Реферат: Сучасна зовнішня політика Єгипту

Арабська Республіка Египет- найбільша за чисельністю населення (75 млн.) і одна з найбільш впливових країн Близького Сходу і Північної Африки, відкрито претендуюча на лідируючі позиції у арабо-мусульманському світі. Залученість Єгипту в різні міжнародні процеси, активність і висока якість його дипломатії, вигідне геополітичне положення, наявність великих природних і колосальних людських ресурсів і найпотужнішої армії у арабському світі роблять його найважливішим актором міжнародних відносин. Процеси, що відбуваються в АРЕ, здатні істотним чином вплинути як на ситуацію у арабському світі, так і в сусідніх субрегіонах, тому в стабільності Єгипту зацікавлено не лише його керівництво і населення, але і численні зарубіжні країни, що розглядають АРЕ як конструкція", що "несе, в системі безпеки в регіоні Близького Сходу і Північної Африки. Сучасна єгипетська зовнішня політика вирішує широкий круг завдань, головним з якої залишається затвердження країни як головна регіональна держава на Близькому Сході. Балансуючи між відстоюванням загальноарабських інтересів і власних планів зміцнення лідируючих позицій в регіоні, Єгипет активно взаємодіє з усіма регіональними і світовими "центрами сили". Основна увага і ресурси Єгипет зосереджує на рішенні завдань, спрямованих на підтримку світу і стабільності в регіоні, забезпечення власних національних інтересів і безпеки.

Значна роль в здійсненні зовнішньополітичної діяльності належить президентові Хосни Мубараку, який за чверть століття свого правління, завдяки обережній і послідовній політиці, зумів переконати велику частину громадськості в Єгипті і за кордоном, що саме він є найбільш прийнятною фігурою на посту глави держави, і тільки він здатний забезпечити стабільність в одній з найбільших країн мусульманського світу, що грає важливу роль в системі міжнародних відносин.

Активна політика Єгипту на Арабському Сході проголошується як головний пріоритет діяльності держави на міжнародній арені. Відродивши стосунки з арабськими країнами, перервані в результаті підписання сепаратного мирного договору з Ізраїлем в 1979 р., Єгипет поставив перед собою завдання очолити політичні і економічні процеси у арабському світі мул і ж стати їх активним учасником. Єгипет прагне грати роль регіонального спонсора в процесі близькосхідного врегулювання, заявляючи, що на нім лежить історична відповідальність перед палестинською проблемою. Каїр виступає посередником в переговорах між палестинцями і ізраїльтянами, що, з одного боку, дозволяє АРЕ підтримувати статус активного дипломатичного центру у арабському світі, а з іншої - накладає велику відповідальність за стан справ в зоні палестино-ізраїльського конфлікту. У основі єгипетського підходу до вирішення цієї проблеми лежить реалізація принципу "світ в обмін на землю", виведення ізраїльських військ з усіх арабських територій, окупованих під час "шестиденної війни" 1967 р., створення незалежної палестинської держави із столицею в Східному Єрусалимі, повернення палестинських біженців.

Зоною життєво важливих інтересів Каїра є район Персидської затоки. Єгипет зацікавлений в підтримці стабільності і безпеки в нафтовидобувних аравійських монархіях, розглядаючи їх як одного з важливих джерел отримання фінансово-економічної допомоги і масштабного споживача єгипетською робочою силою. Згідно заявленої ще в 1980-і рр. президентом Хосни Мубараком позиції, безпека країн Персидської затоки і Єгипту неподільна. АРЕ виражає готовність надати країнам Ради співпраці арабських держав Персидської затоки (ССАГПЗ) усю необхідну допомогу, включаючи військову, в справі захисту їх суверенітету і територіальної цілісності від іноземних посягань. Єгипет намагається впливати на складну обстановку в Іраку, що склалася після вторгнення в цю країну в 2003 р. збройних сил США і їх союзників. Керівництво і громадськість країни дуже хворобливо сприйняли військовий результат кризи навколо Іраку, що свідчив про слабкість арабського співтовариства, про розкол в його рядах і нездатності вплинути на небажаний для більшості арабських країн хід розвитку подій в регіоні. Єгипет, не зумівши запобігти військовому втручанню в Ірак, направив дипломатичні і економічні зусилля на швидке подолання його наслідків, налагодивши активну взаємодію з іракськими внутрішньополітичними силами, державами близькосхідного регіону, країнами "Великої вісімки" і міжнародними організаціями, передусім ООН і Лігою арабських держав (ЛАГ). Зусилля єгипетської дипломатії відносно південного сусіда Судану спрямовані на недопущення розділу цієї країни на північну і південну частині, а також запобігання інтернаціоналізації кризи в регіоні Дарфур.

Свою роль центру регіональної дипломатії Єгипет прагне підкріплювати посередницькими місіями для врегулювання міжарабських суперечок і конфліктів. Велику ставку в справі зміцнення і розвитку стосунків на Арабському Сході в Каїрі роблять на ЛАГ, яку Каїр вважає головною міжарабською організацією і зв'язує з нею зміцнення міждержавних відносин в регіоні і здійснення інтеграційних проектів. У 2003 м. Єгипет виступив з розгорнутою програмою ініціатив по її реформуванню, що припускає створення нових органів з метою підвищення ефективності діяльності організації і контролю над виконанням прийнятих рішень. Пропозиції Єгипту були враховані при виробленні програми реформи ЛАГ і модернізації її інституціональної структури, і увійшли до підсумкових документів Алжірського саміту ЛАГ в березні 2005 р.. Про сильні позиції Єгипту в ЛАГ говорить той факт, що п'ятеро з шести генеральних секретарів організації (у тому числі, нинішній - Амр Муса) з моменту її створення в 1945 р. були єгиптянами.

Каїр прагне розвивати економічні зв'язки зі своїми зарубіжними партнерами, при цьому роблячи особливий упор на інтеграцію у рамках арабського світу. Згідно концепції Єгипту, створення єдиного економічного простору повинне стати базою для об'єднання арабських країн. У Каїрі вважають, що здійснення спільних економічних проектів і розвиток багаторівневих економічних зв'язків - це запорука тіснішої взаємодії арабських країн і в політичній сфері. Єгипет став одним з ініціаторів підписання угоди про Арабську зону вільної торгівлі в лютому 1997 р., що набув чинності в січні 1998 р. і передбачає щорічне скорочення митних зборів на 10% протягом 10 років. Це рішення стало важливим кроком на шляху до створення в перспективі Арабського спільного ринку і активізації міжарабської торгівлі, об'єм якої на рубежі XX - XXI ст. складав усього 8% від усього торгового обігу арабських країн.

Єгипет активно використовує своїй вигідне географічне положення і наявні економічні ресурси для збільшення своєї ваги в системі зовнішньоекономічних зв'язків в регіоні. У липні 2003 р. була запущена перша гілка панарабського газопроводу, по якому єгипетський газ поступатиме в низку країн Арабського Сходу з подальшим розширенням проекту на Європу. У арабському світі його назвали "найважливішим проектом міжарабської співпраці, який значно підвищує економічні можливості арабів і спрямований в майбутнє". Таким чином, Єгипет, що не входив упродовж тривалого часу в число арабських країн, що експортують у великому об'ємі вуглеводневі ресурси, на рубежі XX - XXI ст. придбав статус перспективного і потенційно стабільного постачальника енергетичної сировини на світові ринки, і використовує цю перевагу для посилення своїх економічних позицій в регіоні Арабського Сходу.

Стосунки Єгипту і Ізраїлю є однією з головних складових усієї близькосхідної політики. Після ув'язнення в 1979 р. мирного договору Єгипет пов'язував перспективу подальшої співпраці з єврейською державою з розвитком ситуації в зоні арабо-ізраїльського конфлікту. Початок близькосхідного мирного процесу, підписання ізраїльтянами і палестинцями ряду угод в першій половині 1990-х рр. помітно поліпшили єгипетсько-ізраїльські стосунки, які після початку Інтифади Аль-Акса у вересні 2000 р. знову були практично повністю згорнуті. Основні єгипетсько-ізраїльські протиріччя торкаються відмінностей в підходах до рішення близькосхідної проблеми і гегемоністських спрямувань Ізраїлю в регіоні. Незважаючи на різко негативний імідж Ізраїлю у арабо-мусульманському світі, Єгипет має намір і надалі здійснювати тісний контакт з представниками керівництва і різних політичних кругів єврейської держави. Близькосхідний конфлікт чинить великий вплив на єгипетсько-ізраїльські стосунки, і багато в чому визначає їх характер. Єгипет зацікавлений в швидкому закінченні арабо-ізраїльського протистояння, що з одного боку, підтвердить правильність вибраного АРІ курсу по відношенню до Ізраїлю, з яким він першим з арабських країн підписав мирний договір в 1979 р. 10, а з іншої - створить умови для розкриття потенціалу економічних стосунків в регіоні.

Враховуючи географічне розташування Ізраїлю як безпосереднього сусіда арабських країн, АРЕ розглядає його як природного економічного партнера в майбутньому, великого споживача єгипетської вуглеводневої сировини. В той же час Єгипет виступає категорично проти якої-небудь переваги Ізраїлю над країнами регіону в тій або іншій області, і украй негативно відноситься до спроб єврейської держави стати економічним і військовим гегемоном на Близькому Сході". Вважаючи Ізраїль потенційним учасником інтеграційних процесів на Близькому Сході, Єгипет в той же час виступає проти поспішної нормалізації стосунків між ним і арабськими країнами, оскільки, на думку АРЕ, це може викликати відхід від скоординованої позиції арабів. Важливим стабілізатором в підтримці єгипетсько-ізраїльських контактів є посередницька роль США, під чиїм пильним спостереженням розгортаються взаємини цих двох держав упродовж двох з половиною десятиліть. Вашингтон стимулює розвиток єгипетсько-ізраїльської співпраці, робить обом країнам солідне фінансове підживлення по лінії економічної і військової допомоги.

Єгипет чітко наслідує положення кемп-девідських угод, вирішуючи двосторонні питання і спори, що виникають між Ізраїлем і арабськими країнами, дипломатичним шляхом. Незважаючи на "холодний світ", який встановився після підписання кемп-девідських угод, Єгипет і Ізраїль прагнуть не демонструвати відкрито своїх антипатій, а вирішувати двосторонні питання і проблеми загальнорегіонального характеру за столом переговорів. АРЕ виключає можливість втягування у війну з Ізраїлем для захисту палестинців, заявляючи що "має намір дотримуватися помірного підходу відносно єврейської держави, не дозволяючи емоціям запанувати над політичним прагматизмом" 13. Небажання Єгипту загострювати відносини з єврейською державою проявилося під час військового вторгнення Ізраїлю в Ліван літом 2006 р., коли офіційний Каїр обмежився засудженням дій ізраїльської держави, відмовившись розривати з ним дипломатичні стосунки і підкресливши при цьому, що Єгипет не стане воювати з Ізраїлем за Ліван.

Незважаючи на наявність мирного договору, досить активні контакти на офіційному рівні і маленьку вірогідність виникнення між країнами озброєного конфлікту на сучасному етапі, саме Ізраїль розглядається Єгиптом як основний супротивник в регіоні. Усвідомлюючи потенційну військову загрозу, витікаючу від Ізраїлю на адресу арабського світу, Єгипет продовжує нарощувати свій військовий потенціал, даючи зрозуміти, що його збройні сили, що досягли високого рівня боєготовності і професіоналізму, в змозі захистити державний кордон, а також забезпечити регіональну безпеку і стабільність.

Одній з головних цілей єгипетської зовнішньої політики на рубежі ХХ- ХХІ ст. було і залишається збереження і розвиток привілейованих стосунків з США, основою яких є співпраця в економічній і військово-технічній областях. Щорічно Єгипет отримує від США 1,3 млрд. дол. безвідплатної військової допомоги, займаючи по цьому показнику друге місце у світі після Ізраїлю, має з 1988 р. статус союзника США з числа країн, що не входять в НАТО, що дозволяє користуватися пільговим режимом експортного контролю при закупівлях бойової техніки. Сполучені Штати є одним з видатних торговельно-економічних партнерів Єгипту : в період з 1996 по 2004 рр. середньорічний показник торговельного експорту АРЕ в США складав близько 946,6 млн. доларів, а об'єм товарообігу досяг до 2005 р. 5 млрд. дол. Дуже значною залишається безвідплатна економічна допомога Каїру з боку Вашингтона.

Останніми роками в єгипетсько-американських стосунках спостерігається деяке "охолодження". На думку Каїра, Вашингтон здійснює тиск на єгипетське керівництво з питання прискорення політичних реформ і прав людини, і в той же час не бажає надавати торговельні преференції, з якими в АРЕ пов'язані певні надії на підйом економіки і поліпшення зовнішньоторговельних показників. Не бажаючи залежати тільки від американських постачань, Єгипет прагне диверсифікувати джерела озброєнь за рахунок Росії, Китаю і деяких країн Європи.

У Єгипті сильні антиамериканські настрої. Для більшої частини єгиптян США- основний винуватець бід, що відбуваються, на Арабському Сході, зокрема, тривалого палестино-ізраїльського конфлікту, в якому, на думку переважної більшості громадян АРЕ, Вашингтон давно і твердо займає сторону єврейської держави. Проте, Єгипет здійснює тактику помірної критики відносно близькосхідної політики США, не дозволяючи собі перейти ту грань, за якою могло б послідувати погіршення стосунків з Вашингтоном. Каїр також не підтримує заклики деяких представників арабського співтовариства заморозити стосунки з США у відповідь на їх проізраїльську політику, вважаючи, що подібний бойкот негативно позначиться в першу чергу на економіці країни і закриє двері співпраці.

Після проголошення в середині 70-х рр. XX ст. політики "відкритих дверей" і переорієнтації Єгиптом зовнішньополітичного вектора на користь Заходу, великий розвиток отримали зв'язки з Європою. Подальше зміцнення політичних і економічних стосунків з європейськими країнами і бажання залучити їх в події на Близькому Сході мають стратегічний характер для Єгипту, що бажає збалансувати активність США в регіоні. В першу чергу, це стосується проблеми 6лижнього стічного врегулювання. Єгипет пов'язує успіх євро-середземноморської співпраці із закінченням арабо-ізраїльського конфлікту і закликає ЄС грати активну роль в мирному процесі. На початку XXI ст. двостороння торговельно-економічна співпраця розвивається швидкими темпами. ЄС є головним торговельним партнером АРЕ (у 2005 р. товарообіг склав 17 млрд. дол.) і головним інвестором в її економіку. В цілях розвитку торговельно-економічних зв'язків діє єгипетсько-європейська бізнес-рада, створена в 2003 м. Каїр розраховує на подальше відкриття європейського ринку для збільшення експорту єгипетських товарів, що являється, на думку X. Мубарака, "питанням життя або смерті" 20. У рамках партнерства з ЄС Єгипет шукає можливості залучення в країну іноземних інвестицій і передових технологій, які дозволять йому здійснити модернізацію економічної інфраструктури і підвищити конкурентоспроможність своєї продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Європа розглядається Каїром як один з основних імпортерів єгипетського природного газу.

У листопаді 1995 р. Єгипет взяв участь в конференції Барселони, підсумком якої стало вироблення шляхів розвитку співпраці між країнами ЄС і регіону Близького Сходу і Північної Африки. На ній сторони домовилися про створення до 2010 р. зони вільної торгівлі між ЄС і 12 країнами південного Середземномор'я. У рамках цього процесу, що дістав назву "Барселони", Єгипет і ЄС в червні 2001 р. підписали угоду про асоціацію, спрямовану на усебічний розвиток торговельних стосунків, лібералізацію торгівлі, взаємних капіталовкладень і послуг, зниження митних бар'єрів і створення зони вільної торгівлі. У червні 2004 р. ця угода вступила в силу. Каїр уважно вивчає успішний досвід економічної і політичної інтеграції у рамках ЄС. На думку єгипетського керівництва, найбільш оптимальним шляхом для здійснення інтеграції у арабському світі являється запозичення корисного досвіду інтеграції європейських країн, зокрема, практики створення наднаціональних інститутів, що забезпечують ефективність міждержавної співпраці.

Стосунки з Росією після тривалого застійного періоду поступово виходять на якісно новий рівень. Єгипет, що був свого часу форпостом радянського впливу на Арабському Сході, на завершуючому етапі холодної війни переорієнтовувався у бік тісної співпраці із Заходом, що привело до погіршення стосунків з Москвою. Після розпаду СРСР російсько-єгипетські стосунки пережили серйозні суспільно-політичні зміни, істотно знизився рівень торговельно-економічних стосунків, скоротилися політичні контакти. Це було пов'язано і зі зниженням значущості арабського світу для Росії. У 1990-2000-і рр. серією угод і меморандумів Єгипет і Росія підвели договірно-правову базу під двосторонні стосунки і далечінь новий імпульс розвитку співпраці. Так, в 1994 р. була врегульована проблема про взаємну заборгованість між колишнім СРСР і АРЕ, а в 2001 р. підписана Довгострокова програма розвитку торгівлі, економічного, промислового і науково-технічного співробітництва, розрахована на 10 років, а також Декларацію про принципи дружніх стосунків і співпраці. Активізація контактів між АРІ і РФ припала на рубіж XX - XXI рр. У 1997,2001,2004 і 2006 рр. президент X. Мубарак чотири рази відвідував Москву. З російського боку Єгипет відвідали прем'єр-міністр Михайло Фрадков (листопад 2004 р.) і президент Володимир Путін (квітень 2005 р.). АРЕ займає одне з провідних місць у арабському світі по рівню політичних і економічних стосунків з Росією, яка "розглядає Єгипет як привілейованого партнера в близькосхідних і африканських справах". В той же час, як відмічають високопоставлені представники обох країн, потенціал торговельно-економічної, військово-технічної, культурної і наукової співпраці реалізується в недостатньо повній мірі. У 2005 р. товарообіг між двома країнами склав 1,1 млрд.дол. В цілях усебічного розвитку і поглиблення двосторонніх стосунків створена Міжурядова російсько-єгипетська комісія з торговельно-економічної і науково-технічної співпраці. Єгипет, незважаючи на тісну співпрацю з США у військово-технічній сфері, залишається потенційним споживачем продукції російського військово-промислового комплексу.

На рубежі XX - XXI рр. Єгипет активізував свою політику на африканському континенті, що було обумовлено збільшеним інтересом Каїра до участі в економічних інтеграційних об'єднаннях. Африка є дуже перспективним і територіально близьким ринком збуту єгипетських товарів. У червні 1998 р. Єгипет вступив в Асоціацію спільного ринку Східної і Південної Африки (КОМЕСА), що є потенційним ринком в 380 млн. чел.28 і що має сукупний об'єм ВВП в 182 млрд. дол. 29 Участь в КОМЕСА дозволяє Єгипту розвивати африканський напрям своєї зовнішньої торгівлі, стимулювати діяльність компаній, пов'язаних з африканським ринком в області промисловості, торгівлі і фінансів, а також сільського господарства. Єгипетський експорт в країни КОМЕСА виріс з 95 млн. дол. в 2000 р. до 372 млн. дол. в 2004 р. Причинами вступу АРЕ в КОМЕСА стали також міркування стратегічного характеру, зокрема бажання встановити тісніші торговельно-економічні взаємини з країнами басейну річки Ніл. У 2001 м. Єгипет в числі п'яти африканських держав (разом з Алжіром, Нігерією, Сенегалом і ЮАР) взяв участь в розробці довготривалої програми соціально-економічного розвитку Африки, що дістала назву "Нове партнерство для розвитку Африки" (НЕПАД), яка націлена на забезпечення за допомогою розвинених західних держав економічного підйому найбільш бідних країн "Чорного континенту".

Одним з пріоритетних напрямів в африканській політиці Єгипту є забезпечення світу і стабільності на континенті. У квітні 1996 р. за ініціативою Єгипту 49 з 53 держав Африки підписали Договір про перетворення Африканського континенту на зону, вільну від ядерної зброї. Каїр також приділяє велику увагу району Африканського рогу, який із-за міжетнічних, міжконфесійних і міждержавних конфліктів, що розгоралися на рубежі ХХ- ХХІ рр., став об'єктом тривоги з боку єгипетської влади. У зв'язку з цим АРЕ активізувала свою дипломатію в цьому регіоні з метою врегулювання конфліктів, що спалахнули, і недопущення нових. Серед найбільш значущих миротворчих місій Єгипту - врегулювання пограничного конфлікту між Йеменом і Эритреей, посередництво і налагодження діалогу з різними угрупуваннями в Сомалі, що роздирається громадянською війною.

Найважливішою проблемою сучасного Єгипту, тісно пов'язаною з африканським вектором його зовнішньої політики, є проблема здобичі і розподілу водних ресурсів річки Ніл. Єгипет знаходиться в нижній течії Нілу, а, отже, залежить від водної політики країн, розташованих у верхній течії цієї найбільшої африканської річки. В той же час низку африканських країн вимагають відміни єгипетсько-суданського договору 1959 р., який встановив привілейоване право Каїра на водозабір з Нілу. Єгипет категорично відкидає можливість зменшення своєї квоти нільської води, і як випливає із заяв керівництва країни, задовольниться тільки такою угодою, яка не створить загрозу національної безпеки країни, понад 95% водних ресурсів якої забираються з річки Ніл. Таким чином, Єгипет розглядає свою активну діяльність в Африці, і особливо в північній і східній її частинах, а також в районі басейну річки Ніл, як ключовий напрям своєї зовнішньої політики.

Стосунки Єгипту з країнами Азії на рубежі ХХ- ХХІ рр. отримали додатковий імпульс до розвитку, що було багато в чому пов'язано із збільшенням темпів зростання економіки в країнах цього регіону і зацікавленістю АРЕ у встановленні тісних торговельно-економічних зв'язків з ними. У другій половині 1990-х рр. істотно зріс інтерес Каїра до розвитку стосунків з Туреччиною. Підписання в лютому 1996 р. турецько-ізраїльської угоди про військову співпрацю викликало серйозну стурбованість в Каїрі, що побачило в цьому небезпеку створення міцного регіонального союзу, загрозливого його позиціям і безпеці всього арабського світу. Незважаючи на це, Єгипет не зацікавлений в погіршенні стосунків з Туреччиною, враховуючи її географічну близькість до регіону Арабського Сходу, потужну армію, відносно розвинену економіку, членство в НАТО, а також тісні зв'язки з ЄС, що дозволяють їй бути, по вираженню лівійського лідера Муаммара Каддафи, "троянським конем" мусульманського світу в Европе33. Єгипет зацікавлений в розвитку співпраці з Туреччиною, зокрема в питанні експорту єгипетського газу в Європу транзитом через її територію. В цілях збільшення товарообігу Єгипет і Туреччина в грудні 2005 р. підписали угоду про вільну торгівлю.

Відбувається поступове налагодження стосунків між Єгиптом і Іраном, що переживали серйозний кризі 1979 р., коли в Тегерані перемогла ісламська революція, яку офіційний Каїр сприйняв негативно, оголосивши погляди нового іранського керівництва "фанатичним ісламом" Упродовж тривалого часу Єгипет звинувачував Іран в спробі "нав'язати арабським країнам району Персидської затоки свою гегемонію, що представляє загрозу безпеки для усіх арабів", і "розповсюдити свій вплив в регіоні, використовуючи мусульманську доктрину" шиїта. Помітна активізація єгипетсько-іранського діалогу почала спостерігатися після обрання в 1997 р. президентом Ірану Мохаммада Хатами, представника помірних сил в іранському політичному істеблішменті, налаштованого на встановлення стратегічного партнерства з арабським світом. Тоді ж Єгипет офіційно обгрунтував необхідність співпраці з Іраном як противага ізраїльсько-турецькому військовому альянсу. Каїр став з меншою підозрою відноситися до Тегерана, після того, як в політичній риториці державних діячів Ірану зникла теза про експорт ісламської революції. У свою чергу іранська влада запевняє арабські країни Вт, що загрози "шиїта Близькому Сходу не існує" 36. Намітилася активізація співпраці в торговельно-економічній і науково-технічній областях. У серпні 2004 р. була створена єгипетсько-іранська торговельна рада з метою збільшення об'ємів товарообігу між двома країнами, функціонує єгипетсько-іранський банк розвитку. Єгипет підтримує право Ірану на мирну атомну енергетику і виступає за дипломатичне врегулювання кризи навколо іранського "ядерного досьє", але в той же час з тривогою відноситься до претензій Тегерана на лідерство у арабо-мусульманському світі. На думку Каїра, єгипетсько-іранським стосункам потрібний час, щоб повернутися в нормальне русло. У АРЕ цінують те, що кроки, що "робляться іранським керівництвом, свідчать про бажання створити такі умови, при яких стало б можливим відновлення двосторонніх зв'язків в повному об'ємі".

Особливе значення для Єгипту мають відношення з Китаєм, постійним членом СБ ООН, найбільшою державою на азіатському континенті, що з року в рік набирає економічну і військову потужність. Китай на початку XXI ст. перетворився на великого торговельного партнера Єгипту - об'єм товарообігу між двома країнами вже перевищив 2 млрд. дол. Співпрацю з Китаєм робить стимулюючий вплив на розширення єгипетського експорту в цю найбільшу азіатську країну, дозволяє АРЕ збільшити збут товарів на великих ринках Китаю, перейняти краще з накопиченого їм досвіду економічних реформ. Каиp зацікавлений в капіталовкладеннях Китаю в єгипетську економіку і бачить в нім партнера, що не пов'язує приплив своїх інвестицій в економіку АРЕ із станом справ в єгипетсько-ізраїльських стосунках, як це нерідко роблять Сполучені Штати через свої тісні союзницькі зв'язки з Ізраїлем або під тиском єврейського лобі США. Для Єгипту представляється важливою позиція Китаю, як одного з постійних членів СБ ООН, з проблеми близькосхідного врегулювання. Китай також розглядається як постачальник озброєнь в АРЕ. У стосунках Єгипту з Японією в цілому переважає економічна складова.Токіо виділяє Каїру кредити, Вт числі і безвідплатні, для вирішення насущних проблем єгипетської економіки, будівництва об'єктів транспортної і туристичної інфраструктури АРЕ.

Активізація азіатського вектора зовнішньої політики Єгипту викликана з одного боку, зацікавленістю економічного характеру, а з іншої - міркуваннями політичної доцільності, що посилилися, за словами авторитетного єгипетського політолога і журналіста Ибрахима Нафие, після розпаду біполярної системи міжнародних відносин на початку 1990-х рр., і виражених в прагненні пошуку нових надійних партнерів перед лицем всесвітньої гегемонії США.

Складна обстановка на Ближньому, Середньому Сході і в Африці, прагнення Єгипту відстоювати своє лідерство у арабському світі визначають основні напрями його політики в області національної безпеки і військового будівництва. Згідно однієї із засадничих доктрин зовнішньої політики АРЕ, світ залишається "стратегічним вибором" Єгипту, що проводить курс на послідовне і ненасильницьке затвердження свого лідерства у арабському світі як сильна в економічному і військовому плані регіональна держава. Військова доктрина АРЕ носить оборонний характер, а в її основі лежить "принцип заборони, тобто підтримка військової рівноваги з навколишніми державами з метою змусити їх відмовитися від застосування сили проти Єгипту". Армія Єгипту є найчисленнішою і найбільш оснащеною на Арабському Востоке- чисельність регулярних збройних сил АРЕ складає приблизно 443 тис. чел. За заявою міністра оборони маршала Мухаммеда Хусейна Тантауи, єгипетська армія повинна "переконати і друзів і ворогів у своїй готовності захищати національну безпеку".

Єгипетська дипломатія приділяє серйозну увагу активної діяльності у рамках різних міжнародних і регіональних організацій, розглядаючи цю працю важливим інструментом того, що потримало високого авторитету держави. Керівництво країни заявляє про необхідність "використовувати привілейовані стосунки Єгипту з різними державами світу і ключову роль АРЕ в близькосхідному мирному процесі для того, щоб добитися постійного членства в Раді Безпеки ООН. Згідно позиції Каїра, досягнення цієї мети відповідало б спільним завданням Єгипту і усіх країн, які входять в сферу його найважливіших зовнішньополітичних інтересів" 43. Традиційним "полем" для контактів з країнами, що розвиваються, являється Рух неприєднання, одним із засновників якого в розпал холодної війни був Єгипет. В1997 р.. АРЕ вступила в міжрегіональне інтеграційне об'єднання "Ісламська вісімка", розвиток торговельно-економічних зв'язків, що має на меті, між найбільшими мусульманськими країнами.

Чинником, що перешкоджає інтенсивнішому здійсненню міжнародної діяльності Єгипту, є комплекс соціально-економічних проблем (боротьба з безробіттям, витрати на імпорт, субсидування товарів народного споживання), для вирішення яких державою виділяються колосальні кошти, що кінець кінцем істотно підриває фінансову ресурсозабезпеченість зовнішньої політики. Таким чином, перед керівництвом Єгипту стоїть непросте завдання проведення збалансованого зовнішньополітичного курсу, який відповідав би реальним можливостям країни і в той же час не ущемляв її традиційно широкого круга інтересів. Підводячи підсумки, відмітимо, що сучасна зовнішня політика Єгипту характеризується активністю і багатовекторністю, що відбиває амбіції керівництва країни в справі зміцнення лідируючих позицій АРЕ у арабо-мусульманському світі і потримали її високого авторитету на міжнародній арені.

єгипет мусульманський зовнішньополітичний