Реферат: Ситуація з комерційними банками в Україні

Курсова робота

Ситуац і я з комерційними банками в Україні

Вступ.

Сучасні кредитно-банківські системи мають складну, структуру. Якщо за основу класифікації прийняти характер послуг, що надаються клієнтам, то можна виділити три найважливіших елементи сучасної кредитної системи :

• центральний банк

• комерційні банки

• спеціалізовані фінансові заклади ( страхові, іпотечні, ощадні,
інвестиційні банки )

Комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств, що одержали назву фінансових посередників. Вони заохочують капітали, заощадження населення і інші грошові кошти, що вивільнюються в процесі господарської діяльності, і надають їх в тимчасове користування іншим економічним суб'єктам, що потребують додаткового капіталу. Банки створюють нові вимоги і зобов'язання, що стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи вклади клієнтів, комерційний банк створює нове зобов'язання -депозит, а видаючи позику - нова вимога до позичальника. Цей процес утворення нових зобов'язань складає суть фінансового посередництва. Ця трансформація дозволяє подолати складності прямого контакту заощаджувачів і позичальників, що виникають із-за неспівпадання сум, що пропонуються і необхідних сум, їх термінів, прибутковості, і т.д. Масштаби фінансового посередництва в сучасній економіці по істині великі. Дані про це надає статистика грошових потоків. В цій системі обліку господарство поділено на ряд секторів : домашні господарства, ділові підприємства, державні заклади, фінансові інститути, закордонний сектор.

В країнах з розвиненою економікою сектор домашніх господарств, як правило є постачальником капіталу для інших секторів. Сектор ділових фірм в умовах нормальної економічної кон'юнктури має дефіцит грошових коштів. Державний сектор звичайно дефіцитний, тому держава виступає позичальником на ринку позичкових капіталів. Закордонний сектор може мати як дефіцит, так і збитоккоштів в залежності від стану платіжного балансу країни по поточним операціям і сальдо міждержавного руху капіталу.

Комерційні банки є багатофункціональними закладами, що оперують в різноманітних секторах ринку позичкового капіталу. Вони надають клієнтам повний спектр послуг, включаючи кредити, прийом депозитів розрахунків і т. д. Цим вони відрізняються від спеціалізованих закладів, що обмежені певними функціями. Комерційні банки традиційно грають роль базової ланки кредитної системи.

Управління в цілому та управління в банківській справі зокрема є сьогодні одними з найбільш актуальних дисциплін в економічній науці. Це, в першу чергу, пов’язано зі значними якісними змінами в світовому господарстві, які зачепили як роль банків так і банківської справи в економіці, так і взаємодії всередині самих банків.

Починаючи з періоду пізнього Середньовіччя значення банків для функціонування економіки було достатньо великим, але тільки у XX столітті, коли остаточно сформувався світовий ринок, воно набуло настільки всеохоплюючий характер. Сьогодні практично жодний економічний процес не відбувається без активної участі банків. Зміни якісного характеру банківської діяльності, в свою чергу, викликали значне збільшення кількості банків і, як наслідок, збільшення конкурентної боротьби між ними.

Кожний рік в різних країнах світу з'являються сотні нових банків, які прагнуть потіснити вже існуючі і зайняти місце під сонцем, завоювати свою долю на ринку. В той самий час ліберизація банківського законодавства призвела до інтерналізації банківської справи, а також до зростання конкуренції між банками та іншими кредитно-фінансовими установами. Вистояти та вийти з оптимальними показниками діяльності без створення системи ефективного менеджменту в ційсфері просто таки неможливо.

Особливості формування системи комерційних банків в Україні.

Комерційні банки - основна ланка кредитної системи країни, в яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на податках комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і залучений фінансовий капітал у вигляді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів і інших джерел. Причому залучені кошти, як правило, значно перевищують об'єм власного капіталу комерційних банків.

Формування сучасної банківської системи України відбувалося в основному у 1989 — 1994 рр. Вона має дворівневу структуру: перший рівень — Національний банк України, другий - система комерційних банків.

Основною метою комерційних банків, які стали створювати в Україні в 1989 році, було оперативне отримання їх засновниками і клієнтами широкого спектра банківських послуг (включаючи отримання кредитів), рішення засновниками за допомогою власного банку своїх групових або індивідуальних проблем, отримання максимального прибутку для своїх акціонерів або пайовиків, а також для власного розвитку.

Спочатку комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Деякі банки виникли як дочірні банки державних спеціалізованих банків. Так, наприклад, був освічений Укрінбанк.

Такі банки, як Демосбанк, Київський кооперативний банк - попередник Градобанка, виникли як кооперативні комерційні банки. Це пояснюється тим, що в той час кооперативи по виробництву товарів, виконанню робіт і наданню послуг були першими ринковими структурами, що діяли в оточенні державних підприємств, організацій і установ, а часто і при них. Щоб легше і оперативніше вирішувати питання отримання позик на свій розвиток, кооперативи стали створювати свої банки.

Надалі акціонерами або пайовиками комерційних банків все більше ставали різні комерційні структури і приватні особи. Цей процес особливо посилився в 1998 році значно зменшилися темпи зростання чистого прибутку системи комерційних банків України.

За 1998 р. прибуток системи комерційних банків в цілому становив 449 млн. грн. проти 1114 млн. грн. у 1997 р., тобто зменшився у 2,5 раза.

Першим розчарував фінансистів міжбанківський кредитний ринок. Після того як місяць тому вартість грошових ресурсів впала до 5-6% річних (тільки під час останньої валютної кризи процентні ставки зросли до 20% річних), банки почали використовувати вільні кошти на кредити юридичним особам. Однак кредитоспроможним підприємцям ці ресурси сьогодні не потрібні. Якщо в січні-травні банки потроху кредитували своїх постійних клієнтів, то останні два місяці (коли попиту на цю послугу немає) все активніше шукають нових позичальників. За словами голови правління банку "Ажіо" Станіслава Аржевітіна, співробітники кредитних управлінь їздять по регіонах, де шукають підприємців-позичальників. Крім того в банках розробляють кредитні ноу-хау.

Аби використати вільні кошти, менеджери комерційних банків дедалі частіше почали виходити на фондовий ринок. Хоча, звісно, після державних "жартів" з конверсіями цінних паперів, доля вкладень у ОВДП зменшилася на 43,2%. За півроку в державні облігації банки вклали тільки 293 млн. грн., останнім часом вони активніше працюють з "короткими" ОВДП, які дають хоч якісь прибутки.

Станом на 01.01.99 р. в Українській республіканській книзі реєстрації зареєстровано 214 комерційних банків, з яких 177 мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій і є дієздатними (графік 1). 54 банки Національним банком України віднесені до категорії проблемних, 20 з них працюють у режимі фінансового оздоровлення, у 4 банків відізвані ліцензії на здійснення банківських операцій, ЗО банків перебувають у стані ліквідації. У країні щорічно реєструється 3—8 банків, одночасно ліквідуються або реорганізуються банки, які стали неплатоспроможними. Від 01.01.96 р. було зареєстровано 23 і ліквідовано 37 банків.

Сумарні активи усіх комерційних банків станом на 01.01.99 р. становили 21429 млн. грн., за минулий рік вони зросли на 5240 млн. грн., або на 32,4%.

Діючі комерційні банки за рівнем капіталу й обсягу операцій можна розділити на 4 групи:

І група — найбільші банки з активами понад 1000 млн. грн. — 7 банків. Сума їхніх активів становить 52,28% загальних активів усієї банківської системи. П група — великі банки з активами понад 100 млн. грн. Таких банків налічується 22, їхня частка у загальній сумі активів становить 23,24%.

Ш група — середні банки з розміром активів від 10 до 99 млн. грн. Це 98 банків з часткою у загальних активах 17,35%.

IVгрупа — малі банки з активами до 10 млн. грн. їх ЗО з часткою у загальних активах 0,93%.

Таким чином, кількісно (майже на 70%) банківська система України складається переважно із середніх і малих банків. Проте у загальній сумі активів їхня частка становить тільки 24,48%.

Капітал комерційних банків станом на 01.03.99 р. обчислювався у 4581 млн. грн., що еквівалентно $ 1,2 млрд. Номінальне сума загального капіталу комерційних банків за минулий рік зросла на 730 млн. грн., або на 19%.

Підсумки діяльності банків за перше півріччя 1999 р. (за даними ЛУБ)

Аналіз фінансової діяльності комерційних банків за 1999 рік свідчить, що в цілому склалися позитивні тенденції стабілізації їхнього фінансового стану. Сумарний показник фактично сплачених статутних фондів зріс в 1.7 раза. Зменшилась кількість банків, які мають нестачу власних коштів, кількість збиткових банків, збільшилась валюта балансу комерційних банків і сума власних коштів банку.

Деякі банки ведуть невиправдано ризиковану кредитну політику, деякі не повністю виконують нормативи НБУ, не у всіх банках дотримано виконання нормативів щодо страхового, резервного фондів.

Поряд з цим в процесі аналізу виявлено і ряд негативних тенденцій. Для окремих банків проблематичним залишається стан «кредитного портфеля», бо зросли обсяги простроченої і пролонгованої заборгованості.

Таким чином, поки що кредитні портфелі ледь-ледь збільшуються. Якість же наданих кредитів майже не змінилася: за даними Нацбанку, п'ята частина позик не повертається до банків.

З огляду на структуру кредитного портфеля комерційні банки повинні були сформувати резерв на покриття можливих ризиків на суму 1044,4 млн. грн. Фактично на 01.01.99 р. комерційні банки мали 725,4 млн. грн., або 69% розрахункової суми резерву. Загальна сума фактично сформованого резерву на кредитні ризики збільшилася за 1998 р. на 505,4 млн. грн., або в 3,3 раза.

У умовах ринкової економіки істотні зміни сталися в банківському контролі. Якщо раніше за банку грали роль державних контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то в цей час цей контроль, як правило здійснюється на партнерських відносинах між банками і їх клієнтами.

Напрямки роботи НБУ і самих комерційних банків по підвищенню їх фінансової стабільності.

Банківська система України на чолі з НБУ є прогресивним надбанням суспільства періоду незалежності і реально виконує свої суспільні функції, а саме: забезпечує стабільність національної валюти, здійснює розрахунки і платежі, акумулює вільні кошти і спрямовує їх у найбільш ефективні галузі економіки.

Нині життя ставить перед банківською системою завдання здійснення якісних внутрішньо системних змін, їх треба вирішити, аби галузь була готова до економічного зростання та інвестиційного процесу, аби завтра банки не стали гальмом реформ замість того, щоб бути їхнім локомотивом. Адже без надійного і сильного банківського сектора не може бути успішна економічна політика будь-якого уряду.

Формування резервів для покриття ризиків за позиками є важливим елементом серед заходів, спрямованих на підвищення надійності і стабільності банківської системи.

Факти банкрутства деяких банків та розміри проблемних кредитів потребують нагального вирішення питання щодо створення резервів на покриття безнадійних боргів. Адже банкрутство одного банку спричинює проблеми для всієї економіки.

Наразі джерелом прибутків залишається валютний ринок. Після кількамісячного затишшя, він знову почав "рухатися", і деякі банки мають змогу заробити на коливаннях курсу гривні до іноземних валют. Утім, небагато фінансових установ дозволяють собі заробляти на спекулятивних операціях. Адже "гнівати" центробанк ризиковане - можна наразитися на чергові санкції.

Економічне становище у 1999 році змінилося на гірше. Звуження ресурсної бази особливо далося взнаки. Причин до цього багато, тому варто назвати лише основні:

• в Україні триває трансформаційна криза економіки, яка ще раз доводить нездатність державних структур оживити виробництво;• триває протистояння між парламентом І урядом, а політична
нестабільність завжди позначається на діяльності банківських структур;

зберігається низька інвестиційна привабливість національної економіки як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвесторів.

Якщо влада не подолає цих негативних факторів, то банківська система їй нічим не допоможе.

Комерційні банки, будучи складовою банківської системи, відчувають на собі весь спектр дії як загальноекономічної ситуації в країні, так і державних заходів грошова-кредитного регулювання.

В нашій країні також широко застосовують різні методи регулювання ліквідності і платоспроможності комерційних банків. Які полягають у встановленні НБУ різних норм і обмежень діяльності комерційних банків, так і в існуючій системі оподаткування діяльності банків.

Крім того, на ліквідність і платоспроможність комерційних банків впливають мікроекономічні фактори, основні з яких це: ресурсна база комерційного банку, якість вкладень, рівень менеджменту, а також функціональна структура і мотивація діяльності банку.

В умовах переходу до ринку проблема формування ресурсів стала винятково актуальною для банків. Сучасна ситуація характеризується тим, що різко звузився загальнодержавний фонд банківських ресурсів, банки в умовах комерційної самостійності і конкуренції багато сил і часу приділяють формуванню власного капіталу і залученню ресурсів.

Ресурси комерційних банків (банківські ресурси) звичайно визначають як сукупність власних і залучених коштів, які є в розпорядженні банку і визначають як сукупність власних і залучених банками в результаті проведення пасивних, а також активно-пасивних операцій (в частині перевищення пасиву над активом), і ті, які використовуються для активних операцій банків.

Разом з тим розгляд ресурсної бази комерційних банків необхідно повязати з межами використання мобілізованих в банку джерел грошових засобів для надання кредиту і здійснення інших операцій. Проблема полягає в тому, що не вся

сукупність мобілізованих в банку засобів вільна для здійснення активних операцій банку. Ця обставина вимагає визначити поняття кредитного потенціалу комерційних банків - це величина мобілізованих в банку засобів за мінусом резерву ліквідності.

В зарубіжній практиці загальний резерв ліквідності поділяється на первинний і вторинний.

Первинний резерв ліквідності - це головне джерело ліквідності банку. Прицьому в балансових в ролі первинних резервів фігурують активи, що становлять кошти на рахунках обов’язкових резервів, кошти на коррахунках в інших банках, готівка і чеки в сейфі, а також інші платіжні документи в інкасації.

Доля (частка) первинних резервів оцінюється відношенням готівкових активів до суми вкладів чи до суми всіх активів.

Вторинні резерви ліквідності - високоліквідні доходні активи, які з мінімальною затримкою і незначних втрат можна перетворити в готівку. До них відносять активи, які зазвичай складають портфель урядових цінних паперів, і в деяких випадках - кошти на позичкових рахунках. Основне призначення вторинних резервів - служити джерелом поповнення первинних резервів.

Дані закономірності слід використати для вироблення правильної політики в області розподілу засобів кредитного потенціалу і ліквідності банку. Одна з основних цілей банківської політики в розподілі коштів кредитного потенціалу є важливим фактором в практиці підтримання ліквідності банку.

Аналіз основних аспектів регулювання ліквідності комерційних банків, був би неповним без визначення ще одного важливого моменту. Стан ліквідності банку не завжди залежить від механізму організації його аналітичної роботи та рівня фінансового менеджменту, а відсутність у банку можливості та вимоги клієнтів не завжди є наслідком недоліків у його діяльності. На загальнийрівень банківської ліквідності значний вплив справляє стан в економіці в цілому.Зокрема, такі негативні явища, як спад виробництва, бюджетний дефіцит, інфляція, структурні диспропорції в економіці, платіжна криза призводять до погіршення ліквідності багатьох банків.

Зрозуміло, що вирішення зазначених проблем виходить за межі компетенції банківських установ, а тому істотно обмежує їхні можливості щодо регулювання власної ліквідності. Необхідні заходи з метою поліпшення ситуації насамперед мають охоплювати регулювання економічних процесів на макрорівні, що е прерогативою держави, а не окремих комерційних банків.

Отже, беручи до уваги те, що резервні відрахування перешкоджають розвитку активних доходних операцій банку, вони повинні мати не стільки податковий характер (внаслідок вилучення їх суми з обігу для депонування на рахунках в НБУ, за якими не виплачуються відсотки), скільки регулюючий і стимулюючий. Враховуючи світовий досвід щодо вдосконалення методики утворення резервів, які формують грошову позицію банку, можна запропонувати такі стимулюючиі регулюючі заходи:з метою переорієнтації структури портфеля розміщення фінансових
ресурсів у бік збільшення довгострокових інвестицій варто виключати із суми зобов’язань, які підлягають резервуванню, кошти, що їх банки інвестують у державні проекти, формуючи резервний фонд; враховувати прямі інвестиції комерційних банків; зменшувати оподатковуваний доход на суму прибутку, який банк отримав від фінансування капітальних вкладень; для збільшення фінансової стійкості комерційних банків виплачувати їм часткову компенсацію за втрачені відсотки при депонуванні мінімальних резервів, а також надавати можливість вкладати зарезервовані банком кошти у державні цінні папери; для організації рівня грошової позиції банку диференціювати розмір мінімального резерву залежно від того, до якого агрегату грошової маси належить сума, що депонується, оскільки для грошових компонентів, які входять до складу попереднього грошового агрегату, рівень резервування буде вищий, ніж у складових часток наступних грошових агрегатів; з метою зміцнення банківської системи України в цілому диференціювати резерв залежно від відповідності кредитної банківської установи міжнародним стандартам (БМС), які встановлені Базельським комітетом із нагляду, а також залежно від типу І терміну діяльності комерційного банку , особливостей регіону, стану грошового ринку, видів і строків депозитів та обсягів і структури активів банку.

Таким чином нівелювати негативний вплив «податкового ефекту» на розвиток і становлення як окремих банків, так і банківської системи України в цілому можна, тільки шляхом застосування регулюючих та стимулюючих заходів, які сприяють оптимізації утворення грошових резервів.

Аналіз фінансового стану комерційних банків має для українських банкірів особливе значення в умовах загальної політичної, економічної і соціальної нестабільності. Аналіз фінансового стану комерційного банку проводиться двома шляхами: з позицій зовнішнього і внутрішнього аудиту. Тому слід дбати про високий професійний рівень і об’єктивність таких перевірок.

Важливим напрямом вдосконалення діяльності банківської системи країни, підвищення її стабільності, є подальша розробка теорії і практики аналізу фінансового стану комерційних банків за такими напрямками:

• розробка НБУ єдиної методики рейтингової системи оцінки банків,

узгодженої з представниками комерційних банків; створення «регіональних» методик аналізу фінансового стану
комерційних банків установами БУ з метою повнішої і точної оцінки їх
діяльності з врахуванням кон'юнктури і особливостей місцевого ринку;

• повна і всеохоплююча автоматизація і комп'ютеризація аналізу
фінансового стану комерційного банку, створення і вдосконалення існуючого
програмного забезпечення для оцінки результатів роботи банку.

Таким чином, в світі не існує єдиного підходу до проведення такої роботи, але необхідність і доцільність аналізу фінансового стану комерційного банку не викликає сумнівів навіть у скептиків. Саме тому необхідно консолідувати зусилля всіх зацікавлених сторін по створенню і широкому застосуванню на практиці методик НБУ по рейтинговій оцінці фінансового стану комерційних банків і вдосконалення вже існуючих підходів до аналізу їх діяльності.

Заходи Нацбанку по перебудові платіжної системи.

Головною проблемою банківської системи України найближчим часом залишається подолання галопуючої інфляції і стабілізація національної грошової одиниці - гривни. Очевидно, що в таких умовах виключно монетарними чинниками подолати інфляцію неможливо, тобто стабілізація грошової системи неможлива без стабілізації економіки, а останнє залежить від стабільної національної валюти. У цьому перебуває складність проведення майбутньої грошової (гривневої) реформи.

Серед першочергових завдань Національного банку України та комерційних банків сьогодні варто виокремити такі:

постійна капіталізація банків шляхом залучення додаткового акціонерного капіталу, капіталізації їх прибутку та реорганізації ? злиття або приєднання; проведення банками виваженої кредитної політики з обов'язковим урахуванням напрямів та специфіки діяльності, а також тенденцій розвитку регіонів, у яких розташовані банки та розміщені їх кредитні ресурси;

удосконалення системи реєстрації банків та порядку ліцензування банківських операцій, приведення їх у відповідність з Базовими принципами ефективного нагляду за банківською діяльністю, розробленими Базельським комітетом з питань банківського регулювання;

здійснення ефективної валютної політики, орієнтованої на розвиток валютного ринку з метою забезпечення конкурентного середовища та скорочення витрат на фінансове посередництво;

встановлення жорсткого контролю за регулюванням ліквідності комерційних банків;

розробка стратегії довгострокової життєздатності великих банків на основі програм збільшення їх капіталу та реструктуризації активів;

подальший розвиток безготівкових форм розрахунків комерційних банків з фізичними особами у торговельній, побутовій та інших сферах обслуговування населення, у сфері споживчої кооперації шляхом створення системи електронних пластикових карток, переказів доходів громадян на вклади і розрахункові рахунки

в банках, проведення розрахунків чеками, перерахування коштів з банківських

рахунків за придбані товари і спожиті послуги, комунальні платежі тощо;

удосконалення механізму залучення коштів іноземних інвесторів у банківську

систему України;

відновлення ліквідного вторинного ринку державних цінних паперів, зокрема:

створення необхідної правової бази, вивчення можливостей концентрації ринку;

лібералізація ринку після досягнення ним рівня високої ліквідності; розширення

обсягів операцій; удосконалення порядку оподаткування операцій з державними

цінними паперами;

створення умов для послаблення рівня інфляції;

зниження активності НБУ на первинному ринку ОВДП;

збільшення обсягів валютних резервів Національного банку України.

Національний банк України вживає невідкладних заходів по перебудові платіжної системи, які можна розділити на технологічні (впровадження електронних платежів), інституційні (створення регіональних клірингових розрахункових центрів), організаційно-економічні (сертифікація комерційних банків, що підвищить їх відповідальність за організацію розрахунків, включаючи дисципліну платежів, а також буде сприяти створенню конкурентного середовища). При цьому Уряд зі своєї сторони повинно забезпечити заходи по максимальному прискоренню розмежування фінансів підприємств і держави, впровадити реальний механізм банкрутства, прискорити процес акціонування господарських одиниць, що знаходяться у власності держави. Чим повільніше будуть впроваджуватися ці процеси, тим довше нам прийдеться звертатися до екстраординарних заходів - взаємозалікам з їх кредитно-емісійним підкріпленням.

Ефективне виконання комплексних заходів оздоровлення банківської системи за умов продовження структурного реформування економіки сприятиме зміцненню економіки країни та стабілізації вітчизняного виробництва, підвищенню життєвого рівня населення.

після того, як в кінці 1992 року державним підприємствам було заборонено виступати засновниками комерційних структур, в тому числі і банків, а в 1993 році було прийняте рішення про перерахування належних вказаним підприємствам дивідендів в прибуток відповідно підпорядкування державного або місцевого бюджету. Кооперативні банки були зрівняні в правах з комерційними.

Поступово статус комерційних отримали колишні державні спеціалізовані банки. Так, на базі республіканських Жілсоцбанка був організований Укрсоцбанк, Агропромбанк, АПБ "Україна" АК, Промстройбанка, Промінвестбанк. Таке роздержавлення вказаних трьох банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, поставивши в скрутне положення знову організовані банки.

Більш правильним було б за колишніми державними банками залишити статус державних спеціалізованих банків, через які прямувала б державна кредитна і фінансова підтримка пріоритетним напрямам розвитку економіки. Так, в більшості країн така підтримка виявляється сільському господарству, науці, державним підприємствам, житловому будівництву і так далі.

1995 рік був роком подальшого розгалуження та становлення банківської системи України. 1996 рік свідчить про те, що, незважаючи на падіння рівня виробництва, і надалі відбувався процес накопичення банківською системою капіталу, зростає валюта балансу, досить швидко збільшується загальна сума сплаченого статутного фонду.

1998 рік можна вважати роком подальшого розгалуження та становлення банківської системи України. Розвиток подій свідчить про те, що, незважаючи на падіння рівня виробництва, і надалі відбувається процес накопичення капіталу банківської системи, зростає валюта балансу, досить швидко зростає сума загального сплаченого статутного фонду (значно випереджаючи зростання рівня інфляції).спостерігається відносне зменшення ліквідності активів банківської системи, зростає різниця між залученими коштами та наданими кредитами. У

Висновок.

В умовах економічної нестабільності діяльність комерційних банків виявилась дуже пов'язаною з проблемою неповернення кредитів, до чого призвело різке зниження спроможності, тобто неможливість своєчасного та в повному обсязі повернення одержаних позичок. Ця проблема, в свою чергу, пов'язана з різким спадом виробництва в реальному секторі економіки, але суттєвий вплив на неї мала і недостатньо виважена політика багатьох комерційних банків "нової хвилі", що виникли в умовах високої інфляції і головне джерело своїх прибутків вбачають у високих відсотках за кредити. Хоча частково ситуація й змінюється на краще, але все ще залишається вкрай напруженою, оскільки такого натиску не витримують не тільки клієнти банків, але й банки.

За останні роки темпи кредитування комерційними банками суб'єктів господарювання суттєво сповільнились.

Оцінюючи ситуацію в банківській сфері, потрібно помітити: хоч в суспільстві і є думка про то, що банки "жиріють", але насправді умови їх діяльність змінилася у бік погіршення. Це і не дивне: не може нормально працювати банківська система як ринкова структура в неринковому економічному середовищі. Положення економіки визначає якість активів банків. На сьогодні в економіці немає рентабельних проектів, які могли б давати прибутки на вкладені кошти. Але ряд банків в погоні за великими прибутками вкладали кошти саме в нерентабельні і інфляційні проекти. Велику роль зіграло також порушення банкам законодавства і нормативних актів НБУ, внаслідок чого такі банки виявилися в складному предбанкрутному становищі.

З метою захисту самих же банкірів від необдуманих ризиків, за межею яких банк стає неплатоспроможним, НБУ встановив обов'язкові для всіх комерційних банків економічні нормативи по мінімальному розміру статутного фонду, платоспроможності банку, показників ліквідності балансу, максимального розміру ризику на одного позичальника, обов'язкових резервів, які розмішуються в НБУ.

Україні завдяки спільним погодженим діям уряду, НБУ і комерційних банків вдалося послабити вплив фінансової кризи. І хоча у банківській сфері вона не переросла в обвальну кризу, проте її руйнівний вплив був відчутним:

• девальвація гривні на 38%, внаслідок чого банківська система другого рівня
втратила від знецінення капіталу понад $ 1 млрд.;

• відплив вкладів населення обсягом близько 400 млн. грн.;

• погіршення структури кредитного портфеля — частка проблемних кредитів
зросла з 29,2 % на 01.09.98 р. до 31,1% на 01.01.99 р.;

• зниження у 2 рази прибутковості активів банків;

• скорочення статутного капіталу 50 банків (станом на 01.01.99 р.) понад
мінімальний рівень через девальвацію гривні;

• заблокування дії фондового ринку і насамперед ринку ОВДП;

• припинення торгів на міжбанківському валютному ринку;

• значне скорочення міжбанківського кредитного ринку.

Незважаючи на всі ці негативні явища, жодний комерційний банк не був ліквідований і банківська система другого рівня в цілому вистояла.

На сучасному етапі потребують вирішення такі головні проблеми.

1. Досягнення мінімального розміру статутного фонду.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 1.02.96 р. банки повинні забезпечити наявність мінімального розміру статутного фонду в сумі, еквівалентній 1 млн. ЕКЮ. Національному банкові доручено здійснювати з цього приводу щорічний контроль станом на 31 березня. У банків, що не забезпечують цього рівня, НБУ відкликатиме ліцензій на здійснення банківської діяльності.

Через кризу серпня—вересня 1998 р. та інфляцію належного розміру статутного фонду в 1 млн. ЕКЮ станом на 1.01,99 р. не мали 50 комерційних банків.

Зважаючи на ситуацію, що склалася, АУБ звернулася з клопотанням до НБУ про ініціювання пропозицій щодо внесення Верховною Радою змін у згадану Постанову. Це питання АУБ порушувала і Головою Комітету Верховної Ради з питань фінансів та банківської діяльності, а також Президентом України.

Проте Верховна Рада не спромоглася прийняти відповідне рішення і проблему вирішив НБУ, тимчасово скасувавши своєю постановою вимоги до статутного фонду і встановивши контроль за діяльністю комерційних банків через загальний капітал.

2. Негативне ставлення до малих банків.

Як уже зазначалося, у систему комерційних банків входить 108 (майже половина) малих і середніх банків із сумою активів до 100 млн. грн., у тому числі ЗО банків (близько 15% загальної кількості) — малі банки.

АУБ підтримує право на існування всіх фінансове стійких банків, незалежно від розміру їхніх активів і капіталів. Малі банки (значна їх частина ? надійні і платоспроможні) мають свою нішу в економіці, специфічну клієнтуру, повністю виконуючи функції її обслуговування, особливо у сфері малого і середнього бізнесу. Тому ми не підтримуємо пропозиції окремих державних структур, в тому числі й НБУ, стосовно концентрації банківського капіталу шляхом примусового об'єднання малих банків. Вони можуть об'єднуватися, але на добровільних засадах.

3. Ускладнення ситуації з проблемними банками.

Асоціація банків України розраховує на те, що більшість банків вийдуть з режиму фінансового оздоровлення платоспроможними, поповнивши список нормально функціонуючих. Це головним чином здорові банки Ті ж банки, що перебувають у стадії ліквідації, вже не спроможні власноруч відновити нормальну діяльність, потрібна їх реструктуризація — злиття, приєднання чи ліквідація. Асоціація у межах своїх можливостей сприяє таким процесам.

Процедура ліквідації банків дуже складна і до того ж законодавче не визначена. У Роси, наприклад, для здійснення процедури банкрутства і ліквідації банків створена спеціальна структура — АРКО (Агентство з реструктуризації кредитних організацій).

Особливого значення набуло питання захисту інтересів кредиторів і насамперед вкладників. З цією метою в Україні створюється Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

4. Підтримання стійкості національної валюти.

У період загострення кризи НБУ і комерційні банки багато зробили для того, щоб не допустити різкого знецінення валюти — гривні. З урахуванням ситуації, що склалася, були внесені деякі корективи у порядок курсоутворення, змінені межі валютного коридору, посилено контроль за валютними операціями. Нині НБУ відновив дію міжбанківського валютного ринку, змінив порядок визначення офіційного курсу гривні. Але проблема стабільності гривні залишається актуальною і глобально може вирішуватися лише в умовах ефективної економічної політики.

5. Відновлення фондового ринку.

В результаті загострення фінансової кризи у серпні—вересні 1998 р. фондовий ринок України практично припинив свою дію. Особливо це стосувалося ринку державних цінних паперів (ОВДП). На стан цього ринку негативно вплинуло й рішення Кабінету Міністрів України від 30.01.99 р, про примусову конверсію ОВДП з терміном погашення у лютому цього року.

Держава повинна практичними діями відновити довіру до своїх цінних паперів, що буде реальним кроком до пожвавлення фондового ринку. Без його активізації подальший розвиток ринкових відносин неможливий.

6. Гарантування вкладів фізичних осіб.

Залучення додаткових коштів, зокрема коштів населення, і повернення вкладів в умовах загострення кризової ситуації набуває особливого, політичного значення. У зв'язку з цим створюється Фонд гарантування вкладів населення, кошти якого формуватимуться за рахунок двох джерел: внесків НБУ ? 20 млн. грн. і внесків комерційних банків (початкова сума їх становить 19 млн. грн.). Членами цього фонду будуть банки, які сплатили свою частку. Банки, що не є членами фонду, будуть позбавлені ліцензій на здійснення операцій з коштами населення.

Завдання комерційних банків і АУБ на сучасному етапі полягає у тому, щоб загальними зусиллями подолати наслідки фінансової кризи, вжити дієвих заходів щодо подальшого зміцнення і розвитку банківської системи країни.

Необхідно змінити підхід до контролю за підтримкою банками економічних нормативів, якісно розробити пакет організаційно-законодавчих актів для створення міжбанківського фонду страхування депозитів. Важливу роль в його організації може зіграти Асоціація українських банкірів.

Отже, якщо в розвинутих країнах головне призначення банку - надійним партнером клієнта-виробника, то в нас - посередника. Тому потрібні заходи з наближення банків до виробництва і вдосконалення їх структури, підвищення їх відповідальності. Вони повинні за дорученням підприємств займатися розрахунками, операціями з платіжними документами, прискорювати їх рух по каналах обігу, взаємопогашувати платіжні вимоги.

Тому недосконала банківська система і відлучення держави від втручання в економіку є джерелом, що живить і розвиває тіньову економіку і, як наслідок, організовану економічну злочинність і корупцію