Реферат: Поняття функції та система інвестиційного права

Поняття, функції та система інвестиційного права

Загальна теорія права предметом правового регулювання вважає однорідні суспільно-необхідні відносини, що вини­кають у різних сферах суспільного життя. Методом правово­го регулювання таких відносин є особливий спосіб впливу норм права на однорідні суспільні відносини.

Предметом інвестиційного права є суспільні відноси­ни, що виникають у процесі інвестиційної діяльності, відносини з приводу дій громадян, юридичних осіб і дер­жави щодо реалізації інвестицій.

Суспільні відносини, що виникають в результаті здій­снення інвестування, складні та багатоманітні. Саме це викликає труднощі у визначенні економічного та право­вого змісту поняття «інвестиції». Поняття «інвестиції», «іноземні інвестиції» визначають по-різному. Саме слово «інвестиції» англійського походження (investments) і оз­начає «капіталовкладення». Таким чином «інвестиції» та «капіталовкладення» — це синоніми.

У ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як всі види майнових та інте­лектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти під­приємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається со­ціальний ефект.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації

інвестицій. Залежно від того, де вони здійснюються, ін­вестиції поділяються на-внутрішні (внутрішньодержавні) та зовнішні (іноземні).

Особливої уваги заслуговує аналіз правового змісту іноземних інвестицій.

Проблема визначення змісту іноземних інвестицій як в юридичній, так і в економічній літературі, викли­кана їхньою складністю і наявністю багатьох форм та видів інвестування. Більшість із них визначають якість, окремі риси економічного та правового змісту інозем­ного інвестування. Під інвестиціями розуміють фінан­сування, яке забезпечує створення або розширення постійної участі у діяльності підприємства, завдяки яко­му інвестор може здійснювати, певною мірою, управ­лінський контроль над нею; операції з налагодження зарубіжного виробництва, в результаті яких встанов­люється контроль над процесом прийняття рішень в іноземному філіалі. При цьому, крім матеріальних та фінансових ресурсів, за кордон переводяться такі спе­цифічні активи, як компетенція її управляючих і тех­нічних знань; операції компанії, що здійснюються за кор­доном з метою створення чи розширення філій, а також участі в нових чи існуючих за кордоном компаніях, і які дають інвестору право контролю над цими компаніями та ін. Таким чином ми бачимо, що у світовій практиці під прямими іноземними інвестиціями розуміють капітало­вкладення за кордоном, які передбачають отримання прибутку та, тою чи іншою мірою, контроль інвестора за підприємством, в яке вони вкладені.

Існує багато форм і видів інвестицій. Іноземні інвести­ції можуть поділятися на інвестиції у вигляді позик чи кре­дитів (позичковий капітал) та на інвестиції у вигляді пря­мих чи портфельних інвестицій (підприємницький капі­тал). Під прямими інвестиціями розуміють інвестування у виробничі та інші підприємства (спільні або такі, що пов­ністю належать іноземному інвестору). Під портфельними інвестиціями розуміють покупку акцій, облігацій та інших цінних паперів.

За формою вивозу капіталу інвестиції поділяються на:

• інвестиції у формі позичкового капіталу (позики міс­там, урядам, банкам і т. д.);

• інвестиції у формі виробничого капіталу — створен­ня за кордоном промислових підприємств, скупка уже існуючих, скупка акцій;

• вивіз торгового капіталу — для будівництва торго­вельних підприємств, складських приміщень і т. п.

За іншою класифікацією розрізняють такі типи інве­стицій:

•реальні (довгострокові вкладення матеріальних кош­тів у галузі матеріального виробництва);

•фінансові (міжнародна кредитно-фінансова діяль­ність);

•інтелектуальні (підготовка спеціалістів, передача досвіду, ліцензій і «ноу-хау», спільні наукові розробки).

Залежно від факторів переміщення виробництва за кордон прямі інвестиції поділяються на такі, що сприяють розширенню експорту:

1)які мають обслуговувати місцеві ринки приймаючих країн;

2) що здійснюються під впливом стимулюючих заходів приймаючих країн.

Для традиційних форм іноземного інвестування ха­рактерною була спільність володіння капіталом, управ­ління, організаційного і технологічного досвіду. Нові ж форми іноземного інвестування поділяють інвестиційний процес на окремі економічні угоди, такі як:

• створення спільних підприємств і відхід від організа­ції власних закордонних підприємств;

• перехід від простої скупки акцій іноземних фірм до створення нових дочірніх підприємств за кордоном;

• перехід від володіння акціями іноземних фірм до ук­ладення з ними довгострокових контрактів;

• розповсюдження акцій головної фірми серед акціо­нерів ії закордонних філіалів;

• дольова участь іноземного інвестора, що не дає пра­ва контролю над підприємством;

• ліцензійні контракти;

• управлінські контракти;

• поставка підприємств «під ключ»;

• угоди «продукт в руки» (на відміну від поставки під­приємства «під ключ», даний вид угоди передбачає під­готовку іноземною фірмою місцевих спеціалістів, які по­винні забезпечити функціонування об'єкта, що буду­ється);

• угоди про розподіл виробництва, про «ризиковані про­екти» (в основному в галузі розвідки і видобування нафти);

• компенсаційні угоди;

• трьохстороннє фінансування;

• міжнародний підряд.

Слід розрізняти державні та приватні інвестиції. Під державними інвестиціями розуміють позики, кредити, які одна держава чи група держав надають іншій державі. В цьому випадку йдеться про відносини між державами, які регулюються міжнародними договорами, і до яких за­стосовуються норми міжнародного економічного права. Можливі також випадки, коли інвестиції державі надають приватні установи. Під приватними інвестиціями розумі­ють інвестиції, що надаються приватними фірмами, ком­паніями чи громадянами відповідним суб'єктам іншої країни.

Інвестиційні відносини настільки багатоманітні, що в ряді випадків відносини між державами тісно пов'язані з відносинами між приватними особами. Такий зв'язок ви­никає, наприклад, у разі домовленості сторін міжнародної угоди про взаємний захист та заохочення іноземних ін­вестицій стосовно суброгації, тобто права інвестора пере­дати свої права та вимоги до держави.

Визначаючи правовий зміст поняття «іноземні інвес­тиції», слід звернути увагу на такі моменти. Будь-яка інвестиція — це майно, яке є об'єктом права власності. Вона може бути власністю держави (державні іноземні інвестиції) чи власністю приватних юридичних осіб або громадян (приватні інвестиції). Водночас будь-яка влас­ність є об'єктом правового регулювання. Поняття «іно­земна власність» та «іноземні інвестиції» не є тотожними. Це обумовлено тим, що поняття «власність» більш широке ніж поняття «інвестиції». Інвестиції мають своє чітке ці­льове призначення (підприємництво або інша господарсь­ка діяльність, благодійна діяльність). За своїм походжен­ням іноземні інвестиції є іноземним капіталом.

Наступним, важливим для правової характеристики іноземних інвестицій, моментом, на який необхідно звернути увагу, є те, що під іноземними інвестиціями розуміють всі майнові цінності, дозволені до інвесту­вання в приймаючу країну відповідно до чинного в ній законодавства.

Перелік видів та форм іноземних інвестицій, що даєть­ся в законодавчих актах та в міжнародних договорах зви­чайно не є вичерпним, оскільки поняття іноземних інве­стицій охоплює всі види майнових цінностей, які іно­земний інвестор вкладає на території приймаючої країни.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що іноземні інвестиції як правова категорія є юридичне регламентованою власністю у вигляді будь-якого майна або майнових прав, які мають походження за межами приймаючої країни, дозволені для інвестування її законо­давством або міжнародними договорами та вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та іншої діяльності приймаючої країни з метою отримання прибутку (доходу) та досягнення соціального ефекту від­повідно до законодавства цієї країни або її міжнародних договорів.

Метод інвестиційного права — це сукупність засобів впливу на суб'єктів інвестиційної діяльності (інвесторів та

учасників інвестиційної діяльності), які характеризуються юридичними фактами, з якими пов'язуються виникнення інвестиційних правовідносин, правовим статусом їх суб'єктів та розподілом прав і обов'язків між ними, вида­ми санкцій за порушення правових норм та порядком їх застосування. Зазначені юридичні ознаки властиві мето­дам регулювання всіх галузей права.

Виходячи з того, що предмет інвестиційного права має міжгалузевий характер (більш детально про це буде за­значено у § 3 даної глави) і поєднує в собі як «горизон­тальні» суспільні відносини, що регулюються диспози­тивними методами, так і «вертикальні» суспільні відно­сини, що регулюються адміністративно-правовими мето­дами, метод інвестиційного права має комплексний ха­рактер і поєднує в собі як елементи методу рівності сторін (диспозитивного методу), так і адміністративно-правових методів.

Таким чином, інвестиційне право — це сукупність пра­вових норм, що комплексно регулюють відносини, які ви­никають у процесі інвестиційної діяльності — практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій національних та іноземних інвесторів з метою більш повного задоволення матеріальних і духовних по­треб суб'єктів інвестиційної діяльності.

Інвестиційне право має такі функції: регулятивну, охоронну, попереджувально-виховну і стимулюючу.

Регулятивна функція полягає у врегулюванні нормами інвестиційного права інвестиційно-правовідносин.

Охоронна функція забезпечує захист порушених прав суб'єктів інвестиційної діяльності.

Попереджувально-виховна функція тісно пов'язана з охоронною і забезпечується нормами відповідальності за порушення інвестиційного законодавства.

Стимулююча функція полягає у формуванні необ­хідної ддя держави і суспільства поведінки суб'єктів інвес­тиційної діяльності шляхом створення матеріальних та нематеріальних стимулів.

Системою інвестиційного права є структура, що складається із норм інвестиційного права, розміщених у певній послідовності.

Норми інвестиційного права можна поділити на за­гальні та особливі (спеціальні).

Загальні норми становлять загальну частину ін­вестиційного права, до якої входять положення про пред­мет і метод інвестиційного права, його джерела, суб'єкти та об'єкти, інвестиції, їх форми, інвестиційну діяльність, її види та порядок її здійснення.

До особливої (спеціальної) частини інвестиційного права можна віднести положення про особливості здій­снення інвестування громадянами, юридичними особами, державою, іноземними інвесторами, державне управління інвестиційною діяльністю, особливості інвестиційної діяльності у різних галузях економіки, у виробничій і не­виробничій сфері, правове регулювання інвестиційної діяльності в спеціальних (вільних) економічних зонах, га­рантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності та захист інвестицій, міжнародно-правове регулювання інве­стиційної діяльності.