Реферат: Сучасне світове господарство

Реферат

на тему:

Сучасне світове господарство

Сукупність різноманітних підприємств, що виробляють товари або надають послуги, утворює господарську систему. Це може бути система господарства се­ла, міста, району, країни, всього світу. У системі господарства світу основними складовими є національні господарства країн, а зв'язки між ними формуються за законами міжнародного поділу праці.

Під поняттям система розуміють сукупність складових, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, утворюючи певну цілісність, єдність. Система з особливо високим рівнем внутрішніх зв'язків і пропорційністю взаємодіючих складових, керованістю та підвищеною стійкістю щодо зовнішнього середовища набуває рис комплексу.

Коли йдеться про географію господарства, то галузі або підприємства, які складають комплекс, надійніше взаємодіють у межах однієї країни (або певного регіону) і під єдиним управлінням.

Отже, світове господарство - система національних господарств, що пов'язані і взаємодіють за законами міжнародного поділу праці.

Взаємодія національних господарств відбувається на основі різноманітних ви­робничих, економічних та політичних відносин, які реалізуються через зовнішню торгівлю, надання послуг, рух капіталу, обмін інформацією з наукових знань, обмін здобутками культури і через міграцію робочої сили.

Звичайно, перш ніж досягти сучасного рівня економічної взаємодії, світова спільнота пройшла важкий і тернистий шлях, на якому було зламано вікову гос­подарську відокремленість окремих країн, що гальмувала прогрес. Протягом історії суспільству на шляху до єдності світу доводилося долати не тільки гео­графічний простір, природні та національні бар'єри, а й політичні догми і пере­шкоди політичного суперництва. Тому нині дивною виглядає туга за «розірваними зв'язками» на 1/б земного суходолу, тоді як перед молодою Українською держа­вою постає можливість взаємодії з господарством всієї планети. Економічним відносинам протипоказані політичні та соціальні бар'єри. Світове господарство мо­же бути тільки єдиним.

Водночас не слід забувати, що в господарстві сучасного світу зберігається різка диференціація в рівнях розвитку окремих країн, про що вже говорилося ви­ще. Неоднаковими є економічні можливості країн різного типу, а відтак і цілі, до яких вони прагнуть, точніше прагнуть їх підприємницькі кола та політична еліта. І якщо головні економічно розвинуті країни змагаються за сфери економічного та політичного впливу, то країни, що розвиваються, ведуть боротьбу за виживання, а постсоціалістичні країни перехідної економіки переживають непросту і часом болісну перебудову свого господарства на засадах ринку.

Загальною ж закономірністю є те, що економічні зв'язки між країнами різних типів стають дедалі різноманітнішими, всеохоплюючими і взаємовигідними. Це - торгівля товарами та сировиною, побудова спільних підприємств, науково-технічні зв'язки, все зростаючий міжнародний туристський обмін та ін. Зміцнен­ня економічних зв'язків між країнами різного рівня розвитку створює фундамент нових відносин добросусідства, сприяє взаєморозумінню. Постійне ж вдосконален­ня економічних систем життєдіяльності в світовому господарстві - необхідна Умова розвитку суспільства, нехтування цього призводить до економічної відста­лості і загострення соціальних проблем.

Розглядаючи політичну й економічну карти світу, можна помітити істотну особливість у розміщенні країн, що мають показники економічного розвитку вищі пересічних по світу - вони утворюють кілька територіальне близько розташова­них груп. І це не просто географічний факт, а одна з важливих закономірностей

географії сучасного світового господарства: формується поліцентрична система йо­го територіальної структури. То ж невипадково з'явився образний термін - «багатополюсний світ».

Наймогутніший центр світового господарства склався в Північній Америці. Ядром цього центру є економіка США, з нею тісно поєднуються економіки Канади і Мексики. На частку цієї трійки країн при 7 % населення світу припадає 22-23 % національного продукту та виробництва промислової продукції, 12-13 % сільсько­господарської продукції світового господарства. Найважливіші особливості господар­ства цих північноамериканських країн такі: 1) багатий ринок збуту; 2) могутність американських банків, трестів, концернів, що контролюють не тільки національне багатство своєї країни, а й перетворюються на транснаціональні корпорації; 3) висо­кий технічний рівень промисловості США і Канади; 4) високий науковий потенціал США і Канади; 5) потужний військово-промисловий комплекс США.

Не менш потужний центр світового господарства сформувався в Західній Європі, країни якої мають не просто спільну географічну приналежність, а й однорідні соціально-економічні системи. Внаслідок спільності низки внутрішньо- і зовнішньополітичних інтересів європейського капіталу, незважаючи на суперниц­тво і взаємну боротьбу його національних угруповань, в Західній Європі відбувся глибокий процес економічної інтеграції. Тут сформувалося Європейське економічне товариство (ЄЕТ), яке згодом трансформувалося в Європейське співтовариство (ЄС). До нього з 1996 року входять 15 країн з населенням 370 млн чоловік: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Ірландія, Данія, Іспанія, Португалія, Греція, Австрія, Фінляндія, Швеція. Це значне еко­номічне угруповання, ринок якого за своїми можливостями попиту можна порівня­ти з ринком США. Тут посилюються міжнаціональні зв'язки великих монополій, зростає залежність і супідрядність господарств сусідніх країн.

Частка ЄС становить близько 1/5 виробництва національного продукту, проми­слової та сільськогосподарської продукції світу, понад 2/5 золотовалютних його ре­сурсів. Успіхи консолідації західноєвропейського центру особливо помітні в галузі зовнішньої торгівлі - на країни ЄС припадає понад 2/5 зовнішньоторгового оборо­ту світу. ЄС стало тим інтеграційним ядром, навколо якого йдуть процеси еко­номічної та політичної інтеграції всієї Європи.

У політичному плані майже всі країни Європи входять до Ради Європи (РЄ), яка є дорадчим органом, що координує зовнішньополітичну діяльність країн регіону. На чолі РЄ стоїть Парламентська асамблея РЄ, що знаходиться в м. Страсбурзі (Фран­ція). Країни Центральної Європи (в тому числі Україна) також тяжіють до еконо­мічної інтеграції в загальноєвропейські структури.

Найбільш динамічні процеси економічного розвитку відбуваються в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). Японія, Китай та група країн і територій «дале­косхідних тигрів» формують інтеграційне ядро цього регіону. На його частку припа­дає понад 1/5 світового економічного потенціалу, а «вага» всіх країн АТР набагато більша. В регіоні сформувалось інтеграційне утворення АСЕАН.

Географічні та історичні особливості розвитку Японії сприяли утвердженню її як одного з основних лідерів Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Внаслідок ви­соких темпів економічного зростання ця країна посіла помітне місце в світовому господарстві (майже 10 % ВВП світу), а також стала фінансовою супердер­жавою та сильним і динамічним суперником США й країн Західної Європи. Для країн АТР Японія - важливий зовнішньоторговий партнер, її підприємці вкла­дають кошти не тільки в гірничодобувну промисловість і сільське господарство, а й в обробну промисловість, торгівлю, фінансову діяльність. Посилюються та­кож зовнішньоекономічні зв'язки Японії з Австралією та Новою Зеландією.

Дедалі міцніші позиції в АТР посідає Китай. Його економічний потенціал вже можна порівнювати з показниками економічно найбільш потужних країн світу. Ця країна, де продукується понад 6 % світового ВВП, зосереджені величезні запаси мінеральної сировини і значні трудові ресурси, може розглядатися і як самостійний центр світового господарства.

Регіон Північної Євразії, де розташовані держави, що утворилися після розпа­ду СРСР, також займає помітне місце в світовій економіці. На частку Радянського Союзу наприкінці 80-х припадало понад 1/7 світового економічного потенціалу. Незважаючи на економічну кризу, яку переживають новоутворені незалежні країни, вони зберігають великі промислові потужності, значний контингент високо­кваліфікованих трудових ресурсів і науковий потенціал. Можливості ж мінерально-ресурсної бази - особливо на просторах Росії - чи не найбільші в світі. Разом з тим, участь цих країн у міжнародному поділі праці мінімальна: країни СНД ледь помітні на світових товарних ринках і відомі як боржники розвинутих країн. Важко визна­чити, який вигляд матиме інтеграційна система Північної Євразії в майбутньому. Поки що в цій системі ядром, безумовно, залишається Росія, з якою більш тісно співробітничають Білорусь, Казахстан та Киргизька Республіка.

Між тим, під впливом сучасних геополітичних процесів, у світі є передумо­ви формування й інших регіональних систем економічної взаємодії. Це, по-пер­ше, тісно пов'язані між собою регіони Середземномор'я і Причорномор'я (до яко­го входить і територія України), по-друге - регіон Середнього Сходу та Цент­ральної Азії, в якому протягом двох тисячоліть було міцно пов'язане життя країн і народів.

Формуються полюси економічного росту і в південній півкулі. Основним по­люсом інтеграційних процесів у Південній Америці стають країни, що входять в інтеграційне угруповання МЕРКОСУР (Аргентина, Бразилія, Уругвай та ін.). В південній частині Тихого океану основний полюс економічного розвитку - Австралія і Нова Зеландія.