Дипломная работа: Зовнішньоекономічна діяльність підприємства та її роль у розвитку національної економіки

ЗМІСТ

Вступ

1. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства та її роль у розвитку національної економіки

1.1 Суть та особливості зовнішньоекономічної політики України

1.2 Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Нормативно - законодавча база регулювання ВЭД

1.3 Управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства

1.4 Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю

2. Практичні аспекти ЗЄД підприемства ВАТ «Стаханівський завод феросплавів»

2.1 Загальна характеристика ЗАТ «Стаханівський завод феросплавів»

2.2 Аналіз макро-маркетингового та мікро-маркетингового середовища підприємства

2.3 SWOT-аналіз діяльності підприємства

2.4 Аналіз зовнішньоекономічної діяльності ЗАТ «Стаханівський завод феросплавів»

Вступ

Становлення в Україні ринкових відносин вимагає нового економічного мислення, зовсім інших підходів до керування економікою, освоєння сучасної теорії виробничо-комерційної і зовнішньоекономічної діяльності. А для цього необхідно добре знати як внутрішній, так і зовнішній ринки, їхню інфраструктуру, закономірності функціонування, а також причини, що обумовлюють той чи інший стан ринку.

Економічні реформи в Україні включають у якості одного з найважливіших напрямків і реформу ЗЕД. У процесі реформи ЗЕД відбувається децентралізація і поступове відмовлення держави від монополії на зовнішню торгівлю. Підприємства одержали право самостійного виходу на зовнішній ринок. Особисту участь у ЗЕД приймають сьогодні сотні великих і тисячі середніх підприємств. При самостійному виході на зовнішній ринок підприємству доводиться вирішувати широке коло питань, зв'язаних з експортною діяльністю: вивчення світового ринку в цілому, вибір партнера по ЗЕД, аналіз діяльності закордонних фірм і міжнародний маркетинг, сучасні форми реалізації продукції і після продажного обслуговування.

Об’єктом дослідження цієї роботи є ЗАТ «Стаханівський завод феросплавів». [1]

ЗАТ“СФЗ” заснований у 1873 році як промислове підприємство. Сьогодні його продукція відома далеко за межами України.

Продукція заводу користається великим попитом у промислових підприємств України, а також на ринку країн СНД. Але для поліпшення фінансового стану і підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності необхідний пошук нових ринків збуту продукції.

Предмет дослідження – організаційна структура відділка ЗЄД на підприемстві.

Тому метою даної роботи є розробка комплексу заходів щодо підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності ЗАТ «Стаханівський завод феросплавів».

Задачі даної роботи:

1.Теорія та методологія досліджуваної проблеми.

2.Аналіз основних техніко-економічних, фінансових показників та ЗЄД підприємства .

3.Вибір нового закордонного ринку для збуту продукції та розробка маркетингової стратегії.

4.Розробка оптимізації організаційної структури управління ЗЄД підприємства.

5.Визначення збутової стратегії і стратегії просування товару на новому закордонному ринку з метою підвищення ефективності ЗЕД.

Актуальность дипломной работи зв язана з необхідністю оптимізації організацийної структурі відділку ЗЄД підприемств України, т.к. ця частина в структурі підприемства грає важливу роль у структурі підприемства та у реалізації його ЗЄ діяльності.

Рішення поставлених задач було досягнуто при допомозі методів системного аналізу, графового моделювання та методом економіко – математичного планування.

1. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства та її роль у розвитку національної економіки

Серед процесів, які визначають особливості розвитку сучасного світу, провідним є процес інтернаціоналізації господарського життя. Його суть полягає в тому, що національні економічні системи можуть ефективно розвиватися лише за умови їх міжнародної взаємодії та переплетіння. Тому нині важко назвати країну, яка б не була суб'єктом міжнародних економічних відносин і не зазнавала впливу зовнішнього (міжнародного) середовища.

Якщо розглядати економіку країни з точки зору функціональної орієнтації, то вона складається з двох секторів: внутрішньої та зовнішньої економіки. Призначення внутрішньої економіки — задоволення потреб споживачів за рахунок внутрішнього виробництва, зовнішньої — вихід на міжнародні ринки товарів, послуг та факторів виробництва з метою підвищення загальноекономічного добробуту країни. Таким чином, основний критерій виділення цих двох секторів — наявність економічних зв'язків між господарськими одиницями, які репрезентують різні країни.

Виходячи з цього, можна дати визначення зовнішньоекономічних зв'язків як комплексної системи різнобічних форм міжнародного співробітництва держав та їх суб'єктів у різних галузях економіки.[2]

В історичному аспекті зовнішньоекономічні зв'язки є продуктом цивілізації, так як виникають з появою держави і еволюціонують водночас з її розвитком. В економічному — зовнішні економічні зв'язки — це операції, пов'язані з обігом товарів, послуг, грошей і капіталу між різними економічними і валютними зонами.

Серед основних причин, які стимулюють розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, слід виділити такі: нерівномірність економічного розвитку різних країн світу; відмінності в сировинних ресурсах; відмінності в людських ресурсах; нерівномірність розміщення фінансових ресурсів; характер політичних відносин; різний рівень науково-технічного розвитку; специфіка географічного положення, природних і кліматичних умов.

Нерівномірність економічного розвитку різних країн світу. Кожна держава проводить власну економічну політику, що базується на певному розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери обслуговування та інших галузей економічної системи, спеціалізуючись при цьому в тих сферах економіки, які дозволяють мати значні переваги.

Відмінності в сировинних ресурсах. Більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти з достатньою ефективністю товари, які необхідні для внутрішніх потреб. Для таких країн зовнішньоекономічні зв'язки є способом отримання необхідних товарів. Країни з великим сировинним потенціалом базують свої економічні системи на основі реалізації експорту потенціалу.[4]

Відмінності в людських ресурсах. Щорічно в результаті пошуку роботи в світі переміщується більше двадцяти п'яти мільйонів чоловік із країн, що мають надлишок трудових ресурсів: Індія, Китай, Бангладеш, Пакистан, Нігерія. В основному цей потік направлений у регіони, які потребують додаткового притоку робочої сили: Західна Європа, США, Близький Схід. Тому даний процес має об'єктивний характер і сприяє розширенню зовнішньоекономічних зв'язків.

Нерівномірність розміщення фінансових ресурсів. Однією з закономірностей розвитку економічних міжнародних відносин є функціонування світового інвестиційного ринку. В 90-х роках у світі сталося значне підвищення рівня прямих іноземних інвестицій, які сягнули близько 300 млрд дол. США щорічного інвестиційного потоку.

Характер політичних відносин. Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків стимулює пошук оптимальних форм розв'язання суперечностей між країнами. При цьому вони дозволяють погасити політичну конфронтацію, яка зазвичай призводить до негативних наслідків (розрив економічних відносин, економічна і політична блокада, війна і т.п.). У свою чергу, політична стабільність створює сприятливі умови для розвитку міжнародних економічних відносин.

Різний рівень науково-технічного розвитку. При посередництві зовнішньоекономічних зв'язків країни вирішують проблеми не тільки модернізації процесу виробництва, а й задачі диверсифікації товарної номенклатури (асортименту), отримання нових технологій, ноу-хау. Обмін між країнами студентами, науковими співробітниками, спеціалістами дозволяє підтримувати високий інтелектуальний і технологічний рівень у країні, стимулює розвиток наукоємних виробництв, допомагає реалізувати інтелектуальний потенціал країни на світовому ринку.

Специфіка географічного положення, природних і кліматичних умов. Реалізація економічного потенціалу країни на світовому ринку можлива не тільки завдяки різному рівню виробничих умов країн, а й особливостям природно-географічного положення. Завдяки зовнішньоекономічним зв'язкам країни реалізують свій потенціал у туристичному, рекреаційному напрямках, що дозволяє їм отримати значні валютні надходження (Швейцарія, Італія, Єгипет, Франція, Угорщина). Вигідне географічне положення країни дає можливість їй отримувати кошти від транзиту вантажів через її територію (Польща, країни Прибалтики).

Таким чином, більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти з достатньою ефективністю товари, які необхідні для внутрішніх потреб. Для таких країн зовнішньоекономічні зв'язки є способом отримання необхідних товарів. Країни з великим сировинним потенціалом базують свої економічні системи на основі реалізації експортного потенціалу.

Отже, необхідність існування зовнішньоекономічних зв'язків обумовлюється тим, що різні країни мають різні виробничі умови. Виходячи з цього, країни спеціалізуються на виробництві такої продукції, яка значною мірою дешевша від зарубіжних аналогів, що в кінцевому підсумку приносить прибуток кожній країні-учасниці, задовольняє потреби споживачів у продукції кращої якості.

Зовнішньоекономічні зв'язки можна класифікувати за двома ознаками:

— за напрямком товарного потоку;

— за структурною ознакою.

Залежно від напрямку товаропотоку зовнішньоекономічні зв'язки класифікуються на експортні, коли товари вивозяться із країни, імпортні _ при ввезенні товарів до країни та транзитні, тобто товаропотік йде через країну до інших держав.

За структурною ознакою взаємозв'язки з суб'єктами господарювання інших країн поділяються на кілька груп: зовнішньоторговельні, фінансові, виробничі, інвестиційні.[8]

Якщо взяти за критерій об'єкт зовнішньоторговельної операції, то даний вид взаємовідносин систематизується на товарні операції, надання послуг у сфері зовнішньоекономічної діяльності та операції з інтелектуальною власністю. Зовнішньоторговельні операції з товаром можуть здійснюватись у різних формах. Це може бути купівля-продаж, тобто безпосередній перехід права власності на товар від продавця до покупця, або опосередкована торгівля (консигнаційні, дилерські, агентські й под.) Різнобічні форми операцій зустрічної торгівлі (бартер, компенсаційні угоди, зустрічні закупки й под.)

Останнім часом у сфері зовнішньоекономічної діяльності зростає питома вага не продажу товарів, а надання різного виду послуг: інжинірингових, страхових, послуг зв'язку, діяльність у сфері інформаційного обміну та транспортного обслуговування, роялті та ліцензійні послуги.

Але найбільш прогресуючим видом зовнішньоторговельних операцій є торгівля інтелектуальною власністю — франчайзинг, ноу-хау, консалтинг.

Серед фінансових операцій у сфері зовнішньоекономічних зв'язків домінують взаємовідносини з міжнародного кредитування, страхування, обслуговування міжнародних платежів, депозитні та інші банківські операції.

До виробничих операцій відносяться взаємовідносини з орендного використання промислового обладнання (лізинг), різного виду кооперація при випуску спільної продукції та спільне підприємництво.

Досить поширеними на сучасному етапі розвитку зовнішньоекономічної діяльності є відносини у сфері міжнародних інвестицій. При цьому вони існують у самих різнобічних формах: пряме інвестування, тобто вкладення капіталу в підприємництво та нерухомість, портфельні інвестиції, вкладення капіталу в цінні папери.[9]

1.1 Суть та особливості зовнішньоекономічної політики України

Процес ефективного функціонування будь-якої економічної системи залежить від багатьох чинників, але основними є такі: вибір оптимальної моделі господарювання; визначення головних рушійних сил, які стимулюють рух у певному напрямку; відпрацювання механізму реалізації даного вибору. Всі ці питання вирішуються при формуванні економічної політики держави.

Однією з основних складових економічної політики є зовнішньоекономічна політика. Зовнішньоекономічна політика — це сукупність цілеспрямованих державних заходів щодо реалізації економічного потенціалу країни на зовнішньому ринку та задоволення власних потреб за рахунок товарів і послуг іноземного виробника.[6]

Так як зовнішньоекономічна політика є складовою економічної політики, то від загальної концепції побудови економічної системи залежить напрямок руху, етапи формування, механізм функціонування політики держави у сфері міжнародних економічних зв'язків. При цьому реалізуються як економічні цілі, так і політичні, оскільки зовнішньоекономічна політика є частиною зовнішньої політики.

Еволюція розвитку міжнародних економічних відносин — це водночас і еволюція розвитку та вдосконалення системи державного регулювання даного виду взаємовідносин. Так як у сукупності міжнародних економічних відносин задіяні і взаємопов'язані інтереси не тільки різних соціальних груп та верств населення, а й різних країн, держава неминуче стає одним із основних суб'єктів регулювання даного виду взаємовідносин.

Централізовано-планова модель господарювання передбачала досить жорстку ієрархічну систему регулювання економікою, тому основним постулатом, на якому базувалась зовнішньоекономічна політика, була монополія держави на проведення будь-яких операцій у сфері міжнародних економічних відносин. Тобто, тільки держава могла наділити певні органи правом дієздатності на зовнішньому ринку.

Ринкова модель передбачає зовсім іншу побудову системи господарювання. В даній моделі для суб'єктів господарювання немає принципової різниці, на якому ринку працювати — внутрішньому чи зовнішньому, головне — реалізація економічних інтересів згідно з існуючим правовим полем.[9]

При визначенні зовнішньоекономічної політики як економічної категорії слід акцентувати увагу на двох суттєвих моментах: наступальному і захисному. Ефективність функціонування зовнішньоекономічної політики залежить від реалізації обох функціональних задач. Неможлива реалізація наступальної функції без чіткого відпрацювання захисної. На наш погляд, це глибоко взаємопов'язані процеси.

Наступальна функція спрямована передусім на отримання країною порівняльних та абсолютних переваг у результаті участі у світогосподарських відносинах, тобто на реалізацію економічного потенціалу країни на світовому ринку.

З великого спектра проблем, які розв'язують країни, беручи участь у сфері міжнародних економічних відносин, основною є проблема збереження суверенітету. Йдеться не стільки про політичну незалежність, скільки про економічний суверенітет країни, який означає свободу держави у виборі форм і шляхів збереження та захисту своєї національної економіки від будь-якого втручання з боку іноземних держав, зокрема їхньої економічної діяльності, в тому числі й у сфері міжнародного поділу праці.

Захисна функція реалізується з метою формування народногосподарської структури у відповідності з національними інтересами і цілями зовнішньоекономічної політики. Основними причинами введення і підтримання захисних заходів є:

— створення системи регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції;

— необхідність захисту певних галузей і підприємств у період становлення нових виробництв, структурної перебудови і подолання кризових явищ. Такий протекціоністський захист зазвичай носить вибірковий і тимчасовий характер і є результатом компромісу між зацікавленими вітчизняними виробниками, з одного боку, і місцевими імпортерами і споживачами — з іншого, відповідно до ступеня їхнього впливу на структури влади, які визначають зовнішньоекономічну політику;

— необхідність захисту за будь-яких обставин певних стратегічних галузей і підприємств, які забезпечують безперервність процесу відтворення (енергетика, транспорт, зв'язок і т.п.) або обороноздатність країни. Через міжнародні домовленості такий державний контроль покриває також оборот продукції і технологій подвійного призначення;

— необхідність мати резерв торговельно-політичних поступок в обмін на аналогічні поступки країн-партнерів, важливих для вітчизняного експорту. Потреба в цьому є особливо нагальною при вступі до Світової організації торгівлі (СОТ) та приєднанні до її правової системи, основу якої становить Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), і проведенні періодичних раундів переговорів про лібералізацію умов торгівлі. Тому імпортний режим більшості країн світу диктується, як правило, розумним протекціонізмом. Цей самий резерв використовується також і у внутрішній політиці з метою залучення ділових кіл, які зацікавлені в протекціонізмі, як союзників партій і рухів, що знаходяться при владі;

— сучасний протекціонізм здебільшого є інструментом проведення вибіркової структурної політики, ніж джерелом поповнення державного бюджету, хоча безперечно дані фіскальні заходи відіграють значну роль у країнах, які розвиваються;

— необхідна реалізація даної функції при розв'язанні проблеми екстерналізації, тобто перекладання на інші національні господарські системи своїх проблем, витрат, складнощів. Це проявляється в тому, що економічно розвинуті країни екстерналізують свої витрати шляхом розширення зовнішньоекономічної сфери, імпорту дешевої сировини і палива, експорту готової продукції і капіталу, перенесення екологічно забруднених виробництв на територію інших країн, переважно тих, які знаходяться на світогосподарській периферії.[12]

Слід акцентувати увагу на важливій методологічній посилці — зовнішньоекономічна політика є каталізатором ринкових перетворень у країні, вона безперечно стимулює рух у даному напрямку, але основний фундамент створення ефективної економічної системи — це функціонування внутрішніх економічних відносин. За рахунок ефективного функціонування зовнішньоекономічних відносин можливе вирішення цілого ряду локальних задач, але питання стратегії реалізуються на рівні внутрішніх економічних взаємовідносин.[15]

Використання тих чи інших інструментів зовнішньоекономічної політики має передбачати аналіз механізму їх реалізації та наслідків їх дії як для світового співтовариства в цілому, так і для економіки конкретної країни зокрема. При цьому дана проблема має кілька аспектів.

— По-перше, всі інструменти зовнішньоекономічної політики мають власні механізми дії.

По-друге, реалізація того чи іншого інструменту зовнішньоекономічної політики супроводжується як певними здобутками, так і певними видатками. В кожному конкретному випадку той чи інший інструмент впливу на експортні чи імпортні потоки приносить одним зовнішньоекономічним суб'єктам реальний виграш, тоді як економічне становище інших погіршується.

По-третє, економічні наслідки використання інструментів зовнішньоекономічної політики доцільно розглядати в двох основних вимірах:

— безпосередні зміни, які відбуваються на ринку того товару, що є об'єктом державного регулювання;

— опосередковані зміни (вторинні ефекти) ринку інших товарів. Такі зміни є результатом того, що оскільки кожний окремий ринок товарів є елементом національної економічної системи, який тісно взаємодіє з іншими її складовими, то очевидно, що ці складові (ринки інших товарів) також реагують на відповідні зміни на ринку окремого товару.

Тому приймаючи рішення про використання тих чи інших інструментів зовнішньоекономічної політики, уряд країни повинен оцінювати їх сукупний вплив на характер економічної політики і можливі дії у відповідь за принципом «дія — протидія» з боку інших країн.

При застосуванні того чи іншого інструменту зовнішньоекономічної політики необхідно проаналізувати цілий ряд питань, відповідь на які дадуть можливість спрогнозувати наслідки його використання: Який очікується економічний виграш для галузі або фірми і яку кількість робочих місць буде створено або збережено в результаті здійснення даного заходу? Наскільки збільшаться доходи бюджету або які потрібні будуть бюджетні видатки на здійснення того чи іншого заходу? Наскільки збільшаться внутрішні ціни і скоротиться споживання в результаті застосування даного заходу? Який вплив матиме даний захід на структуру відповідного ринку і на конкуренцію на ньому? Чи дозволить даний захід у перспективі забезпечити структурну перебудову галузі і вивести її на конкурентоспроможний рівень, чи він лише законсервує існуючу відсталість? Який вплив матиме даний захід на суміжні галузі, особливо ті, які купують і продають свою продукцію в ті галузі, на захист яких він спрямований? Як відреагують інші країни на застосування даного заходу і який його потенційний вплив на них? Чи відповідає очікуваний захід багатостороннім і двостороннім угодам, в яких бере участь країна?

• Основні складові зовнішньоекономічної політики держави:

• Зовнішньоторговельна політика;

• Валютна політика;

• Політика у сфері залучення іноземних інвестицій;

• Митно-тарифна політика.

Зовнішньоторговельна політика — це державна політика, яка впливає на зовнішню торгівлю через податки, субсидії, прямі обмеження експортних та імпортних операцій. Об'єктом регулювання зовнішньоторговельної політики є товаропотоки між країнами. Залежно від спрямованості товаропотоків розрізняють експортну та імпортну політику держави.

Експортна політика держави спрямована на реалізацію на зовнішніх ринках товарів, стосовно яких країна має порівняльні переваги, стимулювання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, підвищення серійності (масштабності) вітчизняного виробництва конкурентоспроможної продукції з метою розширення її вивозу на зовнішні ринки, тобто експортна політика спрямована на реалізацію економічного потенціалу країни на зовнішніх ринках.

При цьому під експортним потенціалом розуміють певний обсяг товарів та послуг, які національна економіка в змозі виробити й реалізувати за межами своїх кордонів без збитків для себе і з максимальним прибутком.

Вибираючи експортно-орієнтовану модель економічного розвитку, країна використовує зовнішні світові ринки як додатковий фактор економічного зростання.[14]

Імпортна політика, як правило, спрямована на регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції та задоволення власних потреб за рахунок товарів іноземного виробництва.

Основними напрямами імпортної політики є: обгрунтована політика імпортозаміщення та відповідні протекційні заходи стосовно товарів іноземного виробництва. При цьому основними інструментами регулювання імпорту є досить жорстка митно-тарифна система та застосування нетарифних бар'єрів.

Валютна політика — це сукупність дій держави з метою підтримання економічної стабільності і створення основних засад розвитку міжнародних економічних відносин за рахунок впливу на валютний курс і на валютні відносини. Основними складовими валютної політики є дисконтна та девізна політика держави.

Під дисконтною політикою розуміють систему економічних та організаційних заходів, які використовуються при застосуванні дисконтної ставки (відсотка) при регулюванні інвестицій та збалансуванні платіжних зобов'язань. Дана політика орієнтована передусім на коригування валютного курсу з метою регулювання грошового потоку, динаміки і рівня цін, обсягу грошової маси та міграцію короткотермінових активів.

Основою механізму девізної політики є застосування валютної інтервенції та валютних обмежень на покупку та продаж валюти з метою збереження стабільності валютного курсу.

Політика в сфері стимулювання іноземних інвестиційпередбачає реалізацію таких цілей:

— створення конкурентного середовища;

— привнесення в країну передової технології і досвіду ринкового господарювання;

— додатковий інвестиційний капітал;

— розширення масштабів вітчизняного накопичення за рахунок зовнішніх джерел фінансування;

— збільшення національного виробництва за рахунок іноземних вкладень;

— сприяння структурній перебудові економіки;

— створення передумов для поєднання вітчизняного та іноземного капіталів.

Під митно-тарифною політикою розуміється комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного суверенітету країни, охорони державних кордонів, реалізації зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин.[15]

Положення, що митні відносини є однією зі складових сукупності всіх ринкових відносин, дає змогу зробити висновок, що цілі митно-тарифної політики є похідними від загальноекономічних цілей і визначаються пріоритетами останніх.

Основними цілями цієї політики є:

• забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території України;

• участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо захисту внутрішнього ринку;

• стимулювання розвитку національної економіки;

• сприяння проведенню структурної перебудови та інших завдань економічної політики України.

За допомогою митно-тарифних регуляторів держава коригує товаропотік і географічну структуру експорту та імпорту з урахуванням довготермінових цілей розвитку країни, забезпечення макроекономічної стабільності, підтримання платіжного балансу, стабільного курсу національної валюти, але основними завданнями митно-тарифної політики є: створення оптимальних умов для конкуренції між національними й іноземними виробниками; забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території; участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо захисту ринку України; стимулювання розвитку економіки; сприяння здійсненню структурної перебудови і реалізації інших завдань економічної політики; забезпечення належного рівня надходжень до Державного бюджету країни.[21]

1.2 Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Нормативно - законодавча база регулювання ВЭД

З прийняттям Верховною Радою (16 липня 1990 р.) Декларації про державний суверенітет Україна самостійно здійснює і регулює зовнішньоекономічну діяльність, керуючись при цьому як внутрішнім, так і міжнародним законодавством.[19]

Основоположними принципами, на яких базується система зовнішньоекономічної діяльності в Україні, є такі: суверенітет народу України; свобода зовнішньоекономічного підприємництва; рівність і недискримінація всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності перед законами України; верховенство закону і захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, еквівалентність обміну.

Принцип суверенітету народу України полягає у:

• виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись чинним законодавством України;

• обов'язку України з виконання договорів і зобов'язань у сфері міжнародно-економічних відносин.

Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва реалізується у:

• праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв'язки;

• праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені законодавством України;

• обов'язку дотримуватися при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законодавством;

• виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати даної діяльності.

Основу принципу юридичної рівності та недискримінації становлять:

• рівність перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• заборона будь-яких дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• неприпустимість обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів.

Принцип верховенства закону це передусім регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України та заборона застосування підзаконних актів, що створюють менш сприятливі умови для функціонування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності реалізується у:

• однаковому захисті інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

• однаковому захисті інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України згідно з нормами міжнародного права;

• захисті державних інтересів як на території України, так і за її межами.

Основоположною тезою принципу еквівалентності обміну є неприпустимість демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Як джерела міжнародного торговельного права варто розглядати насамперед двосторонні й багатобічні міжнародні договори. Їх умовно можна розділити на:

- міжнародні торговельні договори, що встановлюють загальні умови співробітництва держав в області зовнішньої торгівлі;

- міжурядові торговельні угоди, що укладаються на основі договорів про торгівлю й утримуючі конкретні зобов'язання сторін відносно товарообігу між ними;

- угоди про товарні поставки (товарні угоди) як різновид торговельних угод, що передбачають конкретний список взаємнопостачальних товарів;

- угоди про товарообіг і платежі (крім іншого містять основні умови й порядок розрахунків за поставлений товар);

- клірингові угоди, що передбачають порядок розрахунків по взаємних поставках шляхом заліку сум по експорті й імпорту;

- і нарешті, торговельні конвенції, що визначають відносини між державами по спеціальних питаннях в області торгівлі (наприклад, митні конвенції).

До інших джерел міжнародного торговельного права можна віднести:

- міжнародні торговельні порядки, тобто міжнародну практику, що повторюється протягом тривалого періоду в міжнародних торговельних відносинах;

- судові прецеденти міжнародних судів і арбитражів;

-і рішення й постанови міжнародних організацій, прийняті в межах їхньої компетенції, якщо вони не суперечать принципам міжнародного права.[22]

. У міру глобалізації світової економіки й стрімкого розвитку трансграничної торгівлі держави в усі більшому ступені стали відчувати неадекватність або щонайменше недостатню ефективність своїх національних коштів регулювання ВЭД відносин. Виходячи із цього, держави прийшли до необхідності створення глобальної інтеграційної угоди. Із цією метою в 1947 році була укладена багатостороння Генеральна угода про тарифи й торгівлю (ГАТТ), що доповнила післявоєнну «міжнародну економічну конституцію», засновану на Бреттон-Вудских угодах 1944 року, що, проте, залишилася незавершеною через не ратифікацію Гаванської хартії Міжнародної торговельної організації 1948 року. Первісне число учасників Угоди рівнялося 23, а до квітня 1994 року воно зросло до 132. Розвиток ГАТТ згодом привело до утворення міжнародної організації з постійно діючим Секретаріатом. Прогресивне перетворення ГАТТ із тимчасового короткострокового договору про взаємну лібералізацію тарифів у комплексну довгострокову систему з більш ніж 200 багатосторонніх торговельних угод досить відчутно позначилося на міжнародній торгівлі. ГАТТ відігравало ключову роль у її розвитку за допомогою проведення багатобічних торговельних переговорів (раундів), що систематизували розвиток міжнародної торгівлі, і створенні норм і правил міжнародного торговельного права, що надають системі міжнародної торгівлі необхідну ясність і юридичну чинність.[25]

Останній, восьмий раунд багатобічних торговельних переговорів ГАТТ, що проходив з 1986 по 1993 рік і получив назву Уругвайського раунду, був покликаний привести систему ГАТТ у відповідність із сучасними вимогами міжнародної торгівлі. Заключний акт, що закріплює результати Уругвайського раунду, був підписаний на нараді, що проходила на рівні міністрів, Комітету з торговельним переговорам 15 квітня 1994 р. у Маракеше (Марокко). Генеральна угода про тарифи й торгівлю було значно вдосконалене й одержало назву «ГАТТ-1994». Була прийнята Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС) і Угода по торговельних аспектах прав інтелектуальної власності (ТРИПС), і, нарешті, було укладено Маракешське угоду про створення Всесвітньої торговельної організації (ВТО), що набуло чинності 1 січня 1995 р.

Угода про ВТО, прийняте 124 країнами і ЄС 15 квітня 1994 р., не тільки є самою довгою угодою, коли-або укладеним (містить понад 25 тис. сторінки), але й найважливішою всесвітньою угодою із часів Уставу ООН 1945 року. Воно включає преамбулу й 16 статей, що регулюють сферу дії й функції ВТО, її інституціональну структуру, правовий статус і відносини з іншими організаціями, процедури ухвалення рішення й членство. Його правова комплексність виходить із 28 Додаткових угод і домовленостей, включених у чотири Додатки до Угоди про ВТО, і його внесення в Заключний акт, що поєднує результати Уругвайського раунду багатобічних/[27]

торговельних переговорів, що включають 28 наступних міністерських рішень, декларацій і одну домовленість відносно угод Уругвайського раунду.

Як глобальна інтеграційна угода в області міжнародного руху товарів, послуг, фізичних осіб, капіталу й платежів Угода про ВТО усуває поточну фрагментарність окремих міжнародних угод і організацій, що регулюють відносини в цих сферах. Після 50 років, що пройшли із Бреттон-Вудської конференції, набрання ним чинності 1 січня 1995 р. завершило формування правової структури Бреттон-Вудської системи, заснованої на Міжнародному валютному фонді, групі Світового банку й ВТО. І навіть більше того, тому що Устави МВФ і Світового банку містили тільки кілька істотних правил, пов'язаних з урядовою політикою й урегулюванням суперечок, те ВТО була створена для виконання також конституційних і нормотворчих функцій на додаток до своїх виняткових функцій спостереження й урегулювання суперечок в області зовнішньоторговельної політики країн-членів:

- ВТО сприяє виконанню, керуванню й реалізації положень Уругвайського раунду й будь-яких нових угод, які

будуть прийняті в майбутньому;

- ВТО є форумом для проведення подальших переговорів між країнами-учасницями з питань, охоплюваним укладеними Угодами;

- ВТО вповноважена дозволяти протиріччя й суперечки, що виникають між країнами-учасницями;

- ВТО видає періодичні огляди торговельної політики країн-учасниць.

Конференція ООН по торгівлі й розвитку (ЮНКТАД) була заснована в 1964 році Генеральною Асамблеєю як допоміжний орган, однак давно вже переросла в самостійний автономний орган ООН. ЮНКТАД є основним органом ГА ООН в області торгівлі й розвитку. ЮНКТАД - це координаційний центр у рамках ООН для комплексного розгляду проблематики розвитку й взаємозалежних питань в області торгівлі, фінансів, технології, інвестицій і стійкого розвитку.

Основними цілями Конференції є: максимальне розширення можливостей країн, що розвиваються, в області торгівлі, інвестицій і розвитку й надання їм сприяння в рішенні завдань, пов'язаних із процесом глобалізації й інтеграції у світову економіку на справедливій основі.[28]

Для досягнення зазначених цілей ЮНКТАД здійснює свою діяльність по наступних напрямках:

- глобалізація й стратегія в області розвитку;

- міжнародна торгівля товарами й послугами й питання сировинних товарів;

- інвестиції, технології й розвиток підприємств;

- інфраструктура послуг для розвитку й ефективності торгівлі;

- найменш розвинені, що не мають виходу до моря й острівні країни, що розвиваються;

- міжсекторальні питання.

У своїй діяльності ЮНКТАД співробітничає з Департаментом ООН по економічних і соціальних питаннях (ДЭСВ), Програмою розвитку ООН (ПРООН), ВТО, Міжнародним торговим центром (МТЦ), ЮНИДО, ВОИС і іншими організаціями.

Область міжнародної торгівлі товарами й послугами, а також питання сировинних товарів - сфера досить активної роботи ЮНКТАД. Вона сприяє країнам, що розвиваються, і, зокрема, найменш розвиненим з них у максимальному посиленні позитивного впливу глобалізації й лібералізації на стійкий розвиток шляхом надання їм допомоги в справі реальної інтеграції в міжнародну торговельну систему.[29]

ЮНКТАД аналізує вплив угод Уругвайського раунду на торгівлю й розвиток і допомагає країнам у використанні можливостей, що випливають із цих угод, зокрема шляхом зміцнення їхнього експортного потенціалу. Згідно українським і міжнародним нормативно - правовим актам Україна зобов’язана дотримувати наступних умов:

- обов'язком України неухильно дотримувати всіх договорів і зобов'язання України в області міжнародних економічних відносин;

- правом суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв'язки;

- правом суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких, прямо не заборонених чинними законами України, формах;

- обов'язком дотримувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядок, установлений законами України;

- виключним правом власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі отримані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;

- рівністю перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, у тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- забороною будь-яких, крім передбачених законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності по формах власності, місцю розташування й інших ознак;

- неприпустимістю обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених законом;

- регулюванням зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

- забороною застосування підзаконних актів і актів керування місцевих органів, якої б те не було образом, що створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, чим установлені законами України;

- забезпеченням рівного захисту інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України відповідно до законів України;

- здійсненням рівного захисту всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за її межами відповідно до норм міжнародного права;

- - здійсненням захисту державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умовами підписаних нею міжнародних договорів і міжнародного права;

- принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввозі й вивозі товарів.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності Україні є:

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, що володіють цивільною правоздатністю й дієздатністю відповідно до законів України й постійно проживаючі на території України;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні й имеющие постійному місцезнаходженні на території України (підприємства, організації й об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні й інші види господарчих товариств, асоціації, союзи, концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі й консультаційні фірми, кооперативи, кре-дитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації й інші), у тому числі юридичні особи, майно або капітал яких перебуває повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

До видів зовнішньоекономічної діяльності, здійснюваної в Україні суб'єктами цієї діяльності, ставляться:

- експорт і імпорт товарів, капіталів, робочої смлы міжнародні фінансові операції .

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- кредитні й розрахункові операції.

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів і ноу-хау торговельних марок і інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація й здійснення діяльності в області проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій,

- товарообмінні (бартерні) операції й інша діяльність - орендні, у тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- операції по придбанню, продажу й обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України с іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо й у винятковій формі законами України.

Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення й інших), здійснюються без обмежень.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності й Інших ознак.

Фізичні особи вправі здійснювати зовнішньоекономічну діяльність із моменту придбання ними цивільної дієздатності відповідно до законів України. Фізичні особи що мають постійне місце проживання на території України мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці відповідно до Закону України «Про підприємництво». Фізичні особи, що не мають постійного місця проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, у якому вони мають постійне місце проживання або громадянами якого вони є. Юридичні особи вправі здійснювати зовнішньоекономічну діяльність Відповідно До їхніх статутних документів з моменту придбання ними статусу юридичних. [28]

Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України на підставі подачі йому заяви подавця в довільній формі, нотаріально засвідчених копій статутних документів або нотаріально завірених документів фізичної особи про його реєстрацію як підприємець. Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України не може відмовити подавцеві в реєстрації, якщо подавець відповідає вимогам, зазначеним вище.

Реєстрація повинна бути здійснена протягом 25 робочих днів з моменту подання зазначених документів.

При реєстрації й (або) після її забороняється будь-яке обмеження права здійснення зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі у формі, установлення процедур, що вимагають від суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності доказу або підтвердження яким-небудь образом існування в нього права на таку діяльність або ускладнюючий порядок реалізації цього права.

За державну реєстрацію суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності стягується плата в розмірі, установлюваному Кабінетом міністрів України, що не повинен перевищувати фактичних витрат держави, пов'язаних із цією реєстрацією.

Зареєстровані суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані повідомляти Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України про всі зміни в документах, що представляються ними на реєстрацію, протягом 14 днів з моменту, коли відбулися такі зміни.

Забороняється жадати від зареєстрованого суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності проходження повторної реєстрації (перереєстрації).

У випадку відмови Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України зареєструвати суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності або неприйняття рішення по цьому питанню у встановлений законом строк суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності може оскаржити таку відмову в реєстрації в судових органах.

Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених законом, у тому числі й шляхом видання підзаконних актів, що створюють для її здійснення умови гірше встановлених у Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність», є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності може бути застосована санкція у вигляді тимчасового призупинення права здійснення такої діяльності. [31]

Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника в будь-який возмездної або безоплатній формі без його згоди забороняється, за винятком випадків, передбачених законами України.

Здійснення видів зовнішньоекономічної діяльності, Зазначених нами раніше в однойменному розділі, за межами України підлягає регулюванню також законами відповідних держав.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав відповідно до законів цих держав.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на участь у міжнародних неурядових економічних організаціях.

Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрацію зазначених представництв здійснює Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України протягом 60 робочих днів від дня подання іноземним суб'єктом документів.[33]

Документи, зазначені вище, повинні бути нотаріально засвідчені по місцю їхньої видачі й легалізовані належним чином у консульських установах, що представляють Україну, якщо міжнародними договорами України не передбачене інше. За реєстрацію представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності з них стягується плата в розмірі, що встановлюється Кабінетом міністрів України і який не повинен перевищувати фактичних витрат держави, пов'язаних із цією реєстрацією.

У випадку відмови Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України зареєструвати представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності або неприйняття рішення по

цьому питанню у встановлений 60-денний строк іноземний суб'єкт господарської діяльності може оскаржити таку відмову в судових органах України.

Забороняється жадати від іноземного суб'єкта господарської діяльності повторну реєстрацію (перереєстрацію) раніше зареєстрованого представництва на території України.

У випадку зміни назви, юридичного статусу, юридичної адреси або оголошення іноземного суб'єкта господарської діяльності неплатоспроможним або банкрутом його представництво на території України зобов'язано сповістити про це Міністерству зовнішньоекономічних зв'язків України в семиденний строк.

Господарська, у тому числі зовнішньоекономічна діяльність іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України регулюється законами України про порядок здійснення іноземними особами господарської діяльності на території України. У випадку, якщо зазначена діяльність пов'язана з іноземними інвестиціями, вона регулюється відповідними законами України.[34]

Суб'єкти, що є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), повинні бути здатні до укладання договору (контракту) відповідно до Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» і іншими законами України й (або) законом місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до діючого законодавства України й з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні порядки, рекомендації міжнародних органів і організацій, якщо це не заборонено прямо й у винятковій формі законами України.

1.3 Управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства

Виробниче підприємство на зовнішньому ринку - це якісно нове явище для української економіки Вихід на зовнішній ринок самостійно господарюючих суб'єктів повинен сприяти пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу

Зовнішньоекономічна діяльність фірми включає такі основні напрямки

• вихід на зовнішній ринок,

• експортно-імпортні поставки товарів, послуг І капіталу,

• валютно-фінансові та кредитні операції,

• створення й участь у діяльності спільних підприємств,

• міжнародний маркетинг,

• моніторинг національної економічної політики та економічних світогосподарських зв'язків

Ринкова стратегія фірми передбачає співставлення всіх альтернативних варіантів у сфері зовнішньоекономічної діяльності й обґрунтування прийняття оптимального рішення[35]

Процес вироблення ринкової стратегії фірми має кілька етапів 1 Всебічний аналіз зовнішньоекономічної діяльності фірми Необхідно проаналізувати

а) становище фірми на ринку з тими товарами (послугами), які фірма випускає (надає) у даний момент

б) діяльність фірми з позицій споживача товарів І послуг фірми

в) діяльність фірми з позиції ринку

2. Аналіз ринку майбутнього (аналіз попиту та пропозиції) Фірмі важливо визначити яким буде ринок у найближчому майбутньому в яком напрямку він розвиватиметься І чого очікують споживачі від фірми у майбутньому Для цього потрібно

а) співставити становище фірми з ємкістю майбутнього ринку,

б) проаналізувати коливання кон’юнктури ринку

3. Аналіз можливостей фірми треба проаналізувати

а) очікуваний обсяг зовнішньоекономічної діяльності,

б) перекидання фірми на Інші ринки,

в) діяльність у новому середовищі та припинення діяльності у старій сфері

4. Аналіз бюджетне податкової політики

а) бюджетне податкова політика всередині країни та н вплив на фірму,

б) бюджетне податкова політика за рубежем та й вплив на фірму

5. Аналіз впливу тенденцій у світовій економіці слід проаналізувати:

а) світовий ринок позичкового капіталу,

б) зовнішньоторгову політику різних країн

6. Розробка довгострокової стратегії зовнішньоекономічної діяльності фірми

а) формулювання глобальної довгострокової цілі зовнішньоекономічної діяльності,

б) формулювання варіантів досягнення цілей зовнішньоекономічної діяльності.

в) декомпозиція глобальної цілі на підняття,

г) порівняння варіантів досягнення цілей зовнішньоекономічної діяльності

Прагнення отримати прибуток більший ніж всередині країни, спонукає фірми виходити на міжнародний ринок. Незважаючи на її присутність чинника невизначеності у новому середовищі (нові конкуренти мінлива ринкова кон'юнктура, коливання валютних курсів, політична нестабільність і т д ), підприємство прагне нарощувати свою присутність на світовому ринку

Відчувши на собі недоліки перших швидше спонтанних та їмпульсивних дій, підприємство починає застосовувати стратегічне планування. Успішне його використання дає змогу фірмі досягнути ефективної підприємницької діяльності на зовнішньому ринку

Планування ринкової стратеги здійснюється фірмою на трьох рівнях

• глобальному (планування проводиться у найбільш довгостроковому аспекті, визначаються важливі для підприємства цілі, що сприймаються як єдине ціле),

• стратегічному (планування здійснюється на рівні керівництва підприємства І дає уявлення про довго та середньострокові варіанти розвитку),

• фактичному (планування зосереджується на визначенні конкретних акцій, які необхідні для вирішення питань ефективного використання наявних ресурсів при реалізації глобальних цілей на тих ринках де діє фірма)

Планування стратегії фірми покликане насамперед запобігти несприятливому впливу зовнішніх факторів. Найважливішою його функцією є прогнозування майбутнього Визначаючи бажані та можливі орієнтири своєї майбутньої діяльності на світовому ринку фірма зменшує можливість непередбачуваної дм основних чинників світового ринку

Складність економічних явищ і процесів у світовому господарств і та зростаюча кількість елементів (за рахунок зовнішніх), які ото чують підприємство робить стратегічне планування обов'язковою умовою господарської діяльності До того ж потреба у зваженій політиці та передбаченні ходу зовнішньоекономічної діяльності фірми зростає разом зі збільшенням кількості ринків, де вона проводить свою комерційну діяльність.[36]

Пріоритети у плануванні ринкової стратегії.Просте та ясне визначення цілей, як І точна оцінка наявних ресурсів, є важливою передумовою успішного виходу на зовнішні ринки Дуже часто можливості, що виникають на зовнішніх ринках, не узгоджуються ні з цілями ні з ресурсами Ринок може пообіцяти заманливі прибутки у короткостроковому періоді, даючи при цьому нестійкі перспективи у довгостроковому Таким чином, необхідно достатньо ясно визначити цілі, аби підприємство не потрапило у програшну ситуацію

Після цього пріоритет треба віддати співставленню потреб та існуючих засобів. Перш за все потрібно, щоб працівники підприємства були безпосередньо зацікавлені в участі у міжнародній діяльності. Тільки за цієї умови вони будуть спроможними вийти за межі звичних схем ресурсовикористань, «набутих» у попередні роки господарювання.

Випадкові рішення можуть виявитися вдалими, але тільки постій не та цілеспрямоване планування дозволяє досягнути оптимальної віддачі від інвестицій. Поведінку управлінського персоналу в умовах зовнішньоекономічної експансії підприємства можна позначити у вигляді схеми ЕПРГ (етноцентризм, поліцентризм, репоноцентризм, геоцентризм).

1. Етноцентризм. Етноцентричне підприємство розглядає свій міжнародний розвиток як вторинне щодо «внутрішньої експансії» а зовнішній ринок - як «пожирача» надлишків продукції Підприємство схильне до централізації основних маркетингових рішень І чає тенденцію відтворювати на зовнішніх ринках політику та процедури, що використовуються спочатку на внутрішньому ринку

2. Поліцентризм Підприємство визнає важливість специфічних чинників, які впливають на його міжнародну діяльність, а також вплив цієї діяльності на оборот капіталу та рентабельність Для повної гаранти найкращого врахування названих факторів догукається високий ступінь автономії, навіть незалежності, щоб для кожної країни виробити свою політику Таким чином маркетинг здійснюється на територіальній основі й акцент робиться не стільки на нинішній чи довгочасній подібності ринків.

3. Регіоноцентризм і геоцентризм ці два поняття означають певну ступінь зрілості у сприйнятті підприємством своєї міжнародної діяльності. Регіоноцентризм розглядає і як сукупність ринків які мають деякі спільні характеристики Геоцентризм трактує світ як єдиний ринок.

Ці два підходи дозволяють здійснювати політику що узгоджує загальні умови ринку з нюансами його конкретного освоєння Деякі рішення приймаються для світового ринку загалом - єдина марка продукції, загальна тональність реклами тоді як інші рішення стосуються регіонів (спеціальний асортимент збутові мережі політика цін і т.д. ) Саме на цих двох стадіях можна виділити ефективну стандартизацію процедур І застосування розробленої ринкової стратегії та поведінки в окремих сегментах світового ринку.[36]

Отже, планування стратегії фірми - не тільки наслідок складних ситуацій на ринку та в управлінні. Вона проявляється залежно від ділової етики та ступеня зацікавленості у зовнішньоекономічній діяльності.

Планування ринкової стратеги залежить також від рівня націоналізації підприємства Підприємство новачок насамперед праг не вибрати най адекватніший ринку товар І встановити оптимальну ціну. Досвідчене ж підприємство переважно турбується про вирішені на зовнішньому ринку проблем рівноваги ресурсів, що використовуються, запуску чи зняття з виробництва продукції, впровадження на ринках своєї продукції чи відходу з них. У обох випадках слід звертатися до формалізованих процедур планування його фаз.

Фази планування стратегії фірми. Процес планування стратеги фірми охоплює такі фази

Фаза аналізу та вибору ринків залежно від цілей І ресурсів підприємства На будь якому ступені залученності у зовнішньоекономічні зв'язки під підприємство мусить постійно підтримувати стійку відповідність між наявним досвідом товарами що випускаються своєю культурою своїми цілями га характеристиками різних ринків. 3 цією метою важливо виділити критерії вибору (мінімальний потенціал, ймовірний період окупності певний рівень поточного прибутку і т д ). Ці кроки виявляються ефективними тільки в тому разі якщо під час освоєння зовнішніх ринків підтримуються постійні зусилля для отримання Інформації та контролю за реалізацією проектів. Ці зусилля дозволяють підприємству отримати дані, потрібні для точної оцінки по потенціалу, ризику та можливостей для адаптації пропозицій І можливих комерційних рішень про початок компанії на даному ринку.[39]

Фаза адаптації пропозиції. Мета цієї стратегічної фази - вимір ступеня адаптації різних елементів (товару ціни системи збуту комунікації) для визначення належного обсягу пропозиції Одна з проблем стосується культурного середовища пропонованого продукту вимір цього феномена. Ідентифікації, способу споживання частоти покупок тощо.

Також скрупульозно вивчаються суттєві відмінності між країна ми у сфері збуту в політиці і кредиту і в сфері комунікацій включаючи засоби масової комунікації зміст І природу повідомлень витрати на рекламні кампанії.

Під час цієї фази підприємство мусить мати змогу оцінити реальність пропозицій І затрати на їх адаптацію до специфічних умов ринку що дозволить одночасно повторно вибрати ринок

Фаза розробки плану маркетингу. Досягнуті результати дозволяють розробити адаптований до ринку план який уточнює що необхідно зробити як яким чином І в які строки.

Питання про затрати та засоби стає центральним оскільки воно визначає успіх чи неуспіх плану Бюджетний дефіцит чи перебої у постачанні серйозно впливатимуть на ефективність зовнішньоекономічних дій.

Фаза реалізації та контролю. Реалізація комерційного плану у зовнішньоекономічній сфері не обмежується просто прийняттям позитивного рішення Важливо здійснювати моніторинг І контроль щоб обґрунтувати заходи що вживаються і якомога раніше виявляти можливе відхилення від планів освоєння ринку. А для цього треба не тільки мати достатньо чітко обумовлені пріоритети але й зберігати досягнуту дистанцію по відношенню до поточних дій для оцінки перекосів і вироблення коригуючи рішень.

Процес стратегічного планування становить собою замкнуту систему функціонування якої пов’язане з виконанням двох умов і досягнення гнучкості. Систематичне спостереження дає змогу вимірювати результати та виявляти відхилення забезпечення гнучкості дозволяє здійснювати відповідне коригування Отже підприємство повинне прагнути до розвитку обох цих якостей.

Загальний стратегічний план фірми формується на основі стратегічної маркетингової програми фірми шляхом нарощування на ньому фінансове економічної технічної й організаційної плоті.

Ринкова ситуація безперервно змінюється тому постійно існує необхідність коригування стратегічного стану. Отже фірма повинна чати стратегічну маркетингову програму на наступні 3-5 років.[38]

Залежно від встановлюваного строку отримання результату розрізняють цілі короткострокові (результат очікується незабаром), середньострокові та дострокові (результат очікується у перспективі до 5-и років) Стратегічна маркетингова програма фірми спрямована, в основному па середньострокові та довгострокові.

Стратегія росту фірми потягає визначенні основних напрямків розширення ділової активності:

1 Розширення активності фірми вглиб» - сегментація існуючих ринків із метою охоплення своєю продукцією нових груп споживачів.

2 Розширення активності фірми «вшир» - диверсифікація виробництва тобто поповнення виробничої програми новими видами як пов’язаними так і не пов’язаними з основним профілем підприємства.

3 Розширення активності фірми «через кордони» - виробництво через освоєння нових зарубіжних ринків

4 Кількісне зростання - нарощування обсягу незмінної номенклатури товарів для старого ринку

Найбільшу частину маркетингової програми займає опис Інструментарію реалізації поставлених цілей (тобто набір маркетингових заходів чи складових маркетингової політики щодо кожного товару ринку та виробничого відділення). Це опис:

• товарної політики що передбачає оптимізацію товарного асортименту та управління інноваційними процесами.

• збутової політики формування збутової мережі каналів товароруху.

• стимулюючої чи комунікаційної політики яка передбачає заходи у сфері сервісної політики (участі виставках і т. д.)

• цінової політики що передбачає вибір основних цінових стратег й їх комбінування та співвідношення.

У більшості маркетингових програм вказується план маркетингових досліджень. У підсумковій частині програми наводиться кошторис витрат на її реалізацію у цілому. І за окремими статтями видами маркетингової діяльності дається попередня оцінка й ефективності. Передбачаються також заходи щодо контролю за ходом виконання програми

Напрямки маркетингової стратеги. Залежно від конкретних умов фінансування фірми маркетологи визначають різні напрямки стратегій підприємницької виробниче збутової та науково технічної діяльності. Зупинимось на основних із них

Глобальними напрямками маркетингової стратеги (рис. 4.1) е такі три виміри розширення ринкової активності.

Диверсифікація

Рис. 1.5.1 - Глобальні напрямки маркетингової стратеги.

Стратегія Інтернаціоналізації - освоєння нових зарубіжних ринків через розширення експорту не тільки товарів але й капіталів коли за рубежем створюються підприємства заводи та фабрики що випускають на місцях у колишніх країнах Імпортерах товари обминаючи таким чином обмежувальні торгові бар ери та використовуючи переваги дешевої робочої сили І багатої місцевої сировини.

Стратегія диверсифікації - освоєння виробництва нових товарів товарних ринків а також видів послуг включаючи це просто диверсифікацію товарних груп але й поширення підприємницької діяльності на нові і не пов’язані з основними видами діяльності фірми галузі.

Стратегія сегментації - поглиблення ступеня насиченості пропонованими товарами та послугами всіх груп споживачів вибір максимальної глибини ринкового попиту

Стратегій розширення ринкової актив пості фірми включає і четвертий вимір ринкових дій ритм (темп швидкість) цих процесів і природно швидший темп при Інших рівних умовах дає великі результати і приносить значні успіхи.

Рисунок 1.5.2 - Розвиток глобальних напрямків маркетингової стратегії у короткострокових і довгострокових цілях фірми

В основу такої «спеціалізації» короткострокових і довгострокових цілей покладена закономірність, виявлена Американським Інститутом маркетингу та Гарвардською школою чим більша частка фірми на даному ринку, тим вища норма прибутку.

Види стратегічних господарських підрозділів. Залежно від розвитку галузі, в якій діє певний СГП фірми, від ринкової частки цього СГП можна виділити чотири їх види «зірка», «дійна корова», «важка дитина», «собака», які показані на матриці, розробленій американською консультативною групою «Бостон консалтинг груп». На осі ОХ відкладений коефіцієнт частки ринку, розрахований за формулою. При значенні коефіцієнта більше одиниці, частка ринку, яку займає дане СГП вважається високою [35]

Основна спрямованість стратегій малих фірм - мінімалізація гостроти конкуренції з великими фірмами та максимальне використання їхньої гнучкості

Стратегія копіювання («Несправжній гриб») Під оригінальний, запатентований марочний продукт великої фірми малі фірми випускають копи, «підробки» Копія продається, як правило за цінами, значно нижчими, ніж оригінал (за рахунок економи, на приклад витрат на науково-дослідні розробки з даного продукту)

Стратегія оптимального розмір. («Премудрий пічкур») Ця стратегія застосовується у тих галузях де велике виробництво неефективне й оптимальним є мале підприємство.

Якщо фірма притримується цієї стратеги, то можливості й рост обмежені малі розміри, які допомагають їй вижити є водночас перешкодою до п розширення.

Стратегія участі в продукті великої фірми («Кусюча бджола») Багато великих фірм прагнуть виробляти свій складний виріб від початку до кінця самостійно У такому разі велике підприємство обростає масою дрібних неефективних виробництв Тому великій фірмі вигідніше відмовитися від них, поступившись ними малим фірмам

Багато малих фірм, як кусаючи бджоли, заставляють великі фірми позбавлятися від непродуктивних підрозділів знижуючи цим свої витрати.

Однак мала фірма, що обрала подібну стратегію, може потрапити у повну залежність від великої. Уникнути цього можна з допомогою обмеження частки обороту, який припадає на одного великого клієнта. Суть цієї тактики у тому, що дрібна фірма прагне поставити кільком великим компаніям товари таким чином, щоб частка кожної з них у загальному обсязі продажу фірми не перевищувала певних обсягів (наприклад, не більше 20%).

Застосовуючи стратегію «хамелеон», мала фірма ніби «набуває кольору» відомої великої фірми Прикладом такої стратегії є франчайзинг - система договірних відносин між великою та малою фірмою, за якою велика фірма зобов'язується постачати малу фірму власними товарами рекламними послугами, відпрацьованими технологіями бізнесу, надавати короткостроковий кредит на пільгових основах, здавати в оренду саме обладнання, мала фірма зобов’язується підтримувати ділові контакти тільки з цією великою фірмою вести бізнес «за правилами» цієї великої фірми та перераховувати визначену договором частку в:д продажу на рахунок великої фірми.[28]

зовнішньоекономічний управління маркетинговий

1.4 Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю

Організаційна структура керування є невід'ємною частиною організації й ставиться до однієї з найважливіших категорій керування. Організаційна структура управління ЗЄД підприємства залежить не тількі від розглянутих вище чинників, але і від методів виходу на зовнішні ринки. У цьому зв’язку можна виділити два варіанти:

1. Безпосередній вихід на зовнішній ринок через власну зовнішньоторговельну фірму або відділ зовнішньоекономічних зв'язків (у великих системах - через управління зовнішньоекономічних зв'язків).

2. Вихід на зовнішній ринок за допомогою посередників.

Створення власних зовнішньоекономічних служб на підприємствах виправдано, якщо:

• частка експорту велика в загальному обороті;

• зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно;

• випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності, бажано унікальна за своїми властивостями;

• невисокий рівень конкуренції на відповідному сегменті світового ринку;

• продукція не потребує серйозної адаптації до закордонних умов використання;

• на підприємстві є необхідна кількість фахівців із зовнішньоекономічної діяльності.

В інших випадках виправдане використання посередників як вітчизняних, так і закордонних або міжнародних. Посередники можуть підвищити ефективність зовнішньоторговельних операцій за рахунок:

• кращого знання ринку, наявності постійної клієнтури;

• зниження витрат транспортування і збереження продукції, у тому числі за рахунок операцій із значними партіями, що належать різним виробникам;

• скорочення термінів постачань і оформлення документів;

• забезпечення сервісу перед продажем і обслуговування після продажу;

• постачання товаровиробників оперативною і докладною інформацією про зміни конкурентоздатності продукції і ринкової ситуації в цілому, відомостями про реальних і потенційних конкурентів.

Якщо підприємство-виробник виходить на закордонний ринок із сильною конкуренцією і складною продукцією, добре відомою споживачу, має сенс звертатися до закордонних фірм-посередників, що добре знають місцевий ринок і мають на ньому своє місце. Це також має сенс, коли потрібно "доведення" експортованої продукції до рівня, що задовольняє місцевих споживачів. Як правило, закордонні фірми-по-середники обходяться дорожче, ніж вітчизняні.

Зовнішньоторговельна фірма є, як правило, самостійним підрозділом підприємства, але не є юридичною особою. Очолюється вона звичайно заступником директора підприємства або заступником генерального директора із зовнішньоекономічної діяльності. Фірма має субрахунок на рахунку підприємства, що дозволяє їй брати кредити для здійснення експортно-імпортних операцій, але витрачати ці кошти на свій розсуд без узгодження з керівництвом підприємства вона не вправі. На мал. 1. подано приблизну організаційну структуру зовнішньоторговельної фірми, що обслуговує велике підприємство. У зв'язку з цим ниво зростає роль маркетингових:, юридичних і фінансових служб.[41]

На відміну від зовнішньоторговельної фірми відділ ЗЄД зв'язків є складовою системи управління підприємством-експортером. До його складу входить :

1. протокольний відділ,

2. відділ науково-технічного виробництва,

3. відділ маркетингу і ряд інших.

До його основних завдань як органу управління належать:

• планування й організація експортно-імпортних операцій;

• маркетингова діяльність;

• участь у виставках, ярмарках, презентаціях;

• підготовка і укладання зовнішньоторговельних контрактів;

• прийом іноземних партнерів і відрядження власних спеціалістів за кордон і т.д. ;

Функціональні обов'язки спеціалістів цих служб наводяться в спеціальній літературі.

Організація зовнішньоекономічної діяльності через посередників

Дуже велика кількість угод у міжнародній торгівлі здійснюються за допомогою посередників.

Торгове посередництво в економічному значенні досить широке поняття і містить у собі значне коло послуг, зокрема з пошуку закордонного контрагента, підготовки і укладання угоди, кредитування сторін і надання гарантій оплати товару покупцем, проведення транспортно-експедиторських операцій і страхування товарів при транспортуванні, виконання митних формальностей, проведення рекламних і інших заходів щодо просування товарів на закордонні ринки, здійснення технічного обслуговування і проведення інших операцій.

Залучення торгового посередника дозволяє:

• Збільшити прибуток за рахунок підвищення оперативності збуту товарів і прискорення обігу капіталу;

• Збільшити прибуток за рахунок зменшення термінів зберігання і передпродажного сервісу;

• Збільшити прибуток за рахунок зниження витрат обігу на одиницю продукції;

• Збільшити прибуток за рахунок продажу товару на іноземному ринку безпосередньо в моменти покращення кон'юнктури за більш високими цінами, оскільки по середники, існуючи поряд з кінцевими споживачами, одразу реагують на будь-які зміни попиту.

Посередницькі операції регулюються нормами трудового і цивільного права.

Контрактні форми зовнішньоекономічної діяльності

В останні роки з'явилися нові види зовнішньоекономічної діяльності, пов'язані з управлінням, будівництвом та ін. Розглянемо в цьому зв'язку найбільше поширені види контрактів.

1.Контракти на управління. Один із найважливіших активів фірми — це талановиті менеджери. Незважаючи на значні капіталовкладення і прогресивні технології, багато державних підприємств у слаборозвинених країнах відчувають труднощі через недостатню підготовку керівників. Передача мистецтва управління на міжнародному рівні залежить, насамперед, від іноземних інвестицій, що забезпечують розвиток. Контракти є засобом, за допомогою і фірми можуть направити частину свого управлінському, надаючи підтримку фірмі в іншій країні, чи спеціалізовані управлінські функції протягом визначеного періоду за встановлену плату, контракти на управління укладаються при виникненні трьох типів. У ситуації першого типу іноземні інвестиціїекспропрійовані країною-реципієнтом, а колишньому власнику пропонують продовжити управління підприємством, поки навчаються місцеві менеджери. У цьому вигляді організаційна структура управління може залишитися знову старою, але зміниться склад правління фірми, вигоди від підписання управлінських контрактів у конкретних ситуаціях можуть бути такими:

· спрощення виводу ресурсів із країни, узгоджених у ході переговорів про експропріацію;

· завоювання прихильності місцевої влади,

· проведення ділових операцій у країні;

· забезпечення постійного доступу до сировинних або ресурсів країни.

Контракти на управління несуть у собі зародки майбутніх проблем, наприклад навчання конкурентів. Крім того, якщо фірма змінює свою політику, неефективно працює в початковий період або не може швидко навчити місцевих менеджерів, відносини замовника і фірми різко псуються. Хоча підрядник відповідає за управління, але інколи він не має можливості контролювати працівників, особливо на державних підприємствах. Контракти на управління звичайно укладаються на термін від трьох до п'яти років, як правило, із фіксованою оплатою або оплатою, що залежить від обсягу виробництва, а не від прибутку.

2. Контракти "під ключ".Проекти "під ключ" передбачають укладання контракту на будівництво підприємств, що передаються за встановлену плату власнику, коли вони повністю готові до експлуатації. Фірми, що реалізують проекти "під ключ", часто є виробниками промислового устаткування; вони поставляють частину устаткування згідно з проектом. Особливо часто такими проектами займаються будівельні фірми. Іноді в такій ролі виступають консалтингові фірми або виробники устаткування, якщо вони не знаходять у країні іншого відповідного об'єкта для інвестицій.

В ролі замовника часто виступає державна установа, що вирішила випускати певний вид продукції на місці під своїм заступництвом. Як і у випадку управлінського контракту, фірма, що будує об'єкт "під ключ", може створити власними руками майбутнього конкурента. Проте багато фірм готові проектувати і будувати об'єкти в інших країнах, особливо, коли існують обмеження на іноземну власність. За останні роки майже всі значні проекти такого типу були здійснені в країнах—експортерах нафти, які прискореними темпами розвивають інфраструктуру і промисловість. Звичайно, не кожен проект "під ключ" пов'язаний із появою нових конкурентів (будівництво аеропортів і морських портів, наприклад, ніяк не пов'язано з конкуренцією).

Сумарний обсяг таких контрактів - один із показників, що змушує відокремити дану форму діяльності від інших

Найважливішими умовами контракту "під ключ" є такі:

1. Ціна контракту;

2. Фінансування експорту; її

3. Якість технології і управління;

4. Досвід і репутація фірми.

Платежі по проектах "під ключ" здійснюються поетапно, до виконання запланованих робіт. Початковий платіж складає 0—25% вартості контракту, 50—65% виплачуються в ході виконання запланованих за проектом робіт, — коли підприємство фактично вже працює.

3. Колективні контракти. Компанії, що раніше прагнули вертикальної інтеграції через прямі інвестиції у видобуток ясних копалин в інших країнах, тепер усе частіше на-на зростаюче бажання місцевих власників в повну власність усі ступені процесу видобутку, скільки місцевим власникам найчастіше необхідні ресурси, якими розпоряджаються іноземні фірми, вони можуть пропонувати контракти на продаж сировини за активи іноземних фірм.

Одним із найбільших секторів ринку — колективних контрактів, що бурхливо розвиваються, стали проекти, які є великі для однієї компанії. Ця ситуація найбільшою мірою проявилася при розробці нових літаків. З самого початку проекту декілька компаній різних країн погодилися розділити між собою високі витрати і рівень ризику, І пов'язані з розробкою ряду компонентів, необхідних для І кінцевого виробу; потім провідна (головна) компанія стала Купувати компоненти у фірм, кожна з яких виконувала визначену частину розробок.

Відомо, наприклад, що розробка сучасного літака обходиться в 8 —12 мільярдів доларів США. Тому в даний час ведеться, наприклад, пошук учасників колективного контракту на виробництво практично готового транспортного літака АН-70 авіаційного науково-технічного комплексу ім. Антонова (м. Київ). Україна бере участь і в інших проектах, пов'язаних із виробництвом АН-124 "Руслан" та ін.

Найрізноманітніші колективні контракти укладають між собою авіакомпанії різних країн, якщо їм не вистачає маршрутів, ресурсів або пасажирів для розширення діяльності власними силами. Наприклад, австрійська авіакомпанія продає квитки на частину місць у літаках "Міжнародних авіаліній України", а наша компанія продає певну кількість квитків на їхні рейси.

Ліцензування і франчайзинг.

В умовах прискореного розширення міжнародного ринку послуг, пов'язаних з інтелектуальною власністю росте значення таких форм міжнародного бізнесу, як ліцензування і франчайзинг.

При підписанні ліцензійної угоди фірма (ліцензіар) надає права на нематеріальну власність іншій фірмі (ліцензіату) на визначений період, а ліцензіат звичайно виплачує за це роялті ліцензіару. Як правило, виділяється п'ять категорій нематеріальних активів:

1. патенти, винаходи, формули, процеси, конструкції, схеми;

2. авторські права, літературні, музичні або живописні композиції;

3. торгові марки, фірмові назви, фабричні марки;

4. франшизи, ліцензії, контракти;

5. методи, програми, процедури, системи і т.п.

Звичайно ліцензіар зобов'язаний надавати технічну інформацію і допомогу, а ліцензіат - ефективно використовувати одержані права і сплачувати ліцензіару визначену суму.

Деякі підприємства використовують ліцензійні угоди насамперед тому, що нова продукція або технологічний досвіт найчастіше впливають лише на частину загального частку продукції фірми і тільки протягом обмеженого періоду. Обсяг продажу може виявитися не настільки великим, щоб окупилося створення за кордоном виробничих потужностей і системи збуту. Крім того, існує небезпека, що в етапі розгортання виробництва конкуренти удосконалять технологію, в результаті чого фірма втратить перевагу, зокрема, уже існуюча за кордоном, може мати у своєму розпоренні можливості виробництва і продажу продукції з іншими витратами .

У цьому випадку для ліцензіара зменшується ризик, з'язаний з експлуатацією підприємств і зберіганням матеріально-технічних запасів.

Серед переваг, які можна отримати від ліцензійного виробництва, в економічній науці виділяють такі:

1. Розширення кола покупців, присутність на ринку і встановлення контактів за рахунок партнера.

2. Доброзичливе ставлення багатьох зарубіжних урядів (якщо порівнювати із системами участі в капіталі), тобто переборення комплексу іноземного засилля, який притаманний певною мірою частині населення і урядових кіл.

3. Скорочення транспортних витрат, подолання тарифних і нетарифних перепон.

4. Полегшення просування товару на нові ринки.

5. Зменшення або уникнення ризику експропріації та націоналізації.

6. Наявність шансів виходу на ринки країн, з якими існують несприятливі політичні відносини, а також на ті сегменти ринків, які контролюються державою.

7. Забезпечення умов для отримання відносно гарантованих доходів при малих ризиках.

8. Створення передумов економічної обробки невеликих областей ринку.

9. Використання знань про ринок, які має ліцензіат.

10. Підвищення рівня окупності засобів, затрачених на НДПКР (науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи).

Серед негативних моментів збитків ліцензійного виробництва назвемо:

1. Створення потенційного конкурента, якщо розглядати з точки зору тривалої перспективи.

2. Шлях для подальшого власного ангажементу ліцензіара може бути ускладненим або обмеженим умовами, визначеними в договорі під тиском ліцензіата.

3. Поява нових проблем контрольного характеру у сфері виробництва і збуту.

4. Виникнення координаційних проблем у випадку включення ліцензіата у власну міжнародну стратегію.

5. Проблеми комерційної таємниці, особливо небезпека технологічної дифузії.

Франчайзинг - це спосіб діяльності, при якому франши-зер (продавець) передає франшизі (покупцю) право на використання своєї торгової марки, яка важлива для бізнесу покупця і за допомогою якої продавець надає постійну допомогу покупцю в його бізнесі, що виходить за рамки формальних відносин між ними. У багатьох випадках франшизер бере на себе і функцію постачання.[46].

2. Практичні аспекти ЗЄД підприемства ВАТ «Стаханівський завод феросплавів»

Об’єктом дослідження цієї роботи є “Стаханівський завод феросплавів”.

“СФЗ” заснований у 1873 році як промислове підприємство. З 1943 року завод стає заводом феросплавів, а з 1995 року - відкритим акціонерним товариством. Сьогодні його продукція відома далеко за межами України.

Стаханівський завод феросплавів (СФЗ) випускає феросплави декількох видів.

2.1 Загальна характеристика ЗАТ «Стаханівський завод феросплавів»

«Стаханівський завод феросплавів» функціонує у формі відкритого акціонерного товариства. Форма власності заводу – колективна. Вид економічної діяльності – вироблення феросплавів різних марок.

Завод заснований у 1873 році. Сьогодні його продукція відома далеко за межами України.

У процесі розвитку на заводі неодноразово змінювався профіль виробництва і вид продукції, що випускається. З 1943 року завод спеціалізується по виробництву феросплавів марок М-41,П-31 та інших. Зараз підприємство освоює випуск нових феросплавів за новими технологіями зі значно поліпшеними техніко-економічними і споживчими характеристиками, що не уступають аналогам закордонних фірм.

До складу заводу входить 6 основних цехів. До складу яких цехів входить 15 дільниць, 4 цеху допоміжного виробництва: інструментальний, ремонтно-механічний, ремонтно-будівельний, транспортний; одна самостійна ділянка – не стандартизованого і спеціального устаткування.

Служба по комерційним питанням складається з ВНТСіК, АХБ, цеху № 10.

У службу по капітальному будівництву входять: ВКС, ремонтно-будівельний цех.

У службу по соціальним питанням входять: ЖКВ, медсанчастина, служба головного агронома, магазин, бюро промислово-виробничого забезпечення.

Виробничо-диспетчерський відділ містить у собі відділ маркетингу і збуту, бюро ЗЕЗ, ВТК, відділ кадрів, юридичну групу.

Підрозділ використовує надане йому Підприємством майно, яке є державною власністю, для здійснення господарської діяльності на праві оперативного використання майна.

Підприємство може наділяти Підрозділ на праві оперативного використання майном:

· основними засобами;

· коштами (в тому числі грошовими);

· обладнанням та устаткуванням;

· іншим майном та майновими правами, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Майно передається Підрозділу на підставі до двостороннього акта прийманя-передачі.

До залучених засобів підрозділу відносяться:

· кредити банків та інших кредиторів;

· засоби, передані Підрозділу тимчасове користування;

· інші засоби, залучення яких не суперечить чинному законодавству.

Доходи, отримані в результаті господарської діяльності Підрозділу після сплати податків та інших обов’язкових платежів, належить Підприємству. Використання отриманого Підрозділом доходу здійснюється відповідно до затвердженого Підприємством фінансового плану.

Мал. 2.1.1 – Організаційна структура заводу до 1992р.

Мал. 2.1.2 – Організаційна структура заводу з 1992р.

У сфері матеріально-технічного забезпеченняя.

Надає Підприємству на затвердження заявки на необхідну для виробничо-господарської діяльності кількість матеріалів, сировини, палива, устаткування запасних частин, та інших матеріальних цінностей.

Централізовано одержує матеріальні ресурси згідно поданих заявок.

Одержує самостійно, за рахунок виділених Підприємством обігових коштів матеріали, сировину, паливо та інвентар.

У сфері кадрів.

Приймає на роботу і звільняє в установленому порядку працівників Підрозділу, з урахуванням вимог п.5.6. цього Положення.

Вживає заходи що до заохочення и накладає стягнення на працівників Підрозділу відповідно до чинного законодавства.

Вносить підприємству за узгодженням с профспілкою пропозиції про нагородження урядовими і відомчими нагородами працівників Підрозділу.

Вживає заходи щодо перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників Підрозділу.

Затверджує у встановленому порядку правила внутрішнього трудового розпорядку.

Здійснює інші заходи в межах повноважень Підрозділу та відповідно до чинного законодавства.

У сфері оплати праці.

Встановлює показники, умови і розміри преміювання для робітників, керівників, фахівців і службовців відповідно до положення про преміювання працівників Підприємства.

Встановлює порядок та умови виплати винагороди робітникам за річні результати роботи відповідно до Положення про виплату цієї винагороди, затвердженого Підприємством.

Встановлює розряди робіт і присовує розряди робітникам відповідно до тарифно-кваліфікаційних довідників.

В установленому порядку підтверджує нові і переглядає чинні норми виробітки, норми обслуговування, нормативи численності робітників і інші нормативи трудових витрат, підвищуючи питому вагу технічно-обгрунтованих норм.

Здійснює доплати працівникам у випадку суміщення професій, збільшення обсягу виконуваних робіт, або збільшення зон обслуговування встановленому порядку, в межах фонду оплати праці.

Встановлює надбавки за високі досягнення в праці та за виконання особливо важної роботи на термін її виконання керівникам, фахівцям та майстрам у межах планового фонду оплати праці згідно з Положенням, яке затверджується Підприємством.

Встановлює бригадам з числа робітників, не звільнених від основної роботи, доплати в передбачених чинним законодавством розмірах за керівництво бригадою у складі понад 5 осіб.

Встановлює надбавки до 12% тарифної ставки за особливо важкі роботи та інтенсивність праці відповідно до типового переліку.

Встановлює працівникам з ненормованим робочим днем тривалість додаткової відпустки згідно з чинним законодавством та переліком посад працівників з ненормованим робочим днем.

Позбавляє окремих працівників премії в повному обсязі або знижує її розмір.

Встановлює за рахунок і в межах рахункового фонду оплати праці окремим висококваліфікованим робітникам, зайнятим на особливо важких і відповідальних роботах, місячні оклади замість тарифних ставок у розмірах відповідно до галузевої угоди.

Здійснює інші функції відповідно до чинного законодавства, які делегуватиме йому Підприємство.

У сфері фінансів.

Розпоряджається фінансовими ресурсами Підрозділу і подає Підприємству фінансові звіти у встановленому порядку.

Розпоряджається у встановленому порядку коштами, що знаходяться на поточному рахунку.

Списує у встановленому порядку, за погодженням з Підприємством, з балансу Підрозділу морально застарілі, зношені і непридатні для подальшого використання основні засоби.

Підрозділ здійснює поточний, оперативний, статистичний, бухгалтерський, податковий облік результатів своєї діяльності, надає необхідну інформацію, статистичну, податкову і фінансову звітність у встановленому порядку.

Керівник Підрозділу і головний бухгалтер несуть персональну відповідальність за виконання порядку ведення і достовірність обліку та звітності, що надають в терміни, визначені Підприємством та законодавством України.

Керівник Підрозділу несе персональну відповідальність за збереження документів грошового, кредитного та майнового характеру.

Перевірка господарсько-фінансової діяльності Підрозділу проводиться контрольно-ревізійним відділом Підприємства і здійснюється не менш як раз на рік.

Податки та інші обов’язкові платежі до бюджетів сплачуються Підрозділом відповідно до чинного законодавства.

Структура заводу представлена на малюнку 2.1.3

Рисунок 2.1.3 – Структура підприємства

Структура керування заводу представлена на малюнку 2.1.4.

Рисунок 2.1.4 – Структура керування заводу

2.2 Аналіз макро-маркетингового та мікро-маркетингового середовища підприємства

Успіх і благополуччя підприємства залежить не тільки від кількості конкурентів і протиборства комплексів маркетингу, але і від тенденцій і подій, що відбуваються в маркетинговому середовищі.

Маркетингове середовище – це сукупність активних суб'єктів і сил, які діють за межами підприємства і впливають на його можливості встановлювати та підтримувати з цільовими клієнтами відносини успішного співробітництва. Воно глибоко торкається життя підприємства. Маркетингове середовище здатне піднести великі несподіванки і важкі удари. Підприємство повинне уважно стежити за всіма змінами середовища і заздалегідь починати приймати міри [12].

Зовнішні фактори макро-маркетингового середовища містять у собі політичні, економічні, соціально-культурні, ринкові, демографічні, технологічні, фактори конкуренції, міжнародні.

Зовнішні фактори мікро-маркетингового середовища містять у собі наступні показники: постачальники, маркетингові посередники, конкуренти, споживачі, контактні аудиторії.

Внутрішні фактори поділяються на організаційно-правові і ресурси. Організаційно-правові – це форма власності, організаційна структура, кадрова політика. Ресурси – виробничі потужності, сировина, матеріали, технологічні, інтелектуальні, інформаційні, трудові.

Процес керування повинний здійснюватися з урахуванням ситуації, що склалася в звітний момент. Ситуація визначається набором факторів. Усі фактори, що визначають ситуацію поділяють на фактори зовнішнього і внутрішнього середовища. Зовнішнє середовище поділяється на середовище прямого впливу, на організацію і середовище непрямого впливу на організацію.

Середовище прямого впливу характеризується факторами, що роблять на вплив на організацію.

До таких факторів відносяться:

· покупці

· постачальники інформації;

· капітал;

· конкуренти;

· закони;

· державні органи.

Фактори непрямого впливу:

· політика;

· економіка;

· науково-технічний прогрес;

· міжнародне оточення і т.д.

Термін "зовнішнє середовище" включає економічні умови, споживачів, профспілки, урядові акти, законодавство, конкурентів, систему цінностей у суспільстві, суспільні погляди, техніку й ін. Ці взаємозалежні фактори впливають на усе, що відбувається усередині організації. Наприклад, уведення нової автоматизованої технології може забезпечити організації перевага конкуренції. Але, щоб використовувати цю нову технологію, організації прийдеться знайти нових людей з визначеними навичками, а так само з визначеними поглядами, що зроблять цю нову роботу привабливої для них. Якщо економічна кон'єктура чи підвищується якщо су3ществует конкуренція на ринку таких фахівців, організації може бути прийдеться підвищити заробітну плату, щоб залучити цих фахівців на роботу. При їхньому найманні організації прийдеться дотримувати державне законодавство, що забороняє дискримінацію за віком, підлозі і расі. Усі ці фактори міняються постійно.

Велике значення має і той факт, що, хоча організація і залежить цілком від зовнішнього середовища, середовище ця, як правило, знаходиться поза боковими вівтарями впливу менеджерів.

З кожним роком керівництву приходиться враховувати усе більша кількість факторів зовнішнього середовища, що приймають воістину глобальний характер. Щоб домогтися успіхів фірмам приходиться конкурувати на іноземних ринках і протистояти конкуренції іноземних компаній у себе на батьківщині. Це вимагає розуміння цілої нової області юриспруденції, усвідомлення нових культурних цінностей.

Керівники оцінюють зовнішнє середовище по трьох параметрах:

1. Оцінити зміни, що впливають на різні аспекти поточної стратегії.

2. Визначити, які фактори являють загрозу для поточної стратегії фірми.

3. Визначити, які фактори представляють більше можливостей для досягнення загальфірмових цілей шляхом коректування плану.

Аналіз зовнішнього середовища являє собою процес, по засобах якого розроблювачі стратегічного плану контролюють зовнішні стосовно підприємства фактори, щоб визначити можливості і погрози для фірми. Аналіз зовнішнього середовища допомагає одержати важливі результати. Він дає організації час для прогнозування можливостей, час для складання плану на випадок можливих погроз і час на розробку стратегій, що можуть перетворити колишні погрози в будь-які вигідні можливості.

З погляду оцінки цих погроз і можливостей роль аналізу зовнішнього середовища в процесі стратегічного планування полягає власне кажучи у відповіді на три конкретних питання:

1. Де зараз знаходиться підприємство?

2. Де, на думку вищого керівництва, повинно знаходиться підприємство в майбутньому?

3. Що повинно зробити керівництво, щоб підприємство перемістилося з того положення, у якому знаходиться зараз, у те положення, де його хоче бачити керівництво

Аналіз макромаркетингового і мікромаркетингового середовища підприємства приведений у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 – Фактори макро - і мікромаркетингового середовища

Зовнішні фактори макромаркетингового середовища
Фактори	Аналіз
1	2
1. Політичне середовище: · Законодавство · Державні установи · Впливові групи населення	Політичні конфлікти, система податків, митні тарифи, закони і нормативні акти уряду по регулюванню підприємницької діяльності безпосередньо впливають на діяльність заводу.
2. Економічні фактори: · Рівень платоспроможності попиту · Інфляційні процеси · Податкова система	Ці фактори безпосередньо впливають на проблему через дефіцит сировини, цін на неї, високі витрати на транспортування, неплатоспроможність клієнтів.
3. Демографічні фактори: · Рівень народжуваності, стать, вік, рівень освіти	Демографічне середовище не впливає на діяльність заводу.
4. Соціально - культурне середовище: · Відданість традиціям · Культурні цінності	Ці фактори не впливають на споживання товарів заводу, тому що товар користується постійним попитом у своїй галузі, і не залежить від культурних цінностей і традицій населення.
5. Технологічні фактори	У наші дні вчені розробляють величезну кількість нових технологій здатних перетворити наші товари і виробничі процеси.
6. Фактори конкуренції	Ці фактори безпосередньо впливають на діяльність підприємства, тому що будь-які дії конкурентів відразу відбиваються на діяльності заводу.
7. Міжнародні фактори	Визначені труднощі, чи нові можливості, у діяльності заводу можуть виникнути в результаті зміни валютного курсу, політичних рішень у країнах, на ринках яких є присутнім підприємство.
Зовнішні фактори мікромаркетингового середовища
1. Споживачі	Споживачами є наступні фірми:ЛПРОМ (Росія), Могилевнефтемаш (Росія), Юна (Татарстан), Озон (Росія), “Вогник” (Росія). А також інші промислові підприємства Бєларусі, Латвії, Естонії, , Туркменії, багато підприємств України.
2. Постачальники	Це фірми, що забезпечують завод матеріальними ресурсами необхідними для виробництва продукції. Постачальниками заводу є підприємства України і Росії.
3. Конкуренти	Конкурентами заводу є такі фірми: “Кузбас електромотор” (Росія), “Dowel” (Польща), “Сименс” (Німеччина), “Електромотор” (Україна).
4. Маркетингові посередники	Завод не користається послугами посередників.
5. Контактні аудиторії	Фінансові кола – банки, інвестиційні компанії. Завод домагається прихильності цих аудиторій і намагається пристати в їхніх очах як фінансово стійка компанія, щоб вони охоче надавали кредити у випадку їхньої необхідності.

Аналіз товарної, цінової та збутової політики.

Товарний асортимент, що випускається підприємством ВАТ “ПЕМЗ” представлений у таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 – Марки феросплавів

№	Марки феросплавів	Ціна, USD
1	2	3
1.	М-41	370
2.	М-31	380
3.	П-42	400
4.	П-54	420
5.	МП-43	450
6.	3В, ВР180М	490
7.	3В, ВР200М	890

Усього завод експортує 7 марок феросплавів. Також у 2001 році планується освоїти виробництво ще 5 марок. Продукція заводу має досить високу якість і користається попитом, як на внутрішньому ринку, так і на зовнішньому. При визначенні ціни на продукцію підприємство виходить з таких факторів як: ціна на аналогічну продукцію на внутрішньому і світовому ринках, собівартість продукції. Що стосується збутової політики підприємства, то воно здійснює прямий метод збуту, тобто виробник поставляє продукцію споживачам сам. Це канал нульового рівня.

Попит — це дуже складне явище, що формується під впливом великої кількості чинників. Найчастіше їх групують у такі розділи: позиція та поведінка споживача, визначення сегментів ринку та їхніх особливостей, часові характеристики зміни чинників тощо.

Аналіз попиту споживачів може бути представлений сукупністю таких факторів:

- кількість і концентрація споживачів (сукупність соціально-демографічних показників і стиль поведінки), характер попиту на продукцію, що випускається галуззю (постійний, сезонний, розвинений та ін.);

- еластичність попиту за ціною;

- рівень доходів споживачів та його зміни;

- готовність споживачів до використання продукції;

- ступінь стандартизації (рівень диференціації) продукції, що споживається;

- рівень впливу продукції, що виробляється на рівень якості споживання чи виробництва у споживачів;

- рівень зворотної інтеграції споживачів з виробниками (особливо продукції виробничого призначення);

- оцінка якості обслуговування з боку споживачів;

- можливе придбання;

- прихильність споживачів;

- оцінка надійності й потужності каналів розподілу, доступність товарів для споживачів, реакція на рекламу та інші заходи ФОПСТИЗ.

Споживачі відіграють подвійну роль у впливові на стан галузі з одного боку, вони визначають необхідність існування галузі, а з іншої – задають “конкурентні показники” для підприємств: рівень цін та якості продукції. При цьому спостерігається різка спрямованість “конкурентних показників” — рівень цін має, з погляду споживачів, знижуватись, а якість — зростати (хоча загальновідомо — якість коштує дорого). Необхідність задоволення цих вимог призводить до зіткнення інтересів і можливостей окремих підприємств галузі в їхній боротьбі за споживача, яка призводить, як правило, до втрати прибутковості.

Постачальники. Аналіз постачальників не відрізняється від аналізу споживачів, який здійснюється ніби з “іншого боку” — з погляду споживачів. Постачальники мають досить значний вплив на підприємство та галузь і цілому за рахунок цін, умов постачання, можливостей розриву контактів. У вітчизняній економіці проблеми постачання завжди мали велике значення внаслідок дефіциту ресурсів. З розривом довгострокових зв’язків після розпаду СРСР ситуація значно погіршилась. Склалася ситуація, коли стара система розподілу вже перестала діяти, а нова — ще не сформувалася.

Далі наведено перелік чинників, які можуть використовуватись для характеристики постачальників:

- оцінка тенденцій “ринків сировини” (та інших ресурсів, що постачаються);

- характеристика особливостей ресурсів, які забезпечують нормальне функціонування підприємств галузі (обсяг, дефіцитність, структура МТР: ліквідні, довгозношувані, універсальні та ін.);

- розподіл “ринків сировини” (постачальників) і основні тенденції їхнього розвитку / занепаду — оцінка важливості окремих ресурсів для галузі;

- еластичність ресурсів за ціною;

- кількість і концентрація підприємств-постачальників (оцінка залежності підприємства від кожного з постачальників);

- можливість використання ресурсів-замісників (оцінка мобільності переходу на використання інших ресурсів);

- кількість (відсутність) підприємств, що можуть поставляти продукти-замінники;

- кількість галузей (підприємств), що використовують аналогічні види ресурсів (оцінка рівня конкуренції за ресурсами);

- оцінка організаційно-економічних проблем підприємств-постачальників (особливо — рівень витрат на поставки в галузі та їхня тенденція);

- оцінка “витрат конверсії” в разі зміни постачальника;

- оцінка можливостей вертикальної інтеграції постачальників і виробників за окремими видами ресурсів.

Товари-замінники. Вплив товарів-замінників (продуктів) на рівень конкуренції досить значний, оскільки вони обмежують рівень постійної прибутковості за рахунок позитивної перехресної цінової еластичності: якщо ціна на товар А підвищується, зростає попит на товар-замінник Б.

Аналіз основних техніко-економічних показників.

Важливу роль у забезпеченні підвищення ефективності виробництва грає економічний аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства. Аналіз є базою планування, засобом оцінки якості, виконання плану. Змістом техніко-економічного аналізу є комплексне вивчення виробничо-господарської діяльності підприємства з метою об'єктивної оцінки досягнутих результатів та розробки заходів щодо подальшого підвищення ефективності господарювання. Для аналізу основних техніко-економічних показників у першу чергу необхідно розрахувати перемінні витрати підприємства. Перемінні витрати містять у собі: матеріальні витрати, заробітну плату виробничих робітників з відрахуваннями, комерційні витрати. Ці статті витрат приведені в таблиці 1.3

Таблиця 1.3 – Перемінні витрати на одиницю виробу

№	Найменування статей витрат	Сума, грн.
1	Матеріальні витрати	5205,46
2	Витрати на оплату праці	127,10
3	Відрахування на соціальні нестатки	47,47
4	Комерційні витрати	138,00
Разом перемінні витрати на одиницю виробу	5506,43

Постійні витрати не залежать від обсягу виробництва продукції. Вони визначаються тим, що вартість устаткування фірми повинна бути оплачена навіть у випадку зупинки підприємства. До постійних витрат відносяться рентні платежі, частина відрахувань на амортизацію будинків та споруджень, страхові внески, частина яких обов'язкова, а також заробітна плата вищому управлінському персоналу і фахівцям фірми, оплата охорони тощо. У таблиці 1.4 приведені постійні витрати підприємства на одиницю продукції.

Таблиця 1.4 – Постійні витрати на одиницю продукції

№	Найменування статей витрат	Сума, грн.
1	Витрати на експлуатацію устаткування	577,50
2	Загальновиробничі витрати	462
3	Цехові витрати	346,50
4	Енергія	11,55
Разом постійні витрати на одиницю продукції	1397,55

Собівартість продукції - один з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств, що виражає в грошовій формі усі витрати підприємства, зв'язані з виробництвом та реалізацією продукції. Собівартість містить в собі перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива та інших матеріальних ресурсів) та витрати на оплату праці працівників підприємства. Витрати на виробництво однієї одиниці продукції приведені в таблиці 1.5.

Таблиця 1.5 – Собівартість однієї одиниці продукції

№	Найменування статей витрат	Сума, грн.
1	2	3
1	Сировина та основні матеріали	5205,46
2	Енергія	11,5
3	Паливо та енергія на технологічні цілі	46,20
4	Основна заробітна плата виробничих робітників	127,10
5	Відрахування на соціальне страхування	45,74
6	Інноваційний фонд	77,50
7	Витрати на експлуатацію устаткування	577,50
8	Цехові витрати	346,50
9	Загальнозаводські витрати	462
10	Фонд зайнятості	1,73
11	Комунальний податок	5,77
12	Разом виробнича собівартість	6907
13	Позавиробничи витрати	138
14	Усього повна собівартість	7045

Вирішальною умовою зниження собівартості служить безупинний технічний прогрес. Упровадження нової техніки, комплексна механізація та автоматизація виробничих процесів, удосконалювання технології, упровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації та кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижча, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях. Зниження собівартості продукції забезпечується, насамперед, за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості. Основною умовою зниження витрат на сировину та матеріали на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів та удосконалювання технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, упровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних цінностей. Скорочення витрат на обслуговування виробництва і керування також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але і від їхньої абсолютної суми. Чим менша сума цехових і загальнозаводських витрат у цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижча собівартість кожного виробу. Зведені техніко-економічні показники приведені в таблиці 1.6.

Таблиця 1.6 – Зведені техніко-економічні показники

№	Назва показника	Величина показника		Відхилення
№	Назва показника	1999 рік	2000 рік	Відхилення
1	Річний виторг від реалізації, грн.	34838900	35003500	164600
2	Фонд оплати праці, грн.	2237500	2296300	58800
3	Собівартість одного виробу, грн.	7900	7045	-855
4	Постійні витрати, грн.	13975500	13975500	0
5	Перемінні витрати, грн.	5506430	5506430	0
6	Собівартість річного випуску, грн.	24141400	22127600	-2013800
7	Прибуток підприємства, грн.	105600	384800	279200
8	Рентабельність	22,56%	35,91%	13,35%

За даними таблиці 1.6 можна зробити висновок, що в 2000 році в порівнянні з 1999 прибуток підприємства значно зріс, рентабельність збільшилася на 13,35%. Проаналізувавши техніко-економічні показники роботи підприємства, ми можемо знайти шляхи поліпшення результатів його діяльності. На рисунку 1.4 показані частки витрат на виготовлення продукції.

Рисунок 1.4 – Частка витрат на виготовлення продукції

З діаграми видно, що велику частину собівартості склали матеріальні витрати (76%). Набагато менше склали витрати на експлуатацію устаткування (8%). 7% склали загальнозаводські витрати, 5% - комерційні, по 2% склали цехові витрати і витрати на оплату праці. Для можливого зниження собівартості необхідно проаналізувати економічну доцільність усіх матеріальних витрат: оптимальність умов закупівлі і транспортування матеріалів, ефективність їхнього використання, можливість мінімізації відходів. Також у собівартості продукції велика частка комерційних витрат. Можна перевірити можливість зниження витрат, зв'язаних з реалізацією продукції: виправданість витрат на рекламу, оптимальність умов продажу і транспортування продукції.

Аналіз основних показників фінансового стану

Аналіз фінансового стану являє собою дослідження фінансових відносин підприємства, дослідження рухів його фінансових ресурсів у єдиному виробничому торговому процесі, що відбувається сьогодні в умовах ринкової конкуренції.

Задачами аналізу фінансового стану є: виявлення рентабельності і фінансової стійкості; вивчення ефективності і використання фінансових ресурсів; визначення положення підприємства на фінансовому ринку і кількісний вимір його конкурентноздатності; оцінка ступеня виконання плану фінансових показників; оцінка мір розроблених для ліквідації виявлених недоліків і підвищення віддач фінансових ресурсів.

Аналіз фінансів розділимо на наступні розділи: аналіз прибутковості; аналіз фінансової стійкості; аналіз кредитоспроможності; аналіз використання капіталу; аналіз рівня самофінансування.

Джерелами інформації для аналізу фінансів служать, насамперед, обов'язкова фінансова звітність і статистична та оперативна звітність прикладена до форм № 1,2,3. Ці форми наведені у додатках А, Б, В, Г, Д. До абсолютних показників відносять прибуток або доходи від загального чи окремого видів діяльності. До відносних показників відносять різні види рентабельності. Рівень рентабельності визначається процентним відношенням прибутку від реалізації та собівартості продукції. Аналіз прибутковості проводиться в порівнянні з планом та з представленим періодом. Аналіз проводиться за даними таблиці 1.7

Таблиця 1.7 – Аналіз прибутковості ЗАТ “Стаханівський завод феросплавів”

№	Показники	2001 рік	2002 рік	Відхилення
№	Показники	2001 рік	2002 рік	абс.	%
1	Виторг від реалізації продукції, тис. грн.	34838,9	35003,5	+164,6	100,5
2	ПДВ, % до виторгу	5718,5 16,41	5376,7 15,36	-341,8 -1,05	94 93,6
3	Собівартість продукції, тис. грн. % до виторгу	22067 63,3	20882 59,6	-1185 -3,64	94,6 94,2
4	Прибуток від реалізації продукції, тис. грн.	4979,0	7499,2	+2520,2	150,6
5	Рівень рентабельності, %	22,56	35,91	+13,35	159,2
6	Прибуток від реалізації продукції, %	14,29	21,42	+7,13	149,9
7	Прибуток від іншої реалізації, тис. грн.	1457,1	153,1	-1304	10,5
8	Доходи від позареалізаційних операцій, тис. грн.	1236,3	1015,8	-220,5	82,2
9	Витрати на позареалізаційні операції, тис. грн.	95,0	267,6	172,6	281,68
10	Балансовий прибуток, тис. грн.	7577,4	8400,5	823,1	110,86
11	Податки, які виплачуються з прибутку, тис. грн.	2491,1	2745,8	+254,7	110,2
12	Чистий прибуток, тис. грн.	5086,3	2654,7	568,4	111,2

Аналіз прибутковості ЗАТ “Стаханівський завод феросплавів”

показав, що прибуток від реалізації зріс на 2520,5 тисячі гривень (50,6 %). Балансовий прибуток збільшився на 823,1 тисячу гривень (10,86 %). Чистий прибуток збільшився на 568,4 тисячі гривень (11,2 %). Зріст суми податків, які виплачуються із прибутку, зменшив суму чистого прибутку на 254,7 тисячі гривень. Чистий прибуток склав 568,4 тисячі гривень. Позитивним результатом роботи заводу є збільшення рівня рентабельності в порівнянні з минулим роком. Рентабельність збільшилася на 13,35%, тобто підприємство одержало прибутку на кожну гривню витрат на виробництво на 13,5 копійки більше, ніж торік.

Фінансово стійким є таке підприємство, що за рахунок власних коштів і умілого використання позикових засобів покриває всі засоби вкладені в активи. При цьому воно не допускає невиправданої дебіторської і кредиторської заборгованості та вчасно розплачується за своїми обов'язками. Аналіз складу і розміщення активів представлений у таблиці 1.8.

Таблиця 1.8 – Аналіз складу і розміщення активів ЗАТ “Стаханівський завод феросплавів”

№	Активи	На початок року		На кінець року		Відхилення
№	Активи	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
1	2	3	4	5	6	7	8
1	Основні кошти (залишкова вартість)	17736,9	43,47	18391,2	40,41	+654,3	-3,06
2	Незавершені капітальні вкладення	1092,8	2,68	2764,5	6,07	+1671,7	+3,39
3	Виробничі запаси	8783,9	21,53	9304,9	20,45	+520,1	-1,08
4	Тварини на розведенні та відгодівлі	17,3	0,04	123,5	0,27	+106,2	+0,23
5	МБП	224,6	0,55	367,4	0,8	+142,8	+0,25
6	Незавершене виробництво	3076,0	7,54	3899,4	8,57	+823,4	+1,03
7	Витрати майбутніх періодів	0,8	0,7	0,1
8	Готова продукція	6031,6	14,78	6319,1	13,89	+287,5	-0,89
9	Товари (закупівельна вартість)	108,0	0,26	135,9	0,3	+27,9	+0,04
10	Оборотні кошти	2950,5	7,23	3495,7	7,68	+545,2	+0,45
11	Разом	40800,9	100	45509,8	100	+4708,9	100

За даними таблиці 1.8 сумарні активи заводу за рік зросли на 4708,9 тисячі гривень (на 11,5%). Кошти в активі розмістилися на кінець року в такий спосіб: необоротні активи – 48,04%, основні кошти – 40,41%, запаси і витрати – 44,28%, кошти, розрахунки та інші активи – 7,68%.

Темп приросту реальних активів характеризує інтенсивність нарощування майна і визначається за наступною формулою (1.1):

А=((З1+З1+Д1/З0+З0+Д0)-1)*100% (1.1)

де З0, З1 - основні кошти та вкладення без обліку зносу, торгової націнки та нематеріальних активів;

Зо,З1 – запаси та витрати;

До, Д1 – кошти, розрахунки та інші активи без обліку використання позикових засобів;

0 – початок року;

1 – кінець року;

А – темп приросту реальних активів.

А=((1547+20150,9+3495,7/2482,8+18242,2+2950,5)-1)*100%=6,41%

Наступним моментом аналізу є вивчення руху кредиторської заборгованості заводу, що приведений у таблиці 1.9.

Таблиця 1.9 – Аналіз руху кредиторської заборгованості ЗАТ “Стаханівський завод феросплавів”

Види кредиторської заборгованості	На початок року	На кінець року	Відхилення
Розрахунки із кредиторами:
Товари, термін оплати яких не наступив	760,4	679,5	-80,9
Товари, неоплачені в строк	0,7	0,3	-0,4
Видані векселі	286,1	-286,1
З бюджетом	3116,2	1954,7	-1161,5
З позабюджетних платежів	483,0	866,0	+383
По страхуванню	450,4	283,9	-166,5
По оплаті праці	832,9	554,0	-278,9
Інші кредитори	4643,1	3559,7	-1083,4
Усього кредиторської заборгованості	10572,8	7898,1	-2674,7

За даними таблиці 1.9 кредиторська заборгованість заводу склала на початок року 10572,8 тисячі гривень, залишок кредиторської заборгованості на кінець року склав 7898,1 тисячі гривень. Загальна сума кредиторської заборгованості за рік зменшилася на 2674,7 тисячі гривень.

Аналіз складу і руху дебіторської заборгованості заводу представлений у таблиці 1.10.

Таблиця 1.10 – Аналіз складу і руху дебіторської заборгованості ЗАТ “Стаханівський завод феросплавів”

Види дебіторської заборгованості	На початок року	На кінець року	Відхилення
Розрахунки із дебіторами:
По податковим розрахункам	722,4	656,2	-66,2
З бюджетом	1,6	1,6
По виписаним авансам	1143,3	703,3	-440
Інші дебітори	574,7	1306,3	+731,6
Разом	2442	2627,4	+225,4

За даними таблиці 1.10 можна зробити висновок, що дебіторська заборгованість зросла через інших дебіторів. Фактичний ріст суми дебіторської заборгованості становить 225,4 тисячі гривень. Для визначення ліквідності балансу необхідно зіставити підсумки приведених груп по активу та пасиву. Аналіз ліквідності балансу заводу приведений у таблиці 1.11.

Таблиця 1.11 – Аналіз ліквідності балансу ЗАТ “Стаханівський завод феросплавів”

Актив	На початок року	На кінець року	Пасив	На початок року	На кінець року
Найбільш ліквідні активи	19,5	79,6	Найбільш термінові пасиви	10645,9	7982,1
Швидко реалізовані активи	2442	2667,4	Короткострокові пасиви
Важко реалізовані активи	21156,1	20845	Довгострокові пасиви	3,7	3,1
Повільно реалізовані активи	21892,2	52152,6	Постійні пасиви	34860,2	37759,4
Баланс	45509,8	75744,6	Баланс	45509,8	75744,6

За даними таблиці завод має не високу ліквідність, але в порівнянні з минулим роком вона зросла.

Розрахуємо коефіцієнт абсолютної ліквідності:

Кл = (Д + Б) / (К + З) = А1 / (П1 + П2) (1.2)

де Д – кошти (у касі, на рахунку, у шляху, інші);

Б – цінні папери та короткострокові вкладення;

К – короткострокові кредити та позикові засоби;

З – кредиторська заборгованість.

Кл = ( 19,5/ 10645,9) * 100% = 0,37

Кл = ( 79,6/ 7982,1) * 100% = 0,99

ЗАТ “Стаханівський завод феросплавів” є не дуже ліквідним, отже, обмежено кредитоспроможним. Ступінь ліквідності зріс на 1,68%.

Аналіз конкуренції

Аналіз конкуренції дозволяє вести систематичні спостереження за співвідношенням сил підприємства і найбільш сильних конкурентів. Основна задача – проаналізувати сильні та слабкі сторони своєї фірми і конкурентів по основних позиціях маркетингу, а саме продукт, асортимент, ціни, репутація, маркетингова комунікація. Основними конкурентами ЗАТ “Стаханівський завод феросплавів” є фірми приведені в таблиці 1.12.

Таблиця 1.12 - Конкуренти ЗАТ “Стаханівський завод феросплавів”

Підприємство-конкурент	Місцезнаходження
Феросплавний завод	Місто Тирасполь (Молдова)
Завод феросплавов	Місто Кемерово (Росія)
Феросплавний завод	Місто Володимир (Росія)
Завод “ЕМБ”	Місто Ярославль (Росія)
Dowel	Польща

Продукція заводу користується попитом, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, зокрема на ринку країн СНД та Прибалтики. ЗАТ “Стаханівський завод феросплавів» випускає різноманітний асортимент продукції для вугільної, хімічної, нафтохімічної, газової та інших галузей промисловості. В Україні жоден завод не випускає такого асортименту феросплавів. Завод “Феросплавний металургійний завод ” з міста Кемерово (Росія) є основним конкурентом ЗАТ “Стаханівський завод феросплавів” тому що випускає аналогічну продукцію. Інші підприємства-конкуренти випускають невелику кількість марок феросплавів. Номенклатура товарів ЗАТ “Стаханівський завод феросплавів” набагато більше.

2.3 SWOT-аналіз діяльності підприємства

Метою SWOT – аналізу є оцінка сильних та слабких сторін підприємства шляхом дослідження інфраструктури підприємства, його внутрішнього середовища. Його сутність у тім, що для виявлення “болючих крапок” фірми була створена група з керівників і провідних спеціалістів підприємства, що під керівництвом консультанта виявили проблеми в його роботі. У таблиці 1.17 приведені оброблені дані по виявленню проблем заводу.

Таблиця 1.17 – SWOT – аналіз підприємства

Проблема, що вимагає рішення	Причина, що викликала проблему	З вини якого відділу
Зниження обсягу замовлень	Не достатня поінформованість потенційних покупців про продукцію заводу	Відділу реклами
Низька договірна дисципліна постачань	Не своєчасне оформлення документів на постачання продукції за кордон	Відділу ЗЕЗ
Труднощі збуту у зв'язку з порушенням економічних зв'язків	Відсутність торгових договорів між Україною та країнами – потенційними покупцями
Відсутність кваліфікованих менеджерів середнього і вищого рангу	Мало приділяється уваги залученню на роботу висококваліфікованих фахівців	Відділу кадрів
Збільшення витрат на виробництво продукції	Підвищення цін постачальниками на сировину і матеріали

Можливості підприємства - це та сфера діяльності підприємства, у якій воно розраховує одержати вагомі переваги.

Укрупнений аналіз можливостей підприємства може доповнюватися по наступним конкретним напрямкам: по продукції, тобто, які позиції асортименту дають найбільший і найменший оборот, продаж яких виробів приносить найбільший і найменший прибуток; по ринках, тобто, які ринки є найбільше і найменш пріоритетними для продукції фірми з погляду обороту та прибутку. А також по галузях, тобто, у яких галузях реалізується продукція фірми, які частки ринків належать фірмі, по споживачах - хто є постійним споживачем, що залучає їх у даній продукції, що потрібно зробити, щоб залучити нових споживачів.

Погрози - визначення, з якої сторони воно може очікувати несприятливих дій.

Постачальники - необхідно стежити за цінами на предмети постачання, такими подіями як недостача матеріалів, страйку.

Маркетингові посередники - торгові посередники, фірми-фахівці по організації товароруху. Клієнтура - споживчий ринок, ринок виробників, ринок проміжних продавців, міжнародний ринок.

Сегментація ринку по конкурентах дозволить фірмі більш чітко представити свої порівняльні переваги, визначити сильні і слабкі сторони. Пошук власної відмітної переваги може, у кінцевому рахунку, обернутися збільшенням прибутку і продажів, оволодінням новим сегментом ринку. Відмітна перевага повинна забезпечувати споживачам чітку орієнтацію на товар фірми серед безлічі інших.

2.4 Аналіз зовнішньоекономічної діяльності ЗАТ «Стаханівський завод феросплавів»

Аналіз зовнішньоекономічної діяльності на макро рівні передбачає визначення ефективності експорту та імпорту продукції по окремих товарних групах. Особливе значення має оцінка ефективності підприємства в сучасних умовах, коли господарська самостійність повинна привести до підвищення відповідальності в обґрунтуванні управлінських рішень [9].

ЗАТ «Стаханівський завод феросплавів» здійснює зовнішньоекономічну діяльність з такими країнами, як Росія, Бєларусь, Беліз, Швеція, Румунія та Турція. На малюнку 2.4.1 обозначені страни – партнери ЗАТ «СФЗ».

Мал. 2.4.1 - Страни – партнери ЗАТ «СФЗ».

ЗАТ «Стаханівський завод феросплавів» має наступні показники по експортних операціях за 2004 рік (таблиця 1.13).

Таблиця 2.4.1 – Експортні операції за 2004 рік

Країни-партнери	Експорт (грн.)
Росія	1924993,1
Бєларусь	1218124,5
Румунія	1687005,5
Швеція	944856,3
Усього:	5774979,4

З таблиці 2.4.1 видно, що загальна сума експортних операцій за 2001 рік складає 5774979,4 гривень. Великі експортні постачання завод здійснює в Росію, на частку якої приходиться 33,3% всіх експортних операцій. Друге місце по обсягу експортних операцій займає Латвія – 29,2% від суми всіх експортних операцій. На частку Беларусі в експортних угодах приходиться 21,1% від суми всіх експортних операцій.

Порівняльний аналіз обсягу експорту за останні три роки показаний на рисунку 1.5.

Аналіз постачальників приведений у таблиці 1.14.

Рисунок 1.5 – Обсяг експорту за три роки

Таблиця 1.14 – Постачальники заводу

Фірма-постачальник	Місце розташування	Товар	Ціна, USD
ЗАТ ЛПРОМ	Росія	Феросиліцій	18,50
ТОВ “Росальянс”	Росія	-	7,20
Palm Capital ltd.	Туркменія	-	22,00
ЗАТ “Юна”	Татарстан	-	8,90
ЗАТ “ЗОТ”	Росія	-	2,48

З таблиці 1.14 можна зробити висновок, що найбільш привабливими партнерами-постачальниками для ЗАТ «СФЗ» є фірми ЗАТ ЛПРОМ та ТОВ “Рос альянс”, розташовані в Росії в містах Москва та Ростову-на-Дону, тому що вони постачають сировину за цінами нижче, ніж в інших фірм-постачальників. Основними покупцями продукції заводу є крупні фірми.

Основні економічні показники ЗАТ «СФЗ» свідчать про економічну стабільність підприємства.

Розрахуємо показники повної ефективності експорту та факторів, що впливають на її зміни. Показники діяльності підприємства за базисний період приведені в таблиці 1.15, за поточний період – у таблиці 1.16.

Таблиця 1.15 – Показники діяльності заводу за базисний період

Товар	Базисний період
	Вэо	Зэо	Цэо	Хэпо	Ээпо	Хээо	Эээо	Хэбо	Ээбо	D0
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
	1/2	1-2	3/2	3-2	1/3	1-3
ВР132S	370	190	250	1,947	180	1,316	60	1,480	120	0,088
BP160S	400	210	290	1,905	190	1,381	80	1,379	110	0,097
BP180S	450	260	360	1,731	190	1,385	100	1,250	90	0,120
BP200L	1000	650	740	1,538	350	1,138	90	1,351	260	0,301
BP250S	1440	850	920	1,694	590	1,082	70	1,694	520	0,393
Разом	3660	2160	2560	1,694	1500	1,185	400	1,430	1100	1,000

Таблиця 1.16 – “Показники діяльності заводу за поточний період”

Товар	Поточний період
	Вэ1	Зэ1	Цэ1	Хэп1	Ээп1	Хээ1	Эээ1	Хэб1	Ээб1	D1
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
	1/2	1-2	3/2	3-2	1/3	1-3
ВР132S	510	300	420	1,700	210	1,400	120	1,214	90	0,118
BP160S	390	210	290	1,857	180	1,381	80	1,345	100	0,083
BP180S	560	320	430	1,750	240	1,344	110	1,302	130	0,126
BP200L	1200	700	1000	1,714	500	1,428	300	1,200	200	0,277
BP250S	1550	1000	1200	1,550	550	1,200	200	1,292	350	0,395
Разом	4210	2530	3340	1,664	1680	1,320	810	1,260	870	1,000

Індекс перемінного складу повної ефективності експорту склав:

(1.3)

I (Xэп) = Σ Хэп1*d1/ Σ Хэп0*d0

1,7*0,118+1,857*0,083+1,75*0,126+1,714*0,277+1,55*0,395

1,947*0,088+1,905*0,097+1,731*0,12+1,538*0,301+1,694*0,393

I (Хэп) =

I (Хэп) = 1,045 = 104,5%

Повна ефективність експорту складає +4,5%, тобто вона збільшилася на 4,5%.

ТАКИМ ЧИНОМ:

· Виходячи з усього перерахованого, завод має перспективу подальшого розвитку.

· ЗАТ «СФЗ», видом економічної діяльності якого, є виготовлення феросплавів, має досить стійке фінансове положення. Це показав аналіз фінансового стану підприємства. Аналіз прибутковості ЗАТ «СФЗ», показав, що прибуток від реалізації зріс на 2520,5 тисячі гривень (50,6 %). Балансовий прибуток збільшився на 823,1 тисячу гривень (10,86 %). Чистий прибуток збільшився на 568,4 тисячі гривень (на 11,2 %).

· Завод має невелике число конкурентів. Ними є в основному підприємства Росії. Але вони цілком не повторюють асортимент заводу.

· ЗАТ «СФЗ» здійснює зовнішньоекономічну діяльність з такими країнами, як Росія, Бєларусь, Беліз, Швеція, Румунія та Турція. Великі експортні постачання завод здійснює в Росію, на частку якої приходиться 33,3% всіх експортних операцій. Друге місце по обсягу експортних операцій займає Латвія – 29,2% від суми всіх експортних операцій. На частку Бєларусі в експортних угодах приходиться 21,1% від суми всіх експортних операцій. У 2004 році на експорт було відправлено 740 штук двигунів, у 2002 році – 747, у 2003 році –805. Отже, обсяг експорту у 2004 році значно зріс у порівнянні з двома попередніми роками. ЗАТ «СФЗ», має досить велику кількість ділових партнерів за межами України. Це такі фірми як ЗАТ ЛПРОМ, ТОВ “Рос альянс”, Palm Capital ltd., ЗАТ “Юна”, ЗАТ “Азот”.

· Аналіз зовнішньоекономічної діяльності підприємства показав, що за останні 3 роки її показники значно зростали. За результатами розрахунку ефективність експорту підприємства зросла в 2002 році на 4,5% у порівнянні з 2001.

· Виходячи з усього перерахованого, завод має перспективу подальшого розвитку.