Реферат: Глобалізація сучасного світу – провідна тенденція світової політики

Реферат на тему:

Глобалізація сучасного світу – провідна тенденція світової політики

План

Вступ

1 Процес глобалізації: періодизація, сутність, протиріччя

2 Глобальні проблеми людства як фактор міжнародних відносин

Висновки

Список літератури

Вступ

В основі тенденцій сучасних міжнародних відносин лежить концепція миру XXI століття – це злагоджені принципи взаємостосунків держав на міжнародній арені, які сприятимуть затвердженню миру без насильства, забезпеченню всеосяжної безпеки, переходу держав і регіонів до стійкого розвитку, побудові на планеті гармонійної цивілізації, що включає різні держави, нації, культури, релігії. Глобалізація є головним засобом для реалізації даної концепції, проте вона викликає багато протиріч в міжнародних відносинах, які є найактуальнішими на сучасному етапі.

Сьогодні існування глобалізації як явища зазвичай не викликає сумнівів і ніким не заперечується. Водночас дати наукове визначення глобалізації досить складно, з огляду на політичний аспект проблеми, безпрецедентні за масштабом і концентрацією інтереси. Парадокси глобалізації не випадково є предметом гострих теоретичних суперечок, оскільки неоднозначність процесів, що розгортаються, неминуче відбивається на уявленнях про них. В цьому і полягає актуальність обраної тематики.

1 Процес глобалізації: періодизація, сутність, протиріччя

Поява в науковій літературі терміну «глобалізація» датується кінцем 1960-х рр., проте справжнього розквіту концепція глобалізації досягла в першій половині 1990-х рр., коли фактично будь-які політичні, економічні і соціальні зміни в світі почали розглядатися під кутом положень даної концепції.

Дискусія по проблемі глобалізації продовжується вже декілька десятиріч. В ході неї поступово виробляються загальні підходи до вивчення цього нового та складного явища і процесу сучасності.

У науковий оборот термін «глобалізація» вперше був введений відомим американським економістом і фахівцем в галузі управління виробництвом Т. Левіттом. Він позначив цим словом феномен злиття ринків окремих товарів, вироблюваних великими багатонаціональними корпораціями (БНК).

Більш широке значення новому терміну надали в Гарвардській школі бізнесу, і головним його популяризатором став консультант цієї школи японець Д. Оме, що опублікував в 1990 р. книгу «Світ без кордонів». Вважаючи, що світова економіка відтепер визначається взаємозалежністю центрів «тріади» (США, Японія, Євросоюз), він затверджував, що економічний націоналізм окремих держав став безглуздим, оскільки «сильними акторами» на світовій економічній сцені відтепер є «глобальні фірми». Саме в цьому, на думку автора, і виражається суть глобалізації

Глобалізація як складне і багатогранне явище досліджується одночасно багатьма науками.

а) Економічна наука. Економісти, як правило, сходяться на тому, що суть глобалізації полягає у формуванні світової економіки особливого типу, і відповідно до цього зосереджують свої зусилля на дослідженні таких проблем, як створення глобальної фінансової системи, глобального стратегічного менеджменту, розвиток нових технологій, розширення сфери діяльності транснаціональних корпорацій і обхват ними все нових країн і територій, небачене зростання світової торгівлі тощо.

б) Географія. Географи, на відміну від економістів, зосереджують свої зусилля на вивченні проблем великих міст-мегаполісів, так званих економічних архіпелагів, що утворюються в результаті розширення кордонів світового господарського простору, і розглядають феномен глобалізації саме крізь цю призму.

в) Технічні науки. Представники технічних наук зайняті дослідженнями так званого техноглобалізму. Цим терміном позначається процес злиття в різних країнах нововведень і нових технологій в єдиний комплекс технічних знань на цій базі «технологічних макросистем». При цьому головною метою досліджень є вивчення всіляких наслідків революційних змін в сферах техніки і технологій, телекомунікацій, функціонування Інтернету і перетворення всіх людей світу в мешканців єдиного «планетарного села».

г) Наука про міжнародні відносини. Наука про міжнародні відносини звертає головну увагу на завершення періоду «холодної війни», коли Світ сприймався як біполярна структура Схід-Захід або Південь-Північ, на посилення взаємозалежності країн, розширення співпраці між ними, становлення нового світового порядку за допомогою ООН та інших міжнародних організацій.

д) Соціологія і культурологія. Соціологи і культурологи займаються дослідженням проблем, пов'язаних з впливом універсалізації культури на спосіб життя людей в різних країнах.

е) Філософія. Філософи основну увагу надають дослідженню проблем, пов'язаних з універсалізацією людських цінностей.

Таким чином, глобалізація – це сукупність сучасних явищ, процесів та структур, яку можна виразити у взаємозалежності, взаємопроникненні та взаємообумовленості самих різних компонентів сучасного світу та світової спільноти.

Періодизація. Перші передумови початку процесу глобалізації можна віднести до другої половини XX століття, точніше 1945-75 рокам. Друга світова війна стала першою глобальною війною, в яку в тому або іншому ступені опинилися залучені всі континенти. Зразу ж після війни була створена глобальна міжнародна організація - ООН. В ці ж роки стала рушитися колоніальна система і виник комплекс соціально-економічних проблем незалежних держав, що розвиваються. В ці ж роки процеси науково-технічної революції, у тому числі зв'язку і інформації, не тільки склалися, але і стали впливовим політичним і економічним чинником. Примітно, що ще на початку 40-х років В.І. Вернадський передбачив, спрогнозував появу ноосфери, як "сфери розуму", тобто поява принципова нового чинника, що впливає на розвиток людської цивілізації. Можна сказати, таким чином, що перший період формування глобальних процесів припав на третю чверть XX століття.

Другий період – 1970–1990-ті рр. можна охарактеризувати, як перехід процесів глобалізації у формально визнаний світовою спільнотою стан, коли "раптом" людство зіткнулося з комплексом глобальних проблем, назвало їх, і зробило перші спроби їх вирішення, наприклад, в області міжнародної безпеки, допомоги країнам, що розвиваються, економічного і гуманітарного співробітництва.

З кінця 90-х років почався третій період глобалізації, у якого з'явилися істотні особливості:

по-перше, досягнення НТР в області інформатики і зв'язку, розвитку міжнародних контактів, особливо, бурхливий розвиток Інтернет, привело до створення глобальної світової спільноти, коли національні кордони у все більшій мірі стають умовностями. В усякому разі збереження закритих, авторитарних суспільств, обмеження передачі знань, інформації і пересувань людей стають практичним неможливими. Саме по собі це вже не просто позитивне явище, але і проблема, а іноді загроза національної ідентичності, тобто національної безпеки;

по-друге, очевидне зростання впливу США - не тільки політичного, економічного, фінансового, але і інформаційного, технологічного, усвідомлене прагнення використовувати цей вплив відповідно до національних інтересів і цінностей США, додає особливу специфіку всім без виключення глобальним проблемам. Позиція США, їх роль в рішенні глобальних проблем, стає у ряді випадків не просто важливою, але і вирішальною. Очевидно, що далеко не завжди американські інтереси і цінності співпадають з інтересами інших країн;

по-третє, багато націй і держав справедливо знайшли в процесах глобалізації явну загрозу своєму розвитку, навіть існуванню. В цілій низці країн з'явилася заклопотаність правлячих еліт, сформувалися соціальні групи протидії процесам глобалізації. Іншими словами, відбулася серйозна переоцінка, коли ці процеси стали сприйматися у тому числі і винятково з негативними характеристиками.

У рейтингу глобалізації, що складається останніми роками експертами журналу «Foreignpolicy», беруть участь 62 країни, що об’єднують 62% населення земної кулі і більше 90% світового економічного потенціалу. При складанні рейтингу аналітики враховують чотири основні параметри;

• економічну інтеграцію - обсяг міжнародної торгівлі, інвестицій та різного роду виплат (у тому числі зарплат), здійснюваних з перетином державних кордонів;

• персональні контакти, зокрема, міжнародні поїздки і туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів, поштових відправлень та перекладів;

• кількість користувачів Інтернету та кількість інтернет-серверів;

• залучення країни в міжнародну політику, зокрема, членство в міжнародних організаціях та кількість посольств, що працюють в країні та за рубежем.

У 2002 р. (другий рік підряд) самою глобалізованою державою планети визначена Ірландія, оскільки вона більшою мірою ніж інші країни світу орієнтована на міжнародну економіку. Значний розмір інвестицій з боку американських і західноєвропейських компаній у сфері технологій, інших сферах економіки одночасно з участю країни в зоні євро стали тими чинниками, які вивели Ірландію на 1-е місце в світі по цьому показнику. В першу п'ятірку по глобалізації ввійшли також Швейцарія, яка, як і рік тому, зайняла 2-е місце, Швеція (5-е місце в 2001 р.), Сінгапур (в 2001 р. — 3-є місце), Нідерланди (4-е місце в 2001 р.). Великобританія зайняла в рейтингу 9-у позицію, за нею йдуть Фінляндія, США і Франція. Чехії належить 15-е місце, Німеччини - 17-е, Польщі – 32-е, Японії - 35-е, Китай виявився на 51-й позиції. Україна зайняла 42-е місце в рейтингу, зберігши його з 2001 р., а Росія з 40-го місця перейшла на 45-е. Замикають список «глобалізованих» країн Бразилія, Індонезія, Колумбія, Перу і Іран.

У ході дослідження з'ясувалося, що багаті держави глобалізовані в більшій мірі, ніж бідні, проте при цьому малі розвинені економічні системи більшою мірою орієнтовані на всесвітню інтеграцію, ніж великі.

Глобалізація - об'єктивне явище, не залежне від волі окремих людей. Процеси глобалізації в даний час поглиблюються і розповсюджуються все з більшою швидкістю.

Сучасний їх розвиток має певні об'єктивні передумови. Жодна країна, жодна економіка, жодне суспільство не може залишатися в стороні від цих процесів. Вони пов'язані з особливостями затвердження постіндустріальних технологій виробництва, поглибленням міжнародного розподілу праці, інтернаціоналізацією в сучасних умовах основних видів виробничої діяльності, кардинальними змінами в інформаційній сфері, посиленням взаємозалежності країн, соціалізацією економічних процесів, демократизацією політичних інститутів, інтернаціоналізацією суспільного життя, зближенням духовних цінностей, які відстоює людство.

Як відомо, історія людської цивілізації позначена всесвітністю розвитку і на попередніх етапах. Людство, не дивлячись на домінування антагонізмів і протиріч впродовж майже всього свого існування, все ж таки було єдиним.

Але на відміну від постіндустріальної цивілізації, яка затверджується в даний час, всі попередні цивілізації розвивалися лише по нормах сумарної цілісності. Принципова новизна постіндустріальної цивілізації полягає в тому, що її розвиток здійснюється у напрямі поступового переростання сумарної цілісності світу в структурну.

У світовому масштабі глобалізація виражається в зростаючому взаємозв'язку і взаємозалежності населення Землі в різних сферах діяльності. Цей процес об'єднує економіку, політику, культуру, інформаційну сферу, технології та управління. Таке зближення стало можливим завдяки накопиченню людством величезних матеріальних та духовних цінностей, які створюють об'єктивну основу розвитку сучасного цивілізаційного процесу не залежно від того, яку суспільно-державну форму він набуває. Йдеться про те, що накопичення загальнолюдських цінностей в економіці, політиці, науці, культурі, моралі з часом стало важливіше, ніж досягнення в цих сферах окремих державно-національних утворень.

Процеси глобалізації завжди мають економічну основу. Саме у сфері економіки глобалізація на сучасному етапі виявляється найбільш виразно і повно. Базовою основою інтернаціоналізації економічних відносин є усестороннє поглиблення міжнародного розподілу праці. Базуючись на розвитку національних структур виробництва, воно є економічним фундаментом, на якому ґрунтується вся побудова світових господарських зв'язків. Поглиблення міжнародного розподілу праці є основою розвитку міжнародної торгівлі, становлення структурної цілісності світового ринку. На цій базі стрімко розвиваються інтеграційні процеси.

Навіть при сьогоднішньому рівні розвитку можна з упевненістю констатувати, що глобалізація відкриває нові, небачені раніше можливості в різних сферах діяльності перед мільярдами людей у всьому світі. Зростання торгівлі, збільшення іноземних інвестицій, розповсюдження нових технологій, розвиток надшвидкісного транспорту, інтернет-технологій і засобів масової інформації створюють основу в сучасних умовах економічному, суспільному, культурному та особовому розвитку.

Швидкій ході глобалізації сприяє бурхливий розвиток інформаційних і телекомунікаційних технологій та оволодіння світом ідеї мережного способу організації економічної та суспільної діяльності. Цей спосіб стає безальтернативним для інформаційного середовища, фінансового, торгівельного, телекомунікаційного, транспортного та інших систем взаємодії між людьми.

Глобалізація приводить до нового цікавого явища, яке можна визначити як віртуальне звуження світової цивілізації. Тобто люди знаходячись в різних куточках планети, за рахунок комп'ютерних мереж, нових способів та засобів зв'язку, швидкісного транспорту не відчувають територіального розмежування, а споживаючи ті ж продукти і товари, користуючись одними і тими ж технологіями та послугами, набувають схожі звички повсякденної поведінки та елементи культури.

Виходячи з того, що глобалізація і тісно пов'язана з нею інтеграція в політичній, економічній, суспільній і інших сферах наростають швидкими темпами, ці явища набувають особливого значення для всіх країн: великих і малих, розвинених в індустріальному відношенні і лише що стали на шлях інтенсивного розвитку. Буквально на очах відбуваються швидкі зміни в різних сферах людської діяльності.

а) Економіка. Загальне значення нових процесів в світовій економіці, що розвиваються в останні десятиріччя, можна звести до наступного. Пріоритетне значення набули спеціалізація і кооперація у сфері виробництва наукоємної продукції, високих технологій, нових видів матеріалів. В промислово розвинених країнах відбулося скорочення виробництв в базових галузях. Відповідно до цього на світовому ринку намітилася тенденція до зниження попиту на сировинні ресурси. Фундаментальні зміни в міжнародному розподілі праці пов'язані з істотно випереджаючим розвитком науково-технічних знань і інформації. В даний час жодна країна не здатна самостійно вести дослідницькі розробки в якій би то не було сфері науки і техніки. Це зумовило інтенсивний розвиток міжнародного ринку науково-технічних знань - торгівлі ліцензіями, науково-технічною інформацією, «ноу-хау», програмами-моделями, науковими відкриттями та іншими видами інтелектуального обміну. Виключно важливим структурним елементом міжнародного розподілу праці стала інтернаціоналізація сфери послуг. Продаж послуг все тісніше переплітається з виробництвом та збутом товарів, експортом капіталу, інтелектуальним обміном. Керівну роль в процесі інтернаціоналізації сфери послуг грають транснаціональні корпорації, понад 50% зарубіжні філіали яких займаються цим видом економічної діяльності. Одним з ключових важелів глобалізації всіх сфер суспільного життя стала інтернаціоналізація грошових відносин. Достатньо відзначити, що в даний час сума міжнародних фінансових операцій складає 1 трлн дол. в день.

б) Наука та освіта. В науці та освіті відбувається глобалізація дослідницької і учбової діяльності за рахунок формування нових дослідницьких мереж і систем дистанційного навчання, діючих в світі незалежно від географічних і політичних меж. Сучасні телекомунікаційні мережі дозволяють окремим вченим або науковим колективам ставати членами глобального дослідницького простору у відповідній сфері знань, не покидаючи при цьому свою країну, установу або будинок. Ця форма співдружності учених одержала назву «віртуальна лабораторія». Вони стають все більш організованими, а їх діяльність все більш значущої і ефективної.

в) Культура. Швидко міняється культурне життя людей практично на всій планеті. Сучасні способи телекомунікацій та мас-медійні мережі дозволяють нестримно поширювати по всьому світу різноманітні комп'ютерні ігри, музику, літературу, кінопродукцію та багато що інше. Такий глобальний вплив на культуру окремих країн може мати небажані наслідки, коли їх традиційні культурні цінності виявляться під загрозою зникнення.

Суперечності глобалізації. Глобалізація, як підтверджує сучасна практика, не тільки приносить людині і суспільству в цілому різні блага, але і таїть в собі глибокі суперечності, які значно загострюють політичні, економічні, соціальні та інші проблеми сучасного світу.

а) Посилення конкурентної боротьби. Участь будь-яких країн в інтернаціональних виробничих процесах, розподілі ресурсів і матеріальних благ відбувається на фоні різкого загострення конкурентної боротьби у всіх сферах діяльності, а в ній бувають, як відомо, не тільки переможці, але і що програли; і останніх, як правило, виявляється набагато більше, ніж перших. В той же час наявність конкурентоздатних товарів і ринків може бути якнайкращим показником ефективної діяльності окремих людей, корпорацій і країн Проте, будучи двигуном сучасного прогресу, конкуренція на практиці призводить до того, що багаті стають багатше, а бідні - бідніше.

б) Суперечності між глобальними ринками та інтересами окремих країн і груп людей. Одна з головних особливостей глобалізації полягає в тому, що це явище супроводжується «нестримним» розширенням світових ринків для певних видів продукції, товарів і послуг. Наприклад, літаки корпорації «Боїнг», програмна продукція компанії «Майкрософту», безалкогольні напої «Пепсі-кола» або «Кока-кола», світова мережа ресторанів «Мак-Дональдс» засоби та послуги мобільного зв'язку, інтернет-технології та послуги заполонили світові ринки, що стали глобальними для цих видів продукції та послуг. При цьому виникає гостра проблема як зберегти переваги глобальних ринків з їх можливостями забезпечення достатніх просторів для розвитку людських, суспільних, економічних ресурсів і при цьому враховувати інтереси окремих країн, народів, соціальних груп кожної людини окремо, тобто добитися того, щоб процеси глобалізації сприяли не тільки зростанню доходів окремих корпорацій і невеликих груп людей.

в) Глобалізація та наростання соціальної нерівності. Глобалізація також сприяє поглибленню соціальної нерівності на різних рівнях. На початку XXI століття на 20% населення планети, яке проживає в індустріально розвинених країнах, доводиться 86% ВВП всього світу, а на 20% населення, проживаючого в бідних країнах, - лише 1% світового ВВП. Отже, можливості і реальності в соціальному забезпеченні громадян цих країн виглядають просто незіставними. Значна кількість людей вмирає від убогості. Згідно докладу ЮНІСЕФ «Положення дітей в світі» (1998 р.), навіть в ті періоди, коли не буває засух та голоду, в країнах, що розвиваються, вмирає щорічно 12 мільйонів дітей у віці до 5 років.

г) Глобалізація і посилення загрози соціально-економічної, суспільної та особистої безпеки. Як наслідок процесів глобалізації, збільшення соціальної нерівності в світі виникають нові загрози для безпеки людей, зокрема:

• фінансова і економічна нестабільність, що періодично супроводжується такими катаклізмами, як фінансово-економічні кризи в Південно-Східній Азії, Бразилії, Росії (1997-1999 рр.), Аргентині (2001-2002 рр.);

• загроза масової втрати роботи в результаті злиття різних компаній в процесі глобалізації;

• загроза суспільної та особистої безпеки у зв'язку з глобальною криміналізацією бізнесу, глобалізацією діяльності радикальних політичних сил, зростанням нелегальної торгівлі зброєю і наркотиками, вживанням методів терору в конкурентній боротьбі на різних рівнях;

• особливу небезпеку для всього людства представляє глобалізація тероризму на сучасному етапі, тобто об'єднання зусиль різних терористичних організацій для досягнення ними злочинних цілей.

д) Глобалізація і загроза навколишньому середовищу. На рубежі століть значно зросла загроза навколишньому середовищу, пов'язана з нестримним розвитком могутньої виробничої техніки і транспортних засобів, інтенсифікацією виробничої діяльності людей, гонкою озброєнь, що продовжується. В сучасних умовах загострюються дуже небезпечні для всієї світової спільноти екологічні проблеми глобального характеру: зміна складу атмосфери, посилення в результаті цього процесу «парникового ефекту» і потеплення клімату, що може привести до танення льодів та катастрофічного підвищення рівня Світового океану, руйнування озонової сфери, яка захищає життя на Землі від ультрафіолетового випромінювання, забруднення навколоземного космосу залишками космічних апаратів. Також продовжується забруднення Світового океану нафтовою плівкою, в результаті чого порушується обмін між гідросферою та атмосферою; буквально на очах відбувається згубне скорочення видового складу флори і фауни та їх генофонду; продовжується масова промислова вирубка лісів - головної «фабрики» кисню; украй негативні наслідки для всього живого на Землі мають кислотні дощі.

У умовах розвитку процесів глобалізації у всіх сферах людської діяльності відбувається все більший «наступ» на принцип державного суверенітету. Причому відбувається це по декількох напрямах, а існуюча в даний час концепція державного суверенітету ставиться під сумнів відносно практично всіх її складових.

Сучасна світова економіка все більш демонструє якості єдиної цілісної системи і функціонує по єдиних законах. Жодна країна вже не здатна існувати в умовах економічної автаркії. Потреби економічного розвитку вступають в суперечність з принципом непорушності державного суверенітету в тій мірі, в якій державні кордони перешкоджають економічній ефективності і прогресу в цілому. Підкоряючись диктату економічної доцільності, держави відкривають свої кордони і піддаються нашестю іноземних валют, міжнародних терористів, наркотичних засобів, потоків інформації тощо. Все це неминуче позначається на функціонуванні державного апарату і примушує шукати нові способи і форми рішення насущних проблем.

Уособленням глобального ринку виступають транснаціональні корпорації (ТНК), що підпорядкували свою діяльність, перш за все, пошукам шляхів отримання надприбутків. За деякими оцінками, вони контролюють до половини світового промислового виробництва, а ще більше - у сфері зовнішньої торгівлі. Загальне число ТНК на початок 2002 р. досягло 40 тисяч. Їх дії можуть визначати ситуацію на світових ринках, динаміку курсів національних валют, істотно впливати на створення і скорочення робочих місць, вони можуть чинити вплив на соціально-політичну ситуацію в різних країнах і регіонах. Таким чином, ТНК стають часто більш впливовими, ніж вся потужність традиційних держав.

Звужуючи сферу діяльності національних урядів, глобальний ринок підточує основи державного суверенітету. При цьому держава в значній мірі втрачає свої функції. На перший план в дію вступають закони світового ринку, відповідно до яких у багатьох випадках приймаються національні закони.

Головною проблемою, що виникла в ході глобалізації, з погляду збереження державного суверенітету, є суперечність між наростаючою політичною і економічною взаємозалежністю країн і народів, з одного боку, і збереженням за державою права самостійно і на свій розсуд вирішувати власні проблеми, з іншого. Завдяки прогресуючому розмиванню кордонів між національними економіками, проблеми, що раніше вважалися винятково зовнішньополітичними, все більше набувають комплексного міжнародно-внутрішньополітичного характеру. Дії уряду однієї держави здатні спричинити за собою найсерйозніші наслідки на іншому кінці земної кулі. В цих умовах стає очевидною необхідність узгодження відповідальних рішень а отже, і створення відповідних організаційних механізмів. І процес створення подібних механізмів йде вельми інтенсивно. Якщо в 1909 р. було 37 міждержавних організацій, то в кінці століття їх стало вже 260. Такі міжнародні організації, як ЄС, ВТО, НАФТА, МЕРКОСУР і ряд інших, приймаючи на себе деякі функції, що делегуються їм окремими державами, фактично обмежують суверенітет.

Важливе значення, з точки зору державного суверенітету, набувають і процеси, що зачіпають інститут власності. Прогресуюче розширення прав власності за межами своєї держави з боку фізичних осіб і корпорацій, разом з можливістю перетину фінансовим капіталом національно-державних кордонів, стало надзвичайне важливим елементом сучасних міжнародних відносин. Встановлена норма, відповідно до якої громадяни або компанія мають право мати у власності землю, підприємство тощо, за межами кордонів своєї держави, створює нові механізми перерозподілу власності на міждержавному рівні.

Іншим важливим чинником, що зумовив переоцінку принципу державного суверенітету, стала поява численних недержавних асоціацій і організацій. Їх діяльність, яка направлена на реалізацію власних корпоративних інтересів, розширила спектр актуальних політичних проблем та інтенсифікувала їх динаміку. Якщо в 1909 р. налічувалося 176 недержавних міжнародних організацій, то до кінця минулого століття їх число досягло 5 472. Суспільні організації все більшою мірою претендують на те, щоб стати головними виразниками інтересів різних соціальних груп, відтісняючи державу на другий план.

Розхитування основ державного суверенітету напряму пов'язано із загостренням проблем територіальної цілісності держав, втручанням в їх внутрішні справи з боку ТНК та різних міжнародних організацій, насадженням чужих моральних цінностей.

Адекватною відповіддю на це є спалахи релігійного фундаменталізму, культурного традиціоналізму, політичного сепаратизму та ізоляціонізму. Наприклад, ісламська революція 1979 р. в Ірані, крім внутрішніх передумов, багато в чому була породжена прагненням кинути виклик західному світу та у відповідь реакцією на експансію західного способу життя в цю країну.

Головний висновок, який переважає в оцінці сучасних глобалізаційних процесів і прогнозуванні їх майбутнього, полягає в наступному: в даний час виникла гостра необхідність осмислити глибокі суперечності, що сформувалися на нинішньому етапі глобалізації і що стосуються всієї світової спільноти.

Колишній президент Аргентини Рауль Альфонсин затверджує, що «концентруючи величезні багатства у вузьких кругах, глобалізація таїть в собі більше загроз, ніж можливостей». Є й інші застереження відносно тенденцій розвитку глобалізації. В концентрованому вигляді їх обґрунтував американський економіст Л. Туроу. Розглядаючи в своїй книзі «Майбутнє капіталізму» відповідні суперечності, він вказав на одну з головних особливостей глобальної економіки, яка, на його думку, полягає в тому, що вона тривалий час будувалася «під впливом загрози комунізму». Після смерті комунізму у західної економічної системи «немає більше активного конкурента», а це ослабляє її імунітет та конструктивні можливості. Туроу робить висновок: «Найбільшою слабкістю капіталізму є його короткозорість. Це виключає аналіз віддаленого майбутнього. Вузький кругозір капіталізму виявляється перш за все, в питаннях, які торкаються перспектив глобалізації».

Багато провідних політиків, економісти і експерти не ставлять знак рівності між глобалізацією і американізацією, хоча на початок XXI століття в США наймогутніший економічний і науково-технічний потенціал. Але якщо подивитися на ходу сучасного Китаю, технологічний прогрес Індії, на економічне зростання всього азіатського регіону або на те, як Росія виглядала 20 років тому і який вона стане через цей же термін, відразу стане ясна різниця між справжньою глобалізацією і американізацією.

На думку відомого українського ученого Анатолія Гальчинського, в даний час існує декілька сценаріїв ходу розвитку глобальних процесів на перші десятиріччя XXI століття. Один з них витікає з одноосібної гегемонії США в. найближчі 2-3 десятиріччя. Другий сценарій передбачає біполярність: на одному полюсі залишаються США, на іншому - Китай або об'єднана Європа. Третій сценарій - багатополярність світу. Це США разом з Північною та Південною Америкою, Китай та його оточення, Індія та її оточення, Німеччина на чолі об'єднаної Європи, Росія та її оточення. У всіх схемах особливе місце відводиться Китаю. Прогнозується, що через 2-3 десятиріччя ця країна вийде на першу позицію в світовій економіці. ВВП Китаю може до цього часу перевищити 20 трлн дол. і істотно перевищити відповідний показник США.

Таким чином, у даний час стає очевидним, що процеси глобалізації поглиблюватимуться. І чим швидше і глибше окремі політики і державні діячі, політичні сили, представники громадськості, всю світову спільноту в цілому зуміють зрозуміти їх у всій повноті і суперечності, тим більше з'явиться реальних, можливостей зробити наш світ більш вчиненим.

2 Глобальні проблеми людства як фактор міжнародних відносин

Глобальні проблеми людства - сучасні проблеми існування і розвитку людства в цілому. Глобальний (франц. global - загальний, від лат. globus - куля) - означає всесвітній, загальний, що охоплює всю земну кулю.Вони породжені суперечностями суспільного розвитку, різко збільшеними масштабами дії діяльності людини на оточуючий світ і пов'язані також з нерівномірністю соціально-економічного та науково-технічного розвитку країн та регіонів.

Вирішення глобальних проблем вимагає об'єднання зусиль всієї світової спільноти, визнання необхідності міжнародної співпраці у всіх сферах життєдіяльності людини.

Визначимо найактуальніші глобальні проблеми людства та міжнародну співпрацю для їх подолання:

1. Проблеми запобігання нової світової війни і збереження світу на сучасному етапі.На рубежі століть в світі зберігаються і поступово збільшуються величезні арсенали засобів масового знищення і звичайних озброєнь, а загальні витрати на військові потреби в 2002 р. склали понад 1 трлн дол. Найбільші засоби на армію і оборону затрачують США, Росія, Великобританія, Франція, Китай, Японія. В деяких країнах військові витрати перевищують 1/10 частину їх ВВП. Це, перш за все, ті країни, які постійно знаходяться у військовому протистоянні (КНДР, Ізраїль, більшість країн Персидської затоки та інші). Багато небагатих по доходах країн вкладають у військову сферу засобів більше, ніж на соціальні потреби (Пакистан, Іран, Ірак, Сирія, Куба, В'єтнам та інші). На задоволення попиту на військові товари і послуги працює понад 50 млн. чоловік, а в розробках військового характеру беруть участь 500 тис. учених або 1/5 частина науковців всього світу.

13 грудня 2001 р. президент США Джордж Буш повідомив президента Російської Федерації Володимира Путіна про вихід його країни в односторонньому порядку з Договору по ПРО, підписаного керівниками США і СРСР ще в 1972 р. За умов договору, будь-яка із сторін мала право розірвати його, повідомивши іншу за півроку. Таким чином, договір припинив своє існування 13 червня 2002 р. Адміністрація США при цьому затверджувала, що Договір по ПРО застарів та не відповідав новим загрозам. Небезпека на сучасному етапі, на думку американців, виходить від тоталітарних держав, які складають так звану «вісь зла» - Ірак, Іран і КНДР. Їх озброєні сили можуть здійснити запуск балістичних ракет із звичною або ядерною боєголовкою з метою нанесення удару по території США. На цій основі виник план створення Національної протиракетної оборони США (НПРО). Він передбачає поетапне нарощування можливостей по перехопленню ракет. В грудні 2002 р. президент США Джордж Буш підписав указ про початок розгортання системи НПРО. Перші десять ракет-перехоплювачі повинні бути розміщено на військових базах на Алясці і в Каліфорнії до 2004 г.- ще десять противоракет розмістять до 2005-2006 рр. Їх наведення здійснюватиметься за допомогою глобальної мережі радіолокацій і інших засобів виявлення і пізнання далекобійних ракеті метою їх знищення.

У Вашингтоні НПРО вважають найреальнішим гарантом світу, «зброєю стримування» нового покоління. З другого боку, плани розгортання протиракетної оборони в США піддаються критиці з боку Росії і Китаю, ядерний потенціал яких в цьому випадку буде в значній мірі «девальвований».

До недавнього часу в світі налічувалося п'ять ядерних держав (США, Росія, Великобританія, Франція і КНР). В 1998 р. до них де-факто приєдналися Індія і Пакистан. 11и 13 травня 1998 р. на полігоні в індійському штаті Раджайан прогриміло 5 ядерних вибухів. Керівництво Індії заявило, що випробування атомної зброї було проведено по міркуваннях «національної гордості і безпеки». Відповідь Пакистану не примусила себе довго чекати. За два тижні Ісламабад також оголосив про п'ять проведених ядерних вибухів. Відносно політична структура світу, що стабілізувалася після закінчення «холодної війни», дала відчутну тріщину. З тих пір реальна перспектива виникнення нової широкомасштабної війни між Індією та Пакистаном усугубляє можливістю вживання ними ядерної зброї. В 2002 - початку 2003 рр. украй загострилася обстановка, пов'язана з ядерними програмами КНДР, яка реально загрожує безпеці в регіоні та у всьому світі. В січні 2003 р. КНДР оголосила про вихід з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та з угоди з МАГАТЕ по контролю за ядерними об'єктами країни. Офіційно північнокорейське керівництво заявило при цьому, що КНДР не має наміру проводити ядерну зброю і розгортає свої ядерні об'єкти в мирних цілях, зокрема, для виробництва електроенергії. Останніми роками значно активізував свою ракетно-ядерну програму Іран. В країні створюються АЕС, де застосовуються новітні ядерні технології. За даними ЦРУ, Тегеран приступив до створення атомної зброї.

Питання запобігання нової світової війни і необхідності обмеження і скорочення зброї масової ураження з метою подальшого його повного знищення були в центрі уваги саміту Тисячоліття, який проходив під егідою ООН 6-8 вересня 2000 р. в Нью-Йорку, та другого Всесвітнього саміту ООН по стійкому розвитку, який відбувся в Йоханнесбурзі (ЮАР) 26 серпня - 5 вересня 2002 р. В квітні 2002 р. в столиці КНР Пекіні працювала міжнародна конференція «Програма роззброєння для XXI століття». Учасники форуму обговорили такі теми, як сучасні оборонні доктрини та роззброєння в рамках ООН, ядерне роззброєння н усунення атомної загрози, запобігання гонки озброєнь в космічному просторі, розповсюдження ракетних технологій і систем захисту від них; розвиток звичайного озброєнь в сучасному світі, створення заходів довір'я, регіональні підходи до проблем роззброєння.

На зустрічі лідерів восьми провідних держав світу, яка відбулася в Кананаскисі (Канада) 25-26 червня 2002 р., було встановлено нове Глобальне партнерство «вісімки» проти розповсюдження зброї масової ураження. В рамках цієї ініціативи розглядалися питання ліквідації хімічної зброї, утилізації списаних ядерних підводних човнів і матеріалів, що розщеплюються.

2. Енергетична проблема на сучасному етапі. Енергетична проблема по всіх критеріях належить до категорії глобальних, причому однієї з найгостріших і злободенних, яка має значний вплив на умови та перспективи суспільно-економічного життя.

На сучасному етапі розвитку людства ця проблема виявляється в багатьох напрямах. Енергетична проблема торкається безпосередньо інтересів всіх людей, народів, країн і регіонів світу, обумовлюючи не тільки їх відмітні особливості, а й самі моделі і способи їх подальшого існування і розвитку. Вона має обов'язковий, безумовний характер і не може бути проігнорована або недооцінена, оскільки це могло б привести до надзвичайно несприятливих, навіть фатальних наслідків для мільярдів людей. З практичної точки зору енергетична проблема з метою комплексного Вирішення численних, пов'язаних з нею питань вимагає участі в її дозволі всіх країн при безумовній відповідальності кожної з них. Розвиток техніки і технологій на планеті в XX столітті характеризувався стрімким збільшенням енергоспоживання. За оцінками експертів, в 1945-1995 рр. населення планети використовувало 2/3 всього палива, здобутого людством за час свого існування.

На рубежі століть сукупне споживання енергоносіїв не тільки значно перевищує допустимий максимум, в межах якого діяльність людини не позначається на навколишньому середовищі, загальному кліматі і функціонуванні екосистем, але і створює для людства дуже близьку перспективу залишитися без багато кого кардинально важливих традиційних джерел енергії. На сьогоднішній день головними споживачами енергії є ведучі індустріальні країни. 1-е місце тут упевнено займають США з сукупним споживанням понад 2 млрд т нафтового еквівалента. Відповідний показник для країн Західної Європи - понад 1,5 млрд т, сумарний показник країн колишнього СРСР складає приблизно 1 млрд т, України - близько 150 млн. т.

На рубежі століть особливо актуальними є заходи щодо зміни негативних тенденцій у сфері енергетики. Основні з них наступні: підвищення ефективності використовування енергії (при сучасному рівні техніки і технологій можна зменшити сумарне споживання енергії на 35-45%); зменшення шкідливих викидів в атмосферу за рахунок нових технологій очищення відпрацьованих газів; зміна структури паливно-енергетичного балансу за рахунок альтернативної енергетики; упровадження заходів щодо уповільнення темпів зростання населення.

Останнім часом енергетична проблема є предметом пильної уваги і обговорення на міжнародних форумах. Під час проведення Всесвітнього саміту ООН по стійкому розвитку в Йоханнесбурзі в 2002 р. дебати з питання енергетики відрізнялися особливою гостротою. В результаті; в підсумковому документі підкреслювалася необхідність «відкрити бідним країнам доступ до електроенергії і значно збільшити частку використовування відновлюваних джерел енергії». Проте в ньому не було вказано ні термінів, ні точної частки цього джерела енергії. Тим часом в проектах документів фігурували цифри від 10 до 15%. В підсумковий документ були включені пункти про скорочення використовування атомної енергії та викопного палива, які сприяють потепленню клімату. Але в кінцевому результаті на самміті в Йоханнесбурзі зазнали поразки прихильники відновлюваних технологій отримання енергії, таких як сонячна енергія або енергія вітру, і перемогли експортери нафти, газу і вугілля. Не в останню чергу це відбулося за рахунок позиції нафтового лобі США і низки нафтовидобувних країн.

3. Екологічні проблеми сучасності. Впродовж тисячоліть людина активно втручалася в природу, не піклувавшись про підтримку в ній рівноваги. Людина зробила свідоме широкомасштабне втручання в її діяльність, часто всупереч основоположним законам природи. Особливо ускладнилися відносини суспільства і природи в XX столітті, коли в процесі науково-технічної революції різко зріс вплив людини на оточуюче середовище. Унаслідок різкого збільшення кількості населення, інтенсивної індустріалізації та урбанізації на планеті господарські навантаження стали перевищувати здібність екологічних систем до самоочищення і оновлення. У відносинах людини і природи наступила криза, яка викликала екологічні проблеми глобального характеру.

Ще в 1972 р. Римським клубом була підготовлена і опублікована книга «Межі зростання», в якій були: зроблені основні висновки. Їх суть зводилася до наступного: при збереженні існуючих тенденцій збільшення населення, забруднення навколишнього середовища, промислового і сільськогосподарського виробництва, виснаження невідновлюваних ресурсів тощо необоротні процеси межі зростання на нашій планеті будуть досягнуті протягом найближчі 100 років.

На першому Всесвітньому саміті по стійкому розвитку, який проходив в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), був прийнятий цілий спектр концепцій про навколишнє середовище, проте найважливіші з них все ще не ратифіковані і не набули чинності. А тим часом загальна температура і рівень води в Світовому океані підіймаються у міру того, як затримуючі тепло викиди накопичуються в атмосфері. Темпи знищення рослин і вимирання тварин, забруднення річок, озер, морів, ґрунти, повітря продовжують залишатися загрожуючими.

Однією з найважливіших екологічних глобальних проблем на сьогодні є проблема глобального потеплення. З тих пір, як в 1860 р. почали вести нагляд, середня температура Землі підвищилася на 0,5°С. З практичної точки зору, це дуже невелике збільшення, але в даний час швидкість підвищення температури стала набагато вищою, ніж коли-небудь. Парниковий ефект створюється унаслідок того що сонячне випромінювання, що поступило на Землю та відображене від її поверхні у вигляді інфрачервоного проміння, затримується різними газами, що містяться в повітрі.

Наслідки глобального потеплення з кожним роком все більше дають про себе знати. Оскільки вода здатна поглинути більше тепла ніж суша, в результаті глобального потеплення південна півсфера не нагріватиметься до такого ступеня, як північна, в якій розташована велика частина материків. До 2010 р. в районі Арктики може тепліше на 8°С, що викличе підвищення рівня Світового океану на 60-100 см. Згідно прогнозам учених, потеплення клімату на 10°С приведе до руйнування покриву, на що буде потрібно 200 років, якщо процес потеплення йтиме з такою ж швидкістю, як і зараз.

У 2002 р. людство одержало ще одну з вражаючих версій, можливих подій майбутнього у вигляді тих, що відколюються від Антарктиди гігантських айсбергів, руйнівних повеней в Європі, сніжних занесень в Перу тощо. На цьому фоні проблема потепління клімату стала однією з головних на саміті в ПАР. На зустрічі президентів і глав урядів в Йоханнесбурзі було досягнуто домовленості про зниження викидів газів, стимулюючих парниковий ефект, до рівня 1990 р.

Проте за минулі десять років викиди збільшилися у всьому світі на 9%, а в США - на 18%. Проте, це не перешкодило Сполученим Штатам відкинути Кіотській протокол про обов'язкове обмеження викидів парникових газів. Президент Джордж Буш заявив, що цей договір обійшовся б американській економіці в 400 млрд дол. та 4,9 млн. робочих місць. Австралія, найбільший світовий експортер вугілля, відмовилася підписувати Кіотській протокол без участі США, а багата енергоносіями Канада вирішила переглянути свою участь в ньому.

З другого боку, в Європі Кіотські угоди користуються широкою підтримкою. Наприклад, Німеччина істотно понизила викиди і довела частку відновлюваних джерел енергії до 20% від загальної кількості. Світова спільнота в цілому проявляє стурбованість глобальним потеплінням клімату.

Впродовж останніх десятиріч спостерігається посилення тенденцій до усвідомлення особливої важливості Вирішення екологічних проблем. Вони були в центрі уваги на Всесвітніх самітах по стійкому розвитку в Ріо-де-Жанейро і Йоханнесбурзі, саміті Тисячоліття у вересні 2000 р. в Нью-Йорку.

Список досягнень в вирішенні екологічних проблем після саміту в Ріо-де-Жанейро не дуже великий, провали виглядають значнішими. На саміті в Йоханнесбурзі був прийнятий основоположний документ «Порядок денний XXI століття», що проголосив необхідність найшвидшого досягнення стійкого розвитку всіх країн і народів в гармонії з природою.

Країни-учасниці зустрічі на вищому рівні зобов'язалися принаймні уповільнити темпи, з якими зникають окремі біологічні види з поверхні Землі та в океанах. На зустрічі в ПАР було ухвалено рішення скоротити удвічі до 2015 р. кількість людей, що не мають доступу до нормальної питної води і каналізації, але багато експертів назвали його утопічним, оскільки не вироблений реальний механізм здійснення даного рішення і, найголовніше, його фінансування.

Останніми роками намітилися певні напрями міжнародної співпраці у сфері охорони навколишнього середовища. Основні з них наступні: створення міждержавних банків екологічної інформації; створення міжнародних фінансових фундацій охорони навколишнього середовища; участь держав в міжнародній мережі глобального економічного моніторингу; співпраця в справі ліквідації наслідків екологічних і техногенних катастроф; узгодження національної екологічної політики і природоохоронних екологічних програм з метою обмеження їх можливого негативного впливу на розвиток міжнародних економічних відносин; об'єднання міжнародних організацій, їх фінансових зусиль для вирішення глобальних проблем охорони екосистем; координація національних природоохоронних заходів з урахуванням екологічної взаємозалежності держав; співпраця в справі використовування і експлуатації природних ресурсів і умов, які відносяться до категорії «сумісного спадку людства» (Світовий океан, Антарктида, повітряний басейн, космічний простір); співпраця в наукових дослідженнях з екологічної тематики. Ведучі міжнародні організації, що займаються охороною навколишнього середовища: «Рада Землі», Інститут наглядів за Землею, «Друзі Землі», Зелений альянс, Міжнародна організація «Грінпіс», Міжнародне агентство енергетики, Організація охорони природи водного світу, Організація по порятунку тропічних лісів, Організація «Дерева ради життя», Всесвітній союз охорони природи, Всесвітнє суспільство охорони тварин, Всесвітня фундація дикої природи і інші.

4. Проблеми народонаселення. В докладі Генерального секретаря ООН Кофі Аннана про світові демографічні тенденції в 2001 р. відзначено, що чисельність населення Землі до 2050 р. складе 9,3 млрд. чоловік, тоді як в середині 2000 р. вона складала 6,1 млрд. чоловік. На рубежі тисячоліть кількість людей на планеті за 1 рік збільшується на 1,2%, що складає 77 млн. чоловік. При цьому половина щорічного приросту доводиться на шість країн: Індію (21%), Китай (12%), Пакистан (5%), Нігерію (4%), Бангладеш (4%) і Індонезію (3%).

Разом з тим, загальна чисельність населення більш розвинених регіонів, яка в даний час складає 1,2 млрд чоловік, протягом наступного півстоліття, по розрахунках експертів, зміниться трохи. Хоча показники народжуваності виявляться нижче за рівень, необхідний для відтворювання населення, його чисельність в багатьох країнах Західної Європи підтримуватиметься приблизно на одному рівні завдяки припливу іммігрантів. В той же час до середини XXI століття в 39 країнах прогнозується скорочення чисельності населення в порівнянні з його нинішнім рівнем. Наприклад, в Росії, Грузії і Україні - на 28-40%; в Італії і Угорщині - на 25%, в Японії і Німеччині - на 14%. Що стосується менш розвинених країн, те їх населення стабільно збільшуватиметься і з 4,9 млрд чоловік в 2000 р. зросте до 8,2 млрд в 2050 р.

Процес приросту населення неминуче веде до посилення процесу урбанізації, який при збереженні різних передумов і особливостей спостерігається як в більш, так і в менш розвинених країнах. В даний час майже половина населення земної кулі проживає в містах. Якщо в кінці XIX століття міські жителі складали лише 1/10 частину населення, то до 2025 р. в містах проживатиме більше 75% всіх людей. Дані зміни представляють одну з найбільших революцій в історії суспільства. На 2000 р. в світі існувало більше 300 міст з населенням понад 1 млн. чоловік і майже половина з них - в Азії.

5. Боротьба з бідністю. Однією з глобальних проблем людства в даний час є бідність. За даними Всесвітнього банку, 2,8 млрд чоловік живуть на суму, що не перевищує 2 дол. в день. Більшість з них не має доступу до чистої води, повноцінної їжі і засобів санітарії.

Загальноприйнятою (що використовується в міжнародних програмах) межею бідності є дохід в 2 дол. на людину на добу (60 дол. в місяць). Всесвітній банк для міжнародних зіставлень використовує інший показник - 4 дол. (120 дол. в місяць на одну людину). В розвинених країнах для визначення рівня бідності застосовується межа, встановлена в США - 14,4 дол. На добу (432 дол. в місяць на одну людину).

Світова громадськість останнім часом проявляє все велику заклопотаність зростанням бідності, оскільки це явище може мати далеко соціально-економічні і політичні наслідки.

На саміті «великої вісімки», який проходив 25-26 червня 2002 р. в канадському місті Кананаскисі, лідери провідних індустріальних країн світу разом з Генеральним секретарем ООН і керівниками Євросоюзу обговорювали проблеми допомоги Африці. В результаті був прийнятий «План дій «вісімки» для Африки», в якому, зокрема, передбачалося додатково списати борги найбіднішим країнам континенту на1 млрд дол.

26 серпня - 5 вересня 2002 р. в Йоханнесбурзі (ПАР) відбувся II Всесвітній саміт ООН по стійкому розвитку. Відмінною рисою цього форуму від того, що відбувся 10 років тому в Ріо-де-Жанейро, стало визначення конкретних термінів виконання ухвалених рішень. Учасники саміту поставили задачу значно зменшити до 2015 г, число бідних з доходом менше 1 дол. в день, а також істотно поліпшити життя не менше 100 млн. мешканців міських нетрях до 2020 р. В Йоханнесбурзі було запропоновано заснувати Всесвітню фундацію солідарності по викорінюванню крайньої убогості. Деталі його створення були розроблені на сесії Генеральної Асамблеї ООН восени 2002 р.

Глави держав і урядів більше 50 країн, що зібралися в березні 2002 р. в мексиканському місті Монтеррей на конференцію ООН по проблемах розвитку, підкреслили необхідність збільшення допомоги бідним країнам; щоб не припуститися їх перетворення у вогнища міжнародного тероризму. Глава Всесвітньої торгової організації Майкл Мур заявив в своєму виступі на конференції, що «бідність є міною сповільненої дії, закладеною в серці свободи».

6. Ліквідація небезпечних хвороб. Ліквідація небезпечних хвороб - одна з глобальних проблем людства. Успіхи медицини дозволили збільшити тривалість життя (серед лідерів по цьому показнику - Японія, Канада, США, Норвегія, Великобританія, Швеція і низка інших розвинених країн), понизити загальну і дитячу смертність не тільки в економічно розвинених, але, до певної міри, і в країнах, що розвиваються, практично перемогти ряд епідемічних захворювань, які наводили страх на людей у минулому. Мільйони людей за останні роки вперше дістали реальний доступ до медичного обслуговування. В жовтні 1998 р. ООН приступила до виконання широкомасштабної антималярійної програми. Основну увагу надане Африці, де частіше за все реєструється це захворювання.

Проте в цілому обстановка з розповсюдженням небезпечних захворювань продовжує залишатися дуже напруженою. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, кожний 5-й мешканець планети в даний час хворий або має погане здоров'я.

Найпоширеніші в світі хвороби, які спричиняють за собою смертельний результат, - СНІД, різні форми раку, ішемічна хвороба серця, порушення мозкового кровообігу, гостра респіраторна інфекція, туберкульоз, хронічне запалення легенів, діарея, малярія, гепатит і деякі інші. Найвищий рівень смертності від хвороб на 1000 чоловік зареєстрований в даний час в Сьєрра-Леоне, Гвінєї-Бісау, Гвінеї, Анголі, Уганді, Нігері, Гамбії, Мозамбіку, Сомалі.

Проблеми зростання числа небезпечних захворювань торкаються не тільки проблем охорони здоров'я і медичної науки. Вони викликані загальними суперечностями в розвитку людства і зв'язані, в більшості своїй, з рівнем соціального забезпечення, екологією, способом життя сучасної людини. Тому боротьба з небезпечними захворюваннями повинна стати предметом турбування не тільки медичних працівників, але і міжнародних, урядових і суспільних організацій, всієї світової спільноти.

У травні 1999 р. Всесвітня організація охорони здоров'я оголосила, що СНІД зайняв 1-е місце по смертності в світі, а в Африці він став найчастішою причиною смерті. Перша наукова стаття, де згадувалася ця смертоносна хвороба, була опублікована в одному з американських журналів 5 червня 1981 р. До кінця 1988 р. американські лікарі діагностували СНІД біля 90 тис. своїх громадян, більше 50 тис. з яких на той момент вже померли.

А всього більш ніж за 20 років, які пройшли з моменту виявлення цього страшного захворювання (на початок 2002 р.), по всьому світу було зафіксовано 65 млн. ВІЛ-інфікованих, з яких 25 млн. вже немає в живих. Кількість жертв СНІДу, за оцінками фахівців, вже перевершує наймасштабнішу епідемію в історії людства - епідемію чуми в XIV столітті.

Поволі, але вірно «чума XX століття» наступає на Китай і Індію, самі густонаселені країни Землі, які, за словами керівника департаменту Всесвітньої організації охорони здоров'я по ВІЛ/СНІДу доктора Бернарда Швартлендера, «самі по собі можуть визначити подальше зростання епідемії».

У липні 2002 р. в Барселоні (Іспанія) відбулася XIV Міжнародна конференція по проблемах СНІДу, в роботі якої взяли участь 17 тис. вчених, лікарів, юристів, політиків з 124 країн світу. Головний і страхітливий лейтмотив дискусії - світ стоїть перед загрозою пандемії (поголовної епідемії) СНІДу, яка може привести до демографічної, економічної і соціальної катастрофи, спустошивши в найближчі 20 років цілі країни, якщо не континенти.

Вперше за всю історію конференцій по СНІДу відбулася спеціальна сесія, присвячена розповсюдженню ВІЛ-інфекції в Центральній, Південно-східній Європі і республіках колишнього СРСР, де число випадків Віл-інфекції щорічно подвоюється. Відразу декілька програм «АНТИСНІД», які задіяні на пострадянському просторі, приходять до одного і того ж висновку: через 5, максимум 10 років Росія, Україна і Білорусь зіткнуться із спалахом СНІДу, порівнянним хіба що з масштабами епідемії в африканських країнах.

Учасники конференції зажадали від розвинених країн світ різкого збільшення засобів, що виділяються на боротьбу з СНІДом. Сенат Конгресу США, немов прислухаючись до страхітливих висновків, що прозвучали в Барселоні, ухвалив рішення асигнувати протягом двох років на боротьбу з СНІДом, туберкульозом і малярією в країні і за рубежем 4,5 млрд доларів.

Таким чином, глобальні проблеми сучасності – це головні проблеми, від яких залежить само існування, збереження і розвиток цивілізації. Складність глобальних проблем, їх масштабність і взаємозв!язок свідчать про те, що вирішити або хоча б послабити їх можливо лише спільними зусиллями більшості країн світу. За таких умов значення набуває удосконалення механізму введення в практику принципів, які сприяють формуванню міжнародної співпраці і взаємодії в інтересах зміцнення миру, безпеки, поглибення і розширення всебічних зв!язків між усіма суб!єктами світової політики.

Висновки

Глобалізація є ключовим поняттям, яке характеризує процеси світового розвитку на рубежі ХХI ст. Її суть – у різкому розширенні й ускладненні взаємозв'язків і взаємозалежностей як людей, так і держав, що виражається в процесах формування планетарного інформаційного простору, світового ринку капіталів товарів і робочої сили, в інтернаціоналізації проблем техногенного впливу на природне середовище, міжетнічних і міжконфесійних конфліктів і безпеки.

Отже, феномен глобалізації виходить за чисто економічні рамки, у яких її схильні трактувати більшість дослідників цієї проблеми, й охоплює практично всі основні сфери суспільної діяльності, включаючи політику, ідеологію, культуру, спосіб життя, а також самі умови існування людства.

З другої половини ХХ ст. на характер зміни структури національної держави стали впливати процеси інтернаціоналізації і глобалізації. Наслідком цього з'явилося утворення наднаціональних інститутів і перехід у їхню компетенцію цілого ряду політичних, економічних, соціальних функцій, виконуваних раніше органами національних держав. Це призвело, з одного боку, до збільшення числа національних державно-правових інститутів, орієнтованих на задоволення потреб наднаціональних організацій, а з іншого – ліквідацію функціонально непотрібних у нових умовах державних установ.

Участь будь-якого соціуму у світових політичних процесах, його зовнішньополітична діяльність як актора міжнародних відносин роблять очевидним те, що повне й остаточне зникнення зі світової арени національно-територіальних, цивілізаційних, державних чи культурно-відособлених утворень не є актуальною, дійсною проблемою ні для сьогодення, ні для ближчого майбутнього. Ліквідація наприкінці ХХ ст. "залізної завіси", берлінської стіни, державних і національно-територіальних кордонів між країнами і народами виявляє, що перегородки між ними не зникають цілком, а перетворюються, видозмінюються, унаслідок чого стають усе більш прозорими. А якщо й відбувається обмеження міжнародних функцій національних держав, то це робиться за їх власною доброю волею, що виявляється, як правило, у рамках міжнародних чи регіональних організацій.

Сучасне людство дуже далеке не тільки від етнічної чи соціокультурної гомогенізації й універсалізації, але і від подолання державної відособленості. Більш того, у ході глобалізаціїкількість держав збільшилася, а диференціація між різними групами країн підсилилася. Але саме глобальні фактори стають усе більш значущими і для світу в цілому, і для окремих держав. На думку дисертанта, парадоксом є той факт, що владні функції держав не зменшуються чи навіть підсилюються (завдяки вдосконалюванню техніки й апаратів влади), а контроль над соціально-економічними процесами і подіями від них втрачається. Відповіддю на це стало створення регіональних об'єднань. Зростає і міжнародна роль неурядових організацій. Формується глобальна політична система, у якій національні держави є лише однією з складових. Їм приходиться все більше "поділяти владу" з іншими акторами на світовій арені.

Список літератури:

1. Атлухов В. О смене порядков в мировом общественном развитии // МЭ и МО. – 1995. – №4. – С. 21–28.

2. Косолапов Н. Глобализация: территориально-пространственный аспект // МЭИМО. – 2005. – №6. – С. 66-72.

3. Долгов С.И. Глобализация экономики. – М., 1998.

4. Жуков С.В. Развивающиеся страны: ассиметрия глобализации // Восток. – 2006. – №6. – С. 64-82; 2007. – №1. – С. 101-120.

5. Зарубежные страны. Выпуск 1: 1998-2003 гг. / Авт.-сост. Бердичевский Л.М. –Запорожье: Премьер, 2003.

6. Лебедева М. М. Мировая политика: Учеб. Для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 2004.

7. Поздняков Э. А. Геополитика. - М., 1995.

8. Страда В. Глобализация и история // Новая и новейшая история. – 2002. – №6. – С.57-61.

9. Терентьев Н. Мироустройство начала XXI века // МЭ и МО. - 2004. - №10. – С. 44-50.

10. Фесенко М. Цей багатополюсний світ // Політика і час. - 2005. - №12. – С. 50-57.

11. Хозин Г. Какими быть международным отношениям в XXI веке? // Международная жизнь. - 2002. - №2. – С. 26-32.

Реферат: Глобалізація сучасного світу – провідна тенденція світової політики

Похожие рефераты: