Реферат: Людиноподібні мавпи

План

1. Загальні відомості про людиноподібних мавп.

2. Інтелект.

3. Мова.

4. Сприйняття прекрасного.

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

ПРО ЛЮДИНОПОДІБНИХ МАВП

До людиноподібних мавп відносять шимпанзе, карлико­вого шимпанзе (бонобо), горилу й орангутанга. Разом із люд­ською істотою вони складають групу вищих тварин, які нале­жать до великого зоологічного ряду приматів. Якщо порівня

ти їх з іншими тваринами, то привертає увагу одна виразна риса: вони більше за інших представників тваринного світу схожі на людей. Це стосується і будови тіла, і навіть пово­дження. Навіть групи крові і структура генів ідентичні до люд­ських.

Місце проживання людиноподібних мавп — тропіки Азії й Африки. Різні їхні види відрізняються за своїм способом життя й місцем проживання. Наприклад, шимпанзе, до яких примикають і карликові шимпанзе, вибрали для себе місцем проживання дерева й землю. Вони непогано прижилися у всіх типах африканських лісів і відкритих саван, хоча бонобо насе­ляють лише вологі тропічні ліси басейну ріки Конго.

Західна берегова горила, а також східна рівнинна живуть у вологих тропічних лісах. Гірська горила віддала перевагу лісам помірного клімату. Горили досить масивні тварини, тому вони не ризикують залазити на дерева. Вони почувають себе набагато спокійніше, знаходячись на землі. Горили утворюють групи, схожі на людські родини, однак число їхніх членів по­стійно змінюється.

А от орангутанги, навпаки, не люблять проводитичас у колі своїх родин. Живуть вони у вологих і болотистих лісах остро­вів Суматри і Калімантану. Воліють проводити час на деревах, неспішно перебираючись із гілки на гілку, часто зависаючи на своїх довгих руках. Руки сягають практично до щиколоток.

Іноді людиноподібні мавпи стають на ноги, щоб звільни­ти для якоїнебудь мети руки. Мавпи всіх перерахованих ви­дів — дуже кмітливі істоти. Часто вони використовують різні предмети як знаряддя. Цікаво зауважити, що в людиноподіб­них мавп непогано розвинута міміка, яка немов ще раз підтве­рджує, наскільки сильно ці істоти схожі на людину.

ІНТЕЛЕКТ

Якось учені провели такий експеримент із гібоном. До нього в' клітку вони встановили дзеркало. Вчені не знали, як відреагує на нього гібон. Мавпа зацікавилася новим предме­том, але, побачивши своє відображення, заверещала й утекла від нього подалі. Потім сталася взагалі непередбачена реак­ція. Мавпа схопила дзеркало і почала кидати його в різні боки. Учені зробили висновок: тварина себе не впізнала. Вона вирі­шила, що в клітці знаходиться ще якась істота, яка намагаєть­ся зробити щонебудь погане. Аналогічним є поводження й інших тварин.

Інакше поводяться людиноподібні мавпи. Побачивши себе в дзеркалі, вони діють немов розумні істоти. Учені прове­ли дослід із Сумою — орангутангомсамкою. Побачивши себе в дзеркалі, вона спочатку теж злякалася. Але це тривало недо­вго. Потім вона вирішила проекспериментувати: почала за­кривати руками очі, залишаючи між ними щілинку, щоб можна було підглядати, почала строїти міни. Сума навіть стала на голову, щоб подивитися на перевернений догори ногами світ. Настав час обіду. Сума, обідаючи, приліпила до щоки шкурку від помідора. Однак побачивши себе в дзеркалі, мавпа впевне­но стряхнула пальцем цю шкурку. Ця дія тільки підтвердила, що орангутанг впізнав себе в дзеркалі. Цей експеримент зай­вий раз довів, що людиноподібні мавпи — високорозвинені в інтелектуальному плані істоти.

Нижчі мавпи не можуть зрозуміти, що бачать у дзеркалі лише своє відображення. Зробити це можуть тільки людино­подібні мавпи. Хоча й тут є деякі коливання в інтелекті: щоб впізнати себе в дзеркалі, шимпанзе необхідний один день; ора­нгутанги впізнають своє відображення за 3 дні; горилам для такого ототожнення потрібно 5 днів. , .

Щоб довести високий інтелект людиноподібних мавп, ученими було проведено ще кілька експериментів.

Якось дослідники підвісили достатньо високо улюблені ласощі мавп. Ті не мали можливості без якихось пристосувань їх дістати. Учені також поставили перед мавпами кілька кубів

різних розмірів. Тварини не змусили себе довго чекати. Вони дуже швидко зрозуміли: щоб дістати ласощі, необхідно стави­ти куби один на одного. Тоді з них вийде вежа, за допомогою якої і можна дістати ласощі. Також учені зауважили, що в процесі будування вежі спочатку використовувалися великі куби, а вже потім на них ставилися менші за розміром.

Чимало людиноподібних мавп намагається вирішити і складніші завдання. Приміром, їм дають два ящики. В одному з них лежить ключ від іншого, де знаходиться винагорода. За допомогою викрутки мавпи відкривають один із ящиків, діс­тають звідти ключ. Потім відкривають другий ящик і відшу­кують там винагороду. Але трапляється і так, що мавпи пропо­нують свої, типово «мавпячі» методи вирішення запропонова­них завдань. Деякі з них, наприклад, не хочуть будувати вежу з кубів, а кидають ціпок, намагаючись збити ласощі, або, роз­гойдуючись на мотузці, намагаються схопити свою винагоро­ду в польоті.

Зрозумілим є тільки одне. Людиноподібні мавпи завжди намагаються знайти вирішення завдання, і часто їм вдається підібрати кілька способів. Цим вони зайвий раз підтверджу­ють свій високий інтелект у порівнянні з іншими тваринами.

МОВА

З давніх часів люди мріяли поспілкуватися з тваринами. Вони прагнули навчити пійманих малят людиноподібних мавп розмовляти. Але, на жаль, нікому не вдалося цього зробити. Мавпи не змогли нічого вимовити — тільки кілька незрозумі­лих слів, їхній словниковий запас неможливо порівняти зі словниковим запасом папуг, що вміють говорити.

У людиноподібних мавп у роті й порожнині зіва немає деяких звукоутворювальних елементів тих органів, що відпо­відають органам мовлення людини, тому вони ніколи не змо­жуть навчитися вимовляти звуки, як людина. Але всетаки в людиноподібних мавп існує набір різних звуків, що допомага­ють виразити емоції, їх не більш ЗО. Переляк або погрозу мавпи виражають пронизливими, різкими криками; палке ба­жання — пихтінням; невдоволення — бурчанням; заклик бути уважним — звуком «еее»; радість — вереском. За допомогою цих звуків тварини можуть довідатися про настрій однопле­мінників. Жести, міміка, постава — усе це допомагає мавпам розпізнати передану інформацію. Тоді учені вирішили засто­сувати для спілкування з людиноподібними мавпами мову жестів. Мавпи швидко навчилися «говорити» цією мовою, і тепер із ними можна проводити справжні бесіди.

ВідодМИЙ учений професор Алан Гарднер прохав свою чотирирічну шимпанзе Уошо мовою глухонімих: «Будь ласка — дай — мені — газету». Маля, перш ніж зробити те, що прохав професор, відповідало: «Будь ласка — дай — мені — яблуко». Воно просило винагороду ще до того, як виконало доручен­ня. Тоді професор попросив дати йому холодильник, що, при­родно, було нездійсненним для підопічної. І вона відповіла йому жестами, що він дивний, не рушаючи з місця.

СПРИЙНЯТТЯ ПРЕКРАСНОГО

Коли мавпам давали фарби, пензлик і папір, вони від­разу бралися до малювання. При цьому вони все виконува­ли дуже акуратно. Під час малювання вони дуже рідко вилазять за краї сторінки, чітко поділяють площину паперу на частини. Виходять картини, які дуже схожі на твори С5'часних абстракціоністів.

Іноді експериментатори навіть виставляли ці «роботи» у художніх галереях, і нікому навіть не спадало на думку, що авторами були не художники, а людиноподібні мавпи.

Ці тварини люблять малювати і не просять за свої роботи Ніякої нагороди. Вони дивним чином, відчувають, коли карти­на закінчена, і нізащо не хочуть малювати на завершеній, на їхню думку, роботі. Коли ж експериментатори в розпал роботи забирають у тварин пензлик, то ті моментально починають зло­ститися.

Учені протягом довгого часу досліджували поводжен­ня людиноподібних мавп і дійшли висновку, що в них є яскраво виражене естетичне чуття, хоча й у зародковому стані. Вони наводять як приклад шимпанзе, щез живуть у тропіках. Тварини під час заходу знаходилися на узліссі і із замилуванням вдивлялися в картину вечірнього неба. Трап­ляється, що деякі людиноподібні мавпи люблять прикраша­тися, використовуючи для цього підручні засоби, наприклад ліани.