Курсовая работа: Соціальні проблеми в романах Дж. Стейнбека "Грона гніву" та "Зима тривоги нашої"

Міністерство освіти та науки України

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Кафедра англійської філології

Курсову роботу

СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ В РОМАНАХ ДЖ. СТЕЙНБЕКА «ГРОНА ГНІВУ» ТА «ЗИМА ТРИВОГИ НАШОЇ»

Полтава - 2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ і. актуальність соціальних проблем в англійській літературі хх століття

1.1 об’єктивність та суперечливість в романах дж. стейнбека

Розділ іі. «грони гніву» – як відображення соціальної трагедії суспільства

2.1 глибина соціальної критики в романі «зима тривоги нашої»

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Тридцяті роки кардинально змінили американську літературу, розвили в ній тему боротьби й соціалістичних перетворень: поряд із пролетарською поезією популяризується пролетарський роман, література про негритянські проблеми. Серед американських добровольців, що воювали в Іспанії в рядах батальйону імені Лінкольна, були літератори, журналісти, університетська професура. Більшої популярності здобувають у ці роки нарисові жанри, репортажі. Підсилюється в літературі соціальний аналіз, спонукання класової свідомості мас, страйкової боротьби.

Американські критики, аматори літературного поприща, включали Стейнбека у "велику трійку" провідних письменників США, де разом з ним стоять такі гіганти як Хемінгуей і Фолкнер. Як і вони, Стейнбек був визнаний класиком при житті. При всій жанрово-тематичній розмаїтості й відомій нерівності творчості цього прозаїка, що працював як романіст, новеліст, повістяр, документаліст, у нього виділялось ядро, група добутків, що становлять своєрідний стейнбековський "канон". Вони міцно ввійшли в історію американської літератури. Інтерес до творчості Дж. Стейнбека як в Америці, так і в нашій країні виник наприкінці 30-х років. У США одними з перших з'явилися статті й есе Е. Ричардса, X. Мара, К. Джонса, Ван Дорена, Е. Уилсона. У них письменник з'являється як реаліст, що у своїх добутках торкається багатьох проблем американського суспільства: економічна криза, зубожіння фермерів, втрату моральних орієнтирів.

Метою даної роботи є дослідження теми соціальних проблем на прикладі романів «Грони гніву» та «Зима тривоги нашої» з погляду просторової організації тексту, що сприяє більше глибокому сприйняттю художнього миру письменника, та його художньої творчості.

Поставлена мета обумовила ряд конкретних завдань:

- проаналізувати актуальність соціальної проблеми в англійській літературі ХХ ст.;

- дослідити взаємозв’язок об’єктивності та суперечливості в романах «Грони гніву» та «Зима тривоги нашої»;

- охарактеризувати відображення соціальної трагедії суспільства;

- розкрити послідовність і глибину соціальної критики в романі «Зима тривоги нашої».

Предметом дослідження виступають твори Дж. Стейнбека так званої «соціальної проблематики»: романи «Грони гніву» та «Зима тривоги нашої», які дають змогу розглянути основні проблеми, що піднімає автор у своїх творах.

Актуальність дослідження полягає в тому, що результати можуть слугувати для більш глибшого та детальнішого вивчення творів Дж. Стейнбека та використані в лекційних курсах з історії американської літератури ХХ ст., спецкурсах, семінарах.

Наукова новизна полягає в осмисленні творчості Дж. Стейнбека в контексті сучасних уявлень про відображення американських соціальних трагедій суспільства ХХ ст.

Структура та об’єм роботи. Загальний об’єм – 23 сторінки. Робота складається із вступу, двох розділів та висновку. Літературних джерел налічується 7 джерел.

РОЗДІЛ І. АКТУАЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ В АНГЛІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХХ СТОЛІТТЯ

До початку ХХ століття США стають самою багатою країною капіталістичного миру. Особливості історичного розвитку Америки, наявність «вільних земель» на Заході, військові поставки в ході першої світової війни були причинами, внаслідок яких США стали центром капіталістичного миру.

На початку ХХ століття в Америці панує література декадансу, реалістична література перебуває в стадії оформлення.

Уважалося, що в суспільстві сильна романтика наживи, переважає впевненість, що існуюча система найкраща, Голівуд тримає мертвою хваткою не тільки кінематографію, але й літературу; в американській літературі ніхто ніколи не працює, немає бідності, а труднощі дозволяються за допомогою різних інтриг. У ряді великих журналів («Успіх», «Американський журнал», «Суботня пошта») прославляється американський спосіб життя, приватне підприємництво, «Америка - країна рівних можливостей для всіх», найкращий у світі американський державних лад.

Велике поширення в літературі 20-х рр. ХХ ст. одержав політичний пригодницький роман, героєм якого є заповзятливий бізнесмен, дипломат, розвідник, у ряді випадку цей роман трансформувався в детективно-шпигунську повість, для якої була характерна антирадянська спрямованість.

Проте, реалістична література існувала: Марко Твен, Е. Синклер, Дж. Лондон і ін.

США оголосили про вступ у першу світову війну у квітні 1917 року, а участь у воєнних діях прийняли за кілька місяців до підписання перемир'я. Америка не воювала на своїй території, але її література не пройшла мимо «загубленого покоління». Проблеми, пов'язані з війною, пафос війни, її герої ввійшли не тільки в книгах тих письменників, які воювали на фронтах Європи, як Е. Хемінгуей, але й торкнулися широкого кола письменників переплелися з іншими проблемами, специфічними для Америки, з темою більших грошей в Америці 20-х років і крахом Американської мрії. Війна викликала гіркоту й гнів, допомогла прозріти й побачити щиру ціну речей, неправда й продуманість офіційних гасел.

Економічна криза 20-30-х рр. стягла всі протиріччя в єдиний вузол, загостривши соціальні конфлікти, на Півдні й Заході масами розорялися ферми, на Півночі й Північному сході на шахтах і заводах розгорнулися запеклі соціальні зіткнення.

Своє найбільш правдиве й глибоке відбиття бурхливі 30-х рр. знаходять у творчості Е. Хемінгуея, У. Фолкнера, Дж. Стейнбека, А. Міллера, З. Фіцджеральда.

Характерною рисою американських реалістів було те, що, запозичаючи деякі формальні особливості модерністського роману, вони зберігають естетичні принципи критичного реалізму: уміння створювати типи величезного соціального значення, показувати глибоко типові для американської дійсності обставини провінційного й столичного життя; уміння зображувати життя як суперечливий процес, як постійну боротьбу й дію, на відміну від декадентського роману, що заміняє зображення соціальних протиріч відходом у внутрішній мир героя, в область підсвідомого.

Майстри американської прози свідомо відмовлялися від складної техніки багато розробленого гострого й цікавого сюжету роману 19 століття, на їхню думку, простий сюжет, позбавлений елементів цікавості, краще здатний підкреслити трагізм положення головного героя. Вони вважали, що в ХХ столітті естетика читання повинна стати більше напруженої, чим у минулому сторіччі, тому вони не прагнуть, як їхні попередники, повідомити в експозиції все основне про своїх героїв; від читача потрібне додаткове зусилля, щоб засвоїти й осмислити компоненти складної композиції роману.

Перша половина ХХ століття виявилася плідною для розвитку всіх напрямків в американській літературі, відкрила імена Т. Вулфа, У. Фолкнера, Ю. О'нила, Е. Хемингуэя, Ф.С. Фицджеральда, Д. Стейнбека. Їхніми добутками посилили європейську популярність і всесвітній авторитет літератури США.

Великий резонанс одержала діяльність Джона Ріда, видання в 1919 році його книги «Десять днів, які потрясли мир». Ця книга принесла в Америку живий подих революції в Росії. Престиж робочо-селянської держави надзвичайно зріс після 1929 року, коли в результаті краху на Нью-йоркській біржі в Америці наступила «велика депресія» і на вулиці вийшли демонстрації безробітних, по яких армія відкривала вогонь. У цей період у США було написано більше 100 тисяч заяв із проханням переселитися в Росію.

Тридцяті роки ввійшли в історію Америки як «червоні тридцяті». По гостроті соціальної, політичної й економічної кризи вони не мають аналогії у всій двохсотлітній історії США. І хоча «велика депресія» була офіційно переборена в 1933 році, її присутність у літературі виходить за зазначені межі. Досвід таких важких років назавжди залишився в американцях як імунітет проти самовдоволення, безтурботності й байдужності.

Все це лягло в основу подальшого розвитку національної формули успіху, сприяло зміцненню моральної основи американського бізнесу. Цей досвід додав «другий подих» школі критичних реалістів, ведучих традицію від «розгребателів бруду». На новому матеріалі літератури прийнялися ретельно розслідувати Американську трагедію, що має глибоких корінь у національній свідомості.

Тема Американської мрії й Американської трагедії логічно спричиняє появу проблеми патологічного вихваляння патріотами всього американського й почуття страху й пригніченості мешканців маленьких городків, змушених нести на собі тягар «здорового американізму.

1.1 ОБ’ЄКТИВНІСТЬ ТА СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ В РОМАНАХ ДЖ.СТЕЙНБЕКА

Творчість видатного американського письменника Джона Стейнбека приваблює своєю широтою, гострою актуальністю в поставлених проблемах. Найбільші досягнення літератури США ХХ ст. нерозривно пов’язані з іменем Джона Стейнбека, самі яскраві сторінки сучасного критичного реалізму. Взаємовідносини людини і суспільства, людини і природи – джерело конфліктів і естетичного змісту його романів.

Людина, суспільство, природа - об'єкт пильної уваги письменника, однак йому завжди вдається зрозуміти й відтворити зі справжньою динамікою складний механізм цих чинностей. Новаторство Стейнбека, художника XX століття, що виявилося в ретельному вивченні людини як у соціальному, так і в чисто «природному», натурфілософському, аспекті, знижується в ряді випадків нігілістичним відношенням автора до природи, до органічного життя. Стейнбек прекрасно розуміє, що найважливішою причиною перекручування природних основ: виснаження ґрунтів, поширення епідемій, деградації людини - є соціальне безладдя, хаос буржуазного суспільства.

Але іноді він схильний винити й обмеженість, ущербність самої природи. Його книги наповненні й жертвами соціальних конфліктів, і жертвами несправедливості самої природи. Песимізм Стейнбека у відношенні до природи приводить часом письменника до натуралізму у виборі об'єкта (це часто хворі, божевільні, неповноцінні персонажі) і до нігілізму у відношенні до прогресивних соціальних рухів. Безпосередньо обурюючись расизмом у США, Стейнбек висловлює скептичні погляди із приводу боротьби з дискримінацією негрів у своїй країні.

Стейнбек — нещадний суддя соціальних пороків США, але позитивна стихія в книгах художника майже завжди зв'язана з іронією, тобто лише відносно позитивна. У сутності позиції Стейнбека глибоко суперечливі — це викриття бездієвості. Але в переважній більшості книг Стейнбека є об'єктивна послідовність правди, реалізму. Ми бачимо, що позитивні герої Стейнбека, приречені бути неповноцінними й смішними диваками.

Джерелом трагічного сприйняття природи в Стейнбека є хаотичність і аналогічність соціальних законів життя США. Він у сутності поширює на увесь світ імпульси цього життя: безсердечність, злість, страх перед майбутнім, безнадійність.

Економічна криза 20-30-х рр. стяг всі протиріччя в єдиний вузол, загостривши соціальні конфлікти, на Півдні й Заході масами розорялися ферми, на Півночі й Північному сході на шахтах і заводах розгорнулися запеклі соціальні зіткнення.

У романах же Стейнбек як реаліст уміє розкрити щирий взаємозв'язок явищ, проаналізувати відносини людини й середовища, відтворити пластику життя.

РОЗДІЛ ІІ. «ГРОНИ ГНІВУ» – ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ТРАГЕДІЇ СУСПІЛЬСТВА

В 30-х рр. у США вибухнула економічна криза, що принесла незлічимі нещастя: на величезних просторах Заходу (Оклахома, Канзас, Аризона, Нью-Мексико) мільйонами розорялися дрібні фермери. Багатотисячні юрби заюшили до родючого Півдня (Каліфорнія) у пошуках роботи й хліба - на збір бавовни й фруктів. Наплив переселенців знижував ціну на робочі руки, породжуючи голод, злочини, поліцейський терор. Стейнбек пішов пішки на Південь разом з караванами безробітних батраків і розорених фермерів, він зробився живим свідком страждань людей, що гинули прямо в поле, в узбіч нескінченних асфальтованих шосе від голоду, тифу, холоду, у той час як у пароплавних і паровозних топках спалювали гори кава, рису, пшениці за розпорядженням міністерства сільського господарства відповідно до «політики вирівнювання цін».

«Грона гніву» – національний епос. У романі на широкому тлі суспільно-політичного життя країни в роки кризи Стейнбек оповідає про долю фермерської родини Джоудів, однієї з багатьох тисяч, що потрапили між жорен кризової машини. Джоуди занурюють свої нехитрі пожитки в старенький автомобіль і направляються на Захід. Як і інші переселенці із центральних штатів, яких погнала в Каліфорнію посуха, родина Джоудів проходить свій шлях розчарування. У свідомості вчорашнього фермера усе ще міцно сидить власницьке «я», йому немає справи до долі сусідської родини. Але на дорогах Америки, по яких рухається півмільйона зневірених людей на старих, зламаних вантажівках, бензин і гроші закінчуватися, продовольство кінчається, а роботи ні, їхня свідомість починає мінятися. У горні лих і позбавлень народжується єдність і солідарність.

Дорога в країну надії, який представлялася Каліфорнія, стає стрижнем оповідання й композиції роману, визначає його особливості як «роману дороги» з лінійною композицією. Подорож ускладнюється хворобами, смертю старих, поломкою старої вантажівки. Родини несуть у собі біль, страждання й надії знедолених і незахищених простих орендарів. Табір переселенців, яким зустрічає їхня Каліфорнія, далекий від їхніх надій, Джоудів чекають принизливі пошуки роботи, сутички з поліцією.

Главою родини Джоудів, її душею була мати - одна із самих більших творчих удач письменника. Ма - жінка величезної волі, простонародної мудрості, чуйності, глибокої віри в людей. Ма - єдина людина із всієї родини, хто зберігає ясність думки й мужність перед особою тяжких випробувань. «Ми народ, Том, - говорить вона старшому синові, - ми живі люди, нас не знищиш. Ми народ - ми живемо й живемо... Багатії поживуть, поживуть і вмирають, і діти в них никудишні, неживучі. А ми, Том, - нам кінця краю не видно».

Саме мати зуміла зрозуміти першої велику істину: єдиний порятунок бідняків - у єднанні й взаємодопомозі.

Покірно переносять тяготи нескінченного шляху, голод, сваволя влади й плантаторів члени родини. Все це викликає їхнє обурення, але сьогодення опору не викликає. Валить патріархальний уклад родини, діти поступово залишають батька й матір, родина розпадається (іде в боротьбу Том, жениться Эл, іде вниз по ріці невдаха Джон, брат батька). Тільки старший син Том вирішує присвятити своє життя боротьбі за права народу. «І коли наш народ буде їсти хліб, що сам же посіяв, буде жити в будинках, які сам вибудував, там буду і я», - говорить він матері.

Символічна назва роману виразило не тільки соціальний протест і трагічну долю, але й прагнення автора дати біологічний зріз подій, перевірити натуралістичні мотивування.

При уважному читанні роман можна розділити на три частини: 1. Посуха (перші одинадцять глав); 2. Подорож (глави XII-XVIII) і 3. Пошуки роботи в Каліфорнії (глави XIX-XXX). Доречно відзначити, що й сам письменник, почавши роботу над романом, відзначав у весні 1937 року, що він трудиться над «першою із трьох, об’єднаних однією ідеєю, повістей». По своєму змісту роман - це хроніка переселення сімейства Джоудів зі штату Оклахома в штат Каліфорнія, вона обмежена й у часі, і по місцю дії. Особливості побудови роману - хронікальність оповідання; розподіл на три частини; обмеження дії місцем перебування Джоудів - дали привід ряду американських критиків затверджувати, що Стейнбек небито побудував свій роман під впливом біблійного сюжету вигнання євреїв з Єгипту. Подобне твердження переслідувало певну мету: вихолостить його социальне-суспільне звучання, видати за якесь безобидне оповідання на біблійну тему.

Хроніка переселення Джоудів проста за формою, його герой втілює у собі типове явище епохи - історичний процес руйнування дрібних фермерів.

Стейнбек же більше піклується про демократію, і тому в аграрному способі життя він насамперед бачить можливість найбільш повного розкриття потенціалу людини.

Людина й земля – проблема яка й раніше привертала увагу письменника. Джозеф Уейн із роману «Невідомому богу» мріяв до запаморочення про родючу землю, а його ферма рік у рік страждала від жорстокої посухи. Земля не виправдала надій Уейна, «невідомий бог» не слухав його молитвам про дарування дощу на пересохлі поля. І весь зміст його життя зійшовся в одній крапці - дати землі вологу. В ім'я цього він приносить себе в жертву. Мріють про власний клаптик землі, про власну ферму Джордж і Ленне з повісті «Про мишах і людей», але і їхній мрії не призначено збутися.

На відміну від Джорджа й Леніна Джоуді мали свою землю, і свою ферму, але один раз усього цього втратилися. І не тому, що вони не любили землю, не віддавали їй всі свої сили. Земля ця була полита кров'ю їхніх предків, рясно зрошена їхнім власним потом. Але проти дрібних хліборобів ополчилися дві непідвласні їм стихії — природа й економіка. «Чорні курні бури», як зі страхом їх називали селяни, перетворювали мільйони гектарів родючих земель у пустелю те саме що, мабуть, Сахарі. В 1933—1935 роках стихійне лихо охопило штати Колорадо, Канзас, Ныо-Мехіко, Техас, Оклахому, Дакоту, Мічиган. Під час «чорних курних бур» день буквально перетворювався в ніч, у штаті Оклахома три тижні вуличні ліхтарі горіли цілодобово, але однаково ні вдень ні вночі нічого не було видно далі метра, температура повітря при цьому не опускалася нижче +40° С.

Але не менш пагубним для них було й дію сил економічної стихії. Як це ні дивно, але в державному масштабі «чорні курні бури» сприймалися як сприятливого фактора. «З погляду національних інтересів, - роз'ясняв заступник міністра сільського господарства країни Тагуелл, - посуха з'явилася іронічним благословенням, тому що вона допомогла скоротити серйозне надвиробництво зерна пшениці...» Таким чином, що потрапили в лихо мільйони джоудів виявилися затиснутими в лещатах стихійного лиха й "національних інтересів капіталістичної держави. Формальний уряд Ф. Рузвельта оголосило райони «чорних курних бур» районами нещастя, але фактично ніякої допомоги дрібним хліборобам зроблено не було.

У відповідності про закон великі фермери скорочували посіви, а разом з ними й сільськогосподарськими робітниками. Сотні тисяч родин залишали насиджені місця й, подібно Джоудам, рухалися на стареньких автомашинах на захід, у благодатну Каліфорнію. Багато сіл і невеликих міст перетворювалися в зону пустелі. У графстві Хол штату Техас, наприклад, населення за одне літо зменшилося з 40 тисяч чоловік до однієї тисячі.

У цих умовах доля сімейства Джоудів персоніфікувала долю мільйонів родин американських фермерів, позбавлених звичного способи життя й з положення самостійних хазяїв незведених до ролі найманих трудівників. Болісний для кожного індивіда процес перетворення незалежного, здавалося б, фермера в безробітного, що безуспішно намагається знайти хоч якусь роботу, показаний письменником наочно, без зайвого нагнітання жахів, але з тією реалістичністю, що не випадково потрясає весь, читаючий роман. Негоди, що обрушилися на сімейство Джоудів, не тільки викликають у читачів симпатії до них, але й змушують задуматися над соціально-економічними причинами їхніх нещасть, розкривають хижацьку сутність капіталізму. Стиль Стейнбека настільки простий і дохідливий, його описи настільки правдиві, що вони граничать із документальністю, але й у той же час настільки художні й типові, що роман у цілому сприймається як зразок американського національного епосу, одне з найбільших досягнень американської прози XX століття.

Свої халепи Джоуди пов’язують із двома силами – пилом і трактором. «Чорні курні бури» послані природою, і тут людина неспроможна. Трактор же посланий банками. «Трактори рухалися по дорогах і звертали в поля - величезні гусеничні трактори повзли, як комахи, і вони мали неймовірну ненажерливість комах... Тупоносі громадини обволікалися пилом, вони йшли навпростець із одного кінця поля в іншій, крізь огорожі, через двори, поринали в яри, не відхиляючись від свого шляху». А що ж тракторист? «.. .Той, хто веде мертвий трактор по чужій, нелюбимій землі... не поважає ні цю землю, ні самого себе. . .Земля й будинок - для нього різні поняття».

Письменник показує, як велике капіталістичне сільськогосподарське виробництво зводить вільного хлібороба до положення безликого й безсловесного придатка машини, позбавляє його простих, але таких важливих людських почуттів. З одного боку - Джоуди, що намагаються зберегти своє людське достоїнство, свою людську самобутність. А з іншого боку - тракторист, син сусіда Джо Девіса, що трактором безжалісно валить будинок на очах хазяїна і його родини, щоб заробити «зайві два-три долара».

Тлетворне, що розкладає вплив капіталізму на людину показано ненав'язливо, як би між іншим. Тракторист валить будинок орендаря. Торговець старими машинами збуває покупцям «примуси, що розвалюються, на колесах», «не машини, а мізерія». Скупники беруть за безцінь майно, що залишається, - коней, фургони, інвентар, домашню обстановку. Кожний хоче нажитися на нещастя іншого - такий вовчий закон капіталізму, така дійсність Сполучених Штатів Америки. Намальовані Стейнбеком картини цієї дійсності при всій їхній простоті й невигадливості потрясають своєю внутрішньою жорстокістю й звичною щоденністю.

Але от допотопний, перевантажений «гудзон» Джоудів, поскрипуючи й крекчучи, вибрався на федеральне шосе № 66 і влився в потік старих машин - «поранених, із клубами пари над радіатором». П'ятдесят тисяч таких машин, двісті п'ятдесят тисяч чоловік рухалися на захід, люди бігли «від того жаху, що залишився за». Уздовж дороги те отут, те там стояли старі руїни - машини ні на що вже не придатні. Що трапилося з їхніми хазяями? Ніхто не міг відповісти Джоудам на їхні мовчазні питання. І Ел завзято гнав уперед «Гудзон»- від Салисо до Гоура, від Гоура до Уорнера, від Уорнера до Чекоти, від Чекоти до Генріетти, від Генріетти до Касла, уперед, у Каліфорнію.

Американці звичні до руху. Дорога, подорож такий же необхідний атрибут американського способу життя, як жувальна гумка або величезні відкриті кінотеатри, у які в'їжджають на машині й дивляться фільм, не вилазячи з її. Джоудам стояло проїхати більше двох тисяч миль. Подорож це на багато чого розкрило їм ока, загострило й вилило назовні сховані до пори до часу протиріччя між окремими членами родини. Слабкі фізично й морально не витримували випробування дорогою. Першим закінчив свою рахівницю із цим світом дід. Він не переніс розлуки з рідним гніздом. Залишає родину, не бажаючи їхати далі, старший син Ний. Родина Джоудів стає менше, але разом з тим зміцнюють родинні зв'язки, доповнюючись єдністю поглядів, однаковим підходом до життя.

У Каліфорнії постійної роботи Джоуди так і не знайшли. На них обрушуються нові випробування. Спочатку поліцейські відвозять проповідника Кейси, що жив у родині Джоудів. Потім Роза Сарона родить мертвої дитини. Випробуванням і негодам немає кінця, але Джоуди тримаються разом, допомагаючи й підтримуючи один одного. Вони не втрачають почуття власного достоїнства, персоніфікуючи собою народний характер, його силу й стійкість.

«Грона гніву» є великим добутком американської літератури XX століття не тому, що в них зібрані воєдино й представлені навіч основні плини американської думки, а тому, що книга ця - Справжнє явище мистецтва, у якому форма відповідає змісту, авторські ідеї нерозривно пов'язані з життєвим матеріалом і разом відбивають типово американську національну дійсність.

При цьому більшу роль грає художня форма роману, його композиція, що відразу ж привернула увагу критиків. У романі тридцять глав. Чотирнадцять присвячені безпосередньо Джоудам, а шістнадцять невеликих главок є як би авторськими відступами. Разом з тим обидва види глав доповнюють один одного, створюють те єдине нерозривне ціле, що тільки й може скласти справжній твір мистецтва.

Американські літературознавці звичайно називають авторські глави «вставними», тим самим підкреслюючи їхню непричетність до сюжетної частини роману. Деякі радянські критики називають їх публіцистичними. Сам письменник називав їх «загальними главами». Останнє визначення нам здається найбільш правильним, тому що воно підкреслює, що саме цього глави піднімають окремий випадок Джоудів до рівня типового, надають йому суспільну значимість і загальнонаціональне звучання. По своєму обсязі «загальні глави» становлять усього лише біля однієї шостої частини роману: Але їхнє значення визначається не обсягом. «Загального глави» дають широку картину американського життя, показують її специфічні риси, її національні особливості. Саме цього глави дозволяють читачеві, що ніколи не бував в Америці, побачити розпродаж старих автомашин, посидіти в пришляховому барі, послухати в загасаючих багать тих, хто «був наділений даром захоплююче розповідати». Є серед цих глав і алегорія, і жанрові сценки, і соціально-історичні есе, і закінчена новела, і реалістичні картини життя.

У художнім відношенні «загальні глави» написані в тому ж стилі , що й оповідальні. Правда, Джоуди не беруть участі у подіях, описаних в «загальних розділах», але читач мимоволі відчуває й тут їхню присутність, розуміє, що вони купували свій «гудзон» на такому ж розпродажі старих автомашин, заходили за припасами в такий же пришляховий бар, слухали подібні розповіді біля багать. І, навпаки, усе, що відбувається в «загальних розділах», впливає на долю Джоудів. Читач почуває, що Джоуди - плоть від плоті своєї країни, свого народу, що їхня доля - це і є доля мільйонів простих американців.

Критики списали сотні сторінок, намагаючись проникнути в таємницю майстерності письменника, намагаючись розгадати, як він зумів з'єднати в одне нерозривне ціле такі на перший погляд різні за своєю художньою формою види глав, як «загальні» і сюжетні, ті, у яких розповідається властиво про Джоудах. При цьому не забували згадати вставні глави з роману Дос Пассоса «США». Однак у Дос Пассоса вставні глави органічно не зв'язані ні між собою, ні з іншими главами роману. У Стейнбека «загального глави» становлять тло, на якому розвивається доля Джоудів, вони надають оповіданню глибину й об'ємність. Строге чергування сюжетних, оповідальних глав з «загальними» дозволяє письменникові намалювати вражаючу картину американського життя, органічно зв'язати долю Джоудів з долею всієї країни, поставити подію із Джоудами в контекст загальнонаціонального досвіду.

2.1 ГЛИБИНА СОЦІАЛЬНОЇ КРИТИКИ В РОМАНІ «ЗИМА ТРИВОГИ НАШОЇ»

Роман Стейнбека «Зима тривоги нашої пов'язаний із кращими традиціями американської реалістичної літератури XX століття. Послідовність і глибина соціальної критики в романі змушує згадати «Грони гніву». Сутність основних конфліктів роману, їхній внутрішній підтекст – це немов «американська трагедія» сьогоднішнього дня. Герої книги : американець із «шляхетної» родини перших поселенців Ітен і його дружина Мері – живуть респектабельно й благополучно. Хоча Ітен і втратив багатство і є шановним городянином лише в силу традицій, а не реального положення, він усього лише продавець бакалійної крамниці, у нього є дах над головою, і навіть невелика сума у банку. Але не тільки Ітен, але й все маленьке містечко в одному зі штатів Нової Англії веде життя відносно сите. Обивателі постійно несуть із бакалійної крамниці м'ясні консерви, каву, насолоди й маринади, пікулі та згущене молоко, на свята вони виїжджають на пікніки, по вечорах сидять у кафе.

Однак величезна заслуга Стейнбека полягає у тому, що аналітична сила його таланта проникає на поверхневу площину цього світу, розкриває спокійну повсякденність соціально-психологічних закономірностей сучасності Америки. І ми бачимо, що вони не змінили своєї порочної сутності. «Зима тривоги нашої» створювалася в період жвавої публіцистичної діяльності Стейнбека. Так, наприкінці п’ятдесятих років у журналі «Сатердей ревью» письменник опублікував статтю «Смерть рікта». У ній він засудив систему доносів у США, практику незаконних антикомуністичних процесів, маккартизм і глибоку продажність, що охопила, як епідемія, країну.

Роман побудований так, що стихія песимізму й мороку не абсолютизується в ньому. У книзі немає соціальної або політичної альтернативи «американському способу життя».

У книзі «Зима тривоги нашої» стихія добра – показана як стихія природна, інтуїтивна. Вона зосереджена в таємничому: талісмані – червоному камені, що зберігався серед реліквій родини Ітена.

«Він немов увібрав у себе все світло, всі вогні й став червоною-червоним-червоним-темно-темно-червоним...». Це немов сконцентрована сила життя. Якщо серце Мері, наприклад, увібрало в себе всі порочні віяння американського життя, то талісман убрав у себе силу й вплив шляхетних принципів життя. Тому він приносить щастя. Ці принципи відчув Ітен майже підсвідомо в годину, коли думав, що загине. І тоді, відчувши нову силу, він поплив до берега: «Мені треба було вийти – треба було віддати талісман. Щоб не згас ще один вогник».

У романі «Зима тривоги нашої» проблематика далеко не вичерпується картиною «виродження обивателя». У книзі Стейнбека кожна деталь, кожна година носить пов'язані з різними соціальними закономірностями країни, кожна сцена немов виростає з глибинних джерел «американського образа життя.

Відносини людей у США, як саркастично зауважує Стейнбек, зведені найчастіше до трьох ступенів: начальницькому, улесливому й діловому. Це підтверджується досвідом головного героя. Всі інші: дружньої, безкорисливої, повний любові і навіть батьківські - виявляються неспроможними. Дружба виявилася смертельним капканом для Денні, прояв теплоти погубило Марулло, за симпатіями Марджорі завжди крився розрахунок: «Рано або пізно постіль повинна була послужити капканом, що, захлопнувшись, гарантував їй спокій і благополуччя в майбутньому».

Стейнбек пише про те, що в Америці навіть чесність пущена в торговельний оборот, є рекетом, предметом продажу, обману й шантажу. Ітену вона потрібна для того, щоб при нагоді «украсти відразу».

Для автора внутрішня розірваність героя не служить виправданням. Він показує, що, терзаючись каяттями совісті, далеко літаючи в думках від співрозмовників, навіть «упустивши сльозу» при думці про друга, Ітен все-таки не змінив свого злочинного плану, продовжуючи підштовхувати Денні в прірву. Стейнбек — на відміну від екзистенціалістів — надає головного значення суспільному буттю людини, його соціальної детермінованості. Це увага до суспільного буття, до об'єктивного соціального плану життя веде письменника до усе більше нових і глибоких пояснень падіння Ітена. Не тільки атмосфера користолюбства розклала його. Імпульс до злочину народжувався, по Стейнбеку, і під впливом атмосфери військового й атомного психозу. Американська пропаганда, підкріплена військовими парадами, вселяла йому думка про вичерпаність і приреченість миру. Ітен говорить, що страх породив у нього «виразку душі». Ми бачимо конкретно цю «виразку» — відсутність будь-якої віри. І тому Ітен часто повчає своїх дітей без переконаності й порівняно холоднокровно йде на злочин. Але сам Стейнбек не попадає під вплив атомного психозу. У цій історії — сарказм і іронія Стейнбека, недвозначна паралель американської істерії із крикливством темних сект. Атомна істерія лежить, по Стейнбеку, в основі цинічної філософії «щасливого випадку». Протягом всієї книги Стёйнбек аналізує коло саме соціальних проблем, вони тепер для нього найважливіші. Так, сцена ранкового відкриття банку досягає воістину бальзаківської сили, а головне, близька їй концептуально. Банк нагадує храм, сполучення цифр на табло, ґрати перед сейфом схожі на огорожу вівтаря, містер Бейкер – на священика, а Ітен – на причасника. Гроші, по думкам Стейнбека, – сила, що рухає США, творячи «американські характери».

У своєму романі «Зима тривоги нашої» Стейнбек створює глибоко типові для сучасної американської дійсності образи, дає глибокий всебічний аналіз згубного впливу на людську особистість буржуазного суспільства.

Соціальні закони часто виявляються сильніше біологічних і більше вирішують у житті.

ВИСНОВОК

Епілогом тридцятих років стали романи «Грона гніву» і «Зима тривоги нашої», які миттєво завоювали увагу читача. Джон Стейнбек, лауреат Нобелівської премії 1962 року, здобув популярність книгами, у яких розвінчувався ореол Каліфорнії як землі обітованої, куди прагнули фермери, що розорялися, і сезонні робітники з усією Америки. Тема Американської мрії й Американської трагедії логічно спричиняє появу проблеми патологічного вихваляння патріотами всього американського й почуття страху й пригніченості мешканців маленьких городків, змушених нести на собі тягар «здорового американізму.

Автор бачить всю значущість впливу соціального на людину. Соціальна й біологічна стихії в точних пропорціях сполучаються в нього й створюють яскравий і вигадливий, трагічний і прекрасний, складний і повчальний «стейнбековський» світ. Життєвий матеріал немов диктує свою волю Стейнбеку. В роботі ми досліджували соціальні проблеми на прикладі романів «Грони гніву» та «Зима тривоги нашої» з погляду просторової організації тексту.

В ході дослідженні ми виконали наступні завдання:

- проаналізували актуальність соціальної проблеми в англійській літературі ХХ ст.;

- дослідили взаємозв’язок об’єктивності та суперечливості в романах «Грони гніву» та «Зима тривоги нашої»;

- охарактеризували відображення соціальної трагедії суспільства;

- розкрили послідовність і глибину соціальної критики в романі «Зима тривоги нашої».

«Грона гніву» є великим добутком американської літератури XX століття не тому, що в них зібрані воєдино й представлені навіч основні плини американської думки, а тому, що книга ця - справжнє явище мистецтва, у якому форма відповідає змісту, авторські ідеї нерозривно пов'язані з життєвим матеріалом і разом відбивають типово американську національну дійсність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Батурин С. Джон Стейнбек и традиции американской литературы. – М.: Худож. лит., 1984. –351 с.

2.Гиленсон Б. Страна Джона Стейнбека // Стейнбек Дж. Избранные произведения. М., 1998.

3. Засурский Я.Н. Американская литература XX века. М., 1984.

4. Злобин Г. По ту сторону мечты. Страницы американской литературы XX в. М., 1985.

5. Мендельсон M. Роман США сегодня - на заре 80-х годов. М., 1983.

6. Мулярчик А.С. Творчество Джона Стейнбека. М.: Мир., 1963. – 254 с.

7. Сохряков Ю.И. Достоевский: Материалы и исследования. Л. Век., 1980. – 109 с.

8. Федоров А.А. Джон Стейнбек. M., Вища школа., 1965.– 87 с.