Курсовая работа: Статичні деформації хребта

ЗМІСТ

ВСТУП

ГЛАВА І. СТАТИЧНІ ДЕФОРМАЦІЇ ХРЕБТА

Розділ 1. СКОЛІОЗ

1.1Поняття про сколіоз

1.2 Класифікація сколіозів

1.3 Клініко-рентгенологічна класифікація сколіозу по ступенях В.Д. Чакліна

1.4 Класифікація сколіозу за формою скривлення й ознаці складності

1.5 Класифікація Понсеті і Фрідмана

1.6 Лордоз

1.7 Кіфоз

Розділ 2. РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ СТАТИЧНИХ ДЕФОРМАЦІЯХ ХРЕБТА

2.1 ФР при сколіозах

2.2 ЛФК

2.3 Лікувальне плавання

2.4 Рухливі ігри при порушеннях постави і сколіозі

2.5 Кінний спорт

2.6 ФР при порушенні постави

2.6.1 ЛФК

2.6.2Лікування положення

2.6.3 Гідрокінезотерапія

2.6.4 Механотерапія

2.6.5 Масаж

ГЛАВА ІІ. ВЛАСНА ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДДОСЛІДНИХ ХВОРИХ

Розділ 2. Методи проведення дослідження

2.1 Ціль дослідження

2.2 Математико-статичний метод обробки даних, отриманих в ході експерименту за Ст'юдентом

Розділ 3. Хід проведення дослідження

Розділ 4. ОЦІНКА ПРОВЕДЕНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

4.1 Статистичний аналіз результатів дослідження

4.2 Оцінювання результатів дослідження

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

Список використаної літератури

Вступ

До статичних деформацій хребта відносять сколіози, лордози і кіфози.

Реабілітація хворих, що страждають сколіозом і порушенням постави, носить комплексний характер. Комплекс консервативного лікування цієї патології включає лікувальну гімнастику, масаж, лікувальне плавання, методи ортопедичної корекції, що щадить руховий режим, що забезпечує обмеження навантажень на хребет. При необхідності призначається традиційна терапія, медикаменти, дієта. Останнім часом з'явилися рекомендації з застосування мануальної терапії при сколіозі, засновані на узагальненні, що маються на сьогоднішній день зведень і аналізі практичного досвіду. Однак питання про використання мануальної терапії в цьому виді патології усе ще залишається відкритим.

Слід зазначити, що тільки комплексне застосування основних засобів і форм фізичної реабілітації дозволить досягти ефективної корекції сколіотичної хвороби і порушень постави.

Об'єктом дослідження в курсової роботи є показники стану дихальної системи хворих на статичні деформації хребта, а саме сколіоз, в процесі дозованого впливу ЛФК, на етапі реабілітації.

Предмет дослідження - вплив ЛФК, його лікувальний і профілактичний вплив на організм людини. При підготовці до дослідження і написання роботи нами було поставлені наступні задачі:

1. На основі аналізу літературних джерел вивчити основні основні види статичної деформації хребта, визначити ефективність і лікувальний вплив ЛФК в реабілітації хворих при цих захворюваннях.

2. За допомогою обстеження двох груп людей на реабілітаційному етапі ЛФК тільки в одній з досліджуваних груп, виявити рівень ефективності даного методу реабілітації.

3. Порівняти і проаналізувати отримані результати.

Гіпотеза - у роботі ми припустимо, що доповнення ЛФК до інших методів фізичної реабілітації, буде сприяти посиленню лікувального впливу на органи дихання: нормалізації функцій зовнішнього подиху, зменшенню нерівномірності локальної вентиляції легень. Ми візьмемо такі показники: локальна вентиляція легень, ЧДД, проби Штанге та Генче. Ці показники узяті тому що при деформаціях хребта виникає затруднення дихання, погіршується дренажна функція це відображается на цих показниках.

ГЛАВА 1 Статичні деформації хребта

Розділ 1 Сколіоз

1.1 Поняття про сколіоз

Сколіоз (від гр. scolіos - "вигнутий, кривої") являє собою прогресуюче захворювання, що характеризується дугоподібним скривленням хребта у фронтальній площині і скручуванням хребців навколо вертикальної осі - торсія (torsіo). Головна відмінність істинного сколіозу від порушень постави у фронтальній площині - наявність торсії хребців. Крім деформації хребта при сколіозі спостерігається деформація таза і грудної клітки.

Розмаїтість причин уродженого і придбаного характеру, що викликають сколіоз, істотні порушення в діяльності внутрішніх органів і статодинамічних властивостей опорно-рухового апарата при прогресуванні бічних скривлень хребта дозволяють розглядати весь комплекс проявів цієї патології як сколіотичну хвороба, що має поліетіологічний характер.

1.2 Класифікація сколіозів

Патогенетична класифікація сколіозів ґрунтується на виділенні ведучого фактора, що обумовлює розвиток деформації хребта. Більшість фахівців виділяють 3 групи сколіозів: дискогенні, статичні (гравітаційні) і нейром’язові (паралітичні).

Дискогенний сколіоз розвивається на ґрунті диспластичного синдрому (близько 90 %). Порушення обміну в сполучній тканині при цьому приводять до зміни структури хребців, унаслідок чого слабшає зв'язок міжхребетного диска з тілами хребців. У цьому місці відбувається скривлення хребта і зсув диска. Одночасно зміщається студеністе (пульпозне) ядро, розташовуючи не в центрі, як звичайно, а ближче до опуклої сторони скривлення. Це викликає первинний нахил хребців, що обумовлює напругу м'язів тулуба і зв'язувань і приводить до розвитку вторинних скривлень - сколіозу. Таким чином, дикогенний сколіоз характеризується дисплазією хребців, міжхребетних дисків, що виражається в ексцентричному розташуванні пульпозного ядра.

Статичним (гравітаційним) сколіозом прийнято називати сколіоз, первинною причиною розвитку якого є статичний фактор - асиметричне навантаження на хребет внаслідок уродженої чи придбаної асиметрії тіла, наприклад, довжини нижніх кінцівок, патології тазостегнового суглоба, уродженої кривошиї, великих і грубих фляків на тулуб. У такий спосіб; безпосередньою причиною, що веде до розвитку сколіозу, є зсув загального центра ваги і дія маси тіла осторонь від вертикальної осі хребта;

Паралітичний сколіоз розвивається через асиметричну поразку м'язів, що беруть участь у формуванні постави, чи їхньої функціональної недостатності, наприклад, при поліомієліті, міопатії, дитячому церебральному паралічі.

Морфологічна класифікація містить у собі структурний і функціональний сколіози.

Структурний сколіоз характеризується зміною структури хребців. Структурний компонент деформації представлений клиноподібною деформацією, торсією - хребців. Функціональний сколіоз (неструктурний) оборотне укорочення і розтягання зв'язувань, м'язів, асиметрія м'язового тонусу, початкові стадії формування м'язових контрактур, функціональні блоки міжхребетних суглобів, формування порочного рухового стереотипу.

1.3 Клініко-рентгенологічна класифікація сколіозу по ступенях В.Д. Чакліна

І ступінь сколіозу характеризується простою дугою скривлення, хребетний стовп при цьому нагадує букву С. Клінічно визначається невелика асиметрія частин тулуба: лопаток, надпліч, трикутників талії. Лінія остистих відростків злегка скривлена. На відміну від порушення постави, у положенні хворого лежачи при сколіозі І ступеня скривлення лінії остистих відростків зберігається. На стороні скривлення - надпліччя вище іншого, може визначатися невеликий м'язовий валик. На рентгенограмі - кут Кобба (кут скривлення) до 100, намічається (а іноді уже визначилася) торсія хребців у виді невеликого відхилення остистих відростків від середньої лінії й асиметрія коренів дужок.

ІІ ступінь відрізняється від І появою компенсаторної дуги скривлення, унаслідок чого хребетний стовп здобуває форму букви S. Асиметрія частин тулуба стає більш вираженої, з'являється невелике відхилення корпуса убік . Торсионные зміни яскраво виражені не тільки рентгенологічно, але і клінічно, має місце реберне вибухання, чітко визначається м'язовий валик. Нерідко таз з боку сколіозу опущений. Деформації носять стійкий характер. При переході в горизонтальне положення і при активному витяжіння повного виправлення кривизни скривлення домогтися неможливо. Рентгенологічно відзначаються виражена торсія і невелика клиноподібна деформація хребців, кут Кобба - від 10 до 250.

ІІІ ступінь сколіозу. Хребетний стовп має не менш двох дуг. Асиметрія частин тулуба збільшується, грудна клітка різко деформована; кзаду на опуклій стороні дуги скривлення хребта утвориться задній реберно-хребетний горб. Як правило, на увігнутій стороні скривлення різко западають м'язи і реберна дуга часто зближається з гребенем підвздошної кісти. Послабляються м'язи живота. Збільшується кіфоз грудного відділу хребта. Рентгенологічно відзначається виражена торсія і клиноподібна деформація хребців і дисків. Кут Кобба на рентгенограмі - від 25 до 400.

ІV ступінь сколіозу. Деформація хребта і грудної клітки стає грубої і фіксованою. У хворих яскраво виражені передній і задній реберні горби, деформація таза, грудної клітки. Спостерігається різке порушення функції органів грудної клітки, нервової системи і всього організму в цілому. Кут Кобба на рентгенограмі - більш 400 і не змінюється в положенні лежачи.

1.4 Класифікація сколіоз за формою скривлення й ознаці складності

За формою скривлення й ознаці складності сколіози поділяються на 2 групи: прості і складні.

Прості сколіози характеризуються однією дугою скривлення, з відхиленнями хребта в одну сторону. Хребетний стовп при цьому нагадує букву С. Прості сколіози можуть бути локальними і тотальними. Локальні сколіози захоплюють один з відділів хребта. Як правило, вони утворяться в його рухливих частинах (шийний, поперековий, грудний сколіоз). Тотальні сколіози захоплюють весь хребет, утворити при цьому велику дугу. Складні сколіози характеризуються двома і більш відхиленнями хребта в декількох напрямках. Розрізняють три різновиди помилкових сколіозів:

1) сколіоз у виді букви S - з верхньою дугою скривлення;

2) сколіоз у виді знаку питання ? - с верхньою дугою скривлення вправо, а нижньої вліво;

3) потрійний сколіоз має три вигини, наприклад у шийному, грудному і поперековому відділах хребта.

По ознаці напрямку скривлення сколіози поділяються на лівосторонні і правобічні.

1.5 Класифікація Понсеті і Фрідмана

Тип сколіозу визначають по класифікації Понсеті і Фрідмана. Прості сколіози бувають: шийні, шийно-грудні (верхнєгрудні), грудні, попереково-грудні, поперекові, попереково-кресцові. Із складних - виділяють комбінований сколіоз. Складні сколіози (комбіновані) утворяться з простих - основна (первинна) дуга скривлення компенсується другою дугою скривлення. Тип сколіозу визначається локалізацією первинної дуги скривлення.

Для вироблення реабілітаційної тактики важливо виявити первинну дугу скривлення, тому що ефективність лікування багато в чому залежить від можливості виконати корекцію первинної дуги. Первинна дуга скривлення звичайно більше компенсаторної. У ній завжди наочно виражена клиноподібна деформація і торсії хребців, вона більш фіксована і менш піддається корекції. Якщо первинне скривлення ригідно, корекція вторинних дуг не забезпечує належного лікувального ефекту.

Іноді утвориться сколіоз із трьома вершинами скривлення. Наприклад, якщо первинним є поперековий сколіоз вправо, те його компенсує вторинний лівосторонній сколіоз грудного відділу, що у свою чергу компенсується правобічним сколіозом шийного відділу хребта. Сколіози можуть сполучатися з порушеннями постави в сагиттальної площини, частіше - з дефектами, що характеризуються збільшенням нормальних фізіологічних вигинів хребта, рідше - з дефектами зменшення нормальних фізіологічних вигинів хребта.

По розвитку процесу розрізняють непрогресуюче, мeдлeнно прогресуючий і бурхливо прогресуючі сколіози. Більш 50% сколіозів не прогресують і залишаються сколіозами І ступеня; 40% повільно прогресують; 10% усіх сколіозів бурхливо прогресують, тобто через 2-3 року сколіоз досягає вже ІІІ ступінь розвитку, нерідко з формуванням реберного горба. Особливо небезпечний у цьому зв'язку пубертатний період розвитку дитини, під час якого відбувається бурхливий ріст кістяка. З його початком плин сколіозу різко погіршується. При відсутності лікування швидкість прогресування хвороби збільшується в 4-5 разів, тому необхідний контроль за ростом дитини. Абсолютна величина росту не впливає на плин сколіозу, що визначає роль грає крива швидкості росту. З закінченням росту хребта, як правило, припиняється прогресування сколіотичної хвороби і, отже, можна говорити про припинення надзвичайно активних реабілітаційних заходів.

1.6 Лордоз

Лордоз - скривлення хребта в сагиттальной площини, звернене опуклістю кпереди. Звичайно виникає як компенсація надмірного скривлення в сусідньому відділі хребта (наприклад, рідко виражене кіфотичне скривлення хребта в грудному відділі нерідко сполучається з компенсаторним лордичне скривленням його в поперековому відділі і збільшенням кута нахилу таза).

При лордозі спостерігається так називана кругловогнута ("сідлоподібна") спина.

1.7 Кіфоз

Кіфоз - скривлення хребта в сагиттальной площини з утворенням опуклості, зверненої кзаду. При різко вираженій сутулій спині хребет може бути скривлений на всьому протязі - від поперекового до шийного відділу. При скривленні переважно верхнього грудного відділу хребта кіфоз зветься "кругла спина".

При цій деформації хребта (особливо при круглій спині) у зв'язку з клиноподібною деформацією хребців, дегенерацією міжхребетні хрящів, що деформує спондилоартрозом і іншими причинами, як правило, розвивається контрактура м'язів передньої черевної стінки, грудних м'язів і розтягання м'язів спини, порушується постава (зведені плечі, крилоподібні лопатки).

У результаті помітно погіршується рухливість ребер, грудної клітки в цілому, що приводить до зменшення життєвої ємності і вентиляція легень, порушується функціональний стан хребта (особливо ресорна функція), наслідком чого є несприятливі зміна кардіореспіраторна і ін. систем організму.

Розділ 2 Реабілітація при статичних деформаціях хребта

2.1 ФР при сколіозах

Лікування сколіотичної хвороби складається з трьох взаємозалежних ланок: мобілізація скривленого відділу хребта, корекція деформації і стабілізація хребта в положенні досягнутої корекції. Лікування спрямоване на усунення патологічних змін інших органів і систем організму хворого. Основною і найбільш важкою задачею, рішення якої визначає успіх лікування в цілому, є не мобілізація і корекція скривлення, а стабілізація хребта в корригированному положенні. Корекція деформації, не підкріплена заходами, що забезпечують стабілізацію хребта, неефективна. Щире лікування сколиотичної хвороби, тобто зменшення структурної деформації хребців, може бути досягнуто тільки тривалим наполегливим лікуванням протягом усього періоду росту хребта з обов'язковим комплексним використанням ортопедичного лікування. Цей процес дуже складний і не завжди успішний.

2.2 ЛФК

Ведуча роль у реабілітації хворих сколіозом належить ЛФК. Клініко-фізіологічним обґрунтуванням до застосування засобів ЛФК у комплексній реабілітації хворих сколіозом є зв'язок умов формування і розвитку кістково-зв'язкового апарата хребта з функціональним станом м'язової системи. ЛФК сприяє формуванню раціонального м'язового корсета, що утримує хребетний стовп у положенні максимальної корекції. При неповній корекції ЛФК забезпечує стабілізацію хребта і перешкоджає прогресуванню хвороби. Застосовуються загальрозвиваючі, дихальні і спеціальні вправи. Спеціальними є вправи, спрямовані на корекцію патологічної деформації хребта - вправи, що коригують. Вони можуть бути симетричними, асиметричними, деторсіонними.

Симетричні вправи не порушують виниклих компенсаторних пристосувань і не приводять до розвитку противоскривлень. Важливою перевагою цих вправ є простота їхнього підбора і методика проведення, не потребуючого обліку складних біомеханічних умов роботи деформованого хребтово-рухового сегмента.

Асиметричні вправи, що коригують, використовуються з метою зменшення сколіотичного скривлення. Вони підбираються індивідуально і впливають на патологічну деформацію локально. Асиметричні вправи тренують ослаблені і розтягнуті м'язи. Наприклад, з вихідного положення коштуючи, руки уздовж тулуба, ноги на ширині пліч, виконується наступне вправа:

а) на стороні грудного сколіозу опускається надпліччя, плече повертається кнаруже, при цьому лопатка при водиться до середньої лінії. У момент приведення лопатки відбувається корекція реберного вибухання;

б) на протилежній стороні грудного сколіозу піднімається надпліччя і плече повертається вперед і усередину лопатка при цьому відтягається кнаруже. У цьому русі беруть участь надпліччя, плече і лопатка. Поворот тулуба не допускається. При виконанні цієї асиметричної вправи відбувається розтягування верхньої порції трапецієподібного м'яза і зміцнення лопаткових м'язів на стороні сколіозу;

Варто пам'ятати, що неправильне застосування асиметричних вправ може спровокувати подальше прогресування сколіозу.

Деторсіонні вправи виконують наступні задачі: обертання хребців убік , протилежну торсії; корекція сколіозу вирівнюванням таза; розтягування скорочених і зміцнення розтягнутих м'язів у поперековому і грудному відділах хребта. Наприклад, на стороні поперекової увігнутості - відведення ноги назад у протилежну сторону; на стороні грудного сколіозу - відведення руки з невеликим поворотом корпуса у верхньому відділі вперед і усередину. При відведенні ноги таз помірковано приділяється в ту ж сторону.

Вправа сприяє деторсії в поперековому і грудному відділах хребетного стовпа.

Загальрозвиваючі вправ містить у собі вправи загальзміцнювального характеру на всі м'язові групи силового і швидкісно-силового характеру, вправи на рівновагу, корекцію руху, витяжіння і розслаблення. Вправи виконуються з предметом (булава, скакалка, набивні м'ячі, гантелі і т.д.) і без нього.

Для дітей, що займаються гімнастикою, що коригує, велике значення мають дихальні вправи, тому що в них звичайно слабко розвита, а нерідко деформована грудна клітка. Методист акцентує увагу дітей на сполученні вправи з подихом і про категорично неприпустиму затримку подиху при вправах.

ЛФК проводять у формі заняття лікувальною гімнастикою. заняття гімнастикою, що коригує, проводять груповим методом: Індивідуалізація лікувального впливу при груповому методі занять досягається комплектуванням невеликих груп до 10-12 чоловік, однорідних по деформації, віку, а також призначенням індивідуальних вправ і дозування. За віком діти розділяються на 4 групи: 5-6-літні; 7-10-літні; 11-13-літні; 14-16-літні. Заняття гімнастикою, що коригує, проводяться 3 рази в тиждень по 30-45 хв. Заняття поділяються на 3 частині.

Підготовча частина містить у собі організацію групи для заняття, побудову, ходьбу, під час якої виконуються різні рухи руками, що розвивають м'язи плечового пояса і рухливість у плечових суглобах, наприклад, махи, кругові рухи.

Ходьба з підніманням прямих ніг, ніг, зігнутих у колінцях, пересування в приседе, "стрибок жаби", "хід слона", "кроки ведмедя", ходьба на п'ятах, на носках, на зовнішньому краї стопи, перекати з п'яти на носок, ходьба в різному темпі і різних напрямках (змійкою, спиною вперед). Короткочасний біг. Дихальні вправи. Далі вправи виконуються коштуючи перед дзеркалом: загальрозвиваючі вправи для шиї, нижніх кінцівок і плечового пояса; для формування і закріплення навички правильної постави; для профілактики і корекції плоскостопості.

Основна частина заняття. Застосовують спеціальні вправи, що коригують; дихальні; індивідуальні вправи, що коригують; вправи в рівновазі; вправи на загальну і силову витривалість м'язів черевного преса, спини, грудної клітки, що сприяють утворенню раціонального м'язового корсета; вправи для корекції деформації ніг; вправи в гімнастичної стінки, на гімнастичній стінці; рухливі ігри. В основу заняття гімнастикою, що коригує, покладений принцип максимального статичного розвантаження хребта.

У заключній частині застосовуються вправи на розслаблення, повільна ходьба зі збереженням правильної постави, дихальні вправи. За показниками індивідуально використовується лікування положенням.

Нормативні показники, установлені для дітей А.М. Рейзман і Ф.Н. Багряним: для м’язів-разгибателей тулуба в 7-11 років - 1-2 хв, у 12-16 років - 1,5-2,5 хв.; для м'язів живота в 7-11 років - 15-20 рухів, у 12-16 років - 25-30 рухів у темпі, що не перевищує 16 рухів у хвилину. Показники функціональних проб забезпечують диференційований підхід до призначення індивідуального комплексу на заняттях лікувальною гімнастикою.

2.3Лікувальне плавання

Значне місце у фізичній реабілітації сколіозів займає лікувальне плавання. Під час плавання забезпечується природна разрузка хребта, а саме витяжіння під час ковзання доповнює розвантаження зон росту. При виконанні гребкових рухів послідовно утягують у роботу майже всі м'язові групи, зникає асиметрична робота міжхребтових м'язів, відновлюються умови для нормального росту тіл хребців. Одночасно зміцнюються м'язи живота, спини і кінцівок, удосконалюється координація рухів.

Сучасна методика лікувального плавання розроблена співробітниками московської. ортопедичної школи-інтернату № 76 Л.А. Бородич, Р.Д. Назаровой. Дослідники довели, що основним стилем плавання для лікування сколіозу в дітей є брас на груди з подовженою паузою ковзання, під час якої хребет максимально витягається, а м'яза тулуба статично напружені. При цьому, плечовий пояс розташовується паралельно поверхні води і перпендикулярно руху, руху рук і ніг симетричні, виробляються в одній площині. При цьому стилі плавання мінімальні можливості збільшення рухливості хребта й обертальних рухів корпуса і таза, украй небажані при сколіозі.

Плавання стилем кріль, батерфляй і дельфін у чистому виді застосовувати в лікувальному плаванні для дітей зі сколіозом не можна. Однак можуть застосовуватися елементи цих стилів.

Підбор плавальних вправ враховує ступінь сколіозу. При сколіозі І ступеня використовують тільки симетричні плавальні вправи: брас на груди, подовжені пауза ковзання, кріль на груди для ніг. При сколіозі ІІ-ІІІ ступеня задача корекції деформації диктує застосування асиметричних вихідних положень. Плавання в позі корекції після освоєння техніки брасу на груди повинне займати на занятті 40-50% часу. Це значно знімає навантаження з увігнутої сторони дуги скривлення хребта. При ІV ступені сколіозу на перший план висувається задача не корекції деформації, а поліпшення загального стану організму, функціонального стану серцево-судинної і дихальної систем.

2.4 Рухливі ігри при порушеннях постави і сколіозах

Особливе місце в комплексній програмі ФР дітей страждаючих порушенням постави, сколіотичної хворобою займають рухливі ігри. Гри створюють умови для корекції дефектів постави і сколіозів, а так само допомагають вирішувати важливі задачі виховання, навчання дітей, уміння правильно керувати своїми рухами, дисциплінованого і свідомого відношення дітей до занять. Рухливі ігри, застосовувані в ортопедії, класифікують по величині психофізичного навантаження: незначної, помірної, тонізуючої і що тренує. У підборі рухливих ігор і елементів змагання необхідно враховувати індивідуальні особливості фізичного розвитку і здоров'я дітей. Рухливі ігри ортопедичної спрямованості підрозділяють на ігри в положенні розвантаження хребта і гри без розвантаження хребта.

Гри в положенні розвантаження хребта: "Пятнашки з м'ячем", "Хокей", "Пятнашки", "Сліпа лисиця", "Жаби чапля", "Стрибок пантери", "Кішка ховається й ін.

Гри без розвантаження хребта: "Китайські пятнашки", Мишоловка", "Живаючи мішень, "Переправа".

2.5 Кінний спорт

Д.М. Цверава (1985), крім традиційних форм реабілітації, запропонував для лікування порушень·постави у фронтальній площині і диспластичного грудинно-поперекового сколіозу І ступеня застосовувати верхівкову їзду. Ефективність лікування кінним спортом, на думку автора, полягає в наступному: стабілізації мобільності хребта, тобто усуненні функціонального компонента; створенні могутнього, надійного м'язового корсета тулуба; у навчанні активної корекції тулуба самовитяжіння; усуненні скутості в рухах; вироблення правильної постави; підвищенні стійкості вищої нервової діяльності; знятті "комплексу неповноцінності"; підвищенні функції опорно-рухової, серцево-судинної і дихальної систем; розвиток спритності, сміливості, організованості, внутрішній дисциплінованості і любові до тварин.

Кінний спорт протипоказаний при поперековому сколіозі, тому що сприяє посиленню торсії хребців і збільшує ступінь попереково-крижової дуги; при грудино-поясничном сколіозі І ступеня, коли вершина скривлення знаходиться нижче L1 і L2, тому що тренування підвздошно-поперекових м'язів інтенсивно проводиться при верхівковій їзді несприятливо впливають на його плин.

2.6 ФР при порушеннях постави

Для юнаків і дівчин правильною поставою є вертикальне розташування голови і тулуба при прямих ногах, плечі опущені, лопатки притиснуті до тулуба, грудна клітка симетрична. Молочні залози в дівчин і околососкові кружки в юнаків симетричні і знаходяться на одному рівні. Живіт Плоский, утягнуть стосовно грудної клітки, у дівчин підкреслять лордоз, у юнаків - кіфоз. Остисті відростки розташовані по середній лінії. Трикутники талії також добре виражені і симетричні.

При огляді збоку правильна постава характеризується трохи піднятою грудною кліткою і підтягнутим животом, прямими нижніми кінцівками, помірковано вираженими фізіологічними вигинами хребта. Вісь тіла проходить через вухо, плечовий і тазостегновий суглоб і середину стопи.

Найбільше простій і доступна методика визначення чи наявності відсутності порушень постави є тестова карта (додаток Б).

Основним засобом ЛФК, використовуваним при порушенні постави в дітей, є фізичні вправи, а масаж і лікування положенням додатковими.

2.6.1 ЛФК

Курс ЛФК триває для дошкільників 1-1,5, для школярів - 1,5-2 місяця, перерва між курсами 1-2 місяця. У рік дитина з порушенням постави повинний пройти 2-3 курсу ЛФК, що дозволяє виробити стійкий динамічний стереотип правильної постави.

Виділяють підготовчу (1-2 тижня), основну (45 тижнів) і заключну (1-2 тижня) частини курсу ЛФК. У підготовчій частині курсу використовуються знайомі вправи з малою і середньою кількістю повторень вправ. Створюється зорове сприйняття правильної постави й уявне її представлення, підвищується рівень загальної фізичної підготовленості. В основній частині курсу ЛФК збільшується кількість повторень кожної вправи. Зважуються основні задачі корекції наявних порушень постави. У заключній частині курсу ЛФК навантаження знижується. Кількість повторень кожної вправи - середнє. Протягом усього курсу при міняються розвантажувальні вихідні положення лежачи на спині, животі, боці, коштуючи, на четвереньках. Через кожні 2-3 тижні занять обновляється 20-30% вправ. Для дошкільників складається 2-3, для школярів - 3-4 комплексу ЛГ на один курс ЛФК.

На заняттях з дітьми, що мають порушення постави, необхідно дотримувати дві обов'язкових організаційно-методичних умови. Перше - наявність гладкої стіни без плінтуса, що дозволяє дитині, уставши до стіни, прийняти правильну поставу, маючи 5 точок дотику, відчути правильне положення власного тіла в просторі. Друге: у залі для занять повинне бути велике дзеркало, щоб дитина могла бачити себе в повний ріст, формуючи і закріплюючи зоровий образ правильної постави.

Фізичні вправи підбираються відповідно до видів порушення постави (додаток В).

Вправи, що забезпечують корекцію порушень постави, називаються що коригують (спеціальними), їхнє виконання приводить до усунення дефекту. Розрізняють симетричні й асиметричні вправи, що коригують. При дефектах постави застосовуються тільки симетричні вправи. Виконання даних вправ сприяє серединному положенню лінії остистих відростків.

До спеціальних вправ при порушенні постави відносяться вправи для зміцнення м'язів задньої і передньої поверхні стегна, на розтягання м'язів передньої поверхні стегна і передньої поверхні тулуба (при збільшенні фізіологічних вигинів). На заняттях лікувальною гімнастикою обов'язково сполучається РЕПЕТУЮ, ДУ, спеціальні вправи, вправи на розслаблення і закріплення навичок правильної постави.

2.6.2 Лікування положенням

Лікування положенням використовують на заняттях лікувальною гімнастикою під час пауз і при виконанні вправ. З цією метою використовуються пружний валик висотою 2-3 див чи подушка і чим старше дитина, тим більше її загальні розміри. Так, дітям із круглою спиною валик підкладають під лопатку при виконанні вправ на спині, при плоско-увігнутій спині валик під живіт при виконанні вправ на животі, під голову - лежачи на спині. У такий спосіб хребет дитини приймає правильне положення в плині 5-8 хвилин.

2.6.3 Гідрокінезотерапія

Заняття у воді - могутній позитивний емоційний фактор.

Гідрокінезотерапія дозволяє вирішувати всі задачі: корекція при порушенні постави з розвантажувального положення хребта і загартовування. Для досягнення найбільшого ефекту температура води повинна бути комфортної, не нижче 28-300С.

Зразкова схема заняття для лікувального плавання для дітей шкільного віку 9-10 років (з порушенням постави), що випливає: вступна частина занять (5 хв) вправи на суші й у бортика.

Основна частина заняття (25-30 хв.):

1. Ковзання на груди по ширині басейну 5-6 м, видихнув у воду. При закінченні видиху підняти голову, зробити вдих і, продовжуючи ковзання, повторити видих уведенню 2 рази. .

2. Коштуючи на дні, рівень води на рівні шиї (плечі у воді), руки в сторони, долоні вперед, рівномірно переборювати опір води. З'єднати долоні, розгорнути кисті тильною поверхнею, виконати розведення рук з поло ний амплітудою, руки назад у сторони. Повторити 6-8 разів. Прагнути стояти на дні на одному місці.

3. Коштуючи спиною до поручня, руки В сторони (руки можуть сковзати по поручні) ступнути вперед, прогнутися, випрямиться (4-6 разів кожною ногою).

2.6.4 Механотерапія

Дітям з порушенням постави (особливо шкільного віку) доцільно виконувати вправи на тренажерах.

При зменшених фізіологічних вигинах корисний гребний тренажер (академічне веслування), при збільшенні фізіологічних вигинів - велотренажер (тренування кардіореспираторної системи), з піднятими (паралельно підлоги) руками, гімнастичний комплекс "Здоров'я". Цей вид тренування доступний старшим школярам. Дозволяють домогтися гарних результатів у профілактиці і лікуванні порушень постави м'ячі великих розмірів і інше устаткування фірми "Аконіт" - яскраві, багатофункціональні предмети.

Чисті виси не рекомендується використовувати в дошкільному віці і молодшому шкільному віці. За надмірним витяжінням хребта (на тлі загальної слабості і диспропорції тонусу передньої і задньої поверхні м'язів тулуба) випливає ще більш сильне скорочення м'язів, що приносить більше шкоди, чим користі.

2.6.5 Масаж

У дитячому віці масаж є ефективним методом профілактики і лікування порушень постави. Використовуються основні прийоми поглажування розтирання, вібрація і їхні різновиди. Усі прийоми виконуються плавно і безболісно. Дітям першого року життя, як правило, призначають загальний масаж, старшим дітям - масаж спини, грудей, черевного преса. Як правило він передує заняттям лікувальною гімнастикою. Діти дошкільного віку і старше можуть використовувати прийоми самомасажу, використовуючи допоміжні засоби: роликовий массажер, масажні доріжки, масажні м'ячі в сполученні з фізичними вправами.

ГЛАВА 2 ВЛАСНА ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА

Розділ 1 Загальна характеристика піддослідних хворих

Для дослідження ми взяли дві групи: експериментальну і контрольну по 10 чоловік кожна. Група того самого віку у середньому 15 років.

В експериментальній групі діти ще додатково займаються сеансами ЛФК з специфічним уклоном, вправи підібрані згідно їх захворювання, а саме сколіоз І – ІІ ст.

Розділ 2 Методи проведення дослідження

2.1 Ціль дослідження

Ціль дослідження – дослідити та визначити показники дихальної системи: локальна вентиляція легень, частота подихів, проби Штанге та Генче у дітей зі статичною деформацією хребта та етапі реабілітації.

2.2 Математико-статичний метод обробки даних, отриманих в ході експерименту за Ст'юдентом

Вимірити показники стану дихальної системи і дати аналіз теоретично й аналіз методом математичної статистики по Ст'юденту.

Використовуємо метод математичної статистики Ст'юдента.

При цьому уся сукупність людей, які беруть участь в експерименті, складає, так звану, генеральну групу. Ця група розбивається на дві - контрольну та експериментальну. Групи можуть складатися наступимо чином:

без урахування індивідуальних особливостей членів групи;

за віком, за статтю, за перебігом захворювання, за станом фізичного розвитку.

У курсовій роботі для дослідження показників стану дихальної системи відібрані хворі з урахуванням захворювання - в усіх діагноз – сколіоз I – II ст.

Для математичного порівняльного аналізу визначаються такі параметри:

1) середнє арифметичне значення величини показника (Х);

2) середнє квадратичне відхилення, яке характеризує мінливість ознаки ();

3) помилка середньої (m);

Всі три показника розраховуємо для кожної групи окремо, для контрольної та експериментальної.

Середнє арифметичне значення величини показника Х вираховуємо за формулою (2.1):

Х = , (2.1)

де - сума значень показників в групі,

n – кількість людей в групі.

Середнє квадратичне відхилення значення показника вираховуємо за формулою (2.2):

= R (max - min)/А, (2.2)

де R - різниця між максимальним і мінімальним значеннями показника,

А - табличне значення із значень n (додаток Г).

Помилку середньої вираховуємо за формулою (2.3):

m = , (2.3)

де - середнє квадратичне відхилення,

n - кількість людей в групі.

Знаючи величини X та m кожної групи, можливо визначити значення t – критерію Ст”юдента за формулою (2.4):

t = , (2.4)

де Х1 та Х2 – середні арифметичні,

m1 та m2 – помилки середньої арифметичної.

В чисельнику формули (2.4) визначається різниця між Х кожної групи, причому з більшого значення віднімається менше значення.

В знаменнику формули – сума значень помилок середньої арифметичної в контрольній та експериментальній групах.

Після визначення значення t залишається встановити – достовірна чи недостовірна різниця у величині зазначеного показника міх контрольною та експериментальною групами.

Для цього використовується додаток Д, в якому в одній з колонок знаходиться значення так званих “ступенів свободи”.

Ступень свободи визначається за формулою (2.5):

f = (nконтр + nексп) - 2, (2.5)

де n – кількість людей в контрольній та експериментальній групах.

Таким чином, знаючи значення ступеню свободи f та значення t – критерію Ст’юдента, визначаємо достовірність відмінностей. У додатоку В, таблиця граничних значень t – критерію Ст’юдента напроти знайденого значения ступеня свободи є два значення Р. Саме з цими значениями Р слід порівнювати отримані значения t.

Якщо значення t буде менше значення (Р - 0,05), то достовірної відмінності між досліджуваним показником в контрольній та експериментальній групі немає, тобто Р > 0,05.

Якщо значення t дорівнює значенню (Р - 0,05), або буде знаходитися між значенням (Р – 0,01), або буде більше значення (Р - 0,01), то це говорить про наявність достовірної відмінності між величинами контрольної та експериментальної групи.

Розділ 3 Хід проведення дослідження

сколіоз хребет деформація

Для досягнення поставленої мети в дослідженні брали участь 20 хворих. Сформовано дві групи - контрольна й експериментальна. У кожній групі знаходилося по 10 чоловік. Період дослідження складає три місяці. Виміру показники стану дихальної системи проводилилось на початку і по закінченні експерименту.

Отже, беремо контрольну групу хворих з 10 чоловік на початку експерименту і їхніх даних заносимо в таблицю 2.1.

Таблиця 2.1 Показники стану дихальної системи контрольної групи на початку експерименту

Так само саме фіксуємо показники на початку експерименту і для експериментальної групи і формуємо таблицю 2.2.

Таблиця 2.2 Показники стану дихальної системи експериментальної групи на початку експерименту

Через три місяці, по закінченні експерименту, проводимо виміру показників стану дихальної системи: локальна вентиляція легень, ЧДД, проби Штанге і Генче в двох групах - контрольної й експериментальний. При цьому дані вимірів заносимо в таблицю 2.3 для контрольної групи й у таблицю 2.4 - для експериментальної.

Таблиця 2.3 Показники стану дихальної системи контрольної групи наприкінці експерименту

Таблиця 2.4 Показники стану дихальної системи експериментальної групи наприкінці експерименту

Розділ 4 Оцінка проведення дослідження

4.1 Статистичний аналіз результатів дослідження

Аналіз результатів дослідження здійснюємо за допомогою методів математичної статистики. Після отримання конкретних цифр (у ході досліджень) за допомогою методу статистичного аналізу - методу Ст"юдента, порівнюємо величини показників стану дихальної системи в контрольній та експериментальній групах.

Достовірні розбіжності дозволяють стверджувати про наявність різниці між групами, недостовірні розбіжності не дозволяють робити такі висновки.

Крітерій Ст'юдента t табл < t розр - ефективність дослідження підтверджується, показники значимі або достовірні, якщо t табл > t розр - ефективність дослідження не підтверджується, показники аналізу не мають сенсу.

Визначаємо такі показники:

" середнє арифметичне значення величини показника (Х);

" середнє квадратичне відхилення показника ( );

" помилка середньої (m);

" вірогідність різниці середніх величин (t).

Вираховуємо середнє арифметичне значення показників: локальна вентиляція легень, ЧДД, проби Штанге та Генче по формулі 2.1 для контрольної та експериментальної на початку експерименту, результати фіксуємо в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5 Середнє арифметичне значення показників стану дихальної системи на початку експерименту

Через три місяці, у кінці експерименту, по вимірених показниках в обох групах, згідно формули (2.1) визначаємо середнє арифметичне і заносимо дані до таблиці 2.6

Таблиця 2.6 Середнє арифметичне значення показників стану дихальної системи у кінці експерименту

Далі, використовуючи метод математичної статистики, щоб знайти середнє квадратичне відхилення , визначаємо R - різницю між максимальним і мінімальним значенням показників: локальної вентиляції легені, ЧДД, проба Штанге та Генче.

Середнє квадратичне відхилення вираховуємо за формулою (2.2), користуємося додатком Г для визначення показника А, результати вносимо до таблиць 2.7 та 2.8.

Таблиця 2.7 Результати обчислення середнє квадратичного відхилення на початку експерименту

Таблиця 2.8 Результати обчислення середнє квадратичного відхилення

в кінці експерименту

Для визначення t - критерію Ст'юдента мі вже знаємо Х, ще треба знаті m - помилку середньої, вираховуємо згідно формули (2.3), дані обчислення заносимо до таблиць 2.9 та 2.10 - на початку та в кінці експерименту відповідно.

Таблиця 2.9 Значення помилки середньої m на початку експерименту

Таблиця 2.10 Значення помилки середньої m у кінці експерименту

Оцінку вірогідності різниці показників стану дихальної системи (t) проводимо за критерієм Ст’юдента, формула (2.4) та результати розрахунку вносимо до таблиці 2.11.

Таблиця 2.11 Результати розрахунку t – критерію Ст’юдента

На основі отриманих даних значень t встановлюємо достовірність або недостовірність різниці у величинах показників між контрольною та експериментальною групами. Для цього визначаємо ступінь свободи, користуючись формулою (2.5).

Таким чином ступінь свободи f дорівнює 18.

Згідно додатка Д, знаючи ступень свободи, визначаємо гранічні значення t – критерію Ст’юдента.

t табл = 2,10 – 2,88, при f = 18.

4.2 Оцінювання результатів дослідження

Після зроблених розрахунків, проведемо їх оцінювання.

Згідно зроблених розрахунків, на початок експерименту, t табл = 2,10 – 2,88 > t розрах = 0,06 – локальна вентиляція правої легені по експериментальній групі не відрізняються від контрольної, вони не суттєві,

t розрах показує, що були узяті приблизно однакові дані.

По закінченні експерименту локальна вентиляція правої легені, тобто через три місяці, були отримані наступні результати – t розрах = 5,33 – більше, ніж на початку експерименту, та більше Р – 0,05 – таким чином це говорить про наявність достовірної відмінності між досліджуваними показниками в контрольній та експериментальній групах.

Аналіз результатів показника локальна вентиляція правої легені дає змогу сказати, що хворі, яким проводились додатково сеанси ЛФК, з експериментальної групи – мають вищій показник, ніж хворі з контрольної групи, яким проводились стандартні методи реабілітації, що підтверджує нашу гіпотізу.

Ми отримали позитивний результат – гарантовано, що підтвердили результати розрахунків математично – статистичним методом по t – критерію Ст’юдента. Це говорить про значимість методики, показники локальної вентиляція правої легені достовірні t розрах > t табл. (5,33 > 2,10 – 2,88), що говорить про наявність достовірної відмінності між величинами контрольної та експериментальної груп.

Спираючись на результати розрахунку, значення критерію Ст’юдента на початку експерименту – локальна вентиляція лівої легені – t розрах = 0,27 менше значення (Р – 0,05) – показники аналізу не мають сенсу, хворі мали приблизно однакові дані цього показника на початку експерименту в контрольній та в експериментальній групах, що стосується локальної вентиляція лівої легені.

По закінченню експерименту – через три місяці – локальна вентиляція лівої легені, хворих які додатково займалися ЛФК мала збільшитися – це теоретично. Практично – по методу математичної статистики – спираючись на цифри бачимо, що t розрах = 3,99 – збільшилася, результат теоретичного методу дослідження підтвердився.

Ми отримали позитивний результат – гарантовано, що підтвердили результати розрахунків математично – статистичним методом по t – критерію Ст’юдента. Це говорить про значимість методики, показники локальної вентиляція лівої легені достовірні t розрах > t табл. (3,99 > 2,10 – 2,88), що говорить про наявність достовірної відмінності між величинами контрольної та експериментальної груп.

Експеримент значим – t розрах., віддаляється від критичного значення t табл, знайдено згідно додатку Ж.

Так як t розрахункове > t критичного, тому можемо стверджувати, що спостерігається суттєва відмінність результатів між групами у кінці експерименту.

Розрахунок t – крітерію Ст’юдента та визначення достовірності відмінностей контрольної та експериментальної груп підтверджує теоретичне припущення про підвищення показників стану дихальної системи – локальна вентиляція легень - при використанні ЛФК на етапах реабілітації хворих які перенесли хірургічне втручання.

Згідно зроблених розрахунків результатів частоти дихання на початок експерименту, t розрах = 0,2, t табл = 2,10 – 2,88. Значення t менше значення (Р – 0,05), то достовірної відмінності між досліджуваними показниками в контрольній та експериментальній групі немає.

У кінці експерименту, частоти дихання, t розрах = 0,83, t табл = 2,10 – 2,88. Тобто значення показника t менше значення (Р – 0,05), то достовірної відмінності між досліджуваними показниками в контрольній та експериментальній групі також немає.

Це говорить що такий показник стану дихальної системи, як частота дихання, значимих відмінностей не набув, тобто додаткові заняття ЛФК впливу не мали.

Спираючись на результати дослідженн показників проб Штанге та Генче, можна сказати, що на початку експерименту t розрах = 0,07 ‹ t табл = 2,10 – 2,88, та t розрах = 0,03 ‹ t табл = 2,10 – 2,88, відповідно. Показники по експериментальній групі не відрізняються від контрольної, вони не суттєві.

По закінченню експерименту показники проб Штанге та Генче збільшилася t розрах = 0,26, та t розрах = 0,09, відповідно, але усе одно вони менші за (Р – 0,05), це значить що показники по експериментальній групі не відрізняються від контрольної, вони не суттєві.

На основі розрахунків математично – статистичним методом по Ст’юденту, не підтверджує теоретичне припущення про підвищення стану показників дихальної системи при заняттях ЛФК на різних етапах реабілітації.

Висновки

В курсовій роботі були розглянуті основні види статичних деформацій хребта, дана їх клінічна характеристика, описані методи на форми ЛФК які приміняються на різних етапах реабілітації цих хворих. Виміряні та порівняні показники стану дихальної системи – локальна вентиляція легень, ЧДД, проби Штанге та Генче – контрольної та експериментальної груп хворих на сколіоз I - II ст.

При цьому використані два методи дослідження теоретичний та метод математичної статистики по Ст'юденту, аналіз показників проводили двічі: на початку та у кінці експерименту.

Таким чином проведені дослідження дають підставу стверджувати, що стан дихальної системи достовірно покращився у кінці експерименту, за рахунок показників локальної вентиляції. Однак, що стосується показників ЧДД, проб Штанге та Генче – гіпотеза та результат дослідження не співпадають.

Гіпотеза частково доказана та підтверджена.

Отже, додаткові сеансу ЛФК під час реабілітації хворих експериментальної групи, позитивно впливає на стан дихальної системи.

Додаток А

Вправи для зміцнення м'язового корсета

Для м'язів спини:

Лежачи на животі, підборіддя на тильній поверхні кистей, покладених один на одного.

1. Підняти голову і плечі, руки на пояс, лопатки з'єднати. Утримувати це положення по команді інструктора.

2. Та ж вправа, але кисті рук переводити до чи пліч за голову.

3. Піднімаючи голову і плечі повільно перевести руки нагору, у сторони і до пліч (як при плаванні брасом).

4. Руки в сторони, назад, у сторони, нагору.

5. Підняти голову і плечі. Руки в сторони. Стискати і розтискати кисті рук.

6. По черзі піднімати прямі ноги, з утриманням їхній до 3-5 рахунків.

7. 1 - підняти праву ногу, 2 - приєднати ліву, 3 - втримати, 7 - опустити праву ногу, 8 - опустити ліву ногу.

8. Підняти прямі ноги, розлучити їх, з'єднати й опустити в і.п.

9. Виконання руками і ногами рухів, як при плаванні брасом.

10. Підняти голову, груди і прямі ноги. Утримувати це положення 3-5 рахунків.

Для м'язів черевного преса:

Вихідне положення для усіх вправ - лежачи на спині. Поперекова частина хребетного стовпа притиснута до опори.

1. По черзі зігнути і розігнути ноги в колінних і тазостегнових суглобах.

2. Зігнути обох ніг, розігнути їх, повільно опустити.

3. По черзі згинати і розгинати ноги у висячому положенні - "велосипед".

4. Руки за головою, по черзі піднімати прямі ноги вперед.

5. Руки нагору, повільно підняти обидві прямі ноги до кута 900 і повільно опустити.

6. Зігнути ноги, розігнути їх під кутом 450, розлучити в сторони, з'єднати і повільно опустити.

7. Кругові рухи прямими і піднятими під кутом 450 ногами.

8. Піднімати і схрещувати прямі ноги.

9. Утримувати м'яч між колінами, зігнути ноги, розігнути під 900, повільно опустити.

10. Та ж вправа, але з утриманням м'яча між щиколотками.

11. Перейти в положення сидячи, зберігаючи правильне положення спини і голови.

12. Руки в сторони, повільно підняти прямі ноги, махом рук сісти, руки на пояс, прийняти правильну поставу, повернутися у вихідне положення.

13. Ноги фіксовані нижньою рейкою гімнастичної стінки чи партнером. Повільно прийняти положення сидячи, повернутися у вихідне положення.

14. Лежачи на гімнастичному ослоні, утримуючись прямими ногами, повільно сісти, потім перейти у вихідне положення.

15. Та ж вправа, але в сполученні з різними рухами рук або з використанням предметів.

Для м'язів бічної поверхні тулуба:

1. Лежачи на правому боці, права рука нагору, ліва уздовж тулуба, утримувати тіло в цьому положенні, піднімати й опускати ліву ногу.

2. Та ж вправа, але лежачи на лівому боці. Піднімати й опускати праву ногу.

3. Лежачи на правому боці, права рука нагору, ліва зігнута, долонею упирається в підлогу. Підняти обидві прямі ноги, утримувати їх у висячому положенні на 3-5 рахунків, повільно опустити.

4. Та ж вправа, але лежачи на лівому боці.

5. І.п. - лежачи на боці. Піднімати одну ногу, приєднати до неї іншу, опустити ноги.

6. Та ж вправа, але лежачи на іншому боці.

Додаток Б

Тестова карта для виявлення порушень постави

Додаток В

Лікувальна гімнасти при кіфозі (сутула та кругла спина)

Додаток Г

Табличні показники А для визначення стандартного відхилення

Додаток Д

Гранічні значення t – критерію Ст’юдента для 5% та 1% - ного рівня значимості від числа ступенів свободи

CПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Боголюбов В.М., Медична реабілітація, Том 2, - М., 2007.

2. Боголюбов В.М., Медична реабілітація, Том 3, - М., 2007.

3. Готовцев П.И., Суботін А.Д., Селиванов В.П. Лікувальна фізична культура і масаж. - М.: Медицина, 1987.

4. Попов С. Н. Фізична реабілітація. - Ростов на Дону.: Фенікс, 2008

5. Дубровський В.И. Спортивна Медицина - Москва - Владос, 2005

6. Епіфанов В.А. Лікувальна фізкультура і Спортивна медицина - Москва - Медицина, 1999

7. Дубровський В.И. Лікувальний масаж - Москва - Владос, 2005

8. Матеріал Інтернет сайта - http// www. Mymassage.ru

9. Томашевський М.І. Наскрізна програма та методичні рекомендації для виконання навчальної науково-дослідної роботи студентами з першого по п'ятий курсів - Горлівка 2007