Реферат: Франція 8

Ф Р А Н Ц І Я

10-А клас

Галкіна Олександра

Київ – 2001

Франція — одна з найбільших капіталістичних держав; вона розташована в західній частині Європейського материка. Територія Франції — 552 тис. км² , а населення — близько 46 млн. чіл. З півдня країна омивається теплими водами Середземного моря, де Франції належить Корсика. У західних берегів країни ні вдень, ні вночі не змовкає гучний подих хвиль Атлантичного океану. А від північної сусідки – Великобританії — Францію відокремлюють морські протоки Ла-Манш і Па-де-Кале. На північному сході, у Фландрії й Арденнах, Франція межує з Бельгією і Люксембургом. Далі, до сходу, височіють куполообразні вершини Вогезів. Тут проходить франко-германська границя. Досягши р. Рейну, прикордонні стовпи круто повертають до півдня, піднімаючись усе вище і вище: спочатку на гірські схили Юри, по яких проходить границя зі Швейцарією, а потім на покриті снігами хребти Альп, що відокремлюють Францію від Італії. Тут знаходиться сама висока гора Західної Європи – Монблан (4810 м). Альпійські хребти прорізані глибокими і досить широкими долинами, зручними для повідомлення. На південно-заході лежить менш висока, але важкодоступна гірська система Піренеїв. Вона утворює природну границю Франції з Іспанією і невеликою державою Андоррою.

У стародавності на території сучасної Франції жили племена кельтів (галлів) і країна називалася Галлією. У V в. Галлію завоювали франки — народ, що прийшов із правого берега Рейну (від них країна одержала свою назву — Франція). Франки асимілювали з кельтами.

Під час, що передує другій світовій війні уряд Франції разом з урядами Великобританії і США потурав агресивній політиці фашистської Німеччини. Він не перешкоджав німецьким фашистам окупувати Австрію і Чехословаччину і цим сприяв розв’язанню другої світової війни. Після того, як Німеччина в 1939 р. напала на спільницю Франції — Польщу, обурювання французького народу змусило уряд оголосити війну Німеччині. Але це була “дивна війна”. Французьке військове командування не збиралося воювати з Гітлером, і, коли в травні 1940 р. гітлерівські війська вторглись у Францію, реакційний французький уряд здав Париж і капітулював перед фашистськими агресорами. Але наприкінці 1944 р. французькі патріоти, натхнені перемогами СРСР і його союзників над гітлерівською Німеччиною, за допомогою англо-американських військ звільнили свою країну від німецьких окупантів. Ще було багато військових конфліктів, у яких Франція брала участь. Кілька років французькі імперіалісти вели війну в проти повсталого В’єтнаму. 7 років вони вели війну в Алжирі, народ якого вимагав незалежності. У 1956 р. Франція разом з Великобританією й Ізраїлем почала збройну інтервенцію в Єгипет. Але Єгипет був підтриманий багатьма миролюбними країнами (у т.ч. і СРСР). У 1961 р. у Франції різко активізувала свою діяльність Секретна збройна організація (ОАС). У країні виникла погроза фашизму, але урядові удалося розв’язати цю важку ситуацію.

Франція — високорозвинена індустріально-аграрна країна. По обсягу промислового виробництва вона займає четверте місце в Європі після США, Англії і Німеччини. Її промисловість і сільське господарство дуже різноманітні, як різноманітні природні умови країни.

На рудниках Франції добувають багато залізної руди і бокситів, вугілля і калійні солі; на гірських ріках побудовані гідроелектростанції. На машинобудівних заводах умілими руками французьких робітників створюються автомобілі і локомотиви, верстати і трактори, мотори і різне устаткування; на верфях портових міст будуються судна. Хімічні підприємства роблять кислоти, штучне волокно, барвники, пластмаси, медикаменти. Здавна Франція славиться парфумерними виробами. Текстильні фабрики випускають тканини бавовняні і лляні, із синтетики і натурального шовку.

У Франції вирощуються майже всі сільськогосподарські культури помірного поясу; пшениця і ячмінь, кукурудза й овес, цукровий буряк і картопля. Виноградники і сади є майже у всіх районах Франції. На сонячному узбережжі Середземного моря дозрівають маслини, апельсини, лимони й інші фрукти; тут же розводять багато квітів, особливо троянд. На півночі країни розташований найважливіший вугільний басейн Франції. Він дає майже половину вугілля, що добувається в країні. Власного вугілля Франції не вистачає, зате залізної руди так багато, що значна частина її йде на експорт. Головні поклади залізної руди знаходяться на північному сході країни — у Лотарингії. Там зосереджено і більшість металургійних заводів.

Франція — морська країна. У північних границь її холодні, зі свинцевим відливом хвилі плескаються біля крутих берегів, вимивають м’які вапнякові породи й утворять скелі самої вигадливої форми. Людям прийшлося багато попрацювати, щоб створити зручні для морських судів порти. Самий великий з них – Гавр — розташований у широкому усті р. Сени. Могутня бетонна дамба захищає численні причали і доки від морської стихії. У дамбі залишені лише “ворота”, через них в’юнкі буксири тягнуть на довгих канатах океанські кораблі в порт. Суди під прапорами різних країн привозять у Гаврський порт тюки бавовни і вовни, мішки кави і рису, каучук, червоне дерево для виготовлення дорогих меблів, пряності й інші товари.

Гавр — перший французький порт по пасажирських перевезеннях і другий, після Марселя, по перевезеннях вантажів. З діяльністю цього порту тісно зв’язане життя міста. Жителі Гавра обслуговують гостей прибуваючих на судах. У Гаврі працюють судноверфі, заводи і фабрики, що переробляють нафту і різну сировину, що завозиться в порт. Місцева промисловість не в змозі переробити всю імпортну сировину, тому Гавр — великий перевалочний пункт. Бавовна і вовна, наприклад майже цілком направляються в північно-східні центри текстильного виробництва — у міста Лілль, Рубе, Туркуен і в Ельзас. Основна маса морських вантажів, призначених для Парижу, минає Гавр, ідучи водяним шляхом нагору по Сені.

Русло Сени пролягає по Північно-Французькій низовині. Навколо поля пшениці, соковиті зелені пасовища, сади зі стрункими шеренгами яблунь. Це — Нормандія, одна з найдавніших провінцій, на які раніш поділялася французька держава. Тепер Франція поділяється на департаменти, по декілька на кожну з колишніх провінцій. Нормандія славиться виробництвом олії і сирів, а з яблук місцеві селяни готують сидр — напій, відомий навіть за межами країни.

Столиця Франції Париж — величезне, багатолике місто. Населення Парижа разом із пригородами досягає 7 млн. чоловік. “Великий Париж” розкинувся на площі в 1500 км² . Він виник 2000 років тому з невеликого селища Лютеції на острові Ситі, посередині Сени. Тепер на цьому острові знаходиться знаменитий собор Паризької богоматері. Його величезні вежі відображаються у водах ріки. Площа перед собором вважається географічним центром французької столиці. На лівому березі Сени розташований один із самих старих районів міста — Латинський квартал. Він відомий як найбільший у Франції центр навчальних закладів. У древньому паризькому університеті — Сорбоні — більш 60 тис. студентів, тобто чверть всіх учнів у Французьких вузах. По сусідству з Латинським кварталом стародавній особняк “Готель Матиньон” — резиденція глави французького уряду. Тут же, у лівобережній частині міста, засідають і члени обох палат французького парламенту: сенатори — у Люксембурзькому, а депутати Національних зборів — у Бурбонському палаці. На правому березі Сени розташовані ділові і торгові квартали. Тут же знаходиться всесвітньо відомий палац Лувр. У ньому зберігається безліч творів образотворчого мистецтва, наприклад картина Леонардо да Вінчі “Джоконда”. Правобережний Париж прикрашений чудовим архітектурним ансамблем — площею Згоди. У західній частині Парижа знаходиться знаменита Ейфелева вежа і Тріумфальна арка, Ейфелева вежа побудована в 1889 році як символ міжнародної виставки, вона з дивною легкістю здіймає на 300 із зайвим метрів – 7 тис. т. металевих конструкцій, немов сплетених у дивне мереживо. Зараз Ейфелева вежа не тільки прикраса Парижа, але і краща телевізійна вишка в Європі. Тріумфальна арка розташована на площі Зірки, від якої, як промені, розходяться 12 вулиць. Західні квартали Парижа забудовані упорядженими кварталами і розкішними особняками. Тут багато зелені. Один Булонський ліс — чудесний парк на західній окраїні міста — займає більш 8 км² . Східні квартали міста заселені трудовим людом.

На фабриках і заводах Парижа і його пригородів зайнято 13 тис. робітників. Тут виробляється 70% усіх французьких автомобілів, 90% авіамоторів, більш 70% тракторів, у районі столиці знаходяться численні хімічні заводи, підприємства, що роблять верстати, електроустаткування і різні прилади. Швейні фабрики й ательє створили Парижеві ”законодавця мод”.

Париж — не тільки промисловий, але і транспортний центр країни. До столиці з усіх кінців країни сходиться 11 головних залізничних магістралей і понад півтора десятки важливих шосейних доріг. Залізницям у Франції важко суперничати з автомобільним транспортом. Довжина основних залізничних ліній у країні не набагато більше 45 тис. км., а густа мережа шосейних доріг, покритих бетоном чи асфальтом, досягла вже 500 тис. км. Повітряні “ворота” Парижа — аеропорти Орлі і Бурже — щорічно пропускають понад 3 млн. пасажирів і велику кількість вантажів.

Париж — торговий центр Франції. Кожен десятий житель столиці зайнятий у торгівлі. Крім великих універсальних магазинів і безлічі дрібних крамниць, у місті десятки ринків. Самий великий з них — Центральний ринок.

К півдню від Парижа лежить плоскогір’я Центрального масиву. Це самий великий район країни. Південні схили гір майже суцільно покриті виноградником. Під виноградники зайнято в країні близько 1,5 млн. га; виноградарство — одна з головних галузей французького землеробства. У виробництві вина Франція займає друге місце у світі після Італії.

На сході Центрального масиву при злитті р. Сени з іншою великою рікою південно-східної Франції — Роною, розташований м. Ліон — другий після Парижа транспортний вузол, промисловий і культурний центр. У Ліоні і його пригородах 700 тис. жителів. Місто здавна славиться виробництвом шовку. У Ліонському музеї, єдиному у своєму роді, зібрані зразки більш 400 тис. шовкових виробів. У ліонському районі побудовано чимало підприємств нових галузей промисловості — хімічної, кінематографічної, автомобілебудівної. Велике значення мають також заводи, що виготовляють верстати і машини для текстильної промисловості. З Ліоном тісно зв’язаний, розташований недалеко від нього м. Сент-Етьєн. У цьому місті більш 200 тис. жителів. Він оточений з усіх боків шахтами Луарського вугільного басейну. На базі дешевого палива в місті давно розвилася металургія, а потім з’явилися металообробні і збройові заводи. Русло Рони перекрито декількома греблями гідроелектростанцій. Енергія Ронського каскаду надає руху моторам на заводах і фабриках багатьох міст південно-східної Франції. Широко застосовують її і для виплавки алюмінію. Сировина для цього – боксити — добуваються в південній провінції Прованс.

На крайньому сході Середземноморського узбережжя Франції між горами, покритими вічно зеленою рослинністю і ніжно-блакитним морем затиснута неширока смужка землі — Блакитний берег. Краса пейзажів і субтропічний клімат створили містам цього куточка Франції славу першокласних курортів (такі як усім відомі Ніцца і Канни).

Французькі учені внесли великий вклад у світову науку. Натуралісти Ж.Ламарк і Ж.Кюв’є створили еволюційну теорію, що заклала основу дарвінізму. Мікробіолог Л.Пастер розробив методи запобіжних щеплень проти різних заразних хвороб. У таємниці таємниць природи проникнули фізики Беккерель, П.Кюрі, М.Складовська-Кюрі, П.Ланжевен, чоловіки Жоліо-Кюрі які дослідили радіоактивність хімічних елементів. Їхні відкриття безмежно розширили владу людини над силами природи.

Великі французьке просвітителі — Ф.Вальтер, Д.Дідро, Ж.Руссо й інші — проголошували принципи розуму, відстоювали людські права, виступали проти класової нерівності, католицької церкви і сваволі. Драматург Ж.Мольєр і байкар Ж.Лафонтен виразили у своїх творах ідеї гуманізму, бичували неправду, жадібність, неуцтво, лицемірство і тупість. Найбільший письменник Віктор Гюго виступав як захисник республіканських демократичних ідей у період реакції, після розгрому революцій 1830 і 1848 р.

Почуття щирої дружби і багаторічна спільна робота зв’язували російського біолога І.І. Мечникова і французького ученого Л.Пастера; друзями були І.С. Тургенєв і Г.Флобе, М.Горький і Р.Ролланд.