| Скачать .docx |
Реферат: Синтаксис тексту
Кафедра журналістики
Синтаксис тексту
Пошукова робота
Реальним вираженням, зовнішнім проявом структури мовленнєвих утворень є їхня мовна форма. Поняття форми, співвіднесеної з певним змістом, як спроби існування та вираження цього змісту, його різних модифікацій, виникло в результаті того, що організація елементів системи може видозмінювати їхню структурну послідовність, викликати взаємозаміщення аналогічних елементів. Це пояснюється реальною взаємодією однієї системи (підсистеми у складі системи) з іншою (іншими), що викликає доцільні з тієї чи іншєї точки зору переміщення, опущення елементів за збереження їхніх сутнісних зв’язків. Наприклад, однакове за змістом речення може мати різний порядок слів у зв’язку з тим, що мовець більш або менш тісно поєднує його з попереднім реченням, виносить акцентований компонент на передній план і т.д. Або в іншому випадку, формуючи структуру речення (добір його лексичних елементів), у результаті осмислення взаємозв’язків окремих систем - синонімічних слів, обирають одне з них, котре й зумовлює деякі особливості форми цього речення. Форма відображає структуру (це своєрідна структура без "з’єднувальних швів") і відповідно виражає зміст, функцію складного утвору, але може мати суттєві відмінності за варіантного викладу того ж самого змісту. Так, частини речення можуть відокремлюватися одна від одної комою, крапкою з комою й навіть крапкою - тобто характеризуватися інтонаційними (а отже, й стилістичними) нюансами вираження передаваного ними змісту. Стилістичні смислові обертони, з нашої точки зору, якраз і є додатковими відтінками формованого структурою змісту, відмінностями, що виявляються при зіставленні структури та форми. Форму можна назвати динамічною структурою, вона втілює всі структурні риси й водночас має здатність розвивати і збагачувати їх. Форма слугує для матеріально-конкретного втілення змісту, а оскільки він становить основу існування системи, то й форма також характеризуються співвіднесеністю, взаємозв’язаністю. Цим пояснюється важливе значення аналізу мовних побудов у їхній взаємодії зі змістом для виявлення їх закономірностей. Можливості мовленнєвої форми, в системній співвіднесеності зі змістом і разом із додаткові смислові, емоційні відтінки, нюанси, багатющим резервом мовленнєвої різноманітності та виразності. В той же час особливості форми можуть викликати труднощі при виявленні мовних одиниць. Так, чеські лінгвісти Ф. Данеш та І.Гаузенблас вважають, що "відношення форми до значення, далекосяжна асиметрія між ними роблять проблематику синтаксису дуже складною"[1]. Своєрідність мовної форми, спричинена природою мовних явищ, полягає не тільки в переміщенні, роз"єднанні елементів, а й у їх випущенні (причому не лише дрібних елементів, а й частин речення, цілих речень, сполучення речень), а також - компресії ("стисненні", стягуванні складу речення). Без урахування всього цього розкриття функціонально-смислових відношень одиниць у тексті, мовленні буде неможливим, а отже - неможливим і пізнання структури мовленнєвих утворів. Здійснюване системно-структурне вивчення тексту враховує зазначену вище специфіку мовного змісту й форми.
Аналізуючи стан справ у галузі лінгвістики тексту, А.А.Акишина кілька років тому висловила загалом слушну думку: "Якщо всяка наука переживає три періоди: а) хаотичне накопичення матеріалу; б) класифікацію та накопичення безлічі дрібних законів; в) узагальнення і зведення до небагатьох загальних, то вчення про текст нині починає входити в другий період - тобто, продовжуючи накопичувати матеріал, піддає його першим класифікаціям і зводить до безлічі дрібних законів"[2]. Проте стає дедалі очевиднішим, що назріла необхідність прискорення цього процесу, важливого для наукового пізнання сутності мовної комунікації, котра являє собою один із дійових заходів розвитку суспільної свідомості.
Здійснений розгляд показує також необхідність поглиблення, уточнення ряду аспектів системно-структурного вивчення тексту. Галузь лінгвістики тексту ще потребує конкретизації, співвіднесеності з іншими розділами науки про мову. Проте значущість і виокремленість предмета її дослідження свідчить про правомірність виокремлення й відповідної наукової проблематики. Складається враження, що послідовна систематизація наукових аспектів у галузі тексту може бути здійснена на більш просунутому етапі в пізнанні тексту, закономірностей, котрі його характеризують. Та головне, в чому ми переконані: в основі всіх дослідницьких напрямів у вивченні тексту має бути обізнаність із його комунікативною влаштованістю як із найпринциповішою стороною його мовного існування. Комунікативна система є основоположною для мовної сутності тексту, інші типи системності, систем мають підлеглий щодо комунікативної системи характер (семантична, стилістична, синтаксична, інформативна і т.п. системи). Комунікативна система виконує функцію об’єднання можливостей усіх цих систем для організації, втілення та збереження дієвості спілкування (в його різних видах і формах).
Полісистемність дослідницьких підходів до вивчення тексту пов’язана з полісистемністю самого тексту. Наявні визначення, описи тексту свідчать про підхід до нього з різних системних позицій. Тому нерідко питання полягає не в тому, щоб приймати чи не приймати якесь визначення, а в тому, щоб зрозуміти, яку грань текстової структури розкриває певна характеристика. Це підводить до висновку про необхідність чіткого осмислення, в річищі якої системності аналізується текст, які сторони його багатопланового існування здатні розкрити такий напрям. Враховуючи призначення тексту - слугувати комунікації, вважаємо, що комунікативна функція є визначальною у формуванні його структури. Це означає, що основну структурну роль виконують у ньому власне комунікативні одиниці, котрі створюються для повідомлення про тематично зумовлені предмети мовлення, а одиниці інших рівнів використовуються як матеріал для формування цих власне комунікативних одиниць.
Розкриття закономірностей системно-структурної організації тексту великою мірою залежить від того, наскільки чіткими, визначеними є наші знання про поняття та засоби, що стосуються системного аналізу. Зокрема, необхідним є уточення самих понять "система" і "структура", їхньої взаємозв’язаності та співвіднесеності. Так, важливо розглядати систему не лише як складний утвір із взаємозв’язаних елементів, а й як зумовлений у своєму існуванні набір певних функцій. Система - це не просто сукупність, взаємодія елементів, а й сукупність, взаємодія їхніх функцій. Упорядкованість системи забезпечується конструктивним принципом її організації принципом єдності загального й окремого. Це розуміння надзвичайно важливе й для осмислення структури, що являє собою сутнісну будову системи. Так, можливості вивчення структурних компонентів пов’язані з усвідомленням загальної функціонально-змістової характеристики тексту. До числа системних явищ належить співвіднесеність, взаємозумовленість змісту елементів і загального змісту, функцій елементів і загальної функції; співвіднесеність змісту елементів і його функції, а також змісту цілого та його функції; співвідносність змісту та функцій одних елементів і змісту та функції інших елементів у їхній сукупності, зумовленості змістом і функцією цілого. До кола системних відношень залучається також співвіднесеність змісту й форми, бо форма є матеріальним утіленням структурної єдності, її окремих елементів, функція визначає зміст, а зміст знаходить вираження у формі. Співвіднесеність загального й окремого, окремого й загального робить правомірним дослідницький підхід у вивченні системно-структурних явищ як у напрямі за рівнями знизу вгору, так і згори вниз. Ці напрями можуть бути об’єднані, якщо необхідно з’ясувати взаємодію рівнів (під рівнем ми мислимо в даному випадку ступінь системного розвитку, до якого належать однотипні з точки зору функціонально-змістової єдності мовні побудови). Системність охоплює всі сторони функціонування складного утвору і, природно, поширюється на інші твори, що входять до його складу, адже, будучи окремими відносно загального, вони володіють значущістю загального відносно окремих елементів, що складають його, й т.д. Тобто кожний рівень мовних побудов, які входять до складної системи, по-своєму системний і також має бути розглянутий на відповідній, системній основі.
Для дослідження текстових побудов було використано переважно газетно-публіцистичні зразки, а також матеріали інших засобів масової інформації.
З’ясування цих характерних системних закономірностей значно впорядковує дослідження тексту як складного, багаторівневого утвору, допомагає чіткіше визначити той чи інший ступінь його розвитку Іа аналізу й характер просування від простішого до складнішого утвору.
Здійснення аналізу текстів на ґрунті їхньої системності передбачає врахування притаманних їм спільних рис функціонування, тематичної орієнтації, комунікативної визначеності. Чим послідовніше здійснюється добір текстів за цими ознаками, тим більшої типологічної вагомості набувають отримані спостереження. Та з цих міркувань постає уявлення про найзагальніші риси тексту як певної мовно-логічної, літературної структури, і, звичайно, найбільшою близкістю характеризуються тексти, споріднені єдиним стильовим, жанровим підпорядкуванням.
РЕЧЕННЯ І ТЕКСТ
Аспект співвіднесеності категорій речення й тексту розглядається в сучасних дослідженнях як найреальншшй предмет наукового пізнання, що веде до розкриття природи текстових утворів. Як зазначають дослідники, без речень неможливий ніякий текст, вони є тими обов’язковими компонентами, з яких складається його загальний комунікативний зміст, І самі вони не можуть бути справді зрозумілі поза текстом.
Поширені погляди на статус речення нерідко бувають діаметрально протилежними. З одного боку, й далі побутує уявлення про речення як про найвищу синтаксичну одиницю, з іншого - воно розглядається як елемент для побудови складних одиниць - надфразних єдностей, складних синтаксичних цілих, абзаців, логем і т.д. Цьому великою мірою сприяли праці Л.А.Булаховського. М.С.Поспєлова, Г.Я.Солганика. Г.О.Золотової. І.Р.Гальперіна, О. О.Нечаєвої, В. В.Одинцова, Л. М.Лосєвої та ін.
Існування складніших, ніж речення, побудов підтверджується їхньою логіко-змістовою єдністю, виокремленістю в тексті, наявністю синтаксичних зв’язків, що цементують об’єднання окремих речень (фраз), виявом деяких відношень, властивих структурі цілого. Розкриття природи складних синтаксичних побудов дає змогу наблизитися до розуміння закономірностей будови тексту. Тому так важливо з усією можливою точністю й чіткістю простежити формування складних текстових побудов шляхом сполучення речень. Дуже виразна в цьому плані думка В.Сланського: "Речення є найпростішою конкретною формою мовлення - своєрідною клітинкою, з якої розвиваються, а отже, й можуть бути з’ясовані й усі інші елементи та форми останнього”[3]. За системно-структурного підходу до вивчення складних мовних утворів можливість опису їхньої цілісної єдності досягається знанням про складові елементи, а також про зв’язки та відношення між ними.
У практиці дослідження складових синтаксичних побудов основна увага приділялася засобам і видам міжфразового зв’язку. Таким чином, як елемент за цього підходу виступила синтаксична побудова, що містилася в кожній окремій фразі. Мислилося, що ця побудова і є реченням, і міжфразовий зв’язок на цій основі поціновувався як зв’язок речень... Таке зближення фрази та речення випливало з того, що одне з трактувань поняття "фраза" має немало точок зіткнення з осмисленням поняття "речення". Так, дуже поширеним є поняття про те, що фраза - це "найменша самостійна одиниця мови, актуалізована одиниця спілкування"[4]. Це по суті найменше окреме висловлювання. Речення – також найменша одиниця з точки зору смислової та співвіднесеної з нею структурно-синтаксичної, і йому притаманний комунікативний аспект. Але якщо речення виділяється передусім як елементарна смислова єдність і відповідно - синтаксична єдність (у формуванні якої беруть участь інтонація й пунктуаційні засоби), то фраза (ми беремо один із аспектів її осмислення) вичленовується як найменша комунікативне значуща одиниця з точки зору мовленнєвої протяжності, неперервності мовлення - звукового чи писемного; природно, будучи відтинком мовлення, вона має на цій основі й змістові, й синтаксичні властивості. Можливе також і поєднання речення з фразою, втім воно не обов’язкове.
Відмінність функцій речення і фрази передбачає також відмінності в їхньому змісті й формі. О. М.Пєшковський звернув увагу на те, що поняття фрази та речення як композиційно-комунікативної й семантико-синтаксичної єдності опиняються "в досить складних і заплутаних відношеннях одне з одним”[5]. І далі: "... під "фразою" ми розуміємо, отже, будь-який відтинок мовлення від одної розділової паузи ... до іншої, незалежно від того, зі скількох речень складається він"[6]. Порівняйте аналогічну точку зору Р.Дроммеля, котрий визначає фразу "як частину усного тексту, виокремлювану з допомогою обмежувальних пауз незалежно від того, зі скількох речень вона складається”[7]. До розряду композиційно-мовленнєвих одиниць належить також абзац, і відомо немало фактів його синтаксичної неоднорідності. Все це свідчить про необхідність уточненого розгляду меж речення в тексті для того, щоб за всіх випадків виявлення зв’язків, відношень між реченнями ми могли бути впевненими, що йдеться саме прії речення, про одиниці одного плану, одного рівня.
Ізольоване речення й речення, що фукцюнує в тексті, опиняються в різних умовах. Речення, залучені до побудови зв’язного мовлення, підлягають дії функціональної динаміки. Вона викликає активну протяглість, зчіплення речень, що необхідно для побудови текстових єдностей. Треба враховувати також, що речення в умовах контексту піддаються Істотному скороченню, компресії, бо накопичується відоме з контексту, й воно випускається в багатьох реченнях. Уже в контексті двох-трьох речень виникає можливість не повторювати відомі з попереднього речення компоненти (й так - у кожному наступному реченні). Це зумовлює помітні зміни форми речень, появу великої кількості неповних речень. Природним є також виникнення дуже тісного формального та змістового зв’язку речень, у тому числі й у межах фрази. Оскільки структурні взаємодії мають внутрішній, дещо прихований характер, то вони відображуються у зовнішній формі "згладжено", без помітних структурних "швів". Усі ці явища приводять до того, що речення не завжди виступає чітко в тексті, його межі розмиваються в потоці мовлення. І головне, що звичайно на окремих реченнях увага не фіксується, бо вони часто є матеріалом для побудови більших, значущіших у комунікативному відношенні одиниць.
Установити межі речення в тексті - це, власне кажучи, означає з’ясувати, де починається й закінчується речення, тобто знайти межі його мовної форми. Та безсумнівно, що це водночас є й виявленням меж його змісту. І закономірно, що осмислення змісту речення дає змогу вибрати форму, відповідну цьому змістові.
У ланцюжку "слово - словосполучення - речення" одиниця, іменована реченням, є першою, котра слугує для вираження та повідомлення сенсу, співвіднесеного з думкою про дійсність. Цей сенс і є змістом речення.
Окрема думка являє собою усвідомлення певного відношення між об’єктами дійсності, яка розкриває або якийсь бік, характеристику, форму існування об’єкта дійсності, або зміст взаємодії об’єктів дійсності. Наприклад, осмислення відношення між діячем і дією може розкривати яку-небудь ознаку діяча (Дитина грається. Хлопчик катається на ковзанах ) або те, що результатом взаємодії діяча та дії є який-небудь факт дійсності (Сяйнула блискавка. Спалахнула війна. Весна прийшла ). Подібний факт - це по суті "вияв" якогось об’єкта дійсності в тій чи іншій формі буття. Одна окремішня думка - це зміст окремого акту усвідомлення дійсності. І ось кожна окремішня думка має знаходити мовне втілення, бо вона не може бути виділена, сприйнята, з’єднана з наступною і т.д. Одиниця, що слугує для вираження сенсу, рівного змістові однієї окремішньої думки про дійсність, вкрай необхідна у мові, й такою одиницею якраз і є речення. Розуміння цього висловлене в працях відомих мовознавців. Ш.Баллі так міркував із цього приводу: "Речення - це якнайпростіша з можливих форма повідомлення думки. Мислити - означає реагувати на представлення, констатуючи його наявність, оцінюючи його й бажаючи. Інакше кажучи, мислити - означає вивести судження, чи є річ, а чи її немає, або визначити, бажана вона чи небажана, або, нарешті, виразити побажання, щоб вона була або не була. Або думають, що йде дощ, або цього не думають, або в цьому сумніваються, радіють із того, що йде дощ, або шкодують із цього приводу; бажають, щоб ішов дощ, або цього не бажають. У першому випадку виражається судження про факт, у другому - судження про цінність факту, в третьому - вияв волі[8].
Найвидатніші лінгвісти підкреслювали призначення речення слугувати для вираження однієї окремішньої думки. Порівняйте точку зору О. О.Шахматова: "Речення - це одиниця мовлення, сприймана мовцем і слухачем як граматичне ціле, що слугує, для словесного вираження одиниці мислення" [9]. Прагненням конкретизувати мислений зміст, передаваний реченням, ми розцінюємо й пояснення О. О.Шахматовим того, що в цій одиниці знаходить відображення акт мислення, "який має за мету повідомлення... поєднання уявлень, що відбулися в мисленні"[10]. Прямо говорить про співвідношення змісту речення саме з однією думкою О.Х.Востоков: "Мовлення - є поєднання слів, що виражає думки взагалі... Та коли мовлення обмежується вираженням однієї думки, тоді воно називається реченням"[11].
Таким чином, кожне окремо вичленовуване в мовленнєвій лінійній послідовності речення слугує для вираження, повідомлення однієї окреміпшьої думки про дійсність. А якщо брати до уваги, що речення не завжди виражає думку, а й інші акти свідомості (волю, почуття і т.д.), то звідси випливає висновок, що воно слугує для того, аби повідомити що-небудь про дійсність або що-небудь причетне до неї (запит інформації, спонука), що відображує один окремий акт усвідомлення дійсності. Тобто змістом речення є повідомлення, що відображує окремий акт усвідомлення дійсності. У зв’язку з вищесказаним глибше осягається розуміння мови як практичної дійсної свідомості. Зв’язок речення з елементарною одиницею мислення, свідомості якраз і зумовлює його можливість виступати в ролі повідомлення про дійсність, бо "свідомість - це ставлення до світу зі знанням його об’єктивних закономірностей"[12]. В.М.Русанівський наголошує, що в основі "лексичної субстанції" і граматичної форми знаходяться однакові мінімальні одиниці змісту-семи[13].
Розуміння речення як синтаксичної побудови, що слугує для вираження однієї окремішньої, елементарної думки, одного окремішнього акту свідомості, не завжди перебуває в полі зору сучасних дослідників, а воно становить визначальну семантичну рису речення, котра допомагає виявити його серед інших комунікативне значущих одиниць, сприяє об’єктивному виокремленню його в мовленнєвому потоці, що піддається гнучкому й багатоманітному членуванню в залежності від його реального осмислення. Існування одиниці з такою функцією просто-таки необхідне в мові, бо інакше людина не змогла б вичленовувати окремі думки ні повідомляючи щось про дійсність, ні сприймаючи чужі повідомлення. Невизначеність характеристики речення в цьому плані спричинює пошуки нових одиниць, пов’язаних з виконанням названої функції, - наприклад, ідеться про поняття пропозиції[14], темо-ремної єдності[15], енонсеми[16], елементарної смислової одиниці[17] , МПО (мінімальної предикативної одиниці)[18], предикатеми[19]. Чітке осягнення функцій речення знімає необхідність у таких пошуках, сприяє розумінню варіативності форми існування речення в залежності від контекстних умов, взаємодії речень.
У кожному реченні повідомляється якийсь один мислений зміст: або це одне окреме повідомлення про вияв чого-небудь, або таке ж окреме повідомлення про чиюсь характеристику, або повідомлення про чий-небудь учинок, заняття, чи повідомлення оцінки кого-, чого-небудь і т.д. Якщо ці окремі повідомлення групуються в мовленні, але при цьому зберігають функціонально-змістову самостійність, то, навіть входячи до однієї фрази, вони з’єднуються в одне речення, а утворюють сполучення речень[20]. Але смислова й синтаксична єдність уже вищого рангу, ніж семантико-синтаксична єдність речення. Ця складніша, ніж речення, побудова членується на окремі повідомлення, що мають інформативну самостійність, речення ж, будучи елементарним повідомленням, не може бути розчленоване на комунікативне значущі частини в контексті, де воно вживається. Ми повертаємося до думки О. О.Шахматова про те, що в реченні містяться повідомлення "поєднання уявлень, що відбулося в мисленні". Уявлення - конкретні образи предметів і явищ, відтворювані в свідомості, виступають як відображення об’єктів дійсності, зв’язок яких осмислюється. Просте їх позначення має номінативний характер і, природно, не містить повідомлення, котре формується лише в результаті "поєднання уявлень". Номінативний характер мають і ті предикативні одиниці, які в складному реченні виступають як "розгорнуті члени речення, набуваючи вигляду підлеглих речень, наділені великими можливостями деталізації висловлюваної думки"[21].
Речення, як відомо, має форму предикативної одиниці (якщо це просте речення), й поєднання предикативних одиниць(якщо складне), котра складається або тільки з предикативного центру, або предикативного центру та компонентів, що слугують для його поширення. Не всяка предикативна одиниця є реченням, а тільки та, котра містить компоненти, сукупність яких формує елементарний зміст, що має самостійне інформативне значення в умовах контексту. Слід зазначити, що предикативна одиниця, котра являє собою речення, крім конструктивних ознак, має інтонаційні та пунктуаційні ознаки. Найзначущішою з них є завершальне(кінцеве) звучання речення, яке вперше з’являється саме наприкінці його, а потім уже на базі речення присутнє в інших одиницях. Розділові паузи, що обрамовують речення, мають багатозначний характер, їх диференційований аналіз у зв’язку з описом різних одиниць потребує спеціального інструментального дослідження. Традиційно прийнято вважати знаком, що сигналізує про межі речення, крапку (або крапки, знаки запитання чи оклику, котрі виступають у їх ролі). Але крапка звичайно ставиться в кінці фрази, а оскільки обов’язковість її суміщення з реченням піддається сумніву, то пунктуаційним показником речення може бути, на наш погляд, тільки наявність розділових чи видільних знаків, що оформлюють конструктивний склад предикативної одиниці, її інтонаційний початок і завершення, - але не вибір якогось конкретного знака.
Розглядаючи поставлену проблему, доцільно вибрати методику дослідження, оперту на синтез напрямів аналізу, що випливають із принципів "від форми до змісту" й "від змісту до форми".
Методика дослідження, що грунтується на об’єднанні аналізу від форми до змісту й від змісту до форми, має цікаві, глибокі традиції у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві. Взірці таких досліджень у галузі семантико-синтаксичних проблем представлені у працях Н. Д.Арутюнової, Г. О.Золотової, Г. В.Колшанського, В. Г.Гака, Т. М.Ніколаєвої, Г.Данеша, П.Сталла, П.Адамця та інших.
Про типологічне обгрунтування цієї методики писали О.Єсперсен[22], С.І.Берштейн[23], ці питання розглядає А.В.Бондарко в. системі теоретичних аспектів формування фукціональної граматики[24]. А.В.Бондарко висловлює важливу думку про те, що сутність об’єднання двох видів аналізу полягає не просто в застосуванні їх одного за одним, а в постійному їх чергуванні, взаємопроникненні: "В постійному чергуванні розглядуваних напрямів аналізу на різних його етапах (чергуванні, зумовленому певними цілями аналізу на кожному етапі), у використанні результатів підходу від форми до значення в разі підходу від значення до форми (і навпаки) й полягає синтез двох розглядуваних підходів"[25]. Ні зміст, ні форма мовних побудов не є чимось первинним, - первинна функція, вони ж перебувають у постійній координації, взаємозумовленості. Тим-то критеріями виявлення меж речення як семантико-синтаксичної одиниці є аспекти змісту й форми в їхній постійній взаємній співвіднесеності та взаємозумовленості. Функціональна відмінність і єдність відповідно визначають відмінність і єдність змісту й аналогічно - відмінність і єдність форми. Ця закономірність кладеться в основу розмежування речення і схожих на нього одиниць.
Представлена системна сукупність підходів до виявлення речень у тексті пропонується нами як одна з можливих методик дослідження, новизна якої полягає в самій проблемній спрямованості, в обов’язковості орієнтації на контекстуальний характер формування семантики й конструктивних ознак речення, в комплексному врахуванні єдності семантичних, конструктивним і власне комунікативних аспектів мовних побудов.
У літературі висловлюються окремі думки про комунікативну виділеність деяких підрядних речень[26], передусім приєднувального (сполучникового) типу[27], суттєві в цікавому для нас плані спостереження над двобічним та однобічним характером підрядного зв’язку в різних типах складнопідрядних речень та осмисленням на цій основі комунікативного значення компонентів складної конструкції, висновки про вияв близькості структурних відношень у складному реченні й текстових побудовах [28], про варіативність інтонацій у комунікативне значущих утворах[29]. Ми ставимо питання про необхідність послідовного з’ясування закономірностей функціонування речення в тексті та пов’язаних із цим його контекстуальне зумовлених трансформацій, реальних мовленнєвих меж.
Наведені вище міркування дають можливість виробити конкретні методичні прийоми уточнення меж речень у тексті. Виходимо з того, що типовий зміст речення - це значення, яке повідомляє одну окремішню (елементарну) думку про дійсність, а типова форма - предикативна одиниця (або поєднання предикативних одиниць), конструктивні й інтонаційно-графічні засоби якої слугують для вираження та виділення цього сенсу в мовленні.
У результаті пофразового аналізу визначаємо наявність у фразі однієї чи більшого числа предикативних одиниць. Потім аналізуємо, які з них є самостійними, а які не є такими, входячи до складу інших. Для цього в лінійній послідовності з’ясовується конкретний зміст предикативних одиниць, який визначається з урахуванням контекстних зв’язків, логічної зумовленості формування сенсів. У результаті уточнюється реальне самостійне речення й саме та предикативна одиниця, котра його виражає, а отже - й межа даного речення. Передусім на цій основі вичленовується перша достатня елементарна смислова одиниця, решта аналізується з таких самих позицій у свою чергу. В разі необхідності застосовується "інтонаційна перевірка" меж речення, котра допомагає пересвідчитися в правомірності їх визначення, а також розмежувати зовні схожі, але структурно різні конструкції. Якщо виявиться, що типовий зміст речення співвідноситься в контексті з нетиповою формою (відокремленими, парцельованими конструкціями), то слід припустити існування в мовленні формальних аналогів речення, що виникають у таті контекстних трансформацій.
Контекстуальна варіативність речень з підрядною частиною
Особлива смислова рухомість характеризує побудови, що мають зовні однакову форму й тому називаються одним найменуванням - складнопідрядні речення. В результаті проведеного дослідження виявилося, що, крім конструкцій, котрі справді є реченнями, в тексті функціонують поєднання речень, які збігаються з ними за формою і в яких компонент, маючи вигляд підрядного, є неповним, а слугує для пояснення, коментування, розгортання попереднього, тобто розкриває вже інші, ніж у попередньому реченні, аспекти дійсності. Порівняймо вживання цих двох типів побудов у тексті.
Розглянемо перший тип: Якщо у людини рідко бентежиться совість, вона просто не вихована. А не вихована тому, що про неї, про совість, рідко заводять мову, не збуджують її, не звертаються до неї; Пам’ятаєте, як він відмовився від премії своїй бригаді? А зробив це тому, що знав: його колектив і трест у цілому можуть працювати краще; Життя ще раз жорстоко випробувало його через п’ятнадцять літ по закінченні війни. В один день трагічно загинули дружина, син і дочка. Він витримав і це. Зніс гіркоту втрати тому, що завжди бачив довкіл себе друзів, товаришів по праці, бойових побратимів.
У цих фрагментах виділено фрази, котрі являють собою складні конструкції, що складаються з двох предикативних одиниць, одна з яких - зі значенням причинності (тому що... ). Поєднується ця підрядна предикативна одиниця з попередньою, котра означає факт (А не вихована (совість); А зробив це; Зніс гіркоту втрати). Сполучення цих предикативних одиниць витворюють єдиний елементарний зміст, який розкриває думку про причину названого факту, тобто обидві предикативні одиниці беруть участь у формуванні одного складнопідрядного речення. Воно не розпадається на конструкції, котрі мають самостійний зміст, бо, по-перше, в попередній фразі вже повідомляється про певний факт: вона (совість) просто не вихована; він відмовився від премії своїй бригаді: він витримав і не зніс гіркоту втрати). Тому далі повідомляється вже тільки власне причина факту, елементі позначення якого в неповній, вказівній чи синонімічній формі писутні, оскільки про нього йдеться у певному плані. Змістове та конструктивне злиття двох предикативних одиниць посилюється розподілом складного сполучника тому що між обома предикативними одиницями, інтонаційно-пунктуаційним оформленням нього.
Сприяє такому посиленню і вживання сполучника на початку речення Сполучник а в двох перших випадках підкреслює перехід до нового змістового напряму: по відношенню до відомого змісту осмислюється якась його характеристика - в даному разі причинова[30]. В той же час сполучник міг би бути й відсутнім. Подібне можна сказати й про розчленування сполучника тому що - воно також не обов’язкове. Пор.: Грати класику легко й важко. Легко, тому що чудовий літературний матеріал. Широке поле для вибору власного тлумачення. Важко, тому що класика обросла упередженими думками. Значить, у даних випадках обсяг складнопідрядного речення і склад фрази збігаються, а отже - збігаються й їхні межі.
Розглянемо другий тип: Жителька одного великого промислового центру пише: Прийдеш до магазину, а на полицях величезні батони. Половину за вечерею з’їмо, а решта до ранку черствіє. Ось і не завжди виходить ощадливо, тому що, знаєте, ми не любимо їсти черствий хліб...; Завод утроє перекрив проектну потужність. Продуктивність праці зросла на 35 процентів. Нелегким було завдання, адже завод оновив близько 60 процентів продукції; У недругів нашої літератури навдивовиж коротка пам’ять. Суворі уроки історії їх нічому не навчили. Вони прагнуть будь-що віддати забуттю наше героїчне минуле. Та зробити це неможливо, бо надто дорогою ціною оплачена людством перемога над фашизмом, криваві злочини якого ніколи не повинні повторитися.
У цих фрагментах також є фрази, що містять предикативні одиниці зі значенням причинності (тому що... ми не любимо їсти черствий хліб; адже завод оновив близько 60 процентів продукції; бо надто дорогою ціною оплачена людством перемога над фашизмом). Але синтаксична будова фраз тут уже інша.
У першому фрагменті предикативна одиниця Ось і не завжди... постає після предикативної одиниці з попередньої фрази (решта до ранку черствіє ) й не має значення результату, наслідку, зумовленого попереднім фактом. Тим-то зміст предикативну одиниці, приєднуваної сполучником тому що , не включається в зміст першої предикативної одиниці, а являє собою вже новий - власне причинного плану зміст. Наведена ситуація вимагає підходу, про який писав О.О.Шахматов: "У кожному реченні... мають бути члени, що відповідають основним елементам комунікації"; "Розчленування речення має виходити з безумовного зв’язку його з комунікацією"[31]. Зі сказаного випливає, що аналізована фраза складається з двох речень, межа між якими проходить між предикативними одиницями. Це не означає, ню предикативна одиниця зі значеннями причинності одна містить самостійний зміст, вона є представником цього змісту, бере участь у його творенні. Бо в контексті слугує не тільки для вираження причинної спрямованості, а й указує, що базується на змісті попереднього повідомлення, сигналізує про внесення його формальних і смислових елементів до другого речення, має їх на увазі.
У другому фрагменті перша предикативна одиниця Нелегким було завдання також має самостійне значення. В двох попередніх реченнях мовиться про те, що було досягнуто заводом у його поступі. Аналізована одиниця містить характеристику завдання, що стоїть перед заводом у розглядуваному аспекті, і є цілком достатньою й закономірною в лінійному розвитку контексту. А предикативна одиниця з причинним значенням знову-таки становить уже інший зміст - пояснювально-аргументуючого характеру. Його можна було б перефразувати, наприклад, такиі чином: про складність цього завдання свідчить те, що заводові довелося оновити близько 60 процентів продукції. Значить, межа речень знову-таки збігається з межею предикативних одиниць.
У третьому фрагменті перша предикативна одиниця аналізованої фрази містить у собі судження про неможливість того, про що мовилося в попередньому реченні - тобто в конструкції але неможливо віддати забуттю наше героїчне минуле. Це окремий, чітко вичленовуваний смисл, котрий потому дістає своє обгрунтування в новому реченні, форма якого в лексико-граматичному відношенні представлена складом підрядного речення причини, що в умовах контексту є знаком повного змісту речення, частиною якого воно виступає.
Аналогічне відношення бачимо в побудовах, де тому що, адже, бо та інші сполучники вжиті після крапки: (Коли, покинувши міський центр, де зосереджені готелі, ви йдете в напрямку до району "Королівська миля", то це просування не стільки в просторі, скільки в часі. Тому що з нашого квапливого віку одразу ж переносишся на три-чотири століття назад; Арктика чимдалі більше стає місцем нашої роботи, вона бентежить уми своїм майбутнім, і все-таки ми завжди повинні пам’ятати про її піонерів і ті перші судна, котрі прокладали стежини в студених морях. Бо не можна оцінити сьогодення, не знаючи минулого; Недарма природа не обминає своєю милістю їхню землю. Тому що вони навчилися давати їй, а не тільки брати від неї, тому що в слухняності їй бачать не ущемлення себе, а джерело {розумної свободи й високої людської гордості.)
Звернімо увагу на приклад, у якому немовби наочно відображений перехід від однієї думки до іншої ( - Він не прийде. Чому? - ... тому..,): Сьогодні я хотів би говорити про актора, якого можна чекати на знімальному майданчику чи на репетиції годину, день, але так і не діждатися. Він не прийде. Чому? А хто його знає. Найімовірніше тому, що в нашій справі багато що тримається не на офіційних угодах, а на суто творчих, так би мовити, на вірі.
У мові сучасних газет широко застосовується винесення неповного речення, представленого підрядною частиною, в окрему фразу, що сприяє чіткішому смисловому розчленуванню зв’язаного мовлення, поліпшує його сприйняття, а нерідко сприяє й більшій виразності висловлення. Існування цілісного речення у формі підрядного можливе в наведених прикладах тому, що в умовах контексту, зв’язаного мовлення частина відомих елементів може бути випущена й матиметься на увазі. Це пояснюється й економією мовленнєвих засобів, і характером, міркуваннями комунікації.
У мовленнєвій діяльності, як і в будь-якій іншій, люди прагнуть знайти способи її ефективнішого здійснення та зменшення затрачуваних зусиль. І одне й друге прагнення проявляється так сильно, (причому друге - зовні помітніше), що спостерігаються спроби всі особливості розвитку мови звести до одного з них - і наприклад, до дії принципу економії[32]. Це явна переоцінка тенденції до економності мовленнєвих засобів, - провідну роль у мовленнєвій діяльності відіграють, звичайно, міркування змістової ефективності. Є.Д.Поліванов, котрий вважав прагнення економії ("лінь людська" - як іще він говорив) головною пружиною механізму мовних змін, проте мусив визнати: "економія трудової енергії схильна здійснюватися (й фактично здійснюється) саме лиш доти, доки скорочення енергії не загрожує марністю всього даного трудового процесу (тобто недосягненням тієї мети, для якої ця праця взагалі виконується)"[33]. Реалістична оцінка мовної економії дана Р.О.Будаговим. Він пише про те, що немає ніяких підстав вважати її "синтезом сил, що діють у мові"[34] що економія, ступінь її визначається тією чи іншою комунікативною доцільністю. Таким чином, з одного боку, прагнення економії проявляється у своїй власній сутності, з іншого воно підпорядковане завданню комунікативної ефективності й слугує її досягненню. Так, випущення відомих із контексту ситуацій, фонових знань елементів розвантажує мовленнєві побудови, прискорює "надходження" нової інформації. Природно, що такі випущення, еліпсиси впливають на форму мовленнєвих побудов, зокрема -- на форму речення. Багато хто з дослідників ( Ф. де Соссюр, С.Карцевський, Ф.Данеш, К.Гаузенблас, Н.Д.Арутюнова та ін.) звертали увагу на факти "асиметричної" мовної форми та спростережувані у зв’язку з цим труднощі виявлення мовних одиниць. Без урахування явищ, котрі зумовлюють цю "асиметричність", і тих видозмін форми, які вони викликають, неможливо справді об’єктивно аналізувати структуру тексту.
Самостійне значення неповних речень розглядуваного тексту підтверджується й прикладами істотнішого відриву їх від попереднього повідомлення, наприклад шляхом винесення з позицію вставної конструкції, котра також являє собою супутнє пояснювальне, коментуюче речення, або навіть - в абзац: Та ось якось у неділю - мені було років десять - мама міцно взяла мене за руку (тому що я виривалася й норовила звично вгніздитися в своєму улюбленому кріслі ) й привела до зали Будинку вчених; І знову-таки ця батькова захопленість хоч і викликала прагнення у дітей робити те ж саме, але запала в їхню пам’ять тим чистим відлунням дитинства, яке залишається з людиною надовго, можливо, назавжди, забарвлюючи майбутнє життя, передаючися наступним поколінням. Тому що той, хто запам’ятав голос батька, який читає сторінку за сторінкою улюблену ним самим і тому вподобану дітьми книжку, обов’язково схоче, щоб усе повторилося коли-небудь у житті його дітей.
І особливо видним є перехід до нового - пояснювального речення, здійснюваний як у межах фрази, так і в надфразовій єдності, в тих випадках, коли перехід цей дістає спеціальний описовий вираз типу причина цього, ось чому, причиною є, причина, чому і т.д. Наприклад: На осінньому кубанському полі традиційно сходяться сівба й жнива, причому ці зовсім різні види робіт тісно пов’язані між собою. Й ось чому. Майже 2 мільйони гектарів піде цього року під озимину, й на 65 процентах площі посіви будуть розміщені лише після того, як викопають цукровий буряк, зберуть соняшник, кукурудзу; Зазнали збитків у 2225 мільйонів західнонімецьких марок фрахтові компанії ФРН... Причина цього - падіння курсу долара відносно марки; У цього авто є одна перевага перед усіма іншими: воно не вступає в конфлікт із навколишнім середовищем. З тієї простої причини, що це електоромобіль.
Ми розглянули випадки варіантності меж речення у зв’язку з уживанням неповних речень, представлених підрядною частиною зі значенням причини. Аналогічне становище складається у випадках випущення головного речення на основі самостійного попереднього повідомлення в конструкціях із будь-якою підрядною частиною. Порівняйте: Якщо в домі живе руката корисливість, крамарська шкала цінностей, то гріш ціна батьківським настановам і проповідям - вони виявляться уроками лицемірства. Й чим благополучніше наше життя, тим розумнішим має бути урок дорослих, щоб діти без утрат пройшли випробування достатком; Глибокою помилкою е гадка, нібито дитина все сприймає не насправді - й, пригоди, й почуття. Дитина, як і дорослі, очікує від мистецтва правди, яка вражає й вивищує душу, розвиває розум; Здавалося б, телевізійний фільм-балет не потребує рекомендацій. Завойований свій глядач, зростає число його шанувальників. Та чому фільми такого типу рідкість на тебаченні? Можливо, справа полягає не тільки в складності творення нового, а й в обмеженості наданих коштів, у граничному стисненні строків зйомок, що якості роботи, звісно, не поліпшує.
В усіх наведених фрагментах спостерігаємо одну й ту ж саму закономірність. У фразах з виділенням перша предикативна одиниця виражає окрему самостійну суть. У першому фрагменті спочатку йдеться про те, як повинні поводитися дорослі ( стосунках із дітьми за умов підвищення добробуту в сім’ї, а потім сполучником щоб приєднується частина неповного, опертого на першу предикативну одиницю, речення зі значенням цільової орієнтації належності, про яку вже було повідомлено. Зміст другого фрагмента свідчить про те, що розглядувана фраза вбирає також два речення. В першому стверджується, що дитина очікує від мистецтва правди, - бо раніше в тексті згадувалася думка, нібито дитина все сприймає не насправді. В наступному реченні, починаючи зі слова яка дається оцінка правди (мистецтва), її значення. У зв’язку з тим, що яка є сполучним словом, воно вказує на слово правда, замінює його, тому частина, котра має вигляд підрядної, великою мірою самостійна, бо в ній безпосередньо виражається новий смисл (можна було б перефразувати: вона (правда) вражає й вивищує душу, розвиває розум). Подібне спостерігаємо в четвертому фрагменті. В реченні що якості роботи, звісно, не полегшує міститься думка з приводу раніше сказаного - про обмеженість коштів, наданих для зйомок фільмів-балетів, про стислість строків (до речі, в ньому можна було б замінити що на це ).
Якби озвучити аналізовані тексти, а багато з них справді могли б прозвучати в радіо- й телепередачах, то у випадках, коли межа між реченнями у фразі проходить перед підрядною частиною, інтонаційно вона передається "обмежувальним" пониженням (або підвищенням) тону (завершального характеру), тоді ж як цієї межі немає, то інтонаційне обмеження, уривчастість відсутні, а спостерігається протяжне підвищення тону, яке посилює зв’язок між компонентами, об’єднання їх у складі одного речення.
Для писемної мови в подібних ситуаціях важливою є наявність диференціюючих розділових знаків. Звичайно, крапка найпевніше вказує на перехід до нового повідомлення, та при цьому вона надає значно неповному реченню підкреслену виділеність. А перехід у межах фрази вирізняється більшою м’якістю, плавністю, зв’язаністю. І мовленнєва практика підказує рішення, що враховує ці моменти. Набуло помітного поширення в газетних текстах вживання на межі розглядуваних речень у фразі не коми, а тире, котре якраз здатне виконати цю диференціювальну функцію. Порівняйте: На жаль, однак саме так найчастіше й виходить: перекладач позбавлений можливості вибору, він змушений погоджуватися на те, що пропонує йому видавництво, до тих пір,поки не стане іменитим, усіма визнаним; Щоправда, ця допомога завдає чималої шкоди тим, хто і не вміє, й не хоче працювати. Та це вже їхній клопіт - як чинити за нової ситуації, що ставить підвищені вимоги до людини; Останні три дні йшли завидна - щоб пізнати красу пустелі в усіх її виявах; Кіно - це пластичне мистецтво, вважав він. І на цьому шляху добивався гігантських успіхів і навіть відкриттів. Та іноді зазнавав поразки на цьому ж шляху - через те, що недооцінював значення інших, величезних за важливістю, складових кінематографа, скажімо, значення слова. В довідниках із пунктуації пропонується вживання тире в складнопідрядних реченнях у тих випадках, коли воно дістає інтонаційно-експресивне навантаження (типу: Ви спитаєте - задля чого я пішов на це?) . Названі ж факти не знайшли відображення. Привертають увагу й прояви тенденції до вживання тире, двокрапки в тих випадках, коли не виникає небезпеки двозначного тлумачення, але таким чином досягається чіткіше семантико-синтаксичне членування фрази. Це ще раз підтверджує, що носіями мови визначаються в потоці мовлення межі речень, вони їм необхідні для чіткого змістового розчленування мовленнєвого матеріалу. Порівняйте вживання різних знаків у схожих ситуаціях: Ішлося про те, щоб лекція давала відповідь на гострі, злободенні запитання. Тим, більше не стосується, семінарів, адже саме вони мали в сперечаннях будити думку; У практиці вузів, буває, доводиться розлучатися з деякими "неформальними лідерами" академічних груп, коли всі засоби переконування та дисциплінарної відповідальності виявляються вичерпаними. Такі поразки особливо западають у пам’ять: адже міг би стати діловим спеціалістом, та ключа до нього вчасно не знайшли. Природно, що тире і двокрапка помітніше позначають межі речень розглядуваного типу. Пунктуаційні аспекти, пов’язані з варіативністю меж речення у фразі, потребують спеціального осмислення та опису. Це великою мірою сприятиме вдосконаленню писемного мовлення, поліпшенню його сприймання та розуміння.
Результати, одержані в ході аналізу фраз, які містять підрядні речення, свідчать, що такі фрази можуть бути омонімічними за своїм синтаксичним складом, у них спостерігається варіативність меж речення. Ці межі можуть мати внутрішньофразовий характер, пролягати перед підрядною частиною, котра є формою неповного речення з випущеним компонентом, який домислюється з попереднього речення, що входить до цієї ж фрази. Тим частіше виступають у ролі окремих речень підрядні частини, виокремлені в нову фразу (які мають вигляд, у відповідності з уживаними найменуваннями, приєднуваних або парцельованих конструкцій).
Самостійність предикативних частин у складносурядних побудовах
Спостерігаючи в умовах контексту можливість членування складнопідрядної конструкції на окремі елементарні змістові одиниці, тобто на окремі речення, іще природніше припустити таку можливість у складносурядних побудовах.
О.М.Пєшковський, виходячи з матеріалу складних побудов із сурядними відношеннями, пропонував нове найменування -- складне ціле. Він розрізняв сполучення речень, побудовані "за принципом нанизування одних речень на інші"[35] та власне складові речення, про які писав: "Тільки в частині складних речень, саме в тих із них, де підрядність явно переважає над сурядністю, ми маємо ту ж саму структуру, що й усередині речення "[36].
Факти, розглядувані в дослідженні, потверджують, що розуміння структури утворів, іменованих складносурядними, не може бути однозначним. А.М.Пєшковський мав рацію, осмислюючи це питання з урахуванням функціонально-семантичних відношень, що виникають у складних побудовах. За вихідну беремо точку зору А.М.Пєшковського, проте є немало інших наукових тверджень, які з певністю свідчать, що дослідники, в тому числі А.А.Шахматов, В.В.Виноградов, Е.Сепір, знаходили в складносурядних реченнях синтаксичну одиницю, що містить цілий комплекс думок[37]. Це можна сказати про складносурядні конструкції розповідного, описового, перелічувального й т.п. типів. Специфіку відношень у них предикативних одиниць добре схарактеризувала І.А.Попова: "Кожна дія чи кожний етап у розвитку дії представлений у творі реченням, яке не втратило значення окремішнього повідомлення. Поєднання таких висвловлювань або змальовує явище в певний момент його розвитку, або зображує етапи розвитку процесу в їхній природній послідовності й тим самим начебто відтворює окремі моменти розвитку дії перед очима читача або слухача"[38]. Розглянемо приклад: Ми вийшли з будинку, гарного впорядкованого будинку на великій доглянутій ділянці, будинку-пастки, зведеного для того, щоб розбивати людські серця, і Вієдонгс, замкнувши двері, старанно опечатав їх сургучними підвісними печатями. Потім нахилився до замка, пошепотів щось, плюнув у щілину. Обернувся до мене й трохи зніяковіло пояснив: "У нас старе повір’я... Коли йдеш із дому, де водилася нечиста сила, треба, зашіптувати замок..." У цьому фрагменті передається послідовність ряду дій, пов’язаних єдністю ситуації: спочатку повідомляється про вихід із будинку працівників карного розшуку, потім про те, що один із них опечатав двері будинку, потім - іще про чинені ним своєрідні дії й т.д. Повідомлення ці даються і в складі однієї фрази, й у різних фразах: Ми вийшли з будинку.../ і Вгєдоніс, замкнувши двері, старанно опечатав їх.../ Потім нахилився до замка.../ Обернувся до мене й трохи зніяковіло пояснив.../
Контекст прояснює істинні відношення між синтаксичними елементами - те, як їх групує той, хто пише, якими смисловими нитками з’єднує. Не дивно, що проблема "прочитання" складносурядних побудов виникала й перед дослідниками давньоруських текстів: "поряд із незаперечними, чіткими складносурядними реченнями в пам’ятках XI-XVII ст. спостерігаються фрагменти тексту, в яких не можна з упевненістю вказати межі складного речення; в таких випадках вирішення питання про те, що перед нами: прості речення, "нанизані" починальним сполучником у потоці тексту, чи предикативні одиниці, об’єднані в складне речення, - становить великі утруднення" [39]. Розуміння можливості такої варіативності допомагає усвідомленню конкретного вживання.
Виразність розчленованості складносурядних конструкцій на самостійні окремі предикативні одиниці спостерігається в тих випадках, коли в оповіді про події, ситуації повідомляється про дії їхніх різних учасників. Окремішність предикативних одиниць великою мірою визначається відмінністю діячів, котрі звершують дію (кожен свою). Порівняйте: За відсутності матері, коли вовченята обов’язково ховалися до ями або причаювалися в траві, один шалапут безтурботно блукав майданчиком. У цей момент мати його й застала. Я почув приглушене горлове гарчання, що означало: "Я кому казала, не швендяй, хіба не тямиш - небезпечно?", Вовчення все зрозуміло, задкуючи, воно шмигнуло до ями, та я встиг його зняти разом iз матір’ю. В останній фразі виділяються дві частини, межа між якими проходить перед сполучником та; в одній повідомляється про вовченя, його поведінку, в другій - про автора, який сфотографував тварин. Предикативна одиниця, приєднувана сполучником та, тому поціновується в даному контексті як окреме елементарне повідомлення про суб’єкт, що чинить певну дію.
У ряді випадків речення, що мають значення зумовлювальних, водночас не втрачають функції окремого самостійного повідомлення про дійсність, що надає вираженій зумовленості не такого прямолінійного логічного характеру, а створює оповідну, ближче співвіднесену з реальними зв’язками явищ мовленнєву форму. Наприклад: Німці сильним вогнем прострілювали цю дорогу. Але старший лейтенант вивів піхоту з лісу до каналу, й ми вибили фашистів із Фірбруденкруга; Вода нерухома, невдовзі вона застигне зовсім, і дітвора рине на лід; На жаль, Смоктуновський виявився зайнятим, і я вирішив зіграти роль сам.
Порівняйте подібні синтаксичні конструкції, що мають надфразову побудову, за якої самостійність предикативних одиниць, котрі перебувають у сурядних відношеннях, проявляється з усією певністю: Ми в’їжджаємо в парк, побудований мцхетською молоддю. І перед нами постає велично грандіозний театрон на 4,5 тисяч місць, що розкинувся біля підніжжя кріпості розкладеними вздовж неї саджанцями. Гості беруться за лопати. І ось оживає алея, стають у рядок стрункі молоді деревця.
Речення І перед нами постає велично грандіозний театрон..., І ось оживає алея виражають зміст, що має результативно-наслідковий характер по відношенню до змісту попереднього речення. У той же час кожне з речень, що перебувають у сурядних відношеннях, містять у собі окреме, самостійне повідомлення про вичленовувані події, явища (Ми в’їжджаємо в парк. Гості беруться за лопати і т.д. ).
Сурядні синтаксичні побудови як поєднання речень спостерігаються й тоді, коли з їхньою допомогою виражається інформації про яку-небудь реальну єдність фактів і явищ, які співіснують, у їхній відмінності, тій чи іншій внутрішній суперечливості. Цим зумовлюється поряд із взаємодією окремих повідомлень, збереження їхньої розмежованості, протиставлення в тому чи іншому відношенні. Закономірним є вживання в цих випадках сполучників але, а, одначе. Порівняйте: Виконано величезну, історично безпрецедентну роботу, одначе попереду ще тривала праця, І здійснити її можна тільки терпляче, тільки гуртом, діючи в багатьох напрямах; У Кармена ніколи не було фільмів "для душі". Про це він і помислити не міг, а якщо мріяв про щось, чогось домагався, то лиш одного: "Пошліть мене туди, де бій..."; На шляхах вервечки німців - діти, старі, жінки. Повертаються до домівок, пхаючи перед собою візки з добром або згинаючися під вузлами та корзинами. Йдуть мовчки, похмуро, але немає ні боязких поглядів, ні цікавості. Фрази зі сполучниками одначе, а, але містять сурядні побудови, які слугують для вираження єдиного змісту, що в першому випадку передає - стан справ (Виконано величезну, історично безпрецедентну роботу, / одначе попереду ще тривала праця) ; в другому - характер духовного устремління героя (Про це він і помислити не міг, / а якщо й мріяв про щось, чогось домагався, то лиш одного: "Пошліть мене туди, де бій...") ; в третьому - картину, що розкриває моральний стан людей (Ідуть мовчки, похмуро, але немає ні боязких поглядів, ні цікавості) . Часто синтаксичні утвори такого типу мають надфразове оформлення, яке не лишає місця для сумнівів щодо синтаксичної самостійності фразових побудов. Наприклад: Надворі дощ, майже осінній. А завтра Перше травня; Дерева корінням тягнуть вологу із землі й тим самим начебто повинні сприяти припливові її з нижніх горизонтів. Однак вони ж своєю листяною поверхнею випаровують багато води. А це призводить до висушення грунту.
Друга група складносурядних побудов, котрі являють собою сполучення речень, відрізняється від першої, розглянутої вище, тим, що в подібних конструкціях предикативні одиниці, наділені самостійним значенням, є різними в плані конкретної функціонально-змістової спрямованості утворами, хоч це не виключає наявності об’єднуючої їх комунікативної спільності, яка об’єднує їх.
Це побудови, де перша предикативна одиниця містить якесь повідомлення про дійсність, а в другій одиниці висловлюється щось із приводу повідомлення або наводяться якісь додаткові відомості у зв’язку з ним. Наприклад: У глядацькому залі не змовкає сміх. А тим часом вистава змушує замислитися про багато серйозних речей - і це її найкращий моральний результат; Містечко високо звелося над рівнем моря, й це забезпечує хороший мікроклімат для білокорої гості з північніших широт.
Предикативні одиниці і це її найкращий моральний результат; і це забезпечує хороший мікроклімат для білокорої гості з північніших широт містять висловлювання з приводу повідомлень, які передують їм. Закономірно, що в цих випадках предикативні одиниці, котрі входять до однієї фрази, являють собою різні повідомлення, не злиті в цілісний елементарний, зміст, а утворюють складнішу змістову єдність. Це стосується й тих конструкцій, де приєднуване сурядним зв’язком речення містить інформацію, що має відношення до окремих компонентів попереднього повідомлення. Наприклад: Далеко видно навкіл із вершин, а ми, безсумнівно, маємо право називати вершиною ювілей нашого руху...; Звичайно, перед нами умовний комедійний хід, але й у комедії безліч можливостей, щоб показати цілком реальну сучасну школу... Найкращі фільми на шкільну тему завжди фокусували больові точки морально-соціальної проблематики свого часу...
Компоненти вершини та комедійний, ужиті в перших предикативних одиницях, що мають своє самостійне значення, стають предметом соціального розгляду в наступних предикативних одиницях; одна виражає судження про закономірність уживання слова вершини щодо відзначуваного ювілею; друга слугує для характеристики комедії в плані її можливостей.
До розглядуваного різновиду побудов (котрий являє собою сполучення, поєднання речень) належать також ті, що містять одиницю, яка має пояснювальне значення. З її допомогою дається роз’яснення того, про що повідомлено в попередній предикативній одиниці. Характерним є вживання в цих випадках сполучника тобто (звичайно - після коми), але можливе тут і тире, яке помітніше передає самостійний характер речення; може бути винесене таке пояснювальне речення й в окрему фразу. Порівняйте:
-Підвалини храму Іоанна Хрестителя складені з колотого каменю, - розповідає Р.Багрій. - В’язким розчином для нього слугувала суміш,що вживалася в Стародавній Русі, тобто задовго до 1256 року; Майже зовсім зникли дружні послання, веселі віршовані листи, іронічне листування, репліка в риму на адресу тих, із ким полемізуєш, - тобто все те, що так яскраво, ренесансно розквітало веселої пушкінської пори; Кінець XIX - початок XX століття ознаменувалися в музиці вражаючими досягненнями людського генія в галузі витонченої інтелектуальної творчості: Стравинський, Вебер, Барток, Прокоф’єв, Шенберг. Але паралельно зріс потяг до демократичної, "простої" музики, одразу зрозумілої й одразу доступної вухові середнього слухача, не фахівця. Тобто виникли полярні музичні тенденції. В усіх наведених прикладах речення, котрі починаються з тобто, розташованої після предикативних одиниць зі змістом, який уже "відбувся", й ці наступні одиниці роз’яснюють те, про що мовилося в попередніх повідомленнях, котрі мають самостійне значення (в останньому прикладі зміст пояснювального речення віднесено до сукупного змісту попереднього складного синтаксичного цілого, а не одного речення).
>Таким чином, наявність сурядних відношень у складній фразовій конструкції може свідчити про контекстуальну самостійність предикативних одиниць, між якими ці відношення встановлюються, що, звичайно, має знайти відображення у визначенні меж речень, які входять до певної фрази.
Автономність частин у безсполучникових конструкціях
На основі описаних у літературі властивостей безсполучникових конструкцій можуть бути названі такі їхні типи: 1) безсполучникові речення, що зближуються за семантико-синтаксичними відношеннями своєї структури зі складносурядними реченнями; 2) безсполучникові речення, котрі мають схожість зі складнопідрядними реченнями; 3) безсполучникові побудови, що виявляють риси складного синтаксичного цілого. Прояв у безсполучниковому реченні властивостей складного синтаксичного цілого був зафіксований Н.С.Поспєловим[40] і дістав підтвердження в працях інших дослідників (Н.Д.Арутюнова), котрі виявляли розчленованість безсполучникового речення на "комунікативне автономні" речення, тобто здатні "виступати в мовленні як окреме повідомлення[41]. Поряд із тим, що безсполучникові речення характеризуються як "особливі синтаксичні утвори, більшою чи меншою мірою співвідносні зі складними реченнями’’[42], висловлюється думка й про те, що у сфері безсполучникового речення "відбувається зближення між синтаксисом речення й синтаксисом тексту"[43]’
Як і при розгляді функціонування інших складних конструкцій, аналіз безсполучникових побудов становить інтерес передусім із погляду виявлення аспектів семантико-синтаксичної самостійності інших компонентів у тексті. Розглянемо безсполучникові конструкції, що характеризуються автономністю речень, які входять до неї й тому постають як поєднання речень.
Серед них спостерігається така безсполучникова конструкція: одне речення містить повідомлення про подію, явище дійсності, друге інтерпретує, пояснює те, що може викликати утруднення у сприйняті першого. І хоч ці речення тісно пов’язані, кожне з них має свою, відносно самостійну семантику. Звичайно перші речення містять які-небудь висновки, оцінки, характеристики, їхня спрямованість, узагальнювальна суть може бути не одразу усвідомлена читачем і тому потребує пояснення, розкриття того, що хотів сказати автор. Порівняйте: Хмари ніби повторюють рельєф річки: тут також своя хмарна течія, свої гори; 3 кожною країною прощаються двічі: спершу прощаються з людиною, потім із землею - степом або горами ибо останнім берегом; Морозяне повітря донесло сухий металічний звук - це на рейках клацнули, з’єднуючися, вагони.
Речення 1.Хмари ніби повторюють рельєф річки; 2. З кожною країною прощаються двічі; 3. Морозяне повітря донесло сухий металічний звук мають якраз той характер, про який було сказано вище - вони є аналітичними або містять елементи аналітичності (сухий металічний звук), а ті речення, котрі йдуть за ними, пояснюють, розкривають їхній зміст (1. тут також своя хмарка течія, свої гори... 2. спершу прощаються з людиною, потім із землею... 3. це на рейках клацнули, з’єднуючися, вагони. Суть кожного названого речення характеризується певною автономністю, окремістю мисленого змісту, в ньому вираженого. Після кожною першого речення можна було б поставити крапку, всі вони мають схоже просодичне оформлення кінця - завершувальне, яке закруглює, замикає. В той час як інтонаційно-мелодійний рисунок кінця першої частини власне безсполучникового речення має інший характер -- спостерігається відкрите, протяжне (продовжене) звучання, що зв’язує, наче місток, і тому ніби притягує до себе інтонаційно-мелодійний початок наступної частини. Пор. безсполучникові речення - приказки: Любиш кататися - люби й санчата возити; Зима без снігу - літо без хліба.
Серед розглядуваної групи побудов трапляються й такі, що містять перше речення, котре потребує роз’яснення, бо в ньому повідомляється, можливо, не всім відоме й зрозуміле - як у наведеному далі випадку: Для мене завжди найточнішої і найприйнятнішою естетичною формулою була та, яку висунув Грільпарцер, - різниця між: життям і мистецтвом така ж сама, як між виноградом і вином. У першому реченні автор говорить про те, що він поділяє естетичну формулу Грільпарцера, а потім, після тире, в другому реченні розкриває, роз’яснює її зміст - напевно, для того, щоб краще була зрозуміла його точка зору.
Звернімося далі до безсполучникових конструкцій іншого типу: перше речення містить повідомлення про 1) невідповідність, незвичність чого-небудь, яке-небудь відхилення від норми, очікуваного, 2) чиїсь волюнтативні дії, відчуття, стан чого-небудь, 3) об’єктивну оцінку, давану кому-, чому-небудь, а друге речення мотивує, спеціально розкриває зумовленість того, про що сказано в першому реченні. Порівняйте: Перед поїздкою в Канчипурам я зустрівся з міністром у справах кооперації в уряді штату Тамілнаду. Він повідомив, що без допомоги держави ткачі практично неспроможні організувати кооператив - для цього у них немає грошей; Тетяна та Микола згадують славнозвісні вологодські різьблені палісади та північний льон. І це чудово: люди знають і люблять землю, на якій вони виросли; Вчительку історії Наталію Михайлівну я знаю давно. Людина допитлива, вся в пошуках, і з нею завжди цікаво розмовляти: не визнає шаблонів ні в думках, ні в учинках; Довгоногий Георгій побіг із чайником за окропом, у цей час поїзд рушив. Георгій - назад. Ми кинулись відчиняти двері, а вони не піддавалися - заклинило.
У наведених фрагментах спостерігаємо вживання мотиваційних речень (1. для цього у них немає грошей, 2. люди знають і люблять землю, на якій вони виросли, 3. не визнає шаблону ні в думках, ні в учинках. 4. заклинило), необхідних для розкриття того, чим викликане явище, про яке йдеться в попередньому реченні. Це визнання неможливості чогось (1. Він повідомив, що без допомоги держави ткачі неспроможні організувати кооператив), емоційно-експресивна оцінка чого-небудь (2. І це чудово), перебування в певному психологічному стані (3. з нею завжди цікаво розмовляти), факт відхилення від норми (4. двері не піддавалися). Це поширені у мові побудови, бо конкретних реалізацій тих значень, про які було сказано вище, може бути досить багато. Як зазначається, "незважаючи на ясність змісту і придатність до самостійного вживання, ці речення все-таки мають певний ступінь смислової незавершеності. Вони несуть у собі якийсь невідомий для слухача елемент змісту, котрий підводить його до запитання "чому?" Зміст таких речень потребує мотивації”[44].
Близькі до розглянутих і конструкції, в яких виокремленість складових речень визначається такими їхніми функціями: перші речення є аналітичними повідомленнями характеристично-оцінного типу, другі слугують для обґрунтування, підтвердження повідомленої характеристики. Наприклад: Ім’я "Райдужне" дали новому селищу... І неспроста: всіма барвами веселки грають оздоблені керамічними плитками, прикрашені візерунковими дерев’яними наличниками та гайочками будинки-садиби; Завод працює стабільно, програму минулого року, наприклад, виконав іще в жовтні; Дедалі більшої сили та дикості набуває в нашому житті гласність: важко назвати таку ланку, що була б закрита, захищена від принципової критики.
У першому фрагменті неповне речення I неспроста слугує для характеристики факту, після повідомлення про який воно наводиться. Друга предикативна одиниця перемикає увагу вже на новий зміст - у ній говориться про те, в яких справді веселкових тонах оформлені будинки, й цей зміст виступає як підтвердження того, що сказано в попередньому реченні. Аналогічно розчленовується на два речення фраза з другого прикладу: спочатку дається речення, котре повідомляє: характеристику роботи заводу Завод працює стабільно, потім речення, в якому йдеться про конкретний факт строки виконання заводом програми минулого року. З наведеного факту видно, що програму виконано достроково, й тому друге речення знов-таки виступає в ролі обгрунтування, підтвердження сказаного в першому реченні.
У третьому прикладі, що також має форму фрази, перше речення виражає характеристику стану справ: Дедалі більшої сили та дієвості набуває в нашому житті гласність. У наступному реченні, що йде після двокрапки, повідомляється вже новий зміст, і його призначення, як і в розглянутих випадках, слугує підтвердженням думки, висловленої в попередньому реченні.
Ще один різновид безсполучникових конструкцій також характеризується виразним розмежуванням ролі їхніх складових частин. В одній предикативній одиниці повідомляється щось про відображувану дійсність, а в другій - щось із приводу сказаного в першій, що-небудь у зв’язку з першим повідомленням. Як і в аналогічних випадках побудови складносурядних конструкцій, - тут немає ніяких підстав для злиття сенсів окремих частин у єдиний, синтезуючий сенс, зберігається чітка самостійність семантичного наповнення кожної частини. Розглянемо приклад: Але актор загалом не сумовитий і печальний, він діяльний і ні до чого не буває байдужим. І наполегливий, коли треба підтримати або захистити. У нього гострий язик і сміливість думки - інакше звідки взялися б оці комічні персонажі, так яскраво висміяні, ці гротескні фігури на кшталт Никоновича в "Пані міністерші" Е.Мушина або Гастона Вальтьє зі "Школи неплатників" Л.Вернейля та Ж.Бера.
Будова третьої фрази - це дві предикативні одиниці, графічною межею яких є тире. Перша предикативна одиниця передає зміст - характеристику актора. Друга містить суть: що можна гадати про правомірність такої характеристики (слово інакше замінює позначення протиставленої ситуації - наприклад, скажемо по-іншому: якби це було не так, звідки б узялися...). Порівняймо аналогічну побудову: Якраз гри тут і не вистачає, відчуття літератури як чогось відмінного від життя, творчої легкості, розкутості, винахідливості, блиску - втім, подібні атрибути хорошої прози взагалі в нашій літературі рідкість. І в цьому випадку спостерігаємо поєднання у фразі двох самостійних за суттю предикативних одиниць. Слово втім виступає тут як вставне й підкреслює зміну в логічному русі мовлення. В першому реченні мовиться про нестачу певних художньо-творчих елементів в аналізованому творі, а потім відбувається змістове перемикання: думаючи про сказане, автор розмірковує, чи індивідуальна ця характеристика, чи вона є відображенням ширшого явища - ця думка й знаходить вираження в другому реченні.
Розглядуваний далі різновид безсполучникових конструкцій відрізняється від попередніх певною змістовою розмитістю меж речень, які входять до цієї побудови. В них не таке помітне, не так явно спостерігається функціонально-змістове розмежування частин, зміст першої немовби переливається у зміст другої, а втім, простежуючи формування змістів, ми виявляємо їхню завершеність, переходи всередені фрази, тим самим виявляючи внутрішньофразові межі речень. Наприклад: У кадрі телевізора повільною ходою людини, що прогулюється, рухається знайома фігура в темному пальті й капелюсі. Людина йде уздовж бульварів, вона явно відчуває свою безперечну спорідненість із їхніми алеями й водночас красу та вічність світу, що простелився перед нею. Розглянемо другу фразу. Перша предикативна одиниця Людина йде уздовж бульварів має семантику повідомлення про дію суб’єкта. Наступна предикативна одиниця вона явно відчуває свою безперечну спорідненість із їхніми алеями й водночас красу та вічність світу, що простелився перед нею несе вже інший зміст, незважаючи на єдність суб’єкта. Йдеться тут про інтелектуально-психологічний стан, це повідомлення - перехід до характеристики внутрішнього душевного ладу, властивого людині, спочатку сприйманого зовні. Таким чином, кожне з речень, які входять до безсполучникової конструкції, і в цьому випадку наділене окремим самостійним змістом, але в той же час з’єднання цих речень, безумовно, характеризується певною тематичною цілеспрямованістю. Смислове зближення, властиве реченням, котрі входять у розглядувану конструкцію, проявляється в різному ступені, що створює більші чи менші труднощі ири вичленовуванні цих речень.
Самостійність предикативних одиниць у складній безсполучниковій конструкції виразно постає в тих випадках, коли вони мають однофункціональний характер, але розрізняються суб’єктами, які формують зміст кожної з них. Це спостерігається в побудовах перелічуваного, оповідного, зіставного типів. Розглянемо досить об’ємний фрагмент, що чистить безсполучникову конструкцію перелічувально-аналітичного характеру: Останнім часом висувалися як способи науковою пізнання різні прийомні структурний, семіотичний, інформаційний, конкретне-соціологічний, експериментально-психологічний і т.д. Немає жодного сумніву, що в естетичних дослідженнях їх можна з успіхом застосувати. Проте всілякі спроби універсалізувати їх криють небезпеку. Так, семіотичний підхід, будучи абсолютизованим, виявляєтеся неповноцінним у виявлені образної природи мистецтва; психологічний в аналогічних випадках зменшує пізнавальні можливості мистецтва; інформаційний спричинює зведення всіх критеріїв оцінки мистецтва до суто кількісного; структурний, даючи змогу позначити всі компоненти всередині системи мистецтва чи окремого творі), стає перепоною в розкритті причиново-наслідкових зв’язків цієї системи (або твору) із зовнішнім середовищем, ігноруючи процеси розвитку художньої літератури. (Звернімося до фрази, в якій висловлюються застереження, пов’язані з універсалізацією деяких способів наукового пізнання в дослідженнях мистецтва. Аналізована фразова побудова чітко розпадається на чотири предикативні одиниці, що починаються найменуванням підходів: 1)семіотичний підхід, будучи абсолютизованим., виявляється неповноцінним у виявленні образної природи мистецтва; 2) психологічний в аналогічних випадках зменшує пізнавальні можливості мистецтва; 3) інформаційний спричи-аюєзведення всіх критеріїв оцінки мистецтва до суто кількісного; 4) структурний, даючи змогу позначати всі компоненти всередині системи мистецтва чи окремого твору, стає перепоною в розкритті причиново-наслідкових зв’язків цієї системи (або твору) із зовнішнім середовищем. У кожній одиниці повідомляється те, що стосується одного з методів, і кожне таке повідомлення являє собою в цьому відношенні цілісний завершений зміст, а отже - й речення, що розкриває думку про характеристику в обраному плані названого методу.
У цілому безсполучникові складні конструкції характеризуються більшою, ніж в інших складних кострукціях. здатністю об’єднувати окремі самостійні повідомлення. Це, в свою чергу, пояснюється більшими можливостями збереження ними автономних частин, що не піддаються дії зчеплення, скріплення з допомогою сполучників. Тому в безсполучникових конструкціях широко представлене внутрішньофразове членування на окремі . контекстуальне значущі речення, що необхідно враховувати, аналізуючи взаємодію речень з метою формування текстових побудов. Як і в інших подібних випадках, це дає змогу виявляти реальну картину утворення смстемно-структурної єдності тексту.
Функціонування відокремлених компонентів як аналогів речення
Одна з непростих галузок виявлення меж речення - це побудова з відокремленими членами. Склалися уявлення про предикативність, поліпредикативність, вторинну предикативність таких побудов[45], - уявлення, котрі свідчать, що з уживанням відокремлених членів виникають додаткові змістові аспекти. О.М.Пєшковський, започаткувавши виділенісль у синтаксисі відокремлених членів, підкреслював їхню значну змістову, інтонаційну самостійність, аналогію з підрядними реченнями [46].
Вичленовуючи констекстуально самостійні предикативні одиниці у фразових синтаксичних побудовах, ми спостерігали, в яких випадках відокремлені звороти входять до складу цих предикативних одиниць, а в яких вони лишаються за межами виділюваних речень і самі утворюють предикативну одиницю,яка, природно, постає на грунті іншої одиниці, спирається на її елементи, й вони у зв’язку з цим випускаються, маються на думці, як і в неповних реченнях, представлених підрядною частиною. Оскільки для формування подібних неповних речень необхідний "ґрунт", то у фразі вони звичайно перебувають у постпозиції щодо опорного елемента. Таким чином, пошуки конструкцій, спроможних мати значення самостійної предикативно вагомої одиниці, ми будемо вести серед постпозитивних відокремних елементів. Про предикативну самостійність відокремленого компонента можна говорити в тому разі, якщо він, ідучи після предикативної одиниці, яка містить окреме самостійне повідомлення, також виражає окреме, по-своєму самостійне повідомлення.
Розглянемо типи фразових побудов, у яких межі речень визначаються у зв’язку з виявленням предикативного значення елемента, шо його традиційно відносять до категорії відокремлених членів.
Так, по-перше, це побудови, в яких предикативна одиниця передує відокремленому компонентові, містить повідомлення про факт дійсності, точку зору на щось, а поєднуваний із нею елемент, іменований відокремленим, передає вже новий зміст: оцінно-характеристичний, стосовний до якогось об’єкта, про який ідеться в першому реченні. Розглянемо ці приклади: Гадаємо, не менш цікавим є такий пошук і для глядача, котрий знаходить у телевізійних роботах балерини не тільки мистецтво найвищого рангу, а й утілення ідеалу вічної жіночності й земної краси, такого рідкісного й водночас жаданого в наш стрімкий вік;
- А першим хто народився в 1945 році?
- Дівчинка.
Літня нянечка, вдоволено посміхаючись, каже, що це добра прикмета. Значить, незабаром кінець війні.
Де тепер та маленька провісниця миру? Може, це її дочка народила нам сьогодні вночі дівчинку, ту саму, якій судилося продовжити людський рід у новому, такому віддаленому від нас і такому наближеному до нас XXI столітті? В тому столітті, де сніп так само пахнутиме снігом, робота лишатиметься роботою, любов - любов’ю, а зірки ніколи не з’єднаються зі словом "війна ".
Перший фрагмент представлений розгалуженою в синтаксичному відношенні фразою. В ній вичленовується спочатку предикативна одиниця, що має самостійний зміст (Гадаємо, не менш цікавим є такий пошук і для глядача) , потім іде предикативна одиниця, яка повідомляє нам щось, що характеризує глядача (котрий знаходить у телевізійних роботах балерини не тільки ( мистецтво найвищого рангу, а й утілення ідеалу вічної жіночності й земної краси) , і частина, що зосталася, виражає самостійну думку, віднесену до поняття ідеал. Якщо вилучити трансформацію цього виявленого речення, зумовлену його пристосуванням до попередньої частини для "тісного" поєднання, зв’язку з іншим реченням, то воно могло б мати вигляд: цей ідеал такий рідкісний... у наш стрімкий вік (у тексті ж такого рідкісного й водночас жаданого... ). Елемент, відомий із контексту, як бачимо, випущений, носії нової інформації, завдяки узгодженості форм із компонентами попереднього речення, набули здатності виражати зміст, повідомлений на розвиток раніше сказаного. Таким чином, аналіз показує, що розглядувана фраза - це своєрідний мікротекст.
Другий фрагмент. Аналізуємо фразу Може, це її дочка народила нам сьогодні вночі дівчинку...
Синтаксична побудова в ній складається з двох речень. Перше є припущенням що, можливо, дочка жінки, яка народилася в 1945 році, народила дівчинку, про яку пише журналістка після відвідання пологового відділення в пертий день нового року. В другому ж реченні йдеться про те, що жінка народила дитину, доля якої відмічена певним призначенням (ту саму, якій судилося продовжити людський рід у новому, такому віддаленому від нас і такому наближеному до нас XXI столітті
). Ця частина, маючи вигляд відокремленої побудови, ускладнена підрядним реченням, що виконує атрибутивну функцію, підтримувану співвіднесеністю слів ту - якій
. Створювана цією співвіднесеністю указовість підкреслює той компонент, котрий слугує для розвитку мовленнєвої побудови. Подібна модель реалізується й у наступній фразі з допомогою ( компонента в тому столітті
, винесеного на початок окремої фрази. Крім співвідносно-вказівного слова той,
використовується також повтор, що підкреслює віднесеність думки до певного об’єкта. Цікаво, що речення, побудоване на тих самих основах, як і раніше розглянуті, винесено вже в окрему фразу. Приклади такого винесення повсюдні в газетних текстах. Це може слугувати додатковим аргументом на користь змістової та формальної самостійності подібних мовленнєвих утворень і свідченням синонімічності у сфері композиційної представленості речення. Порівняйте:
Мово! Пресвятая Богородице мого народу!
З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, зроси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.
"Володарем дум" назвав актора один з критиків. І ми близькі до того, щоб із ним погодитися. Так, володар, бо кожна нова його роль – відкриття. Відкриття характеру, типу, знайомого за життям, упізнаваного...
Наведені конструкції дістали назву приєднувальних, і дослідники в ряді випадків виявляють у них ознаки окремого речення. Зазначимо також, що, як і в разі утворення приєднувальних конструкцій, так і за внутрішньофразового приєднання аналізована неповна конструкція ставиться після одиниці, обмеженої інтонацією, котра має завершений характер по відношенню до представленого в цьому фрагменті інтонаційного контура. Елементи, що зосталися за межами інтонації, зостаються й за межами ( лексико-граматичної форми та змісту попереднього речення.
Черговий різновид фразових побудов - у яких виявляється предикативна самостійність відокремленого звороту: перша предикативна одиниця містить повідомлення про дійсність, про точку зору на щось, а наступна, виражена відокремленим компонентом, містить повідомлення про те, що мається на увазі під компонентом із першого речення, який виражає узагальнене або недостатньо встановлене значення. Наприклад:
Звісно: нескінченний потік сюжетів, робота в умовах постійного дефіциту часу дуже ускладнюють працю телехронікерів. Але тут-то вони й повинні скористатися накопиченим за десятиліття творчим досвідом кінопубліцистики - пильною увагою до людини, зображувальною культурою, вмінням добиватися образного й узагальненого погляду кінокамери навіть у зніманні суто конкретного матеріалу, навіть в умовах цейтноту на знімальному майданчику.
На макетах, із якими я ознайомився, передбачено все до дрібниць - і підсвітка мальовничих схилів Дніпра, і створення заповідних зон, і живе, дивовижне оформлення в’їздів до Києва;
Для чого все це в кінцевому підсумку? Щоб краще знали літературу? Звичайно. Та ще, аби учні могли й проявити себе: свою позицію, свій смак, перший життєвий досвід.
Виділені у фрагментах частини - після тире та двокрапки - стосуються елементів із попередніх речень: накопиченим за десятиліття творчим досвідом кінопубліцистики, все до дрібниць, могли проявити себе. Відокремлені компоненти є своєрідним "згорнутим" реченням, що слугує компактному розкриттю узагальненого змісту, його конкретизації. Якщо відновлювати повну форму цих речень, то вона могла б схематично мати, наприклад, такий вигляд: під чимось (накопиченим за десятиліття творчим досвідом кінопубліцистики) розуміємо ось що (пильну увагу до людини, зображувальну культуру і т. д.). Доречність скороченого викладу речення пояснюється ще й тим, що в цих побудовах часто наводиться перелік, деталізація, що ускладнює форму, а розглядувана трасформація сприяє її спрощенню.
Початкова межа цих неповних речень, окрім внутрішньофразового вияву, також може мати й інший характер: збігатися з початковою межею фрази. Це, як уже зазначалося, характерна для публіцистичного стилю конструкція, що сприяє виділенню, підкресленню певного змісту. Порівняйте: Вчинене полпотівцями видавалося безглуздям, але вони справді боялися. В той останній рік вони боялися всього. Зрадженого ними народу; тиші, готової в будь-який момент вибухнути пострілами; дерев, котрі могли приховати повстанців. Як удавалося переховуватися цим трьом? По-різному. Де брехнею, де нахабством, більше - зухвалістю. Двоє катів, приховавши своє минуле, так зловчилися, що зуміли примазатися до перемоги над фашизмом...
Виражає зміст цілісного речення також відокремлений компонент, що містить тлумачення, роз’яснення з приводу якого-небудь поняття, про яке йдеться в попередньому реченні. Це окрема інформація, давана для розвитку попередньої, котра містить якісь неясні, незнайомі елементи. Наприклад: іще не так давно тут, в операторській великотоннажної установки первинної переробки нафти, були такі звичні щити з десятками датчиків і приладів. Тепер їх замінив кольоровий дисплей - пристрій візуального відображення інформації ; Ось чому я гадаю, що інтерес кінематографістів до роману "І довше віку триває день" виллється в таку ж глибоку екранну оповідь лише в тому разі, якщо збереже айтматовську сув’язь часів - від легенд до космічного погляду на героїв ; Дуже цікавою виявилася на пробах актриса одного з театрів, самобутньо й несподівано зіграла непрофесіональна виконавиця - стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі;,/b> Зростає число речовин, які називаються ксепобіотиками, тобто чужими життю.
Для цього різновиду характерним є вживання утвору, іменованого відокремленою прикладкою. Вона представлена у першому й третьому фрагментах. Наші спостереження також свідчать: "коли відокремлена прикладка відповідає семантиці іменного присудка, субстантивна група, вичленена з речення, легко усвідомлюється як окреме речення"[47]. Порівняйте: Дисплей - це пристрій візуального відображення інформації; Ця непрофесіональна виконавиця-стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі. Таке наповнення конструкції, іменованої відокремленою прикладкою, можливе тому, що вона виражає повідомлення про предмет, названий у попередньому реченні, й названім це мислиться спочатку достатнім, а потім, уже на новому змістовому витку, воно ще роз’яснюється. Тобто ми хочемо сказати що відкремленою прикладкою вже вичленяється самостійна предикативна одиниця, котра виражає певну інформацію, яка "дає привід" для нового повідомлення - пояснювального. Змістове розчленування поєднується з пунктуаційним, а також з інтонаційним, наявність якого особливо помітна в разі порівняння відокремлених прикладок з невідокремленими, що утворюють ускладнену номінацію єдиного поняття (наприклад: дівчина-стюардеса; самобутньо й несподівано зіграла непрофесіональна виконавиця - стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі ).
Відокремлений компонент у четвертому фрагменті близький до розглянутих тим, що з його допомогою розкривається якась сутнісна характеристика предмета, про який мовиться. Можна перефразувати зміст, ним передаваний: Назва "ксенобіотики" означає "чужі життю". І тут спершу вичленовується одна предикативна одиниця, повідомляється факт (зростає число речовин, які називаються ксенобіотиками), і в нову змістову площину перемикає елемент тобто чужі життю, котрий пояснює, як треба розуміти, як тлумачиться слово "ксенобіотики". Трансформація речення полягає у випущенні відомих із попереднього речення компонентів, морфологічній співвіднесеності відомих і нових компонентів і в уживанні спеціального пояснювального сполучника. Ця трансформація зумовлена формуванням зв’язного мовлення, лінійно-послідовною спадкоємністю змістових компонентів у тексті. Цікавим є в цьому відношенні другий фрагмент. Перша предикативна одиниця має всі ознаки семантико-синтаксичної самостійності: Ось чому я гадаю, що інтерес кінематографістів до роману "І довше віку триває день" віділлється в таку ж глибоку екранну оповідь лише в тому разі, якщо збереже айтматовську сув’язь часів. Друга частина опиняється вже за межами цього речення, вона містить роз’яснення з приводу того, що іменується айтматовською сув’яззю часів. Це поняття належить до сфери індивідуального світовідчуття художника слова, воно виникло на певному ступені абстракції й увібрало в себе осмислення об’ємного змісту. Тобто за невеликим мовним знаком, словосполученням, стоїть складний, об’ємний мислений зміст, який, звичайно, присутній у свідомості того, хто пише (промовляє), і який визначає дальше розгортання тексту. Поповнення другого речення з урахуванням сказаного могло б, наприклад, дати такий варіант: Своєрідністю цього зв’язку (айтматовська сув’язь часів) є об’єднання форм художнього світовідчуття, починаючи від легенд І до космічного погляду на героїв. У тексті ж цей зміст представлений тільки часточкою форми: від легенд до космічного погляду на героїв. Тому не в усіх випадках самостійність аналізованого речення перевіряється шляхом простого підставляння компонентів із попереднього речення. В таких більш складних ситуаціях важливо з’ясувати контекстуальну закономірність нового повідомлення, рух, переходи змістів, розчленованість нової побудови на окремі змісти, підкріплювану інтонаційно-пунктуаційними засобами. Так, якщо в розглядуваному прикладі анулювати тире, змінити інтонацію, виключивши її завершальний елемент після слів айтматовська сув’язь часів, то утвориться єдине найменування айтматовська сув’язь часів від легенд до космічного погляду на героїв. Відбувається помітна семантико-синтаксична перебудова (від речення - до словосполучення), явно не на користь осмисленості речей, про які мовиться. Тобто таким чином ми порушуємо хід міркувань автора, тоді як виділення самостійної предикативної одиниці узгоджується з логікою викладу.
Обсяг відокремленої конструкції, природно, має певне значення у з’ясуванні того, чи не є ця конструкція окремим самостійним реченням, та все ж цей аспект не основний. Головне - виявлення функціонально-змістової самостійності цього звороту й навіть слова. В книзі "Речення і його відношення до мови та мовлення" В.О.Зв’ягінцев слушно підкреслює, що представником думки у мові є смисл. Із цього погляду "зміст є ознакою речення, - якщо зміст наявний у послідовності слів і навіть в одному слові, є й речення, якщо немає змісту, то немає й речення”[48].
Ця закономірність підтверджується тими випадками, коли в синтаксичній побудові відокремлюються слово або словосполучення, яке, здавалося б, є компонентом звичайного лінійного розширення речення. І в той же час він підкреслено обмежений (із допомогою тире, наприклад) від основної частини. Цей ком-позиційно-інтонаційний розрив створює нове змістове членування: перша частина осмислюється як самостійне повідомлення, затим самостійним постає й відокремлений компонент, бо з його допомогою виражається зміст, що базується на змісті першого, але обертає його вже в новий змістовий аспект. Розглянемо приклади: Сумніви переймали. Чи має право писати? Що до цієї історії іншим? А чи вона потрібна - як чужий досвід, хай і тяжкий, як урок? ; Корабель доставив у Гавр 142 кубометри сибірської модрини - для відновлювальних робіт ; Велика відповідальність тих, хто жив поряд, - відповідальність перед людьми, перед часом. Маліка Сабірова належить не тільки своїй сім’ї, вона - частина спільного духовного багатства. Не можна про це забувати - нікому ; Актор виростає з уміння трудитися - не з-під палиці, не за наказом, не з необхідності - з внутрішньої потреби своєї; Життя випробовує нас екстремальними ситуаціями, так само як і звичайним побутом. Іноді ми не витримуємо одного, іноді - іншого. А люди повинні залишатися людьми - за всіх ситуацій. В імя тих, кого ми любимо або любили. В ім’я їхніх і наших ідеалів. Не підмінюючи цінностей справжніх і вічних минущими.
У наведених фрагментах є конструктивно можливим сполучення елементів у цілісні побудови, що не виявляють перервності в змістових зв’язках і відношеннях: вона потрібна як чужий досвід; корабель доставив у Гавр 142 кубометри сибірської модрини для відновлювальних робіт; Не можна про це забувати нікому; Актор виростає з уміння трудитися не з-під палиці, не за наказом, не з необхідності - з внутрішньої потреби своєї; А люди повинні залишатися людьми за всіх ситуацій.
Розчленування конструкції створює нове співвідношення змістів, а значить, перетворюється й форма: кожна частина набуває ознак предикативності. В першому фрагменті (III фраза) одна предикативна одиниця виражає запит інформації про необхідність ознайомлення читачів з історією, яку хоче оповісти автор, друга одиниця містить з’ясування мети цього ознайомлення (вона потрібна як чужий досвід ). У другому фрагменті спершу повідомляється факт доставки у Гавр сибірської модрини, потім - звертається увага, що потрібен цей матеріал для відновлювальних робіт . Третій фрагмент (III фраза): перша предикативна одиниця містить судження про щось принципово важливе, друга говорить про те, що забуття це непростиме нікому. Думка, висловлена в другому реченні, суттєва для даного тексту, оскільки мовиться як про певну нетактовність стосовно того, що пов’язане з пам’яттю про відому балерину Маліку Сабірову, виявили її ж рідні. В четвертому фрагменті перша предикативна одиниця містить судження про основні закономірності становища актора (вміння трудитися) , в другій - розкривається сам характер уміння трудитися (й трудитися треба не з-під палиці, не за наказом, не з необхідності з внутрішньої потреби своєї ). П’ятий фрагмент (III фраза): перше речення виражає судження про те, що має бути завжди властиве людям, друге містить повідомлення про важливу деталь, яка стосується цієї характеристики (їй це має бути властиве за всіх ситуацій). Виділеність елемента за всіх ситуацій зумовлена ще й тим, що раніше мовилося, як життя випробовує нас екстремальними ситуаціями - таким чином підтримується значущість певної смислової лінії. Цей фрагмент містить також іще компоненти, подібні до тих, про які зараз було сказано, але оформлені вони вже окремі фрази: В ім’я тих, кого ми любимо чи любили; В Ім’я їхніх і наших ідеалів. Їх теж можна було б приєднати до складуі одного речення, але спостережене відмежування свідчить про необхідність саме такого розподілу змістів, формування самостійності одиниць у певному змістовому аспекті (в ім’я чого це необхідно).
Завершуючи цю частину, ми хотіли б підкреслити, що відокремлені компоненти являють собою особливу форму вираження змісту, властивого реченню. Ці дуже компактні конструкції, що перебувають у тісному граматичному зв’язку з сусідніми предикативними одиницями, здатні проте виступати в ролі аналогів речення. Такими можливостями наділені відокремлені конструкції, що перебувають у постпозиції щодо опорних змістових елементів і слугують для повідомлення додаткових даних, які, стосуються цих елементів. У конкретних умовах можливе досягнення багатоманітного змістового варіювання, пов’язаного з уживанням відокремлених компонентів -- різних за обсягом, ступенем виділеності, а також пов’язаності зі змістовими уривками, до яких вони приєднуються. Це дуже гнучкі, лаконічні засоби, які беруть участь у формуванні фразових висловлювань як. стиснутих, згорнутих структурних синонімів стосовно типових структур речення.
Вставні і вставлені конструкції у ролі предикативних одиниць
Постановка проблеми з.містової самостійності в тексті досить закономірна стосовно вставних і вставлених конструкцій, які, за словами О.М.Пєшковського, мають вигляд чужорідних, "внутрішньо чужих реченню, котре прихистило їх"[49]. Їхня чужорідність полягає "в ізольованості позиції, інтонаційній і граматичній виділеяості в складі речення"[50]. Це створює й певну змістову виділеність таких компонентів, бо, опиняючися за межами граматичної форми речення, вони випадають також із його змістового складу, приєднуючись до нього як додаткові, супровідні змістові засоби.
Ми почнемо зі вставних конструкцій, від яких у першу чергу можна сподіватися прояву цієї самостійності, адже для них є характерним вираження додаткової інформації, супутних зауважень, відомостей щодо основного тексту. В принципі це мають бути обов’язково які-небудь повідомлення, - елементарною побудовою для яких слугує речення. Існує точка зору на вихідну зумовленість і вставних, і вставлених утворів структури речення ("...багато вставлених і вставних слів та сполучень слів сформувалося з речень із різним ступенем утрати предикативності, а деякі є реченнями" [51]
Отже, перше, що ми хочемо зазначити (й це не потребує доведення): окремими, самостійними реченнями є вставлені конструкції, котрі мають форму звичайних речень. Наприклад: Не дочекавшись обіцяної публікації в "Таймс", Деніфер направила цей матеріал до іншого "журналу, де він був надрукований у січневому номері під іронічним заголовком "Оповідь, "надто нудна" для Фліт-стріт" (Фліт-стріт - невелика вуличка в Лондоні, де розташовані редакції ряду газет ); "Левова пайка" заслуг у доброму самопочутті належить самим космонавтам. Вони щоденно працюють (я не знаходжу іншого слова) над своїм здоров’ям ; Відвойовані у гірських пустель вогнища та оазиси родючості - а їх тепер тут уже не злічити - законна гордість Нахічевані; Є тут також кіно- й танцювальні зали, багато приміщень для роботи різноманітних самодіяльних художніх колективів (а їх на заводі налічується сьогодні майже 50, шість із яких є народними) . У наведених прикладах вставлені конструкції вносяться до складу фрази з допомогою безсполучникового й сурядного сполучникового зв’язку. Ми вже аналізували раніше факти розчленованості складних конструкцій із сурядним, безсполучниковим зв’язком на окремі речення з окремішніми, самостійними змістами. Це тим продуктивніше випливає з характеру вживання вставлених конструкцій, яким притаманна графічна, інтонаційна, змістова в цілому роз’єднаність із основною частиною фразової побудови.
Як відомо, в ролі вставлених можуть виступати й кілька речень, кожне зі своїм самостійним змістом, який природно бере участь у формуванні цілісного змісту вставленої побудови. Звернімо увагу на таку деталь. Нерідко вставлена конструкція виноситься в окрему фразу (що ще більшою мірою свідчить про її змістову самостійність), як, наприклад: А на роль моряка, пасажира поїзда, котрим їде в евакуацію Женя, ми вибрали декоратора Віктора Аверіна (я його запримітив іще на "Зльоті" ); Моя сім’я завжди поважала мої рішення (я, між іншим, не роблю похапливих вчинків) , а моїх батьків завжди цікавить моє життя тут, і я з нетерпінням очікую можливості запросити їх до себе в гості (мама у мене вже була, і їй дуже сподобалося місто, його жителі) .
Дуже поширені також вставлені конструкції, що мають форму підрядних речень. Порівняйте: Й процес формування нової людини сучасного типу йде не шляхом механічного поєднання рис характеру, притаманних різним соціальним групам (як це часом стверджується в деяких наукових працях) , а з допомогою дедалі більшого поширення й дедалі глибшого проникнення е суспільну свідомість і суспільну психологію суголосних часові, світоглядних і моральних принципів: Кожний керівник силкується збільшити чисельність персоналу, а якщо такої можливості немає (що трапляється найчастіше) , розширити зону обслуговування працівників; Виконане головне завдання - відновлена чисельність тигрів (адже перед війною їх залишилося в усурїйській тайзі не більш як два-три десятки) , та на порядок дня постало інше, котре, на жаль, поки ще не усвідомлене: охорона тигра від людини; Якщо рак поговором визнаний хворобою поки що невиліковною (що для багатьох видів раку не відповідає дійсності) , то всі інші нездужання лікарі, на думку хворих, зобов’язані виліковувати. Ми дійшли висновку, що в разі, коли підрядне речення посідає відмежовані від головного синтаксичні, змістові позиції, не зливається в єдиному змісті з ним, тобто йде після головного, що має окреме, самостійне значення,, то воно є неповним синсемаитачшш реченням, пов’язаним із провідним реченням текстовими відношеннями. Ця характеристика цілком закономірна шодо вставлених конструкцій, котрі перебувають в ізольованому становищі, мають додатковий змістовий характер. Окрім того, всі вони можуть бути вжиті без підрядного сполучника (це часом стверджується в деяких наукових працях; перед війною їх залишалося в усурійській тайзі не більш як два-три десятки) або підрядні сполучники можуть бути замінені засобами, що нейтралізують підрядний характер (це трапляється найчастіше, а перед війною їх залишалося...) і т.п. Й головне, що всі ці речення виражають нову порівняно зі змістом основного речення суть.
Повідомлення додаткового змісту, що виражається вставленою конструкцією, відбувається шляхом уторгнення в основний зміст, але це вже природна своєрідність мовленнєвих побудов, підпорядковуваних міркуванням, завданням ефективної комунікації - зокрема необхідності своєчасного роз’яснення, доповнення, що полегшує сприйняття, розуміння сказаного.
Дещо складніше вирішується питання про змістову самостійність вставлених компонентів, коли вони виражені словосполученнями та окремими словами. Порівняйте: 3 допомогою фізичних законів, відкритих у зелених лабораторіях, пояснюються явища, що відбуваються в усіх частинах Всесвіту, аж до найвіддаленіших галактик - цього вчить астрономія. Більш того: закони... відкриті астрономами в процесі "вивчення небесних тіл (наприклад, закон всесвітнього тяжіння або вчення про ядерні реакції - як джерело зоряної енергії) , знаходять застосування в сьогоднішній практиці; Що ж до групи Н + Н (нейтральні країни й ті, що не приєдналися) , то підхід до вирішення завдань стокгольмського форуму відображує необхідність ужиття заходів для обмеження військової активності в Європі; Слід поміркувати про розширення видів послуг самодіяльним конструкторам. Наприклад, зварити дві труби (лише дві ) за прийнятну оплату. Де? Та в цьому ж бюро добрих послуг; І, нарешті, остання причина (за переліком, а не за значенням) , його бажання жити й працювати тут - це люди.
Усі наведені приклада характеризуються певною виокремленістю вставлених конструкцій, у тому числі й змістовою - вони не зливаються зі змістом базового речення, а містять додаткову інформацію. В першому прикладі з допомогою вставлених конструкцій повідомляється про те, що до числа законів, відкритих авторами в процесі вивчення небесних тіл, належать перелічені закони. В другому роз’яснюється, що під словами Н + Н маються на увазі країни нейтральні й ті, що не приєдналися. В третьому мовиться про те, що самодіяльним конструкторам нерідко треба зварити лише дві труби (підкреслюється невеликий обсяг роботи). В останньому прикладі характеризується причина чогось із погляду її значущості. Нарешті, звернімося до фактів вираження вставленого компонента окремим словом (поєднанням окремих слів) або сполученням номінативного типу, функціонально однорідного зі словом: Якщо через хворобу чи нестачу кормів такий запас не створюється, ведмідь у барліг не ляже. Він тинятиметься в пошуках їжі ("швендя”) , він утратить усяку обережність і стане небезпечним для всіх, кого стріне в лісі; Цього разу первинні вибори - "праймеріз" - пройшли у штатах Масачусетпс і Вермонт; Кілька років тому на чотирьох підприємствах стали виявляти шляхом диспансерного обстеження не тільки очевидні захворювання й такі, що лише розпочалися, а й передхворобливі стани, основні фактори ризику. Потому старалися їх усунути, поліпшуючи умови праці, застосовуючи виробничу гімнастику та фармакологічні засоби (елеутерококк і вітамін С); ...А що гадає собі про це Францль? Він знімає котелок і чеше потилицю, немовби розмірковуючи. Далі говорить: "Ми, вінерфолк,- віденський народ, - миролюбні й гостинні. Я за те, щоб до нас приїздило якомога більше гостей із усього світу"; Жорстока посуха вразила великі простори в Гіпсленді (Австралія) , і в лісах не стало корму для птаха-ліри. Почнемо з’ясування того, чи створюється взагалі яке-небудь самостійне повідомлення в межах вставленого компонента. Розглянемо в порядку наведення прикладів: 1. компонент швендя тлумачиться як: такого ведмедя називають"швендя"; 2. компонент - праймеріз - первинні вибори; З. Сполучення слів елеутерококк і вітамін С виражає такий зміст: у числі використовуваних фармакологічних засобів можна назвати елеутерококк і вітамін С; 4. словосполучення номінативного типу віденський народ передає зміст: слово "вінерфолк" означає "віденський народ"; слово Австралія містить у контексті зміст: штат Гіпсленд розташований в Австралії. Отже, кожний із розглянутих компонентів виражає, як і раніше аналізовані компоненти, що складаються зі словосполучень, зміст цілого речення, будучи з цієї причини гранично неповним реченням. У зв’язку із синтаксичною виокремленістю й ці речення мають окремішній, самостійний характер, виражають додатковий, частіше пояснювальний, зміст. Причому привертають увагу деякі особливості вставлених компонентів, виражених словами та словосполученнями. Частина їх, незважаючи на певну ізоляцію від основного речення, перебуває з ним у певному граматичному "тяжінні" - вставлене слово чи словосполучення, вступає в кореляцію з яким-небудь компонентом основного речення (щось подібне спостерігається в разі вираження вставленого компонента підрядним реченням). Наприклад: Попрощавшися з Індресом, уже потемки поїхав я на вулицю імені Патріса Лумумби до схованого в глибині двору Каза Велья (Старого дому) ; Неквапом котиться фіакр віденським кільцем - "рингом", що оповиває "інненштадт" - внутрішнє місто: торговельний, адміністративний і культурний центр столиці; Суттєвим є також і те, що астрономія слугує першим застосуванням (ще в школі) набутих учнями знань із математики й фізики; Навчання здорового способу життя треба починати ще в дошкільних закладах, та особливо важлива роль належить школі. Саме тут людина має здобувати початкові знання з гігієни (особистої, харчування, комунальної, промислової) , статевого виховання, фізичної культури. Порівняйте: до схованого в глибині двору - Старого дому ; віденським кільцем - рингом, що оповиває інненштадт - внутрішнє місто; застосуванням - іще в школі ; з гігієни - особистої, харчування, комунальної, промислової .
В інших випадках вставлені компоненти вживаються у вихідній морфологічній формі. Ми розглядаємо це як прийом компресії максимального стиснення повідомлення шляхом номінації стрижневого поняття. Цей прийом корисний тим, що допомагає чіткіше розмежовувати основне і вставлене речення, й це особливо багато важить, коли є кілька таких скорочених компонентів у складі вставленої конструкції. У цих випадках наводяться провідні змістові елементи вставленого фрагмента в називному відмінку, що надає їм вигляду окремих, цілісно сприйманих, "достатніх" утворів: Нині тільки ті люди, котрі відміряли на життєвій дорозі башто десятиліть, можуть назвати себе сучасниками подій, про які оповідається у новому фільмі "Синдикат-2" (творче об’єднання "Экран"; режисер-постановник Марк Орлов, оператор-постановник Тимур Зельма); Десятиліттями інженери й учені силкуються поставити цементне виробництво в межі ощадливості, привести його й з інших показників (умови праці, культура виробництва, автоматизація) у відповідність із нашим часом. Право поціновувати подібні утворення як рівні реченню дає й те, що вони виражають окремі смислові аспекти (фільм знятий творчим об’єднанням "Экран"; режисер-постановник фільму - Марк Орлов;" Оператором-постановником був Тимур Зельма й т.ін.), і те, що вони можуть вживатися в одному ряду зі звичними реченнями, виражаючи в принципі таку ж, як і вони, інформацію.
Своєрідною мовою вираження вставлених компонентів, характерною для публіцистичних текстів, є експресивне використання з цією метою розділових знаків. Узяті в дужки, ці знаки не належать базовому реченню, вони є сигналами (символами) нових смислів. Оскільки при цьому лексичні засоби не застосовуються, можна лише загалом судити про зміст, який мається на думці в якомусь разі (вираження гніву, подиву, потрясіння і т.п.). Використовувані як вставні компоненти знаки (?!), (!), (!!), (!!!), слугують, наприклад, для того, щоб виразити "обурений" подив (?!), а потім для вираження чимдалі наростаючого обурення з приводу брехливих вигадок чи т.ін. - (!), (!!), (?!!). Щ елементи - своєрідні аналоги - знаки вставлених речень. Тому для подібних випадків слід зазначити, що ці вставлені засоби так само, як і ті, що мають лексичне вираження, не належать до структури речення, до якого вони входять, і є виразниками узагальненого емоційно-експресивного змісту, котрий слугує для висловлення певного ставлення до змісту базового речення.
Вставні компоненти, що виступають як у ролі додатково-коментуючих повідомлень, так і в ролі засобів зв’язку, суб’єктивно-модальних засобів, є функціонально різноманітнішими, аніж вставлені конструкції. Це, природно, позначається на їхньому сенсовому наповненні. Деякі вставні конструкції дуже близькі до вставлених, по-перше, тим, що мають вигляд окремого речення, й, по-друге, тим, що ці речення виражають окремішню, цілком оформлену думку. Наприклад: Серйозні зусилля для нормалізації обстановки в Лівані пропонує Сирія. Сирія, пише газета "Тишрін " , завжди виступатиме проти тих, хто намагатиметься блокувати прогрес досягнення миру й національної згоди в Лівані; У зерновому поясі CШA панує зневіра, пише журнал "Ньюс-Уік", характеризуючи настрої американських фермерів. Підкреслені вставні речення піддаються смисловому вичлененню, оскільки вони виражають окремішній смисл посилального характеру. Якби ці речення були винесені в окрему фразу після основного речення, то вони б оформлялися таким чином: Про це заявив...; Про це пише газета (як наприклад: Екіпаж теплохода врятував турецьку шхуну. Про це радирував сьогодні в Дунайське морське пароплавство капітан ).
Якщо вставний компонент, не маючи достатніх ознак речення, слугує для вираження суті, властивої реченню, то слід гадати, що він являє собою неповне речення чи побудову - аналог речення. Розглянемо приклади вживання поширених у мовленні, в тому числі й публіцистичному, вставних конструкцій, що мають форму підрядного речення зі сполучником як: Та прагнучи до життєвої простоти, не треба забувати, що найгірший вид награвання, як говорив Станіславський, це награвання простоти, й не зловживати простакуватістю, правдоподібністю замість великої правди; Бої йдуть лише під Пілау, але бої, як розповідають, уперті: німці ще сподіваються на щось. Вставні компоненти у пропонованих прикладах містять інформацію з приводу повідомлюваного в основному реченні (1. Це (так) говорив Станіславський; 2. Про це розповідають). Як бачимо, в кожну побудову можна ввести елемент це, котрий указує на супровідне відношення вставної конструкції до основного базового речення. Усталена синтаксична конструкція з елементом як є спеціальною конструкцією, пристосованою в мові для виконання функції вставного повідомлення. Така побудова має перевагу з точки зору впізнаваності вставного компонента і його мобільності: зміст вставного компонента може бути висловлений ие лише по ходу основного повідомлення, а й мати випереджаючий характер. У разі використання елемента це такі властивості супровідного речення були б регламентовані більшою мірою (особливо якщо говорити про препозитивне вживання). До того ж використанням спеціальної конструкції досягається чітке, явне розмежування основного й супровідного, що стоїть на другому плані речення.
Аналогічним різновидом вставних конструкцій є словосполучення з елементами за, на, котрі, з одного боку, можуть бути заміненими елементом як (із проведенням необхідної лексико-граматичної перебудови складу конструкції), з іншого, зміст таких сполучень також складає смисл цілого речення Розглянемо приклади: Число загиблих від землетрусу, що стався в ніч на 7 березня в області Ріулі – Венеція - Джулія (Італія), за останніми даними, досягла 914 чоловік. На думку властей, число жертв перевищить тисячу чоловік; Поросята-рибалки водяться на аттолі Факасфо, що вводить до островів Токелау, розташованих у центральній частині Тихого океану. За свідченням учених, котрі ведуть спостереження за тваринами, багато поросят чудові плавці й можуть упіймати рибку довжиною до 15 сантиметрів; Вісім мільонів французів "звіряють" свої життєві плани з прогнозами ясновидців, чаклунів або астрологів. За даними податкових органів, у країні зареєстровано близько 50.000 "ясновидців" - більше, ніж лікарів. Вставні компоненти, виражені словосполученням із прийменниками за і на (що набувають за цих умов і рис сполучникового, зв’язувального значення), можуть бути трансформовані таким чином: 1) а) як стало відомо останнім часом, б) про це стало відомо з останніх звісток; 2. а) як вважають власті, б) це думка властей; 3. а) як свідчать учені.., б) про це свідчать учені, які ведуть спостереження за тваринами; 4. а) як свідчать дані податковим органів, б) про це свідчать дані податкових органів. Порівняння конструктивних варіантів, позначених змістовою єдністю, промовляє на користь того, що розглядувані вставні конструкції мають окремий додатковий смисл, який перебуває за межами змісту основного речення. Ці вставні конструкції, виражені словосполученнями, за своїм граматичним ладом не відповідають вимогам структурного оформлення речення й тому виступають своєрідними аналогами речень, спеціальними побудовами, пристосованими для виконання функції вставного компонента.
Якщо вставні конструкції виражають повідомлення про джерело інформації, авторську реакцію на повідомлюване (на мій подив, на щастя, на біду й т.п.), то окремий, відмежований зміст цих вставних компонентів осмислюється як супутній основному, немовби "з боку" на нього спрямований. Більшою мірою зливається з основним смисл вставних конструкцій, котрі слугують для характеристики способу, особливостей самого викладу (бо дуже тісно пов’язані поняття мовленнєвої дії й характеристики мовлення). Та й у цих випадках спостерігається можливість відокремлення основного смислу, а вставний компонент при цьому виражає щось інше - власне характеристику способу викладу цього основного змісту. Звороти точніше сказати (кажучи), вірніше, інакше кажучи, іншими словами, чесно кажучи й т.п. також є аналогами речень, конструкціями, "підігнаними" до функції вираження вказаного вставного змісту. Порівняймо приклади, шо свідчать про співвіднесеність цих конструкцій із реченням: Чесно кажучи, спершу мені стало не по собі: все-таки суперник - жінка. Та познайомився ближче й побачив, що спеціаліст вона вмілий, кмітливий, знається на всіх тонкощах. Речення Давайте скажемо чесно й прямо могло б бути змінене зворотом чесно кажучи, так само, як увідний компонент чесно кажучи замінюється синонімічним скажу чесно.
Разом із тим спостерігається й певна втрата смислової самостійності вставних конструкцій, зумовлена специфічністю їхніх функцій. Так, насамперед вставні конструкції вживаються в ролі засобів зв’язку, що слугують для зчеплення синтаксичних конструкцій та оформлення відношень між ними (по-перше, по-друге, навпаки, з іншого боку, наприклад, скажімо, таким чином та ін.). Аналізуючи вживання вставних компонентів напевно, хто знає, можливо, очевидно, може бути, доходимо висновку, що вони беруть безпосередню участь у формуванні змісту того речення, в якому перебувають, їх вилучення усунуло б значення здогадності, передаване семантикою речення, тобто зруйнувало б притаманний йому смисл. Вставні компоненти, що мають значення впевненості в чомусь, безсумнівності, істинності чогось, також дуже тісно пов’язані зі смисловим ладом речення, до якого введені. Це пояснюється тим, що вони не містять у собі якогось принципово нового повідомлення, а посилюють, підкріплюють основне повідомлення, в якому вже щось стверджується (звичайно, звісно, природно, справді, ясна річ та ін.). З урахуванням висловленої мотивації слід розглядати як такі, що втратили самостійне значення, також підсилювально-видільні вставні компоненти (особливо, власне кажучи, якщо хочете, чи бачиш, знаєте та ін.).
Контекстуальний аналіз функціонування вставних компонентів показує, що серед них спостерігаються відмінні за ступенем смислової самостійності вживання. Тому треба уважно аналізувати характер семантичного розвитку контексту, щоб виявляти основні смислові напрями й допоміжні, з якими якраз і пов’язане застосування вставних компонентів, прояв їхньої контекстуальної вагомості, що в свою чергу також допомагає визначенню меж окремих речень.
ЗВ’ЯЗКИ ТА ВІДНОШЕННЯ РЕЧЕНЬ У ТЕКСТІ
Прості й складні речення, хоч і виражають певний зміст, у реальному писемному й усному мовленні е лише елементами для побудови більш складних мовних утворень, які мають назву "одиниці тексту", "текст". Причому найчастіше текст утворюється не безпосередньо з речень, а з одиниць, які становлять сукупність речень. Це пов’язано, наприклад, із тим, що у мовленні не лишец повідомляється про щось, але й зміст цього повідомлення розгортається, осмислюється, тобто навколо одного змістового центру об’єднуються додаткові повідомлення. Може бути й інакше: один зміст передається розчленовано - з допомогою не одного речення, а двох, трьох і більше. В таких випадках звичайно утворюються синтаксичні одиниці, більші за речення, Вони характеризуються синтаксичною єдністю, зв’язаністю елементів, певними змістовими якостями. Ці одиниці становлять будівельний матеріал для повідомлення змісту, що програмується текстом. У мовленні кожного разу утворюються нові поєднання речень, але процес їх творення позначається закономірним, регулярним характером, що й виділяє їх як різновид мовних одиниць вищого рівня власне комунікативного.
У семантичному аспекті текст сприймається як закінчене, зв’язане смислове ціле. В плані мовленнєвої діяльності текст, відповідно, розглядається як результат цілеспрямованого мовленнєвого акту, безпосередньо сама мовленнєва діяльність, підпорядкована певному комунікативному завданню.
Текст дістає також прагматичне тлумачення (як інструмент мовної комунікації між відправником та одержувачем), розглядається з інформативної точки зору ("зображення світу" з різним ступенем об’єктивності). Підкреслюється організаційне начало комунікативної цілеспрямованості, комунікативного задуму.
Численність понять аналізованого ряду має своє закономірне пояснення. В ній знаходить вияв і багатозначність самого слова „текст", і, головне, різнопланове осмислення одного й того ж об’єкта. Текст - складне, багатопланове утворення, до його розуміння як мовленнєвого витвору також приходять різними шляхами. У зв’язку з тим, що нині триває активний пошук закономірностей текстотворення, текст зазнає також онтологічного осмислення - щодо складу одиниць, які формують його цілісну єдність. З одного боку, набула поширення думка про текст як про послідовність речень, що характеризуються змістовою взаємозумовленістю в залежності від загального змісту. З іншого боку, подібному розумінню протиставляється погляд на текст не як на суму речень, їх тематичний набір, а як на систему, в якій функціонує одиниця, що інтегрує речення, але незводима до їх суми.
З такої точки зору ми й розглянемо синтаксичні явища, категорії, якими зумовлюється формування текстових одиниць, більших за речення.
Контекстуальні зв’язки речень
Синтаксичний зв’язок, тобто формальні взаємовідношення компонентів синтаксичних одиниць, які виявляють смислові зв’язки - синтаксичні відношення, - й виражені засобами мови, є вихідним і фундаментальним поняттям синтаксису. Наявні точки зору на категорії "зв’язок" і "відношення" потребують якнайдетальнішого поглиблення, розвитку.
Елементи складного утворення (на основі речень таким є складне синтаксичне ціле, або, за іншою термінологією, надфразна єдність, прозаїчна строфа та ін.) взаємодіють між собою, тобто перебувають у таких структурних відношеннях, які спрямовані на формування змісту й функції цілого. З цього випливає, що відношення елементів являють собою їхню функціонально змістову залежність, взаємозумовленість у мовній побудові, визначувану завданням формування її цілісного змісту і функції. Оскільки відношення спрямовані на об’єднання елементів у ціле, то на допомогу їм, для формування та виявлення, створюються зчеплення, з’єднання - зв’язки між елементами (бо якщо елементи-речення в свою чергу являють собою складні утворення із взаємозв’язаних елементів, то взаємодія речень є і взаємодією їхніх елементів). Таким чином, зв’язки - це з’єднання елементів, виниклі під дією системних відношень. З одного боку, зв’язки – це засіб вияву відношень, з іншого - це з’єднання, зчеплення, що підтримують, закріплюють системні відношення.
Вивчення міжфразових зв’язків ведеться у двох напрямах. Один - це виявлення різних засобів зв’язаності: слів-повторів, синонімів, займенників, прислівників (як сполучників), вказівно-замінювальних, сполучникових, вставних слів, словосполучень і речень, спеціальних зв’язуючих речень, дієслів, шо перебувають у видо-часовій співвіднесеності, й т.ін. Підкреслюється також роль порядку слів, інтонації. Другий напрям орієнтується на виявлення принципів, способів, типів зв’язку. Пропонується навіть термін "принцип зв’язності". Й у цьому випадку є виправданим поняття "тип, що має класифікаційний характер і передбачає введення класифікаційної основи (спосіб, принцип, функція, зміст і т.д.)". Зроблено спроби створення таких типологічне значущих рядів зв’язку: ланцюговий, паралельний (Г.Я.Солганик); змістовий, логічний і композиційний аспекти зв’язності (М.П.Котюрова); принцип лінійної зв’язності, співвіднесеності, асоціативної зв’язності (К.Кожевникова); з’єднувальний, альтернативний, причинно-наслідковий зв’язки (В.О.Михайленко); граматична й лексична репрезентація (М.П.Іоніце); кон’юнкція, диз’юнкція, імплікація (В.П.Важеніна); приєднання, супозиція, паралельний і ланцюговий зв’язки, співвіднесеність граматичних значень і форм (Є.А.Реферовська); зіставне, а також протиставне приєднання ( Л. В. Сухова). В той же час є ще чимало проблем, котрі утруднюють цей шлях. Так, спостерігається зміщування аспектів "зв’язок" і "відношення" (пор.: кон’юнкція, диз’юнкція; альтернативний, причинно-наслідковий зв’язок і т. п.). Крім того, пропоновані класифікації мають як схожі, так і відмінні підвалини. Для спостереження відношень між реченнями важливо виявити й визначити спосіб зв’язку, що являє собою єдність узагальненої форми-зв’язку та її спрямованості.
Виникає передусім зв’язок між елементами поєднуваних речень або між складом першого речення й елементом другого, що свідчить: певні компоненти або в цілому зміст першого речення зазнають дальшого розгляду в другому. Це, насамперед, ланцюговий зв’язок, який полягає у спадкоємності, створюваній у лінійній послідовності спільності компонентів. Засобами ланцюгового зв’язку є повтори елементів попереднього речення, вживання синонімів до цих елементів, указівно-замінювальних слів (він, це, цей,такий, тоді, там, тут і т. ін.), родових понять. Розгляньмо приклад (наведений з деякими скороченнями): Виставка новітньої медичної техніки для новонароджених відкрилася на території клінічної лікарні. Вона, організована об’єднанням ЕКСПО-центр і західнонімецькою фірмою "Дрегер". Експозиція становить особливий інтерес для спеціалістів... У фірми "Дрегер" із міста Любека давні й міцні зв’язки з нашими підприємствами. У цьому фрагменті простежується ланцюговий зв’язок, засобами якого є слова: виставка - вказівно-замінювальне слово вона - синонім експозиція; словосполучення західнонімецька фірми „Дрегер" - його скорочений повтор фірма "Дрегер". Іще приклад: Перші двадцять тисяч триколісних дитячих велосипедів "Півник" випустило експериментально-виробниче об’єднання "Металіст". Машини зручні й красиві. Сидіння, амортизатори, спідометри та звуковий сигнал виконані з різних кольорових пластмас. Усього в нинішньому році підприємство виготовить 80 тис. "Півників" . Тут ланцюговий зв’язок, виражається таким рядом: словосполучення велосипед "Півник" - родове поняття машини і скорочений, дещо видозмінений повтор "Півники". В цих прикладах спостерігаємо лінійний і променевий ланцюговий зв’язок. Якщо лінійний зв’язок являє собою безпосередній зв’язок двох речень (Вона організована об’єднанням ЕКСПО-центр і західнонімецькою фірмою "Дрегер". У фірми "Дрегер" із міста Любека...), то за променевого зв’язку речення безпосередньо зв’язане з кожним із кількох речень.
Особливою частотністю характеризується ланцюговий зв’язок, створюваний вживанням указівно-замінювальних слів, і серед них - це, цей. Порівняйте: Більше вкладень спрямовується в соціальну сферу, а також у переробні галузі, особливо на реконструкцію діючих підприємств. Ці заходи дали змогу одержати відчутне збільшення продукції; Вистава не розпадається на дві окремі частини, вона сприймається як єдине, органічне ціле, А це означає спадковість, вірність традиціям; Італійці не тільки пропонують на продаж своє обладнання (для цієї мети виділено солідні кредити), мова йде про кооперацію виробництва, можливості створення спільних підприємств", Як ніколи гостро, світ потребує нині коаліції розуму, ..і в цьому контексті "Всесвітня лабораторія" постає прообразом такої організації загальнолюдського інтелекту, який поставить нездоланну перепону на шляху акцій і дій, від яких надто явно тхне середньовіччям і політичною інквізицією. У першій фразі приєднується з допомогою слова це. Друга фраза містить вставне речення, яке також з’єднується з базовим з допомогою компонента для цієї мети, що включає слово цей. В третьому прикладі склад другого речення містить зв’язуючий компонент; у цьому контексті, який знову-таки містить слово цей. Слова мета, контекст також виступають у ролі контекстно зумовлених замінників.
У розглядуваному ряді є паралельний зв’язок . Звернімося до такого його трактування: "Якщо формула ланцюгового зв’язку А - В, В - С, то формула паралельного зв’язку А - В, С - Д, де всі члени речень або тільки деякі виражені однаковими формами..." [53]. Очевидно, в це формулювання треба внести уточнення: де всі функціонально співвіднесені члени речення або тільки деякі з них виражені однаковими формами. Тому що без урахування функціональної співвіднесеності можна сприймати як вияв паралельного зв’язку й випадки повтору, зближення мовних форм за ланцюгового та інших видів зв’язку.
Спостереження паралельного зв’язку показує, що його інтенсивність не в усіх випадках однакова. Це дає підставу говорити про сильний і слабкий паралельний зв’язок. Природно, що насамперед треба віднести до розряду сильних паралельний зв’язок, який полягає у цілковитій співвіднесеності якихось однофункціональних елементів поєднаних речень, та ще й підкріплений повтором. Порівняйте: Важкі діти ті, хто не чує батьків і дорослих. Важкі батьки та дорослі ті, хто не чує дітей; Звідки ж все-таки непоборний дух, що в найтяжчих випробах долі не дав розчавити себе. Звідки ота сила, що піднесла цю слабосилу дівчину (Лесю Українку) над своїм часом, над своєю похмурою епохою; "У Вас руки дужі - допоможіть мамі, дружині, нехай сини побачать і самі підсоблять. У Вас плечі широкі - підіпріть кілька кутків, які тримає на своїх плечах жінка, бо у наш бідний дефіцитний час їх вже не чотири, а безліч. У Вас голос гучніший, нехай несе він розумне й тепле слово, щоб сини Ваші почули її запам’ятали, бо від кого ж їм, як не від батька, тата, татуся навчитися цього?
Так само дієвий і паралельний зв’язок, створюваний компонентами, котрі слугують для вказування на перелік і підкреслюють однотипність, односпрямованість смислової орієнтації речення. Цими компонентами є слова та словосполучення: по-перше, по-друге, по-третє і т.д., перше, друге, з одного боку, з іншого боку й т.ін. Паралелізм досягається передусім функціональною співвіднесеністю форм переліку, а співвіднесеність інших компонентів має факультативний характер. Порівняйте: Що це дало? По-перше, ясну картину стану справ. По-друге, дало змогу швидше провести перерахунок пенсій для 116 тисяч ветеранів. По-третє, стали відомі потреби кожної конкретної людини чи сім’ї; Зміни, що відбуваються в житті нашої країни неможливо не відчути: достатньо відкрити будь-яку газету, ввімкнути радіо чи телевізор. Це - з одного боку. А з іншого, поглянеш довкола себе - ніби нове життя проходить повз наше місто.
Слабкий паралельний зв’язок спостерігається у випадках часткового паралелізму компонентів з’єднуваних речень, у ньому відсутні повтори. Для нього харарактерна видо-часова співвіднесеність речень, що виявляється у спільності цих параметрів у предикатів з’єднуваних речень. Порівняйте: По ньому (озеру) спокійно плавають птахи. Привільнo почуваються у ставку також окуні, карасі, пічкурі... А довкола, озера у вольєрах вільно пасуться благородні плямисті олені; За вітровим склом пропливають пожнивні поля, гори підготовлених до відправки кокосових горіхів, торговельні ятки селян. Жінки у великих плетених капелюхах продають рис, овочі, фрукти, олію - все, чим багатий Тайланд; Страшенно гойднулися пасма гір. Ударила в п’яти не земля, не степ, а сама планета. Гора здійнялася й опала . Вершина бризнула струменем каміння, як величезний дробовик. Гуркіт прокотився по довкіллю, по моїх очах, серцю. У наведених фрагментах створюється видо-часова спільність речень шляхом співвіднесеності за цими характеристиками: плавають - почуваються - пасуться; пропливають - продають; колихнулася - вдарила - здійнялася - бризнула - прокотився. Є й інші співвіднесені компоненти: птахи - окуні, карасі - пічкурі - олені; спокійно - привільна - вільно; пасма, планета - гора - вершина - гуркіт. Та весь цей різновид паралельного зв’язку не такий виразний, помітний, як сильний паралельний зв’язок. Проте він може й посилюватися за більшої симетричності в розташуванні співвіднесених компонентів. Наприклад, у третьому фрагменті: Гора здійнялася, Вершина бризнула, Гуркіт прокотився. Або ще: Дивлюся на далеку заряджену ядерним зарядом гору: Відчуваю наростаюче навколо хвилювання...
Виокремлюємо такий різновид зв’язку - інтегративний (тобто сполучниковий), - що здійснюється з допомогою спеціальних сполучникових засобів, призначених для інтеграції елементів.
Текстові відношення, про які сигналізують ці засоби, різноманітніші, ніж у реченні, й цілком слушною є думка, що не можна механічно переносити властивості речення на текстові структури. Аналізуючи синтаксичні зв’язки між закінченими реченнями, не слід керуватися уявленнями, характерними для синтаксису простого чи складного речення. Це новий, вищий рівень синтаксичних явищ, до якого лише невеликою мірою застосовні поняття й категорії нижчих рівнів. Так, відношення між частинами складного речення неможливо визначити в поняттях, характерних для синтаксису простого речення. Так само неправомірно переносити зв’язки, властиві членам простого або частинам складного речень, на відношення між самостійними реченнями. За такого механічного перенесення не враховується специфіка речення як самостійної, цілісної синтаксичної одиниці.
Засобами інтегративного зв’язку між реченнями є сполучники і, а, адже, але (але ж), однак та ін. У реченні вони передусім виконують роль сурядних сполучників, отже, не тільки виражають сполучуваність, з’єднаність частин речення, а й розкривають рівноправний характер їхніх відношень. Сполучники, що є засобами інтегративного зв’язку, насамперед беруть на себе функцію сполучення, вказують на системне об’єднання частин (але й можуть зберігати, крім того, здатність вираження протиставного відтінку значення, неголовного у відношеннях, які виражаються).
Розглянемо приклад: Уперше фінали найбільшого зимового свята пройдуть в одній області. І це не випадково: край шахтарів і металургів, хіміків та енергетиків давно став краєм масової фізичної культури й спорту. З’єднання першого та другого речень здійснюється з допомогою вказівного слова це та сполучника і, й загалом смислової взаємодії речень: у першому йдеться про те, де відбудеться подія, в другому ж висловлюється думка про цей факт, дається своєрідний коментар (I це не випадково). Сполучник і виконує тут власне зв’язувальну роль, тому без нього ми не відчуємо якогось змістового пропуску. Так само передусім функції зв’язності виконує сполучник а, приєднуючи друге й четверте речення в такому фрагменті: За Вишгородом стоїть на Дніпрі сиза, але з жовтим сутінком імла. А за нею, за Дніпром, над борами й далеко за Десною стоять хмари внизу, над самими борами, неначе високі й важкі чорні гребені Альп. Рівнина там одразу, неначе чудом, стала горяна, неначе в Швейцарії коло Люцерна. А на горах вершки наче куряться димом та паром, розбились нарізна й понахиляли вершечки на один бік уперед, неначе голови, на схід сонця. При з’єднанні окремих речень сполучники і, а, але, однак, та, та й виконують стрижневу функцію й можуть "обростати" додатковими компонентами, які посилюють можливості вираження смислової орієнтації синтаксичного зв’язку. Так, на базі сполучника і функціонують, наприклад, такі сполучні засоби: і вже; і вже аж ніяк; і водночас; і в той же час; і все ж; і все ж таки; й далебі; й до речі; і звичайно; і,зрештою; і, насамперед; і не лише (тільки) тому що; і не тільки тим, що; і ось; і тому; і отак; і ще; і хоч; і справді; і ще; і, що найголовніше тощо. Зі сполучником але спостерігаються ось такі сполучні утворення: але водночас; але ж; але ж то; але в той же час: але найважливіше, мабуть, те, що; але, крім того; але до того ж; але в тім-то й справа, що; але ні; але хоч би як там уже було та ін. Ще один ряд сполучних засобів грунтується на сполучниках та; та й: та водночас; та виявляється; та все ж; та головне; та ж: та й, зрозуміло; та й взагалі; та й, крім усього; та навіть: та й навіть; та от; та ось; та уже й; та тільки; та саме.
Сполучники адже,(і) ось чому,(і) тому, і через те, а тому й, тобто, а саме, наприклад, приміром, так, зокрема використовуються лише (й саме) для зв’язку речень, бо вони слугують для переходу, переключення на нове повідомлення - пояснювальне, конкретизуюче, аргументуюче, зумовлене чимось. Порівняйте: Людям найрізноманітніших смаків і літературних уподобань дорогий і близький образ поета... Ось чому з незмінним інтересом сприймали читачі й окремі мемуарні публікації, й збірники, які відтворювали, за свідченнями сучасників, живу постать поета; Поняття "хазяїн" утратило свій першородний зміст. Адже бути хазяїном означає не тільки володіти, бути власником, а й відповідати за право володіння. У наведених прикладах спостерігається вживання інтегративно-характеризувальних сполучників і сполучних слів. Вони слугують для зв’зку речень перебуваючи на межі між ними. Крім того, ці сполучникові засоби підказують, якою є спрямованість формування відношень, до якого предмета мовлення здійснюється перехід: ось чому, тому, а тому вказують на зумовлений чимось результат, наслідок; а саме - пояснення; адже - пояснення причини; наприклад - підтвердження чогось, якогось міркування, або як засіб конкретизації.
У ролі таких же засобів можуть виступати й цілі речення: річ у тому, що; йдеться про те, що; покажемо це на прикладі; ось наприклад; скажімо; досить сказати, що та ін. Порівняйте: Зате на лижні в горах Адирондак розгорілася затята боротьба. Досить сказати, що вперше в історії лижного спорту чемпіона та срібного призера відділяла одна сота частка секунди; Життя підказує щоразу нові повороти складної теми. Ось приклад : журналісти регулярно проводять на сторінках газети "сільські оперативки".
У ролі засобів зв’язку в газетних текстах активно використовуються також питальні речення: чому? яка причина? в чім справа? що це означає? чим це викликане? яка проблема? навіщо це треба було робити? й т.п. Причому такі поєднувальні речення можуть бути короткими, а можуть бути й значно розгорнутими, але в усіх випадках їх вживання характеризується факультативністю. Порівняйте: І якщо не в кожного з нас є такий портрет під склом, то, я певен, кожен з нас носить дорогий образ (учителя) у своєму серці. І повік носитиме, повік його згадуватиме як у найрадісніші, так і в найтяжчі хвилини свого життя. Чому? А тому, що цей світлий образ завжди кликав нас і кликатиме, як і колись у дитинстві. - До світла. До праці; Весняними вечорами, коли відсиріє від степової вологи земля, голублять душу й серце людини свіжі й ніжні степові запахи й тихо шепочуть трави, облиті сяйвом місяця... І хто зна, хто може підслухати, хто розгадає таємну мову природи, хто скаже, про що шепочуть зелені трави мовчазним чорним могилам? Може, вони повідають про те, як на них зупинялись постоєм козаки, варили саламаху, а кобза дзвеніла в тихе надвечір’я й то рокотала, як грім, то промовляла тихим жалем...
Питальна форма вираження зв’язку активізує мислення читачаі сприяє кращому сприйняттю складного, посилено емоційного змісту. Тому подібні засоби частіше застовуються в художньому мовленні, а також у проблемних статтях, міжнародних оглядах. Питальні речення, виразно передаючи характер відношень між з’єднуваними реченнями, виступають засобами інтегративно-характеристичного зв’язку.
Розглянемо також текстовий зв’язок який називають приєднувальним . Пропонується ширше найменування - корелятивний зв’язок, яке вбирає також поняття приєднувального зв’язку. Його спостерігаємо в тих випадках, коли друге речення, що зазнає дії компресії й тому є неповним, тісно приєднується до попереднього завдяки пристосуванню до його складу, встановленню співвіднесеності форми елемента (елементів) другого речення з елементами першого.
За корелятивного зв’язку бачимо таку співвіднесеність елементів з’єднаних речень або складу першого речення з елементами другого, яка зовні схожа на співвіднесеність елементів простого та складнопідрядного речень і проявляється у відповідних видах зв’язку - узгодженні, приляганні, керуванні, детермінант-ному зв’язку. Це відбувається тому, що випускається елемент ланцюгового зв’язку в другому реченні, а та частина, що залишилася, "пристосовується" до того елемента першого речення, який слугує для побудови поєднання речень: І мені цей музей дав багато цінного. Перш за все - наштовхнув на думку створити Товариство охорони пам’яток української культури. І насамперед рідної мови, як найголовнішого пам’ятника культури; Учитель навчив нас писати й читати, перше слово - мати. Потім такі, як земля, сонце, народ, праця; Сирота виростав не тільки без матері, а й без материної могили. Єдине, що лишила Явдоха Дровняк синові, - глухоту й німоту. Та ще - прізвище, яке згодом, коли він стане знаменитим художником, у нього заберуть, замінивши набагато ефективнішим - Криницький. Виділені речення могли б бути в складі попередніх, але їх відокремлення за допомогою сполучникових (і, потім, та ще) й композиційних засобів надає їм нового значення - вони слугують розгортанню тексту на основі попередніх речень. Урахування корелятивного зв’язку дуже важливе для з’ясування, які структурні відношення складаються між реченнями в тексті. Порівняйте: Молодий верхівець їде Чаплинкою. Здалеку впізнають його чаплинські дівчата: Яресько. Отой, що співає гарно. Іде неквапом, погойдуючись...; Тільки було це так давно, що майже все розтануло в далекім мареві часу, як сон, і потонуло. Одна лише Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві. Свята чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій; Що є освіта для нинішньої молодої людини? Про це треба говорити саме сьогодні. Коли у вузах спалахують дискусії про самоуправління. Коли стінгазети друкують філософські праці про оновлення школи... В першому фрагменті речення, приєднуване корелятивним зв’язком, виконує функцію розширення, допомагає виділити певну характеристику людини. В другому - формально схожий означувальний компонент є засобом вираження емоційного авторського ставлення. І, нарешті, третій приклад, з використанням сполучників й, коли, вирізняє характерне гики часові, історичні.
Завдяки розглядові корелятивного зв’язку великою мірою з’ясовуються характеристики приєднувального зв’язку, який, гадаємо, є його інтонаційним смисловим різновидом (засобом з’єднання мовних елементів). Якщо в ряді випадків корелятивний зв’язок вирізняється характером, за якого інтонації об’єднуються плавно, то приєднувальний зв’язок - уривчастий, слугує для додання інформації (з допомогою приєднувальних сполучників і, та й, до того ж, більш того, а ще і т.д. або без них), а також для об’єднання з основним реченням залежного неповного, нестача ланок зв’язку в ньому порушує плавну інтонацію, що, в свою чергу, сприяє посиленню в ній "ноток" об’єднання (необхідних для подолання уривчастості).
Наведемо приклад, у якому представлені різновиди приєднувального зв’язку: У дітвори свої газети й журнали, палаци, табори, стадіони. І театри. Власні - юних глядачів". Це фрагмент інформації, присвяченої ювілеєві театру юних глядачів, тому в центрі її змісту - поняття "театр". Тим-то закономірним є парцеляція компонента І театри для його виокремлення з однорідного ряду. Потім ідуть два неповних речення - в одній фразі (Власні - юних глядачів), також шляхом кореляції пов’язані з компонентом попереднього речення I театри.
Є два підходи до осмислення синтаксичного зв’язку в тексті. Перший полягає в тому, що цей зв’язок убачають вираженим із допомогою окремих елементів (лексичних повторів, синонімів, указівних слів, сполучників і т.д.). Поряд із цим висловлюється думка, що зв’язок, пов’язаність v тексті виникає завдяки дії цілого ряду, комплексу засобів, чинників; це передусім логіка викладу, що відображає співвіднесеність явищ дійсності й динаміку їхнього розвитку; це, далі, особлива організація мовних засобів - фонетичних, лексико-семантичних і граматичних, з урахуванням також їхнього функціонально-стилістичного навантаження; це комунікативна спрямованість - відповідність мотивам, цілям та умовам, що привели до виникнення даного тексту; це композиційна структура - послідовність і співмірність частин, котрі сприяють вияву змісту, і т.д. Ось чому слід говорити про два види зв’язку між реченнями: зв’язок конструктивно смислових елементів змісту і зв’язок між цілісним змістом одного й другого речень, який полягає звичайно в зближенні предметів мовлення (тематичної спільності). Такий зв’язок називаємо тематичним. Порівняйте: Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник - будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. Обидва речення повідомляють про суміжні явища в одній сфері, вони передусім пов’язані тематично. Хоч і є компонент, спільний для обох речень - слово мистецтво, - але в другому реченні воно з’являється аж у кінці, досягнення зв’язності повідомлюваного найперше здійснюється за допомогою тематичного зближення. Або ще приклад, у якому теж малопомітними є засоби ланцюгового, паралельного зв’язку (вони, скоріше, асоціативного плану), а основна зв’язувальна функція належить тематичній єдності, змістовій спільності: На розгорнуту книгу снігів спустився вечір і місячний підсмуток. Дорога звісила колії вниз і впала в підсинений полумисок долини, на дно якої хтось висипав пригорщу хат... Картина "вечорового малювання", як називав її автор, складається з компонентів-речень, що відтворюють деталі буття, пройняті часовою й просторовою єдністю.
Тематичний зв’язок речень, що перебувають у відношеннях смислового суміщення, виражений не лише через пряму співвіднесеність змісту речень, що розкривають якусь спільну буттєву спрямованість, а й через взаємодію речень, зміст яких об’єднується і завдяки єдності часового відтинку, етапу, періоду, які охоплюють ряд явищ, котрі належать до одного просторового кола.
Після розгляду типів і засобів зв’язку між реченнями можна переходити до аналізу відношень між ними. Але, перш ніж це зробити, спинимося ще на деяких важливих характеристиках зв’язків між реченнями. Вони можуть бути контактними й дистантними, безпосередніми й опосередкованими. Без урахування яього також важко простежити розвиток відношень між реченнями, виявити межі утворюваних із їхньою допомогою єдностей. Під контактним зв’язком речень розуміємо звязок речень, розташованих безпосередньо поряд, одне за одним. А в тих випадках, коли пов’язані речення розокремлюються іншими, виникає необхідність фіксувати дистантний зв’язок, до речі - поширений у мовних побудовах. Він дає змогу після розвитку однієї смислової лінії речення повернутися до розгортання другої в тих випадках, коли треба досягти більшої ґрунтовності, вичерпності в розкритті тєї чи іншої теми. Розглянемо приклад (фрагмент тексту): Сучасний журналіст - це людина зі смаком і без демагоги. Мені здається, так можна перекласти сучасною мовою відоме визначення "лицар без страху і докору", І ще - компетентний, комунікабельний, здатний на експромт, імпровізацію, цікавий співрозмовник, а головне - такий, що професійно виконує свою справу. Цей фрагмент цікавий тим, що дистантний зв’язок представлений тут дуже виразно - за допомогою приєднання (кореляції), спеціальних інтегративних засобів (і ще). Друге речення, що виражає власне авторські міркування щодо висловленого, роз’єднує перше й третє речення, але, завдячуючі властивості мовлення - підтримувати зв’язок і на відстані, він поновлюється й продовжує діяти. Звичайно, між першим і другим реченнями проявляється контактний зв’язок. Під безпосереднім розуміємо прямий зв’язок двох речень. Опосередкований же являє собою непрямий зв’язок, що виникає між реченнями в результаті послідовного сполучення пар речень, котрі перебувають у безпосередньому зв’язку. Єдність сполучення речень, таким чином, визначається не тільки безпосереднім зв’язком, а й поширеністю опосередкованих зв’язків. Ось приклад, який демонструє безпосередню й опосередковану форми зв’язку: Ще з пелюшок дитину привчали любити й шанувати хліб. Будь-яке свято чи обряд не обходилися без паляниці. Народжувалася дитина - йшли з хлібом, виряджали сина в далеку дорогу - і мати ув’язувала в рушник житній окраєць, справляли весілля чи будували хату - неодмінно приходили з книшем. Дорогих гостей також зустрічали хлібом і сіллю. У наведеному складному синтаксичному цілому між першим і другим, другим і третім, другим і четвертим, третім і четвертим реченнями існує безпосередній зв’язок, але, наприклад, перше й третє, перше й четверте речення теж перебувають у зв’язку, хоч. на відміну від згаданого, це вже зв’язок опосередкований.
Контекстуальні відношення речень
Як уже зазначалося, поняття відношень між реченнями осмислюється як їхня функціонально-смислова залежність, взаємозумовленість, що виявляється в процесі формування текстової єдності. Висловлено міркування про деякі відношення, котрі складаються всередині текстових єдностей. Так, описуючи прозаїчну строфу, Г.Я. Солганик виокремлює такі компоненти та їхні відношення: "Зачин, який містить початок думки, що формулює її тему, середню частину - розвиток думки, теми й кінцівку - своєрідну синтаксичну (композиційну) крапку, яка підсумовує мікротему строфи й підкреслює це не тільки у смисловому, але й у синтаксичному відношенні"[61]. В структурі радіоінформацій фіксується відношення двох частин: одна містить власне інформацію, друга - її тлумачення, інтерпретацію. Подібне осмислення характеризує виділення предикативно-релятивних комплексів (Т.І.Баталова) і фрагмента (Г.Я.Солганик). Будова логеми, описаної в дослідженні О.О.Нечаєвої, дається з точки зору відображення в мовній побудові процесів мислення та відношень (синхронні, діахронні, причинно-наслідкові).
Звичайно, завдання полягає в тому, щоб подати цілісну систему відношень між реченнями в публіцистичному мовленні й відповідний характер утворюваних на цій основі складних синтаксичних цілих. Такий підхід передбачає фронтальний розгляд поєднуваності речень у тексті. Вирішення цього завдання можливе за умови здійснення контекстуального аналізу смислу, функцій речень, урахування зв’язків, що сприяють формуванню відношень.
1. Супровідні відношення речень. У тексті є речення, наділені більшою самостійністю в порівнянні з іншими й, природно, речення несамостійні, сприймані у зв’язку з іншими.
Аналіз зв’язків між реченнями показує, що їх поєднання часто здійснюється таким чином: до базового, опорного речення приєднується те, що розвивається на його основі, залежне від нього. Це речення перебуває в супровідних відношеннях із базовим, бо, начебто супутнє йому, супроводжує його. Поняття опорного речення не передбачає обов’язкової його незалежності. Здебільшого незалежне речення являє собою початкове, вихідне повідомлення за темою (або про її окремий аспект) мовного утворення, комунікативного акта. Формування названого поєднання речень дістало назву розгортання, яке "полягає в тому, що кожне з основних понять, котрі утворюють тезу, піддається розглядові й аналізу (визначається, пояснюється, мотивується, підкріплюється фактичним матеріалом, зазнає експресивного посилення)"[62]. Таке розуміння розгортання потребує певного уточнення: не тільки поняття, а й у цілому опорне речення, котре виражає якусь думку, може піддаватися "розглядові й аналізу", крім того, розгортання тих чи інших компонентів залежить від міркувань комунікативної доцільності й не в усіх випадках обов’язкове.
Відношення базових, опорних речень до залежних полягає в тому, що вони створюють грунт для цих речень, є вихідними для їх формування. І допоки нанизуються одне за одним речення, що перебувають у контактних і дистантних, безпосередніх та опосередкованих зв’язках із якимось опорним реченням, усі вони залежать від нього, підпорядковані йому. Та, звичайно, це підпорядкування відмінне від підлеглості підрядних речень головному. Адже залежні, підпорядковані речення слугують і своєрідному продовженню, розвиткові складу опорних речень, і роз’ясненню, аргументації їхнього змісту, прояву ставлення до висловлюваного і т.д. Тобто поряд із основним повідомленням у мовленні чи тексті з’являються інші, похідні від нього повідомлення, мета яких краще донесення інформації, активний вплив на того, хто її сприймає, вияв авторського ставлення до повідомлюваного. Це реальні факти комунікативного процесу: носії мови прагнуть ефективного, результативного спілкування, звичайно не можуть бути байдужими до того, про що йдеться, й т.п. У мові засобів масової інформації це активне начало спілкування особливо необхідне, важливе, бо виступи журналістів мають бути зрозумілими, переконливими, давати соціальну орієнтацію водночас великому колу споживачів інформації.
Розглянемо спостережувані в тексті супровідні відношення між реченнями.
1.1. Залежні речення вживаються для розширення інформації про компоненти опорного речення або про зміст речення в цілому - повідомлення даних, подробиць про те, що властиве, притаманне тим чи іншим об’єктам, про які мовиться в опорному реченні (предмети, дії, факти її т.п.), що становить ті або інші сторони їхнього існування. Це дає змогу ширше, докладніше, повніше поінформувати про поняття, наведені в опорному реченні, чи про його зміст загалом. Для вияву цих відношень особливо характерний ланцюговий зв’язок, оскільки дальшому розвиткові піддається певний компонент опорного речення - він або те, що його стосується, стають об’єктом розгляду в залежному реченні. Ланцюговий зв’язок здійснюється тут найповніше з допомогою всіх доступних йому засобів:
а)використовується повтор; Лімфоцити поділяються на два типи: Б і Т. Б-лімфоцити
виробляють спеціальні білки-антитіла, спрямовані проти мікробів, вірусів або отрут. Т-лімфоцити
народжуються в особливому органі - тимусі, таємничу функцію якого вдалося розкрити зовсім недавно".
б) вживаються синоніми, перифрази, родові поняття: В усіх районних аптеках області виділені спеціалізовані автомашини для доставки медикаментів трудівникам відгінних пасовищ і землеробам віддалених масивів. У найбільших тваринницьких районах пересувні аптеки
бувають у чабанів не рідше якраз на місяць, а в дні перегону худоби за сотні кілометрів із зимових пасовищ на літні й назад супроводжують їх у дорозі".
в) застосовуються вказівно-замінювальні слова (він, вона, воно, вони в називному та непрямих відмінках, з предметним і присвійним значенням - його, їхній; тут, звідси, де, сюди, коли, котрий що). Наприклад: Створено Карпатський державний природний парк. Він розташований в Івано-Франківській області. Його площа сягає за 47 тисяч гектарів.
1.2. Залежні речення також пояснюють опорне речення, в змісті якого помітна нечіткість, недомовка. Це пояснюється характером інформації, повідомлюваної в опорному реченні - або в ньому містяться малознайомі поняття, що потребують тлумачення, або йдеться про те, що може викликати запитання у того, хто дістав інформацію (чому це сталося? чим не пояснюється? як це слід розуміти? й т. ін.), або ж викладові спеціально надається забарвлення інтригуючої нез’ясованості, аби привернути більшу увагу читача. Розгляньмо фрагмент: У досягненні ефективності виробництва КВС (конструкторський відділ стандартизації) - дуже важлива ланка. Biд неї залежить, зокрема, щоб, будуючи літаки, ми не винаходили велосипед. Поясню . Літак - найхитромудріший виріб із багатьох тисяч вузлів і деталей. Можна винаходити їх наново без кінця, а можна й уніфікувати. Саме заради цієї, доброї справи її здійснює КВС так званий норконтроль розроблюваної документації. Тобто коли для якоїсь ідеї конструкторів раптом виникла потреба освоєння наново великої кількості нормалей (болтів, шайб, гайок і так далі) , то КВС, виучивши креслення, повинен підказати, як із вигодою скористатися нормалями, вже виготовлюваними серійно".
Цей фрагмент насичений поясненнями, органічне введення яких свідчить про їхню важливість для зрозумілого викладу того, що може утруднити сприйняття інформації. Розшифровується зміст уживаної героєм нарису абревіатури КВС, потім розтлумачується зміст другого речення, в якому образно-фразеологічна форма висловлювання (не винаходили велосипед) не розкриває конкретного смислу. Перехід до цього роз’ясненя здійснюється за допомогою однослівного речення Поясню що виконує інтегра-тивно-характеризуючу функцію, а потім те підкріплюється сполучниковим компонентом Тобто, що також приєднує одне з наступних речень.
Для створення відношень пояснювання використовується також ланцюговий, тематичний зв’язки. В смисловому центрі пояснювального речення може міститися поняття, з яким у попередньому реченні пов’язана певна неясність. Порівняйте: Ялинку ми запозичили пізніше зі скандинавських країн. А для українців традиційним с дідух. Це останній снопик або пучечок колосків з поля, зібраних наприкінці жнив, так званий "обжинок". Його освячували в церкві на Спаса чи Маковія, зберігали в коморі, на горищі, а перед Різдвом уносили в хату. Коли ж того чи іншого пояснення вимагай зміст речення в цілому, то відповідно наступне речення теж слугує для цього, й між ними існує передусім змістовий, тобто тематичний зв’язок. Як, наприклад, у такому випадку: Найбільше клопотів прибавлялося в косовицю. Сіно потрібно було перетрусити, висушити, покласти в копички, обгородити, щоб ні звір, ні вітер не порозруйнував, щоб дощами не позатікали. Нерідко в цій ситуації основне речення має певний узагальнений характер, і виникає потреба в уточненні, поясненні того, що саме конкретно мається на увазі. В наведеному прикладі теж відчувається це смислове узагальнення, та більш помітне воно в іншому фрагменті: 1655 року Богун уписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни, керуючи обороною Умані, яку не вдалося взяти полякам. Він так укріпив цю фортецю, що польські воєначальники порівнювали її з голландською Бредою, котра вважалася тоді зразком військово-інженерної майстерності. Узагальнення вписав ще одну героїчну сторінку в історію визвольної війни має бути розкритим через конкретні факти, про які саме й повідомляється в наступному - пояснювальному реченні.
Дуже важливо розуміти необхідність уведення в текст пояснювальних речень, щоб не виникало ніяких перешкод для його сприйняття, розуміння, осмислення. Це особливо стосується публіцистичного, наукового стилів, у яких смислова визначеність є одним з основних принципів викладу.
1.3. Залежні речення аргументують, тобто слугують для підтвердження, обгрунтування судження, висловленого в опорному реченні. Відношення, що складаються між реченнями, виразно передаються тематичним зв’язком: опорне речення містить аналітичне ствердження, яке виражає погляд на щось, думку про щось, а залежне повідомлення про факти, котрі свідчать про правомірність такого судження. Це дуже сильний тематичний зв’язок, у публіцистичних текстах він реалізується часто, бо в ряді випадків уживання неарі ументованнх суджень, що виражають нову або не загальновідому точку зору, можуть бути сприйняті як непереконливі, а названі відношення, завдяки їхній явній передбачуваності, можуть не характеризуватися сполучниковими засобами. Порівняйте: Міцнішають творчі зв’язки вищої школи з виробництвом. Зростає число базових кафедр інженерних вузів у великих промислових об’єднаннях. Укладаються довгострокові угоди про науково-технічніу співдружність із підприємствами. За прямими замовленнями заводів та НДІ вузи в чимраз більшому обсязі здійснюють важливі госпдо-говірні дослідження. Створюються дедалі сприятливіші умови для прилучення вихованців вищої школи до їхньої майбутньої роботи; В тому, що наше господарство - одне з провідних у Подільскому районі (здали державі ’5007 тонн м’яса та 6429 тонн молока) є велика заслуга й молодих; А ось що є беззаперечним (записано в літописі): висадка на узбережжя успішно застосовувалася й у Стародівній Русі. Князь Олег з дружиною славетно десантувався піп Константинополем іще в 907 році.
У цих фрагментах аргументуються судження - Міцнішають творчі зв’язки вашої школи з виробництвом; наше господарство - одне з провідних у Подільському районі (входить до складу цілісного речення В тому... є велика заслуга молодих); А ось щю беззаперечно; висадка на узбережжя успішно застосовувалася й у Стародавній Русі. Речення аргументи містяться в окремих фразах (перший і третій фиагмент) й в одній фразі - в цьому випадку вони оформлені як вставні, бо приєднуються всередині речення, з яким зв’язані (другий фрагмент). Речень-аргументів може бути кілька (див. перший фрагмент). До них можуть приєднуватися також залежні від них речення, що надає доказові поглибленого, розгорнутого характеру; деталізована, об’ємна аргументація, виражена не тільки одним реченням, а й поєднанням речень, використовується в проблемних статтях, матеріалах, присвячених питанням міжнародної політики.
Речення -аргументи приєднують до тих, котрі їх стосуються, також із допомогою сполучникових засобів (так, наприклад, приміром, ось наприклад, скажімо, про це свідчить, наочне підтвердження цього, підтвердженням цьому можуть служити й т.ін.), які підкреслюють, підсилюють вираженість відношень, що склалися.
1.4. Залежними реченнями користуються для коментування опорного речення. Такі відношення особливо притаманні інформаційному текстові. При ньому опорне речення може виражати різноманітний зміст повідомлення про подію, якісь дії, стан, справ, судження про подію, якісь дії, стан справ, судження про що-небудь і т.д. В реченні-коментарі даються роз’яснення, тлумачення або оцінка (інтерпретація) того, про то повідомляється - окремих поняті) або змісту в цілому. На відміну від пояснення, спрямованого на зняття, ліквідацію неясності в тексті, коментар являє собою вибіркові роз’яснення, що даються автором для кращого розуміння суті, характеру фактів, явищ, предметів. Звичайно, для коментування вибираються суттєві аспекти повідомлюваного, які викликають суспільний інтерес, мають вагоме значення. Тому важко переоцінити важливу роль коментування для глибокого осмислення фактів дійсності, формування громадської думки. Коментуючи, автор відповідає на багато питань, пов’язаних із повідомлюваним: як це слід розуміти, поціновувати; що являє собою хто-що-небудь; що є характерним для чого-небудь; яка суть чого-небудь; які роль, значення, цінність, необхідність чого-небудь і т.д.
Розглянемо фрагмент: Софія Pусова читала курс дошкільного і виховання у Фребелівському інституті Києва, викладала французьку мову в Комерційному інституті, редагувала "Світло" - легальний український педагогічний журнал, що мав великий успіх серед просвітян та вчителів. З номера в номер з’являлися на сторінках "Світла" роздуми Русової. Прості, щирі, мудрі. То - роздуми Вихователя, Матері, талановитої Українки, котра збагнула істину: культура й свідомість нації народжуються коло колиски немовляти, над якою має витати рідний дух, звучати рідна пісня й рідне слово.
Два речення-коментарі містяться в другому абзаці: Вони стосуються компонента попереднього речення - роздуми Русової, в них висловлюється поцінування праць відомого педагога, її ідей національного самоусвідомлення.
Поширеним є коментування змісту всього повідомлення, на що вказує займенник це або поєднання займенників цей, такий зі словом, котре узагальнено позначає коментований зміст: Щоб подовжити оптимальні строки сінокосу, господарства створюють різнодостигаючі травостої. Це, гадаємо, правильний підхід до справи, бо дає змогу збільшити збір повноцінних кормів; Багато підприємств легкої промисловості не справляються з планами поставки, порушують зобов’язання перед торгівлею... Такі стосунки між партнерами рівноправними, природно, не назвеш.
Засобами інтегративно-характеристнчного зв’язку при коментуванні є сполучникові слова та речення: по суті; суть у тому, що; це означає, що: йдеться про те, що; загалом; словом; одним словом; коротше кажучи та ін. До сьогодні ембріонів утримують в анабіозі по кілька років. Але вчені переконані, що межі "життя" зародка в пробірці вимірюються, як мінімум, десятиліттями. Це означає, що з часом генетичну сутність, важливі якості найцінніших і рідкісних тварин - як сільськогосподарських, так і диких удасться довго зберігати в їхньому "законсервованому" потомстві; для учасників підготовлено цікаву культурну програму, випущено пам’ятні зночки, афіші, плакати, вимпели. Словом, як у доброї господині, до свята все готове завчасно.
У газетних текстах коментування представлене як у складі авторської мови, так і в мовних партіях, що належать іншим особам, компетентним у тому чи іншому питанні. Таке подання коментаря посилює його переконливість і достовірність інформації в цілому. Те ж можна сказати про коментарі, які даються різними газетами, агентствами преси й т.д. Оформляється таке коментування (одне речення-коментар або в поєднанні з тими, що його стосуються) як у вигляді прямої мови, так і через різні посилання (називаються ті особи, газети, агентства, організації, яким належить коментар).
1.5. У залежному реченні повідомляється про міркування, асоціації, почуття, бажання, славлення кого-небудь до чогось, котрі виникають у зв’язку з тим, з приводу того, про що йдеться в опорному реченні. Як і за коментування, в цьому разі опорне речення може бути різним за змістом. Відмінність полягає у функції та змісті залежного речення - воно слугує не для роз’яснення, а, можна сказати (узагальнюючи названі функціонально-смислові різновиди), для вираження авторського ставлення до повідомлюваного, до того, про що мовиться. Порівняйте: Згодом тут побудують тунель, тоді буде відкрито безперешкодний в’їзд на естакаду. Ця споруда з’явилася кілька років тому. Вона проклала найкоропшіии шлях із північної частини міста в північна-східну. Справжнє задоволення їхати таким мостом, що проліг над павутинням залізничних колій, тісних вуличок і проїздів; У новому фільмі мані особливо сподобалася Офелія -ніжна, сумна, невагома... Як цікаво було б побачити балерину в цій ролі на великій сцені в "повнометражному" балеті "Гамлет"; Повернувшися в Кентау, Касимбеков щиро захоплювався: "Золоті у нього руки... "людина чудова, пряма, чесна. Таким і має бути справжній майстер". Так, майстерність - категорія ще й моральна.
У першому фрагменті спочатку йде опорне речення, а потому кілька залежних, що стосуються поняття естакада: два речення-коментарі (ця споруда з’явилася...; вона проклала найкоротший шлях...) і третє, в якому автор говорить про те, яке почуття задоволення викликає їзда таким мостом. Основним тут є повідомлення про відкриття нового в’їзду на естакаду, решта слугують для того, щоб читач міг краще уявити собі цю естакаду. В другому фрагменті (з відгуку на новий телефільм-балет) перше речення є безпосереднім повідомленням за темою тексту: як сприйнято твір (У новому фільмі мені особливо сподобалася...), а наступні речення його доповнюють нерозривно зв’язаним із ним змістом - пояснюється, яка ж Офелія створена балериною (ніжна, сумна, невагома), й говориться про уявлення, що виникли у автора у зв’язку зі сприйняттям цього образу, думки про те, як цікаво було б побачити балерину в цін ролі на великій сцені. І, нарешті, в третьому фрагменті розповідається, як захоплюється один майстер своєї справи трудовим мистецтвом і людськими якостями іншого майстра. В реченні Так, майстерність - категорія ще й моральна висловлюється думка, що виникла у автора у зв’язку з усім сказаним, із твердженням героя, що справжній майстер повинен бути прямою, чесною, гідною людиною. Функції речень, що розкривають думки автора з приводу повідомлюваного, значні й розмаїті: з їхньою допомогою поглиблюється інформація про щось, читач дістає орієнтири для сприйняття та оцінки повідомлення, виклад стає жвавим, природним (розмовним), бо тільки в розмовній мові спостерігаємо найрізноманітніші за характером асоціативних зв’язків супутні смислові відгалуження. Вони поряд із реченнями-коментарями особливо помітно відображають властиву публіцистичній мові якість авторського "я" - відверто, прямо вираженого, що необхідно для здійснення активного, чіткого в своїй визначеності впливу публіцистики на суспільну свідомість. Розглянуті відношення виразно передаються тематичним зв’язком, головна роль у якому належить змістові залежного речення, де повідомляється думка автора з приводу того (стосовно того), про що йдеться. Про таку семантику залежних речень сигналізує наявність у їхньому складі компонентів вірю, віриться, цікаво, здається, хочеться, подобається, звісно, зрозуміло, приємно, радує, смутить, як важливо й т.п.
Порівняйте: Нашу бесіду перериває телефонний дзвінок. Валентина Михайлівна бере трубку. "А навіщо записувати? --дивується. Я й так запам’ятаю - все життя прагнула цього. Отже, літак в Антарктиду тільки взимку... Віриться, капітан "Метелиці" першою з жінок планети прокладе лижню на білому континенті ; Колектив театру, напевно, із самого початку привабила життєрадісна стихія п’єси Блаумана, гуманний пафос автора, й добре, що ця захопленість продовжує жити у виставі, намагнічуючи її виконавців. Як це важливо, коли в залі театру підтверджується вічно нова й вічно стара істина: щовечора - Прем’єра!
1.6. Відношення між реченнями полягають також у тому, що одне з них є повідомленням про щось, а друге - посиланням на джерело нього повідомлення. Такі поєднання, подані навіть в одній фразі, відрізняються від цілісного речення, котре позначує чиюсь мовленнєву дію.
Розгляньмо фрагмент, у якому конструкція прямої мови являє собою назване поєднання речень: i>Створений природою квітник площею в 256,5 гектара в Закарпатті називають "Долиною нарцисів". Тепер її взято під охорону й віднесено до складу Карпатського державного заповідника.
- На деяких високих вершинах нашого краю, - розповів професор Ужгородського університету В.Комендар, - можна побачити екземпляри природного вузьколистого нарциса, що займає нині великі простори в урочищі Киреш у Хустському районі. Ця квітка має білі пелюстки з полиском міді. У великих кількостях вона трапляється тільки в Закарпатті й занесена до Червоної книги рідкісних і зникаючих видів рослин.
У наведеній (зі скороченнями) замітці йдеться про те, що взято під охорону так звану "Долину нарцисів". Після викладу основної інформації з допомогою конструкції прямої мови повідомлюються ще дані за цією темою, котрі стосуються вже самої рослини - нарциса. Тобто в цій конструкції говориться про те, де трапляється нарцис, яка у нього форма квітки й т.д., а компонент розповів професор Ужгородського університету... є реченням-посиланням, ( яке вказує на те, хто повідомив дані про рослину. Таким чином, розглядуване поєднання речень будується на такій основі: одне речення, котре ввібрало в себе зміст чужої мови, є провідним у смисловому відношенні, друге має допоміжний характер - пояснює, ким повідомлені ті чи інші дані. Саме за такого тематичного зв’язку складаються аналізовані відношення: одне речення є повідомленням про щось, друге - посиланням на джерело цього повідомлення. Не впливає на характер таких відношень і те, що в деяких випадках формально речення-посилання може займати головну або незалежну позицію. Розгляньмо таку інформацію: 3 цікавою й важливою ініціативою виступив колектив одного з найбільших взуттєвих підприємств. Наш кореспондент повідомляє подробиці.
Кожному з досвідчених майстрів було надано можливість виготовити з матеріалів і на машинах підприємства свій власний, "авторський" фасон взуття.
Результат цього не зовсім звичайного фахового конкурсу перевернув усі сподівання, його учасниками було розроблено близько 120 оригінальних моделей, схвалених спеціалістами. В цьому тексті йдеться про цікаву ініціативу одного із взуттєвих підприємств. Спершу подано інформацію-узагальнення, а потому наведено подробиці цього факту посилання на те, хто про це інформує. Речення-посилання формально є незалежним від наступного речення (можна було б поставити після нього крапку), але цілком ясно, що за своєю функцією та змістом воно відрізняється від усієї решти речень, які повідомляють про якісь сторони факту - у нього інша, визначена роль: указати на джерело інформації. Подібним допоміжним характером вирізняються речення-посилання й у таких випадках. Американська газета "Інтернешнл геральд три-бюн" повідомляє:
італійський кінорежисер Франко Зеффіреллі розпочав зйомки фільми-опери "Травіата" на музику Джузеппе Верді; Англійські мандрівники Р.Фієннс і Ч.Бартон досягли Північного полюса на мотосанях, повідомляє агентство Франс Пресс із Лондона.
Основною частиною цих повідомлень є інформація про події й факти, що підкреслено й заголовками. Такі побудови у формі єдиного речення утворилися в результаті взаємодії речення-інформації та речення-посилання і, певно, при цьому зазнали дії компресії. Останні можуть бути й власне реченнями, коли йдеться про те, які позиції з певного питання займають ті чи інші засоби інформації (наприклад в оглядах преси). Таким чином, тематичний зв’язок є основним показником розглядуваних відношень, що вимагає особливої уваги до змісту і функцій поєднаних речень. Про функції речення-посилання виразно свідчать усталені в мові масової інформації засоби: як повідомив (хтось, у тому числі газета, журнал, агентство і т.д.), за повідомленням (когось), повідомляє, повідомив (хтось), повідомляється (де-небудь), за повідомленням (звідки-небудь). Конкретне наповнення цих моделей може бути різним, поряд зі словами повідомляє, повідомив вживаються слова пише, заявив, підкреслив, констатує, зазначав, розповідає та ін. Такі побудови дістали назву відкритої, або вільної прямої мови, їх розрізняють із власне прямою мовою на тих підставах, що вони допускають вільніше передавання чужої мови, зокрема, її скорочення, узагальнення окремих положень, позбавлені буквалізму прямої мови. Проте це вже результат відмінності конструкцій прямої мови. Коли пряма мова слугує для відображення мовленнєвої дії, то, природно, передання чужої мови мас буквальний характер. Якщо ж пряма мова слугує для повідом лення оцінки чого-небудь, погляду на що-небудь, характеристики чого-небудь, розуміння чого-небудь, то головне - передати найсуттєвіше в цьому відношенні, а буквальна форма висловлювання може й не зберігатися.
Поєднання речення-інформації та речення-посилання оформляється як надфразна єдність у тих випадках, коли їхній тематичний зв’язок підкріплюється ланцюговим зв’язком, засобами якого в цих випадках є слово це, поєднання слів цей, такий зі словами, що позначають вид мовленнєвого повідомлення (висновок, слова, думка, гадка та ін.).
Таким чином, поєднання взаємопов’язаних речень на основі супровідних відношень характеризується смисловою єдністю, бо одне речення виступає як основне, опорне ( є носієм провідного смислу), а друге виконує спеціальну функцію комунікативного заломлення щодо цього опорного речення. Тобто в такому поєднанні одне речення є смисловим центром, ядром, а інше (або інші) слугує для посилення комунікативної ефективності вираженого ним повідомлення. Основні речення "притягують" до себе ті, що виступають як супровідні, відтінюють їхній периферійний, допоміжний характер, у той же час за допомогою залежних речень закріплюються центральні позиції основних речень, котрі є носіями провідного смислу (стосовно змісту супровідних речень). Якщо основні речення можуть вживатися без супровідних, то інші, відірвані від них, опиняються "не при ділі", їхнє існування можливе тільки на ґрунті основних, а за межами їхньої "сфери впливу" - і змістової, й синтаксичної супровідні речення втрачають своє призначення. Співіснування основних і супровідних речень закріплюється семантико-синтаксичним об’єднанням їх і створенням на їхній основі складних синтаксичних цілих. Ці складні синтаксичні цілі є закономірними регулярними утвореннями, зумовленими комунікативною спрямованістю повідомлень про дійсність (про конкретний предмет мовлення). Супровідні речення слугують для розширення інформації опорного речення, її пояснення, аргументації, коментування, осмислення й т.д. Це зумовлює формування складних синтаксичних цілих відповідних різновидів.
Серед складних синтаксичних цілих із супровідними відношеннями спостерігаються побудови з одноплановими, однотипними супровідними відношеннями (наприклад, тільки з розширенням чи тільки з аргументами і т.д.) та з різнотипними супровідними відношеннями (наприклад, із розширенням, коментуванням, аргументуванням і т.д.).
2.З’єднувальні відношення речень. Розглядуваний з’єднувальний різновид відношень охоплює такі типи функціонально-смислових залежностей між реченнями: складання, диференційне, складання, супозиція, уведення, - в свою чергу, що піддаються дальшій конкретизації (перечислювально-з’єднувальні, розділові, зіставні, протиставні відношення, часової та просторової суміжності й т.д.). Ці відношення створюють умови для об’єднання речень у більші побудови (складні синтаксичні цілі) на основі рівноправності чи обов’язкової участі - на відміну від супровідних відношень, якими визначається існування основних, опорних речень і факультативних, котрими супроводжуються опорні. Наявність сполучних відношень між реченнями веде до поглиблення, логічної різноманітності повідомлення про єдиний предмет мовлення в тексті й пов’язана з формуванням текстових єдностей аналітичного змісту, побудовою оповідних, описових фрагментів. Сполучні відношення характеризують види рівноправного поєднання печень, що входять у комунікативне цілісне, єдине утворення. Спостереження цих відношень допомагає осмислити логіко-мовленнєві тенденції формування складних розчленованих повідомлень, які вирізняються функціональною односпрямованістю речень, котрі слугують для їх вираження, а також смисловою взаємодоповнюваністю цих речень.
2.1. Складання властиве реченням, які виражають однотипні, односпрямовані смисли і є однофункціональними. Тому відбувається складання, додавання змісту окремих речень. Такі відношення спостерігаються між двома реченнями й можуть проявлятися одночасно за великої кількості речень-учасників, якщо вони є своєрідними складниками у формуванні складеного повідомлення, котре становить суму окремих повідомлень, виражених окремими реченнями. В цих випадках речення немовби "складаються" докупи, утворюють у сукупності цілісну суму конструкцій, смислів, яка має перелічувально-складений характер.
Особливо виразно розкривається таке складання з допомогою паралельного анафоричного зв’язку. Рівноправність, однотипність речень у цих випадках має явний характер: Треба, щоб шкільний музей здобув статис-кво, став народним. Треба, щоб Вічний вогонь пам’яті горів яскраво й незгасно. На всі часи; Ні, Не може бути піднесеною внутрішня організація, якщо "надбані духовні цінності" не зуміли переплавити душу. Не може бути моральним те, що побудоване на ідеї зверхності, обраності, на проти ставленості себе решті. Перший фрагмент містить речення, об’єднані шляхом паралельного зв’язку з допомогою повтору треба, щоб. Завдяки цьому смисли першого та другого речень додаються, виникає складніше, складене єдине повідомлення зі значенням необхідності. Останній приклад побудовний на паралельному вживанні речень з однаковим початком "не може бути". Компоненти, що прилягають до нього (Не може бути піднесеною...; Не може бути моральним...), також перебувають у відношеннях смислового паралелізму, бо є текстуальними синонімами. В цьому фрагменті поєднувані речення передають значення неможливості чого-небудь. Як бачимо, анафоричні елементи підкреслюють загальну смислову спрямованість речень, можуть виражати і її характер (пор.: треба, щоб; не може бути).
Розглядувані відношення виражаються також із допомогою різновиду паралельного зв’язку, близького до анафоричного. В початкову частину з’єднуваних речень виносять синонімічні компоненти або близькі :;а смислом слова в різних граматичних формах. Порівняйте: Ціную акуратність і скрупульозність, самокритичність і ретельність. Не люблю самовдоволеність... Мені подобаються люди багатогранні, наділені здібностями не тільки в науці, а й в інших галузях життя. Слова ціную, люблю (тут - не люблю), подобаються виступають у ролі контекстуальних синонімів і сприяють формуванню смислової одно-спрямованості.
Формуванню відношень складання сприяють і різні види неанафоричного паралельного зв’язку. Порівняйте: На головній площі міста відбуваються вистави. Веселі народні комедії іскряться й дзвенять жартами. Змагаються в майстерності самодіяльні вуличні театри. До пізнього вечора звучить музика фольклорних ансамблів; Удвоє зросли плани на нинішній рік. Зміцніла технічна база промисловиків. На острові створено ремонтні майстерні, сформовано риболовецький кооператив; Заняття фізкультурою зміцнюють здоров’я людини, підвищують її працездатність... Спорт дисциплінує, виховує, запобігає розвиткові шкідливих потягів - паління, пияцтва, неробства.
Незважаючи на відсутність прямих лексичних збігів, у наведених прикладах спостерігається паралелізм предикативних центрів, що свідчить про смислову односпрямованість речень, до яких вони входять: 1.Народні комедії іскряться й дзвенять жартами || Змагаються в майстерності самодіяльні вуличні театри || До пізнього вечора звучить музика фольклорних ансамблів; 2. Удвоє зросли плани||Зміцніла технічна база ||Створено ремонтні майстерні.
У формуванні розглядуваних відношень значна також роль елементів по-перше, по-друге і т.д., які виявляють паралельний зв’язок із допомогою яких речення з’єднуються як перелічувані рівноправні частини, що "складаються" в цілісну єдність. Порівняйте: Чому підготовка спеціалістів такої земної, практичної професії доручена вашому "високотеоретичному" факультетові? - Ну, по-перше, неможливо стати соціологом без серйозної філософської освіти. По-друге, саме на нашому "високотеоретичному" факультеті вже десять років діє кафедра соціологічних досліджень; Після вступних іспитів у найрізноманітніших інстанціях листів - лопатою не розгребеш... Мабуть, найчастіше постають у листах і розмовах два моменти. По-перше, враховують любов до майбутньої професії... По-друге, чи не перетворюється поступово конкурс абітурієнтів на конкурс, репетиторів? У першому фрагменті відношення складення між реченнями завдячують вживанню слів по-перше, по-друге її наявності питального речення, котре визначає предмет мовлення (чому підготовка спеціалістів такої земної, практичної професії доручена сашому "високотеоретичному" факультетові?). У другому фрагменті також зазначаємо сполучну роль слів по-перше, по-друге та об’єднуючу функцію попереднього речення.
В усіх розглянутих випадках характер зв’язків між реченнями підкреслює їхню однофункціональність. смислову односпрямованість, і це сприяє об’єднанню речень на рівноправних засадах.
2.2.Відношення диференційного складання виникають між реченнями, які її окремішності мають однотипні або зближувані в контексті смисли, але їхня функціонально-смислова залежність полягає в протиставленні, зіставленні, відокремленні. На відміну від раніше названого "складання", сполучуваності речення за диференційного складання розділені відповідно до функції - одне виражає вихідне, відправне повідомлення, а друге - зіставлюване з ним, протиставлюване йому, або таке що передбачає у зв’язку з ним значення варіативності явищ. Трапляється й одразу розмежоване, взаємно задане відношення протиставлення, зіставлення, відокремлення.
А. Відношення протиставлення спостерігаються за інтегративного зв’язку речень, вираженого сполучниками але, а, одначе. Відношення дифереційного складання виникають у цих випадках і завдяки тому, що інтегративний зв’язок підкріплений тематичним - з’єднуються речення, зближувані за смисловою спрямованістю. Розгляньмо приклади: У нас уже є чималий практичний досвід розробки, випуску й ефективного застосування обчислювальної техніки в різних сферах виробництва та управління... Та за останні роки тут накопичилося й багато нерозв’язаних проблем: Можна навчити людину розбиратися в найскладнших науках і розмовляти будь-якими мовами. А ось сміливості навчити її, гадаю, не можна. Ніхто не допоможе тобі бути хоробрим. Тільки ти сам. У першому фрагменті два речення, з’єднані сполучником але, виражають думку про стан справ із розробкою та застосуванням обчислювальної техніки. Цей цілісний смисл (у результаті "складення") будується на єдності протиставних повідомлень. Одне речення повідомляє про те, що вже накопичено чималий досвід у цій сфері, друге - про наявність, разом із тим, проблем. Ця "єдність протилежностей" виражає реальну оцінку ситуації, що склалася. В другому фрагменті два речення з’єднані інтегративним зв’язком із допомогою сполучника а, крім того, виразно проступає протиставлення з допомогою тематичного зв’язку - завдяки використанню полярних за значенням лексичних елементів можна - не можна. Предметом мовлення є з’ясування можливості навчити людину чому-небудь. Єдиний предмет мовлення розпадається на два взаємозв’язані її протиставлені судження: чомусь можна навчити, а от чомусь іншому не можна.
Найчастіше набувають значення протиставлення (повного або часткового) речення, то вводяться словами одні... ||інші... Стійкість цих відношень уже знайшла відображення в словниках. Розгляньмо приклади. Є люди особливо чутливі до всього, що ми називаємо природою. У одних вираження цього почуття бурхливе, буденно-грубувате: "От красотища!" Інші в ці хвилини бояться зронити бодай слівце; Для одних ліс - це завжди лише дерева, дрова. Якщо немає грибів або ягід - вони нудьгують у лісі. Для інших - це світ, сповнений таїни, краси, світ, де людину полишають болісні тілесні й душевні муки, де поняття "радість буття "сприймається мало не на дотик. Зміст поєднуваних речень, що вводяться словами одні...||інші... (в тому числі у формі непрямих відмінків), як бачимо, характеризується прямим протиставленням й у першому і в другому фрагментах.
Б. Розглянемо відношення зіставлення. Вони полягають у тому, що в результаті з’єднання речень взаємно співвідносяться, порівнюються характеристики, явища, котрі стосуються якихось осіб, предметів, обставин. У результаті з’ясовується яка-небудь схожість або відмінність цих осіб, предметів, обставин. Тому можливі за зіставлення й риси протиставлення, але цілісний зміст полягає у вираженні несуперечності, а несхожості, виявленої шляхом зіставлення, порівняння. Формуються ці відношення на основі паралельного зв’язку, який може бути повним або частковим. Порівняйте: Та ось пізньої години обласканий гість усе-таки покидає дім гостинної господині, а ранком господиня вирушає на роботу, перетворюючись на адміністратора готелю, й відбувається все прямо протилежне тому, що було вчора. Вчорашнє завдання: убезпечити гостя від будь-яких невигід. Сьогоднішнє - убезпечити від невігід себе. Вчора хазяйка-господиня не випускала гостя з дому. Сьогодні вона нерідко не впускає його до готелю. Паралельний зв’язок речень є основним засобом вираження зіставних відношень (звісно, поряд із тематичним). Але він може посилюватися з допомогою інтегративного зв’язку. Як засоби цього останнього, що підсилюють зіставлювальні відносини, виступають сполучники а (підкреслює несхожість), також, і (підкреслюють схожість). Порівняйте: На вулицях і площах столиці України біліє сніг, а тут, на двох поверхах величезних зал республіканського Будинку художників, ці ж вулиці й площі, втілені на картинах, акварельних малюнках, ліногравюрах, офортах, утопають у білокипінні квітуючих каштанів, золотому багреці в’янучого літа, примхливому колориті осені; Хай управляється мій "важкий" учень у вишукуванні таких витівок, щоб зробити свою "творчість" непомітною й прихованою від мене. Я також управляюся в тому, щоб своїм розумом і досвідом, своєю перевагою й великодушністю спонукати його, збитошника й витівника, поглянути на себе й чи то зніяковіти, чи то здивуватися, відкритий в самому собі щось досі невідоме, замислитися над ним невідомим і піднестися на маленьку сходинку в своєму моральному розвитку. У наведених прикладах спостерігаємо частковий паралелізм, і засоби інтегративного зв’язку допомагають формуванню зіставлювальних відношень: на вулицях і площах столиці України...||а тут...; Хай управляється мій "важкий" учень...||Я також управляюся в тому, щоб своїм розумом і досвідом...
В. До числа відношень диференціюючого складання відносимо також розділові відношення, що передають сутність варіантного характеру дій, подій. Про ці відношення сигналізують засоби інтегративно-характернзугочого зв’язку серед них сполучники то...то, або ... або, котрі виражають значення розділовості (й інші з’єднувальні засоби, що формують це значення). Розглянемо приклади: Такий уже паш предмет література: таємничий. То герой домалює тебе й хлоп’ят... То ти з хлоп’ятами або тільки ти, або тільки хлоп’ята домалюють героя, давши йому нове життя; ...простим оком не можна виявити окремі мікроорганізми. Інша справа колонії мікробів. Часом їх можна спостерігати й не вдаючися до мікроскопа. Бактерії, наприклад, стають причиною світіння моря в нічні години. Або різноколірних нальотів, що нерідко спостерігаються на поверхні снігу чи криги; Наукову роботу можна вести двома способами. Або вона схожа на терпеливе й неквапне читання книжки рядок за рядком, сторінка за сторінкою. Або вона в чомусь схожа на штурм добре укріпленої будівлі. У першому фрагменті з допомогою сполучників то...то, або... або з’єднуються речення, шо передають розділові відношення зі смисловим відтінком різного виявлення чогось (То герой домалює тебе і хлоп’ят || То ти з хлоп’ятами || або тільки ти, або тільки хлоп’ята домалюють героя...). В другому й третьому фрагментах вживання сполучників або, або...або створює подібне значення (Бактерії, наприклад, стають причиною світіння моря в нічні години || Або різноколірних нальотів, що нерідко спостерігаються на поверхні снігу та криги; Або вона схожа на терпеливе й неквапне читання книжки рядок за рядком, сторінка за сторінкою||Або вона в чомусь схожа на штурм добре укріпленої будівлі). В обох випадках мається на увазі, шо можливе й одне, й інше явище, але до кожного з них підходять окремо, вилучаючи на цей момент інше (втім передбачаючи його участь у здійснюваному виборі).
2.3. Розгляньмо тип відношень, названий супозицією (співпозицією). Йдеться про відношення тих речень, які повідомляють про явища дійсності, суміжні в складі більшого цілісного явища, події, котрі виступають як єдиний предмет мовлення. Супозиція може бути просторово-буттєвою (або описовою) й часовою (або оповідною). В першому випадку у супозії перебувають повідомлення про явища, суміжні в просторі, існуванні, тобто об’єднані просторовою, буттєвою суміжністю в більші цілісні явища дійсності. Цими відношеннями часто з’єднується більш як два речення, бо в результаті такого поєднання створюється цілісний опис, картина. Наведемо приклади: Куди не глянь - рисові поля. Деякі з них залиті водою й виблискують, як шари слюди на зламі. На інших видно зігнуті фігури селян. Вони висаджують рисову розсаду. Й ряди ніжних стебелець штрихують сріблясту гладінь, наче візерунок на шовку. А на сусідніх ділянках рис уже стоїть стіною, нагадуючи оксамит із високим ворсом. Тут же поруч золотяться прямокутники полів, де вже налилося колосся. В цьому фрагменті спочатку дається узагальнене повідомлення-опис: Куди не глянь - рисові поля. Далі йдуть повідомлення, що конкретизують, "малюють",описують картину чи пейзаж детерміновано й у відношеннях супозицій.
Відношення просторово-буттєвої супозиції дуже помітно виражаються з допомоюю паралельного зв’язку. Для нього в цих випадках характерний підкреслений паралелізм предметних компонентів повідомлень, а предикати можуть мати властивості часткового паралелізму. Порівняйте: Дорога то біжить уздовж течії річки, то оперізує круті схили зелених пагорбів. Квадрати пасовищ перемежовуються евкаліптовими гаями, острівцями соснових лісів; Улітку пожиток у горностая шоколадного кольору. Виблискує білосніжна маніжка. Сторожкі вушка тонко обрамлені білим. Але кінчик хвоста темний. У першому фрагменті спостерігаємо паралелізм у вживанні предметних компонентів опису: дорога, квадрати пасовищ, у другому також - кожушок, маніжка, сторожкі вушка, кінчик хвоста. Ми не можемо сказати про таку цілковиту співвіднесеність у доборі присудків ( I - біжить, оперізує, перемежовуються; ІІ - шоколадного кольору, виблискує, тонко обрамлені білим, темний). Та все ж безсумнівним є те, що ці присудки належать до одного граматичного часу, який передає план існування об’єктів дійсності.
Проаналізуємо супозицію часового типу. Це відношення речень (двох і більше), зміст яких відображає часову суміжність явищ, об’єднаних у цілісному, більшому явищі. До числа таких складених за характером явищ, належить подія, що охоплює ряд дій, період, який-небудь інший, цілісний за часом подієвий відтинок дійсності. Ось приклад: Пасажирський поїзд Київ-Дніпропетровськ уповільнював хід, коли Роман Сушко, відігнавшії солодко-тривожний сон, скочив з верхньої полиці й заходився похапцем одягатися. Ніяк не міг заправити сорочку, зашнурувати черевики. Краватку засунув у кишеню, надів, не застібаючи, піджак. Поїзд уже спинився, коли він схопив з вішалки плащ і капелюх, а з лави портфель. Чіпляючись плечима за двері, вискочив із купе в коридор і вже тут почав застібати на піджаку Ґудзики... В отворі дверей побачив густу сітку дощу, почув хлюпотіння води. "От тобі й жнива, - подумав, приголомшений цим сумним видовиськом. - Спеціально для тебе, для твоєї роботи, товаришу спеціальний кореспондент".
У цьому фрагменті сім речень. Усі вони перебувають у тісному поєднанні одне з одним (у лінійній послідовності), бо характеризуються масовою суміжністю дій, про які в них мовиться і які в сукупності складають повідомлення про єдину подію (прибуття поїзда та дії в цьому зв’язку героя роману), котра є цілісним предметом мовлення (кожне речення зокрема не виконує самостійної комунікативної функції з точки зору розкриття суті того, що відбувається). Речення немовби нанизуються одне на одне з допомогою тематичного зв’язку, відбувається їх об’єднання на основі часової супозиції двох речень і водночас кожного наступного з попереднім, бо кількість дій, що складають подію, в ході її розвитку збільшується. Часова співвіднесеність, послідовність дій передається і з допомогою елементів паралельного зв’язку - в їхній ролі виступають предикати однієї й тієї ж граматичної категорії (скочив, заходився, засунув, надів, схопився і т.д.)
Але в реченнях, які перебувають у часовій співпозиції, може йти мова й про дії, що відбуваються одночасно, про явища, котрі збігаються в часі. Порівняйте: Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув на пригорок за дівчиною. По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина йшла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на нього своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.
Оповідь відображує дії двох персонажів, чинені водночас. Природно, можливі різні варіанти побудови оповідного тексту. Різним може бути співвідношення одночасності та часової послідовності дій, кількість мовленнєвих партій, взаємодія авторської й чужої мови, вкраплення описових структур і т.п.
Оповідь і опис з погляду фуикціонально-смислового виділення можуть бути образними й пеобразними. Ця їхня характеристика залежить від застосування засобів образної конкретизації, поняття про які розглядаються в концепції художнього мовлення. Це досить принципова різниця, дуже важлива для публіцистичного стилю, оскільки в ньому широкo застосовується необразна оповідь. У жанрах "репортаж", "нарис", "етюд", навпаки, вдаються до образної оповіді. Разом із цим необ’ємні описові вкраплення, які часто трапляються в публіцистичних текстах, водночас бувають образними або мають елементі і образності. Розгляньмо приклад образних і необразних побудов.
1. Образна оповідь: Поки невидимий мені молодняк вовтузився в траві, вовчиця лягла подрімати, та незабаром, без причини начебто, стрепенулася й кинулась у гущавину. Вовченята при цьому горохом скотились її яму. Хвилин через п’ять я почув голоси жінок, що поверталися лісом із покосу. Це їх задовго до мене почула вовчиця й кинулася заздалегідь викрити небезпеку. Переконавшись, що небезпеки немає, мати нечутно, мов тінь, з’явилася біля лігвища.
2.Необразна оповідь: Сицилія була ареною Пунічних воєн, Сципіон Африканський і Ганнібал вели бої на її землі; зрештою Сицилія стала частиною римських провінцій, а потім зазнала нашестя вандалів, після яких прийшли остготи, а їх, у свою чергу витіснили візантійці, а потім із півночі Африки на острів висадились араби й заснували там емірат. На зміну їм прийшли нормани; норманів потіснили германські імператори, у яких Сицилію відвоювали французькі феодали; після них прийшли іспанське королівство Арагон, Савойська династія, австрійські Габсбурги, французькі Бурбони. Нарешті Сицилія була звільнена карбонаріями Гарібальді, ставши з того часу частиною Італії.
У розповідях за допомогою засобів образної конкретизації (горохом скотились у яму; начебто стрепенулась; нечутна, мов тінь, з’явилася біля лігвища) створюється враження зримості того, що відбувається. Необразні висловлення передають оповідну або описову семантику без надання дії, про яку розповідається, "картинності" (в цьому випадку ніби лише фіксуються етапи подій, певного часового періоду).
Порівняймо з цього погляду побудови описового типу.
1. Образна: Дивовижні, не вигадати, з острівця серед рівнини відкриваються далі. Степ у спалахах достиглої пшениці. Хребтина гір крізь біло-голубу поволоку. Вигин ріки, порослий густою бородою шелюги.
2. Необразна: У вестибюлі станції метро "Бастилія" демон струються в засклених нішах величезні брили від фундаменту похмурої фортеці, у стінах якої побувало багато борців за свободу, видатних діячів, у їхньому числі й Вольтер. А поряд у вітринах, щоб відвідувачі своєрідного підземного "музею" могли уявити собі "перший день свободи", котрий було оголошено національним святом майже через сто років після штурму Бастилії санкюлотами, виставлено старовинні гравюри, плани та історичні документи тієї епохи. Реалізація можливостей мовлення "малювати” словами спостерігається в образних описах (Хребтина гір; Вигин ріки, порослий густою бородою шелюги та ін.). Лише відображення сукупного існування предметів, шо перебувають у буттєво-просторовій суміжності, спостерігається в необразних описах.
2.4. Перейдемо до розгляду відношень уведення. Вони виникать між реченнями в тому випадку, коли одне з них - базове - стоїть після речення, зміст якого вводиться у зміст цього базового речення, й разом вони утворюють цілісну складену єдність. Наприклад: Суворий клімат Монголії, часті засухи – серйозна перешкода розвиткові сільського господарства. Тому в республіці приділяють особливу увагу зрошенню полів, обводненню пасовищ. Центром повідомлення є інформація про те, що в Монголії приділяють особливу увагу зрошенню полів, обводненню пасовищ. Ця інформація міститься в другому реченні, яке починається сполучником словом тому, що вказує на зумовлений характер повідомлення про факт. Проте зміст, що власне зумовлює подію, виражений у першому реченні, й на нього вказує слово тому. Тобто змістом другого речення "поглинається", вбирається зміст першого речення, котре має підготовчий характер і своє призначення реалізує в обов’язковому з’єднанні з другим реченням. Так і друге речення не було б достатньою мірою інформативним без введення в його семантико-синтаксичну структуру аналогічного складу першого речення.
Розглядувані відношення знайшли висвітлення в лінгвістичній літературі під назвою сегментації, її роль убачають переважно в експресивному виокремленні частини речення, та не менш важливим є звертання до сегментації задля спрощення, варіативності синтаксичних побудов (усунення громіздкості), досягнення більшої гнучкості, рухливості їх. Особливо помітна ця її роль у мові засобів масової інформації. Розчленування висловлення - це заразом і його спрощення, "полегшення" його структури. Розчленоване, розбите па частини висловлення, подаване мовби окремими "порціями", краще обслуговує потреби масової комунікації, ніж громіздкі побудови.
Якщо сегмент має форму звичайного речення (а не слова, словосполучення), й ці речення характеризуються підготовчим, зумовлюючим змістом, то у взаємодії з базовими реченнями вони вводяться в них за допомогою самостійно оформленого повідомлення, й створювана єдність має своїми основними обрисами структуру базового речення з уведеним у нього сегментованим реченням. Ці випадки саме і являють собою поєднання речень, що перебувають у відношеннях введення. Поєднання виникає в результаті своєрідного розчленування єдиного висловлювання на окремі порції. Виразно свідчать про подібні відношення ланцюговий та інтегративно-характеризугочий зв’язки.
Засобами ланцюгового зв’язку виступають указівно-замінювальні слова це, цей, так, такий, він, вона та ін. Розгляньмо приклади: Великі художники йдуть до людства як повпреди своїх народів, як виразники їхніх дум та устремлінь. Саме з такою місією входить у сферу світової культури Олександр Довженко, саме так сприймається на всіх континентах його високолюдяна гуманістична творчість; 3 юних літ людина має зазнати почуття ліктя, пізнати ціну спільної праці, пізнати силу дружби й товариськості, навчитися зберігати вірність, поділяти радість і горе, має відчути себе причетною до справ свого класу, школи, країни. І в цьому величезна роль належить нашим учителям і наставникам, і, звичайно, батькам. Указівно-замінювальні слова з такою (місією), і в цьому встановлюють зв’язок із введеними реченнями, визначають характер їх уведення.
Засобами інтегративно-характеристичного зв’язку в таких поєднаннях речень виступають слова тому, ось чому, для цього, з цією метою, звідси, тим-то, через те, таким чином, отже, значить, але, однак (незважаючи на те) та ін. В названих сполучних засобах помітний вихідний зв’язок з указівновно-замінювальними елементами. Тому вони в ряді випадків являють собою своєрідний сплав засобів ланцюгового й інтегративно-характеристичного зв’язку (тому, з цією метою, тим-то, через те, звідси). Деякі засоби зв’язку не містять указівних займенників (у разі вживання але, одначе, отже, значить, і все ж), що пояснюється їх випущенням (наприклад, у широкій зв’язуючій конструкції з посиленням і все ж, незважаючи на це залишився тільки компонент посилення і все ж як прикмета форми цієї конструкції), дією компресії (із цього випливає – отже) і, можливо, іншими причинами (наприклад, закріпленістю слів у ролі вказівників на заключний зміст значить, таким чином, розвитком синонімічних відповідностей, - наприклад, вираз незважаючи на це має синонімічні варіанти проте, разом із тим, між тим і т.д.). Інтегративно-характеристичний зв’язок речень виявляє різні конкретні види відношень уведення: причинної зумовленості, причинно-наслідкового, допустового, цільового настановлення та ін.
ТЕКСТОВІ ПОБУДОВИ НА ОСНОВІ СПОЛУЧЕННЯ РЕЧЕНЬ
Єдності, що утворюються в результаті сполучення речень, у сучасній лінгвістиці, як відомо, дістають різні найменування: складне синтаксичне ціле, надфразова єдність, прозаїчна строфа, висловлювання, абзац, приєднувальні конструкції, комунікат, дискурс, група речень і т.д., - серед яких, як слушно вважає Н.І.Сєрикова, є найменування "терміни й не-терміни"[63]. Більш того, позначення, котрі набули термінологічного характеру, також не мають достатньої визначеності. Найуживанішими серед термінологічних означень одиниць, більших за речення, є найменування "надфразна єдність" та "абзац". Незважаючи на те, що абзац розглядається переважно як композиційно-виділювальна ) одиниця, проте в ньому вбачають і певну синтаксичну єдність[64]. Отже, навіть у разі суттєвого скорочення термінів, застосовуваних для означення одиниці, більшої за речення, ми не можемо з певністю спинитися на одному з них, тим більше, що нерідко цілком доцільно замінюють одне одним найменування "складне синтаксичне ціле" (ССЦ) та "надфразна єдність" (НФЄ), роблячи, звичайно, вибір, але без будь-яких обгрунтувань.
Такий стан справ, на наш погляд, передусім свідчить, що, справді, утвори, розглядувані під різними найменуваннями, мають спільні властивості, серед яких можна назвати їхній складений характер, більший ніж у речення обсяг структури (за винятком випадків винесення в абзац окремих речень і навіть словосполучень, слів), а також цілісну комунікативну спрямованість. Водночас, це свідчить, що по-різному, з різних вихідних позицій означуваним побудовам можуть бути притаманні особливості, відмітні риси, наявність яких пояснюється тим, що ці структури з різних боків представляють певну складну побудову, явище (в даному разі - комунікативне). Тому, аналізуючи текст, його дослідникам необхідно бачити багатоплановість, живу динаміку характеристик, різноманітних відтінків, які теж уводяться в систему розгалуженого семантико-структурного утвору. Єдність взаємопов’язаних елементів складної побудови передбачає відповідне її сутнісному наповненню комплексне вивчення, врахування всієї багатоманітності її сторін і явищ.
Складне синтаксичне ціле мислиться як самостійна семантико-синтаксична одиниця, формована шляхом об’єднання речень на основі взаємодії змісту й форми окремих мовленнєвих повідомлень. Складне синтаксичне ціле невіддільне в контексті з погляду смислової цілісності побудови. Окремі речення, що входять до нього, не мають контекстної смислової самостійності. Надфразна єдність, з нашої точки зору, є утвором, співвіднесеним із фразовою й таким, що відображує поряд із нею особливості членування мовленнєвого потоку, його ритміко-інтонаційної, графічної організації (простіше кажучи, йдеться про розбиття мовленнєвого потоку на фрази, а також його цілісних у смисловому відношенні єдностей, - звідси й спостережувана схожість надфразових єдностей зі складними синтаксичними цілими). Абзац, як уже зауважувалося, композиційно-виділювальна одиниця, що слугує для графічного чи інтонаційного виділення семантично й стилістично значущих частин (у цьому плані природним є зв’язок абзаца з семантико-синтаксичною структурою мовленнєвих побудов, і водночас він пов’язаний із фразовими одиницями).
Виходячи з висловлених міркувань, як одиницю, що утворюється в результаті сполучення речень на основі певних функціонально-смислових відношень, ми розглядаємо складне синтаксичне ціле. Семантико-синтаксичні одиниці слугують для мовного вираження, передавання мисленого змісту й завдяки цьому набувають смислової значущості. Так, семантико-синтаксична одиниця "речення" в комунікативному плані осмислюється як елементарне висловлювання про предмет мовлення (в тому випадку, якщо воно не входить до складу більшої одиниці, котра також виступає в ролі елементарного висловлювання про предмет мовлення, але вже, звичайно, розчленованого). Семантико-синтаксична одиниця та комунікативна одиниця - дуже тісно взаємопов’язані поняття, тому що, по-перше, властивість комунікативності природно випливає із семантико-синтаксичної основи; по-друге, відображеність у синтаксичній одиниці мисленого змісту зумовлює її використання як безпосереднього будівельного матеріалу для комунікативних побудов.
Для того, щоб судити про комунікативну функцію і речень, і складних синтаксичних цілих, треба розглянути різновиди цих більших за речення побудов. Здійснений аналіз сполучуваності речень дає змогу визначити типи утворюваних складних синтаксичних цілих, їхні конкретні структури в залежності від характеру функціонально-смислової взаємодії цих речень. Виходячи з того, що між реченнями спостерігаються передусім супровідні та з’єднувальні відношення, ми виділяємо складні синтаксичні цілі: 1) з супровідними відношеннями; 2) зі з’єднувальними відношеннями.
Складні синтаксичні цілі з супровідними відношеннями
Сполучення взаємопов’язаних речень на основі супровідних відношень також характеризується смисловою єдністю, оскільки одне речення виступає як основне, опорне (є носієм провідного смислу), а друге виконує спеціальну комунікативне повідомлювальну стосовно цього опорного речення функцію. Тобто в такому поєднанні одне речення (або ССЦ, що виступає в аналогічній ролі) є смисловим центром, ядром, а інше (чи інші) )слугує для посилення комунікативної ефективності вираженого ним повідомлення. Основні речення "притягують" до себе супровідні, відтінюють їхній периферійний, допоміжний характер, у той же час із допомогою залежних речень закріплюються центральні позиції основних речень, що є носіями провідного смислу (по відношенню до змісту супровідних речень). Якщо основні речення можуть вживатися без супровідних, то другі, відірвані від них, такої властивості не мають, їхнє існування можливе тільки на ґрунті основних, а за межами їхньої "сфери впливу" - і смислової, й синтаксичної - супровідні речення втрачають своє призначення. Співіснування основних і супровідних речень закріплюється їхнім семантико-синтаксичним об’єднанням і утворенням на цій основі складних синтаксичних цілих. Ці складні синтаксичні цілі є закономірними регулярними утвореннями, зумовленими комунікативною спрямованістю повідомлень про дійсність (про конкретний предмет мовлення). Супровідні речення (або складні синтаксичні цілі, що виступають в аналогічній функції) слугують для розширення інформації опорного речення, її пояснення, аргументації, коментування, осмислення і т.д. Це зумовлює формування складних синтаксичних цілих відповідних різновидів.
1. Складне синтаксичне ціле з відношеннями розширення: В малому залі консерватори пройшли традиційні, десяті, читання, присвячені Д.Шостаковичу. Вони відбулися напередодні дня народження композитора в стінах, де Шостакович був студентом, аспірантом, викладав і виховав плеяду музикантів; Природно, у фільмі багато музики - Романа Леденьова: чистої, схвильовано "рахманіновської" в своїй основі, яка тактовно й не нав’язливо вписується в екранну тканину; Відкрито новий міст над головним річищем. Це сталося через лічені секунди після того, як плавучий кран підхопив останній прогін і з ювелірною точністю опустив його на бетонні опори.
У першому прикладі смисловим центром ССЦ є речення В малому залі консерваторії пройшли традиційні... читання, присвячені Д.Шостаковичу. До цього речення примикають іще два, котрі розширюють, деталізують якісь сторони повідомлення про подію: а) ...десяті - неповна одиниця, що перебуває в одній фразі з базовим реченням і повідомляє кількісно-порядкову характеристику традиційних читань; б) Вони відбулися напередодні дня народження композитора в стінах, де Шостакович був студентом, аспірантом, викладав і виховав плеяду музикантів - речення, шо входить до другої фрази, містить повідомлення про час і місце проведення читань. Таким чином, розглядувана побудова справді позначена семантико-синтаксичною єдністю, опертою на тісні синтаксичні та смислові зв’язки ядерного та периферійних компонентів. Незважаючи на те, що зміст речень не є повідомленнями про один і той же самий предмет мовлення, помітне переважне значення предмета мовлення, про який повідомляється в базовому реченні, а предмет мовлення супровідного речення займає місце на другому плані, сприймається як факультативний, відгалужений від головного.
У другому прикладі ССЦ, що цікавить нас, представлене в одній фразі. Центральним реченням є ...у фільмі багато музики (компонент Природно виражає авторську точку зору, адже фільм присвячено музикантові, музичному мистецтву). Далі, після тире, йде неповне речення, в якому повідомляється, хто створив цю музику, чия це музика (Романа Леденьова); затим, після двокрапки, йде знову-таки неповне речення, з’єднане корелятивним зв’зком із першим реченням (чистою, схвильованою, "рахманіновською" в своїй основі), в ньому називаються ознаки, шо характеризують цю музику; останнє речення також характеризує музику фільму (яка тактовно й ненав’язлива вписується в екранну тканини). Ось ці три речення й слугують для розширення інформації про музику фільму (що, природно, пов’язано і з власне конструктивним розширенням).
Третій приклад. Складне синтаксичне ціле вбирає дві фрази. У першій повідомляється про подію, яка становить основу інформації (відкрито новий міст над головним річищем). У наступній фразі дано деякі деталі, подробиці, що стосуються цієї події (це сталося через лічені хвилини після того, як плавучий кран підхопив останній прогін і з ювелірною точністю опустив його на бетонні опори). Таким чином, друге речення слугує для розширення, деталізації змісту основного речення. В цьому полягає його композиційно-змістова функція, необхідна для реалізації інформаційного задуму.
2. Складне синтаксичне ціле з відношеннями конкретизації. Розгляньмо приклад: А культурну людину - й молоду, й дорослу - завжди вирізняли скромність і тактовне ставлення до людей. Якщо у інших там, де вона вчиться або працює, немає можливості носити дорогі "престижні" речі, то й вона не носитиме їх. Це один із виявів внутрішньої культури, інтелігентності, духовності - рахуватися з іншими людьми. Фрагмент вбирає складне синтаксичне ціле з відношеннями конкретизації (крім того, є й інші відношення), воно виступає основою цього фрагмента. Речення, що повідомляє про основний предмет мовлення А культурну людину... завжди вирізняли скромність і тактовне ставлення до людей (компонент і молоду, й дорослу слугує для розширення основної інформації). До другої фрази входить речення-конкретизація. Воно містить повідомлення про конкретний приклад, пов’язаний із темою тексту, й слугує для того, щоб реальніше, точніше донести смисл основного речення.
Елементами опорного речення, котрі потребують конкретизації, часто виступають такі слова (та словосполучення з ними), як великий, вагомий, широкий, значний, немало, багато, незвичайний, не зовсім звичайний, своєрідний, особливий, неймовірний, оригінальний і т.д. На осьовій лінії автомобільної траси біля фортеці-героя, звівся на 14-метрову висоту незвичайний уїзний знак. За задумом, цей знак із монолітного залізобетону, увінчаний фортечними зубцями, має символізувати стійкість захисників Батьківщини...; Своєрідний ювілей відзначив берлінець Хорст Геттель: ось уже тридцять років живе він в оточенні... отруйних змій. Х.Геттель працює на єдиній такого роду фермі, де вирощують змій. Елементи, що потребують конкретизації, використовуються в текстах із метою узагальнення, необхідного для того, щоб одразу можна було "схопити" суть повідомлюваного, або для того, щоб зацікавити (іноді навіть заінтригувати читача). Конкретизація змісту, відповідаючи на запитання а саме який?, а саме як?, а саме що це?, вносить необхідну ясність у загальний смисл повідомлюваного.
3. Складне синтаксичне ціле з відношеннями аргументації, обґрунтування. Наприклад: На розвиток матеріальної бази туризму відпускаються значні кошти, вона розширюється наростаючими темпами. За чотири роки введено в експлуатацію туристичні новобудови більш як па 49 тисяч місць. А цього року стають до ладу готелі, бази, кемпінги ще на 30 тисяч місць; Ніщо не деморалізує людину так сильно, як демагогія, не руйнує в ній віру так докорінно, як розрив між словом і ділом. Якщо ти щоденно чуєш про глибоке вдоволення досягнутим, а насправді щоденно ж стикаєшся на своєму трудовому місці з недбальством і байдужістю - мимоволі почне затягувати в болото апатія. Розглянемо перше складне синтаксичне ціле. В ньому дві частини: перша містить аналітичні судження про розвиток матеріальної бази туризму, друга повідомляє про факти, що підтверджують висловлене судження. Кожна частина виражена ССЦ. Підтверджувальна частина безпосередньо стосується речення вона розширюється з наростанням темпів. Далі йде складне синтаксичне ціле перелічувально-зіставного типу, з допомогою якого виражається зміст, що свідчить про це наростання в розширенні матеріальної бази (За чотири роки введено в експлуатацію туристичні новобудови більш як на 49 тисяч місць || А цього року стають до ладу готелі, бази, кемпінги щe на 30 місць...). Аргументувальні речення утворюють єдність на основі відношень переліку й водночас - зіставлення, в сукупності вони стосуються речення, що виражає судження, котре потребує обґрунтування, бо без нього воно не є достатньо переконливим. Аргументувальна конструкція часто складається зі сполучення речень, які перебувають у поєдиувальних відношеннях (а точніше, у відношеннях складання), оскільки для підтвердження буває недостатньо одного факту, звичайно треба перелічити їх кілька. Тобто кожне речення в складі аргументу вальної конструкції містить у собі частину загального обґрунтування. Ось чому, незважаючи на те, що аргументувальні речення утворюють у свою чергу ССЦ. за перелічувальних відношень вони в той же час, кожне зокрема, наділені аргументувальною функцією. Отже, в цих випадках ми спостерігаємо й власне зв’язок речень, і його ускладнений варіант у результаті формування поєднання речень, котре набуває статусу ССЦ, в комунікативному відношенні виступає як складене елементарне висловлювання про предмет мовлення.
У другому прикладі аргумент: відношення спостерігаються безпосередньо між двома реченнями. Перше речення виражає думку про те, як руйнівно діє на людину демагогія, невідповідність слова ділу. І як приклад, що аргументує таку точку зору, наводиться в другому реченні судження про те, що людина впадає в апатію, коли вона чує, як безупину говорять про вдоволення досягнутим, а стикається з недбальством і байдужістю. Утворюється, таким чином, складне синтаксичне ціле - з тісною взаємозв’язаністю, взаємозумовленістю частин.
4. Складне синтаксичне ціле з відношеннями пояснення. Порівняйте: На ринку послуг незадоволений попит населення навіть з урахуванням "допомоги" кустарів оцінюється в 5,5 мільярда карбованців на рік. Для споживача ця велика, але дещо абстрактна величина з економічної довідки означає черги в приймальних пунктах, непомірно розтягнуті строки виконання замовлень, неможливість відремонтувати телевізор, спорудити садовий будиночок, запросити няню до дитини й безліч інших житейських труднощів, що знижують рівень і якість нашого життя; Якщо продовжувати збуджувати пацієнта тим самим емоційно значущим для нього словом, то мозок відмовиться реагувати на нього, поріг усвідомлення умовного подразника підвищиться. Тобто спрацює психологічний захист. Природа подарувала людині цей механізм, щоб захистити її свідомість від неприємних їй подразників.
Перший фрагмент являє собою складне синтаксичне ціле розглядуваного типу. В основному реченні мовою економічних понять ставиться питання про недоліки в роботі сфери послуг. Природно, що ця мова зрозуміла не кожному. Тому в другому реченні дається пояснення, що означає для споживача охарактеризований стан справ. Лише єдність цих двох речень дає змогу авторові чітко, зрозуміло для масового читача висловити думку, цілісно подати її, осмислюючи в науковому й житейському плані.
Другий фрагмент також містить пояснювальне речення, введене словом тобто. Воно несе додаткову інформацію, необхідну для кращого розуміння деяких психічних процесів. Наукове поняття поріг усвідомлення умовного подразника підвищиться розкривається з допомогою роз’яснення, котре містить доступніші для читача формулювання. Може виникнути думка: а чому зразу не обрати цілком зрозумілу форму повідомлення? Але ж можливі різні варіанти викладу інформації, котрі влаштовують мовця в якомусь відношенні (наприклад, з погляду наукового підходу, тих чи інших стилістичних, композиційних і т.п. міркувань), які проте потребуютьдодаткових зусиль дляїї донесення, трактування.
5. Складне синтаксичне ціле з відношеннями посилального характеру. Розгляньмо приклади: За повідомленнями, що надійшли з ЮАР, ось уже цілий тиждень не припиняються жорстокі сутички борців проти апартеїду з армією та поліцією в багатьох африканських селищах, розташованих у північних районах Камської провінції; Як повідомляє інформаційне агентство ЮНІ, літак індійської авіакомпанії "Ейр Індіа" прибув уранці з Мадраса й повинен був продовжити політ за маршрутом Делі - Лондон - Нью-Йорк, коли поліція знайшла на його борту бомбу. Терміново викликані в аеропорт спеціалісти знешкодили вибуховий пристрій; Ветерани Великої Вітчизняної не хочуть залишити війну у спадок дітям. Про це заявляють члени делегації Ради Північної Осетії, які приїхали до Москви для зустрічі з Президентом Росії. Всі три синтаксичні єдності містять посилальні компоненти, а отже й речення, бо вони виражають окремий самостійний зміст, як про це вже згадувалося раніше в нашій праці. В першому випадку високий ступінь зчеплення посилального компонента з базовим реченням цілком очевидний - вони входять до однієї фрази, і посилальний компонент із допомогою компресії спеціально пристосований до такого органічного сусідства. В другому фрагменті посилальний компонент має звичайну форму речення й також міститься в одній фразі з базовим реченням, тісно примикає до нього. В третьому фрагменті посилальне речення подане вже в окремій фразі, займає, природно, вільнішу, ніж у розглянутих прикладах, позицію, але, залишаючись таким же за сутністю, як і посилальні компоненти в попередніх прикладах, маючи синтаксичну зв’язаність з опорним реченням, також утворює спільно з ким цілісну синтаксичну єдність. Основним реченням цього синтаксичного цілого є: Ветерани Великої Вітчизняної не хочуть залишити війну у спадок дітям. Посилальне речення Про це Заявляють члени делегації Ради ветеранів Північної Осетії також містить інформацію, необхідну для осмислення суті повідомлюваного. Та, природно, визначальною зостається роль першого, основного, речення. В усіх випадках посилальні речення нерозривно пов’язані з реченнями, яких вони стосуються, входять із ними до однієї семантико-синтакснчної єдності.
6. Складне синтаксичне ціле з відношеннями коментування. Наприклад: Для гастролей Державний Академічний театр опери та, балету Латвії відібрав лише незначну частину свого репертуару. Сам вибір виявив продуманість, серйозність, смак, без яких неможлива та висока художня культура, яка позначає майже кожну з показаних рижанами вистав; Прикладом плідного співробітництва вчених місцевих вузів і виробничників є створення в цьому великому об’єднанні лабораторії електроерозійної обробки. Впровадження нової технології дало змогу скоротити трудомісткість шліфувальних робіт удвоє, у вієш разів зменшити витрату алмазних кругів. Економний метод знайшов застосування вже на двадцяти підприємствах різних галузей машинобудування; Нещодавно телебачення показало новий фільм "Я хочу танцювати". Це - балет, поставлений відомим танцівником Володимиром Васильєвим на музику російських композиторів; Багато років тому в Хельсінки, в біломармуровому палаці "Фінляндія", що втопає в зелені парку Хесперія, відкрилася історична Нарада з безпеки та співробітництва в Європі, її робота увінчалася підписанням Заключного акта, скріпленого представниками 33 європейських країн, а також США й Канади. Народи по праву нарекли його Хартією миру в Європі. То була воістину масштабна подія повоєнної історії.
Перший фрагмент у семантико-синтаксичному плані є складним синтаксичним цілим. Спочатку йде речення, в якому повідомляється про факт створення театром певного гастрольного репертуару. Далі йде речення, яке слугує для якісного поцінування цього факту, тобто містить його трактування, коментар: Сам вибір виявив продуманість, серйозність, смак, без яких неможлива та висока художня культура, яка позначає майже кожну з показаних рижанами вистав. Існування цього речення диктується його зв’язком із опорним, тільки завдяки цьому реченню функціонує коментувальне речення, що його стосується.
Другий фрагмент являє собою складне синтаксичне ціле з двома типами супровідних відношень, що визначає спочатку формування ССЦ з коментуванням, а потому додається до цього ССЦ речення, що слугує для розширення інформації попереднього речення. Отже, основне речення - це судження про факт (Прикладом плідного співробітництва вчених місцевих вузів і виробничників є створення в об’єднанні лабораторії елєктроерозійної обробки), затим до нього примикає коментувальне речення, в якому йдеться про переваги нової технології, про оцінку, яка має соціальну значущість. Єдність опорного та коментувального речень безсумнівна, особливо необхідне це "єднання" коментувальному реченню, бо в іншому випадку (без співвіднесеності до коментувального речення) воно просто зависне в повітрі, його функція стане непотрібною.
Третій фрагмент - це ССЦ, яке складається з двох речень (конструкція виконує функцію ліда в розширеній замітці). Коментувальне речення розкриває суть: що ж являє собою новий фільм, показаний у програмі телебачення. Таким чином, речення-повідомлення про демонстрацію фільму та супутнє йому коментувальне речення складають семантико-синтаксичну конструкцію, що стосується одного предмета мовлення – перше речення є повідомленням безпосередньо про предмет мовлення, друге також "працює" на цей предмет мовлення, виступаючи як оцінне, таке, що характеризує.
Четвертий фрагмент. Складне синтаксичне ціле вбирає в себе чотири речення, що перебувають у супровідних відношеннях, у тому числі - коментування. Перше речення - це повідомлення про подію. Друге - також повідомлення про факт, являє собою речення, що слугує для розширення інформації, даної в першому реченні. Далі йдуть два коментувальні речення. Одне містить оцінку Заключного акта (Народи по праву нарекли його Хартією миру в Європі), друге виражає оцінку події - підписання Заключного акта (То була воістину масштабна подія післявоєнної історії). Як і в раніше розглянутих прикладах, ми бачимо тут тісне смислове й синтаксичне об’єднання всіх речень, і виділимо передусім цікаву для нас єдність з відношеннями коментування.
7. Складне синтаксичне ціле з підношеннями інтелектуально-емоційного реагування. Маються на увазі поєднання речень, у яких супутнє речення (або те ССЦ, що виступає в його ролі) слугує для вираження думок, почуттів, асоціацій, викликаних змістом опорного речення. Порівняйте: Ось уже кілька днів підряд невеликий сад під вікнами нашого дому дарує ранками відчуття першого снігу. Облітає вишня... Значить, минає пора традиційного "милування квітами". Принаймні для токійців; В експозиції показано найяскравіший, святковий одяг, який приваблює прекрасною вишивкою, славнозвісними мереживами, золотим шитвом. Скільки фантазії, смаку, копіткої праці й терпіння вклали в кожну річ народні майстрині; Іван Григорович Чучин, мій добрий знайомий, зберіг ясний розум, тверду пам’ять. Народився він - тепер начебто важко собі уявити -- в минулому столітті... Воював і в першій світовій, і в громадянській, і у Великій Вітчизняній - воїн. Працював і кочегаром на пароплаві, й слюсарем у заводському цеху, і будівельником - трудівник. Завжди йшов туди, де було особливо важко, - громадянин. Якось на такому святі мистецтва на мольберт Яніса Анманіса хтось поклав квіти ...Хто знає, можливо, саме в цю хвилину, відчувши вдячність глядачів, Яніс Анмапіс із новою силою повірив у себе як художник.
Перший фрагмент являє собою складне синтаксичне ціле, що має дві частини. Одна - це повідомлення фактів (Ось уже кілька днів підряд великий сад під вікнами нашого дому дарує ранками відчуття першого снігу. Облітає вишня...), друга - осмислення спостережуваного, реакція на нього (Значить, минає пора традиційного "милування квітами". Принаймні для токійців). Речення, в якому виражається осмислення того, що відбувається, дістає смисловий розвиток у наступному реченні, й перша частина також складається з двох речень. В одному з них факт наводиться в узагальнено-"загадковому" плані, в другому дається пляснювально-конкретизувальний розвиток змісту опорного речення Тому супровідне речення безпосередньо стосується речення, котре містить конкретне повідомлення, хоча через посередництво цього речення воно зв’язується з першим реченням, а ще точніше стосується єдності опорного та конкретизувального речень.
Другий фрагмент - це складає синтаксичне ціле. Основне речення - В експозиції показано найкрасивіший, святковий, одяг..., далі йде речення, що перебуває з ним у відношенні розширення: який приваблює прекрасною вишивкою, славнозвісними мереживами, золотим шитвом. Після цих речень ужито речення, в якому виражається почуття захвату майстерністю народних умільців. Воно передусім стосується попереднього речення, бо в ньому мовиться про особливості творчої роботи народних умільців. Але й, звичайно, через посередництво цього речення воно вводиться до складу ССЦ, утворюваного першими двома реченнями.
Третій фрагмент. Звернімо увагу на четверту, п’яту й шосту фрази. Кожна з них - це складне синтаксичне ціле, утворюване поєднанням двох речень: а) яке містить повідомлення про факт; б) яке містить думку з приводу повідомлюваного факту (воїн, трудівник, громадянин).
Четвертий фрагмент. У семантико синтаксичній єдності перебувають: речення, що повідомляє про факт (Якось на такому святі мистецтва на мольберт Яніса Анманіса хтось поклав квіти), й речення, в якому передається роздум із приводу цього факту (Хто знає, може бути, саме в цю хвилину, відчувши вдячність глядачів, Яніс Анманіс із новою силою повірив у себе як у художника).
8. Складне синтаксичне ціле з різнотипними супровідними відношеннями. Ми розглянули складні синтаксичні цілі з певними типами супровідних відношень між реченнями. Але нерідко складні-синтаксичні цілі містять речення, що перебувають у різних супровідних відношеннях з основним, опорним реченням або з опорними реченнями, що перебувають у смисловій зоні основного речення, а точніше в зоні супутної йому частини. Незважаючи на розширення кола супровідних речень, семантико-синтаксична одиниця залишається тією ж, єдиною, цілісною, бо нона зберігає притаманну їй за супровідних відношень будову: єдність ядерної та периферійної частин (супутньої, супровідної). Якщо речення є елементарною семантико-синтаксичною одиницею, а складне синтаксичне ціле зі з’єднувальними відношеннями - складною одиницею, то складне синтаксичне ціле з реченням у ядерній частині та суправідною частиною в різному обсязі є складеною семантико-синтаксичною одиницею, а не складною, бо формування основної структури семантико-синтаксичної одиниці відбувається на базі її ядерної частини.
Розгляньмо приклади:
1. Колектив заводу виконав план з обсягу реалізації товарної продукції. Додатково машинобудівники розраховують виготовити виробів більш як на 8 мільонів карбованців. Вони відправлять землеробам понад завдання близько 200 вентильованих бункерів, більш як 3 тисячі шнекових навантажувачів. На підприємстві велика увага приділяється механізації виробництва, освоєнню нової продукції. Нещодавно, наприклад, виготовлено два дослідних, економічніших і продуктивніших, порівняно з нинішніми, зразки зернових сушарок.
Складне синтаксичне ціле має ядерну семантико-синтаксичну частину, виражену реченням Колектив заводу виконав план з обсягу реалізації товарної продукції. Решта речень входить до супровідної частини. Друге (від початку тексту) речення слугує для розширення інформації, повідомленої в першому, основному реченні (Додатково машинобудівники розраховують виготовити виробів більш, як на 8 мільйонів карбованців).Розширення стосується аспекту планова - надпланова продукція (про планову йдеться в першому реченні, а про надпланову повідомляється додатково). Третє речення містить конкретизацію: які ж саме надпланові вироби, в якій кількості будуть виготовлені для землеробів (Вони відправлять землеробам понад завдання близько 200 вентильованих бункерів, більш як 3 тисячі шнекових навантажувачів). Четверте речення є коментувальним - у ньому дається оцінка тих сторін роботи підприємства, завдяки яким було досягнуто дострокового виконання плану. Затим іде часткове підтвердження даної оцінки - це вже п’яте речення.
У розглядуваному ССЦ представлено чотири типи супровідних відносин: розширення, конкретизація, коментування, аргументація. І всі ці види супроводу стосуються прямо чи опосередковано основного, ядерного речення. Тобто і в цих випадках маємо справу з одним синтаксичним цілим.
2. Дитинство - надзвичайно чутливий камертон життя. Сьогодні він вібрує особливо сильно. Якщо дитина, оптиміст за природою, втрачає віру в життя, в радість (про що свідчать багато зарубіжних психологів, учителів, лікарів), чи не виявиться це початком незворотного біопсихічного процесу, здатного як на й негативніше вплинути на духовність наступних поколінь? Проблема не пуста й аж ніяк не абстрактна. Не можна допустити, щоб дамоклів меч страху висів над долею людства.
Зміст першого речення - це судження про певну закономірність (Дитинство надзвичайно чутливий камертон життя). Друге речення слугує для розширення відомостей, пов’язаних зі змістом першого речення (Сьогодні він вібрує особливо сильно). Далі йде речення з умовно-наслідковими відношеннями. А в сукупності з першим реченням вони утворюють ССЦ зі з’єднувальними відношеннями (введення), яке виражає зміст умовиводів. Перше речення передає зміст першого посилання, а друге посилання (Якщо дитина, оптиміст за природою, втрачає, віру в життя, в радість) зливається з реченням-висновком, яке має передбачувальний характер (чи не виявиться це початком незворотного біопсихічного процесу, здатного якнайнегативнїше вплинути на духовність наступних поколінь?). У складі ССЦ, побудованого на з’єднувальних відношеннях, спостерігається вставляння аргументуючого речення (про що свідчать багато зарубіжних психологів, учителів, лікарів). В умовиводі реалізується взаємодія речень за такою схемою: виходячи з такої-то закономірності, на основі певного стану спряв передбачається можливість виникнення негативних явищ; далі йде речення, в якому характеризуються висловлені припущення (Проблема не пуста й аж ніяк не абстрактна). Тобто в ньому реченні висловлюється думка з приводу змісту речення (й ширше - умовивід у цілому, бо висновок спирається на обидва посилання).
Звернення й до ширшого контексту стверджує в думці про те, що останнє речення також виражає судження з приводу висловленого висновку-проблеми (воно приєднується тільки з допомогою тематичного зв’язку). Автор, замислюючись над можливістю жахливих соціальних змін, вважає недопустимим, щоб дамоклів меч страху висів над долею людства. Два наступних речення входять до ССЦ, на основі одного типу відношень, але конкретні смисли-роздуми розрізняються за логічною спрямованістю. Це й закономірно, тому що можливі багатоманітні прояви інтелектуально-емоційного реагування на повідомлення про стан справ, про вчинки, характеристики й т.д.
Аналіз нього фрагмента також свідчить про існування в складному синтаксичному цілому різних видів супровідних компонентів, що вводяться на основі різних відношень. Тут: і розширення, й аргументація, й інтелектуально-емоційний супровід. Ми бачимо також, що позиції супровідних речень можуть бути найрізноманітнішими. Крім того, що вони супроводять окремі самостійні речення, вони прилучаються й до речень у складному синтаксичному цілому, стосуються всього складного синтаксичного цілого в результаті семантико-синтаксичних контактів з ученнями, що до нього входять.
Слід додати також, що супровідні речення вступають у відношення з опорними реченнями на основі різних із точки зору композиційного виявлення зв’язків: контактних, дистантних, безпосередніх, опосередкованих, променевих та лінійних. Порівняйте: 1. Почала діяти перша черга керамічного заводу. 2.Потужність її 75 мільйонів цегли за рік. 3. Це - цілком автоматизоване підприємство. 4. Керує технологічними процесами ЕОМ. 5. Широко використовується промислове телебачення. 6.Тут вилучені традиційні для цегельних заводів робочі місця та професії. 7. На підприємстві-автоматі буде зайнято лише 44 чоловіка. 8. Тоді як для виконання такої програми за середньої механізаці потрібно 192 чоловіка. 10. Що гарантується самою технологією. 11. Автомати видаляють домішки з глини, добре перетирають її, вносять за нормами добавки. 12. Відходи формувальних сумішей ливарного виробництва мінських підприємств. ІЗ.Вони ж акуратно вкладають цеглу-сирець на сушильні та пічні вагонетки, обпалюють, упаковують. 14. Створюється необхідний запас сировини на випадок збоїв у роботі кар’єру. 15.Словом, будівельникам така продукція до душі.
Наведений текст являє собою складне синтаксичне ціле. Основним опорним реченням є: Почала діяти перша черга керамічного заводу. Надалі будемо говорити про структурні відношення речень, користуючись їхньою нумерацією: 2-ге речення стосується 1-го, слугує для розширення його змісту; 3-тє речення також стосується 1-го й слугує для нового розширення його інформації; 4-те й 5-те виступають у ролі конкретизувальних щодо 3-го речення (утворюють ССЦ із зіставними відношеннями) - слугують для розширення інформації, повідомлюваної в 3-му реченні; 9-те речення, поряд із 2-м і 3-м, також стосується 1-го, а 10-те слугує для розширення інформації, даної в 9-му. Речення 11-те й 13-те стосуються 10-го, утворюють конкретизувальне ССЦ, а кожного з них, у свою чергу, стосуються "розширювальні" речення (12-те - 11-го, 14-те - 13-го). Останнє речення (15-те), емоційно-оцінне, стосується поєднання речень 11-го й 13-го, в яких ідеться про якісне виготовлення продукції. В цьому складному синтаксичному цілому спостерігаються контактні позиції супровідних речень - це 2-ге стосовно 1-го, 4-те стосовно 3-го, 10-те - 9-го, 12-те - 11-го, 14-те - 13-го. Є також дистанційні позиції: 6-те, 7-ме до 3-го, 9-те до 1-го, 15-те до поєднання 11-го й 13-го речень. Співвіднесеність супровідних речень з опорним, названа за означенням характеру зв’язку променевою, представлена одночасною залежністю речень 2-го, 3-го, 9-го від 1-го та 4-го, 5-го, 6-го від 3-го. Лінійна послідовність спостерігається у відношеннях речень 2-го, 3-го, 4-го та 9-го, 10-го, 11-го, 12-го, 13-го, 14-го, 15-го. Що ж до безпосередніх та опосередкованих відношень, то перший різновид представлений, якщо йти від початку ССЦ, відношеннями 2-го речення до 1-го, 3-го до 1-го, вся решта речень (і ССЦ, що виступають у синонімічній функції) стосуються 1-го речення опосередковано, через дедалі наближувані до центра ССЦ його компоненти. Природно, що в мовленнєвих побудовах можливі різноманітні варіанти приєднання супровідних речень. Але сутнісна, структурна будова залишається тим же: вона полягає є наявності ядерної частини й залежної, периферійної. Звернімо також увагу на неперервність відношень між реченнями, що перебувають у безпосередніх та опосередкованих зв’язках. До 1-го речення опосередковано відносяться, наприклад, 6-те, 11-те, 15-те. Тобто ми хочемо підкреслити: коли зв’язані не два, а три й більше речень (як із допомогою безпосереднього, так і опосередкованого зв’язку), формується поєднання речень, що характеризується нанизуванням їх і розгалуженістю відношень. Через те, що розгалужені зв’язки речень складаються на основі зв’язків між двома реченнями (в результаті поєднання двох речень), смисловим центром оформленого поєднання виступає перше опорне речення, а всі інші залежать від нього, притягуються до нього структурно, шляхом безпосереднього чи переважно опосередкованого зв’язку, й цим визначається протяжність, обсяг ССЦ.
На кожній ділянці розвитку відношень між реченнями складаються свої, особливі функціонально-смислові взаємодії, що становлять інтерес не тільки в плані їхнього входження в загальну побудову, а й виявлення в часткових утворах. Аналіз супровідних відношень у складних синтаксичних цілих свідчить про їхню багатоплановість, багатоманітність, про спрямованість не тільки на збільшення, розгортання інформації, а й на її різне осмислення, важливе для досягнення комунікативної ефективності.
Існує думка про те, що всяке додавання, укрупнення мовленнєвої інформації в тексті є фактом його розгортання. Ця якісно-інформаційна орієнтація підводить до розуміння тексту як побудови, що має вихідний, відправний смисловий пункт і на його основі інформацію, яка розширюється, розростається (порівняймо: "По суті текст будь-якого обсягу може бути зведений до короткого висловлювання - тези, а побудова тексту постає як процес розгортання цієї тези ( тематичного ядра, смислової опори)"[65]; а також трактування тексту як "інтегрованої й упорядкованої послідовності речень (тестем), котрі забезпечують лінійне розгортання теми з математичного ядра"[66]. З точки зору кількісної й якоюсь мірою в плані лінійної послідовності термін "розгортання" себе виправдовує. Але з погляду семантико-синтаксичного розвитку текстової структури він може мати лише вузьке застосування, а саме - по відношенню до випадків розширення й конкретизації вихідної інформації, тобто тоді, коли справді йдеться про збільшення смислових конструкцій, що повідомляють про деталі, подробиці, сторони явища, які конкретизують його риси. Якщо ж ідеться про конструктивний розвиток на основі відношень коментування, аргументації, інтелектуально-емоційного супроводу, пояснення, посилання, то ми вже не можемо розцінювати це як аналогічні власне розширювальні процеси, це специфічні функціонально смислові взаємодії. Вони спрямовані не на "розкручування", "розгортання" інформації, а замикаються на ній, роблять її об’єктом певного розгляду.
Свідченням того, шо текстові побудови не є обов’язково лінійним нарощуванням інформації на основі вихідної тези, відправної смислової точки (про що вище вже йшлося, і взагалі це поширена думка), постає й факт, що смисловий центр такої побудови може міститися не на початку, виражатися не першим реченням. У живих мовленнєвих побудовах, як усних, так і писемних, можливі найрізноманітніші позиції речення, що вистукає смисловим центром ССЦ: воно може стояти на початку, її середині й навіть наприкінці. Єдиний шлях для об’єктивного його виявлення - аналіз зв’язків і відношень, що складаються між реченнями в тексті. Такий аналіз тією чи іншою мірою завжди здійснюється носіями мови при сприйнятті тексту, але, природно, ефективність результатів значною мірою залежить від його охопленості та усвідомленості. Проаналізуймо таке складне синтаксичне ціле, що є водночас і цілим текстом допису:
На цьому місці колись під Киселівською горою було торжище, згадуване в давньоруських літописах. Потім багато років тут містився відомий у місті своїм привозом Житній базар. Останнім часом почалася його реконструкція.
І ось стародавній Поділ у Києві прикрасився величезною будівлею зі скла, й бетону. Це один із найбільших в Україні критих ринків. Під вантовими перекриттями на площі майже 15 тисяч квадратних метрів розташовано 1350 торговельних місць. Ринок оснащений новітнім торговельним обладнанням. Частина його площі відведена під магазини комісійної торгівлі.
Перше речення побудоване як залежне - слова на цьому місці свідчать про те, що зміст його пов’язаний з якимось іншим реченням. Наступне речення має риси паралельності першій будові, разом вони утворюють суцільне поєднання речень оповідного типу (це своєрідна коротка історична довідка), у відповідності з першим реченням, котре задає тон і також є залежним. Третє речення слугує розширенню змісту другого. Далі йде речення: І ось стародавній Поділ у Києві прикрасився величезною будівлею зі скла й бетону, яке і є смисловим центром складного синтаксичного цілого, оскільки всі подальші речення залежать від нього, а перше речення (а значить, і пов’язані з ним друге, третє) також стосується його, бо компонент на цьому місці й має на увазі: там, де тепер зведено (на Подолі в Києві) величезну споруду зі скла й бетону. Якби основне речення було на початку, воно могло бути таким: Стародавній Поділ прикрасився величезною будівлею зі скла й бетону, але під впливом попередньої частини з’явився елемент i ось, який сприяє досягненню більшої зв’язності тексту і створює додаткові відтінки слідування, наслідку, закономірні за умов, коли залежний компонент, що стоїть перед основним реченням, слугує для повідомлення історичних відомостей, а основне речення теж виражає смисли подібності, буття, наявності.
Складні синтаксичні цілі зі з’єднувальними відношеннями
Складні синтаксичні цілі зі з’єднувальними відношеннями являють собою поєднання речень, взаємодія смислів яких формує єдиний, цілісний, неподільний щодо контекстного змісту смисл, утілений в характеризовану єдністю синтаксичну форму (що потверджується спостережуваними між реченнями синтаксичними зв’язками та відношеннями). Такі складні синтаксичні цілі утворюються на основі розглянутих конкретних різновидів з’єднувальних відношень.
1. Це складні синтаксичні цілі з перелічуваними відношеннями речень. Наприклад: У тваринному світі добре розвинуте й довгострокове прогнозування. Багато звірів і птахів, завчасно передчуваючи круту зиму, роблять великі запаси кормів, ретельно утеплюють зимову квартиру. Перед сніжною зимою у білок менше комірок на землі - з-під глибокого снігу не дістати літніх запасів. Передчуваючи, що зима буде м’якою, деякі перелітні птахи зостаються зимувати на батьківщині. Перед мокрою, затяжною осінню миші влаштовують гнізда у вершечках копиць. Перед прохолодним літом птахи в’ють гнізда на сонячному боці дерева; Хтось із космонавтів назвав станцію маленькою рукотворною планетою, і ось, виявляється, як і довкола планет, у станції є газова оболонка. Якась частка повітря виходить із космічного апарата в момент викидання відходів, під час експериментів у шлюзовій камері, виходів екіпажів у відкритий космос. Часом атмосфера забруднюється викидами працюючих мікродвигунів; щось притягується до станції з довколишнього простору; Майно - цієї сім’ї? Звичайне, гадаю, для сімей такого достатку майно. Квартира - державна. Машина найпершої моделі. Дача в одному з приміських сіл. Що ще? Книжки. Кольоровий телевізор. Меблі - хороші, хоч аж ніяк не крик моди.
У наведених фрагментах маємо складні синтаксичні цілі з перелічувальними відношеннями. В першому фрагменті ССЦ з перелічувальними відношеннями утворюють три речення (до них приєднуються ще два супровідно-пояснювальних речення. Смисл цілої групи речень виражає єдине підтвердження думки, висловленої в реченні (Багато звірів і птахів, завчасно передчуваючи круту зиму, роблять великі запаси кормів, ретельно утеплюють зимню квартиру). Тобто зміст усіх речень підпорядкований одному предметові мовлення - підтвердженню досто вірності висловленого судження. Під предметом мовлення ми розуміємо зміст окремого, самостійно значущого в контексті аспекту дійсності, про який, природно, мовиться (факт здійснення, існування чого-небудь; подія в її розвитку; характеристика кого-, чого-небудь; пояснення чого-небудь; підтвердження чого-небудь; конкретизація чого-небудь і т.д.). У тексті є головні, є другорядні предмети мовлення. Ці характеристики визначаються за ступенем співвіднесеності предметів мовлення з темою мовленнєвого утвору.
У другому фрагменті складне синтаксичне ціле містить три речення. Всі вони в сукупності виражають зміст, котрий слугує для того, щоб дати пояснення, чому довкола станції "Салют" є газова оболонка (як і довкола планет). Тобто і в цьому випадку зміст ССЦ присвячений одному предметові мовлення - поясненню чогось.
У третьому фрагменті складне синтаксичне ціле вбирає в себе шість речень (запитальне речення Що ще? виступає засобом зв’язку перелічуваних речень). Речення, що повідомляють про наявність певного майна та деякі його характеристики, разом узяті, формують зміст цілісного предмета мовлення - аргументування судження про те, що майно сім’ї було звичайним.
Отже, бачимо, що в результаті з’єднання речень, що перебувають у перелічувальних відношеннях, утворюється складне синтаксичне ціле як самостійна семантико-синтаксична одиниця, котра виражає зміст логічної єдності.
2. У результаті з’єднання речень утворюються складні синтаксичні цілі з протиставними відношеннями речень. Вони також являють собою семантико-синтаксичну єдність, бо суть повідомлення про яке-небудь явище якраз і полягає у відображенні притаманної йому суперечності. Порівняйте: Тепер усі з тривогою говорять про забруднення морів та океанів, отруєння й грунту, й повітря шкідливими відходами. Та мало хто називає імена справжніх винуватців, коли йдеться пр воєнний бізнес; Подібно до ковдри,сніг зберігає тепло. Проте він, відбиваючи променисте тепло сонця, не затримує його при землі. Антарктида особливо холодна тому, що дев’яносто вісім процентів тепла відбиває в космос своїми снігами; Справді, такий ось жанр... З одного боку, його нагороджують схвальним епітетом "інтелектуальний", з іншого - вважають Попелюшкою й квапляться начепити вбивчий ярлик: жанр вторинний, позалітературний, не повсюдний... Перше складне синтаксичне ціле виражає єдиний смисл - характеристику якоюсь мірою парадоксального стану справ у галузі вирішення екологічних проблем. Друге ССЦ з протиставними відношеннями слугує для вираження характеристики одного й того ж предмета, під одним і тим же кутом зору сніг і тепло землі, що виявляє єдність суперечливих явищ. У третьому фрагменті йдеться про стан справ з оцінкою науково-фантастичних творів. Як бачимо, й він не характеризується однозначністю. Таким чином, якщо в усіх наведених випадках вилучити речення, що створюють протиставлення, або навіть просто їх не брати до уваги, визначаючи предмет мовлення, то зміст цього предмета мовлення буде необ’єктивним, викривленим. Наведемо приклад, у якому спеціально підкреслено єдність внутрішньо суперечливого змісту складного синтаксичного цілого: Балерина продемонструвала блискучу майстерність акторського перевтілення. Протягом вистави вона по суті справи танцює дві протилежні партії, створюючи проте єдиний образ. Ефектно-елегантна примадонна, що "вміє яскраво й сміливо себе "подати", й скромна, ніжна дівчина, що прагне щирості, чистоти почуттів, котру вабить і лякає те нове життя, що вириє за стінами вар’єте.
Сполучення двох номінативних речень, які характеризують протилежні за втілюваною суттю сценічні образи, слугують для того, щоб передати єдину думку про багатоплановість мистецької майстерності (Ефектно-елегантна примадонна, нір вміє яскраво й сміливо себе "подати", й скромна, ніжна, дівчина, ш,о прагне щирості, чистоти почуттів...). Така спрямованість поєднання речень, котре реалізує думку про творчі можливості балерини, значною мірою підготовлена попередніми словами продемонструвала блискучу майстерність акторського перевтілення; танцює дві протилежні партії, створюючи проте єдиний образ.
Є складним синтаксичним цілим і сполучення речень, об’єднаних протиставно-градаційними відношеннями, що являють собою своєрідне переплетіння відношень переліку й протиставлення. Порівняйте: ...Коли ми розкрили конверт зі старанно виведеною на ньому адресою "США, Північна Кароліна, місто Ролі" й учиталися в листа, який захопив увагу буквально з перших рядків, ми зрозуміли: він адресований не тільки нам, журналістам... Спостереження, роздуми й факти, що заповнили собою два з половиною щільно віддрукованих на машинці аркуші, гідні того, щоб поділитися ними з нашими читачами. Наведене складне синтаксичне ціле виражає єдиний зміст - листа з Америки адресовано не тільки журналістам газети, а й, можливо, всім її читачам. Природно, що тільки в нерозривній єдності сполучуваних речень складається цей смисл. Конструкцією, синонімічною до розглядуваного ССЦ, може бути складносурядне речення з градаційними відношеннями частин.
3. Черговий різновид являють собою складні синтаксичні цілі з відношеннями зіставлення між реченнями. Наприклад: Раніше птахи високо пролітали над пісками, прямуючи до далеких оазисів. Тепер же серед барханів облюбували місця для гніздування пелікани, баклани, білі та сірі чаплі, лебеді. А в очеретяних заростях множиться стадо ондатр; Прикладна математика потрібна інженерові, нотна грамота - музикантові. А загальна культура й пов’язане з нею розуміння людей, розуміння законів щастя необхідні всім: й інженерові, й музикантові, й полководцю... Перше ССЦ складається з двох речень (плюс третє приєднувальне A в очеретяних заростях множиться стадо ондатр, котре слугує для розширення змісту другого речення). В цьому складному синтаксичному цілому йдеться про зміну екологічного "стану справ", яка випливає з того, що було раніше і є тепер. Природно, що роз’єднані речення, не зв’язані, зіставними відношеннями, містили б окремо звичайне повідомлення про стан справ у якийсь час. У другому прикладі йдеться про особливу значущість для людини загальної культури. Цей єдиний смисл формується завдяки зіставленню змісту речень, котрі розкривають необхідність для певних соціально-професійних груп тих чи інших видів знань. Зміст третього речення, яке передає думку про всеосяжний характер загальної культури, ЇЇ переважне значення, став стрижневим у формуванні цілісного змісту ССЦ (А загальна культура й пов’язане з нею розуміння людей, розуміння законів щастя необхідні всім). Та вся повнота смислу сформувалася на основі цілісної єдності речень.
4. Складні синтаксичні цілі з розділювальними відношеннями. Сама їхня смислова природа полягає в необхідності сполучення речень для формування смислів "чергування", "взаємовилучення", "вибору" дій, подій, явищ і т.д. Порівняйте: На які ж доходи живе стара так відверто розкішна? А ось цього ніхто сказати не може. Тут, як мовиться, можливі варіанти. Може, вона "лівачить" на своїх "Жигулях". Може, "виступає посередницею" на квітковому базарі. А може, дає гроші під проценти, - трапляється й таке; "Нічого подібного не було в лінгвістиці за останні п’ятдесят років", - стверджує західнонімецький лінгвіст О.Семереньї. "Монографія "стане настільною книгою істориків культури та мовознавства" - це найцінніше визнання, бо належить воно опонентам. Одначе всі крапки над "і" поставить час. Або - ще один голос із минулого; Можна обійтися без пташиного молока, а також без багатьох напоїв. Або, скажімо, без морського гребінця, ананасів і навіть рябчиків - обходяться ж вегетаріанці взагалі без м’яса. Ну а без чого - не можна?
Перший фрагмент: ідеться про категорію людей, символічно представлених в образі старої, котра розбагатіла "без будь-якої допомоги архаїчної рибки". Складне синтаксичне ціле виражає суть - "припущення про доходи старої". Сполучення речень дає змогу передати варіантність припущення (у зв’язку з відсутністю точної інформації), й це створює реальний цілісний зміст, що об’єднує набір повідомлень про різні дії для збагачення й водночас надає змогу якогось вибору. Тобто ми хочемо сказати, що цей смисл ССЦ знову-таки єдиний, складений його характер відображує реальну взаємодію окремих, але не наділених самостійною функцією в контексті смислів речень, що входять до цього ССЦ.
Другий фрагмент: у ньому частково подані висловлювання про значення нової монографії, присвяченої проблемам прамови та історичної родини індоєвропейців. Висловлюється сучасна точка зору, а остаточна оцінка, як зазначає автор, іще попереду. І якраз ця думка про остаточну оцінку виражена в складному синтаксичному цілому з розділювальними відношеннями. Тільки сукупний (мисл речень відображує думку про те, що залежить ця оцінка й від майбутніх дослідників, і від надходження нових фактів "палеоархеонаук". Та, можливо, щось із цих джерел значущішим, - виниклий зміст передається розділювальними відношеннями й набуває у зв’язку з цим відтінків здогадності.
Третій фрагмент: смисл його полягає в жартівливому обговоренні без чого можна обійтися й без чого не можна (цей другий аспект лише накреслений, далі в тексті йде його розробка). Так ось частина, в якій з’ясовується, без чого можна обійтися, і є синтаксичним цілим, що складається з двох речень, сполучених розділювальними відношеннями, й ще одного речення, котре виходить за межі нашого "цьогохвилинного" інтересу (воно слугує для аргументації того, що можна обійтися навіть без рябчиків).
Смисл без чого можна обійтися охоплює обидва речення, кожне з них робить свій внесок у його формування. Своєрідність цього смислу і якоюсь мірою досягнення комічного ефекту полягає в чергуванні повідомлень про "можливість" відмови від аж надто недоступних наїдків.
5. Складні синтаксичні цілі з відношеннями просторово-буттєвої супозиції речень. Ці побудови слугують для того, щоб повідомити, який вигляд має яке-небудь місце, приміщення, для того, щоб намалювати мовними засобами якусь картину буття, скомпоновану з різних деталей, дати опис складного за характером об’єкта. Наприклад: Разом із конструктором піднімаємося сходами. Через коридор холодильної камери потрапляємо в простору кабіну. В центрі - папівокругла чорна ручка контролера, основного інструмента регулювання швидкості й потужності. Вгорі - мініатюрний дублер шляхового світлофора, який автоматично відтворює кольорову гаму світлофорів на маршруті. Праворуч швидкостемір. Унизу - кран для екстреного гальмування поїзда...; Кивком голови він показує в куток кімнати, де на килимі вишикувалося вигадливо грізне іграшкове воїнство. Ось робот із мордою хижого лева, в руці у нього пломеніючий меч. Ось схожий на панцир рицаря танк, що строчить із автомата. Ось напівконик - напівлітак, ощетинений ракетами. Начебто зійшли ці чудовиська з похмурих полотен Босха, написаних у той час, коли палали багаття інквизиції й косила людей чума, зійшли, оснастившися знаряддями знищення кінця XX століття; Минуле... Воно бачиться мовби в перевернутий бінокль: віддалилося, та не втратило своєї чіткості. Чорні кибитки, наче здмухнуті вітром галчині гнізда. Висушене сонцем і злигоднями обличчя дехканина, який дибає за омачем - середньовічною сохою. Скрипить чигир - водоналивне колесо, найскладніша в ту пору техніка землероба. І віслюк дріботить по жовтій куряві дороги... Складне синтаксичне ціле в першому фрагменті містить опис кабіни нового тепловоза. З одного боку, погляд начебто зупиняється на окремих приладах, але їхнє існування внесене до загального огляду, що створює в той же час цілісне уявлення про оснащеність кабіни, й саме це, а не повідомлення про окремі деталі, є одним із предметів мовлення в інформації про новий тепловоз. Другий фрагмент: у ньому складне синтаксичне ціле слугує для конкретизації повідомлення ...вишикувалося вигадливо грізне іграшкове воїнство. Опис цього воїнства і є змістом ССЦ, Після нього йдуть речення, що виражають роздуми з приводу побаченого (Начебто зійшлися ці чудовиська...). Йдеться про сукупний збірний об’єкт (іграшкове воїнство), і його опис являє собою єдине ціле.
Третій фрагмент: його зміст полягає в описі своєрідної символічної картини (звернімо увагу, що до складу ССЦ вкраплені речення іншого призначення, пояснювальні: середньовічною сохою; водоналивне колесо). Єдність опису підкреслюється реченням теми Минуле..., повідомленням про сприйняття образне, зриме (Воно бачиться мовби в перевернутий бінокль...). Природно, що й у цьому випадку предметом мовлення є опис цілісної картини, а він, як було сказано, - зміст аналізованого ССЦ.
6. Складні синтаксичні цілі з відношеннями часової супозиції речень, їхнє значення полягає у відображенні змісту події в розвитку, епізоду, якогось періоду діяльності життя і т.д. Це розчленовані явища дійсності, кожний момент у них становить конкретну дію того чи іншого учасника, але сама по собі вона ізольована від суміжних із ним дій і не є достатнім матеріалом для предмета мовлення. Необхідна сукупність усіх речень, що описують розвиток дій у якомусь цілісному, незважаючи на розчленований характер, явищі. Розглянемо приклади: На зйомці для "Світу тварин" зустріли зайця, молодого, не випробуваного життям підлітка. Спробував звір утікати, одначе не знав іще заєць, ш.р оператор Яків Посольський також уміє бігати. Зупинився заєць і став спостерігати: що буде? Камера прозумкотіла здалеку, потім посунулася ближче, потім нависла над самим, вухом. І заєць вирішив за себе постати. Спершу він ворухнув лапкою, потім зробив випад у бік камери, потім, слушно вирішивши, що вразливе місце у зумкочучого звіра - око, кинувся в об’єктив. Рятуючи ніжні скельця, оператор підскочив, але розлютований зайчисько жадав перемоги повної. Він відбігав і з силою кидався на Яшкові ноги. Врятували оператора "броньовані" штани під назвою "джинси" й напівжартівливі, напівсерйозні зойки про допомогу. Ми реготалися, спостерігаючи, як переможець спокійно почистив одну об одну лапки й одразу ж заходився закусувати стебельцем щавлю; Семирічний Пітер лежить на підлозі, ввіп’явшися очима в екран телевізора. "Стріляй! - кричить він. - Скоріше ж стріляй!". Білі кеди Пітера молотять у збудженні по синтетичному килиму. І, мовби почувши його наказ, оптиміст, гігантський робот, озброєний лазерною гарматою, встромлює сліпучий промінь у представника злих сил - мегатрона. "Так йому, так! - торжествує Пітер. - Добивай монстра!"
Перший фрагмент - аналізоване ССЦ - являє собою опис епізоду з "хоробрим" зайцем. Починається він реченням Спробував звір утікати й триває до кінця фрагмента (три речення одначе не знав іще заєць.:, І заєць вирішив за себе постати. Врятували оператора "броньовані" штани... випадають зі структури ССЦ з часовою супозицією, бо постають украпленнями іншого порядку - передають судження з приводу спостережуваного). Речення, котрі входять до складу ССЦ, слугують для повідомлення про хід дій, які стосуються однієї цілісної події. Замітка називається "Хоробрий заєць", природно, предмет мовлення - оповідь про рішучу поведінку зайця - якраз і є таким, щоб дати необхідну інформацію, що підтверджує винесену в заголовок характеристику.
Другий фрагмент являє собою сценку, в якій розповідається про те, як дивиться передачу по телевізору американський школяр. Перше речення вводить у суть епізоду. Далі в часовій послідовності повідомляється про мовленнєві дії Пітера й про те, що відбувається на синтетичному килимі. Все це слугує для розширення повідомлення про мовленєєву дію. Вона не є безпосереднім структурним елементом ССЦ з часовою співпозицією речень. Ця частина сукупності конструкцій, що входять до неї, й реалізує зміст сценки.
7. Складні синтаксичні цілі з відношенням уведення речень. Це такі єдності, в яких є "підготовча" та базова частини, семантико-синтаксична організація якої полягає у властивості включати, поглинати структуру "підготовчого" речення, що не має самостійного значення в контексті. Стрижневим елементом цієї побудови є, природно, друга частина, яка немовби втягує в себе винесене в препозитивну фразу чи в препозитивну позицію в одній і тій же фразі речення. Наприклад: Здається, академік Колмогоров сказав, що в математиці на хороший результат потрібно десять тисяч годин роботи, роздумів, пошуків виходу з чергового глухого кута. Й тому талант у науці - це на вісімдесят, ні на дев’яносто п’ять відсотків - звичайнісіньке працелюбство й наполегливість; На жаль, завжди знаходяться люди, готові скористатися з ситуації "поточного моменту" у власних дрібних, егоїстичних інтересах. Ведеться боротьба з пияцтвом, і ось під цим прикриттям дехто намагається схитрувати, звести особисті рахунки. Вони не від того, щоб суворі заходи, справедливо передбачені проти порушників трудової дисципліни та громадського порядку, обернути проти власних "кривдників"; Багато знахідок протягом тривалого часу не можуть пробитись у виробництво, втрачають новизну. Тому й виходить, що деякі підприємства чорної металургії, вугільної промисловості, транспорту роками не можуть впровадити нову техніку; В чудесному й шаленому світі шахів немає меж. Шахи невичерпні. Саме так - "Невичерпні шахи" - й назвали свою нову книгу трикратний чемпіон світу гросмейстер Анатолій Карпов і математик, кандидат технічних наук...
Перший фрагмент: спостережуване складне синтаксичне ціле виражає зміст, що об’єднує зміст двох речень, - неподільний, цілісний смисл (виходячи з того, що, як сказав академік Колмогоров, у математиці на хороший результат потрібно десять тисяч годин роботи, роздумів, пошуків виходу з чергового глухого кута, слід вважати, що талант у науці - це... на дев’яносто п’ять відсотків звичайнісіньке працелюбство й наполегливість). ССЦ має основне значення висновку, який, природно, обов’язково чимось зумовлений і тільки в єдності із зумовленою частиною виражає притаманну йому логічну структуру.
Другий фрагмент: складне синтаксичне ціле оформлене в одній фразі. Базова частина і ось під цим прикриттям дехто намагається хитрувати, звести особисті рахунки, передбачає введення в її структуру змісту попереднього речення Ведеться боротьба з пияцтвом, яке не має самостійного значення. В контексті йдеться про певну категорію людей, котрі пристосовуються до будь-яких ситуацій. Отже, смисл усіх повідомлень спрямований на те, щоб охарактеризувати їх, розповісти про їхні дії, вчинки.
Третій фрагмент: у цьому ССЦ йдеться про стан справ, зумовлений деякими фактами. Тобто цілісний смисл сформувався завдяки з’єднанню зумовлювального речення, й того, що виражає підсумок. Синонімом цієї конструкції могло б бути складнопідрядне речення з причишю-наслідковими відношеннями частин (оскільки багато знахідок протягом тривалого часу.., тому й виходить, що...).
Четвертий фрагмент узятий із рецензії, в якій дається оцінка книги про шахи. Головними предметами мови виступають повідомлення про цю книгу. Й виокремлене складне синтаксичні ) ціле також містить повідомлення такої тематичної спрямованості. Винесення в препозицію окремого речення дає змогу "винахідливіше" виразити смисл (ця конструкція ускладнена ще й уточненням - наведенням дослівної назви книги: "Невичерпні шахи").
Серед ССЦ з відношеннями введення широко представлені в публіцистиці конструкції зі значенням умовиводу, тобто такі, що слугують для вираження цілісних логічних одиниць висновку, на основі якихось даних. Мовленнєві смисли, що їм відповідають, теж мають характеризуватися цілісністю й неподільністю, бути сукупними, сумарними щодо змісту речень, котрі входять до ССЦ. Порівняйте: Спеціалістам-початківцям часом не вистачає життєвого гарту, досвіду, вміння долати труднощі. Ось чому їхні перші самостійні кроки потребують підтримки. Як зазначалося на нараді працівників вищої школи, навчальний заклад має "супроводжувати" своїх плеканців упродовж усього життя. Ректорам необхідно налагодити й постійно вдосконалювати систему спілкування з випускниками, спиратися на їхній практичний досвід; Можливості фабрик, зайнятих переробкою побутових та інших відходів, невеликі. Слід, очевидно, поміркувати про розвиток підприємств цього профілю, нарощування їхніх потужностей; Іноді підлітковий і юнацький вік називають трудним. Я б назвав його складним... Значить, і твори, звернені до цього віку, мають проникати в саму суть, углиб складностей, що не полишають людину, про яку прийнято говорити: "Вже не дитина, та ще й не дорослий"; Каталізатори прогресу зможуть виконувати свої функції тільки за умови своєчасної підготовки й перепідготовки кадрів спеціалістів і керівників. Ось чому необхідно прискорити перебудову навчання в інженерних та економічних вузах, в інститутах підвищення кваліфікації керівних працівників. У всіх наведених фрагментах виділені ССЦ мають значення логічного висновку: 1 - про необхідність підтримки в становленні молодих спеціалістів, 2 - про необхідність удосконалення системи спілкування з випускниками, 3 - про доцільність розвитку підприємств, зайнятих переробкою відходів; 4 - про те, якими мають бути твори для юнацького віку; 5 - про необхідність прискорити перебудову навчання в інженерних та економічних вузах. Ці висновки мають зумовлений, мотивований характер, і семантико-синтаксична структура мовної побудови відображує цю логіко-смислову єдність.
Таким чином, бачимо, що розглянуті складні синтаксичні цілі слугують для вираження елементарного мовленнєвого смислу, тобто неподільного, цілісно найменшого в умовах контексту. Отже, вони співвідносяться із самостійно значущим у контексті окремим реченням. Відмінність полягає в тому, що в реченні єдиний смисл подано нерозчленованим, а в складному синтаксичному цілому - розчленовано, шляхом взаємодії смислів речень, що входять до нього. Розглянемо далі два фрагменти. В одному зазначається факт спостереження за чимось, а в другому )також ідеться про спостереження автора, але те, що відбувається, показане в його конкретному розвитку. Тому в першому випадку смисл "факт спостереження за чимось" передається одним реченням, а в другому конкретизований зміст "спостережувана поведінка птаха" - складним синтаксичним цілим, що складається з речень, з’єднаних відношеннями часового співположення (приєднуються до цього ССЦ та речення іншого плану, що слугують для розширення, пояснення і тлі., - вони не підкреслені, але в основі оповіді перебувають ССЦ, що цікавлять нас). Порівняйте: "...Три години стежимо за кожним рухом реставраторів і робітників, які знімають попід самою стелею з величезних гаків картину, тканину, що уберігає її зі зворотного боку, дошки, що скріплюють раму з боків, затискачі. Найменше "хвилювання " полотна загрожує наслідками; Сірий співочий дрізд, його називають іще горобинником, як тільки пo-справжньому заосеніло, внадився в наш город. Що його там привернуло? Чорноплідна крихка, налита солодким соком горобина.
Прилітав він не зразу в город, а немовби спроквола підбирався до нього, хитрував: спершу сідав на високу гілку тополі, що вже скинула листя, оглядався, чи немає якоїсь перешкоди. І, якщо обстановка дозволяла, пірнав на березу - вона біля самої огорожі. А тут тільки спікіруй і клюй ягоди на вибір. Мені було цікаво спостерігати за в’юнким дроздом, зате бабуся Марфа лаяла й соромила птаха, ляскала в долоні, лякала, відганяла... Дрізд відлітав і зразу ж повертався. Скінчилося тим, що одного разу господиня вийшла з корзиною та обібрала ягоди.
- Тепер, безсовісний, літай, скільки схочеш.
Дрізд прилітав. І клював ягоди. Ні, ні, не пропущені в час збирання. Це я тайкома його пригощав: вішав на галузку гроно-друге - чи багато птахові треба?
Таким чином, ми зіставляємо перше речення з першого фрагмента й ССЦ з другого фрагмента, що складається з речень, у яких повідомляється про дії дрозда та реакцію господині. Йдеться про повадки птаха в конкретній ситуації. Тільки розповідь про всю ситуацію (сірий співочий дрізд... унадився в наш город) розкриває смисл: яка поведінка птаха в спостережуваних умовах. Це і є головний предмет мовлення в усьому фрагменті, про його вибір ми дізнаємося з першого абзаца, що передує аналізованому ССЦ. Речення з першого фрагмента теж містить висловлювання про предмет мовлення, має самостійне значення. Друге речення в цьому фрагменті не входить в обсяг основного предмета мовлення, а має супровідно-розширювальний характер, тобто повідомляє подробицю, деталь, другорядний предмет мовлення (що "обслуговує" основний). В обох прикладах семантико-синтаксичпі одиниці - речення та складне синтаксичне ціле - виконують функцію елементарного висловлювання про предмет мовлення (але в одному випадку це нерозчленоване висловлювання, в іншому ж - розчленоване ).
Зіставимо в аналогічному плані одиниці, шр мають описову семантику. Ми беремо два приклади з описовим висловлюванням, знову одне - речення, друге - ССЦ. Деяка їхня схожість полягає в тому, що опис спостережуваного дано в "срібних" тонах. Порівняйте: Срібною сережкою завис у небі місяць. Він повернувся до хлопців у Західну півкулю. Що ж, заслужена нагорода. Ще трохи, й полярна ніч почне гаснути. Лижники взяли курс на "СП-27"; Маківку зими за її іскристі, сяючі сніги називають срібною. Тепер у лісопарку саме срібна пора. Променистий покрив, підсинений морозцем, укутав землю. Запах снігу, гіркуваті аромати сосни.
Перший фрагмент: описове значення має перше речення Срібною сережкою завис у небі місяць. Наступне, розширювального значення, переводить уже на інший предмет мовлення. В другому фрагменті опис створюється з допомогою складного синтаксичного цілого. Про його зміст "попереджує" речення Тепер у лісопарку саме срібна пора. Й далі йде єдність із трьох речень, що розкривають те, який же вигляд має лісопарк срібної пори: Променистий покрив, підсинений морозцем, укутав землю. Запах снігу, гіркуваті аромати сосни (два номінативні речення подані в одні фразі). Як бачимо, і речення, й складне синтаксичне ціле виражають семантику опису. Крім того, їх зближує те, що вони передають думку в єдиному (самостійно цілісному) явищі. Та вся справа в тому, що це різні реальні явища. В першому випадку мовиться про зовнішній вигляд, етап одного предмета (місяця), в другому про стан природи, складніший за компонентами, котрі до нього входять, і ця особливість проявилася у використанні не одного, а трьох речень. Але стан предмета й стан природи мислиться в кожному випадку як єдине явище, тому смислова структура ССЦ набуває цілісного, неподільного характеру.
Формування семантико-синтаксичних одиниць пов’язане з особливостями розумової діяльності людини. З одного боку, в них знаходить відображення така категорія, як акт мислення, що являє собою одиничний вияв розумової діяльності, спрямованої на встановлення зв’язків, котрі характеризують наявність об’єкта дійсності. Один акт мислення знаходить вираження в реченні. Крім того, в свідомості людини існує логічна картина світу, що склалася в процесі багатовікового пізнання, життєвої практики. В цій картині, зокрема, виділені як окремі самостійні явища, про які ми думаємо, повідомляємо, на основі спостереження яких робимо висновки, судимо про щось і т.д. Це наприклад: чиясь дія, форма існування чогось, стан кого-, чого-небудь, характеристика кого-, чого-небудь, процес, факт, стан справ, картина, пейзаж, зовнішній вигляд, портрет, неможливість чогось, необхідність чогось, властивість кого-, чого-небудь, відмінність кого-, чого-небудь, вибір із чогось, здійснення чогось і т.д. У складі цих явищі дійсності є прості й складні, крім того, на загальну картину накладаються певні конкретні уточнення - часові, ситуативні, в тому числі й суб’єктивні. Для однієї людини стан справ як явище постає однозначним, повідомлення про нього відображує тільки один акт мислення, інша ж бачить його в різноманітності вияву, а це вимагає в мовленнєвому викладі застосування одиниць, що поєднують вираження кількох актів мислення. Тобто, в одному випадку, якщо явище має нерозчленований характер, для повідомлення про нього достатньо одного речення, що перебуває у співвідношенні з одним актом мислення. Якщо ж явище складене, розчленоване, то необхідним є поєднання речень (тобто складне синтаксичне ціле), щоб виразити думку про це явище.
Предметом мовлення звичайно є зміст думки про окремий аспект, явище дійсності, позначене самостійністю в плані тематичного розвитку тексту, тобто в тематичній організації контексту (ті змістові аспекти, про які йдеться). Дуже часто предмет мовлення збігається з мисленим змістом, що відображує окремі явища дійсності, "занесені" в загальну логічну картину світу (наприклад: подія, процес, пейзаж, портрет, зіставлення й т.п.). Та особливості побудови тексту залежать не тільки від характеру явища, про яке мовиться, а й від намірів автора, його підходу до розкриття теми. Про можливості глибокого осмислення плину, ходу явищ дійсності та відображення цього в структурі тексту свідчать, наприклад, особливості членування тексту на глави в романі Л.М.Толстого ’’Війна і мир". У цілому ряді випадків тут дві окремі глави являють собою в сукупності умисно розчленовану оповідь про цілісну подію (наприклад, глава VII закінчується: "Так просимо ж обідати до нас", - сказав він, а VIII починається: Запало мовчання). І.Р.Гальперін, звернувши увагу на ці риси індивідуальної манери Л.М.Толстого, слушно зазначає, що таким чином виділяються ті частини події, ті дії персонажів, котрі набувають своєрідної цілісності, самостійності, а перенесення оповіді з однієї "ділянки" події на іншу дає змогу побачити її в усій об’ємності, в усій її реальній глибині й характеристичній значущост"[67].
Особливо часто варіюються предмети мовлення в разі переліку - багато явищ можна осмислити як такі, що складаються із взаємозв’язаних частин, котрі несуть у собі смислові компоненти цілого. Наприклад, про причину чого-небудь можна сказати одним реченням, а можна використати ряд речень із перелічувальними відношеннями, назвавши таким чином кілька причинних "граней", що розкривають у сукупності цілісне значення причини. Як наприклад: Не варто драматизувати обстановку, - заспокоють нас. Ми починаємо будувати нову школу, й через рік-другий у класах стане просторіше". Так само приблизно відповідає міськвиконком і обуреним батькам, у яких є всі підстави не вірити в обіцянки. По-перше, їх уже раз обдурили. По-друге, рік тому міськвиконком теж клявся розпочати спорудження нової школи - та так і не почав. А по-третє, віднімають шкільні будівлі для всіляких "невідкладних потреб" аж ніяк не уперше". Виділене складне синтаксичне ціле слугує для того, щоб пояснити, чому батьки не вірять обіцянкам щодо поліпшення умов роботи інколи (водночас це ССЦ слугує для підтвердження смислу попереднього речення - про наявність підстав для недовіри).
Якщо в складному синтаксичному цілому з допомогою відношень переліку об’єднуються рівноправні, однотипні за смисловою орієнтацією частини, то за розділювальних, протиставних, зіставних відношень рівноправні речення, котрі входять до ССЦ, характеризуються додатковими відтінками функціонально-смислової залежності. Так, якщо формується смисл "характеристика стану справ" із допомогою перелічувальних відношень між реченнями, то він мовби виростає з монолітної суми окремих смислів; якщо ж відношення розділювальні, протиставні, зіставні, то сумарний смисл складається як неоднорідний, ускладнений власне внутрішньою протидією або своєрідністю взаємодії частин - звідси поява додаткових смислових компонентів у цілісному змісті ССЦ. Повідомлення про стан справ містить суперечливі факти, взаємовиключаючі, різні, несхожі або схожі за якимись ознаками явища.
Складні синтаксичні цілі з відношеннями часової чи просторової супозиції речень (оповідь, опис) схожі, з одного боку, на ССЦ з переліком, - у тому плані, що їм властива однорідність уведених речень. Але, з іншого, вони характеризуються не прямим, безпосереднім додаванням частин, а їх нанизуванням, що відображує співвіднесеність повідомлення з уявленнями про реальну часову та локальну суміжність часткових явищ у складі цілого. Ці ССЦ займають проміжне положення між ССЦ з відношенням складенням та ССЦ з диференціювальним складенням.
Певну мисленнєву основу, точніше сказати, мисленно-прагматичну, мають складні синтаксичні цілі з відношеннями введення між реченнями. З міркувань виділення в якихось моментах розвантаження повідомлення частина його дістає окреме вираження, а потім на чітких логічних підставах (що, природно, дістають синтаксичне втілення) вводиться в структуру, яка "охоплює" весь обсяг повідомлення.
Отже, складні синтаксичні цілі, будучи, як і речення, семантико-синтаксичними одиницями, слугують для вираження цілісних мислених одиниць. Разом із тим речення й ССЦ беруть участь у формуванні комунікативних одиниць. Як ми вже зазначали, з комунікативної точки зору вони виступають елементарними, простими висловлюваннями про предмет мовлення. Термін "висловлювання" має багатоманітне тлумачення. Передусім, поняття "висловлювання" співвідноситься з поняттям "речення". Речення кваліфікується як належне до конструктивного синтаксису, висловлювання - до комунікативного, тому з висловлюванням пов’язуються такі аспекти, як актуальне членування, набуття функцій повідомлення у словоформ, конструкцій, спеціально не призначених для цього"[68]. Далі, висловлювання мислиться як "одиниця членування мовлення-думки", котра, "як правило, вбирає більш як одне судження"[69]. І, нарешті, відоме дуже широке розуміння висловлювання: "Термін широко вживаний для означення будь-якого повідомлення, зробленого мовцем"[70] , "іноді висловлювання являє собою одне слово... та... це може бути також і який-небудь роман на 600 сторінок або науковий трактат такого ж обсягу. Висловлювання - це повна семіологічна реакція"[71]. Гадаємо, традиція вживання терміна "висловлювання", навіть у таких різних смислах, свідчить про його комунікативну спрямованість. Можна погодитись і з тим, що обсяг висловлювання може бути різним - і реченням, і поєднанням речень типу ССЦ, і ще більш укрупненим утвором (але нами не поділяється точка зору про ототожнення понять "висловлювання" й "текст").
ВЛАСНЕ КОМУНІКАТИВНІ ОДИНИЦІ ТА ФОРМИ ТЕКСТОВОЇ СТРУКТУРИ
Розглянуті раніше матеріали дають можливість зробити висновки, необхідні для того, щоб вийти на власне комунікативну "орбіту". Семантико-синтаксичні текстові одиниці породжені необхідністю співвіднести одноактний або багатоактний мисленнєвий зміст з певними мовними побудовами. Оскільки суть повідомлення становить обмін думками, то між семантико-синтаксичними та комунікативно-синтаксичннми одиницями існує щонайтісніший зв’язок. Це й утруднює розмежування незалежних типів одиниць. Сприйняття мовного твору починається зі сприйняття семантико-синтаксичних одиниць, які по ходу ознайомлення, роботи над текстом формуються в свідомості читача у власне комунікативні одиниці. У мовознавстві не дано опису явищ, пов’язаних із виділенням усіх типів семантико-синтаксичних одиниць, а також зі співвіднесеністю семантико-синтаксичних і комунікативних одиниць, робота на цьому рівні читача, дослідника часто має інтуїтивний характер, що може призводити до різних неточностей, огріхів у розумінні тексту - наприклад, у "впізнаванні" складних синтаксичних цілих, осмисленні комунікативної значущості речень і складних синтаксичних цілих і т.д. Категорія власне комунікативної одиниці формується в системі понять мовленнєвого спілкування. Так, кожний текст, мовний твір характеризується темою - тобто спрямованістю його змісту на певне відображення дійсності, а це в свою чергу слугує позначенням основного предмета мовлення в цьому випадку. Текст також реалізує певну ідею, що полягає в соціальній спрямованості його змісту. Реалізація наявних категорій відбувається з допомогою повідомлень про відповідні їм предмети мовлення. Отже, власне комунікативною одиницею є висловлювання про предмет мовлення в тексті. З погляду семантико-синтаксичної побудови висловлювання про предмет мовлення може бути представлене окремим реченням, складним синтаксичним цілим, поєднанням складних синтаксичних цілих. Для нас важливе те, що виявлено "точки відліку" у співвіднесеності семантико-синтаксичних і комунікативних одиниць.
Елементарні висловлювання про предмет мовлення безпосередньо співвідносяться з реченням або складним синтаксичним цілим зі з’єднувальними відношеннями. Це пояснюється тим, що названі семантико-синтаксичні одиниці є носіями в тексті найменшого комунікативне значущого змісту. Природно, що він не може бути меншим, ніж зміст, смисл речення, котре виявляє окрему значущість; не може бути розділеним без шкоди єдиній комунікативній спільності й у складному синтаксичному цілому зі з’єднувальними відношеннями, які є розчленованою семантико-синтаксичною формою висловлювання про єдиний предмет мовлення. Це дає підставу зазначити таке:
1. Речення й складні синтаксичні цілі, що містять найменшу контекстуальне значущу смислову єдність, становлять семантико синтаксичне наповнення елементарного висловлювання про предмет мовлення. Виявляючи з допомогою контекстуального аналізу такі речення й складні синтаксичні цілі, ми в той же час виявляємо елементарні висловлювання про предмет мовлення.
2. Маючи в своєму розпорядженні семантико-синтаксичні ознаки елементарного висловлювання про предмет мовлення, ми можемо перейти до аналізу реальних тематичних висловлювань, які можуть або збігатися з елементарними висловлюваннями, або бути побудованими з декількох елементарних висловлювань.
Поставлене завдання не може бути здійснене без урахування вияву в тексті супровідних відношень, які також приводять до формування складних синтаксичних цілих. Це теж регулярні побудови, що містять мисленнй зміст, який складається з двох частин: 1) основної, обов’язкової; 2) супровідної, своєрідної факультативної (що з’являється в результаті осмислення змісту самого інформування, використання засобів кращого донесення, розкриття тематично зумовлених предметів мовлення). Ці частини хоч і не зливаються в повідомлення про один предмет мовлення (як це спостерігається в ССЦ зі з’єднувальними відношеннями), проте конструктивно й за змістом об’єднуються в цілісну побудову, ядром якої є повідомлення про один предмет мовлення, а периферійні компоненти (залежні, супровідні) притягуються до цього ядра "працюють" на нього. Це визначає необхідність уведення периферійних супровідних компонентів до складу одного й того ж висловлювання про предмет мовлення.
Утворення складних синтаксичних цілих із супровідними відношеннями компонентів перебуває в річищі загальної стратегії мовленнєвого акту (повідомити щось і переконати в чомусь). Наші спостереження показують, що супровідні повідомлення - найхарактерніші компоненти комунікативних утворів. Особливо широко вони представлені у публіцистичному мовленні, бо значною мірою з їхньою допомогою формуються погляди на соціальний процес, досягається краще його розуміння. В тому разі, коли відсутні різноманітні засоби інтерпретації, текст сприймається як розміщений тільки в одній площині, в ньому немає змістовної публіцистичної об’ємності, а значить немає глибини, насиченості, цілеспрямованого впливового начала.
Смислова, конструктивна специфіка супровідних речень, сполучень речень свідчить про те, що вони є закономірним компонентом структури реального висловлювання про предмет мовлення, входять до складу його семантико-синтаксичної конструкції, характеризуються притягненістю до ядерної частини. Існування конструкцій із супровідними компонентами розкриває основну причину розростання, збільшення обсягів тексту, що нерідко зводиться у своєму змісті до сукупності двох-трьох тез.
Композиційне виділення висловлювань про предмет мовлення
Формування тексту здійснюється з урахуванням необхідності забезпечити його "прочитання" - сприйняття, розуміння. Тому в текстах спостерігаються різнорідні виділення висловлювань про предмет мовлення, які допомагають орієнтуватися в тому, про що йдеться спочатку, про що далі, чим завершується матеріал (це необхідно й для читача, й слугує засобом авторської самоорганізації). Таке виділення, такі сигнали "по ходу" тексту ми називаємо композиційним виділенням. Ми пропонуємо новий аспект, важливий для того, щоб якомога об’єктивніше розчленувати текст, виявити його складові компоненти.
У більш-менш об’ємному тексті завжди є багато предметів мовлення - головні, другорядні. Композиційне виділяються, природно, передусім головні предмети мовлення, але й другорядні також, якщо автор хоче підкреслити, відзначити пов’язаний із ними смисловий розвиток. Нас цікавить виявлення реальних висловлювань, незалежно від того, яку кінцеву структурну роль вони виконують у тексті. Це буде з’ясовуватися далі. Виявлення реальних висловлювань про предмет мовлення дає змогу встановити їхні структурні типи - з допомогою вже відомого нам за своїм семантико-синтаксичним виглядом елементарного висловлювання.
1. Найбільш явним засобом композиційного виділення висловлювань про предмет мовлення вважаємо формулювання предмета мовлення в запитанні або в одній із мовленнєвих партій, представлених у діалогічному (полілогічному) тексті. Візьмімо текст бесіди журналіста з відомим спеціалістом у галузі реаніматології. Журналіст своїми запитаннями намічає, пропонує предмети мовлення. Наприклад:
- Володимире Олександровичу, яка найважливіша проблема реаніматології обговорювалася на симпозіумі?
- Це ті патологічні стани людини, які настають слідом за оживленням. Здавалося б, усі функії організму відновлені. Найважливіші органи діють непогано. У древніх точно сказано про "троє воріт смерті": серце, легені й мозок. І ось, коли всюди виставлено, так би мовити, надійний заслін, починається відстрочена реакція, котра охоплює головним чином нервову систему, мозок. Ми назвали цю реакцію постреанімаційною хворобою. Якщо не проводити активну профілактику, ускладнення можуть розвинутися саме на цьому етапі, коли загроза нібито минула. І хоч іще не все ясно з постреанімаційною хворобою, створено досить ефективні методики подолання цих грізних ускладнень. І тут наші вчені були першими. Справа тепер за тим, щоб іще ширше впроваджувати створені методики в практику.
Аналізуючи семантико-синтаксичну організацію відповіді, переконуємося в тому, що її зміст відповідає предметові мовлення, названому в запитанні. Перше речення є основним, провідним, у ньому якраз і мовиться безпосередньо про найважливішу проблему реаніматології (про що й запитував журналіст): Це патологічний стан людини, який настає після оживлення. Далі прилучаються супровідні компоненти, що слугують для пояснення, деталізації основної думки. Весь у сукупності склад супровідної частини призначений для роз’яснення інформації з проблеми патологічних станів людини, котрі настають після оживлення. Всередині супровідної частини спостерігаються в свою чергу відношення, що поєднують її компоненти. Спочатку два речення поєднуються (сполучаються) з’єднувальними відношеннями в складне синтаксичне ціле, що містить характеристику відновлювального процесу (Здавалося б, усі функції організму відновлені. Найважливіші органи діють непогано). Далі йдуть речення (3-тє й 4-те, неповне), які виконують пояснювально-розширювальну функцію стосовно поняття, найважливіші органи - з попереднього речення (у древніх точно сказано про "троє воріт смерті": серце, легені та мозок). Потому буде речення, яке починається словами І ось..., що свідчить про введення першого ССЦ, котре характеризує протікання відновлювального процесу, до складу більшого ССЦ, яке містить інформацію про патологічну реакцію: І ось, коли всюди виставлено, так би мовити, надійний заслін, починається відстрочена реакція, котра охоплює, головним чином нервову систему, мозок. У складі цієї фрази речення Коли всюди виставлено, так би мовити, надійний заслін слугує для вираження образної оцінки спостережуваного стану (компонент І ось має на увазі смисл після чого, як здавалося б, органи діють непогано). Решта речень у цьому фрагменті (до останнього) розширюють інформацію про так звану постреанімаційну хворобу. В останньому реченні висловлюється точка зору автора на необхідність впровадження методики лікування постреанімаційної хвороби. Тобто всі компоненти фрагмента підпорядковані повідомленню про предмет мовлення, сформульованому в запитанні журналіста.
У цьому тексті є також приклад, коли предмет мовлення визначається в мовленнєвій партії журналіста з допомогою не власне запитальної конструкції. Порівняйте:
- А якщо помріяти про майбутнє вашої галузі науки... - Ми гадаємо, що з розвитком науки, з удосконаленням техніки вдасться значно подовжити строк, протягом якого можна зробити так звану клінічну смерть оборотною...
Речення, в якому називається предмет мовлення - неповне, незакінчене, й воно може бути не обов’язково запитальним. Подібне варіювання дає можливість змінювати одноманітно запитальну інтонацію, журналіст мовби сам починає розмірковувати над проблемою (А якщо помріяти...).
Формулювання предмета мовлення в діалогічній побудові може мати й безпосередньо стверджувальний характер. Наприклад, висловлювання дається в скороченому вигляді, головна увага приділяється формі визначення предмета мовлення в мовленнєвій партії журналіста:
- Ганно Василівно, погодьтеся, що й службі побуту слід багато що змінювати безпосередньо у себе, в своїх підрозділах.
- Змінювати, мабуть, надто обережно сказано. Ламати, причому часу на "розкачку" немає. Йдеться про докорінне поліпшення служби побуту, докорінне. Перед нами стоять дуже складні завдання. Ми повинні впровадити 65 нових видів послуг, а загальний обсяг реалізації побутових послуг збільшиться в 1,4 рази, причому, особливо підкреслю, послуг, які оплачуються населенням. Нині їхня питома вага становить 82,4 відсотка.
Як бачимо, журналіст висловлює міркування, зміст якого потім нібито повторюється на новому смисловому витку в мовленні співбесідника: Змінювати, мабуть, надто обережно сказано. Ламати. Далі подається роз’яснення: Йдеться про докорінне поліпшення служби побуту, докорінне. Тобто предмет мовлення є спільним у двох партіях - але у висловлюванні журналіста він пропонується, визначається. Головне ж його осмислення, з роз’ясненням, конкретизацією, спостерігається в мовленнєвій партії компетентної особи, з якою ведеться бесіда.
2. У публіцистичному тексті часто використовуються питальні конструкції й для виділення предмета мовлення в монологічному повідомленні. Розглянемо такий приклад: Як і чому чоловіки обирають військову професію? Напевно, у кожного свій шлях до армії. Це й пошуки романтики, й родинна традиція, й бажання вирватися зі звичайного життєвого кола, й прагнення самовираження. Та хоч би яким був перший крок, для значної більшості він стає долею.
Ну а жінки? Що їх приваблює у військовій службі? Та те ж саме. Знаю з власного досвіду - понад десять років ношу погони.
Вживання питальних речень на початку абзаців немовби "задає тон" формованому в них змістові, в даному випадку - смисловому наповненню висловлювань про предмет мовлення: зумовленість вибору військової професії як чоловіками, так і жінками. Звернення до питальних речень дуже рельєфно виділяє суть висловлювань, формальні обриси її виявлення. Кожне з висловлювань являє собою складне синтаксичне ціле, що об’єднує ряд речень, які перебувають у відношеннях коментування, аргументації й т.д. з реченнями, що містять основну інформацію. Із допомогою питальних речень досягається їхнє групування. Природно, що питальні конструкції, вживані в аналогічних ситуаціях, слугують виділенню висловлювання про предмет мовлення, визначають його початок, кінцева ж межа може бути уточнена з допомогою з’ясування контекстуальних відношень між компонентами висловлювання, орієнтації на абзацне виділення, початок наступного висловлювання.
3. Використовуються також спеціальні речення, словосполучення що вказують на перехід до того чи іншого предмета мовлення: нарешті; ще проблема; далі; тепер про; по-перше, про; по-друге, про і т.д., перейдемо до питання про; почнемо; й на завершення; що стосується; і останнє; й ще про одне і т.п. Це своєрідні форми смислового виділення висловлювань про предмет мовлення; окрім того, вживається багато близьких, синонімічних із ними засобів. Вони визначають початок висловлювання про предмет мовлення, а визначенню нижньої межі допомагає орієнтація на абзац і семантико-синтаксичну зв’язаність, що являє собою єдність семантико-синтаксичних зв’язків і відношень. Розглянемо приклади. Спершу з компонентом тепер про: Тепер про плани. За тиждень поїду до Голландії, де в Тілбурзі відбудеться турнір найвищої категорії. Потому гратиму за свою команду разом із чемпіоном світу Г.Каспаровим на Всесвітній шаховій олімпіаді. В лютому мене чекає матч із А.Соколовим. Після неповного речення Тепер про плани справді повідомляється про планову зустріч А.Каспарова в наступних змаганнях. Йдеться про це в трьох реченнях: За тиждень поїду до Голландії. Потому гратиму за свою команду разом із чемпіоном світу. В лютому мене чекає матч із А.Соколовим. Вони утворюють єдине складне синтаксичне ціле зі з’єднувальне-перелічувальними відношеннями. До першого речення відноситься залежне речення, що слугує для повідомлення даних, які розширюють вихідну інформацію (де в Тілбурзі відбудеться турнір найвищої категорії).
Розгляньмо черговий приклад - з виділювальним компонентом (нарешті, ще одна із проблем): Нарешті, ще одна - можливо, найважливіша із сучасних проблем офтальмології. Досягнення останніх десятиліть (у тому числі в галузі мікрохірургії) стосується в основному хвороб переднього відділу ока. Проте найважливіші структури (завдяки яким, власне, й здійснюється акт зору) розташовані в задньому відділі ока; це сітківка та зоровий нерв. Саме їх ураження (наприклад, у разі судинних та обмінних захворювань) призводить до безповоротної втрати зору (багато з цих захворювань подібні за походженням з наслідками порушення кровообігу в серці та головному мозку, відомі як інфаркт, стенокардія, інсульт). Саме ці, найсерйозніші, захворювання очей не лікуються хірургічним шляхом. Проблема, що також вимагає вирішення на шляхах корекції порушеного хімічного балансу в ураженій тканині. У фрагменті йдеться про очні захворювання судинного, обмінного характеру, які не лікуються хірургічним шляхом (про це говориться з допомогою складного змісту, висловленого декількома фразами) - це й визначає одну з важких і важливих проблем. Останнє речення містить професійну оцінку даної проблеми. Конструктивно воно підкреслює єдність висловлювання (зокрема, завдяки повторенню компонента проблема, виконує "облямовуючу" функцію). Виділювальний компонент допомагає читачеві встановити характер змістових частин тексту, ті аспекти змісту, які і є предметами мовлення. Особливо це важливо в розширених текстах, адже тоді треба всю багатоманітність інформації "розкласти по поличках", чітко виділити її окремі, складові елементи. Тут допомагає, зокрема, використання виділювальних компонентів по-перше, про; по-друге, про і т.д. Наведемо скорочений текст із використанням цих компонентів: По-перше, про віденську зустріч. Почалася вона в дуже тяжкий для Європи момент і тому почалася своєчасно. Питання про те, наскільки її зміст відповідатиме важливості моменту. Це залежить від усіх без винятку учасників зустрічі, від конструктивності їхнього діалогу... По-друге, про бесіди у Відні. В першу чергу - з найвищими керівниками Австрійської Республіки, її видатними політичними діячами. Ці бесіди надовго запам’ятаються нам своєю змістовністю й атмосферою гранична щирого й заінтересованого обговорення проблем... По-третє, про віденські контакти. З стріч у столиці, Австрії надала унікальну можливість продовжити колишні й установити нові контакти з видатними політичними діячами Європи.
У даному прикладі спостерігається поєднання двох висловлювань - про три предмети мовлення: про характеристику віденської зустрічі представників держав-учасниць Народи з безпеки та співробітництва в Європі, про оцінку проведених у Відні бесід, про віденські контакти. Звернімо увагу на структуру компонента по-перше, про (або по-друге, про і т.п.). З’ява прийменника у виділювальній конструкції створює умови для розмежування предметів мовлення. Природно, що конкретні контекстні умови можуть вносити деякі корективи в спостережувані закономірності.
4. Крім спеціальних компонентів - "формул" виділення висловлювань про предмет мовлення, виявляються й різноманітні вільні, наперед не визначені цією функцією компонента. Вони щоразу можуть бути різними в контексті, але однотипність їхнього існування полягає у виділювальній функції, вони виражають смисл, що формулює предмет мовлення, вказує на нього найчастіше в тому разі, якщо висловлювання має складений характер або ускладнене чимось (тому потребує посилення об’єднуючих факторів). У цьому відношенні названі виділювальні засоби схожі на розглянуті нами питальні конструкції. Порівняйте: Доповідач зупинився на основних напрямах діяльності журналістів в економічній, сошальио-політичній, в інших сферах, життя сучасного суспільства. Ми, журналісти, зазначив він, вирішуємо два надзвичайно складні й відповідальні завдання. Перше: гранична точно відобразити хід і результати змін у житті; допомогти людям, державі досягти успіхів у перебудові, в прискоренні соціальна-економічного розвитку. Друге; перебудуватися нам самим, сучасним засобам масової інформації - газетам і журналам, радіо й телебаченню, інформаційним агентствам, книговидавцям; Це була перша ластівка. Навіть дві ластівки заразом. Уперше з власної волі пішли на лікування від наркоманії п’ятеро молодих світлогорців. Це - раз. Переконали їх піти на це в своїх колективах. Нарешті знайшли-таки контакт із наркоманами. Це - два. Речення Ми, журналісти, вирішуємо два надзвичайно складні її відповідальні завдання та Це була перша ластівка, (далі уточнюється: Навіть дві ластівки заразом) підказують, у чому полягає смисл складеного висловлювання. Та водночас вони є й компонентами висловлювання, несуть його основну, узагальнюючу інформацію, котра потім конкретизується з допомогою речень, позначених: Перше, Друге; Це - раз, Це - два.
Проте можуть вживатися і речення, котрі не входять безпосередньо до складу висловлювання, а слугують лише для його виділення, позначення, їх можна випустити. Це не впливає на смислову послідовність, але, природно, їхня присутність полегшує сприйняття тексту. Порівняйте: Токсикоманія - так правильно називається "нюхання" - впало як сніг на голову. Про наркоманію читали, про наркоманію знаємо, втішаючи себе тим, що наркотики дорогі й важкодоступні. А тут з’ясувалося, що небезпеку становить звичайна, копійчана, "побутова хімія".
Що таке токсикоманія? Разом із Євгеном Йосиповичем Цимбалом, науковим працівником відділу з вивчення молекулярних механізмів наркоманії, намагаємося окреслити межі проблеми. Отже, походження. "Традиція" йде з виховно-трудових колоній, де праця пов’язана з деревообробкою. Механізм дії на нервову систему мало вивчений. Відомо, що тривале "нюхання" може викликати кольорові галюцинації. В разі передозування виникають страхітливі видіння, рятуючись від яких, нюхальник може, наприклад, вистрибнути у вікно. Наслідки. На відміну від традиційних наркотиків та алкоголю "хімія" не дає похмілля та страшних героїнових "ломок", які й алкоголіком і наркоманом., незалежно від їхньої пристрасті, сприймаються як грізні сигнали про спостиглу їх хворобу. Тут - інше - "емоційне звикання", спогад про те, що "нюхати приємно". Бувають, щоправда, не з’ясовані поки що випадки раптового й незворотного слабоумства, повного краху особистості... Бувають отруєння зі смертельним кінцем...
Звернімо увагу на речення: Що таке токсикоманія?; Отже, походження; Наслідки. Ці речення вказують на зміст розглядуваних аспектів, а значить, виділяють певні предмети мовлення. Якщо вилучити з тексту ці речення, то зберігається притаманний йому смисловий розвиток, - тобто розглядувані речення виконують допоміжну роль - композиційного виділення. Й це важлива роль. Присутність виділювальних компонентів допомагає краще розібратися в змісті, що розкриває складну соціальну проблему, її аспекти, які в цілому складають сукупність предметів мовлення, об’єднаних у більші предмети мовлення (так, речення Що таке токсикоманія засобом виділення висловлювання, реалізованого в складі двох взаємозв’язаних висловлювань, означених реченнями Отже, походження; Наслідки).
5. Відомим засобом композиційного виділення предметів мовлення передусім є абзацний відступ, бо висловлювання про предмет мовлення може становити абзац, а може складатися і з кількох абзаців. Розгляньмо текст: Історія сучасних видів боротьби без зброї, про які запитує наш читач, походять від стародавньої , боротьби кемпо. В давнину кемпо культивувалася переважно в буддистських монастирях, де вона входила до комплексу духовної та фізичної підготовки буддійських монахів. Із поширенням буддизму в Китаї, Кореї та Японії в кемпо з’явилися деякі різновиди. З часом із кемпо виокремилися китайська боротьба кон-фу, корейський різновид, що вирізняється розробкою надзвичайно складної системи стрибків та "ударів у польоті", а також японська джіу-джіцу.
Сучасна система карате склалася на початку XX століття на основі добору й модернізації прийомів джіу-джіцу. Засновником карате вважається японець Т.Фунакосі. Поступово карате поширилося по всьому світу. В 1968 році була створена Міжнародна федерація карате, куди входять 40 національних федерацій. У 1970 році відбувся перший чемпіонат світу з цієї боротьби.
Після другої світової війни в результаті поєднання прийомів карате і корейського різновиду кемпо - гпаекон була створена система боротьби таеквондо, яка набула поширення в Європі й США. В 1973році створена Всесвітня федерація таеквондо, котра об’єднує федерації 47 країн. Із 1973 року проведено вже кілька чемпіонатів світу.
Текст складається з трьох абзаців, це замітка - відповідь на запитання читача про різні види спортивної боротьби. Кожний абзац містить композиційне виділене висловлювання про предмет мовлення: а) про історію, систему видів спортивної боротьби, пов’язаних зі стародавньою боротьбою кемпо (та співвіднесеність із цією системою боротьби кон-фу); б) про боротьбу карате; в) про боротьбу таеквондо. Будова тексту-відповіді в основному відповідає запитові інформації, висловленому в листі читача: В газеті часто пишуть про спорт. Чому б вам не розповісти про китайську боротьбу кон-фу, японську карате й корейську - таеквондо? Ми мало що про них знаємо.
Як бачимо, кожний абзац містить інформацію про види боротьби, які цікавлять читачів, тобто з допомогою абзаца виділяються окремі висловлювання про предмети мовлення (хоча те, що стосується боротьби кон-фу, сказане в першому абзаці побіжно, в розширювальній частині, а не в основній).
Та, як уже зазначалося, висловлювання про предмет мовлення може не збігатися з абзацом, а вбирати до свого складу кілька абзаців. Розглянемо як приклад фрагмент із огляду підсумків сесії Генеральної Асамблеї ООН. Аби не завантажувати виклад, візьмемо лише початки абзаців, за якими можна судити про їхній зміст.
1. Серйозну увагу Генеральна Асамблея приділила регіональним конфліктам. Деякі з них загрожують міжнародному мирові й безпеці. Такий конфлікт загострюється, на півдні Африки...
2. Вкрай небезпечніш за своїми можливими наслідками є конфлікт у Центральній Америці...
3. Практично одностайно делегати засудили політику Ізраїлю, який продовжує скуповувати незаконно захоплені арабські території...
4. Велике місце в роботі сесії Генеральної Асамблеї посіли економічні питання...
5. Гострою була полеміка з питань про права людини...
Ми бачимо, що предмет мовлення, означений у першому абзаці, дістав розвиток як у цьому ж абзаці, так і в двох наступних. Четвертий і п’ятий абзаци містять самостійні висловлювання, а схематично чергування рівноправних висловлювань могло б в абзацному вираженні мати такий вигляд: 1+2+3||4||5, що становлять предмети мовлення - розгляд питань про національні конфлікти || розгляд економічних питань полеміка з питань про права людини. За "верхівками" абзаців, винесених на початок семантико-синтаксичних одиниць, можна судити про зв’язки, відношення розміщених в абзацах текстових єдностей.
6. Допоміжними до оформлення абзаца засобами виступають також спеціальні графічні позначення.
А. Це, по-перше, три крапки в кінці або на початку абзаца. Йдеться не про функції розділового знака, що стосується окремого речення, а саме про роль і композиційне виділення, коли означується перехід до нового предмета мовлення. Дуже поширилося, зокрема, вживання трикрапки перед кінцевим, заключним абзацом. В усіх випадках присутність трикрапки посилює виділеність предметів мовлення.
Б. Широко застосовується виділення початкових слів абзаца допомогою великих літер. Нерідко таким чином виділяються не лише слова, а й словосполучення, в ряді випадків особливо великою подається перша літера. Це сприяє рельєфному виділенню висловлювань про предмет мовлення, що складають текст. Подібне виділення звичайно охоплює сукупність абзаців, стосується великого фрагмента тексту.
В. Дуже активно використовується для виділення компонентів тексту зміна шрифтів. Відмінним від основного в матеріалі шрифтом виділяються окремі абзаци або їхні початки. З допомогою поєднання шрифтів створюється взаємодія елементів різних змістових планів (щось є акцентованим або, навпаки, належить до деталей, подробиць і т.д.).
Г. І нарешті, спостерігається застосування різних виділювальних лінійок і значків. Щоправда, значки (ромби, прямокутники, кружки та ін.) використовуються в основному для виділення цілих текстів, у ролі значків внутрішнього виділення спостерігалося застосування розміщеного на початку абзаца темного кружечка та художньо-декоративних позначень, розміщуваних у серединній позиції між частинами тексту.
Посилюється рельєфність виділеності висловлювання про предмет мовлення й збільшенням інтервалу між фрагментами, що складаються з кількох абзаців. Цей засіб також використовується в розглядуваній системі композиційних виділень і часто поєднується з оформленням початкових слів абзаца за допомогою великих літер.
Незважаючи на те, що вказані графічні позначення не є власне мовними засобами, вони мають відношення до текстової будови, виконують роль засобів розчленування і зв’язку. На це вже було звернуто увагу в лінгвістичній літературі, щоправда більшою мірою з точки зору стилістичного акцентування[72].
Розглянута система засобів композиційного виділення висловлювань про предмет мовлення в тексті дає змогу "вирватися з лещат" текстової монолітності й за допомогою багатьох об’єктивних орієнтирів справді "побачити" текстові єдності, наділені власне комунікативними функціями - всі вони слугують для виділення предметів мовлення та висловлювань про них.
Ці реальні висловлювання мають різну будову з погляду їхньої співвіднесеності з елементарним висловлюванням про предмет мовлення, що характеризується певною семантико-синтаксичною вираженістю.
Просте висловлювання про предмет мовлення
Висловлювання про предмет мовлення розрізняються за обсягом, конструктивними рисами. Є висловлювання, що складаються з одного речення, є - зі складного синтаксичного цілого, а також - із поєднання складних синтаксичних цілих. Це залежить від того, в якій співіднесеності перебуває реальне висловлювання про предмет мовлення з елементарним висловлюванням. Ми говорили вже про те, що елементарною комунікативною одиницею тексту, мовлення є елементарне висловлювання про предмет мовлення. Воно в семантико-синтаксичному плані представлене одним реченням або складним синтаксичним цілим зі з’єднувальними відношеннями речень. Треба також враховувати, що при формуванні реального висловлювання до основного повідомлення приєднуються супровідні компоненти, котрі слугують для посилення ефективності комунікації. Супровідні компоненти ми пізнаємо за наявністю у висловлюванні складних синтаксичних цілих із супровідними відношеннями. З урахуванням сказаного можемо приступити до розгляду типів висловлювань про предмети мовлення.
Висловлювання, що складається з одного елементарного висловлювання про предмет мовлення, є простим. Розгляньмо приклади: В місті Ополі відкрився традиційний фестиваль польської пісні; Сотні тисяч кубинок з усіх куточків країни взяли участь у недільнику на честь річниці створення федерації кубинських жінок; Загальний дефіцит зовнішньоторгового балансу країн Європейського економічного співтовариства перевищив 26 мільйонів доларів. В усіх пропонованих прикладах висловлювання про предмет мовлення (подію, стан справ) виражено елементарним висловлюванням, що має форму речення. Такі висловлювання - водночас і текст - становлять зміст найкоротшої інформації в газеті. Існування висловлювань і водночас текстів, що мають таку структуру, зумовлене необхідністю широкого й тому лаконічного інформування читачів. Та все ж найголовнішою для засобів масової інформації є вимога якнайповнішого донесення інформації, роз’яснення її соціальної суті. З цієї точки зору перша й друга інформації можуть поціновуватися як цілком достатні за умов рубрики, орієнтованої на щонайкоротше повідомлення (Коротко, 3 телетайпної стрічки, Лише факти та ін.), а третя інформація, також розрахована на дуже широке коло читачів, потребує певних додаткових відомостей, необхідних для ЇЇ активного осмислення. Більша увага до таких вимог відображає будову подібної інформації, що має вигляд інтерпретованого висловлювання: Б Бельгії триває зростання безробіття. Нині в країні налічується більш як 326 тисяч людей, позбавлених заробітку, - на 10 тисяч чоловік більше, ніж місяць тому. В першому реченні міститься узагальнена інформація про зростання безробіття. В другому реченні ця інформація конкретизується, в третьому дається роз’яснення (коментар), яка саме динаміка цього зростання. Сучасні дослідники справедливо вважають, що "інтерпретація", оцінка інформації набуває особливо важливого значення в діяльності журналістів. "Той, хто перший дасть оцінку подіям, здобуває величезний виграш у пропагандистській боротьбі за уми людей..."[73. Дуже важливою видається й думка про те, що "за одним способом може бути складена інтерпретована інформація в молодіжній газеті, за іншим - військовій, у газеті для села й т.д. Специфіка може виявлятися в змісті інтерпретації, в її кількості та формах[74].
Саме тому основним у газетному мовленні є інтерпретоване висловлювання. Просте інтерпретоване висловлювання складається з двох частин: основної, вираженої елементарним висловлюванням, і супровідної, що складається з такої кількості елементарних висловлювань, яка необхідна для кращого донесення роз’яснення, оцінки основної інформації. Оскільки супровідні елементи мають допоміжний, "обслуговувальний" характер, вони входять до складу висловлювання про предмет мовлення, формульованого в основній частині. Подібні прості висловлювання можна кваліфікувати як ускладнені. Спершу розгляньмо такі два висловлювання: Унікальні вироби стародавніх ювелірів поповнили колекцію Київського музею історичних коштовностей, їх знайдено українським археологом під час розкопок скіфських курганів у південних областях республіки. Чотири тисячі нових експонатів датуються IV століттям до нашої ери; За даними Міністерства з питань зайнятості й праці, в Бельгії наприкінці травня налічувалося 297 тисяч безробітних. Однак насправді, як повідомляє газета "Драпо руж", у довгій черзі на біржах праці стоять нині 560 тисяч чоловік. У першому прикладі основна частина Унікальні вироби стародавніх ювелірів поповнили колекцію Київського музею історичних коштовностей. У другому в цій ролі виступає ССЦ - ...в Бельгії наприкінці травня налічувалося 297 тисяч безробітних. Однак насправді... в довгій черзі на біржах праці стоять нині 560 тисяч чоловік. Об’єднує ці висловлювання їхня належність до типу простих, бо основна частина, ядро в кожному з них відповідає елементарному висловлюванню. Спільним виявляється й те, що ці прості висловлювання належать до типу інтерпретованих, бо с них супровідні компоненти, що слугують для посилення ефективності повідомлення. В першому висловлюванні - про поповнення колекції Київського музею історичних коштовностей - речення, в яких повідомляються подробиці, що стосуються унікальної знахідки; в другому - компоненти посилального характеру (за даними Міністерства з питань зайнятості та праці; як повідомляє газета "Драпо руж"). Спільним у структурі цих висловлювань є й те, що супровідні речення належать до одного й того ж рівня залежності - воли безпосередньо пов’язані з основною частиною.
Звичайно про предмет мовлення ми дістаємо уявлення за початковими його компонентами, а вже потому йде розгортання і т. д. Та нерідко спостерігаються випадки композиційного переміщення елементів, що дають безпосереднє уявлення про предмет мовлення. Таке композиційне пересування ядра висловлювання є однією з рис газетно-публіцистичного мовлення і сприяє досягненню певних комунікативно-виражальних ефектів: зацікавити, заінтригувати читача, підвести його до сприйняття основного повідомлення. Розгляньмо приклад: Солікамськ. Цілком можливо, що найближчим часом, у цьому уральському місті зовсім відмовляться від звичайних овоче- та фруктосховищ. А проте городяни матимуть можливість круглий рік користуватися свіжими дарами природи. Солікамці придумали оригінальний спосіб тривалого зберігання капусти й помідорів, яблук та огірків. Приміщення для них давно готові. Це - відпрацьовані солеві штольні, розташовані глибоко під землею. Завжди стабільна температура, особливий склад повітря, що перешкоджає утворенню шкідливих бактерій, є відмінними умовами для зберігання найтісніших плодів. До того ж для обладнання підземних складів не потрібні великі матеріальні витрати. Пробну партію - 25 тонн картоплі - вирішено закласти нинішньої осені в одну із штолень об’єднання "Сильвініт". Текст інформації складається з висловлювання про один предмет мовлення. Два композиційне виділених із допомогою абзаца висловлювання стосуються єдиного змісту - про те, що солікамці придумали оригінальний спосіб тривалого зберігання овочів. Смисл першого абзаца стає зрозумілим лише у зв’язку зі змістом другого. Перший абзац, що містить перше композиційне виокремлюване висловлювання, слугує для того, щоб привернути читача, зосередити його увагу на дещо незвичайній ситуації. Якби цей абзац стояв після другого, то він природно розширював би інформацію, задану першим абзацом. Таким чином, основу інформації становить перше речення другого абзаца, бо ця інформація виступає вихідною, опорною для всієї решти речень (безпосередньо чи через посередництво інших речень). Тим-то речення Солікамці придумали оригінальний спосіб тривалого зберігання капусти й помідорів, яблук та огірків є смисловим центром інформації. В даному випадку основне повідомлення висловлювання міститься не на початку, а в середині комунікативної побудови. Такі переміщення можуть бути ще значнішими - основне повідомлення пересувається в кінець висловлювання. На цьому прийомі нерідко будуються короткі інформації. Порівняйте: Метал замінило... дерево. Якщо сталь нагріти до 750°, то свою міцність вона збереже лише 15 хвилин, а клеєні дерев’яні конструкції за тих же умов - майже втричі довше. Технологія виготовлення їх досить проста. Дошки змащують спеціальним клеєм, просочують антипірином (тому конструкції й не горять) і пресують. Листковий пиріг із дерева надзвичайно вигідний. Так, у ході будівництва катка 20 клеєних конструкцій, на які пішло 340 кубометрів низькосортної деревини, з успіхом замінили 500 тонн високоякісного металу.
Широкий і діапазон застосування клеєних конструкцій, із них можна будувати клуби, кафе, ринки, мости, цехи підприємств. Для мінеральних добрив розроблено проекти складів, удвоє дешевших за типові. Клеєні дерев’яні конструкції найрізноманітніших форм і розмірів демонструються в павільйоні "Лісове господарство й лісова промисловість", їх передав на виставку регіональний науково-дослідний інститут механічної обробки деревини... Спершу йдеться про властивості, виготовлення, переваги, застосування клеєних конструкцій, а затим, майже наприкінці, про те, що Клеєні дерев’яні конструкції найрізноманітніших форм і розмірів демонструються в павільйоні "Лісове господарство й лісова промисловість". Виділяються немовби дві змістові частини. Й знову-таки видно залежність першої частини від другої, бо це пояснює, чому йдеться про подібні конструкції (оскільки це пов’язано з їх демонстрацією). Допомагає виявленню цих відношень аналіз семантико-синтаксичної залежності компонентів та орієнтація на жанрову специфіку висловлювання: основу жанру інформації" (замітки) становить повідомлення про факт, подію.
Друге явище, що відчутно впливає на розпізнавання смислового центру висловлювання, а отже й предмета висловлювання, пресуппозиція. Цим терміном ми називаємо явище смислової суміжності, котре приводить до випущення окремих мовленнєвих компонентів і водночас "компенсації" смислу, втрачуваного в результаті випущення.
Поняття пресуппозиції (пресуппозицій) характеризується неоднозначним змістом. Цей термін вживають у таких значеннях: уявлення мовців про природні відношення між подіями; умови ефективності мовленнєвого акту, семантична детермінація одного слова або висловлення іншим словом чи висловлюванням, уявлення мовця про ступінь обізнаності адресата мовлення й т.п.[75] Названі характеристики швидше відображують природу пресуппозиції, причини її виникнення. В.О.Звягінцев дає визначення пресуппозиції в таких аспектах: "це опосередковуюча ланка між моделлю лінгвістичної компетенції й моделлю комунікативної компетенції"[76], далі - "сукупність передумов, задоволення яких необхідне, щоб висловлювання було правильно зрозуміле, і які утворюють своєрідний "підтекст" висловлювання”[77]. Поряд з аналогічним розумінням пресуппозиції Г.В.Колшанський пропонує використання цього терміна також у значенні "спосіб семантичного аналізу тексту.., що грунтується на певних припущеннях і прогнозуванні семантики слів, словосполучень і речень, які входять до тексту”[78]. Цілком виправдовує себе найменування пресуппозицією й самого розглядуваного явища та способу семантичного аналізу, що розкриває характер цього явища. Взагалі ж вивчення пресуппозиції лише розпочато, тому все, що стосується його природи, різновидів, прагматичної ролі, становить безумовний інтерес. В основі пресуппозиції, як уже зазначалося, лежить поняття про логічну суміжність певних повідомлень, що виникає на основі асоціативного мислення. Так, якщо про щось говориться як про предмет повідомлення, то мається на увазі, що він (цей предмет) є в наявності, існує; якщо дається одне з посилань та умовивід, то це свідчить, що друге посилання мається на увазі; якщо даються обидва посилання, то може матися на увазі висновок і т.д. З’ясування таких фактів у тексті необхідне для того, щоб установити істинний характер зв’язаності, меж повідомлення, характер самого повідомлення. Без урахування пресуппозиції уявлення про всі ці характеристики тексту буде неповним. Проникнення в сутність пресуппозиції виробляє розуміння її можливостей відходу від прямолінійного викладу. Виявлення фактів пресуппозиції корисне також для вибору побудов, які мають резерви ощадливої й водночас об’ємної інформації. Порівняйте застосування їх у замітках: Псков. На заводі зубчастих коліс, що випускає автоматичні коробки швидкостей верстатів з програмним управлінням, різні деталі й механізми для верстатобудівної промисловості, шириться боротьба за. економію та ощадливість; Спір довкола розташованих у Східно-Китайському морі островів Сенкаку, повідомляється у пресі, спалахнув із новою силою; Лісабон. Вступ Португалії до "Спільного ринку" неминуче потягне за собою розорення середніх і дрібних підприємств країни. У першому прикладі йдеться про стан справ на заводі зубчастих коліс, існування якого мається на увазі з такого повідомлення; в другому - повідомляється про вияв із новою силою певної дії, що, знову ж, має на увазі її наявність; у третьому - повідомлення про можливі наслідки дії передбачає планування, звершення цієї дії. Така властивість мовних одиниць використовується не лише на початку тексту, а й у будь-якій його частині. Це дає змогу випускати в тексті цілі речення, в результаті чого стає менш чітким характер переходу від одного речення до іншого. Звернення до пресуппозиції виявляє істинну суть відношень. Розглянемо приклад: ...Меморіал створений па місці воїнського поховання, що опинилося нині в кільці житлових кварталів. ...По бетонній стелі, встановленій на братській могилі, немовби по сірому осінньому небу, летять журавлі... Перехід від першого речення не має безпосереднього зв’язку: про стелу в першому реченні не йшлося. Та на основі пресуппозиції (й подальшого роз’яснення, без якого навіть можна було обійтися) ми розуміємо, що на братській могилі встановлена стела. Таким чином, відновлюється послідовність повідомлення (...меморіал створений на місці воїнського поховання - на братській могилі встановлена стела - По бетонній стелі...), яка дає змогу певним чином аналізувати відношення і зв’язки речень у тексті. Факт еліптичності відображений тут і в постановці трикрапки, що передає перервність зв’язку речень і, крім того, переводить повідомлення в нову тональність - лірично забарвлену.
Необхідність зважати на пресуппозицію особливо настійно дає про себе знати, коли випускається основний компонент висловлювання про предмет мовлення, а його зміст (а значить, і сам предмет мовлення) мислиться за супровідною частиною. Порівняйте: Чебоксари, "Шупашкар"... Цим стародавнім іменням столиці Чувашії названо новий, один із найбільших у Поволжі, універмаг. Він побудований виробничим об’єднанням "Завод промтоварів". Підприємство багато чим допомогло у виготовленні демонстраційних стендів та іншого торговельного обладнання. Радує самобутнє оформлення, будівлі.
"Шупашкар" розташований на проспекті Тракторобудівників. Ця магістраль особливо багата новобудовами соціально-культурного призначення. Тут зведені висотний лікарняний комплекс, санаторій-профілакторій, Будинок побуту. Аналізуючи повідомлення, виявляємо, що всі речення слугують для того, щоб у деталях розповісти про новий універмаг (навіть останнє речення, котре характеризує проспект, де стоїть універмаг, непрямо підпорядковане цьому загальному завданню). Наведений фрагмент криє в собі вихідний смисл: у столиці Чувашії збудовано новий великий універмаг. Ось цей зміст і є основним, можливості його відтворення пояснюються дією пресуппозиції. "Документований" же аналіз тексту показує, що реальна його форма і являє собою супровідну частину висловлювання про предмет мовлення Це дає можливість об’єктивно розглядати й кваліфікувати конкретний склад синтаксичних елементів комунікативної одиниці.
Розгляд будови реального висловлювання про предмет мовлення, яке, зокрема, має просту конструкцію, дає змогу спостерігати конкретну мовленнєву одиницю, що слугує безпосередньо цілям комунікації. Просте висловлювання про предмет мовлення не тільки перебуває у співвіднесеності з елементарним висловлюванням, а й характеризується виразними комунікативними особливостями: поряд із основною, ядерною частиною містить супровідні елементи, що посилюють ефект спілкування, ступінь донесення інформації, її вплив (на основі провідного повідомлення).
Звернемо також увагу на певні труднощі, що виникають у деяких випадках формального визначення смислових центрів у висловлюваннях про предмет мовлення, які звичайно пов’язані із застосуванням прийомів публіцистичного впливу. Виявлення причин, що породжують ці труднощі, допомагає їх подоланню. Особливу значущість для аналізу будови висловлювання має з’ясування контекстуальних відношень між елементами висловлювання, котрі до них входять. Це своєрідна анатомія конструктивної взаємодії елементів висловлювання (а в семантико-синтаксичному плані ця взаємодія відображує взаємодію речень, котрі входять до складу елементарних висловлювань), яка розкриває функціональні позиції кожного з них, їхню співвіднесеність із цілою побудовою. Ми бачимо, що навіть просте висловлювання в публіцистичному тексті має розгорнуту, розгалужену структуру (це стосується не лише аналітичних, а й інформаційних жанрів), бо кожне таке висловлювання здебільшого містить інтерпретувальну частину, що допомагає в осмисленні основної інформації, посилює її соціальне сприйняття.
Складне висловлювання про предмет мовлення
Якщо висловлювання про предмет мовлення складається з поєднання простих висловлювань про предмет мовлення, то таке висловлювання називаємо складним. У складних висловлюваннях єдиний предмет мовлення розчленовується на односпрямовані в смисловому відношенні частини, й на цій основі набуває розчленованого характеру саме висловлювання, складене з однорідних простих висловлювань. Наведемо з деякими скороченнями ("довжини" простих висловлювань) складне висловлювання:
Мистецтво існує не окремо від життя. Все наше життя пов’язане з мистецтвом. У нашому повсякденному житті й зароджується мистецтво.
Як це відбувається ?
Любов до природи, любов до нашого рідного міста, любов до людей - ось звідки походить мистецтво. Паша природа для людей із інших країн може видатися дуже скромною, не яскравою, та коли ми щось любимо, то нам розкривається внутрішній характер цієї речі - ми бачимо її красу.
І це стосується всього нам рідного... Мистецтво народжується й тоді, коли людина любить робити речі й у цих речах передавати свою любов до рідної природи та людей. Ви бачили столяра за роботою? Який чудовий у нього інструмент, яке гарне дерево, які стружки. Можна захопитися такою справою...
Я вам сказав, що мистецтво народжується з любові, та є мистецтво, немовби народжене з ненависті. Але це тоді, коли ми щось любимо, наприклад, мир, а є люди, котрі перешкоджають мирові й хочуть війни, і ми їх через любов до миру ненавидимо й відповідно зображуємо. Наведене висловлювання виділяється за допомогою запитання Як це відбувається?В тексті знаходимо абзаци, які починаються реченнями й складним синтаксичним цілим, що відповідають на це запитання: 1. Любов до природи, любов до нашого рідного міста, любов до людей ось звідки походить мистецтво; 2. Мистецтво народжується й тоді, коли людина любить робити речі й у цих речах передавати свою любов до рідної природи та людей; 3. Я вам сказав, що мистецтво народжується з любові, та є мистецтво, немовби народжене з ненависті. Ці речення й ССЦ однофункціональні - всі вони повідомляють про те, як у нашому повсякденному житті зароджується мистецтво. Ця однофункціональність, комунікативна однорідність свідчить про сурядні відношення між наведеними реченнями та ССЦ. Поглиблюють ці відношення риси паралелізму: відбувається; мистецтво народжується; мистецтво, немовби народжене з ненависті; / любов до природи; любов до нашого рідного міста; любов до людей тощо. Речення, що стоять на початку абзаців, є основними, провідними в окремих простих висловлюваннях про предмет мовлення, становлять їхні смислові центри. Про це свідчить і їхня співвіднесеність із запитальним реченням, котре визначає предмет мовлення, й сурядно-паралельні відношення між ними, і їхня найбільша самостійність у даному фрагменті, й наявність залежних компонентів, що слугують для конкретизації, розширення, авторської інтерпретації.
У першому простому висловлюванні після провідного сегметованого речення йде складне синтаксичне ціле, що слугує для пояснення того, що сказане в основному реченні. Це ССЦ з протиставними відношеннями, в ньому головний акцент робиться на другому реченні: Коли ми щось любимо, то нам відкривається внутрішній характер цієї речі. В наступному реченні деталізується поняття внутрішній характер - Ми бачимо її красу. Й ще одне речення - що розширює інформацію в більш узагальнюючому плані: Й це стосується всього нам рідного...
У другому фрагменті поставлено після основного речення запитальне Чи бачили ви столяра за роботою? передбачає на основі пресуппозиції присутність смислу: для прикладу ми хочемо назвати роботу столяра (це конкретизація змісту). Наступні компоненти слугують для вираження почуттів, ставлення, думок автора: Який чудовий у нього інструмент, яке гарне дерево,|| які стружки||Можна захопитися такою справою...
Третє просте висловлювання складається з двох компонентів. Перший, основний, виражений складним синтаксичним цілим: Я вам сказав, що мистецтво народжується з любові, та є мистецтво, немовби народжене з ненависті. Його зміст можна передати таким реченням: Мистецтво може народжуватися не тільки з любові, а й із ненависті. Другий компонент слугує для роз’яснення того, коли це буває, в яких випадках (Але це тоді, коли ми щось любимо, наприклад, мир, а є люди, котрі перешкоджають мирові й хочуть війни, й ми їх через любов до миру ненавидимо й відповідно зображуємо). Оскільки ми навели прості висловлювання в скороченому вигляді, то, природно, не всі елементи інтерпретаційної частини були названі. Та, головне, ми побачили, що складне висловлювання про предмет мовлення будується з двох і більше інтерпретованих простих висловлювань. Бо якщо поєднати окремі однотипні елементарні висловлювання, що перебувають у з’єднувальних (сурядних) відношеннях, то вони утворять єдине складене, розчленоване просте (водночас елементарне) висловлювання, до якого входить складне синтаксичне ціле. Порівняйте: Любов до природи, любов до нашого рідного міста, любов до людей - ось звідки походить мистецтво. Мистецтво народжується й тоді, коли людина любить робити речі й у цих речах передавати свою любов до рідної природи та людей... і т.д.
Дуже показовим у цьому відношенні є такий фрагмент: Про це слово - інтелігентність, інтелігенція - багато сперечаються. Гадаю, що не можна зводити справу до якихось зовнішніх ознак. Іноді, наприклад, справжня інтелігентність не в тому, щоб жадібно схопити рідкісну книгу, а в тому, щоб утриматися від її придбання, якщо знаєш, що для іншого вона може виявитися потрібнішою, а для тебе буде книгою на одне прочитання (і то в кращому разі). Для мене інтелігентність - це підвищена сприйнятливість до культури, мистецтва, делікатність у ставленні до інших людей, принциповість.
І ще якість справжньою інтелігента - його життя осмислене. Над смислом його він замислюється все життя, не вважаючи, що відповідь знайдена раз і назавжди. Наведене висловлювання композиційне виділяється з допомогою абзаців. Перше речення Про слово інтелігентність, інтелігенція багато сперечаються підказує що йтиметься про з’ясування суті понять. До того ж далі йде речення, котре виражає авторський інтерес до цього: Гадаю, що не можна зводити справу до якихось зовнішніх ознак. Після цього йде конкретизаційне речення (вводиться з допомогою слова наприклад). Далі даються речення, в яких мовиться про особисте, авторське розуміння інтелігентності. У зв’язку з тим, що перші два речення, об’єднані в ССЦ, "обросли" супроводом інтерпретації, утворене просте висловлювання відокремилося, а речення, що починає другий абзац, стало основою утворення простого висловлювання (виникнення супровідного відношення речення, що перебуває в смисловому центрі певного висловлювання, до речення, що також стоїть у смисловому центрі іншого висловлювання, свідчить про супровідну роль усього висловлювання). Таким чином, між основними компонентами простих висловлювань про предмети мовлення в складі складного висловлювання (як і взагалі між смисловими центрами сполучуваних окремих висловлювань) спостерігаються відношення, подібні до з’єднувальних (або інших) відношень у складному синтаксичному цілому. Проте їх доречніше називати сурядними відношеннями в цих випадках. Бо поняття "з’єднувальні відношення" відображують передусім характер притягування речень у складному синтаксичному цілому, а сурядні відношення містять поняття рівноправності, однофункціональності насамперед.
Але, природно, сурядність у реченні, в складному синтаксичному цілому й між компонентами поєднуваних фрагментів має свою специфіку. Наша точка зору на особливості синтаксичних зв’язків і відношень, що слугують для з’єднання різних мовних одиниць, збігається з думкою, висловленою Г.Я.Солгаником: "При аналізі відношень (синтаксичного зв’язку) між закінченими реченнями не слід (та й неможливо) виходити з уявлень, характерних для синтаксису простого або складного речення. Це новий, виший рівень синтаксичних явищ, до якого лише незначною мірою застосовні поняття й категорії нижчих рівнів. Так, відношення між частинами складного речення неможливо визначити в поняттях, характерних для синтаксису простого речення. Так само неправомірно... переносити зв’язки, притаманні членам простого або частинам складного речення, на відношення між самостійними реченнями"[79. Якщо в складі складносурядного речення на основі справді сурядних відношень взаємодіють однорідні предикативні одиниці, котрі не виражають окремого повідомлення, то в складному синтаксичному цілому вони вже передають окремий зміст. Компоненти ж простих висловлювань, які перебувають у сурядних відношеннях, взаємодіють дистантно, що створює умови формування на їхній основі цілих однофункціональних побудов - частин складної побудови.
Однорідність, однофункціональність простих висловлювань - головна умова формування на їхній основі складного висловлювання про предмет мовлення. Поряд із сурядними відношеннями між смисловими центрами простих висловлювань важливу роль відіграє наявність об’єднавчого в змістовому відношенні, спільного для всіх простих висловлювань запитання чи ствердження, внутрішніх засобів зв’язку - перелічувального, перелічувально-зіставного характеру, про які ми говорили, розглядаючи засоби композиційного виділення висловлювань (по-перше, по-друге, перше, друге, з одного боку, з іншого й т.п.), в цій ролі можуть виступати також різні речення, що не мають властивостей регулярності. І, звичайно, принципово важливою є спільність предмета мовлення: і в першому, й у другому, й у третьому висловлюваннях ідеться про одне й те ж - про порядок розвитку, послідовного розгляду рис, які складають цей предмет мовлення. Єдність предмета мовлення досягається й усіма засобами зв’язку, й, головне, смисловою спільністю. Розгляньмо приклад.
Скочуюся з гори, й ось він просто переді мною - ручай Кичемка.
Широчінню не славен: розбіжишся й перескочиш, зате характером - бешкетник. Мороз запечатав його кригою - каюк непокірному.
Чом би не так. Кичемка розбігся й своїми крученими-перекрученими, витими-перевитими струменями-різцями як полоснув по листовій кризі, так і прорізав вікна - там і там. І співає: "Я - живий..." На цю пісню до нього не раз приходили лось, лисиця, куниця, прилітали тетерук із подругою, рябчик, сорока.
Кичемка радий старатися: кипить, кулаками-ключами стукає в кригу, стіїьки нових віконець напробивав - одні з парою, інші сталлю визискують. Лічив я ополонки-пробоїни та й рукою махнув...
А коли попрощався з ручаєм., привидівся він мені весняним. Уміє так рвонути криги, так розвертітися, що видасться за річку. Річка і є: і широка, й бурхлива.
У фрагменті оповідається про ручай, дається його характеристика, з її допомогою визначається й предмет мовлення (розповісти про "бурхливий" характер ручая): Широчінню не славен... зате характером - бешкетник. Палі наводяться висловлювання про конкретні факти на підтвердження ціп характеристики, і ось ця конкретна оповідь про буйну поведінку ручая складається з двох частин і відповідно з двох простих висловлювань. Вододілом є речення А коли попрощався, з ручаєм, привидівся він мені весняним. Це речення підкреслює, що спочатку йдеться про "поведінку" ручая взимку, потім - навесні. Характер поведінки, відображений у "зимовому" фрагменті й у ’’весняному", підтверджує один і той же предмет мовлення: цей ручай - характером бешкетник. Таким чином, речення, що виділяє друге просте висловлювання - про ручай навесні, водночас слугує засобом зв’язку двох простих висловлювань, сприяє їхньому об’єднанню в одне складне висловлювання (що досягається об’єднавчою функцією речення Широчінню не славен... зате характером - бешкетник, єдністю предмета мовлення в обох частинах, спільною, єдиною смисловою орієнтацією фрагмента в цілому).
Формування єдності тексту
Раніше вже було зазначено, що висловлювання про предмет мовлення, є власне комунікативною одиницею тексту. Це означає, що саме з висловлювань про предмет мовлення безпосередньо будується текст як комунікативно-функціональне ціле.
Висловлювання про предмет мовлення формується в залежності від семантико-тематичного конструювання тексту, бо предметом мовлення визначаються тематичні задуми. Поміж темою й предметами мовлення, що її реалізують, складається діалектична співвіднесеність загального й окремого. Слід зазначити, що для цієї співвіднесеності передусім важлива роль предметів мовлення, котрі безпосередньо реалізують тему, - назвемо їх тематичними провідниками. Й відповідно виділимо поняття висловлювання про тематично провідні предмети мовлення. Тема тексту може бути реалізована через один предмет мовлення, й тоді він складається з одного висловлювання про тематично провідний предмет мовлення. Якщо ж тематично провідних предметів мовлення в тексті більше, то структура тексту утворюється шляхом, складення, з’єднання висловлювань про них. Поміж висловлюваннями про тематично провідні предмети мовлення розподіляються всі висловлювання про предмети мовлення в тексті. Якщо в складі висловлювання про тематично провідний предмет мовлення кілька висловлювань про предмети мовлення, то одне з них є основним, інші перебувають у залежності від нього - різній за смисловою близькістю.
Ми знаємо, що в тексті композиційне виділяються висловлювання про предмет мовлення. Та серед них є різні: основні в складі висловлювань про тематично провідні предмети мовлення та залежні, підпорядковані. Для того, щоб виявити ці основні й залежні висловлювання, а отже й тематично провідні предмети мовлення, аби визначити, котрі є значущішими, самостійними, а які перебувають у залежному, підпорядкованому відношенні, ми не будемо орати цілий текст, а розглянемо цю співвіднесеність на прикладі фрагмента з тексту (в ньому йдеться про те, яким пам’ятають космонавти Головного конструктора С.П.Корольова). Порівняйте:
- Сміливі ідеї захоплювали Корольова. У нього було дивовижне конструкторське чуття: з безлічі варіантів він завжди вибирав найкращий, - так відповів на моє запитання професор К.П.Феоктисов.
Багато років працював Костянтин Петрович із Корольовим. Проектанти - люди особливі, саме вони починають створювати майбутні космічні машини, на їхню долю випадає пошук оптимальних варіантів, їхні начерки на аркушах ватману врешті-решт утілюються в ракети й кораблі...
- Мені здається, - продовжує К.П.Феоктистов, - йому як конструкторові "кульки" проект першого космічного корабля сподобався своєю простотою й елегантністю... Сергій Павлович одразу підтримав ідею й почав її втілювати. Він був справжнім лідером, а коли вже загорівся, "погасити" його було неможливо. Так почалося народження „Востока"...
Основна смислова лінія в цьому фрагменті - характеристика С.П.Корольова, виражена судження Сміливі ідеї захоплювали Корольова з подальшим його розгортанням та обгрунтуванням фактами діяльності Головного конструктора у створенні першого космічного корабля (перший і третій абзаци). На фоні цього основного змісту виявляються смислові відгалуження, що розвивають окремі аспекти повідомлюваного. Оскільки в тексті зазначається, що це спогади К.П.Феоктистова, автор звертає уваїу читача на смислову лінію: К.П.Фектистов як людина, котра багато років пропрацювала з С.П.Корольовим, один із проектантів, людей, які втілювали задуми Головного конструктора в життя. Цe відгалуження, окремо взяте (звичайно, з опертям на вихідне речення), являє собою смислову єдність, що формує окреме висловлювання, й водночас воно належить до цілісного висловлювання про С.П.Корольова як про людину, котру захоплювали сміливі ідеї й найкращі з яких вил умів вибирати, а потім втілювати в життя. В цьому тексті окремі висловлювання космонавтів про С.П.Корольова якраз і стосуються тематично провідних предметів мовлення, з цих висловлювань шляхом безпосереднього складання формується текст як змістова єдність. Звернімося до схожого за темою тексту, також присвяченого С.П.Корольову. Але тут уже йдеться про те, що ми дізнаємося про С.П.Корольова з пової книги про нього. Тому вся багатоманітність окремих висловлювань (у тому числі й тих, що належать людям, котрі працювали з С.П.Корольовим) розподіляється між двома висловлюваннями про тематично провідні предмети мовлення. Перше висловлювання - складне, містить два простих, зі смисловими центрами: а) Можу з упевненістю сказати, що нова книга - перша, в якій так об’ємна, захоплююче й детально розповідається про Сергія Павловича не тільки як про вченого та інженера, а й як про людину..; б) Нова книга додає невідомі штрихи біографії, повніше відтворює образ великого конструктора... В цьому висловлюванні дається загальна оцінка того, що повідомляє про Корольова нова книга. Друге висловлювання про тематично провідний предмет мовлення (далі будемо називати скорочено: тематично провідне висловлювання) виділяє один надзвичайно важливий аспект - стиль організаційної роботи Корольова. Перехід до другого тематично провідного висловлювання здійснюється з допомогою своєрідної мотивації, й водночас вона слугує для того, щоб підвести читача до предмета мовлення. Сьогодні дуже важливо простежити за "стилем Корольова", його вмінням керувати не лише своїм колективом, а й багатьма суміжними організаціями. Як удавалося Сергієві Павловичу заразити ентузіазмом людей? Після цього йде речення, що є ядром другого тематично провідного висловлювання. Його зміст зумовлений даним раніше мотивуванням, указівкою на важливість у плані розглядуваних питань і водночас воно перегукується зі змістом смислових центрів першого тематично провідного висловлювання: І спогади тих, хто працював із ним, допомагають відтворювати ту творчу атмосферу праці, котру створював довкіл себе Корольов (Порівняйте: Нова книга додає невідомі штрихи біографії, повніше відтворює образ великого конструктора...). Оскільки нова книга являє собою спогади тих, хто впродовж багатьох років працював з Корольовим, то, природно, що компонент І спогади тих, хто працював із ним синонімічне співвідносяться з раніше згадуваним словосполученням нова книга, а отже й зближується з ним, є однаковим із ним за призначенням у складі смислових центрів, тематично провідних висловлювань. Це знову інформація про те, що ми дізнаємося про С.П.Корольова з нової книги. Змістові лінії, повідомляючи про Корольова й репрезентуючи нову книгу, переплітаються й формують відповідний тип комплексних у зазначеному плані тематично провідних висловлювань. У них реалізується комплексний задум автора: розповісти про Корольова крізь призму нової книги й познайомити читачів із самою книгою. Осягнення загального змісту тексту на основі аналізу змісту тематично провідних висловлювань дає змогу з найбільшою точністю визначити його смислову спрямованість та об’ємність.
У конструктивному відношенні тематично провідні висловлювання також бувають простими й складними та через те, що вони можуть об’єднувати ряд окремих висловлювань, їхня структура вирізняється більшою порівняно зі структурою окремих висловлювань розгалуженістю. Ми могли спостерігати прояв цієї особливості на прикладі тематично провідного висловлювання зі статті про педагогів. Це просте за структурою висловлювання містить окремі висловлювання, що слугують для розгортання, коментування основного змісту, розташованого в смисловому центрі тематично провідного висловлювання. Суть тематично провідного висловлювання (як і будь-якого висловлювання про предмет мовлення) визначається його смисловим центром, - хоч би скільки не приєднувалося залежних висловлювань, вони всі в кінцевому підсумку підпорядковані змістові смислового центру висловлювань.
Характер тематично провідних висловлювань залежить від теми, загального задуму тексту. Тому виявлення тематично провідного висловлювання здійснюється, згідно з системною методикою, не тільки шляхом розгляду смислових відношень між окремими висловлюваннями, а й шляхом співвіднесеності їхнього змісту із загальним змістом тексту. Зіставлення змісту окремих компонентів і загального змісту тексту допомагає з’ясувати, наскільки ближче стоїть той чи інший зміст до загальною, а отже - й як він слугує розкриттю загального змісту.
Зіставлення змісту тематично провідних висловлювань зі змістом цілого тексту привело до виявлення з цієї точки зору трьох типів тематично провідних висловлювань (якщо їх у тексті два або більше):
1. Ті, що мають однотипну смислову спрямованість, слугують для висвітлення ряду односпрямованих аспектів якогось явища, процесу, складної єдності, їхнє функціонування характерне, наприклад, для таких жанрів, як рецензія, огляд, звіт, нарис. Із висвітлення окремих характеристик, дій, учинків складається цілісна єдність (перелічувально-підсумкового типу).
2. Не строго однотипні в смисловому відношенні, але, природно, всі орієнтовані на включення в цілісний зміст. Прикладом можуть слугувати тематично провідні висловлювання в тексті, що розповідають про те, як ми дізнаємося про С.П.Корольова з нової книги про нього. Один тематично провідний предмет мовлення має узагальнений характер - загальна оцінка книги та інформації, повідомлюваної в ній, другий є розглядом одного з часткових (особливо важливих) аспектів. Незважаючи на те, що немає повного збігу у функціональному обсязі предметів мовлення, вони проте обидва співвіднесені з цілісним змістом, охоплюються ним. Подібні тематично провідні, висловлювання трапляються в розширених інформаціях, кореспонденціях, у комплексних жанрах типу рецензія-інформація та ін.
3. Різнофункціональні, неоднотипні тематично провідні висловлювання, та обов’язково суміжні в смисловому відношенні і, знову-таки, за змістом співвідносні з цілісним змістом, функціональною орієнтацією тексту. Особливо виразно вони представлені в статтях, які мають таку будову: спочатку йде частина, що характеризує стан справ у якій-небудь сфері життя суспільства, виробництва, потім у другій частині формулюється програма конкретних соціальних заходів, необхідних для подолання виниклих проблем. Кожна частина становить тематично провідне висловлювання, бо зміст статті має комплексний характер: інформація про стан справ у тій чи іншій сфері життя суспільства й визначення соціальне" важливих, необхідних дій для подолання виниклих проблем, недоліків.
Виявлення основних складових структури тексту - тематично провідних висловлювань прояснює роль у ньому зачину та кінцівки, характерних для публіцистичних жанрів, особливо для розширених інформаційних та для аналітичних. Це винесені в окрему, початкову або кінцеву позицію висловлювання, що співвідносяться з компонентами тексту або з основною частиною тексту в цілому й виконують такі функції: 1) змістовно-організаційну; 2) інтерпретаційно-емоціогенну. Ці два функціональні різновиди можуть і переплітатися, взаємодіяти. Порівняймо два зачини: Тані лише три роки... Рік тому мати помітила, що Таня не бачить через уроджену катаракту; У багатьох народів число "три" освячене віками - опоетизоване казками, легендами, де бажання героїв не перевершували цієї заповітної цифри. Віками мій народ мріяв про води, про землю, про братерство. Мрії моїх предків стали в наші дні дійсністю. Про них - мої три пісні.
Перший зачин використовується в репортажі про операцію катаракти, яку робили дівчинці Тані. Те, що про неї сказано в зачині, могло міститися далі в тексті як інформація, що розширює відомості про головну особу події. Винесення цього повідомлення в початок тексту створює дещо інтригуюче забарвлення, сприяє пробудженню читацького інтересу. Другий зачин являє собою обгрунтування побудови нариса, що складається з трьох частин, кожна з яких називається "Пісня..."(про воду, про землю, про братерство). Природно, таке обґрунтування стосується всього висловлювання на певну тему, виступає в ролі попереднього коментаря, роз’яснення, відношення до елементів, що позначають композиційні характеристики тексту. Кінцівка ж підводить композиційний підсумок змісту, викладеного в тексті.
У зачині та кінцівці публіцистичного тексту, як і в основній його частині, дуже значною є роль інтерпретуючого початку. З його допомогою реалізується суспільна позиція публіциста, формується впливова спрямованість структурної організації публіцистичного тексту.
Побудова публіцистичного тексту, в тому числі й у галузі масової інформації, вимагає майстерного володіння всім арсеналом конструктивно-мовленнєвих творчих засобів, постійного врахування стильової специфіки їх застосування.
Послідовна орієнтація на функціонально-системний принцип дає змогу розчленувати тісно з’єднані компоненти тексту, простежити їхню взаємодію. Цьому значною мірою сприяло з’ясування контекстуальної форми, змісту речень, їхнього взаємозв’язку в тексті.
Розвиток текстових одиниць іде не обов’язково в напрямку конструктивного ускладнення, а передусім шляхом переходу одиниць одного типу до складу якісно нових одиниць. Розуміння цього досягається системним підходом до вивчення явищ, який орієнтує на осмислення послідовної змістовно-функціональної співвіднесеності складних утворів і їхніх компонентів, а також багатоманітності структурних трансформацій, які нерідко полягають у формуванні якісно нової сутності у порівнянні з попередньою їй у системному розвитку.
Семантико-синтаксичні одиниці слугують для оформлення мисленого змісту (простого і складного) й завдяки цьому наділені комунікативною значущістю. Та це ще не власне комунікативні одиниці. У відповідності з системним принципом такою є одиниця, котра за своєю смисловою спрямованістю безпосередньо співвідноситься з цілісним комунікативним твором як його органічна частина. Семантико синтаксичні одиниці слугують для вираження цілісного логіко-мисленого змісту. Комунікативні одиниці підпорядковують відображуваний семантико-синтаксичними одиницями мислений змісі завданням повідомлення про тематично зумовлений предмет мовлення.
Елементарні висловлювання про предмет мовлення - як нерозчленовані так і розчленовані - це основна, вихідна одиниця комунікативної побудови.
Речення та складні синтаксичні цілі, що мають найменшу контекстуальне значущу смислову єдність, становлять семантико-синтаксичне наповнення елементарного висловлювання про предмет мовлення. Виявляючи з допомогою контекстуального аналізу такі речення й складні синтаксичні цілі, ми водночас виявляємо елементарні висловлювання про предмет мовлення.
Маючи в своєму розпорядженні семантико-синтаксичні ознаки елементарного висловлювання про предмет мовлення, ми можемо перейти до аналізу реальних висловлювань про предмет мовлення, які або збігаються з елементарними висловлюваннями, або побудовані з елементарних висловлювань.
Категорія власне комунікативної одиниці формується в системі понять мовленнєвого спілкування. Кожний текст, мовленнєвий твір характеризується темою - тобто спрямованістю його змісту на певне відображення дійсності, а це в свою чергу є позначенням основного предмета мовлення. Текст також реалізує певну ідею, закладену в основну спрямованість його змісту. Реалізація названих категорій відбувається з допомогою повідомлень про відповідні предмети мовлення.
Структура публіцистичного тексту відображує два взаємопов’язані процеси: з одного боку, дістає мовне вираження (у вигляді речень або поєднання речень - на основі притаманних їм зв’язків і й відношень) окремий цілісний в умовах контексту мислений зміст; із другого - утворені семантико-синтаксичні одиниці підпорядковуються організаційній функції власне комунікативних одиниць - висловлювань про тематично зумовлені предмети мовлення. Це створює в тексті складні переплетіння одиниць, які беруть участь у цьому процесі. Завдяки виявленню власне комунікативної одиниці - висловлювання про тематично зумовлений предмет мовлення - конкретизується зміст безпосередніх складових тексту як комунікативно-мовлепнєвого твору, в яких знаходить відображення його об’ємно-кількісна, функціонально-змістова, в цілому жанрово-стильова специфіка.
Увага до науково обгрунтованого формування мовленнєвої змістовності, виразності, до тактики виявлення авторської позиції - та грань роботи над текстом, яка безпосередньо пов’язана з виробленням усвідомленого, впевненого володіння словом. Оскільки в підручниках і посібниках розгляд текстової структури має формально синтаксичний характер, їхні матеріали необхідно доповнити описом власне комунікативної сутності творення тексту, треба приділити більше уваги аналізові логіко-комунікативної значущості синтаксичних одиниць, їхньому функціонуванню в тексті. Практичний підхід до оновлення навчальної літератури має полягати й у широкому застосуванні текстового матеріалу в ході розгляду будь-якого явища мови.
Наш час характеризується створенням прогресивних технологій, що допомагають значно піднести рівень виробництва. Цьому загальному устремлінню співзвучна орієнтація на розробку своєрідних "технологій", що слугують удосконаленню мовленнєвої діяльності. Поглиблення технологічної оснащеності викладання, вивчення мови, зокрема навичок побудови тексту, передусім залежить від ступеня активного практичного освоєння нагромадженого теоретичного матеріалу, нових, досконаліших знань, що відкриваються з його допомогою.
Література
1. Данеш Ф.,Гаузенблас К. К семантике основних синтаксических формаций // Грамматическое описание славянских языков: копцепция и методи. - М.:Наука, 1974. - С. 97.
2. Акишина А.А. Структура целого текста. - М.: Прогресе, 1979. - С. 24. Див. також Иванченко Р.Г. Лингвистика текста й принципи оптимизации текста: Проблеми литературного рсдактирования на мате-риале украинской речевой практики: Автореф. дис. ... канд. филол. наук/Киев. ун-т им.Тараса Шевченко. - К., 1989 30 с.; Мамалига A.І. Галузі функціонально-комунікативного вивчення тексту // Вісн. Київ. ун-ту.Сер. Журналістика. - К., 1995. - Вип. 2. – С. 177 - 188.
3. Сланский В. Грамматика - как она есть и как должна быть. Пять научных бесед, предложенных в С.-Петербургском педагогическом музее. - СПб., - 1887. - С. 3.
4. Gardiner A. The Theory of Speech and Language. - Oxibni, 1932. - P. 208.
5. Пешковский A.M. Pyccкий синтаксис в научном освещении. - 6-е изд. - М.: Учпедгиз, 1938. – С. 526.
6. Там же. - С. 526.
7. Drommel R. Sprеchpause als Grenzsignal іm Text. Goppingen: Kummerle, 1974. - (Goppingen Akad. Beitz.; N 99).- sincerely. 49.
8. Балли Ш. Общая лингвистика й вопросы французского языка / Пер. с франц. - М.: Изд-во иностр.лит., 1955. - С. 43.
9. Шахматов А.А. Синтаксис русского языка.- Л.: Учпедгиз, 1941. - С. 29.
10. Там же. - С. 19.
11. Востоков А.Х. Русская грамматика. - М.:Наука, 1974. - С. 11. Пор. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис:підручник. - К.: Либідь, 1993. - С. 145-156.
12. Психологический словарь. - М.: Педагогика,1983. - С. 347.
13. Русанівський В.М. Поняття семантичного істилістичного інваріанта // Мовознавство. - К., 1981. - №3. - С. 17.
14.Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. - С. 383.
15. Распопов И.П. Актуальное членение предложения. - Уфа, 1961. - С. 112.
16. Борботько В.Г.Элементы теории дискурса. - Грозний, 1981. - С. 113.
17.Черняховская Л.А. Смысловая структура текста и ее границы. // Вопр. языкознания.- 1983. - № 6. - С. 117-127.
18. Серкова Н.И. К вопросу о внутреннем строении синтаксических единств // Вест. Моск. ун-та. Сер. Филология.- 1967. - №4. - С.29-36.
19. Див.: Зимняя И.А. Предметний анализ текста как предмета творення // Смысловое восприятие речевого сообщения (в условиях массовой коммуникации). - М.: Наука, 1976. - С. 57 - 64; Севбо И.П. Об изучении структуры связного текста // Лингвистические исследования по общей и славянской типологии.- М.: Наука, 1966. - С. 16-32.
20. Белошапкова В.А. Современный русский язык: Синтаксис. - М.: Высшая школа, 1977. - С. 167.
21. Поспелов М.С. О грамматичсской природе сложного предложения // Вопросы синтаксиса современного русского языка / под ред. B. В.Виноградова - М.: Учпергиз, 1950. - С. 332.
22. Есперсен О. Философия грамматики. - М.:Наука, 1958. - С. 39.
23. Бернштейн С.И. Основные вопросы синтаксиса в освещении А.А.Шахматова // Изв. Отд. рус. яз. и словесности Академии наук. – Пг., 1922. - Т. 25. - С.43.
24. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. - Л.: Наука, 1984. - C. 17.
25. Там же. - С. 19.
26. Иофик Л.Л. Сложное предложение в новоанглийском языке. - Л.: Изд-во Ленинград.ун-та, 1968. - С. 17.
27. Див.:Каранська М.У. Приєднувальний зв’язок у синтаксичній одиниці спілкування //Наук. Зап. Житомир. пед. ін-ту. Сер.Лінгвістика. - 1959. - Т. 11. - С. 3-16; Ринберг В.Л. Разновидности присоединительных конструкций в современных функциональных стилях // Журналістика: Преса,телебачення, радіо. - 1979. - Вип. 7. - С. 90.
28. Див.:Ляпон М.В. Смысловая структура сложного предложения и текст: К типологии внутритекстовыхотношений. - М.: Наука, 1986. - С. 200; Комарова К.О. Алюзія як засібреалізації інформаційного та супровідного аспектів висловлювання // Мовознавство. - К., 1986. - №5. - С. 32-36; Непийвода Н. Сучасний науково-технічний текст: Модернізація стилю // Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку: 36. наук. праць. - Запоріжжя, 1996. - Ч. 2. - С. 119-122.
29.Див.: Багмут A. M. Семантика і інтонація в українській мові. - К.: Наук, думка, 1991. - С. 165; Взаємодія усних і писемних стилів мови // Ред. М.М.Пилинський. -- К.: Наук, думка, 1982. - С, 179.
30.Див.: Кручинина И.П. Текстообразующие функции сочинительной связи // Русский язык: Функционирование грамматических кагегорий. Текст и контекст// Виноградовские чтения, XII - XIII. - М.: Наука, 1984. - С. 208; Шкарбан Т.М. Формально-граматична і стилістична структура складних конструкцій з однорідною супідрядністю // Мовознавство. - К., 1994. - № 1. - С. 30-34; Явір В.І. Текстоутворюючі потенції деяких конструкцій у мові газети // Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку. - Запоріжжя, 1996.Ч. 1. - С. 65 - 68.
31.Шахматов Л.А. Синтаксис русского языка. - Л.:Учпедгиз, - 1941. - С. 30.
32.Будагов Р.А. Человек и его язык . -2-е изд., расшир. - М.: Изд-во Моск. ун-та. - С. 150.
33. Поливанов Е.Д. Статьи по общему языкознанию:Избр. работы. - М.: Наука, 1908. – С. 84.
34. Будагов Р.А. Человек и его язык. - 2-е изд.,расшир. - М.: Изд-во Моск. ун-та. - С. 148.
35. Пешковский A.M. Русский синтаксис в научномосвещении. 6-е изд. - М.: Учпедгиз, 1938. - С. 407.
36. Там же. - С. 408.
37. Каратаева Э.Н. Академик А. А. Шахматов о предложении с однородными членами и о сложном предложении // Доклади и сообщения Ин-та рус. яз. - М.-Л., 1948. - Вып.1. - С. 68.
38. Попова И.А. Сложносочиненное предложение в современном русском языке // Вопросы синтаксиса современного русского языка. - М.: Учпедгиз, 1956. - С. 369.
39. Структура предложения в истории восточнославянских языков. - М.: Наука, 1983. - С. 142.
40. Поспелов П.С. О грамматической природе и принципах классификации бессоюзнмх сложных предложений // Вопросы синтаксиса современного русского языка. - М.: Наука, 1950. - С. 342.
41. Арутюнова Н.Д. Понятие пресуппозиции // Изв. АН СССР, О.р. лит. и яз. - М, - 1973. - Т. 35. - Вып.4. - С. 319.
42. Русская грамматика :(В 2-х т.) -М.: Наука, 1980.- Т. 2. Синтаксис. - С. 636.
43. Там же.- С. 656. Див. також Сучаснаукраїнська літературна мова - К.: Наукова думка, 1972. - Т. 3. Синтаксис. - С. 415.
44. Див.: Кирпичникова Н.В. К изучению семантики сложного предложения современного русского языка: На материале бсссоюзных конструкций со значением мотивации // Вест. Моск. ун-та. Сер. 9. Филология. - 1987. - № 2. – С. 36; Kapпов O.M. Про стилістичний ефект сполучень полікомпонентних єдностей з неоднорідним складом, ідентичних елементів // Мовознавство. - К., 1983. - № 5. - С. 32-39; Кузмич О.О. Функціональні особливості складних конструкцій з послідовною підрядністю // Мовознавство. - К., 1993. - № 6. - С. 61 65; Серий Н.П. Многокомпонентные сложные предложения в украинских эпистолярных текстах // Язык: Этнокультурный и прагматический аспект. - Днепропетровск, 1988. - С. 44-48.
45. Каминина А.А. Современный русский язык: Синтаксис простого предложения. - М.: Просвещение, 1983. - С. 5-31.
46. Функциональная реализация системи языка. -Минск. 1983. - С. 122-138.
47. Камитта А.А. Современный русский язык: Синтаксис простого предложения. - М.: Просвещение, 1983. - С. 63.
48. Звегинцев В.А. Предложение и его отношение к языку и речи. - М.: Наука, 1976. - С. 133.
49. Пешковский A.M. Русский синтаксис в научном освещении. - Учпедгиз, 1938. - С. 404.
50. Валгина П.С . Синтаксис современного русского языка. - М.: Просвещение, 1973. - С. 249.
51. Бабайцева В.В., Максимов Л.Ю. Синтаксис: Пунктуация //Современный русский язык: Учебник: В 3-х ч. - М.: Просвещение, 1981; Ч. 3. - С. 164. Див. також Моцлер А.А. Роль вставних конструкцій в організації одиниць комунікативно-інформаційного членування тексту // Мовознавство. - 1986. - № 6. - С.32-38; Мамалига А.І. Рівні текстового виокремлення вставних і вставлених конструкцій: (На матеріалі газет) // Вісн. Київ. ун-ту, Сер. Журналістика.- 1997. - Вип. 4. - С. 239- 248.
52. Кожевникова К. Формирование содержания и синтаксис художественного текста // Синтаксис и стилистика. - М.: Наука, 1976. -С. 308 - 312.
53. Солганик Г.Я. Синтаксическая стилистика. -М.: Высшая школа. 1973. - С. 49-84, 132-170.
54. Котюрова М.П. Об зкстралингвистических основаниях смысловой структуры научного текста. - Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1988. - С. 118-138.
55. Михайленко В.А. К вопросу о типах связи внутри сложного сиптаксического целого // Тульсен. гос. пед. ин-та. - 1976. - Вып. 13. – С. 15 - 23.
56. Ионицэ М.П. Глоссарий контекстуальних связей. - Кишинев: Штиинце, 1981. - С. 28-31.
57. Важенина В.П. К вопросу об обучении связности письменной речи: Метаспектные связи "чтение - письмо" // Знаковые проблемы массовой коммуникации: Межвуз. сб. науч. тр. - Куйбышев, 1985. - С. 69 - 77.
58. Реферовская Е.А. Лингвистические исследования структуры текста. - Л.: Наука, 1983. – С. 124.
59. Сухова Л.В. Контекстуальная связь предложений.- К.: Высш. шк., 1982. - С. 157.
60. Солганик Г.Я. Синтаксическая стилистика. - М:Высш. шк., 1973. - С. 132.
61. Там же. - С. 102.
62. Одинцов В.В. Стилистика текста. - М.:Наука,1980. - С. 121
63. Серкова Н.И. Предпосылки членения текста на сверхфразовом уровне // Вопросы языкознания. - 1978. -№3. - С. 78.
64. Сильман Т.И. Проблемы синтаксической стилистики. - М.:Наука,1967. – С.112.
65. Одинцов В.В. Стилистика текста. - М.: Наука,1980. - С. 120
66. Agricola Е. Vom Text Zum Thema // Studia gram matica, XI.- Berlin, 1976. - C. 13.
67. Гальперин И.Р. Членимость текста // Уч. зап. Моск. гос. пед. ин-та иностр. яз. - М., 1978. - Вып. 125. - С. 26-36.
68. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. - М.: Сов. энциклопедия, 1966. - С. 94.
69. Серкова Н.И. Предпосылки членения текста на сверхфразовом уровне // Вопросы языкознания. - 1978. - № 3. - С. 75 - 82.
70. Марузо Т. Словарь лингвистических терминов. - М.: Изд-во иностр. литр-ры, 1960. - С. 65.
71. Сусов И.П. Коммуникативно-прагматическая лингвистика и ее единицы // Прагматика и семантика синтаксических единиц: Сб. науч. тр. Калининск. гос. ун-та. -Калинин, 1984. - С. 10.
72.Шевякова В.Е. Функция графического слововыделения в научных и художественных текстах на английском языке // Лингвистические исследования научной речи. - М: Наука,1979. - С. 189 - 202.
73. Засурский Я.Н. Научно-техническая революция и журналистика // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10: Журналистика, 1971. - № 3. - С. 5.
74. Георгиев Д. Режиссура газеты. - М.,1979. - С. 113.
75. Арутюнова Н.Д. Понятие пресуппозиции // Изв. AH CCCP. Сер. лит. и яз. - 1973. - Т. 32. - Вып.1. -С. 84-89.
76. Звегинцев В.А. О предмете и методе социолингвистики // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. - 1976. - Т. 35. - Вып. 4. - С. 319.
77. Там же. - С. 320.
78. Колшанский Г.В. Контекстная семантика. - М.:Наука, 1980. - С. 86.
79. Солганик Г.Я. Синтаксическая стилистика. -М.: Высш. шк., 1973. - С. 49.