| Скачать .docx |
Реферат: Насильницьке донорство Незаконне розголошення лікарської таємниці
Реферат на тему:
Насильницьке донорство.Незаконне розголошення лікарської таємниці
1. Насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини з метою використання її як донора —
карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, з штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи без такого.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або особи, яка перебувала в безпорадному стані чи в матеріальній залежності від винного,—
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк До трьох років або без такого.
3. Дії, передбачені частинами першою і другою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб або з метою продажу,—
караються позбавленням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
1. Об’єктом злочину є здоров’я особи.
2. Його предметом є тільки кров живої людини і не є ним, зокрема, сперма, а також плазма чи інші компоненти крові, штучно виготовлені замінники крові людини, кров щойно померлої людини тощо.
3. Об’єктивна сторона злочину полягає у насильницькому або вчиненому шляхом обману вилученні крові у людини. Поняттям насильство у сг. 144 охоплюється завдання потерпілому побоїв, заподіяння легких тілесних ушкоджень, зв’язування та вчинення інших подібних насильницьких дій. Про поняття обман див. коментар до ст. ст. 157 і 190.
4. Суб’єкт злочину загальний.
5. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом і спеціальною метою. Мета використання людини як донора означає, що вилучену у потерпілого кров винний у подальшому хоче безпосередньо використовувати для лікування, виготовлення лікарських препаратів або у наукових дослідженнях. Якщо вилучення крові у потерпілого є способом заподіяння йому тілесних ушкоджень або смерті, діяння слід кваліфікувати за ст. ст. 115, 121, 122 або 125.
6. Кваліфікованими видами злочину є насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини для її використання як донорської, вчинене щодо: 1) неповнолітнього; 2) особи, яка перебувала в безпорадному стані; 3) особи, яка перебувала в матеріальній залежності від винного (ч. 2 ст. 144), а особливо кваліфікованими: 1) такі самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб; 2) насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини з метою її продажу (ч. З ст. 144).
Про поняття безпорадного стану і матеріальної залежності див. коментар до ст. ст. 66, 67, 120 і 135, а про поняття попередньої змови групи осіб — ст. 28 і коментар до неї. Продаж крові означає укладання відповідної угоди купівлі-продажу.
7. Торгівля людьми з наступним насильницьким донорством крові охоплюються ч. З ст. 149. Дії, передбачені ст. 144, внаслідок яких потерпілий був заражений ВІЛ або іншою невиліковною хворобою, додатково кваліфікуються за відповідною частиною ст. 130.
Основи законодавства України про окороку здоров’я від 19 листопада 1992 р. (ст. 46).
Закон України “Про донорство крові та її компонентів” від 23 червня 1995р.
Незаконне розголошення лікарської таємниці
Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки,—
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.
1. Об’єктом злочину є порядок збереження лікарської таємниці.
2. Його предметом є лікарська таємниця — певним чином задокументована інформація про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина. Лікарську таємницю (інформацію про пацієнта) глід відрізняти від медичної таємниці (інформації для пацієнта). Осїання передбачає відомості про стан здоров’я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, які лікар зобов’язаний надати на вимогу пацієнта, членів його сім’ї або законних представників, за винятком випадків, коли така повна інформація може завдати шкоди здоров’ю пацієнта.
Незаконне розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби та його результатів тягне відповідальність тільки за ст. 132. Розголошення лікарської таємниці, якщо вона водночас є таємницею слідства, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 145 і 387.
3. Об’єктивна сторона злочину характеризується діями у вигляді розголошення лікарської таємниці, їх тяжкими наслідками, а також причинним зв’язком між цими діями і наслідками. Поняття -розголошення означає усну чи письмову розповідь стороннім особам про зміст документів, що містять лікарську таємницю, відповідні публікації у пресі та інше віддання гласності певних відомостей.
Тяжкими наслідками розголошення вказаних відомостей можуть бути визнані самогубство чи самокалічення потерпілого, серйозне загострення його хвороби внаслідок переживань тощо. Настання таких наслідків розголошення лікарської таємниці, як самогубство потерпілого, заподіяння йому тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень не охоплюється ст. 145 і за наявності підстав потребує додаткової кваліфікації за ст. ст. 120, 128.
4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є медичні працівники та інші особи, у т. ч. і службові, яким відповідна інформація стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків. Для кваліфікації злочину не має значення, була така інформація довірена особі (надана за обліковим документом) чи стала відома за інших обставин (навіть і випадково, але у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків — обов’язків лікаря, адвоката, нотаріуса, вихователя, спеціаліста-психолога тощо).
5. З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується змішаною формою вини: умислом до діяння і необережністю до його наслідків.
Конституція України (ст. ст. ЗІ, 32).
Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. (ст. ст. 39,40).
Закон України “Про інформацію “від 2 жовтня 1992р. (ст.ст.3,23,31, 47,48).
Рішення КСу справі щодо офіційного тлумачення статей 3,23,3!, 47, 48 Закону України “Про інформацію” та статті 12 Закону України “Про прокуратуру’ (справаКТ. Устименка) №18/203-97 від ЗО жовтня 1997р.
Незаконне позбавлення волі або викрадення людини
1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини —
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той же строк.
2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох або більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу,—
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,—
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
1. Об’єктом злочину є особиста воля:
2. З об’єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох формах: 1) незаконне позбавлення волі людини; 2) викрадення людини.
Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції, законів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема у таких випадках, як: а) законне ув’язнення людини після її засудження компетентним судом; б) законний арешт або затримання людини для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передбаченого законом; в) законний арешт або затримання людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним державним органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину чи зникненню її після його вчинення; г) затримання неповнолітньої людини на підставі законного розпорядження з метою виховного нагляду або законне затримання неповнолітньої людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним державним органом; д) законний арешт або затримання людини, здійснені з метою запобігання її незаконному в’їзду до країни, або людини, стосовно якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.
Позбавлення волі може полягати у триманні особи в місці, де вона взагалі не бажає або більше не бажає перебувати, або в поміщенні її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча бажає цього. Відтак, обов’язковою ознакою складу злочину у його першій формі є місце. Ним можуть бути як приміщення (кімната, камера, погріб тощо) чи комплекси приміщень (підвал багатоповерхового будинку, лікарня), так і інші місця (дах багатоповерхового будинку, транспортний засіб) чи місцевості (скала, острів тощо).
Відповідальність за незаконне позбавлення волі виключається, коли особі, наприклад, забороняється покидати межі населеного пункту або відвідувати певні місцевості тощо. У цих випадках може йтися про самоправство (ст, 356),
Способами незаконного позбавлення волі можуть бути будь-які — обман, зловживання довір’ям, відібрання засобів пересування, ключів чи інших необхідних засобів тощо. Захоплення або тримання особи як заручника і торгівля людьми відображають спеціальні способи незаконного позбавлення волі і кваліфікуються за ст. ст. 147 та 149.
Незаконне позбавлення волі є триваючим злочином. Тому дії по утриманню потерпілого у стані позбавлення волі, до яких винний приєднався після початку злочину і до його закінчення, є співвико-навством у цьому злочині.
Викрадення людини передбачає: а) відкрите заволодіння нею (коли остання або інші, треті особи, у присутності яких здійснюється викрадення, завідомо для винного розуміють значення вчинюваних ним злочинних дій. Таке заволодіння може відбутися, скажімо, шляхом грабежу чи розбійного нападу); б) таємне заволодіння (вчинене за відсутності інших осіб щодо людини, яка не розуміє значення вчинюваних з нею дій у зв’язку з малоліттям, знаходженням у безпорадному стані тощо); в) заволодіння людиною, вчинене шляхом обману чи зловживання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі підроблених документів); г) заволодіння людиною в результаті вимушено-доброві-льної передачі її винному під погрозою насильства над її батьком, усиновителем, опікуном, піклувальником, вихователем тощо, або лід погрозою насильства над особами, близькими для останніх, або розголошення відомостей, що їх ганьблять, пошкодження чи знищення їхнього майна. Такий спосіб є близьким до вимагання (ст. 189).
Закінченим злочином викрадення людини є з моменту заволо-діння нею і фактичного початку обмеження її волі.
Заволодіння такою, що заблукала і загубилася, дитиною чи іншою особою, не здатною розуміти значення вчинюваних щодо неї дій, в результаті її знаходження, пов’язане з наступним її утриманням, за наявності певних обставин кваліфікується за ст. 146 як незаконне позбавлення волі, або за ст. 147 як тримання особи як заручника, або за ст. ст. 14 і 149 як готування до здійснення щодо неї незаконної угоди тощо.
3. Суб’єкт злочину загальний. Проте суб’єктом цього злочину не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці, де вона не бажає перебувати, або поміщати її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, але тільки з мотивів піклування про фізичне і психічне здоров’я підопічного чи з інших суспільне корисних мотивів (батьки, усиновителі, прийомні батьки стосовно своїх рідних, усиновлених чи прийомних дітей, опікуни і піклувальники стосовно осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, педагогічні та науково-педагогічні працівники стосовно піднаглядних дітей тощо). Крім того, правовий обов’язок піклуватися про особу і право з цією метою обмежувати її волю можуть бути покладені на особу договором перевезення, морського круїзу, договором про надання послуг із забезпечення особистої безпеки особи і т. ін. Але тривала заборона дитині її батьками протягом відносно тривалого строку (кількох тижнів чи місяців) залишати квартиру, вчинювана як виховний примусовий захід, дає підстави для кваліфікації діяння за ст. 146.
Завідомо незаконні кримінально-процесуальне затримання, привід, арешт і тримання під вартою, вчинені працівниками органів дізнання, слідчими та прокурорами, а так само винесення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку про позбавлення волі, ухвали (постанови) про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, рішення про адміністративний арешт тощо є злочинами проти правосуддя, передбаченими відповідно ст. ст. 371 і 375.
У деяких інших випадках незаконне позбавлення волі, вчинене службовою особою, має кваліфікуватися за ст. 365 (або 424) як перевищення влади чи службових повноважень. Зокрема це стосується завідомо незаконного здійснення працівниками органів внутрішніх справ, прикордонних військ, управління державної охорони та іншими службовими особами, спеціально уповноваженими на це: а) адміністративного затримання та наступного тримання особи протягом певного часу; б) приводу особи, яка входить до групи ризику захворювання на СНІД, хворої на венеричне захворювання, хронічний алкоголізм, наркомана, який вводить наркотичні засоби шляхом ін’єкцій, громадянина, який ухиляється від призову на військову службу, тощо; в) дисциплінарного арешту військовослужбовця; г) затримання неповнолітнього віком до 16 років, який залишився без опікування, з триманням його у приймальнику-роз-подільнику, притулку для неповнолітніх або центрі медико-соціаль-ної реабілітації; д) затримання та тримання у спеціальному розподільнику особи, запідозреної у занятті бродяжництвом, або яка ухиляється від виконання постанови суду про примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії, має ознаки вираженого психічного розладу і створює у зв’язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих тощо; е) поміщення у штрафний ізолятор особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі; є) примусової госпіталізації (скажімо, госпіталізації хворих на туберкульоз, венеричні захворювання, СНІД, лепру, карантинні захворювання тощо).
Незаконне позбавлення волі, вчинене не службовими особами, кваліфікуються за ст. 146. Це стосується і випадків, коли незаконна примусова госпіталізація здійснюється лікарем, який не є службовою особою (не головним лікарем, не завідуючим відділенням тощо), або коли особа, що не & службовою за змістом ст. 364, використовує для незаконного позбавлення волі приміщення, до яких вона має доступ у зв’язку з виконанням трудових обов’язків (бокс інфекційної лікарні, камера ізолятора чи гауптвахти, сховище тощо).
Незаконне позбавлення волі, пов’язане з поміщенням завідомо психічно здорової особи в психіатричний заклад, кваліфікується за ст. 151, а якщо таке поміщення здійснюється не для обстеження стану психічного здоров’я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею, а виключно з метою позбавити її волі, — за ст. 146.
4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що за законом вона не має права позбавляти волі іншу особу, але бажає це зробити. Мотиви незаконного позбавлення волі можуть бути різні, крім суспільне корисних. Ставлення особи до тяжких наслідків незаконного позбавлення волі може бути умисним або необережним.
5. Кваліфікованими видами незаконного позбавлення волі або викрадення людини є вчинення їх: 1) щодо малолітнього; 2) із корисливих мотивів; 3) щодо двох або більше осіб; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 6) пов’язане із заподіянням потерпілому фізичних страждань; 7) із застосуванням зброї; 8) протягом тривалого часу.
Про поняття малолітній див. коментар до ст. ст. 67 і 115, корисливі мотиви — до ст. 115, насильство, небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого — до ст. 187, попередня змова групи осіб — до ст. 28.
Під способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого слід розуміти такий спосіб незаконного позбавлення волі або викрадення, при якому створюється реальна загроза загибелі потерпілого або заподіяння йому-тілесного ушкодження.
До фізичних страждань треба відносити біль, що виникає під час мордування, катування, інших видів фізичного впливу на людський організм, або внаслідок жорстоких умов утримання у місці позбавлення волі (утримання особи в умовах, які позбавляють ії зору, слуху, просторової або часової орієнтації, утримання в холодному та сирому приміщенні, у приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де на особу нападають щури, позбавлення сну, харчування і води тощо). Оскільки незаконне позбавлення волі є триваючим злочином, фізичні страждання потерпілому можуть бути заподіяні у будь-який час його здійснення.
Застосування зброї означає фактичне використання її для фізичного впливу на потерпілого, коли цими діями створювалась реальна загроза його здоров’ю або життю (здійснення прицільного пострілу або інший спосіб використання її бойових властивостей), або для психічного впливу (демонстрування оголеної вогнепальної зброї, приведення її в бойове положення, прицілювання, поєднане зі словесною погрозою, тощо). Фактичні наслідки застосування зброї у вигляді заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень або смерті вимагають кваліфікації діяння за сукупністю злочинів, передбачених ч. ч. 2 або 3 ст. і46 і відповідною статтею розділу II Особливої частини КК.
Тривалий час є оціночною ознакою, наявність чи відсутність якої має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших конкретних обставин справи та особи потерпілого. Оскільки викрадення людини є одноактною дією, ця ознака не стосується другої форми розглядуваного злочину.
6. Особливо кваліфікованими видами розглядуваного злочину є: 1) вчинення його організованою групою; 2) спричинення ним тяжких наслідків.
Про поняття організована група див. коментар до ст. 28.
Поняттям тяжкі наслідки у ст. 146 охоплюється заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, у т.ч. такого, що мало характер мучення, тяжке психічне захворювання, переривання вагітності або смерть близької для потерпілого особи внаслідок переживань з приводу його раптового зникнення тощо. Умисне заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, групою осіб, з метою залякування потерпілого або інших осіб, на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, умисне вбивство, а так само самогубство неповнолітнього потерпілого внаслідок незаконного позбавлення його волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 146 і, відповідно, ч. 2 ст. 121, ч. ч. 1 або 2 ст. 115, ч. З ст. 120.
Конституція України (ст. ст. 28—29).
Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17 липня 1997 р.
Декларація ООН про захист усіх осіб від насильницького зникнення від 18 грудня 1992р.