| Скачать .docx | Скачать .pdf |
Курсовая работа: Вихід компанії на зовнішній ринок
1. Аналіз економічної ситуації в світі та в Україні на ринку чавуну
1.1 Загальна економічна ситуація в Україні
Незважаючи на перші ознаки економічного оздоровлення, в найближчому майбутньому ситуація в Україні залишиться непростою.
За підсумками 2010 року ВВП України може скоротитися на 14%, вважають учасники Першого Міжнародного щорічного форуму з питань економічного розвитку України.
У роботі форуму, що відбувся 15 жовтня у Вашингтоні (США), взяли участь більше 300 представників найбільших світових компаній і установ, повідомляє агентство «Інтерфакс-Україна».
Незважаючи на те, що темпи економічного падіння в Україні останнім часом уповільнилися, загальний стан економіки залишається непростим.
«Подальше поліпшення економічної ситуації в поточному році буде продовжуватися за рахунок низької статистичної бази та завдяки відновленню товарно-матеріальних запасів і впровадженню фіскальних стимулів. Зміцнення світової економіки також буде сприяти більш швидкому відновленню України», – прогнозують експерти.
Серед основних досягнень уряду у боротьбі з кризою, експерти назвали домовленість з МВФ, а також Світовим банком та іншими світовими фінустановами, що полегшило рефінансування короткострокового зовнішнього боргу.
Таким чином, високий рівень фіскальної дисципліни (запланований дефіцит бюджету в 2010 році не перевищить 6% ВВП, що відповідає рівню фіскального дефіциту в інших країнах, на які вплинула світова рецесія).
Разом з тим, експерти відзначають, що уряд не розробив скоординовану єдину стратегію щодо подолання кризи, не виділив достатньо коштів для підтримки вітчизняної економіки, а зростання кредитування було призупинене занадто різко.
У 2010 році дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 6% ВВП, а в державному бюджеті на 2011 рік необхідно передбачити дефіцит, що не перевищує 4%. Це означає, що підвищення пенсій і мінімальної заробітної плати не повинні бути вище рівня інфляції. Також, запропоновані податкова амністія і мораторій на податковий аудит не повинні бути прийняті.
Фінансове становище «Нафтогазу України» і Пенсійного фонду має бути покращене до того рівня, який дозволить уникнути надмірної підтримки за рахунок коштів державного бюджету, зазначено в аналітичних матеріалах.
Для прискорення темпів економічного розвитку, українській владі доведеться шукати нові шляхи зростання прямих внутрішніх та іноземних інвестицій, які будуть сприяти зростанню виробництва і продуктивності та створення нових робочих місць.
1.2 Аналіз світового ринку чавуну та його тенденції
Процеси глобалізації яка охопили світове господарство і які розвиваються у теперішній час, з одного боку, відображаються в збільшенні масштабів зовнішньоекономічних зв'язків. З іншого боку, вони призводять до розвитку форм зовнішньоекономічної діяльності. При цьому розвиваються традиційні форми здійснення зовнішньоекономічних зв'язків і з'являються зовсім нові. А сама зовнішньоекономічна діяльність являє собою всі види господарської діяльності, пов'язані з участю країни в міжнародному поділі праці і є невід'ємною частиною всієї господарської діяльності держави.
Незважаючи на різноманітність видів зовнішньоекономічної діяльності, базова роль серед них належить найстаршій формі зовнішньоекономічних зв'язків – міжнародній торгівлі, за допомогою якої країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів, збільшувати загальний обсяг виробництва, а також забезпечувати задоволення потреби в тих продуктах, виробництво яких усередині країни вкрай неефективне або неможливе взагалі. При цьому, особливу актуальність здобувають торговельні відносини в тих секторах економіки, які забезпечують найбільше сукупне надходження у зведений торговельний баланс країни. Для України, як суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності, як відносно високотехнологічного виробника, який володіє значними запасами сировинних ресурсів, такими секторами є хімічна, машинобудівна, гірська й металургійна промисловість, які формують значну частину ВВП держави. Так, наприклад, по даними Держкомстату України приріст реального валового внутрішнього продукту в січні-липні 2009 р. стосовно аналогічного періоду 2008 р. склав 5,5%, у липні 2009 р. 7,7%. Ріст ВВП у січні-липні поточного року здійснювався за рахунок збільшення валової доданої вартості в торгівлі – на 11%, транспорті – на 9,1%, будівництві – на 7,1%, у виробництві й розподілі електроенергії, газу й води – на 6,8%, що добуває промисловості – на 5,8%. У промисловості протягом травня-липня спостерігається стійка тенденція до нарощування обсягів промислового виробництва в порівнянні з 2008 р. У липні 2009 р. виробництво продукції виросло на 11,4% у порівнянні з відповідним місяцем 2008 р. За січень-липень приріст виробництва склав 4,8%, що на один процентний пункт вище показника за аналогічний період 2008 р. А підприємства металургії, мабуть, є ключовими, оскільки їхня продукція, у зв'язку з технічним характером розвитку суспільства, використається при розвитку всіх інших секторів економіки України (будівництво, машинобудування, транспорт, зв'язок, торгівля, що добуває промисловість, ін.), що було відбито в численних працях закордонних і вітчизняних економістів. При цьому ринок металопродукції є найбільш перспективним, бо темпи його розвитку та коливання світових цін на металургійну продукцію є найбільш привабливими для національних товаровиробників.
Аналізу різних показників діяльності підприємств України, дослідженню тенденцій змін ринку металопродукції, іншим аспектам яків впливають на динаміку розвитку підприємств присвятили свої роботи такі вчені-економісти як, Амоша А., Аптекарь С., Литвиненко А., Янковський В., Макогон Ю., які у своїх наукових працях комплексно й системно підійшли до рішення поставленого завдання.
Однак, у світовій системі господарства Україна не є монополістом у сфері металургії. У цьому зв'язку актуальним стає вивчення динаміки й тенденцій як розвитку національного ринку металопродукції, так і вивчення світових тенденцій та кон’юнктурної ситуації, яка склалась для підприємств України, що дозволить більш повно уявити можливі напрями підвищення ефективності діяльності національного метало виробника на світовому ринку.
Стан і перспективи розвитку зовнішньоекономічної діяльності металургійних підприємств України безсумнівно визначаються станом світового ринку металопродукції й прогнозованих тенденцій його розвитку. З огляду на це, розглянемо сучасну ситуацію на світовому ринку металопродукції по відношенню до українських товаровиробників.
Якщо спиратись на аналітичні та експертні дані, висновків фахівців та спеціалістів відносно світових цін на український чавун, заготовки та й прокат до кінця 2009 р., то можна помітити, що вартість металопродукції поступово збільшується і неможливо виділити найбільш привабливі товарні групи для національного товаровиробника.
При цьому цінова конкуренція на ринку металопродукції має явну віолентну спрямованість.
Як відомо віолентна стратегія та тактика ціноутворення найбільш прийнятна для великих серійних виробництв, до яких без сумніву слід віднести і підприємства металургії, які вкладаючи значні кошти у модернізацію та інновацію виробничого процесу скорочують витрати та розширюють власну збутову сіть, що сприяє більш гнучкому підходу щодо ціноутворення. Це можна проілюструвати на прикладі українських підприємств, які змушені, у зв’язку з великою енергоємністю виробництва втілювати сучасні технології які здатні оптимізувати енерговитрати та підвищити валовий дохід.
Такі зміни у кон’юнктурних вподобаннях споживачів викликано у першу чергу тим, що на світовий ринок металопродукції виходять і досить успішно закріплюються на ньому нові ринкові гравці з досить продуманою стратегією та тактикою поведінки. Мова тут йде про вихід на світовий ринок металургійної індустрії Китайської Народної Республіки (КНР), яка на протязі 80–90 років двадцятого століття накопичувала як технологічні так і технічні та економічні ресурси для успішної експансії на ринки США, Європи, Азії. Так, наприклад за даними Інтерфакс-Україна який цитує Міжнародний інститут чавуну й стали (IISI, International Iron and Steel Institute) Китай збільшив виробництво тільки сталі на 18,9%, до 236 млн. т. при обсягу світового виробництва у січні-липні 2009 року, яке виросло в порівнянні із січнем-липнем 2008 року на 9,1%, до 700,4 млн. т. В той же час як виробництво стали в країнах СНД склало 68,9 млн. т. (ріст 6,4%) при збільшенні показників з виробництва Росією (40,95 млн. т., що на 7,3% більше показників 7 місяців 2008 року), та зменшенні Україною (на 6,4%, до 23,5 млн. т.), країнами ЄС-25 (на 5,5%, до 117,5 млн. т.). Взагалі Україна знаходиться на сьомому місці серед рейтингу країн-виробників сталі, в той час як КНР посідає перше. В той же час КНР знаходиться тільки на 6 місці у списку найбільших експортерів сталі (20,1 млн. т.), в той час як Україна на третьому (28,2 млн. т.), Росія на другому (30,4 млн. т), Японія на першому (34,8 млн. т.). В той же час Китай був найбільшим імпортером сталі у 2008 р. (33,2 млн. т.). Однак, таке положення при достатньому насиченні внутрішнього ринку може якісно змінитись, що буде становити загрозу українському товаровиробнику. Це становить цілком реальну загрозу, бо тільки на ринку чавуну КНР у 2008 р. при світовому видобутку у 781,1 млн. т. контролювала майже 43% цього ринку (330,4 млн. т), виробництво якого зросло у порівнянні з 2004 р на 18%, при зниженні цього показника для країн ЄС (на 3,6%), США (на 13,9%), країн СНД (на 3,4%).
А це спонукає керівництво України щодо рішучих дій відносно створення можливих резервних фондів підтримки металовиробної галузі у разі різких кон’юнктурних змін. При цьому особливу увагу заслуговує скоріше введення масштабної політики з енергозбереження, бо наприклад, український виробник при виробництві однієї тони чавуну витрачає 750 кг.
Умовного палива, що на 500 кг. перевищує сучасні технологічні можливості. Крім того товаровиробник в середньому на виробництво тієї ж однієї тони чавуну витрачає близько 90 м3 природного газу (який коштує вже 130 дол. США за 1000 м3 , і ціна на який буде рости до європейського рівня у 220–250 дол.) який у розвинутих технологічних виробництвах зовсім не використовується, або використовується на 10–15%. Хоча зараз і приймаються міри відносно розвитку та інтенсифікації власного газовидобутку [11], все ж його перспективи у найближчі 3–5 років дуже невизначені, що створює додаткові труднощі на світовому ринку металопродукції для національних товаровиробників.
Таким чином, на основі вищевикладеного ми можемо стверджувати, що короткостроковий стан світового ринку металопродукції в цілому сприятливий для українського металовиробника хоча і є загрози зміни кон’юнктурної ситуації у середньостроковій перспективі. А це вимагає розробки і втілення комплексу адекватних заходів з реагування загрозам як зовнішнього характеру, так і внутрішнього.
Проаналізовано кон'юнктурні позитивні й негативні тенденції на світовому ринку металопродукції. Виявлено можливості й небезпеки в діяльності національних металургійних підприємств на світовому ринку.
1.3 Підходи до вибору міжнародного ринку
Вибір ринку та можливість виходу з нього – це суттєва відмінність міжнародного маркетингу від внутрішнього. Саме тому управлінське рішення щодо виходу на певний зарубіжний ринок може мати як позитивні, так і негативні довгострокові наслідки. Залежно від глибини обґрунтування управлінського рішення можна виділити три підходи до вибору зовнішнього ринку.
1. Суб'єктивний підхід ґрунтується на суб'єктивних відчуттях, очікуваннях, досвіді осіб, які приймають рішення про вихід на конкретний ринок. Цей підхід має тільки одну перевагу – відсутність витрат на обґрунтування рішення. Ризик при цьому максимальний, а ступінь обґрунтованості рішення, відповідно, мінімальна. Слід зазначити, що у чистому вигляді цей підхід майже не застосовується. Найчастіше він буває пріоритетним, але доповнюється елементами дискретного.
Найбільш поширеними причинами застосування суб'єктивного підходу є:
– позитивне ставлення осіб, що приймають рішення, до країни або її культури;
– наслідки закордонного відрядження або несподіваних зустрічей;
– інтуїтивна довіра до зарубіжного партнера;
– прагнення працювати на новому або дуже складному ринку, бути першим;
– бажання легалізувати за кордоном певні дії.
2. Дискретний підхід ґрунтується на оцінці 2–3 найбільш важливих для підприємства показників розвитку ринку або інших критеріїв. Успішність використання дискретного підходу залежить від правильного вибору цих показників, які мають відповідати цілям виходу підприємства на зовнішній ринок; об'єктивно характеризувати стан чи особливості розвитку зарубіжного ринку; бути дослідженими за певний період часу. Загальною вимогою до інформаційної бази за дискретного підходу є надійність, правдивість, перевіреність обраних показників. Єдиних правил відбору показників немає, але найчастіше для обґрунтування рішення про вибір зарубіжного ринку за дискретного підходу використовують такі показники та критерії:
– розмір ринку;
– динаміка зростання ринку;
– власні конкурентні переваги;
– потенціал ринку;
– доступність ринку;
– стабільність (оцінка ризиків).
3. Комплексний підхід передбачає кількісну оцінку кожного ринку за системою показників або глибоке аналітичне обґрунтування. Цей підхід є найбезпечнішим, оскільки він мінімізує ризик від виходу підприємства на неадекватний ринок, підвищує обґрунтованість управлінського рішення, але і потребує значних витрат на проведення дослідження. Тому за обмеженості фінансових ресурсів підприємства найчастіше застосовують дискретний підхід.
Ідея комплексного підходу до обґрунтування вибору зарубіжного ринку полягає у всебічному аналізі та оцінці системи показників, яка характеризує не тільки ринок певного товару, а й економічні, політико-правові та соціально-культурні процеси, що відбуваються в країнах, які досліджуються. Для організації такого дослідження розробляється спеціальна таблиця, яка містить:
– перелік показників, що аналізуються;
– кількісну чи якісну характеристику показника;
– кількість балів за кожну кількісну та вартісну характеристику показника;
– перелік країн, що досліджуються.
2. Стратегічні напрямки на підвищення ефективності угоди
2.1 Напрямки підвищення ефективності угоди
Вирішальне значення в практиці міжнародних розрахункових операцій мають валютно-фінансові умови зовнішньо економічних договорів (контрактів).
Зовнішньоекономічний договір (контракт) – це матеріально оформлена угода суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.
До валютно-фінансових і платіжних умов зовнішньоекономічної угоди входять такі елементи: валюта ціни; валюта платежу; умови платежу; засоби платежу; форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки будуть здійснюватися.
До валютно-фінансових умов, які мають бути передбачені в договорі (контракті), належать такі.
1. Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі контракту визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт, наданих послуг) згідно з договором (контрактом) та валюта платежів.
2. Умови платежів. Цей розділ контракту визначає спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) вказуються: умови банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження товару чи умови документарного акредитиву, або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є або коли вона необхідна (вид гарантії – «на вимогу» та «умовна», умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов контракту без зміни гарантій).
Валюта ціни (валюта угоди) – валюта, в якій фіксується вартість товару. Це може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера, валюта третьої країни або міжнародна розрахункова грошова одиниця (наприклад СДР).
Валюта платежу – це валюта, в якій здійснюється оплата товару. Нею може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера, валюта третьої країни.
Валюта платежу може збігатися або не збігатися з валютою ціни товару. В останньому випадку в контракті зазначається курс, за яким валюта ціни має переводитись у валюту платежу (чи за паритетом, якій фіксується МВФ на базі СДР, чи за ринковим курсом валют).
У контракті встановлюються умови перерахунку: курс певного виду платіжного засобу – телеграфного переказу за платежами без тратт чи векселя за розрахунками, пов’язаними з кредитом; визначається час коригування (наприклад, напопередні чи в день платежу) на певному валютному ринку (продавця, покупця чи третьої країни); обумовлюється курс, за яким здійснюється перерахунок: звичайно середній курс, іноді курс продавця чи покупця на відкриття, закриття валютного ринку чи середній курс дня.
Різні валюта ціни і валюта платежу – один з простих методів страхування валютного ризику. Якщо курс валюти ціни (наприклад, долара) знизився, то сума платежу (у фунтах стерлінгах) пропорційно зменшується. І навпаки, ризик зниження курсу валюти ціни несе експортер (кредитор), а ризик її підвищення – імпортер (боржник).
Сторони встановлюють у контракті конкретні терміни платежу. Якщо вони не встановлені угодою, то визначаються торговельними звичаями міжнародної практики.
Способи платежу визначають співвідношення часу оплати за товар та його фактичної поставки. Основними способами платежу є: готівковий платіж; платіж авансом; платіж у кредит; кредит з опціоном, тобто правом вибору готівкового платежу.
Платіж готівковий включає всі види розрахунків, за якими товар оплачується повністю: у період від моменту його готовності для експортера до моменту переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця; у момент переходу товару чи зазначених документів до купця. Формами розрахунку при готівковому платежі може бути чек, переказ, акредитив, інкасо.
Авансові платежі випереджають рух товарів, за які здійснюється платіж. Якщо імпортер оплачує товар авансом, він кредитує експортера. У міжнародній практиці авансові платежі вживаються у торгівлі дорогоцінними металами, ядерним пальним, зброєю. Імпорт дорогого обладнання суден і літаків, виготовлених за індивідуальним замовленням, як правило, передбачає часткові авансові платежі.
Розрахунок у кредит може бути комерційним і банківським. Якщо міжнародні розрахункові операції здійснюються після переходу товару у власність імпортера, то має місце його кредитування експортером. Комерційний кредит може передбачати надання вексельного кредиту (виставлення тратти). Відстрочення платежу або кредитування за відкритим рахунком.
Кредит з опціоном (право вибору) готівкового платежу передбачає надання імпортеру права скористатися відстроченням платежу за придбаний товар, але з позбавленням знижки, яка надається за умов готівкового платежу.
Для страхування від валютних ризиків використовують валютні застереження – договірні умови, які включаються в зовнішньоекономічну угоду і можуть бути переглянуті у процесі виконання угоди.
Раніше застосовувалося золоте застереження, яке базувалося на фіксації золотого вмісту валюти платежу на дату укладання угоди та на перерахунку суми платежу пропорційно зміні цього золотого вмісту на дату виконання угоди.
На сучасному етапі застосовують: валютні застереження; товарні-цінові застереження.
Валютне застереження – це умова міжнародної зовнішньоекономічної угоди, яка передбачає перегляд суми платежу прямо-пропорційно зміні курсу валюти застереження (фактично валюти ціни) з метою страхування експортера (або кредитора) від ризику знецінення валюти платежу. Валюта платежу ставиться у залежність від більш стійкої валюти застереження (валюти ціни).
В умовах посилення нестабільності плаваючих валютних курсів широко застосовується багатовалютні (мультивалютні) застереження.
До товарно-цінових застережень належать: застереження щодо змінної (ковзкої) ціни, коли ціна підвищується за умови зростання ціноутворювальних складових; індексація, яка передбачає перегляд суми платежу пропорційно зміні індексу цін за період з дати підписання до моменту угоди.
Існують комбіновані валютно-товарні застереження, які передбачають регулювання суми платежу залежно від зміни товарних цін і валютних курсів: якщо товарні ціни та курси валюти застереження змінюються в одному напрямі, то сума платежу перераховується на найбільший відсоток відхилення; якщо напрями динаміки не збігаються, то сума платежу змінюється на різницю між відхиленнями товарних цін і валютного курсу.
Правильність визначення валютно-фінансових умов при укладанні зовнішньоекономічного контракту – запорука ефективності здійснення зовнішньоекономічних операцій.
Нині немає єдиного, закріпленого багатосторонньою угодою, універсального механізму валютних розрахунків між країнами. Тільки в межах окремих економічних і фінансових угрупувань країн можуть існувати певною мірою єдині механізми розрахунків. У сучасній системі світогосподарських зв’язків розрахунки за торговельними та неторговельними операціями регулюються основними принципами, закріпленими в Женевській конвенції про чеки та векселі, а також зведеннями постанов Міжнародної торговельної палати (Париж).
Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків: безпосередній (повний розрахунок – повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядних документів у розпорядження покупця; розрахунок у кредит (з відстроченням) – надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі (для імпортера).
Загальновідомо, що близько 80% зовнішньоекономічних операцій припадає на здійснення торговельних операцій. Економічну сутність торгівлі визначають. по-перше, як перерозподіл результатів людської праці від однієї стадії виробництва до іншої, і, по-друге, як передачу товарів від виробників споживачам. Торговельні операції здійснюються з різними цілями, що обумовлює їх розмаїття в зовнішньоекономічній діяльності.
Міжнародні постачання готової продукції є найбільш поширеною формою торгівлі. її обсяг складає майже половину загального обсягу світової торгівлі. Характерною рисою такої торгівлі є постачання зібраної цілком продукції, готової до використання споживачами. Успішно застосовуються і такі форми, як торгівля виробами машинобудування в розібраному вигляді; торгівля товарами, що були у вжитку; продаж послуг, які підвищують конкурентоспроможність товару до необхідного рівня.
Під комплектним устаткуванням розуміють певний набір машин і механізмів, які у комплексі забезпечують повний технологічний цикл промислового виробництва. До середини 90-х років ця форма збуту продукції досягла приблизно 30% від загального обсягу торгівлі. Торгівля товарами у розібраному вигляді приваблива для експортерів тим, що, постачаючи вузли і деталі для складання машин у покупця, вони користуються такими перевагами:
– заощаджують на транспортних витратах, тому що транспортування готових виробів дорожче ніж транспортування вузлів і деталей вроздріб;
– заощаджують на митних витратах (мито на вивезення товарів у зібраному вигляді приблизно на 10–20% вище ніж на окремі вузли і деталі).
Проте цей вид торгівлі пов'язаний із рядом складностей технічного і комерційного плану. Конструкція машин і технологія їх виготовлення повинна забезпечувати повну взаємозамінність вузлі в і деталей, щоб виключити необхідність їх підгонки на місці складання, а також враховувати кваліфікацію спеціалістів-складальників і експлуатаційні умови фірм-користувачів. Цей вид торгівлі потребує суворого дотримання регулярності і комплектності постачань для забезпечення безперервного складального процесу.
Торгівля товаром, що був у вжитку (зокрема, обладнанням) являє собою постачання зношеного устаткування, і також є однією з форм реалізації продукції. Предметами такого постачання можуть бути літаки, автомашини, верстати, спеціальне технічне обладнання. Використання такого устаткування залишається протягом певного періоду часу економічно вигідним на дрібних підприємствах або в країнах, що розвиваються.
Специфіка торгівлі сировинними товарами полягає в укладенні великих обсягів угод та значній частці у відпускній ціні витрат на транспортування і збереження товару, у раптових і сильних коливаннях цін, викликаних не стільки виробничими витратами, скільки змінами попиту і пропозиції. Сировинні торговельні компанії спеціалізуються, як правило, на торгівлі одним або кількома видами товарів, сировини і діють переважно на ринках, де споживачі й продавці, через їх розрізненість, не мають можливості організувати власну мережу постачань необхідної сировини.
Зростання прямих продажів при збуті продукції обумовлене підвищенням технічного рівня і складності машин та устаткування, збільшенням частки унікального і комплектного устаткування. Прямий продаж припускає наявність безпосередніх контактів між виробником і кінцевими споживачами. Прямі контакти встановлюються на стадії проектування і розробки техніко-економічних параметрів товару з метою урахування вимог покупця.
2.2 Аналіз надійності партнерів по угоді
Перехід країни до ринку виявився значно складнішим та довшим ніж передбачалося, а результати гіршими ніж в багатьох інших державах ЦСЄ.
Водночас курс на європейську інтеграцію Болгарії схвалює більшість населення країни, хоча побоювання щодо його наслідків також є доволі значними, що пов’язане насамперед з високими рівнями конкуренції європейських компаній, можливим банкрутством болгарських підприємств та зростанням рівня безробіття.
Упродовж 1990–1997 рр. економіка країни реформувалася доволі повільно, що було пов’язано з відсутність цілісної програми розвитку та значними політичними коливаннями щодо подальшого вибору моделі трансформації свого господарства. 1997 рік можна вважати відправною точкою системних реформ болгарського уряду, якому передувало руйнівне падіння ВВП у 1996 р. (-10,9%) та 1997 р. (-6,9%), гіпервисокий рівень інфляції, відповідно, 123% та 1082%, значний бюджетний дефіцит – 10,4% та -2,1%, а також дефіцит платіжного балансу. Доволі низьким порівняно з іншими країнами ЦСЄ виглядав рівень залучених прямих іноземних інвестицій. Системне реформування, яке розпочалося у 1997 році зводилося до чотирьох основних заходів:
– приватизація та ліквідація державних підприємств;
– лібералізація політики в галузі сільського господарства, включаючи створення умов для ринку землі;
– реформування державних програм соціального страхування;
– реформи, що спрямовані на посилення контролю за дотриманням угод; розвиток виконавчої дисципліни.
У вересні 1998 року МВФ створив довготерміновий пільговий фонд (Exended Fund Facility), який виділив загальні кредити на суму 900 млн. дол. для підтримки реформ в Болгарії. Жорстка економічна політика упродовж двох років, максимальне стимулювання малого та середнього бізнесу дала позитивні результати у наступний період. Вже у 1998 році спостерігався позитивний приріст ВВП (+3,5%), але у 1998-му він трохи уповільнився (+2,4%), проте вже у 2000-му досяг 5,8% та 4,5% у 2001 р., коли його абсолютні обсяги сягнули 12,7 млрд. дол. Зменшився бюджетний дефіцит (до 12% у 1998 р.), а рівень інфляції у 1999-му році вже не перевищував 0,7%, щоправда у наступний період уряду не вдалося приборкати інфляцію і вже у 1999 році вона зросла та досягла рівня десяти процентів.
Негативним наслідком реалізації «монетарних» підходів є доволі високий рівень безробіття в країні. У 90-ті роки чітко прослідковувалася його позитивна динаміка (1990 – 1,8%, 1995 – 11,1%, 2000 – 17,9%). Такій ситуації на ринку робочої сили немалою мірою сприяла доволі архаїчна структура зайнятості за якою майже 26% сукупної робочої сили припадало на сільське господарство, 31% на промисловість і 43% на сферу послуг (1998). Подальші реформи скоректували цей стан, проте навіть і зараз в аграрному секторі національної економіки створюється 12,5% болгарського ВВП і зайнято близько 10,7% трудових ресурсів (2002).
Основними сферами сучасного господарства країни є машинобудування та металообробка, харчова та хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів, чорна та кольорова (передусім мідна) промисловість, виробництво ядерного палива. В аграрному секторі домінує вирощування овочів, фруктів, тютюну, пшениці, соняшнику, винограду та виробництво вина; у тваринництві представлені практично всі галузі з домінуванням вівчарства та великої рогатої худоби.
Аналогічним до спеціалізації є експорт країни, основу якого становлять метали; механізми та обладнання; пластмаси; продовольство; тютюн; одяг. Подібним до цього є імпорт, основу якого складають, щоправда, більш високотехнологічна продукція машинобудування. Протягом останніх десяти років Болгарія мала негативне сальдо зовнішньої торгівлі. Так, у 2000-му році імпорт на 20% перевищував експорт країни. Традиційним для країни є іноземний туризм, який нерідко називають «прихованим експортом». Приміром, у 2000-му році країну відвідало понад 2 млн. іноземних туристів, що принесло 963 млн. дол. чистого доходу (8% ВВП країни).
Основними торговельними партнерами Болгарії є держави Європейського Союзу, хоча їх частка виглядає меншою за інші країни ЦСЄ (близько 50%, а не 60% як в цих державах). Доволі високою є питома вага експортно-імпортних операцій з Туреччиною, Росією, Україною.
Упродовж наступних двох років найважливішою проблемою країни має стати подальше зближення з ЄС, а відтак основними напрямками коінтеграції Болгарії до Європейського Союзу упродовж періоду до 2007 року мають стати:
– виконання маастрихтських критеріїв, перш за все у вимогах зменшення зовнішнього боргу як відсотка від ВВП; шляхами долання цієї диспропорції може бути зростання самого ВВП та нарощування експорту;
– подальша структурна реформа у т.ч. підвищення продуктивності праці (особливо в аграрному секторі), зменшення енергомістскості продукції що випускається та підвищення загальної технологічності виробництва (в 1997 р. в Болгарії, за даними російського дослідника Д. Зенкіна, на 1 кг умовного палива було вироблено продукції на 0,4 дол., в ЄС – на 4,7 дол.);
– суттєве зростання заробітної плати та рівня доходів (в Болгарії середня платня за годину становить близько 0,7 дол. (1998), а, приміром, в Німеччині – 30 дол.);
– реформування пенсійної та страхової системи;
– зменшення рівня безробіття, хоча в ЄС не вважають його показник критичним, проте такий напрямок є досить важливим в плані долання соціальної напруги у суспільстві;
– подальша лібералізація банківської і фінансової системи країни;
– суттєва корекція регіональної політики (станом на 2002 р. майже 51,5% ПІІ сконцентровано в столиці – Софії, а різниця в доходах населення має тенденцію до значного зростання).
3. Розрахунки виконання зовнішньоекономічного контракту
Український Продавець, здійснює поставку чавуну передільного Болгарському Покупцю. Кількість товару за контрактом 500,0 (п’ятсот) (+/ – 5%) метричних тон. Поставка Товару здійснюється на умовах СРТ Ізмаїл (відповідно ІНКОТЕРМС-2000) з 25 лютого до 10 березня 20….р. включно. Товар відвантажується зі станції Кодаки Придніпровської залізниці.
Ціна товару 200,0 (двісті) доларів США за одну метричну тону. Сума договору 100 000,0 (сто тисяч) доларів США.
Датою відвантаження є дата оформлення вантажної митної декларації (МД-2).
Оплата усіх витрат (в т.ч. митне оформлення вантажу, включно оформлення експортної ліцензії, оплата митних зборів та мита, вартість сертифікації, вартість залізничного тарифу, охорона, страхування товару на час транспортування), пов’язаних з відвантаженням та доставкою Товару на території України здійснюється за рахунок Продавця, та входить до вартості товару. Товар має надійти у ІМТП повністю оформленим у митницькому відношенні.
Покупець виконує оплату у розмірі 100% вартості Товару, протягом п’яти банківських днів з дати оформлення вантажної митної декларації (МД-2) на користь Покупця. Усі витрати, пов’язані з переказом грошових коштів, сплачується платником грошових коштів.
Порядок сплати:
50% вартості товару перераховується на рахунок Продавця авансовим платежем, протягом 5 діб з моменту підписання угоди (23 жовтня 20…);
50% вартості товару перераховується протягом п’яти банківських днів з дати оформлення вантажної митної декларації (МД-2) на користь Покупця (02 листопада 20…). Усі витрати, пов’язані з переказом грошових коштів, сплачується платником грошових коштів.
Інформаційне забезпечення
Internet site
www.rada.kiev.ua
www.finance.com.ua
www.proinform.com.ua
www.ft.com
www.revters.com
та інші
2. Валютний курс UAN/USD (за даними Internet)
Дата bid offer
06.04.2010 7,92 7,9250
На другому етапі виконання проекту на базі виконаного в першому розділі аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища необхідно сформувати стратегію та показати її перевагу.
На третьому етапі слід розробити валютно-фінансовий механізм реалізації стратегії з урахуванням умов конкретної угоди та змін до них.
Розрахунково-практичною частиною курсового проекту є реалізація обраних стратегій, яка містить розробку валютно-фінансового механізму, щодо реальної угоди. Вона містить освітлення наступних питань:
1. Узагальнення раніш виконаного аналізу чинного національного та міжнародного законодавства з валютного регулювання, міжнародних розрахунків та кредитування.
2. Спрогнозувати та скласти план реалізації експортної продукції або план імпорту в контрактних цінах та в національній валюті.
3. Відкрити валютний рахунок. Скласти план валютних надходжень або придбання валюти. Виконати розрахунки використання валюти.
4. Описати порядок продажу/купівлі іноземної валюти. Заповнити заявку на продаж/купівлю іноземної валюти.
5. Обґрунтувати та обрати форму розрахунків. Виконати розрахунки у відповідності до умов угоди. Розробити усі необхідні для цього документи.
6. Обрати оптимальний спосіб хеджування валютних ризиків.
7. Розробити механізм контролю своєчасності розрахунків, в тому числі обґрунтувати та розробити штрафні санкції. Визначити можливі штрафні санкції органів податкової служби за порушення валютного законодавства.
8. Обґрунтувати необхідність кредитування, обрати його вид та розрахувати вартість і ефективність кредиту. Скласти угоду кредитування.
9. Визначити ефективність розробленого валютно-фінансового механізму.
Основні принципи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні є закономірною базою для обґрунтування доцільності функціонування відповідних органів влади.
Зовнішньоекономічна діяльність регулюється державою в особі її керівних органів, недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами), самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство економіки та зовнішньої торгівлі України, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі й органи місцевого управління в межах повноважень, визначених законодавством (ст. 7–23 Закону про ЗЕД).
Зовнішньоекономічна діяльність в Україні регулюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, які видаються державними органами в межах їх компетенції, економічних засобів оперативного регулювання в межах чинного законодавства. Слід звернути увагу на те, що регулювання зовнішньоекономічної діяльності за допомогою актів і дій державних і недержавних органів, прямо не передбачених ст. 7 Закону про ЗЕД, заборонено.
До державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносять:
– митне регулювання (ст. 13 Закону про ЗЕД, Митний кодекс України, Закон України №2098 – XII від 05.02.1992 року «Про єдиний митний тариф» тощо);
– валютне регулювання (Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15–93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» тощо);
– ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій (ст. 16 Закону про ЗЕД, Указ Президента України від 10.02.1996 року №124/96 «Про заходи з удосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності»);
– введення спеціальних економічних зон (ст. 24 Закону про ЗЕД, Наказ Президента України від 17.11.1995 року №1062/95 «Про заходи по проведенню експерименту у Північнокримській економічній зоні «Сиваш» тощо);
– застосування спеціальних санкцій за порушення зовнішньоекономічної діяльності (ст. 32–37 Закону про ЗЕД, ст. 119–120 Митного кодексу, ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» тощо).
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою широкого кола заходів, кількість яких постійно зростає. Розмаїття їх певним чином систематизується. Однією з найпоширеніших у застосуванні виступає класифікація методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до Генеральної угоди щодо тарифів і торгівлі (ГАТТ) та її правонаступники – Світової організації торгівлі (СОТ). Зважаючи на це, методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності доцільно буде класифікувати за наступними напрямками:
– за спрямованістю дій на економічні процеси їх слід поділяти на протекціоністські та лібералізаційні заходи;
– за характером впливу на економічні процеси – на організаційно-правові, адміністративні та економічні заходи.
Протекціоністські заходи спрямовані на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Заходи лібералізації спрямовані на усунення обмежень у зовнішній торгівлі, що призводить до зростання конкуренції з боку іноземних компаній. До адміністративних заходів відносять засоби прямого обмеження експорту або імпорту (впровадження квот, ліцензій, ембарго). До економічних заходів відносять засоби, які впливають на зовнішньоекономічні процеси через економічні інтереси їх учасників (політику встановлення мит, акцизів, інших зборів; систему оподаткування, політику встановлення банківської облікової ставки, курсу валюти).
Більш детально, порівняно з наведеною вище класифікацією, заходи, які застосовуються до державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, поділяють на митно-тарифні та нетарифні.
У свою чергу нетарифні заходи поділяють на 3 категорії:
1) заходи безпосереднього обмеження, спрямовані на захист інтересів національної економіки (ліцензування і квотування);
2) заходи, пов'язані з виконанням митних чи адміністративних формальностей (імпортні податки і депозити, сертифікація);
3) валютні обмеження і валютний контроль.
Митне регулювання розглядає і надає детальну характеристику дії таких митних режимів, як: випуск для вільного обігу; реімпорт; транзит; митний склад; вільний склад, магазин безмитної торгівлі; переробка на митній території; переробка під митним наглядом; тимчасове ввезення (вивезення); вільна митна зона; переробка поза митною територією; експорт; реекспорт; знищення; відмова на користь держави.
Поставка Товару здійснюється на умовах СРТ Ізмаїл (відповідно ІНКОТЕРМС-2000) з 25 жовтня до 10 листопада 2009 р. включно. Товар відвантажується зі станції Кодаки Придніпровської залізниці.
Ціна товару 200,0 (двісті) доларів США за одну метричну тону. Сума договору 100 000,0 (сто тисяч) доларів США, за діючим курсом долара сума договору складає 792500,00 грн. (100000 х 7,9250).
Таблиця 1. План реалізації товару
| Період | Обсяг, т. | Вартість, дол. США |
| 1 поставка | 166 | 33200 |
| 2 поставка | 167 | 33400 |
| 3 поставка | 167 | 33400 |
Для відкриття поточних рахунків підприємства подають
установам банків такі документи:
а) заяву на відкриття рахунка встановленого зразка. Заява підписується керівником та головним бухгалтером підприємства. Якщо в штаті немає посади головного бухгалтера чи іншої службової особи, яка виконує обов'язки головного бухгалтера, то заява підписується лише керівником;
б) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної
виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. Бюджетні установи та організації замість свідоцтва про державну реєстрацію подають копію довідки про внесення до державного реєстру звітних статистичних одиниць України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідну довідку;
в) копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену нотаріально чи реєструючим органом.
Установа банку, в якій відкриваються поточні рахунки, ставить відмітку про відкриття такого рахунка на тому примірнику статуту (положення), на якому стоїть оригінал відмітки про взяття підприємства на облік в податковому органі, після чого цей примірник повертається власнику рахунка;
г) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;
д) картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів. У картку включається також зразок відбитка печатки, присвоєної підприємству;
е) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ.
Порядок сплати:
50% вартості товару перераховується на рахунок Продавця авансовим платежем, протягом 5 діб з моменту підписання угоди (23 жовтня 2009 р.) – 50000 дол. США;
50% вартості товару перераховується протягом п’яти банківських днів з дати оформлення вантажної митної декларації (МД-2) на користь Покупця (02 листопада 2009 р.) – 50000 дол. США. Усі витрати, пов’язані з переказом грошових коштів, сплачується платником грошових коштів.
Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.
Порядок обміну дол. США на національну валюту:
Надійшла виручка, дол. США 50000
Перераховано кошти для обміну на гривні, дол. США 50000
Надійшли кошти на поточний рахунок у національній валюті, грн.:
50000 х 7,9250 = 396250 грн.
Перераховано банку за обмін валюти, грн.:
396250 х 0,02 / 100 = 79,25 грн.
Заявка на обмін валюти наведено в додатку 1 до роботи.
5. Обґрунтувати та обрати форму розрахунків. Виконати розрахунки у відповідності до умов угоди
СРТ – перевезення сплачене до (місце призначення вказане).
Продавець оплачує фрахт за перевезення товару до вказаного місця призначення.
Зобов‘язання продавця – основні витрати перевезення сплачені. Момент переходу ризику випадкової загибелі, права власності – поставка товару на зберігання перевізнику.
Момент звільнення продавця від накладних витрат – поставка товару на зберігання перевізнику.
Поставка Товару здійснюється на умовах СРТ Ізмаїл (відповідно ІНКОТЕРМС-2000) з 25 жовтня до 10 листопада 2009 р. включно. Товар відвантажується зі станції Кодаки Придніпровської залізниці.
Ціна товару 200,0 (двісті) доларів США за одну метричну тону. Сума договору 100 000,0 (сто тисяч) доларів США.
6. Обрати оптимальний спосіб хеджування валютних ризиків
Процес управління кредитним ризиком складається з таких стадій: оцінка ризику – визначення ймовірності негативної події, тривалості періоду ризику, суми коштів, що знаходиться під ризиком, і обсягу збитків, що можуть виникнути за відповідними активами; реалізація заходів для мінімізації ризику.
Заходи для мінімізації кредитного ризику поділяються на три групи. Заходи для мінімізації ризику позичальника містять у собі аналіз кредитоспроможності позичальника. Ліміти кредитного ризику встановлюють обмеження щодо концентрації кредитів. Нормативи кредитного ризику визначають оптимальні значення показників кредитної діяльності банку.
Страхування цінового ризику може здійснюватись за допомогою такої біржової операції як хеджування. Контракт, який служить для страхування від ризиків зміни курсів цін, носить назву хедж (англ. – огорожа, тин). Операції хеджування дозволяють учаснику базувати свої біржові комерційні операції на визначеній ціні, що забезпечує більшу вірогідність його доходів і витрат. Цю операцію не слід плутати із звичайними операціями страхових компаній, які компенсують учаснику біржових торгів відповідні втрати. Хеджування всіх ризиків-єдиний засіб повністю виключити ці ризики.
Суть основних методів хеджування зводиться до того, щоб здійснити валютно обмінні операції до того, як пройде несприятлива зміна курсу, або компенсувати збитки від подібної зміни за рахунок паралельних угод з валютою, курс якої змінюється у протилежному напрямку.
Ф‘ючерс – це зустрічна угода продажу валюти, яка здійснюється шляхом розрахунку різниці курсів між партнерами, що уклали угоду. Скорочення обсягу платежів – чи не єдина позитивна сторона ф‘ючерсу у порівнянні з простим форвардом. Ф‘ючерс дещо обмежує дефолт, оскільки зменшується сума платежу. Обидва і форвард, і ф‘ючерс позбавляють учасників можливості одержати ймовірну вигоду від благоприємної зміни курсу валюти у май бут-ньому. Отже, а нашому випадку ми обираємо ф‘ючерс, як метод хеджування.
Іноземний Постачальник повністю відповідає за усі податки, гербові збори, ліцензійні платежі та інші подібні платежі, що стягуються за межами країни Замовника.
Місцевий Постачальник повністю відповідає за усі податки, збори, ліцензійні платежі і т.д., що мають сплачуватись до моменту доставки Товарів за Контрактом Замовнику.
До резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції):
– за здійснення операцій з валютними цінностями, що передбачені пунктом 2 статті 5 Декрету, без одержання генеральної ліцензії Національного банку України – штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення;
– за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії Національного банку України згідно з пунктом 4 статті 5 Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України – штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій;
– за торгівлю іноземною валютою банками та іншими фінансовими установами, національним оператором поштового зв'язку без одержання ліцензії Національного банку України та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України, – штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення;
– за невиконання уповноваженими банками обов'язків, передбачених пунктом 4 статті 4 Декрету, а також за невиконання уповноваженими банками, фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку обов'язків, передбачених пунктом 2 статті 13 Декрету, – позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі, що встановлюється НБУ;
– за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 Декрету, – штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків;
– за несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції – штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України;
– за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 Декрету, – штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.
Для розрахунків з Постачальником Покупець отримує кредит у розмірі 100000 дол. США терміном на 9 місяців під 12% річних.
Розрахунок відсотків за кредитом:
100000 х 0,12 х 270 / 360 = 9000 дол. США.
Сума до повернення:
100000 + 9000 = 109000 дол. США
Сума нарахованих відноситься підприємством до фінансових витрат, а банком до відсоткових доходів за кредитами.
9. Визначити ефективність розробленого валютно-фінансового механізму
Покупець виконує оплату у розмірі 100% вартості товару, протягом п’яти банківських днів з дати оформлення Акту здачі-приймання ІМТП, що підтверджує надходження Товару на користь Покупця. Усі витрати, пов’язані з переказом грошових коштів, сплачується платником грошових коштів.
Оплата усіх витрат (в т.ч. митне оформлення вантажу, включно оформлення експортної ліцензії, оплата митних зборів та мита, вартість сертифікації, вартість залізничного тарифу, охорона, страхування товару на час транспортування), пов’язаних з відвантаженням та доставкою Товару на території України здійснюється за рахунок Продавця, та входить до вартості товару. Товар має надійти у ІМТП повністю оформленим у митному відношенні.
Список використаної літератури
1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», затверджений Постановою Верховної Ради №960 – ХІІ від 16.04.1991 р., зі змінами і доповненнями.
2. Декрет України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №15–93 від 19.02.1993 р., зі змінами і доповненнями.
3. Положення Національного банку України «Про кредитування», затверджено Постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. №246, зі змінами і доповненнями.
4. Закон України «Про банки і банківську діяльність», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2000 року №2121 – ІІІ, зі змінами і доповненнями.
5. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів / І.В. Багрова, Н.І. Рєдіна, В.Є. Власюк, О.О. Гетьман; За ред д-ра екон наук, проф. І.В. Багрової. – К.: ЦУЛ, 2004. – 580 с.
6. Козик В.В., Панкова Л.А., Карп‘як Я.С. Зовнішньоекономічні операції та контракти. Навчальний посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 608 с.
7. Примостка Л.О. Банківський менеджмент. Хеджування фінансових ризиків: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 108 с.
8. Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля: Навч. посібник. – К. КНЕУ, 2001.
9. www.rada.kiev.ua
10. www.finance.com.ua
11. www.proinform.com.ua
12. www.ft.com
13. www.revters.com