| Скачать .docx | Скачать .pdf |
Дипломная работа: Зародження та функціонування спеціальних місій, як особливого виду дипломатичних відносин
Миколаївський державний гуманітарний університет
імені Петра Могили
Кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики
Дисципліна
Дипломатична та консульська служба
Реферат на тему:
«Зародження та функціонування спеціальних місій, як особливого виду дипломатичних відносин »
План
Розділ 1 Започаткування спеціальних місій……………………....4
Розділ 2 Функціонування спеціальних місій………………….… 7
Розділ 3 Міжнародний документ про спеціальні місії………….12
Список джерел і використаної літератури……………………….35
Розділ 1 Започаткування спеціальних місій
Що стосується історії започаткування спеціальних місій як форми дипломатії, то неспростовні факти підтверджують, що саме вони — спеціальні місії були першоосновою сучасної дипломатичної структури. На початку зародження цивілізації в контексті розвитку перших міждержавних та міжнародних відносин взагалі не існувало ніяких інших форм дипломатичної діяльності, крім спеціальних місій. Адже недостатній розвиток засобів зв'язку та сполучень, крайня відособленість держав, а головне — відсутність більш-менш регулярних економічних, торговельних, культурних та інших контактів призводили до того, що усталеної системи дипломатичних зносин із характерною для неї практикою заснування постійних дипломатичних представництв за кордоном не існувало й узагалі не могло ще тоді бути.
Спеціальні місії за тих часів, так само як сьогодні це роблять постійні дипломатичні представництва, вели переговори з найрізноманітніших питань, що викликали взаємний міждержавний інтерес. Були серед цих питань і такі, що мали церемоніальний характер (наприклад, участь послів інших держав в урочистостях з нагоди монархічних шлюбів, сходження на престол тощо). Про те, що функції спеціальних місій до XVI—XVIII ст. та їхня організація по суті не відрізнялись від звичайного кола питань, що вирішуються в дипломатичному порядку, свідчить практика не лише багатьох європейських країн, а й українських державотворень, які в боротьбі за національне самовизначення надавали дипломатії, зокрема спеціальним дипломатичним місіям, особливою значення.
Так, у монографії відомого українського дослідника В. Сергійчука «Армія Богдана Хмельницького» (Київ, 1996) зазначається: «З другої половини XVI ст. козацька дипломатія наводить контакти з багатьма європейськими країнами. Тут і перші зв'язки з австрійськими монархами, римською курією, кримським ханом. Запорізькі посли відіграють важливу роль у врегулюванні конфліктів між Військом Запорозьким і польським урядом у ході національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти наприкінці XVI — першій половині ХVІІ ст. ...У другій половині ХVI—середині XVII століття козацькі дипломати, як правило, представники дніпровської вольниці, були відомі в усій Європі, їх приймали монархи далеких від України земель. У складному переплетінні міжнародних подій того часу вони відігравали важливу роль у вирішенні багатьох життєво необхідних питань; вплив українського козацтва, його дипломатії особливо позначився за часів Богдана Хмельницького, зусиллями якого витворився акт Переяславської ради, що круто змінив історичну долю українського народу» (с. 104—110).
Головною відмінністю стародавніх спеціальних дипломатичних місій від сучасних було те, що в ті часи акредитуюча держава не була зобов'язаною отримувати згоду від країни перебування на прийом спеціальної місії. Це пояснювалось причинами об'єктивного характеру, насамперед, відсутністю регулярних, надійних систем зв'язку. Звичайно, здебільшого такі місії відправлялися за кордон на свій страх і ризик, а поняття дипломатичних імунітетів і привілеїв мали досить умовний характер. Ще раз процитуємо згадане видання: «На початку січня 1652 року козацькі посли до польського короля — Герасим Лукевич, Семен Звягли, Михайло Табуренко — під час перебування у Луцьку зазнали нападу з боку слуг володимирського підкоморія Пузини. Був навесні 1654 року побитий кримським ханом полковник Семен Савич. Наприкінці червня 1653 року затримала польська шляхтa посла до короля — київського полковника Ждановича — і посадила під варту. Більш як півроку затримувався угорським князем козацький полковник Михайло Суличич» (с. 109— 110).
Ще однією важливою особливістю спеціальних дипломатичних місій вказаного періоду була, в силу відомих причин, обмежена кількість їхніх учасників. Знову цитуємо В. Сергійчука: «Хотілося б зазначити й те, що козацькі посольства, як правило, були нечисленними. До їх складу входили посол (один або кілька), прислуга (кухар, скажімо), а також перекладачі» (с. 109).
Таким чином, можна зробити висновки, що за всіх своїх особливостей та специфічних рис спеціальні дипломатичні місії протягом первісного етапу створення універсальної системи світових міжнародних відносин, тобто в давні та середні віки, були, по суті, єдиною всеохоплюючою і відносно ефективною формою дипломатії. Важливо наголосити, що з настанням періоду так званої регулярної дипломатії (XVI— XVIII ст.) та переходом його в епоху класичної дипломатії (початок XIX—XX ст.) спеціальні місії не припинили свого існування.
Звичайно, в наш час центр дипломатичної роботи змістився в бік регулярної дипломатії, тобто постійних дипломатичних представництв держав за рубежем. Тому в діяльності спеціальних місій також відбулися певні функціональні зміни: здебільшого вона зводиться до моментів церемоніального характеру. Хоча, звичайно, на них покладається в окремих випадках виконання конкретних, важливих дипломатичних доручень. Особливо часто спеціальні місії застосовувались протягом XX ст. у випадках, коли та чи інша держава боролася за своє самовизначення, досягнення суверенітету і, не маючи при цьому постійних дипломатичних представництв за кордоном, змушена була користуватися спеціальними місіями для захисту своїх інтересів на міжнародній арені. Прикладом із національної історії епохи УНР може слугувати поїздка дипломатичної місії УНР, очолюваної відомим українським політиком, автором книги «Ukraina Irredenta» Юліаном Бачинським, до США. В монографії О. Павлюка «Боротьба України за незалежність і політика США 1917—1923» (Київ, 1996 р.) зазначається: «Ще у січні 1919 р. Рада народних міністрів ухвалила законопроект про призначення такої місії. Уряд УНР надавав їй великого значення. В поясненні до законопроекту говорилося, що ’’місія до Сполучених Держав буде мати надзвичайну державну вагу. Через це вона повинна бути поставлена в особливі умови щодо персонального складу і видатків на утримання». Про значення, яке уряд УНР надавав місії до США, свідчить і той факт, що її було зараховано до першого розряду, так само як місії у Парижі, Лондоні, Берліні, Берні і Москві» (с. 69). У другій половині XX ст. спеціальні місії, крім випадків церемоніального характеру, застосовувались, як правило, для гасіння численних воєнних конфліктів, що спалахували в різних куточках нашої планети. [1]
Розділ 2 Функціонування спеціальних місій
Спеціальні місії – один зі способів здійснення державами зовнішніх зносин, що зустрічаються найчастіше. Це і найбільш стародавній спосіб підтримки зовнішньополітичних зв’язків. У чинному міжнародному праві поняття спеціальної місії існує для визначення статусу місії, що має представницький і тимчасовий характер, що посилається однією державою до іншої, за згодою останньої, для розгляду визначених питань чи для виконання в цій державі визначеної задачі. Правові й звичаєво-правові норми про спеціальні місії кодифіковані в Конвенції про спеціальні місії 1969 р.1 .
Спеціальна місія завжди має офіційний державний статус. Її міжнародно-правовий статус узагалі дуже близький до статусу дипломатичних представництв, за винятком деяких особливостей, пов’язаних із тимчасовим характером місії. Крім того, спеціальні місії можуть спрямовуватися та прийматися незалежно від наявності дипломатичних чи консульських відносин. Функції спеціальних місій узгоджуються державами в кожному випадку окремо (проведення переговорів, підписання документів, участь в урочистих чи жалобних заходах і т. п.). Згода на прийом спеціальної місії, на відміну від згоди на обмін дипломатичними представництвами, може бути виражена в будь-якій, у тому числі в мовчазній формі. Для призначення голови спеціальної місії одержання агреману не обов’язкове.
Привілеї й імунітети спеціальних місій і їхнього персоналу
Привілеї й імунітети спеціальних місій трохи відрізняються від привілеїв й імунітетів дипломатичних представництв щодо статусу приміщень – спеціальні місії не мають абсолютної недоторканності приміщень, і влада країни перебування може мати доступ у такі приміщення в разі пожежі чи стихійного лиха1 . В іншому спеціальні місії мають такі самі, що й дипломатичні представництва, привілеї й імунітети (фіскальні привілеї, митні імунітети, недоторканність архівів і документації, свободу пересування для виконання функцій місії, свободу зносин із владою приймаючої держави та своєю владою тощо). Особисті привілеї й імунітети персоналу спеціальної місії включають особисту недоторканність, юрисдикційні імунітети, фіскальні привілеї, митні привілеї та ін.
Зовнішні зносини за участю міжнародних організацій
Зовнішні зносини за участю міжнародних організацій – відносно нове явище в міжнародній практиці. Вони існують насамперед у вигляді обміну офіційними представництвами між державою й організацією. Значення таких відносин постійно підвищується не тільки через послення впливу самих організацій, але і як відображення спроб держав ефективніше контролювати діяльність організацій. Держави прагнуть мати свої представництва при всіх найбільших універсальних міжнародних організаціях, а також при найбільш авторитетних регіональних організаціях. У свою чергу, міжнародні організації також можуть створювати свої представництва в державах. Міжнародно-правовою основою зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій є міжнародні договори1 .
Представництва при міжнародних організаціях можуть виконувати різні функції. У чомусь вони схожі з функціями дипломатичних представництв, у чомусь відображають специфіку міжнародної організації, її спеціальну міжнародну правосуб’єктність. Наприклад, у Віденській конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру названі такі функції представництв держав: забезпечення представництва держави, що представляє, при міжнародній організації; підтримка зв’язку між державою, що представляє, й організацією; проведення переговорів з організацією й у її рамках; з’ясування здійснюваної в організації діяльності та повідомлення про неї уряду держави, яку представляють; забезпечення участі держави, що представляє, у діяльності організації; захист інтересів держави, що представляє, стосовно організації; сприяння здійсненню цілей і принципів організації шляхом співробітництва з організацією й у її рамках (ст. 6). Цей перелік у відносинах із кожною міжнародною організацією може бути ширшим чи вужчим.
Привілеї й імунітети органів зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій і їхнього персоналу
Специфіка надання привілеїв й імунітетів органам зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій і їхнього персоналу полягає у тристоронньому характері
Серед них можна зазначити: Конвенцію про привілеї та імунітети ООН 1946 р., Угоду про привілеї й імунітети Європейського відділу ООН 1946 р., Угоду між США й ООН про місцезнаходження центральних закладів ООН 1947 р., Генеральну угоду про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р. з Протоколами, 1952, 1956, 1961, 1990 роки, Віденську конвенцію про представництво держав у їх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. виникаючих відносин. Привілеї й імунітети надаються не міжнародною організацією, що посилає, а державою, на території якої розташовані її органи. Тому крім загальних договорів про привілеї й імунітети представництв, що укладаються державами з організацією, остання укладає ще і спеціальну угоду із приймаючою державою. Саме вона є визначальною в разі виникнення спорів про обсяг і зміст привілеїв й імунітетів.
Представництва держав при міжнародних організаціях користуються зазвичай недоторканністю приміщень. У Віденській конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру це абсолютний імунітет приміщень постійного представництва (ст. 23), але не службових приміщень делегації в органах організації та на конференціях. У договорах із міжнародними організаціями це положення може бути уточнене на користь розширення недоторканності приміщень. Абсолютно недоторканними є відповідно до Віденської конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру архіви та документи представництва. Вони не підлягають ані розкриттю, ані затримці. Цей імунітет діє в тому самому обсязі, що і в дипломатичному праві. Представництво держави при міжнародній організації має також фіскальні привілеї, митні імунітети. Їм належить право користування прапором і емблемою своєї держави. Для здійснення своїх функцій представництво має свободу зносин зі своєю державою та свободу пересування співробітників представництва на території країни перебування. Представництва міжнародних організацій і їхні головні органи зазвичай також користуються на території держав-членів привілеями й імунітетами, наданими дипломатичним місіям1 .
До особистих привілеїв і імунітетів членів представництв при міжнародних організаціях належить насамперед особиста недоторканність у тому самому обсязі, що і для дипломатичних агентів. Абсолютну недоторканність зазвичай мають також особиста резиденція члена представництва, офіційні документи та кореспонденція. Юрисдикційний імунітет члена представництва при міжнародній організації відрізняється від статусу дипломатичного агента, особливо щодо імунітету від кримінальної юрисдикції. Відповідно до Віденської конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру імунітет від кримінальної юрисдикції поширюється лише на дії, вчинені при виконанні офіційних функцій (ст. 60). Аналогічно надаються особисті юрисдикційні імунітети вищим представникам держав-членів у головних органах організацій1 . У той же час вищим посадовим особам міжнародних організацій можуть бути надані привілеї й імунітети дипломатичних агентів2 . Посадові особи мають більш скромні юрисдикційні імунітети3 . Обсяг фіскальних привілеїв і митних імунітетів, а також право голови представництва користуватися прапором і емблемою організації загалом відповідають тому, що надано відповідно до міжнародного права дипломатичним агентам.
Слід мати на увазі, що статус представництв держав при міжнародних організаціях і статус посадових осіб організацій у державах-членах урегульований численними міжнародними договорами держав з міжнародними організаціями. Тому для встановлення точного обсягу привілеїв й імунітетів у зовнішніх зносинах за участю міжнародних міжурядових організацій слід звертатися до конкретних міжнародних договорів.
Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р. закріплює: «Представникам у Комітеті Міністрів при виконанні ними своїх службових обов’язків і під час поїздки до місця засідання й назад надається… а) імунітети від особистого арешту або затримання і від накладення арешту» (ст. 9).
У зазначеній вище Генеральній угоді Генеральному Секретарю Ради Європи і його заступнику, а також членам їхніх родин мають бути надані привілеї та імунітети, надані «відповідно до міжнародного права дипломатичним представникам» (ст.16).
Посадові особи Ради Європи «не підлягають судовій відповідальності за сказане чи написане ними і за всі дії, скоєні ними як посадовими особами у рамках їхніх повноважень» (п. «а» ст.18 Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р.).[1/3]
Розділ 3 Міжнародний документ про спеціальні місії
Конвенція про спеціальні місії 8 грудня 1969 року:
Держави-учасниці цієї Конвенції, відзначаючи, що спеціальним місіям завжди надавався особливий режим, беручи до уваги цілі й принципи Статуту Організації Об'єднаних Націй, що стосуються суверенної рівності держав, підтримання міжнародного миру і безпеки та розвитку дружніх відносин і співробітництва між державами, відзначаючи, що важливість питання про спеціальні місії була визнана у ході Конференції Об'єднаних Націй з дипломатичних зносин та імунітету, а також у резолюції 1, прийнятій Конференцією 10 квітня 1961 р., враховуючи, що Конференція Організації Об'єднаних Націй з дипломатичних зносин та імунітету прийняла Віденську конвенцію про дипломатичні зносини, яка була відкрита для підписання 18 квітня 1961 року, враховуючи, що Конференція Організації Об'єднаних Націй з консульських зносин прийняла Віденську конвенцію з консульських зносин, яка була відкрита для підписання 24 квітня 1963 року, вважаючи, що міжнародна конвенція про спеціальні місії могла б доповнити обидві ці конвенції та сприяти розвитку дружніх відносин між державами, незалежно від їх державного і суспільного устрою, усвідомлюючи, що привілеї та імунітети, які відносяться спеціальних місій, надаються не для вигоди окремих осіб, а для забезпечення ефективного виконання функцій спеціальних місій як місій, що за своїм характером представляють державу, підтверджуючи, що норми міжнародного звичаєвого права продовжують регулювати питання, не передбачені положеннями цієї Конвенції, погодилися про нижченаведене:
Використовувані терміни
У цій Конвенції:
а) "спеціальна місія" є тимчасова місія, що за своїм характером представляє державу і направляється однією державою в іншу за згодою останньої для розгляду з нею певних питань або для виконання щодо неї певного завдання;
b) "постійне дипломатичне представництво" це дипломатичне представництво за змістом Віденської конвенції про дипломатичні зносини;
с) "консульська установа" це будь-яке генеральне консульство, консульство, віце-консульство або консульське агентство;
d) "глава спеціальної місії" це особа, на яку посилаючою державою покладено обов'язок діяти як такій;
е) "представник посилаючої держави в спеціальній місії" - це будь-яка особа, якій посилаюча держава надала такі повноваження;
f) "членами спеціальної місії" є глава спеціальної місії, представники посилаючої країни у спеціальній місії та члени персоналу спеціальної місії;
g) "членами персоналу спеціальної місії" є члени дипломатичного персоналу, адміністративно-технічного персоналу та обслуговуючого персоналу спеціальної місії;
h) "членами дипломатичного персоналу" є члени персоналу спеціальної місії, які мають статус дипломата для цілей спеціальної місії;
і) "членами адміністративно-технічного персоналу спеціальної місії" є члени персоналу спеціальної місії, що здійснюють адміністративно-технічне обслуговування спеціальної місії;
j) "членами обслуговуючого персоналу" є члени персоналу спеціальної місії, які використовуються нею як домашні службовці чи для виконання аналогічних робіт;
k) "приватний обслуговуючий персонал" означає осіб, які знаходяться виключно у приватному обслуговуванні членів спеціальної місії.
Направлення спеціальної місії
Держава може направляти спеціальну місію в іншу державу за згодою останньої, попередньо отриманою через дипломатичні та інші узгоджені або взаємоприйнятні канали.
Функції спеціальної місії
Функції спеціальної місії визначаються за взаємною згодою між посилаючою державою і приймаючою державою.
Направлення спеціальної місії у дві або кілька держав
Держава, яка бажає направити одну й ту саму спеціальну місію у дві або кілька держав, повідомляє про це кожну приймаючу державу, коли вона звертається до неї за згодою.
Направлення спільної спеціальної місії двома або кількома державами
Дві або кілька держав, які бажають направити спільну спеціальну місію в іншу державу, повідомляють про це приймаючу державу, коли вони звертаються до неї за згодою.
Направлення спеціальних місій двома або кількома державами для розгляду питання, що становить для них спільний інтерес
Дві або кілька держав можуть направити одночасно спеціальну місію в іншу державу за згодою цієї держави, отриманою відповідно до Статті 2, для спільного розгляду, за погодженням між усіма цими державами, питання, що становить для них спільний інтерес.
Відсутність дипломатичних або консульських зносин
Наявність дипломатичних або консульських відносин не є необхідною для направлення або прийняття спеціальної місії.
Призначення членів спеціальної місії
З винятками, передбаченими у Статтях 10, 11, 12, посилаюча держава може на свій розсуд призначити членів спеціальної місії, повідомивши попередньо приймаючій державі всю необхідну інформацію про чисельність і склад спеціальної місії і, зокрема, повідомивши про прізвища і посаду осіб, яких вона має намір призначити. Приймаюча держава може не дати своєї згоди на направлення спеціальної місії, чисельність якої вона не вважає розумною через обставини і умови у приймаючій державі та потреби даної місії. Вона може також, не повідомляючи причин своєї відмови, не дати згоди на призначення будь-якої особи як члена спеціальної місії.
Склад спеціальної місії
(1) Спеціальна місія складається з одного або кількох представників посилаючої держави, з числа яких ця держава може призначити главу місії. До спеціальної місії може також входити дипломатичний, адміністративно-технічний та обслуговуючий персонал.
(2) Коли члени постійного дипломатичного представництва або консульської установи, що знаходиться в приймаючій державі, включаються до складу спеціальної місії, вони зберігають свої привілеї та імунітети як членів дипломатичного представництва або консульської установи, окрім привілеїв та імунітетів, наданих цією Конвенцією.
Громадянство членів спеціальної місії
(1) Представники посилаючої держави в спеціальній місії і члени її дипломатичного персоналу в принципі мають бути громадянами посилаючої держави.
(2) Громадяни приймаючої держави не можуть призначатися до складу спеціальної місії інакше як за згодою цієї держави, причому ця згода може бути у будь-який час анульована.
(3) Приймаюча держава може обумовити за собою право, передбачене в пункті (2) цієї Статті, щодо громадян третьої держави, які не є одночасно громадянами посилаючої країни.
Повідомлення
(1) Міністерство закордонних справ або інший орган приймаючої держави, щодо якого є домовленість, повідомляється:
а) про склад спеціальної місії та про будь-які наступні його зміни;
b) про прибуття і остаточне відбуття членів місії та про припинення їх функцій в місії;
с) про прибуття і остаточне відбуття будь-якої особи, що супроводжує члена місії;
d) про найм і звільнення осіб, які проживають у приймаючій державі, як членів місії або як приватного обслуговуючого персоналу;
е) про призначення глави спеціальної місії або, якщо такий не призначений, представника, про якого йдеться в пункті (1) Статті 14, та їх заступників;
f) про місцезнаходження приміщень, що займаються спеціальною місією, та особистих приміщень, що користуються недоторканністю відповідно до Статей 30, 36 і 39, а також про всі дані, необхідні для ідентифікації таких приміщень;
(2) Повідомлення про прибуття і остаточне відбуття мають робитися завчасно, якщо це не є неможливим.
Особи, оголошені persona non grata або неприйнятними
(1) Приймаюча держава може в будь-який час, не будучи зобов'язаною мотивувати своє рішення, повідомити посилаючу державу, що який-небудь представник посилаючої держави в спеціальній місії або який-небудь із членів її дипломатичного персоналу є persona non grata або що будь-який інший член персоналу місії є неприйнятним. У такому випадку посилаюча держава повинна відповідно відкликати дану особу або припинити її функції в місії. Та чи інша особа може бути оголошена persona non grata або неприйнятною до прибуття на територію приймаючої держави.
(2) Якщо посилаюча держава відмовиться виконати або не виконає протягом розумного строку свої зобов'язання, передбачені в пункті (1) цієї Статті, приймаюча держава може відмовитися визнати дану особу членом спеціальної місії.
Початок функцій спеціальної місії
(1) Функції спеціальної місії розпочинаються з моменту встановлення місією офіційного контакту з міністерством закордонних справ або іншим органом приймаючої держави, щодо якого є домовленість.
(2) Початок здійснення функцій спеціальною місією не залежить ні від представлення її постійним дипломатичним представництвом посилаючої держави, ні від вручення вірчих грамот або повноважень.
Повноваження діяти від імені спеціальної місії
(1) Глава спеціальної місії або, якщо посилаюча держава такого не призначила, один з представників посилаючої держави, зазначений останньою, уповноважений діяти від імені спеціальної місії і вести листування з приймаючою державою. Приймаюча держава адресує листування, що стосується спеціальної місії, главі місії або, якщо глава місії не призначений, зазначеному вище представнику або безпосередньо, або через постійне дипломатичне представництво.
(2) Однак член спеціальної місії може бути уповноважений посилаючою державою, главою спеціальної місії або, якщо глава місії не призначений, представником, про якого йдеться в пункті (1) цієї Статті, або заступати главу спеціальної місії або вищезазначеного представника, або вчинити конкретні дії від імені місії.
Орган приймаючої держави, з яким ведуться офіційні справи
Всі офіційні справи з приймаючою державою, доручені спеціальній місії посилаючою державою, ведуться з міністерством закордонних справ або через це міністерство, або з іншим органом приймаючого уряду, щодо якого є домовленість.
Правила щодо старшинства
(1) Коли дві або кілька спеціальних місій зустрічаються на території приймаючої держави або третьої держави, старшинство місій встановлюється, якщо немає спеціальної угоди, відповідно до алфавітного порядку назв держав, встановленого протоколом держави, на території якої місія перебуває.
(2) Старшинство двох або кількох спеціальних місій, що зустрічаються з нагоди церемоніальної або урочистої події, визначається протоколом приймаючої держави.
(3) Старшинство членів тієї ж спеціальної місії буде таким, як воно повідомлене приймаючій державі або третій державі, на території якої зустрічаються дві або кілька спеціальних місій.
Місцеперебування спеціальної місії
(1) Місцеперебуванням спеціальної місії є місце, встановлене за згодою між зацікавленими державами.
(2) При відсутності згоди місцеперебуванням спеціальної місії є місце, де розташоване міністерство закордонних справ приймаючої держави.
(3) Якщо спеціальна місія виконує своє функції у різних місцях, зацікавлені держави можуть домовитись про те, щоб ця місія мала кілька місць перебування, з яких вони можуть обрати одне як основне місцеперебування.
Зустріч спеціальних місій на території третьої держави
(1) Спеціальні місії двох або кількох держав можуть зібратися на території третьої держави лише після отримання прямо висловленої згоди цієї держави, яка зберігає за собою право на її анулювання.
(2) Даючи свою згоду, третя держава може визначити умови, які мають дотримуватися посилаючими державами.
(3) Третя держава здійснює права і бере на себе зобов'язання приймаючої держави по відношенню до посилаючих держав у тій мірі, в якій вона це зазначає, даючи свою згоду.
Право спеціальної місії користуватися прапором і емблемою посилаючої держави
(1) Спеціальній місії належить право користуватися прапором і емблемою посилаючої держави на приміщеннях, що займаються місією, а також на її транспортних засобах, коли вони використовуються в офіційних цілях.
(2) При здійсненні передбаченого цією Статтею права мають братися до уваги закони, правила і звичаї приймаючої держави.
Закінчення функцій спеціальної місії
(1) Функції спеціальної місії припиняються, зокрема:
а) за домовленістю зацікавлених держав;
b) після виконання завдання спеціальної місії;
с) після закінчення строку, встановленого для спеціальної місії, якщо він спеціально не продовжений;
d) після повідомлення посилаючою державою про те, що вона припиняє або відкликає спеціальну місію;
е) після повідомлення приймаючої держави про те, що вона вважає діяльність спеціальної місії припиненою.
(2) Розірвання дипломатичних або консульських відносин між посилаючою державою і приймаючою державою само по собі не тягне за собою припинення діяльності спеціальних місій, що існують у момент розірвання відносин.
Статус глави держави та осіб високого рангу
(1) Глава посилаючої держави, що очолює спеціальну місію, користується в приймаючій державі або третій державі перевагами, привілеями та імунітетами, які визнаються міжнародним правом за главами держав, що відвідують іншу державу з офіційним візитом.
(2) Глава уряду, міністр закордонних справ та інші особи високого рангу в спеціальній місії посилаючої держави, користуються в приймаючій державі або в третій державі крім того, що надається їм за цією Конвенцією, перевагами, привілеями та імунітетами, які визнаються за ними міжнародним правом.
Загальні переваги
Приймаюча держава повинна надавати спеціальній місії можливості, необхідні для виконання її функцій, враховуючи характер і завдання спеціальної місії.
Приміщення
Приймаюча держава у разі прохання з боку спеціальної місії повинна сприяти їй в одержанні необхідних приміщень, а також належних житлових приміщень для її членів.
Звільнення приміщень спеціальної місії від оподаткування
(1) У мірі, сумісній з характером і тривалістю функцій, здійснюваних спеціальною місією, посилаюча держава і члени спеціальної місії, що діють від її імені, звільняються від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів, мита щодо приміщень, які займаються спеціальною місією, крім таких податків, зборів і мита, що являють собою оплату за конкретні види обслуговування.
(2) Фіскальні винятки, про які йдеться в цій Статті, не стосуються тих податків, зборів і мита, якими згідно з законами приймаючої держави обкладаються особи, що укладають контракти з посилаючою державою або членом спеціальної місії.
Недоторканність приміщень
(1) Приміщення, в яких розміщується спеціальна місія згідно з цією Конвенцією, недоторканні. Представники приймаючої держави не можуть вступати в ці приміщення інакше як за згодою глави спеціальної місії або, у відповідних випадках, за згодою глави постійного дипломатичного представництва посилаючої держави, акредитованого в приймаючій державі. Така згода може передбачуватися у випадку пожежі або іншого стихійного лиха, що становить серйозну загрозу громадській безпеці, і лише у тому разі, коли немає можливості отримати безпосередню згоду глави спеціальної місії або, у відповідних випадках, глави дипломатичного представництва.
(2) На приймаючій державі лежить спеціальний обов'язок вживати всіх належних заходів для захисту приміщень спеціальної місії від будь-якого вторгнення або завдання шкоди та для відвернення будь-якого порушення спокою місії або ображання її гідності.
(3) Приміщення спеціальної місії, предмети їх обстановки та інше майно, що використовується для роботи спеціальної місії, а також транспортні засоби місії користуються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту та виконавчих дій.
Недоторканність архівів і документів
Архіви і документи спеціальної місії недоторканні в будь-який час та незалежно від їх місцезнаходження. Коли це необхідно, вони повинні мати видимі зовнішні розпізнавальні знаки.
Свобода пересування
У випадку, якщо це не суперечить законам і правилам про зони, в'їзд у які забороняється або регулюється з міркувань державної безпеки, приймаюча держава повинна забезпечувати всім членам спеціальних місій свободу пересування і поїздок по її території в тій мірі, в якій це необхідно для виконання функцій спеціальної місії.
Свобода зносин
(1) Приймаюча держава повинна дозволяти і охороняти вільні зносини спеціальної місії для всіх офіційних цілей. При зносинах з урядом посилаючої держави, її дипломатичними представництвами, консульськими установами та іншими спеціальними місіями або з окремими групами тієї ж місії, де б вони не перебували, спеціальна місія може користуватися всіма підходящими засобами, включаючи кур'єрів та закодовані або зашифровані депеші. Однак спеціальна місія може встановлювати й експлуатувати радіопередавач лише за згодою приймаючої держави.
(2) Офіційна кореспонденція спеціальної місії недоторкана. Під офіційною кореспонденцією розуміється вся кореспонденція, що стосується спеціальної місії та її функцій.
(3) Там, де це практично можливо, спеціальна місія користується засобами зносин постійного дипломатичного представництва посилаючої держави, у тому числі дипломатичною поштою та послугами кур'єра.
(4) Пошта спеціальної місії не підлягає ні розкриттю, ні затриманню.
(5) Всі місця, що становлять пошту спеціальної місії, повинні мати видимі зовнішні знаки, що вказують на їх характер, і вони можуть містити тільки документи і предмети, призначені для офіційного користування спеціальною місією.
(6) Кур'єр спеціальної місії, який повинен бути забезпечений офіційним документом із зазначенням його статусу та кількості місць, що становлять пошту, користується під час виконання своїх обов'язків захистом приймаючої держави. Він користується особистою недоторканністю і не підлягає арешту або затриманню в якій би то не було формі.
(7) Посилаюча держава або спеціальна місія можуть призначати кур'єрів спеціальної місії. В таких випадках положення пункту (6) цієї Статті також застосовуються, за тим вийнятком, що зазначені в ньому імунітети припиняються у момент доставлення кур'єром ad hoc дорученої йому пошти спеціальної місії за призначенням.
(8) Пошта спеціальної місії може бути вручена командиру судна або цивільного літака, що направляється в порт або аеропорт, прибуття в який дозволено. Командир має бути забезпечений офіційним документом із зазначенням кількості місць, що становлять пошту, але він не вважається кур'єром спеціальної місії. За домовленістю з компетентними властями спеціальна місія може направити одного з своїх членів прийняти пошту безпосередньо і безперешкодно від командира судна або літака.
Недоторканність особи
Особа представників посилаючої держави в спеціальній місії, а також особа членів дипломатичного персоналу місії недоторкана. Вони не підлягають арешту або затриманню в якій би то не було формі. Приймаюча держава зобов'язана ставитися до них з належною повагою та вживати всіх необхідних заходів для запобігання будь-яких посягань на їх особу, свободу або гідність.
Недоторканність особистого приміщення
(1) Особисті приміщення представників посилаючої держави в спеціальній місії та членів її дипломатичного персоналу користуються тією ж недоторканністю і захистом, що і приміщення спеціальної місії.
(2) Їх папери, кореспонденція та - з винятками, передбаченими в пункті (4) Статті 31 - їх майно таким же чином користуються недоторканністю.
Імунітет від юрисдикції
(1) Представники посилаючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції приймаючої держави.
(2) Вони користуються також імунітетом від цивільної та адміністративної юрисдикції приймаючої держави, крім випадків:
а) майнових позовів, які стосуються приватного нерухомого майна, що перебуває на території приймаючої держави, якщо тільки дана особа не володіє ним від імені посилаючої держави для цілей місії;
b) позовів, які стосуються спадкування, по відношенню до яких дана особа виступає як виконавець заповіту, опікун над спадковим майном, спадкоємець, відмовник від спадкоємства як приватна особа, а не від імені посилаючої держави;
с) позовів, що стосуються будь-якої професійної або комерційної діяльності, яка здійснюється даною особою в приймаючій державі за межами її офіційних функцій;
d) позовів про відшкодування збитків, завданих внаслідок нещасного випадку, викликаного транспортним засобом, що використовується за межами офіційних функцій даної особи.
(3) Представники посилаючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу не зобов'язані давати свідчення як свідки.
(4) Ніякі виконавчі заходи не можуть вживатися щодо представника посилаючої держави в спеціальній місії або члена її дипломатичного персоналу, за винятком тих випадків, що підпадають під підпункти а), b), с), d), пункту (2) цієї Статті, й інакше як за умови, що відповідні заходи можуть вживатися без порушення недоторканності її особи або її приміщення.
(5) Імунітет від юрисдикції представників посилаючої держави в спеціальній місії і членів дипломатичного персоналу не звільняє їх від юрисдикції посилаючої держави.
Винятки із законодавства про соціальне забезпечення
(1) За винятками, передбаченими у пункті (3) цієї Статті, постанови про соціальне забезпечення, що діють у приймаючій державі, не поширюються на представників посилаючої держави в спеціальній місії та на члена її дипломатичного персоналу щодо послуг, які надаються посилаючій державі.
(2) Винятки, передбачені в пункті (1) цієї Статті, поширюються також на осіб, які є виключно в особистому обслуговуванні представника посилаючої держави в спеціальній місії або члена її дипломатичного персоналу, за умови:
а) що ці особи не є громадянами приймаючої держави або не проживають у ній постійно;
b) що на них не поширюються постанови про соціальне забезпечення, що діють у посилаючій державі або в третій державі.
(3) Представники посилаючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу, що наймають осіб, на яких не поширюється виняток, передбачений в пункті (2) цієї Статті, повинні виконувати обов'язки, що покладаються на роботодавців постановами про соціальне забезпечення, які діють у приймаючій державі.
(4) Винятки, передбачені в пунктах (1) і (2) цієї Статті, не перешкоджають добровільній участі в системі соціального забезпечення приймаючої держави за умови, що така участь допускається цією державою.
(5) Положення цієї Статті не зачіпають двосторонніх або багатосторонніх угод про соціальне забезпечення, укладених раніше, і не перешкоджають укладанню таких угод у майбутньому.
Звільнення від податків, зборів та мита
(1) Представники посилаючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу звільняються від податків, зборів та мита, особистих і майнових, державних, районних та муніципальних, за винятком:
а) непрямих податків, які звичайно включаються в ціну товарів або обслуговування;
b) зборів і податків на приватне нерухоме майно, що перебуває на території приймаючої держави, якщо дана особа не володіє ним від імені посилаючої держави для цілей місії;
с) податків на спадкоємство та мита на нього, що стягуються приймаючою державою, з винятками, передбаченими в Статті 44;
d) зборів і податків на приватний доход, джерело якого є в приймаючій державі, та на капіталовкладення в комерційні підприємства в приймаючій державі;
е) зборів, що стягуються за конкретні види обслуговування;
f) регістраційного, судового та реєстрового мита, іпотечних зборів та гербового збору щодо нерухомого майна, з винятками, передбаченими в Статті 24.
Звільнення від особистих повинностей
Приймаюча держава зобов'язана звільняти представників посилаючої держави в спеціальній місії членів її дипломатичного персоналу від усіх трудових і державних повинностей, незалежно від їх характеру, а також від військових повинностей, таких як реквізиція, контрибуція та військовий постій.
Звільнення від митних зборів та огляду
(1) Приймаюча держава, у межах прийнятих нею законів і правил, дозволяє ввозити і звільняє від усіх митних зборів, податків і пов'язаних з цим зборів, за винятком складських зборів, зборів за перевезення та подібного роду послуги:
а) предмети, призначені для офіційного користування спеціальною місією;
b) предмети, призначені для особистого користування представниками посилаючої держави в спеціальній місії та членами її дипломатичного персоналу.
(2) Особистий багаж представників посилаючої держави в спеціальній місії та членів її дипломатичного персоналу звільняється від огляду, якщо немає серйозних підстав припускати, що він містить предмети, на які не поширюються винятки, згадані в пункті (1) цієї Статті, або предмети, ввезення і вивезення яких заборонено законом або регулюється карантинними правилами приймаючої держави. Такий огляд повинен проводитися тільки у присутності даної особи або її уповноваженого представника.
Адміністративно-технічний персонал
Члени адміністративно-технічного персоналу спеціальної місії користуються привілеями та імунітетами, зазначеними у Статтях 29 - 34, з тим винятком, що імунітет від цивільної й адміністративної юрисдикції приймаючої держави, зазначений в пункті (2) Статті 31, не поширюється на дії, вчинені не при виконанні службових обов'язків. Вони користуються також привілеями, зазначеними в пункті (1) Статті 35, щодо предметів, що ввозяться під час їх первісного в'їзду на територію приймаючої держави.
Обслуговуючий персонал
Члени обслуговуючого персоналу спеціальної місії користуються імунітетом від юрисдикції приймаючої держави щодо дій, вчинених ними при виконанні службових обов'язків, та звільняються від податків, зборів і мита на заробіток, який вони одержують по службі, а також користуються винятком із законодавства про соціальне забезпечення, передбаченим у Статті 32.
Приватний обслуговуючий персонал
Приватний обслуговуючий персонал спеціальної місії звільняється від податків, зборів і мита на заробіток, який він одержує по службі. В усіх інших відносинах він може користуватися привілеями та імунітетами тільки в тій мірі, в якій це допускає приймаюча держава. Однак приймаюча держава повинна здійснювати свою юрисдикцію над цими особами так, щоб не втручатися неналежним чином у здійснення функцій спеціальної місії.
Члени сімей
(1) Члени сімей представників посилаючої держави в спеціальній місії та сімей членів її дипломатичного персоналу, якщо вони супроводжують таких членів спеціальної місії, користуються привілеями та імунітетами, зазначеними в Статтях 29 - 35, якщо вони не є громадянами приймаючої держави або не проживають у ній постійно.
(2) Члени сімей членів адміністративно-технічного персоналу спеціальної місії, якщо вони супроводжують таких членів спеціальної місії, користуються привілеями та імунітетами, зазначеними у Статті 36, якщо вони не є громодянами приймаючої держави або не проживають у ній постійно.
Громадяни приймаючої держави та особи, які постійно проживають на території приймаючої держави
(1) Крім додаткових привілеїв та імунітетів, які можуть бути надані приймаючою державою, представники посилаючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу, які є громадянами приймаючої держави або постійно в ній проживають, користуються лише імунітетом від юрисдикції та недоторканністю щодо офіційних дій, вчинюваних ними при виконанні своїх функцій.
(2) Інші члени спеціальної місії та члени приватного обслуговуючого персоналу, які є громадянами приймаючої держави або постійно в ній проживають, користуються привілеями та імунітетами тільки у тій мірі, в якій це допускає приймаюча держава. Однак приймаюча держава повинна здійснювати свою юрисдикцію над цими особами так, щоб не втручатися неналежним чином у здійснення функцій спеціальної місії.
Відмова від імунітету
(1) Приймаюча держава може відмовитися від імунітету від юрисдикції для своїх представників у спеціальній місії, членів її дипломатичного персоналу та інших осіб, які користуються імунітетом згідно з Статтями 36 - 40.
(2) Відмова має бути завжди належним чином виражена.
(3) Позов у справі однією з осіб, зазначених у пункті (1) цієї Статті, позбавляє її права посилатися на імунітет від юрисдикції щодо зустрічних позовів, безпосередньо пов'язаних з основним позовом.
(4) Відмова від імунітету від юрисдикції щодо цивільної або адміністративної справи не означає відмови від імунітету щодо виконання рішення, для чого вимагається спеціальна відмова.
Транзитний проїзд через територію третьої держави
(1) Коли представник посилаючої держави в спеціальній місії або член її дипломатичного персоналу проїжджає через територію третьої держави або перебуває на цій території, направляючись для здійснення своїх функцій або повертаючись у посилаючу державу, ця третя держава надає йому недоторканність та такі інші імунітети, які можуть бути потрібними для забезпечення його проїзду або повернення. Це стосується також будь-яких інших членів його сім'ї, що користуються привілеями або імунітетами, які супроводжують особу, зазначену в цьому пункті, незалежно від того, чи вони направляються разом або окремо, щоб приєднатися до неї або повернутися в свою країну.
(2) За обставин, подібних до тих, які зазначені в пункті (1) цієї Статті, треті держави не повинні перешкоджати проїзду через їх територію членів адміністративно-технічного персоналу або обслуговуючого персоналу спеціальної місії та членів їх сімей.
(3) Треті держави повинні надавати офіційній кореспонденції та іншим офіційним повідомленням, що йдуть транзитом, включаючи закодовані або зашифровані депеші, ту ж свободу і захист, які зобов'язана надавати приймаюча держава згідно з цією Конвенцією. За умови додержання положень пункту (4) цієї Статті, вони повинні надавати кур'єрам та пошті спеціальної місії, що йде транзитом, ту ж недоторканність і захист, які зобов'язана надавати приймаюча держава згідно з цією Конвенцією.
(4) Третя держава зобов'язана виконувати свої зобов'язання щодо осіб, зазначених у пунктах (1), (2) і (3) цієї Статті лише у такому випадку, якщо вона була про це інформована заздалегідь або шляхом запиту візи, або шляхом повідомлення про транзитний проїзд цих осіб як членів спеціальної місії, членів їх сімей чи кур'єрів і не висловила заперечень проти такого проїзду.
(5) Зобов'язання третіх держав, передбачені в пунктах (1), (2) і (3) цієї Статті, стосуються також осіб, зазначених відповідно в цих пунктах, та до офіційних повідомлень та пошти спеціальної місії, перебування яких на території третьої держави викликане надзвичайними обставинами.
Тривалість дії привілеїв та імунітетів
(1) Кожний член спеціальної місії користується привілеями та імунітетами, на які вони мають право, з моменту вступу на територію приймаючої держави з метою здійснення своїх функцій в спеціальній місії або, якщо він вже перебуває на цій території, з того моменту, коли про його призначення повідомляється міністерству закордонних справ або іншому органу приймаючої держави, щодо якого є домовленість.
(2) Якщо функції члена спеціальної місії закінчуються, то його привілеї та імунітети нормально припиняються у той момент, коли він залишає територію приймаючої держави, або після закінчення розумного строку, встановленого для цієї мети, але продовжують тривати до цього часу навіть у випадку збройного конфлікту. Однак щодо дій, вчинених таким членом місії при виконанні своїх функцій, імунітет продовжує існувати.
(3) У випадку смерті члена спеціальної місії члени його сім'ї продовжують користуватися привілеями та імунітетами, на які вони мають право, до закінчення розумного строку для залишення території приймаючої держави.
Майно члена спеціальної місії або члена його сім'ї у випадку їх смерті
(1) У випадку смерті члена спеціальної місії або члена його сім'ї, якщо померлий не був громадянином приймаючої держави або не проживав у ній постійно, приймаюча держава повинна дозволити вивезення рухомого майна померлого, за винятком всього того майна, яке придбане в цій країні і вивезення якого було заборонене до часу його смерті.
(2) Податок на спадкове майно та мито на спадкування не стягуються з рухомого майна, що перебуває в приймаючій державі виключно внаслідок тієї обставини, що померлий перебував у цій державі як член спеціальної місії або член сім'ї члена спеціальної місії.
Сприяння у виїзді з території приймаючої держави та вивезенні архівів спеціальної місії
(1) Приймаюча держава повинна, навіть у випадку збройного конфлікту, надавати сприяння, необхідне для якомога швидшого виїзду осіб, що користуються привілеями та імунітетами і не є громадянами приймаючої держави, та членів сімей таких осіб, незалежно від їх громадянства. Зокрема, вона повинна надавати при необхідності в їх розпорядження транспортні засоби, що вимагаються для них самих та їх майна.
(2) Приймаюча держава повинна забезпечити посилаючій державі можливість вивезення з території приймаючої держави архівів спеціальної місії.
Наслідки припинення функцій спеціальної місії
(1) Коли функції спеціальної місії припиняються, приймаюча держава повинна поважати і охороняти приміщення спеціальної місії, коли вони перебувають в її розпорядженні, а також майно і архіви спеціальної місії. Посилаюча держава повинна вивезти це майно і ці архіви протягом розумного строку.
(2) При відсутності або розірванні дипломатичних або консульських відносин між посилаючою державою і приймаючою державою та якщо функції спеціальної місії припинилися, посилаюча держава може, навіть у випадку збройного конфлікту, довірити охорону майна і архівів спеціальної місії третій державі, прийнятній для приймаючої держави.
Повага законів і постанов приймаючої держави та використання приміщень спеціальної місії
(1) Без шкоди для їх привілеїв та імунітетів всі особи, що користуються такими привілеями та імунітетами за цією Конвенцією, зобов'язані поважати закони і постанови приймаючої держави. Вони також зобов'язані не втручатися у внутрішні справи цієї держави.
(2) Приміщення спеціальної місії не повинні використовуватися в цілях, не сумісних з функціями спеціальної місії, як вони розуміються в цій Конвенції, в інших нормах загального міжнародного права або в яких-небудь спеціальних угодах, що діють між посилаючою державою і приймаючою державою.
Професійна або комерційна діяльність
Представники посилаючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу не повинні займатися в приймаючій державі професійною або комерційною діяльністю з метою особистої вигоди.
Недопущення дискримінації
(1) При застосуванні положень цієї Конвенції не допускається дискримінація між державами.
(2) Однак не вважається, що має місце дискримінація:
а) якщо приймаюча держава застосовує обмежувально які-небудь з положень цієї Конвенції із-за обмежувального застосування цього положення до її спеціальної місії в посилаючій державі;
b) якщо держави за звичаєм або угодою між собою змінили обсяг переваг, привілеїв та імунітетів для своїх спеціальних місій, хоча така зміна і не застосовується щодо інших держав за умови, що така зміна не буде несумісною з об'єктом і метою цієї Конвенції та не впливає на здійснення третіми державами своїх прав або на виконання ними своїх зобов'язань.
Підписання
Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами-членами Організації Об'єднаних Націй або будь-якої зі спеціалізованих установ, або Міжнародного агентства по атомній енергії, або учасниками Міжнародного Суду, а також будь-якою іншою державою, запрошеною Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй стати учасницею цієї Конвенції, до 31 грудня 1970 року в Центральних установах Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку.
Ратифікація
Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.
Приєднання
Ця Конвенція відкрита для приєднання будь-якої держави, що належить до однієї з категорій, перелічених у Статті 50.
Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.
Набуття чинності
(1) Ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після здачі на зберігання двадцять другої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.
(2) Щодо кожної держави, яка ратифікує Конвенцію або приєднається до неї після здачі на зберігання двадцять другої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання, Конвенція набуває чинності на тридцятий день після здачі на зберігання цією державою своєї ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.
Повідомлення, що направляються депозитарієм
Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй повідомляє всі держави, що належать до однієї з категорій, перелічених у Статті 50:
а) про підписання цієї Конвенції та про здачу на зберігання ратифікаційних грамот або документів про приєднання відповідно до статей 50, 51, 52;
b) про дату набуття чинності цією Конвенцією відповідно до Статті 53.
Автентичні тексти
Оригінал цієї Конвенції, англійський, іспанський, китайський, російський і французький тексти якої є однаково автентичними, буде здано на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй, який надішле його засвідчені копії всім державам, що належать до однієї з категорій, перелічених у Статті 50.
На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином уповноважені на те відповідними урядами, підписали цю Конвенцію, відкриту для підписання в Нью-Йорку 16 грудня 1969 року.[2]
Список використаної літератури:
1. Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М. В. Буроменського – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 336 с. - сторінка 166
2.http://zakon.rada.gov.ua/cgi-in/laws/main.cgi?nreg=995_092
3. http://readbookz.com/book/166/5068.html