Реферат: Франсуа Кене

ПЛАН.

1. Вступ.

2. Життєвий шлях Франсуа Кене.

3. Погляди Кене-економіста.

4. “Економічна таблиця” та основні її постулати.

5. “Чистий продукт” та богатство.

6. Висновки.

ВСТУП.

Франсуа Кене, як лідер французької школи фізіократів, піддавши критиці меркантилізм, на початку 18 століття проголосив справжнім багатством нації “продукцію землеробства”. “Багатство, яке створюється промисловою працею, - писав Кене, - виникає за допомогою доходів, що їх дає земля, і є багатством самим по собі безплідним, яке відтворюється тільки за допомогою доходів від земельних угідь.”[1]

Ідеї Кене були розвинені видатними представниками школи фізіократів - А.Р.Тюрго, В.М.Мірабо та іншими. Зокрема, в основу їх теоретичних поглядів була закладена концепція Кене “природного порядку”(викладена у його праці “Природнє право”,1765), який панує як у природі так і у суспільстві. Між тим, під природнім порядком вони розуміли буржуазний порядок, а під маркою його захисту фактично захищався капіталізм.

Одне з центральних місць в економічних поглядах Кене та його послідовників займало вчення про “чистий продукт”(або “додану вартість”), який вони розуміли як надлишок продукції, отриманої в землеробстві, над витратами виробництва. З вченням щодо “чистого продукту” нерозривно пов’язана і концепція виробничої та невиробничої праці. Вершиною ж економічного генію Кене вважається його “економічна таблиця”, у якій наочно показаний процес суспільного відтворення.

В узагальненому ж вигляді економічна програма Кене була викладена у його праці “Загальні принципи економічної політики землеробної держави”(1758).[2] Водночас, доктор Кене не мав ученого ступеню “доктора економічних наук” – він був лише лікарем.

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ФРАНСУА КЕНЕ.

Франсуа Кене народився у 1694р. поблизу Версаля в сім’ї бідного селянина. Ще зовсім молодим захопився медициною. Пізніше це захоплення принесло йому славу. Окрім медичної практики, він займався також науковою діяльністю в цій області й видав декілька творів, які ще більше зміцнили його славу талановитого лікаря. У 1752р. він став лейб-медиком Людовіка 15, отримав дворянський титул і переїхав до Версальського палацу. Там у нього часа збиралися філософи, письменники-просвітителі, які згуртувалися у 50-ті навколо “Енциклопедії”: Дідро, Гельвецій, Дюкло, Тюрго, Мірабо.

Як економіст Кене сформувався пізно, у 50-і рр. 18ст, коли йому було вже під 60. У 1756р. Дідро залучає його до участі в “Енциклопедії”. Оригінальні статті Кене, присвячені сільському господарству, викликали жвавий інтерес, у автора з’явилися учні, послідовники. Кене був прибічником всеохоплюючого володарювання офіційної релігії, ідеалістом. Проте в “Енциклопедії” завдячуючи письменникам-просвітителям утвердився його матеріалістичний погляд на світ. Він ратував за освічений абсолютизм, був монархістом, буржуазній революції протиставляв реформи, які повинен був здійснити король. І хоча Кене виступав під прапором абсолютизму та покращення феодального устрою, його економічна теорія вперша намагалася охопити всю систему економічних закономірностей капіталістичного способу виробництва.

ПОГЛЯДИ КЕНЕ-ЕКОНОМІСТА.

Навідміну від класичної буржуазної політекономії, яка зконцентрувалася переважно на проблемах розподілу праці, вартості, прибутку, в першу чергу аналізуючи промислове виробництво, а вже потім сільське господарство, Кене об’єктом свого дослідження зробив землеробство. Він аналізував сільське господарство, проголосивши його єдиною виробничою силою.

Лише у землеробстві, стверджував Кене, створюється нове багатство, тому економічна політика повинна заохочувати лише виробничі витрати (у сільському господарстві), а невиробничі (у промисловості) залишити сам на сам. Таку хибну думку підтримували усі фізіократи.

Не зважаючи на те, що Кене не підійшов до розуміння сутності ще одної важливої економічної категорії - вартості, його ідея щодо еквівалентності обміну виявилася досить плідною. Зокрема, він вважав, що товари попадають у відносини обміну із попередньо визначеною ціною. Купівля зрівнюється з обох боків таким чином, що взаємодія перетворюється на обмін цінності на рівнозначну цінність, тобто обмін в дійсності нічого не створює. Тому на думку Кене, ефективні методи збагачення полягають у матеріальному виробництві – переважно сільському господарстві.

Особливою відзнакою Кене-економіста можна назвати те, що саме він навчив економічну думку розрізняти дві категорії витрат: разові та поточні. Але серед усього творчого доробку лідера фізіократів Кене чільне місце по праву належить його “Економічній таблиці”(1758р.).

“ЕКОНОМІЧНА ТАБЛИЦЯ” ТА ОСНОВНІ ЇЇ ПОСТУЛАТИ.

Ця таблиця показує процес суспільного відтворення – а саме те, як сукупний суспільний продукт розподіляється між класами; із чого складається доходи трьох класів суспільства; як між цими класами доходи обмінюються на продукти. Суспільство розглядється як єдиний організм, що об’єднує три основних класи. “Нація, - пише Кене, - складається з трьох класів: виробничого класу, класу власників та класу безплідного.” [3]

До виробничого класу включені усі, хто обробляє землю – селяни, фермери, наймані працівники. Власниками Кене називає тих, хто отримує щорічний чистий продукт, створений у землеробстві (король, землевласники, церква тощо). Безплідним же класом він оголосив усіх зайнятих в промисловості (наймані робітники, ремісники, капіталісти, купці, торговці), а розподіл суспільства на фермерів, власників та промисловців відповідав розподілу суспільства у середні віки на селян, дворян та міських жителів.

Таким чином, у “Економічній таблиці” Кене вперше в історії політичної економії намагався показати основні пропорцій та основні лінії реалізації суспільного продукта, поєднавши численні акти обміну та рух грошей і товарів. Саме Кене належить відкриття того, що процесс відтворення та реалізації відбувається безперервно лише за умови дотримання певних пропорцій розвитку господарства.

“Економічна Таблиця” – це схема, яка спрощує реальну економічну ситуацію заради виявлення закономірностей. Зокрема Кене припускає, що 1) ціни незмінні протягом року; 2) всі доходи витрачаються на вживання (це означає, що інвестиції не ростуть по роках); 3) покупки й продажі всередині кожного класу не враховуються; 4) зовнішня торгівля не враховується; 5) вся земля обробляється фермерами, які арендують її у власників. Кене приймає такі вихідні дані:

1. первинні аванси виробничого класу

(в потоках участі не приймають ) - 10 млрд ліврів.

2.Річні аванси виробничого класу - 2 млрд ліврів.

3.Річний продукт виробничого класу - 5 млрд ліврів,

у тому числі: промислова сировина - 1 млрд ліврів;

продовольство - 4 млрд ліврів.

В таблиці відображений момент закінчення збору врожаю. Якщо відняти із готового продукту щорічні аванси, залишається 3 млрд ліврів, які і поступають на ринок (зокрема сировина на 1 млрд ліврів та продовольство на 2 млрд ліврів). З них один повинен повернути долю авансів, а два інших є власне чистим продуктом.

До Кене ми не бачимо, щоб економічні письменники розглядали економіку країни як єдиний організм в якому все взаємопов’язано. Тим більше, ніхто не представляв собі побудову економіки як кругообігу продуктів та доходів. “Економічна таблиця” Кене – це перша в історії політичної економії макроекономічна сітка натуральних (товарних) та грошових потоків матеріальних цінностей. Закладені у ній ідеї – це зародки сучасних економічних моделей.

Безперечно, схема відтворення Кене мала значні вади - в центрі реалізації опинився клас землевласників, промисловці залишилися без засобів виробництва (вони повністю продали свою продукцію), не показана реалізація сільськогосподарської продукції в межах класу фермерів. Але обмеженість “Економічної таблиці” не перекреслює її важливої ролі у розвитку політичної економії.

“ЧИСТИЙ ПРОДУКТ” ТА БАГАТСТВО.

“Чистий продукт, писав Кене у статті “Податки”, це “щоденно створюване богатство, яке формує доход нації, представляє собою продукт, що залишається після сплати усіх видатків з доходу, що отримується із земельних володінь”.[4] Таким чином, він стверджував, що чистий продукт виникає лише у землеробстві, а в промисловості спостерігаємо лише складання, комбінування або зміну форм.

Отже, чистий продукт має натуральну форму і виступає як дар природи. Разом з тим, у Кене має місце й інший підхід до визначення “Чистого продукту”. Оцінюючи величину чистого продукту, він заявляв, що вона визначена, певна і залежить від витрат виробництва. До останніх він відносить видатки на сировину, матеріали і заробітну плату. Заробітня плата теж визначена – це мінімум засобів снування, видатки на сировину і матеріали – витрати капіталу. Отже виходить, що “чистий продукт” – це не дар природи, а результат додаткової праці землероба.[5]

У питанні заробітньої плати фізіократи на чолі з Кене фактично відновили концепцію меркантелістів, прив’язуючи заробітню плату до фізичного споживчого мінімуму. На думку Кене, зарплата повинна забезпечувати найелементарніші потреби, але залишатися незмінною на самому низькому рівні. Тут ми бачимо, що Кене не зрозумів сутності заробітньої плати, як доходу найманого працівника і порівнював її з доходом ремісника.

Помітним на економічному тлі свого часу стало вчення Кене про капітал. Проте грошової форми капіталу він не знав, не розумів він і значення економічних функцій грошової фази руху капіталів, оскільки ототожнював капітал лише із запасом засобів виробництва, що застосовуються у землеробстві.

ВИСНОВКИ

Досліджуючи погляди Кене стосовно чистого продукту чи проголошення сільського господарство єдиною виробничою галуззю – сьогодні можна назвати спрощенням, але такі припущення на поевних етапах становлення економіки були, до певної міри, виправданими.

В цілому позитивно оцінюючи критику меркантелізму фізіократами, варто відзначити ще й те, що Кене неправомірно заперечував торговий прибуток. Франсуа Кене вважав, що прибуток торговців не є прибутком всієї країни, оскільки він представляє собою фонд видатків, що зникає із зупинкою виробництва. Якщо меркантелісти проголошували купця хазяїном ринку, який встановлює за власним бажанням ціни на товари, то Кене доводив, що вигода від їх продажу потягне за собою втрати при купівлі. Крім того, навідміну від меркантелістів, він взагалі не зрозумів суті епохи первинного накопичення капіталу, ролі торгівлі та торгового капіталу у зародженні капіталістичного способу виробництва.

Не було у фізіократів на чолі з Кене і досягнень у розробці теорії грошей. Кене стверджував, що гроші є засобом, що полегшує обмін, а багатством стають, як і товари, лише через свою продажну цінність. Причому, гроші за Кене – це безплідне багатство, тому він був противником накопичення грошей, перетворення їх у скарб.

Підсумовуючи, варто зазначити, що поглядів Кене у свій час (у 18 столітті) були прогресивними, а ідеї привабливими та плідними для багатьох поколінь нащадків. Лише “Економічної таблиці” та вчення про “чистий продукт” було б достатньо, для того, щоб вписати ім’я Франсуа Кене до списку класиків економічної думки. Д. Рікардо, А. Сміт, К. Маркс та й В. Леонтьєв неодноразово звертались до праць цього видатного французького економіста.

ЛІТЕРАТУРА

1. Франсуа Кене. Избранные экономические произведения. Москва. 1960г.

2. Блауг М. Экономическая мысль. Москва. 1994г.

3. История экономической мысли. Т.1. Московский университет. 1970г.

4. История экономических учений. Часть 1. Москва. 1989г.

5. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. Москва. 1996г.

6. Мєшко І.М. Історія економічних вчень. Київ. 1994р.

[1] Кене Франсуа. Избранные экономические произведения. Москва. 1960г. – Стр. 225.

[2] История экономических учений. Часть 1. Москва. 1989г. – Стр.72

[3] Кене Франсуа. Избранные экономические произведения. Москва. 1960г. – Стр.269

[4] Кене Франсуа. Избранные экономические произведения. Москва. 1960г. – Стр. 223.

[5] Мєшко І.М. Історія економічних вчень. Київ. 1994р. – Стр. 45