| Скачать .docx | Скачать .pdf |
Реферат: Життєвий і творчий шлях Володимира Сосюри
Міністерство освіти України
РЕФЕРАТ
з української літературина тему:
"Життєвий і творчий шлях Володимира Сосюри"
учениці 11-А класу
ЗОШ 1-3 ст. №4
Капнік Галини
м. Слов’янськ
2008
Талановитий і справжній, інколи курйозний, завжди експансивний і щирий, Володимир Сосюра належить до поетів, за якими ходить популярність, яких знає, визнає і вітає "масовий", "широкий" читач.
Микола Зеров, 1925 рік.
Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 року на станції Дебальцеве на Донеччині в робітничий родині. В одній із біографічних нотаток поет писав: "Дід мій (по батькові) – селянин, з волі свого поміщика скінчив штейгерську школу. Він часто з неї тікав, але з наказу пана прикажчик відносив його у мішку назад. Батько мій також учився в цій же штейгерській школі, але не кінчив її. Він писав вірші й малював. Мати моя – дочка заможного селянина з Камінного Броду (Луганська)".
Батько був невдаха, часто міняв фах: працював чорноробом, будівельником, землеміром, учителем, раз у раз переїжджав з місця на місце (Харків, Воронеж. Кавказ).
Дитячі роки поета проминули в селі Третя Рота (нині с. Верхнє), поблизу Лисичого (Лисичанська). Мальовнича природа, серед якої виріс хлопець. впливала на майбутнього поета, розвивала його естетичне почуття.
Початкову освіту Сосюра здобув у цьому ж селі у двокласній (з п’ятирічним навчанням), так званій "міністерській" школі. Вчився добре. У другому класі одержав похвальний лист і зібрання творів Гоголя.
Батько помер рано, і Володя "пішов у люди" – працював на шахті, на содовому заводі, на телефонній станції, наймитував у місцевих багатіїв. Деякий час учився в нижчій сільськогосподарській школі на станції Яма.
У цей час цікавиться літературою, зачитується лірикою Лермонтова, Пушкіна, Некрасова, Надсона. Із українських поетів слід передусім назвати Шевченка, близького Сосюрі своєю задушевністю, ліризмом.
Юнакові хотілось і свої думки, почуття виявити у віршованій формі. З чотирнадцяти років пише вірші, спершу російською мовою. На жаль, ранні твори Сосюри нам невідомі.
Коли відбулася Велика Жовтнева соціалістична революція й на Україні почалася запекла громадянська війна, поет не зміг одразу її зрозуміти, визначити, де свої, а де чужі. На початку громадянської війни був козаком петлюрівської армії та в 1918 – 1920 брав участь в українських визвольних змаганнях. Пізніше воював у Червоній армії, брав участь у боях проти петлюрівців, білополяків, махновців.
У травні 1920 року в житті поета відбулася знаменна подія – його прийняли до Ленінської Комуністичної партії. Закінчивши військово-політичні курси при політвідділі 14-ї армії, він став політпрацівником. Сосюра починає широко друкувати свої вірші.
1921 року Володимир Сосюра демобілізувався з армії та оселився в Харкові, тоді столиці України.
Спочатку він працював інструктором преси в ЦК Компартії України, а 1922 року вступив до Комуністичного університету імені Артема. Наступного року став студентом робітничого факультету при Харківському інституті народної освіти (1923 – 1925). Належав до літературних організацій "Плуг", "Гарт", ВАПЛІТЕ, ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників).
1921 року побачила світ перша збірочка Володимира Сосюри "Поезії" (Всеукраїнське державне видавництво, Суми). Книжечка була надрукована на газетному папері, у благенькій обкладинці, маленька (лише чотирнадцять сторінок). Але тут у мініатюр весь майбутній Сосюра.
Сосюра відразу посів в українській поезії одне із чільних місць. Це місце йому забезпечили великий природний талант, працьовитість, комуністична партійність, що виявилась передусім у відтворенні подій громадянської війни
Найвидатнішим явищем ранньої поезії Сосюри була поема "Червона зима", що ввійшла вже до першої збірки. Завдяки революційному пафосові, ліричній щирості й задушевності "Червона зима" житиме у віках як перлина радянської поезії, всієї української класики.
До теми громадянської війни Сосюра не раз повертатиметься й пізніше, бо це були й справді вікопомні події. Але життя невблаганно висувало все нові й нові теми, на які відгукувався поет. Після розгрому інтервентів і внутрішньої контрреволюції настав період мирного будівництва, відбудови зруйнованого народного господарства.
Творчий шлях Володимира Сосюри був нерівним, а в окремі періоди життя – драматичний і навіть близький до трагізму. В його ранній поезії відображені суперечності тієї доби: типова для українського інтелігента 20-х років неможливість поєднати відданість революції з почуттями національного обов’язку. Яскравим прикладом такої боротьби у поетичному серці Сосюри є вірш "Два Володьки" (1930) зі збірки "Серце" (1931):
Довго, довго я був із собою в бою…
Обсипалось і знов зеленіло в гаю,
Пролітали хвилини, як роки…
Рвали душу мою
Два Володьки в бою;
І обидва, як я, кароокі,
І обох ще незнаний, невиданий хист, -
Рвали душу мою
Комунар
І червоний фашист.
Попри всі заборони, у творчості Сосюри того часу потужно пробивається мотив українського патріотизму, що обумовило на початку 30-х років конфлікт поета з комуністичною партією, членом якої він був від 1920 року. На тлі голодомору, репресій та розстрілів діячів української культури це довело Сосюру до межі психічного розладу.
Поезія Сосюри виразно національна за своїм характером – він далі розвиває традиції Тараса Шевченка і Лесі Українки, української народної творчості. Він приніс із собою в наше письменство запах і кольори рідного краю, саме тієї місцини, яка ще дуже мало була відтворена й оспівана, - Донеччини, Слобожанщини, з усіма особливостями своєї історії, етнографії, фольклору. У тексті поезій ми раз у раз зустрічаємо місцеві назви: Лисиче, Камінний Брід, Третя Рота, Біла Гора, Рубіжне, Володине, Кабанне, Сватове, Скальковське, Попасна, Яма, Московське, Юзівка.
Разом із цим в українській мові Сосюри багато нових слів: бремсберг (похила гірнича виробка, що з’єднує верхній горизонт шахти з нижнім), штейгер, теодоліт, карбідка і т. ін.
При всьому національному, пісенному складі поезії Сосюри, змістом своїм вона інтернаціональна. Це дуже часто зустрічається в згадках про червоних бійців, де поруч з українцями були росіяни, латиші. Особливо характерна уже для ранньої його поезії інтернаціональна тема. Зразком твору на інтернаціональну тему є поема "1871 рік"
Нова лірика була зібрана в збірках 1924 року: "Осінні зорі" і "Місто". Крім вірша "Так ніхто не кохав…", ми маємо тут і кілька інших шедеврів Сосюриної лірики: "Сняться мені ешелони і далі…", "Такий я ніжний, такий тривожний", "Дитина порізала пальчик" та ін.
Такі світлі, гуманні, патріотичні й разом з тим глибоко інтимні почуття могли вилитися лише з серця людини, визволеної від усяких пут. Часто з’являються у поета образи недавнього минулого ("Сняться мені ешелони…"), але не настирливо, не як підкреслення своїх заслуг перед революцією, а як дуже важлива, необхідна деталь його світовідчування, бо ж таке пережите ніколи не забувається. Причому Сосюра скрізь надзвичайно щирий, самокритичний. Він інколи згадує і той час. Коли блукав манівцями.
Розгадати творчий шлях Сосюри за збірками не можна. Збірок цих багато, і не кожна з них становить новий етап, як, приміром. У Тичини. У Сосюри інколи одного року з’являються дві збірки, між якими нема суттєвої різниці, наприклад. "Сніги" і "Сьогодні" (1925), "Золоті шуліки" і "Юнь" (1927).
Після народження сина у інтимній ліриці поета з’являються нові мотиви, прикладом яких є поезії "Колискова", "Уночі шелестить мені листя":
Вітер листя ганяє у сквері,
Я синочка підкинув: агов!
Скоро будеш і ти піонером
І казати, що завжди готов.
Поет звертається і до історичних тем. З’являється роман у віршах "Тарас Трясило", поема "Мазепа". Тут виявилося недостатнє знання автором історичних джерел, спрощене розуміння соціальних антагонізмів, надто велика увага до любовної інтриги.
Наприкінці 20-х і на початку 30-х років виходять у світ збірки "Коли зацвітуть акації" (1928), "Поезії" (в трьох томах, 1929), "Дніпрельстан" (1930), "Серце" (1931).
У кінці 20-х років Сосюра був уже цілком сформованим поетом, визнаним усім народом.
Високу оцінку творчості дали тодішні критики: Я. Савченко, В.Корняк, М. Доленго, А. Лейтес, О. Дорошкевич, О. Білецький та ін. Найцікавішою є стаття О. Білецького, який помітив основну рису творчості Сосюри, назвавши його "справжнім ліриком української революції". Автор статті визначив місце поета серед його сучасників: В. Чумака, В. Еллана-Блакитного та ін. О. Білецький намагався розкрити причини успіху Сосюри серед читачів, так би мовити, його "секрети". Використовуючи спогади поета "З минулого", критик приходив до висновку про нерозривний зв’язок поезії Сосюри з його власним життям і з життям народу. Звідси щирість його поезії і популярність серед читачів.
Великий талант Сосюри розвивався разом з усією нашою країною, що стала тоді на шлях індустріалізації. Дніпрогрес, це електричне серце України, стає символом нових форм і процесів життя. Одним із перших оспівав його Сосюра в поезії "Дніпрельстан" (1926). У вірші розгортається широка панорама сучасного, минулого й майбутнього України. Спочатку ми бачимо індустріальний пейзаж нової України: гримить Дніпро, працюють велетенські турбіни. Поет відтворює не саму індустрію, а титана, який невпинно веде народ до комуни. Цим титаном в очах автора є робітничий клас ("міцна робочого рука").
З вершини дніпровської греблі поет оглядає минуле України й десь удалині бачить її майбутнє. Не забуває Сосюра і про свого великого вчителя. Могила Шевченка органічно "вписується" в індустріальний пейзаж:
В росі Тарасова могила,
Навколо – криця і чавун…
Спокійно спи, поете милий:
Вже простягли над світлом крила
Міцні республіки комун.
Невтомно працює поет у передвоєнні роки. Виходять його збірки: "Червоні троянди", "Нові поезії", "Люблю", "Журавлі прилетіли", "Крізь вітри і роки". 1937 року Сосюра переїжджає на постійне мешкання до Києва. За успіхи в розвитку радянської літератури його нагороджено орденом "Знак пошани" (1939).
Лірика Сосюри передвоєнних років багата і розмаїта. Тут чимало традиційних любовних мотивів. Інколи поета й тепер огортає сум і печаль. Проте Сосюра завжди знаходить у собі сили перемогти їх.
Невтомно розробляв Сосюра ліро-епічні форми.
Автобіографічний характер мав найбільший за розміром віршований роман "Червоногвардієць", над яким Сосюра працював у передвоєнні роки. Тут найповніше розкривається життєвий шлях поета, починаючи з дитячих літ. З великою любов’ю, ліричною теплотою зображує Сосюра своїх батьків, діда, бабусю, малює місця, де минули його дитячі літа, юність – Брянський рудник, Кавказ, Третю Роту.
У ліриці Сосюри виявляється тепер більша вправність, досвідченість, менше одноманітних образів, на які свого часу звернув увагу поета О. Білецький. Зразком може бути поезія "Осінь" (1938). У Сосюри є кілька віршів під такою назвою, але веред них вирізняється саме ця перлина:
Облітають квіти, обриває вітер
Пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
Осінь жовтокоса на баскім коні.
Велика Вітчизняна… Сосюра – військовий кореспондент, підполковник, нагороджений орденом Червоного Прапора. Його зброя – слово. Він був бійцем й на фронті, й тоді, коли жив у засніженій Уфі.
1941 року в Харкові виходить збірочка поезій Сосюри "Червоним воїнам". Наступного року вийшли книжки: в Саратові – "В години гніву", в Уфі – "Під гул кривавий", та поема "Син України".
У ліриці поета з’являються яскраві образи мужніх радянських воїнів, які взяли на себе основний тягар боротьби проти фашизму ("Слава", "В очах", "Де вся земля неначе рана…"), зворушливі постаті матерів, дружин, які не менш мужньо виносили всі злигодні війни ("Прощання", "Гнів". "Листи").
У післявоєнні роки Сосюра видав збірки поезій "Щоб сади шуміли", "Зелений світ", "За мир", "На струнах серця", "Солов’їні далі", "Біля шахти старої", "Близька далина", "Поезія не спить", "Щастя сім’ї трудової" та ін.
Глибоким патріотизмом пройнято багато ліричних поезій: "Я пам’ятаю", "Він біг під вигуки "вперед!", "Одгриміли фронти…" та ін. Сосюра оспівує героїв "дужих, смілих, молодих", які "розметали бурі", здобувши всесвітньо-історичну перемогу.
У збірці "Щоб сади шуміли" вперше надруковано патріотичний вірш "Любіть Україну", написаний 1944 року. У 1948 році Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою – Сталінською премією. Але 2 липня 1951 року з’явилася стаття "Об идеологических извращениях в литературе", в якій Сосюру обвинувачували у "буржуазному націоналізмі" за патріотичну поезію "Любіть Україну".
Поета-орденоносця Володимира Сосюру фактично вилучили з літературного процесу, хоча й змусили публічно "каятися в помилках, яких він не мав", про що згодом поет писав у поемі "Розстріляне безсмертя". Йому дозволили писати вірші про мир, про героїчну працю радянського народу, творити ліричні поезії. За таких обставин творчі досягнення Сосюри були значно нижчими від його можливостей.
Помер поет 8 січня 1965 року й похований в українському некрополі – на Байковому кладовищі в Києві.