Реферат: Основні напрямки співробітництва НАТО із світовою спільнотою у невійськовій сфері

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Індивідуальна робота

на тему:

«Основні напрямки співробітництва НАТО із світовою спільнотою у невійськовій сфері»

Виконав:

студент 41 групи

факультету міжнародних відносин

Гут А.В.

Луцьк 2010

Зміст

Вступ. 3

1. Довкілля та безпека. 4

1.1 На випадок надзвичайних ситуацій. 4

1.2 Євроатлантичний центр координації реагування на катастрофи. 5

1.3 Сприяння ефективній координації зусиль. 7

1.4 Допомога у ліквідації наслідків повені 8

1.5 Допомога біженцям. 9

2. Наука і технології 11

2.1 Науковий комітет НАТО.. 11

2.2 Застосування досягнень науки для безпеки. 13

2.3 Співпраця у галузі науки та екології 14

2.4 Розв'язання проблем сучасного суспільства. 15

2.5 "Віртуальний шовковий шлях". 16

2.6 Співпраця Україна-НАТО у невійськовій сфері 17

Висновок. 20

Використані джерела. 22

Вступ

НАТО є міжурядовою, а не наддержавною організацією. Це союз незалежних, суверенних держав, що об'єдналися в інтересах спільної безпеки та захисту спільних цінностей.

Зазвичай НАТО перш за все асоціюється із військово-політичною діяльністю. Це військово-політичний блок створений у 1949 році 12-ма країнами по обидва боки Атлантики з метою протистояння СРСР.

Свого часу це дійсно було так.

На початку 90-х років минулого століття, з розпуском Організації Варшавського договору і розпадом Радянського Союзу, традиційні противники НАТО зникли, що викликало дебати щодо доцільності існування самого Альянсу.

Невдовзі стало очевидним, що із завершенням «холодної війни», хоча й була усунута безпосередня військова загроза конфлікту ворогуючих блоків, загальносвітова безпека, на жаль, не зміцніла. Регіональні та міжетнічні конфлікти, міжнародний тероризм, техногенні катастрофи – все це створило нові виклики безпеці як Альянсу, так і всього світового співтовариства.

У нових умовах стало очевидним, що роль НАТО, як організації безпекового спрямування, жодним чином не зменшується.

Альянс почав еволюціонувати від союзу з чітко визначеною відповідальністю за колективну оборону до організації, яка стала центром розвитку партнерських відносин між державами, що співпрацюють у набагато ширшому контексті окрім військового [2].

1. Довкілля та безпека

1.1 На випадок надзвичайних ситуацій

Міжнародний характер проблем навколишнього середовища призвів до того, що світова спільнота почала більш активно здійснювати проекти, спрямовані не лише на подальший розвиток соціальної та економічної сфери, а також на сприяння безпеці та стабільності у природо небезпечних районах [1].

З урахуванням обсягів соціальної та фінансово-економічної шкоди, що завдається цивільному населенню держав світу внаслідок техногенних катастроф, стихійних лих та терористичних актів, у НАТО приділяється велика увага вдосконаленню системи спільного реагування на надзвичайні ситуації [2].

Природні або техногенні катастрофи можуть статися будь-де та будь-коли і тому необхідно бути завжди готовими до них та їх наслідків. Великомасштабні надзвичайні стани цивільного характеру також можуть стати потенційними джерелами загрози безпеці та стабільності. Хоча кожна країна сама несе відповідальність за подолання наслідків надзвичайних ситуацій, що сталися на її території, а також за надання допомоги жертвам таких катастроф, масштаби та тривалість надзвичайних ситуацій можуть виходити за рамки можливостей однієї країни, що постраждала, а наслідки цих катастроф можуть виходити далеко за межі національних кордонів окремих країн. Тому міжнародна співпраця у подоланні наслідків надзвичайних ситуацій та підвищення рівня готовності до них мають величезне значення.

Країни НАТО роками співпрацювали в галузі підготовки до будь-яких надзвичайних обставин та належного реагування на них, що визначається в НАТО як "планування на випадок надзвичайних ситуацій". У 1990-х роках цю практику було також поширено на країни-партнери, і зараз це найбільший невійськовий компонент програми ПЗМ [1].

Основна роль у цій діяльності належить Головному комітету НАТО з планування на випадок надзвичайних ситуацій (ГК ПНС) – вищий дорадчий орган з відповідних питань при Північноатлантичній Раді, який функціонує, переважно, в форматі РЄАП. До його повноважень входить проведення заходів, спрямованих на підвищення рівня готовності держав-членів РЄАП до ліквідації наслідків техногенних катастроф, стихійних лих, терористичних актів. До цієї роботи активно залучені представники національних органів у сфері ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, оборони, транспорту, зв’язку, охорони здоров’я тощо.

У підпорядкуванні ГК ПНС перебувають вісім робочих органів – так званих планувальних комітетів та комісій: Комітет з планування цивільної авіації, Комітет із захисту цивільного населення, Об’єднаний медичний комітет, Комітет з планування промисловості, Комітет з планування продовольства та сільського господарства, Комітет з планування цивільного зв’язку, Комісія з планування океанських перевезень та Комісія з планування внутрішнього континентального транспорту. Працюючи на рівні представників національних міністерств і відомств, а також експертів з числа провідних установ та компаній, зазначені комітети та комісії надають ГК ПНС консультативну допомогу відповідно до їх компетенції [2].

1.2 Євроатлантичний центр координації реагування на катастрофи

У червні 1998 року на основі пропозиції, що надійшла від Росії в структурі ГК ПНС був створений Євроатлантичний координаційний центр реагування на катастрофи. ЄАЦКРК було сформовано з метою координування зусиль країн Ради євроатлантичного партнерства у подоланні наслідків катастроф в євроатлантичній зоні. Центр працює цілодобово і координує обмін інформацією та взаємодію між НАТО і країнами-партнерами у разі катастрофи в євроатлантичному регіоні. Центр також організує масштабні навчання у галузі планування на випадок надзвичайних станів, під час яких відпрацьовується реагування на природні та техногенні катастрофи, а також подолання наслідків можливих терористичних актів із застосуванням хімічної, біологічної і радіологічної зброї та речовин.

Центр тісно співпрацює з міжнародними організаціями, що відіграють ключову роль у реагуванні та ліквідації наслідків катастроф міжнародного масштабу, а саме: Відділом ООН з питань координації гуманітарних справ та Організацією із заборони хімічної зброї тощо.

ЄАЦКРК брав участь у операціях з надання гуманітарної допомоги біженцям під час кризи в Косові й зробив значний внесок у ліквідацію наслідків руйнівних повеней в Україні, Румунії, Угорщині, Албанії та Чеській Республіці; землетрусу 1999 року в Туреччині; лісових пожеж у Республіці Македонія та Португалії; екстремальних погодних умов в Україні та Молдові.

Центр діє в тісній співпраці зі структурами ООН, що відіграють провідну роль у реагуванні на міжнародні катастрофи - Управлінням з координації гуманітарної діяльності, Управлінням Верховного комісара у справах біженців та іншими організаціями [1].

Країни також заохочуються до розвитку двосторонніх та багатосторонніх механізмів удосконалення візових режимів, процедур перетину кордонів, проходження транзиту та митного контролю вантажів, визначення статусу іноземного особового складу на території інших держав. Врегулювання цих питань дозволяє уникнути бюрократичного зволікання в процесі задіяння ресурсів та груп з ліквідації наслідків катастроф у регіоні надзвичайної ситуації.

Також було вжито заходів щодо забезпечення негайного залучення Євроатлантичного підрозділу реагування на катастрофи, до якого входять різні національні групи, які країни готові підготувати у найкоротший термін у разі катастрофи [4].

Новим елементом діяльності Альянсу в рамках ЄАЦКРК з допомоги у ліквідації наслідків стихійних лих стали окремі авіатранспортні операції на виконання відповідних рішень Північноатлантичної Ради.

Зазначені операції проводились Альянсом у 2005-2006 роках у зв’язку з ліквідацією наслідків урагану «Катріна» в США та землетрусу в Пакистані з використанням, серед іншого, засобів транспортної авіації Сил реагування НАТО. Особливістю надання допомоги Пакистану стало розгортання у цій країні, за погодженням з національним урядом, інженерних та медичних підрозділів Сил реагування НАТО. У зони стихійного лиха направлялись офіцери зв’язку центру, до реалізації операцій активно залучались експерти планувальних комітетів і комісій, підпорядкованих ГК ПНС [2].

Окрім допомоги США та Пакистану, координаційний центр з часу створення також був задіяний у зв’язку з ліквідацією наслідків повеней в Румунії, Угорщині, Албанії, Чехії, Болгарії, Грузії, Киргизстані, Словаччині, снігопадів 2006 року в Киргизстані, землетрусу 1999 року в Туреччині, боротьбою з лісовими пожежами в Македонії та Португалії. Значний внесок було зроблено у наданні гуманітарної допомоги населенню Косово у 1999 році.

1.3 Сприяння ефективній координації зусиль

Для ефективного подолання наслідків катастроф необхідно забезпечити координацію зусиль у застосуванні транспортних засобів, медичних служб, засобів комунікації, ресурсів у галузі подолання наслідків катастроф та інших цивільних ресурсів. Усі країни повинні мати узгоджені національні плани дій в надзвичайних обставинах. Однак з огляду на те, що певні надзвичайні ситуації виходять за межі національних кордонів окремих країн і тому реагувати на них потрібно у спільний організований спосіб, необхідно забезпечити належний рівень надання міжнародної допомоги, співробітництва та планування зусиль на міжнаціональному рівні.

Співробітництво між НАТО та країнами-партнерами у плануванні на випадок надзвичайних станів включає проведення таких заходів, як семінари, робочі зустрічі, навчання та курси, у яких беруть участь представники військових та цивільних структур місцевого, регіонального та національного підпорядкування. Важливими учасниками подібних акцій виступають інші міжнародні організації, наприклад, Представництво ООН з координації гуманітарних справ та Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ) та Європейський Союз, а також неурядові організації з надання гуманітарної допомоги.

Завдяки розробці Плану дій в надзвичайних ситуаціях, наявності відповідних процедур та необхідного обладнання, а також проведення спільного навчання і тренування, НАТО і країни-партнери змогли ефективно координувати свої зусилля з надання допомоги у подоланні наслідків декількох природних катастроф через посередництво Євроатлантичного центру координації реагування на катастрофи [1].

1.4 Допомога у ліквідації наслідків повені

У минулому столітті західні регіони України пережили 13 значних повеней. НАТО та країни-партнери допомагали Україні долати наслідки серйозних повеней у 1995 і 1998 та 2001 роках.

З 1997 року, в рамках Меморандуму про взаєморозуміння щодо планування на випадок надзвичайних ситуацій та підготовки до катастроф, було здійснено широкомасштабну програму співробітництва в цій сфері для надання прямої практичної допомоги постраждалим районам в Україні. Основним завданням було надання допомоги західним регіонам України, які часто потерпають від повеней, поліпшити готовність до дій в умовах подібних стихійних лих, а також ефективного подолання їх наслідків. Навчання, проведені в рамках програми ПЗМ, зокрема ті, що проводились у Закарпатті у вересні 2000 року, допомогли перевірити дієвість таких процедур подолання наслідків катастроф, а саме: проведення повітряної розвідки, евакуації потерпілих, застосування обладнання для очищення води. Крім того, завершений у 2001 році пілотний проект за участю майже 40 експертів з питань подолання наслідків повеней та надзвичайних ситуацій з 12 країн, дозволив розробити практичні рекомендації щодо ефективного оповіщення та ліквідації наслідків повеней у басейні ріки Тиси [1].

1.5 Допомога біженцям

Хоча з самого початку ЄАЦКРК було сформовано для реагування на природні та техногенні катастрофи, вперше він був задіяний для допомоги в організації розташування біженців під час гуманітарної кризи в Косові у 1998 році, яка викликала велике занепокоєння міжнародного співтовариства. Наприкінці року відкритий конфлікт між сербськими військовими та поліцейськими силами і косовськими албанцями призвів до загибелі багатьох етнічних албанців, а майже 300 000 були змушені залишити свої домівки.

ЄАЦКРК розпочав свою активну діяльність відразу після утворення на початку червня 1998 року, коли Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) звернулося до нього по допомогу у транспортуванні 165 тонн терміново необхідних вантажів для біженців в Албанії. Протягом наступних декількох місяців, в умовах посилення кризи, було встановлено ефективну основу для плідної співпраці між Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців та ЄАЦКРК. Представники ЄАЦКРК також здійснили кілька поїздок в регіон, щоб безпосередньо ознайомитися з ситуацією. Це створило підґрунтя для інтенсифікації та розширення участі в наданні допомоги біженцям, особливо під час ескалації кризи навесні 1999 року після завдавання повітряних ударів силами Альянсу та примусового вигнання сербськими силами сотень тисяч етнічних албанців з їхніх домівок.

Центр координував обмін інформацією між країнами Ради євроатлантичного партнерства та допомагав координувати зусилля у відповідь на запити про допомогу. Близько 20 000 осіб отримали допомогу у вигляді медикаментів та обладнання, взуття та одягу, наметів та телекомунікаційного оснащення. ЄАЦКРК також сприяв наданню допомоги цьому регіону з боку країн, що не є партнерами, зокрема, Ізраїлю, який надав повністю укомплектований польовий шпиталь, а також Об'єднаними Арабськими Еміратами, які допомагали у відбудові аеродрому Кукес у північно-східній Албанії.

Для доставки та розподілу допомоги були забезпечені літаки, гелікоптери, вантажні бригади та консультації фахівців з питань матеріально-технічного забезпечення. ЄАЦКРК також відіграв значну роль у координуванні пріоритетних гуманітарних рейсів, організувавши взаємодію між найбільшими організаціями з управління повітряним рухом та вироблення ними відповідних процедур, а також призначивши спеціалістів з питань управління повітряним рухом до Центру управління повітряним рухом при ООН.

ЄАЦКРК також брав участь у переговорах між НАТО та іншими організаціями, під час яких він представляв інтереси і визначав та пояснював конкретні проблеми двох країн, що найбільше постраждали внаслідок кризи, а саме, Албанії та колишньої Югославської Республіки Македонія*. Однією з таких проблем була потреба негайно встановити механізми, які дозволили б провести евакуацію людей в треті країни, тобто, встановити "запобіжний клапан" в умовах посилення кризи біженців [1].

2. Наука і технології

2.1 Науковий комітет НАТО

Наукове співробітництво було започатковане в рамках Альянсу з 1957 року на виконання відповідних рекомендацій Комітету НАТО з невійськового співробітництва – Комітету «трьох мудреців» у складі міністрів закордонних справ Норвегії (Ланге), Італії (Мартіно) та Канади (Пірсона). У той час був заснований, а через рік, у 1958-му, розпочав свою роботу Науковий комітет НАТО, що опікується питаннями розвитку наукового співробітництва в Альянсі. Комітет збирається тричі на рік у форматі НАТО, і раз на рік за участю держав-членів РЄАП. Україна представлена у Науковому комітеті керівництвом Міністерства освіти і науки, а також – на робочому рівні – співробітниками Місії при НАТО. Для виконання поставлених завдань в Науковому комітеті створюються різні підкомітети та дорадчі групи. Так, Комітету у повсякденній роботі, зокрема, допомагає Дорадча колегія (з числа науковців держав-членів та партнерів Альянсу). Науковий комітет НАТО в основному відповідає за реалізацію Наукової програми Альянсу, яка має на меті сприяння розвитку наукового співробітництва між державами-членами та партнерами і складається з чотирьох підпрограм: наукові стипендії, співробітництво в галузі науки і технологій, підтримка дослідницької інфраструктури, «наука заради миру».

Метою підпрограми наукових стипендій є формування кадрового потенціалу у сфері науки на далекосяжну перспективу. Стипендії, які призначаються у децентралізований спосіб, надають можливість науковцям з країн-партнерів навчатися або проводити дослідницьку роботу як в державах-членах, так і в державах-партнерах НАТО. Підпрограма зі співробітництва у галузі науки і технологій покликана сприяти поглибленню зв’язків в усіх галузях між науковцями країн-членів НАТО, учасниць РЄАП та Середземноморського діалогу. Для цього застосовуються такі засоби як надання грантів, обмін візитами, фінансування дослідницьких проектів, організація студій та лабораторій для спільних досліджень [4].

У рамках підпрограми з розвитку дослідницької інфраструктури надається підтримка в організації національних дослідницьких програм та створенні необхідних умов для їх функціонування. На відміну від кооперативного характеру двох попередніх підпрограм, ця програма призначена виключно для країн-партнерів НАТО. Підтримка надається щодо комп’ютерних мереж та організації науки й технології.

Підпрограма «Наука заради миру» також орієнтована на країни-партнери Альянсу та спрямована на поглиблення наукових досліджень промислової або екологічної орієнтації. У рамках цієї підпрограми розвивається коротко- та середньострокове співробітництво у галузі прикладних досліджень між дослідницькими лабораторіями і промисловістю дер-жав-членів та партнерів НАТО.

Протягом майже 30-ти років Наукова програма НАТО розвивалася на засадах євроатлантичної солідарності, тобто мала на меті підтримку співпраці лише між науковцями держав-членів НАТО (водночас, не фінансування дослідницьких робіт), і ніколи не стосувалася військової сфери. На початку 90-х років до участі в Науковій програмі НАТО стали залучатися вчені з країн-партнерів Альянсу, а з 1999-го Програма була повністю трансформована і стала майже цілком присвяченою співробітництву між вченими держав-членів та партнерів НАТО.

Після подій 11 вересня 2001 року в США формат та напрямки реалізації Наукової програми змінюються у контексті загальних зусиль Альянсу щодо боротьби з тероризмом. Євроатлантична наукова спільнота почала застосовувати свої знання у напрямку протидії тероризму та шукати шляхи протидії іншим загрозам у галузі безпеки.

У червні 2006 року Науковий комітет НАТО об’єднався з Комітетом НАТО з викликів сучасному суспільству, що призвело до появи нової структури Комітету НАТО з науки заради миру та безпеки, який оптимізуватиме подальший розвиток співпраці у галузях науки, сучасних технологій та охорони довкілля [3].

2.2 Застосування досягнень науки для безпеки

Серед інших потенційних, хоч і не таких очевидних, загроз безпеці та стабільності є занепад навколишнього середовища, наприклад, поширення пустель, ерозія земель або забруднення водних шляхів загального використання, а також брак невідновлюваних ресурсів, що можуть призвести до виникнення регіональних або прикордонних конфліктів. Вирішення таких проблем часто вимагає не лише наукових технологій, "ноу-хау", а і багатосторонніх дій. З цією метою НАТО підтримує проекти та дослідження, спрямовані на використання найкращих сучасних наукових розробок та залучення основних країн, яких зачіпає дана проблема.

Світ став би безпечнішим, якби можна було прогнозувати природні катастрофи, зменшувати їх наслідки або, що навіть краще, взагалі уникати їх. Ці питання становлять ключовий інтерес для багатьох країн-партнерів. НАТО здійснює низку проектів, спрямованих на зменшення руйнівного впливу сильних землетрусів з метою скорочення кількості загиблих, завданих матеріальних збитків, порушення загального економічного та соціального ладу. У рамках таких проектів розглядається можливість посилення стійкості будівель у разі землетрусів, або, наприклад, здійснюється збір даних про сейсмологічні та геологічні характеристики регіону для укладання карт сейсмічної небезпеки, котрі при плануванні міст допомагали б вирішувати, які саме будинки можна безпечно будувати в сейсмонебезпечних регіонах. Також забезпечується підтримка проектів розробки систем раннього попередження та систем управління повенями.

Сучасне суспільство значною мірою залежить від постачання безпечних харчових продуктів або надійних засобів передачі інформації, отже, ці питання можна вважати ключовими для подальших досліджень у галузі підвищення рівня безпеки сучасного суспільства [1].

2.3 Співпраця у галузі науки та екології

Регулярне співробітництво між науковцями та експертами з питань, що представляють спільний інтерес, відбувається на основі двох програм Альянсу: програми Наукового комітету НАТО та Програми з екологічних та суспільних питань, що виконується Комітетом з проблем сучасного суспільства. Розбудова мережі контактів, що є традиційною ознакою роботи вчених і однією з умов наукового прогресу, сприяє також досягненню політичної мети - поліпшенню взаєморозуміння та довіри між представниками різних наукових спільнот та традицій.

Зосередження зусиль виключно на пріоритетних наукових дослідженнях у галузі боротьби з тероризмом та протистояння іншим загрозам безпеці стало результатом нового підходу до реалізації наукових програм Альянсу, які існують вже 45 років. Відповідно до ініціатив НАТО, спрямованих на протистояння новим загрозам, майбутні наукові програми будуть спрямовані на забезпечення співпраці саме в цій галузі. У контексті нового підходу Наукову програму Альянсу перейменовано на програму НАТО "Безпека через науку".

Комітет з проблем сучасного суспільства займається питаннями екологічного та суспільного спрямування і об'єднує зусилля відповідних національних органів для проведення пілотних досліджень у цих галузях. Нещодавно Комітет сформулював ключові завдання у сфері безпеки, що визначають основні напрямки його майбутньої роботи. Програма має на меті удосконалення співпраці між НАТО та країнами-партнерами у розв'язанні проблем, що викликають спільне занепокоєння.

На додаток до ключових галузей співпраці між науковцями та експертами НАТО та країн-партнерів спеціальні ініціативи, ухвалені обома комітетами, сприяють розвитку співробітництва у галузі науки та довкілля з Росією, Україною та країнами Середземноморського діалогу [4].

2.4 Розв'язання проблем сучасного суспільства

У 1969 році з метою реагування на погіршення стану довкілля було створено Комітет з проблем сучасного суспільства. Він об'єднує експертів, що представляють державні установи різних країн, і слугує форумом для обміну знаннями і досвідом з технічних, наукових та політичних аспектів соціальних та екологічних питань як військового, так і цивільного характеру.

Проекти, що виконуються під проводом комітету, сприяють співпраці у розв'язанні проблем, що впливають на навколишнє середовище та якість життя: екологічне та шумове забруднення довкілля, негативні впливи урбанізації та розвитку енергетики на здоров'я людини, екологічні ускладнення, викликані військовою діяльністю тощо. Щодо останнього, наукові дослідження головним чином стосуються таких питань як повторне використання земель, що застосовувалися для військових цілей; технології рекультивації грунтів; та екологічна безпека, зокрема в контексті роботи нафтових трубопроводів.

Робота Комітету, що проводиться за принципом децентралізації, включає такі види діяльності як пілотні дослідження, проекти, практичні та організаційні семінари. Усі ці заходи фінансуються на державному рівні. Одна чи більше країн беруть на себе провідну роль і відповідають за планування та координацію роботи. За останні роки сферу діяльності комітету було розширено, і в даний час вона включає проведення практичних семінарів та нових досліджень з питань, що представляють особливий інтерес для країн-партнерів.

Комітет визначив також низку ключових завдань на майбутнє: зменшення негативного впливу військової діяльності на довкілля; проведення регіональних досліджень з питань транскордонної діяльності; попередження конфліктів на грунті дефіциту ресурсів; протистояння факторам екологічного та суспільного ризику, що можуть спричинити економічну, культурну та політичну нестабільність; боротьба з нетрадиційними загрозами безпеці [4].

2.5 "Віртуальний шовковий шлях"

Для того щоб дізнаватися про останні події та розробки, вчені потребують надійного доступу до інформації. Проте інформаційна доба та можливості використання мережі Інтернет сьогодні не всім доступні.

У великих містах було створено системи, що покращують академічним громадам у східних регіонах Росії та України доступ до Інтернету, а також були розроблені національні мережі в Молдові, Румунії та Македонії. Найбільшим і найамбітнішим проектом став фінансований НАТО проект "Віртуального шовкового шляху", який забезпечує академічній громаді Південного Кавказу та Центральної Азії доступ до Інтернету через супутниковий зв'язок.

Для того щоб допомогти виправити ситуацію, що склалася, у рамках Програми з розвитку цивільної науки кілька наукових колективів в країнах-партнерах були забезпечені необхідними засобами для доступу в Інтернет [1].

Проект "Віртуального шовкового шляху" було започатковано у жовтні 2001 року (його назва пов'язана з Великим шовковим шляхом, що поєднував Європу та Далекий Схід і сприяв обміну товарами, знаннями та ідеями). У рамках проекту забезпечується доступ до Інтернету академічним та науковим громадам восьми країн-партнерів Південного Кавказу та Центральної Азії; Вірменії, Азербайджану, Грузії, Казахстану, Киргизької Республіки, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану, а в 2004 році до цього проекту приєднався Афганістан.

За допомогою цього проекту рентабельні з точки зору економічної ефективності найсучасніші розробки у галузі супутникових технологій сприяли приєднанню науковців і вчених країн-учасниць проекту до мережі інтернет через супутниковий промінь. Грант НАТО був використаний для виділення необхідного діапазону і встановлення десятьох супутникових антен у країнах -- учасницях проекту. Протягом чотирьох років було інвестовано 3,5 мільйона доларів США, і це стало найбільшим проектом НАТО в рамках Програми розвитку цивільної науки [4].

2.6 Співпраця Україна-НАТО у невійськовій сфері

Співробітництво України з НАТО в невійськовій сфері розпочалося у 1991 році, одразу після розпаду СРСР та набуття нашою державою незалежності. У ті часи Україна вступила до Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС), згодом перейменованої в Раду Євроатлантичного партнерства (РЄАП). У 1994 році Україна першою з держав СНД приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру» – масштабної ініціативи з практичної співпраці між НАТО та партнерами у різних галузях безпеки. З 1997 року, коли була підписана Хартія про особливе партнерство Україна-НАТО і двостороння співпраця була переведена на інституційну основу, невійськове співробітництво стало одним з провідних напрямків двосторонніх відносин.

Згідно з Хартією про особливе партнерство, Україна співпрацює з НАТО, зокрема щодо науки і техніки, планування на випадок надзвичайних ситуацій, управління повітряним рухом. Відповідна робота координується спільними Робочими групами, створеними у рамках широкомасштабної Комісії Україна-НАТО, яка здійснює загальне керівництво двостороннім співробітництвом.

Україна також представлена у ГК ПНС керівництвом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС). Крім того, у роботі планувальних комітетів і комісій, беруть участь інші українські представники - фахівці МНС, Мінтрансзв’язку, Мінагрополітики, МОЗ, Державіаслужби та інших.

Україна також зробила вагомий внесок у міжнародні зусилля з ліквідації наслідків урагану «Катріна» в США та землетрусу в Пакистані. Українською стороною надано допомогу у транспортуванні до зон стихійних лих літаками Ан-225 «Мрія» та Ан-124 «Руслан» інженерного обладнання, медикаментів, продуктів харчування, наметів. У Пакистані був розгорнутий рятувальний загін та мобільний шпиталь МНС України [2].

Україні допомога держав-членів РЄАП надавалася у зв’язку з аваріями, спричиненими повенями річок Уда та Донець у східній Україні, повенями в Закарпатті у 1998 та 2001 роках.

З метою покращення спроможностей України та НАТО реагувати на катастрофи, у 1997 році було укладено двосторонній Меморандум про взаєморозуміння щодо планування при надзвичайних ситуаціях та готовності до катастроф, яким визначено основні сфери взаємного інтересу у плані розвитку подальшої співпраці. До числа таких сфер входять: оцінка ризиків, планування, аналіз наслідків, запобіжні заходи, взаємосумісність підрозділів з ліквідації наслідків катастроф, транспортна підтримка операцій, реагування на ядерні аварії, пошуково-рятувальні операції тощо. Значна увага приділяється також дослідженню досвіду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

На виконання положень Меморандуму створено Спільну робочу групу Україна-НАТО з питань планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру. Її діяльність розглядається як невід’ємна частина роботи ГК ПНС та підпорядкованих йому підрозділів у форматі РЄАП.

Україна бере активну участь у міжнародних навчаннях з реагування на катастрофи, що проводяться НАТО. Так, у 2000 році Україна спільно з Альянсом провела на своїй території міжнародні навчання з ліквідації наслідків повеней «Trans-Carpathia-2000»; у 2005 році – спільно з Організацією із заборони хімічної зброї та НАТО – міжнародні навчання з протидії та ліквідації наслідків застосування терористами небезпечних хімічних речовин «Joint Assistance-2005».

Україна приділяє велику увагу питанням поглиблення міжнародного співробітництва у галузі науки і технологій, зокрема, розвитку відповідної співпраці з членами та партнерами Альянсу, яка розпочалася ще в 1991 році. Наша держава бере активну участь у Науковій програмі НАТО та її підпрограмах, використовуючи для цього як традиційні, так і більш сучасні механізми [2].

Висновок

Таким чином, після зникнення реальних загроз війни та розпаду біполярної системи міжнародних відносин Альянс еволюціонував від союзу з чітко визначеною відповідальністю за колективну оборону до організації, яка стала центром розвитку партнерських відносин між державами, що співпрацюють у набагато ширшому контексті окрім військового.

Сьогодні НАТО співпрацює із світовим співтовариством у найрізноманітніших сферах. Основними напрями невійськової співпраці сучасного Альянсу є науковий, технологічний та екологічний.

Міжнародний характер проблем навколишнього середовища призвів до того, що світова спільнота почала більш активно здійснювати проекти, спрямовані на сприяння безпеці та стабільності у природо небезпечних районах. Країни НАТО роками співпрацювали в галузі підготовки до будь-яких надзвичайних обставин та належного реагування на них, що визначається в НАТО як "планування на випадок надзвичайних ситуацій". Основна роль у цій діяльності належить Головному комітету НАТО з планування на випадок надзвичайних ситуацій (ГК ПНС) – вищий дорадчий орган з відповідних питань при Північноатлантичній Раді, який функціонує, переважно, в форматі РЄАП.

У червні 1998 року з метою координування зусиль країн Ради євроатлантичного партнерства у подоланні наслідків катастроф в євроатлантичній зоні, в структурі ГК ПНС був створений Євроатлантичний координаційний центр реагування на катастрофи, який брав участь у операціях з надання гуманітарної допомоги біженцям під час кризи в Косові й зробив значний внесок у ліквідацію наслідків руйнівних повеней в Україні, Румунії, Угорщині, Албанії та Чеській Республіці; землетрусу 1999 року в Туреччині; лісових пожеж у Республіці Македонія та Португалії; екстремальних погодних умов в Україні та Молдові і ряді інших випадків.

Не менш важливою є координація діяльності НАТО в галузі науки та технологій. Наукове співробітництво було започатковане в рамках Альянсу із заснуванням Наукового комітету НАТО, що опікується питаннями розвитку наукового співробітництва в Альянсі.

Регулярне наукове співробітництво між науковцями та експертами відбувається на основі двох програм Альянсу: програми Наукового комітету НАТО та Програми з екологічних та суспільних питань, що виконується Комітетом з проблем сучасного суспільства, який було створено у 1969 році з метою реагування на погіршення стану довкілля. Він об'єднує експертів, що представляють державні установи різних країн, і слугує форумом для обміну знаннями і досвідом з технічних, наукових та політичних аспектів соціальних та екологічних питань як військового, так і цивільного характеру.

Щодо питань українського співробітництва з НАТО в невійськовій сфері, то воно розпочалося у 1991 році, одразу після розпаду СРСР та набуття нашою державою незалежності. У 1994 році Україна першою з держав СНД приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру» – масштабної ініціативи з практичної співпраці між НАТО та партнерами у різних галузях безпеки. Україна також представлена у ГК ПНС керівництвом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС).

Україна також зробила вагомий внесок у міжнародні зусилля з ліквідації наслідків урагану «Катріна» в США та землетрусу в Пакистані.

Використані джерела

1. Безпека через партнерство //NATO/OTAN. – 2005. – с. 29.

2. Єгор Божок Невійськова сфера НАТО [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.atp.mil.gov.ua/number/13/137.htm

3. НАТО у ХХІ столітті // NATO/OTAN. – 2004. – с. 18.

4. Трансформована НАТО // NATO/OTAN. – 2004. – с. 34.