| Скачать .docx | Скачать .pdf |
Реферат: Зовнішня і міжнародна торговельна політика
Кафедра міжнародної економіки
Контрольна робота
з дисципліни “Міжнародна економіка”
Тема:
“Зовнішня і міжнародна торговельна політика”
Зміст
Вступ
1. Міжнародна торгова політика
2. Протекціоністська торгова політика
3.Політика свободи торгівлі
4. Роль ГАТТ/ВТО в регулюванні міжнародної торгівлі
5. Україна на шляху приєднання до ВТО
Висновки
Практичне завдання
Список використаної літератури
Вступ
Міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва.
Виникнення міжнародної торгівлі обумовлено двома обставинами. Перша: економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні товари) розподіляються між країнами світу вкрай нерівномірно; країни істотно розрізняються за своєю забезпеченістю економічними ресурсами. Друге: ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінацій ресурсів.
Характер і взаємодію цих двох обставин можна легко проілюструвати. Наприклад, Україна має родючі ґрунти ( 77,8% земельних площ знаходяться в користуванні сільськогосподарських підприємств і господарств), помірковано континентальний клімат, випадає достатня кількість опадів, у достатку мається некваліфікована людська праця, тобто все необхідне для виробництва дешевої сільгосппродукції. Промислове розвинені країни знаходяться в кращому стратегічному положенні в плані виробництва різноманітних капіталомістких товарів, наприклад, автомобілів, сільськогосподарського устаткування, машин і хімікатів. Важливо підкреслити, що економічна ефективність, з якою країни здатні робити різні товари, може змінюватися і дійсно змінюється згодом. Зрушення в розподілі ресурсів і технологій можуть приводити до зрушень у відносній ефективності виробництва товарів у різних країнах.
Японія володіє великою і добре освіченою робочою силою; кваліфікована праця коштує дешево, оскільки мається в достатку. В зв'язку з цим Японія здатна ефективно робити (з низькими витратами) різноманітні товари, для виготовлення яких потрібно велика кількість кваліфікованої праці. Фотокамери, радіоприймачі і відеомагнітофони і це лише деякі приклади подібних трудомістких товарів. Навпроти, Австралія володіє великими земельними просторами, але недостатніми людськими ресурсами й капіталом, і тому можна дешево виробляти такі "землемісткі" товари, як пшениця, вовна, м'ясо. Якщо ж говорити про Україну, то за останні 40 років істотно підвищилася якість робочої сили і значно збільшився сукупний обсяг основних фондів. Тому Україна, що експортувала піввіку назад переважно сільськогосподарські товари й сировину тепер вивозить у великій кількості вироби обробної промисловості. Точно так само нові технології, що сприяли розвитку виробництва синтетичних волокон і штучного каучуку радикально змінили структуру ресурсів, необхідну для виготовлення цих товарів і, таким чином, змінили відносну ефективність їхнього виробництва. Коротше кажучи, у міру еволюції національних економік можуть змінюватися кількість і якість робочої сили, обсяг і склад капіталу, виникати нові технології. Можуть перетерпіти зміни навіть масштаби і якість земельних і природних ресурсів. По тому, як відбуваються ці зміни, відносна ефективність, з якою країни роблять різні товари, буде також змінюватися.
1. Міжнародна торгова політика
Обравши ліберальну чи протекціоністську зовнішньоторговельну політику, держава змінює мито, квоти, одержуючи від торгових партнерів або зустрічні поступки, або жорсткість умов національного експорту.
Торгові бар'єри, використовувані в зовнішньоторговельній політиці держав:
Мито. Мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон. [2]
Мито може вводитися з метою одержання доходів або для захисту. Фіскальне мито (преференційне мито), як правило, застосовуються у відношенні виробів, що не виробляються усередині країни. Ставки фіскального мита в основному невеликі, і їхньою метою є забезпечення бюджету податковими надходженнями чи стимулювання розвитку міжнародної торгівлі. Протекціоністське мито призначене для захисту місцевих виробників від іноземної конкуренції. Мито протекціоністське - мито, що вводитися з метою захисту внутрішнього ринку від конкуренції з боку імпортних товарів. Мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснення спеціально уповноваженими органами дії видачі документів, що мають юридичне значення. [4]
Хоча протекціоністське мито, як правило, недостатньо високе для припинення імпорту іноземних товарів, вони все-таки ставлять іноземного виробника в невигідне конкурентне положення при торгівлі на внутрішньому ринку.
Імпортні квоти. Квота імпортна-граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території держави протягом встановленого строку та який визначається в натуральних чи вартісних одиницях. [1]
Часто імпортні квоти виступають більш ефективним засобом стримування міжнародної торгівлі, чим мито. Незважаючи на високе мито, обумовлений виріб може імпортуватися у відносно невеликих кількостях. Низькі ж імпортні квоти цілком забороняють імпорт товару понад визначену кількість.
Нетарифні бар'єри. Під нетарифними бар'єрами розуміється система ліцензування, створення невиправданих стандартів якості продукції і її безпеки чи просто бюрократичні заборони в митних процедурах. Так, європейські країни часто жадають від імпортерів одержання ліцензій. Обмежуючи випуск ліцензій, можна ефективно обмежувати імпорт.
Добровільні експортні обмеження. Добровільні експортні обмеження є новою формою торгових бар'єрів. У цьому випадку іноземні фірми "добровільно" обмежують свій експорт у визначені країни. Експортери дають згоду на добровільні експортні обмеження (які аналогічні імпортним квотам) в надії уникнути більш твердих торгових бар'єрів. Так, японські автомобілебудівники під погрозою введення США більш високих тарифів чи низьких імпортних квот погодилися на введення добровільних експортних обмежень на свій експорт у США.
2. Протекціоністська торгова політика
Протекціоністська торгова політика встановлюється державою по наступним причинах і для досягнення наступних цілей.
Необхідність забезпечення оборони. Аргумент має скоріше військово-політичний, а не економічний характер: захисне мито потрібне для збереження і посилення галузей, що випускають стратегічні товари і матеріали, що необхідні для оборони й ведення війни. Стверджується, що в нестабільному світі військово-політичні цілі (самозабезпеченість) повинні брати верх над економічними (ефективність розміщення світових ресурсів). Посилення національної безпеки, з одного боку, і ослаблення виробничої ефективності, з іншого, супроводжуються перерозподілом ресурсів на користь стратегічних галузей. На жаль, об'єктивного критерію для оцінки відносних витрат і вигод цього процесу не існує. Економіст може тільки привернути увагу до того факту, що введення мита для посилення обороноздатності країни зв'язано з деякими економічними витратами.
Хоча можна погодитися з тим, що імпортувати системи наведення ракет з СНД буде не кращою ідеєю, однак, доводи на користь самозабеспеченості заслуговують самої серйозної критики. Імовірно, практично будь-яка галузь прямо чи побічно вносить свій внесок у національну безпеку. Але досягнення самозабезпсченості за допомогою мита породжує витрати у формі більш високих внутрішніх цін на продукцію захищених галузей. Витрати зрослої обороноздатності розподіляються в обов'язковому порядку між тими споживачами, що купують продукцію цих галузей. Практично всі економісти погоджуються з тим, що прямі субсидії стратегічним галузям, фінансуєм з загальних податкових надходжень, спричинили б більш рівномірний розподіл цих витрат.
Збільшення внутрішньої зайнятості. Теорія порятунку національних робочих місць використовувана в захист мита, стає усе більш модною, в міру того як економіка наближається до спаду.
Сукупні витрати у відкритій економіці складаються із споживчих витрат, капіталовкладень, державних витрат і чистого експорту. Чистий експорт дорівнює різниці між експортом і імпортом. Збільшення сукупних витрат у результаті скорочення Імпорту зробить стимулюючий вплив на внутрішньоекономічній розвиток, оскільки спричинить за собою різке зростання доходів і зайнятості. Але така політика має серйозні дефекти.
• Збільшення імпорту приводить до скорочення деякої кількості робочих місць у країні, але в той же час створить інші робочі місця. Імпорт сприяв ліквідації в останні роки частини робочих місць у деяких галузях промисловості. Але, з іншої сторони виникли, проблеми з перенасиченням ринку імпортним радіотехнічним й електронним устаткуванням, що підвищили конкуренцію і вдарили по зайнятості у відповідних галузях. Таким чином, хоча імпортні обмеження змінюють структуру зайнятості, вони в дійсності можуть лише незначно, або взагалі не можуть, впливати на рівень зайнятості.
• Очевидно, що всі країни не можуть одночасно домогтися успіху при введенні імпортних обмежень. Експорт однієї країни є імпортом для іншої. У тому ж ступені, в який перевищення експорту над імпортом, досягнуте однією країною, може стимулювати її економіку, надлишок імпорту над експортом в іншій економіці загострює проблему безробіття. Немає нічого дивного, що введення імпортного мита й квот з метою досягнення повної зайнятості в країні називається політикою руйнування сусіда. З її допомогою внутрішні проблеми країни врегульовуються за рахунок руйнування торгових партнерів.
• Країни, що постраждали від мита і квот, імовірно, почнуть відповідні дії, викликаючи нове підвищення торгових бар'єрів, що зрештою, задушить торгівлю до такого рівня, що всім країнам стане гірше.
• У довгостроковому плані перевищення експорту над імпортом як засіб стимулювання внутрішньої зайнятості приречено на невдачу. Варто пам'ятати: саме через американський імпорт іноземні держави заробляють долари, на які вони купують товари американського експорту. У довгостроковому плані, для того щоб експортувати, країна повинна імпортувати. Отже, довгострокова мета полягає зовсім не в тому, щоб збільшити внутрішню зайнятість, а в тому, щоб, у кращому випадку передислокувати робітників з експортних галузей у захищені галузі, що орієнтуються на внутрішній ринок. Це переміщення приводить до менш ефективного розміщення ресурсів. Мито перекриває шлях ресурсам у ті галузі, в яких виробництво настільки ефективне, що забезпечує порівняльні переваги. Немає ніяких сумнівів, що при виборі антіциклічних мір розумна сучасна грошова й податкова політика переважніше маніпулювання митом і квотами.
Диверсифікованість заради стабільності. Відомий і інший аргумент для виправдання мита: необхідність диверсифікованості заради стабільності. Відправним моментом тут є те, що доходи високо спеціалізованих економік, наприклад, орієнтованого на виробництва цукру народного господарства Куби чи нафтової економіки Кувейту сильно залежать від міжнародних ринків. Війни, циклічні коливання, негативні зміни в структурі промисловості викликають великомасштабні і найчастіше хворобливі процеси перебудови таких економічних систем. Звідси нібито випливає, що захист митом і квотами необхідно в цих країнах для стимулювання промислової диверсифікованості і, як наслідок, зменшення залежності від кон'юнктури на світових ринках одного чи двох видів продукції. Це допоможе відгородити внутрішню економіку від впливу міжнародних політичних подій, спаду виробництва за кордоном, від випадкових коливань попиту на один чи два конкретних товари і їх пропозицію, у такий спосіб забезпечивши більшу внутрішню стабільність.
Серйозні обмеження й недоліки також є і цього аргументу. По-перше, він має слабке чи взагалі не має відношення до розвинених країн. По-друге, економічні витрати диверсифікованості можуть бути значними; наприклад, у монокультурних економіках обробна промисловість може виявитися вкрай неефективною.
Крім мита для диверсифікованості заради стабільності, наприклад, в Європейському Союзі розроблений ефективний механізм ціноутворення, розроблений по кожнім виді сільгосппродукції і для кожного регіону. Установлюються кілька категорій цін - індикативні ціни, обумовлені Співтовариствами як бажані, мінімальні ціни імпорту чи граничні, мінімальні продажні ціни, гарантовані виробнику інтервенціями, офіційними організаціями. Існування граничної ціни захищає ринок від імпорту, ціна інтервенції гарантує мінімальний доход виробникам. У такий спосіб протекціонізм на границях ЄС захищає виробників від різких поштовхів світового ринку. Продумана агрополітика ЄС дозволила протягом 10-15 років пройти шлях від імпортера сільгосппродукції до положення близького до самозабезпечення і другого світового експортера.
Що стосується машинобудівних і сировинних галузей, то вплив держави на рівень цін, як правило, здійснюється непрямим образом. Наприклад, держава проводить переважно сховане фінансування експорту, веде протекціоністську митну політику. Так, надаючи експортні субсидії компаніям, держава дозволяє їм тримати експортні ціни на рівні світових і не залишати ринок. Встановлюючи низький рівень імпортного мита, наприклад, на сировину, держава має своєю метою підвищення конкурентноздатності на зовнішньому ринку тих товарів, на виготовлення яких воно йде.
Захист молодих галузей. Захисне мито необхідне для того, щоб дати можливість затвердиться новим галузям вітчизняної промисловості. Тимчасовий захист молодих національних фірм від твердої конкуренції більш зрілих і тому на сучасний момент більш ефективних іноземних фірм дозволяє галузям, що народжуються, зміцніти й стати ефективними виробниками. Цей аргумент на користь протекціонізму ґрунтується на сумнівному запереченні проти вільної торгівлі. Заперечення полягає в тім, що при наявності зрілої іноземної конкуренції ні в однієї галузі не було і не буде можливості для здійснення довгострокових мір, спрямованих на розширення виробництва й підвищення ефективності. Захист молодих галузей за допомогою мита скорегує існуюче неправильне розміщення світових ресурсів, що історично сформувався через розходження в рівнях економічного розвитку вітчизняної й іноземної промисловості.
Хоча така позиція логічно вірна, необхідні наступні застереження. По-перше, подібні аргументи не мають відношення до індустріально розвинених країн. По-друге, у слаборозвинених країнах дуже складно визначити, яка з галузей є тим немовлям, що здатний досягти економічної зрілості і тому заслуговує захисту. По-третє, захисне мито може не зникнути, а скоріше схильне зберігатися, навіть, коли промислова зрілість буде досягнута. Нарешті, більшість економістів вважають, що, якщо галузям, що народжуються, потрібна допомога, то для цього існують більш прийнятні способи, чим мито. Прямі субсидії, наприклад, володіють тією перевагою, що вони більш відкрито показують, якій галузі надається допомога і, в якому обсязі.
Захист від демпінгу. Ціль демпінгу - завоювання товаром чи групою товарів зовнішнього ринку шляхом продажу товарів на світовому ринку за цінами нижче внутрішніх. Надалі збитки покриваються шляхом підвищення цін на зовнішньому ринку, а потім і за рахунок проникнення в економіку країн-імпортерів.
Вважається, що тарифи необхідні для захисту вітчизняних фірм від іноземних виробників, що збувають на ринку країни свою надлишкову продукцію за демпінговими цінами нижче її собівартості. Існує дві причини, чому іноземні фірми можуть бути зацікавлені в продажі своїх товарів за цінами нижче собівартості. По-перше, ці фірми можуть використовувати демпінг для придушення місцевих конкурентів, захоплення монопольного положення на ринку і наступного підвищення цін. По-друге, демпінг може бути складною формою цінової дискримінації - призначення різних цін різним клієнтам. З метою максимізації своїх прибутків іноземний продавець може прийняти рішення про реалізацію своєї продукції за високими цінами на монополізованому внутрішньому ринку й скиданні надлишкової продукції за низькими цінами на зовнішні ринки. Надлишкові обсяги виробництва можуть бути необхідні для зниження витрат на одиницю продукції при великомасштабному виробництві.
У зв'язку з тим, що демпінг викликає обґрунтовану заклопотаність, відповідно до законодавства багатьох країн, він заборонений. У тих випадках, коли демпінг має місце і завдає шкоди вітчизняним фірмам, уряд вводить "антидемпінгове мито" на відповідні товари. Однак обвинувачення у використанні демпінгу повинні ретельно перевірятися для визначення їхньої обґрунтованості, оскільки деякі іноземні фірми іноді дійсно роблять деякі товари з більш низькими витратами. Зловживання антидемпінговим законодавством може збільшити ціну імпорту, а конкуренція на місцевому ринку обмежиться, що дозволить вітчизняним фірмам підняти ціни за рахунок споживачів.
Аргументів на користь протекціонізму багато, але вони не ґрунтовні. У відповідних умовах аргумент про необхідність захисту молодих галузей промисловості виступає як справедливе виключення, що має економічне виправдання. Аргумент на користь самозабезпеченості може використовуватися для обґрунтування протекціонізму з військово-політичних позицій. Однак обидва ці аргументи заслуговують дуже серйозної критики, тому що вони ігнорують можливість використовувати альтернативні засоби для стимулювання промислового розвитку і військової самозабезпеченості. Більшість інших аргументів є багато в чому емоційними закликами, заснованими на напівправді й вимислах. Вони відзначають тільки безпосередні і прямі наслідки захисного мита, ігноруючи просту істину, що в кінцевому рахунку країна повинна імпортувати для того, щоб експортувати.
3.Політика свободи торгівлі
Політика «свободи торгівлі» спрямована на всіляке заохочення імпорту й експорту товарів шляхом встановлення мінімального рівня мита чи звільнення від нього цілком.
Чому мито й квоти застосовуються у світовій практиці, якщо відомо, що вони перешкоджають вільній торгівлі й у такий спосіб знижують економічну ефективність? У той час як країни в цілому виграють від вільної міжнародної торгівлі, окремі галузі й групи постачальників ресурсів можуть виявитися в числі потерпілих. Легко зрозуміти, чому групи підприємців, зайнятих таким виробництвом, намагаються зберегти або поліпшити свої економічні позиції, переконуючи уряд, ввести тарифи чи квоти для захисту їх від шкідливого впливу вільної торгівлі. Взагалі то мова йде про високоефективні галузі, про що свідчать їхні порівняльні переваги і їхня здатність продавати товари на світових ринках. Коротше кажучи, мито прямо сприяє експансії щодо неефективних галузей, що не мають порівняльної переваги, і непрямим чином викликають згортання ефективних галузей, що мають порівняльні переваги. Це означає, що мито служить причиною передислокації ресурсів у невірному напрямку. Це не дивно. Відомо, що спеціалізація і не скована нічим світова торгівля, що базується на порівняльних перевагах, ведуть до ефективного використання світових ресурсів і розширенню реального обсягу світового виробництва. Мета й наслідок захисного мита - скорочення світової торгівлі. Звідси крім своїх специфічних наслідків для споживачів, а також іноземних і місцевих виробників мито скорочує обсяги реального світового виробництва.
Є дуже переконливі історичні докази, що підтверджують, що вільна торгівля веде до процвітання і росту, а протекціонізм приводить до протилежних результатів. От кілька прикладів.
• Створення "Загального ринку" у Європі після першої світової війни багато в чому сприяло усуненню мита між країнами-колегами. Економісти сходяться на тому, що створення такої зони вільної торгівлі з'явилося важливим фактором, що забезпечив процвітання Західної Європи в останні десятиліття.
• Конституція США забороняє окремим штатам стягувати мито, перетворюючи Америку у величезну зону вільної торгівлі. Фахівці з економічної історії визнають, що це зіграло важливу роль в економічному розвитку країни.
• Дії Великобританії в підтримку більш вільної міжнародної торгівлі в середині дев'ятнадцятого сторіччя мали важливе значення як засіб стимулювання її індустріалізації й розвитку.
• У цілому тенденція до зниження мита із середини 30-х років з'явилася стимулом росту післявоєнної світової економіки.
Дослідження слаборозвинених країн у переважній більшості випадків показують, що ті країни, які для захисту своїх національних галузей покладалися на імпортні обмеження, задовольнялися більш повільним ростом у порівнянні з тими країнами, що проводили більш відкриту економічну політику.
Ліквідації перешкод у взаємній торгівлі сприяє економічна інтеграція.
Інтеграція - об'єктивний процес розвитку стійких економічних зв'язків і поділу праці національних господарств, що близькі за рівнем економічного розвитку. Інтеграція охоплює зовнішньоекономічний обмін і сферу виробництва, а також веде до тісного переплетення національних господарств, до створення регіональних господарських комплексів. На характер і рушійну силу інтеграції впливають особливості країн. Основна причина інтеграції - вимоги високорозвинених продуктивних сил, що переросли рамки національних господарств. Економічна інтеграція розвивається в регіональному аспекті.
Форми інтеграції. У промислове розвинених країнах міждержавна інтеграція й інтеграція на мікрорівні (частки закордонних інвесторів).
Міждержавні інтеграційні об'єднання виникають як зони вільної торгівлі, їх ціль полягає в ліквідації перешкод у взаємній торгівлі країн, які входять в них. Чи як митні союзи, у яких приймаються міри митного і податкового захисту своїх внутрішніх ринків від конкуренції третіх країн.
У своєму розвитку інтеграційний процес проходить кілька стадій. Створення єдиного ринку зі сприятливими умовами для торгівлі і руху капіталу і робочої сили, утворення економічного і валютного союзу. У промислове розвинених країнах інтеграційний процес набрав найбільшого розвитку в ЄС і в Північній Америці (НАФТА).
Регіональна інтеграція приводить до значної економії на масштабах виробництва (якщо ж виробляється один вид продукції, то конкуренція сприяє більш ефективному перетворенню виробництва).
В Азії, Африці і Латинській Америці більше 20 регіональних груп.
У країнах, що розвиваються, в основі інтеграційного процесу лежить прагнення урядів об'єднати зусилля для подолання економічної відсталості. В цих країнах створюються клірингові союзи з метою економії іноземної валюти. Ліквідація тарифів сприяє розвитку регіонального заміщення імпорту.
Коротка характеристика ЄС. ЄС - виник на базі договору про загальний ринок, підписаному в 1957 р. Охоплює макроекономічну сферу і засоби структурної перебудови. Державне втручання носить лише непрямий характер, його основний інструмент - загальний бюджет ЄС (близько 1% ВВП країн-членів). Основний інструмент впливу - домінування загальних умов функціонування різних секторів господарства в співтоваристві (аграрна, валютна, зовнішньоекономічна, соціальна). Проводиться розробка програм по створенню єдиних ринків капіталу, товарів і послуг. Інституціональна структура ЄС склалася в 60-х pp.
Коротка характеристика НАФТА. Відмінності інтеграції в Північній Америці такі: давні передумови зародження і розвитку регіональних комплексів на мікрорівні, вільний режим руху через американо-канадську границю капіталу і робочої сили, необмежена оборотність валют.
Ведучу роль в інтеграційному процесі грають американські ТНК. Близько 75-80% експорту Канади, що складає 20% ВВП Канади, направляється в США. В Канаду йде 25% експорту США (1% ВВП США і 15% ВВП Канади). 71% експорту Мексики йде в США, 7% експорту США йде в Мексику.
Особливості виявляються у відсутності чіткої зовнішньополітичної кооперації, регіональних інститутів керування (як органи ЄС).
Утворення міжнародних економічних об'єднань сприяє розвитку виробничих відносин між цими країнами, однак це створює перешкоди для економічних відносин із країнами з інших угруповань, що веде до концентрації торгових потоків всередині економічних об'єднань.
Поряд з об'єднаннями у формі митних союзів існують асоціації країн-виробників і експортерів сировини.
Створення вільних економічних зон. Зона залишається частиною національної території, але в її межах проходить безмитна торгівля. Відсутні яких-небудь обмеження на дію іноземного капіталу і на переведення прибутків і капіталу. Створення вільних економічних зон дуже вигідно для ТНК, тому що приймаюча країна бере на себе проблему забезпечення інфраструктури, робочої сили.
До створення вільних морських зон, наприклад, о-ва Мен у Великобританії, приводить прагнення знизити вартість перевезень, використовуючи більш дешеву робочу силу, крім того країни-візники надають значні податкові пільги на перевезену продукцію. Однак подібна практика створює конкурентні незручності для інших країн.
Для української економіки також необхідна інтеграція у світове господарство, що припускає деяку лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності. Для того, щоб країна, що стала на такий шлях розвитку, одержала вигоду, необхідні наступні умови:
• Країни, лібералізуючи торгівлю, повинні знаходитися у фундаментальній рівновазі, і лібералізація торгівлі не повинна її порушувати (під фундаментальною рівновагою розуміється стабільність економічного становища країни, критеріями якого є "помірні" темпи інфляції, "прийнятний" рівень безробіття і рівновага платіжного балансу. Перші два елементи складають показники внутрішньої рівноваги, останній - зовнішньої). Однак, як відомо, ослаблення торгових бар'єрів загострює проблему внутрішнього і зовнішнього балансу. Звідси виникає необхідність протекціонізму.
• Існування міжнародної гармонії інтересів. Через свободу торгівлі, що теоретично вигідна всім, ця гармонія інтересів і здійснюється. Але справа ускладнюється двома обставинами. По-перше, більш розвинені країни мають більший виграш від свободи торгівлі. По-друге, оскільки військові інтереси домінують над економічними, одних тільки економічних факторів мало для установлення чи відновлення гармонії, що на практиці не просліджується.
• Рівність можливостей, забезпечувана сталістю масштабів виробництва і конкуренцією. Ця умова має на увазі відсутність всякої дискримінації й одержання одними виробниками переваг перед іншими, а також безперешкодне пересування товарів і факторів виробництва. На ділі при наявності економії від масштабів і при закріпленні технологічної переваги свобода торгівлі означає однобічні переваги для великих фірм і передових країн і приводить до менш раціонального розподілу світових ресурсів в порівнянні з протекціонізмом. У рамках тієї чи іншої країни уряд повинен обмежувати монополістичні методи ведення конкурентної боротьби і надавати особливі пільги малим підприємствам, не здатним поодинці протистояти суперникам-гігантам.
• Наявність ефективної міжнародної фінансової системи. Часи золотого стандарту з автоматичним регулюванням зовнішнього балансу пройшли, а в умовах політичної й економічної нестабільності природним для урядів є прагнення створити резерви конвертованої валюти, що досягається за рахунок позитивного зовнішнього балансу. Якщо країна не має структурного надлишку зовнішнього балансу і не бажає миритися з високим рівнем безробіття, їй залишається один шлях - створити надлишок поточного балансу шляхом введення обмежень на імпорт товарів і експорт капіталів.
• Виграш від торгівлі повинен рівномірно розподілятися між країнами. Для дотримання цієї вимоги всі країни повинні знаходитись в приблизно рівних стартових умовах у відношенні продуктивності і доходів. Якщо ж ці умови порушуються, то торгівля сама по собі не може привести до вирівнювання доходів між країнами. Більш того переваги в рівні продуктивності і доходів перетворюють свободу торгівлі в ефективний спосіб росту добробуту одних країн і регіонів за рахунок інших. Виступати за те, щоб країни, що знаходяться на різних рівнях розвитку, здійснювали відкриту фінансову і торгову політику значить сприяти збереженню сформованої нерівності між країнами.
4. Роль ГАТТ/ВТО в регулюванні міжнародної торгівлі
Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) - один з багатобічних договорів і угод, що набули поширення в післявоєнний період. До цього протягом тривалого часу основу відносин, у тому числі й економічних, між державами складали обопільні умови й угоди. Вони регулювали питання зовнішньої торгівлі й мореплавання, визначали права й обов'язки фізичних і юридичних осіб на території договірних держав. У них, як правило, обмовлялося взаємне надання режиму найбільшого сприяння у взаємній торгівлі і національному режимі для юридичних і фізичних осіб, що здійснюють комерційну й виробничу діяльність на території країни-партнера за договором. [3]
ГАТТ була підписана в жовтні 1947 року і набрала сили з 1 січня 1948 року. На початковому етапі ГАТТ регулювала, як це випливає з її назви, винятково питання, зв'язані з торгово-політичним забезпеченням зовнішньої торгівлі. В наступні роки в неї був внесений ряд доповнень, що пристосовують Угоду до вимог ситуації, яка змінилася, у світі. До числа найбільш істотних можна віднести включення в текст ГАТТ у 1964 році частини "Торгівля й розвиток", у якій визначалися умови застосування угоди до країн, що розвиваються, а також підсумки переговорів у рамках "Токіо раунду", що виходять за рамки митно-тарифної політики. У результаті ГАТТ у даний час крім базової Угоди містить ще цілий ряд інших, що поширюють її дію на нові області, а також протоколи, що інтерпретують застосування окремих статей, застереження й пояснення. Підсумки діяльності ГАТТ свідчать про те, що вона відіграє роль центральної міжнародної установи з питань торгівлі. Саме тут приймається більшість конкретних мір і рішень, що регулюють і модернізують правову структуру світової торгівлі. Ефективність цієї Угоди приводить до росту числа його членів. Якщо в момент вступу його в силу в ГАТТ брало участь 22 держави, то в 1999 році в його роботі в тій чи іншій формі брало участь більш ніж 150 країн.
Основний текст Генеральної угоди з тарифів і торгівлі в ході Багатобічних переговорів, що відбулися, був доповнений цілим рядом домовленостей по окремих питаннях, в результаті, чого сьогодні Угода являє собою досить складний документ. Проте в ГАТТ можна виділити кілька основних принципів, що складають її основу:
• роль тарифів у ринковій економіці є головним регулятором експорту й імпорту, тоді як при централізованому плануванні їх значення другорядне, тому що відсутній зв'язок між внутрішніми й зовнішніми (світовими) цінами.
• другим з них є принцип найбільшого сприяння, який носить безумовний характер, що поширюється на торгівлю товарами. Однак у ГАТТ міститься ряд виключень з цього принципу. Цей принцип спрямований на ліквідацію дискримінації в торгівлі й збільшення обсягів товарообігу. При цьому передбачається, що обсяг і структура зовнішньої торгівлі визначається її безпосередніми учасниками, а уряд регулює експортно-імпортні операції тільки за допомогою тарифів.
• третім важливим принципом є національний режим який передбачає, що товарам іноземного походження буде надаватися той же режим, що і національним. Особлива увага в цій статті приділяється використанню в торгово-політичних цілях внутрішніх податків і зборів. Тобто мова йде про створення рівних умов конкуренції для імпортних і вітчизняних товарів.
• іншим важливим принципом є визнання того, що захист національної економіки повинен проводитися переважно за допомогою митних тарифів, при цьому використання кількісних обмежень забороняється.
• угода забороняє також використання імпортних квот, крім випадків, зв'язаних з необхідністю ліквідації негативного сальдо платіжного балансу.
Сучасна зовнішньоторговельна політика країн здійснюється за допомогою - цілого ряду засобів, що контролюють, регулюють, стимулюють зовнішню торгівлю. До них відносяться митні тарифи, кількісні обмеження, різного роду перешкоди для збуту й споживання товарів на внутрішньому ринку країни-імпортера. У результаті розвиваючого процесу інтернаціоналізації міжнародного господарського життя, прогресуючої міжнародної економічної інтеграції в післявоєнні роки мало місце зниження ролі таких традиційних засобів здійснення зовнішньоторговельної політики, як мито і кількісні обмеження. Внаслідок діяльності ГАТТ рівень митного захисту у всіх розвинених країнах значно знизився. Якщо в 1947 році рівень мита складав у середньому 40%, то на теперішній час він складає близько 3%. Однак було б неправильно вважати, що мито перестало відігравати значну роль, тому що питання митного обкладання продовжують відігравати велику роль на переговорах у рамках ГАТТ. Але в цьому питанні складно досягти єдності. Спроба уніфікації класифікації товарів для цілей митного обкладання була почата після другої світової війни: у 1951 році була підписана Брюссельська конвенція, що одержала назву Брюссельської митної номенклатури (БМН). У 80-і роки в рамках ГАТТ на основі БМН була розроблена нова митна номенклатура, що називається "гармонізованою системою".
У своєму первісному виді ГАТТ була чисто тарифною угодою, у якій з метою недопущення впливу на торгівлю нетарифних норм і правил був включений ряд положень, зв'язаних з іншими формами регулювання торгівлі (кількісними обмеженнями, субсидіями, демпінгом). Однак коло розглянутих питань настільки розширився, що обговорювані проблеми стали виходити за рамки тарифної політики. В результаті первісна структура ГАТТ, що складається з чотирьох керівних органів: постійних органів, міжурядових органів, робочих груп і спеціальних груп експертів, була значно розширена.
В результаті проведення багатобічних торгових переговорів у рамках "Токіо раунду" був створений ще цілий ряд комітетів і рад, в обов'язок яких входило спостереження за реалізацією досягнутих у його ході домовленостей. До них відносяться: комітет з антидемпінгової практики, комітет із субсидій і компенсаційного мита, комітет з технічних бар'єрів у торгівлі, комітет з митної оцінки, комітет з урядових закупівель, комітет з імпортного ліцензування та ін.
Багатобічні торгові переговори містили в собі таку винятково важливу проблему, як розробка нових принципів і норм міжнародної торгівлі. У результаті ГАТТ стало грати винятково важливу роль у вирішенні задач сучасних міжнародних економічних відносин. Сформована на основі Угоди система договорів практично означає створення міжнародної організації, що займає міцне місце серед міжнародних установ, що визначають формування міжнародних економічних зв'язків. Тобто з'явилися нові можливості для уніфікації й диверсифікованості правових норм міжнародної торгівлі.
В ході "уругвайського раунду" переговорів у рамках ГАТТ стало, очевидно, що Угода продовжує йти по, наміченому раніше, шляху розширення сфери діяльності. До порядку денного переговорів входили наступні питання: митні тарифи, нетарифні міри, перегляд деяких прав і правил ГАТТ, торгові аспекти регулювання іноземних капіталовкладень, торгові аспекти права індивідуальної власності, торгівля послугами і т.д. Усе це свідчило про те, що головною задачею цих переговорів є створення нових правил регулювання міжнародної торгівлі, розробка нових угод, що не тільки інтерпретували окремі положення, але і значно розширили сферу діяльності ГАТТ. Більш того, були створені формально не залежні від ГАТТ кодекси, що стосуються сфери послуг і деяких суміжних з міжнародною торгівлею областей МЕО.
Одним зі шляхів рішення різних проблем - розгляд їх на регулярних переговорних конференціях, восьмим з яких був "уругвайський" раунд. Скликання нового раунду багатобічних торгових переговорів (БТП) було продиктовано сформованими тенденціями розвитку міжнародних економічних відносин наприкінці 70-х і першій половині 80-х років. У цей період різко активізувалася економічна експансія США. У той же час підсилилася опозиція американській експансії з боку ЄЕС, поглибилися американо-японські економічні розбіжності. Зросла роль країн, що розвиваються, у світовому господарстві і міжнародній торгівлі, загострилися їхні валютно-фінансові протиріччя з Заходом, зросло прагнення до поліпшення умов участі в міжнародному поділі праці. Таким чином, в останні роки в розвитку міжнародних економічних відносин в цілому і міжнародній торгівлі, зокрема, закріпилися негативні тенденції, що привели до загострення конкурентної боротьби на світовому ринку і помітному погіршенні взаємин держав у даній сфері міжнародного співробітництва. В силу цього масштабність і різноманіття програми МТП віддзеркалювали, насамперед ті зростаючі труднощі, з якими зштовхнулася сучасна міжнародна торгівля в результаті різкого погіршення торгово-політичної обстановки. Посилення протекціонізму з боку розвинених капіталістичних країн, у тому числі розширення дискримінації в результаті збільшення антидемпінгових процедур, кількісних обмежень, обвинувачень у субсидуванні експорту привели до виникнення нових протиріч між її учасниками. Тому значна частина програми нового раунду спрямована на вироблення домовленостей, покликаних стримувати подальше поширення протекціонізму й однобічних дискримінаційних мір у торгових відносинах між країнами - учасниками ГАТТ. Ряд питань, внесених у програму МТП, віддзеркалював вимоги країн що розвиваються, що в умовах поступового росту їх гігантської зовнішньої заборгованості і різкого падіння цін на сировину яку вони вивозять і продовольство наполягали на істотному поліпшенні умов їхнього експорту в розвинені держави й ліквідації підтримуваних розвиненими країнами дискримінаційних обмежень імпорту. В умовах посилення економічної взаємозалежності між двома групами держав Захід змушений був погодитися на обговорення деяких найбільш гострих проблем експорту з країн, що розвиваються, текстилю, одягу, деяких видів природних ресурсів. Важливим фактором, що вплинув на порядок денний нового раунду МТП, були усе більш часті порушення норм ГАТТ, що привели до ерозії найважливіших принципів ГАТТ і ослабленню в цілому його організаційно-правової основи в міжнародній торгівлі. В силу цього значна увага на переговорах була приділена зміцненню юридичної бази й механізму ГАТТ.
Розглянемо події напередодні "уругвайського" раунду переговорів і після нього. Серед проблем у рамках ГАТТ можна виділити "нові", що виникли в зв'язку зі зміною й розвитком економічної ситуації, і "старі", що знаходилися на розгляді вже тривалий час. Спочатку проаналізуємо найбільш насущні "нові" проблеми:
• дискримінаційні міри державного регулювання: міри, що негативно впливають на вільний перелив капіталу і, отже, сприймаються як бар'єр у міжнародній торгівлі. До них можна віднести проблему іноземних інвестицій: найчастіше іноземним інвесторам приписують сфери й галузі прикладання їхніх капіталів, ставляться умови у відношенні частки продукції, що поставляється на експорт, наймання місцевої робочої сили, використання компонентів і матеріалів місцевого виробництва й ін.
• проблема торгових аспектів прав інтелектуальної власності: існуючі міжнародні конвенції по охороні прав інтелектуальної власності не надають надійних гарантій проти піратської практики, тоді як торгівля підробленими товарами, піратство, використання чужих наукових і конструкторських розробок прийняла небачені масштаби. Крім того, що компанії-власники товарних знаків зазнають колосальних збитків, мова йде про життя багатьох людей, оскільки стали підроблятися навіть деталі авіаційних двигунів і автомашин, медичні препарати. Одне з можливих рішень даної проблеми - застосування торгових санкцій до країн, що злісно порушують права інтелектуальної власності.
• проблема міжнародної торгівлі послугами: довгий час надання послуг сприймалося як щось супутнє традиційній торгівлі товарами, але на початку 80-х років зросла самостійна роль сфери послуг в економіці (телекомунікації, банківська й страхова справа, туризм, перевезення). В даний час близько 20% світової торгівлі і 60% виробництва приходиться на сферу послуг. Тим часом, відсутність загальновизнаних правил у міжнародній торгівлі послугами привело до значного різнобою в національних нормативних документах, системах статистичної звітності та ін., що на даному етапі є гальмом на шляху міжнародного обміну послугами.
• іншою проблемою є функціонування системи ГАТТ.
Переговори повинні були привести у відповідність організаційну основу ГАТТ зі зростаючою роллю в міжнародній торгівлі. Як розвинені капіталістичні країни, так і більшість країн, що розвиваються, вважають за необхідне зміцнення ГАТТ як міжнародної організації й підвищення ефективності її діяльності шляхом посилення механізму контролю за виконанням прийнятих рішень. Також стояло питання обговорити забезпечення спостереження з боку ГАТТ за торговою політикою і практикою країн, що беруть участь у ній, і впливом торгової політики і практики на функціонування багатобічної торгової системи, підвищення загальної ефективності і поліпшення процесу прийняття рішень у ГАТТ, зокрема, шляхом більш активного залучення до його роботи міністрів, зміцнення зв'язку ГАТТ із міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Зміцнення організаційного механізму ГАТТ сприяє також внесення в програму ГАТТ пропозиції про удосконалювання й посилення правил і процедур врегулювання суперечок.
До "старих" проблем можна віднести в основному ті, котрі зв'язані з питаннями, що стосуються розвинених і країн, що розвиваються, а також протиріч, зв'язаних із правовим статусом:
• рівень митно-тарифного обкладання: незважаючи на те, що середньозважена ставка імпортного митного тарифу розвинених країн склала 5%, середні показники далеко не повно відбивали реальну ситуацію. У Японії і США на ставки митного тарифу, що перевищували 10 %, приходилося відповідно 17,1 і 16,0% загальної кількості тарифних позицій. Причому велика частина високих ставок застосовувалася у відношенні імпорту продовольства, текстилю й одягу, тобто основних експортних статей країн, що розвиваються. Важливою проблемою була низька частка "зв'язаних" (тобто не змінюваних у велику сторону) тарифів. У розвинених країн це стосувалося в основному сільськогосподарської продукції, а в країн, що розвиваються - товарів усіх категорій, що давало можливість в однобічному порядку підвищувати рівень митного обкладання, погіршуючи умови доступу на свої ринки. [7]
• торгівля сільськогосподарською продукцією: цей сектор торгівлі був фактично виведений зі сфери регулювання ГАТТ під приводом "особливої соціальної значимості" і "забезпечення продовольчої безпеки", що дозволило вводити кількісні обмеження на сільськогосподарську продукцію. Подібні однобічні права служили постійним джерелом конфліктів з іншими країнами, позбавленими такого права, у тому числі і з конкурентноздатними виробниками сільськогосподарської продукції.
• також, проблемою країн, що розвиваються, можна назвати світову торгівлю текстилем і одягом, у якій вони мають порівняльну перевагу. На початку 60-х років ними була прийнята довгострокова угода, що переросла в багатосторонню угоду по текстилю, у відповідності, з якою розвинені країни установлювали тверді імпортні квоти на текстильну продукцію ( що приходилися в основному на країни, що розвиваються), при підвищенні яких увіз товарів просто заборонявся.
• процедура введення захисних мір: теоретично країни-члени ГАТТ мають право вводити імпортні обмеження, якщо несподіване збільшення імпорту створює погрозу "збитку" національній економіці. Але введення таких обмежень обумовлено цілим рядом умов (збільшенні імпорту інших товарів з метою збереження колишнього обсягу товарів), а також повинно здійснюватися на основі найбільшого сприяння. У дійсності ж подібні обмеження було потрібно вводити лише у відношенні однієї чи декількох країн.
• ставши авторитетною міжнародною організацією, що нараховувала в той час більш 115 країн, на частку яких приходилося понад 90%обсягу світової торгівлі, юридичне ГАТТ протягом чотирьох десятиліть існувала як угода невеликої групи країн на основі Протоколу про тимчасове застосування, що діє до вступу МТО в силу. Постійні розбіжності викликав і сам Протокол, оскільки країни-засновники ГАТТ одержали право застосування нетарифних мір в "тій мірі, у якій це не суперечить існуючому законодавству".
• угоди, створені в ході "токійського раунду", створили наступну проблему: до цих угод приєдналися лише країни, що вважали це для себе необхідним, у результаті, чого однорідна до того (у змісті обсягу взаємних прав і обов'язків) система ГАТТ виявилася "розмитою".[7]
Всі укладені угоди умовно можна розділити на два великих блоки: угоди про доступ на ринки й угоди й домовленості по інституційних питаннях, тобто по нових механізмах міжнародної торгової системи.
Питання доступу на ринки:
• крім зниження мита 2/5 імпортованої продукції, до якої можна, віднести медикаменти, медичне устаткування, меблі, будівельне й сільськогосподарське устаткування, іграшки, пиво, папір, буде зовсім звільнено від мита;
• було вирішено знизити до 2005 року більшість квот і тарифів на текстильну продукцію й одяг, що відкриє ринок експорту країнам, що розвиваються;
• також було досягнуто згоди щодо послуг, експорт яких за останні 18 місяців досяг 1 мільярда доларів: була прийнята угода по торгівлі послугами;
• по захисту прав інтелектуальної власності було прийняте наступне: авторське право буде зберігатися потяг 50 років, патенти - 20 років. Крім того, країни-члени повинні передбачити у своєму законодавстві карне покарання чи великі штрафи за навмисне підроблення торгових знаків. Це покладе кінець безконтрольному використанню відкриттів іншими людьми.
• усі нетарифні міри, що обмежують доступ сільськогосподарської продукції на внутрішні ринки, підлягають "тарифікації", після чого рівень захисту підлягає зниженню в середньому на 36% протягом шести років. При цьому мінімальне зниження по позиціях повинне складати 15%. Усі ставки митних тарифів на сільськогосподарську продукцію оголошуються незмінними в однобічному порядку. Міри національної політики по підтримці сільськогосподарського виробництва, що роблять негативний вплив на торгівлю, повинні бути скорочені за спеціальною методикою на 20%.
Поліпшення умов доступу на ринки недостатня умова для стійкого росту міжнародної торгівлі і світової економіки в цілому. Важливим елементом є передбачуваність торгове - політичних режимів держав у відношенні імпорту товарів і послуг. Тому другий блок, що гарантує стабільність договірно-правової основи міжнародної торгівлі, грає усе велику роль.
До нього можна віднести Всесвітню Торгову Організацію (ВТО). Це нова договірно-правова система регулювання торгових відносин, що буде, містити в собі відновлення ГАТТ, ГАТС і всі інші угоди, укладені в ході цього раунду переговорів. До складу ВТО будуть входити так називані механізм оглядів торгової політики і механізм розв’язання суперечок. ВТО одержала повний правовий статус міжнародної організації. Членом ВТО може стати країна, що приєдналася до "уругвайського раунду".
Всесвітня торгова організація (ВТО) почала свою діяльність з 1 січня 1995 року. Секретаріат ВТО знаходиться в Женеві (Швейцарія). Всесвітня торгова організація покликана регулювати торгово-політичні відносини учасників організації в сфері міжнародної торгівлі на основі пакета угод так званого Уругвайського раунду багатобічних торгових переговорів (1986-1994р.). [3]
Угода про заснування Всесвітньої торгової організації передбачає створення постійно діючого форуму держав-членів для врегулювання проблем, які роблять вплив на їх багатобічні торгові відносини, а також для здійснення контролю над реалізацією угод І домовленостей Уругвайського раунду. ВТО функціонує багато в чому також, як і ГАТТ, але при цьому здійснює контроль за більш широким спектром торгових угод і має набагато великі повноваження в зв'язку з удосконаленням ряду процедур прийняття рішень. Головною задачею ВТО є лібералізація світової торгівлі шляхом її регулювання переважно тарифними методами при послідовному скороченні рівня імпортного мита, а також усуненні різних нетарифних бар'єрів, кількісних обмежень і інших перешкод у міжнародному обміні товарами і послугами. Основними принципами і правилами ГАТТ/ВТО, є:
1. надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі на не дискримінаційній основі;
2. взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження;
3. регулювання торгівлі переважно тарифними методами;
4. відмовлення від використання кількісних обмежень;
5. транспарентність торгової політики;
6. розв’язання торгових суперечок шляхом консультацій і переговорів і т.д.
Усі країни-члени Всесвітньої торгової організації приймають зобов’язання по виконанню близько двадцяти основних угод і юридичних інструментів, об'єднаних терміном "багатосторонні торгові угоди" (БТУ). Таким чином, ВТО являє собою своєрідний багатобічний контракт (пакет угод), нормами і правилами якого регулюється понад 90% усієї світової торгівлі товарами і послугами.
Пакет угод Уругвайського раунду поєднує приблизно 50 багатосторонніх угод і інших правових документів, основними з яких, є Угода про заснування ВТО і укладені БТУ:
І. Багатосторонні угоди по торгівлі товарами:
- Генеральне угода з тарифів і торгівлі 1994 р. (ГАТТ-94);
- Угода по сільському господарству;
- Угода по застосуванню санітарних і фітосанітарних заходів;
- Угода по текстильних виробах і одягу;
- Угода по технічних бар'єрах у торгівлі;
- Угода по інвестиційних мірах, зв'язаним з торгівлею (Трімс);
- Угода по застосуванню Статті VI ГАТТ-94 (Антидемпінгові процедури);
- Угода по застосуванню Статті VII ГАТТ-94 (Оцінка митної вартості товарів);
- Угода по попередньо відвантажувальній інспекції;
- Угода по правилам походження;
- Угода по процедурам імпортного ліцензування;
- Угода по субсидіям і компенсаційним мірам;
- Угода по захисним мірам.
II. Генеральна угода по торгівлі послугами (ГАТС).
ІІІ. Угода по торгових аспектах прав інтелектуальної власності (Трипс).
ІV. Домовленість про правила і процедури, регулюючі розв’язання суперечок;
V. Механізм огляду торгової політики.
VI. Плюрілатеральні угоди (з обмеженою участю, тобто необов'язкові для всіх членів ВТО):
- Угода по торгівлі цивільною авіатехнікою;
- Угода по урядових закупівлях.
Існують також так звані секторальні тарифні ініціативи ("нульовий варіант", "гармонізація торгівлі хімічними товарами", "інформаційні технології"), у яких на добровільний основі беруть участь лише частина країн-членів ВТО.
Структура і функції. Вищим органом ВТО є Міністерська конференція, що поєднує представників всіх учасників організації. Сесії конференції збираються не рідше одного разу в два роки для обговорення і прийняття рішень по принципових питаннях, пов'язаних з угодами Уругвайського раунду. Перша конференція відбулася в грудні 1996 р. в Сінгапурі; друга - у травні 1998 р. в Женеві, де підводилися основні підсумки п'ятдесятилітньої діяльності ГАТТ/ВТО. В Міністерській декларації за підсумками цієї конференції сформульоване доручення Генеральній Раді підготувати рішення по термінах проведення, порядку денному і параметрам нового раунду багатобічних торгових переговорів ("раунд тисячоріччя").
Наступний форум ВТО пройшов наприкінці 1999 р. і був присвячений обговоренню виконання країнами-членами організації діючих угод Уругвайського раунду, а також формату нового раунду МТП: початок переговорів по "вбудованому порядку денному" (сільське господарство, послуги, огляд Угоди по Трипс), підготовка рекомендацій з перспектив діяльності організації з врахуванням рішень Сінгапурської конференції, тобто можливому включенню в майбутні переговори принципово нових сфер - конкуренції, екології, трудових стандартів, а також тарифів на промислові товари.
Міністерська конференція ВТО заснувала Комітет з торгівлі і розвитку, Комітет з обмежень з метою забезпечення рівноваги платіжного балансу, Комітет з бюджету, фінансам і адміністрації, а також Комітет з торгівлі і навколишнього середовища.
Між сесіями в міру необхідності (8-10 разів на рік) для рішення поточних і процедурних питань ззивається Генеральна рада, що складається також із представників всіх учасників. Крім того, Генрада адмініструє діяльність Органа по врегулюванню суперечок й Органа по огляду торгової політики. Під керівництвом Генради працюють Ради по торгівлі товарами. Рада по торгівлі послугами і Рада по торгових аспектах прав інтелектуальної власності, інші органи по проблематиці ВТО. У рамках Рад по торгівлі товарам і послугами засновані Комітети з Угод і переговорні групи. Членство в радах і комітетах відкрито для всіх учасників ВТО. Крім того, функціонують спостережні органи за виконанням плюрилатеральних угод.
Прийняття рішень. У ВТО практикується прийняття рішень на основі консенсусу. При його відсутності рішення приймається більшістю голосів, якщо іншого не передбачено. Тлумачення положень угод по товарам, послугам, інтелектуальній власності, звільнення від прийнятих зобов'язань (вейвер) приймаються 3/4 голосів. Виправлення, що неторкаються прав і зобов'язань учасників, а також прийняття нових членів вимагають 2/3 голосів (на практиці, як правило, консенсусом).
Відповідно до Угоди про заснування ВТО країнами-засновниками організації стали учасники ГАТТ, що представили списки зобов'язань по товарах і послугам і ратифікували пакет угод ВТО до 1997 року. В даний час більше тридцяти держав мають статус спостерігача у ВТО. Переважна більшість з них знаходяться на різних стадіях процесу приєднання до ВТО. Крім того, біля п'ятдесятьох міжнародних організацій мають статус спостерігача у ВТО, у т.ч. МВФ, Світовий Банк, ОЕСР, різні підрозділи ООН, регіональні угруповання, товарні організації і т.д.
Процедура приєднання до Всесвітньої торгової організації. Процедура приєднання до Всесвітньої торгової організації, вироблена за піввіку існування ГАТТ/ВТО, досить складна і складається з декількох етапів. Як показує досвід країн, що приєднуються, цей процес займає кілька років. Усі зазначені нижче процедури приєднання цілком поширюються і на Україну. На першому етапі в рамках спеціальних Робочих груп відбувається детальний розгляд економічного механізму і торгово-політичного режиму країни, що приєднується. Після цього починаються консультації і переговори про умови членства країни-здобувача в цій міжнародній організації. Подібні консультації і переговори, як правило, проводяться на двосторонньому рівні з усіма зацікавленими країнами-членами ВТО.
Насамперед, ці переговори стосуються "комерційне значимих" поступок, що країна, яка приєднується, буде готова надати членам ВТО по доступу на її ринок товарів і послуг, а також по термінах прийняття на себе зобов'язань по Угодах, що випливають із членства у ВТО. Замість того країна, що приєднується, дістає права, якими володіють члени ВТО, що практично буде означати припинення її дискримінації на зовнішніх ринках. У випадку протиправних дій з боку якого-небудь члена організації, будь-яка країна зможе звертатися з відповідною скаргою в Орган з розв’язання суперечок (ОРС), рішення якого обов'язкові для безумовного виконання на національному рівні.
Відповідно до встановленої процедури результати двосторонніх переговорів про взаємну лібералізацію доступу на ринки й умови приєднання повинні бути оформлені наступними офіційними документами:
1. Доповіддю Робочої групи, у якій буде викладений весь пакет зобов'язань, що прийме за підсумками переговорів на себе країна, що приєднується;
2. Протоколом про приєднання, що юридично оформляє досягнуті домовленості;
3. Списком зобов'язань по тарифних знижках в області товарів і сільського господарства;
4. Списком специфічних зобов'язань по доступу на ринок послуг;
5. Однією з головних умов приєднання нових країн до ВТО є приведення їхнього національного законодавства і практики регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до положень пакета угод Уругвайського раунду.
Останнім етапом є ратифікація законодавчим органом країни, що приєднується, всього пакета документів.
Відмінності ВТО від ГАТТ. Всесвітня торгова організація не просто продовження ГАТТ. Навпроти, вона цілком замінила собою свого попередника і докорінно відрізняється від нього за своїм характером. Серед принципових відмінностей варто назвати наступні:
1. ГАТТ - це був комплекс правил, зафіксованих у міжнародній угоді, що не передбачав створення якої-небудь організаційної основи. Діяльність ГАТТ обслуговувалася лише невеликим секретаріатом, що виник у результаті спроби створити Міжнародну торгову організацію ще в сорокових роках. ВТО є постійно діючою організацією, що має власний секретаріат.
2. ГАТТ застосовувався на "тимчасовій основі", хоча - після більш, ніж сорока років його існування, - уряди воліли розглядати зобов'язання, що містяться в ньому, такими, що як діють на постійній основі. Зобов'язання ВТО носять повномасштабний характер і є постійними.
3. Правила ГАТТ застосовувалися до торгівлі товарами. Крім товарів, ВТО охоплює торгівлю послугами, а також зв'язані з торгівлею аспекти інтелектуальної власності.
4. Хоча ГАТТ і був міжнародним інструментом, до вісімдесятих років до нього додалося багато нових угод, укладених між обмеженим числом країн, що, відповідно, носили виборчий характер. Практично всі угоди, що лежать в основі ВТО, є багатобічними, і, таким чином, зобов'язання, що містяться в них , є зобов'язаннями всіх членів організації.
5. Існуюча в рамках ВТО система врегулювання суперечок діє майже автоматично, а тому імовірність того, що вона буде блокована, набагато менше, ніж при старій системі ГАТТ. Виконання рішень, прийнятих для врегулювання суперечок, буде легше реалізовувати на практиці.
"ГАТТ 1947 року" продовжував діяти до кінця 1995 p., що дало всім членам ГАТТ час для приєднання до ВТО і дозволило продублювати діяльність у деяких областях, наприклад, у сфері врегулювання суперечок. Більш того, ГАТТ продовжує своє життя як "ГАТТ 1994 року", що являє собою доповнений варіант ГАТТ 1947 року, який відповідає вимогам сьогоднішнього дня. "ГАТТ 1994 року" є невід'ємною частиною Угоди про заснування ВТО і як і раніше регламентує ключові положення міжнародної торгівлі товарами.
5. Україна на шляху приєднання до ВТО
На сьогоднішній день до ВТО входять 145 держав, 7 з яких держави колишнього СРСР.
Відносини України з іноземними державами в області зовнішньоторгової діяльності будуються на основі дотримання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і зобов'язань, які базуються на міжнародних угодах України.
З метою інтеграції економіки України у світову економіку Україна відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права бере участь у міжнародних договорах про митні союзи і вільні економічні зони з всіма наслідками, що звідси випливають.
В даний час торгова політика України здійснюється за допомогою митно-тарифного регулювання (експортні й імпортні митні тарифи) і нетарифного регулювання (зокрема, шляхом квотування і ліцензування) зовнішньоторговельної діяльності. Не допускаються інші методи державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності шляхом втручання і встановлення різних обмежень органами державної влади. Експорт і імпорт здійснюються без кількісних обмежень. Кількісні обмеження вводяться у виняткових цілях :
- забезпечення національної безпеки України;
- виконання міжнародних зобов'язань України з урахуванням стану на внутрішньому товарному ринку;
- захисту внутрішнього ринку України.
З метою захисту національних інтересів діє система експортного контролю. Існують технічні, фармакологічні, санітарні, ветеринарні, фітосанітарні й екологічні стандарти і вимоги у відношенні ввезених товарів, контроль за їх якістю. Передбачаються захисні міри у відношенні імпорту товарів, найбільш яскравий прояв яких ми бачимо в зростаючому імпортному миті.
В даний час Уряд України приділяє велику увагу проекту програми розвитку експорту України, основною метою якої є збільшення вартісного обсягу українського експорту, розширення його номенклатури за рахунок продукції з підвищеним ступенем обробки, наукомістких товарів, технологій.
Цілі і задачі приєднання України до ВТО. Відповідно до встановленої процедури приєднання до ВТО, Україна почала складний, багатоетапний і досить довгостроковий процес по оформленню членства в цій впливовій міжнародній організації, що передбачає підготовку і проведення багатобічних і двосторонніх переговорів із країнами-членами ВТО.
Головна задача України на переговорах - одержання умов членства у ВТО, що виключали б обмеження її прав у сфері міжнародної торгівлі, забезпечили б реальне поліпшення доступу на світові ринки товарів і послуг.
Приєднання до ВТО випливає з задач сучасної торгової політики України, що спрямована на ефективну інтеграцію країни у світову економіку і міжнародну торгівлю і містять у собі:
- одержання кращих і не дискримінаційних умов доступу для українських товарів і послуг на закордонні ринки;
- розвиток експортних можливостей країни і "облагороджування" структури українського експорту;
- забезпечення достатнього ступеня захищеності вітчизняних виробників в умовах розумно відкритої економіки на основі застосування норм і правил ВТО.
Основні переваги участі України у ВТО полягають в наступному:
- створення більш сприятливих - не дискримінаційних, стабільних і передбачуваних умов для розвитку торгівлі й інших форм зовнішньоекономічної діяльності;
- доступ до механізму ВТО з розв’язання торгових суперечок, як дуже ефективному (і практично єдиному) інструменту захисту торгових інтересів країн-членів організації від їхнього несправедливого обмеження;
- упровадження через застосування норм і правил ВТО в українську практику зовнішньоекономічної діяльності і відповідне законодавство міжнародного досвіду в області регулювання торгівлі.
Зараз Україна має статус спостерігача, однак, ставши однією з сторін різноманітних багатосторонніх угод, із продажу товарів і послуг, крім виграшів, створить Україні безліч проблем:
- будучи одним з основних експортерів металами і паливом Україна буде у виграші доти, поки вона зможе уникати кількісних обмежень. Також поки вона зможе уникнути антидемпінгових бар'єрів, тому що через дешеві українські товари Україна вже не раз згадувалася.
- крім цього, підписавши угоди, Україні прийдеться відкрити свій ринок іноземним товарам, однак, відразу виникає питання: " чи зможе Україна витримати їхню конкуренцію?". В реальності Україні прийдеться відкрити ринок через 2-5 роки, у кращому випадку навіть пізніше, але, чи зможе наша країна на той час досягти міжнародних стандартів і нагромадити досить досвіду.
- крім того, збільшуються витрати виробництва: якщо раніш українські товари були конкурентноспроможні завдяки низьким цінам на паливо і сировину, то зараз рівень цін швидко наближається до світового. Західні компанії припускають, що в найближчому майбутньому українські ціни будуть навіть вище середніх світових.
- що стосується встановленого "уругвайським раундом" зниження державою субсидій на сільськогосподарські продукти, то Україна, навряд чи зможе вкластися в намічений термін.
Таким чином, ми бачимо, що в України далеко не сприятливе положення, тим більше, що потрібно буде прийняти всі необхідні угоди, а не вибірково. Але, з іншого боку, не відкривши, хоча б один зі своїх ринків, Україна не зможе скористатися досягненнями "уругвайського договору".
Висновки
Важливим фактором розвитку національної економіки є зовнішньоекономічні зв'язки. Для деяких країн зовнішня торгівля - це єдина можливість одержати той чи інший товар, відсутній у її межах. Але завдяки міжнародному поділу праці кожна країна може зосередитися на виробництві тих товарів, які вона може робити ефективніше і дешевше в порівнянні з іншими країнами.
Кожна країна повинна жити і розвиватися, спираючись на свої засоби але все-таки жодна країна не може досягти скільки-небудь серйозних результатів в економічному і соціальному розвитку, якщо вона не буде прибігати до використання вигод міжнародного обміну.
Вигода від зовнішньої торгівлі ще й у тому, що вона дозволяє порівняти економічні умови країн, як би підганяючи їхній розвиток. При цьому одні країни звільняються від напруги виробництва, а інші одержують зовнішній імпульс для економічного процесу. Будь-які обмеження зовнішньої торгівлі негативно позначаються на економіці країни, однак це зовсім не означає, що вона не повинна бути об'єктом державного регулювання. Розвинена зовнішня торгівля загострює конкуренцію між товаровиробниками, змушуючи їх, закривати неконкурентні і шукати прибуткові виробництва, поліпшувати організацію праці і т.п. Тому, хоча населення в цілому і виграє, положення якихось галузей виробництва може погіршитися. Роздержавлення зовнішньої торгівлі в ході просування до ринку носить необхідний характер.
Теоретично, ринок повинен сам визначати, які продукти будуть експортуватися і які імпортуватися. У цьому випадку немає необхідності в тому, щоб держава цілком регламентувала зовнішньоекономічну діяльність підприємств. У справі переходу до ринкових структур без значного впливу держави не можливо обійтися, тому що на цьому етапі важливо оптимізувати експортні й імпортні групи товарів і послуг.
Проаналізувавши положення справ, що склалися в міжнародній торгівлі і міжнародних економічних відносинах у другій половині минулого сторіччя можна прийти до наступних основних висновків:
1. Збільшення експорту в порівнянні з імпортом завдяки дії мультиплікатора буде мати для країни експансіоністський ефект. Якщо до цього в країні мали місце безробіття і надлишкові потужності, то результатом з'явиться розширення зайнятості і збільшення випуску продукції. Якщо ж у країні спостерігалася інфляційна напруга, то вона тільки більш підсилиться.
2. Політика руйнування сусіда, якою характеризувався період депресії 30-х років і шляхом яким кожна нація намагається марно експортувати безробіття за кордон, б'є по цій нації іншим кінцем.
3. Міжнародний банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський Загальний ринок - усе це найбільш важливі фактори, що зіграли позитивну роль у розвитку міжнародної торгівлі в 20-21-му столітті на шляху до вільних економічних зв'язків і співробітництва.
Необхідно визнати, що домінуючим напрямком у відносинах між країнами світового співтовариства є шлях до найбільш вільної, що не визнає штучних перешкод і перепон торгівлі.
Що стосується умов нинішньої міжнародної торгової політики України, зовнішньоекономічних проблем і можливих шляхів розв’язання можна зробити висновок, що без наявності відповідних конкурентних переваг Україні нема чого і думати про завоювання яких-небудь ніш, а тим більше про заняття лідируючого положення на світових ринках.
Практичне завдання
11. У міжнародному аеропорту мандрівник здав валізу в камеру схову, чи є ця послуга щодо збереження:
а) торгуючою, якщо мандрівник знаходиться на батьківщині; (ні)
б) неторгуючою, якщо мандрівник знаходиться закордоном; (ні)
в) торгуючою, якщо мандрівник є нерезидентом; (так)
г) неторгуючою, якщо мандрівник є резидентом? (ні)
Международные поездки представляют собой специфическую форму международной экономики, обычно называемую в системе национальных счетов международным туризмом. Их специфика заключается в том, что потребитель услуг перемещается за рубеж к их производителю, где, будучи нерезидентом, приобретает товары и услуги. Тем самым международные поездки с точки зрения международной экономики представляют собой не столько вид услуги, сколько набор услуг, приобретаемый путешественниками (резидентами за границей и нерезидентами внутри данной страны) за рубежом.
Международные поездки - товары и услуги, приобретаемые путешественниками за рубежом, если они находятся там не менее года и считаются нерезидентами.
Путешественник — человек, находящийся менее года в стране, в которой он не является резидентом, если он не является сотрудником правительственного учреждения (посольства, военной базы) другой страны или членом его семьи и не работает на резидента.
В международной экономике путешественники считаются туристами, если они провели хотя бы одну ночь в стране посещения. Если они провели за границей меньше 24 часа, то они считаются экскурсантами. Экскурсантов, как особую категорию путешественников, специально выделяют в своей статистике международной торговли услугами малые страны Европы (Монако, Андорра, Сан-Марино), в которые многие иностранцы приезжают на полдня или день. Студенты, пациенты больниц и в некоторых странах сотрудники международных организаций считаются нерезидентами, даже если они провели за рубежом более одного года, и все их расходы записываются в статью поездок.
41. Сформулюйте визначення наступних вартісних показників міграції:
а) трудовий прибуток і виплати зайнятим;
б) переміщення мігрантів;
в) переведення працівників.
Які з перерахованих вище статей платіжного баланса належать до приватних неоплачених переведень і чому?
Трудовий прибуток та виплати зайнятим — це зарплата та інші виплати готівкою чи натурою, отримані приватними особами -нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену ними. В цю категорію включають також всі виплати резидентів в пенсійні, страхові та інші фонди, пов'язані з наймом на роботу нерезидента. До категорії приватних осіб нерезидентів відносяться: всі закордонні робітники, що знаходяться в даній країні менше року, в тому числі сезонні робітники, робітники із прикордонних країн, що прибули до даної країни на тимчасові заробітки, а також місцевий персонал закордонних представництв.
Переміщення мігрантів — оціночний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, котре вони перевозять з собою, переїжджаючи до іншої країни. При цьому вивіз майна в натурі показують як експорт товарів із країни, а його оціночний грошовий еквівалент (якби плата за цей експорт) по даній статті.
Переведення працівників - пересилання грошей та товарів своїм родичам, що залишились на Батьківщині. При пересилці товарів враховують їх оціночну вартість.
Приватні неоплачені переводи — це оціночний грошовий еквівалент майна, перевезеного мігрантами в момент їх виїзду за кордон та майбутніх поштових пересилок товарів на Батьківщину.
Вони включають слідуючи статті платіжного балансу: переміщення мігрантів та переведення працівників. Тому що на практиці досить важко визначити по якій статті повинні фінансуватися ті чи інші міжнародні переводи. Людина спочатку може поїхати за кордон просто на тимчасові заробітки, але потім з якихось причин залишилася там більше року, став мігрантом. Чи на оборот, люди, що емігрували за кордон назавжди, чиє майно було зареєстровано як переведення працівників, випадково вирішили повернутися на Батьківщину , не пробувши за кордоном і року.
Загальне правило, яке діє в даному випадку, заключається в тому, що облік ведеться по стану на момент переміщення кордону, і якщо пізніше виявляється , що запис був зроблений невірно, його тим паче, ніхто не переглядає.
Список використаної літератури
1. Багрова, І.В. Міжнародна економічна діяльність України [Текст] : навчальний посібник / І. В. Багрова, О. О. Гетьман, В. Є. Власюк ; Дніпропетровський ун-т економіки та права. - К. : ЦНЛ, 2004. - 384 с.
2. Дахно, І.І. Світова економіка [Текст] : навчальний посібник / І. І. Дахно. - К. : ЦНЛ, 2006. - 264 с.
3. Дахно, І.І. Світова економіка [Текст] : навчальний посібник / І. І. Дахно. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2008. - 280 с.
4. Карбау, Р. Міжнародна економіка [Текст] : підручник : пер. с англ / Р. Карбау. - 7-е вид. - Суми : Козацький вал, 2004. - 652 с.
5. Козик, В.В. Міжнародні економічні відносини [Текст] : навчальний посібник / В. В. Козик, Л. А. Панкова, Н. Б. Даниленко. - 6-тє вид., стереот. - К. : Знання, 2006. - 406 с.
6. Международная экономика [Текст] : учебное пособие / Т. Н. Гоголева, В. Г. Ключищева, Ю. И. Хаустов. - М. : КНОРУС, 2005. - 304 с.
7. Мировая экономика [Текст] : учебное пособие для вузов / ред. И. П. Николаева. - 3-е изд., перераб. и доп. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2007. - 510 с.
8. Міжнародна економіка [Text] : підручник / Мін-во освіти і науки України ; ред.: Ю. Г. Козак, Д. Г. Лук`яненко, Ю. В. Макогон. - 3-тє вид., допов. і переробл. - К. : ЦУЛ, 2009. - 560 с.
9. Міжнародна економіка [Текст] : навчальний посібник / ред. Ю. Г. Козак. - 2-ге вид., перероб і доп. - К. : ЦУЛ, 2008. - 1118 с.
10. Міжнародна економіка [Текст] : навчально-методичний посібник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ ; ред. Поручник. - К. : КНЕУ, 2005. - 160 с.
11. Міжнародна економіка [Текст] : підручник / КНУ ім. Тараса Шевченка ; ред. А. П. Румянцев. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2006. - 479 с.
12. Міжнародна економіка [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, Нац. металургійна академія України ; ред. В. М. Тарасевич. - К. : ЦНЛ, 2006. - 224 с.
13. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях [Текст] : навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України ; ред. Ю. Г. Козак. - К. : ЦНЛ, 2004. - 676 с.
14. Одягайло, Б.М. Міжнародна економіка [Текст] : навчальний посібник / Б. М. Одягайло. - 2-ге вид., випр. і доп. - К. : Знання, 2006. - 407 с.
15. Передерій, О.С. Міжнародні економічні відносини [Текст] : навчальний посібник / О. С. Передерій ; Мін-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. - К. : ЦНЛ, 2006. - 274 с.
16. Романчиков, В.І. Міжнародні економічні відносини [Текст] : навчальний посібник / В. І. Романчиков, І. О. Романенко. - К. : ЦУЛ, 2008. - 256 с.
17. Руденко, Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст] : підручник / Л. В. Руденко. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2007. - 632 с.
18. Цыпин, И.С. Мировая экономика [Текст] : учебник / И. С. Цыпин, В. Р. Веснин. - М. : ТК Велби : Проспект, 2007. - 248 с.
19. Шевчук, В.О. Міжнародна економіка: теорія і практика [Text] : підручник / В. О. Шевчук. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2008. - 663 с.