Реферат: Макс Вебер 3

(1) Про Макса Вебера в колишньому СРСР було відомо дуже мало, але якщо про нього і писали радянські дослідники, то розкривали його праці лише в негативному світлі, оскільки погляди Вебера багато в чому суперечили Марксистсько-ленінській ідеології. Лише останнім часом, в тепер уже українській літературі, почали з'являтися реальні оцінки Веберівських праць, що можуть заслуговувати на нашу увагу. Теперішнє розуміння концепцій Вебера відчизняними спеціалістами практично злилося з західною точкою зору, де Макса Вебера впродовж цілого століття вважають чи не найвидатнішим сучасним дослідником природніх особливостей людини. Його твори як класичні вивчаються в середніх та вищих навчальних закладах усього світу, а ім'я його навіки зайняло належне йому місце серед класиків світової думки. Тепер реальна можливість взнати про цього дослідника з'явилась і у нас в країні, що викликало значний інтерес до веберівських праць, а особливо до його центральної праці -"Протестанська етика і дух капіталізму". Наприклад, в Національному університеті "Києво-Могилянська Академія" цей твір є обов'язковим для вивчення для студентів практично усіх факультетів, а кафедра політології пропонує його для розгляду навіть декілька разів у програмах різних дисциплін, що допомагає студентам зрозуміти цей твір з різних сторін і з різних точок зору. Але щоб взнати дійсну причину такої популярності робіт цього вченого, необхідно, насамперед, визначити пердумови їх написання і фактори, що формували думку їх творця.

(2) Макс Вебер народився 21 квітня 1864 року в місті Ерфурті

(зараз східна Німеччина). Сім'я в якій ріс Вебер була досить забезпеченою і належала до кагорти товарно-промислової буржуазії та чиновництва, що одразу ж дало хлопцеві багато привілеїв, поставивши його на вищий щабель в соціально-класовій структурі німецького суспільства. А це, в свою чергу, сприяло тому, що Макс отримав змогу ще в юному віці посягнути ті найпередовіші здобутки світової наукової думки, які полонили тогочасне суспільство. Батько Макса приєднався до проБісмаркських націонал-лібералів і виїхав до Берліна, де став спочатку депутатом пруського парламенту, а потім -Рейхстагу. В будинку батька в Шарлоттенбурзі (пригород Берлілна) часто збирались видатні буржуазні лідери епохи Бісмарка: Беннітсен, Мікель, Капп, Хобрехт; видатні представники наукових кіл: Ділтей, Зібель, Трейчке та інші. З самого раннього дитинства юний Вебер оримав можливість під впливом різних наукових дискусій, які мали місце в нього в домі, формувати свій власний погляд на речі, на хід світової історії, на реалії тогочасного життя Німеччини і світу. А, як відомо, висновки кристалізовані в дитячому віці мають вплив на формування подальших думок протягом життя, бо вони є найменш заангажованими, упередженими, на них не в токій значній степені впливає навколишнє середовище, вони виходять лише з особистих відчуттів дитини і керуються лише її природніми інстинктами. В такій ситуації опинився маленький Макс, на якого прямо не "тиснули" ні суспільство, ні батьки і який під впливом різних "дорослих" дискусійформував свій власний світогляд. Хлопець не зазнав такого деструктивного впливу суспільних негараздів на свою свідомість, як його однолітки. Можна сказати, що з ними він зтикнувся тоді, коли вже був достатньо сформований як індивід. Люди, які приходили до батьківського будинку сприяли не лише формуванню свідомості Макса, а й значною мірою допомогли йому в його подальшій академічнійкар'єрі.

Ще до вступу в гімназію(1876 р.) Макс Вебер захоплювався творами Геродота, Лівія, Тацита, Ранке, Зібеля, Дройзена, Трейчке. А дальше, в процесі інтелектуального розвитку, він все глибше і глибше вдосконалював свої знання. Так Вебер отримав акодемічну підготовку юриста в Берлінському, Геттингенському, Страстбурзькому, Гейдельберзькому університетах, спеціалізувався в галузі історії і теорії права, але центром його інтересів були проблеми політики в широкому значенні цього слова. Вебер захищає докторську дисертацію в 1889 році і перед ним відкриваються широкі можливості академічної кар'єри. Деякий час він простував викладацьким шляхом, перебував на посадах професорів у Фрейбурзькому, Гейдельському університетів, читав свої лекції в інших навчальних закладах Німеччини - що було великим досягненням для молодого вченого. Крім того, що він читав свої лекції, він написав неймовірно велику кількість наукових праць, важливість яких для суспільства важко недооцінити. Причому ці праці стосувались різноманітних сфер і напрямів наукових досліджень. У них Вебер сформував свою власну концепцію бачення принципів соціального існування і функціонування людства як системи. Ця концепція була взята згодом на озброєння соціологами світу у вивченні особливостей різних суспільств. Але все-таки лише одна з його праць стала справді класичною одразу ж після опублікування - це "Протестантська етика і дух капіталізму". (3)

Ця робота почала публікуватись в 1904 році. Дуже цікавим в історі написиння цієї книги є те, що Вебер написав її після більш ніж п'ятирічного періоду його "наукової бездіяльності". Можливо, саме завдяки такому "затишшю" вченому вдалося впорядкувати свої ідеї і випустити з-під свого пера такий шедевр, який був одноголосне визнаний шедевром світової думки. Але період затишшя звичайно був не єдиним фактором, який сприяв тому, що людство ознайомилось з "Протестанською етикою" . Знову ж таки ми можемо зробити висновок про причини цього вдалого наукового дослідження лише, якщо прослідкуєм в історичному аспекті передумови його проведення.

(а) Макс Вебер народився в середині 19 ст. і його розвиток як людини співпав з важливими змінами в суспільстві і з процесом значного переосмислення людьми всього світового устрою. Після Французької революції 1948 року світ поглинула ідея лібералізму, якою захопилися дуже широкі маси населення. Всьому світові стало зрозуміло, що народжується суспільство абсолютно нового гатунку, яке базується на абсолютно нових ідеях. Ця трансформація і перехід від феодальних відносин до капіталістичних не були несподіванкою для людства. Капіталізм органічно народився і поступово поглинув усі сфери життя людей. Вебер виявився реальним очевидцем його розвитку як пануючої ідеології, тому він на власному досвіді міг зробити багато висновків з приводу цього явища. Саме природувиникнення капіталізму Вебер і прагне дослідити в своїй праці. Вивчаючи цю проблему він переконується, що хоча капіталізм і має глибоке історичне підґрунтя, але його активний розвиток в 20 ст. не був історичною закономірністю. Скоріше, він став наслідком поєднання багатьох історичних факторів в окремо взятому регіоні (в Європі), а цей симбіоз спрямував розвиток цілого континенту в русло практичного капіталізму. Власне, "Протестантська етика" і скерована на те, щоб розкрити ту, на його думку, найважливішу сукупність передумов, які свормували той суспільний лад, який зараз домінує. Відверто кажучи, до Вебера було ще декілька видатних праць на цю тему, які намагалися пояснити деякі аспекти тогочасного суспільного життя. Але Вебер, на мою думку, найефективніше дослідив саме культурно-духовні аспекти навоєвропейських капіталістичних відносин. Цим він багато в чому суперечив марксовому баченню первинності економічних відносин у становленню всього нового. З одного боку Макс Вебер признає в Марксі видатного вченого, який започаткуван наукове вивчення капіталізму і побачив в капіталізмі могутній фактор прогресивного розвитку в порівнянні з феодальним типом економіки. З іншого боку він вважає абсолютно утопічним висновок Карла Маркса з аналізу капіталізму. За словами самого автора:

"Протестантською етикою я хотів показати нездатність марксистського принципу згідно якого, лише економічні стосунки в суспільстві визначають форми суспільної свідомості"[3]. Саме тому праці Вебера були такими табуїзованими в Радянському Союзі, де за основу всього нового брали лише матеріальний аспект людського життя. Геніальність мислителя і його "Протестантської етики" в тому, що досліджуючи причини виникнення капіталізму в Європі, ми можемо зробити власний ґрунтовний аналіз головних основотворчих факторів Європейського суспільства, прослідкувати характер їх розвитку і спробувати особисто зробити прогнози щодо впливу цих факторів на європейське суспільство. (6)

Власне, основне поняття, для пояснення якого була написана "Протестантська етика" можна виразити всього двома словами. Але на думку Вебера ці два слова дозволили людській цивілізації не загинути в собі, а зробити великий крок вперед у напрямку до вдосконалення. Саме Дух капіталізму "винен" у тому, що людство досягло сьогодні токого величезного розвитку. Автор, розкриваючи це поняття, також розкриває його суть, передумови його виникнення та розвитку. Щоб зробити своє дослідження повним Макс Вебер у першому розділі праці детально обстежує те, що він назвав Духом. В цьому він повністю покладається на Бенжаміна Франкліна - на його думку того, хто вперше поєднав доскональне розкриття цього поняття в своїх працях з ефективним практичним їх втіленням. Ця частина праці є настільки практичною, що на неї може покладатися пересічна людина в повсякденному житті, використовуючи її як посібник для життя і виживання в умовах капіталістичної конкуренції. Тут можна багато разів зустріти процитовані слова Франкліна, після яких йдуть невеликі але коректні висновки Вебера. Спираючись на слова американського президента автор розкриває риси ментальності, що є необхідною складовою поведінки його сучасників, які прагнуть бачити свій бізнес вдалим і прибутковим. Вебер оперує такими поняттями як час і гроші, кредит і гроші, чесність, пунктуальність, старанність,діловитість, ощадливість, наявність чеснот і видимість чеснот, прагнення до наживи та покликання, традиції. Він на практичних прикладах стикання проявів капіталізму та традиціоналізму показує переваги та недоліки кожного з них, при цьому майже завжди традиціоналізм програє.

Україна, здається, теж відкинула притаманний їй традиціоналізм і стала на курс капіталістичних реформ, але, фактично, всі обговорення проблеми ринкових відносин в нас носять лише поверховий характер. Більшість людей під "Ринком" розуміють лише його елементи -купівля, продаж, кредит і багато іншого. Але те, що ми зараз асоціюємо лише з капіталізмом, насправді було відоме зодовго до його виникнення. Ці елементи існували у Вавилоні, Римі, Древній Греції, Індії. Але ж в ті часи капіталізм не розвинувся!.. Чому? А все тому, що тоді не сформувався, так званий, Дух, про який веде мову Вебер, і який, в свою чергу є тим базисом, на якому грунтується сучасний капіталізм.

(в) Отже, якщо повернутись до оригіналу, то можна константувати, що струкрура цієї праці дозволяє одразу зрозуміти на що акцентує увагу автор. А послідовне і плавне розкриття головної думки твору, робить його зрозумілим невіть для не дуже обізнаної в науках людини. Потрібно також зауважити, що суть капіталістичного Духу Вебер пояснює лише в релігійному контексті. Він провів скурпульозне дослідженя намагаючись довести, що власне релігійні переконання, релігійна етика були основними стимулами розвитку капіталістичного суспільства. Автор зосередився на цій стороні міркувань про Дух капіталізму і деякою мірою абстрагувався від інших факторів, що сприяли його виникненню. З одного боку це погано, бо доведення можуть здатися дещо однобокими, а нерозкриття загальної картини може створити враження деякої упередженості автора. Але з іншого боку, ми знаємо, що будь-яка справа робиться найкраще, якщо нею займається справжній спеціаліст в цій галузі і, якщо цей спеціаліст заторкає лише свою сферу і не "лізе" в інші, маловідомі йому, то цим він уникає багато помилок, а праця стає справді професійною. Крім того, розгляд проблеми капіталізму лише в релігійному контексті дозволяє автору зачепити дуже тонкі нюанси, без яких дослідження було б неповним.

Важливе значення в дослідженні праці Вебера має сам принцип викладу автором матеріалу. Отже, книга складається з двох основних частин, кожна з яких, в свою чергу поділена на декілька глав. Взагалі-то, якщо праця пишеться на якусь вузько визначену тему і складається з кількох частин, то, як правило, одна з тих частин є головною і вній розкривається сама суть проблеми. А інші - є допоміжними, вони з різних боків підтримують цю основну частину, формуючи завершену концепцію. В праці Вебера очевидним є те, що саме перший блок розкриває нам суть того, що хотів донести нам автор, а інший - підтримує основну думку викладену в першому розділі. Але, як на мене, не все так просто, як здається не перший погляд. Справді, для цієї праці структура саме така: перший розділ -основний, другий - допоміжний. Але геніальність автора виражається в тому, що кожна частина цього твору має надзвичайно велике значення для читача. А особливо другий розділ, який дозволяє читачеві отримати максимум інформації для власних роздумів. Веберпочинає з того, що підтверджує фактичними даними існування такого поняття як "аскетичний протестантизм". Він вбачає його однією з необхідних передумов існування таких протестанських течій як кальвінізм, лютеранство, аскетизм, методизм, пієтизм, баптизм. Також як основу своїх вчень ідею аскетичного протестантизму взяли декілька мислителів, які не зуміли стати зачинателями нових течій в релігії (що вдалося Кальвіну та Лютеру), але які багато зробили для того, щоб люди розібрались в деяких проблемах, що стосуються релігійних питань.

Вебер показує, що протестантизм повинен бути аскетичним, в іншому випадку він перестає бути справжньою релігією і його вплив на свідомість людини значно зменшується. Навіть Кальвін, з його ідеєю приреченості і обраності для спасіння, зумів поєднати їх з аскезою. Вчення Кальвіна змушує кожну людину безупину працювати і спонукає тим самим до прогресу. Адже лише те, наскільки добре в особи підуть справи в бізнесі є показником вибраності чи невибраності її Богом. Кальвін твердить: "треба бути ченцем впродовж всього свого життя..."[1] Це означає, що не якимись періодичними каяттями і молитвами, а поступовим стабільним збагаченням (в результаті важкої і наполегливої праці) можна довести людям і Богу про свою вибраність. Так само англійський і американський пуританізм баче вияв релігійної аскези лише в активній та успішній мирській діяльності. Англійці говорять: "Найбільшим гріхом людини є пуста трата часу."[1] Наголос англійського пуританізму падає на те, що в прославлянні Бога шляхом кропіткої праці основним є не кінцевий результат, тобто кількість грошей, а сам процес набуття багатства - виробнича діяльність. Багатство як статична величина, на їх думку, є найбільшим злом, яким володіє людство, бо воно заспокоює людину, надає їй почуття задоволення своїм мирським життям і, врешті-решт, "стає навіть вище самого Бога, з усіма принадами його небесного життя."[16]. Вони дещо відійшли від кальвіністської ідеї праці лише в межах "своєї" професії і наголошують на тому, що лише сам процес праці є важливим для Бога і для людини, а право вибору прфесії переходить від Бога до окремого індивіда. Людина сама може вибрати в якій галузі вона зможе найкраще появити сзаї здібності, а Бог лише благословляє її вибір (при цьому людині дозволено "помилятися" і вибирати іншу професію).

Завдяки тому, що в другому розділі Вебер робить дуже мало власних висновків, а просто констатує факти і деякі свої спостереження, читач отримує змогу самостійно поміркувати над запропонованою автором темою. Деколи ці роздуми заходять нодто далеко від проблеми, але ж вони ніколи не бувають лишніми... Цей винахід автора є надзвичайно важливим, бо він дозволяє не просто сприймати все написана як належне, а надає змогу людині формувати самостійні висновки народжені її власними роздумами. А якщо, по мірі прочитання, висновки читача де-не-де підтримує автор, то це ще більше стимулює людину до самостійних оцінок. І, врешті-решт, прочитана книга залишає настільки багато вражень, що виникає здивування:"Як могло так багато інформації поміститись на тих, порівняно небагатьох сторінках власне твору?"

Як я вже говорив, перший розділ "Протестантської етики" несе в собі основний тягар змістового навантаження. Він називається -постановка проблеми, і цілком відповідає своїй назві. Тут Макс Вебер розкрив суть "духу капіталізму", а також основні чинники, на базі яких він виник. Так, особливо серед них автор виділяє три основні чинники. Перший - дух раціональності. Його формуванню сприяла антична наука з прерогативою математики та експерементальними доповненнями епохи Відродження, Римське право, удосконалене і поширене в епоху Середньовіччя. Другий чинник - поява вільного робітника і промисловця; ці носії розкріпаченої праці активно "врастали" в суспільне життя, утверджували в ньому свої позиції разом з розвитком раціоналізму. І, нарешті, третій фактор -протестантське віросповідання, яке найвиразніше втілила в собі суть нового суспільства. Кожен з цих трьх чинників Вебер дослідив і пояснив. Дуже цікавим в цьому переліку є поняття "раціональності", про яке веде мову Вебер. Визнаючи глибоку внутрішню несумісність економічного раціоналізму і відверто ірраціональних мотивів поведінки людини, яка прагне потойбічного життя сповідуючи католицизм, автор аргументовано розкриває внутрішню логіку розвитку аскетичного протестантизму. В першій частині "Протестантської етики" він протиставляє проблему зародження капіталістичного духу проблемі домінування в суспільстві ідеології традиціоналізму. Як приклад він наводить систему аккордної оплати праці. Згідно неї розкривається така сторона людськогї психології, де людину завжди задовільняє її теперішній стан і вона не прагне отримати щось додаткове. Традиціоналісти твердять: "Людина від природи не хоче заробляти більше грошей, якщо для цього треба докласти більше зусиль, а прагне лише працювати як раніше і мати те, що вона мала до цього."[16] Традиціонолістськи налаштована особа шукає в праці максимум вигоди для себе, але взагалі не хоче докладати додаткових зусиль для цього. Для неї нема необхідності впроваджувати щось нове у виробництво, бо його зодовільняють і його традиційні методи діяльності. Дуже важливою рисою традиціоналізму є жадність і погоня за наживою, в найгіршому сенсі цих слів. В принципі, деякі критики Макса Вебера можуть дорікнути йому, що володарі капіталістичного духу також схильні до жадності і весь сенс їхнього життя - це невпинна погоня за додатковими благами. Але чи є ці зауваження справді доречними? Тут треба чітко розрізняти погоню зо наживою у традиціоліста і у того, хто сповідує протестантизм. На мою думку, це два діаметрально протилежні поняття. Адже у першого погоня за наживою грунтується на наголосі не на власні зусилля, а на іншому,- як зробити так, щоб нічого не зробити, але більше мати. Утакому випадку більше мати можна лише у випадку відвертої експлуатоції праці інших. Давайте розглянемо, що ж означає погоня за наживою у другого. Тут ми бачимо зовсім іншу картину. Де визначальною є ідея, яка знаменує собою своєрідний коперниконський переворот по відношенню до попередньої "докапіталістичної" етики:"Тепер вже не набуття слугує людям засобом задоволення їх матеріальних потреб, а все існування людини спрямоване на набуття, яке стає метою всього їх життя"[3]. Нажива перетворюється на самоціль. Потрібно також зауважити, що розуміння слова "нажива" в нас носить негативне забарвлення іперетворилось в нашому розумінні майже на лайливе слово. Але ж походить це слово від "наживати" і не означає нічого відразного. Ствердження, що нажива стала самоціллю означає не що інше, як те, що людина тепер орієнтується не на життєві насолоди, не на споживання і комфорт і т.д. Вона цілком і повністю зорієнтовона на набуття та заощадження. Відмовляючись від життєвих насолод, що не стосуються виробничої діяльності, людина отримує задоволення від самого процесу ведення бізнесу, а зароблені при цьому блага, виступають як додатковий побічний продукт. Інтерес для неї становить, насамперед, діяльність, успішність якої лише кількісно визначається величиною набутих матеріальних благ. Тут Вебер підводить нас ще до однієї вожливої складової розуміння справжнього капіталізму - професіоналізму. Автор багато разів наголошує на вийнятковій необхідності того, щоб людина лише в конкретній професії бачила шлях до спасіння. Виконання професійного обов'язку і, одночасно, отримання задоволення від свого професіоналізму, критерієм якого можуть слугувати матеріальні статки і повага суспільства, наповюють життя особливим змістом. Для такого життя головним стає систематичне і раціональне стремління до отримання законного прибутку в рамках своєї професії. Морального осуду піддаються заспокійливість і задоволення досягненим,- не говорячи вже про насолоду багатством, бездіяльність та мирські втіхи. Погоня за грошима як самоціль прямо випливає з вимог успішного ведення капіталістичного господарства. Насправді, для того, щоб займатись чимось треба мати бажання не витрачати весь дохід на особисті чи сімейні потреби, а постійно вкладати гроші в майбутнє, в розширення виробництва, орієнтуватися на перспективу. Отже, Вебер робить висновок, що нестримна, вільна від будь-яких норм жага до набуття існувала протягом всієї історії людства, але для капіталістичного, раціонального ринку необхідний специфічний, особливий дух. З роздумів Вебера випливає, що цей "дух капіталізму" - це не що інше, як система мотивацій індивіда. В загальному, ця система складається з чотирьох складових:

1)Позитивна моральна санкція накопиченя капіталу(як було викладено вище);

2)Аскетизм, який виражається не тільки у прагненні обмежити до мінімуму, але в культивуванні такого образу життя, який виховує аскетичну особистість;

3) Необхідність максимальної прояви своїх можливостей у вибраній професії. Ця необхідність поєднує як багатого капіталіста так і простого робітника;

4) Наявність специфічних чеснот (працелюбство, вірність слову, тверезість мислення, виключення азартних ігор та розбрату, чесність та

ін.).

У другому пункті я знову вжив слово "аскетизм", бо це поняття є одним з центральних в роботі Вебера. Практично весь твір просочений розкриванням автором відмінностей у розумінні аскези між католицизмом та протестантизмом. Щоб правильно зрозуміти ці відмінності варто лише послідовно прослідкувати за думкою Вебера. Основне значення в своїй роботі автор приділяє Богові та релігіям як виразникам його бажань. Кожна релігія проповідує свій шлях до Бога. Як виражається аскеза в католицькому розумінні? Якщо католиквиявить бажання стати якомога ближче до Бога/'заробити" своє подальше житя в Раю, то це буде означати лише одне - відхід від всіх мирських справ. Людина стає ченцем і весь свій шлях присвячує лише служіню Богові, яке виражається у кількості сказаних ним молитв. А це, погодьтесь, аж ніяк не сприяє розвиткові економічних відносин. Аскеза католиків призводить до байдужості останніх до земного життя, до суто людських (не природніх) радостей. Вони сприймають життя на Землі лише як перехідну ланку до життя на Небі, яке можна заробити лише шляхом постійних молитв.

В пуританському розумінні аскеза носить принципово інший характер. Тут знову ж таки основною фігурою є Бог і життя в Раю, але шлях до Бога прокладений зовсім іншим чином. Людина зможе лише в тому випадку наблизитись до Бога, коли виконає свою місію на Землі. А місія людини виражена в її земній праці. Така праця приносить користь не лише її породжувачу, вона корисна і для оточуючих. А, якщо більшість в суспільстві займаються такою працею та щей в рамках окремо визначеної професії, то це є тим рушієм прогресу, який привів людство від стану чотириногих дибілів до сучасного вигляду. Тобто, пуританська аскеза спрямована на те, щоб шляхом якомога інтенсивнішої праці кожного окремого індивіда принести більше користі всьому суспільству. Але у Вебера виникає запитання: чому буржуазія прийняла протестантизм, якщо католицька церква дуже слабо контролювала життя мирян і, практично, не чинила перешкод для розвитку підприємницвта. Адже, замість католицької терпимості протестантизм почав здійснювати жорсткой контроль особистого і публічного життя. Чому буржуазія активно захищала тиранію протестантизму? Вебер намагається пояснити цей парадокс і знаходить таку формулу. На думку автора протестантизм сприяв розвиткові раціонального прагнення до наживи і втілився в образі життя буржуазії. Він робив це прагнення легітивним і спонукав до активних дій. Ці активні дії були якраз основною рисою буржуазії і їм не підходили ті тиша і спокій, які сповідувались католиками.

Якщо зробити загальний висновок до праці М.Вебера, то очевидним є одне - автор повністю переконаний у тому, що саме протестантські секти стали "винуватцями" сучасного капіталізму. І, хоча, жоден з релігійних вождів (Кальвін, Лютер, Цвінглі) і не ставив перед собою мету сформувати капіталістичний устрій сучасного типу, але вони створили всі необхідні умови для цього.

(5) Про вплив "Протестантської етики" на перебіг формування

нормального, здороврго капіталістичного суспільства говорилося багато і часто з початку XX ст. аж по сьогоднішній день. Але я хотів би сказати одне: те, що залишив нам Вебер - це невичерпне джерело інформації для роздумів ще для багатьох поколінь. Адже, протягом цілого століття "Протестантська етика і дух капіталізму", як і вся творчість Вебера загалом досліджувалися дуже багатьма науковцями. І в кожному такому дослідженні завжди знаходилось щось таке, чого не помічали інші. На базі цих, непримітних на перший погляд, нюансів деякі дослідники запропонували багато корисних ідей, які згодом були вивчені детально і слугували основою інших наукових праць. Конкретний вплив формул Вебера в сучасному капіталістичному світіважко недооцінити. Давайте подивимся, хто визначав життя людства на різних етапах його існування - такими визначниками були окремі, вийнятково здібні особистості: філософи, полководці, вчені, письменники, глави держав і т.д. Саме зусилля таких людей штовхали людство в певному напрямку (як правило до вдосконалення). Так твори Арістотеля та Платона до цього часу змушують сучасних мислителів дотримуватись визначених в них стандартів; Піфагор, Архімед, Ньютон визначили певні рамки для розвитку науки; Зусилля ідеологів американського способу життя Т.Джеферсона, Дж.Вашінгтона, Дж. Медіссона багато в чому призвели до формуванню того, що зараз зветься Сполученими Штатами Америки. З огляду на такий порядок речей в суспільстві стає зрозумілим, чому твори Макса Вебера і до сьогодні такими популярними. Вся справа в тому, що автор розкриває те, що незмінно керує життям людей найрозвиненішої частини людства впродовж кількох століть - дух капіталізму. Саме йому ми завдячуємо можливістю розвитку на даному історичному етапі. Але капіталістичний дух, про який писав Вебер притаманний далеко ну всім. Можна легко визначити того, хто керується ним у повсякденному житті, а хто ні. Нажаль, я не можу скозати, що дух капіталізму притаманний українцям. Так, дійсно, ми є дуже працьовитою нацією, і більшість українців не мислить свого життя без повсякденної праці. Але внаслідок певних історичних умов наша нація не могла працювати сама на себе, а, отже, не могла виробити в собі ту жилку, якою пишаються європейці та американці. Крім того, в нас ніколи не були популярними протестанські ідеї, тут також ми "завдячуєм" нашим сусідам (як східним, так і західним). Але це все історія, а на сьогоднішній час є багато українців, які хотіли би сказати:"В нас теж є капіталістичний дух!" При цьому вони посилаються на ті "ринкові відносини", на більшість необхідних для них інституцій, всі з яких просто і примітивно запозичені за кордоном, на деякі інші, аналогічним шляхом взяті, елементи капіталізму. Деякі з таких людей твердять:"3 допомогою Заходу ми за енну кількість років побудуємо капіталізм!.." Але чи зможемо ми "побудувати" капіталізм, навіть з допомогою Заходу, навіть за велику енну кількість років? На це питання відповідає українцям сам Макс Вебер. Він говорить, що нікому і ніколи не вдасться "побудувати" капіталізм, адже для цього потрібено існувати сформованому "Духу". Саме сформованому, а не побудованому! То ж давайте не будемо впевнені у тому, що нам першим поталанить "побудувати" і капіталізм і його незмінний дух. Якщо ми коли-небудь і будемо жити в капіталістичному суспільстві, то ми до цього прийдем лише еволюційним шляхом. Якщо ми виплекаєм в собі капіталістичний дух самостійно, а не запозичимийого де-небудь інде, то це нам вдасться. А може плекаючи в собі цей дух ми знайдемо якусь іншу формулу, яка поєднає наші історичні традиції з традиціями заходу і стане основою майбутнього світового устрою?.. І тоді неодмінно з'явиться якийсь український Макс Вебер, який так само геніально пояснить всьому світові український винахід. Принаймі, у нас є всі передумови щоб сподіватися кращого.

Список використаних джерел

1. Вебер Макс. Протестантська етика і дух капіталізму. Київ. Основи., 1994.

2. Скиба В.Й. та ін. Історія політичних вчень. Київ., 1996.

3. Вебер Макс. Избранное. Образ общества. М., 1990.

4. Вебер Макс. Исследования по методологии науки. М., 1980.

5. Корф Г. Критика теорий культурьі Вебера Макса й Герберта Маркузе. М., 1975.

6. Гайденко П.П. Давидов. История й рациональность. М., 1994.

7. Ожиганов З.Н. Политическая теория Макса Вебера. М., 1986.

8. Макаренко В.П. Вера, власть й бюрократия: критика социологии Макса Вебера. М., 1988.

9. Вебер Макс. Работьі Макса Вебера по социологии, религии й культуре. М., 1991.

10. Гайденко П.П. та ін. История социологии в Западной Европе й США. М.,1993.

11. Патрушев. Расколдованьїй мир Макса Вебера. 1992.

12. Раймон Арон. Зтапьі развития социологической мьісли.

М., 1993. ІЗ.Полис. 1994 №2.

14.Социс. 1994 №2; №8\9. 1996 №1.

15. Новая й Новейшая история. 1993 №1;

16. Ргапк Рагкііп. Мах УУеЬег. Ме\л/ Уогк, "ЕІІіз Ноплюоа Іітітеа" 1982.