Реферат: Творчі розповіді

ТВОРЧІ РОЗПОВІДІ

Яким умінням треба навчати школярів, щоб вони мог­ли викладати свої думки і почуття, орієнтуючись на сприй­мання читача (слухача)? Це загальне питання методики «чому вчити?» розв'язується на основі даних психології про етапи мовленнєвої діяльності та аналізу тих трудно­щів, які долають учні, оволодіваючи монологом.

Виділяється чотири групи узагальнених умінь зв'язно­го мовлення (їх можна назвати комунікативними): 1) ін­формативно-змістові, 2) структурно-композиційні, 3) граматико-стилістичні, 4) редагування. Співвідносяться ці способи мовленнєвої діяльності з основними етапами тво­рення тексту (орієнтування, планування, реалізація, контроль).

Група Інформативно-змістових умінь забезпечує ово­лодіння змістом повідомлення. Вона включає уміння орієн­туватися в умовах спілкування, усвідомлювати тему і основну думку висловлювання та добирати для нього необхідний матеріал.

Будь-яке висловлювання розпочинається із орієнту­вання у ситуації спілкування. Аналізуються умови, мотиви мовлення: з'ясовується, для чого створюється дане вислов­лювання (з метою спілкування, повідомлення чи впливу на співбесідника), для кого воно призначене (добре знайо­мій людині чи багатьом невідомим). Якщо ж аналіз умов здійснено правильно, будувати саме висловлювання уже неважко, оскільки програма його визначається переважно завданнями і обставинами.

В умовах шкільного навчання «ситуація уроку знімає природну комунікативність мовлення» (М. І. Жинкін). Саме тому виникає потреба ввести учнів у мовленнєву ситуацію і навчити орієнтуватися у ній. Слід створити такі умови, які б викликали внутрішнє спонукання ви­словити свої думки і почуття, бажання розповісти про свої враження, побачене і пережите.

Мотив мовлення («заради чого я говорю» — Л. С. Виготський) виникає у дітей у зв'язку із яскравими вражен­нями, коли вони зримо уявляють обстановку, ті місця, тих людей, про яких вони розповідають, чітко усвідомлюють функції мовлення. Важливо також сформувати у них наочне уявлення про адресата мовлення, передбачити такі прийоми, які б спонукали малого автора задуматись над тим, як читач (слухач) буде сприймати його висловлю­вання. Така установка розвиває усвідомлену потребу вра­ховувати в процесі побудови тексту сприймання співбесід­ника, виховує стійкий інтерес до роботи над творами як видом навчальної діяльності.

Розпочинаючи роботу над побудовою тексту, будь-який мовець повинен чітко уявляти, про що він хоче розповісти, для чого, як, яким способом буде викладати свої думки. Тема висловлювання — це питання, яке вирішує ав­тор, це те, про що розповідається у творі. Основна думка — це відповідь на поставлене темою питання (заради чого говориться). Розв'язуючи дане питання, автор добором фактів, мовних засобів, послідовністю, способом і стилем викладу матеріалу виражає основну думку твору. Без чітко вираженої мети, основної думки мовлення стає беззмістов­ним, перестає слугувати меті спілкування.

Тому так важливо з перших кроків роботи над розвит­ком монологічного мовлення навчати школярів вдумувати­ся у формулювання теми, осмислювати її зміст, межі. Саме з обмірковування теми розпочинається спілкування автора з співбесідником. Формулювання теми допомагає уявити автору, як його мовлення буде сприйняте тими, кому воно адресоване. Таке уявлення спрямовує хід думки, добір кра­щих мовних варіантів для її вираження залежно від типу і стилю мовлення.

Завдання усвідомити тему та її межі, підпорядкову­вати свій виклад основній думці вимагає оволодіння умін­нями добирати матеріал для висловлювання, фіксувати його, користуватися ним у творчій праці.

Дітям у молодшому шкільному віці важко вичленити у предметах, які вони спостерігають, суттєві ознаки, вста­новлювати залежність між ними. У них ще недостатньо сформовані уміння порівнювати схожі явища, робити висновки, узагальнення. Тому під час підготовки до твору їм важко відібрати з того, що вони бачать, найістотніше, те, що стосується теми, відкинути другорядне, що не від­повідає задуму. У зв'язку з цим необхідно передбачити сис­тему засобів і прийомів, які б вчили школярів спостеріга­ти — бачити, чути, відчувати, помічати в предметах і яви­щах їх яскраві, характерні ознаки й аналізувати бачене. Потрібно прищепити їм навички самостійної роботи над книгою, картиною, навчити способам фіксації своїх спо­стережень, вражень, роздумів.

Збір матеріалу для висловлювання безпосередньо зв'язаний із його систематизацією. Це складне уміння, яке включає ряд мислительних операцій. Потрібно навчити дітей: 1) аналізувати зібраний матеріал, відбирати у ньому те, що необхідне для розкриття задуму, 2) групувати зіб­ране, пов'язуючи між собою факти, думки в окремі частини (мікротеми) висловлювання, 3) визначати, у якій послі­довності доцільно розташувати ці логічно завершені части­ни, 4) продумувати смислові зв'язки між частинами тексту і сусідніми реченнями та знаходити словесне вираження цих зв'язків, 5) виділяти особливо значимі для висловленої думки слова (за допомогою граматичних та інтонаційних засобів). Ці способи мовленнєвої діяльності називаються структурно-композиційними.

Зібраний і систематизований матеріал може бути ви­кладений по-різному. Мовець обирає певний спосіб ви­кладу думки — розповідь, опис чи міркування. Це зале­жить від того, які завдання стоять перед ним: потрібно розповісти про якісь події, описати даний предмет або яви­ще чи довести певні твердження. Кожен із способів викла­ду має особливості побудови, потребує відповідного мов­ного оформлення, може мати певне стилістичне вирішення.

Автор описує будь-який предмет, явище, виходячи Із об­ставин спілкування, живописно малює, зображує його або передає його істотні ознаки у логічній послідовності. У пер­шому випадку він використовує художній, а у другому — науковий опис.

Кожен із нас у своєму житті користується різними функціональними стилями. Внаслідок цього у нашій сві­домості формуються принципи відбору мовних засобів з огляду на завдання і умови спілкування.

Найпростіші стилістичні розмежування доступні уч­ням початкових класів. Так, уже учень 1 класу усвідом­лює, що на уроці слід говорити по-іншому, ніж вдома. Він здатний відрізнити художню книгу від підручника. Читаючи, аналізуючи, переказуючи підручники, художні книги, дитячі газети, журнали, звикає у своєму мовленні диференціювати мовні засоби у залежності від змісту ви­словлювань і ситуації.

Важливо з першого року навчання дітей у школі сти­лістичним диференціаціям надати цілеспрямованого ха­рактеру. Організовуючи спостереження над стилістични­ми особливостями текстів, слід подбати про те, щоб вони не нав'язувались учням штучно, а природно випливали із завдань і обставин висловлювання. Такі спостереження (без використання теорії) мають на меті виробити у дітей внутрішню установку на добір мовних засобів, найбільш доцільних для тексту даного типу і стилю.

Предметом постійної уваги має бути збагачення слов­ника і граматичної структури мовлення молодших школя­рів. Слід передбачити систему вправ, зорієнтованих на за­своєння синонімічних і співвідносних мовних засобів для вираження означальних, причинових, наслідкових відно­шень. Уміння добирати відповідні лексичні, граматичні та інтонаційні засоби для вираження думки називаються граматично-стилістичними.

Критика власного тексту є, за визначенням психоло­гів, рушійною силою в оволодінні монологом. Без уміння відхиляти менш точні слова і синтаксичні моделі та зна­ходити більш влучні для вираження думки неможливо досягти зрушення у мовленнєвому розвитку.

Молодші школярі, навчаючись творити власний текст, на перших кроках навчання не помічають пропусків го­ловного у змісті висловлювання, порушень логічної по­слідовності у викладі, невиправданих повторень тих самих слів, одноманітних конструкцій. Потрібна систематична, цілеспрямована робота, щоб виробити у дітей звичку до свідомого контролю за якістю свого мовлення прищепи­ти їм уміння редагувати власний текст.

Розглянуті чотири групи комунікативних умінь (ін­формаційно-змістові, структурно-композиційні, граматико-стилістичні, редагування) знаходять повне втілення у тво­рах як самостійній вправі з розвитку монологічного мов­лення. У початкових класах школярі вчаться будувати тво­ри різних композиційних форм: розповіді, міркування, описи наукового й художнього стилів, знайомляться також з окремими, зразками ділових текстів.