Реферат: Значення пізнавальних процесів в роботі юриста

Реферат на тему:

ЗНАЧЕННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ

ПРОЦЕСІВ В РОБОТІ ЮРИСТА.

План лекції.

1. Поняття та види пізнавальних процесів.

2. Поняття та види уваги.

3. Відчуття та сприйняття.

4. Мислення та пам’ять.

1. До пізнавальних процесів відносять увагу, відчуття, сприйняття, мислення, уяву, пам’ять. Кожен з пізнавальних процесів забезпечує певну сторону пізнання людиною оточуючого світу. Всі ці процеси мають важливе значення в професійній діяльності юриста.

Пізнання людини включає використання як особистого досвіду, одержаного раніше, так і досвіду всього людства, який засвоюється нею у вигляді знань. Які пізнавальні процеси і в якій сукупності слід використовувати в тому чи іншому випадку – залежить від поставлених перед людиною завдань. Юридична діяльність насичена вирішенням великої кількості завдань, пов’язаних з розкриттям і попередженням злочинів. Тому юрист повинен знати зміст і особливості пізнавальних процесів в його професійній діяльності.

2. Увага – це спрямованість і зосередженість свідомості, окремих психічних процесів на певному об’єкті з одночасним відволіканням від інших подразників, яке виражається в підвищенні рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активності індивіда.

В залежності від об’єкта зосередження виділяють такі форми уваги: сенсорна (перцептивна) і моторна (рухова). За характером виникнення і способами здійснення виділяють два основних види уваги: довільна і недовільна .

Недовільна увага виникає і підтримується незалежно від свідомих намірів і цілей людини. Основними умовами її виникнення можуть бути властивості подразників, насамперед їх новизна для суб’єкта. Увагу привертають сильні подразники: сильні звуки, яскраве світло, фарби, різкий запах. Основною функцією недовільної уваги є швидка і правильна орієнтація в умовах середовища, які постійно змінюються, виділення тих об’єктів, які можуть мати в даний момент найбільше значення.

Довільна увага розвивається на основі недовільної. Довільна увага виникає, коли людина в своїй діяльності ставить перед собою певне завдання і свідомо складає програму дій. Це й визначає виділення об’єктів уваги. Основною функцією довільної уваги є активне регулювання протікання психічних процесів. Людина бере з пам’яті потрібні їй відомості, виділяє головне, приймає правильні рішення, що особливо важливо для юриста, оскільки в процесі своєї діяльності він часто змушений приймати рішення, від яких залежать долі людей.

Увага характеризується різноманітними властивостями: стійкість, переключення, розподіл, об’єм уваги.

Стійкість – характеристика уваги в часі, яка визначається тривалістю її інтенсивності.

Переключення уваги виявляється в навмисному переході суб’єкта від однієї діяльності до другої, від одного об’єкта до іншого.

Розподіл уваги – можливість одночасного успішного виконання двох або більше різних видів діяльності.

Об’єм уваги визначається кількістю об’єктів, які одночасно і чітко сприймаються.

3. Відчуття – це психічний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, а також внутрішнього стану організму при безпосередньому впливі матеріальних подразників на відповідні рецептори.

Органи чуття – це єдині канали, по яких зовнішній світ проникає в людські свідомість. Вони дають людині змогу орієнтуватися в оточуючому світі.

Відчуття має такі властивості: чутливість аналізаторів, адаптація, взаємодія відчуттів та ін . Чутливість аналізатора – це властивість психіки до відображення властивостей предметів і явищ, визначається мінімальною силою подразника, який розрізняє людина, а також різницею між двома подразниками, які здатні викликати зміни у відчутті.

Адаптація – це зміна чутливості аналізатора до інтенсивно діючого на нього подразника.

Взаємодія відчуттів – це зміна чутливості однієї аналізаторної системи під впливом діяльності іншої.

В діяльності юриста основними видами чуття є, насамперед, слухове, зорове, нюхове.

Сприйняття – це відображення в свідомості людини предметів або явищ у всій сукупності їх властивостей і ознак при безпосередньому їх впливі на органи чуття.

В ході сприйняття проходить впорядкування і об’єднання окремих відчуттів в цілісні образи речей і подій.

Найбільш важливі особливості сприйняття – предметність, цілісність, структурність, константність, осмисленість, апперцепція, активність .

Предметність – виражається в акті об’єктивації, тобто віднесенні відомостей, одержаних з цього світу, до цього світу.

Цілісність – означає відображення цілісного образу предмета.

Структурність – пов’язана з цілісністю. Ми сприймаємо фактично абстраговану із відчуттів узагальнену структуру, яка формується протягом деякого часу.

Завдяки константності ми сприймаємо оточуючі предмети як відносно постійні за формою, величиною, кольором і т.п.

Осмисленість сприйняття – свідомо сприймати предмет – значить подумки називати його, узагальнювати його в слові.

Апперцепція – це залежність сприйняття від змісту психічного життя людини, від особливостей його особи, досвіду, знань, інтересів.

4. Мислення – це соціально обумовлений, нерозривно пов’язаний з мовою психічний процес пошуків і відкриття істотно нового, процес опосередкованого і узагальненого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу.

Процес мислення – це насамперед аналіз, синтез і узагальнення. Аналіз – це виділення в об’єкті властивостей, зв’язків, відношень та ін., це поділ об’єкту на різні компоненти. Об’єднання виділених аналізом компонентів є синтезом .

Людина починає мислити під впливом тих чи інших потреб і в ході її мислення виникають і розвиваються все більш глибокі і сильні пізнавальні потреби.

Мислення можна визначити також як процес вирішення завдання, пошуку виходу з проблемної ситуації, який позбавляє невизначеності в діяльності суб’єкта пізнання. Ситуація невизначеності, кого б вона не стосувалася – слідчого чи злочинця – спонукає до активного мислення.

В психології мислення поділяється на такі види: наочно-дійове; наочно-образне; теоретичне (абстрактне).

В дорослих людей наочно-дійове мислення найчастіше проявляється в практичній діяльності. При опорі людини на набуті знання, навики, досвід мислення допомагає приймати рішення про те, як поступити в ситуаціях, що склалися. Наочно-образне мислення допомагає людині краще пізнавати оточуючий світ, мислити образами. Цей вид мислення має велике значення в процесі навчання.

Мислення у формі абстрактних понять служить основним засобом пізнавальної діяльності людини і завжди пов’язане з мовою, з поняттями, які мають різні смислові зв’язки. Тут, шляхом міркувань, логічних операцій виявляються закономірності явищ, які вивчаються.

Мислення виникає тоді, коли оточуюча дійсність і в першу чергу оточуючі люди вимагають від особи вирішити якесь завдання, відповісти на питання і т. д.

Пам’ять – це складне психічне явище, яке виявляється в здатності людини запам’ятовувати, зберігати в свідомості і пізніше відтворювати різні обставини, які мали місце в минулому.

Пам’ять юриста повинна відрізнятися достатнім об’ємом, міцністю запам’ятовування, точністю відтворення, високою мобілізаційною готовністю пригадувати потрібні факти в потрібний момент.

За характером психічної активності пам’ять поділяється на рухову, емоційну, образну, словесно-логічну. За характером цілей діяльності розрізняють недовільну і довільну пам’ять . За тривалістю закріплення і зберігання матеріалу виділяють короткочасну, довготривалу і оперативну пам’ять .

Рухова пам’ять – це запам’ятовування, зберігання і відтворення різних рухів та їх систем.

Емоційна пам’ять – це пам’ять почуттів.

Образна пам’ять – це пам’ять на уявлення, на картини природи і життя, на звуки, запахи, смаки.

Словесно-логічна пам’ять – це вид пам’яті, основним змістом якої є наші думки, виражені в словесній формі.

Недовільна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення, в якому відсутня спеціальна мета щось запам’ятати або згадати. Коли така мета є – це довільна пам’ять.

Короткочасна пам’ять характеризується дуже коротким часом зберігання слідів після однократного і нетривалого сприйняття і негайного відтворення.

Для довготривалої пам’яті характерне тривале зберігання інформації після багатократного повторення і відтворення.

Оперативна пам’ять забезпечує зберігання і відтворення тієї інформації, яка необхідна для досягнення цілі певної дії, з виконанням якої вона перестає функціонувати.

Забування – це процес пам’яті, протилежний запам’ятовуванню і зберіганню. Забування активніше, коли рідко використовуєш засвоєний матеріал.

Пам’ять розвивається і удосконалюється протягом всього життя. На неї впливають розвиток нервової системи людини, умови виховання і навчання, діяльність особи. Розвиток проходить як кількісно – шляхом збільшення швидкості і об’єму запам’ятовування, так і якісно – шляхом переходу від образного до словесного, від недовільного до довільного запам’ятовування.