Реферат: Міжнародний рух капіталу

Вступ

1. Міжнародний рух капіталу як форма МЕВ

2. Міжнародний рух позичкового капіталу

3. Стратегії входження транснаціональних кампаній на ринки країн, що розвиваються

Висновки

Список використаних джерел

Зародження і становлення світового господарства — це процес розвитку і поглиблення різнобічних відносин між народами, націями і державами. Сутність його полягає в усуспільненні праці та виробництва на національному і міжнародному рівнях. Рушійними силами в цьому процесі є зростання та удосконалення продуктивних сил, прогрес науки, техніки і технології, зміна форм матеріального виробництва.

Здобутки цивілізованого розвитку в країнах світу — сім'я та її домашнє господарство, держава та її виробництво, становлення товарно-грошових відносин у національних і міжнародних сферах — були цеглинами у фундаменті світового господарства.

Міжнародне усуспільнення виробництва і поглиблення на його основі інтернаціоналізації всього економічного життя стали головними чинниками подолання національно-державного відокремлення, замкненості (автаркії) господарських систем, а отже, розширення виробничо-економічних зв'язків між різними країнами. На певному етапі історичного розвитку концентрація і спеціалізація виробництва, процес його розширеного відтворення наштовхнулися на внутрішні обмеження.

Для нормального підтримання і постійного відновлення національного виробництва все актуальнішою є потреба взаємодії з іншими країнами, розвитку міжнародного поділу праці та обміну. Поступово взаємодія та взаємозалежність економічних систем різних країн перетворились на об'єктивну необхідність їхнього розвитку. Взаємодоповнення національних економік, зростання ролі зовнішніх чинників у процесі суспільного відтворення в тій чи іншій країні стали загальним явищем.

1. Міжнародний рух капіталу як форма МЕВ

Виходячи з того, що капітал за своєю глибинною економічною сутністю є антагоністичною суперечністю (а отже й антагоністичним виробничим відношенням) між власниками монополізованих засобів виробництва, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів, з одного боку, та власниками найманої робочої сили — з іншого, вивезення капіталу з погляду суспільної форми слід розглядати як процес формування в іншій некапіталістичній країні антагоністичної суперечності між власниками різних ресурсів і найманими працівниками, а отже, й відповідного капіталістичного виробничого відношення.

Якщо взяти до уваги, що капітал за своїм економічним змістом є сукупністю чи системою виробничих відносин (або відносин економічної власності), що базується на експлуатації найманої праці, то експорт капіталу означає процес формування в некапіталістичній країні капіталістичних виробничих відносин.

Оскільки капітал має свій речовий зміст (засоби виробництва, гроші, інші ресурси), то формування таких відносин здійснюється за допомогою вивезення капіталу насамперед в підприємницькій і грошовій формі.

Якщо капітал вивозять з більш розвинутої до менш розвинутої капіталістичної країни, то цей процес супроводжується формуванням більш зрілих відносин капіталістичної власності (а отже, й капіталу), більш досконалих форм виробничих відносин.

Таким чином відбувається процес інтернаціоналізації капіталу (економічної власності, заснованої на експлуатації тощо), тобто капіталістичних виробничих відносин. Вивезення капіталу у докапіталістичні формації — загалом прогресивне явище. Таким його можна вважати і у випадку вивезення в країни СНД та Східної Європи в сучасних цивілізованих формах [3, с. 41].

Головними суб'єктами вивезення капіталу на сучасному етапі є ТНК, держави та наддержавні органи. Найважливіша кінцева мета цього процесу — привласнення монопольне високих прибутків, а також отримання інших вигод (політичних, військових тощо).

Вивезення капіталу з урахуванням суспільної форми речового змісту — процес вивезення за кордон транснаціональними корпораціями, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формі з метою виробництва і привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших вигод.

На нижчій стадії розвитку капіталізму (XVI — XIX ст.) переважало вивезення товарів, а на вищій — у XXІ ст. — вивезення капіталу. Воно зумовлене монополізацією виробництва, виникненням і розвитком гігантських монополістичних (у тому числі олігополістичних) об'єднань, появою ТНК, які накопичили величезні прибутки й шукають шляхи їх найприбутковішого вкладення.

Вивезення капіталу також зумовлюється дією закону нерівномірності економічного розвитку, зокрема нерівномірним розвитком окремих держав і регіонів світового господарства. У країні, яка перебуває на передових позиціях, швидше відбувається процес створення надлишкового капіталу, який може бути використаний всередині країни, але якому намагаються знайти прибутковіше застосування.

Крім того, вивезення капіталу спричинене асинхронним протіканням капіталістичного циклу, протекціоністськими бар'єрами, які перешкоджають вивезенню товарів, процесом інтернаціоналізації виробництва та ін [2, с. 58].

Вивезення капіталу здійснюється у двох основних формах — підприємницькій і позичковій. Вивезення підприємницького капіталу означає інвестиції у промисловість, транспорт, сільськогосподарські, банківські підприємства тощо, через будівництво або купівлю вже існуючих підприємств, через механізм придбання їх акцій. Це призводить до утворення власності за кордоном.

Позичковий капітал вивозять у формі короткотермінових або довготермінових позик та кредитів. Це дає можливість отримувати фіксований дохід у вигляді відсотка, але не призводить до утворення за кордоном власності. Загальна сума капіталу, що функціонує за кордоном, — це іноземні інвестиції. Згодом їх джерело розширюється за рахунок капіталізації додаткової вартості, використання амортизаційних відрахувань, випуску акцій та ін.

Найважливішу роль з-поміж різних форм інвестицій відіграють прямі капіталовкладення. Це зумовлено тим, що їх суб'єкти здійснюють постійний контроль за цим капіталом (капіталом у позичковій формі на час надання кредиту розпоряджається імпортер); що прямі інвестиції гарантують стабільний ринок (або формують основу для виходу на ринки інших країн); такі інвестиції дають право безпосереднього контролю (за наявності контрольного пакета акцій) або активної участі в управлінні підприємством через механізм реінвестування прибутків, придбання частини акцій за кордоном (але не контрольного пакета), внутрішньо-фірмових позик або внутрішньофірмової заборгованості, а також через використання неакціонерних форм (укладання субконтрактних угод, ліцензійних угод, франчайзингу та ін.) [6, с. 56].

Закономірності та особливості міжнародного руху капіталів у сучасних умовах. Напередодні Першої світової війни закордонні інвестиції капіталістичних країн становили 44 млрд. дол., у 1970 р. — до 285 млрд., у 2000 р. — понад 3 трлн дол. Мета вивезення державного капіталу — значною мірою створення сприятливіших умов для вивезення транснаціонального та інших видів недержавного капіталу. Зокрема, з його допомогою формується економічна інфраструктура. Важливою формою вивезення державного капіталу є державні гарантії для недержавних кредитів. Тому державному капіталу більше властива форма кредитів та субсидій.

2. Міжнародний рух позичкового капіталу

Міжнародний кредит (МК) — це позика у грошовій або товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальникові іншої країни на умовах терміновості, повернення, виплати відсотків.

З позиції економічної теорії сутність МК, його економічний зміст — це відносини між суб'єктами МЕВ з приводу надання, використання та повернення позики.

Головною метою МК є отримання максимального прибутку у вигляді відсоткового або підприємницького прибутку.

Принципи МК: терміновість — кредити надаються на певний термін; повернення — кредити, які надаються, мають бути обов'язково повернені кредиторам; платність — за використання кредитів необхідно платити. На практиці це відсотки за кредит; забезпеченість — одержувач кредиту повинен мати гарантії (матеріальні (майно, нерухомість) і банківські гарантії); цільовий характер — МК, як правило, надається для вирішення конкретних документально обґрунтованих задач.

Суб'єкти МК: держава; фірми (підприємства); банки; страхові компанії; транснаціональні компанії (ТНК); державні установи (міністерства); міжнародні організації (МВФ, МБРР); група держав.

Основні функції МК: забезпечення перерозподілу фінансових та матеріальних ресурсів між країнами; сприяння більш ефективному використанню фінансових та товарних ресурсів; сприяння накопиченню фінансових та матеріальних засобів та їх раціональному використанню; прискорення процесу реалізації товарів, розширення кордонів міжнародної торгівлі; найважливіший метод конкурентної боротьби на світовому ринку; сприяння вирішенню програм структурної перебудови економіки окремих країн; зниження платоспроможності країн-позичальників та підвищення рівня їхньої заборгованості кредиторам [4, с. 17].

Основні види МК:

За цільовим призначенням: зв'язаний МК — кредит, який має чітко визначений цільовий характер, закріплений у кредитній угоді. У свою чергу зв'язаний МК ділиться на: комерційний — надається для купівлі певних товарів або здійснення платежів за послуги; інвестиційний — виділяється для будівництва конкретних об'єктів; фінансовий МК — кредит, який не має строгого цільового призначення і використовується на розсуд позичальника на будь-які цілі; емісія цінних паперів — особливий різновид МК, коли банки виступають як посередники між позичальниками та безпосередніми кредиторами-інвесторами, що розміщують свої кошти у цінні папери.

За формами надання: товарний МК — кредит, який надається у вигляді товарів; валютний МК — кредит, який надається у ВКВ або валютних цінностях.

За суб'єктами кредитування: приватний МК — кредит, який надається приватними фірмами і банками; урядовий МК — кредит, який надається урядовими кредитними установами; змішаний МК — кредит, який складається із приватних та державних засобів; кредит міжнародних установ — кредит, який надається міжнародними організаціями (МВФ, МБРР, ЄБРР).

За характером забезпечення: забезпечений МК — кредит, який надається під заставу товарно-матеріальних цінностей, комерційних документів; бланковий МК — кредит, який надається без гарантій застави і комерційних документів.

За термінами: надкороткостроковий МК; короткострокові — надаються на строк до 1 року; середньострокові — надаються на строк від 1 до 5—7 років; довгострокові — надаються на строк понад 5—7 років. У світовій практиці в сучасних умовах переважають фірмові, банківські, урядові кредити.

Фірмові кредити — позика, яка надається фірмою, зазвичай експортером однієї країни, імпортерові іншої країни у вигляді відстрочки платежу. Фірмовий кредит здійснюється у двох видах: вексельний та аванс покупця [1, с. 34].

Перед тим, як розглянути сутність вексельного кредиту, необхідно з'ясувати суть векселя.

Вексель — це письмове зобов'язання про виплату боргу. Вексель буває простий та перевідний.

Простий вексель — це письмове зобов'язання про виплату боргу, який виписується та підписується боржником.

Перевідний вексель — виписується та підписується кредитором і являє собою наказ боржникові про виплату у вказаний термін визначеної суми третій особі — ремітенту.

Тепер розглянемо суть вексельного кредиту.

Вексельний кредит передбачає, що експортер виставляє перевідний вексель на імпортера, який, отримавши комерційні документи, оплачує вексель у вказаний у ньому термін.

Умови дії вексельного кредиту: термін надання кредиту до 1 року — під сировину, матеріал; термін надання кредиту до 3—7 років — під машини, обладнання; постійний кредит надається експортером імпортерові за наявності стабільних зв'язків між ними; вексельний кредит надається у товарній формі. Фірмовий кредит (аванс покупця) полягає у кредитуванні імпортером експортера.

Умови фірмового кредиту (аванс покупця): кредит надається у грошовій формі; термін кредиту від 3 до 7 років; надається під купівлю машин, обладнання, транспортні засоби; обсяг кредиту 10—15 % вартості контракту. Переваги фірмового кредиту: незалежність від державного регулювання кредитування експорту; невтручання державних органів у комерційні (кредитні) угоди; розширення можливостей використання кредитних ресурсів фірм, компаній.

Недоліки фірмового кредиту: обмеженість термінів і розмірів кредитів, які надаються; пов'язаність імпортера з окремими постачальником; більш висока ціна товару, який купується в кредит, порівняно з товаром, який купується за готівку; великий фінансовий та комерційний ризик експортера та імпортера; погіршення платоспроможності кредитора.

Банківські кредити діляться на: короткострокові; середньострокові; довгострокові.

Умови короткострокового банківського кредиту: надається у грошовій формі; термін надання кредиту — до 1 року; надається під заставу матеріальних цінностей; надається під заставу товарних і платіжних документів. Короткостроковий кредит використовується для фінансування товарів та послуг.

Середньостроковий банківський кредит (форфетування) — це кредитування банками експорту шляхом купівлі векселів та інших боргових зобов'язань. Умови цього кредиту: застосовується при купівлі машин та обладнання; термін дії — 5—7 років; надається у грошовій формі [5, с. 75].

Довгостроковий банківський кредит надається банком на тривалий період. Умови довгострокового банківського кредиту: термін — понад 5 років; надається суб'єктам ЗЕД під купівлю машин, обладнання, будівництво господарських об'єктів; обсяг кредиту — до 85 % вартості контракту; 15 % вартості контракту кредитоодержувач повинен попередньо заплатити готівкою.

Урядові кредити надаються у вигляді урядових державних позик. Умови: надаються пільгові кредити; надаються безвідсоткові кредити; надаються кредити без повернення; термін — декілька десятків років; надаються під конкретні проекти економічного розвитку окремих країн, на купівлю товарів.

Таким чином, МК є різних видів. Завдяки функціонуванню цих видів МК і здійснюється міжнародний рух капіталу (МРК). Одним із найважливіших напрямів МРК є формування і розвиток світового ринку позичкових капіталів (СРПК).

3. Стратегії входження транснаціональних кампаній на ринки країн, що розвиваються

Можливість цілеспрямованого варіювання значними виробничими ресурсами, їх внутрішнього перерозподілу, координації економічної стратегії і тактики підконтрольних господарських підрозділів.

Використання прихованих коштів перерозподілу ресурсів, які формально є виробниче необхідним обміном товарами і послугами, використання внутрішньокоопераційних цін під час проведення розрахунків, взаємне кредитування й страхування операцій між філіями, розташованими в різних країнах. Процес такого внутрішнього перерозподілу за останні два десятиріччя набув справді гігантських масштабів: у валовому обсязі зовнішньої торгівлі світу він становить приблизно 1/3.

Полегшення технологічного трансферту та можливість реалізації ряду інноваційних проектів, адже концентрація і централізація капіталів, а також управління означає ще й концентрацію технологічного потенціалу і можливість здійснення централізованого підприємницького управління ним. В умовах сучасного науково-технічного прогресу це може мати вирішальне значення з багатьох точок зору. Обсяг технологічного трансферту, який здійснюється корпораціями, в загальному обсязі міжнародного технологічного трансферту світу становить 2/3 [6, с. 58].

Трансакційна економія, яка пов'язана з можливістю економії на витратах під час здійснення складної багатоканальної процедури «горизонтальних» ринкових зв'язків — пошуку партнерів, проведення переговорів, а також на численних формальностях у випадках процедурних узгоджень та судово-правових розглядів на етапі післяконтрактної імплементації домовленостей. Інакше кажучи, йдеться про оптимізацію управління господарською діяльністю через створення управлінської вертикалі замість накладних горизонтальних контактів.

І хоча альтернативні витрати також можуть бути помітними (йдеться про створення відомої адміністративної, «вертикальної» управлінської структури), небажані наслідки «бюрократизації» можуть значно перекриватися завдяки раціоналізації управління, диверсифікації оптимізації усього багаторівневого господарсько-виробничого процесу.

Кращий доступ до ринків. Це — можливість подолання небажаних бар'єрів, які пов'язані з протекціоністською політикою національних держав, із наявністю тарифних і нетарифних обмежень, а також забезпечення ряду інших важливих з погляду інтернаціональної підприємницької діяльності переваг; сприятливий доступ до ресурсів.

Штучне створення додаткових переваг у конкурентній боротьбі. На практиці можуть використовуватися найрізноманітніші засоби монопольного впливу на ринки, формування попиту і використання монопольних за характером інструментів протидії конкурентам.

Можливість оптимізації ринково-конкурентної стратегії: для одних господарських суб'єктів поглинання (пасивна акція) може виявитися останнім засобом, за допомогою якого можна уникнути фінансового краху, для інших — прагнення до концентрації фінансових ресурсів може відображати об'єктивну можливість своєрідного страхування, кращого маневрування в умовах дії в різних країнах різних митних ставок, податкових систем. Важливим фактором ринкової стратегії є здатність ТНК зменшувати ризики, диверсифікуючи види економічної діяльності та комбінуючи засобами гарантій (валютно-фінансових, політичних тощо). Таким чином, сукупність переваг організаційно-управлінської, ринково-конкурентної, технологічно-інноваційної природи зумовлює кількісне збільшення ТНК як форми підприємницької діяльності, а також розширення поля їхнього господарювання. Цей процес не тільки означає механічний перерозподіл сфер ринкового контролю та економічного «життєвого простору», а й серйозні наслідки для всієї системи міжнародних економічних відносин, умов здійснення конкретних форм співробітництва та підприємницької діяльності в національному та глобальному масштабах [2, с. 61].

Висновки

Вивезення капіталу з урахуванням суспільної форми 1 речового змісту — процес вивезення за кордон транснаціональними корпораціями, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формі з метою виробництва і привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших вигод.

Головною метою МК є отримання максимального прибутку у вигляді відсоткового або підприємницького прибутку.

Список використаних джерел

1. Дахно І. І. Міжнародна економіка. — К.: МАУП, 2007. — 248c.

2. Дзюба С. Г., Подоприхіна І. Є. Міжнародна економіка. — Донецьк: ТОВ "Юго-Восток", 2006. — 284 с.

3. Карпенко С.В., Карпенко О. А. Міжнародна економіка. — К.: Університет "Україна", 2007. — 252с.

4. Романишин С. Б., Сай Л. П., Когут У. І. Міжнародна економіка. — Л.: Видавництво Національного ун-ту "Львівська політехніка", 2007. — 96с.

5. Філіпенко А. С. Міжнародні економічні відносини: історія. — К.: Либідь, 2006. — 390с.

6. Школа І.М., Козменко В. М., Бабінська О. В.Міжнародні економічні відносини. — Чернівці: Книги-ХХІ, 2007. — 544с.