Дипломная работа: Аналіз зовнішньоекономічної діяльності Іспанії

Зміст

Вступ

1. Розвиток економіки та її стабілізація

2. Зовнішньо-економічна діяльність

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми

Іспанія - країна Західної Європи. Піднесення Іспанії після Другої світової війни пов'язане із значним розширенням внутрішнього ринку, масовим оновленням і зростанням основного капіталу.

У перше післявоєнне десятиліття економічна політика проводилася під знаком соціального ринкового господарства з метою з'єднати конкуренцію, приватну ініціативу з соціальним прогресом, забезпеченим продуктивністю економіки.

На сучасному етапі розвитку міжнародних відносин, за часів поширення НАТО і ЄС на схід, Іспанія бачиться найбільш перспективним партнером з країн Заходу. Саме тому була вибрана як об'єкт даного дослідження.

Мета даної роботи - виявити особливості економічного розвитку і зовнішньоекономічної діяльності Іспанії. Відповідно до поставленої мети були визначені наступні найважливіші завдання:

- дати загальну характеристику;

- розглянути політику соціального ринкового господарства, що проводиться в Іспанії;

- оцінити інвестиційну привабливість;

- досліджувати особливості зовнішньоекономічних стосунків, товарну і географічну структуру експорту і імпорту, зовнішньоторговельну політику держави;

- виявити актуальні проблеми.

1. Розвиток економіки та її стабілізація

У 20 ст. Іспанія увійшла із слабо розвиненою промисловістю, а в економіці в основному панував іноземний капітал. Це була аграрна країна, що славилася маслинами і оливковим маслом, а також відмінними винами. Промисловість спеціалізувалася в основному на виробництві тканин і обробці металів.

Після другої світової війни Іспанія залишилася в стороні від світової спільноти, як країна з фашистським режимом. З цієї ж причини США не надали країні економічну допомогу (план Маршалла). Країна стала розвивати замкнуту самодостатню економіку. Це спричинило високу міру втручання держави в ринок, введення ввізних мит, фіксований валютний курс, збільшення долі державної власності.

З 1950-х років Іспанія стала перетворюватися з аграрної країни в країну індустріальну. За об'ємом промисловій продукції вона займає п'яте місце в Європі і восьме - в світі.

На початку 1960-х років був прийнятий стабілізаційний план, пізніше відомий як «іспанське диво». З 1960 по 1974 р. економічні показники зростали в середньому на 6,6% в рік. Це було вище, ніж в будь-якої іншої країни світу (за винятком Японії).

Економічне диво сталося в період найвищого підйому західних країн і мало зовнішнє походження. Три чинники забезпечили ривок іспанської економіки:

Зарубіжні інвестиції . Як тільки були зняті обмеження держави для інвесторів, США і ФРН стали основними джерелами інвестицій;

Туризм . Підйом національних економік розвинених країн Заходу привів до зростання рівня доходів. Збільшилося число людей, що мають можливість здійснювати іноземні поїздки. Іспанія, володіючи прекрасними пляжами, теплим кліматом і високим рівнем сервісу стала основним світовим центром туризму;

Грошові перекази емігрантів-робітників . З 1959 по 1974 р. більш за 3-х мільйонів іспанців покинули країну у пошуках роботи. Переважна більшість виїхала до Швейцарії, Західної Німеччини і Франції. Ці робітники-емігранти лише за один 1973 р. перевели додому близько 1 млрд. дол.

Еволюція іспанської економіки за останні десятиліття характеризується прогресуючою відвертістю зовнішньому світу і її повною інтеграцією в міжнародну економіку. Цей процес почався в кінці 50-х років з “Плану лібералізації”, продовжився потім в рамках Переважного Договору з ЄС 1970 років, і важливою формальною кульмінацією став вступ Іспанії до Європейського Співтовариства в 1986 році. Іспанська економіка пережила період швидкого поширення і створення робочих місць за роки, що послідували за нашим вступом в ЄС. В той же час, іспанські виробничі структури піддалися швидкій модернізації перед лицем конкуренції ззовні. Найбільш динамічні підприємства і споживачі виграли від створення цього величезного загальноєвропейського ринку.

Економічний спад, що вибухнув на початку 1990-х років, був частково пов'язаний з дефіцитом платіжного балансу після 1989. Хоча доходи від туризмуі понизили цей дефіцит в 1992, особливо завдяки проведенню літніх Олімпійських ігор в Барселоні і усесвітньої виставки «Експо-92» в Севільє, в цьому секторі економіки виявилися ознаки застою. Більшість інвестицій продовжували прямувати в традиційно привілейовані райони (Барселона, Мадрид) в збиток депресивним районам (Астурія). Нееластичний ринок праці продовжував гальмувати спроби скорочення високого рівня безробіття.

Не дивлячись на все це, на початку 90-х років почали з'являтися симптоми економічного перенапруження, що відбилися в інфляції, що намітилася, і погіршенні платіжного балансу. Іспанська економіка пережила наслідки цього у вигляді економічного спаду (у 1993 р. у ВВП відмічено негативне сальдо у розмірі 1,2%), скороченні зайнятості і подальшої девальвації.

У 1994 р. Іспанія знов вступила у фазу відносного відновлення, хоча все ще страждала від наслідків, викликаних швидкоплинною, але інтенсивною економічною депресією. Повне повернення на дорогу економічного розвитку сталося в 1996 році, в значній мірі завдяки ліберальним реформам, проведеним в життя новим Урядом, сформованим після виборів в квітні 1996 року.

У економічному розвитку Іспанії за 1991-1997 рр. чітко просліджуються два різних по тенденціях і результатах періоду. Перший (1991-1993) характеризувався циклічним спадом промисловості виробництва і подальшою глибокою депресією, що охопила практично всі сфери економіки. Після досягнення в 1993 р. нижчої точки господарського спаду економіка Іспанії з 1994 р. увійшла в період стабілізації і розвитку. Пожвавлення, що почалося, до кінця 1995 р. перейшло у фазу підйому, що продовжувалася впродовж всього 1997 р.

Після різкого інвестиційного спаду в 1993 р. середньорічні темпи зростання валових приватних капіталовкладень, перш за все в будівництво, офісне устаткування і комп'ютерну техніку, піднялися до 7%. У зв'язку із зниженням кредитних ставок, у тому числі і у сфері іпотеки, середньорічні темпи зростання будівництва збільшилися за останнє семиріччя на 31%, найдинамічнішим компонентом кредитних ресурсів стали індивідуальні позики на будівництво житла, які послужили вирішальним чинником будівельного буму.

Зростання капіталовкладень проводився зростанням прибутків приватних компаній, чому значною мірою сприяли зростання внутрішнього вжитку, скорочення фінансових витрат і витрат на заробітну плату.

У 1994-1997 рр. середньорічні темпи зростання експорту складали майже 13% проти 5,3% за попередній чотирилітній період. Це з'явилося прямим результатом неодноразової девальвації.

Розширюються зв'язки між нашими країнами в туризмі. За останні роки Іспанію в середньому щорік відвідують понад 120 тис. російських туристів. Доходи Іспанії від туризму складають біля 4% ВВП. Нетто-доходи, що постійно збільшуються, від цієї діяльності разом із зменшенням (у 1,8 рази) торгівельного дефіциту сталі вирішальним чинником різкого скорочення негативного сальдо балансу по поточних операціях, яке за останніх 3 роки жодного разу нс перевищило 1% ВВП.

Офіційні резерви скоротилися з 44.8 млрд. дол. в 1994 р. до 36,8 млрд. в 1997 р. (еквівалент п'ятимісячного об'єму імпорту). Скорочення резервів було б ще більшим, якби уряд не збільшив їх за рахунок короткострокових зовнішніх позик, аби профінансувати бюджетний дефіцит.

Економічний підйом сприяв збільшенню темпів зростання зайнятості населення і скороченню безробіття з 24,6% в кінці

Больові точки економіки Іспанії в 90-х роках - незбалансованість державного бюджету, інфляція і структурне безробіття, показники яких почали зростати з середини 70-х років. Тому в даний період основною метою бюджетної політики іспанського уряду було скорочення бюджетного дефіциту до критеріїв, встановлених Маастрихтськими угодами.

Для цього треба б збільшити прибуткову частину бюджету без вживання яких-небудь спеціальних екстремальних заходів, скоротити різко збільшені поточні витрати, ввести систему моніторингу державних витрат, проводити адекватну грошово-кредитну політику

Одна з головних заслуг уряду - поетапне проведення найглибшої за всю історію країни податкової реформи з метою справедливішого розподілу податкового тягаря, демократизації, модернізації і адаптації системи оподаткування до вимог і нормативів ЄС. Реформа, зокрема, передбачала введення податку на власність і спадок; прогресивної шкали оподаткування з доходів фізичних осіб; податку на додану вартість замість безлічі інших видів податків і поборів; модернізацію системи соціального страхування, а головне створення ефективнішої системи збору податків, фіскальної інспекції. що передбачала виключно жорсткі штрафні санкції до неплатників податків (аж до 6-річного тюремного висновку. Це дозволило за порівняно короткий проміжок часу забезпечити найвищий в ЄС приріст податкових вступів в казну. У 1991-1997 рр. їх доля у ВВП складала в середньому близько 40% проти 30% в 1980 р.

В даний час основний об'єм бюджетних вступів дають податок на прибуток компаній (що становить 35%), прибутковий податок з фізичних осіб (для резидентів він складає від 2 до 25%) і податок на додану вартість (з 1966 р. - 15%), тобто податки, що фінансують систему соціального страхування. У Іспанії ставу цього податку для тих, що працюють рівна 6%. Додатково до цього, як і в більшості інших європейських країн, податки до фонду соціального страхування зобов'язані платити і підприємства. Зазвичай вони обчислюються у розмірі 22% загальної суми виплаченої заробітної плати.

Оскільки вже на початок 90-х років реформування податкової системи привело до значної фіскальної консолідації, перспективу подальшого зростання прибуткової частини бюджету уряд пов'язував не із збільшенням ставок оподаткування, а перш за все з активним заохоченням економічної діяльності за допомогою інвестиційних пільг і кредитів економічної діяльності і появою нових платників (фізичних і юридичних осіб) податків унаслідок природного зростання населення, створення нових підприємств і фірм, а також доходів від приватизації підприємств держсектора.

Пріоритетний напрям бюджетної політики в 1991-1997 рр. - суворий урядовий контроль за витратною частиною бюджету, а за останні три роки - значне (майже на 1%) скорочення поточних витрат, різко збільшених за 1991-1993 рр.

Протягом 1997 і 1998 років вже можна говорити про нову модель економічного зростання, яка дозволила зробити сумісними відновлення економіки з істотними досягненнями в контролі над основними дисбалансами в економічній системі. У 1998 р. економічне зростання досягло 3,8%, практично перевищивши на один відсоток середній показник для крупних європейських держав.

Таблиця 1

ВНП на душу населення в 1998 і 1999 рр.

У 1998 р. остаточно оформилася ця модель зростання і відновлення економіки: по офіційних прогнозах зростання ВВП складе 3,8%, а дефіцит бюджету буде на рівні 1,9% (менше, ніж передбачено Програмою Конвергенції).

Таблиця 2

Зростання ВВП країни в 1990 - 1996 рр. (у відсотках від ВВП у відсотках до попереднього року)

Економічна політика, що проводиться, покоїться на двох основних опорах. З одного боку, це формування бюджету, в основі якого скорочення дефіциту, що досягається за рахунок суворого контролю за витратною його частиною; з іншої - амбітна програма лібералізації економіки і приватизація, що має головною метою зробити економіку країни більш конкурентоздатною і додати динамізм приватному сектору.

2. Зовнішньо-економічна діяльність

Основні зовнішньоторговельні партнери: країни ЄС, США, країни Близького Сходу, Латинська Америка. Торгівля з країнами Східної Європи, включаючи Росію, не перевищувала 3% загального товарообігу Іспанії.

Таблиця 3

Основні країни-партнери по експорту, 2009р.

Зовнішня торгівля робить великий вплив на платіжний баланс країни. У 2009 р. експорт склав 118,6 млрд. дол. і імпорті - 150,5 млрд. дол.

За оцінкою Мінекономіки Іспанії, конкурентоспроможність іспанської продукції за кордоном виросла на 3,5%.

Брак власних сировинних ресурсів, відсутність видобутку нафти і газу змушують Іспанію орієнтуватися на зовнішній ринок для задоволення імпортних потреб. У зв'язку з цим доля енергетичних товарів загалом, об'ємі імпорту вагається в межах від 8% до 11%, а доля інших сировинних товарів - від 4% до 6%.

По продовольчих товарах Іспанія традиційно була нетто-імпортером.

Таблиця 4

Основні країни, що імпортують до Іспанії, 2009р.

За даними Євростату, протягом перших чотирьох місяців 2009р. Іспанія мала найвищі темпи зростання зовнішньої торгівлі серед членів Євросоюзу. В порівнянні з аналогічним періодом 2008р. іспанський експорт виріс на 5% і досяг 45,1 млрд. євро. По даному показнику Іспанія поступилася лише Данією (зростання - 7%). У ЄС іспанці займають сьоме місце за об'ємом експорту, поступаючись Німеччині, Франції, Великобританії, Італії, Бельгії і Голландії.

Протягом січня-квітня 2009р. зростання іспанського імпорту склало 9% - найвищий показник в Євросоюзі. У абсолютному вираженні об'єм імпортних операцій досяг 58 млрд. євро.

Наголошується, що Іспанія має найвищий дефіцит торгівельного балансу серед країн зони євро - 12,9 млрд. євро.

Чинники, що роблять вплив на економіку Іспанії: невисокі темпи зростання в країнах ЄС, куди йде основна частина іспанського експорту, і економічні труднощі, що переживаються Латинською Америкою, ринки якої набувають всього більшого значення для Іспанії. Також перспективи економіки залежать від внутрішнього попиту і туризм, який грає важливу роль в економіці країни.

Згідно даним, опублікованим 24 листопада 2009р., ВВП Іспанії в III кварталі виріс на 0,7% в порівнянні з попереднім кварталом і на 2,4% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Темпи зростання іспанського ВВП перевищили погоджені оцінки аналітиків і виявилися майже в два рази вище середнього значення по 12 країнам Єврозони (0,4%). Чинниками зростання іспанської економіки є низькі процентні ставки і зростаюча зайнятість. Основна ставка рефінансування, що утримується Європейським центральним банком на рівні 2%, є найнижчою в іспанській історії. Низька вартість кредитів стимулює споживчі витрати і обумовлює високу активність на ринку нерухомості. В даний час ставки по іпотечних кредитах в Іспанії складають 3,5%, тоді як десять років тому вони знаходилися на рівні 15%. Зростаюча упевненість споживачів, у свою чергу, сприяє зниженню безробіття. В порівнянні з серединою 2006 р. рівень безробіття в Іспанії знизився майже в два рази і зараз складає 11,17%. Згідно недавній заяві міністра економіки Іспанії, більше половини робочих місць, створених в Єврозоні торік, припала на Іспанію.

У 2008р. внутрішній валовий продукт (ВВП) склав 757 млрд. дол. ВВП на душу населення 18900 дол. Приріст ВВП в 2008 р. склав 2,8%, що підтверджує збереження позитивної динаміки макроекономічних показників. Темпи розвитку іспанської економіки перевищують середньоєвропейські. Доля промислового виробництва 28% ВВП, сфери послуг - 68% і сільського господарства - 4%. Зростання цін на нафту викликало збільшення рівня інфляції. Хоча по темпах приватизації телекомунікаційних, нафтових, газових і електричних компаній Іспанії обганяє своїх сусідів по Союзу, цей процес доки так і не привів до створення реальної конкуренції в цих галузях, так що тарифи на послуги як і раніше диктуються державою, а не визначаються ринковими механізмами. Рівень інфляції в Іспанії, розрахований по стандартах ЄС, склав в липні 2009г. 2,9%, що на процентний пункт вище середнього показника по Єврозоні. За даними на березень 2009г. індекс споживчих цін склав 3,1%.

Уряд Іспанії повідомив про те, що зниження податкового тягаря сприяло збільшенню споживчих витрат, а низькі процентні ставки стимулювали зростання у сфері будівництва, в II кварталі 2008р. ВВП виріс на 0,7% в порівнянні з попереднім кварталом і на 2,3% до II кварталу 2009 року. Найнижча вартість позикових засобів за півстоліттям, скорочення прибуткового податку на $3 млрд. в 2009 році і зростання зайнятості дозволив іспанській економіці уникнути негативного зростання, яке переживали економіки Німеччини, Франції і Італії. Витрати на будівництво виросли на 1,2% до I кварталу і на 3,8% до II кварталу 2008 року, відзначають статистики. Споживчі витрати підвищилися на 1% в порівнянні з попереднім кварталом і на 3,2% до II кварталу минулого року.

Зростання ВВП і створення нових робочих місць з'явилися наслідком як правильно вибраної політики, так і елементарного успіху. Обмеження бюджету дозволило до 2007 року повністю позбавитися від бюджетного дефіциту, який ще в 1996 році складав майже 5%. Крім того, на користь економіки Іспанії в період, що послідував за азіатською фінансовою кризою, зіграли такі чинники як падіння цін на нафту і загальне посилення світової економіки. Проте, основною причиною настільки успішного розвитку економіки країни стало її членство в Європейському Союзі і включення в Єврозону. Останній чинник сприяв підйому економіки як безпосередньо, через скорочення величини процентних ставок, так і побічно, через створення в діловому середовищі чекань економічної стабільності.

За даними на 2008р. населення Іспанії - 40077,1 тис. чоловік. Середня тривалість життя - 76 років для чоловіків і 83 рік для жінок. У працездатному віці - 68,1% населення, з них чоловіків 13699,4 тис. чіл., а жінок 13592,7 тис. чол. За даними на 2009г. економічно активне населення -16,6 млн. чол., з них у сфері послуг зайняте 64%, виробництві -29% і в аграрній галузі - 7%. Збільшилася зайнятість населення. Іспанія належить до небагатьох країн, яким удається в нинішній непростій економічній ситуації в світі добиватися зростання ВВП.

Безробіття в 2009г. склала 11% і залишається одній з найвищих в ЄС. Число зареєстрованих на біржах праці безробітних до кінця 2007р. склало 2 млн. 085 тис. чоловік. По оцінках, чисельність безробітних, не зареєстрованих на біржі праці, складає 1 млн. чол.

За даними одного з провідних профспілкових об'єднань Іспанії - UGT (Загального союзу трудящих), рівень мінімальної заробітної плати в країні є одним з найнижчих в ЄС і складає 526 євро в місяць. В середньому по Євросоюзу мінімальна заробітна плата відповідає 1016 євро в місяць. По згаданому показнику Іспанія займає передостаннє місце в ЄС, випереджаючи лише Португалію.

У другому кварталі 2009р. у Іспанії було створено 223,7 тис. нових робочих місць. Індекс ділової активності у сфері послуг (PMI services index) в Іспанії за листопад 57.5 (попереднє значення 56.1).

Найбільш високий рівень життя - в Мадриді, Каталонії, Балеарських островах (відповідає середньоєвропейському). Найнижчий дохід на душу населення - 60% від середньоєвропейського - в Естремадурі, Сеуті Мелільї. Ставка податку на прибуток - 35%, максимальна ставка прибуткового податку - 56%.

Туризм є в Іспанії найкрупнішою галуззю економіки, а його доля у розмірі ВВП складає 12%. У тур галузі зайнято близько 2,6 млн. чол., що складає більше 10% всього активного населення. У 2007 р. Іспанію відвідали 59,8 млн. іноземців. Нетто-доходи від тур бізнесу (тобто сальдо руху капіталів, пов'язаних з потоками туристів до Іспанії і іспанців за рубіж) збільшилися на 17%. В основному відвідують туристи з країн ЄС (Франція, Німеччина, Італія і Англія), на них доводиться 95% що всіх приїжджають до Іспанії.

Проте в 2008 році готелі Коста дель Сіль приймали в день на 1050 гостей менше, ніж в 2007 році. За даними, опублікованим Національним статистичним інститутом, за один роки готелі Коста дель Сіль втратили 282 434 клієнти, що означає падіння в порівнянні з попереднім роком на 2,5%. Ситуація по інших туристичних напрямам Іспанії ще тривожніша, в деяких районах число туристів зменшилося на 20%. Одна з основних причин - це так званий "residential" туризм, тобто відпочивальники зупиняються у власних будинках або знімають приватні квартири або удома. Статистика також відзначає, що дещо знизилася тривалість відпочинку - на 0,2 дня в порівнянні з попереднім роком, що також позначається на втратах готелів. У зв'язку з тим, що вводить до ладу нових готелів, середній рівень зайнятості готелів зменшився ще значніше - на 2,3%. Одним з фактів, що найбільш тривожать, для готельної індустрії Коста дель Сіль - труднощі подолання сезонного характеру туризму, хоча останніми роками приймаються заходи для розвитку зимового туризму. Туристична порада Коста дель Соль оголосив, що наступна рекламна кампанія буде направлена на просування відпочинку в низький сезон, а також акцент робитиметься на культурні пам'ятки регіону, у тому числі на відкриття цього року Музею Пікассо, повідомляє SUR.

У економіці сильні позиції займають компанії США, Франції, Німеччини, Великобританії, Швейцарії. Їм належить більше 50% підприємств машинобудування і металургії. Близько 40% акціонерного капіталу припадає на частку 8 найбільших іспанських фінансово-промислових і банківських груп: Марчей, Фьерро, Уркихо, Гаррігесов, Руїс-Матеос та інші.

Зі всього експорту Іспанії Євросоюзу припадає на частку 70% (Франція 20%, Німеччина 18%, Італія 10%, Португалія 9%, Великобританія 8%), а на США - всього 4,4%. Частка експорту у внутрішньому валовому продукті в 2008 р. оцінюється в 19,6%. Причому спостерігається тенденція її поступового зростання. Наприклад, в 2007 р. вона склала 11,28%.

Зовнішньоторговий обіг в 2008 р. склав 226 млрд. дол. На душу населення доводилося 56,5 тис. дол. обсягу зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля робить великий вплив на платіжний баланс країни. У 2008 р. доходи від зовнішньої торгівлі склали 12,8% від об'єму всіх вступів.

У 2008 р. не удалося забезпечити скорочення негативного сальдо зовнішньоторговельного балансу, яке склало 18,34 млрд. дол., при експорті в сумі 103,8 млрд. дол. і імпорті - 122,2 млрд. дол.

В порівнянні з 2007 р. експорт зріс на 18,1% і імпорт - на 16,4%. Проте при обраховуванні за незмінними цінами виявляється, що темп зростання експорту склав 14,9%,а темп зростання імпорту - 11,4%.

Таблиця 5

Зовнішня торгівля країни в 2008 і 2009 рр. (млрд. дол. США).

Брак власних сировинних ресурсів, відсутність видобутку нафти і газу вимушують Іспанію орієнтуватися на зовнішній ринок для задоволення імпортних потреб. У зв'язку з цим доля енергетичних товарів в загальному об'ємі імпорту вагається в межах від 8% до 11%, а доля інших сировинних товарів - від 4% до 6%.

Що стосується змін в імпорті за 2007 р., то в найбільшій мірі зросли постачання до Іспанії судів, устаткування спеціального призначення, наземного транспорту, взуття, кольорових металів.

Імпорт розділяється по країнах таким чином: ЄС 65% (Франція 17%, Німеччина 15%, Італія 9%, Великобританія 8%, Бенілюкс 7%), США 6%, Японія 5%.

За об'ємом товарообігу і питомій вазі в зовнішній торгівлі Іспанії 1-е місце як і раніше займає Франція, за нею слідують ФРН, Італія, Португалія, Великобританія. Особливо зріс іспанський експорт до Італії (на 31,9%), Фінляндії (на 56,6%), Португалії (на 24%). Темп зростання іспанського імпорту з перерахованих країн не перевищував 16,4%.

Висновки

Іспанія нестримно набирає економічну вагу. Такий основний сенс більшості послань, що адресуються в останні дні решті світу офіційним Мадридом.

В цієї заяви є серйозне обґрунтування. Більше половини робочих місць, створених в 2009 році економіками Єврозони, - заслуга Іспанії. Якщо в 1976 і 1996 роках країна налічувала 12 млн. тих, що працюють, то в 2008 році, їх стане 17 млн. - більше, ніж будь-коли в іспанській історії. За роки перебування у влади нинішнього кабінету безробіття скоротилося удвічі. Все ці вісім років темпи зростання ВВП Іспанії були більше 3% в рік. За третій квартал 2009-го економіка країни збільшилася на 0.7%, розвиваючись майже удвічі швидше за середній показник зони євро. У проведеній роботі можна чітко виділити наступні чинники, що роблять вплив на економіку Іспанії:

- невисокі темпи зростання в країнах ЄС, куди йде основна частина іспанського експорту;

- економічні труднощі, що переживаються Латинською Америкою, ринки якої мають більше значення для Іспанії;

- зміна внутрішнього попиту в країні;

- туризм;

- низькі процентні ставки і зростаюча зайнятість;

- низька вартість кредитів;

- скорочення податків;

- падіння цін на нафту і загальне посилення світової економіки, а також членство Іспанії в Європейському Союзі і включення в Єврозону.

Список використаної літератури

1. Испания/Espana. Киселев А.В., М., КАРО, 2008.

2. Испания. Путеводитель с картами и словарем. Le Petit Fute, 2000

3. Испания: стратегия экономического подъема. Буторина О.В. М., 2004.

4. Экономика зарубежных стран. Погорлецкий А.И., М., 2008.

5. История Испании, тт. 1–2. Альтамира-и-Кревеа Р. М., 2001.

6. Испания 1808–1917. Майский И.М. М., 2007.

7. Испания после диктатуры. Хенкин С.И. М., 2003.

8. Экономическая география. Кузнецов Н.М., 2009.