Реферат: Політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках

Контрольна робота

на тему

політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках

Останні десятиліття, які характеризуються стрімкими і кардинальними перетвореннями в світі, призвели до створення цілком нової геополітичної карти, змінили внутрішньо - та зовнішньополітичні орієнтири цілої низки країн, системи цінностей та ідеалів. В окремих випадках загострились протиріччя, які роками тамувалися. В інших – відкрився шлях до переоцінки подій минулого. Результатом всіх цих процесів сьогодні ми маємо цілком нову картину, яка докорінно відрізняється від тієї, що була на початку 90-их років. І ця картина вимагає від світового товариства нових підходів, у тому числі і до реалізації зовнішньополітичних інтересів. Не є винятком у цьому зв’язку і українсько-болгарські відносини.

Український і болгарський народи споріднені не тільки своїм слов’янським походженням, кириличною азбукою, яку подарували нам брати Кирило і Мефодій, етнічною і мовною близькістю, але й спільністю історичної долі, багатовіковими відносинами в релігійному, культурному, господарському, суспільно-політичному житті. Багато що поєднує Україну і Болгарію сьогодні: і приблизно однаковий економічний і суспільно-політичний розвиток, що ускладнюється сучасними соціальними проблемами, і важкі умови трансформаційних процесів, що характерні для посттоталітарних держав, і відмінні від Росії позиції щодо НАТО і ЄС, і прагнення позбутись енергетичної і сировинної залежності від Москви, і чорноморське сусідство. Тому природно, що уряди і народи наших країн прагнуть до тісного співробітництва, спільної реалізації задач.

Хоч сучасний стан українсько-болгарських відносин ще далекий, за словами екс-голови Верховної Ради Володимира Литвина, до оптимально можливого для сусідніх дружніх країн рівня, і вони повинні активізуватись і наповнитись новим змістом з врахуванням багатих історичних традицій і досвіду. А досвід свідчить про безперервність і інтенсивність цих відносин, причому як в період існування державності у обох народів (наприклад, міждержавні відносини між Київською Руссю і Першим Болгарським царством, Українською Народною Республікою і Болгарією), так і в часи їхньої бездержавності, коли взаємні зв’язки здійснювались на рівні громадськості.

Міжнародні зв’язки України зі своїми сусідами були і являються одним з важливих факторів її господарського, суспільно-політичного і культурно-просвітницького розвитку. Це наочно підтверджують відносини між Україною і Болгарією, котрих Чорне море не розділило, а об’єднало, оскільки стало природною з’єднувальною артерією між двома державами і народами.

Приємно констатувати, що протягом останніх років ці відносини засвідчують стійку тенденцію до розширення контактів як на високому, так і на експертному рівнях, збільшення прямих зв’язків між регіонами та суб’єктами господарювання. Сучасний стан і перспективи розвитку українсько-болгарських зв’язків здебільшого залежать від політичної волі і можливостей державного керівництва, національно-політичних еліт, всіх суб’єктів двосторонніх відносин продовжувати історичні традиції дружби і співробітництва. Це новий етап, що розгортається на фоні поглиблення європейської і трансатлантичної інтеграції, потребує суттєвого вдосконалення системи співробітництва і розширення її структур. До цих процесів, як зазначає Володимир Литвин, буде правильним інтенсивніше залучати регіони обох країн і територіальні громади, широкі кола громадськості. Постійного і системного характеру має набути співробітництво між органами законодавчої влади.

З 5 грудня, коли Болгарія однією з перших держав світу визнала незалежність України і встановила з нею дипломатичні відносини (13 грудня), офіційно починається нова сторінка історії розвитку взаємин між двома країнами і народами. Зміна політичних режимів в Україні і Болгарії за принципово нових геополітичних обставин призвела до ситуації «вибудування» відносин практично з нуля. Важливу роль в українсько-болгарських зв’язках відігравав фактор проживання на території України найчисельнішої болгарської діаспори. Вже 5 жовтня 1992 року під час візиту в Софію Президента України Л. М. Кравчука було підписано Договір про дружні відносини і співробітництво між Україною і Республікою Болгарія (набув чинності 2 березня 1994 року). Він був розрахований на 10 років, складався з 22 статей, де обумовлено співробітництво в усіх галузях суспільного життя, в т. ч. в економічній, політичній, військовій.

В статті 9 цього договору зафіксовано, що країни, котрі підписали акт, зобов’язані надавати необхідні умови для збереження етнічної, мовної, культурної і релігійної самобутності, а також для дотримання всіх прав осіб болгарської національності, що мають постійне місце проживання в Україні, і українців, що постійно мешкають на території Республіки Болгарія. Цей договір передбачав облегшення консульського обслуговування і процедури подорожей, сприяння у вивченні мови, культури і традицій, а також легалізацію діяльності організацій і осіб, що є суб’єктами цього акту та на яких розповсюджуються його положення.

Договір став одним із перших міжнародних політичних документів незалежної України, що поклав початок створенню договірно-правової бази і достатньо розгалуженої системи двосторонніх українсько-болгарських взаємовідносин на новому етапі історичного розвитку. На сьогоднішній день створено договірно-правову базу, яка дозволяє поглиблювати двостороннє співробітництво в усіх галузях, водночас продовжується робота над підготовкою до підписання окрім діючих ще низки нових документів.

Починаючи з 13 грудня 1991 року (дата встановлення дипломатичних відносин між Україною і Республікою Болгарія) підписано більше 70 міжнародних договорів, протоколів і конвенцій, з яких 52 документи ратифіковано. Серед них найбільшу вагу мають вже згадуваний Договір про дружні відносини і співробітництво від 5 жовтня 1992 року і спільна Декларація президентів обох країн про подальший розвиток і поглиблення співробітництва між Україною і Болгарією від 25 березня 1998 року, в якій проголошено стратегічне партнерство між нашими державами.

В грудні 1994 року вперше з офіційним візитом Україну відвідав Президент Болгарії Желю Желев. В ході візиту він відвідав Генеральне консульство в Одесі, де передусім обговорювались питання будівництва Болгарського культурного центру. А от зустріч в Болгарії відбулась на рівні радника Президента (Желю Желев в силу своєї зайнятості не зміг прийняти делегацію), і тому основні питання залишились невирішеними.

Провідна роль в утвердженні авторитету держави, її сили належить законодавчому органу. Парламент за своєю місією є втіленням демократії, гарантом її дієвості у визначенні цілей суспільства та ефективності її досягнення. Він має бути найважливішим інститутом, що представляє народ країни.

Вищим представницьким законодавчим органом в Україні є Верховна Рада, в Болгарії – Народні Збори. Правовий статус та структура, організаційні питання діяльності та компетенція визначаються національними конституціями та спеціальними нормативними актами – регламентами: розділ IV Конституції України - «Верховна рада України», статус Народних Зборів Болгарії визначено у багатьох статтях Конституції, але основні повноваження – ст. ст. 84, 85.

Міжпарламентські зв’язки відіграють не меншу роль, ніж зв’язки на президентському рівні. Слід відзначити, що не з багатьма постсоціалістичними державами Центральної і Південно-Східної Європи у України склалася така регулярна система взаємодії із законодавчими органами, як із Болгарією. Причому велику активність проявила болгарська сторона. Вже в квітні 1991 року Україну відвідала делегація її Великих Народних Зборів, пізніше болгарські парламентарі вели в Києві з ВРУ переговори про розвиток співробітництва в листопаді 1995 троку, в листопаді 1996 року, в жовтні 1997 року. В кінці 90-их років ХХ століття ці зв’язки, на жаль, втратили в своїй динаміці. Контакти і переговори здійснювались в основному на багатосторонніх форумах, в т. ч. в рамках Парламентської асамблеї Чорноморського економічного співробітництва (далі ПАЧЕС).

Ситуація почала змінюватись після підписання в Києві в червні 2003 року Протоколу про співробітництво між ВРУ і Великими Народними Зборами Болгарії. І вже в листопаді того ж року Болгарію відвідала делегація Комітету ВРУ з питань європейської інтеграції для вивчення досвіду роботи болгарських законодавців з підготовки вступу країни до Європейського Співтовариства (далі ЄС). За словами В. Литвина, «головним слід вважати не тільки так звану візитну дипломатію, хоча роль безпосередніх особистих контактів народних обранців важко переоцінити. Чи не найважливішим є обмін досвідом організації роботи законодавчих органів обох країн з формування законодавчої основи системних перетворень суспільства і розвитку держави, зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності. Для України особливий інтерес представляють болгарські теорія і практика законодавчо-нормативної гармонізації ринкових економічних реформ і оптимізації їх соціальних наслідків в сучасних умовах».

Стосовно конституційно-законодавчого забезпечення політичної реформи в Україні, то заслуговує увагу болгарський досвід трансформації політичної системи і її структур. Протягом 90-их років цю країну не один раз ворушили справжні соціально-політичні кризи, що супроводжувались зміною різних за своєю ідейною спрямованістю політичні сили. Крім партійно-політичних кабінетів, в Болгарії діяли позапартійні «уряди спеціалістів» або «чиновничі уряди» і коаліційна влада. Внутрішньополітичне становище в державі стабілізувалось на початку 2000-их років. Остаточно сформувався склад демократичних інститутів, притаманних демократичним державам. В Болгарії кожні 4-5 років відбуваються парламентські вибори та вибори Президента. Країна наближається до парламентської республіки з однопалатним парламентом. Для України безумовно будуть цікавими і повчальними уроки еволюції болгарського суспільства від фази політичних потрясінь до суспільного ладу, встановлення цивілізованих «правил гри» між основними та політичними силами, відмова від виносу політики «на вулицю», а долі держави і політичної стабільності – на розсуд мітингу-юрби. Сучасний болгарський досвід свідчить, що навіть країна, котра довгий час знаходилась в стані суспільно-політичної кризи – майже всі 90-ті роки, коли не багатьом урядам вдавалось працювати більше одного року (за цей час змінилось 8 урядів) і котру Європа вважала яскравим прикладом внутрішньополітичної нестабільності, здатна за короткий строк шляхом консолідації суспільства, зростання рівня політичної культури забезпечити стабільність політичного життя і кардинально змінити свій міжнародний імідж. «Такий досвід заслуговує того, щоб уважно його вивчити і взяти з нього все корисне. Вбачаю в цьому ключовий напрям співробітництва з болгарськими парламентарями». Зі свого боку Україна могла б поділитися і рядом власних напрацювань, до котрих слід віднести послідовну роботу ВРУ з формування законодавчо-нормативної бази державної етнонаціональної політики. Це прямо стосується болгар, що мають на українських теренах одну з найбільших закордонних спільнот. За результатами Всеукраїнського перепису населення вона складає 204 тисячі осіб, або 0,4% від загальної кількості населення України. З них 150 тисяч мешкають на території Одеської області.

В контексті сучасної політичної реформи в Україні, навколо якої ще продовжується протистояння різних політичних сил у ВРУ, для нас мають практичне значення деякі позитиви парламентсько-президентської республіки в Болгарії. На особливу увагу заслуговують президентські вибори 2001 року і перемога у них соціаліста Георгія Пирванова, а також практика розвитку країни протягом останніх двох десятиліть, що утверджують раціоналізм болгарської політики, до якого слід придивитись українській політичній еліті. Разом з тим, одної кропіткої роботи з формування цілісної системи двостороннього українсько-болгарського співробітництва на сучасному етапі недостатньо. Очевидні процеси глобалізації. Перші кроки в цьому напрямку Болгарія зробила на початку 90-их років ХХ століття. Війна проти Югославії фактично змусила її впритул наблизить до НАТО. Об‘єктивні процеси європейської і регіональної інтеграції потребують принципово нових підходів до формування системи міждержавної взаємодії України і Болгарії. З цього випливає, що зовнішньополітичне співробітництво України і Болгарії в нових геополітичних умовах треба націлювати на здійснення спільних кроків на міжнародній арені. Сучасні політики стверджують, що зараз жодна з невеликих або середніх держав не спроможна самостійно, без підтримки партнерів повністю забезпечити реалізацію своїх національно-державних інтересів у зовнішньополітичній сфері. Україна і Болгарія, котрі задекларували стратегічне партнерство, також можуть налагоджено діяти в цьому напрямку. Дозволимо собі загадати слова В. Литвина, який наголошував на тому, що візитна дипломатія є чи не найголовнішою складовою двосторонніх відносин. На початку ХХІ століття інтенсифікуються політичні аспекти міждержавного співробітництва . 2000 року українська делегація в складі В.А. Ющенко, що займав тоді пост прем’єр-міністра, Василя Кременя, колишнього міністра освіти і науки України, Сергія Гриневецького та ін. представників державної влади і суспільних організацій відвідала Болгарію з офіційним візитом. Одним з результатів стало підписання протоколу по співробітництво між українським та болгарським міністерствами освіти та науки в питанні розвитку Болградської гімназії (Одеська область). Але тоді статус болгарської вона так і не отримала. Під час зустрічі Президентів Болгарії і України Петра Стоянова та Леоніда Кучми в жовтні 2000 року постало питання про введення візового режиму між державами. Українська сторона в категоричній формі висловила своє невдоволення з цього приводу, але красномовство і дипломатична делікатність Петра Стоянова дозволила йому вирішити це питання позитивно для Болгарії. Мотивував він цей крок тим, що вступ Болгарії до ЄС передбачає введення на території України візового режиму. Це зачепило інтереси українських болгар, і вже 12 жовтня 2001 року Асоціація болгар України звернулась до керівництва Болгарії з проханням дозволити етнічним болгарам, громадянам України отримувати безкоштовні візи для поїздок до Республіки Болгарія (пакет віз на той час коштував від 33 до 103 доларів). На думку Президента Асоціації А.І. Кіссе, багато вартісний візовий режим розірвав би зв’язки етнічних болгар зі своїми родичами, що проживають на території Болгарії.

Однак і після цього питання візового режиму залишалось відкритим. 3 2 грудня 2004 року Уряд України прийняв Постанову «Про затвердження угоди (в формі обміну нотами) між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Болгарія про внесення змін в угоду між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Болгарія про взаємні поїздки громадян». Зокрема угода передбачає збільшення строку дії багаторазових віз до 5-ти років на основі взаємної згоди. З цього моменту стало необов’язковим запрошення для отримання візи, знизились тарифи на видачу туристичних віз, спрощено процедуру отримання віз для осіб, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення громадян і вантажів. Для власників дипломатичних і службових паспортів продовжував діяти безвізовий режим. Виконання угоди від української сторони здійснюють Міністерство закордонних справ, Міністерство внутрішніх справ, Державна прикордонна служба. Візовий режим з Україною – найбільш ліберальний серед тих, що існують між Болгарією і країнами СНД. Водночас Україна розраховує на те, що цей режим і надалі буде лібералізуватися вже в контексті теперішніх переговорів між Україною та ЄС з цього питання. Київ сподівається – з набуттям повноправного членства в Євросоюзі Болгарія стане активним прихильником спрощення, а далі і відміни візового режиму між Україною та Болгарією. Адже вільні контакти – не просто потреба, а одна з передумов розвитку співробітництва між країнами.

Знаменним став приїзд в останній день січня 2003 року Президента Болгарії Георгія Пирванова. Його візит (30 січня-1 лютого) підтвердив прагнення розвивати відносини між двома країнами в дусі стратегічного партнерства. Під час двосторонніх переговорів було підписано ряд домовленостей про співробітництво в області екології і раціонального використання природних ресурсів. Результатом візиту стало і підписання двостороннього робочого плану консультацій між Міністерствами іноземних справ України і Болгарії на період 2003-2005 рр. Глави держав обмінялись протоколами про ратифікацію договору про співробітництво в галузі соціального страхування.

Не можна не згадати про прийняту в ході візиту Спільну заяву Президентів України і Болгарії, в якій був високо оцінений сучасний стан і перспективи розвитку двосторонніх відносин в політичній, економічній, науково-просвітницькій, культурній та ін. галузях. За словами Надзвичайного і Повноважного Посла України в Болгарії в 2003 році В’ячеслава Похвальського, «активний політичний діалог на вищому рівні, взаємовигідне партнерство між двома незалежними державами в усіх галузях – от основні риси двостороннього співробітництва між країною і Болгарією у 2002-2003 рр.». 2004 рік приніс не менші успіхи в двосторонніх відносинах між країнами. В лютому відбувся офіційний візит парламентської делегації на чолі з Головою ВРУ В. Литвином в Болгарію. Його мета – обмін досвідом організації роботи парламентів обох країн з формування законодавчої бази системних перетворень суспільства і розвитку держави, зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності. В ході візиту пройшли переговори В. Литвина і членів офіційної делегації ВРУ з Головою Народних Зборів Болгарії Огняном Герджиковим і Президентом країни Г. Пирвановим. Відбулись зустрічі з представниками української діаспори, керівництвом Національної академії наук Болгарії і Міністерства культури.

Окрім цього в квітні міністр закордонних справ України К. Грищенко відвідав Болгарію, а 22-24 травня 2004 року з офіційним візитом Україну відвідав прем’єр-міністр Болгарії Сімеон Сакскобургготський з дружиною Маргаритою Гомес Аседо Сакскобургготською. В результаті зустрічі на вищому рівні в Києві було досягнуто домовленостей, які б забезпечували основу для подальшого розвитку двосторонніх відносин і дружніх зв’язків між Україною і Болгарією. На зміну 2004 року прийшов не менш інтенсивний 2005 рік. Він розпочався із січневого візиту в Україну делегації Республіки Болгарія на чолі з міністром закордонних справ Соломоном Пасі для участі в церемонії інаугурації Президента України В. Ющенко. В Києві він зустрівся з представниками українського уряду і ВРУ. В Одесі на спільній українсько-болгарській конференції С. Пасі висловив впевненість, що традиції взаємовідносин і співробітництва між нашими країнами в майбутньому будуть розвиватись ще інтенсивніше.

Вже наприкінці січня у рамках відзначення 60-річчя звільнення фашистського концтабору «Аушвіц-Біркенау» в польському Освенцімі відбулась зустріч Президентів України та Болгарії В. Ющенко та Г. Пирванова, під час якої вони домовлялись про візит голови української держави до Республіки Болгарія. Тричі за минулий рік Україну відвідав віце-президент Республіки Болгарія Ангел Марин. Зокрема в ході червневого візиту пройшли зустрічі з Президентом України В. Ющенко, Головою ВРУ В. Литвином, Послом Республіки Болгарія в Україні Ангелом Ганевим і з Президентом Асоціації болгар України А.І. Кіссе. 13 червня в рамках візиту обговорювали стан і перспективи розвитку двосторонніх відносин в контексті європейської і євроатлантичної інтеграції. А. Марин подякував українській державі за створення позитивних умов існування болгар в Україні, зокрема суспільним організаціям, що відстоюють їхні інтереси. Віце-президент надав В. Ющенко запрошення від Г. Пирванова відвідати Болгарію в листопаді 2005 року. рамках 60-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у вересні 2005 року пройшли зустрічі голови ВРУ В. Литвина з Головою Народних Зборів Республіки Болгарія Г. Пиринським та міністра закордонних справ України Б. Тарасюка з віце-прем’єр-міністром, міністром закордонних справ Республіки Болгарія Івайло Калфіним. 29-30 листопада відбувся офіційний візит І. Калфіна в Україну, який по праву може вважатися ключовою подією в минулорічних двосторонніх політичних контактах. В рамках візиту відбулись зустрічі з Президентом України В. Ющенко, прем’єр-міністром Ю. Єхануровим, головою ВРУ В. Литвином та міністром закордонних справ Б. Тарасюком. Сторони обмінялись ратифікаційними грамотами про правову допомогу в громадських справах, що був підписаний в травні 2004 року. Одним з пунктів було обговорення організації візиту Президента В. Ющенко в Болгарію. В болгарському посольстві в Києві І. Калфін зустрівся з представниками болгарської діаспори з різних регіонів України. Але найбільшої ваги набув підписаний в ході цього візиту міжурядовий Меморандум про партнерство та співробітництво з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, що став важливим кроком на шляху розвитку українсько-болгарських відносин в нових умовах членства Болгарії в НАТО та наближення до вступу до ЄС. Зафіксована в ньому готовність Болгарії всебічно підтримувати європейський вибір та прагнення України до членства в НАТО і в Європейському Союзі стала важливим політичним сигналом на адресу Києва з боку Софії.

12 липня 2005 року між Україною та Болгарією підписано План заходів та Домовленість між міністерством оборони України та Республіки Болгарія про двостороннє співробітництво на 2006 рік. Україна та Болгарія були представлені міністрами оборони Олександром Гриценком та Веселіном Блізнаковим. Документ цей було підписано в США, де відбулась 10-а щорічна конференція міністрів оборони країн Південно-Східної Європи. Під час двосторонніх переговорів міністри обговорили питання регіональної безпеки, проаналізували стан співробітництва між воєнними відомствами, обмінялись думками стосовно реформування національних військових сил.

В середині лютого 2005 року з робочим візитом Болгарію відвідав Президент Асоціації болгар України А.І. Кіссе. В Болгарії його приймали віце-президент А. Марин, прем’єр-міністр С. Сакскобургготський та міністр закордонних справ С. Пасі. В ході візиту знову піднімалось питання візового режиму, обговорювали і створення культурного центру для української діаспори в Болгарії.

У 2005 році відкрито почесне консульство України у м. Бургас, що також має позитивно вплинути на розвиток українсько-болгарських двосторонніх відносин. Продовжує свою роботу консульський пункт України та українсько-болгарський бізнес-центр у м. Плевен.

Існує інший вид співробітництва – регіональне. Партнерські зв’язки українських міст і областей з Болгарією мають два етапи розвитку: до 1990 року і після проведення демократичних змін. Вперше крок в цьому напрямку зробили в 1947 році міста Луганськ (Україна) і Перник (Болгарія). Найбільш насичені в цьому аспекті – 60-роки. Тоді було встановлено дружні зв’язки між десятьма областями України і округами Болгарії: Відін - Рівне, Враца - Суми, Михайлівград (Монтана) - Житомир, Сілістра - Хмельницький, Толбухін (Добрич) – Кіровоград, Шумен – Херсон, Велико-Тирново- Полтава, Варна – Одеса, Перник – Луганськ, Слівен – Тернопіль.

Після демократичних перетворень партнерство значно розширилось. Були підписані угоди про співробітництво між Києвом і Софією, Чернівцями і Плевеном, Запоріжжям і Бургасом, Харковом і Варною, Харковом і Пловдивом, Куп’янськом і Карлово, Луганською і Хасківською областями, Бердянськом і Ямболом, Львовом і Русе. Поновлено співробітництво на якісно нових підставах між Відіном і Рівним, Врацою і Сумами, Перником і Луганськом, Шуменом і Херсоном. Підприємці Луганщини провели кілька вдалих бізнес-форумів зі своїми колегами з Хасківської області. Розвиваються ділові контакти між бізнесменами Запорізької і Бургаської областей. В такому співробітництві особливим мостом виступає болгарська діаспора півдня України.

Під час майже всіх українсько-болгарських двосторонніх зустрічей звучала фраза, що Україна і Болгарія є стратегічними партнерами. Та не дивлячись на це, обидві країни визнають, що сучасний стан справ незадовільний. Це пояснюється передусім зовнішньополітичними концепціями, а точніше тим, наскільки повно вони реалізовувались на практиці. Болгарські політологи, серед яких Румена Коларова (Софійський університет), Венцислав Войков (Інститут економічних досліджень і прогнозування, Софія) припускають, що Україна і Болгарія не мають розбіжностей в концептуальному плані. Обидві країни орієнтуються на швидке входження в європейські структури, і це їхня стратегічна мета.

Існують деякі питання стосовно НАТО. Ще будучи Президентом Л. Кучма неодноразово заявляв, що бажання країн Східної Європи потрапити до НАТО Україна розуміє і підтримує, але безумовно, найважливішу роль для України продовжує грати російський фактор.

Україна претендує на роль «особливого партнера», бере активну участь в програмах організації «Партнерство заради миру». На думку Р. Коларової та В. Войкова Болгарія так би мовити без проблем вступила до НАТО, а Україна зможе це зробити одночасно з Росією.

А ситуація насправді така. В Україні, на відміну від Болгарії, існуючі протиріччя з приводу вступу держави до НАТО викликані, по-перше, тим, що проросійська частина українського парламенту всіляко гальмує цей процес. А по-друге, геополітичне становище України набагато складніше, ніж Болгарії. І на міжнародній арені на зовнішню політику України впливають політичні інтереси ряду сусідніх держав.

Окрім глобального можна ще казати про рівень регіональний. Тут мається на увазі співробітництво з країнами Центральної та Південно-Східної Європи. Центральна Європа (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина) зробила вибір на користь НАТО і ЄС і має тут непогані шанси. Їхня роль як посередників під час вирішення Україною питань про приєднання до європейських структур надто велика. Південно-Східна Європа, серед яких і Болгарія, йшла іншим, поверхневим шляхом революцій і подальших реформ. У країн цього регіону було більше спільного з нашою державою, та все змінилося в кінці ХХ століття.

Україна та Болгарія – це дві держави, що стали на шлях перетворень ще на початку 90-х років ХХ століття. Болгарія ще в 1992 році задекларувала свої європейські і євроатлантичні цілі. Вже під час роботи Празького самміту НАТО в листопаді 2002 року країну було запрошено до членства в цьому важливому і авторитетному пакті, а в квітні 2003 року в Брюсселі підписано протокол про приєднання Болгарії до Північноатлантичного альянсу.

В грудні 1999 року офіційна Софія була запрошена до ведення переговорів з ЄС про її членство в Союзі. Країна вже тимчасово призупинила переговори за 23 переговорними статтями з 30. І вже 1 січня 2007 року Болгарія стане повноправним членом ЄС.

Важким був шлях Болгарії до ЄС. По-перше, треба було досягти консенсусу різних політичних сил та всього народу в одному питанні – а чи потрібно це Болгарії? Особливо багато дискусій виникало в суспільстві з приводу членства в НАТО. І вже в грудні 2000 року болгари були раді тому, що в найближчому майбутньому без візових обмежень зможуть відвідувати держави Шенгенської зони. Інший аспект – правовий: треба було підлаштувати болгарське законодавство під загальноєвропейське. До цього залучено багато молодих спеціалістів, що вільно володіють декількома європейськими мовами. Власне цьому, на думку Надзвичайного і Повноважного Посла України в Болгарії в 2003 році В’ячеслава Похвальського, і треба повчитись Україні.

Болгари при цьому готові поділитись як позитивним, так і негативним досвідом.

Цікавою в даному випадку є думка В.П. Кирилича, кандидата політичних наук, який з досвіду Болгарії виділяє п’ять основних уроків, засвоєння яких сприятиме швидкому просуванню України на шляху до ЄС. Одним з уроків могли б стати деякі особливості формування договірно-правової бази з питань європейської інтеграції Болгарії.

Другий урок для України – особливості інституційного механізму Республіки Болгарія в питанні приєднання до Європейського Союзу. Інтерес для України передусім представляють структура координуючих органів, серед яких Рада з асоціювання (координація і контроль за реалізацією положень Угоди про асоціацію між Європейським співтовариством та його країнами-членами), Рада з європейської інтеграції (головний координуючий орган з питань переговорів), Дирекція європейської інтеграції і взаємодії з міжнародними фінансовими установами (інформаційний супровід діяльності Ради з інтеграції), Дирекція європейської інтеграції МЗС Республіки Болгарія (технічний аспект переговорів), Місія Болгарії при ЄС та ряд інших.

Методика освоєння коштів передприєднальних європейських фондів – третій урок для України.

Четвертим уроком є засвоєння деяких засад вироблення цілісної міграційної політики. Дані соціологічного опитування за 2005 рік засвідчують повільну трансформацію мислення болгар щодо сприйняття інших, аніж національна культур. Ставши зовнішнім кордоном євроатлантичного та євроінтеграційного простору, Болгарія спробує відновити сою історичну роль культурного та економічного перехрестя і закріпити статус центру з реалізації культурного діалогу між Європою і Азією, що активізує міграційні потоки в країну. І вже першою групою мігрантів, які спробують реалізувати свій потенціал у Болгарії після 1 січня 2007 року, будуть етнічні болгари, зокрема і «бессарабські». На думку авторів Програми з розв’язання демографічних проблем в Болгарії, у країні могли б осісти понад 100 тис болгар з Бессарабії.

Інформаційний супровід євроінтеграційної діяльності державних чинників – п’ятий урок для України. В Болгарії з цією метою постановою Ради міністрів Республіки Болгарія створено Раду з європейської комунікації.

Таким чином, окреслений інформаційний інструментарій помітною мірою формує громадську думку щодо необхідності євроінтеграційного вибору Болгарії та відкриття вигідних для неї в цьому зв’язку перспектив.

Спільність зовнішньополітичних орієнтирів, якими є європейська та євроатлантична інтеграція, єдині демократичні цінності для України та Болгарії, традиційні партнерські взаємини створюють підґрунтя для нового, ще вищого рівня двостороннього співробітництва. Цьому сприятиме дедалі більше усвідомлення того, що в нинішніх умовах українсько-болгарське партнерство може збагатити не лише наші дві держави, а й розглядатиметься як здобуток усього регіону Чорного моря та Південно-Східної Європи. І те, наскільки ці сприятливі умови будуть використані, залежить від нас самих.