Реферат: Етичний кодекс психолога

На І Установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психолога. Цей нормативний акт є гарантом високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери їх інтересів.

Даний Кодекс являє собою сукупність етичних норм, правил поведінки, що склалися у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність. Об'єктом досліджень і впливу психологів є внутрішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бути теплими, доброзичливими, цілющими.

Етичний кодекс сприяє більш успішному здійснен­ню психологами своєї професійної діяльності. Зокрема, шкільним і вузівським психологам допомагає у підви­щенні ефективності навчання і виховання учнів та сту­дентів; психологам у галузі охорони здоров'я — у вико­нанні функцій, пов'язаних з профілактикою захворю­вань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління — у психологічному за­безпеченні загального і галузевого управління.

Заснована Товариством психологів України Комісія з етики проводить роботу, спрямовану на правильне тлу­мачення психологами Етичного кодексу, здійснює кон­троль за його додержанням, забезпечує формування у психологів сприйняття цього Кодексу як зобов'язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства.

І. Відповідальність

1.1. Психологи несуть особисту відповідальність за свою роботу.

1.2. Психологи зобов'язані всіляко запобігати і не допус­кати антигуманних наслідків у своїй професійній діяльності.

1.3. Психологи повинні утримуватися від будь-яких дій чи заяв, що загрожують недоторканості особи; не мають права використовувати свої знання і стано­вище з метою приниження людської гідності, при­гнічування особистості або маніпулювання нею; не­суть відповідальність за додержання пріоритету інте­ресів людини.

1.4. На психологів покладається відповідальність за надійність використовуваних методів та програмного забезпечення, валідність обробки даних досліджень, у тому числі і тих. які проводяться з використанням комп'ютерних технологій.

1.5. Психологи застосовують лише ті знання, якими вони володіють відповідно до своєї кваліфікації, повно­важень і соціального статусу.

ІІ. Компетентність

2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв'язання тільки тих завдань, які на­лежать до сфери їх компетенції. У разі непосиль­ності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допо­могу.

2.2. Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологів України. У тих випадках, коли психо­логічні методики лише проходять випробування (з дозволу контрольних органів Товариства), психоло­ги, проводячи експеримент з обмеженим континген­том досліджуваних, попереджають їх про застосу­вання неперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними.

2.3. Психолог публікує під своїм ім'ям лише ту працю, яка повністю виконана ним самим або містить істотний власний внесок; недопустима публікація з метою особистої, матеріальної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної кваліфікації та досвіду.

2.4. Психолог прагне до адекватних знань про свої інди­відуальні якості та особливості і визначення меж власних професійних можливостей. Особистісні психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов'язків) можуть бути показни­ком професійної непридатності і мають якомога швидше коригуватись та розв'язуватись психологом.

ІІІ. Захист інтересів клієнта

3.1. Психологи суворо додержуються принципу доб­ровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час ро­боти з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розладами (тобто в крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в ме­жах законодавчих норм; обов'язком психолога є на­магання налагодити з клієнтом співробітництво. Психологи утримуються від непотрібних лікувань

3.2. Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов'язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідомляти відо­мості поза його волею, не можуть вживати примусо­вих заходів для одержання даних, крім випадків, ко­ли така інформація сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта.

3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих про­ти свободи особи. Вони не мають права змушувати клієнта розповідати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не по­винні вимагати відмовитися від них.

3.4. Психологи беруть на себе професійну відпо­відальність за кваліфіковане обстеження, консульту­вання, лікування. Вони домовляються про терміни завершення своєї діяльності або доцільність направ­лення клієнта до іншого компетентного спеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відпо­відальність за клієнта на себе.

3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих привілеїв, не можуть використовувати свої знання і становище, довірливе ставлення і залежність клієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, коли послуги є платними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додатко­ва оплата за консультації і не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформує про це клієнта.

5.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з клієнтом, якщо це може стати на перешкоді про­веденню діагностичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психологом і клієнтом не по­винно бути статевої близькості у період, коли пси­холог несе відповідальність за нього.

3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування або лікування можна дати об'єктивний професійний висновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз'яснює йому і батькам (опікунам, піклувальни­кам) реальний стан справ.

3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам психолог, він не може пе­рекладати це на інших. Психолог повинен чітко і однозначно формулювати висновок, так щоб його можна було правильно зрозуміти і використати от­римані дані на користь клієнта.

3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надійністю результатів, інформація для розв'язання поставленого завдання, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів — постійний чи тимчасовий.

3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежува­ному про поставлений діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов'язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо виявлених патологій у психічному стані клієнта. Психолог обов'язко­во попереджає про те, хто і для чого може вико­ристати ці дані; він не може приховувати від люди­ни, які офіційні рішення можуть бути винесені на підставі висновку.

Психолог уповноважений особисто запобігати неко­ректному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен виконувати цей обов'язок незалежно від посадової субординації.

IV. Конфіденційність

4.1. Психолог зобов'язаний додержуватися конфіденцій­ності у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виня­ток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей, і психо­лог зобов'язаний поінформувати тих, хто може нада­ти кваліфіковану допомогу.

Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт просить або згоджується, аби в його інтересах інформацію було передано іншій особі.

4.2. Психолог не збирає додаткових відомостей про об­стежуваного без його згоди і задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконання професійного завдання. Запис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографування і занесення інформації про клієнта до комп'ютерних банків даних здійснюються лише за згодою учасників.

4.3. Психолог зобов'язаний оберігати професійну таєм­ницю, не поширювати відомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи, додер­жуватись анонімності імені клієнта (наприклад, під час навчання, в публікаціях). Для демонстрації і прослуховування будь-яких матеріалів потрібний письмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вони бу­ли записані; на вимогу клієнта матеріали негайно ., знищуються.

4.4. Документація роботи психологів повинна вміщувати лише професійно необхідні матеріали. До цих ма­теріалів, пов'язаних з конфіденційним змістом діяльності психологів, має виключатися доступ сто­ронніх осіб. У тих же випадках, коли психологи звертаються за допомогою до інших фахівців, потрібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких ма­теріалів, а також обмежень у використанні інфор­мації про клієнта і попередити про міру відпо­відальності за недодержання конфіденційності.

4.5. Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з'ясовує, чи потрібно зберігати матеріа­ли (також і інформацію, занесену до комп'ютера). В разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві.

4.6. Психолог інформує клієнтів про правила додержан­ня конфіденційності. Смерть або зникнення обсте­жуваного не звільняє психолога від необхідності зберігати професійну таємницю.

4.7. Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати психологічну діяльність; не розкриває суті і призначення кон­кретної методики (за винятком доступних роз'яснень правоохоронним і судовим органам).

V. Етичні правила психологічних, досліджень

5.1. Планування психологічних досліджень передбачає дотримання таких умов: визначення об'єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання йо­го мети і завдань; встановлення контингенту обсте­жуваних; прогнозування можливостей використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспективи професійної успішності, формування спільного колективу, психологічного втручання то­що). Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефек­тивності та наукової обгрунтованості.

5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність резуль­татів, відповідає за рішення, які приймають офіційні особи на основі його висновків та рекомендацій, за­побігає можливим помилкам в діяльності непрофесіоналів, котрі допомагають у роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використанні інформації про досліджуваних. Психо­лог несе відповідальність за правильне і доступне роз'яснення непрофесіоналам суті застосовуваних психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслідки. Щодо психолога використовується принцип, аналогічний принципу презумпції невин­ності у судочинстві. Вина психолога в порушенні Етичного кодексу повинна бути доведена Комісією з етики Товариства психологів України.

5.3. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експе­рименті. Коли очікується, що дослідження або ліку­вання може викликати у клієнта психогенну реак­цію, психолог повинен отримати дозвіл на прове­дення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують необізнаності досліджува­них з його суттю і результатами, психолог має пе­ресвідчитися в тому, що це не завдасть шкоди жод­ному з учасників досліду. Такі відомості можуть бу­ти розкриті після завершення експериментальної програми.

5.4. Психолог заздалегідь інформує клієнтів про право відмовитись від участі в дослідженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь у експерименті, психолог має переконатися в тому, що таке рішення прийняте незалежно від нього або інших осіб (наприклад, батьків, опікунів, піклувальників, які наполягають пройти обстеження).

VI. Кваліфікована пропаганда психології

6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь діяльності на основі об'єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професію психолога і психологію як науково-практичний комплекс.

6.2. Психолог не виступає з публічними заявами для реклами або самореклами. Вміщуючи у засобах ма­сової інформації оголошення про надання психо­логічних послуг населенню, повідомляє лише своє ім'я, адресу, номер телефону, професійну кваліфікацію, науковий ступінь, галузь психології, години прийому. В рекламному проспекті не може йтися про суми гонорару, не даються гарантії, не перелічуються здобутки і успішні випадки лікування, консультування, експертизи. Оголошення мають містити інформацію про мету курсів, а не обіцянки, стосовно досягнення специфічних результатів. Пси­холог повинен брати професійну участь у навчаль­них програмах для населення, однак він має право робити це лише за умови, якщо вони виключають сумнівні методи і неефективні процедури.

6.3. Поради психолога у засобах масової інформації мають подаватися в узагальненій формі, без поси­лань па конкретні факти і ситуації, щоб не допусти­ти розголошення конфіденційної інформації.

Усні виступи, друковані матеріали, аудіовізуальна та інші публікації, в яких наводяться з ілюстративною метою клінічні випадки, повинні виключати іден­тифікування особи, групи чи організації. Методики публікуються лише у формі, яка дає змогу зберегти їх валідність та надійність.

VII. Професійна кооперація

7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших про­фесій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує професійну компе­тентність, високу культуру та ерудицію, відповідаль­не ставлення до справи колег та представників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненау­ковість чи неетичність у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об'єктивною, аргументованою критикою роботи ко­леги у психологічному співтоваристві. У тих же ви­падках, коли критика на адресу члена Товариства виявляється суб'єктивною, упередженою, він має право звернутися до Комісії з етики, висновок якої може використати для спростування несправедливих оцінок чи критики.

7.2. Психолог не може застосовувати маніпулятивні ме­тоди для здобуття прихильності і привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Про досягнуті результа­ти в теоретичній і практичній психології він зо­бов'язаний інформувати психологічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професійної діяль­ності досвідом.

7.3. Розв'язуючи конкретні завдання обстеження, кон­сультування і лікування людей, психолог вирішує, чи може він використати знання, технічні й ад­міністративні можливості інших фахівців на благо клієнта та за згодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише переконавшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншими психологами.

7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною інформа­цією про клієнтів, які користуються його послугами, передає у розпорядження колег тільки надійні й валідизовані психологічні методи, технічний інстру­ментарій і відкриття. Всі професійні взаємовідноси­ни будуються на основі Закону про авторські права.

7.5. У вирішенні спірних питань психолог керується по­ложеннями даного Етичного кодексу. Арбітром мо­же бути Комісія з етики Товариства психологів України.

7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Това­риства психологів та Етичного кодексу на психолога можуть бути накладені Комісією з етики такі стягнення:

— попередження;

— догана;

— виключення з членів Товариства.

У разі виявлення порушень психологами, які не є членами Товариства, Комісія з етики звертається до інших громадських організацій чи державних уста­нов з тим, щоб вони вжили необхідних заходів до винного.

7.7. Рішення Комісії з етики може бути скасоване Пре­зидією або З'їздом Товариства психологів.