Дипломная работа: Дипломная работа: Прикордонні території України та Росії, що об'єдналися в рамки єврорегіонів "Слобожанщина" та "Ярославна"

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ I. Теоретичні засади транскордонного співробітництва

1.1 Сутнісні характеристики транскордонного співробітництва

1.2 Правові аспекти транскордонного співробітництва в Україні

Висновки до розділу I

РОЗДІЛ II. Розвиток транскордонного співробітництва між Україною та Росією, роль єврорегіонів

2.1 Чинники розвитку співробітництва у прикордонних регіонах України та Росії

2.2 Аналіз та особливості організації єврорегіонів України та Росії

2.2.1 Особливості формування та розвитку єврорегіону „Слобожанщина”

2.2.2 Характеристика діяльності єврорегіону „Ярославна”

Висновки до розділу II

РОЗДІЛ III. Шляхи вдосконалення єврорегіональної співпраці України та Росії

Висновки до розділу III

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

В умовах розвитку глобалізаційних та інтеграційних процесів виникла необхідність включення регіону в активну міжнародну діяльність. Процеси розширення Європейського Союзу, різні ступені участі у них України, утворення нових союзів, розвиток програм щонайширшого спрямування, зумовили необхідність пошуку нових шляхів реформування економічних зв'язків областей та залучення до господарських процесів у регіонах нових потенційних інвесторів та надання сприяння вже працюючим підприємствам.

Транскордонне співробітництво активізувалося після розпаду Радянського Союзу. У незалежній Україні 17 адміністративних областей стали прикордонними. Вздовж периметра державного кордону були створені єврорегіони, вільні економічні зони, якіформують стратегію по співпраці з Росією, Білоруссю, країнами Центральної та Південно-Східної Європи. В останніроки транскордонному співробітництву України із сусідніми державами надається багато уваги, що підтверджується як на найвищому державному рівні, так і на регіональному. Про це свідчить не тільки практика уже діючих єврорегіонів, а й прийнята законодавча база, матеріали конференцій, форумів тощо.

Актуальність теми. Україна - це держава, дві треті областей якої є прикордонними, і це дає нашій країні значний потенціал для розвитку транскордонного співробітництва і зокрема, єврорегіонів, що, в свою чергу, підтверджує актуальність проблеми.

Об’єкт дослідження. Прикордонні території України та Росії, що об’єдналися в рамки єврорегіонів «Слобожанщина» та «Ярославна».

Предмет дослідження. Співробітництво України та Російської Федерації у прикордонних територіях та спільно створених єврорегіонах.

Мета дослідження. Аналіз транскордонного співробітництва України та Росії в рамках євроргіонів «Слобожанщина» та «Ярославна».

Відповідно до поставленої мети визначено наступні завдання:

- установити, що таке транскордонне співробітництво, визначити та проаналізувати розвиток транскордонного співробітництва між Україною та Російською Федерацією;

- охарактеризувати основні чинники транскордонного співробітництва в прикордонних регіонах; дати характеристику діяльності єврорегіонів “Слобожанщина” та “Ярославна”;

- проаналізувати напрямки активізації транскордонного півробітництва України та Росії.

Хронологічні рамки. Робота охоплює період активізації транскордонного співробітництва між Україною та Росією починаючи з 1994 року до 2010 року.

Територіальні рамки. Прикордонні території України та Росії, зокрема Харківську та Сумську області України та Белгородську та Курську області Російської Федерації.

Практичне значення роботи. Роботу можна використовувати під час практичних та лекційних занять, зокрема з предметів, що вивчабть регіональний розвиток країн: «Регіональний аналіз словянських країн», «Політика країн регіону».

Методи дослідження. У роботі було використано порівняльний та системний методи дослідження. За допомогою порівняльного методи було дослідженно теоретичне поняття транскордонного співробітництва та його значення для розвитку українських прикордонних зон. Також було системно проаналізовано спільні україно–російські транскордонні регіони.

Структура дослідження. Робота складається із трьох розділів, вступу, висновків, та списку використаної літератури. У першому розділі розглядаються теоритичні засади транскордонного співробітництва, та правові аспекти даного співробітництва в Україні. У другому розділі охарактеризовані чинники формування єврорегіонів у прикордонних зонах та діяльність єврорегіонів “Ярославна” та “Слобожанщина”. У третьому розділі описується шляхи вдосконалення транскордонної співпраці України та Росії.

Аналіз використаної літератури. У даній роботі було використано різну літературу, зокрема офіційні документи, періодичні видання такі як «Регіональна економіка», «Економічний часопис» та інші, а також інформаційно – довідкову літературу та інтернет ресурси. Варто зазначити, що проблеми транскордонного співробітництва аналізуються в багатьох наукових працях, зокрема в таких авторів як: З. Петренко, О. Стельмаха, П. Бєленького,М. Долішнього, М. Лендьєл, Н. Луцишина, Ю. Макогона, С. Максименко, М. Максимюка, Є. Кіш та інших.

Розділ I. Теоретичні засади транскордонного співробітництва

1.1 Сутнісні характеристики транскордонного співробітництва

Розширення глобалізаційних процесів у XX ст. підвищило значення транскордонного співробітництва регіонів. Міжрегіональне та транскордонне співробітництво має вигляд розроблених, проте спільних програм економічної, культурної та гуманітарної взаємодії. Це співробітництво спрямоване на координацію взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності того чи іншого регіону. Така діяльність передбачає прискорення соціально-економічного розвитку транскордонних регіонів та країни в цілому. Метою транскордонного співробітництва є усунення негативних наслідків прикордонного розміщення територій, тобто їх віддаленості від головних економічних центрів країни і одночасно використання тих можливостей, які відкриваються у зв’язку із близькістю території сусідньої країни. Така співпраця є істотним чинником поліпшення міждержавних відносин, виникнення стосунків порозуміння, а також, що не є менш важливим, налагодження більш чітких та поставлених у відповідні рамки та строки економічних відносин. Транскордонне співробітництво в умовах розвитку інтеграційних процесів має властивість прискорювати процеси вирівнювання якості життя населення прикордонних територій, сприяти досягненню вільного переміщення товарів, капіталів і людей через кордон. Воно забезпечує мобілізацію місцевих ресурсів та підвищення ефективності їх використання, робить можливим об’єднання зусиль для вирішення спільних проблем у транскордонному регіоні. Якщо ж прослідкувати історію появи поняття про транскордонне співробітництво, то першою цей термін ввела Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або владою, підписана у Мадриді 21 травня 1980 року [12;с. 345].

У зазначеній Конвенції транскордонне співробітництво визначається як «...будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, що знаходяться під юрисдикцією двох або декількох договірних сторін, а також укладання з цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей» [12; с. 345].

Протягом значного періоду в Україні вживався термін «прикордонне» співробітництво і лише в останні 10 років став вживатися термін «транскордонне».

За своєю суттю співпрацю сусідніх територій визначають обидва терміни. Перший термін є більш звичним в Україні, він використовувався в умовах, коли кордон був достатньо закритий для широкого обміну. Не було мови також про створення транскордонних об’єднань (єврорегіонів) та реалізації проектів для вирішення спільних проблем суміжних територій. Об’єктами досліджень були прикордонні території кожної з суміжних держав зокрема, і не розглядалися спільні проблеми. Термін «прикордонне співробітництво» почав вживатися у 70-х роках минулого століття для означення культурних відносин та політичних акцій між сусідніми регіонами по обидві сторони кордону [6; с. 295]. Проте, на даний час, взаємні відносини прикордонних територій відбуваються в значно більшій кількості сфер. Тобто категорія «транскордонне» більше відповідає суті того, що відбувається на прикордонних територіях. На сьогодні управління у сфері транскордонного співробітництва в Україні здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерства регіонального розвитку та будівництва, економіки, закордонних справ України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, відповідно до їх компетенції. Проте, управління транскордонним співробітництвом, в основному, полягає у його координації.

Виділяють два типи транскордонних регіонів: функціональний та територіальний. Перший тип існує на базі трудових, коопераційних та інших локальних зв'язків між господарюючими суб'єктами або поселеннями двох і більше країн, що перебувають у безпосередній близькості один від одного і розділеними кордоном [33; с. 31]. До даного типу відноситься співпраця міст-побратимів та співробітництво підприємств в регіонах-партнерах. Також до функціональному типу відносяться т.зв. «Робочі спільноти» (workingcommunities) і регіональні ради (Regionalrat). Початок робочим спільнотам було покладено в 1972р. освітою спільноти ARGE-ALP, включав альпійські регіони Австрії, Німеччини, Італії, Швейцарії. Як правило, робочі спільноти являють собою досить широку форму міжрегіонального співробітництва і складаються з п'яти і більше регіонів. Перехідною формою від функціонального до територіального типу вважається регіональний рада, до якої включаються політики з партнерських регіонів для вирішення конкретних завдань в рамках робочих груп [39; с. 67].

Сучасні єврорегіони утворюються, в основному на базі власного регіонального потенціалу, а саме регіональної території, суспільного капіталу, інституційної системи та власного культурного надбання.

Умовно в сучасній Європі можна виділити три пояси єврорегіонів: 11

1) вздовж т.зв. «Блакитного банани» - найбільш промислово розвиненого ареалу ЄС, що простягнувся від Північного до Середземного моря уздовж кордонів між країнами Бенілюксу, Німеччиною, Францією, Швейцарією і Італією;

2) уздовж кордонів між історично ядром ЄС та колишніми соціалістичними країнами - між «старими» і «новими» членами ЄС від Балтійського моря до Адріатики, вздовж кордонів між Німеччиною, Австрією та Італією, з одного боку, та Польщею, Чеською республікою, Словаччиною, Угорщиною і Словенією, з іншого;

3) уздовж колишніх західних кордонів СРСР, від Балтійського до Чорного моря, включаючи межі між Польщею, Литвою, Білоруссю, Україною, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою.

Назва «єврорегіон» одночасно означає європейський регіон, розташований на межі двох або декількох сусідніх держав і організацію, яка створена для координації співробітництва сторін єврорегіонального договору на цій території і затверджена Євросоюзом. Перша частина виразу «євро» відноситься до просторового розташування та інтеграційних процесів які відбуваються у Європі, а друга частина «регіон» вказує на територію, яка наділена певними ознаками. Термін єврорегіон виводиться з найстаршої ініціативи транскордонного співробітництва «Єврорегіон», яку було створено у 1958 році [24; с. 22].

Головні риси, що характеризують єврорегіон:

- географічна – єврорегіон є територією, яка має конкретне географічне положення;

- політична – частини цієї території знаходяться під юрисдикцією суверенних держав, які мають спільний кордон;

- адміністративна – єврорегіон утворюють прикордонні регіони держав, що мають спільний кордон;

- функціональна – єврорегіон є формою транскордонного співробітництва.

Єврорегіон – це форма транскордонного співробітництва між регіональними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яка спрямована на координацію їх взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права для вирішення спільних проблем і в інтересах людей, що населяють його територію по обидві боки державного кордону [24; с. 25].

Основні завдання єврорегіонів:

- обмін досвідом і інформацією;

- вирівнювання і постійне покращення життєвих умов;

- підтримка регіонального розвитку;

- обмін досвідом і інформацією у сфері ринку зайнятості;

- розвиток економіки, торгівлі і туризму;

- розвиток інфраструктури, особливо технічної;

- покращення прикордонного руху;

- охорона і покращення стану навколишнього середовища;

- співробітництво в запобіганні і подоланні стихійних лих і катастроф;

- співробітництво у сфері територіального планування;

- співробітництво в області гуманітарної і соціальної діяльності, у сфері освіти, спорту, і охорони здоров’я;

- культурний обмін і турбота про культурне надбання [37; с. 13].

До документів, які становлять міжнародну законодавчу базу для транскордонного співробітництва і єврорегіонів належать договори, укладені міжнародними організаціями, а особливо Радою Європи, чи Асоціацією Європейських Прикордонних Регіонів. До них належать:

- Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (Мадридська Конвенція), яку було підписано 21 травня 1980 року, а також Додатковий протокол до Конвенції [13; с. 513];

- Європейська Хартія Прикордонних і Транскордонних Регіонів, яку було підписано у 1981 році;

- Європейська Хартія Місцевого Самоврядування, яку було підписано у 1985 році;

- Європейська хартія регіонального самоврядування, яку було прийнято у 1997 році [38; с. 31].

Розвиток транскордонного співробітництва в Україні було започатковано у 90-х роках минулого століття. Так, за період з 1993 року на кордонах України та нових держав-членів Євросоюзу було створено сім єврорегіонів, до участі у яких залучено дев’ять областей України та адміністративно-територіальні одиниці п’яти прикордонних іноземних держав.

- «Карпатський єврорегіон» (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія) створений у 1993 році;

- «Буг» (Україна, Польща, Білорусь) створений у 1995 році;

- «Нижній Дунай» (Україна, Молдова, Румунія) створений у 1998 році;

- «Верхній Прут» (Україна, Молдова, Румунія) створений у 2000 році;

- «Дніпро» (Україна, Росія, Білорусь) створений у 2003 році;

- «Слобожанщина» (Україна, Росія) створений у 2003 році;

- «Ярославна» (Україна, Росія) створений у 2007 році[6; с. 295].

Територія України, що входить до складу єврорегіонів, становить третину від її загальної площі, на ній проживає 31,5 % від населення нашої країни.

Розроблено Програму розвитку транскордонного співробітництва на 2008 – 2010 рр., де зазначено такі заходи:

1. Розроблення відповідно до компетенції органами виконавчої влади нормативно-правових актів з метою удосконалення порядку створення перед пунктами пропуску через державний кордон та функціонування відповідно до стандартів ЄС зон сервісного обслуговування осіб і транспортних засобів.

2. Розбудовавідповіднодокомпетенції органами виконавчої влади інфраструктурипунктівпропускучерездержавнийкордон, приведення систем їх функціонування у відповідність із стандартами ЄС з метою створення належних умов для переміщення через державний кордон осіб, товарів і транспортних засобів[55].

3. Створеннятазабезпеченняфункціонуванняукраїнських ділянок транскордонних біосферних резерватів, водно-болотних угідь міжнародного значення, об'єктів всесвітньої природної спадщини

4. Створення автоматизованих пунктів вимірювання показників якості поверхневих вод на транскордонних водних об'єктах.

5. Забезпечення оснащення підрозділів аналітичного контролю державних управлінь екології та природних ресурсів у прикордонних областях транспортними і плавзасобами, а також сучасними засобами вимірювальної техніки для визначення вмісту розчиненого кисню, металів, нафтопродуктів та інших показників з метою проведення моніторингу екологічного стану транскордонних водних об'єктів.

6. Розроблення спільного українсько-угорського проекту містобудівного розвитку транскордонного регіону.

7. Розроблення спільного українсько-польського проекту містобудівного розвитку транскордонного регіону [55].

Отже, варто зазначити, сьогодні поняття «Єврорегіон» та «Транскордонне співробітництво» використовують все частіше. Практика створення єврорегіонів свідчить, що це ще один аспект розвитку прикордонних територій, та механізм регулювання економічного та соціального розвитку віддалених від центру регіонів. Також одним із пріоритетних напрямків співпраці у межах єврорегіонів є залучення інвестицій та розбудова прикордонних територій. Варто також зазначити, що співпраця в такому контексті дає поштовх для розвитку на даних територія якісно нового та ефективного механізму у сфері економічної співпраці.

1.2 Правові аспекти транскордонного співробітництва в Україні

Юридичні норми більшості європейських держав не містять законодавчих актів, що стосуються транскордонного співробітництва. Однак такі правила передбачені багатосторонніми міжнародними конвенціями, міждержавними договорами, а також деклараціями регіональних влад про встановлення єдиних правил, що стосуються транскордонного співробітництва. 21 травня 1980 була прийнята Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (Мадридська конвенція). Вона є основним документом Ради Європи з міжнародного співробітництва на регіональному та місцевому рівнях [13; c. 519].

Це правовий європейський акт, який стверджує формально-правові рамки та форми участі місцевих рад у міжнародних зв'язках. Згідно Мадридської конвенції, під транскордонним співробітництвом слід розуміти «будь-які узгоджені дії, спрямовані на посилення та заохочення відносин між сусідніми територіальними общинами або владою, які знаходяться під юрисдикцією двох і більше Договірних Сторін [13; c.520].

Участь прикордонних регіонів у транскордонному співробітництві ґрунтується на правових та інституційних засадах, що спроможні забезпечити прикордонним регіональним і місцевим органам влади відповідний перелік повноважень щодо налагодження безпосередніх відносин. Зазначене зумовлює існування чітко визначеної регіональної політики держави, яка має визначати базові принципи взаємовідносин між державою та її регіонами, магістральні напрями регіонального розвитку, встановлювати загальні правові рамки, завдяки яким регіональні органи влади знаходили шляхи для забезпечення стабільного соціально–економічного розвитку. Це просто необхідно для нормальної функціалізації того чи іншого єврорегіону, адже єврорегіон – це перш за все організація двох чи більше прикордонних територій, які ухвалюють між собою низку відповідних договорів та зобов’язань. Власне тому правова база, що регулюватиме та надаватиме законні рамки даній співпраці повинна бути чітко сформованою. Істотну допомогу в розвитку прикордонного співробітництва надають європейські організації. Ключове місце серед них займає Рада Європи. Уже в 50-х роках вона ініціювала роботу з розвитку прикордонних регіонів. Рада Європи здійснює співфінансування деяких проектів, реалізованих у рамках єврорегіонів. Особлива увага приділяється екологічним програмам (більше 50 % виділених коштів витрачається на охорону навколишнього середовища). Другою за розміром статтею витрат є підготовка кадрів для здійснення економічного співробітництва. У цілому, в бюджеті Ради Європи на таке співробітництво передбачається щорічно 100 млн. євро.

Правові засади розвитку єврорегіонів закладено Європейською конвенцією про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980 року (Україна приєдналася до Конвенції у 1993 році), Європейською хартією місцевого самоврядування (ратифіковано Верховною Радою України у 1997 році) [41; c. 108] Розвиток єврорегіонів на території України здійснюється відповідно до вимог актів законодавства, зокрема Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації", "Про зовнішньоекономічну діяльність", Указу Президента України "Про Концепцію державної регіональної політики" та Угоди про партнерство і співробітництво між Європейськими співтовариствами, їхніми державами-членами та Україною, інших міжнародних договорів України. Закон України «Про транскордонне співробітництво», який визначає мету та принципи державної політики у сфері транскордонного співробітництва, повноваження суб’єктів, принципи, форми державної підтримки транскордонного співробітництва та його фінансове забезпечення був ухвалений 24 червня 2004 року. Також постановою Кабінету Міністрів України№ 1819 від 27 грудня 2006 року затверджено «Державнупрограму розвитку транскордонного співробітництва на 2007–2010 рр.» [55].

Висновки до розділу: отже, варто зазначити, що сама ідея створення єврорегіонів та розвитку транскордонного співробітництва є надзвичайнр вдалою та такою, що принесе якісні та позитивні результати, адже основною метою діяльності таких утворень є усунення негативних наслідків прикордонного розміщення територій, тобто їх віддаленості від головних економічних центрів країни і одночасно використання тих можливостей, які відкриваються у зв’язку із близькістю території сусідньої країни. Це дає змогу залучати інвестиції та розвивати економіку окремо виділеного району та ефективно впливати на процеси розвитку місцевого самоврядування. Досвід країн Центрально – Східної Європи показує, що подібне співробітництво сприяє розвитку країни в цілому.

Як зазначалося вище, участь прикордонних регіонів у транскордонному співробітництві ґрунтується на правових та інституційних засадах, що спроможні забезпечити прикордонним регіональним і місцевим органам влади відповідний перелік повноважень щодо налагодження безпосередніх відносин, проте нормативно – правова база, що регулює двосторонні та багатосторонні процеси міжрегіонального співробітництва на сьогодні в Україні не до кінця розроблена, а наявні закони та постанови потребують доопрацювань, але досвід отриманий Україною у такому виді міжнародної співпраці є однозначно позитивним і вже незабаром принесе якісні результати.

РОЗДІЛ II. Розвиток транскордонного співробітництва між Україною та Росією, роль євро регіонів

2.1 Чинники розвитку транскордонного співробітництва у прикордонних регіонах України та Росії

Основні напрями українсько-російського міжрегіонального співробітництва визначені Державною програмою розвитку транскордонного співробітництва на 2007—2010 роки, Програмою міжрегіонального і прикордонного співробітництва між Україною і Російською Федерацією до 2010 року та заходами до цих програм.

Прикордонне співробітництво отримало найбільший розвиток на східних кордонах України. У 1994 р. була створена Рада керівників прикордонних областей Російської Федерації та України (протяжність спільного кордону 3,2 тис. км.). Сторони прийняли зобов'язання сприяти розвитку економічного і культурного співробітництва між областями Російської Федерації (Бєлгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовською областями та Краснодарським краєм) та України (Донецької, Запорізької, Луганської, Сумської, Харківської та Чернігівською областями) [21; c. 79].Відповідно до чинного законодавства Сторони зобов'язалися вживати заходів щодо усунення перешкод для переміщення між прикордонними областями товарів та послуг, вироблених за рахунок місцевих ресурсів у межах прикордонних областей та призначених для споживання на території цих областей. Органи виконавчої влади прикордонних областей зобов'язалися створювати сприятливі умови для взаємних інвестицій та нормального функціонування вже діючих, що створюються на територіях цих областей, підприємств і організацій, що є власністю іншої Сторони, її громадян і юридичних осіб. Особлива увага в приділялася здійсненню скоординованих структурних перетворень економіки прикордонних областей на основі створення міжрегіональних акціонерних компаній, фінансово-промислових груп і спільних підприємств. Розрахунки за поставки продукції між підприємствами прикордонних областей планувалося здійснювати за договірними цінами, за винятком розрахунків за поставки окремих видів товарів з встановленими нормативними цінами. Варто зауважити, що одними із найважливіших чинників, що сприяли розвитку транскордонного співробітництва, зокрема між Росією та Україною, була політична та економічна співпраця. Віддаленість регіонів від центру та їх периферійність зумовлює нерівномірний розвиток території держави загалом, власне тому практика створення єврорегіонів дозволяє району тому чи іншому приймати вагомі політичні рішення, що стосуються його розвитку, а також залучати інвестиції та виводити свої компанії та їх продукцію на новий рівень [21; c. 81]

Загальновідомим є той факт, що для всіх країн світу характерним є нерівномірність їх розвитку – коли одні країни відзначаються високим рівнем розвитку, то інші, навпаки, низьким. Важливим є й те, що нерівномірність розвитку притаманна й частинам території чи регіонам всередині країн. Причому територіальні не рівномірності у соціально-економічному розвитку регіонів спостерігається майже в усіх країнах незалежно від їхніх розмірів, економічного потенціалу, державного устрою і політичної системи, що суттєво впливає на економіку, соціальний і політичний клімат як в державі, так і в усьому світі.Сьогодні регіональна політика існує в усіх країнах світу і являє собою специфічну діяльність держави із забезпечення найбільш сприятливих умов соціально-економічного функціонування і розвитку окремих територій, враховуючи їх самобутність, соціокультурні, етноісторичні, генетичні корені та специфіку типу господарювання. Поряд з реалізацією національної регіональної політики окремо кожною державою в Європі в сучасних умовах сформувалася та реалізується регіональна політика Європейського Союзу. Для України важливим є вивчення зарубіжного досвіду регіональної політики, запозичення найбільш прийнятних у наших умовах її надбань з метою використання деяких принципів регіональної політики та практичних заходів її здійснення в Україні. Причому, важливо не лише запозичити закономірності та певні правила, а зуміти трансформувати їх згідно із специфікою суспільно-економічного розвитку держави. Питання регіоналізму в Україні постало із набуттям незалежності, і було обумовлене суттєвими відмінностями у соціально-економічному житті регіонів країни. Об’єктивними передумовами регіональної політики виступають структурна неоднорідність простору країни в природно-географічному, ресурсному, економічному, соціальному, етнічному і політичному аспектах. Подібна неоднорідність змушує будь-який захід здійснювати з урахуванням інтересів і особливостей регіонів [7; c. 14-15].

Регіони в Україні, як правило, асоціюються з основними одиницями адміністративно-територіального поділу України – областями. За рівнем соціально-економічного розвитку виділяють п’ять груп областей : високого рівня (Запорізька, Дніпропетровська, Київська області), вище середнього рівня (Полтавська, Донецька, Харківська, Львівська, Луганська, Черкаська, Миколаївська області), середнього рівня (Одеська, Сумська, Херсонська, Чернігівська, Кіровоградська області), нижче середнього рівня (АР Крим, Вінницька, Житомирська, Івано-Франківська, Чернівецька області), відсталі від розвитку (Волинська, Рівненська, Хмельницька, Тернопільська, Закарпатська області) [7; c.16].

В сучасних умовах таке групування областей є актуальним, але воно може дещо відрізнятись від вищенаведеного, оскільки залежить від різних критеріїв на різних етапах розвитку областей і країни вцілому.

Досвід країн Європейського Союзу та інших країн світу свідчить, що регіональна політика – це тонкий інструмент, який потребує обережного застосування. Держава не може займатися благочинністю і брати на себе усі витрати, необхідні для розвитку регіонів. Але й регіони не можуть вирішувати всі свої проблеми самостійно. Увага приділяється саме пошуку оптимального співвідношення, розумного розподілу функцій між центром і регіонами [38; c.28].

Важливим є те, що з 1 січня 2006 року вступив в дію Закон України “Про стимулювання розвитку регіонів”, згідно якого під цим процесом розуміється комплекс правових, організаційних, наукових, фінансових та інших заходів, спрямованих на досягнення сталого розвитку регіонів на основі поєднання економічних, соціальних та екологічних інтересів на загальнодержавному та регіональному рівнях, максимально-ефективне використання потенціалу регіонів в інтересах їх жителів та держави вцілому.

Згідно Концепції Державної регіональної політики головною її метою є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів. В її основі передбачено поетапне зменшення диференціації рівнів розвитку регіонів, у тому числі й прикордонних, а також розвиток депресивних територій [41; c. 108].

Для того, щоб Державна регіональна політика вцілому була ефективною, кожен регіон окремо повинен здійснювати свою політику регіонального розвитку, причому таку, що є узгодженою і не суперечить вимогам національної регіональної політики. І навпаки, регіональна політика з боку держави повинно розроблятись з урахуванням територіальної специфіки. Не повинно бути протистояння між державою і регіоном, а повинна бути співпраця на предмет забезпечення реалізації узгодженої загальнонаціональної і регіональних моделей соціально-економічного розвитку. Оскільки, із набуттям Україною незалежності переважна більшість областей стали прикордонними, то доцільно розробляти політику регіонального розвитку скеровану на активізацію внутрішніх джерел економічного розвитку регіонів з урахуванням їх прикордонного статусу.

Концепція Державної регіональної політики передбачає розвиток транскордонного співробітництва як дієвого засобу зміцнення міждержавних відносин і вирішення регіональних проблем у контексті налагодження міжнародного співробітництва у сфері регіональної політики і наближення національного законодавства з цих питаннях до норм і стандартів Європейського Союзу.

В сучасних європейських регіональних дослідженнях виділяють такі рівні регіональної прикордонної політики:

• відносини між органами центральної влади та регіонами;

• державне втручання у розвиток окремих територій з метою подолання суттєвих регіональних відмінностей в умовах життя та підприємництва;

• власна політика регіонів : соціальна, економічна, промислова, демографічна [39; c.70-71].

Транскордонне співробітництво в сучасних політико-економічних умовах набуває все суттєвішого значення для розвитку більшості регіонів України. Основне його завдання є налагодження скоординованої співпраці, поглиблення та вдосконалення соціально-економічних, екологічних, культурних та етнічних з’вязків між прикордонними регіонами, котрі в свою чергу розглядаються як сфери особливої уваги в будь-якій державі, тому що проблеми, котрі виникають на території однієї країни, можуть мати всесоюзний резонанс по іншу сторону кордону.

Рівнями транскордонного співробітництва , що склалися на сьогоднішній час є наступні :

I – концептуальний, який полягає у встановленні співробітництва між прикордонними державами. Наприклад, Україна – Польща, Україна – Росія;

II – співробітництво в межах прикордонних регіонів, котрі формують з’вязки між двома і більше структурними одиницями. Наприклад, взаємодія між російськими та українськими областями, котрими підписані угоди про співробітництво та партнерство. Це достатньо ефективна форма, що передбачає не лише економічне та фінансове співробітництво, але і культурне, науково-технічне, обмін викладачами, студентами, створення різноманітних літніх шкіл, реалізацію спільних проектів, спрямованих на формування взаєморозуміння між населенням, що проживає у прикордонних регіонах;

III – біполярні транскордонні коридори в субрегіонах, котрі поєднують різні групи адміністративних районів. На основі підписаних угод про партнерство та співробітництво здійснюється співробітництво у фінансово-економічній, культурній, науково-технічній сферах;

IV – створення мережі партнерства між прикордонними містами, котрі встановлюють біполярні з’вязки. Наприклад, система партнерства між українськими та російськими містами;

V - розвиток комплексів щодо обслуговування прикордонних пунктів перетинів кордону з метою прискорення проходження через кордон людей та вантажів [39; c. 70].

За останні роки транскордонне співробітництво розвивалося за двома відмінними моделями : з одного боку – співробітництво з адміністративно-територіальними одиницями іноземних держав, а з іншого – співробітництво з прикордонними областями країн СНД.

На сьогодні транскордонне співробітництво розглядається у двох площинах – як інструмент розвитку прикордонних територій і як чинник реалізації євроінтеграційних прагнень України.

Згідно статті 5 Закону України «Про транскордонне співробітництво» (від 24 червня 2004 р.) транскордонне співробітництво може здійснюватися :

• в межах створеного єврорегіону;

• шляхом укладання угод про транскордонне співробітництво в окремих сферах

• шляхом встановлення та розвитку взаємовигідних контактів між суб’єктами транскордонного співробітництва [61].

Рекомендовані етапи розвитку транскордонного співробітництва : вивчення існуючих зв’язків між партнерами; визначення стратегії розвитку; розробка і забезпечення програм розвитку; моніторинг і оцінка[14; c. 114]

Упродовж останніх років Україна стала активним учасником європейських інтеграційних процесів, що не в останню чергу зумовлюється існуванням спільних кордонів із країнами які вже є членами Європейського Союзу. Перспективними напрямами для поглиблення транскордонної співпраці між Україною і країнами-сусідами, що входять до складу Європейського Союзу є такі : боротьба з організованою злочинністю, контрабандою товарів і людей; сприяння сталому економічному і соціальному розвиткові прикордонних територій; збільшення транзитних можливостей прикордонних територій; підтримка ініціатив у сфері науки, освіти, культури і спорту; гармонізація міжетнічних відносин на територіях єврорегіонів; розвиток туризму; захист довкілля та охорони здоров’я [25; c. 22].

Концепція розвитку прикордонних регіонів Європи розглядається крізь призму транскордонного співробітництва, і полягає в тому, щоб негативні риси периферійності перетворити на переваги. У цьому контексті місце транскордонного співробітництва в регіональному розвитку визначається його здатністю до мобілізації та ефективного використання існуючого потенціалу прикордонних регіонів і територій, а також до оптимального поєднання можливостей та ресурсів прикордонних регіонів і територій двох або більше країн, що межують, з метою розв’язання спільних проблем та вирішення завдань регіонального розвитку в межах транскордонних регіонів [20; c. 34].

Отже, транскордонне співробітництво є не лише способом розвитку контактів між прилеглими територіями сусідніх країн, але і формою та засобом пожвавлення значно ширших загальноєвропейських інтеграційних тенденцій. Основними сферами діяльності єврорегіонів є: економіка і зайнятість, транспорт і зв'язок, культура та освіта, туризм, охорона здоров'я та соціальна сфера, інфраструктура та захист навколишнього середовища. У будь-якому випадку не обходиться без облаштування спільного кордону і взаємодії в надзвичайних ситуаціях. Часто сторони вирішують завдання суто місцевого характеру: водопостачання, управління побутовими відходами, міграція населення та ін.

Фінансування діяльності єврорегіонів зацікавленими сторонами здійснюється в залежності від обумовлених в угодах умов, зазвичай на паритетній основі. Не виключається залучення коштів приватних інвесторів і міжнародних організацій.

Територіальна організація економіки транскордонного регіону є складовим елементом використання інтеграційних можливостей територій. Нарощення економічних взаємин у формі руху товарів та послуг, а також суспільних контактів становлять специфічний фактор організації взаємодії[20; c. 34].

Економічна незалежність регіонів України побудована не на закритості їх від світу, а на використанні співробітництва як внутрішньодержавного так і транскордонного задля налагодження стійких контактів. Реалізація територіями свого інтеграційного потенціалу дає можливість транскордонним регіонам залучатись та підтримувати сформовані контакти на національному рівні за допомогою виваженої регіональної політики.

Однією із форм транскордонної економічної співпраці являється кластерний вид ведення господарства та партнерських двосторонніх угод.

Кластери можна визначити як групи незалежних компаній та асоційованих інституцій, які співпрацюють між собою, географічно зосереджені у одному чи у сусідніх регіонах (навіть якщо кластер охоплює кілька країн), спеціалізуються у різних галузях, пов'язані спільними технологіями та навичками і взаємодоповнюють одна одну. Кластери неминуче асоціюються з мережами, що є формальними та неформальними організаціями, які спрощують обмін інформацією та технологіями, а також сприяють координації заходів та співробітництва між членами кластеру [12; c. 227].

Щоб перейти до визначення ролі єврорегіонів у діяльності транскордонних кластерів, необхідно означити наступне. Кластери мають позитивний вплив на інновації та конкурентоспроможність, формування навичок спільного підприємництва та зростання динаміки бізнесу.

Кластери розглядаються як важлива передумова для підвищення конкурентоспроможності, продуктивності та зростання підприємств (особливо малого та середнього бізнесу) шляхом забезпечення кращого доступу до здобуття навичок, загальних послуг, інфраструктури знань, спільного фінансування, маркетингу, розподілу ризиків у результаті здійснення організованих заходів та об‘єднання у мережі фірм та організацій, що займаються розробкою державних стратегій [5; c. 296].

Транскордонні кластери охоплюють суміжні прикордонні території сусідніх держав, до складу яких входять інституції, розміщені по обидва боки кордону. Вони, у більшості випадків, повинні бути результатом регіональних стратегій розвитку транскордонного співробітництва. І якщо у країнах ЄС транскордонні кластери діють у досить уніфікованому законодавчому середовищі, то на кордонах України вони діють у, поки що, зовсім відмінному законодавчому полі. Незалежно від цього, співробітництво, що розвивається у прикордонних регіонах, дає підстави розробляти і втілювати транскордонну кластерну концепцію [12; c. 278].

За результатами дослідження у західних єврорегіонах, виявлено, що основний ефект від ТКС можна отримати від спільного використання підприємницьких, соціальних та інноваційних потенціалів. Основною конкурентною перевагою може стати інноваційний потенціал транскордонного регіону. Значний науковий потенціал у галузях регіональної спеціалізації дозволяє багатьом підприємствам створювати науково-технологічні новинки, тому регіони можуть брати участь у транскордонному співробітництві, пропонуючи конкретні продукти інтелектуальної праці. Однак для ефективного використання інновацій необхідно мати мережу інноваційно-інвестиційної інфраструктури, розвинутий сектор малого та середнього бізнесу, сприяння з боку територіальних органів влади. Тому об`єднання зусиль у сфері інноваційного розвитку створить передумови підвищення конкурентоспроможності прикордонних регіонів [12; c. 280].

Прикладом транскордонного кластера є будівельний кластер єврорегіону «Слобожанщина». Учасниками стали представники органів місцевої влади, підприємства і установи інфраструктури, суспільні організації, підприємницькі структури, будівельні організації, що займаються проектуванням, виробництвом будівельних матеріалів, будівництвом, наданням послуг в будівельному комплексі, технічною експлуатацією, реконструкцією і капітальним ремонтом об’єктів житлового, цивільного і промислового призначення Білгородської і Харківської областей [29; c.228].

Основними завданнями будівельного кластеру є кооперація підприємств на будівельному ринку Білгородської і Харківської областей з метою зниження собівартості робіт і підвищення якості будівельної продукції; освоєння нового вигляду будівельної продукції, проектів, будівельних матеріалів і технологій, устаткування і засобів малої механізації, автоматизації і виробничих процесів, екологічна безпека виробництва; впровадження міжнародних стандартів системи менеджменту якості.

Крім цього, існує низка напрямків, вигідних для двосторонньої співпраці. Східні регіони мають значну щільність населення, що забезпечує високу місткість споживчого й фінансового ринків. Ця обставина сприяє ефективній комунікації населення з високими економічними результатами. У зв’язку з кризовим станом вугільної галузі постає потреба розробки і підтримки реалізації програми розвитку малого і середнього бізнесу. Є досвід давніх кооперативних зв’язків між підприємствами цих регіонів, що створює умови для розвитку довгострокових програм економічного співробітництва. Кооперація у науково-технічній та освітній сферах дозволить збагатити науково-технічний потенціал, робота над спільними науковими проектами в галузі металургії та енергетики дозволить вийти на новий рівень розвитку [29; c. 229].

Вагомими є перспективи інвестування в розвиток курортно-туристичної інфраструктури.

2.2 Аналіз та особливості організації єврорегіонів України та Росії

Формування єврорегіонів має сенс з огляду на низку причин. Поперше, єврорегіони збільшують можливість місцевих органів влади вирішувати проблеми швидко і раціонально, використовуючи свій потенціал, матеріальну і технічну допомогу партнерів по єврорегіону. По-друге, єврорегіон являє собою інноваційну структуру в галузі управління регіональним розвитком, більш ефективну, ніж існуюча. Він надає сприятливий грунт для створення і розвитку інноваційних структур (інкубатори, технопарки, технополіси). По-третє, єврорегіон, як структура, відмінна від держави, ефективніше залучає інвестиції. Це особливо актуально в російськійсоціально-економічної і політичної дійсності, коли залучення інвестицій позначено як пріоритетний напрям зовнішньоекономічної діяльності. По-четверте, економічний розвиток усього регіону має розпочатися з розвитку певних центрів або точок зростання, окремих регіонів, здатних самостійно отримувати інвестиції і раціонально їх використовувати. Єврорегіон побічно впливає на економіку прикордонних регіонів через демонстраційні і навчальні ефекти. Нарешті, єврорегіони як форма прикордонного співробітництва сприяють не тільки посиленню та поглибленню добросусідських відносин між державами, а й є своєрідним інструментом для інтеграції тієї чи іншої країни до європейських структур. Єврорегіонирозглядаються як засіб врегулювання можливих територіальних розбіжностей, питань, пов'язаних зі становищем національних меншин, як поле для апробації сумісності правових систем та законодавства різних країн.

Тобто, досвід участі в єврорегіонах демонструє можливостібільш оперативно вирішувати прикордонні проблеми на місцевому рівні, створювати гнучкі господарські структури (акціонерні товариства, консорціуми тощо) з залученням зовнішніх інвестицій для будівництваабо розширення прикордонної та транспортної інфраструктури; налагоджувати прикордонну торгівлю, туризм; розширювати співробітництво в культурної, соціальної, природоохоронної та інших областях. У країнах Центральної та Східної Європи процес формування єврорегіонів відбувається дещо іншим способом: вони створюються «Згори». Їх ініціатори намагаються політичними і адміністративними заходами стимулювати виникнення мереж транскордонних взаємодій на регіональному та місцевому рівнях. Наприклад, дослідження кордону між Бєлгородської та Харківською областями показали, що на місцевому рівні взаємодії через кордон між Росією і Україною насправді невеликі.

2.2.1 Особливості формування та розвитку єврорегіону «Слобожанщина»

7 листопада 2004 року відбулась зустріч голови Харківської обласної державної адміністрації Є.П. Кушнарьова та голови Харківської обласної ради О.М. Колєсніка з губернатором Бєлгородської області Є.С. Савченко та головою Белгородської обласної думи А.Я. Зєліковим, яка була присвячена підписанню Угоди про створення єврорегіону „Слобожанщина” [59].

Керівними органами Єврорегіону є:

1. Рада Єврорегіону «Слобожанщина»:

2. Президія Ради Єврорегіону «Слобожанщина»;

3. Секретаріат Єврорегіону «Слобожанщина».

Керівні органи Єврорегіону виконують координаційні, дорадчі і представницькі функції, пов'язані з реалізацією цілей Єврорегіону.

Ревізійна комісія може створюватися за рішенням Ради і є контролюючим органом Єврорегіону. Чисельність органів Єврорегіону, їх структура та компетенція можуть змінюватися за взаємною домовленістю Сторін. Рада Єврорегіону «Слобожанщина» (далі - Рада) є вищим органом Єврорегіону. До складу Ради входять по 10 представників, делегованих кожною із Сторін. Представники кожної із Сторін виконують обов'язки членів Ради протягом терміну, визначеного місцевими органами самоврядування, які делегували їх до Ради. Члени Ради виконують свої обов'язки до моменту вибору нових представників.Засідання Ради проводяться не рідше, ніж один раз на рік і є відкритими, якщо Рада не прийме іншого рішення. На вимогу будь-якої зі сторін можуть скликатися надзвичайні засідання Ради.У засіданнях з правом дорадчого голосу можуть брати участь представники законодавчої та виконавчої влади всіх рівнів від кожної із Сторін, а також представники міжнародних організацій за згодою Ради. Головою Ради і одночасно Президії обирається один з членів Президії терміном на один рік на ротаційній основі. Голова керує роботою Президії в період між засіданнями Ради Єврорегіону. Всі рішення Рада приймає, виходячи з принципу одностайності сторін [11].

Єврорегіон є формою трансприкордонного співробітництва. Він спрямований на координування зусиль у різних сферах діяльності згідно з національним законодавством та нормами міжнародного права. А саме:

1. Організація та координування дій, які сприяють співробітництву між членами єврорегіону в областях економіки, науки, екології, культури та освіти.

2. Надання допомоги у розробці конкретних проектів рансприкордонного співробітництва, які мають взаємний інтерес.

3. Надання допомоги в співробітництві членів єврорегіону з міжнародними організаціями та установами.

4.Створення нового транспортного коридору для вирішення проблем перевантаження трансприкордонної магістралі Харків – Бєлгород.

5. Погодження екологічної політики відносно основного водного ресурсу регіону – Сіверського Донця.

6. Вирішення питання трудової міграції між Україною та Росією тощо.

До єврорегіону „Слобожанщина” увійдуть дві прикордонні області: Харківська (Україна) та Бєлгородська (Російська Федерація) [18; c. 64].

Концепція першого на українсько-російському кордоні єврорегіону «Слобожанщина» дозволяє примирити російський та європейський вектори політичної орієнтації України, що звичайно різко протиставляються.

Ця концепція органічно відповідає курсу України на інтеграцію в Європу й нормативні європейські підходи до відносин між двома рівноправними сусідніми державами, але разом з тим дозволяє зберігати і зміцнювати традиційні зв’язки з Росією. Ця концепція також відкриває можливості підключення до європейських програм прикордонного співробітництва після2007 року [30; c. 141].

У листопаді 2005 року Бєлгородська обласна Дума затвердила угоду про створення єврорегіону «Слобожанщина», вона зареєстрована вМіністерстві юстиції Російської Федерації. Харківська область, у свою чергу, узгодилапроект єврорегіону з Міністерством економіки та з питань європейськоїінтеграції та Міністерством закордонних справ України. Зараз цей єврорегіон перебуває в Асоціації європейських прикордонних регіонів якспостерігач.Це відкриває можливість окремого фінансування прикордонного співробітництва на основі спільних програм і проектів.

Єврорегіон являє собою іміджевий ресурс, що дозволяє асоціювати пропоновані бізнес проекти з європейським типом розвитку території. Але досі існують принципові проблеми:

• Прикордонне співробітництво ще має нестійкий характер, відсутній автономний механізм розвитку; воно дуже залежить від кон'юнктури відносин між двома країнами, від доброї волі, особистих симпатій та інтересів керівників обласних і місцевих адміністрацій.

• Як і раніше, відсутній найважливіший стимул прикордонного співробітництва - підприємницький інтерес і насамперед мережа кооперованого малого й середнього бізнесу. Кількість спільних російсько-українських підприємств зростає повільно, серед них дуже мало виробничих з інноваційною складовою.

Концепцією єврорегіону «Слобожанщина» передбачено використання програмно-проектного принципу планування й фінансування. Для їїреалізації необхідно виділити окремий прикордонний район й провестипопередні оцінки стану прикордонного співробітництва та сформуватиновий механізм спільної реалізації проектів [11; c. 20].

Інноваційна модель єврорегіону передбачає створення системи спеціалізованих прикордонних комплексів – виставкового (сервісно-інформаційного), індустріального й експортно-транспортного (логістичного), які просторово розподілені в його межах. Втілення інноваційної моделі єврорегіону впрактику прикордонного співробітництва закладено у Програму розвиткуприкордонного співробітництва у Харківській області до 2011 року, яка буллазатверджена 27 січня 2005 року Харківською обласною радою.

Протягом 2005 року експериментальним обрано Де ргачівський районХарківської області, який межує з Бєлгородським районом Бєлгородськоїобласті та має багаторічний позитивний досвід дружніх стосунків. На базіцих двох районів відпрацьовано модель сталого транскордонного співробітництва на локальному рівні [11; c. 21].

Було ухвалене рішення створити міжвідомчу робочугрупу з питань транскордонного співробітництва, Бюро сталого розвитку та спільне підприємство в формі торговельного дому. Ці інструментиформують на низовому адміністративному (районному) рівні мережевісистеми взаємодії, котрі дозволяють враховувати просторові та ресурсніособливості суміжних територій, концентрувати зусилля на пріоритетнихтранскордонних проблемах.Міжвідомча робоча група (далі МРГ ) була створена з метою оцінки соціально-економічної ситуації та узгодження коротко– та середньотермінових заходів, що стимулюють створення середовища інноваційного розвитку й пожвавлення місцевих ініціатив у районі. МРГ являє собою інтегрований інструмент реалізації спільних транс-кордонних проектів, орієнтованих на сталий розвиток району.МРГ є дорадчим органом при органах місцевої влади та територіальної громади району. Її висновки враховуються при формуванні системизаходів, спрямованих на поліпшення інвестиційної привабливості району.

Далі цей досвід необхідно поширити на окремі ділянки українсько російського кордону з метою створення цілісної мережі компактних єврорегіонів для завершення реалізації Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010 роки [62; c. 428].

Система цілей та завдань стійкого розвитку на локальному, регіональному та міжрегіональному рівнях у російсько-українському прикордонні реалізується завдяки системно-програмному підходу в основних сферах прикордонного співробітництва – охороні навколишнього середовища, інтеграції освітніх потенціалів класичних університетів, розвитку мережевої інфраструктури підтримки малого та середнього бізнесу, формуванні системи транскордонних туристичних маршрутів з відвіданням природних та культурних пам’яток, з вивчення історичної спадщини суміжних територій.

У квітні 2003 року Розпорядженням Кабінету Міністрів України №224-р була схвалена Концепція екологічного оздоровлення басейну Сіверського Дінця. Сьогодні вже розроблений проект програми відповідно до погодженої Сторінами структури, у якій враховані пропозиції областей-учасниць і як складові частини ввійшли заходи по басейну Сіверського Дінця з обласних програм. Розглядається питання розробки механізму створення та дії спеціального екологічного фонду для реалізації програми оздоровлення Сіверського Дінця, кошти якого могли б спрямовуватися на екологічне оздоровлення басейну річки Сіверський Донець на території Росії та України [50; c. 62].З метою врегулювання водних відносин на трансграничних річках 19 жовтня 1992р. у м.Києві була підписана Угода між Урядами Росії й України «Про спільне використання й охорону трансграничних водних об'єктів» [50; c. 62].

У результаті відпрацьованого механізму «Угоди» Російською й Українською Сторонами погоджений порядок організації робіт з управління водними ресурсами в басейні Сіверського Дінця, здійснюється програма спільного аналітичного контролю за гідрохімічним станом водних об'єктів, встановлені вимоги по дотриманню гідрологічних і гідрохімічних показників у прикордонних створах. Сіверсько-Донецьке басейнове управління водних ресурсів здійснює міжнародне співробітництво з Донським БВУ в межах міжурядової угоди про спільне використання та охорону транскордонних водних об'єктів в басейні Сіверського Дінця та річок Приазов'я.

Басейновою лабораторією Сіверсько-Донецького БУВР розроблено чергову версію Програми спільного нагляду на період 2006-2010 р.р., узгоджено з Донським БВУ і затерджено Уповноваженими Сторін на 12 зустрічі, у відповідності з якою протягом 2006 року у прикордонних створах щоквартально здійснюються відбори проб та виконуються дослідження за гідрохімічними, токсикологічними і радіологічними показниками.

Взаємний обмін результатами аналізів здійснювався, починаючи з жовтня 2005 року, із застосуванням системи обміну даними про стан транскордонних водних ресурсів, яку розроблено для використання в Сіверсько-Донецькому БУВР і Донському БВУ.

За домовленістю Сторін щотижня надавалися також дані про режими роботи водосховищ на транскордонних річках у прикордонних районах України і Росії: Бєлгородського (Росія) і Печенізького (Україна) на р.Сіверський Донець; Старооскільського (Росія) і Червонооскільського (Україна) на р.Оскіл; Штерівського (Україна) р.Міус; Зуївського (Укранїна) р.Кринка; Довжанського (Україна) р.Кундрюча [11; c.22].

Передача даних в рамках Міждержавної системи обміну між Сіверсько-Донецьким БУВР і Донським БВУ здійснюється з встановленою для різних періодів року частотою, надаються дані досліджень якісного стану і режимів роботи водосховищ, а також прогнози щодо розвитку водогосподарської ситуації на транскордонних річках.

Застосування системи обміну даними дозволяє забезпечити прозорість дій Сторін на транскордонних річках, отримання оперативної інформації про стан водогосподарської ситуації у прикордонних регіонах транскордонних річок для вжиття дієвих управлінських рішень по попередженню шкідливої дії вод на території суміжних областей.

Конкретними кроками на найближчу перспективу мають стати такі.

1. Спільні зусилля щодо імплементації російсько-українського кордонув Європейську систему кордонів із самостійною функцією безпекина основі концепції «розумних кордонів». Для цього необхідно створити умови управління транскордонними товарно-транспортнимипотоками через механізм їх концентрації на 2–3 магістральних транспортних вісях з тотальним контролем щодо ввозу незаконних вантажів новітніми засобами митного контролю. Одночасно має бутимаксимально спрощена процедура перетинання кордону легальнимивантажами.

2. У межах українських частин російсько-українських єврорегіонів необхідно сформувати «зони експортної продукції», що функціонують на принципах міжнародної кооперації. З цією метою на рівнірайонів має бути створено мережу прикордонних торговельних домів. Подібний досвід вже мають Дергачівський район Харківськоїобласті та Бєлгородський район Бєлгородської області [50; c. 63].

2.2.2 Характеристика діяльності єврорегіону «Ярославна»

Єврорегіон «Ярославна» був створений 24 квітня 2007 року, Сумською областю України та Курською областю Російської Федерації. Сумщина належить до тих областей, географічне розташування якіх на 100% зумовлює тісну співпрацю із сусіднімі регіонами. Передусім йдеться про близьких партнерів з Росії - Курська, Бєлгородську та Брянську області. Звісно, сумчани підтрімують зв'язки і з іншімі територіально-адміністратівнімі одиниця нетільки північного партнера, а й багатьох іншіх країн світу [60].

Відповідно до статуту визначається, що єврорегіон створюється учасниками відповідно до чинного законодавства та існуючими міжнародними договорами та угодами з метою розвитку співробітництва прикордонних територійу наступних напрямках: всебічне економічний розвиток; комунікації, транспорт і зв'язок; наука, нові технології, освіта; поліпшення стану навколишнього середовища; сприяння розширенню контактів між жителями прикордонних територій, розвитку співробітництва між установами та організаціями, а також суб'єктами господарської діяльності; сприяти спрощенню прикордонних формальностей з метою полегшення перетину кордону фізичними та юридичними особами.

Організаційна структура Єврорегіону включає в себе координаційно-консультативні органи: Рада Єврорегіону «Ярославна», Секретаріат Єврорегіону «Ярославна».Зазначені органи Єврорегіону виконують координаційні, дорадчі і представницькі функції, пов'язані з реалізацією цілей Єврорегіону.Організаційна структура органів Єврорегіону, їх структура та компетенція можуть змінюватися за взаємною домовленістю Сторін [60]. Вищий координаційний орган Єврорегіону «Ярославна» - Рада Єврорегіону «Ярославна» (далі - Рада).До складу Ради входять по 10 представників, делегованих кожною із Сторін.Представники кожної із Сторін виконують обов'язки членів Ради протягом терміну, визначеного учасниками Єврорегіону, які делегували їх до Ради. Члени Ради виконують свої обов'язки до моменту делегування нових представників. Відкликання члена Ради може відбутися в будь-який час і здійснюється призначила його Стороною. На місце відкликаного члена Ради Сторона делегує нового представника. Засідання Ради проводяться не рідше ніж один раз на рік і є відкритими, якщо Рада не прийме іншого рішення. Веде засідання Ради Спікер Ради, який обирається з членів Ради на час проведення засідання Ради. У засіданнях з правом дорадчого голосу можуть брати участь представники законодавчої та виконавчої влади Сторін та органів місцевого самоврядування від кожної зі сторін, а також представники міжнародних організацій за згодою Сторін.Кожна із Сторін обирає Голови Ради [60].

До компетенції Ради належить:

1. Обрання Спікера Ради єврорегіону;

2. Визначення регламентів Ради і Секретаріату Єврорегіону;

3. Здійснення контролю за діяльністю Секретаріату Єврорегіону та затвердження його річних звітів;

4.Вирішення питань про прийняття нових учасників Єврорегіону і припинення участі в Єврорегіоні;

5. Прийняття рішень про фінансування спільних проектів, що реалізовуються в рамках Єврорегіону, та затвердження їх бюджетів.

Всі рішення Рада приймає, виходячи з принципу одноголосності його членів.Проекти рішень надаються Раді Секретаріатом для затвердження. У 2007 році Єврорегіон "Ярославна" прийнятий в Асоціацію Європейських Прикордонних регіонів на правах спостерігача. У жовтні 2008 року члени Ради Єврорегіону "Ярославна" взяли участь у Генеральній Асамблеї та щорічній конференції Асоціації Європейських Прикордонних Регіонів в м. Плауен (Німеччина). В рамках Конференції проведені переговори з представниками єврорегіонів з метою обміну досвідом роботи у сфері прикордонного співробітництва та досягнута домов. Повноправний вступ в асоціацію може принести безліч додаткових можливостей. Статус повноправного члена цієї асоціації гарантує преференції, спрощення проблем прикордонної торгівлі, облаштування територій. Ця загальноєвропейська асоціація може надати кошти зі свого бюджету для реалізації спільно розроблених проектів на додаток до того, що виділяють обидві області. Крім того, членам асоціації покладається технічна допомога, консультації, преференції в просуванні законодавчих питань про буферній зоні і умовно вільної торгівлі [51; c. 47].

Головною метою Єврорегіону «Ярославна» є сприяння стійкому соціально-економічному розвитку, науковому та культурному співробітництву Курської та Сумської областей. Ініціатива про створення Єврорегіону «Ярославна» була підтримана Міністерствами закордонних справ Російської Федерації та України, а такде Радою Європи. У рамках реалізації Угоди про створення Єврорегіону «Ярославна» спільно з сумської стороною сформовано перелік проектів (програм) транскордонного співробітництва, розроблених учасниками єврорегіону «Ярославна», з метою реалізації яких планується підготовка обласної програми «Розвиток прикордонного співробітництва Курської області на 2009-2014 роки» [60].

Спільно з сумської стороною вже реалізований один із проектів "багатогалузева виставка-ярмарок Єврорегіону « Ярославна », мета якого - розвиток взаємовигідного співробітництва між підприємствами та організаціями прикордонних областей Росії, України та Республіки Білорусь.

Характеризуючи нинішню економічну ситуацію в Сумській обласі під кутом українсько – російських зовнішньоторгівельних відносин варто зазначити що сьогодні різноманітні операції з Росією здійснюють понад 100 підприємств області. У свою черга, Сумщина закуповує у сусідів газ, нафтопродукти, сировину для хімічної і харчової промисловості, метали, певну машинобудівну і металопродукцію тощо. Є ще один важливий аспект такої співпраці. Російські партнери активно вкладають власні інвестиції в українські підприємства: кожне третє з них, або 57 із 171, має такі інвестиційні кошти. Однак це менше, Ніж було Кілька років тому, але на це є причини об'єктівні, зокрема світова фінансова криза[60].

Сьогодні у рамках "Ярославни" Підписано та реалізуються 14 угод і протоколів про співпрацю на рівні міст і районів Сумської та Курської областей, стількі ж - спільніх транскордонного програм у сфері екології, демографії, культури, інформації, молодіжній політіці тощо. Активно облаштовуємо місцеві пункти пропуску через кордон. Наприклад, нінішнього року їх відкрито чотири, а до кінця 2015 р. працюватімуть ще одинадцять. Також про ефективність функціонування єврорегіону можна судити виходячи їх того, що тільки за 2008 рік зовнішньоторговельний оборот між Сумською і Курською областями збільшився в 1,4 рази і склав майже 29 млн. дол США. Це найбільший обсяг товарообігу з країнами СНД в Курській області. Також завдяки співпраці з курянамі кількість суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Сумській області збільшилася на 30%. Варто відзначити, що зараз близько 50 підприємств обох областей здійснюють експортно-імпортні операції[60].

Під час проведення V Міжнародної універсальної виставки «Слобожанський міст - 2008», з метою популяризації туристичного потенціалу області та залучення інвестицій у туристичну галузь області, управлінням культури і туризму облдержадміністрації проведена мультимедійна презентація та представлена іміджева виставкова експозиція „Сумщина туристична”. З метою популяризації туристично привабливих об’єктів області, 23-25 вересня 2008 року проведено Міжнародну науково-практичну конференцію "Відділення Українського степового природного заповідника „Михайлівська цілина" 80 років – сучасний стан, проблеми, перспективи розвитку». У роботі конференції взяли участь науковці державного природного заповідника „Белогорье”, інституту степу Уральського відділення РАН, Курського державного університету та представники наукових кіл Києва, Харкова, Херсона, Ніжина, Запоріжжя, Боярки, Гадяча, Сум [60].

Також у екологічній сфері працюють у наступній сфері:

1. Розробка концепції розвитку транскордонного співробітництва в напрямку зниження екологічного навантаження прикордонних областей учасниць єврорегіону "Ярославна".

2. Розробка концепції поводження з відходами на регіональному рівні. 3. Розробка проекту єдиного порядку поводження із побутовими та промисловими відходами в областях учасницях єврорегіону "Ярославна". 4. Комплексне екологічне обстеження басейну річки Псьол на кордоні України і Росії

Таким чином, за досить короткий проміжок часу за рахунок тісноїспівпраці російської та української сторін у рамках єврорегіону «Ярославна» вдалося досягти значних успіхів. На прикладі проаналізованого єврорегіону можна судити, що в цілому орієнтація на подальше транскордонне співробітництво та розробка нових єврорегіонів може принести Весма ефективні результати. Однак в Україні потенціал таких структур до цих пір не реалізований. Основними проблемами є відмінності в законодавстві України та сусідніх країн, що регламентують митний, санітарний, екологічний контроль, а також відсутність у місцевої влади повноважень на самостійну реалізацію транскордонних проектів. Висновоки до IIрозділу: Відомо, що регіональна політика існує в усіх країнах світу і являє собою специфічну діяльність держави із забезпечення найбільш сприятливих умов соціально-економічного функціонування і розвитку окремих територій, враховуючи їх самобутність, соціокультурні, етноісторичні, генетичні корені та специфіку типу господарювання. Нерівномірність розвитку територій та периферійність певних районів поставило гостро питання про залучення таких регіонів до транскордонного співробітництва. Активного розвитку набуло співробітництво в даній сфері України та Росії, зокрема створено два спільних єврорегіони «Ярослана» та «Слобожанщина».

Проаналізувавши діяльність цих єврорегіонів варто зазначити, що активно розвивається співпраця у економічній, політичній, культурній, та екологічних сферах, зокрема підписано чимало угод та програм, які регулюють цю діяльність.

Розділ III. Шляхи вдосконалення єврорегіональної співпраці України та Росії

Прикордонні території мають такі специфічні якості в інтеграційному процесі, як бар’єрність і контактність, завдяки чому вони забезпечують їх взаємну адаптацію. Під впливом інтеграційних процесів бар’єрні функції кордонів переносяться на зовнішні межі інтеграційних утворень. Внутрішні кордони на теренах ЄС стають прозорими, що дає можливість вільного спілкування як прикордонних, так і загальнодержавних спільнот. У відносинах країн ЄС ліквідуються прикордонні бар’єри для руху товарів, капіталу, робочої сили, уніфікується нормативно-правова база господарської діяльності [6; c. 125].

Розроблені на сьогодні схеми співробітництва країн Центральної і Східної Європи дуже різноманітні. Регіональному розвитку надається багато уваги, оскільки від цього залежить соціально-політична стабільність держави. Тому Європа давно пройшла шлях децентралізації влади, що в європейській правовій доктрині зазвичай розглядається як делегування органами державної влади певних адміністративних повноважень на місцевий рівень. В результаті регіони одержали право самостійно входити у відносини з можливими партнерами з іншого боку державного кордону. Це сприяє реалізації державної зовнішньої політики через прикордонні зв’язки.

Не зважаючи на те, що Україна визначила свій курс на євроатлантичну інтеграцію, не менша увага приділяється сьогодні відносинам із Російською Федерацією. Використовуючи досвід Європейського Союзу, сьогодні сторені спільні єврорегіони, що дають можливість розвиватися переферійним районам обох держав. Оскільки досвід України у питаннях транскордонного співробітництва на сьогодні є не значних тому існує чимало проблем, зокрема організаційного та правового характеру.

Серед проблем, що гальмують розвиток транскордонного співробітництва на українсько-російському кордоні, слід назвати такі:

1. Немає цілісної концепції політики щодо регіонального розвитку держав;

2. Не розроблено інституційних засад регіонального розвитку на національному рівні;

3. Низький рівень залучення до розвитку транскордонного співробітництва представників бізнесу і суспільного сектора;

4.Місцеві органи влади сприймають транскордонне співробітництво як зовнішньоекономічну діяльність;

5.Місцеві органи влади не готові сприяти розвиткові транскордонного співробітництва як сфери, що вимагає від них координуючої функції [24; c. 26].

Головні напрямки поглиблення транскордонного співробітництва з Російською Федерацією:

1. В Україні активізуються процеси використання засад мережевої економіки, зокрема, розвиток кластерів. Транскордонні кластери охоплюють суміжні прикордонні території сусідніх держав, до складу яких входять інституції, розміщені по обидва боки кордону. Особливістю транскордонних кластерів є те, що учасники кластерів розміщені в різних податкових, митних, законодавчих середовищах сусідніх країн, однак можуть мати спільні підприємства та організації, користуватися спільною інфраструктурою і функціонують, насамперед, на транскордонних ринках.

2. Важливим аспектом транскордонної співпраці є значний транзитний потенціал. Одним з перспективних проектів використання такого потенціалу є транспортний коридор «Європа–Азія». Росія активно просуває свій варіант проходження коридору через територію Білорусі й балтійського виходу до Європи. Через спірні питання використання транспортних артерій привабливим є Керч-Єнікальський канал – єдиний спосіб транспортного сполучення портів Каспійського з Середземним морем.

3. Спільне господарювання несе екологічне забруднення на прикордонних територіях та акваторії Азовського моря. Як показав приклад забруднення річок на західному кордоні України, вирішення екологічних питань є важливим напрямком транскордонного співробітництва. Вплив енергетики на біосферу проявляється на всіх стадіях виробництва енергії: при видобутку й транспортуванні ресурсів, при виробництві, передачі й споживанні енергії. Не менш загрозливою є транзитна складова економіки регіону. Особливо вона позначилися на екологічному стані Азовського моря. Важливим аспектом антропогенного впливу є факт розташування на берегах металургійних комбінатів, які щорічно скидають більш 800 млн куб. метрів забруднених стічних вод. Крім того, зношеність водогінно-каналізаційних господарств в першу чергу Маріуполя і Таганрога, призводить до «штатних» викидів нечистот у межах міст у море [27; c. 60].

Метою політики в сфері забезпечення екологічної безпеки має бути послідовне симетричне обмеження негативного впливу паливно-енергетичного комплексу, промисловості, врегулювання функціонування транспортних потоків України та Росії у навантаженні на навколишнє середовище, наближення до відповідних європейських екологічних норм.

Отже, пріоритетними напрямами державної політики щодо транскордонного співробітництва України і Російської Федерації мають бути:

- створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності у прикордонних регіонах шляхом розвитку інформаційного обміну, надання консультаційного обслуговування, використання можливостей надання податкових стимулів місцевими органами виконавчої влади;

- створення умов для вільного переміщення через кордон при забезпеченні безпеки населення прикордонних областей шляхом розробки системи спрощеного паспортного контролю, планування та координації спільної роботи правоохоронних органів з метою запобігання правопорушень по обидва боки кордону;

- збільшення транзитних можливостей прикордонних територій;

- забезпечення спільного контролю за екологічною ситуацією і раціональним використанням природних ресурсів;

- розробка в межах єврорегіонів нових проектів транскордонного співробітництва на східному кордоні України у соціальній і гуманітарній сферах [30; c. 145].

Незважаючи на те, що головним пріоритетом своєї зовнішньої політики Україна означила інтеграцію в Європейський Союз, не менш важливим лишається співробітництво з нашим східним сусідом – Російською Федерацією. Раціональне поєднання проєвропейського і проросійського напрямків у зовнішній політиці виходить нині на перший план. Та обидві держави – партнери в цьому процесі мають власні підходи до вирішення проблеми. Російський підхід передбачає повномасштабну інтеграцію. Українське бачення ґрунтується на принципах двостороннього рівноправного і добросусідського співробітництва. А стратегію реінтеграції Україна розглядає, насамперед, щодо європейських структур.

Іншим можливим осередком транскордонного співробітництва можуть стати Донецька і Ростовська області. Насамперед необхідно відзначити, що навіть після розпаду Радянського Союзу й економічної кризи 1990-х років, ці області зберегли подібну промислову інфраструктуру, що може дозволити за максимально короткий час відновити порушені зв’язки між підприємствами.

Через ці області пролягає залізниця й автошлях європейського значення. Відтак виникає перший можливий напрямок співробітництва – вдосконалення пропускних митних пунктів на українсько-російському кордоні для підвищення їх пропускної спроможності. До фактора транзитності (чи комунікативності) можна віднести й морське сусідство двох областей, що може вирішити чимало питань щодо їх обмінних можливостей.

Великою перевагою створення єврорегіону є мовна близькість областей: при проведенні торгово-економічних та культурно-освітніх заходів не виникатиме проблеми мовного бар’єра (що є однією з причин повільного розвитку транскордонного співробітництва на західному кордоні).

Донецька і Ростовська області мають значну щільністю населення, а це забезпечує високий обсяг споживчого й фінансового ринків. Ця обставина може сприяти ефективній комунікації населення з високими економічними результатами[37,c. 13].

Слід відзначити, що в активізації торгового співробітництва та його підтягуванні до європейського рівня не можна орієнтуватися тільки на політико-адміністративні рішення, оскільки підвищення ефективності можливе лиш при зацікавленні в ньому суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності обабіч кордону. Великою перевагою створення єврорегіону є мовна близькість областей: при проведенні торгово-економічних та культурно-освітніх заходів не виникатиме проблеми мовного бар’єра (що є однією з причин повільного розвитку транскордонного співробітництва на західному кордоні). Слід відзначити, що в активізації торгового співробітництва та його підтягуванні до європейського рівня не можна орієнтуватися тільки на політико-адміністративні рішення, оскільки підвищення ефективності можливе лиш при зацікавленні в ньому суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності обабіч кордону [37; c. 14].

Для ефективного розвитку єврорегіону необхідно:

· обом державам ухвалити закони про статус прикордонних регіонів;

· надати обласній владі додаткових повноважень;

· узгодити законодавчу базу обох держав відповідно до європейських стандартів;

Також необхідно розробити спільну програму торгово-економічного і культурного розвитку, а також виробити план спільних дій в галузі охорони довкілля, оскільки обидві області промислово насичені; розробити програму співробітництва між громадськими організаціями для реалізації спільних проектів. Донецька і Ростовська області в рамках єврорегіону можуть співпрацювати в таких сферах:

Розвиток малого і середнього бізнесу. Цей напрямок є актуальним для Донецької області. Оскільки вона не межує з країнами – членами і кандидатами на вступ до ЄС, то регіон відчуває труднощі щодо виходу на європейський ринок, хоча йому є що запропонувати як Росії, так і країнам Європи. До того ж у Донецькому регіоні є чимало міст з однією галуззю виробництва – вугільною. Нині багато шахт не функціонує з багатьох (у першу чергу економічних) причин. У зв’язку з цим постає потреба розробки і підтримки реалізації програми розвитку малого і середнього бізнесу. Її можна здійснювати спільними зусиллями міст Донецької і Ростовської областей.

З Донецької області чимало шахтарів мігрує до Ростовської області на заробітки. Українські робітники-сезонники їздять до Краснодарського і Ставропольського країв. Ця категорія населення вимагає соціального захисту на міждержавному і міжрегіональному рівнях. Є досвід давніх кооперативних зв’язків між підприємствами цих регіонів, що створює умови для розвитку довгострокових програм економічного співробітництва [37; c. 15-16]. Культура, молодіжний обмін. У цьому напрямку необхідно вирішувати проблему збереження культурних надбань, розвитку відносин між культурними і науково-дослідними установами, спільної реалізації політики співробітництва молодіжних та інших громадських організацій. Науково-технічне та освітнє співробітництво. Кооперація у цій сфері дозволить збагатити науково-технічний потенціал обох регіонів, оскільки спільне проведення науково-технічних конференцій, робота над спільними науковими проектами в галузі металургії та енергетики дозволить регіонам (а в подальшому й країнам) вийти на новий рівень розвитку. Охорона довкілля, створення і реалізація спільної програми очищення Азовського моря. Співпрацю у цій сфері необхідно реалізовувати вже сьогодні, навіть без утворення єврорегіону, оскільки території Донецької і Ростовської областей промислово перенасичені. Вироблення й реалізація програми очищення Азовського моря сприятиме не тільки розвиткові та зміцненню малого бізнесу як частини бізнесу туристичного, але й дозволить підвищити економічні показники, оскільки очищення моря дасть можливість збільшити виробництво рибної продукції. Кредитно-інвестиційна співпраця. Беручи до уваги присутність російського капіталу на ринку України, цей вид співпраці може бути корисним для України: український капітал має припинити циркуляцію лише на українських теренах і виходити на потужні підприємства Росії та інших країн Східної Європи, де українські фінансово-інвестиційні компанії вже спроможні конкурувати з тамтешнім капіталом.

Курортно-туристичний бізнес. Донецька і Ростовська області мають стати об’єктами фінансового інвестування в розвиток єдиної курортно-туристичної інфраструктури, що може забезпечити значні надходження до їх бюджетів [37; c. 20]. Розвиток транспортних систем і модернізація транспортної інфраструктури. У цій сфері області можуть спільно вирішувати такі завдання, як: облаштування та модернізація транспортних коридорів, що мають міжнародне значення і зв’язують великі населені пункти; облаштування і модернізація контрольно-пропускних пунктів, що дозволить збільшити й удосконалити пропускну і міграційну спроможність на кордоні; перенесення центра ваги вантажопасажирських перевезень з автотранспорту на залізничний і водний транспорт; поліпшення організаційної структури і менеджменту транспортних систем; вдосконалення прикордонних та митних процедур на кордонних переходах і в портах; надання обласним містам вузлових функцій трансєвропейських транспортних мереж.

Для ліквідації бар’єрів, що виникають у рамках транскордонного співробітництва, на мою думку, необхідно:

· створити при Міністерстві економіки спеціальну комісію з питань транскордонного співробітництва, основною функцією якої був би аналіз ситуації в регіонах та підготовка пропозицій щодо створення умов для транскордонного співробітництва і підвищення його ефективності;

· привести законодавство України до європейських стандартів;

· створити мережу агентств регіонального розвитку, які б надавали консультації представникам малого і середнього бізнесу щодо ведення транскордонного співробітництва і координували роботу з комісією з питань транскордонного співробітництва;

· розвивати туристичну інфраструктуру, що дозволить залучити іноземних інвесторів не тільки у сферу туризму, але й в інші галузі економіки;

· активізувати співробітництво громадських організацій України і Росії. Одним з головних його напрямків, на нашу думку, може стати інформаційна кампанія з пропаганди переходу до загальноєвропейських цінностей;

· створити умови для прискореного оформлення документації на вантажі, підвищити пропускну спроможність КПП, створити зони сервісу, адже Україна є важливою транзитною країною, територією якої пролягають чотири (з дев’яти) європейські транспортні коридори [37; c. 21].

Слід мати на увазі, що транскордонне співробітництво обов’язково має розвиватися в рамках європейського законодавства. Відтак ініціативи єврорегіонів стимулюватимуть пристосування українського законодавства до законодавства ЄС, що є однією з вимог acquis communautaire. Транскордонне співробітництво може стати для України перепусткою до європейської спільноти, а єврорегіони – воротами до ЄС. Висновки до III розділу: українсько – російське транскордонне співробітництво повинно стати пріоритетними напрямами державної політики України щодо Російської Федерації. Геополітичне розташування цих двох країн дає значний транзитний потенціал. Одним з перспективних проектів використання такого потенціалу є транспортний коридор «Європа–Азія». Також варто приділити увагу процесам використання засад мережевої економіки, зокрема, розвиток кластерів. Транскордонні кластери охоплюють суміжні прикордонні території сусідніх держав, до складу яких входять інституції, розміщені по обидва боки кордону. Як показав приклад забруднення річок на західному кордоні України, вирішення екологічних питань є важливим напрямком транскордонного співробітництва.

Висновки

Відповідно до поставлених завдання у дослідженні були зроблені висновки. Отже, транскордонне співробітництво виступає необхідним фактором соціально-економічного розвитку прикордонних територій, визначає економічні пропорції розвитку, розміщення продуктивних сил, розвиток господарської інфраструктури. Транскордонна інтеграція сприяє вдосконаленню галузевої структури господарства, підвищенню продуктивності праці і якості матеріальних продуктів та послуг, інтенсифікації економічногно розвитку прикордонних територій. Розвиток і поглиблення транскордонного співробітництва сприятиме формуванню позитивного іміджу держави на міжнародній арені, зміцненню зовнішніх економічних зв’язків, оптимізації територіального (міжнародного, міжрегіонального) поділу праці, зменшенню територіальних диспропорцій, і, зрештою, повноцінній інтеграції України у європейську і світову економіки.

Основними сферами діяльності єврорегіонів є: економіка і зайнятість, транспорт і зв'язок, культура та освіта, туризм, охорона здоров'я та соціальна сфера, інфраструктура та захист навколишнього середовища. У будь-якому випадку не обходиться без облаштування спільного кордону і взаємодії в надзвичайних ситуаціях. Часто сторони вирішують завдання суто місцевого характеру: водопостачання, управління побутовими відходами, міграція населення та ін.

Розвиток добросусідських відносин з Російською Федерацією був і є важливим пріоритетом України в контексті реалізації її національних інтересів. Контакти між адміністративно-територіальними одиницями України і суб‘єктами Російської Федерації будуються на підставі двосторонніх і багатосторонніх договорів, угод і протоколів про торговельно-економічне, науково-технічне і культурне співробітництво. Станом на березень 2010 року, укладено близько 200 таких угод [17; c. 39].

В Україні єврорегіони почали діяти відносно недавно, хоча деякі з них ("Слобожанщина", "Ярославна") вже мають свої власні надбання, хоча й невеликі. З часів заснування єврорегіонів не реалізовано жодного великомасштабного проекту (будівництва транспортних, інформаційних магістралей, очисних споруд тощо), головною мірою через брак коштів та правової компетенції. Але сьогодні активно розвивається співпраця в напрямку створення та вдосконалення спільних кластерних підприємств, що позитивно впливає на економічний розвиток території вцілому. Інноваційні моделі єврорегіонів передбачють створення системи спеціалізованих прикордонних комплексів – виставкового (сервісно-інформаційного), індустріального й експортно-транспортного (логістичного), які просторово розподілені в його межах. Чималу увагу приділять екологічним проблемам, зокрема у результаті відпрацьованого механізму Російською й Українською сторонами погоджений порядок організації робіт з управління водними ресурсами в басейні Сіверського Дінця, здійснюється програма спільного аналітичного контролю за гідрохімічним станом водних об'єктів, встановлені вимоги по дотриманню гідрологічних і гідрохімічних показників у прикордонних створах. Сіверсько-Донецьке басейнове управління водних ресурсів здійснює міжнародне співробітництво з Донським БВУ в межах міжурядової угоди про спільне використання та охорону транскордонних водних об'єктів в басейні Сіверського Дінця та річок Приазов'я.

Хочу зазначити, що для налагодження напрямків роботи між Україною та Росією в напрямках транскордонного співробітництва обом державам в першу чергу необхідно Для ефективного розвитку єврорегіону необхідно: ухвалити закони про статус прикордонних регіонів, надати обласній владі додаткових повноважень, узгодити законодавчу базу обох держав відповідно до європейських стандартів. Сьогодні можливим осередком транскордонного співробітництва можуть стати Донецька і Ростовська області. Насамперед необхідно відзначити, що навіть після розпаду Радянського Союзу й економічної кризи 1990-х років, ці області зберегли подібну промислову інфраструктуру, що може дозволити за максимально короткий час відновити порушені зв’язки між підприємствами.

Список використаних джерел та літератури

1. Авдеев А. Международние и междуекономические святи российских регионов. / А. Авдеев // Международная жизнь. - 2000. - №4. - С. 92.

2. Андрущенко.Т.В. Україна – Росія у пошуку оптимальних відносин. / Т.В. Андрущенко // Трибуна. – 2005. - №3 – 4. - С. 23 – 25.

3. Беленський П.Ю. Форми та напрямки транскордонного економічного співробітництва. /П.Ю. Беленський // Регіональна економіка. – 2005. -№ 3. – С. 276.

4. Бистряков І.К., Пилипів В.В. Міжрегіональні інвестиційні процеси, як домінанта розвитку України. / І.К. Бистряков // Регіональна економіка. – 2009. - №3. – С. 259.

5. Внукова Н. Транскордонні кластери і транскордонні об'єднання як форми транскордонного співробітництва /Н. Внукова // Вісник Львів. УН-ТУ Серія міжнародні відносини . – 2008. - №25. – С. 295-303.

6. Волошко В.В. Реалії та перспективи транскордонного співробітництва України /В.В. Волошко // Регіональна економіка. – 2005. - №4. – С. 123-131.

7.Гарасюк О.А. Проблемні моменти розвитку транскордонного співробітництва в Україні / О.А. Гарасюк // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. - №9. – С.14 – 18.

8. Голиков А.П., Олійник Я.В., Степаненко А.В. Вступ до економічної і соціальної географії: Підручник /А.П. Олійник – К.: Либідь, 1997, - 120 ст.

9. Жук М.В., Круль В.П. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Навчальний посібник / М. В. Жук – Чернівці: Рута, 2002, - С. 29.

10. Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник /Б.Ф. Заблоцький – К.: Академвидав, 2002. - С. 131.

11. Голиков А.П., Черномаз П.А. Еврорегион "Слобожанщина". как форма трансграничного сотрудничества сопредельных областей Украины и России / А.П. Голиков // Регион: проблемы и перспективы. - 1998. - №4. – C. 46.

12. Дайнеко О.І., Демчинко В.В. Кластери та конкурентоспроможність прикордонних територій. /О.І. Дайнеко // Регіональна економіка. – 2008.- №2. – C. 276.

13. Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (21 травня 1980 р., м. Мадрид) // Офіційний вісник України . — 2006. — № 9. — С. 200. — Ст. 585.

14. Заставний Ф.Д. Географія України: У 2-х книгах. – Львів: Світ, 1994.Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком: Навчальний посібник./ Ф.Д. Заставний – К.: Вища школа, 2000, - C. 165.

15. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навчальний посібник./ Д.М. Стаченко – К.: Вікар, 2001, - C. 220. 16. Черняк Л.Г., Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник./ Л.Г. Черняк – К.: ЦУЛ, 2002, - C. 178.

17. Кирюхин А.М. Региональный формат российско - украинских отношений: модель приграничных треугольников роста /А.М. Кирюхин// Бизнес Информ. - №9-10. - 2000. - С. 39-40.

18. Кирюхин А.М. Сотрудничество территорий российско-украинского приграничья в области охраны окружающей среды. / А.М. Кирюхин// Регион: проблемы и перспективы. Специальный выпуск - 2001. - С. 64.

19. Кирюхин А.М. Территориальная структура еврорегиона "Слобожанщина": модель фрагментированной интеграции для российско-украинского приграничья / А.М. Кирюхин // Бизнес Информ. - №6. - 2000. - С.48-50.

20. Кирюхин А.М. Еврорегионы как инструмент интеграции Европы // Сборник МУПК. Ч.5. М.: Центросоюз РФ - 1999. - С. 33-34.

21.Кіш Є. За стандартами транскордонної взаємодії / Є. Кіш // Політика і час. - № 10 – 2003. – С. 79 – 84.

22.Кіш Є. Новий статус на нових кордонах. Феномен єврорегіонів у ХХІ столітті /Є. Кіш // Політика і час - № 4 - 2005. – С. 82 – 90.

23. Колосов В.А., Кирюхин А.М. Приграничное сотрудничество в российско-украинских отношениях / В.А. Колосов // Полития. - №1(19) - 2001. - С. 141-165.

24. Костюк С. Єврорегіони в українських прикордонних областях – нереалізований потенціал відносин Україна – ЄС /С. Костюк // Людина і політика. – 2004. - №3. – C.21-28.

25. Левчук Е. Приграничная торговля как фактор развития современной Европы./ Е. Левчук // Экономическая глобализация и проблемы национальной и международной безопасности. - 2008. – 120 ст.

26. Мартиняк І.О. Формування кластерної політики як механізму вдосконалення інфраструктури функціонування малого та середнього бізнесу в регіоні /І.О. Мікула // Регіональна економіка. – 2008. - №4.- C 54.

27. Мікула Н.А. Теоретико-методологічні та практичні аспекти функціонування євро регіонів /Н.А. Мікула // Регіональна економіка. – 2004.-№ 4. – C. 53-63.

28. Мікула Н.А. Транскордонне підприємництво – досягнення і проблеми на шляху євроінтеграції. / Н.А. Мікула // Регіональна економіка. – 2009. - № 4. – C. 232.

29. Мікула Н.А., Пастернак О.І. Транскордонні кластери. [Текст] /А.Н. Мікула // Регіональна економіка. – 2009. – № 2. - C. 228.

30. Мілашовська О. Концептуальні основи управління розвитком прикордонного регіону. / О. Мілашовська // Регіональна економіка. – 2005. - №2. – .C.140-150.

31. На шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів: Проект Київського центру Ін-ту Схід-Захід / за ред. С. Максименка. - Київ: Логос, 2000. – 224 cт.

32. Найвищі інтереси – інтереси народу // Виступ Президента України Л.Д. Кучми на першій сесії Верховної Ради України четвертого скликання 18 червня 2002 року // Урядовий кур’єр. – 2002. – №111. – С. 3

33. Нікіфоров П.О., Чемісова Н.А. Чинники активізації транскордонного співробітництва в регіоні. /П.О. Нікіфоров // Регіональна економіка. – 2008. - № 1. – С. 35.

34. Носа Н.О. Роль та місце транскордонних територій у розвитку інфраструктури прикордонних регіонів. /Н.О. Носа // Регіональна економіка. – 2004. – № 4. – С. 116.

35. Орлов В. Внешнея політика и российские регионы. /В. Орлов // Международная жизнь. – 2001. - №10. - С. 45.

36. Передрій О. До питання децентралізації у Державному Управлінні. / Державне та місцеве самоврядування в Україні : шляхи реформування./ О. Передрій // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Ужгород, 2000р. – 252 ст.

37. Передрій О., Сюсько І. Транскордонне співробітництво : сучасні проблеми, перспективи розвитку / О. Передрій // Науковий вісник УжДІІЕП (серія – економічні науки). – 2004. – Вип.№4. – С .13-21.

38.Перстнева Н. Трансграничное сотрудничество, или украинский опыт еврорегионов. /Н. Перстнева // Зеркало недели. - № 28. – 2000.– С. 31.

39. Петренко З. Приграничные регионы как новая форма международной интеграции / З. Перенко // Экономика Украины. - 1999. - №12. - С. 66 – 73.

40. Пирожков С. Українсько-російські відносини у євроатлантичному інтер’єрі / С. Пирожков // Політична думка. - 1999. - №3. - С. 87 – 95.

41. Про затвердження Положення про порядок проведення конкурсного відбору проектів (програм) транскордонного співробітництва, які можуть бути включені до державної програми розвитку транскордонного співробітництва: Постанова Кабінету Міністрів України № 339 вiд 11.05.2005 р. // Офіційний вісник України . — 2005. — № 19. — С. 108.

42. Регіональна політика та механізми її реалізації / За ред. М.І.Долішнього – К.: Наукова думка, 2003. - 503 ст.

43. Регіони України : проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку : Монографія / За ред. З.С.Варналія – К.: Знання України, 2005. – 498 ст.

44. Симоненко В.К. Регионы Украины. Проблемы развитияпідр. / В. К. Симоненко. – Киев : “Наукова думка”, 1997. – 263 ст.

45. Сокаленко С. Розвиток кластерів як дієвий інструмент підвищення конкурентоздатності країни. /С. Сокаленко // Економічний часопис. – 2005. - №7 – 8. – С. 32.

46. Соскін О. Можливості реалізації геоекономічного потенціалу України в євроазійському просторі /О. Соскін // Економічний часопис - XXI. – 2005. - №1-2. – С.26-30.

47. Студенніков І. Транскордонне співробітництво як дзеркало регіональної політики в Україні / І. Студенніков // Економічний часопис – ХХІ. – 2005. - №1-2. – С. 23.

48. Студенніков І. Транскордонне співробітництво як дзеркало регіональної політики України. / І. Студенніков // Економічний часопис. – 2009. - № 1 – 2. – С. 31.

49. Сущенко О. Фінансові пріоритети зовнішньоторговельних відносин в Україні/ О. Сушенко // Ринок цінних паперів в Україні. – 2008. - №5 – 6. – С. 3 – 10.

50. Черномаз П.А., Кирюхин А.М., Корсунова Н.А. Еврорегион "Слобожанщина" как модель устойчивого развития приграничных территорий/П.А. Черномаз // Бизнес Информ. - №3 - 4. - 2002. - С. 62-63.

51. Шилепницький П.І. Розвиток транскордонного співробітництва як передумова європейської інтеграції України / П.І. Шилепницький // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2007. - №6. – С. 47-52.

52. Школа І., Бабінська О. Єврорегіон як модель прискореного розвитку прикордонної території в рамках транскордонного співробітництва : досвід Росії / І. Школа // Регіональна економіка. – 2003. - №2. – С.167-179.

54. Шнирков О.І. Україна ― Європейський Союз: економіка, політика, право: монографія / О.І. Шнирков, В.В. Копійка, В.І. Муравйов; Київський Нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. ― К. : ВПЦ “Київський ун-т”, 2006. ― 268 ст.

Інтернет джерела

55. «Державна програма розвитку транскордонного співробітництва на 2007–2010 рр.» затверджена Постановою Кабінету міністрів України № 1819 від 27.12.2006 р. / Кабінет міністрів України // Законодавство України. [Електронний ресурс]Режим доступу:

http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=60690971

56. Закон України «Про транскордонне сівробітництво» від 21.01.2010[Електронний ресурс]// Верховна Рада України // Законодавство України : Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=3384–12

57. Повідомлення Верховної Ради України «Про приєднання України до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями» № 3384–XII від 14.07.1993 р. [Електронний ресурс] // Верховна Рада України // Законодавство України : Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/

58. Внукова Н. Державна промислова політика інноваційного кластерного управління. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.inno.kharkov.ua/wpcontent/uploads/2009/10/public-industrial-policy-of-innovative-cluster-management.pdf

59. Голиков А.П., Черномаз П.А. Еврорегион „Слобожанщина” как отражение исторической общности сопредельных областей Украины и Росии. [Електронний ресурс] : Режим доступу:http://www.crossborder.org.ua

60. Єврорегіон «Ярославна». [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://forum-sumy.com/post_vroregon_jaroslavna.html

61. Закон України «Про транскордонне співробітництво» № 1861–IV, від 24.06.2004 р. / Верховна Рада України // Законодавство України. [Режим доступу]:Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=1861–15;

62. Прокладаючи шлях до нових інструментів розвитку сусідських відносин. [Електронний ресурс]: Режим доступу:http://www.delukr.cec.eu.int/ua/eu_and_country/bilateral_relations.htm

63. Трансграническое сотруднечиство: опыт формирования еарорегиона «Ярославна». [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.rusnauka.com/17_APSN_2009/Economics/48168.doc.htm

Додатки

Додаток А.

Угоди між районами Сумської та Курської областей

Джерело: Єврорегіон „Ярославна”. Режим доступу http://forum-sumy.com/post_vroregon_jaroslavna.html

Додаток B

Учасниками Єврорегіону "Ярославна" розроблено ряд спільних програм транскордонного співробітництва.

Джерело: Єврорегіон „Ярославна”. Режим доступу http://forum-sumy.com/post_vroregon_jaroslavna.html