Скачать .docx |
Реферат: Актуальність римського права
Актуальн і сть римсь кого права
Доцільно нагадати, що нерідко увага до вивчення римського права пояснювалась тим, що у багатьох країнах Європи воно довший або коротший проміжок часу було чинним правом. Оскільки нині його безпосереднє застосування не має місця, можна було б, здається, чекати, що й вивчення та дослідження цієї галузі права відійде на другий план.
Однак парадокс полягає в тому, що відмова від практичного застосування норм римського права не призвела до зменшення потреби в ньому. Скоріше навпаки. Можна констатувати, що значення римського права для юридичної освіти у XX ст. навіть зросло. Як і раніше, воно становить особливу цінність для професійної освіти сучасного юриста, а також для підвищення рівня його загальної освіченості та розширення світогляду. Як зазначає Г.Хаусманінгер, у римському праві молодий юрист знаходить не тільки коріння вітчизняної правової культури, а й основу для подолання обмеженості національним правопорядком, національного самовдоволення або просто юридичної провінційності. Він вчиться критично мислити, зіставляючи «прогресивність» власних правових норм з римським правом.
З урахуванням значення римського права у більшості зарубіжних країн його вивченню приділяється належна увага. Так, у Віденському університеті воно є базовою юридичною дисципліною і вивчається протягом двох семестрів, причому на тиждень припадає дві-три години лекцій та дві години семінарських занять у першому семестрі і п'ять-шість годин лекцій та дві години семінарських занять у другому. При цьому переслідується широке коло завдань: дати студенту узагальнене уявлення про цілісну систему приватного права, яке стало підґрунтям сучасного права; глибоко розглянути речове та зобов'язальне право, де особливо помітним є вплив римського права; поступово ввести студента у світ правової науки на прикладі правового порядку, який відзначається рисами як семантично-дедуктивного, так і топіко-індуктивного мислення, орієнтованого на судові казуси; акцентувати увагу на тих елементах римського правового мислення, які при наступному вивченні чинного права не виступають на перший план, на юридичній аргументації, що випливає з протилежних інтересів та цінностей, тобто намітити адвокатську перспективу на відміну від пануючої суддівської орієнтації. Таким чином досягається важлива мета: студент на основі обмеженого матеріалу дістає уявлення про загальну систему приватного права, речове та зобов'язальне, сімейне і спадкове право.
Дехто може заперечити, що таке глибоке вивчення римського права доцільне в тих країнах, де відбулася його рецепція. В Україні ж право формувалося на інших засадах.
З приводу цього можна зауважити, що опосередкований вплив римського права (через візантійське, польсько-литовське, австро-угорське та ін.) був помітний в Україні ще в часи середньовіччя. Пізніше такого впливу через своєрідну передавальну ланку — Німецьке цивільне уложення зазнало і радянське цивільне право.
Рецепція римського приватного права мала місце в нашій країні і у процесі законотворчих робіт останніх років, зокрема під час розробки проекту Цивільного кодексу України, який повністю відповідає сучасним тенденціям розвитку приватного права в Європі.
Отже, можна стверджувати, що вивчення римського права з практичного погляду виправдане і у нашій державі, право якої має генетичне коріння, зокрема, і у правопорядку Стародавнього Риму (хоч родовід його, як практично кожної національної системи права, звичайно, є не одновимірним, а набагато складнішим).
До того ж треба зазначити, що великий інтерес до римського права існує і в тих країнах, котрі, як вважається, майже не зазнали його впливу. Наприклад, студенти класичних відділень найпрестижніших американських університетів вивчають усю римську культуру, включаючи римське право, яке розглядається як творчий внесок у західну цивілізацію. У 1985 р. у США було опубліковано переклад дигест Юстініана у чотирьох томах.
Втім, можна й не зазирати за океан, а звернутись до досвіду нашого найближчого північного сусіда, у праві якого, як стверджують фахівці, римське право до останнього часу не залишило помітного сліду .
Незважаючи на відсутність стійкої романістичної традиції, останнім часом у Росії приділяють значну увагу вивченню римського права. Державним стандартом на це передбачено 100 годин. Відповідно до потреб вищої школи значно зріс випуск навчальної літератури з цієї галузі права, першоджерел. Вдосконалюється й підготовка науково-педагогічних кадрів. Координацію досліджень з римського права здійснює Центр римського права, який до того ж надає певні бібліографічні послуги, організує перевидання творів видатних російських романістів, а також видає фаховий журнал «Стародавнє право» та реалізує інші навчальні, методичні та науково-дослідні проекти .
А що ж маємо ми?
Курс «Основи римського приватного (цивільного) права» (який до того ж знаходиться на «зворотному боці» навчального плану, тобто вивчається за вибором вищого закладу освіти) розрахований усього на 40 годин лекцій та практичних занять. Вивчається протягом одного семестру, а іноді й протягом трьох місяців (щоб здача заліку з римського права не заважала «основній сесії»).
Перелік підручників та навчальних посібників, підготовлених романістами України, складається з шести-семи найменувань. Першоджерела українською (та й російською) мовою практично не видаються (якщо не рахувати ті, які вміщено у додатках до навчальних посібників та хрестоматіях з історії держави і права зарубіжних країн, що мають загальну «історико-правову» спрямованість).
Не кращі справи і з підготовкою кадрів романістів. Востаннє аспірантура з римського права була відкрита зусиллями тодішнього декана юридичного факультету Київського державного університету Г.Матвєєва у цьому закладі освіти ще на рубежі 50—60-х років. За останні півстоліття в Україні було захищено лише п'ять кандидатських та одна докторська дисертації з римського права.
Тож не дивно, що викладати римське право доводиться головним чином цивілістам та історикам держави і права, що навряд чи можна вважати оптимальним варіантом вирішення проблеми. До цього варто додати, що в країні немає жодної кафедри римського права, хоч у минулому столітті вони існували в Києві і в Одесі.
Підіб'ємо підсумки. Римське право викладається в обсязі, недостатньому для того, щоб слугувати базовою дисципліною. Його викладання неналежним чином забезпечене кадрами фахівців, навчальною літературою та першоджерелами.
Якщо до цього додати слабку підготовку з питань історії та культури античності більшості випускників шкіл, потенційних та справжніх першокурсників юридичних факультетів та юридичних вищих закладів освіти, а також практично повну відсутність спецкурсів, пов'язаних з римським правом, на вищих щаблях підготовки юристів, то картина вимальовується досить-таки безрадісна.
Елементарні знання з римського права повинні здобуватись вже у загальноосвітній школі, особливо в гімназіях, гуманітарних ліцеях, юридичних училищах та інших закладах освіти, покликаних давати ґрунтовну гуманітарну підготовку, освіту, яку колись називали класичною. Можна сподіватись, що засвоєння молоддю засад римського права сприятиме розвитку її правосвідомості, яка була на дуже високому рівні у громадян Риму і є дуже низькою у нашого народу, на що з тривогою вказують фахівці у цій галузі.
Розглядаючи значення римського права як історико-правового підґрунтя підготовки фахівців високої кваліфікації, ми знов-таки хочемо підкреслити, що таким є не тільки так звана «догма римського права», тобто концентрований виклад його основних засад, понять, категорій і положень, а й історія римського права, причому не тільки приватного, а й публічного,
Вивчення історії римського права, яке, до речі, мало місце і у Київському університеті святого Володимира, і у Новоросійському (нині — Одеському) університеті, дасть змогу студентам краще орієнтуватись у закономірностях та особливостях становлення й розвитку права, зв'язку державницьких інституцій з правовими, шляхах підвищення ефективності їхньої діяльності тощо. Уявляється, що найбільш доцільно це робити саме на прикладі Стародавнього Риму. І не тільки через наявність першоджерел та їх відносну доступність, а й тому, що тисячолітня історія Риму була ніби своєрідним полігоном, де перевірялись на ефективність і міцність різноманітні політичні режими, правові та політичні ідеї, філософські й релігійні течії, форми правотворення тощо. Тo чому б не використовувати цей досвід більш активно?
З урахуванням сказаного необхідно подовжити і поглибити вивчення його і пов'язаних з ним предметів. Зокрема, історію римського права, римське приватне та римське публічне право варто було б вивчати протягом двох семестрів першого курсу, приділяючи цьому дві—чотири години на тиждень, незалежно від майбутньої спеціалізації студента. Причому якщо для підготовки бакалаврів такого обсягу вивчення римського права за теперішніх умов було б достатньо, то юристи вищих рівнів кваліфікації повинні одержувати більш ґрунтовні знання.
Не зайво зазначити й те, що поглиблене вивчення римського права сприятиме активізації розвитку світоглядних та міжнародно-правових аспектів вищої юридичної освіти, оскільки воно є своєрідним професійним «есперанто» правників практично усіх європейських країн.
Звичайно, розширення і поглиблення вивчення римського права потребують певних зусиль, причому не стільки матеріальних, скільки організаційно-правових. Насамперед треба переглянути навчальні плани з тим, щоб визначити місце у них римського та греко-римського права як базових дисциплін, необхідних для підготовки фахівців високої кваліфікації.
Крім того, необхідно звернути увагу на забезпечення вищих юридичних закладів освіти та юридичних факультетів літературою (підручниками та першоджерелами), насамперед вітчизняною. Адже, як слушно зазначалося в літературі, найбільш перспективними є видання, де поняття римського права розглядається з позицій вітчизняної цивілістики. Тому якщо ми хочемо мати фахівців у галузі римського права високого рівня, маємо створювати і вдосконалювати власні підручники, які відображали б досягнення національних шкіл цивілістики та романістики, властиве саме їм бачення цього предмета. Непогано було б оголосити конкурс на створення базового підручника.
Необхідно також змінити підхід до підготовки спеціалістів з римського та греко-римського права. Вважаємо за доцільне відкрити аспірантуру з цієї спеціальності у тих вищих наукових закладах, де є відповідні фахівці. Варто подумати й про запровадження ВАКом України відповідної спеціальності для захисту дисертацій.
Нарешті, непогано було б вирішити питання про створення центру (або центрів) вивчення римського права і похідних від нього правових систем, який координував би дослідження у цій галузі права шляхом забезпечення обміну інформацією, надання методичних матеріалів, узагальнення бібліографії, проведення семінарів та конференцій романістів тощо.
Роботи не на один день і не для однієї кафедри чи навіть факультету. Однак не розпочавши її, не поліпшивши хоча б поступово вивчення римського права, ми ризикуємо опинитись у результаті реформи вищої юридичної освіти у становищі тих, хто зводить будинок на піску. А без належного підґрунтя оновлена система юридичної освіти, культури і світогляду не може бути надійною і досконалою.