важких років шкільної науки з безглуздим збурінням, пронизливим фізичним знущанням за найменшу провину. Обдарований природним розумом, доброю пам’яттю, він не відчував труднощів навчання. Та пригнічувала задуха шкільних приміщень, учителі-схоласти. «Науку подають в теперішніх школах,- писав франко у статті «Наші народні школи та їх потреби»,- не для того, щоб обрадувати чи навчити робітника потрібному і людському знанню, але тільки на те…, щоб умовити в нього покірність теперішнім несправедливим порядкам і утвердити його в темноті».

Письменник виявляє глибоке матеріалістичне розуміння науки, рішуче критикував поповіство і всих тих, хто замість наукових знань пропагував релігійні догми, затуманюючи ними голови учням. «Ви повинні знати, що наука, хотячи бути наукою, мусить відкинути віру…», - писав Франко. Люди науки повинні говорити народові глибоку правду без всяких фраз і моралізацій. «Оставте фрази і моралізації попам, котрі ними присолюють і приперчують свої догми! Наука не знає ніяких догм і не потребує за тим нічого присолювати ані приперчувати».[3, c.86,92-93]

Яка молодь, таке майбутнє народу», - твердив Франко і працював над тим, щоб молоде покоління було готовим до боротьби за революційне оновлення суспільства. Письменник мріяв про нове соціалістичне суспільство, «часи будучі, невідомі». крізь простір і час до нас линуть Франкові слова:

А як мільонів куплений сльозами,

День світла й волі засвітає,

То чень в новім, великім людськім храмі

Хтось добрим словом і мене згадає.

У своїх статтях він чітко визначав свої вимоги щодо освіти і виховання дітей та молоді як майбутніх борців за щастя народу, вимагаючи відокремлення школи від церкви, доступності знань всім трудящим. Його діяльність в галузі дитячої літератури якнайтісніше пов'язувалася з суспільно-політичними поглядами і йшла в двох напрямках: як критика і теоретика та як автора дитячої книжки.

Починаючи з 1890 р., Франко активно працює в галузі літератури для дітей. Франко розповідає у своїх творах про талановитих, допитливих, наділених багатою фантазією, дітей, які позбавлені догляду, гинуть або живуть «не так, як у людей».[1, c.9-11]

Франка не тільки згадують, з гордістю називаючи провісником щастя, дружби і свободи, а й вдумливо вивчають його спадщину, починаючи з ліричних поезій і казок в молодших класах середньої школи і закінчуючи творами, що завоювали всесвітнє визнання в середніх та старших класах. Чимало його творів, уривки з них доступні дошкільнятам.

Видатний український революційно-демократичний письменник все своє життя присвятив найпрекраснішому, що може бути,- боротьбі за щастя свого народу. Сорок років трудився на ниві рідної культури. За цей час написав близько 6000 художніх і публіцистичних творів ,наукових досліджень. Вічним Революціонером, Титаном праці ввійшов він у вітчизняну і світову культуру.

І дивлячись на такий дорогий подарунок, що він лишив нам у вигляді своїх творів, можна лише дивуватися і приклонятися перед його духом та жагою до життя і запитувати себе «А скільки він ще міг створити шедеврів?», адже недарма кажуть що оцінити втрату можна тільки втративши. Це несправедлива данина часу і боротися з нею безглуздо, та ми можемо читати та перечитувати, кожного разу заново переживаючи долі героїв оповідань разом з автором, адже в кожному з них Франко лишив маленьку часточку своєї душі.

На Личаківському кладовищі у Львові на могилі Івана Франка височить єдиний у своєму роді пам'ятник- на ньому каменяр, що розбиває молотом гранітну скелю. Письменник і став «каменярем», що розбивав скелю неправди і соціальної несправедливості вогнем слова, активною революційною пропагандою.[5, c.12; 2, с.78]

Мабуть, тим визначається геніальність письменника, що його твори і через століття хвилюють, залишаючись не лише художнім літописом минулого, а й животворним джерелом естетичного збагачення кожного нового покоління, засобом виховання особистості.

2.2 Психологізм дитячого оповідання «У кузні»

Відомо, що велике значення для становлення таланту молодих письменників мають їх автобіографічні твори. Для Франка найбільш «особистим» є оповідання «У кузні», тобто і найбільш інтервертним за стилем і самим близьким до серця письменника.

В ньому автор змальовує картини його раннього дитинства - майбутнього письменника, осяяного добротою батька, людини чесної, розумної, порядної, справжнього майстра своєї справи. Франко-дитина зростає між розмовами у кузні, там він знайомиться з персонажами майбутніх своїх творів, селянами, робітниками, там вбирає в своє серце сердечний біль свого народу. Оповідання Франка «У кузні»- про силу впливу дитячих вражень на все подальше життя людини, значення для її виховання родинного вогнища.

В даному оповіданні, як вже було сказано Франко змальовує - себе, в образі дитини - сина коваля. Тож маємо основний вузол оповідання а саме психологізм відносин «син-батько». Через призму історичних та національних умов життя тодішньої України, основного народу, представниками якого були-селяни здебільшого хлібороби та ремісники, ковалі, теслярі, бондарі.

Тут також можна прослідити вплив оточуючого світу на дитячу психіку, психологію взаємовідносин з сім'єю тощо. Адже саме у дитячому віці найбільш гостро людина сприймає оточення та світ навколо, коли ще немає психологічних бар'єрів, комплексів, повністю сформованого психологічного типу особистості. Давно відомо що дитину-людиною робить лише життя серед людей, а наскільки людина буде по сторону доброго чи поганого залежатиме вже від оточуючих, від того яку вони сторону гарного або злого несли по життю та передали через виховання –дитині. Тобто маємо основну філософсько-теологічну лінію психологізму твору, а саме формування психологічного портрету дитини за допомогою архетипів та психотипів сім'ї та суспільства загалом.[7, c.53-57]

Наступним моментом аналізу твору буде виявлення автобіографічних рис у творі. Сам Франко, говорить про це оповідання наступне: «На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині, горить огонь. Невеличке огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі».[4, c.170-172,175] Франко дуже яскраво описує для читачів ту важливість спогадів дитинства на власному прикладі. Як проніс він крізь життя той вогонь, який зародився в ньому в дитинстві, і далі абзац закінчується словами «Се вогонь у кузні мого батька». Проаналізуємо, психологізм даних уривків, перед нами постає— дитина, внутрішній світ якої переповнений враженнями того вогню у кузні батька, це чи найяскравіше враження дитинства. Тут вибудовується лінія взаємовідносин з батьком і через них до праці-ковальського діла а так до самого місця де така праця велася-кузні. Для дитини батько, кузня, дім ототожнюються в образ домашнього вогнища де виховують його з великою любов'ю та увагою, де дитину батько допускає до свого дорослого світу тяжкої праці при цьому знаходячись поруч і контролюючи вплив на несформовану дитячу свідомість тої не зовсім зрозумілої дитині-атмосфери складного життя. Отже психолгізм оповідань у контексті психологічного підходу представляє нам світ взаємовідносин дитина-батько, увібрання дитиною в себе основних засад життя і роботи батька, його головних людських принципів та якостей. У контексті художнього підходу перед нами постає яскраво змальована емоційна природа відчуттів та вражень, які по своїй унікальності притаманні винятково дитячому психологічному типу та вдало вписані в психологічний портрет дитини.

Маємо також опис слідкуючих вражень, які представляє нам автор: «Я слухав тих оповідань, як фантастичних казок про далекі, зачаровані краї. Борислав з його страховищами, дикими жартами та дикими скоками фортуни, з його дивним промислом, дивним способом праці та дивним народом заповнював мою фантазію».[4, c.181] Отже влив на дитячу свідомість почутого та побаченого у кузні, був досить значний. Так з вищесказаного ми бачимо, як спираючись на розповіді інших людей дитина теоретично будує той непізнаний, але описаний іншими світ підключаючи свою фантазію та також ту ступінь осмислення почутого, яку дитина мала на той час. Цю рису автор привніс із власної автобіографії і наділив нею сповна внутрішній світ дитини за допомогою художніх прийомів наділив внутрішній світ дитини своєрідними інтервертними рисами.

Так дане оповідання показує формування архетипу поведінки у хлопчика-Франка через батька-Франка, батько описується у оповіданні майстром свого діла, отже і син наслідував його приклад у своєму подальшому житті тільки на теренах письменництва. Також ми можемо прослідити таку рису, як розвиток світогляду дитини- його батьком, на фоні всього оповідання дитина знаходиться поруч з батьком, його роботою у кузні, спілкуванням батька з іншими людьми. Тобто світосприйняття дитини вже не обмежене стінами рідного дому, та спілкуванням тільки з рідними, вона бачить тяжку роботу, велику масу зусиль та праці яких треба докласти на шляху до здійснення мети праці(на приведених прикладах ковальської справи в оповіданні - виготовлення сокир, колес, тощо). Вже дитина має наглядний досвід того факту, що отримати «шмат хліба» потрібно важко і сильно працювати, докладати силу зусиль, а задарма нічого не буває. Це дуже важливий виховний момент при формуванні архетипу поведінки людини, особливо її відношення до праці, а також закріплення основ трудової діяльності людини взагалі. Слідуюча риса твору це психологізм взаємовідносин та спілкування з іншими людьми у дитини на прикладі батька:

«Батько нерадо слухав тих оповідань про Борислав. Він так зжився зі старими порядками сільського життя, що в тім новім бориславськім розгардіяші чув щось нове, вороже дотеперішньому життю. Він не давав по собі знати того, не осуджував і не обурювався, як дехто з завзятих прихильників старосвіччини, але коли вичерпався запас новин, радо звертав розмову на інші, переважно моральні теми. Батько пильний і тямучий робітник, любив кпити собі з дармоїдів та фушерів, з роззяв та галапасів»[6, c.53-57].

Тобто батько відстоював свою точку зору моральності життя, висміював людські вади типу «дармоїдів та роззяв», причому робив це дуже толерантно надавши кожному гостю висловитися, причому намагався своє осмислення представити з мірою критики та сатири. І ця риса архетипу поведінки передалася дитині, так Франко у свої оповіданнях де є критикуючи моменти та рядки завжди намагається додати художніх барв оповіданню за допомогою сатиричних зворотів.

Батько посіяв у душі свого сина перші зерна сердечної діяльності, прищепив любов до праці й трудівника, власним прикладом учив дбати про загальне добро. В розповідях і притчах Якова Франка, звернених до відвідувачів кузні чи й до малого Івася, завжди просвічуватися його девіз «з людьми і для людей». Так наприклад, це видно у таких рядках оповідання «Йшлося до коваля, як у гості, як до сусіди, а не як до ремісника, щоб зробив те, що треба тай бувай здоров, я тебе не знаю, ти мене не знаєш. Батько такси ніякої за роботу не мав, «що людьом, той мені», а нема готових, той підожде. Але любив щоб у кузні було весело, гамірно».

Тепер ми можемо прослідкувати який слід лишили по собі ті далекі дитячі враження вже у внутрішньому світі дорослого Франка, так згадуючи пізніше про батькову кузню і її відвідувачів, І.Франко скаже про себе: «Сорок літ вже минуло від тої пори, як у невеличкій кузні в нашій слободі останній раз лунав ковальський вербель, відіграний батьковою рукою молотом по ковалі. Скільки змінилося за той час! Не лише у кузні, але майже з усього, що було тоді основою тихого, патріархального життя в нашім закутку, не лишилося майже ані сліду. А тодішню веселість та жвавість у многих із ковальської веселої компанії, погасила доля ще далеко перед їх смертю. І, певно, в ту пору ніхто з них не думав, що та кузня, і та компанія в ній, і той її дружній, радісний настрій лишаться живими та незатертими в душі маленького, рудоволосого хлопчика, що босий, у одній сорочці сидів у куті коло вогнища.

На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь. У ньому пролизуються сині, червоні та золото-білі промені, жевріє, мов розтоплене вугілля, і яриться в його глибині щось іще більше, промінясте. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І ще він не погас і досі».

2.3 Психологізм дитячого оповідання «Грицева шкільна наука»

У оповіданні «Грицева шкільна наука» (1883) Франко осуджує антипедагогічну систему австрійської школи. У цьому оповіданні автор змалював образ психологічний портрет дитини, де центральною проблемою виступає неможливість отримання кваліфікованої освіти через бідність. Психологізм портрету дитини поєднує риси інтервертності та екстравертності, де ектравертність добре виражена у більшому співвідношенні аніж у портреті дитини попереднього оповідання.

У цьому оповіданні Франко висміює систему навчання часів іноземного панування в Галичині.

Неможливо було тоді пробитись дітям з народу до світла науки, а кому й пощастило попасти до початкової школи, то їх учителі гнали «йти свині пасти», як це було й з Франком. Одні через шкільні умови змушені були кидати навчання, а інші, прагнучи вибитися з темряви, гинули в розквіті молодих сил.

У оповіданні перед нами предстає хлопчик Гриць, якого батько відправляє до школи вчитися, звернімо увагу на шкільний процес описаний у оповіданні:

«Почалася наука. Професор говорив щось, показував якісь дощечки, що на них були намальовані якісь гачки та стовпаки; хлопці час від часу кричали щось, як професор показував яку нову дощечку, а Гриць нічого того не розумів»[1, c.330-331].

Тобто маємо філософсько-теологічний вузол проблеми це відсутність головних умов та засад викладання, та освітня «відсутність» шкільного процесу. Так професор будував його на свій власний розсуд, учні такі, як Гриць дійсно мало чому могли навчитися. Вони не мали навіть основ для розуміння, не мали уявлення, як складати букви в слова, і як їх правильно читати, вимовляти. Професор не переймався тим фактом, що дитина уперше прийшла до школи, не має розуміння шкільних наук, і навчити розумінню учнів намірів не мав. Так Гриць ніколи «не міг спізнати букви, котре ш котре т. Букви мішалися перед очима. Про читання вже ніщо й говорити. Чи причина тому була в його непонятливості, чи в кепськім навчанні професора, сього не знати; то тільки певно, що, крім Гриця, таких «туманів вісімнадцятих» між тогорічними школярами було 18 із 30, і всі вони під час того шкільного року робили собі блискучі надії, як то буде гарно, як вони увільняться від щоденних різок, позаушників, штурханців, і як покажуть знов у понім блиску свої поваги на пасовищі». Перед нами картина психологізму дитячого оповідання де спираючись на психологічний підхід ми бачимо дитину, яка не розуміє свого місця та мети у школі. Де в її внутрішній світ мало що позитивного увійшло з боку описаного способу викладання освіти. Так коли діти піддавалися фізичному покаранню з боку професора за найменшу провинність, яке професор називав «неуцтвом». Цей гіркий досвід здобування освіти викладений у творі, як найкраще зображує вплив фізичної кари на сприйняття освіти, як такової. В психіці дітей руйнувалися всі засади зросатання талантів та іскри цікавості до нового, тому що процес навчання ґрунтувався не на закріпленні та роз'ясненні шкільного матеріалу у процесі обговорення, а на основі фізичних знущань над дитиною що погано розуміла шкільний матеріал.

У свідомості дитини всі прояви таланту до наук глушив «голос» інстинкту самозбереження, а потім хвилі «дитячої агресії» через які шукав виходу психологічний біль від фізичних знущань, про це нам кажуть такі рядки: «А вже хто як хто, а Гриць запевне найбільше й найчастіше думав про се. Проклятий буквар, що його він за час цілорічної натуги над науковим питанням пошарпав і пофатилив трохи не на січку, прокляте «а баба галамага» і прокляті професорські причинки та заохоти так надоїли йому, що він аж вихуд та поблід і ходив увесь час, мов сновида».

Письменник описуючі «Метод» навчання, посилює в нас відразу до такого педагогічної практики де є різка вчителя, фізичні знущання бо за сосбою вони викликають лише відразу до школи, та зламу архетипу поведінки дитини, її прагнення до нового. «І всі вони під час того шкільного року заєдно робили собі блискучі надії, як то буде гарно, коли вони увільняться від щоденних різок, позаушників, штурханців, «пац» (биття тростиною по долоні) та «попідволосників» і як покажуться знов в повнім блиску своєї поваги на пасовищі». Схоластична наука була не для Гриця, від неї він став «туманом вісімнадцятим».

І знову Гриць – пастух. Він з великим здивуванням почув від гусака «а баба галамага» - саме те, що рік вчив у школі. «Гриць був зламаний, засоромлений! Гусак в одній хвилі переймив і повторив ту мудрість, що коштувала його рік науки!»

Також на фоні такої освітницької діяльності у школах тогочасної України можна прослідити той факт , що Франко використовуючи різні прийоми вибудовує такий психологізм оповідання де основною лінією можна прочитати-антагоністичну боротьбу з системою держави, а вірніше гнітом держави через систему виховання та освіти намагався створити з самих малих років поневоленого раба, у особі середньостатистичного українця волевиявлення і свободомислення якого він бачив тільки у своїх мріях. Так Гриць пас худобу до школи, так і радий був повернутися до цього заняття й після «річної муки». Ніяких шляхів не дала йому така школа далі по життю, ні одну струну у серці не зачепила. Тобто у суспільстві не йшов «ріст» економістів, юристів, теслярів, малярів, пекарів, а було лише зростання пастухів. Так основна проблема оповідання простої людина з народу, яка не мала ніяких шляхів для подальшого зростання та самовдосконалення, виводить психологізм оповідань на новий рівень не просто пригніченого дитячого внутрішнього світу, а несе в собі величезний протест, насіння антропоцентричної, соціально-орієнтованої ідею боротьби проти свавілля держави та чиновників

І в першу чергу такі «жернова державної система» несли заклади освіти для маленьких дітей та підлітків, щоб закласти першооснови світосприйняття і волевиявлення, вірніше їх повну відсутність. Тепер нам є над чим подумати адже перше «спілкування з системою держави» нові покоління мають загалом в образі закладів освіти, своїх викладачів та педагогів. Аналізуючи дане оповідання, можна з повною впевненістю одне з провідних місць по вихованню моральному та психологічному надати саме представникам освітньо-педагогічної діяльності—вчителям. Та також не варто лишати без уваги що саме вчитель несе всю масу відповідальності за свою роботу та безпосередній вплив на формування та збагачення світогляду, внутрішнього світу своїх учнів. Свій психологічний вплив на підростаюче покоління, і те які приклади, моральні образи він дасть своїм учням для подальшого життя та наслідування.

Тож аналізуючи головну проблематику освіти висвітлену в даному творі, можна виділити слідуючі осередки проблем державної освіти України 19 століття:

1) відсутність системи забезпечення та контролю викладання у навчальних закладах, з метою якісного викладання всім охочим;

2) відсутність кадрів-педагогів та вчителів високої кваліфікації, які б заповнили собою потребу системи освіти.

А так, як був відсутнім перший пункт, він спричинював відсутність другого. І тільки завдяки науково-технічному прогресу з його здобуттями та боротьбою народу на шляху відстояння своїх прав ми сьогодні маємо настільки розвинену і систему освіти і систему підготовки та перепідготовки кадрів освіти, що герої оповідання «Грицева шкільна наука», та напевно і сам письменник міг тільки порадіти та «по-білому» позаздрити нам. А ми йому дуже подякувати за те що доніс до нас крізь час історію науки та освіти, її основи та засади викладання використовуючи при цьому весь доступну йому палітру та арсенал психологічного та художнього інструментарію.

2.4 Психологізм дитинячого оповідання «Малий Мирон»

І.Франко досконало знав дитячу психологію, як митець тонко відчував дитячу душу, цікавився дитячим мовленням, полюбляв моделювати на сторінках дитячих оповідань постійно моделювати внутрішній світ. Письменник-психолог відкрив у красному письменстві таємницю п'ятирічного віку, який, за твердженням сучасних учених, є особливою віхою в житті людини.

Також в даному оповіданні особливо досконало використав інструмент «внутрішнього мовлення» або «внутрішнього діалогу» дитини, що стало яскравою відзнакою психологізму даного оповідання.

Так малий Мирон, що виявляє великий інтерес до всього навколишнього світу. Йому лише п'ять років, але він дивує читача своєю допитливістю, своїм політом думок з намаганням зазирнути в усі цікаві куточки оточуючого світу.

Загалом маємо такий основний сюжет: дитина хоче знати, яким чином люди бачать, чують, а у відповідь неосвічені батьки і сусіди тільки докоряють: хлопець – дурень, «туман вісімнадцятий», він думає не так, як люди. Малий Мирон любить зелені луки, устелені квітами, милується рибами, цікавиться їх життям. Він краще від сусідських старших хлопчиків уміє рахувати. Але «який цвіт розів'ється з того пупінка?» - з сумом запитує автор. Тобто маємо психологічний портрет дитини який не співпадає з архетипами дитячої поведінки продиктованої суспільством.

Для початку переглянемо деякі рядки твору, які допоможуть нам зрозуміти, які моральні та педагогічні основи хотів донести до нас автор. І так «Малий Мирон - дивна дитина. Батько втішається ним і каже, що він чудово розумна дитина, але батько, звісна річ, сторонній суддя. Та й ще Миронів батько-чоловік у літах, ледве дочекався дитини, і, значить дитина, у нього золота, і розумна, і гарна. Сусіди тихо шептали собі, що Мирон «якесь не таке, як люди»: іде та й розмахує руками, гуторить щось сам до себе, візьме прутик, швикає по повітрі або стинає головки з будяків та ластів'ячого зілля. Серед інших дітей він несмілий і непроворний, а коли часом і відізветься з чим-небудь, то говорить таке, що старші, як почують, то тільки плечима стискають».[4, c.133-134]

Маємо перед собою дитину, яка є своєрідною та унікальною за наповненням та способом формуванням внутрішнього світу, способом мислення який відрізняється від інших. Тобто психологічна організація у такої дитини більш тонка та гармонічна. Причому оточуючі дитину люди родичі, сусіди, знайомі не дуже поділяли таку своєрідність психотипу. Адже «сусіди тихо шептали собі, що Мирон «якесь не таке, як люди», отже мірилом «нормальності» серед оточення дитини був образ дитини яка мислить за певними суспільними канонами і так само «консервативно» виражає свої думки не відрізняючись від інших без рис унікальності та самобутності. Треба також розуміти що такий «психотип» дитини а згодом і людини пропагувався і «цементувався» насильно у суспільстві призводячи до того що своєрідність, допитливість, цікавість на прикладі малого Мирона, оточуючими сприймаються як «неадекватність». Тобто маємо головну тему проблематики оповідання: неадекватність описаного психотипу дитини через не відповідність суспільних архетипів мислення.

Тепер прослідкуємо факт «внутрішнього мовлення» Мирона. У голові малого Мирона снуються різні думки. Стан хлопчика передається через внутрішні монологи: «не може йому поміститися в голові», що сонечко таке маленьке, а тато говорив, що воно велике.

« - Ба , а як же воно? Сходить, там дірка мала: заходить, то й там дірка. Хіба ж дірка разом із сонцем по небі ходить?

Миронові здається, що брід – це бездонна глибінь, що людина бачить і чує ротом, однак пересвідчується в іншому:

- Татуню, татуню! Я щось знаю!

- Та що таке, моя дитино?

- Я знаю, що чоловік очима видить.

П о батьковім лиці перебіг усміх.

- А вухами чує кудкудакання, а пальцями шум.

- Як, як?

- Та так, що як затикати вуха пальцями, то чути тільки шум».[4, c.138-139]

Процес такого мислення Мирона доходить до ситуацій майже гротескових.

Тепер переглянемо основні засади мислення, що зобразив Франко у цьому моменті. Тож процес мислення у дитини побудований на специфічному методі пізнання або симбіозі теоретичних висновків пізнання оточуючого світу та використання дитиною практичного методу пізнання. Також ще однією відзнакою психологізму даного оповідання є своєрідність зображеного психотипу автором, так нетипове мислення дитини вже з такого раннього віку зразу виокремлює її серед інших дітей. Тому на разі маємо справу с явищем самобутності дитини яке помічають інші люди, помічає і сама дитина. Тобто у оповіданні дитина переходить межу життя тільки у власному світі та думках а іде у суспільство, де стикається з головним проблематичним фактом оповідання-тим , що вона відрізняється від інших але як правильно дати собі оцінку вона не знає, тому за «еталон» психотипу оцінювання особистості приймає стандарти свого суспільства, а також її оцінки що надають оточуючі, насамперед в сім'ї. Дуже делікатним в цей момент є векторність таких оцінок, тобто добре-погано. Так Мирон буде самооцінювати себе й надалі, по тому, яку основу самооцінки та сприйняття іншими себе заклали в дитинстві. Так Франко вибудовує основну концепцію твору, де в центрі знаходиться вразливий внутрішній світ дитини.

Далі проаналізуємо таку частину твору «І малий Мирон зачинає мислити. Слуги побачили се, ззирнулися між собою, трунули одне друге ліктями, а дівка-служниця шепнула навіть до старого Івана:

-Ану, він зараз якусь дурницю вистрілить.

-Ба, не знати, --почав звільна Мирон , - чому то свята матінка дивиться, дивиться, а капусти не їсть?..

Бідний Мирон, хоть і як мучився, не міг нічого ліпшого придумати, може, для того, що його насилу заставляли думати «як люди». Сміх, регіт, звичайна нагана матері враз із «туманом вісімнадцятим» - бідний Мирон заплакав.

- Та що ж, коли я не вмію мислити так, як люди!- сказав він, обтираючи сльози».

Змальовуючи дану ситуацію автор допомагає нам зрозуміти силу впливу оточення на дитину, на її психологічний світ в першу чергу. Франко додає тонкого забарвлення оповіданню психологізм оповідання. Відтінюючи його лінії за допомогою різних ситуацій, де дитина показує свої прояви постійно наштовхуючись на нерозуміння того, що вона намагається пристосувати себе до світу і у відповідь якось збагатити, відзначити думкою, знайти шлях до розуміння світу. Сам процес замислювання у малого Мирона над тим що він скаже в першу чергу з психологічної точки зору походить на певний принцип «психологічного імунітету» людини, адже вона шукає шлях від чергового висміювання своєї думки, точки зору. В описаній вище ситуації дитині не вдалося оминути чергове висміювання. І це для Мирона було найтяжче, як на долю маленької дитини, не бути почутим дорослими, оточуючими у своєму намірі пізнати цей світ. Не треба забувати, що дитина- не знає законів мислення, основ і стандартів, їй дуже складно пристосуватися самій та навчити і роз'яснити можуть тільки оточуючі, якщо вони звісно мають бажання відкрити дитині світ і хоча б мінімальну основу знань як це зробити, а не невігластво по відношенню до світосприйняття дитини які ми бачимо у оповіданні—у матері, сусідів, слуг і т.д.

У кінці аналізу маю відзначити ту особливість психологізму дитячих оповідання, яка проходить крізь рядки – самобутність таланту, внутрішнього світу, особливостей мислення приведена та описана різними психологічними прийомами, у різних життєвих ситуаціях показує нам багатогранний портрет дитини. Який Франко зміг передати у оповіданні всю неоднозначність життя маленького українця із простої сім'ї 19 століття піднявши і глибоке філософське питання - існування унікальності індивідууму, існування бази для розвитку майбутнього. Зараз коли суспільство має у образі освіти потужний інструмент формування власного майбутнього такими далекими здаються часи, коли українське селянство могло тільки мріяти.

Я звичайно дотримуюся думки, що з часів описаних Франком, виховання у сім'ї, школі, культурно-просвітницьке виховання людей різного віку значно прогресувало в найкращу сторону не антагонізму, а зближення, розуміння, подолання багатьох перешкод у спілкуванні між людьми у сім'ї та школі, різних класів та різного віку. Це в першу чергу позначилося на суспільстві та самих людях, в першу чергу у відкритості людей один одному на шляху до порозуміння світосприйняття іншої людини.

Я вважаю найкращим завершенням аналізу даної роботи будуть слова самого автора, який так майстерно змоделював філософо-соціальну направленість психологізму оповідання :«Лучаються по наших селах доволі часто такі дивовижні появи. Все у них змаленьку не так, як у людей: і хід, і обличчя, і волосся, і слова, і вчинки. А коли прийдеться такій дитині вік жити під тісною сільською стріхою, без ширшого досвіду, без яснішого знання, коли від малку нетямучі родичі почнуть натовкати в неї все на такий спосіб, «як звичайно у людей», то їм вдасться придавити вроджений нахилок до своєрідного; всі невживані і приголомшені здібності дитини заніміють і занидіють у зав'язку, і з малого Мирона вийде кепський господар або, гірше, не доразу приголомшена живість та прудкість характеру попре його до злого ,не можучи розвитися на добро, -стане він забіякою, ворожбитом, що віритиме у власні привиди і буде туманити людей із щирого серця »

Висновок

У даній роботі був проведений аналіз психологізму творів видатного українського письменника 19 століття Івана Франка, серед яких дитячі оповідання «У кузні», «Грицева шкільна наука», «Малий Мирон».

Також були виконані такі завдання :

- проведений аналіз дитячих оповідання І.Франка;

- виокремлений художній психологізм у формулюванні І.Франка;

- висвітлене функціональне спрямування психологічного зображення в оповіданнях, окреслено людинознавчу концепцію митця, враховуючи автобіографічний і психографічний контекст його творчості;

- позначені наявні в оповіданнях письменника форми, засоби і прийоми психологічного зображення.

Робота складається з відзнаки теоретичних засад аналізу у першому розділі та опису біографічних передумов створення даних оповідань, та питанням психологізму кожного оповідання окремо. Має підкреслити, що кожне з них є відбиттям насамперед біографії самого письменника, його дитячих спогадів про його дитинство, сім'ю, освіту та школу. а далі вже приведений аналіз кожного оповідання окремо через призму світосприйняття дитини навколишнього світу так, як це змальовує автор.

Насамперед у аналізі я приводжу цитати з оповідань, це на мою думку дає найбільш узагальнюючу картину оповідань. А потім вже будую аналітику ствердження певних фактів щодо психології та поведінки головного героя, а також до поведінки та життєвих позицій людей, що його оточують, серед яких родичі, сусіди, вчителі, суспільство.

У висновку маю за необхідне відзначити застосування письменником багатої палітри художніх форм, засобів і прийомів психологічного зображення (як екстравертних, так само й інтервертних) розкриття внутрішнього світу дитини у багатстві її зв’язків зі світом та з суспільством та сім'єю, соціальну лінію всіх оповідань.

Геніальність Івана Франка, саме як педагога-психолога проходить крізь всі оповідання. Його автобіографічний підхід у художньому зображенні дитини, та антропоцентричні концепції в літературній творчості надовго випереджали майбутні здобутки психологічної науки.

Список використаної літератури

1. «Великий Каменяр. Проза та драматургія Івана Франка». Упоряд. і передм. Чічановського А.А.—Київ, 2006 р—672с.

2. «І.Франко. Літературно-критичні статті». Держвидав УРСР, 1950р—150с.

3. «Українська дитяча література. Навчальний посібник для учнів педучилищ». Киличенко Л.Н.—Київ:Вища школа, 1988 р—264с.

4. «Іван Франко. До світла!Оповідання». За ред.Шевцова С.І.—Київ, 1976 р—384с.

5. «Дивослово. Літературний журнал»--Київ, 2008 р—52 с.

6. Здоровега В. Іван Франко і українська публіцистика // Збірник праць кафедри української преси і Дослідницького центру історії західноукраїнської преси. Вип. 7 - 2003р. -150 с.

7. Кашуба М. Ідея суспільного прогресу в працях Івана Франка// Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Львів, “Світ”, 1998. 352 с.

8. Кононенко П. П. Українська література. Проблеми розвитку. - Київ, 1994. - 315с.

9. Кропивницька Н.С. Ідеал як філософська проблема у творчості І.Франка // Вісник Львівського університету. Серія - Філософські науки. - 2000. - Вип.2. – 230 с.

10. Маланюк Є. Книга спостережень. -- К., 1995. -367 с.

11. Мащенко С.Т. Основні проблеми в історії української філософії. - Чернігів, 2002, 258с..