Реферат: Клас Павукоподібні

Павукоподібних відомо близько 25 тис. видів. Ці чле­нистоногі пристосовані до життя на суходолі. Для них характерні органи повітряного дихання. Типовим пред­ставником класу павукоподібних є павук-хрестовик, на прикладі якого розглянемо характеристику даного класу (рис. 87).

Тіло павука різко поділене на головогруди і черевце (заокруглене у самок і більш видовжене у самців). Харак­терною особливістю павука-хрестовика, як і інших пред­ставників класу, є те, що головогруди і черевце не розчле­новані і з'єднані вузьким коротким стебельцем. Черевце значно більше за головогруди.

Зовні тіло павука вкрите хітинізованою кутикулою, під якою знаходиться гіподерма клітинної будови, її похід­ні — павутинні і отруйні залози. Отруйні залози павука-хрестовика розташовані в основі верхніх щелеп.

Характерною рисою павукоподібних є наявність шести пар кінцівок. Із них дві перші пари — верхні щелепи і ногощупальця — пристосовані до захоплення і подріб­нення їжі. Решта (чотири пари) виконують функції пере­сування — це ходильні ноги.

Під час ембріонального розвитку на черевці заклада­ється велика кількість кінцівок, але потім вони перетворю­ються на павутинні бородавки, в яких знаходяться прото­ки павутинних залоз. Із залоз виділяється напіврідка рідина, яка твердне на повітрі, утворюючи павутинні нитки, із яких павук будує ловильну сітку. Якщо до сітки потрапляє комаха, павук кидається до неї з своєї засідки (до неї протягнута сигнальна нитка), встромляє в її тіло кігтики з отрутою і вбиває жертву. Після цього павук обплутує комаху павутиною і на деякий час залишає її. Сік отруйних залоз не тільки вбиває комах, а й діє як травний сік. Приблизно через годину павук повертається до своєї здобичі і висмоктує з неї напіврідку, частково перетравлену їжу. Від вбитої комахи залишається тільки порожній хітиновий покрив.

У зв'язку з цим травна система павука складно дифе­ренційована (рот, глотка, стравохід, смоктальний шлунок, кишка із сліпими виростами, слинні залози, печінка). У павука є практично всі форми травлення: поза організ­мом (під впливом соку отруйних залоз), порожнинне, або позаклітинне (в порожнині травного апарату під дією його травних соків), і внутрішньоклітинне (після всмокту­вання їжі в клітину). Павуки — ненажерливі хижаки, але можуть тривалий час голодувати.

Дихальна система у павука-хрестовика представлена легеневими мішками і трахеями. Легеневі мішки і трахеї відкриваються назовні особливими отворами на боках члеників. У легеневих мішках є багато листкоподібних складок, в яких проходять кровоносні капіляри. Трахеї представляють собою систему розгалужених трубочок, які підходять безпосередньо до багатьох органів (особливо у павукоподібних, що не мають легеневих мішків), де і відбувається тканинний газообмін.

Кровоносна система складається із серця, яке знахо­диться на спинній частині черевця, і судини, по якій кров рухається від серця до передньої частини тіла. Оскільки кровоносна система незамкнена, то в серце кров поверта­ється із змішаної порожнини тіла (міксоцелю), де вона омиває легеневі мішки і трахеї, збагачуючись на кисень.

Видільна система павука-хрестовика складається з кількох пар трубочок (мальпігієві судини), що розташо­вані в порожнині тіла. Із них продукти життєдіяльності надходять у задній відділ кишки.

Нервова система характеризується злиттям нервових вузлів. У павуків весь нервовий ланцюг зливається в один головогрудний ганглій. Орган дотику — волоски, які вкривають кінцівки. Орган зору — чотири пари простих очей.

Усі павукоподібні роздільностатеві. Самка павука-хрестовика відкладає восени яйця в сплетений із шовковистої павутини кокон, який ховає в затишних місцях (під корою пеньків, під камінням і т. п.). До зими самка гине, а з яєць, що перезимували в теплому коконі, весною виходять павучки. Деякі павуки проявляють тур­боту про потомство: відкладаючи яйця в кокон, носять його з собою. А самка тарантула носить свою молодь на спині.

Серед павукоподібних є види, отрута яких небезпечна для людини і сільськогосподарських тварин (каракурт, скорпіон), паразити людини (коростяний кліщ) і кліщі — переносники збудників хвороб людини і тварин (тайговий кліщ тощо).

Роль кліщів у природі та Тхне практичне значення. Тіло кліща не розчленоване на відділи і не сегментоване, овальної або кулястої форми. Перша і друга пари рото­вих органів зближені і утворюють хоботок. У дорослих ' кліщів чотири пари ніг, на кінцях яких є кігтики і поду­шечки. Ними кліщ прикріплюється до хазяїна.

Розвиток відбувається з метаморфозом. Самка відкла­дає яйця, із яких розвиваються личинки без задньої пари кінцівок і деяких інших органів. Личинки линяють і перетворюються на статевозрілі особини.

Кліщі завдають великої шкоди тваринництву. Серед них зустрічаються постійні і тимчасові паразити людини і тварин. Кліщі часто є збудниками і переносниками інфекційних хвороб людини, свійських і диких тварин. Різні види коростяних свербунів, паразитуючи на шкірі людини, спричиняють дуже неприємну хворобу коросту, яка також поширена і серед тварин.

Розміри коростяного свербуна людини (рис. 88) мік­роскопічні: самки близько 0,4 мм, самця близько 0,3 мм. Для проникання в шкіру свербуни вибирають найбільш ніжні ділянки (між пальцями, під руками, на животі, промежині). Довжина ходу, який буравить самка за день, досягає 2—3 мм (самці ходів не роблять). Живляться кліщі клітинами хазяїна, що оточують їх. •

У ходах самки відкладають яйця (20 і більше за життя). Тут же здійснюється їхній розвиток, який триває 1—2 тижні. Тривалість життя дорослих кліщів 40— 50 діб.

Діяльність кліщів підсилюється вночі, коли зігріваєть­ся тіло; людина відчуває нестерпну сверблячку. При чуханні розкриваються ходи кліщів. Кліщі і їхні личинки розселяються по тілу хворого, розсіваються по білизні і навколишніх предметах. Короста передається від хворої до здорової людини при користуванні спільними речами, при потисканні рук тощо.

На людині можуть паразитувати коростяні свербуни коня, собаки, свині, вівці, кози, верблюда, вовка та ін.

Пасовищні, або іксодові, та інші кліщі (див. рис. 88) є переносниками збудників інфекційних хвороб людини і тварин. Свою здобич кліщ підстерігає, сидячи на кінчику гілочки і витягнувши догори передню пару ніг. Кліщі здатні довго голодувати. Самка іксодових кліщів здатна випити таку кількість крові, що в сотні разів перевищує масу її тіла. Живлення триває протягом кі.п.кох діб. Одним з пристосувань до виживання виду є велика пло­дючість. Самка іксодових кліщів відкладає до 17 000 яєць. Яйця відкладаються в землю. Личинки, що з'явилися із яйця, живляться один раз, звичайно на дрібних ссавцях (гризуни, комахоїдні). Сита личинка падає на землю і через деякий час линяє, перетворюється в наступну стадію (німфу). Вона після живлення і линяння перетво­рюється на дорослу стадію (імаго). Статевозрілі самки іксодових кліщів живляться тільки один раз за своє життя і переважно на великих ссавцях. У наведеному прикладі показана триразова зміна хазяїна, проте зустрічаються кліщі, які змінюють в своєму життєвому циклі двох хазяїнів або ж розвиваються на тілі тільки одного хазяїна.

Іксодові кліщі переносять більше 20 хвороб (кліщовий енцефаліт, туляремію, тиф тощо). Собачий кліщ підтри­мує в природі осередки туляремії серед гризунів і передає людині і свійським тваринам збудників цієї хвороби. Присмоктування цього кліща викликає запалення.

Тайговий кліщ є переносником тяжкої хвороби нервової системи — енцефаліту. Цей кліщ паразитує на багатьох ссавцях і птахах, підтримуючи серед них вірус тайгового енцефаліту. Основним природним джерелом вірусу енцефаліту є бурундуки, їжаки, птахи тощо. Вірус енцефаліту передається самкою кліща своєму потомству через яйця.

Заходи по захисту людини від кліщів. У боротьбі з коростою застосовують як лікувальні, так і профілактич­ні заходи. Цю хворобу лікують втиранням у шкіру мазі та використанням зеленого мила з сіркою, які вбивають коростяних свербунів. Особливе значення має дотриман­ня правил особистої гігієни.

Під керівництвом Є. Н. Павловського і Л. О. Зільбера була з'ясована роль тайгових та інших видів кліщів у перенесенні збудників різних інфекційних хвороб і розроб­лені заходи по захисту від них і масовому знищенню.